Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Ювiлей

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    З часом чоловiки все бiльше справ перекладали на плечi жiнок, говорячи, що "це не чоловiче заняття". Гаслом бiльшостi чоловiкiв став вислiв: "Справжнiй чоловiк має пити, курити, демонструвати свою силу та ходити по бабах!". Все це призвело до того, що жiнкам сiм'я стала непотрiбною.
  ЮВIЛЕЙ
  повiсть
  (26 жовтня 2022 року)
  
  
  -1-
   Згiдно з електронним паспортом я - ГалинаФрой-Є=4/5=П//С/П/I/-4/5-"ДКЧ"-З\\Л\А\I-49/2:4-2=0. Жiнкам, звичайно, тут все зрозумiло, а от деяким чоловiкам доводиться пояснювати. Зазвичай свої книги я пишу так, нiби читачi не знають, як влаштовано наше суспiльство, тож я люблю все пояснювати. Ну, наприклад, начебто iнопланетянам чи представникам далекого минулого, а може, навiть майбутнього, де все влаштовано зовсiм по-iншому. Тому поясню навiть це. Кому все i так ясно, наступнi абзаци до роздiлу "-2-" можете пропустити.
   Галина - моє iм'я. Фрой - родове прiзвище, що передається вiд матерi дiтям. Є - європеоїдна ДНК-зовнiшня складова. =4/5= - означає ступiнь моєї освiти. Я закiнчила 4 ступенi i зараз проходжу п'ятий. Жiнка, яка досягла за своє життя максимальної освiти i зробила величезний внесок у рiзнi галузi науки, мала ступiнь 7/8. Восьмого рiвня поки що нiхто не досягав.
   Обов'язковою освiтою для хлопчикiв вважається один ступень, для дiвчаток - два, а далi - хто як захоче. Першим i другим ступенем займаються батьки або найнятi вихователi, подальшу освiту люди здобувають самостiйно. Жодних шкiл, iнститутiв, унiверситетiв чи iнших закладiв, в яких люди здобували освiту в минулому, у нас немає.
   Перший ступiнь - це вмiння читати, писати, рахувати, користуватися комп'ютерами та домашньою технiкою, початки музичної грамотностi та спiву, орiєнтацiя у видах мистецтва, вмiння користуватися своїм тiлом (тобто гiмнастика та танцi), а також поняття про влаштування свiту (Всесвiт, наша Галактика, Сонячна система, її планети, географiя Землi).
   На другому ступенi даються бiльш поглибленi знання з попереднiх предметiв, додається бiологiя з еволюцiйними законами, iсторiя, соцiальна та особистiсна психологiя, фiзика та хiмiя, алгебра та геометрiя, iсторiя створення єдиної мови з безлiчi стародавнiх мов, а також знання про будову нашого суспiльства та про те, в яких його областях можна знайти застосування своїм знанням та здiбностям.
   Третiй ступiнь - це спецiалiзацiя. Спецiалiзацiя позначається у паспортi лiтерами. П//С/П/I/ - працюю в галузi соцiально-психологiчної iсторiї. Тобто, я спецiалiзуюсь у тому, як змiнювалася психiчна та соцiальна поведiнка особистостi та суспiльних структур у рiзнi iсторичнi епохи. Л - означає лiтературу, Ф - фiзику, Х - хiмiю, Б - бiологiю, К - космологiю тощо. Поглиблюючи свої знання у будь-яких областях, можна отримати додатковi спецiалiзованi лiтери до свого паспорта.
   Через те, що я займаюся iсторiєю, я маю доступ до кабiни часу. Я можу при необхiдностi подорожувати у минуле, вивчаючи соцiальну та особистiсну психологiю стародавнiх спiльнот. Про це свiдчать лiтери "ДКЧ" (Доступ до Кабiни Часу) у моєму паспортi. Кабiни часу встановленi на великих перехрестях у мiстах та поселеннях, але користуватись ними можна лише маючи спецiальну електронну картку "ДКВ" або одноразовий квиток туриста. Усi люди (i дiвчатка, i хлопчики), якi закiнчили два ступеня, до додавання у своєму паспортi цифри "2" мають право на одноразову тижневу подорож, яку оплачує суспiльство, у будь-яку обрану ними епоху. Така подорож для людей, не пов'язаних з iсторiєю, коштує дуже дорого, тому ще раз поринути у минуле можуть собi дозволити лише дуже багатi.
   Дорослi чоловiки можуть подорожувати в часi лише у супроводi жiнок, якщо вони мають можливiсть оплатити їм таку подорож, або мають безкоштовний доступ до кабiни часу.
   Через косi лiнiї, нахиленi в iнший (порiвняно з освiтою) бiк, позначаються захоплення. Мої З\\Л\А\I означають З-
  захоплення, а далi - лiтература, мистецтво та iсторiя. (А - вiд стародавнього слова "арт"). Таких букв може бути набагато бiльше, якщо людина має багато захоплень.
   Останнi числа 49/2:4-2=0 означають мiй вiк, кiлькiсть шлюбних контрактiв з їхньою тривалiстю та кiлькiсть дiтей. Цi цифри змiнюються щороку. Середня тривалiсть життя жiнок коливається бiля позначки 150 рокiв, хоча деякi живуть значно довше. Таким чином, за своє життя жiнки святкують три головнi ювiлеї - 50, 100 та 150 рокiв.
   Середня тривалiсть життя чоловiкiв близько 50-60 рокiв. Приблизно в 40 рокiв вони вже стають людьми похилого вiку, часто повнiстю або частково недiєздатними. Як iсторик, хочу нагадати, що у дев'ятнадцятому столiттi тривалiсть життя чоловiкiв була значно вищою, нiж у жiнок. Потiм у двадцятому вона стала вiдносно знижуватися, тому що чоловiки самi її вкорочували за допомогою алкоголю, нiкотину, наркотикiв, екстриму та iншого, а з кiнця двадцять першого столiття почала стрiмко коротшати в результатi накопичених стiйких генетичних змiн.
   Тож менi 49 рокiв. Виповнилося майже мiсяць тому. До речi, якщо орiєнтуватися на минулi столiття, я виглядаю на 20 рокiв дев'ятнадцятого столiття або на 25 двадцять першого. Тодi жiнки старiли значно ранiше. Повноцiннi шлюбнi контракти укладаються жiнками та чоловiками за взаємною згодою, причому жiнка має взяти щонайменше двох чоловiкiв. Деякi жiнки взагалi не укладають контрактiв, задовольняючись продукцiєю секс-шопiв та послугами дешевок*.
  Якщо жiнки хочуть, вони народжують дiтей, беручи матерiал з банкiв сперми чи вiд своїх контрактних чоловiкiв, якщо не
  -------------------------------------------------- -------------------------------------------------
  *Дешевка - одноразовий чоловiк, який за грошi надає сексуальнi послуги, не укладаючи шлюбного контракту. У стародавньому суспiльствi, де панували чоловiки, цю нiшу займали жiнки, званi тодi повiями.
   хочуть - не народжують. Однi задовольняються двома-трьома контрактами за все життя, а iншi примудряються укладати контракти майже кожнi чотири роки, доводячи кiлькiсть своїх чоловiкiв до десяткiв.
   Мiнiмальний контракт - два чоловiки на два роки. У середньому укладаються контракти двоє чоловiкiв на чотири роки. Якщо захочеться, можна їх продовжувати, а от розiрвати значно проблематичнiше. Доведеться проходити психологiчний аналiз i потiм утримувати чоловiка, виплачуючи йому алiменти за весь час, що бракує до закiнчення контрактного термiну.
   Отже цифри контрактiв 2:4-2. Вони означають, що контрактiв було 2, один тривалiстю 4 роки, а другий - 2. Перший контракт я примудрилася укласти дуже рано - у вiцi 20 рокiв. Та ще одразу на чотири роки! Тодi я на танцювальнiй вечiрцi познайомилася з домашнiм хлопчиком* двадцяти п'яти рокiв, з освiтою 2 ступенi. Не знаючи ще в тонкощах вiкової психологiї, закохалася настiльки, що думала, що це назавжди. Вiн став моїм Першим, а Другим, згiдно з контрактом, став його найкращий друг, теж домашнiй, котрий, в принципi, мене цiлком влаштовував. Ейфорiя першої закоханостi пройшла за три роки, i останнiй рiк контракту я вже ледве витримала.
   Вдруге я вирiшила спробувати пожити сiмейним життям вже у 38 рокiв. Цього разу я уклала мiнiмальний контракт на два роки iз чоловiками з притулку. У притулки поселяли чоловiкiв, утримувати яких їхнi матерi вже не хотiли, а контракт поки що нiхто не укладав. До речi, зазвичай матерi утримували своїх синiв до першого контракту, а потiм уже назад не приймали, лише деякi погоджувались перетримувати
  їх мiж контрактами. Живучи в притулках, чоловiки мали змогу розважатися чи вчитися, як їм завгодно, i брати участь
  --------------------------------------------------------------------------------
  **Домашнiй хлопчик - чоловiк, який пiсля досягнення повнолiття (20 рокiв) залишається жити у будинку своєї матерi.
  у вiдборах на контракти. За те, що їм давали дах над головою, їжу та одяг, а також виплачували невеликi пенсiї, вони мали раз на тиждень здавати бiологiчний матерiал у банки сперми. Чоловiк, який уже не мав можливостi здавати бiоматерiал, мiг або пройти конкурс на "дiдуся", або переселявся до iнтернату для людей похилого вiку.
   "Дiдусями" могли стати тi, хто вмiв цiкаво спiлкуватися з дiтьми. Зрозумiло, у всiх дiтей були i iнфовiдео, що вiдповiдає на будь-яке запитання або демонструє рiзнi казки, i роботизованi iграшки, схожi на улюблених вiдео-героїв чи тварин, та няньки-гувернантки, якi дають вiдповiдне вiку виховання та освiту. Але, як виявилося, дiтям, окрiм спiлкування з матiр'ю, потрiбне було i спiлкування з чоловiком. Ось це спiлкування i забезпечували дiдусi.
   Дiтей менi поки мати не хотiлося, тому пiсля знака = у мене в паспортi стоїть 0.
   До речi, про дiтей. Хлопчикiв народжувати майже нiхто не хоче - яка вiд них користь? Дiвчатка розвиваються, самовдосконалюються, роблять внесок у науку, мистецтво, розвиток суспiльства, а що можуть хлопчики з ущемленою та покалiченою Y-хромосомою, що деградувала? Так, є, звичайно, любительки "прекрасного" у виглядi чоловiчих особин, є iдейнi продовжувачки чоловiчої популяцiї, якi принципово народжують лише хлопчикiв, iснує також громадська програма, яка зобов'язує жiнок, якi бажають мати багато дiтей, пiсля кожних двох дiвчаток народжувати хоча б одного хлопчика... Але це не для мене.
  -2-
   Отже, напередоднi свого першого ювiлею, незадовго до п'ятдесяти рокiв я вирiшила укласти свiй третiй контракт. Цього разу я вирiшила взяти одного домашнього та одного з притулку, Першого - за зовнiшнiстю, Другого - для душi.
   Першого знайшла майже одразу, запросивши в iнтернетi базу "Чоловiки з яскравою зовнiшнiстю". Вiк виявився домашнiм хлопчиком ВiкКойнi-Є\ЄА=2=//Ї-З\\V\Я-29/1:2. Давайте вдамо, що ви нiчого не зрозумiли з цих паспортних даних, i я поясню, як характеризувався Вiк. Наявнiсть прiзвища пiсля iменi означала, що вiн досi жив iз матiр'ю на прiзвище Койнi. Тi, хто переселявся до притулку чи iнтернату, прiзвища позбавлялися. Є\ЄА означало, що за зовнiшнiстю та ДНК вiн виглядав як європеєць з додаванням європеоїдно-африканських генiв. Саме цi гени i робили його зовнiшнiсть такою яскравою - мiцне м'язисте тiло, цiкава смаглявiсть шкiри, високий зрiст, чорне кучеряве волосся, карi очi, чуттєвi губи. З таким було не соромно вийти у суспiльство, де оцiнювалося не лише вбрання жiнки, а й її смак у виборi чоловiкiв. Лiтера //Ї у пунктi спецiалiзацiї вказувала на те, що вiн займається культуризмом та бодiбiлдингом, а цифра =2= означала, що матерi вдалося змусити його закiнчити два ступенi освiти. Його захоплення - З\\V\Я означали, що вiн був любителем вiдеофiльмiв i розважальних програм. Було йому 29 рокiв i вiн уже встиг побувати в одному контрактi тривалiстю два роки - 1:2 Замало для 29 рокiв. Це виходить, що пiсля досягнення повнолiття, за вирахуванням двох контрактних рокiв, вiн сiм рокiв сидить на шиї матерi. Чому пiсля контрактiв немає вказiвок щодо кiлькостi дiтей? Та тому, що чоловiкам така iнформацiя у паспорти не виставляється. У чоловiкiв немає дiтей, вони можуть бути тiльки заплiдниками, так само як шприци-пiпетки у банку сперми.
   Замовивши побачення з кандидатом, що сподобався, я вже через три днi вирушила на зустрiч у кафе "Гладiолус". Замовила салат з креветками, м'ясну та фруктову нарiзку i втупилася на вхiднi дверi. Ось у отворi з'явилося знайоме по голограмi обличчя. Вiк був вище середнього зросту, з дуже тонкою талiєю i широкими плечима, одягнений у синi з блискiтками облягаючi штани i блакитну з блискiтками сорочку, розкриту на грудях до самої талiї, що давало можливiсть милуватися його накачаними м'язами, припудреними золотистим пилком. Кучеряве волосся теж було припорошене золотом, губи пiдфарбованi темно-червоною помадою, а густi чорнi вiї пiдведенi синiми стрiлками. Прийшов вiн не один, його привела мама. Подивившись на мої паспортнi данi, вона задоволено кивнула i сказала:
   - Дуже приємно було познайомитись. Ви вже не кривдiть мого хлопчика, якщо не пiдiйде - зателефонуйте, я приїду i заберу його.
   - Добре. - вiдповiла я. - А психологiчна характеристика iз вами?
   - Звичайно! Ось вона. - Мадам Койнi дiстала iз сумочки психо-флешку. - Вiн хороший хлопчик, не пошкодуєте! - I вона, цьомкнувши сина у верхiвку, квапливо покинула зал.
