Аннотация: Чи iснує на орбiтi Землi планета-антипод, що ховається за Сонцем? Перевiрити цю гiпотезу вирiшує мiльярдер з необмеженими науковими i технiчними можливостями, споряджаючи ксмiчну експедицiю...
ТЕСЛА
ПОВIСТЬ
(1 березеня 2019 року)
* 1 *
З самого ранку я вiдчувала, що за мною хтось стежить. "З якої це радостi? Я що - шпигун якийсь, або олiгарх, або в якiйсь секретнiй установi працюю? Так нi ж, пишу собi потихеньку, нiкого не чiпаю, нiчого не знаю..." Я зупинилася бiля вiтрини i поправила волосся перед своїм вiдображенням. Нiкого пiдозрiлого не помiтила, але вiдчуття стеження нiкуди не подiлося. "А може, це якийсь таємно закоханий шанувальник?.. Ой, а якщо це манiяк?!!!" У мене пробiг мороз по шкiрi, я сторожко озирнулася, втягнула голову в плечi i прискореним кроком пiшла далi.
Навколо туди-сюди нескiнченним потоком снували люди, по дорозi одна за одною мчали машини. "Свiдкiв забагато" - подумала я - "Тут мене вбивати нiхто не буде". Я уповiльнила темп i трохи розслабилася. "А може, у мене просто шизофренiя? Манiя переслiдування? На грунтi бурхливої фантазiї..."
Я зайшла в магазин i купила пачку сардельок. Але мозок вже нiяк не мiг залишатися спокiйним i старанно фотографував усiх перехожих, що стояли в черзi, швидко проходили повз або проїжджали на повiльнiй швидкостi. "От i перевiрю, хто попадається всюди i завжди. Хоча, може, це звичайний маршрут для звичайних людей, як i для мене..."
Вдома почуття стеження пропало, i я навiть накидала кiстяк детективного оповiдання. А вранцi, щойно я вийшла з дому, все почалося спочатку. Тепер я впiзнавала багатьох перехожих, пасажирiв у маршрутцi, продавчинь у магазинах... Люди перестали бути безликими. Дехто траплялися менi тiльки на вулицi, iншi - i на вулицi, i в маршрутцi, третi - в магазинi або в бiблiотецi. I тiльки один довготелесий хлопець в насунутiй на очi кепцi опинявся всюди. Щоб вiдкинути випадковi збiги, я вирiшила помотатися по всьому мiсту. Зайшла в музей - хлопець був i там, зайшла в ломбард, прилаштувалася в кiнець короткої черги, майже дiйшла до прилавка, i тут вiн увiйшов. Я, зробивши вигляд, що передумала, махнула рукою i вийшла назовнi.
Неподалiк до зупинки пiд'їжджав тролейбус, i я кинулася за ним. Стрибнувши на пiднiжку i озирнувшись, я побачила, як хлопець ловить таксi. Таксi їхало за автобусом кiлька зупинок, потiм пiшло на обгiн i я втратила його з поля зору. На наступнiй зупинцi я вирiшила вийти.
Цей район мiста був менi не знайомий, тому я просто пiшла уздовж вулицi. Хлопець вискочив з-за рогу, мало не зiткнувшись зi мною. Його здивованi очi на мить розгублено блиснули з-пiд козирка кепки i вiдразу ж сховалися. Тепер я була впевнена, що вiн за мною стежить. Зупинивши першу-лiпшу машину, я поїхала додому.
Хлопець сидiв на лавцi дворового дитячого майданчика i, здавалося, бездумно слухав музику в навушниках. "Ну все! Пора це припинити!" - я розплатилася, подякувала водiєвi, рiшуче грюкнула дверима i попрямувала до хлопця.
- Привiт! - Я поставила руки в боки. - Чим займаєшся?
- Та так... Сиджу... - Хлопець вiд несподiванки схопився i зам'явся.
- Угу. Сидиш, нiкого не чiпаєш... - Я постаралася вкласти в свiй голос якомога бiльше сарказму. - Втомився, напевно, по всьому мiсту мотатися?
- Та я... З чого ви взяли?.. Я просто...
- Ти просто за мною стежив! - Тоном, що не терпить заперечень, вiдрiзала я. - Зiзнавайся, що тобi треба?
Тут у нього в кишенi задзеленчав мобiльник. Хлопець приклав його до вуха i через пару секунд простягнув менi:
- Це вас.
- Як мене? - Розгубилася я. - Чому?
- Галина? - Почувся чоловiчий голос у трубцi. - Коли ви помiтили наше стеження?
- Вчора, з самого ранку. А для чого...
- А ми почали позавчора ввечерi! - Весело розсмiявся голос. - Давайте я вам все поясню при зустрiчi. Ви не надто зайнятi завтра вдень, годинки так... о третiй?
- У мене завжди є чим зайнятися! - Гордо скинула я голову. - Я, мiж iншим, вчора новий детектив почала!
- Читати чи писати? - Весело запитав мобiльник.
- Чукча не читач, чукча письменник! - Словами з анекдоту вiдповiла я. - Отже, якщо ви просто хочете поговорити...
- Не просто. У мене є до вас фантастична пропозицiя, вiд якої ви навряд чи захочете вiдмовитися. - Слово "фантастична" голос видiлив так, що у мене одразу ж побiгли мурашки по шкiрi вiд нестримної цiкавостi.
- Ну, якщо подумати... я б могла зробити перерву в своїй роботi саме о третiй годинi.
- Чудово! Я буду чекати вас у кафе "Буржуй"!
- А як я вас впiзнаю?
- А вам i не треба мене впiзнавати, я сам вас впiзнаю! - I в трубцi пiбiкнуло.
* 2 *
Мiй новий знайомий виявився показним чоловiком десь пiд сорок, з темно русявим волоссям, яке трохи почало сивiти на скронях. Чимось його зовнiшнiсть здалася менi знайомою, але...
Щойно я з"явилася на порозi кафе, вiн одразу ж схопився з-за столика i замахав менi руками.
- Галина! Сюди! - Пiдбiг до мене, провiв до столика, вiдсунув стiлець i допомiг сiсти. - Я вже зробив замовлення, щоб часу даремно не втрачати.
Стiл уже був повнiстю сервiрований до обiду. У горщиках пахтiв борщ, в тарiлочках апетитно ряснiли салати, пiд серветкою ховалися пампушки з часником, у чашках вистигав чай...
- А раптом я чогось не їм... - Почала було я.
- Я все про вас знаю! Ви терпiти не можете жилки i хрящi, у вас алергiя на ракiв i сиру рибу, чай ви п'єте охолодженим, а шоколадом та солодощами навiть зловживаєте.
- ...?
