Семунд Мудрий : другие произведения.

Сказання про Велунда

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Пiсня, що зачинає корпус еддичних текстiв про героїв. Утворилася внаслiдок поєднання двох окремих сюжетно-мiфологiчних мотивiв. Треш i гуро - в комплектi.


Сказання про Велунда

Про Велунда

  
   Нiдудом звали конунга у Свiтьодi. Вiн мав двох синiв i дочку. Їï звали Бьодвiльд.
   Було троє братiв, синiв конунга Фiнiв. Одного звали Слагфiд, iншого Егiль, третього - Велунд. Вони ходили на лижах i полювали звiрину. Вони прибули до Вовчоï долини i звели там собi житло. Там є озеро, що зветься Вовчим Ставом. Якось рано вранцi побачили вони на березi озера трьох жiнок, що пряли льон. Поруч лежало ïхнє лебедине вбрання. То були валькiр'ï. Двi з них були дочками Хлодвера конунга: Хладгуд Бiла Либiдь i Гервьор Премудра, а третя - Ельрун, дочка Кьяра з Валланду. Троє братiв узяли ïх iз собою додому. Егiль оженився на Ельрун, Слагфiд на Бiлiй Либiдi, а Велунд - на Премудрiй. Так вони жили сiм зим. А тодi валькiр'ï вiдлетiли геть i вирушили на вiйну, i вже не повернулися. Тодi Егiль помчав на лижах за Ельрун, Слагфiд вирушив за Хладгуд, а Велунд нiкуди не пiшов i лишився у Вовчiй долинi. Вiн був найвправнiшим з людей, вiдомих з давнiх переказiв. Нiдуд конунг звелiв його схопити, як тут про це сказано:
  

Про Велунда i Нiдуда

   1
   Дiви летiли
   з пiвдня над Мюрквiдом,
   юнки премудрi
   долi шукали;
   на березi ставу
   сiли спочити,
   дiви пiвденнi,
   льон стали прясти.
  
   2
   Перша обрала
   Егiля мужем,
   дiва прекрасна,
   сяйна руками;
   iнша - то Сванхвiт
   у шатах пташиних,
   третя сестра
   руки закинула
   на плечi Велунда.
  
   3
   Гарно жилося
   з ними сiм зим,
   а восьма настала,
   зробилось ïм тоскно,
   а на дев'яту
   скорилися поклику;
   рушили дiви
   над лiсом похмурим,
   юнки премудрi,
   долi шукати.
  
   4
   Вернулися з ловiв
   стрiльцi гострозорi,
   [Велунд, що рушив
   шляхом далеким],
   Слагфiд i Егiль,
   в зали порожнi,
   зсередини й ззовнi -
   всюди шукали;
   рушив на схiд
   Егiль за Ельрун,
   Слагфiд - на пiвдень
   за Бiлою Либiддю,
  
   5
   Велунд зостався
   один в Ульфдалiрi,
   в злато червоне
   вправляв самоцвiти,
   ладив прегарнi
   перснi й прикраси;
   так вiн чекав
   свiтлу свою,
   гадав, чи повернеться
   жiнка до нього.
  
   6
   Прознав тодi Нiдуд,
   Ньярiв господар,
   що Велунд один
   сидить в Ульфдалiрi;
   послав уночi
   воïв у бронях,
   щити ïх блищали
   пiд мiсяцем щербним.
  
   7
   До хати дiстались,
   спинились при входi,
   потому зайшли
   до довгоï зали;
   бачать - на лику
   перснi висять,
   цiлих сiм сотень
   мав ïх той воïн.
  
   8
   Стали знiмати
   i вiшать ïх знову,
   лиш один перстень
   назад не вернули.
   З ловiв прийшов
   стрiлець гострозорий,
   Велунд, що рушив
   шляхом далеким.
  
   9
   Пiшов вiн засмажити
   м'яса ведмежого,
   горiла, мов хмиз,
   ялина суха,
   висушив вiтер
   Велунду дрова.
  
   10
   На шкурi ведмежiй
   вiн перснi лiчив,
   альвiв спiвець,
   одного не знайшов;
   гадав, що взяла його
   Хлодвера дочка,
   юнка премудра
   до нього вернулась.
  
   11
   Довго сидiв так,
   тодi вiн заснув,
   а пробудився вже
   волi позбавлений;
   руки побачив
   зв'язанi мiцно,
   путами ноги
   надiйно стриноженi.
  
   Велунд мовив:
  
   12
   "Що то за вепри
   сюди прибули,
   ликом мiцним
   мене пов'язали?"
  
