Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Втiкачка

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    ... Полонянка стояла зi зв'язаними руками в оточеннi наброду, що голосно перемовлявся, реготав та жадiбно її роздивлявся, й безпорадно озиралася. - Ти ба, яка кiзонька! - А груди-то, груди! Диви, так i просяться!.. - Дай-но я її помацаю... - Один з бандитiв пiдiйшов впритул до Мадлен i рiзким рухом опустив декольте її плаття донизу. Розбiйники наблизилися ближче, один з них утримував дiвчину ззаду за плечi, iнший почав стискати її груди пiд схвальнi i нетерплячi вигуки iнших...
  
  ВТIКАЧКА
  повiсть
  (Весна 1992 року)
  
  * 1 *
   Ясним червневим днем мальовничою долиною середньої Францiї не поспiшаючи котила дорожня карета, запряжена парою нормандських коней. Кучер мирно дрiмав, тримаючи поводи у руках i поклавши батiг на колiна. У каретi сидiли молода дiвчина з невеликим молитовником у руках i лiтня дама, очевидно, її служниця.
   Дiвчина, якiй ледь виповнилося сiмнадцять рокiв, була дуже красива: блiда, бiлява, з довгими локонами, що спускалися з-пiд дорожнього капелюшка нижче алебастрових грудей, таких пружних, що, здавалося, вони от-от вистрибнуть з тiсного корсажа на волю у вiконце декольте. Портрет доповнювали великi блакитнi очi, яскравi свiжi губи на маленькому ротику, тонка талiя i плавний крутий вигин стегон. Дiвчина намагалася читати, але постiйно вiдволiкалася i неуважно поглядала у вiкно карети. Її служниця спала, вiдкинувшись на спинку сидiння i не випускаючи з рук кошика з рукодiллям.
   Дiвчина, яку звали Мадлен де Менге, недавно осиротiла i тому прямувала до бенедектинського монастиря, куди її вiдправив далекий родич на виховання до того дня, поки не знайде для неї вiдповiдної партiї для замiжжя.
   Раптом увагу мандрiвницi привернула темна хмара пилу, що з'явилася на околицi лiсу, який розкинувся поблизу горизонту, i швидко почала наближатися. Придивившись уважнiше, дiвчина зрозумiла, що до карети галопом наближається озброєна група вершникiв. Дрiмавший на передку кучер, почувши дрiб копит, стрепенувся, повернувся на шум i, змахнувши батогом, з криком "Розбiйники!" пустив своїх коней навскач. Карета, хитаючись i пiдстрибуючи, помчала по нерiвнiй дорозi. Обидвi дами, переляканi i сполотнiлi, вчепившись у спинки сидiнь, волали до Бога про допомогу...
   Але все було марно: з криками розбiйники наздогнали карету, оточили її i змусили зупинитися. Ватажок - стрункий жилавий чолов'яга, приблизно сорока рокiв, з чорними вусами i почавшим сивiти волоссям, у шкiряних панталонах, високих чоботях i шкiрянiй куртцi, озброєний двома пiстолетами, шпагою i кинджалом, - вiддавав накази своїм товаришам, не покидаючи сiдла. Обох жiнок i кучера пiдвели до Отамана, оглянули багаж, який був вельми скромним, i подали знайденi рекомендацiйнi листи до настоятельки монастиря:
   - Тут нема чим поживитися, грошей майже немає, прикрас - теж. Може, хоч цi папери представляють якусь цiннiсть?
   Отаман, на вiдмiну вiд iнших бандитiв, був явно дворянського походження. Побiжно переглянувши папери i пильно глянувши на перелякану полонянку, вiн подумав кiлька секунд i, нарештi, сказав:
   - Документи i мадемуазель поїдуть з нами. А цi, - Вiн кивнув на кучера i служницю, - поїдуть до монастиря i через три днi привезуть на це мiсце чотири тисячi екю. - Вiн повернувся до полонених. - Я ж повинен чимось розрахуватися зi своїми головорiзами. А в iншому випадку... - На його обличчi з'явилася зловiсна посмiшка, - ...розплачуватися з ними доведеться вашiй панi! - Його пiстолет вказав на Мадлен, яка стояла, нi жива, нi мертва вiд страху.
   Пiд гучний регiт розбiйникiв, служницю, яка продовжувала голосити, посадили в карету, забезпечивши декiлькома ляпасами нижче спини i зтисканням її великих грудей, сунули зацiпенiлому кучеру до рук батiг та вiжки i, стегнувши коней, карету вiдпустили.
   Мадлен, скрикнувши, кинулася було за нею, але її наздогнали, грубо заламали руки за спину i, розпатлану, без капелюшка, пiдвели до Отамана. - Ця дика кiшка ще й дряпається!
   - То зв'яжiть їй руки! - Кинув Отаман через плече, навiть не повернувшись в її сторону.
   Бiднiй дiвчинi зв'язали руки i подали її на коня ватажковi. Отаман перекинув полонянку, як мiшок, перед собою, змахнув рукою, i вся ватага понеслася назад до лiсу. Через деякий час, ледь помiтною у лiсi стежкою група виїхала на велику галявину. По контуру галявини, у тiнi дерев розташовувалися невеликi, але мiцнi дерев'янi споруди - житла розбiйникiв. У центрi, на добре втоптаному майданчику - вогнище. При в'їздi на галявину знаходилися двi великих копицi сiна, а в довгому дощатому сараї трохи вiддалiк, скорыш за все, розмiстилася стайня. Далi, за деревами вгадувалася рiчка.
  * 2 *
   Отаман, зiскочивши з коня i знявши з нього нещасну дiвчину, кинув поводи пiдiйшовшому конюху i попрямував до однiєї з далеких будiвель.
   Полонянка стояла зi зв'язаними руками в оточеннi наброду, що голосно перемовлявся, реготав i жадiбно ii роздивлявся, i безпорадно озиралася.
   - Ти ба, яка кiзонька!
   - А груди-то, груди! Диви, так i просяться!..
   - Дай-но я її помацаю... - Один з бандитiв пiдiйшов впритул до Мадлен i рiзким рухом опустив декольте її плаття донизу. Розбiйники наблизилися ближче, один з них утримував дiвчину ззаду за плечi, iнший почав стискати її груди пiд схвальнi i нетерплячi вигуки iнших.
   - Давай, не барися!
   - Роздягай її далi!
   - Нам теж хочеться побавитися!
   Мадлен намагалася вирватися, але її тримали мiцно.
   - Це ще що таке?! - Пролунав раптом гучний владний голос. - Ця крихiтка не для вас! Негайно розiйдiться та займiться справами!
   Натовп, невдоволено бурмочучи, почав розходитися. Видно було, що наказам цiєї людини, як i Отамана, звикли пiдкорятися беззаперечно. Вiддававшим розпорядження виявився молодий чоловiк двадцяти трьох - двадцяти п'яти рокiв, високий, стрункий, з довгим, майже до плечей, каштановим волоссям, з темними вусами i клинчастою борiдкою, з жорсткими сiрими очима пiд дугами чорних брiв. Одягнений вiн був у шкiряну коричнево-жовту куртку i такi ж чоботи, бiлу батистову сорочку i чорнi штани. Талiя його була оперезана широким шкiряним ременем, на якому у пiхвах висiв кинджал. Вiн стояв i розглядав полонянку.