- Не дивуйтеся, я наводив про вас довiдки.
- I чим же я могла вас зацiкавити? Я ж не якась супер-пупер красуня...
- Вашi зовнiшнi данi мене цiкавлять найменше. Хоча ви i не позбавленi деякої привабливостi. Але... Я хочу запропонувати вам полiт у космос!
- Ов-ва! - Вiд несподiванки я мало не вдавилася. - Знайшли космонавта! Я ж навiть до тренажерного залу не ходжу, хоча люблю гуляти пiшки i плавати. Але цього...
- Цього цiлком достатньо!
- А ви, бува, не...
- Не божевiльний! Вибачте, забув вам представитися, я - Роман Ахмутiн.
- Ов-ва! - Знову вигукнула я вiд несподiванки.
Тепер я зрозумiла, чому вiн здався менi знайомим - я багато разiв бачила його по телевiзору. Ще б пак! Роман Ахмутiн вважався найбагатшою людиною не тiльки в Українi, а й в усьому свiтi! I чому цей найкрутiший мiльярдер Землi раптом зупинив на менi свою увагу? В головi нiщо не стикувалося. Думки, в умовах незрозумiлостей, вирiшили пiти з моєї голови, залишивши дах трохи зсунутим. З абсолютно порожньою головою я просто в цю голову їла, ложку за ложкою вiдправляючи наваристий борщ до рота. Через пару хвилин я почала вiдзначати його смаковi якостi.
Не пам'ятаю, як саме вiдбувався наш подальший дiалог, але опинившись ввечерi вдома, я, вже лежачи у лiжку, змогла оцiнити iнформацiю, що надiйшла до мозку.
Найбагатша людина планети, Роман Ахмутiн, маючи практично необмеженi фiнансовi можливостi, захоплювався наукою. Я i ранiше чула, що вiн фiнансував то однi, то iншi науковi дослiдження, технiчнi проекти, вкладав грошi в новi розробки. Але, виявляється, у нього був навiть власний науково-дослiдницький фiзико-астрономiчний iнститут. Причому засекречений.
Викупивши частину природного заповiдника в Карпатах, в однiй з нiкому не вiдомих розгалужених печер вiн облаштував науковий центр з найсучаснiшим обладнанням, з лабораторiями i виробничими цехами, з власним аеродромом i обсерваторiєю. На нього працювали найвидатнiшi вченi планети, роблячи вiдкриття у найрiзноманiтнiших областях науки i технiки.
Деякий час тому, на одному з блошиних ринкiв Європи йому попався ранiше невiдомий автограф Нiколи Тесли, розшифровкою якого зайнялися кращi фахiвцi. З цього рукопису Роман дiзнався дещо несподiване про Тунгуський метеорит.
Тунгуський вибух стався 30 липня 1908 року в результатi якихось експериментiв Тесли, якi пiшли не зовсiм так, як вiн розраховував. Вибравши для експерименту мало заселенi простори Сибiру, Теслi вдалося представити свiй спрямований вибух, як падiння великого метеорита. I хоча до громадськостi доходили деякi вiдгомони причетностi Нiколи Тесли до цiєї подiї, вони були на рiвнi чуток i гiпотез, не бiльше.
У знайденому Романом Ахмутiним рукописi Тесла проводив розрахунки наслiдкiв цього вибуху i дiйшов висновку, що вибух був лише побiчним незначним ефектом набагато бiльшої i значущої у космiчних масштабах подiї. Виходило, що Тесла створив 3D-копiю всiєї нашої планети...
Згiдно з розрахунками, нова Копi-Земля повинна була бути вiдкинута по земнiй орбiтi на протилежну сторону по вiдношенню до Сонця. Поки нашi ракети i супутники не виходили за межi земної орбiти, пiдтвердити або спростувати цю версiю не вдавалося. Не чекаючи польотiв до Марса, з якого вся картина могла б прояснитися, Роман Ахмутiн вирiшив спорядити експедицiю до Копi-Землi.
- Ух ти! - Не втримала я подиву. - А якщо це не правда, якщо планета не iснує?
- От моя експедицiя i дасть вiдповiдь! Результати цiєї експедицiї повиннi прояснити: а) чи iснує в дiйсностi планета-антипод; б) якщо iснує, то створена вона, як копiя Землi, або є природною планетою; в) чи iснує на нiй життя.
- Це скiльки ж часу доведеться летiти!... - Я почала подумки пiдраховувати. - Середнiй дiаметр орбiти Землi приблизно 151 млн кiлометрiв... До протилежного кiнця по орбiтi близько 235 мiльйонiв... Швидкiсть Землi - 14,89 км/сек... Якщо летiти їй назустрiч з другою космiчною швидкiстю - 11,2 км/сек, знадобиться... бiльше 104 дiб! Це ж майже три з половиною мiсяця!
- Летiти будемо на п'ятiй. - Вклинився в мої розрахунки Ахмутiн.
- Це дивлячись з ким летiти. - Спробувала я пожартувати. - Якщо самiй, то може здатися вiчнiстю.
- Експедицiя розрахована на шiсть чоловiк. Але я попередньо розшукав двадцять - познайомитеся, попрацюєте разом, подивитеся, з ким краще взаємозв'язок... Потiм з двадцяти я оберу шiсть. Може, ви й не полетите.
- Як це я не полечу?! - Обурився у менi авантюрист. - Я ж... А кого ви ще вiдiбрали?
- Взагалi-то я захоплююся фантастикою, i якось натрапив на вашi книги. По-перше, ви мрiйниця, а по-друге, мої фахiвцi - психологи та соцiологи - вважають, що у вас дуже сильно розвинена пiдсвiдомiсть. Ви, випадково поговоривши пару хвилин з людиною, можете в своїх оповiданнях дати їй дуже глибоку психологiчну характеристику. Проходячи просто по вулицi, потiм, iнтуїтивно передбачаючи, описуєте в творах такi подiї, про якi нiхто б не здогадався.
- Правда? Я i не знала...
- Правда-правда, ми перевiряли.
- Ну i?..
- Так от, командир корабля буде вести фактичний щоденник. Бортовi комп'ютери i вiдеокамери будуть все фiксувати. А ви зi своєю iнтуїцiєю будете писати оповiдання. Так, як ви пишете зазвичай. Це дасть нам додаткову iнтуїтивну iнформацiю.
- Отак летiти, нiчого не робити, а тiльки писати для свого задоволення?
- Так. I отримати за це три мiльйони.
- Гривень або доларiв? Хоча, яка рiзниця, я таку суму хоч так, хоч так уявити не можу.
- В доларах. Причому один мiльйон ви отримаєте одразу, щойно буде сформована команда, а два - пiсля повернення на Землю.