   Вiк знiяковiло сидiв i сором'язливо опускав очi в пiдлогу, коли я намагалася в них зазирнути глибше. Виглядав вiн просто чудово. Багато жiнок у кафе теж це вiдзначили i поглядали на нього з неприхованим зацiкавленням. "Як добре, що мама тримала його вдома i не виставляла на конкурс!" - подумала я. - "Такого хлопчика вiдразу б вiдiбрали".
   - Ти не соромся, я не зла. - Спробувала я його заспокоїти. - Поки поїшь. Який ейф* тобi замовити?
   - Iз полунично-манговим смаком.
   - Ти подивися, у нас i смаки однаковi! - Вигукнула я, натискаючи на столi кнопку робота-офiцiанта та замовляючи два ейфи з полунично-манговим смаком. - Давай подивимося, що тут про тебе говорять... - Я вставила флешку в наручний браслет, i з нього зазвучав рiвний голос психологiнi:
  -------------------------------------------------- -------------------------------------------------
  *Ейф - безалкогольний, безнаркотичний напiй, що покращує настрiй i дає легку ейфорiю без ефекту звикання, залишаючи мозок тверезим i ясним, а руки та ноги дiєздатними.
   - ВiкКойнi, побувавши у короткостроковому шлюбi, показав себе як дисциплiнований, виконавчий чоловiк, який прекрасно гармонує з жiнками яскравого, неординарного типу. У суспiльствi поводиться пристойно, охоче демонструючи красу своєї зовнiшностi i не встрiваючи в розмови жiнок. У домашнiй обстановцi кiлька капризний, потребує пiдвищеної уваги та турботи. Рекомендовано пройти психокорекцiю щодо зниження рiвня капризностi на користь самого чоловiка. Чоловiчi обов'язки виконує з великим захопленням та задоволенням, видаючи до трьох оргазмiв за один сеанс i виявляючи бажання робити це щодня.
   - Та ти талант! Для сучасних чоловiкiв це вже велика рiдкiсть. - Я зняла з робо-офiцiанта келихи з ейфом i, зробивши невеликий ковток, продовжила. - Ну що скажеш? Психокорекцiю ти пройшов?
   - Нi, мамi нiколи було зi мною возитися.
   - А сам не пробував?
   - Як сам? Я не знаю...
   - Угу, повний iнфантилiзм. - Пробурмотiла я собi пiд нiс, озираючись i вiдзначаючи захопленi погляди оточуючих. - Але картинка менi подобається! - Пiдбадьорила я Вiка. - Може продемонструєш своє тiло?
   Вiк охоче пiдвiвся з-за столу, i почав показувати себе, роблячи нескладнi демонстрацiйнi вправи. Дами, що перебували в кафе, вiдволiкшись вiд своїх розмов, справ i закусок, iз захопленням дивилися на нього.
   - Досить. - Нарештi, зупинила я Вiка. - Можеш сiсти. Ти менi пiдходиш. Тепер давай з'ясуємо, чи пiдходжу тобi я. Ти бачив мiй паспорт?
   - Мама дивилася i сказала, що ви пiдходите. - Знову засо-
  ромився Вiк.
   - Тодi пiдписуватимемо контракт?
   - Так. - Вiн натиснув кнопку на браслетi, i майже одразу ж у кафе повернулася його мама. Мабуть, вона чекала на моє рi-
  шення десь поруч.
   - Я готова укласти контракт! - Звернулася я до неї.
   - Яка я рада! На який термiн?
   - Думаю... на три роки.
   - Як вас Вiку називати?
   - Вiк, говорити менi будеш "ти", звати на iм'я - Галина.
   - Ви одразу ж поїдете додому? - Запитала мама Койнi, коли ми оформили у комп'ютерi всi формальностi та внесли змiни до паспортних даних.
   - Нi, на час, поки я знайду Другого, я пошлю його на перетримку. - Очi Вiка, що радiсно горiли, миттєво згасли i знову опустилися у пiдлогу. Щоб вiн не засмучувався, я продовжила: - Хочу зробити тобi подарунок - вiдправити у минуле. Яка доба тобi бiльше подобається?
   Вiк насуплено мовчав. Зовсiм, як скривджена дитина. За нього вiдповiла мати:
   - Пiсля другого ступеня вiн побував у Стародавньому Єгиптi. Я думаю, що цього разу можна спробувати Стародавнiй Рим епохи розквiту. Коли Вiк вивчав iсторiю, йому дуже подобалися об'ємнi реставрацiї споруд того часу.
   - Поїдеш на тиждень до Стародавнього Риму? - Запитала я Вiка.
   Той мовчки кивнув головою. Утрьох ми вийшли з кафе та пройшли до найближчої кабiни часу. Попрощавшись з мадам Койнi, я пiдштовхнула Вiка всередину, увiйшла сама, вставила в щiлину картку "ДКЧ" i набрала часовi та географiчнi координати.
   Зрозумiло, кабiни часу по всьому Риму просто так не стояли. Щоб не привертати уваги мiсцевих, їх вбудовували у звичайнi будинки. У будинку на околицi невеликого селища Лiгурiя (узбережжя Лiгурiйського моря на Пiвночi Iталiї) жила моя добра знайома Октавiя (не знаю, як її звали в нашому часi, але тут вона носила саме це iм'я), яка грала роль заможної матрони, а насправдi була чудовим археологом, яка спецiалiзується на Римськiй епосi. З нею жили четверо чоловiкiв, один iз яких уже був "дiдусем". Навiщо вiн їй знадобився? Рiч у тiм, що у Давньо-Римську епоху жiнки дуже залежали вiд чоловiкiв. "Дiдусь" тут грав роль її чоловiка.
   Йому було 48 рокiв, вiн був уже трохи обрюзглим i зморшкуватим, на головi виблискувало сивиною рiдке волосся. Та коли вiн просто сидiв бiля будинку, сусiди могли подумати, що господар будинку вiдпочиває або стежить за роботою рабiв. Зрозумiло, що роль рабiв виконували решта троє чоловiкiв Октавiї. В їх обов'язки входило ходити з нею на ринок за товарами, нести з нього повнi кошики, а також поливати сад i город в особливо спекотнi днi. Решту часу вони вiдпочивали, як i всi справжнi чоловiки нашого часу, байдикуючи чи дивлячись розважальнi програми.
   Будинок Октавiї був одноповерховим, у нього було проведено мiський водопровiд, але в пiдвалi все було обладнано, як у нас: i комп'ютери, i голограмники, i басейн з джакузi, i кабiна часу, i мiкрохвильова пiч, i холодильник, i кондицiонер, i... Тобто, все що потрiбно.
   Залишивши свого Першого пiд опiкою Октавiї, я повернулася у свiй час.
   До речi, ви ж не знаєте, чим вiдрiзняється Перший вiд Другого! Перший, зазвичай, бiльш представницький, його частiше виводять у суспiльство, з ним бiльше проводять часу. Другий - це обов'язкове соцiальне навантаження, якому треба придiляти увагу та задовольняти необхiднi життєвi потреби: будинок, одяг, їжа, секс, спiлкування.
  -3-
   Майже цiлий тиждень менi було нiколи, я почала писати
  чергову книгу. Тiльки наприкiнцi тижня я згадала, що ще не знайшла Другого, i вирушила до кафе "Омега". Сiвши за столик, я замовила ананасово-манговий ейф i почала озиратися на всi боки. За деякими столиками сидiли контрактнi панi з одним, двома i навiть iз чотирма чоловiками. Декiлька пар та сiмейних компанiй танцювали, серед них звивалися дешевки, вишукуючи самотнiх жiнок. У кандидатських нiшах демонстрували себе та свої здiбностi неконтрактнi чоловiки. Грала весела музика, я розслабилася та вiдволiклася вiд своєї книги. Ледве мiй мозок пiдхопив першу хвилю ейфорiї, як до мого столика пiдсiв вальяжний дешевка.
   - Панi, чи не хочете трохи розважитися?
   - Нi, я прийшла за кандидатом.
   - Тодi, може, хоча би пригостите хлопця ейфом?
   - Нi, не пригощу! - Я встала, зарезервувавши кнопкою столик за собою, i пройшла до нiш, щоб ближче подивитися на кандидатiв.
   Ов-ва! Ми ж робимо вигляд, що ви нiчого не знаєте про наше суспiльство, а отже, i про нiшi кандидатiв нiчого не знаєте! Деякi чоловiки, не сподiваючись на iнтернет, записуються кандидатами до кафе знайомств. Зареєструвавшись, вони отримують картку на певний день i приходять, щоб зайняти одну з нiш. У нiшах може бути встановлено необхiдне для їх демонстрацiї устаткування: гирi чи штанги, якiсь музичнi iнструменти, жердини, мольберти, глина тощо. Зайнявши нiшу, однi чоловiки починають демонструвати мускулатуру, iншi танцюють, третi грають на музичних iнструментах або малюють, хтось лiпить - тобто роблять хто що вмiє, аби сподобатися жiнкам.
   Пройшовши повз кiлька нiш, я зупинилася перед дуже витонченим танцюристом, що виконував плавнi рухи навколо жердини. Все його тiло вигиналося у такт музики, наче не мало кiсток. Схилившись у "мiстку" головою до самої пiдлоги, вiн зустрiвся зi мною поглядом, але не вiдвiв його сором'язливо, як це зазвичай роблять усi чоловiки, а глянув довго i прямо, нiби заглядаючи менi в душу.
   "Десь я вже бачила цi очi..." - подумала я - "Вони такi
  знайомi... Ов-ва! Я ж їх бачу щодня у своєму дзеркалi!" Його очi були такими ж, як мої - великi, широко розкритi, яскраво блакитнi, в обрамленнi густих i довгих чорних вiй. От тiльки погляд... Погляд був дещо настороженим iз додаванням нотки колючостi. Музика змiнилася, кандидат змiнив позу i його погляд вiдiйшов вiд мене. Я пройшла ще кiлька нiш i повернулася до свого столика.
   - Меню? - Спитав робот-офiцiант, схожий на стовпчик з колiщатками, i зi щiлини на його верхiвцi з'явився планшет.
   - Так звичайно. - Я взяла запропонований менi планшет-меню i почала переглядати характеристики кандидатiв.
   Кандидат з моїми очима значився пiд номером "7", а паспортнi данi Пiт-Є=3/4=//А-З\\А\I\Л\-32/3:2-2р-2, дали його майже повну характеристику: Пiт не був домашнiм, вiн мешкав в одному з притулкiв. Мав суто європейське, як i в мене, корiння. А його освiта - я аж свиснула - була три повнi ступенi i вiн почав четвертий! Дуже незвичайно для чоловiка. Тож недаремно у його поглядi я вловила iнтелект! Спецiалiзувався вiн на мистецтвi, зокрема, як я зрозумiла з демонстрацiї, на танцях, а захопленнями були мистецтва, iсторiя та лiтература. "I зацiкавлення у нас майже однаковi..." - промайнула думка. Йому вже виповнилося 32 роки, i вiн був у контрактi тричi по два роки. Причому другий контракт iз позначкою "р" було перервано ранiше часу. Пiд паспортними даними було надруковано психо-характеристика: "Пiт, вперше вступив у контрактний шлюб iз домашнiх вiком двадцяти одного року. Проявив себе як нiжний, чуйний, емпатичний чоловiк, здатний пiдтримувати розмову з жiнками майже на будь-яку тему. Пiсля закiнчення термiну контракту перейшов жити до притулку. Другий контракт було перервано через вiдстоювання ним своєї думки з деяких питань. У третьому контрактi вiн врахував свою помилку i намагався стримуватись у своїх судженнях, але контракт на новий термiн все одно продовжений не був. Якщо ви любите сперечатися на лiтературнi, iсторичнi, мистецтвознавчi та iншi подiбнi теми, якщо вам до душi мiркування чоловiка, цей кандидат ваш".
   "Отакої! У нього ще й власна думка є!" - Здивувалася я. - "Про таке я ще нiколи не чула. Менi, як психологу, це, мабуть, буде навiть цiкаво..." - i я натиснула кнопку замовлення.
   Пiт пiдiйшов до мене за кiлька хвилин. Поблизу вiн виявився на пару сантиметрiв вищим за мене, дуже тонкий i витончений, з попелясто-русявим волоссям i блiдим, навiть трохи сiруватим обличчям. Одягнений вiн теж був у сiрувато-зелений костюм, що складався з сорочки, що надягалася через голову, i широких м'яких штанiв, що наче струменiли по ногах до самої пiдлоги, приховуючи взуття. Тiльки яскраво-блакитнi очi в обрамленнi чорних брiв i вiй надавали його обличчю фарб.
   - Сiдай. - Сказала я. - Що тобi замовити?
   - Тут подають непоганi вiдбивнi з тапiнамбуровим пюре. - Вiдповiв вiн, сiдаючи на краєчок стiльця. Спина його залишалася рiвною i натягнутою, як струна. - I полуничний ейф, будь ласка.
   Поки ми чекали на замовлення, я простягла йому свою паспортну картку:
   - Ось, подивися, чи пiдходжу я тобi для контракту.
   Вiн дивився дуже уважно, про щось задумався.
   - Тобi все зрозумiло? Може, треба щось пояснити?
   - Нi, я вмiю читати паспорти. - Вiдповiв вiн. - Менi все пiдходить. Крiм того, я вже дещо про вас знаю. Я читав вашу
  книгу.
   - Невже? I яку ж? - Поцiкавилася я, думаючи, що вiн читав
  щось iз моєї фантастики чи пригод.
   - "Коли чоловiки були сильною статтю". - Вiдповiв вiн.
   Треба ж! Я була приємно здивована. У тiй книзi я розглядала iсторiю зльоту чоловiкiв пiсля первiсного матрiархату, їх панування над жiнками протягом багатьох тисячолiть i причини їхньої деградацiї.
   - I ти все зрозумiв?
   - Зрозумiв, що ми самi виннi. Ви це так докладно пояснили...
   - Кажи менi "ти". - Зупинила його я. - Виннi не зовсiм ви, а ваша зiпсована Y-хромосома. Хоча, звичайно, якби ви дотримувалися правил здорового життя... Гаразд, про це у нас ще буде час поговорити! Ти менi пiдходиш. Я навiть готова зараз укласти контракт.
   - На який час?
   - На три роки.
   - Яким номером?
   - Другим.
   - А чому не Першим?
   - Ти дивився на себе у дзеркало? - Здивувалася я такому нахабству. Зазвичай чоловiки нiколи не обговорювали свою черговiсть, повнiстю покладаючись на думку жiнки. - Ти ж не яскравий, навiть сiрий, не привертаєш до себе уваги. Подивися, скiльки тут народу, але хоч одна жiнка на тебе озирнулася?
