Гриценко Алёна Александровна : другие произведения.

И дальше в поэзию

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:

   Добре.
   Немає нiчого.
   Лишися зi мною!
   Вiдчуваю "Нi".
   Говориш мовою земною,
   Будиш гармонiю в менi.
   I нащо вона менi потрiбна?
   Звикла до болю, до страждань.
   Звикла до слiв твоїх самотнiх,
   Вiддала душу, наче дань.
  
   Вiддала тобi.

28.07.2002

Бiлий вiрш

   Щось говорить мовою тiла?
   Ну не думаю...
   Тiло мови не має.
   Має жести.
   Має мiмiку.
   Має вiдчуття.
   Вiдчуття болю чи задоволення.
   У мене частiше болю.
   Iнодi сама роблю бiль.
   Тому що я до нього звикла.
   Звикла з ним жити.
   Звикла його терпiти.
   Терпiти мовчки чи стогоном.
   А ти?

28.07.2002

   Щось болить.
   I що - я знаю.
   Ти болиш.
   Ти i життя.
   Намагаюсь бути з Богом,
   Хоч це тяжко.
   Каяття.
   Намагаюсь бiль порвати.
   Намагаюсь помовчать,
   Почуття закрить за грати
   Та нiчого не сказать.
   Тяжко...
   Хочеться кричати.
   Я змовчу.
   Ти мене вчив.
   Не пилятиму я грати.
   Дух мiй тiло моє вбив.

14.08.2002

   Я не знаю.
   Така грiшна!
   Щось наболiло,
   Що аж тре.
   Та мiй бiль (завжди невтiшний)
   Вiдчуваю, що не вмре.
   Час пливе за течiєю,
   А я - проти кожен раз.
   Нащо? Думкою моєю
   Не змiнити сталий час.

25.08.2002

   Рiшення прийнято.
   Я була проти.
   Нi, не зважай,
   Я не плачу,
   Я проти.
   Жереб вже кинуто.
   Щезли оплоти.
   Нi, не кажи,
   Я все знаю.
   Я проти.
   Сонце ще пiднято.
   Кров iде з рота.
   Нi, нема болю.
   Я знаю.
   Я проти.

29.05.2002

   Знов
   Бунтуєш, думко? Рвися далi!
   Змiтай на шляху все брудне!
   Ним вже насичилась природа,
   Воно повсюди лиш одне!
   I в душах осiдає в намул,
   Зтираючи стук серця вщерть,
   Притискуючи добрий намiр
   В куток i кликаючи смерть.
   Ти рвешся к сонцю? Нащо? Довго!
   Лишайся тут i гний в грiхах,
   Бо тут - країна, мати, друзi
   Розкиданi по всiх льохах.
   Лиш деякi шукають правду,
   I так життя проходить, наче сон,
   Нести до людства неможливо,
   Бо правда в межах заборон.
   17.02.02
  
   Похмурi обличчя по мiсту пливуть,
   Їх очi - мов склянки, пустi всерединi,
   I ноги вже самi, без наказу йдуть,
   Життя не помiтне, самi лише тiнi.
   Ви чуєте шорох? То шепiт одежi.
   Ви чуєте кроки? То мова взуття.
   Слова? То лиш луна з далекої вежi,
   Живого нема - вiдiйшло в небуття.

***

   Що таке краса?
   Снiжинка?
   Таємниця людських душ?
   Може, це легка
   Пiр'їнка?
   Чи дзеркала всiх калюж?
   Чи, можливо, це згноїла,
   Зтерта вами вщент душа?
   Це опущенi вiтрила,
   Це кишенi без гроша...
   2.04.2002

Повиннi

   Важко слово пiдiбрати,
   Щоб воно звучало,
   Важко думку висловляти,
   Як душi начало.
   Тяжко голос надривати,
   Щоб почули люди,
   Щоб вiдкинули назавжди
   Справи й думи Юди.
   Мусим бути чистi, чеснi,
   Як роса весняна,
   Щоб звучало слово "людство"
   Наче слово "мама"...
  

***

   А може, зiйти з глузду краще?
   Не докучатиме вже бiль,
   Не догризатиме вже душу
   Настирлива безсмертна мiль.
   Не дратуватисе вже сонце,
   Ховаючи бажаний блиск
   Тодi, коли вiн так потрiбен,
   Коли шукають лише зиск.
   Без розуму не зрозумiєш,
   Чи дурять, чи хотять чогось,
   То, певно, краще бути дурнем,
   Нiж розумiти хоч когось.
  

В нiкуди

   Мить, ти пройшла...
   А совiсть стука,
   Все рветься в душу...
   Нi, нема.
   Нема їй мiсця, гнати мусиш,
   Все гнати мусиш без кiнця...
  
   Ти так любив...
   Тепер не любиш.
   Вона пiшла,
   А совiсть жде.
   Душа щось хоче...
   Думку губиш.
   Вже мить пройшла.
   Вже ти нiде.
  
   Рипить пiдлога.
   Мить блукає.
   Шукає совiсть.
   Нащо? Де?
   Стежин немає тобi в душу,
   Душа чекає не тебе.
   Не мрiя, це така реальнiсть.
   Твоє життя - це ритм нуля.
   Не вiдчуваєш.
   Лиш шукаєш
   Себе у картi короля.
  
   Мить, ти пройшла...
   Нiхто не стука,
   Душа завмерла.
   Ще жива.
   Жива у думцi.
   Жити мусиш.
   Ти мусиш жити без кiнця.

20. 05. 2002

   Закрий долонями обличчя.
   Ти не побачиш вiчний бiль.
   Ти - мрiя.
   Так i залишайся.
   Не сип на рани мої сiль.

