Дверi в хатинку Мерлiна глухо зачинились за моєю спиною i я йшов у лiс. Мiсяць висiв над соснами, жадiбно i неохоче дiлився свiтлом. Як Мерлiн може жити у такiй халупi. Не халупi -- землянцi, хижi.
Я йшов, зумисне наступаючи на сухi гiлки, слухаючи їх трiск i поглядаючи на мiсяць. Сосновий лiс мовчав, як мрець. Тiнi кружляли довкола мене. За кiлька годин я маю добратись до Колиби-на-краю-свiту. Чугайстер обiцяв менi чарiну сопiлку, вiн казав, що сьогоднi прийде не один.
Знявся вiтер i почав розхитувати старi сосни. Дерева сухо скрипiли, як кiстки мертв'яка. З дерева в кiлькох кроках попереду мене впала гiлка. Я наступив i на неї. Суха. Кажуть, Амадей купив собi кота. Але це лиш чутки. Вони приходять здалеку.
Вiтер розходився ще дужче i дерева почали стогнати. Як мертвi. Вчора у Мерлiна в пiдвалi було тiло дiвчини. Куди вiн подiв його? Якщо я поспiшу, Господиня Колиби почастує мене вином. Вона скаржилась, що цього року мало хто лишається у Колибi надовго. Барон Вiктор навiть не приїжджав. Казали, буцiмто вiн посварився з Мерлiном.
Лiс рiдшав i спускався в ярок. Струмок давно пересох, а колись вiн гарно вiдблискував у сяйвi мiсяця. Тепер яр темний i сухий. Чимось подiбний на могилу, що Мерлiн заготував для себе. Звичайно Юр, як завжди, лiтує в Колибi. Iнодi днями не виходить зi своєї половини. Амадей казав -- чаклує над пивом. Хто зна, чи серйозно.
Лiс залишився в яру. Боїться вилазити на свiтло. А я собi йду. Перейти лиш гору i гайок -- от i Колиба-на-краю-свiту. I куток мiй на стрiсi, моє крiсло i люлька. Не така, правда, як в Мерлiна -- з довжелезним цибухом. Мабуть, Мерлiн знов розпалив люльку -- такий туман заклубочився в лiсi, який я покинув, глухо гупнувши дверима. Он вже i яр накрило.
Туман вивалюється з лiсу i розтiкається по землi. Скоро лоскотатиме мої кiсточки, якщо, звiсно, до того часу я не буду десь пiд гаєм. Амадей кликав до себе, обiцяв пригостити гiрким пивом. Але я вже обiцяв Чугайстру. А той казав, що буде в Колибi лиш добу. Мабуть, вiзьме ще й скрипку. Мабуть...
Туман наздоганяє мене пiд гаєм. Вiн сивий i дивний, як Мерлiн. Ще й, певне, такий же старий. Мерлiн дивний, вiн прогнав iз лiсу духiв, заселивши його мертвими тiнями. Мабуть, це ввiйшло йому в звичку ще з Крейдяних Холмiв. Шкода, забув його запитати, що за мазi вiн вчора варив.
Туман розбiгся по лiсу i тепер мелькає тiнями помiж дерев. Дерева лякаються, а гай вiд того тiльки росте. Вiн вже бiльший, густiший i похмурiший вiд лiсу Мерлiна. Мовчазним вiн став останнiм часом. Ходить, якесь пiр'я збирає. От Чугайстер -- той любить мох. За годину буду в Колибi-на-краю-свiту.
Дивно, менi здалось, тiнi почали шептати. Над Колибою зараз пiднiмається густий сизий дим: Господиня варить кашу для нiчних гостей, Юр тихо зiтхає в кiмнатi, а одна тiнь наздоганяє мене. У тiнi дiвочий голос. А ще я бачив у Мерлiна дзвоник...