   - Озирнулася, он та. - Вiн показав очима на даму, що поправляла в куточку свою спiдницю.
   - Вона просто ковзнула поглядом навколо, чи не дивиться на неї хтось i чи не бачить, як вона поправляється. - Заперечила я. - Я знаю, що ти любиш сперечатися, але погодься, що в даному випадку все ж таки права я.
   - Згоден. - Зiтхнув вiн i взявся за вiдбивну.
   - Я зовсiм не проти, щоб кожен мав свою думку i навiть вiдстоював її, але лише по справi. - Пояснила я. - Давай вип-
  
  ємо та пiднiмемо собi настрiй.
   Коли ми трохи випили, колючки i настороженiсть у його очах згасли, i з них заструмувала радiсть, розбавлена нiжнiстю. Ми трохи потанцювали разом, причому вiн так акуратно та красиво вiв, що я отримала величезне задоволення. А пiсля тривалого та нiжного поцiлунку, яким вiн закiнчив танець, ми пiдписали контракт i вирушили до мене додому.
   - Ось моя квартира. - Ляснувши в долонi, я засвiтила свiтло у вiтальнi. - Тут - вiтальня, лiворуч знаходиться кiмната Першого, праворуч - твоя, прямо - мої апартаменти. У вас з Першим - по кiмнатi та ванному примiщенню, а у мене - спальня, кабiнет та теж ванна. Кухнi я не маю, бо готувати не люблю, все замовляю. Їсти будемо у вiтальнi. До речi, я волiю, щоб до моїх апартаментiв нiхто без запрошення не заходив. Я сама вибиратиму, коли i до кого зайти ввечерi.
   - А сьогоднi?... - У його голосi вiдчувалося напруження.
   - Сьогоднi ти ночуєш сам. Можеш роззирнутися, призвичаїтися. А я поїду за Першим, вiн у мене на перетримцi у Давньо Римськiй епосi. - I я вийшла надвiр.
  -4-
   Кабiна часу була майже бiля пiд'їзду. Увiйшовши до неї, я засунула картку "ДКЧ" у щiлину i вже за кiлька секунд була у пiдвалi будинку Октавiї. Тут був уже вечiр i молодi чоловiки Октавiї дивилися якийсь нескiнченний серiал по голограмнику. Мiй Перший лежав на величезному спiльному диванi поруч iз ними. "Дiдусь" дрiмав у крiслi.
   На мелодiйний дзвiнок гостi, що прибула, Октавiя вiдiрвалася вiд комп'ютера, на якому правила свої спостереження для книги, i пiшла менi назустрiч.
   - Вiк! - Гукнула вона через плече. - Твоя дружина прийшла!
   Вiк вiдiрвався вiд вiдео, сiв на краєчку дивана та залишив-
  ся там сидiти з ображеним виглядом.
   - А я думала, що ти менi зрадiєш i кинешся до мене з обiймами. - Сказала я йому, вiтально обiймаючись з Октавiєю.
   Вiк повiльно пiдвiвся i пiдiйшов до мене. "Нiякого виля-
  ння хвостиком i радiсного повизгування" - подумала я.
   - Ти мене покинула на цiлий тиждень! - Ображено скривив вiн свої капризнi губи. - Знаєш, як я сумував?!
   - Не знаю. Нiякої радостi не бачу. Може, ти не хочеш, щоб я забирала тебе додому? Залишити тебе тут? - Я пiдморгнула Октавiї.
   - Нi! Я дуже радий! Я хочу додому! Я хочу стати справжнiм чоловiком! - Вiк одразу змiнив свiй примхливий вираз обличчя на радiсне.
   "Отож! Завиляв хвостиком!" - Подумала я, а вголос запитала:
   - Ну, тодi розкажи, що ти тут цiкавого бачив?
   Вiк знову опустив голову.
   - Цей твiй Перший такий капризуля! - Втрутилася Октавiя. - Я кiлька разiв пропонувала йому пройтися зi мною мiстом, але вiн iз самого початку почав грати роль скривдженого i виходити з дому не хотiв. Тiльки вечорами вирушав iз моїми на пляж - поплавати, позасмагати. Та й то пiсля того, як я сказала, що якщо вiн так сидiтиме i валятиметься, то скоро втратить форму i перестане бути привабливим.
   - Егей, встань, покрутися! - Наказала я Вiку.
   Той охоче встав i почав демонструвати своє досконале тiло. У ньому все було чудово. Але я вирiшила над ним пожартувати:
   - Так-так... М'язи злегка обм'якли... Ось тут, здається, з'явилося сало... Не везти ж менi тебе такого додому! Мене ж сусiдки просто засмiють!
   - Отож! - Пiдхопила мiй жарт Октавiя. - Пропоную завтра взяти його iз собою на базар. Нехай, по-перше, походить дорiжками вгору-вниз, ноги пiдкачає, а по-друге, принесе де-
  
  якi продукти. Носiння важких речей для чоловiчого органiзму дуже корисне.
   - Добре. А де ми ночуватимемо?
   - У будинку. Там зараз не дуже спекотно. А я зi своїми залишуся тут, у пiдвалi.
   Вночi Вiк постарався якнайкраще продемонструвати свої чоловiчi якостi, щоб я не пошкодувала про свiй вибiр. Я залишилася задоволеною i затишно заснула в його мiцних обiймах.
   З самого ранку, пiсля снiданку, ми почали збиратися до мiста. Я, зрозумiло, не могла пропустити чергового приводу помилуватися стародавньою архiтектурою, тому свiй маршрут спланувала так, щоб на базар потрапити лише пiсля того, як обiйду всi гарнi вулички, будинки та вiлли Лiгурiї. Октавiя взяла iз собою лише двох чоловiкiв, а "дiдуся" залишила вдома пiд наглядом найстаршого, якому багато ходити вже теж було важко. Її чоловiки дали моєму Вiку великий плетений кошик i тепер, йдучи за нами, всi вони були схожi на рабiв заможних римських ма трон.
   Пiсля якiсно проведеної ночi, отримавши моє схвалення, Вiк сьогоднi не був капризним i iз задоволенням розглядав все навколо, ловлячи на собi захопленi погляди стародавнiх римлянок, якi теж вмiли цiнувати чоловiчу красу.
   - От бачиш, як тут цiкаво! - Звернула я його увагу на чергову вiллу. - А ти стiльки всього пропустив! Люди за це величезнi грошi сплачують! Я тобi зробила такий дорогий весiльний подарунок, а ти не оцiнив!
   - Так, Галино, я тепер бачу. Який же я був дурень! I форму би свою не втратив... - Пiднiмаючись сходами чергової вулички, запiзно журився Вiк.
   - Твої примхи нiкому, крiм тебе, шкоди не завдають. Я їх
  навiть не бачила. - Продовжувала я. - Тож чи варто було
  ставати у позу?
   - Не варто... Я думав, що ти весь цей час проводиш iз Другим! - почав виправдовуватися вiн. - Я ревнував!
   - Та я про Другого тiльки вчора згадала. Я ж дiлом була зайнята. Тiльки вчора пiшла шукати його.
   - Знайшла?
   - Знайшла. Його звуть Пiт.
   - То ж як вiн у лiжку? Краще за мене? - Насторожено зупинився Вiк.
   - Не знаю, ще не пробувала. Я його привезла додому, залишила одного i одразу ж поїхала за тобою. Так що ти в цьому контрактi справдi Перший!
   Видно було, що Вiк дуже цьому радий, вiд його примхливостi не залишилося й слiду. Назад нашi чоловiки йшли з навантаженими кошиками, в яких були i овочi, i фрукти, i м'ясо, i риба, i сир, i молоко, i вино. Октавiя завантажила всi продукти в робот-холодильник, набрала програму i та по черзi, згiдно з програмою, почала вiдправляти їх у мiкрохвильову пiч. Всього через годину у нас був готовий шикарний бенкет, пiсля якого ми з Вiком пiшли
  на пляж вже удвох.
   Звичаї Стародавнього Риму були не особливо суворими, i багато матрон вступали в сексуальнi контакти зi своїми рабами. Так само, як i чоловiки з рабинями. Це тодi не вважалося зрадою. Тому нiхто не звертав уваги на те, як заможна матрона (тобто я) розважається в морi та на пляжi зi своїм гарним рабом.
  Надвечiр, захопивши з собою давньо-римськi закуски, що залишилися пiсля денного бенкету, ми повернулися до мене додому.
  -5-
   Як не дивно, Пiт не лежав, уп'явшись у голограму, як я очiкувала, а сидiв у вiтальнi й читав. Читав одну з моїх книг! Цього разу це була "Iсторiя шлюбу та сiм'ї вiд найдавнiших часiв до наших днiв". Побачивши мене i Вiка, вiн вiдклав книгу, пiдвiвся i чемно познайомився з Першим. Вiк спочатку насторожено, а потiм зверхньо оцiнив шанси Другого порiвняно зi своїми. Пiсля вечерi, прийнявши ванну, я вирiшила скласти компанiю на нiч Пiту.
   - Чому до нього? - Зупинив мене Вiк на порозi кiмнати Пiта. - Хiба я тобi не сподобався?
   - Ти менi дуже сподобався. - Поспiшила я його заспокоїти. - Але правила є правила, я мушу придiляти однакову увагу обом своїм чоловiкам.
   - А я...
   - А з тобою ми вже були минулої ночi та сьогоднi вдень. Не будь егоїстом, Другий теж має отримати свою порцiю кохання. Тiльки не надумай капризувати! Я цього не люблю.
   Вiк покiрно кивнув i зник за своїми дверима. Я увiйшла до Пiта. Вiн сидiв на краю лiжка в напруженiй позi очiкування. На шерех вiд'їжджаючих у бiк дверей пiдняв голову i з надiєю глянув менi в очi. З курсу психологiї вiдносин, я знала, що практично всi чоловiки, вступаючи в контракт, майже вiдразу закохуються у своїх дружин. Спрацьовує складна сумiш потреби в сексi та коханнi з деякою подобою стокгольмського синдрому та тваринної необхiдностi у покровителi, як, наприклад, у кошеняти або у цуценяти. Але траплялися випадки, коли для виникнення кохання потрiбен був деякий час. Тому з особливо вразливими особами не слiд було поспiшати. Пiта я вiдносила до вразливих. Я сiла поруч iз ним, поклала руку йому на плече i вiдчула, як вiн здригнувся.
   - Потанцюй для мене. - Попросила я, вважаючи, що звичнi рухи додадуть йому впевненостi.
   - А що ти хочеш побачити?
   - Щось таке, що саме тобi зараз захочеться. Пiд ту музику, яка тебе надихне i допоможе налаштуватися на кохання.
   Пiт поклацав кнопками своєї кишенькової музикалки i по кiмнатi заструменiла легка, нiжна музика. Пiт танцював спочатку повiльно i дуже пластично, але потiм, коли музика почала прискорюватися i ставати все бiльш ритмiчною, у його рухах вiдчулася сила та темперамент, енергiя та пристрасть. Заворожена музикою, пластикою, поглядом, я навiть не помiтила, коли опинилася в його обiймах, злилася з ним спочатку в поцiлунку, а потiм i в екстазi кохання... Коли музика знову змiнилася на нiжну та легку, я, знеможена, але щаслива, вiдкинулася на подушку. Лежачи пiд нiжними погладжуваннями та легкими поцiлунками Пiта, я подумала: "Другого я теж обрала правильно!..."
   Взагалi, зазвичай пiсля сексу я вирушаю до себе. Але сьогоднi я навiть не помiтила, як заснула в обiймах Пiта. Прокинулася лише на свiтанку. Пiт уже не спав, а лежав поруч, вивчаючи риси мого обличчя, i, щойно помiтив, що я прокинулася, одразу ж почав мене пестити. Так зустрiчати ранок менi ще не доводилося. Виявляється, я ще не все знала про стосунки мiж жiнками та чоловiками.
   Пiсля водних процедур вся моя нова сiм'я зiбралася у вiтальнi. Вiк був одягнений у костюм яскраво-синього кольору з декольте до самого пояса. Пiт вийшов у блакитно-срiблястому м'якому костюмi, що вiльно струмував по його тiлу i, нiби, танцював у такт його рухам. Я замовила снiданок, i вже за п'ять хвилин робот-рознощик розкладав на круглому столi, що стояв у центрi кiмнати, контейнери з гарячими стравами. Поки ми їли, я мiркувала, як побудувати графiк наших вiдносин, щоб мати час i на спiлкування, i на роботу, i на навчання.
   - Фу! Це ж кава! - Вiдсунув Вiк самонагрiвальну чашку i примхливо надув губи. - Я не люблю каву! Вранцi я п'ю какао з молоком!
   - А менi дiсталося какао! - Вигукнув Пiт. - Хочеш, помiняємося?
   - От бачиш, як усе просто! Треба було подивитися на етикетку та вибрати ту чашку, яка тобi пiдходить. - Я подивилася на етикетку чашки, що залишилася. Це був чай iз м'ятою та жасмином. Саме те, що менi потрiбно, адже каприз Вiка на порожньому мiсцi дещо зiпсувала менi настрiй.
   Попиваючи чай, я згадала, що Вiку рекомендовано психокорекцiю. Його мамi цим зайнятися не було коли, але
  якщо менi з ним жити наступнi три роки, то краще вирiшити проблему з самого початку.
   - Хлопчики! Пiсля снiданку ми всi разом йдемо гуляти. Заодно зайдемо до психолога. Одягайтеся так, щоб менi не було соромно пройтися з вами вулицями.
   Прогулянка вдалася. На Вiка увагу звертали майже всi зустрiчнi панi, що лестило моєму самолюбству, а з Пiтом ми розмовляли.
   - Я читав, що за дуже давнiх часiв жiнки, як i зараз, займали чiльне становище в суспiльствi. Потiм ролi змiнилися, i свiт багато тисячолiть став належати чоловiкам, поки знову настав неоматрiархат. Чому так вийшло?
   - Усе закладено природою. Спочатку, коли вона ще не вигадала статевого розмноження, самцi взагалi були непотрiбнi. Самки самозаплiднювалися, породжуючи потомство, схоже на себе. Але умови життя могли змiнюватися: то температура ставала надто низькою чи надто високою, то газовий склад атмосфери змiнювався, то освiтленiсть, то ще щось. Потрiбна була здатнiсть пристосовуватись, а для цього нащадки мали мати бiльш гнучкий генний код, здатний змiнюватися. Тодi природа послабила одну iз хромосом, вiдiрвавши вiд неї нiжку.
   - Так, я читав, замiсть пари ХХ вийшла пара ХY.
