Хаген Альварсон. Сказання з Днiпра-Славути

Сказання з Днiпра-Славути

Вiдгук на книги Елiни Заржицької "Як козак у морського царя служив" i "Легенди про козакiв" (Видавництво "Талант". - Харкiв: Юнiсофт, 2016. Серiя "Читаю сам").

Коли взятися креслити карту фольклору України, то не буде великою проблемою змалювати чiльнi сюжети та типи героїв для таких куточкiв, як Полiсся, Полтавщина, Київщина, Подiл, Волинь, Галичина, Карпати чи й Крим - а на мiсцi Приднiпров'я, i конкретно - корiнних земель Вiйська Низового Запорозького (нинi - Днiпропетровська i Запорiзька областi), - буде бiла пляма. Це переважно стосується такого надважливого шару фольклору, як казки. Ба й справдi, якщо перекази та думи (якi передусiм стосуються доби Козаччини) даного регiону ще можливо вiднайти у профiльних виданнях, то з народними казками ситуацiя виглядає геть не обнадiйливою. Не сказати, щоби Приднiпров'я зовсiм не знало власних казок або легенд - iдеться про те, що цей масив наративiв майже невiдомий поза вузьким колом фахiвцiв-етнографiв. Ну i вже годi казати, що сучаснi нашi дiтлахи знайомi хiба що - у кращому випадку! - з такими героями українських казок, як Котигорошко або Вовк та Пес iз вiдомого мультфiльму, та й усе.

Заповнити цю бiлу пляму наважилася Елiна Заржицька - не фаховий етнограф, але дитяча письменниця, знана зокрема низкою дотепних i повчальних книжок про пригоди китеняти Тимка та його друзiв - мешканцiв морських обширiв. Її книги "Як козак морському царю служив" i "Легенди про козакiв" являють собою оберемок творiв для малечi (гм... утiм - не лише!), стилiзованих пiд народнi українськi казки, легенди i перекази. Крiм специфiчної стилiстики (а власне - стилiзацiї, втiм, геть не надмiрної), твори мають той спiльний знаменник, що написанi на суто мiсцевому, приднiпровському матерiалi, мають прив'язку до давнiх козацьких поселень довкола сучасного мiста Днiпро. Дiя вiдбувається на мiсцевих теренах: острiв Монастирський, Таранський Рiг (нинi - Таромське), Старi Кодаки, Самара (ще вiдома як Новомосковськ) тощо. Герої - також переважно нашi земляки, що мешкали на цих самих землях у певний легендарний, казковий час (а доба Козаччини - то є в народнiй уявi саме такий, мiфiчний пра-час; оте "за давнiх-давен", "Коли вже те в Бога й дiялось" тощо). Такий пiдхiд до хронотопу не випадковий: адже саме вiн дозволяє створити вiдчуття цiлiсностi спiльноти, її тяглостi у часi й просторi, водночас офарблюючи подiї "золотом слави", надаючи їм значущостi та величi. Простiше кажучи: сирiтка Орися ("Сонячний чоловiчок"), рибалки Василько ("Про рибалку та русалку") й Iван ("Про жадiбного парубка"), козачка Ганна та її дiти ("Про козачку Ганну, її дiтей та святого Миколая"), Стеша ("Про Стешу - чорнооку козачку") тощо - нашi пращури, люди нашого кола, однiєї з нами спiльноти, а їхнi постатi та пригоди - актуальнi приклади для наслiдування чи НЕ наслiдування.

Втiм, дидактика цих творiв - не глупо-моралiстична, як було заведено за доби сентименталiзму (i як водилося згодом у дитячiй лiтературi у рiзнi перiоди). Завдяки стилiзацiї виховний ефект реалiзується тут так само, як у всякому порядному фольклорi: непрямо, ненав'язливо, виключно через ступiнь емпатiї (спiвчуття) до персонажа. Вiдповiдь на питання "чого навчають цi казки?" принаймнi стосовно деяких творiв залежатиме винятково вiд самого читача; тут немає залiзобетонного моралiте, але, на щастя, авторка далека i вiд морального релятивiзму, дуже модного за доби постмодерну i почасти характерного для найархаїчнiших взiрцiв фольклору i епосу. Просто варто пам'ятати: твiр не може дати бiльше, нiж читач сам у змозi взяти.