   Вона, зi зв'язаними за спиною руками, розпатланим i безладно розкиданим волоссям, з оголеними грудьми, що вiд хвилюваннi судорожно пiднiмалися i опускалися, з повними жаху очима, чекала своєї подальшої долi.
   Погляди молодих людей зустрiлися, i обох пронизало темними блискавками з голови до нiг. Дiвчина здригнулася, рот її злегка вiдкрився, а очi стали ще бiльшими.
   Молодий чоловiк наблизився, нiжно, ледь торкаючись пальцями, провiв рукою вiд її шиї по лiвiй грудi до соска i прикрив його сукнею. Потiм, так само провiвши рукою по правiй грудi, сховав i її. Мадлен стояла, не рухаючись, тiльки подих її почастiшав i все тiло обдало жаром. Молодий розбiйник витягнув кинджал i перерiзав тонкий шкiряний ремiнець, що зв'язував руки дiвчини.
   - Гей, ви, двоє! - Вiн обернувся до парубкiв, якi, сидячи бiля стайнi, чистили свої пiстолети. - Вiдведiть мадемуазель до арештантської, замкнiть її i охороняйте. Та не здумайте навiть торкатися до неї - вона нам потрiбна неушкодженою! Отаман очiкує отримати за неї хороший викуп. - З цими словами молодик розвернувся i пiшов до хатинки Отамана, бiльше не озираючись.
  * 3 *
   Мадлен опинилася в невеликому дерев'яному сараї з низькими дверима i забраним дерев'яними гратами маленьким вiконцем. Бiля вiкна стояв грубий дощатий стiл, у кутку на дерев'янiй лежанцi валявся оберемок соломи. Охоронцi засунули зовнi засув, сiли бiля дверей просто на землю i знову зайнялися своєю зброєю.
   Полонянка безвольно опустилася на стiлець, озирнулася, поправляючи на собi сукню, i почала приводити в порядок своє розкiшне волосся.
   Хвилин за двадцять зовнi почувся гучний говiр, засув вiдсунувся i до полонянки увiйшов вже знайомий нам молодик. Прикривши за собою дверi, вiн кинув на лежанку вироблену баранячу шкуру:
   - Це, звичайно, не перина, але все ж краще, нiж солома. - Сказав вiн i поставив на стiл дерев'яну миску зi шматком свiжої засмаженої оленини.
   При його появi Мадлен схопилася i стояла, притулившись спиною до стiни. Вiн пiдiйшов, провiв рукою по її волоссю, нiжно i владно дивлячись в її бездоннi очi, потiм обома руками звiльнив з сукнi її груди i став цiлувати один з її соскiв, одночасно пестячи iншiй рукою. Мадлен стояла, закинувши голову, груди її тремтiли вiд незвичних пестощiв, по тiлу пройшло приємне дрiбне тримтiння, в очах потемнiло...
   - Як тебе звати? - Запитав вiн пошепки просто їй у вухо, вiдiрвавши свої губи вiд її грудей, але продовжуючи гладити їх руками.
   - Мадлен.
   - Мене звуть Раймон... Я прийду до тебе вночi! - I не давши їй вiдповiсти, вiн поцiлував її в губи i швидко вийшов, зачинивши за собою дверi.
   Мадлен повiльно приходила до тями. Груди її горiли, губи теж, на щоках виступив рум'янець, очi зволожилися. Такого з нею нiколи ще не було. Вона вiдчувала, що її тягне до цього розбiйника. Хитаючись, бiдолаха пiдiйшла до лежанки i лягла на шкуру обличчям до стелi.
   - Раймон, Раймон... - Мимоволi повторювала вона, стискаючи руками свої розпаленi груди...
   Починало сутенiти. Раймон йшов поруч з Отаманом i продовжував розмову:
   - Не думаю, що тобi вдасться ця затiя. Я бачив, як твої головорiзи мацали дiвчину. Не здивуюся, якщо до ранку вона буде згвалтована дюжиною наших смiливцiв. Та й варта її у мене не викликає довiри...
   Вони саме наблизилися до арештантської. Охоронцi сидiли пiд вiкном, один з них щойно зазирнув у вiкно, але помiтивши, що наближається ватажок, вiдвернувся i з байдужим виглядом став розглядати дуло свого пiстолета.
   - Що я казав?! Вони вже зазирають у вiкно i, я впевнений, тiльки й чекають, коли у таборi все заспокоїться.
   - Ти правий. - Вiдповiв на це Отаман. - Але люди, яким я можу повнiстю довiряти, зараз знаходяться в станi у Султана, приїдуть лише завтра. Доведеться цю нiч повартувати тобi... Гей, ви! - Вiн звернувся до охоронцiв. - Раймон через деякий час змiнить вас! Дивiться, щоб жодна волосина!...
   - Гаразд. - Вiдповiв нiби знехотя Раймон. - Тодi я пiду хоча б повечеряю, а потiм вже заступлю у караул.
   I вони обидва пiшли у бiк багаття, яке з настанням сутiнкiв розгорiлося на галявинi. Навколо вогнища сидiли чоловiк десять-дванадцять i жували шматки м'яса, якi вiдрiзали просто вiд тушi лiсового оленя, що смажився на рожнi. Посидiвши разом з усiма i дочекавшись темряви, Раймон пiшов змiнювати караульних Мадлен де Менге...
  * 4 *
   На табiр опустилася нiч. Багаття вже майже згасло, тiльки червонiло в темрявi ще тлiюче вугiлля. Вся розбiйницька зграя розбрелася по своїх хатах i готувалася до сну.
   Раймон тихо вiдсунув засув i ввiйшов до арештантської. Скрип засува змусив Мадлен схопитися i сiсти на лежанцi. Серце її часто забилося вiд хвилювання i очiкування якогось смутного щастя. З-за хмар над лiсом виринув Мiсяць i його променi проникли прямо у невелике вiкно. У цьому казковому мiсячному сяйвi Раймон пiдiйшов до лежанки i опустився перед нею навпочипки. Обхопивши стегна дiвчини руками, вiн поклав голову їй на колiна. Мадлен не стримала зiтхання...
   Вiн пiднявся, сiв поруч з нею i, притягнувши до себе, поцiлував довгим i пристрасним поцiлунком. Вона вiдповiла на його поцiлунок i повнiстю розчинилася у ньому. Раймон обережно поклав дiвчину на спину, лiг поруч i став цiлувати i пестити її груди, якi невiдомо як знову опинилися на волi.
   - Я люблю тебе, Мадлен...
   - Я люблю тебе, Раймон...
   Бiльше вони не проказали анi слова. Рука Раймона ковзнула вниз по сукнi Мадлен, а потiм знову вгору, але вже по ногах, пiднiмаючи за собою сукню. Коли рука пiднялася вище колiн, по всьому тiлу Мадлен пробiгла хвиля солодкого тремтiння, а ноги самi злегка розсунулися. Рука молодого чоловiка пiрнула в утворену мiж нiг розколину i стала гладити внутрiшню сторону стегон, порослий м'яким волоссям лобок, тремтливий живiт... Їх губи нiби зрослися, все навколо перестало iснувати...