   - Отож. Цi особини з покалiченою хромосомою стали називатися самцями, в яких ХY-хромосома сприяла мутацiям, як корисним, так i шкiдливим.
   Цiєї митi Вiк зупинився посеред прогулянкової дорiжки,
  щоб показати оточуючим своє чудове тiло, зробив кiлька вправ, граючи м'язами та сяючи усмiшкою. Жiнки, що зупинилися подивитися на нього, зааплодували, а я, пiдiйшовши до Вiка i поклавши йому на плече руку на знак свого володiння ним, розкланялася, демонструючи, що задоволена їх оцiнкою свого смаку. Потiм ми рушили далi.
   - Ну, як ти сам розумiєш, головними при розмноженнi, а
  отже, i для природи, залишалися самки. Самцi - лише допомiжний матерiал. Тому у багатьох видiв тварин самцi мають бiльш коротку тривалiсть життя, часто набагато меншi за самок у розмiрах i переважно ведуть паразитичний спосiб життя, у всьому залежичи вiд самок.
   - А чи можна навести якiсь приклади з життя тварин?
   - Та скiльки завгодно! Наприклад, риби вудильники. Довжина самок вiд 5 см до 1 метра, а довжина самцiв вiд 16 мм до 4 см. Маленький самець прикрiплюється гострими зубами до боку самки, зростається з нею губами та язиком, його щелепи, зуби, очi, кишкiвник розчиняються, їх кровоноснi судини зростаються i самець перетворюється на придаток самки, що виробляє сперму i харчується за рахунок кровi самки. На однiй самцi може одночасно паразитувати до трьох самцiв-придаткiв, якi самостiйно жити вже не здатнi.
   - А ще?
   - Ще... Ну, наприклад, морськi окунi. Усi вони народжуються самцями, а з вiком стають самками. Молодi рибки-самцi заплiднюють старших риб, що дозрiли до самок.
   - А як це у них виходить?
   - Думаю, що Y-хромосома у них вийшла не з повнiстю покалiченої Х-хромосоми, а з недозрiлої. З вiком у Y-хромосоми вiдрощується нiжка, якої недостає, i вона стає другою Х-хромосомою. У риб-губанiв таке перетворення вiдбувається всього за десять днiв. За лiченi хвилини змiнюється поведiнка, у години змiнюється забарвлення, за кiлька днiв трансформуються яєчники. I таких видiв риб налiчується понад п'ятсот.
   Пiт, помiтивши, що кiлька панянок, намилувавшись Вiком, перевели здивованi погляди на нього, вирiшив показа-
  ти й свої здiбностi. Включивши музикалку, що лежала в його бездоннiй кишенi, вiн почав демонструвати чудеса пластичностi, перетiкаючи в танцi з одних поз до iнших. Це було дуже красиво, тому я поклала руку й на плече Пiта. Вiн був задоволений, по його блiдих щоках розтiк рум'янець, а я, дозволивши йому обiйняти мене за талiю, продовжила бесiду:
   - У свiтi павукiв самець також втрачає свiй сенс життя пiсля заплiднення. Наприклад, бiльша самка чорної вдови може вiдразу ж з'їсти дрiбнiшого самця.
   - А навiщо? Адже вiн бiльше не зможе її заплiднити?
   - Ну, самцiв i так достатньо, а для харчування потомства потрiбнi бiлки та амiнокислоти.
   Вiк, який помiтив, що ми з Пiтом йдемо в обнiмку, прилаштувався з iншого боку i, щоб не виглядати нахабним, теж втрутився в розмову:
   - Але ж ми не павуки?! Чи не можна нас порiвняти з бiльшими тваринами?
   - Можна, звичайно. Я порiвняю тебе з левом!
   - Iз царем звiрiв? Я згоден!
   - Ну, царем його назвали чоловiки в давнi часи, коли вони домiнували над жiнками.
   - Тi часи називалися патрiархатом. - Пояснив Вiку Пiт.
   - Точно. Насправдi лев-самець наодинцi ледь виживає. Тому вiн шукає прайд самок, якi би взяли його пiд своє покровительство. Якщо двi-три самки вiльнi, самотнiй лев може спробувати зав'язати стосунки з ними. Якщо у них вже є самець, то самцi можуть розпочати бiйку, в якiй переможе найсильнiший.
   - Самки вибирають сильнiшого лева, тому що потомство вiд нього теж буде сильним. - Додав Пiт.
   - Саме так! Я тебе на два рахунки переможу! Можна? - Стиснувши кулаки i ставши в бойову позицiю, Вiк запитливо глянув на мене.
   - Я й так це бачу. - Зупинила я його. - Але жiнки зобов"я-
  занi брати кiлькох чоловiкiв, щонайменше двох. Невже ти хотiв би, щоб Другим я взяла такого ж сильного, як ти?
   - Нi не хочу. У нашому прайдi вистачить й одного лева.
   - Однак у левiв трохи по-iншому. Якщо у нас одна жiнка
  може утримувати кiлькох чоловiкiв, то у них двi-три левицi беруться утримувати одного лева.
   - А яка йому з цього користь? - Вiк, помiтивши, що на нього озираються, знову пограв м'язами.
   - Йому бiльше не треба полювати. Левицi залишають лева охороняти левенят десь у тiньочку або у густiй травi, самi заганяють утрьох якусь тварину, а потiм приносять її залишки леву та малюкам.
   - А скiльки рокiв вони його утримують?
   - Поки не з'явиться сильнiший самець i не вiдiб'є право на прайд. О! Ми вже прийшли!
  -6-
   Психологом виявилася вродлива жiнка рокiв шiстдесяти п'яти. Вона мала великi блакитнi очi, обрамленi двома рядами довгих чорних вiй, чiтко окресленi губи, пiдкресленi яскраво-синьою помадою, а шикарна копиця волосся, була закрiплена на головi затискачами з синiми сапфiрами. Широкi синьо-блакитнi штани, схожi на довгу спiдницю, не приховували, а навпаки пiдкреслювали вигини її стрункої фiгури.
   - Доброго дня! - Встаючи нам назустрiч iз затишного крiсла у чудово обставленому холi, привiталася з нами психологiня. - Мене звуть доктор Iнга. Що вас цiкавить? - Привiтно посмiхаючись i встигаючи миттєво окинути поглядом кожного, запитала вона мене.
   - Вiку рекомендовано психокорекцiю. Вiн у нас дещо капризний. - Сказала я, простягаючи його картку-паспорт.
   - А чи давно ви в контрактi? - Читаючи код, запитала Iнга.
   - Усього кiлька днiв. - Вiдповiла я.
   - Тодi пропоную пройти обстеження вам усiм. Це допоможе будувати стосунки без конфлiктiв. Ви вже колись
  були у психолога?
   - Нi. Хоча, гадаю, що треба було б. Два мої попереднi контракти не принесли менi задоволення.
   - Як чудово, що ви прийшли всi разом i на такiй раннiй
  стадiї, коли ще не виникло жодного конфлiкту! Пропоную вам розiйтися по окремих кабiнетах. Поки я розмовлятиму з Вiком, ви з моїми помiчницями зможете вiдповiсти на запитання анкет i висловити свої очiкування вiд цього контракту.
   У хол вийшли двi помiчницi Iнги, одягненi майже в такi ж штани з блузами, але iнших кольорiв. Одну я подумки назвала бузково-фiолетовою, а iншу - салатно-зеленою.
   Протягом кiлькох годин я не бачила своїх чоловiкiв. Спочатку салатно-зелена поставила менi купу запитань, старанно записуючи мої вiдповiдi на диктофон. Це був тест на мої уподобання в життi, у спiлкуваннi, у творчостi та роботi. Потiм бузково-фiолетова ставила менi питання про мої уподобання в сексi, чого б я хотiла вiд контракту i так далi. I лише потiм я потрапила на розмову до Iнги. У цей час мої чоловiки проходили тi самi етапи, але в iншому порядку.
   Вiдпустивши нас на обiд, Iнга запропонувала повернутися до свого офiсу приблизно за двi години, щоб отримати психологiчнi рекомендацiї для кожного та для всiх разом.
   Обiдати ми спустилися на дно озера.У самому його центрi, на глибинi п'ятнадцяти метрiв, був побудований прозорий купол ресторану "Нептун", де подавалися страви з морських та рiчкових продуктiв. Я не стала сама замовляти обiд на всiх, а дозволила кожному вибирати на свiй смак. При цьому я помiтила, що Вiк вибирав страви за калорiйнiстю, а Пiт - з естетичних мiркувань. Я робила ставку на смакову рiз-
  номанiтнiсть.
   Спостерiгаючи за плаваючими за склом рибами, я продовжила розпочату ранiше розмову:
   - Так от, повернемося до чоловiкiв. При первiсному матрi-
  архатi, як i у зграях бiльшостi тварин, чiльне становище займали жiнки. Вони народжували та вирощували нащадкiв, збирали їстiвнi рослини та корiння, добували їстiвних комах та ловили дрiбних тварин для харчування. Кожна родова сiм'я мала кiлькох самцiв, основним завданням яких було заплiднення. Самцi-дитинчата пiсля того, як ставали дорослими, виганялися з роду i змушенi були шукати собi притулок в iнших. Iнодi вони утворювали пiдлiтковi зграї-банди, де їм було легше вижити. Такi банди навiть нападали на самотнiх самок. Ця войовнича органiзованiсть допомогла їм перейти вiд збирання до полювання.
   - А коли вони стали мисливцями, тодi й настав патрiархат! - Гордо блиснувши своїми нiжними очима, пiдняв голову Пiт.
   - Не вiдразу. Адже продукти полювання займали не бiльше як двадцять вiдсоткiв вiд загальної їжi. Просто найрозумнiшi чоловiки почали брати на себе все бiльше i бiльше функцiй, приносячи таким чином все бiльше i бiльше користi своєму суспiльству. Вони все частiше йшли на полювання, видобуваючи бiльше м'яса та звiльняючи час для свят, охороняли рiд вiд пiдлiткових банд, навчилися робити зброю. I хоча покалiчена Y-хромосома частково вiдключила iнстинкт самозбереження, штовхаючи їх не тiльки на безглуздi бiйки, а й на битви з величезними та сильними тваринами, чоловiкiв пiд час пологiв ставало все бiльше. I тодi вони вигадали сiм'ю.
   - А чому жiнки її не вигадали? - Здивувався Вiк.
   - Жiнкам сiм'я була не потрiбна. Всiх дiтей вони виховували спiльно, чоловiкiв обирали за своїм бажанням i постiйно їх змiнювали, забезпечуючи таким чином генетичну рiзноманiтнiсть.
   - А чому сiм'я була вигiдна чоловiкам?
   - Вигадавши iндивiдуальну родину, чоловiки забезпечували себе постiйною самкою, за яку не треба було битися iз суперниками. Тепер вони могли полювати не для всього роду, а тiльки для своєї сiм'ї, утримувати не всiх дитинчат роду, а лише своїх. З'явилися поняття "твоє", "моє", "спiльне". I ось за цi поняття потiм протягом багатьох тисячолiть велися численнi кровопролитнi вiйни, у яких чоловiки постiйно гинули, тож їх ставало дедалi менше. При цьому жiнки обирали найсильнiших чоловiкiв, а тi ставали головами родiв. Так i розпочався патрiархат.
   - А чому ж вiн зник?
   - Чоловiки так влаштованi, що працювати не дуже хочуть, Y-хромосома несе в собi великий запас лiнощiв. З часом вони все бiльше справ перекладали на плечi жiнок, кажучи, що це "не чоловiче заняття". Жiнки i на роботу ходили нарiвнi з чоловiками, i дiтей виховували, i вели домашнє господарство. Поступово, чоловiчих справ ставало все менше, адже вони навiть натиснути кнопку, наприклад пральної машини, i то лiнувалися. А чоловiки, завдяки суїцидальнiй дiї покалiченої Y-хромосоми, все бiльше вкорочували своє життя, вживаючи алкоголь, наркотики, нiкотин та iншi речовини, i все менше брали участь у справах сiм'ї. Гаслом бiльшостi чоловiкiв став вислiв: "Справжнiй чоловiк має пити, палити, демонструвати свою силу та ходити по бабах!". Все це призвело до того, що жiнкам сiм'я стала не потрiбна, адже легше утримувати лише дитину, а не дитину та неробу-чоловiка. Вже до початку ХХI столiття сiм'ї утворювалися на нетривалий час, а до середини столiття майже повнiстю вичерпали себе. На той час кiлькiснi вiдхилення в чоловiчому геномi зробили якiсний стрибок. Y-хромосома спочатку зменшилася до Y-хромосоми, а на початку ХХII столiття взагалi перетворилася на v-хромосому. Внаслiдок цього чоловiки стали менш пристосованими до самостiйного життя, а сам термiн їхнього життя значно скоротився. Чоловiкiв стали утримувати на фермах, отримуючи там вiд них бiологiчний матерiал та зберiгаючи його у банках сперми.
   - А вони намагалися змiнити геном чоловiкiв за допомо-
  гою генної iнженерiї?
   - Пробували, але з цього нiчого доброго не вийшло. У тих пiддослiдних, яким вбудовували гени морського окуня, хлопчики жили як чоловiки до двадцяти п'яти рокiв, а потiм перетворювалися на жiнок. Але цi жiнки, хоч i могли народжувати нових нащадкiв, зберiгали звичку до лiнощiв, i жодної користi суспiльству не приносили. А навiщо суспiльству лiнивi жiнки? Тi чоловiки, яким намагалися змiцнити Y-хромосому, через неробство впадали в депресiї i страждали на суїцидальнi нахили. Цi екземпляри дуже швидко вимирали. Тому вiд генної iнженерiї по вiдношенню до чоловiкiв було вирiшено вiдмовитися.
   - А навiщо жiнки знову почали створювати сiм'ї?
   - З жалю. Ось, наприклад, як ми беремо додому котiв чи собак, так вирiшили брати i чоловiкiв. А щоб охопити сiмейними вiдносинами якомога бiльшу їхню кiлькiсть, були придуманi контрактнi шлюби.
   - По два чоловiки на одну жiнку. - Кивнув Пiт.
   - Не тiльки. Багато жiнок не хочуть укладати контракти та користуються або одноразовими дешевками, або продукцiєю секс-шопiв. Тому вiльних чоловiкiв залишається дуже багато. Натомiсть iснують настiльки самовiдданi жiнки, що беруть до себе до десяти чоловiкiв, а деякi навiть бiльше. Просто ви поки що в такi контракти не потрапляли.
