Казочка про зайчика

Довговухе зайченятко
Мале й несвiдоме,
Не послухалося татка
I втекло iз дому.
Чув зайчисько, як синиця
Оленятi дзенька,
Що у лузi є травиця
Дуже солоденька.
За солодкою травою
Пострибав Зайчисько
Та до Лискино§ хати
Була стежка близько.
Бачить Лиска, як Зайчисько
Стежкою стрибає,
Та й мiркує: упiймаю -
I вечерю маю.
Та, на щастя, Ведмежатко
Поблизу гуляло,
I побачило, як Лиска
З хати вибiгала.
Здогадалось, який Лиска
Пiдлий намiр має,
Що полює на Зайчиска
I ось-ось спiймає.
Загукало до Рудо§:
-	Тiтонько, куди Ви?
Чи не чули вiд Сороки,
Яке в лiсi диво?!
А Руда була цiкава,
Стала, та й питає:
-	Що за диво, що казала?
-	Чому я не знаю?
Розгубилось Ведмежатко,
Не зна, що казати...
А Руда побiгла далi,
Зайця доганяти.
Дострибало Зайченятко
Далеко-далеко,
Аж до лукiв, де гуляла
Знайома Лелека.
А лисичка поспiшає
Зайчика схопити.
Це побачила Лелека,
Стала боронити.
Зайченятка пiдхопила
На могутнi крила
Та й з-пiд Лискиного носа
У небо злетiла.
Добре, що у Зайченятка
Були вiрнi друзi.
В лiсi буре Ведмежатко
I Лелека в лузi.