- Якщо повернемося...
- Навiть якщо не повернетесь, їх отримають вашi близькi. Якщо, звичайно, ви полетите.
- Саме я точно полечу! Я з усiма можу ужитися! Я знаєте, яка!...
- От i перевiримо на базi. Вам потрiбен час для роздумiв?
- А що тут думати? Тут летiти треба! - Я аж пiдскочила, нiби збиралася летiти просто зараз.
- От i чудово. У недiлю ввечерi за вами на шкiльний стадiон прилетить мiй вертолiт, будьте готовi. Тiльки поки нiкому не кажiть всiєї правди. Скажiть, що їдете вiдпочивати. Поживете, мовляв, мiсяць у Карпатах, а там видно буде...
Все це я прокручувала в своїй головi до самого ранку, то зриваючись з лiжка, то бiгаючи по кiмнатi, то знову накриваючись з головою ковдрою. До недiлi залишалося цiлих три днi - з глузду з'їхати! "А раптом мене не вiдберуть?.. А раптом я сама злякаюсь?.. А раптом там щось станеться, i я не повернуся .. А раптом там живуть iнопланетяни?.."
Вранцi я повiдомила батькiв, що знайомi запропонували менi пожити мiсяць у Карпатах.
- А що ти там будеш робити цiлий мiсяць? - Не вiдкладаючи газети, запитав тато.
- У родичiв моїх знайомих там свiй будинок. Вони їдуть на мiсяць за кордон - чи то до Калiфорнiї, то чи в Мексику, точно не пам'ятаю. - Натхненно почала заливати я. - А за будинком дивитися нiкому. Знайомi можуть поїхати лише на тиждень, от i запропонували менi... Поїдемо разом, а потiм вони повернуться, а я залишуся.
- Ой, авантюристка! - Вигукнула мама. - А якщо грабiжники?
- А якщо нi?
- Нехай їде. - Папа рiшуче згорнув газету i вiдклав її у бiк. - Вже доросла, як-не-як тридцять другий рiк! Може, з кимось там познайомиться...
- Ти ще в космос її вiдправ, щоб з кимось познайомилася! - Вигукнула мама.
Я аж вушка притисла вiд її несподiваної проникливостi.
- Та нi, я на Землi собi пару знайду. - Якось не дуже переконливо поспiшила я ухилитися вiд космосу i пiшла збирати речi.
* 3 *
Вертолiт сiв на великий бетонований майданчик, розташований високо в горах. Невеликий хутiрець у Карпатах, що складався з десяти акуратних двоповерхових будиночкiв, нiчим не вiдрiзнявся вiд сучасного альпiйського курорту, якi я бачила на картинках у журналах. Посипанi галькою дорiжки, акуратнi газони вздовж них. Новi будиночки з усiма зручностями двома вуличками сходилися до невеликого майданчику, що упирався у майже прямовисну скелясту гору, зверху порослу вiковими смереками. Просто до скелi прилаштувалася бiльш велика будiвля - ресторан i адмiнiстрацiя. На перший погляд. Насправдi за цiєю будiвлею знаходився вхiд до величезної системи печер, перетворених на науково-дослiдний iнститут з секретними лабораторiями i виробництвами.
Просто у ресторанi, пiсля обiду, для нас провели вступний iнструктаж.
- Отже, вiтаю вас на дослiдницькiй базi "Смерека"! - Звернувся до нас сухорлявий дядечко рокiв пiд сорок. - Звуть мене Вiктор, я буду вашим тренером-куратором. З усiх питань ви повиннi звертатися саме до мене. А тепер ми познайомимося: нiяких прiзвищ, лише iмена!
Вiдзначивши, що Галина була тiльки одна, iнших iмен я не запам'ятала. Нам видали роздрукованi розклади на тиждень i вiдправили до будиночкiв.
Розселивши двадцять чоловiк по двоє в будиночку, для нас провели невелику екскурсiю по територiї i печерi. Чисто поверхневу. Коли я спробувала сунути нiс трохи глибше, мене тихесенько по ньому клацнули, сказавши, що далi у нас немає допуску.
Весь цей мiсяць був схожий на вiдпочинок у санаторiї. З нами проводили психологiчнi тренiнги, робили медичнi вимiри, влаштовували спортивнi змагання, читали пiзнавальнi лекцiї про космос i про гiпотези iснування планети на протилежному боцi земної орбiти. Нам був дозволений допуск до бiблiотеки i до комп'ютерiв, iнформацiю дозволялося добувати будь-яку, було б бажання. У вiльний час ми гуляли, спiлкувалися, розважалися - для цього нам влаштовували дискотеки, екскурсiї в гори, вечори запитань i вiдповiдей. Годували смачно i вишукано. Нiяких вилазок в цивiлiзацiю не допускалось. Повна iзоляцiя вiд решти свiту.
Я почала описувати все, що вiдбувається, у новому творi, який поки назвала "Орбiта". Поступово, у мiру знайомства, навколо мене (чи то я влилася у неї) сформувалася група з семи осiб, яким перебувати разом було завжди приємно i цiкаво, - троє чоловiкiв i чотири жiнки: Галина, Свiтлана, Лариса, Наталя, Сергiй, Андрiй та Михайло. Майже так само сформувалися ще двi групи.
Вже за тиждень я переселилася зi своєї хатинки, в якiй опинилася з великою i гучної вчителькою фiзики Варварою, до будиночка Свiтлани, яка весь час радiсно свiтилася i була бiльш спокiйною, теж фiзички, але з ВНЗ. Подiбним чином перетасувалися й iншi. Наша сiмка зайняла три будиночка на околицi хутора - в двох по двоє оселилися Свєта i я, Наташа i Лариса, а троє чоловiкiв зайняли ще один будиночок. Нашi хатинки розташовувалися трикутником: два жiночих - на однiй сторонi газону, чоловiчий - на iнший. Травень поступово перетворювався на лiто, i ми часто сидiли просто на травi, знайомлячи приятелiв з цiкавими моментами свого життя i роботи.
Наташа, мiнiатюрна брюнетка двадцяти семи рокiв, з короткою, майже хлопчачою стрижкою i пацанськими замашками, виявилася антропологом, нещодавно захистила дисертацiю про паралельне iснування в давнi часи декiлькох видiв доiсторичних людей. Вона постiйно розповiдала щось цiкаве про неандертальцiв i еректусiв, флоренсiв i денисовцiв.
Сергiй, тридцятирiчний високий i статний хлопець з манерами аристократа, був завжди акуратним i випрасуваним, чим би ми не займалися. Ось ми разом копаємо ямки, висаджуючи дерева, у пилюцi, у брудi, розхристанi, а вiн - як модель на подiумi, хоча працював нарiвнi з усiма. Психолог i лiнгвiст, вiн вiльно володiв п'ятьма мовами, крiм росiйської та української. Менi дуже сподобалося, як вiн майже непомiтно мiг керувати ситуацiями, якi iнодi у нас виникали.
