...у цьому мiсяцi оголошується вiдома кожному з нас дата.
Всi ми знаємо, що таке електрика. Телевiзори дивимось? Дивимось. Комп'ютери у робочому станi? Звiсно. А їжу як нам готують (тiльки не смiшiть мене, що самi цим займаєтесь!)? А коли вночi замiсть сну квартирою вештаємось, що ми в квартирi бачимо? Не темряву ж, а освiтлення. Тобто розумiємо i без курсу фiзики (хто його вчить, правда ж?), що таке електрична енергiя. А звiдки береться ця штука? Ну, це теж, як кажуть, "не питання". На станцiях спецiальних її видобувають, в тому числi на атомних. На те ж ми i учнi, щоб географiю розумiти?.. (на цьому мiсцi автор замислився: а чи вчимо ми взагалi цей предмет, чи забуваємо вiдразу ж пiсля закриття параграфу?.. i чи не вб'є його редактор за такий "нешкiльний" пiдхiд до серйозної справи?..)
Отож, коли згадуємо ми АЕС, проходячи близькою нашiй школi вулицею Чорнобильською, то напрошується лише одна думка: а чим ми заплатили за цю електрику?.. Звiдки взяли енергiю?.. А чи не пiшли чиїсь життя та наше особисто здоров'я заради сьогоднiшнього майбутнього?..
Пiшли, звичайно. 20 рокiв тому, а точнiше, 26 квiтня 1986 року, коли батьки нашi ще на дискотеки пiсля занять ходили, а нас ще й в проектi не було, сталася аварiя на 4-ому реакторi Чорнобильської АЕС.
Що знаємо про Чорнобиль?.. Та що ми можемо знати. Ну мiсто. Ну була там станцiя, ну полетiла вона туди, куди день у день будь-яку роботу посилаємо. Зараз вже важко, так неможливо важко уявити, скiльки їх загинуло, молодих i справжнiх, скiльки залишили вони за собою близьких, в яких вже не залишилось слiз... не стiльки на лiквiдацiї загинуло, скiльки потiм, коли радiацiя, про яку вчимо-вчимо, та все нiяк не навчимося розумiти, що це за небезпечна дивина така, захопила органiзми навкруги. Захопила нас. Змусила нас хворiти часто-часто, змусила раз у раз згадувати, що живемо ми усього лише не бiльш за 100 кiлометрiв вiд мiсця катастрофи.
Давайте розставимо всi крапки над "i" у словi "бiль", "чорний бiль", "Чорнобиль". З'ясуємо, перш за все, у чому причина. На щастя, нашому кореспонденту пощастило i iстину вiн дiзнався буквально з перших рук, бо iсторiю того, як Чорнобиль перетворився на Чорний Бiль, розповiли йому зовсiм не старi плiткарки на лавочцi, i навiть не стараннi читачi художньої лiтератури (маються на увазi не "ужастики" i не неймовiрна Iрена Карпа!)
За розрахунками МАГАТЕ та Iнституту ядерної енергiї РАН з моменту, коли оператор 4-ого енергоблоку ЧАЕС, дехто Шешунок, натиснув на кнопку аварiйного зливання холодної води, i до завершення пiдйому температури реактора, повинно було пройти всього 3 секунди! Тобто, коли б оператор замешкався на 3 секунди, ми б з вами зараз жили у нормальному, здоровому свiтi, не знали б, що це за небезпека така - ядерна, i якого бутерброда в неї загортати.
А все через що? А через те, що той самий Шешунок, за свiдченням його колишнiх колег, все ще продовжував дивитися яскравого сна про нiчну риболовлю... не вдома у вихiдний, а пiд час зачитування додаткової iнструкцiї щодо дiї пiд час рiзкого пiдвищення температури реактора типу РБМК-Чорнобильського.