   13
   Спитав тодi Нiдуд,
   Ньярiв господар:
   "Звiдки ти, Велунде,
   альве премудрий,
   злато дiстав
   у Вовчiй долинi?"
  
   Велунд мовив:
  
   14
   "Злата нема,
   гамузу Гранi,
   далеко, гадаю,
   пагорби Райну;
   згадую, бiльше
   мали майна,
   як родичi разом
   жили щасливо.
  
   15
   Хладгуд i Гервьор,
   Хлодвера доньки,
   Ельрун була
   дочкою Кьяра".
  
   16
   [Стала назовнi
   Нiдуда жiнка],
   пройшлася вона
   довгою залою,
   стала i мовила
   голосом тихим:
   "Не посмiхнеться
   мешканець хащi".
  
   Нiдуд конунг дав своïй дочцi Бьодвiльд золотого персня, якого зняв з ликовоï мотузки у Велунда, собi ж узяв меча, що ним володiв Велунд. Жiнка велителя [Нiдуда] мовила:
  
   17
   "Очi пожаднi його
   блищать, мов у змiя,
   зуби скрегочуть,
   бо взяв ти меча,
   i персня дав Бьодвiльд;
   пiдрiжте йому
   мiцнi сухожилки,
   хай вiн сидить
   на Севарстодi".
  
   Так i вчинили: пiдрiзали йому сухожилки пiд колiнами i вiдвезли до єдного острiвця, розташованого неподалiк вiд землi й названого Севарстод. Там вiн ладив для конунга рiзнi прикраси. Жодна людина не мала його там навiдувати, крiм одного лиш конунга.
  
   Велунд мовив:
  
   18
   "Сяє у Нiдуда
   меч на поясi,
   його я гострив
   управно, як мiг,
   загартував
   добре, як вмiв;
   мiй сяючий меч
   далеко знесли,
   не бачу його
   у Велунда кузнi.
  
   19
   Тепер носить Бьодвiльд
   перстень червоний
   моєï дружини, -
   не дiждуся розплати!"
  
   20
   Не вiдав спочинку,
   молотом стукав,
   витвiр отримав
   гарний для Нiдуда.
   Два юнака
   морем прибули,
   Нiдуда дiти,
   на Севарстод.
  
   21
   До скринi наблизились,
   просили ключа,
   скарби подивитись -
   чекало ïх лихо;
   майна там багато
   знайшли юнаки,
   червоного золота
   й рiзних прикрас.
  
   Велунд мовив:
  
   22
   "Приходьте ви двоє,
   приходьте назавтра;
   вам я дозволю
   злато це взяти;
   та знати не мають
   дiвки чи прислуга,
   жодна людина,
   що тут ви знайшли".
  
   23
   Сказав незабаром
   iншому хлопець,
   брат мовив брату:
   "Ходiм, глянем перснi!"
   До скринi наблизились,
   просили ключа,
   скарби подивитись -
   чекало ïх лихо.
  
   24
   Голови стяв вiн
   конунга дiтям,
   пiд горна поклав
   ноги братiв,
   чарки зробив
   з ïхнiх голiв,
   срiблом оздобив,
   Нiдуду послав ïх.
  
   25
   Очi братiв
   яхонтосяйнi
   мудрiй послав
   Нiдуда жiнцi,
   зуби братам
   вирвав обом,
   пряжки зробив з них
   Бьодвiльд на груди.
  
   26
   Тодi взяла Бьодвiльд
   браслет - хизуватись,
   . . .
   [знесла його Велунду],
   щоб злагодив злам:
   "Нiхто не поможе
   менi, окрiм тебе".
  
   Велунд мовив:
  
   27
   "Так я залагоджу
   злама на златi,
   аж батько твiй
   подякує вельми,
   й матiр твоя
   задоволена буде,
   та й ти сама
   матимеш втiху".
  
   28
   Пiднiс вiн ïй хмелю,
   бо хитрiсть замислив,
   а Бьодвiльд на лавцi
   мирно заснула.
   "Нинi вiдплату
   стягнув за образи,
   лиш за найтяжчу
   ще не помстився".
  
   29
   "Волiю я, - мовив
   Велунд, - щоб крила
   мене донесли
   до Нiдуда воïв".
   Велунд зi смiхом
   злетiв у повiтря,
   плакала Бьодвiльд,
   острiв полишила,
   журна за коханим
   й перед батьковим гнiвом.
  
   30
   Зовнi стояла
   Нiдуда жiнка,
   мудра пройшлася
   довгою залою, -
   а Велунд присiв
   на тина спочити:
   "Пiдвiвся ти, Нiдуде,
   Ньярiв господарю?"
  
