Совiсть
Коли в тобi жива душа,
То вона має щось загризти
Та й не якого бiляша,
А щось суттєве i пречисте.
До бога має йти в уклiн
I сповiдь там свою тримати
Не пiднiмаючись з колiн
За всi грiхи себе картати.
Але дорога та важка...
Далеко кожному не в силу
Нащо напасть собi така?
Як все колись пiде в могилу...
Навiщо краяти себе
За те що мiг, або зробив...
Адже життя i так iде...
Що б там i хто не говорив.
Навiщо честь i друзiв мати
Раз значно легше i без них,
Свою дорогу прокладати...
Коли вкруги стiльки старих.
Душа, своя, неначе дiвка
Соромиться, як пiд вiнець.
То не продажная жирiвка,
А милий погляд з-пiд бровець.
Хоча коли гризе - то гiрко
Не скажеш §й: пiшла ти геть!
Та не сховаєш, як ганчiрку,
Нема §§ - то буде смерть.
Душа i тiло - речi рiзнi
Хоч разом мають вiкувать
З народження i аж до тризни
Душа старається мовчать.
А тiло, навпаки, крикливе...
Ледь тiльки вилiзло на вид
I в щастi дуже галасливе
I в горi плачеться навзрид.
А совiсть? Що воно за штука?
Я так собi не вiдповiм...
Сховалась тихо, мов гадюка,
Мов кнур в багнюцi, у ровi.
Сховалась десь i не вилазить
Мовчить i тихо щось гризе
Либонь живе така зараза,
А от язик усе верзе...
Коли ж язик той змовкне знову
Почне вона нiму розмову:
Що допатякався? Огрiб?
Iди i заробляй на хлiб!
Як з нею важко розмовляти...
Ти §й одне...
Вона ж як мати:
Яке ти тiло ще дурне!
Я не хотiв, то випадковiсть...
Та знаю, - каже тобi совiсть...
Послухай, трiшки вiдвернись...
Ти все одно прийдеш на сповiдь,
Ото вже краще схаменись!
Як важко нести той свiй хрест,
Тихенько скину, вiдпочину...
Най не побачить той,.. з небес..
I не згадає в ту... годину.
____________________________
Агов, прокинься, суче плем"я!
До вас звертаюсь я, панки:
Згадайте те, що прийде время...
I спросять з вас "крутi дiлки".
Порахувати й вас заставлять...
Хто й скiльки совiстi продав
За грошi вам труну то справлять...
Щоб в пеклi добре все згадав!
До бога... то важка дорога...
Ї§ не можна оминать
Не треба гнiвити святого,
Коли ще можеш обирать.
Чи президент, чи його син
Усiм прийдеться дуже скоро
Збиратися на суд нагору...
I зустрiчатись на один.
А там судити будуть душу,
Бо тiло швидко закопають...
I язика уже не буде.
З душею швидко розмовляють:
Була ти чистою душа?
Якi дiла в життi робила?
Якi чесноти берегла?
Чи по "понятiям" хотiла?
Хай совiсть скаже щось за тебе:
А чи любили тебе люди...
А може сам ти §х любив?
Та совiсть все мовчати буде.
Бо ти давно §§ забив.
Душа жива, душа нетлiнна,
А совiсть чесна i чиста.
Це формула людського щастя
Вона (як бачите) проста.