   Раймон пiдвiвся, розстебнув ремiнь i, спустивши шкiрянi штани, лiг на Мадлен. Вона вiдчула, як щось тверде i гаряче наполегливо i нiжно постукало в її ворота. Ноги розсунулися ще ширше i пiдiгнулися у колiнах. Його член рiзко увiйшов до неї. Мадлен широко розкрила очi вiд несподiваного болю i скрикнула. Раймон заглушив її крик довгим поцiлунком i, не вiдриваючи своїх губ вiд її, став здiйснювати обережнi коливальнi рухи. Мадлен вiддавалася новим для неї вiдчуттям, їй було одночасно i боляче, i приємно, причому бiль поступово кудись зникав, а йому на змiну хвилями накочувало блаженство... Поштовхи почастiшали, Раймон пружинив на напiвзiгнутих руках, з грудей Мадлен рвалося прискорене дихання, потiм глухий напiв-стогiн - i обидва затихли, тiсно притулившись один до одного...
   Мадлен розплющила очi i зустрiлася з владним i нiжним поглядом свого коханця. Вiн тихенько поцiлував її i встав, натягуючи штани. Потiм почав поправляти на нiй сукню.
   - Тобi було добре?
   - Так...
   - Я допоможу тобi втекти з цього лiгва. Для цього менi треба дещо пiдготувати. Можливо, ми не будемо бачитися цiлий день. Попроси Отамана, щоб вiдпускав тебе вранцi та ввечерi до рiчки купатися. Думаю, вiн дозволить, зрозумiло, пiд охороною. Не бiйся, все буде добре!
   - Я вiрю тобi, Раймон.
   Небо за вiкном почало сiрiти, зiрки стали зникати. Раймон поцiлував свою кохану i вийшов, засунувши зовнi засув. Мадлен заснула зi щасливою посмiшкою на губах...
  
  
  * 5 *
   Сонце пiднялося над рiчкою, табiр поступово почав прокидатися, почулися голоси, iржання коней, брязкiт зброї. Отаман пiдiйшов до Раймона, який доводив до блиску свiй кинджал, сидячи на сiдлi, кинутому бiля дверей арештантської.
   - Як справи?
   - Все спокiйно. Здається, вона ще спить. - Байдуже кивнув на дверi Раймон, примруживши одне око i милуючись блиском свого кинджала у променях ясного сонця.
   - Вiдчини, я хочу її бачити.
   Раймон встав, вiдсунув засув i, пропустивши Отамана, залишився зовнi.
   Мадлен прокинулася i схопилася з лежанки.
   - Доброго ранку, мадемуазель! Як Вам спалося на новому мiсцi? Сподiваюся, Вам нiхто не заважав? - Отаман галантно розкланявся i став, обiпершись об спинку стiльця.
   - Нi, дякую. Але... У мене є прохання...
   - Прохання? - Отаман пiдняв брови. - Сподiваюся, у Вас вистачить здорового глузду не проситися на волю? Ну, я уважно слухаю! - Отаман вклонився з глузливою шанобливiстю.
   - Я би... - Голос Мадлен тремтiв i зривався. - Я би хотiла помитися... в рiчцi...
   - Хм. Тiльки й всього? Ну що ж, щойно я знайду для Вас гiдного супроводжуючого, Ваше прохання буде задоволено. - Ще раз вклонившись, Отаман вийшов, пригнувши у низьких дверях голову.
   Постоявши кiлька секунд у роздумах, ватажок розбiйникiв звернувся до Раймона:
   - Ти б не мiг супроводити мадемуазель до рiчки?
   - А це вже нi, звiльни! Спокiйно дивитися на голу дiвчину i нiчого не робити - це менi буде не пiд силу! Ти ж мене знаєш!
   - Авжеж, ти не пропустиш жодної спiдницi! - Розсмiявся Отаман, ляскаючи молодика по плечу.
   - Пристав до неї старого конюха: йому вже все одно, при поглядi на жiнку у нього виникне не бiльш почуттiв, нiж при поглядi на кульгавого коня. А я i так просидiв тут всю нiч, пiду, висплюся десь подалi у лiсi.
   - Еге ж... Я так i зроблю. Побудь тут ще кiлька хвилин, поки я дам розпорядження.
   Незабаром приплентався старий конюх з довгим пiстолетом за спиною. Раймон встав i не озираючись пiшов до стайнi. Там вiн осiдлав свого коня i поскакав до лiсу.
   Старий вiдчинив дверi i, привiтавшись, запропонував полонянцi прогулятися до рiчки. Йшли вони широкою стежкою, утоптаною ногами i копитами, ловлячи у спини грубi жарти розбiйникiв:
   - Гей, старий! Дивись, не впади у грiх!
   - Якщо не впораєшся сам, клич нас на допомогу!
   Мадлен червонiла вiд цих крикiв, а старий неголосно бубонiв:
   - Не звертайте уваги, панi. Вони, безперечно, народ грубий - розбiйники, одне слово! Але чеснi хлопцi i хорошi товаришi. Не часто їм доводиться бачити тут жiнку. Ну, позубоскалять трохи, але наказу Отамана нi за що не порушать...
   Береги рiчки поросли високою осокою i тiльки бiля водопою берег був чистий та втоптаний. Старий сiв бiля стежки i поклав поруч з собою пiстолет. Мадлен зайшла в осоку, роздяглася пiд її прикриттям i занурилася в прохолодну воду...
   День для полонянки пройшов тихо i спокiйно. Майже всi розбiйники поскакали на свiй промисел. У таборi господарювали кiлька похилого вiку конюхiв i потворна стара, яка варила щось у великому казанi. Мадлен сидiла в своїй хатинцi пiд охороною конюха. Вдень стара принесла їй миску юшки i кусень хлiба, мовчки поставила їжу на стiл, постояла, склавши руки на животi, похитала головою i вийшла.
   До кiнця дня розбiйники почали повертатися до табору, дехто - зi здобиччю. Почулися веселi крики i шум, знову запалало велике багаття.
   З настанням сутiнкiв старий знову повiв Мадлен до рiчки. Роздягнувшись на березi бiля стежки, Мадлен увiйшла у воду i попливла за течiєю. Ледь досягнувши заростей осоки, вона почула шепiт:
   - Мадлен, це я - Раймон! Пливи до мене.
   Вона попливла на голос. Сховавшись у заростях, в човнi сидiв Раймон. Простягнувши дiвчинi руку, вiн допомiг їй видертися на човен, вiдштовхнувся веслом вiд берега i, прихованi сутiнками, вони безшумно попливли по рiчцi. Трохи вiдпливши, Раймон взявся за весла i почав правити до протилежного берега. Мадлен сидiла навпроти нього гола i мокра i тремтiла вiд холоду й хвилювання.
   - Ось, вiзьми, одягнися. - Раймон кивнув на згорток, що лежав на днi човна.
  У згортку виявився чоловiчий одяг. Одягнувшись, Мадлен стала схожа на безвусого юнака i тiльки довге волосся та помiтнi груди видавали в нiй дiвчину.