   - А я щось таке чув, але думав, що то вигадки. - Згадав Вiк. - Я навiть чув, що деякi жiнки продовжують контракти, утримуючи своїх чоловiкiв до самої їхньої смертi. От моя мама, наприклад, сказала, що буде забирати мене до себе пiсля кожного контракту до кiнця життя!
   - О! Нам вже час! Iдемо до психологiни! - Поглянула я на
  годинник, що висвiчував час на екранi смарт-браслету.
   Ми повернулися до психологiни, щоб отримати психорекомендацiї. Не зачитуватиму їх вам усi, тому що вони
  займають п'ять топiв* в електронному рецептi. Розкажу кра-
  ще, як я їх впроваджувала у життя.
  -------------------------------------------------------------------------
  *Топ - обсяг iнформацiї, що дорiвнює двом стандартним друкованим сторiнкам у нашому часi.
  
  -7-
   Зазвичай медово-притирковий тиждень молодi контрактники проводять у якiйсь романтичнiй подорожi. Але я вирiшила, що подорож нiкуди не подiнеться, тож з нею можна почекати. Спочатку треба було спробувати виконати поради психологiнi.
   Наступного дня пiсля снiданку ми затишно влаштувалися на сiмейному диванi та почали складати графiк своєї взаємодiї.
   - Ви ж розумiєте, що весь свiй час я на вас витрачати не зможу? - Погладжуючи своїх чоловiкiв по головах i нiжачись в їх обiймах, почала я. - Закiнчиться медово-притирковий тиждень, i я знову працюватиму.
   - Ууу ... - Ображено замукав Вiк.
   - Я ж маю заробляти, щоб вистачало не тiльки на мої потреби, але й щоб вас пристойно утримувати. Тому пропоную зробити так: перший день тижня - для Вiка, другий - для Пiта, третiй - для мене. А потiм знову: четвертий - для Вiка, п'ятий - для Пiта, шостий - для мене.
   - А сьомий?* - Запитав Пiт.
   - А сьомий буде загальним.
   - Тобто, менi ти придiлятимеш увагу всього три днi на тиждень?! А що я робитиму в iншi чотири днi? - Вiк сiв i за звичкою почав примхливо надувати губи.
   Я зазирнула у рекомендацiї. Для психокорекцiї вередливостi Вiка треба було знайти для нього мету життя.
   - Ну, у вiльний час ти мiг би ходити до тренажерного залу,
  щоб не втрачати форму. А ще тобi треба якось розвиватись. Що би тобi таке вигадаати? - Я задумалася.
   - Вiк дуже любить увагу. - Дивлячись у стелю, почав
   ----------------------------------------------- --------------------------------------------------
  *До уваги - пiсля повернення товариства до матрiархату календар змiнився. У зв'язку з фiзiологiчними особливостями жiнкам бiльше пасував календар, пов'язаний iз тижневими циклами. Тому рiк складався з 13 мiсяцiв, у кожному з яких було по 4 семиденнi тижнi - всього 364 днi плюс 1 новорiчний (у високосний рiк новорiчних днiв було 2).
  розмiрковувати вголос Пiт. - Чим бiльше на нього дивляться, тим у нього кращий настрiй. Вiн у нас просто як вiдеозiрка.
   - Точно! Дякую, Пiте! Ми зробимо з Вiка справжню вiдеозiрку!
   - Справдi? - Зрадiв Вiк.- А як?
   - Зараз подивимося... - Я запровадила питання до комп'ютера. - Знайшла! Щоб стати вiдеозiркою, треба пройти кастинг на участь у будь-якiй програмi або придумати свою власну програму.
   - Щось я не знаю жодного чоловiка, який веде власну програму. - Iз сумнiвом пробурмотiв Вiк. - А я дивлюсь вiдео постiйно.
   - Так, чоловiкiв-ведучих справдi вже не було кiлька десяткiв рокiв... - Звiрилася я з комп'ютером.
   - От бачиш ... - Вiк зовсiм поник.
   - Тим бiльше у тебе шансiв! - Пiдбадьорила я його. - Ми тобi допоможемо створити таку програму, що всi так i прилипнуть до голограм! Тобi треба буде лише виступати.
   - А виступати ти вмiєш! - Пiдтакнув Пiт. - А чим займусь я?
   - Ну, ти ходитимеш у танцзал i вдосконалюватимешся у своєму мистецтвi.
   - Я не лише танцями цiкавлюся.
   - Значить, закiнчиш четвертий ступiнь освiти та станеш фахiвцем у кiлькох видах мистецтв. Можеш навiть книгу написати.
   - Навiщо?
   - Зараз подумаю... Ось подивися, згiдно з твоїми аналiзами, у тебе лишилося п'ять-шiсть рокiв активного життя. Ти хочеш, щоб тебе пiсля цього вiдправили до iнтерна-
  ту?
   - Нi.
   - Отже, треба навчитися говорити, спiлкуватися, розповiдати щось цiкаве, щоб тебе взяли в дiдусi.
   - Легко сказати спiлкуватись! А де й з ким? З тобою тричi на тиждень?!
   - От i почни писати книгу! Писатимеш, навчишся розповiдати. Подумай, яке питання тебе зараз турбує найбiльше?
   - Положення чоловiкiв у суспiльствi. Усi книги, якi я читав, написанi жiнками. А я маю свiй погляд на багато питань.
   - О! Ось i назва: "Погляд чоловiка" чи "З погляду чоловiка"! Нехай це буде i художня, i науково-популярна книга, яка розкриває психологiю чоловiка у суспiльствi.
   - Я описуватиму все, що вiдбувається навколо мене, оцiнюватиму з погляду психологiї, проводити опитування iнших чоловiкiв... - Пiт вже заглибився у себе i говорив не нам, а собi.
   Поки вiн був зайнятий своїми думками, ми з Вiком трошки розважилися сексуально.
   - А ще я хочу робити хоч щось корисне! - Вiдiрвав нас Пiт вiд чергового захоплюючого поцiлунку.
   - Чудова iдея! - Вiдгукнулася я. - Давайте я розповiм вам, що менi доводиться робити по дому, i деякi з цих обов'язкiв ви вiзьмете на себе. Отже так... Вранцi я встаю, приймаю ванну, а потiм збираю свої й вашi рушники та вчорашнiй одяг у пральну машину. Прати дуже легко: треба тiльки закрити машинку, влити в спецiальний контейнер пральний засiб та натиснути лише одну кнопку. Потiм, коли машинка вимкнеться, треба вийняти випрану i висушену бiлизну з машинки, скласти її i рознести по кiмнатах. Хто хоче цим зайнятися?
   - Ну, кнопку я мiг би натиснути, але потiм виймати, скла-
  дати, розносити... Нi, це не моє! - Замислився Вiк.
   - А я цiлком з цим впораюся. - Вирiшив Пiт.
   - Потiм я роблю замовлення снiданку. На смарт можна замовити все, що є в меню i навiть придумати щось своє. Замовлення привозить робот-рознощик уже хвилин за десять-п'ятнадцять. Його треба впустити до квартири i простежити, щоб вiн усе розставив на столi.
   Вiк задумливо мовчав. Почекавши трохи, Пiт обережно висловився:
   - Може, й це менi взяти на себе?
   - Бери. - Погодилася я. - Залишається прибирання. Пiсля їжi треба зiбрати зi столу i викинути в посудозбiрник використаний посуд. - Я запитливо подивилася на Вiка. - Вiдчиняєш люк на сходовiй клiтцi, кидаєш туди посуд та натискаєш червону кнопку.
   - I все? - Вiк ще не наважувався взяти на себе таку вiдповiдальнiсть. Я пiдбадьорливо кивнула. - Гаразд, спробую.
   - А ще прибирання квартири. Її здiйснюють повзаючi та лiтаючi роботи-пилососи, запрограмованi по годиннику. Але приблизно раз на тиждень треба спорожняти їх пилозбiрники та промивати їх пiд краном.
   - Лише раз на тиждень? - Стрепенувся Вiк. - Давай, я спробую.
   - Чудово! Робитимеш це по п'ятницях, у свiй вiльний день. А ще пропоную тобi робити закупiвлi в магазинi та приносити їх додому.
   - Але ж їх можна замовити на смарт?!
   - Звiсно. Снiданки, обiди та вечерi ми i будемо замовляти,
  та якщо нам знадобиться щось ще, я писатиму тобi список, а ти будеш приносити. Пам'ятаєш, як ти купував у Стародавньому Римi? Це буде i додаткова прогулянка, i силове пiдкачування м'язiв, i...
   - I додаткова увага оточуючих! Це ж дивина - чоловiк,
  який щось несе з магазину! - Додав Пiт.
   Уявивши, як жiнки захоплено обертаються йому вслiд, Вiк навiть пiдвiвся з дивана i прийняв гордовиту позу.
   - Вiд цього ти станеш зiркою нашого району! - Потiшив
  його Пiт.
   - Так! Я згоден носити покупки! - Вiк узяв у кожну руку по одному стiльцю i, граючи м'язами, пройшовся по кiмнатi.
   Дивитись на нього було приємно. Ми з Пiтом захоплено зааплодували. Вiк поставив стiльцi на мiсце та з розмаху кинувся до нас на диван. Пововтузившись трохи з обома своїми чоловiками на диванi, я вирiшила пiдбити пiдсумок:
   - Все, хлопцi! Заспокойтеся! Давайте запишемо вашi обов'язки. Отже, у Вiка прибирання посуду пiсля їжi, промивання пилозбiрникiв та покупки. У Пiта - прання та рознесення бiлизни, замовлення їжi, прийом їжi у робота-рознощика. Менi здається, що все порiвну? - Я запитливо подивилася на хлопцiв. Тi згiдно кивнули. - Тодi давайте пройдемо до ваших кiмнат i вирiшимо, що вам треба купити.
   Через те, що у мене давно не було чоловiкiв, контрактнi кiмнати були обставленi стандартно: ванну кiмнату вiд спальної вiдокремлювала довга шафа-купе, у кiмнатi стояло двоспальне лiжко, а пiд стiною навпроти неї було встановлено голограмний брус для перегляду вiдео-програм.
   - Що б ти хотiв тут ще поставити? - Запитала я.
   Вiк сказав, що йому потрiбнi гантелi, парочка тренажерiв, турнiк, а ще бiльше яскравого одягу. Записавши його побажання у смарт, ми пiшли до кiмнати Пiта. Пiту знадобилася танцювальна жердина, дзеркало на всю стiну, щоб бачити рухи, якi вiн буде вiдпрацьовувати, стiл з комп'ютером i полиця з книгами.
   - А менi теж дзеркало! Менi теж треба бачити рухи, що вiдпрацьовуються! - Додав Вiк. - А Пiта можна було би й одягнути. - Вiк заглянув у шафу Пiта i побачив у ньому всього два блiдих костюми з тканини, що струмує. Та взагалi,
  якийсь ти у нас непоказний! Треба щось зробити з тобою.
   - А що можна зi мною зробити? Такий вже народився!
   - Хлопцi, збирайтеся! Ми йдемо по магазинах. Ще запишемо вас у тренажерку та в танцзал. Ну, i до стилiста
  зайдемо.
   Додому ми поверталися в пiднесеному настрої. Нам швидко вдалося пiдiбрати за розкладом тренажерну групу для Вiка та iндивiдуальну танцзалу для Пiта. Волосся Пiта тепер, хоч i залишилося свiтлим, але стало яскравiшим i набуло акуратної й ефектної форми, нова форма брiв яскравiше вiдтiняла його чудовi очi, а впорснутий у щоки рум'янець i татуаж губ додали яскравостi всьому обличчю, завдяки чому Пiт став красунчиком, не гаршим за Вiка. Крiм того, його безформнi та блiдi костюми замiнили на бiльш яскравi, якi не ховали, а пiдкреслювали витонченiсть його статури. Пiт вiддавав перевагу синiм, блакитним, зеленим, салатним, фiолетовим i бузковим кольорам i тканинам. Я сперечатися не стала.
   Два пакети своїх та Пiтових обновок нiс Вiк, навантажений до того ж гантелями та комп'ютером. Решту обладнання мали привезти i встановити магазиннi роботи приблизно за три години. Вiк просто тонув у морi захоплених поглядiв. Пiдтягнувся й Пiт. Тепер на нього не дивилися як на щось незрозумiле та несумiсне з яскравим Вiком. Тепер деякi захопленi погляди дiставалися i йому. Схвальних поглядiв, якi пiдвищували мою самооцiнку i статус, у мiй бiк теж було надiслано достатньо.
   Наступний день ми присвятили перегляду розважальних
  програм, у яких могли брати участь чоловiки, щоб знайти вiльну нiшу для Вiка. Я не знала, що їх iснує так багато. Це були i музичнi, i танцювальнi, i культуристськi та борцiвськi програми. Було навiть дещо з розряду iнтелектуальних. Вели такi програми жiнки, у журi теж сидiли жiнки, голосували за
  допомогою смартiв також, як правило, жiнки.
   - Ну що скажете? - Втомившись вiд переглядiв i вимикаючи голограмник, спитала я.
   - Я так утомився, що думати не можу! Хочу розслабитися та сексу! - Заявив Вiк.
   - Так... Треба опрацювати всю цю iнформацiю. - Погодився Пiт. - Вранцi, гадаю, буде виднiше...
   - Тодi ходiмо розслаблятися! - Вирiшила я.
   Звiрившись у смартi з наявнiстю вiльних мiсць, я зарезервувала нам на весь вечiр сiмейний басейн iз закусками та рiзними ейфами. Вiльне мiсце виявилося у пiдвалi нашого будинку. Не знiмаючи халатiв, ми спустилися на лiфтi до басейну, закрилися в зарезервованiй залi i там вже вiдтяглися i розслабилися у своє повне задоволення.
  -8-
   Вночi менi снилося мiсиво iз переглянутих за день програм. Серпантином струменiли силовi та артистичнi конкурси, сплiталися в тугi канати iнтелектуальнi та пiзнавальнi програми, як конфеттi сипалися гумористичнi нарiзки, легким туманом розстилалися мiстичнi жахи, затягуючи все це розмаїття у фантастичнi свiти десь у центрi галактики.
   - Отже, хлопцi, розказуйте, що вам снилося вночi. - За снiданком попросила я.
   - Менi снилася велика сцена, i я в її центрi у свiтлi яскравих софiтiв. I безперервний шум оплескiв, що накочував, як хвилi на берег! - Вiк так i сяяв очима, продовжуючи вiдчувати на собi всю славу, здобуту увi снi.
