Аннотация: На абсолютно безлюднiй планетi, за дверима, що стоять просто посеред пустелi, раптом виявляються гвинтовi сходи, якi ведуть у туман, що клубочиться десь у вишинi...
ГВИНТОВI СХОДИ
ПОВIСТЬ
(29 вересня 2020 року)
-1-
Пошук нової планети - це завжди полiт в один кiнець. Наш корабель нiс на своєму борту населення невеликого мiста - десять тисяч чоловiк, якi мрiяли знайти нову батькiвщину десь у неозорому космосi. Астрономи пiдшукали пiдходящу планету трохи ближче до центру нашої галактики, штурмани встановили курс, командир розподiлив обов'язки i ось, на кiнець десятого мiсяця польоту ми наблизилися до зоряної системи, в якiй повинна бути та сама планета. Цю планету ми розглядаємо через монiтори-iлюмiнатори ось уже кiлька днiв. Анi гiр, анi западин, анi ущелин, анi морiв. Чисте, рiвне Яйце без загостреного другого кiнця, трохи бiльше за Землю, що лежить на своїй орбiтi на боцi, з океанами на полюсах i з рiчками, якi течуть з пiвночi на пiвдень i з пiвдня на пiвнiч. Доба триває двадцять п'ять годин i п'ятнадцять хвилин. Вiсь перпендикулярна до орбiти, отже, змiн пiр року бути не повинно. Рiк триває рiвно триста шiстдесят мiсцевих днiв - тобто, для зручностi можна його подiлити на дванадцять тридцятиденних мiсяцiв. Наявнiсть води i атмосфери всиляла надiю на кiнець шляху.
Сьогоднi я, як завжди заступивши на чергування, сiл в гостьове крiсло рульової рубки i почав чекати виклику. Нас, технiкiв-ремонтникiв широкого профiлю, викликають на найрiзноманiтнiшi дiлянки, якi не стосуються самого корабля, для ремонту дрiбної технiки, яка там знаходиться. Сиджу я, трохи дрiмаю та краєм вуха слухаю розмови пiлотiв.
- Iдеальне яйце! Наче його хтось створив штучно...
- Мене iнше дивує: як на абсолютно голiй планетi, де немає анi рослин, анi водоростей, анi навiть бактерiй, утворилася практично земна атмосфера?! Звiдки тут кисень?
- А може, ми щось наплутали? Давай ще раз подивимося...
Я розплющив очi i глянув на екран. Злiва була майже кругла, злегка приплюснута бiля полюсiв Земля з шiстьма материками, праворуч - iдеальне Яйце, що лежить на боцi, з двома океанами бiля полюсiв i суцiльним материком, перерiзаним нитками-рiчками з невеликими намистинами озер на них. Пiд планетами з'явилася таблиця:
- Майже однаково, азоту тiльки на один вiдсоток менше i немає криптону, ксенону та двоокису сiрки.
- Менi в голову закралася дивна думка: а чи не створили цю планету спецiально для заселення бiлковими органiзмами? Дуже вже все iдеально.
- Ага, гаряченький пирiжок спецiально для нас!
- А ми - як мухи на цей пирiжок!
- Добре було б... А якщо не для нас, то як би не вийшло так, що тiльки ми туди сунемося, як нас одразу ж як мух i приб"ють...
До рубки зайшов командир:
- Робимо три витки з поступовим зниженням, а потiм сiдаємо! Приготуйтеся до маневру! - I вiн сiв у своє крiсло.
Майже одразу по радiо пролунав виклик:
- Технiка-ремонтника викликає оранжерея!
Я встав, пiдхопив свою валiзу з iнструментами i пiшов до оранжереї. Корабель наш виглядає, як велика й товста сигара з невеликим набалдашником рубки неподалiк вiд переднього кiнця. Всi житловi примiщення знаходяться в центрi, а оранжерея зi своїми лабораторiями та сховищами розташовується майже в самому кiнцi. За нею лише двигуни i ядерники. Щоб швидше дiстатися, я спустився до центральної вiсi корабля, встав на швидкiсний транспортер i помчав у хвiст.
В оранжереї нiкого не було. Дуже симпатична молода жiнка зустрiла мене в оранжерейнiй лабораторiї бiля розмутона - агрегату з програмним оснащенням для розмноження i введення мутацiй у ДНК дослiджуваних об'єктiв. Об'єктами сьогоднi були винограднi равлики.
- Ось, у мене тут щось зависло. - Розгублено подивилася вона на мене. - Равлики не розмножуються i мутувати не збираються.
- А якi мутацiї ви запрограмували? - Запитав я.
- Щоб вони трохи збiльшилися у розмiрах.
- А навiщо? - Я вже розкрив програмну плату.
- Це ж чудове джерело бiлка! Ви знаєте, що винограднi равлики у французiв вважаються делiкатесом?
