Школа!.. Першi сльози.., друзi.., вчителi.., кохання..., знання... Ми завдячуємо їй усiм! Ти нiколи не почнеш цiнувати, поки не втратиш, так i з твоєю першою "школою життя", де тебе навчили бути таким, яким ти є протягом наступних багатьох рокiв. Можливо хотiлося вранцi довше поспати й хоч раз у життi, але кожен спiзнювався до школи, а потiм стояв перед вчителем, опустивши заспанi очi й говорячи, що не почув годинник i проспав, не важливо, спецiально чи дiйсно це так, але ж було!.. I вчитель, написавши зауваження у щоденник, бiльше нiчого не зробив, бо що тут зробиш!..
Але чи змiнить це зауваження щось, адже учень або покаже батькам, якщо знає, що вони нормально до цього вiднесуться, або ж просто висмикне один аркуш iз щоденника й на цьому все закiнчиться. Ну, є варiант, коли класний керiвник скаже, що потiм подивиться на пiдпис батькiв, але навiть, якщо вiн буде, то де гарантiя, що це пiдпис, саме батька чи матерi, а не друга, який його пiдробив?!
Взагалi, на сьогоднi, у сучасного школяра два щоденники, табелi, якось вони ще до класних керiвникiв не додумались, який буде дзвонити додому й казати, що батькiвськi збори вiдмiняються, у шкiльний фонд треба здати певну суму грошей (яка насправдi бiльша вiд правдивої) i їх дитина, найкраща в класi. Та я навiть уявити собi не можу, що буде, коли батьки дiзнаються правдоподiбну ситуацiю шкiльного життя їхньої дитини!.. Менi навiть шкода цього школярика, який згодом бiля дошки буде на кожному уроцi, тим паче за власним бажанням.
Протягом десяти рокiв ми не хочемо вставати раненько, йти до школи, сидiти й слухати вчителя, а потiм ще домашнє завдання робити!.. Лiньки й навiть дуже! Адже тебе манить "дух вулицi", там так класно, що й нi вiрша вивчити неможливо, нi задачки розв'язати, нi вправи виконати, нi... Твої думки за вiкном, якi там уроки!..
Але вже пiд кiнець школи, розумiєш, що ще зовсiм трошечки й всього цього не буде. Навiть, якщо дуже закортить! Ти не зможеш бiльше повернути той час, коли треба рано встати й iти до школи, сидiти на уроках, списувати на контрольних, спiлкуватися з друзями й не тiльки на перервах... Та шкода, що всi це розумiють вже пiд кiнець, коли доживають останнi шкiльнi днi, здають останнi шкiльнi екзамени й сидять на останньому у своєму життi Випускному, дiвчата в чарiвних сукнях, iз зачiсками, а хлопцi в костюмах... Мабуть у цей час адмiнiстрацiя школи й класнi керiвники просто щасливi, що немає нi одного учня без форми, а з iншого боку дивляться й не розумiють радiти їм чи плакати! Ти дивишся навкруги..., на вчителiв.., однокласникiв.., згадуєш усi кумеднi моменти.., сльози.., двiйки.., що були протягом десяти рокiв i всi цi днi, немов перед смертю, проносяться перед очима, з яких витiкають крапельки й стiкають твоїми щiчками... Незрозумiло сльози радостi, що цього бiльше не буде чи жалю, у кожного вони рiзнi, але якщо їх немає ззовнi, то душа... все-одно хочеш ти чи нi, але серце хоче вирватися з грудей i повернути те, що було колись... зовсiм нещодавно, але таке чудове.., гарне.., прекрасне.., а головне незабутнє!..