Роки минули, днi минають,
Летить усе у небуття,
Вже дiти нашi виростають,
Летять iз дому у життя.
Як пережить душевну втому,
Змiнити звички, воскресить
Те почуття, що по живому 
Шматує серце i болить.
Куди подiти думи й тугу,
Що наче круки над степком,
Чи зможу я любити другу,
Так мiцно, щиро всiм єством.
Чому, життя, ти так жбурляєш,
То в прiрву, а то знову ввись,
Т душу наче вивертаєш,
То знов в кохання, як колись.
З велiння Бога, як в горнило,
Кидаєш душi, потiм в лiд.
Все зайве там перегорiло,
Лиш залишився смутку слiд.
О, дай нам сили, свiтлий Боже!
В мирських спокусах не втонуть.
Нехай кохання переможе,
Знов нам вiдкриє Божу путь.
Не хочу вiрити в нещастя,
Надiя серце зiгрiва,
Минуть снiги, мине ненастя.
Моя душа iще жива!