На Українi є усе, i золото й уми хорошi,
Тож думка ця мене гризе, чому у нас немає грошей?
Уми тiкають за кордон, бо їм там лiпше працювати,
На Українi п"ять мiльйонiв померло, - нiчим годувати?

Чому чудовий чорнозем добробуту нам не приносить,
А ми пекучi сльози ллєм, невже поневiрянь не досить?
То хто ж керує нами так, щоб люди швидше вимирали?
Навiщо ж нами править так? хiба таких ми вибирали?

Усе найкраще, що було, в липкiй багнюцi потопили,
I не одно уже мурло ми на горбi своїм возили!
Багато розвелося їх, робити нам голодомори,
Нас дiлять на чужих, своїх, i не життя тепер, а горе!

Тож в Українi є усе, чому ж народу гiрше жити,
Куди ж наш корабель несе? невже втонути, а не плити?
Всi їдуть, щоб залiзти так: в країну нашу, навiть в душi,
А новоявленим панам немає сили з мiсця зрушить!

Отож такiї дурнi ми, як iноземцям пiддамося,
I патрiоти в нас нiмi,тривог не б'ють лише голосять!
Казати так не будемо, є Той, Хто нам добра бажає,
Про це ми не забудемо, на молитви вiдповiдає!