Аннотация: 14/02 - смішний праздник, але дуже забористий.
Сьогодні я когось шукаю невгамовно,
А завтра будуть думати - не я
Я в бездну цю кричу любовно
Де ж ти, зоре, що лише моя!
Чому так довго я Тебе не знаю, люба?
Чому за тьмою скрилась ти?
Чому кругом лише сліди?
О де Вона, солодка моя згуба,
Ще невідома й недосяжна, але вже
Оцю присутність відчувая, горю, немов
Трісочка суха, як в темряві вона пала - любов?
І озаряє тьму і сипеться додолу,
Сірий попіл.. Досить.. Виходьте тіні
Ви самі з кутів зібралися до купи
Й тепер аж світитесь, аж іній
По мені пройшов до пупа.
Отак митець любов'ю марить, діти...
Коли б йому до рук не олівця,
А молот - то й скелі будуть тліти..
Титан його прокличуть, а так - вівця.
Але в овечих шкурах вовка
Уже дивилися ми нині
Не треба нам такого в Україні
Не буде нам із нього толку..
Слова усе споганять, на те вони слова
Ти говори, кричи, завий як та сова,
Та із стіни не з'явиться Вона.
Холодна й тепла, радісна й сумна...
Ти ждеш її, готовий розтрощить буття
Воно ж її ховає, але щік дуття,
Нам людям помагає все життя,
серйозність зберігати і чвалати по путях.
Коли ти прочитаєш рядки кривуваті
Я буду в спустілій і темній хаті..
Я буду кричати і страшно волати
Скажений і дикий - я хочу кохати.
Я знову став хижим, Я знову живу,
І тільки тебе я ніяк не знайду..
Гойя!!! я голосно скрикну, і розітну
Темноту й одинокість, сум і одну
Запущу ракету у темнеє небо
Нічого мені давно вже не треба,
Лишень би шматочок кохання,
Маленьку іскру й любування,
І погляд щоб око у око,
Щоб стали червоними щоки,
Серцям щоб завмерти зомлілим,
І вмить знов піти аж побігти,
Щоб рукам простертим й долоням
З'єднатися, злучитись і спілим
Чарівним, палким і пристрасним цілунком
Привітати Тебе... таким подарунком....