Аннотация: Як позбутися тарганiв у головi? У рiзних людей бувають рiзнi способи. Спробуємо розiбратися за допомогою психологiї...
ТАРГАН У ГОЛОВI
ОПОВIДАННЯ
(9 квiтня 2020 року)
...Страх, жах, здивування:
- Чому?!!!...
I тут я прокинулася. Полежала в лiжку - вiдчуття подиву, образи, провини нiкуди не йде. Зайнялася звичайними справами, поснiдала, помила посуд - все те ж прокручується i прокручується у головi.
Так... Треба проаналiзувати, чому менi це наснилося. Отже, перед тим, як лягти у лiжко, я вирiшила насипати крупи в годiвницю для птахiв. Я так роблю кожного вечора, щоб не треба було рано вставати, коли у птахiв - горобцiв, голубiв i галок починається снiданок. Насипала кiлька ложок у годiвницю, закрила вiкно сiткою, i тут помiтила маленьку сiру мокрицю, яка нахабно залiзла на пiдвiконня мого балкону. Мокриць i всяких повзучих комах я терпiти не можу, тому схопила банку з крупою i спробувала придушити це противне створiння дном банки. Мокриця ухилилася i кинулася до щiлини. Я знову спробувала придавити її банкою, але дно у банки було увiгнутим i мокриця, перечекавши, коли я пiднiму банку, знову побiгла до тiєї самої щiлини. Так повторювалося кiлька разiв. Кожного разу мокриця тiкала не будь-куди, а в одному i тому ж напрямку. Мабуть, їй була знайома саме та щiлина, а на пошук iнших просто не було часу. Кiлька вiдчайдушних ривкiв, i мокриця зникла у тiй самiй знайомiй для неї щiлинi.
Чому менi не вдалося її задавити? Може бути тому, що в якийсь момент я раптом вiдчула весь жах, пережитий мокрицею у передчуттi смертi? Я вiдчула жахливий страх i вiдчайдушне бажання, яке затьмарило усi iншi почуття - як найшвидше добiгти до рiдної щiлини...
...I жаль, що менi не вдалося звбити це противне, жваве створiння. Потiм я вимкнула свiтло, лягла у лiжко i включила телевiзор. По телевiзору показували якийсь старий чорно-бiлий фiльм. Поступово я почала засинати... Вночi довелося кiлька разiв вставати, щоб погодувати кота - вiн веде нiчний спосiб життя. А пiд ранок менi наснився той самий сон...
...Всiєю сiм'єю ми поїхали до моря в Одесу. Дiя, мабуть, вiдбувалося давно, тому що моєму онуковi, зараз сiмнадцятирiчному юнаковi, було всього десять рокiв. Щоб йому не було нудно, моя мама чомусь купила йому величезного, близько шести сантиметрiв, таргана.
Ну чому?!! Всi ми терпiти не можемо тарганiв! Мало того, ми їх страшенно боїмося i нi за що в життi до них не доторкнулися б, хiба що тапком, щоб розчавити. А тут тарган в якостi домашнього улюбленця!
Увi снi ми всi прив'язалися до цього таргана, назвали його Васею, годували, грали з ним, брали на руки i навiть погладжували по крильцях. До тих пiр, поки не прийшов час повертатися додому.
- Таргана брати до Полтави ми не будемо! - Рiшуче заявила я. - Ще б не вистачало тарганiв привозити додому!
- То що, ми залишимо його тут? - Запитав онук.
- Можна було б залишити, але за рiк вiн тут може так розплодитися, що таргани заполонять увесь будинок. Нi, його треба вбити.
- Але ж вiн - самець! Як вiн може розплодитися? У нього ж пари немає!
- А хто зна, як! На те вiн i тарган, щоб знайти спосiб плодитися! Живим його залишати не можна!
- То сама i вбивай, а ми не будемо! - В один голос заявили всi.
Дружно сiвши на диванi i склавши на грудях руки, всi - мама, онук, син, невiстка i чоловiк витрiщилися на мене.
- То й вб'ю! Подумаєш, тарган! - I я рiшуче попрямувала до Васi, який спокiйно сидiв посеред кiмнати на пiдлозi.
Пiдходячи до нього, я зняла тапок, прицiлилася i зiбралася стукнути по комасi. Вiн помiтив тiнь, що наближалася до нього зверху, i кинувся навтьоки. Я за ним. I тут я вiдчула його думки, його почуття. Вася кидався то в один, то в iнший бiк, утiкаючи вiд мого тапка, i у ньому все просто кричало:
- Як же так?! Чому?!! Мене всi любили, годували, пестили, а тепер вбивати?!!!
Мене через Васю заповнили почуття образи, страху, подиву:
- Чому?!!!
Мабуть, саме це здивування i надiя на те, що все, що вiдбувається просто якесь непорозумiння, i не дали Васi можливостi забитися в якусь щiлину. Вiн просто тiкав то туди, то в iншу сюди, поки я його не розчавила...
- Ура! Нарештi я покiнчила з тарганом! - Подумала я i прокинулася.
I тут мене затягло тим самим вiдчайдушним подивом: "Чому?!!!"
А слiдом за цим всепоглинаючим вiдчуттям безвихiдної провини, наче я не таргана розчавила, а вбила беззахисне кошеня, яке мене любило i довiряло менi...