   Човен почав шкребтися по чагарниках протилежного берега. У таборi пролунав пострiл, потiм забiгали вогнi факелiв - там помiтили втечу полонянки. Взявши Мадлен за руку, Раймон побiг до лiсу. На його околицi, прив'язанi до дерева, їх чекали осiдланi конi.
  * 6 *
   Пiв ночi втiкачi галопом мчали по лiсовiй дорозi. Нарештi, Раймон перевiв коней на крок i по ледь помiтним й одному йому вiдомим орiєнтирам звернув у саму гущавину лiсу. Через деякий час вони пiд'їхали до невеликої хатинки, яка притислася одним боком до багатовiкового дуба, а з iншого боку поросла дикою лiщиною. Хатинка була без вiкон, але з низькими та вузькими дверима. Раймон зняв з сiдла втомлену Мадлен, прив'язав коней до скоби у стiнi будинку, винiс їм сiна i води. Потiм запросив Мадлен увiйти до будинку. У хатинцi було тiсно: половину її простору займала копиця сiна, на гаку пiд стiною висiла копчена кабаняча нога, у кутку - дiжка з водою, в грубому свiчнику горiла велика, жовта, воскова свiчка.
   Раймон кинув на сiно свiй плащ i Мадлен з полегшенням сiла на нього, витягнувши затерплi ноги. Молодий чоловiк вийшов i одразу ж повернувся з сiдлами, якi поклав бiля входу. Мадлен напiвлежачи спостерiгала за його дiями.
   - Нам треба вiдпочити i пiдкрiпитися. - Сказав Раймон. - А на свiтанку ми рушимо далi. Думаю, розбiйники нас вже не знайдуть. - З цими словами вiн вiдрiзав великий шматок вiд кабанячої ноги, набрав у дерев'яний кухоль води i сiв поруч з Мадлен.
   Перекусивши, Раймон зняв з себе ремiнь i вiдклав убiк зброю. Потiм стягнув з втомлених нiг своєї попутницi чоботи i допомiг розстебнути куртку.
   - Кохана... - Видихнув вiн i, притягнувши до себе Мадлен, припав до її губ.
   Вона обвила його шию руками, томно закрила очi i повнiстю розслабилася. Вiн нiжно i впевнено почав роздягати i її, i себе, i за мить їх оголенi тiла злилися в єдине цiле, яке ритмiчно коливалося у тьмяному свiтлi свiчки... Мадлен вже не було боляче, вона вiдчувала насолоду, блаженство i величезне бажання цього тiла, цього члена , цих губ, що цiлували її, i рук, що її пестили...
   Закiнчивши, Раймон лiг поруч з коханою, а Мадлен, вiдчуваючи величезну нiжнiсть до нього, повернулась i стала цiлувати його губи, очi, шию, груди, живiт... Нарештi, вона дiсталася до його члена i погладила його рукою. Вiд її дотику вiн знову напружився, зробившись великим i сильним. Мадлен поцiлувала його i вiн пiдскочив ще вище, а вона, продовжуючи цiлувати його все з бiльшою пристрастю, взяла його до рота i полоскотала язиком. Вiн вiдповiв ритмiчними здригуваннями, а потiм i коливаннями. Раймон лежав, закинувши голову, вiдкривши рота i заплющивши очi. Одна рука його перебiгала з однiєї її сiдницi на iншу, а друга по черзi пестила груди...
   Мадлен випустила гарячий член з рота i, потягнувшись вгору, поцiлувала Раймона в губи, за якими встигла скучити. Вiн пiдняв її i посадив на себе, не вводячи члена всередину. Потiм, продовжуючи цiлувати i гладити її, обережно почав просуватися до вологого лона i, посадивши її вертикально, знову взявся здiйснювати любовнi поштовхи. Обидва повнiстю вiддалися почуттю близькостi, закривши очi, гаряче i прискорено дихаючи. У Мадлен все частiше разом з видихами стали вириватися стогони, вона застрибала на ньому частiше i сильнiше, вiн допомагав їй, пiднiмаючи i опускаючи її таз руками, швидше, ще швидше, гучний стогiн-крик... Вони закiнчили одночасно. Виснажена i щаслива, Мадлен повiльно лягла поруч зi своїм коханим, не розплющуючи очей i облизуючи гарячим язиком пересохлi губи...
   Вiн поклав руку на її груди, якi здiймалися i опускалися з кожним подихом, i деякий час лежав нерухомо... Хвилин за п"ятнадцять вiн розплющив очi i знову почав пестити її оголенi принади.
   - Ти не втомилась?
   - Нi, милий...
   - Тодi, давай ще... - Вiн нiжно поцiлував її i лiг зверху, пестячи лоно рукою.
   - Добре... - Ледь чутно прошепотiла Мадлен.
   Раймон повернувся i, перевернувши її, поставив на колiна. Сам також встав на колiна, притиснувся до неї ззаду, i обхопивши груди руками, став нiжно i сильно стискати їх, у той же час водячи членом по зовнiшнiй кромцi пiхви до тих пiр, поки Мадлен не почала рухатися назустрiч кожному його дотику. Тодi вiн увiйшов у неї, перевiв руки на її стегна i став з силою надягати її на себе, а потiм повiльно вiдводити вiд себе... Мадлен, мiцно впершись у пiдлогу руками, закинувши голову з заплутавшимся у волоссi сiном, так само з силою надягалась на нього. Обидва вже не могли стримувати стогонiв i скрикiв, якi iнодi мимоволi переходили у глухе гарчання. Ритм їх поштовхiв став просто шаленим. Мадлен вже просто кричала в екстазi i, нарештi, оргазм...
   Обидва повiльно, майже без сил роз'єдналися i лягли на розкидане по всiй хатинцi зiм'яте сiно... Втомленi, закоханi, блаженнi i щасливi обоє майже миттєво заснули, не випускаючи один одного з обiймiв...
  * 7 *
   Свiтанок щасливi коханцi проспали. Сонце пiднялося вже до верхiвок дерев, коли Раймон, затягнувши груди Мадлен шкiряною курткою i сховавши її волосся пiд капелюхом, посадив її на коня i рушив у дорогу. Їхали вони не поспiшаючи, лише зрiдка пускаючи коней риссю, що дозволяло їм вести спокiйну бесiду. Мадлен в декiлькох словах розповiла про своє спокiйне, без будь-яких пригод, життя у будинку батькiв, згадала, як її захопили розбiйники, а потiм запитала:
   - Куди ти мене везеш?
   - Якщо хочеш, я вiдвезу тебе в монастир.
   - Пiсля зустрiчi з тобою менi бiльше не хочеться до монастиря. - Сказала Мадлен, опустивши голову i в той же час боячись, чи не подумає Раймон, що вона нав'язується йому.
   - Тодi я вiдвезу тебе до себе.
   Ця вiдповiдь змусила Мадлен засяяти блакитним вогнем щасливих очей i вона з цiкавiстю запитала:
   - А де живе мiй рятiвник?
   - Дiзнаєшся, коли приїдемо. - Загадково посмiхаючись, вiдповiв той.
   Деякий час їхали мовчки, нарештi, Мадлен знову заговорила:
   - Отаман не дуже схожий на простого розбiйника. У нього шляхетна постава, гордий i незалежний погляд...
