Аннотация: Сборник текстов к одноименному альбому группы "Окрема Територiя" и неизданное.
"...На краю свiдомостi вiн бачив мiсто чорно-бiлого кольору, де мешкають Тi, Що Знають. Назва йому - Гоубангадан."
--
"Скрижалi"
"...Гоубангадан не є поняттям географiчним. За нашими даними, це - територiя в сакральному просторi, де iснують енергетичнi оболонки тих, що володiють Силою - волхвiв, шаманiв тощо."
Д-р Борменталь
"Повернення в Гоубангадан."
Intro.
Iди за мною
Втратити незнайдене,
В волосся вплiвши вересневий смуток,
Iди за мною
Пити терпку печаль неповернення.
Ми пiдемо течiєю рiки,
Що марить чеканням прийдешнього.
Вiн прийде назватись братом твоїм,
Вiн прийде взяти тiло твоє i кров твою,
Вiн прийде взяти iм'я твоє,
Але iм'я йому - Хаос.
Напередоднi Хаосу
Почуєш молитви шаманiв Гоубангадану,
I тiнi твоїх сподiвань
Ляжуть водою в криницi їх присутностей.
Напередоднi Хаосу
Зупинишся на порозi передчуття Порожнього...
Лише на мить.
Вклонятись вогню.
Вилий вино заграви в чорну землю,
Iдолам прiрви вiддай належне,
Кличуть справжнього.
Нiжна, чуттєва квiтка божевiлля
Тихо розквiтне в снах твоїх зiтлiлих,
Хтось шукав його
Вклонятись вогню.
Сестри зруйнують вiвтарi прощення
Й пiдуть наослiп рiками печалi
(Крики навздогiн).
Вiтер розвiє пелюстки шаленства
I проросте наспiвом незнайомим
Ворожбита тiнь.
Снiгом забуття.
Пiзнiх спокус
Кроки крихкi
Котяться вiд луння
Зiграних тем,
Згаслих смичкiв,
Тиша бринить струнно.
Спокою шовк
Стиха ковзне -
Танцi змiї в пальцях,
Колiр прощань
Швидко мине -
Тiльки не прощайся.
Напиши рукопис безоднi,
Залиши дотиком холодним,
Вiдпусти тiнь свою вiд тiла,
Буде все,
Все, чого хотiла
СНIГОМ ЗАБУТТЯ.
Пасма жалю
У вузол зв'яжи
Згадкою останнiх,
Вiкнам розлук
Наворожи
Попiл розмов давнiх.
Зав'яжи темрявою очi,
Розкажи, що деркач пророчив,
Сном бридким мозок вибухає,
Спогади тиша замiтає
СНIГОМ ЗАБУТТЯ.
Останнє полювання.
Ловиш жадiбно кроки свiтанку,
Чути лише як рани спiвають,
Душi мисливцiв славлять Дажбога
Бiлим одягом тризни.
Серед снiгiв, обраний здобиччю,
Переломи стрiли востаннє,
Вчасно годуй хлiбом пожертви
Жаль останнiх хвилин.
Плистимеш довго, човен рятуючи,
Миттю повернення впадеш напитись,
Перегризеш рештки молитви,
Вмитої стогоном.
Сонце висушить хвилi чекання,
Птах прилетить чорною звiсткою
Тiй, що танцює в капищi бога
Втрачених сподiвань.
Сон
Колесом котиться,
Сон-
В зiницях твоїх порожньо...
Солодка отрута незнаної величi
Заполонила тебе,
I ти опиняєшся ТАМ,
ДЕ ЗНИКАЮТЬ ШЛЯХИ.
Вiдчини
Шепiт в'янучих блукань,
Увiйди
Чути як твою присутнiсть
П'є
Мертве листя
Молитв,
Що зреклися тебе.
Залиши
Ритуали залишань,
Повернись
Мертвою водою
Сновидiнь,
Що безжально
Тече
Крiзь провалля
Очей.
Неповернення.
Боги смарагдових осель
П'ють сполоханiсть вiтрiв,
Все вважають за живе
До найближчої вiйни.
Диригент капели снiв
Тихо покликав мить,
Неуважний вартовий
Дверi вiдкрив на схiд.
Вони прийдуть по веснi-
Дiти бiсерних дощiв,
I, шукаючи себе,
Не побачу серед них.