Лариса, двадцяти шести рiчна руда хохотушка, була соцiологом i iсториком, яка бiльш глибоко спецiалiзувалася на Новiтнiй iсторiї. Свої розповiдi вона зазвичай починала словами: "А ви знаєте, що б сталося, якби Ленiн не виступив на броньовику?..." або "А ви знаєте, що б сталося, якби Гiтлера пiдстрелили на Першiй Свiтовiй?..." I починала будувати абсолютно новi гiпотези iсторiї.
Михайло, не дивлячись на вже солiдний вiк - тридцять дев'ять рокiв (!) - любив романтику i пiснi бiля багаття. Худий i жилавий, вiн тiльки недавно повернувся з геологiчної експедицiї, не встигнувши навiть збрити чорну, як смола, бороду, в якiй вже яскраво свiтилися окремi срiбнi нитки, i тому був схожий на билинного спiвця. Найбiльше в життi його цiкавили слiди глобальних катастроф, якi вiн вiдшукував у надрах Землi. По цих слiдах вiн писав древню iсторiю: як виверження вулканiв впливало на клiмат, флору i фауну; як перемiщення лiтосферних плит змiнювало вигляд земних континентiв i морiв; як землетруси знищували цiлi види тварин. За що б вiн не брався, все у нього виходило. Здавалося, не було в усьому свiтi справи, яку б вiн не мiг зробити.
Свєта, блондинка з довгими, до пояса, розпущеними локонами, в тридцять п'ять рокiв вже була доктором фiзичних наук. Вона займалася лазерами, астрономiєю i чорними дiрами. Вiд неї я дiзналася, що, виявляється, на рiвнi мiкрочастинок вже можливi перемiщення в часi i в просторi.
Андрiй був старший за мене всього на три мiсяцi, тобто йому виповнився тридцять один рiк i сiм мiсяцiв. Середнього зросту, нормальної статури, звичайна русява стрижка... Нiчого примiтного. Незвичайними були тiльки його яскраво блакитнi очi. Вiн виявився медиком, хоча вирiс у родинi антропологiв, а тому непогано розбирався i в цiй галузi.
Я, Галина. У тридцять один рiк, маючи за спиною вищi iнженерну i педагогiчну освiти, я от вже як з пiвроку звiльнилася зi школи i весь час вiддаю фантазiям i письменництву. Виглядаю я рокiв на двадцять п'ять, густе русяве волосся заплiтаю у довгу, нижче пояса косу. Живу з батьками, якi взагалi вважають мене ще дитиною.
I всi ми просто обожнювали фантастику! Будь-яку!! Були б якiсь незвичайнi iдеї i привiд для польоту думок!!!
На третьому тижнi перебування на базi "Смерека" нашi ряди почали рiдшати. Кожного дня вiд"їжджало по двi-три людини, поки, зрештою, до кiнця мiсяця не залишилося тiльки шестеро - вся наша сiмка, крiм Наташi.
- Команда вiдiбрана, ви тепер є членами екiпажу науково-дослiдного корабля "Тесла-1" i скоро почнете готуватися до польоту! - Повiдомив нам тренер-куратор. - А поки йдiть, збирайте речi!
- Як збирати речi? - Змахуючи вiями як справжня блондинка, запитала Свєта. - Хiба ми полетимо не в комбiнезонах або скафандрах?
- Збирайте речi додому! - Увiйшов до зали ресторану Ахмутiн. - Я вам даю два мiсяцi вiдпустки для вирiшення всiх необхiдних питань. А це вам! - I вiн роздав нам пластиковi банкiвськi картки. - Картки безiменнi, пiнкоди я вивiв на вашi мобiлки. Приїдете додому, можете помiняти. На кожнiй картцi, як i домовлялися, по мiльйону доларiв.
- Ф"юiть! - Присвиснув Михайло i його гiтара, голосно дзенькнув струнами, впала на пiдлогу.
* 4 *
Два мiсяцi пролетiли дуже швидко. За цей час я встигла купити батькам, якi недавно вийшли на пенсiю, невеликий будиночок з усiма зручностями пiд Одесою, змоталася з ними на вiдпочинок у Чорногорiю, попрощалася з усiма приятелями i знайомими, сказавши, що їду на рiк у закордонне вiдрядження, кудись на Тибет. Батькам, до речi, навiшали на вуха те ж саме, але бiльш докладно.
Нарештi, в серединi серпня, вiддавши мамi картку iз залишком грошей, я на поїздi поїхала до Львова. Там, просто з вокзалу, нас уже всiх шiстьох забрав спецiальний автобус i вiдвiз до "Смереки".
I почалася справжня пiдготовка. Ми бiгали, стрибали i плавали, водили машини, вертольоти i лiтаки, стрибали з парашутом i пiрнали з аквалангом, танцювали бальнi танцi i займалися рукопашними єдиноборствами. Ми тiснiше знайомилися з iсторiєю, геологiєю, медициною, антропологiєю, астрономiєю, фiзикою, культурологiєю, психологiєю i безлiччю iнших наук. Ми вивчали роботи Нiколи Тесли i розраховували орбiти планет Сонячної Системи. Ми тренувалися на макетах космольотiв i навiть вилiтали на земну орбiту, вiдчуваючи на собi всi принади невагомостi... I все це по 12-14 годин на день, в такому шаленому темпi, що добираючись до лiжка, вiдразу ж вирубалися.
Останнi кiлька днiв ми жили в мiнi-каютах космiчного корабля, встановленого у пiдземнiй шахтi. Потрапити на корабель можна було тiльки печерним коридором, тому зовнiшнiх розмiрiв його роздивитися було неможливо. Нашi примiщення складалися з округлої рубки-кают-кампанiї в носi корабля з круглою дiркою в пiдлозi. Ширина кiльця пiдлоги вiд дiрки до стiнок корабля була приблизно три метри. По цьому кiльцю були розставленi крiсла i диванчики, комп'ютери i панелi управлiння, автоматична кухня-їдальня i кiлька тренажерiв.
Через дiрку в пiдлозi можна було потрапити в центральний коридор, який зараз виглядав як колодязь дiаметром близько двох метрiв. Навколо коридору, розташовувалися входи в мiнi-каюти - спочатку два навпроти один одного, через два метри ще два, але вже в перпендикулярному напрямку, i через два метри знову два, в такому ж положеннi, як i першi. Обстановка в каютах була бiльш нiж мiнiмалiстичною: полка-лiжко, комп'ютерний екран на стiнi, висувний ящик-комод пiд полицею. Всi зручностi: душ i туалет - у кiнцi шестиметрового коридору.