   - Так, вiн граф. Пiсля однiєї з палацових iнтриг його заточили в Бастилiю, але йому вдалося втекти. Зiбравши ватагу головорiзiв, вiн став грабувати проїжджаючi карети. Ось уже чотири роки вiн живе у лiсi, приховуючи своє iм'я. Я знаю його, але нехай воно i далi залишається таємницею.
   - А як ти потрапив туди? - Мадлен, нарештi, зважилася задати хвилююче її питання. - Адже ти теж дворянин?
   - Так, я дворянин. Мiй батько колись дружив з Отаманом. Я випадково зустрiвся з ним на однiй з дорiг. Мене вабили пригоди i я залишився в його зграї на деякий час... Тепер менi туди вже немає вороття. Та й таке життя, все ж, не по менi...
   Раймон прислухався до чогось, приставивши палець до губ i подаючи знак до мовчання. Потiм, схопивши коня Мадлен за вуздечку, рiзко звернув у бiк, просто у густi кущi, рукою пригнув голову попутницi до шиї коня.
   - Тс-с!..
   Мадлен нiчого не чула, крiм безтурботного щебетання птахiв, але сидiла тихо, затамувавши подих. Через кiлька хвилин повз них риссю проскакали три вершники.
   - Це розбiйники. Мабуть, вони не залишили надiю наздогнати нас. - Стурбовано промовив Раймон, коли вершники вiддалилися на достатню вiдстань. - Доведеться нам бути бiльш обережними.
   Далi вони рушили прямо через лiс, уникаючи стежок i дорiг. Дiвчина повнiстю поклалася на свого рятiвника, довiривши йому свою долю, i слухняно їхала за ним, дотримуючись мовчання. Вiд довгої їзди верхи, пережитих хвилювань i незвично бурхливо проведеної ночi очi її злипалися, вона мало не падала з сiдла, але не скаржилася. Раймон, помiтивши її безуспiшну боротьбу зi сном, вирiшив зробити привал.
   - Зупинимося тут. - Сказав вiн, вказуючи на два дерева, що стояли майже впритул одне до одного, щiльно оточенi чагарником. - Тобi необхiдно хоч трохи вiдпочити.
   Вiн зiстрибнув з коня, допомiг злiзти Мадлен, прив'язав коней до дерева i посадив кохану в тiнi. Потiм дiстав з сiдельної сумки шматок хлiба i м'яса, розламав навпiл i простягнув знесиленiй дiвчинi:
   - Це все, що у нас залишилося. I ще трохи води.
   Мадлен вдячно посмiхнулася i почала їсти. Коли з їжею було покiнчено, Раймон нiжно провiв рукою по волоссю дiвчини.
   - Навiть втомлена, ти дуже красива. Поклади голову до мене на колiна i поспи трохи.
   Мадлен лягла, пiдклавши його руку собi пiд щоку. Вiн розстебнув їй куртку i просунув iншу руку пiд сорочку до її грудей. Дiвчина посмiхнулася i закрила очi. Посидiвши так трохи i переконавшись, що кохана заснула, Раймон дбайливо пiдняв її голову зi своїх колiн, пiдклав пiд неї сумку i встав. Потiм обережно вiдв'язав свого коня i тихенько пiшов...
  * 8 *
   Сонце вже ховалося за кущами, коли Раймон повертався до мiсця привалу. Раптом його слух розрiзнив якiсь приглушенi крики. Кинувши коня i вихопивши з-за пояса кинджал, чоловiк кинувся на шум. Його погляду постала жахлива картина: Мадлен лежала на землi у розстебнутiй куртцi i розiрванiй сорочцi i вiдбивалася вiд двох головорiзiв, якi, незважаючи на її шалений опiр, продовжували її роздягати. Один з них вилiз на неї i, придавлюючи своїм тiлом до землi, намагався спустити з неї штани. Iнший утримував руки.
   - Нiчого, зараз ти заспокоїшся!
   - Ще трохи i буде все в порядку!..
   - Чорт! Вона мене вкусила!
   Раймон пiдкрався ближче i хотiв було напасти на гвалтiвникiв, але раптом до мiсця подiї виїхали ще троє вершникiв. Один з них, у чалмi на чорному довгому волоссi, але в європейському костюмi, з чорними блискучими очима i чорними вусами, приблизно двадцяти семи рокiв, з деякою лiнню в голосi, але голосно i владно запитав:
   - I що це тут вiдбувається?
   Головорiзи вскочили i навперебiй почали пояснювати:
   - Ми їхали, їхали...
   - Нам знадобилося по малiй нуждi. Пiдiйшли до кущiв - i тут заiржав кiнь.
   - Пiдiйшли ближче. А тут - ця дiвка.
   - Спочатку ми думали, що це хлопчик, хотiли просто перевiрити його кишенi...
   - I тут - ха-ха - побачили у нього груди!
   - Вона, мабуть, вiд когось втекла, якщо вже переодяглася у чоловiчий одяг i ховається в сторонi вiд дорiг.
   Чоловiк у чалмi подивився на дiвчину, яка встигла сiсти i намагалася прикрити груди обривками одягу.
   - Я беру її в свiй гарем! - Придушуючи позiхання, повiдомив своє рiшення чорнявий.
   Обидва насильники зiбралися було заперечити, але той випередив їх:
   - Сьогоднi ви можете отримати по двi жiнки з гарему, а цю подайте сюди!
   Дiвчину пiдвели i посадили на коня до чорнявого. Потiм, прихопивши i коня Мадлен, всi поскакали в сторону сонця, яке вже наполовину заховалося. Раймону насилу вдалося зберегти холоднокровнiсть i не виявити своєї присутностi. Вiдшукавши свого коня, вiн обережно поїхав за вершниками.
   Мадлен привезли до берега рiчки, на якому стояли строкатi намети i шатри. Мiж шатрами снували молодi жiнки в напiвпрозорих схiдних шароварах i прикрашених блискучими камiнцями лiфах, з оголеними руками i животами. Вони займалися господарськими справами. Чоловiки, одягненi у химерну сумiш європейських i схiдних костюмiв, охороняли весь цей незвичайний табiр, чистили зброю, вiдпочивали i базiкали.
   Знов полонену Мадлен ввели до великого строкатого намету i передали на пiклування молодiй дiвчинi з двома довгими каштановими косами.
   - Переодягнути i пiдготувати! - Кинув чорнявий.
   - Слухаю, мiй Султан. - Вiдповiла та, беручи Мадлен за руку i запрошуючи за собою.
   Вони залишилися однi. Мадлен озирнулася: пiдлога намету була встелена перськими килимами, уздовж стiн стояли великi скринi з подушками на кришках, безлiч подушок було розкидано i по килимах.
   Дiвчина дiстала зi скринi синiй схiдний наряд.
   - Вiзьми, перевдягнися. - Сказала вона, кидаючи його Мадлен.
   Та, подивившись на свiй розтерзаний вигляд, вирiшила пiдкоритися.
   - А ваш пан i справдi Султан? - Запитала Мадлен, роздягаючись.