Розгляньмо для прикладу казку "Бронзовий, срiбний, золотий". Головний герой, козачий син Юрко, отримує вiд померлого батька чарiвний дарунок: бронзовий, срiбний i золотий пальцi замiсть живих; бронзовий дає змогу створювати з нiчого мiст над протокою, срiбний - викликати корабель, а золотий - прудкого золотого коня. Цi чарiвнi властивостi стають дуже у пригодi на Сiчi, куди Юрко i вирушає. Будучи двiчi захопленим у полон, Юрко замiсть того, аби йти на службу ворогам, вiдстрiлює собi бронзовий i срiбний пальцi, а третiй раз, не маючи змоги позбавитися золотого пальця, вдає покору i заводить усе вороже вiйсько до безоднi. Тут ми маємо чiткi мiфопоетичнi мотиви: культ пращурiв (Юрко проводить нiч на могилi батька); випробування (вiдсiкання пальцiв) i, нарештi, самопожертва, яка переводить героя до потойбiчного регiстру буття, робить його своєрiдним духом-захисником ("Чи загинув Юрко, чи нi, - не знаю. Казали люди, що врятував його золотий коник. Тiльки вiдтодi приїздить вiн до тих, хто у велику скруту потрапив, кому допомога конче потрiбна. Гомонять, не єдиний раз вiн гетьману Хмелю допомагав, коли той вiйсько збирав, аби свободу Украйнi здобути"). Втiм, яка тут мораль? Хiба що змальований воїнський поведiнський модус (нагадаємо, що метал у мiфопоетичнiй традицiї є ознакою саме специфiчної воїнської культури), згiдно якого справжнiй воїн мусить являти незламну ("металеву"!) стiйкiсть, вiрнiсть спiльнотi та зневагу до болю й смертi. Винагородою тут є - навiть не слава, а "лише" можливiсть стати отим духом-охоронцем, приєднатися до потойбiчного вiйська (тут так i проситься паралель iз новiтнiм мiфом про "Небесну Сотню"). Що ж - як казав iнший епiчний герой, "взявся когось рятувати - то рятуй, а не думай про те, як при цьому виглядаєш".

Взагалi, у творах повно мiфопоетичних маркерiв: Сонячний чоловiчок з однойменної казки, який є провiдником мiж свiтом померлих (Небом) i нашим свiтом; русалка, що обертає на камiнь жадiбного юнака (тут впадає в очi паралель iз "Тим-що-сидить-у-Скелi" з "Лiсової пiснi"); прикликання померлих (власне, оживлення) за допомоги музики ("Про молодого музику Звенигора", варiацiя на тему Орфея й Еврiдiки); Нiч, Снiг i Вогонь з "Легенди про трьох братiв", утiленнi у людських подобах (якi, при тому, не є якимись божествами, а простими смертними, за якими побивається їхня матiр) тощо. Цi казки досить мiцно вбудованi у мiфопоетичний свiтогляд, за яким - i це, мабуть, єдина непохитна мораль - за кожну негiдну справу чекає страшна розплата, за кожен гiдний (i при тому щирий) прояв - винагорода.

Але, окрiм справедливостi, для цих казок актуальна тема милосердя. Так, у казцi "Про жадiбного юнака" героїв, що проходять випробування, насправдi двоє: власне юнак Iван та його нещасна мати Пилипиха. За сюжетом, рибалка Iван упiймав у сiтi русалку, i, будучи заклопотаним питанням, як би не робити, а дiстати десь "легких грошей", вирiшив спочатку доставити її у дiжцi мiсцевому пану в надiї, що той щедро заплатить за таку дивовижу, проте бранка вмовляє парубка вiдпустити її в обмiн на частку скарбiв iз казни старшого водяника Днiпрового, на що Iван радо пристає, от лише не вiдпускає русалку, аж поки не дiстається скарбницi (для цiкавих: розташована на пiвнiчному узбережжi Монастирського острову, щасти у пошуках!). Русалка попереджає чесно: не встигнеш забратися звiдти до перших пiвнiв - залишишся там назавжди, перетворишся на кам'яну брилу. Про те саме попереджають i рiчковi мешканцi: рак та чайка, за що отримують вiд юнака вiдповiдно копняка та пожбурений камiнь. Звичайно, Iван так захопився обкраданням скарбницi, що проґавив дедлайн i обернувся на камiнь (ну, це власне широко вiдомий фольклорний сюжет, вiд варiацiй казок про Алi-Бабу до, наприклад, шотландської легенди "Джек i русалка"). Тут i починається найцiкавiше: стара Пилипиха, матiр нефортунного шукача скарбiв, дiзнається, що трапилося з Iваном, i намагається його врятувати, де їй на помiч приходять нагло скривдженi ним рак i чайка. Спитаєте: чому? Слово героїнi:

"-Вибач, пташечко, сина мого нерозумного за те, що тебе понiвечив, доброю порадою знехтував. Тiльки чує серце материнське, що потрапив вiн у бiду. Допоможи менi його знайти, а я перед тобою його провину спокутую", ну i ще вона допомогла раковi дiстатися води. (Гм, дивно, як у такої чуйної жiнки мiг виховатися такий недоладний синок). Милосердя - за милосердя. Тварини поводяться бiльш людяно, нiж людина. А взагалi цей епiзод до болю нагадує сюжет iз фiнського епосу "Калевала", де так само матiр героя Лемiнкяйнена подорожує до свiту померлих i намагається повернути до життя свого непутящого сина. Та знову ж: яка тут мораль? Справедливим бути легко, милосердним - важче? Зажерливiсть i жага легкої наживи призводить до лиха? Материнська любов перемагає смерть? Хай кожен розважить сам.