Несподiвано зберусь
Вижити, як колись,
Та в сьогоднi залишусь,
В горлi знайшовши спис.
Киньте стрiли у вогонь-
Чи йому не все одно?
Вiн приймає все живе,
Крiм неспалених вiршiв.
Загубiть мої слiди
В нетрях своїх пiсень
I дивiться як спливе
Чорною кров'ю день.
--
ШАМАНА.
Танцювала зливою,
--
Ворожбою сивою
Захлиналась,
Срiбло втечi сипала,
Нiч ордою дикою
Розривала.
Шамана -
Сповiддю невчасною
Виткала печаль свою
Шамана.
Примхою святковою
Карбувала золото -
Символ бога.
Малювала стрiлами
В просторi мiнливому
Мить тривоги.
Шамана -
Шила тишу криками,
Виплiтала рiками
Шамана.
НАПЕРЕДОДНI.
Навчи мене бути живим,
Запитай, навiщо я рухаюсь хто-зна куди,
Поясни, чи може лечу, чи падаю вниз,
Натикаючись на погляди тих,
Що iдуть по землi.
Одягаю щоночi чорну сорочку темряви,
I лишаю щоночi спаленi села власної пам'ятi,
Розбиваю щоночi пам'ятник власної величi,
I вiршi мої для тебе - словник несподiванок.
Мої руки, мов птахи, що несуть здалека
Зернятко в дзьобi,
Що руйнують невчасно твого тiла самоту.
Несподiваний, я з'явлюся, мов iнiй на вiкнах,
Затиснувши в жменi
Миттєвiсть моменту появи.
Мiж 4 i 5.
Я питав божевiльного лялькаря:
Скажи, язичнику, навiщо ти робиш
Маленькi копiї людей?
Навiщо течеш крiзь пальцi невловимо
В темряву їх iснувань iреальних
В багатобутностi речей?
Старий замовляч невiдомих матерiй
В подертiм вбраннi чаклуна, чи то блазня,
Володар воскових фiгур,
Ти бавишся згадками втiх хворобливих,
Що так непомiтно блукали довкола
Найвишуканiших тортур.
Ти плетеш павутиння хвилинної примхи-
Сховати в їх рухах свою беззахиснiсть,
Пiрнаєш в безлiч, мов в одне,
Але забуте в пiтьмi перевтiлень обличчя
В дзеркальнiй iмлi вiдбивається двiчi-
Тебе ця чаша не мине.
Я питав божевiльного лялькаря:
Скажи, язичнику, навiщо ти робиш
Маленькi копiї людей?
А вiн реготав, лякаючи тiнi,
Що бились сполохано в клiтцi уяви
I ВИПАВ СОН З МОЇХ ОЧЕЙ.
Свято волхвiв.
Сутiнки криком
Птаха пронизливим
Кинулись у вiкна,
Вмиєшся втечею,
Дзвонами згаданий
В свято волхвiв,
Вкриєшся прощанням журавлiв.
Пiсню вовчицi-
Здобич ночей твоїх-
Лишиш на згадку,
Бiсером снiв своїх
Одяг розшиєш
Нiчних полювань,
Заблукаєш димом сподiвань.
Спокою крихти
Потай збиратимеш,
Смутком сповитий,
Вершники витопчуть
Степ твоїх спогадiв,
Вмитий дощем,
Де краплi спраги проросли плачем.
Вiдведи мене в шепiт їх молитв,
У очах моїх намалюй їх сни,
Отруї мене втiхою гонитви,
Вилий мою кров на вiвтар весни.
Передчуття.
Постели
У проваллях туман,
Зазирни у колчан,
Вимий стрiли живi
Поцiлунком iмли,
Розпусти рукави
Стародавнiх молитв,
Обiйми прiрву крилами,
Вилийся в крик,
I лети,
Непрощенний, мов грiх,
Розшматований смiх
Вовчим слiдом кропи
На принишклi степи,
Захленися чаклунством
Первiсних стихiй,
Що сплелися клубком
Розтривожених змiй-
Ти живий.
Але не iснуватимеш довше, нiж мить,
(Вмийся тривогою)
Але не iснуватимеш довше, нiж мить,
(Встигни щасливим)
Але не iснуватимеш довше, нiж мить,
(Розлийся дорогами)
I втомою
Закресли цю мить.
З тих текстiв, що планувалися, але не увiйшли до альбому