   - Нi, вiн французький дворянин, вiконт, але кiлька рокiв провiв при дворi турецького султана. Повернувшись до Францiї, вирiшив стати мiсцевим Султаном. Оточив себе схiдною розкiшшю, завiв гарем, для якого купує i викрадає дiвчат. Але ми всi не ображенi: вiн дуже добре вмiє любити! Щоночi вiн запрошує до свого шатра шiсть-вiсiм дiвчат i на всiх у нього вистачає почуттiв... А решта дiвчат у цей час розважаються з його солдатами. Вiн не жадiбний, кожнiй дає i одяг, i прикраси... Та що там, жити тут легко i весло, не те, що у моєму рiдному селi... Влiтку, поки не похолодає, ми живемо у наметах, але на зиму повертаємося до його замку... Та сама все побачиш! Тобi тут сподобається!
   Розповiдаючи це, довгокоса красуня пiдвела Мадлен до срiбної миски, допомогла встати у неї i почала поливати тiло полонянки теплою водою з високого вузького глечика. Потiм Мадлен почала одягатися. У цей час до намету одна за одною стали заходити iншi дiвчата. Однi з них роздягалися догола, iншi дiставали зi скринь одяг i прикраси. Дiвчата смiялися, перемовлялися i жартували, дружелюбно i з цiкавiстю поглядали на новеньку. Потiм всi оголенi дiвчата вийшли назовнi, а шiсть виряджених залишилися у наметi.
   - Час вже йти до Султана. - Сказала покровителька Мадлен i, взявши її за руку, повела слiдом за iншими.
   Вже був глибокий вечiр, все небо було всiяне зiрками, табiр з усiх бокiв яскраво освiтлювався вогнищами i факелами. Дiвчата ланцюжком рушили до найбiльшого шатра у центрi табору. По дорозi Мадлен бачила, як прямо бiля наметiв вiддавалися любовi оголенi дiвчата i солдати. Нiхто з її попутниць не звертав на це уваги, мабуть, давно звикнувши до такого. Всi вiдчували себе вiльно i невимушено.
   - Боже мiй! - Мимоволi вирвалося у Мадлен.
   - Нiчого! Дня через три ти будеш виконувати будь-яке бажання Султана, а не пiзнiше, нiж через десять днiв, з радiстю i бажанням будеш вiддаватися i будь-якому з його солдатiв. - Вiдповiла на її вигук одна з наложниць.
   - Це так весело! - Вигукнула iнша. - Нiяких заборон, тiльки кохання i пристрасть!
   - А якщо хтось не захоче? - Запитала Мадлен.
   - А нас тут нiхто i не примушує. Сама захочеш через деякий час.
   Вони пiдiйшли до шатра, бiля входу в який стояли два стражника в тюрбанах, i увiйшли всередину. Зазвучала музика: пiд стiною шатра сидiло троє музикантiв з якимись невiдомими iнструментами. Двi дiвчини пiдпалили щось у неглибоких широких металевих чашах, прикрiплених до дванадцяти дерев'яних стовпiв-колон, якi пiдтримували склепiння шатра, i по примiщенню заструменiв блакитний, димок, який злегка дурманив.
   До шатра увiйшов Султан в синьому, розшитому золотом, халатi, в бiлому тюрбанi, прикрашеному дорогоцiнним камiнням та з величезною турецькою трубкою в зубах. Вiн прилiг на подушки, змахнув рукою - i дiвчата почали танцювати. Танець їх був дуже незвичайний, всi рухи, нiби, закликали звернути увагу на красу i гнучкiсть жiночого тiла, змушували бажати його... Султан вiдклав трубку у бiк. Одразу ж до нього пiдiйшли двi дiвчини, одна прибрала трубку, а iнша зняла з Султана тюрбан. Всi дiвчата, не припиняючи танцю, почали роздягатися i поступово повнiстю оголилися. Їх пан зробив жест i дiвчата, пританцьовуючи пiд тягучу схiдну мелодiю, наблизилися до нього i почали сiдати, укладатися i ставати на колiна на подушках навколо Султана. Хтось iз них зняв з нього халат i тепер всi були повнiстю голi. Музиканти тихо i непомiтно вийшли. Мадлен напiвлежала на подушках, одурманена ароматним димом, i дивилася на все, що вiдбувалося.
   Султан пестив i цiлував дiвчат, вони - його. Ось вiн лiг на одну з них i повiльно почав любовну гру. Решта дiвчат пестили його з усiх бокiв, гладили груди тiй, що лежала, задовольняли одна одну... Закiнчивши з однiєю, Султан зайнявся iншою, поставивши її на колiна i примостившись ззаду... Любов'ю займалися всi дiвчата: i одна з одною, i з Султаном, i самi з собою...
   Одна з дiвчат пiдiйшла до Мадлен i, гладячи її по руках i плечах, зняла з неї лiф. Одурманена полонянка не пручалася.
   Султан лiг на спину i одна з наложниць сiла на нього верхи, iнша встала, розставивши ноги, над його головою на колiна i почала поволi опускатися до його губ. Вiн обхопив її стегна руками i пiрнув язиком у вологий отвiр, продовжуючи при цьому коливатися пiд тою, що сидiла на ньому...
   Мадлен й не помiтила, як з неї нiжно i поступово зняли туфлi та шаровари, i тепер сидiла повнiстю гола, а її груди, плечi, стегна, живiт гладили три наложницi, якi вже звiльнилися пiсля пестощiв Султана...
   Змiнюючи пози i партнерок, Султан придiлив увагу всiм своїм коханкам. Дивлячись на це, Мадлен раптом вiдчула щось вологе на пiдвернутiй пiд себе нозi i, нахилившись, побачила, що з її пiхви витiкає в'язка рiдина. Вона хотiла витерти рiдину рукою, але пальцi самi провалилися у щось тепле i залишилися там, м'яко рухаючись уздовж стiнок...
   Султан пiдвiвся й повiльно пiшов до своєї нової наложницi, демонструючи оточуючим свою явну чоловiчу силу. Мадлен схопилася i, вiдступаючи, вперлася спиною в якусь м'яку, як диван, стiну...
  * 9 *
   У сутiнках Раймон наблизився до наметового табору, i, сховавшись у кущах, спостерiгав за тим, що вiдбувається. Вiн бачив, як з настанням темряви весь табiр засвiтився вогнищами i факелами. Потiм до великого строкатого намету потягнулися всi жiнки, якi знаходилися у таборi, i, вже оголеними, стали виходити з нього i розбрiдатися по табору з солдатами, якi пiдходили до них. Навколо табору залишався озброєний шаблями i пiстолетами караул, що не приймав участi у загальному розгулi.
   Через деякий час вiд строкатого намету до яскраво освiтленого бiлого шатра у центрi табору потягнулася низка дiвчат у схiдному вбраннi i зникла за пологом.
   Раймон, крадучись, прослизнув повз двох вартових, якi буденно про щось розмовляли, i пiшов по табору, сподiваючись розшукати Мадлен. Заглянувши у крайнiй намет, вiн побачив двi пари, якi займалися любов'ю i не звернули на нього уваги. Потiм, проходячи далi, то там, то тут вiн бачив пари, трiйки i навiть четвiрки оголених чоловiкiв i жiнок - i мiж наметiв, i на стежках, i у травi... Всi вони, нiкого не соромлячись, освiтлюванi факелами, вiддавалися любовi в найнеймовiрнiших позах. Звiдусiль лунало пристрасне дихання, стогони, вигуки, скрикування, смiх...