   Нiдуд мовив:
  
   31
   "Давно я пiдвiвся,
   щастя позбавлений,
   спокiй утратив:
   сини моï мертвi;
   холод принесла
   порада пiдступна,
   нинi волiю
   до Велунда мовити.
  
   32
   Скажи менi, Велунде,
   альве премудрий,
   як ти згубив
   дiтей моïх юних?"
  
   Велунд мовив:
  
   33
   "Клятву ти спершу
   менi маєш дати,
   з усiх наймiцнiшу,
   бортом човна
   i краєм щита,
   спиною коня
   i лезом меча,
   що ти не убив
   Велунда жiнку,
   дружину мою
   не ти погубив,
   бо iншу мою
   дружину ти знаєш,
   дитя народить вона
   в чертогах твоïх.
  
   34
   Ходи ти до кузнi,
   яку будував ти,
   там шкiру знайдеш,
   просякнуту кров'ю;
   голови стяв я
   дiткам твоïм,
   пiд горна поклав
   ноги братiв.
  
   35
   Чарки зробив
   з ïхнiх голiв,
   срiблом оздобив,
   Нiдуду послав ïх;
   очi братiв
   яхонтосяйнi
   мудрiй послав
   Нiдуда жiнцi,
  
   36
   зуби братам
   вирвав обом,
   пряжки зробив з них
   Бьодвiльд на груди;
   Бьодвiльд тепер
   ходить вагiтна,
   ваша дочка,
   створена вами".
  
   Нiдуд мовив:
  
   37
   "Слiв би не мiг ти
   мовити гiрших,
   Велунда волею
   вражений нинi;
   й вищий з мужiв
   тебе не дiстане,
   не долетить
   до тебе й стрiла,
   ти ж бо вознiсся
   в небо високе".
  
   38
   Велунд зi смiхом
   злетiв у повiтря,
   Нiдуд безрадiсний
   сiв самотою.
  
   Нiдуд мовив:
  
   39
   "Такраде, встань,
   раб мiй найкращий,
   Бьодвiльд поклич,
   дочку свiтлооку,
   красуня хай прийде
   до батька на раду.
  
   40
   Правду, о Бьодвiльд,
   повiдай менi:
   чи з Велундом ти
   на островi спала?"
  
   Бьодвiльд мовила:
  
   41
   "Нiдуде, правду
   сказали тобi:
   Велунд на островi
   звабив мене,
   тоï години
   краще б не знала!
   Я поступилася
   хитрощам друга,
   я поступилася
   друга насильству".
  