   - А менi спершу снилася ти. Ми кохалися, танцюючи в повiтрi, пiдвiшенi на смужках тканини... А потiм виявилося, що ми беремо участь у програмi Вiка. Вiк оголосив, що ми перемогли...
   - Нi, порнуху я вести не буду! - Вiдразу ж вiдреагував Вiк.
   - Нiхто й не пропонує. - Вiдповiв Пiт.
   - А менi снився вiнегрет iз усiх програм. Прийдеться ду-
  мати ще. А зараз - на прогулянку!
   Гуляючи, ми продовжували обговорювати, чим зайнятися Вiку.
   - Галино?! - Почула я знайомий голос. - Ти чого не вi-
  таєшся?
   То була моя приятелька, з якою я не бачилася вже майже мiсяць.
   - Ти у новому контрактi? - Лiна оцiнюючим поглядом обвела моїх чоловiкiв. - Схвалюю! Так ось чому ти не виходиш на зв'язок! Медово-притирковий тиждень?
   - Так. Вирiшила у подорож вирушити пiзнiше, а поки що налагоджуємо стосунки.
   - А що їх налагоджувати? Кохай їх по черзi та все!
   - Проблемка виникла. Ми вирiшили зробити з Вiка вiдео-зiрку, а як поки не придумали.
   - Та вiн у тебе i так, як зiрка! Такий цiкавий екземпляр! I де ти його знайшла?
   - На сайтi "чоловiки з яскравою зовнiшнiстю".
   - Я iнодi заходжу на цей сайт, але такого не бачила.
   - Вiн iз домашнiх. Його мати вперше виставила.
   - Зiрка! Зiрка! - Лiна кружляла навколо Вiка з виглядом хижого птаха, що побачив здобич.
   - Зiрка, але без вiдео. - Зупинила я її, взявши за руку i сiдаючи на найближчу лаву. - Ось, вигадуємо йому програму.
   - Програму? Цiкаво... Я б iз задоволенням подивилася, як вiн веде щось сексуально-музичне, з легким нальотом iнтелектуальностi та... Навiть не знаю чого ще. I щоб вiн сам не лише вiв, а й брав участь! Так би мовити, як еталон! Ну гаразд, менi вже час!
   - А сама ти як? У контракт не хочеш?
   - Ти ж мене знаєш; жодних контрактiв! Я ж переконана холостячка! Так, балуюся iнодi з дешевками... Ну, бувай! Бажаю удачi! - I вона пурхнула в срiблясто-зеленуватiй летючiй хмарi свого одягу i холоднувато-iнтригуючому аро-
  матi своїх парфумiв.
   - Еталон... - Замислено пробурмотiв Пiт. - Схоже на назву програми.
   - Я згоден бути еталоном! - Одразу вiдгукнувся Вiк.
   - Вiн буде i красивим, i сильним, i спритним, i музичним, i танцювальним, i розумним, i...
   - Еге, як ти закрутив! А якщо я з чимось не впораюся?
   - I дотепним! Зi складної ситуацiї ти виходитимеш за допомогою гумору, нiби навмисне не впорався iз завданням. Просто для смiху!
   - Тодi добре. А хто братиме участь у моїй програмi?
   - Чоловiки, звичайно! - Безапеляцiйно вiдповiв Пiт.
   - Зачекайте. Якщо у програмi братимуть участь тiльки чоловiки, багато жiнок це дивитися не будуть. Пам'ятається, що столiттi приблизно у двадцятому чи то двадцять першому, коли свiт ще був чоловiчим, тi програми, в яких брали участь дише жiнки, багато чоловiкiв не дивилися. Хоча психологiчно вони бiльше схильнi до споглядання, анiж жiнки.
   - Тодi нехай беруть участь жiнки! - Вiдразу погодився Вiк.
   - А навiщо тодi ведучий-чоловiк?! - Парирував Пiт.
   - Потрiбнi двi команди! - Осяяло мене. - Чоловiча та жiноча. Вони змагатимуться мiж собою, набираючи бали, а потiм глядачi визначать головного "еталона" з команди, що перемогла.
   - Тодi нам потрiбно придумати якiсь чоловiчi конкурси. - Замислився Пiт.
   - А для цього ми вирушимо до минулого! - Вирiшила я. - Це менi потрiбно i по роботi, i для програми щось придивимось. Завтра i вирушимо!
   - А сьогоднi?
   - А сьогоднi - кохання!
  -9-
   Прокинулася я не як завжди у своєму лiжку, а в обiймах
  обох чоловiкiв на сiмейному диванi. "Здається, цей контракт у мене набагато вдалiший за колишнi." - подумала я. - "Менi з ними так цiкаво, що й за книгу братися нiколи. Нiчого, ось закiнчиться медово-притирковий тиждень, то-
  дi й вiзьмуся за роботу! А зараз..."
   А зараз мене з двох бокiв почали цiлувати та пестити мої чоловiки. До самого снiданку.
   Перед тим, як вирушити у двадцяте столiття, менi довелося викликати додому стилiстку, яка переодягла нас вiдповiдно до того часу. Я обрала середину осенi, тому на всiх нас були надiтi чорнi джинси, майже однаковi светри-водолазки (у чоловiкiв чорний та синiй, а в мене рожевий), майже однаковi кросiвки та кепки у колiр светрiв. Тiльки куртки були рiзними: у Вiка - чорна шкiряна куртка з безлiччю блискучих застiбок-змiйок та заклепок, у Пiта - м'яка куртка з коричневої шкiри, а у мене - бордова куртка з непромокаючої тканини. За географiчнi координати я обрала Київ.
   Жовтнева погода у Києвi кiнця двадцятого столiття була сонячною та теплою. Дерева вже були жовтими, але ще з листям. Лише зрiдка деякi з них, плавно кружляючи, опускалися нам пiд ноги. Двiрники - лiтнi жiнки в яскраво-помаранчових жилетах поверх сiрих курток - мiтлами зметали опале листя у великi купи. Дiтлахи, граючись, падали в цi купи, розкидаючи листя навколо. Двiрничихи, буркочучи, але не надто, зметали їх назад.
   Навпроти однiєї з куп сидiло троє молодих чоловiкiв, якi розпивали якiсь напої прямо з пляшок. Смiючись i вживаючи матюки, що давно вийшли з нашого побуту, вони почали кидати порожнi пляшки в купу листя i дуже радiли, якщо пляшка розбивалася на дрiбнi скалки. Так вони бавилися, поки всi їхнi пляшки не були розбитi. Заспiвавши безладними голосами якийсь простенький мотив, вони пiшли кудись у своїх чоловiчих справах. Двiрничиха, що не робила до цього їм жодних зауважень, сердито, але так, щоб вони не почули, послала їм услiд цiлу купу проклять, змiла скалки в окрему купу i висипала їх в урну, що стояла поряд з лавкою, щоб дiти, що продовжували веселитися, випадково не порiзалися.
   - Нероби! Дармоїди! Алкашi! Їм би тiльки пити цiлими днями! Нi, щоб допомогти, хоч би не смiтили! Ох, помститься їм якщо не Бог, то природа!... - Почули ми за своїми спинами, проходячи повз неї.
   Схожих картин протягом години прогулянки ми побачили чимало. Жiнки i тролейбуси водили, i вулицi пiдмiтали, i в магазинах працювали, i дiтей у садках розважали... А чоловiкiв майже нiде не було видно. Лише iнодi траплялися п'янi компанiї, та поряд з газоном валявся один зовсiм п"яний чоловiк.
   Саме в цей час повз нього проходила жiнка з маленьким сином. Обережно обходячи сплячого, вона повчально говорила:
   - Це п'яний, його не треба чiпати. Бачиш, як це негарно. Сподiваюся, ти не будеш таким?
   - Не буду! - Впевнено вiдповiдав малюк. - Я буду, як тато, вдома напиватися!
   Дiйшовши до готелю, ми вирiшили зняти номер. Гiпно-карти зобразили паспорти тiєї доби i нам видали ключi вiд номерiв. Менi з Пiтом дiстався один двомiсний номер, а Вiку - одномiсний навпроти.
   - Чому нам не можна було зайняти один номер? - Знову образився Вiк.
   - Тому, що в цьому столiттi жiнки могли мати лише одного чоловiка, а гiпнокартки показали, що моїм чоловiком є Пiт.
   - А я хто?
   - А ти нiхто, просто друг. Нiчого, ми потiм помiняємося!
   Обiдали ми у готельному ресторанi. Потiм я залишила Пiта та Вiка у своєму номерi переглядати мiсцевi телепрограми, а сама вирушила збирати матерiал для своєї книги.
   Прожили ми у Києвi-ХХ до кiнця тижня. До обiду гуляли всi втрьох, спостерiгаючи та оцiнюючи побачене, пiсля обiду я йшла збирати матерiал для своєї роботи, а хлопцi дивилися телевiзор, роблячи собi замiтки. Увечерi дiлилися враженнями, а ночi я проводила по черзi то з одним, то з iншим.
   В результатi додому ми повернулися з майже закiнченою моєю книгою та готовою концепцiєю щотижневої вiдео-програми Вiка.
   - Тепер треба лише знайти гарну сценаристку! - Вiк, радiсно потер руки, розклавши намiченi конкурси по порядку на екранi комп'ютера.
   - Навiщо нам сценаристка? - Сiдаючи на диван, запитав Пiт. - Я й сам можу написати.
   - Нi, ти сам не зможеш. - Я сiла поряд. - Ми намiтили конкурси, але ж треба постiйно писати i реплiки для Вiка, а вони повторюватися не повиннi. Писати доведеться щодня, а тобi ще й вчитися треба, i книгу писати... Я тобi допомагатиму! Сценарiї писатимемо разом, у тi години, якi у нас вiдведенi для захоплень. (Сподiваюся, ви пам'ятаєте, що захоплення у нас iз Пiтом були схожими - мистецтво, лiтература та iсторiя).
   - Неперевершено! Моя робота стане для вас хобi! - Зрадiв Вiк. - Значить, ми ще бiльше часу проводитимемо разом!
   - А навчання... За екзаменацiйну роботу я представлю сценарiї. Проаналiзую виступи, участь жiнок та чоловiкiв... - Вирiшив Пiт.- Це буде робота "Чоловiки та жiнки у розважальних програмах"!
   Вже за два тижнi ми надали продюсерцi головного розважального каналу кiлька пiлотних сценарiїв, знятих iз ведучим Вiком та комп'ютерними учасниками. А лише за мiсяць Вiк вiв свою першу програму у прямому ефiрi. Двi команди - чоловiки та жiнки змагалися у красi, силi, спритностi, артистизмi, гуморi, кмiтливостi. Кожен конкурс вiдокремлювався вiд iншого невеликими вiкторинами, де треба було показувати свою ерудицiю. Вiдповiдi на запитання
  могли надсилати смартами i глядачi. Глядач, який отримав максимальну кiлькiсть балiв до кiнця програми, теж мiг отримати приз. Перед кожним конкурсом Вiк робив гумористичнi пiдводки, а потiм у прискореному темпi показувалися записи того, як вiн сам проходив цi етапи. (Цi покази знiмалися заздалегiдь, i якщо у Вiка щось не виходило, Пiт за допомогою комп'ютерного коригування робив так, що йому вдавалося все. Таким чином, ведучий Вiк поставав перед глядачами шалено красивим i дотепним, спритним i сильним, а ще надзвичайно розумним та ерудованим. Його рейтинги постiйно зростали, а в паспортi з'явилася позначка П//, що означало "працюючий".
   Позначку П// отримав i Пiт - вiн був офiцiйно зарахований сценаристом програми. Взагалi, працюючi чоловiки - це дуже рiдкiсний випадок, а в мене їх було цiлих два! I обидва заробляли грошi! Щоб пiдвищити їхню самооцiнку, я цi грошi не забирала, а дозволяла витрачати на їхнi власнi потреби. Яке було моє здивування, коли на другi свої зарплати обидва мої чоловiки купили менi подарунок - ювелiрний комплект, що складався з чарiвно гарного кольє з сапфiрами, аквамаринами i танзанiтами i каблучки з такими ж трьома каменями. Жодна iз моїх знайомих ще нiколи не отримувала подарункiв вiд чоловiкiв! Зазвичай все було навпаки. Але це виявилося так приємно!
  -10-
   В один iз сьомих днiв, який ми, згiдно з договором, мали провести разом, я вирiшила звозити своїх хлопцiв до заказника. Припустимо, що про заказники ви теж нiчого не знаєте. Тодi слухайте.
   У ХХ столiттi, коли почала розвиватися соцiологiчна ста-
  тистика, вважалося, що зi ста вiдсоткiв чоловiкiв приблизно двадцять п'ять вiдсоткiв народжуються генiями, майже стiльки ж - недоумкуватими i близько п'ятдесяти - середньостатистичними. У жiнок картина виглядала iнакше: близько десяти вiдсоткiв - генiї, близько десяти - недоумкуватi та вiсiмдесят - середньостатистичнi. За недоумкуватих нiхто замiж виходити не хотiв, тому на 90 вiдсоткiв середнiх i генiальних жiнок припадало лише 75 вiдсоткiв таких самих чоловiкiв. У ХХI столiттi ця невiдповiднiсть почала стрiмко збiльшуватися, i вже у наш час статистика суттєво змiнилася. У жiнок все залишилося приблизно так, як було наприкiнцi ХХ столiття, плюс-мiнус два-три вiдсотки. А у чоловiкiв тепер 25 вiдсоткiв генiїв, 35 - недоумкуватих i всього 40 - середньостатистичних. Причому бiльшiсть i генiїв, i недоумкуватих виявилися з якимись вродженими фiзичними дефектами: слiпi, глухi, з недорозвиненими чи змiненими кiнцiвками, з вiдсутнiстю якихось органiв тощо. Тривалiсть життя цих шiстдесяти вiдсоткiв чоловiкiв виявилася зовсiм низькою - всього до тридцяти-тридцяти п'яти рокiв, але зустрiчалися й такi, що старiли вже у трьох-п'ятирiчному вiцi та ледве доживали до десяти рокiв. Такi чоловiки самi себе обслуговувати не могли i потребували постiйної опiки. Їх почали поселяти в заказники - заповiдники, де вони могли жити, гуляти, чимось займатися. Як правило, навколо будiвель, у яких вони жили, насаджувалися лiси, парки та сади зi зручними дорiжками, фонтанчиками для пиття, лавочками у тiнi дерев, з лежаками на сонячних галявинах тощо.