   Бiля одного з наметiв Раймон побачив дiвчину, що стояла накарачках, з довгим, що закривало обличчя, бiлявим волоссям, позаду якої посилено штовхався, стоячи на колiнах, солдат зi спущеними штанами. Раймон пiдскочив до них, але дiвчина, повернувши голову, виявилася хоча i красивою, але не Мадлен.
   - Вибач, помилився. - Сказав Раймон солдату i пiшов далi.
   - Нiчого, буває. - Вiдповiв йому солдат, не перериваючи своєї справи.
   Раймон бродив по табору, заглядаючи до наметiв, кiлька разiв приймаючи за Мадлен iнших дiвчат, але її нiде не знаходив. Вiд побачених картин вiльного кохання молодий чоловiк збудився так, що йому доводилося притримувати свою повсталу плоть рукою. Бiля входу до великого бiлого шатра у самому центрi табору Раймон помiтив двох вартових, а тому вирiшив обiйти намет i заглянути у нього з тильного боку.
   Вiн стояв за шатром i думав, де б краще прорiзати тканину, щоб зазирнути всередину, як раптом його хтось схопив за руку i вона вiдчула себе притиснутою до пухнастого жiночого лобка.
   - Ти ще не знайшов собi пару? - Поруч з ним стояла висока дiвчина з русявим, нижче плечей, розпущеним волоссям i водила його рукою по своєму тiлу. - Може, я тобi пiдiйду? - Вона посмiхнулася i простягла руку до його штанiв. - О, та ти вже зовсiм готовий! - Спритним рухом вона звiльнила член Раймона, який не встиг отямитися, i тут же припала до нього губами, впавши на колiна. Раймон, i до цього вже сильно збуджений, був не в силах вiдмовитися вiд запропонованої послуги. Дiвчина, пiдвiвшись, але не випускаючи з рук його здиблену плоть, поцiлувала Раймона в губи i потягнула за собою на землю. Потiм сiла, як наїзниця, на нього зверху i зайнялася звичною i дуже приємною для неї справою...
   У поривi пристрастi, що захопила його, Раймон вiдкинув руку i вчепився в край шатра. Пiд його пальцями тканина лопнула i, повернувши голову до отвору, молодий чоловiк побачив Султана, що займався коханням з групою дiвчат.
   В цей час Султан, як i Раймон, лежав на спинi пiд сидячою на ньому наложницею i пестив язиком пiхву iншої одалiски, що стояла накарачках над його головою.
   Зi зробленого у тканинi шатра отвору заструменiв ароматний запаморочливий димок, який змусив Раймона рухатися пiд своєю наїзницею швидше...
   Султан закiнчив i, взявши наступну наложницю, прилаштувався до неї ззаду, стоячи на колiнах. Ця картина допомогла i Раймону. Вiн повернув свою партнерку i приступив до другого акту, у тiй же позi, що i Султан. Тепер вiн не мiг пiдглядати у дiрку шатра, а тому, закiнчивши i вiддихавшись, нарештi, згадав, навiщо сюди завiтав.
   Вiдпустивши дiвчину, що розважила його, шукати нових пригод, Раймон знову припав до отвору. Султана у центрi намету вiн не виявив, але погляди всiх дiвчат, що сидiли i лежали на подушках, були зверненi в одну сторону. За допомогою кинджала мололик розширив розрiз у тканинi i, просунувши у нього голову, побачив наступну картину: гола Мадлен, вiдступаючи вiд пiдступаючого до неї Султана, вперлася спиною у закрiплену мiж двох колон, оббиту подушками, невисоку стiнку. Султан зупинився i подав якийсь знак наложницям. До полонянки з двох бокiв наблизилися чотири дiвчини i нiжно стали гладити її руки, ноги, груди, живiт, сiдницi... Султан знову почав наближатися. Мадлен мляво сiпнулася в сторону, але дiвчата втримали її на мiсцi. Султан наблизився на вiдстань пiвкроку. Мадлен, напiвсидячи на якомусь виступi стiни, раптом опинилася прикутою за руки до її верхньої частини. Тут же двi iншi наложницi рiзко пiдiгнув, розвели i прикували її ноги. Султан пiдiйшов впритул i почав стискати груди Мадлен...
   Раймон ще бiльш розширив прорiз у наметi i проник усередину, ховаючись за м'якими валиками i великими подушками, розкладеними за колонами по периметру всього намету. Дiвчата в центрi, спостерiгаючи за своїм паном, вiддавалися ласкам одна з одною i не помiчали стороннього. Двi, з тих, що допомагали Султану, вiдiйшли i приєдналися до решти. Двi, що залишилися, покрутили якiсь колiщатка на колонах, i верхня половина м'якої стiни разом з прикутою до неї за руки Мадлен стала вiдхилятися назад, поки не прийняла майже горизонтального положення. Розведенi в сторони, напiвзiгнутi ноги її залишилися прикутими до вертикальної нижньої частини стiни, а її таз утримувався виступом нижньої частини так, що розiп'ята дiвчина опинилася перед Султаном у напiв-лежачому положеннi. Вхiд до лона у Мадлен був вологим, великi губи заклично розкритi, але Султан не поспiшав. Поклавши лiву руку на стегно своєї здобичi i взявши правою свiй робочий орган, вiн повiв їм по внутрiшнiй сторонi стегна своєї жертви до отвору, потiм, не поринаючи в нього, а тiльки подражнивши, перейшов до iншого стегна. За членом вiд пiхви по її стегну потягнувся вологий слiд. Те ж саме Султан зробив у зворотню сторону, потiм ще...
   Раймон, низько пригинаючись за подушками i валиками, пiдповз до м'якої стiнi i, причаївшись за нею, приготував кинджал...
   Одурманена i прикута Мадлен навiть не намагалася чинити опiр або кричати, вона тiльки дивилася широко розкритими очима на Султана, а лоно її вже кликало його... Помiтивши це, Султан повiльно ввiв свiй член до самого кiнця. Мадлен з глибоким зiтханням заплющила очi. Так само повiльно Султан вивiв член i знову став вводити його...
   Раймон, пiднявшись i занiсши руку для удару, приготувався до стрибка, але раптом гучнi крики бiля входу i брязкiт зброї змусили його знову сiсти за своїм укриттям. Султан озирнувся на шум:
   - Що трапилося? - Нахмуривши брови, незадоволеним тоном запитав вiн.
   До намету увiрвалися два озброєних чоловiки, але їх затримали солдати, приставивши до ший шаблi.
   - Султан! Нас послав Отаман в погоню за мадемуазель Мадлен де Менге! Ми впевненi, що вона знаходиться у тебе! Ти повинен повернути її Отаману, якщо не хочеш сварки з ним!
   Султан вiдiйшов вiд Мадлен i пiдiйшов до розбiйникiв, зробивши знак своїм солдатам прибрати шаблi.
   - Так, у мене з'явилася нова дiвчина, але звiдки я знав, що вона втекла вiд вас? Мабуть, ви погано з нею поводилися. Вона сама прийшла до мене i я маю право залишити її у себе.
