Нiч утопає у свiтаннi,
Завмирає серце моє,
Я бачу ранка оживання -
Душа моя цю радiсть п"є ,
Вiд загадкової краси,
Яка явилась в цьому дивi...
Нiч вiддала поля, лiси,
I зоря їх свiтанням вкрила.
I десь птахи спiвають,
Та лiс шумiть густий.
Вiд сонця крони сяють,
Спадає мрак нiчний.
Це все пожива для думок,
I для кохання це як подих...
У життi безлiч сторiнок
Яких тримає краси дотик.
Откуда вся боль? Наверно в словах!
В них кроется жизнь, в них прячется страх.
Мне надо остыть, мне надо забыть,
С размерами боли себя примерить.
Что любят и нас, что мы не одни...
От чистых древ правды остались лишь пни.
Такие уж мы, все врём - и себе.
Кто знает о Боге, кто верит судьбе.
Мы все одинаковы. Все различимы.
А многих из нас надо сделать немыми.
ЗАБУДЬ
Не вiр нiч'їм словам.
У цьому свiтi немає правди.
Та ти повiр у себе сам,
Бо на путi твоєму зради.
Нiхто не знає яку бiль
Вони всi чинять iншим.
Ти змий iз рани сiль,
Уваги не звертай ти бiльше.
Спокiйно ти усе сприймай,
Нiхто не пiдiйде, не втiшить...
Йди далi! Часу ти не гай,
Бо час усе позаду лишить.
Надiю ти свою закрий,
На тисячi замкiв,
I ти вiдчуєш як настiй
Для спокою зiгрiв.
Зруйнована надiя...
Вона дає той бiль,
Який в тобi прилине
З пiд краху мрiй.
Я И ТЫ
Я и ты - мы словно ветер,
Словно ария любви!
Превращаем в белый пепел
Всё, что было позади.
Мы разрушим и построим,
Угнетём и ободрим,
Мы не правильны как горе,
Не устойчивы как мир.
Ну а всё же дышим, видим.
Смысла в жизни не найдя,
Душим, любим, ненавидим.
Убиваем. Не судя.
Бегом направляясь к смерти.
Всё что было - вспять и зря.
Лишь в одном мне все поверьте:
Люблю его, а он меня.
Посвящается Zero, lOVELESS
ЛИСТ
Чи то доля клята, мене по колу водить,
Нiжно плекає, вiд правди очi вiдводить.
Долонi до вуст, нiжнi слова до ушей -
Сном глибоким зморила вiд брехливих речей.
Чи то я дурна - повiрила їй,
Чи сама вiдреклась вiд життя i вiд дiй...
Чи то так, чи iнакше то було - байдуже,
Головне що забула про рани недужi.
Бо коли ти все в пам'ятi гидке тримаєш,
Час iде, а все бiльшу рану копаєш.
Бо тi клятi подiї, чи закони, чи люди,
Вiд думки так i млiють нiж встромити у груди.
Вони словом розiб"ють той, єдиний, твiй захист,
Що зростила в собi, що i є твої лати.
Ти навколiшки станеш... I почнеш все збирати,
Та сумлiнно поглянеш на розбитi тi втрати.
А навiщо ж любити, коли свiт ненавидить?
То давайте так жити, бо життя це є мить.
Помста людям! Мене теж гнобили,
Ну-бо, будьмо як всi тi скотини,
Тi що болю завдали, хоч не знали ранiше ,
Хто я, звiдки i чому на вулицю вийшла.
Так давайте, вже, друзi, всiх порвемо на шмаття,
Покупаймо в калюжi i налаємо прокляття,
Подеремо волосся, обплюємо обличчя...
I пiдемо до дому всi довiльнi та вищi!
Щоб на нащiй дорозi, на життєвiй тiй смузi,
Нас, так само як iнших, помочили у калюжi.
Теж застиглий в образi по самiсiнькi вуха,
Змайструвавши теж фразу, вiд якої аж труха...
Воно страшне, велике як не малая гiрка,
Чиїм, глибокої образи, ви колись були свiдком.
Хтось назвав його товстим, чи кривим, чи незграбним...
Ви смiялася з тими, хто вас потiм образив.
То замислитесь добре, чим за них ми всi кращi,
Я у кожного тичу, не ховайтесь у хащi.
Бо i я не ховаюсь, я робила i гiрше....(
Перед тим як знущатись, пригадайте цi вiршi.
Як ти будеш вестися навкруги зi всiм людом,
То щуром не дивися, коли вiдповiдь буде.
Ну аякже! Бувають мерзеннi зарази,
Якi живляться болем вiд твоєї образи.
Хай воно покотиться, де йому треба бути,
Хай i гною наїсться, та з своїх слiв отрути...
Пам'ятай, ти - ЛЮДИНА. ТИ чуттєва iстота,
В тобi просто повиннi залишитись чистоти.
Перед тим як образу чинити iншому,
Ти навiдай те мiсце на якому був вчора
Йому потiм присниться, як iз ним вчинять люди,
Свiт не стоїть на мiсцi, ще попереду буде...
Тобi було приємно вiдчувати образу?
Нi? То будь з людьми чемний,бо душа з кожним разом,
У тобi все чорнiє, все гноїться i гине,
Обертається в змiя, каменюку i глину.
Цей лист для тих, хто звiром ще не став.
Хто бачить свiт, не дикий лiс i п'єдестал.
А тi хто стали гниллю, скорiш, не зрозумiють,
Що це про них свавiлля, що то про них говорять.
Чим ми можемо зарадить, не звертати уваги?
Кожен може i зрадить, в кожнiм є свої вади...
Але ти не такий, чи не правда панове?
Ти король своїх мрiй, ти як зiрка чудовий!
А ще важче умiти не образити друга.
Всi ми наче дитина, що нiкого не слуха.
Людям важко зумiти не судити людину,
Ту що в чимсь неталанна, може й зовсiм невинна....
Прошу простить, если кого-то обидила этим стихом