За житловою секцiєю, кажуть, розмiщувалася складська, а далi - паливнi баки i ступенi, що мали вiдстрiлюватися.
Двадцять другого жовтня тренер-куратор зiбрав нас в залi ресторану.
- Вiтаю! - Повiдомив вiн. - Вашi тренування закiнченi. Три дня вам дається на вiдпочинок, а двадцять п'ятого ввечерi ви вилiтаєте.
- Ух! - Вирвалося у нас всiх майже одночасно.
Три днi пройшли на повному розслабонi. Нам дозволили зв'язатися з рiдними i попрощатися.
- Мамо, тату, привiт! - Закричала я, як тiльки побачила на екранi батькiв.
- Як ти там? Чи не занадто багато працюєш? Годують нормально? - Почала сипати питаннями мама.
- Та все у неї нормально! - За мене вiдповiв тато. - Засмагла, бадьора, весела, навiть нiби подорослiшала.
- Так, усе в порядку, роботи багато, але дуже цiкаво! Зв'язок там поганий, тому говорити не виходило. А сьогоднi нас вивезли на екскурсiю до великого мiста i я знайшла iнтернет-кафе. Ви там як?
- Нормально, вже повнiстю обжилися на новому мiсцi. Кожного дня прогулюємося берегом. - Докладно звiтував тато. - Дме сильний вiтер, море штормить, вода холодна...
- Проте повiтря! - Вклинилася мама. Учора отримали вiд тебе путiвки до Єгипту, навiть не очiкували, що в листопадi знову опинимося на теплому морi.
- По вечорах ми читаємо, дивимося телевiзор - вбираємо всю красу пенсiйного життя.
- А в тебе як, море є? - Це знову мама.
- Нi, моря немає, проте є гiрська рiчка i чудове озеро. - Почала я прикрашати мiсцевий гiрський струмок i озерце-калюжу на тибетський пейзаж. Я плаваю майже кожен день (а це правда, тiльки плавали ми в басейнi, вирубаному глибоко у печерi). У нас тут ростуть такi екзотичнi фрукти, багато з яких я навiть не знаю, як називаються, я їх майже всi перепробувала! (I це правда, тiльки фрукти нам доставляють лiтаки Романа Ахмутiна).
Ми ще трохи поговорили, я попрощалася, сказавши, що приблизно пiвроку зв'язку у нас, напевно, не буде, але що я буду надсилати їм грошi i путiвки. Вони все життя мрiяли подорожувати, та так i не змогли, i ось на пенсiї, нарештi, зможуть побачити свiт. Путiвки я купила заздалегiдь, розпорядившись посилати їх по мiрi наближення дати вiд'їзду.
О восьмiй вечора двадцять п'ятого жовтня Роман Ахмутiн провiв для нас останнiй iнструктаж. Капiтаном "Тесли-1" призначили Свiтлану, її заступником - Сергiя. Обов'язки медика взяв на себе Андрiй, а побутовi питання - Лариса. Михайло мiг бути помiчником для всiх i в будь-якiй сферi. I я... фантазерка i мрiйниця, у якiй, до того ж, руки росли не з того мiсця.
Тренер-куратор Вiктор коментував комп'ютерний мультик, який демонструвався на великому екранi:
- Якщо дивитися вiд Полярної зiрки, Земля крутиться навколо Сонця проти годинникової стрiлки. Ви полетите за годинниковою. Отже, вiдiрвавшись вiд Землi на п'ятiй космiчнiй швидкостi, "Тесла-1" i Земля будуть летiти в рiзнi боки, поступово наближаючись по орбiтi одна до одної. Якщо нiякої iншої планети на цiй орбiтi не iснує, то ваш полiт триватиме максимум три мiсяцi i один тиждень, якщо точнiше - приблизно 93 доби, i ви знову зустрiнетеся з Землею. Якщо планета-антипод iснує, то ви вийдете на її орбiту через сорок шiсть з половиною дiб, тобто через мiсяць i 16 днiв.
Для її вивчення ми даємо вам мiнiмум мiсяць, якщо вона виявиться порожнiм каменем, i максимум три мiсяцi, якщо на нiй є життя. Все одно яке: люди, тварини, бактерiї - що завгодно. Потiм ви злiтаєте i знову летите в колишньому напрямi назустрiч Землi. Що б ви не виявили на Двiйнику, подальшим його вивченням буде займатися iнша експедицiя. Ваше завдання - повернутися живими...
* 5 *
Антиперевантажувальнi крiсла-лiжанки, великi скафандри, заповненi стабiлiзуючою рiдиною, i випитi за годину до старту, спецiально-розробленi в скельних лабораторiях, препарати зробили старт майже комфортним. Чи то вiчнiсть, то чи мить, мене вдавлювало в тугу темряву, а потiм настала невагомiсть.
- Натиснiть червону кнопку у себе на животi. - Пролунав голос у навушниках.
Я обережно пiдняла руку i ранiше вiдпрацьованим рухом натиснула кнопку. Скафандр розкрився i з нього великими краплями, схожими на величезнi мильнi бульбашки, почала випливати стабiлiзуюча рiдина.
- Тепер можна вiдстебнутися вiд крiсла i звiльнитися вiд скафандра. - Дозволив голос.
Поки я вибиралася зi скафандра, краплi розпливлися по всiй каютi, деякi почали збиратися в одну велику. Слiдуючи iнструкцiї, я зiбрала рiдину, яка вела себе як ртуть, в спецiальну ємнiсть. Натиснувши кнопку, перетворила крiсло на полку-лiжко i прибрала ємнiсть з рiдиною в ящик пiд лiжком.
- Приготуйтеся, починаю гравiтацiйну розкрутку! - Знову прозвучало в навушнику.
Весь житловий корпус був влаштований так, що обертався навколо осi центрального коридору. Гравiтацiя, яка при цьому створювалася, була слабкою, та все ж дозволяла вiдчувати себе бiльш комфортно. Причому в коридорi й рубцi-кают-кампанiї невагомiсть зберiгалася.
Пару хвилин запаморочення i я вiдчула себе цiлком нормально, приблизно як пiсля "Американських гiрок".
Слабка гравiтацiя давала можливiсть орiєнтуватися в просторi, але важила я тут разiв у десять менше, нiж на Землi, тобто всього близько п'яти кiлограмiв.
- Прошу всiх зiбратися у рубцi! - Наказав голос.