Для тих, хто не зрозумiв, пояснюю людською мовою. Рибку ловив оператор вночi. А зранку на iнструктаж пiшов. Всi слухали, а Шешунок спав. А аварiйна ситуацiя, за iронiєю жорстокої жартунки долi, сталася саме пiд час його чергування. Нiчого не пригадуєм? Хiба не спали ми самi так же само пiд час уроку, на якому важливу тему пояснюють, не отримували "двiйки" на екзаменах, витягнувши бiлет саме з нею?.. Та це нашi, особистi "двiєчки". "Дванадцятки", звiсно, приємнiше отримувати, сперечатись не буду. Та не згорить же вiд цього школа - мислимо усiма 450 головами i помиляємось на дошцi. А в Чорнобилi сталася помилка не на дошцi, а на пультi. Помилка, що знищила потiм життя не тiльки iнших людей, а й самого Шешунка, до речi.
Висновки є? Вчитись будемо, жителi III тисячолiття, чи так i пiдемо у нього: затуманенi радiацiєю, не здатнi не те що вилiкуватись - не допустити у майбутнього таких помилок?
Це саме питання задав наш кореспондент одному анонiму. Не дуже гарно вiн вчиться, все бiльш фiлософськими проблемами переймається... але промовив палко... що вiн промовив, можете прочитати у вiршi
На пам'ять i долю
Пам'ятаємо сльози землi,
Де жили i дорослi, i дiти:
Працювали, любили, росли...
Ми тепер їм приносимо квiти.
Ми малюємо дивну красу
Українських земель. Та невпинно,
Скiльки би не минуло часу, -
На малюнках палають турбiни.
У вiршах, де спiває життя,
У ласкавому, чистому небi
Не iде iз душi в небуття
Спалах станцiї. Лиця веселi,
Що у тугу за мить перейшли,
Життєрадiсний спiв припинили.
Тi, що втратили все, що знайшли,
Тi, що щастя своє загубили.
Пам'ятаєм журбу матерiв,
I дiтей, що не знали турботи.
Пам'ятаємо тих юнакiв, Для яких припинились польоти.
Пам'ятаєм кохання журбу:
Скiльки втратило, що ледь здобуло!
Може, щастя було у всьому,
А тепер тiльки пам'ять, що гули
Цi турбiни людського життя, Що скiнчили своє iснування,
Що не дивляться вже в майбуття,
Що убили усi сподiвання.
Хтось все втратив, а хто - лиш себе.
Хто тепер вже не буде здоровий?
В кому вiчно, незмiнно живе
Убиваюча долю хвороба?
Обiрвалися книги життя,
Залилися журбою сторiнки. Закiнчилось спокiйне буття, Почалася журба без зупинки.
Як "Чорнобиль" звучить? - "Чорний бiль". Але туга не чорного кольору.
Це дизайнера-горя стиль:
Обезцвiтення i обездолення.
В нього зовсiм нема кольорiв,
Анi фарби, анi вiдтiнку.
Знищив вiн усiх, хто любив.
Вiн нещастя проклав стежинку.
Двадцять рокiв минуло з тих пiр,
I клянемось усiм поколiнням:
Ми пiдтримаєм щастя i мир,
Ми у долю свою полинем.
Ми нiколи не зiпсуєм,
Ми нiколи i не зруйнуєм.
Ми клянемося свiтлим днем:
Пам'ятаєм. I розбудуєм.
Чесно старався анонiм, i здається, що у нього щось навiть вийшло. Анонiму оплески, аварiї на ЧАЕС - запаленi свiчки i трошки вiчного мовчання (тiльки трошки, бо треба ж окрiм мовчання i йти до цiлi "не зiпсувати, а розбудувати"), кореспонденту - зарплатню, редактору - популярнiсть, собi - знання, умiння, правильне чергування вiдпочинку i роботи... так? Завiсу опущено. До нових зустрiчей.
I хай обiйдеться без обезцвiтення наших доль. Все в наших лапках, головне - не пiдпалити їх м'якi подушечки...