   Доглядали "нестандартних" жiнки з пiдвищеним рiвнем спiвчуття, їм часто допомагали й небайдужi волонтери. Я бувала у найближчому заказнику приблизно один раз на мiсяць. Над генiями брали шефство вченi, дослiдницi, поетеси, письменницi, кутюр'є та iншi толерантнi жiнки, якi допомагали їм долучитися до наукового чи творчого процесу. З недоумкуватими працювали фахiвцi, а я допомагала калiкам. Вивозила видiленого менi пiдопiчного на вiзку погуляти, розмовляла з ним, зупинялася в тих мiсцях, де вiн хотiв, щось йому читала або демонструвала з кишенькового голограмника, грала в якiсь доступнi для нього настiльнi, голограмнi чи рухливi iгри.
   Згодом у заказники стали проникати бездомнi кiшки та собаки.
   Спочатку їх вивозили в притулки для тварин, але потiм помiтили, що багатьом чоловiкам вони приносять радiсть та складають компанiю. Тодi притулки для тварин будувати перестали, натомiсть заказники стали спiльними - i для "нестандартних" чоловiкiв, i для тварин. Бiльшiсть котiв i собак обирали собi постiйних компаньйонiв-чоловiкiв, жили в їхнiх кiмнатах, спали з ними на лiжках. Деякi вiддавали перевагу окремим осередкам i гуляли щоразу з новим або з цiлими компанiями, не надаючи переваги нiкому особисто.
   Вiдвiдувачки заказникiв i волонтери могли вибрати собi когось - чи то кошеня, чи то собаку, чи то якогось хлопчика. Єдина умова: якщо взяв iстоту з заказника, то назавжди, аж до самої його смертi.
   Ось у такий заказник я й привезла своїх хлопцiв. Це для них виявилося повною несподiванкою, адже щоб не травмувати слабку чоловiчу психiку, їм про неповноцiнних чоловiкiв намагалися не розповiдати.
   - А чому вони такi? ... - Не зумiв пiдiбрати слiв Вiк.
   - Через покалiчену Y-хромосому. - Вiдповiла я. - Давайте виберемо собi трьох хлопчикiв, з якими проведемо цей день. -Я спецiально привела своїх чоловiкiв до корпусу калiк.
   Вже три рази я брала собi десятирiчного хлопчика без нiг та з недорозвиненими ручками, що сидiв в електро-крiслi. Побачивши мене, вiн зрадiло посмiхнувся i замахав менi ручками.
   - Галино! Я тут! Вiтаю!
   - Познайомтеся, це Дiм. Я сьогоднi гулятиму з ним. А ви кого виберете?
   Пiт майже вiдразу ж вибрав собi восьмирiчного хлопчика з великими блакитними очима та сумною посмiшкою. Вiн теж сидiв у крiслi i, здавалося, був цiлком нормальним. Опiкунша, що знаходилася поблизу, сказала, що у нього не працює бiльшiсть м'язiв, працюючими залишилися тiльки м'язи обличчя, травний тракт та м'язи правої кистi. Звали його Мар.
   Вiк довго ходив туди-сюди, придивлявся i коли ми з Пiтом уже вивезли своїх пiдопiчних на дорiжку, наздогнав нас, ведучи за руку сильного й мiцного на вигляд п'ятнадцятирiчного хлопця. Замiсть нiг у нього були металевi протези, на яких вiн навчився не лише ходити, а й бiгати, стрибати та навiть робити сальто.
   - Це Кiб! - Повiдомив нам Вiк. - Дивiться, що вiн може! - I вони удвох побiгли прямо по травi, роблячи величезнi стрибки, оббiгаючи дерева, перестрибуючи через кущi.
   - Стривай! Навчи мене робити таке сальто! - Крикнув Вiк Кiбу.
   Той почав показувати, а ми з електро-вiзками поїхали звивистою дорiжкою через лiс до ставка, де я збиралася влаштувати пiкнiк. На колiнах у Мара, у складках його ковдри, раптом щось заворушилося, i на повiтря вибралося кумедне руде кошеня. Мар погладив його робочою рукою i дбайливо розправив складки ковдри, щоб кошенятi було зручнiше. Кошеня влаштувалося i замуркотiло.
   - Можна менi погладити? - Запитав Пiт.
   Мар кивнув. Пiт обережно погладив кошеня, той перекинувся догори животиком i почав, граючи, кусати Пiта за руку. Мар i Пiт одночасно засмiялися. Дiм захотiв приєднатися до них, i я розгорнула коляску. Так, по черзi гладячи кошеня i граючи з ним, дiти i Пiт розважалися хвилин з п'ятнадцять, поки кошеня позiхнуло та й лягло спати вже на колiнах Дiма. Зв'язавшись через смарт-браслет з Вiком, ми дiзналися, що вони з Кiбом вже граються на березi озера.
   Приїхавши туди, ми помилувалися вправами Вiка i Кiба, яким вони навчилися одне в одного, а потiм почали влаштовуватись на травi. Опiкуни в кожну коляску поклали по утепленому покривалу та контейнеру з продуктами. Я розстелила обидва покривала на травi, Пiт допомiг розкласти продукти на розстеленiй поверх них серветцi, ми зняли крiсла з колiс i поставили їх на покривала, вмостившись поряд. Побачивши, як ми вiдкриваємо контейнери з їжею, до нас пiдбiгли два собаки - один бiленький, маленький i пухнастий, а другий - побiльше, з темно-коричневими плямами на бежевому фонi, з довгими вухами, що висiли майже до самої трави. З'ївши по шматочку м'ясного суфле, вони побiгли ганятися за Вiком та Кiбом.
   - Вiк! Кiб! Ви їстимете? - Гукнула я до них.
   - Нi, ми ще пограємось! - Обiзвався Кiб, роблячи подвiйне сальто.
   - Ми пiзнiше! - Крикнув Вiк i повторив стрибок Кiба.
   - Розкажи казку! - Попросив Дiм. - Пiте, Маре, ви знаєте, якi Галина вмiє розповiдати казки?! Такi незвичайнi!
   I я почала розповiдати одне зi своїх фантастичних оповiдань, дiя в якому вiдбувалася на далекiй планетi, де жили розумнi квiти.
   Потiм ми грали у м'ячик. Невеликий м'ячик, що вмiщується в руцi, допомагав дiтям розвивати їхнi м'язи. Я та Пiт по черзi кидали м'яч то Дiму, то Мару, а тi намагалися його зловити i втримати. Це не завжди вдавалося, м'ячик раз у раз падав на покривало i тодi з ним починало грати кошеня. Нам доводилося вiдбирати м'ячик та знову кидати його дiтям. Потiм дiти спецiально почали кидати м'ячик кошенятi, а той ганяв його не лише на покривалi, а й серед трави.
   Коли ми пiсля прогулянки здали своїх пiдопiчних опiкуншам, я повела своїх хлопцiв у вiддiл, де утримували со-
  бак та кiшок, що народили дитинчат.
   - Зараз ви побачите, якi бувають забавнi кошенята та цуценята! Їх можна навiть забирати додому!
   - А дiтей можна? - Запитав Пiт.
   - I дiтей, i дорослих чоловiкiв iз заказника можна забирати
  лише жiнкам.
   - Чому?
   - Сам подумай: зараз ти в контрактi, а за три роки, швидше за все, повернешся до притулку. Там тобi тримати iншого хлопчика нiхто не дозволить. До того ж чоловiки не вмiють правильно доглядати таких складних людей i створювати для них необхiднi умови.
   - А собак та кiшок можна? - Вiк потрiпав по загривку собаку з довгими вухами, що ув'язався за ним.
   - Можна, але тiльки маленьких, щоб вони до вас швидше звикли.
   - Я хочу собаку! Велику та сильну!
   - А я б узяв кошеня...
   - Ви розумiєте, що з ними треба не тiльки грати, а й годувати, i прибирати за ними, i виховувати, щоб вони правильно поводилися в домi.
   - Я розумiю! - Перервав мене Пiт. - Я впораюся!
   - I я! I я впораюся! - Вiк уже побiг до загонiв iз собаками.
   - Гаразд, обирайте собi по однiй тваринi. Якщо хочете знати, як вони виглядатимуть, коли виростуть, подивiться на їхнiх мам!
   Додому ми повернулися з тримiсячним рудим кошеням, пухнаста шкiра якого була прикрашена коричневими смугами i плямами, i з чотиримiсячним цуценям чау-чау, схожим на кудлатого бежево-рудуватого ведмежа. Тепер, коли я була дуже зайнята, мої хлопчики теж не сидiли без дiла, а будинок наповнився радiсним вереском, нявканням i тявканням.
  -11-
   Через десять мiсяцiв пiсля початку мого третього контра-
  кту я почала готуватися до свого ювiлею. Успiх кожної жiнки оцiнюється саме на ювiлеях i вiд того, скiльки на нього прийде гостей, залежить громадський статус ювiлярки. Мої хлопцi активно включилися у пiдготовку: Пiт писав сценарiй, Вiк готувався бути ведучим, я пiдбивала пiдсумки своєї дiяльностi за першi 50 рокiв свого життя та допомагала обом.
   Оголосивши в iнтернетi про запис на ювiлей кожна жiнка починала пiдраховувати кiлькiсть майбутнiх гостей. Вiдповiдно до цiєї кiлькостi знiмався зал чи палац для урочистостей. Зазвичай були присутнi родичi, друзi, люди з близькими захопленнями чи пов'язанi одним напрямом роботи, тi, кого щось зацiкавило у рекламi запрошення. Кожна жiнка могла взяти на ювiлей лише одного зi своїх чоловiкiв, як правило, це був Перший. Тiльки ювiлярка приходила з усiма своїми чоловiками, паспортнi данi та досягнення яких теж додавали їй статусу.
   У найближчiй програмi "Еталон" її ведучий Вiк оголосив, що Галина Фрой запрошує всiх бажаючих на свiй ювiлей i що вестиме його вiн, Вiк. Почався ажiотаж: ще нiколи ювiлеїв не вели чоловiки! А коли стало вiдомо, що i сценарiй пише чоловiк - мiй Другий, градус цiкавостi пiднявся настiльки, що на мiй ювiлей лише за тиждень зареєструвалося понад три тисячi жiнок. Помножте це число на два, i ви зрозумiєте, чому менi довелося бронювати великий палац iз двома величезними залами та безлiччю кiмнат. Не буду вдаватися у подробицi передювiлейної метушнi, опишу вже сам ювiлей, призначений на 24 березня* - день мого п"ятдесятирiччя.
   Напередоднi свiтлотехнiки та музиканти розставили свою
  апаратуру, перевiрили сценарiї освiтленостi та музичних трекiв, щоб вони спiвпадали, перевiрили демонстрацiйнi голограмники.
   З самого ранку ювiлейного дня до орендованого палацу почали пiд'їжджати машини голограмних вiдео-представництв з ведучими та операторами, якi почали роз-
  -------------------------------------------------- -------------------------------------------------
  *До уваги - змiнений у наш час календар, змiнив i назви мiсяцiв. Тепер, замiсть iмен римських iмператорiв, мiсяцi у всьому свiтi називалися за явищами природи, що вiдповiдають кожному мiсяцю. Березень - мiсяць берез, що плачуть.
  ставляти свою апаратуру по всiх залах, коридорах, кiмнатах, переходах та сходах.
   У найбiльшому залi на першому поверсi, у всiх коридорах i кiмнатах, тут i там були розставленi столики з величезними пiрамiдами закусок та ейфiв усiх смакiв i кольорiв.
   Гостi, якi почали прибувати з десятої години ранку, могли куштувати закуски, пити ейфи, спiлкуватися, обмiнюватися думками про органiзацiю ювiлею, дiлитися припущеннями про майбутнi урочистостi, а також знайомитися з iнформацiєю про досягнення ювiлярки по голограмниках, розставлених у кожнiй кiмнатi, та по величезних голографiчних екранах, встановлених над майданчиком центральних сходiв, що вели на другий поверх.
   На цих трьох екранах демонструвалися голографiчнi зображення мене та моїх двох чоловiкiв, значилися нашi паспортнi данi та перераховувалися досягнення. Досягнення чоловiкiв, здобутi ними у контрактi, додавали соцiального статусу жiнцi, тому були також дуже важливими.
   У центрi красувалася я. Яскраво-синя, як безхмарне небо, довга сукня з безлiччю розрiзiв, з яких, майорячи, вилiтали легкi блакитнi вставки, сяяло камiнням. Золотисто-русяве волосся, пiдняте над головою невеликою антигравiтацiйною заколкою, спускалося по спинi водоспадом майже до рiвня колiн. Зображення танцювало, знову i знову повторюючи кiлька "па" танцю, який вигадав для мене Пiт. Над головою мого зображення були новi паспортнi данi, а пiд моїми ногами перераховувалися всi мої досягнення.
   Мiй паспорт тепер змiнився з
  ГалинаФрой-Є=4/5=П//С/П/I/-"ДКЧ"-З\\Л\А\I\-49/2:4-2=0
  на
  ГалинаФрой-Є=5=П//С/П/I/-"ДКЧ"-З\\Л\А\I-50/3:4-2-3=0.
   Як бачите, змiнився мiй вiк, ступiнь освiти та кiлькiсть контрактiв.
   За тридцять рокiв самостiйного життя кiлькiсть моїх на-
  укових праць досягла вiсiмнадцяти, науково-популярних книг було написано двадцять шiсть, а художнiх - тридцять сiм. Всi цi книги з їхнiми анотацiями демонструвалися внизу екрана. Мiй внесок у розвиток мистецтва обмежився малюванням та написанням картин. На екранi значилося, що лiга художникiв видала альбом моїх малюнкiв та iлюстрацiй до книг (понад тисячу сто вiсiмдесят), а в кiлькох галереях можна побачити сорок сiм моїх мальовничих полотен на фантастичнi теми. Голографiчнi копiї цих картин, зрозумiло, також змiнювали одна одну.
   Лiворуч на голограмi у всiй своїй красi мiй Перший - Вiк, знайомий усiм за конкурсною вiдео-програмою для чоловiкiв та жiнок "Еталон", демонстрував м'язи та спритнiсть. Вiн був одягнений, як завжди, у блискучий костюм, що облягав тiло, з декольте до пояса, цього разу бордового кольору. За одинадцять мiсяцiв його паспортнi данi змiнилися:
  Було: ВiкКойнi-Є\ЄА=2=//Ї-З\V\Я-29/1:2.
  Стало: Вiк-Є\ЄА=2=//Ї-П//А/Я-З\V\Я\А-29/2:2-3.
