Мiй ангел зiйшов з екрана комп'ютера, стомлений i брудний, кiнчики його пошарпаних крил волочились по пiдлозi.
Вiн зiйшов у образi дiвчини, сумної й переляканої. Старий хiтон ледве тримався на її плечах, тож вона пiдтримувала його руками.
Вона йшла i здивований її погляд блукав по кiмнатi, i вiд цього погляду все навколо сiрiло i марнiло, перетворюючись на камiнь, попiл i тiнi.
Притискаючи схрещенi руки до грудей, вона намагалась не дивитись на мене, а на шиї, руках i ногах її виднiлись слiди вiд пут.
Стомлено вона сутулилась i ступала повiльно i обережно, а крила опустила низько i пiр'я в них було зiм'яте i де-не-де злиплось вiд кровi.
Та босо ступаючи, не зупинялась вона нi на мить, а основа крил вiдливала сталлю.
Востаннє благально глянувши на мене, вона пройшла крiзь стiну i зникла; лиш далi тягнулась за нею тонка срiбна нитка, кiнця якої не було видно, бо вiн зникав у менi.
Ще година лишалась до тiєї митi, коли кам'яний диск сонця зiйде над свiтом, а я вслухався в себе, намагаючись почути там голос мого ангела, а дим вiд комп'ютера стояв пiд стелею.