У стiнi вiдкрився овальний прохiд, я визирнула у нього i виплила в невагомiсть коридору. Виявляється, дверi-проходи вiдкривалися у нас не одночасно, а послiдовно, тому нiякого стовпотворiння не вiдбулося. Ми випливали через отвiр у пiдлозi в рубку, вiдпливали в сторону, i там знову починала дiяти слабка гравiтацiя.
- Приготуватися до розгортання сонячних батарей! В iлюмiнатори поки не дивитися - все можна побачити на монiторах!
"Якi iлюмiнатори?!" - Покрутила я головою на всi боки. - "Тут же немає нiяких iлюмiнаторiв!"
На екранi монiтора почав демонструватися комп'ютерний мультик: ось йдуть кадри зльоту ракети, виходу її за орбiту Землi, вiдстрiлу вiдпрацьованої ступенi... "Який великий шматок смiття ми створили!" - промайнуло у мене в головi - "Але ж таких ракет за рiк вилiтає по однiй-двi штуки... А супутники?! Скоро зовсiм не буде мiсця для кораблiв. Доведеться виводити на орбiту космiчних смiттярiв, щоб все це збирали i... куди? Треба побудувати орбiтальний переробний завод. А з переробленого металу, тут же, на орбiтi виготовляти модулi для космiчних станцiй i для кораблiв, якi будуть стартувати не з Землi, а з орбiти..." - i моя фантазiя почала створювати нове оповiдання пiд робочою назвою "Смiттярi".
У цей час посеред космосу з'явилося збiльшене зображення нашого корабля - величезна сигара з заокругленим кiнцем. Раптом цей кiнець почав розкриватися, як бутон квiтки: спочатку шiсть верхнiх пелюсток, потiм ще шiсть, що були пiд першими. Пелюстки розташувалися величезною парасолькою навколо тiла сигари, а потiм стали повертатися пiд кутом так, щоб отримувати якомога бiльше сонячного свiтла. Наша рубка опинилася неначе пiд скляним куполом, крiзь який стало видно зiрки.
Я знала, що до Сонця ми були поверненi боком. Але його видно не було - попереду яскраво-чорне небо з зiрками, ближче до пiдлоги кают-кампанiї - сiрий серпанок, створений обертавшимся з шаленою швидкiстю навколо нас Сонцем. "Ой, нi! Це ми обертаємося!... Хоча, яка рiзниця? Добре, що у нас немає бiчних iлюмiнаторiв!" - подумала я - "Iнакше б голова закрутилася... Хоча, при такiй швидкостi обертання, напевно, нiчого б не було помiтно..."
На зв'язок вийшов Роман Ахмутiн, повiдомив, що всi прилади працюють нормально, "Тесла-1" вийшла строго по розрахованих параметрах, рухається по потрiбнiй орбiтi iз заданою швидкiстю, за всiм стежать комп'ютери i ми можемо розслабитися на найближчi пiвтора мiсяцi й насолоджуватися польотом.
Ну, ми i розслабилися. То грали, то займалися на тренажерах, то переглядали фiльми, то читали, то писали... Але найбiльше, звичайно ж, спiлкувалися. Тож не дивно, що спiлкуючись в такому тiсному колi, ми незабаром подiлилися на пари. Михайло пiдкотив до Свєти вже на третiй день польоту, i вони стали час вiд часу усамiтнюватися. Сергiй з Ларисою вже через тиждень стали все частiше знаходити привiд для спiльної роботи i спiльного вiдпочинку. Ну а ми з Андрiєм, залишаючись поза їх парами, якось так непомiтно, теж стали все бiльше часу проводити разом.
Смiшно, але виявилося, що у нас з ним дуже багато спiльного. По-перше, в обох густе золотисто-русяве волосся i яскраво блакитнi очi. По-друге, ми обидва любимо фантазувати з будь-якого приводу, тiльки я з цих фантазiй роблю оповiдання та повiстi, а вiн не знаходив для цього часу. Разом з ним ми закiнчили розпочате мною ще на землi детективне оповiдання "Манiяк", написали пригодницьку повiсть "Космiчнi смiттярi" i працювали над повiстю "Орбiта", вигадуючи найнеймовiрнiшi фантастичнi пригоди, якi начебто з нами вiдбувалися. А по-третє, у нас навiть почерк виявився майже однаковим! А як вiн цiлувався!!! У мене, правда, в цiй сферi не було великого досвiду, але голова вiд його поцiлункiв йшла обертом i я забувала про все на свiтi. Може, це i є любов? До кiнця мiсяця ми, за прикладом iнших, вже усамiтнювалися то в моїй, то в його каютi...
Приблизно через мiсяць пiсля старту, серед зiрок, видимих крiзь купол, стала вгадуватися Планета. У мiру наближення, вона все бiльше i бiльше ставала схожою на Землю. I навколо неї обертався один Мiсяць! На сорок сьому добу польоту ми, знизивши швидкiсть гальмiвними двигунами до першої космiчної, вийшли на навколопланетну орбiту i заглушили двигуни. Всi материки i океани на планетi були точнiсiнько такими ж, як на Землi. Не залишалося нiяких сумнiвiв - ця планета була копiєю Землi разом з її супутником Мiсяцем. За бажанням Романа Ахмутiна, копiю Землi ми назвали Тесла.
Весь навколотеслянський космiчний простiр був абсолютно чистим: нi уламкiв ракет, нi штучних супутникiв. Мабуть, у космос тесляни ще не вийшли, хоча електричне освiтлення, де рiдше, де густiше, спостерiгалося по всiй планетi.
Покружлявши пару днiв над планетою i розкидавши над нею рiй супутникiв для забезпечення зв'язку, ми стали готуватися до посадки.
* 6 *
Приземлитися вирiшили у Карпатах, неподалiк вiд того мiсця де на Землi розташовувалися печери бази "Смерека". Зараз наш корабель, який став коротшим завдяки вiдстрiлу вiдпрацьованої при стартi з Землi ступенi, мав в довжину близько п'ятдесяти чотирьох метрiв. Два з половиною метри - висота купола кают-кампанiї, шiсть метрiв - житловi каюти, чотири метри - електро-магнiтний обертальний пристрiй для створення гравiтацiї в каютах, дванадцять з половиною метрiв - господарсько-вантажний вiдсiк i близько двадцяти метрiв - ступень, яку ми повиннi будемо вiдстрiлити пiсля виходу на зворотню траєкторiю. Перегородки мiж секцiями, дно i пелюстки, що закривають купол, подовжували наш корабель ще на дев'ять метрiв.
Визначивши з орбiти найменш освiтлену електрикою дiлянку ближче до Карпат, ми знову вбралися в антиперевантажувальнi скафандри i включили програму посадки. Пелюстки "квiтки" прикрили купол, захистивши його вiд розiгрiву пiд час спуску, включилися охолоджуючi агрегати, заробили гальмiвнi двигуни...
