|
|
||
Украинская версия | ||
1. сус легко ступав по дороз та насолоджувався (кра)видом дино вулиц жебрацького мстечка.
Його тшила синь неба, ледве поволочена вд спеки блявим маревом, м'який порох пд ногами, соковитого жовто-бурого кольору, квадрати будинкв, лн яких, всупереч усм зусиллям
будвельникв, так залишилися нервними. Перед Його очами минали
сумн силуети пальм розкидан там сям смоквниц, що вже поскидали квти, але ще не вдяглися поживними плодами. "Жарин! - подумав сус: Я вдкрив речовину, що робить спекотний день несхожим на нш: на вдмну вд Аристотелевого теплорода, що, перетека вд тла до тла переда тепло, жарин растекатся по всм предметам, змушуючи х випромнювати жару. У Аристотелев часи мене, певно, пдняли б на смх, а, можливо - проголосили би королем флософв!" сус тихо засмявся. Жарин було розлито повсюди, вд чого контури неживих зазвичай предметв робились нечткими, подвйними.
сус покинув поселення, й дорога привела його до Галлейського моря. "От ще вигадали - назвати таку невеличку калюжу - морем! (Самий сус, за часи свох мандрв, починаючи з дитинства в гипт, бачив моря й побльше) Але, з ншого боку, посеред розжарено пустел ця маса води й впрям здаться казково величезною. Все пзнаться в порвнянн: наш маленький народ, як Народ Вибраний, ста великим народом; наша маленька крана робиться, коли на не пада печатка Божа, Землею Обцяною, а наше Галлейське море - великим морем!" - так думав сус, прямуючи до берегу моря, щоб насолодитись кравидом. Взагал з т мит, як у пустел на нього зйшла благодать Божа, вн кожно хвилини свого снування насолоджувався, але Його тягла вперед його мся, тому сус радв будь-який можливост спокйно постоять та придивиться до краси свту.
Наближаючись до берегу моря, сус навть аж пустував, як малий: заходився пдкидати ногами дрбне камння, що вкривало пд шаром пороху весь шлях.
Раптом сус помтив, що один з рибацьких човнв, що виглядали звдси не набагато бльше нж крапками, прямував до нього. Засмучен обличчя рибалок, що вийшли з човна, знаходились у такому разючому контрастов з навколишньою (оточуючою) природною гармонею, що сус не мг не звернутися до хлопцв: "Хай Господь благословить вашу працю, добр люди; що у вас сталося?"
--Та ж клятий невод прохудився...
--Та й бсово риби нчогснько нема! - один за одним поскаржились рибалки, але побачивши довге волосся назорея хором, поспшили виправити враження: Добрий день, божий чоловче!
--Господь з вами, добр люди; дозвольте ж мен довдатися ваш мена?
--Симон...
--Андрй, - луною одзвався молодший з хлопцв.
--Сини Зевдви, - - промовили вони вже разом.
--Так ви ще й брати! - дещо рончно здивувався сус. - Я так гадаю, що вам не варто з такими пиками з'являтися перед очима вашого поважного батька, Зевдя. Спробуйте-ка закинути невода ще разок!
Потоптавшись хвилину на мсц, брати зненацька повернулися спиною до суса та заходились спускати човна.
--Спасиб тоб, божий чоловче, прокричав через плече старший, Симон: Нам справд не треба так кидати справу: на пв-шляху. Так у нас нема ншо справи!
сус задоволено спостергав, як човен, погойдуючись, вирулю на глибину.
--Тльки далеко ми плавати не будемо, - нараз випрямився в човн Андрй: накше божому людин не буде видно!
--Так, до реч, мене звати сус, - ледь запзно вдрекомендувався сус: а плавати далеко й не треба!
'Так риби-то, все одно, нде нема, ан на глибин, ан на млководд." - завершив подумки Андрй, але, зустрвшись поглядом з усмхненими очами суса, зрозумв, що Вн про це здогадуться. За хвилину у човн було вже неможливо повернутися: хоча невода ще не було як треба закинуто, його було вже час витягати -риба, що напхалася до нього суцльним срблястим потоком виривалась з розповзавшихся др та валилась на палубу. Риби ж, яким не дсталося мсця в невод, нестримно скакали з води, вознамрившись опиниться там же. Човен уже занурився майже по кра, а втрило загрозливо хлюпало по вод.
--Досить! - наказав Iсус, човен слухняно направився до берегу, разом з небаченим уловом та
розгубленими "синами Зевдвим".
Погледти на дивне видовище пдпливли й нш рибалки.
--Ой, та шо в говорите! - вимахував руками черговий старий рибалка:
таки уся ця риба сама заскочила до вас у човен?