23.05.2002

   Сонце стало.
   Умилось.
   Подивилось на тебе.
   Чорнi дiри
   Лишились
   Вiд очей i вiд неба.
   Рiчка вмила
   У зорях
   Те, що з тебе лишилось...
   Знов у солi втопила,
   В болях...
   Серце спинилось.
   Вогник зiрки
   Освятить.
   Нагадаю, бо мушу.
   Вiн покропить
   Собою
   Цю пiдпалену душу.

04.06.2002

   Закрий очi.
   Не дивися на це.
   Краще бути слiпим,
   Нiж плювати в лице.
   Подивися униз.
   Пiд ногами лиш кров.
   Не топчи бiль чужий
   I не плюй туди знов.

06.07.2002

   Натягнув перчатки.
   Умився.
   Грiх на пальцях у тебе присiв.
   Серце витягнув.
   Ти вже втомився.
   Грiх всмiхнувся. Трон пекла посiв.

24.07.2002

   Обридло писати все чiтко...
   Думки, вилiтайте, як є!
   Нехай помiняються стопи,
   Тому що це -
   Щастя моє!
   Нехай
   Пiсля ночi ступає
   Ще темрява
   На полотнi,
   Тому що надiї немає -
   Як зорi, висить нагорi.
   Нема навiть вiри в кохання.
   Кохання?
   Це щось надлюдське.
   Хiба ще є люди?
   Терпiння...Чекання...
   Думки копошаться на днi.
   Десь там,
   В глибинi,
   Бо нагору
   Їм шляху нема.
   Всi однi.

18.12.2001

Менi соромно

   Менi соромно за безсилля,
   I вiд цього хворiє душа.
   Я не можу спинити насилля,
   А в карманах нема нi гроша.
   Всi кишенi протертi на дiри
   I подертi такi ж, як життя,
   Та радiю одному, напевно, -
   Що думки не пiшли в небуття.
   Ти хотiла постукати в совiсть?
   Спробуй. Може, почуєш когось.
   Може, є ще на свiтi тi люди,
   Що живуть i шукають чогось...
   Може бути...Лиш хаос в долонi,
   Той самий, що i в моїх думках.
   Я в своїх почуттiв у полонi,
   Десь загублена в мрiйних хмарках...

25.12.2001

  
   Думи мої, думи мої,
   Лихо менi з вами,
   Чом гасаєте по мозку
   Брудними ногами?
   Чом в очах промiння б"єте?
   Чого кров до краплi п"єте?
  
  
   Має?
   Тече повiтря крiзь дiрки,
   Проколенi у хмарах зверху,
   Промiння це таке ламке,
   Наповнює життя доверху.
   Ламається, летить донизу,
   Теплом охоплюючи даль,
   Ховається десь на карнизах,
   Чекаючи на людський жаль,
   Який ще треба пошукати,
   Бо вiднайти нам важко те,
   Чого нема в буденних душах,
   Що має серце золоте...

25.12.2001

   Хочу сказати
   Чому ти кров"ю заливаєш
   Все небо, зорi, мiсяць й сонце?
   Чому ти повiнь викликаєш
   В судинах неба крiзь вiконце?
   Навiщо кров"ю поливати
   Ту землю - матiнку мою,
   Вона вже захлиналась нею,
   На смак вже знає кров твою.
   Не треба боляче робити,
   Той бiль тобi вернеться, знай.
   Не плюй в колодязь - пити будеш,
   Не хочеш знати - пам'ятай.
   17.01.2001
   Тихий зойк...
   Пiд ногами багно золотом блищить.
   Крик душi...
   Всерединi все ломається, трiщить.
   Снiг iде.
   В душу падає так нiжно, холодно,
   Лиш мороз
   Обертає живi м"язи в полотно.
   Не бунтуй!
   Не бунтуй, душе, бо ти одна!
   Усю кров
   Висмоктала вже до дна...
   Слiз нема.
   Циркулюють замiсть кровi по менi,
   Свiт очей
   Десь закляк. Всi наче голенi.
   Ти не знав?
   О, не бажай це ворогу!
   Смерть душi -
   Це занадто для расплати дорого!

27.11.2001

Серцю

   Серце щось плаче, щось стогне, болить,
   Краще б зомлiло на деяку мить,
   Краще б замовкло, спинилось, зiрвалось,
   Щоб не вiдчула я бiль, тугу, жалiсть,
   Щоб не могла я страждати так часто,
   Щоб не чекала весь час тiльки щастя...
   Серце! Лиш ти менi жить не даєш,
   Чого ти так скачеш, чого ребра б'єш?
   Чого хаотично пульсуєш з думками?
   Навiщо чiпати старi мої рани?
   О, серце, безжалiсний мiй кровосос,
   Спинися, бо в мозку пульсує лиш "Sos",
   Бо стогнуть думки i душа в тобi плаче,
   Бо ти - наче кат i мiй ворог неначе...

10.01.2002

Зима

   Небо, що ти?
   Звiдки та блакить?
   Нащо ти зiрками
   Плодоносиш в мить?
   Нащо родиш взимку
   Мушок снiгових?
   Я не хочу дихать
   На красунь отих...
   Смерть - це подих будня,
   Нiжностi шматок...
   З неба i на землю -
   Все лиш доля, рок.

11.01.2002

  

Просто

   Не журися - бiль проходить,
   Бiль не вiчний,
   Вiн зника...
   До очей кров не доходить,
   Тому блакить
   Їх затуля.
   Ввечерi неспокiй кличе,
   Все бунтує
   Просто так,
   А думки планують вiче,
   Щоб зiбратись
   Знов не так.
   Вони в мене неспокiйнi,
   Бунтiвливi, як нiхто,
   Але це...
   Це тяжко, знаю,
   Лиш я звикла все одно.

20.12.2001

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   1
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"