Окремо варто сказати про мотив випробування, характерний для низки казок. Так, у казцi "Про рибалку та русалку" головний герой, закоханий у русалку, щоби повернути її до свiту людей, має три роки носити персня, що спричиняє йому буквально пекельний, невгамовний бiль, а якщо знiме - змарнує шанс урятувати кохану (це нагадує iнверсiю вiдповiдної казки Андерсена, де саме русалонька мала пройти випробування). Треба гадати, основний меседж тут далекий вiд вульгарного "все має свою цiну", тут радше може йтися про перевiрку героя на гiднiсть, спробу довести, чи справжнiй вiн герой, чи справжнi його почуття.

Чи взяти казку "Як козак морському царю служив". Головний герой, молодий запорозький козак, опиняється на службi у царя Чорного моря (це такий собi мiсцевий володар русалок, водяникiв, тритонiв, рiзного морського гаддя i взагалi дядько Чорномор) у якостi головного вiйськового iнструктора i заразом - фельдмаршала морського вiйська. Козак провiв у пiдводному царствi три роки, а у свiтi людей минуло аж тридцять, i коли термiн його служби скiнчився, то виявилося, що його матiр уже при смертi, а молода наречена уже геть не молода i вже на нього i не чекає. Це також досить вiдомий мотив, особливо розповсюджений у кельтськiй традицiї, але тут ситуацiя суттєво вiдрiзняється: адже за вiрну службу козак отримує вiд морського царя лiки для матерi та чарiвну хустину, щоб повернути юнiсть, для нареченої. Треба також зазначити, що козак зголосився на ту службу не через любов до пригод i не задля винагороди, а щоби морський цар пропустив козацьке вiйсько через свої володiння. Мене ж особливо у цiй казцi потiшили гармати, що стрiляють морськими їжаками, та одноокий краб-ветеран, який шкутильгав за вiйськом.

Також у низцi казок присутнiй мотив принципової нижчостi людської влади порiвняно iз силами природи, iдея вищих сил, незбагненних i непiдвладних, якi жорстоко карають усякого, хто замiрився поставити їх собi на службу: Сонячний чоловiчок спопеляє жорстокого пана, що збиткувався з сирiтки Орисi, жадiбний Iван обертається на камiнь у скарбницi водяникiв, а комарi, ведмедi, "i лиси, i зайцi, i бiлки, кого тiльки нема" (тут так i кортить додати: "вовки, дикi кабани, злюки-бобри, гадюки та iншi лагiднi болотнi мешканцi", хай авторка менi пробачить!) - переслiдують пана, якому закортiло закрiпачити не лише людей, якi мешкають на його землях, а й тварин, птахiв i навiть комах, допоки той не "набрався розуму через задню браму" i "того ж таки дня усiх селян звiльнив, грошi бiдним пороздавав, а сам до Англiї подався. У них, англiйцiв, усюди лад, нi комахи, нi звiрi, нi птахи не розмовляють; хiба що папуги у цирку" ("Як козак пихатого пана провчив").

Елементи народної космогонiї (де, що i звiдкiля на свiтi взялося) подибуємо у казцi "Як з'явилася червона калина". Звiдти ми дiзнаємося, чому ворони кажуть "Кра! Кра!", чому в кулика очi, дзьоб i лапи червонi, звiдки у снiгура червона грудка, i, нарештi, чому калина червона i така корисна. Цiкаво, що головними героями тут, окрiм тварин, є Матiр-Земля, Батько-Небо та їхнi родичi Зорянi сестри, Вогонь i Вода. Це типовий для казок вiдгомiн стародавнiх вiрувань, а проте нема змоги твердити, що вiн у чомусь суперечить традицiйному українському свiтоглядовi та свiтовiдчуттю.

Зрештою, про кожну казку чи легенду з цих збiрок можна розмовляти окремо i ґрунтовно, але навiщо - книги, як вiдомо, треба читати! Тож нинi я лише наважуся запросити шановного читача до свiту, де буденне сусiдить iз чарiвним, де мужнi й кмiтливi козаки-характерники змагаються iз всевладною долею, де щира i добра душа може сподiватися дiстати допомогу там, де вже нема жодної ради та надiї, де по берегах Днiпра-Славути спiвають русалки, а у вiтрi над безкраїм прадавнiм Степом чується голос бандури i шепiт - "Найдена! Найдена...".

Вiталiй Кривонiс

Оставить комментарий © Copyright Хаген Альварсон (Hagen_a@i.ua) Размещен: 20/10/2016, изменен: 20/10/2016. 12k. Статистика. Эссе: Критика, Сказки Корчма-читальня Иллюстрации/приложения: 2 шт. Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: Вiдгук на книги Елiни Заржицької "Як козак у морського царя служив" i "Легенди про козакiв" (Видавництво "Талант". - Харкiв: Юнiсофт, 2016. Серiя "Читаю сам").

Хаген Альварсон : другие произведения.

Сказання з Днiпра-Славути