Чи то вiчнiсть, чи то миттєвiсть, мене вдавлювало в тугу темряву, а потiм розлилася стабiльна тяжкiсть. Цiлком земне тяжiння тепер здавалося неймовiрним.
- Натиснiть червону кнопку у себе на животi. - Пролунав голос у навушниках.
Я насилу пiдняла руку i обережно натиснула кнопку. Скафандр розкрився, i з нього прямо в крiсло хлюпнула стабiлiзуюча рiдина. Добре, що крiсло мало пiддон, в який вона збiгла, не потрапивши на пiдлогу каюти.
- Тепер можна вiдстебнутися вiд крiсла i звiльнитися вiд скафандра. -Дозволив голос.
Я насилу вибралася зi скафандра, зiбрала рiдину в ємнiсть для зберiгання i прибрала її в ящик пiд полицею-лiжком, на яку перетворилося крiсло. Рухатися було важко. I це незважаючи на те, що ми з Андрiєм по кiлька годин на добу проводили на тренажерах.
- Усiм зiбратися в кают-кампанiї! - Розпорядився автоматичний голос.
Я хотiла звично пiрнути у коридор, але не тут-то було! Невагомостi вже не було. Коридор ракети, яка завдяки посадковим двигунiв сiла на грунт вертикально, знову перетворився на колодязь. У кают-компанiю треба було пiднiматися по скобах, вправлених у стiнку цього колодязя. Вiдвикнувши вiд земного тяжiння, ми долали цей пiдйом досить довго, настiльки, що скупчилися бiля виходу.
Сяк-так вибравшись з колодязя на пiдлогу рубки, ми розсiлися у крiслах й визначилися по навiгатору, пов'язаному з зовнiшнiм супутником, зi своїм мiсцем розташування. До печер було близько ста шiстдесяти п'яти кiлометрiв. Їх треба було подолати до настання ранку, щоб нiхто з мiсцевих нас не помiтив. Показники приладiв повiдомили, що повiтря за бортом цiлком нормальне, зберiгся звичний нам газовий i бактерiальний склад, температура повiтря +22 градуси, що й не дивно, адже ми повернулися в серпень. Час - двадцять три години сiмнадцять хвилин за мiсцевим меридiаном. Нiяких поселень поблизу не було, навколо - луки з невеликим ухилом вгору в пiвнiчно-захiдному напрямку, там же, приблизно в кiлометрi вiд мiсця посадки - лiс, що пiднiмався у гори.
- Думаю, нам треба вилiзти i розiм'ятися. - Запропонувала наш капiтан Свєта. - Треба звикнути до земного тяжiння.
Ми всi погодилися.
- Гуляти будемо парами по двi години: двоє залишаються на кораблi на зв'язку, двоє гуляють навколо корабля, двоє - подалi. Потiм мiняємося. Таким чином, через шiсть годин ми знову зберемося в рубцi, переведемо корабель на ручне управлiння i на повiтрянiй подушцi вирушимо в гори. До шостої ранку ми будемо бiля печер.
Так i зробили. З шахти-коридору вiдкрили вхiдний люк, закрiпили мотузяну драбину i почали спускатися назовнi, до землi. Ось вона, зелена трава пiд ногами! Iнфрачервонi окуляри ми пiдняли на лоба, тому що Мiсяць i так все прекрасно висвiтлював.
Спочатку ми з Андрiєм походжали навколо ракети, знову звикаючи до запахiв польових квiтiв, до звукiв цикад, до шуму вiтру. Повалялися на травi, спробували навiть перекочуватися. Коли Сергiй i Лариса повернулися з далекої прогулянки, щоб змiнити Свiтлану з Мишком, ми теж вирiшили вiдправитися до лiсу.
- А ну, хто швидше?! - Вигукнув Андрiй, i ми побiгли до дерев, що тьмянiли на тлi зоряного неба.
Ну, як побiгли?.. Швидше, пошкандибали. Бiгти було важко i через незвичку, i через постiйний пiдйом схилу. Хвилини через чотири ми остаточно вибилися з сил i пiшли повiльно. До лiсу ми дiсталися хвилин за тридцять. Взявшись за руки, ми мовчки йшли, огинаючи височеннi сосни, по земному лiсi, який став таким незвичним. Тут було темно i, щоб не наражатися на дерева, довелося знову надiти окуляри з iнфрачервоним режимом...
Раптом пролунав пострiл! Куля просвистiла саме мiж нами. За пару секунд - знову пострiл. На цей раз куля ледь не зачепила мою щоку, неприємним гарячим вiтром просвистiвши повз. Стрiляли саме по нас! Ми вiдпустили руки i, пригинаючись, кинулися врозтiч у пiдлiсок.
- Нi звуку! - Прошепотiв менi у навушник Андрiй.
- Що там у вас? - Пролунав шепiт Свєти.
- Стрiляють. - Пошепки вiдгукнулася я.
На вiльне мiсце мiж двома масивами пiдлiску вийшли двоє чоловiкiв з автоматами.
- Куди вони подiлися? - Українською запитав один, поправляючи солом'яний бриль на головi.
- Мабуть, у кущах ховаються. - Вiдповiв другий, у кепцi, i випустив чергу по кущах, в яких ховався Андрiй.
- Ти як? - Прошепотiла я в мiкрофон, перебiгаючи з кущiв за широкий стовбур сосни.
- Встиг перебiгти. - Вiдповiв шепiт Андрiя.
- Гей, ви! Виходьте! - Закричав той, що був у брилi, i випустив чергу по моєму пiдлiску.
Я вiдбiгла за деревами глибше в лiс.
- Що тут у вас? - З-за дерев вийшов ще один чоловiк, несучи за плечима великий рюкзак.
- Туристи. - Володар кепки сплюнув крiзь зуби.
- Як знаєте?
- Одягненi якось дивно - не по-нашому. - Вiдповiв, озираючись i поводячи на всi боки дулом, "бриль".
- Туристи-туристи! З туристiв зиску бiльше, вони завжди з грошима! - Пiдтвердив бандит у кепцi.
- Туристи - це завжди навар! Не те, що браконьєрство.
- Знову мокруха? - По-буденному, не дуже й переймаючись, запитав третiй.
- Та хто їх шукати буде? Заблукали - i все!
- А раптом це iнопланетяни?! Може, з того самого метеорита, який падав пару годин тому? - З погано прихованим острахом запитав третiй, знiмаючи зi спини рюкзак i ставлячи його до дерева. - А!!! - Раптом диким голосом закричав вiн.