Примiтки i коментарi

   "Сказання про Велунда" ("Völundarkviða") займає промiжне мiсце мiж двома великими текстовими корпусами "Старшоï Едди": пiснями про богiв i пiснями про героïв, якi й зачинає. З текстами суто мiфологiчноï тематики цей твiр поєднує низка фабулярних паралелей казкового характеру, певнi фантастичнi елементи: нареченi-валькiр'ï, "ельфiйськi" конотацiï Велунда, його здатнiсть лiтати. Водночас твiр апелює до героïчноï та iсторичноï (чи квазiiсторичноï) традицiï: Велунд i його брати названi синами конунга фiнiв, а Нiдуд править у Свiтьодi (себто в Швецiï), хоча жодних iсторичних вiдомостей анi про нього, анi про народ ньярiв, яким вiн керує, наразi не знайдено. Також у строфi 14 подибуємо посилання на вольсунго-нiбелунгiвську мiфологему.
   Структура твору мiстить двi наочнi фабули: казково-мiфiчний сюжет про шлюб iз фантастичними iстотами (дiвами-птахами, валькiр'ями) та iсторiя ув'язнення i помста Велунда. Коли рими до першоï фабули з легкiстю вiднаходимо у свiтовiй мiфологiчнiй скарбницi, то другий сюжет є оригiнальним нордичним твором. Отже, Велунд - мисливець, воïн i майстерний коваль - стає бранцем Нiдуда, якого пiдозрює в убивствi своєï дружини. Щоби помститися, вiн створює залiзнi перетинчастi крила (fitjum, власне "перетинки"), тодi заманює синiв короля, вбиває ïх, тодi зваблює дочку короля Бьодвiльд, а потiм на крилах полишає мiсце ув'язнення, дiстається до господи Нiдуда й збиткується з нього. Цей персонаж (важко сказати, чи й сюжет загалом) знаний не лише скандинавськiй традицiï, а й англосаксонськiй: так, у "Беовульфi" головний герой просить: "Надiйшли, як загину, // Гiґелаковi // обладунок найкращий (...) Гретеля спадщину, // Велунда витвiр" (строфа 450-455, пер. Олени О'Лур).
   Викликають низку питань мiфопоетичнi характеристики Велунда. По-перше, чим обумовлена його здатнiсть лiтати? Чи просто викуванi крила, а чи ще й перстень, якого Нiдуд забрав у хатi Велунда (строфа 8) i згодом вiддав дочцi й якого та принесла ковалевi, щоб той полагодив на ньому злам? Чи цей перстеник має символiчну шлюбну семантику: адже вiн належав Гервьор Премудрiй, жiнцi Велунда, тому, вiддавши його своïй дочцi, король тим самим ритуально зробив ïï дружиною Велунда? З цiєï точки зору Велунд реалiзує своє право на Бьодвiльд як на законну дружину, хоча i в антисоцiальний спосiб.
   Ну, з вовками жити...
   По-друге, в популярнiй лiтературi нерiдко зустрiчається теза про приналежнiсть Велунда до племенi альвiв. Що дає пiдстави для такого припущення? У строфi 10 героя названо "альвiв спiвець" (alfa ljóði), що ще перекладають як "альвiв володар". У строфах 13 i 32 Нiдуд кличе його "альвом всемудрим" (vísi alfa). Не зовсiм ясно, чи йдеться про "етнiчну приналежнiсть", чи це просто поетичний прийом, метафора, покликана пiдкреслити знання i вправнiсть Велунда. Також варто згадати, що нордична мiфологiя знає два племенi альвiв: бiлих (у "Старшiй Еддi" майже не згадуються, знанi переважно з творiв Сноррi Стурлусона й пiзнiшоï фольклорноï традицiï, британськi ельфи) i чорних (гномiв, кобольдiв, карликiв, двергiв). Останнi вiдомi великою вправнiстю в рiзних ремеслах, у тому числi й у ковальствi. Враховуючи ковальську майстернiсть Велунда, можна припустити, що йдеться про його спорiдненiсть - генетичну чи культурну, тут не вартує, - саме з чорними альвами. Вiдтак, ельфiйськi вушка тут не стирчать, хе-хе.
   Лебединi шати сестер є мiфопоетичним маркером ïхньоï божественноï природи, актуалiзованоï в нордичнiй традицiï в образi валькiрiй, що має паралелi i в iнших мiфологiях.
   Важко сказати напевно, дочками яких саме пiвденних королiв були згаданi на початку валькiр'ï. Так, Хлодвера можна дуже обережно ототожнити з Хлодвiгом, королем з Меровiнгiв, що охрестив народ франкiв. Кьяр же з Валланду, радше за все, є узагальненим образом римських iмператорiв (його iм'я виводиться iз лат. Ceasar - "кесар", "цар"). Можливо, це вiдсилка до Карла Великого, що носив титул iмператора Захiдноï Римськоï iмперiï. Може, й нi.
  
   Хладгуд Бiла Либiдь (Hlaðguðr Svanhvít) - скорiше Лебединобiла, та сенс цього тропу, гадаю, цiлком прозорий.
  
   1. Мюрквiд (Myrkvið) - досл. "Лiс мороку" десь на пiвднi, що вiдмежовує свiти людей та богiв од зловорожого зовнiшнього простору. Можливий натяк на колись неозорi лiси Центральноï Європи, що вiдокремлювали германцiв вiд римського свiту й гунiв.
  
   2. Сванхвiт - Хладгуд Бiла Либiдь.
  
   5. Ульфдалiр (Úlfdalir) - Вовча долина.
  
   12. ...вепри (jöfrar) - сталий у нордичнiй традицiï епiтет на позначення воïна.
  
   14. Злата нема, // гамузу Гранi, // далеко, гадаю, // пагорби Райну - посилання на вольсунгiвсько-нiбелунгiвський сюжет, один iз центральних у нордичнiй традицiï. Гранi - iм'я коня Сiгурда, який заволодiв скарбом дракона Фафнiра, вiдтак гамуз (точнiше, вантаж) Гранi - золото, скарби (поширений кеннiнг на позначення золота). Вважалося, що проклятi скарби Фафнiра схованi чи на днi Райну, чи на пагорбах понад рiкою - справдi, далеченько вiд Швецiï.
  
   26. Сенс цього рядку полягає в тому, що Бьодвiльд мала намiр похвалитися перстеником перед подружками, але на ньому виявилася трiщина, тож вона пiшла до Велунда, щоб вiн полагодив прикрасу.

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"