шо тепер скаже моя Сара, коли я ввечер повернуся додому: "Хба це улов" - скаже моя Сарочка: "От у Симона-таки улов!"
--Ну-ну, - м'явся Симон, -такого улова вистачить на тебе, Аврам.
-- на мене?
-- на тебе, зя.
Та тут стало зрозумло, що на галас позбгалось уже все мстечко.
--Ходимо, Смон, залиш цей човен, та все, що в ньому - нам нема чого робити тут! - сказав сус.
--Та й ти, Андрй, не зволкай.
А коли, на подив, минувши вже деяку вдстань, сус переконався, що брати й насправд
послдкували за Ним, вн сказав Симону:
--Вднин, наркаю тебе Камнь, бо на камен см затверджу вру свою.
2. А учнв свох наставляв Iсус так: снування людське тлнне , все що н збуду в свойому житт людина, все, що н створить, недолговчно й марно, як будвля на пску. А ус добр дла не зменшують кльксть нещастя на земл, бо кожному предписано чашу його, яку тльки вн особисто може випити до дна. Тим не менше, якщо людина припинить роботу над тим, що й переднакреслено, нема куди йому пти, адже бог усе бачить, лише Вн вльний виршувати, й
бути по сему.
до скнчення свту буде людина спокутувати свй грх, виниклий ще до народження його, доки не искупит його, а за життя з свом жребм не впораться, той увергнутий бува до круговерт страждань, до юдол скорботи. А я благу всть вам несу, браття, що я - скупитель: Син Людський пройде крзь усе коло страждань, та переможе вн Ад, вкнц цього свту, смертю Смерть поправ, вдродиться до життя довчного. кожен з вас повинен там опиниться, й усьому людству порятунок уготовано. От тльки, лише мене одного не вистачить, щоб з всма особисто побалакати, а без особового контакту любов не бува - не можу я длитися з людиною найпотамншм не дивлячись в оч!
От, мо люб Петро та Андрю, мо перше й дине вам доручення: донесть цю благу звсть до
кожного на земл; до римлянина й до удея, до грека й до скфа, та не забувайте, що до царства божого пройде лише той, хто виконав назначене Йому до кнця, а той, хто не хоче довчно залишатись у колооберт страждань ма обирати шлях вузький, не найлегший на перший
погляд.
3. А одного разу, незадовго вже до кнця свого особистого свту, але вже поблизу усвдомлення свого свту довчного, наказав свом учням Iсус пильнувати, а сам усунувся помедитувати вноч до Гесманського саду, що неподалк русалима, й учнв свох взяв з собою. А учн його, збран з ус крани, найкращ з кращих, всього дюжина людей, спроможних у майбутньому осягнути
Шляхетне Вчення, що недостатньо довго, на той момент, пробули коло суса, захмелл псля пиршества на честь великого свята, розшлись хто куди. лише тро, та Петро серед них, вирушили за вчителем. Але що ж зробили вони, у цю загрозливу годину - вони не змогли сконцентруватися надовго: звичайнй людин тяжко навть вдихи сво порахувати, а у Письм сказано, що кожний вдих людини богом вдмрено. Здаться, що може бути простше: ссти та
розпочати лчити сво вдихи, до десяти й знову до десяти, й так деякий час? Але це нехитре
завдання Вам не по силах! Що казати про якийсь контроль над свом життям - недаремно сказано "...Зробився я слабкий пднмуть мене та й поведуть, куди Я не хочу". от сусов
робиться тривожно, що загинуть його зусилля втун, що не спроможуться пильнувати учн
його, або що самий вн не подужа останн, страхтлив кроки свого життя, що не продерется вн, лишаючи на стнах шматки власно плоти, до свтла, от вже рветься з грудей стогн, звернений до Всевишнього: "Батько мй небеснй, нехай мине мене чаша ця!"
Нарешт, збравшись з духом, вертаться Iсус до учнв, та й бачить, що вони сплять, покидав меч, якими клялись щойно захищати життя вчителя. А Вн би для них кров власно та тла рдного вддав! от вони пддалися звичайним видивам - а скльки у свт бльш дужих примар: мара багатства, мара влади, мара слави (притаманна зокрема людям творчим, здатним дарувати себе людству на довгу пам'ять)! А в нтелектуальнй галуз - примара володння (замсть любов), спроможнсть впливати на нших (замсть здбност прийняти та допомогти ), самолюбування у башт з слоново кстки...
Тод сус плакав...
Взагал-то це невеличке перекручення Св"ятого Письма (див. Матф. 4:21) да простить мен Господь
Петро (др. евр.)
|