Це Андрiй, виринувши з-за куща, схопив його i, вивернувши руки за спину, прикрився ним вiд автоматiв, якi одразу ж розгорнулися в його бiк. Я перейшла ближче i приготувалася до стрибка. Хрясь! - хруснула пiд моєю ногою гiлка. Брилястий одразу ж випустив у мiй бiк чергу. Я, присiвши, перекотилася через тулуб, пiдкотилася йому пiд ноги, зробила пiдсiчку i, пiдхоплюючи на льоту автомат, який не припиняв строчити, перекинулася у бiк. Ставши поряд з Андрiєм, я навела автомат на бандитiв.
- Кидайте зброю! - Теж українською закричала я. - Вас точно нiхто шукати не стане!
I тут все поле дiї освiтилося яскравим свiтлом. Це приспiли Михайло i Свєта. Пiд яскравими лiхтарями ми всi четверо виглядали досить таки дивно: щiльнi срiблястi трико, окуляри-очницi на пiв обличчя, набалдашники навушникiв по обидва боки голови. Нi дати, нi взяти - справжнi гуманоїди! Бандити просто оторопiли. Кiлька електричних розрядiв - i паралiзованi браконьєри повалилися на землю.
- Куди їх? - Нi до кого не звертаючись, запитав Мишко.
- Давайте сюди, розберемося! - Пролунав у навушниках голос Сергiя.
Сяк-так, згинаючись пiд вагою трьох бандитських тiл, ще не звикнувши до земного тяжiння, ми дотягли полонених до корабля, пiдняли їх у складське примiщення за допомогою лебiдки, закрили в одному з вiдсiкiв i знову зiбралися в рубцi.
- Подальшi прогулянки скасовуються! - Категорично заявила Свєта. - Термiново вирушаємо до печер. Треба заховати корабель i розiбратися у мiсцевiй обстановцi.
Мишко сiв за пульт, на ручному управлiннi пiдняв величезну сигару корабля, що перевищувала за габаритами чотири зв'язаних разом вагони, у повiтря, перевернув її горизонтально до землi i, на невеличкiй висотi вiд поверхнi повiв до гiр. До печер ми дiсталися на початку п'ятої години ранку. Розширивши вхiд за допомогою лазерiв, Мишко ввiв корабель всередину гори i поклав його на грунт таким чином, щоб вхiд до коридору виявився збоку.
- Все, вiдбiй! Ми з Мишком - на вартi, всiм iншим - спати! - Розпорядилася Свєта. - Все iнше - завтра!
* 7 *
- Дивнi якiсь у них автомати... - Задумливо промовив Мишко, розглядаючи вiдiбрану напередоднi у бандитiв зброю. У нас немає такої марки...
Ми всi зiбралися у рубцi на снiданок. Була дев'ята година ранку. Чотири з половиною години сну повернули нам бадьорiсть, органiзми почали звикати до земного тяжiння. До цього часу Мишко вже повiдкручував вiд пiдлоги, що стала стiною, крiсла i розташував їх на стiнцi купола, що стала пiдлогою. Ходити по увiгнутiй поверхнi було незвично.
- А з полоненими що? Годувати їх будемо? - Поцiкавилася Лариса, вiдправивши посуд в очищувач.
- Не помруть! - Сердито буркнув Андрiй. - Нехай посидять у темрявi й невiдомостi!
- Взагалi-то їх треба допитати. - Не погодився Сергiй.
- То що, сюди їх тягти, чи на складi допитаємо? - Повернувся до Свєти Михайло.
- Краще на складi, навiщо їм бачити наше обладнання, та й весь корабель. - Задумливо промовила Свєта.
- Думаю, треба представитися iнопланетянами. - Встав зi свого крiсла Сергiй. - Що б i де б вони потiм не розповiдали, їм нiхто не повiрить.
- I про це мiсце вони нiчого не повиннi знати! - Вигукнув Мишко. - Поцупили їх iнопланетяни, а куди - невiдомо!
Ми знову переодяглися в свiтло вiдбиваючi срiблястi трико, надягли на голови навушники i поляризацiйнi окуляри, прикрiпили до комiрцiв мiкрофони i всi разом вирушили до складських вiдсiкiв.
Увiйшли у вiдсiк з бандитами ми у повнiй темрявi. Крiзь окуляри, переключенi на iнфрачервоний режим, було видно, як полоненi безпорадно озираються, нiчого не бачачи, але вiдчуваючи нашу присутнiсть. Свiтло, яке почало поступово включатися, проявило у починаючому сiрiти просторi нашi фiгури, що кiльцем стояли навколо трьох теслян.
- Хто ви такi? - Iстерично заверещав один з них.
- Ми прийшли з миром! - Страшним кiношним голосом проголосив Андрiй. - Ми не хочемо захопити вашу планету!
- А-а-а!!! - Заверещав все той же голос i чоловiк, впавши на колiна, поповз пiд ноги своїх товаришiв.
- Якщо ви вiдповiсте на нашi запитання, ми залишимо вам вашi життя! - Ще страшнiшим голосом повiдомив Андрiй. - Вiдповiдайте!
- Що? Що ви хочете знати?
- Як називається ваша планета?
- Земля.
- Який зараз рiк, число?
- 10 червня 2019 року, понедiлок.
- Яка це країна?
- Україна.
- Хто у вас править?
- Президент Яремчук.
- А чому ви в космос не лiтаєте? - Запитав вже Мишко.
- Наша технiка до цього не дiйшла.
- Ух ти! Альтернативна iсторiя! - Пролунав у наших навушниках захоплений шепiт Лариси. - Альтернативне суспiльство!
- Якi країни знаходяться навколо України, хто в них править? - Продовжив допит Сергiй.
- Найбiльша - Росiя, там президент Перфiлов, у Бiлорусiї - Лiхачук, в Польщi - не пам'ятаю... А в Америцi - другий термiн править жiнка, її звуть Мерi Джонсон.
- Мрочек. - Вставив слово другий бандит. - У Польщi править президент Марчин Мрочек.
- Звiдки у вас зброя? - Перехопив iнiцiативу в допитi Михайло.
- У всiх є зброя. Згiдно iз законом, з 1983 року зброю дозволяється мати всiм, хто досяг двадцяти рокiв.
- I всi займаються браконьєрством i бандитствують?
- Нi, тiльки дехто.
- За це можна сiсти рокiв на двадцять. Та годi тобi скиглити! - Чоловiк у кепцi штовхнув ногою брилястого, який згорнувся калачиком бiля його нiг. - Бачиш, нiчого поганого нам не роблять.
- Поки що! - Багатозначно вставив Андрiй.
- Гаразд, давайте їх погодуємо! - Махнула рукою Свєта.
- Ви людей їсте? - Знову страшним голосом, облизуючись i погладжуючи себе по животу, запитав Андрiй.