   Прiзвища вiн лишився, коли заключив контракт зi мною. Та собливо всiх дивувало =2=//Ї-П//А/Я - працюючий (!!!) в галузi мистецтва i розваг культурист, що має два ступенi освiти. У списку його досягнень було ведення щотижневої вiдео-програми "Еталон", найцiкавiшi фрагменти якої демонструвалися внизу. За майже десять мiсяцiв вийшло вже тридцять вiсiм випускiв "Еталону".
   На правому екранi танцювало зображення мого Другого - Пiта. Тепер вiн носив не безформнi блiдi костюми, а значно яскравiшi та виразнiшi, якi вигiдно пiдкреслювали його тендiтну статуру. Сьогоднi костюм переливався всiма вiдтiнками зеленого кольору: вiд темно-пляшкового, через малахiтовий i смарагдовий, до нiжного вiдтiнку весняної трави. А рухи його танцю були настiльки хитромудрими, що приковували до себе погляди i, здавалося, гiпнотизували. Його паспорт також змiнився:
  Було: Пiт-Є=3/4=//А-З\\А\I\Л\-32/3:2-2р-2.
  Стало: Пiт-Є=4=П//А/Л/П/-З\Л\А\I-32/4:2-2р-2-3.
   Ось це =4=П//А/Л/П/ взагалi було незвичайним. Мало того, що вiн працював у галузi мистецтва, лiтератури та психологiї, у нього i ступiнь освiти був 4! Як у середньостатистичної жiнки! I це лише за одинадцять мiсяцiв контракту зi мною! За цей час вiн написав одну наукову роботу про змiну психологiї чоловiкiв за останнi три столiття, науково-популярну книгу "З точки зору чоловiка" та сорок сценарiїв для програми "Еталон". Особливим рядком значилося, що сценарiй цього ювiлею теж написав вiн.
   Коли гостi встигли перекусити, отримати достатню дозу ейфорiї i ознайомитися з усiма моїми досягненнями, музика з фону, що рiвно звучав, змiнилася на урочисто-радiсну, освiтлення в залi приглушилося i яскраво перемiстилося на центральнi сходи, на якi з-за екранiв вийшли живi ми - я, Вiк та Пiт.
   Мою вступну промову Пiт зрежисував у виглядi пiснi, яку я й заспiвала. Мої чоловiки були на бек-вокалi та пiдтанцьовцi.
   Потiм Вiк, у властивiй йому яскравiй манерi та з вставленими у промову жартами, запросив усiх на другий поверх у зал для глядачiв, де Галина Фрой виступить з презентацiєю своїх досягнень.
   - Пiд час презентацiї на вас чекає сюрприз! - Загадковим голосом заiнтригував Вiк публiку, i вони з Пiтом поспiшили до лiфта.
   Я разом з усiма пiднiмалася сходами. До мене хтось пiдходив, хтось висловлював своє захоплення органiзацiєю свята, хтось згадував про якiсь нашi зустрiчi.
   - Галино! Ну, ти й розвернулася! А твої чоловiки - це...
  Це просто щось! - Пiдхопила мене пiд руку моя приятелька Лiна, яка вважала себе затятою холостячкою. - Порiвняно з тим, якими я їх бачила одинадцять мiсяцiв тому, вони дуже
  змiнилися! Таких навiть я, певно, взяла би!
   - Таких не буває. - Заперечила я. - Таких треба виховувати.
   - Ну, менi цим займатися нiколи! Отже, я так i залишусь сама! А ти молодець: i чоловiкiв виховала, i роботу не кинула, i... що ти за цей час ще зробила?
   - Написала одну художню книгу, двi науково-популярнi та одну наукову. - Почала пригадувати я. - А ще намалювала зо два десятки iлюстрацiй i написала одну картину. Ой! Ще у нас у родинi з'явилися кiт i величезний собака!
   - Жах! Ну, я побiгла займати мiсце! - I Лiна, як завжди пурхнула у хмарi ароматiв i летючих тканин.
   - Галино! - Пролунало звiдкись збоку. - Це я, доктор Iнга!
   Я обернулася на голос i побачила нашу психологiню.
   - Я бачу, що мої поради пiшли вам на користь. Я уважно спостерiгала за вашими чоловiками, вони дуже змiнилися. Пiт перестав бути таким замкнутим i навiть розквiт. А Вiк? Сподiваюся, капризнiсть його значно знизилася?
   - Вiд неї не залишилося й слiду! - Вiдповiла я. - Йому просто нiколи капризувати, вiн весь час зайнятий.
   - Я бачу, ви дуже якiсно попрацювали, на це мала пiти сила-силенна часу. А на кохання та секс у вас часу вистачає?
   - Вистачає на все! - Кивнула я.
   - А весiльна подорож? Ви збиралися вирушити в неї дещо пiзнiше, нiж це роблять зазвичай.
   - Ми збираємося у подорож одразу пiсля ювiлею. Але я
  вивозила їх на екскурсiї та навiть у минулi столiття. Щоправда, це було пов"язано з роботою...
   - Не затягуйте зi справжньою подорожжю. Чоловiкам та й вам потрiбна романтика. Це ще бiльше змiцнить вашi стосунки.
   - Доброго дня. - Хтось обережно взяв мене пiд лiкоть. - Я мама Вiка Койнi. - Велике вам спасибi за мого хлопчика.... - I вона вiдразу ж розчинилася в натовпi.
   Зазвичай ювiлейнi презентацiї вiдбуваються досить нудно. Ювiлярки перераховують свої звершення, коротко передають концепцiю своїх наукових праць, показують щось iз своїх досягнень у якiйсь галузi захоплень, а наприкiнцi виводять на сцену своїх чоловiкiв, якi сором'язливо тупцюють на мiсцi пiд поглядами гостей.
   Моя презентацiя була зовсiм не такою.
   - Дорогi панi та чоловiки! - Пiд бурхливi оплески вибiг Вiк на сцену i вiдразу почав демонструвати свої м'язи, приймаючи то одну, то iншу мальовничi пози.
   Але усiх вразило не це. "Чоловiки"! Ще жодного разу на ювiлеях ведучi не зверталися до чоловiкiв. Вони були поряд зi своїми жiнками лише у якостi аксесуарiв. А сьогоднi до них звернулися, як до повноцiнних людей!
   - Пропоную гiдно оцiнити фiзичну форму ювiлярки! - Нiби нiчого не сталося, продовжував Вiк. - Галина Фрой! Ми чекаємо тебе на сценi! - Я вийшла, ведена за руку Пiтом. - Подивiться, як над нею попрацювала природа! Якi лiнiї, якi очi, яке диво! Що може бути прекраснiше за молоду жiну у повному розквiтi сил? Тiльки чоловiк, що стоїть поряд з нею! Помiтили? Знову згадка про чоловiкiв! Обидва мої чоловiки стали поряд зi мною у красивих смiливих позах. Постоявши так кiлька секунд пiд оплесками, вони розiйшлися у рiзнi кiнцi сцени.
   Свою фiзичну форму я демонструвала у танцi, придуманому Пiтом для трьох: Вiк робив зi мною рiзнi складнi пiдтримки, а Пiт допомагав демонструвати пластику. Мої чоловiки не тупцювали збентежено осторонь, а активно й розкуто брали участь у презентацiї нарiвнi зi мною!
   - А тепер обiцяний сюрприз! Звернiть увагу на дрони, що лiтають у вас над головами! - Звернувся Вiк до зали, коли ми закiнчили танець i Пiт пiдвiв мене до трону, що виїхав з-за лаштункiв у центр сцени. - Як ви думаєте, для чого вони?
   У залi загуло, панi почали переглядатися, хтось пробував
  висловлювати припущення.
   - А от i не вгадали! Кожен роздiл презентацiї Галини Фрой вiдокремлюватиметься вiд наступного невеликою вiкториною. Ви вiдповiдатимете на мої запитання, а дрони вiдстежуватимуть, хто першим дав правильну вiдповiдь. За кожну правильну вiдповiдь ви отримуватимете невеликий сувенiр iз написом "Галина Фрой"! Для тих, хто заробить цiлу купу призiв, ми приготували великий мiшок!
   Пiт, вдаючи, що йому дуже важко, винiс i поставив поряд з моїм троном величезний мiшок iз блискучої фiолетової тканини, для форми набитий легкими зiм'ятими серветками.
   - Отже, перше питання!
   Вiк ставив жартiвливi питання про мiй вiк, про зрiст, про вагу, про обсяги i так далi - все про мою фiзичну форму. Публiка весело вiдповiдала, а тим, хто вгадував вiдповiдь, на колiна з дронiв випадав якийсь подарунок: то портативна татуаж-помада, то кiльце-лiхтарик, то кулон-диктофон, то ще якась дрiбничка.
   - Другий роздiл презентацiї присвячений науковим роботам Галини Фрой! - Оголосив Вiк. - Що роблять психологи? Розсувають стiни нашої свiдомостi! Але коли розсуваються стiни, починає їхати дах... Давайте подивимося, в якi iсторичнi нетрi поїхав дах соцiальної психологинi Галини Фрой?!
   Я коротко i трохи з гумором передала концепцiю моїх останнiх робiт, пов'язаних з метаморфозами соцiального стану жiнок i чоловiкiв протягом усього iсторичного перiоду iснування людства, а на голограмнику за моєю спиною в цей час демонструвався комп'ютерний мультик, який смiшно iлюстрував мою промову.
   I знову було кiлька питань вiкторини з моїх наукових та
  науково-популярних робiт, i знову присутнi отримували подарунки за правильнi вiдповiдi.
   - А тепер перейдемо до художньої лiтератури! Фантас-
  тика, мiстика, пригоди... Щоб не привертати увагу психiатрiв, весь свiй внутрiшнiй свiт Галина Фрой завуалiрувала пiд вигаданi художнi твори. Спробуємо в них поринути?
   Запрошенi декламаторки читали короткi уривки з моїх творiв, а артистки за допомогою жестiв, мiмiки, рухiв iлюстрували їх на тлi голографiчних декорацiй, якi вiдповiдали тим чи iншим свiтам моїх книг.
   I знову вiкторина, i знову подарунки.
   - Мистецтво... Де та грань, яка вiдокремлює реальнiсть вiд вигадки, просту фотографiю вiд мальовничого полотна, безладнi мазки та ляпки вiд художнього твору? Спробуйте вгадати назви деяких iз картин Галини Фрой!
   Картини не демонструвалися. Пiд спецiально пiдiбрану музику танцiвницi та мiй Пiт танцювали, а на голограмнику в цей час переливались одна в одну фарби. Потiм танцюристи ставали на тлi екрану у певнi пози, а за ними з фарб вимальовувався фон тiєї чи iншої картини. Виходило, що живi люди та голографiчнi потоки фарби "перетiкали" в картину, а потiм застигали...
   Тi, хто вгадував назви моїх картин, знову ж таки, отримували призи. Деяким iз гостей навiть довелося на дронах спускати невеликi блискучi торбинки, щоб їх зiбрати.
   Зазвичай пiсля презентацiї всi знову спускалися до фуршетної зали, їли, пили, спiлкувалися та розходилися. Але сьогоднi пiсля фуршету Вiк запропонував:
   - А зараз прошу всiх знову пройти в зал для глядачiв! Ми продемонструємо вам нашi таланти, таланти чоловiкiв Галини Фрой!
   Усi знову почали пiднiматися сходами. Спочатку Вiк продемонстрував свої атлетичнi таланти, роблячи стрибки, сальто, вправи на турнiку та на кiльцях. Потiм танцював Пiт - i на пiдлозi, i в повiтрi, i з партнерками, i зi мною. Потiм знову вийшов Вiк i запропонував провести коротке ток-шоу зi своєї програми "Еталон" iз кiлькома охочими. На сцену вийшли троє жiнок зi своїми Першими, якi й склали чоловiчу команду. Питання цього ток-шоу були жартiвливими та викликали багато смiху.А наприкiнцi Вiк оголосив:
   - До речi, про ток-шоу! Чи багато ви знаєте чоловiкiв, якi ведуть вiдеопрограми?
   - Ти єдиний! - Майже в один голос прокричав зал.
   - А от i нi! Лише через два тижнi ви побачите ще одного! У фiлософсько-психологiчнiй програмi "З точки зору чоловiка" свої погляди на свiт i суспiльство, на всi подiї та повсякденне життя, на iсторiю та кохання, взагалi на що завгодно зможуть порiвняти двi команди - чоловiча та жiноча! А вести цю програму буде... - Вiк зробив iнтригуючи паузу. - Вести цю програму буде Другий Галина Фрой - Пiт!
   Пiт вийшов на сцену i розкланявся. Пролунав шквал оплескiв...
  ***
   Мiй ювiлей вдався! Про нього говорили ще дуже довго, його показували по iнфо-вiдео, його називали найбарвистiшим i найцiкавiшим, до того ж вiн виявився найчисельнiшим за всю нову iсторiю! Мiй статус став найвищим за останнi триста рокiв. Тепер ми спокiйно могли вiдпочити у весiльнiй подорожi. На цiлий тиждень ми вирушили вiдпочивати на Карибськi острови початку ХХII столiття, коли чоловiки хоч i стали вже слабкою статтю, але на законодавчому рiвнi ще мали такi ж права, як жiнки.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Post Sсriptum
   Що ж, про свiй перший ювiлей я вам розповiла, але життя на цьому не закiнчилося. Мiй третiй контракт виявився настiльки вдалим, що я продовжила його ще на чотири роки, народивши вiд обох своїх чоловiкiв двiйнят - хлопчика та дiвчинку. I хоча ми, як i всi добропоряднi сiм'ї, найняли няню, вихованням дiтей займалися також й мої чоловiки. Ми вiдразу ж вирiшили i хлопчика, i дiвчинку виховувати однаково, щоб наш син став таким самим повноцiнним членом суспiльства, як жiнки. Бачачи приклад своїх батькiв, вони обидва з раннього дитинства брали участь у домашнiх роботах, намагалися розвивати свої таланти, шукали нових i нових знань та захоплень.
   Вiк та Пiт не переставали працювати на вiдео. Обидва продовжили свою освiту, подаючи приклад нашому синовi. Коли Пiту виповнилося 40 рокiв, я не стала здавати його в iнтернат, а оформила дiдусем у нашiй родинi. Але навiть будучи дiдусем, Пiт продовжував писати книги i вести свою програму "З точки зору чоловiка", ставши фахiвцем у порiвняльнiй психологiї чоловiкiв та жiнок.
   Можливо, завдяки прикладу нашої родини, коли-небудь хтось з чоловiкiв замислиться над своїм майбутнiм...
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"