   Розбiйники почали викрикувати якiсь загрози i Султан, скривившись, запропонував їм вийти з шатра i обговорити це питання в його наметi. Тут же дiвчата подали йому халат i допомогли надiти бiлий тюрбан. Прямуючи слiдом за розбiйниками до виходу, Султан озирнувся i вигукнув:
   - Всi вiльнi! А цю, - вiн кивнув на Мадлен, - залиште так!
   Дiвчата, пiдхопивши з килимiв свiй одяг, випурхнули з шатра i вiдразу ж розбрелися по табору, щоб залишок ночi не пропав марно...
  
  * 10 *
   У наметi нiкого не залишилося. Раймон вийшов з укриття i став навпроти Мадлен. Вона дивилася на нього, безпорадно напiвлежачи з розведеними в сторони руками i ногами, з вологим отвором, така красива i сповнена бажання, з тазом, що збуджено пiдводився, трiпотливим животом i збудженими грудьми, що Раймон, навiть не намагаючись шукати у собi сили утриматися, зняв штани i увiйшов до неї... Вiн скiнчив два рази, перш нiж змiг приборкати свою пристрасть i бiльш тверезо поглянути на ситуацiю.
   Застебнувши на штанях ремiнь, Раймон звiльнив Мадлен i допомiг їй пiднятися.
   - Швидше одягайся, у нас мало часу! - Збираючи i подаючи своїй коханiй розкиданий по килимах одяг, сказав вiн.
   Знесилена i одурманена дiвчина одягалася повiльно. Нарештi, Раймон взяв її за руку i попрямував до виходу. Обережно вiдсунувши полог бiля входу, визволитель побачив, що обидва караульних просто бiля входу розважаються з парою дiвчат, якi щойно вийшли з шатра. Один з них прискакував над бiлявою красунею, що закинула ноги йому на плечi i допомагала йому, притягаючи i вiдштовхуючи його за лiктi. Iнший, стоячи на колiнах, енергiйно пiдтягував на себе таз довгокосої брюнетки, яка вiд багаторазового задоволення вже навiть не стогнала, а гарчала.
   Раймон опутив полог i потягнув Мадлен до проробленого ним у стiнцi намету отвору. Вибравшись назовнi, вони побiгли до лiсу. Раптом, зачувши голоси, рятiвник штовхнув втiкачку на землю так, що вона впала просто на карачки. Влаштувавшись до неї ззаду, Раймон став вдавати, що закiнчує статевий акт. До них пiдiйшов вартовий, який щойно змiнився:
   - Гей, ти, бува, не з Мартою? - Не в силах розгледiти у тiнi намету, хто знаходиться перед ним, запитав солдат.
   - Нi. - Глухим голосом вiдповiв Раймон, пригнувши голову Мадлен до землi.
   - А не знаєш, де вона?
   Раймон махнув рукою у бiк, i солдат пiшов у вказаному напрямку.
   Втiкачi, полегшено зiтхнувши i взявшись за руки, знову побiгли до лiсу. Через кiлька хвилин конi несли їх геть вiд наметового табору...
  * 11 *
   Вони скакали, поки сонце не пiднялося над горизонтом. З настанням свiтанку довелося спiшитися i сховатися у чагарнику, щоб перепочити i перечекати можливу погоню. Їх одразу ж зморив мiцний сон i протримав у своїх обiймах до самого заходу. Вiдпочивши, подорожнi, пiдкрiпившись в'яленою олениною, рушили неспiшним кроком слiдом за сонцем.
   Трохи далi за пiвнiч, в яскравому свiтлi мiсяця на горизонтi показалися стiни великого замку. Мовчки, у темрявi пiд'їхали втiкачi до ворiт, i Раймон постукав дверним молотком. У прочинене вiконце ворiт просунулась заспана голова, оглянула подорожнiх i знову зникла. Через пару хвилин заскреготiли важкi засуви i ворота вiдчинилися...
   Мадлен i Раймон сидiли у великому залi, стiни якого прикрашали мисливськi трофеї i зброя, за багато сервiрованим столом i, вперше за кiлька днiв, тамували свiй голод вишуканими стравами i напоями, користуючись золотим, срiбним та фарфоровим посудом.
   - Чий це замок? - Запитала Мадлен, бачачи з якою стараннiстю снують навколо слуги.
   - Був мiй, тепер став твоїм. - Вiдповiв, нiжно дивлячись на неї, Раймон.
   Закiнчивши трапезу, молодий чоловiк взяв стомлену Мадлен на руки i понiс сходами вгору до своєї опочивальнi. Цю нiч вони провели на широкому м'якому лiжку з чудовою шовковою бiлизною. I хоча через годину всi простирадла були збитi i зiм'ятi, обидва спали спокiйно i щасливо...
   Прокинувшись вранцi, Мадлен не знайшла поруч з собою коханого, зате виявила у крiслi замiсть свого порваного схiдного вбрання чудову бiлу весiльну сукню.
   Увiйшла служниця i, побажавши панi доброго ранку, допомогла одягнутися i зачесатися. На питання Мадлен, де знаходиться пан, служниця вiдповiла, що вiн виїхав з замку у справах, але незабаром повинен повернутися. Щойно був закiнчений туалет, слуга принiс i поставив на стiл снiданок для молодої панi. Мадлен вже закiнчувала снiданок, коли до кiмнати влетiв Раймон, пiдбiг до дiвчини, що пiднялася йому назустрiч, обiйняв її i закружляв по кiмнатi. У вiдкритих дверях стояв слуга з невеликою скринькою в руках. Раймон пiдвiв кохану до дзеркала i, подавши знак слузi наблизитися, дiстав зi скриньки золоту дiадему, всипану дорогоцiнним камiнням, i надiв її на голову юної красунi. Потiм надiв їй на шию таке ж намисто, повернув до себе i мiцно поцiлував.
   Вiдiрвавшись, нарештi, вiд губ Мадлен, Раймон посадив її на лiжко, а сам став ходити туди-сюди, щось обмiрковуючи. Поки вiн ходив, дiвчина зазначила, що одягнений вiн був тепер у розкiшний, шитий золотом, камзол, з-пiд якого визирали мережива бiлоснiжної шовкової сорочки. Взагалi, весь вигляд Раймона говорив про те, що перед нею знаходиться не простий дворянин, але дуже багатий i, можливо, наближений до двору.
   Нарештi, Раймон перестав ходити, опустився перед Мадлен на колiно i сказав:
   - Мадемуазель, я кохаю Вас i прошу Вашої руки. Чи згоднi Ви стати моєю дружиною?
   - Так, Раймон! Я кохаю тебе i хочу бути твоєю. - Вiдповiла Мадлен, радiсно простягаючи йому руки, якi той тут же схопив i почав покривати поцiлунками.
   - В такому разi, нам час вже йти! У замковiй каплицi нас чекає священик, щоб здiйснити обряд вiнчання.
   Раймон взяв Мадлен за руку i урочисто повiв коридорами замку до каплицi. Уздовж стiн стояли слуги i кидали пiд ноги нареченому i нареченiй червонi i бiлi троянди. Вiдчинилися дверi каплицi i закоханi постали перед вiвтарем...
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"