Зазвичай, коли я промовляю i аналiзую сни, вони мене вiдпускають. Але вiдчуття вiд цього сну не зникали. Яке менi дiло до вбитого увi снi таргана? Яке менi дiло до зовсiм незнайомiй мокрицi, яку я навiть не розчавила? Вже настав вечiр, а я все не можу отямитися вiд подиву, образи i провини... Щось iз моєю психiкою не в порядку. Отже, займемося самоаналiзом.
Цiлий день я прокручую у головi вбивство таргана, що менi наснилося. Цiлий день я вiдчуваю його почуття. Цiлий день мене нудить вiд мого несправедливого вчинку. Цiлий день я все бiльше i бiльше накручую себе. Треба прокручувати не сон, а подiї, що передували цьому сну!
Отже, я вийшла на балкон. Вже майже стемнiло, менi довелося включити свiтло. Насипала крупу в годiвницю, закрила вiкно сiткою, побачила мокрицю... Звичайно ж, емпатичної зв'язку з мокрицею у мене виникнути не могло. По-перше, тому що у комах немає такого мозку, як у людини, а отже, немає i таких почуттiв. Ну, страх, звичайно, вiдчувають всi. Але... У психологiї є таке поняття як "хибне читання думок". Насправдi, десь у пiдсвiдомостi у мене могла промайнути думка: "А що було б, якби мене отак хотiли розчавити?" Думка могла промайнути настiльки швидко, що я її взагалi не помiтила. А помiтила я вже вiдчуття, що виникли, коли я поставила себе на мiсце мокрицi - жах, вiдчай, бажання врятуватися. Увi снi моя пiдсвiдомiсть вирiшила дорозвинути цю ситуацiю вже за допомогою iншого об'єкта. З усiх iстот, що викликають у мене огиду, воно обрало таргана i зробило його домашнiм улюбленцем. А потiм змусило його вбити. Потiм воно спроектувало на таргана почуття i вiдчуття, якi могли б виникнути у мене, якщо б на його мiсцi виявилася я. З психологiчної точки зору все зрозумiло. Але вiдчуття провини не проходить. В головi так само докором звучить здивований крик: "Чому?!!!" i почуття провини. Але ж це було увi снi! А ту зовсiм незнайому менi мокрицю, яка була наяву, я так i не вбила!
Гаразд, повернемося до початку. От я вийшла на балкон, насипала корм, зачинила вiкно, побачила мокрицю... Треба подивитися на все з боку. Я подумки вилетiла зi свого тiла i зависла трохи збоку. Я-Свiдомiсть побачила, як Я-Тiло намагається задавити банкою мокрицю. Менi-Тiлу явно гидко доторкнутися до комахи, тому мої рухи жахливо незграбнi. Банка накриває мокрицю i вiдсуває її вiд щiлини, але мокриця залишається живою. Кожного разу вона знову кидається до своєї щiлини. Ов-ва! Я-Тiло вiдзначило, що мокриця не бiгає по пiдвiконню будь-куди, а весь час бiжить в одному напрямку, i представило, що, можливо, мокриця має такий же розум i свiдомiсть, що й людина. Саме тут я й надiлила її людськими почуттями! Саме тут моя пiдсвiдомiсть й поставила мене на мiсце мокрицi! Саме тут я, нiби, й "прочитала" її думки i почуття! Але до чого тут тарган?! Вiн так само здивовано дивиться менi в душу зi своїм "Чому?!!!".
Тепер треба сiсти у "глядацький за"л i прокрутити все ще раз. У чорно-бiлому зображеннi. Отже, балкон. У сутiнках, що настали, в кутку балкона зависла сiра Я-Свiдомiсть. До вiкна пiдiйшло чорно-сiре Я-Тiло, ввiмкнуло свiтло, взяло банку з крупою, вiдкрило вiкно, насипало крупу у годiвницю для птахiв, помiтило мокрицю... На екранi крупним планом показали сiру мокрицю на бiлому пiдвiконнi. Я-Свiдомiсть смикнулася, помiтивши, як Я-Тiло на секунду завмерло, переключившись на помилковi вiдчуття мокрицi. Я-Тiло намагається задавити мокрицю, та тiкає. Я-Свiдомiсть повертається в Я-Тiло. Нiякого спiвчуття до мокрицi Я-Свiдомiсть не вiдчуває, тiльки жаль, що її не вдалося вбити.
Я вийшла на балкон, ввiмкнула свiтло, вiдкрила вiкно, насипала крупу в годiвницю. Сьогоднi мокрицi на пiдвiконнi не було. I не треба. Але тарган...
А що тарган? Менi його вже зовсiм не шкода, тим бiльше, що вiн нiколи не iснував. До речi, а чи iснують взагалi в життi такi таргани? Кажуть, десь водяться величезнi таргани i люди навiть влаштовують перегони тарганiв ... Але чи можна таргана приручити так, щоб вiн вiдгукувався на iм'я, вприбiгав до снiданку i грав з людьми? Щоб вiн любив своїх господарiв i довiряв людям? До речi, i вбила я його не наяву, а увi снi ...
То як там тепер зi острахом смертi, вiдчаєм i здивуванням? Та плювати менi на неiснуючi почуття неiснуючого таргана! А як моє вiдчуття провини за вбивство того, хто менi довiряв? А хто менi довiряв? Вигаданий тарган Вася? Та пiшов вiн... з моєї голови!
От. Тепер можна спокiйно лягати спати. I нехай менi насниться щось цiкавiше...