- Може, у французiв... А я якось не готовий...
- Гаразд, от скоро спробуєте, тодi скажете. Не буду вам заважати, пiду поки з помiдорами попрацюю.
- Та нi, менi навiть краще працюється за розмовами. Я, мабуть, теж з цим розмутоном до оранжереї перейду.
На пiдльотi до яйцеподiбної планетi половинну силу тяжiння змiнили на мiнiмальну, яка лише допомагала орiєнтуватися, де верх, а де низ, тому всi предмети вже кiлька днiв майже нiчого не важили. Я взяв агрегат на руки i перенiс його до оранжереї, поставивши на столик бiля дверей.
- Давайте познайомимося, чи що, а то якось незручно розмовляти. Мене Роном звуть.
- Дуже приємно, а я Гала. Ви тут один чи з сiм'єю?
- З дружиною. Дiтей вирiшили не заводити, поки не влаштуємося.
- Зрозумiло. А я з сином. Чоловiк летiти вiдмовився, залишився на Землi. У нього там вже нова сiм'я...
- Нiчого, ось прияйцiмося, знайдете нового чоловiка! Холостякiв на кораблi багато! Взяти, хоча б...
I тут пролунав вибух...
-2-
Отямився я вiд яскравого свiтла, що бив менi в очi. В яскраво-синьому небi свiтило сонце, а тiнь вiд чогось темного сповзла з мого обличчя трохи вбiк. Стояла неймовiрна тиша - нi щебету птахiв, нi дзижчання комах, нi шелесту листя... Злегка повернув голову i побачив над собою покороблений метал. Ворухнувся i вiдчув бiль у правiй нозi. Опустивши очi, побачив, що на ногу навалився розмутон з перекошеними дверцятами. Перемагаючи бiль сiв i зрушив важкий агрегат з ноги на купу якихось пом'ятих овочiв. Агрегат глухо чмокнув, а я голосно скрикнув вiд рiзкого болю. Нога болiла жахливо, хоча крiм саден зовнi нiчого не було. Про всяк випадок пiдтягнув до себе нiжку вiд зламаного столика i мiцно примотав її до ноги скотчем, рулон якого опинився поруч. Злiва купою валялися розбитi полки, на яких ранiше стояли кущi з помiдорами. Витяг з-пiд них металеву бiчну стiйку у виглядi лiтери П з декiлькома горизонтальними перекладинами. Зняв з себе куртку i намотав на верхню перекладину - вийшла цiлком пристойна милиця. Тримаючись за покороблений метал дверного отвору, обережно встав i озирнувся...
Прямо передi мною зяяла рвана дiра, в яку заглядало сонце. Вiд лабораторiї нiчого не залишилося. З бокiв i над головою з поламаних перегородок звисали обривки якихось рослин, пiд ногами було мiсиво з овочiв, ззаду, метрах в шести вiд мене, зяяла ще одна дiрка. Майже вся оранжерея теж зникла.
"А як же весь корабель?!" - раптом спалахнуло в головi питання - "Як моя Сандра? Як всi iншi?.." Я вибрався через дiрку назовнi i, спираючись на саморобну милицю, долаючи бiль i вiдганяючи страх, обiйшов те, що залишилося вiд корабля. Посеред рiвною пустелi лежав огризок оранжереї. Широка дорiжка з обгорiлих уламкiв вказувала траєкторiю падiння корабля на планету. Страшенно захотiлося пити. На всьому доступному для огляду просторi нiяких водойм видно не було. Довелося знову лiзти в корабель. Пiд овочевим мiсивом виявив калюжу - мабуть, прорвало систему зрошення. Розгрiб мiсиво руками, зачерпнув пригорщею каламутну воду i випив кiлька ковткiв. З'явився звук: кап... кап... кап... кап... - десь капала вода! Поповз на звук, звiльняючи шлях вiд уламкiв, i раптом побачив ногу. Нога стирчала з-пiд майже цiлого стелажа, заваленого обривками виноградних пагонiв, по яких повзали равлики. Через силу менi вдалося витягти з-пiд уламкiв тiло. Це була оранжерiйниця Гала, з якою я тiльки що розмовляв. Чи не тiльки що? Хто знає, скiльки часу я пролежав до того, як на моє обличчя впало сонячне свiтло?
Гала була без свiдомостi, але жива. Я звiльнив мiсце, де було сухо, застелив його виноградними пагонами i перетягнув Галу туди. Бiля стiни виявив цiлий бак з водою, у якого лише злегка пошкодився кран, та ящик з червоним хрестом в центрi бiлого кола на кришцi - аптечка, яка герметично закривається. Розшукавши свою валiзу з iнструментами, я полагодив кран i досхочу напився прямо з пiд нього. Сунув до рота таблетку аспiрину. З'їв кiлька знайдених у купi майже цiлих помiдорiв i гроно недостиглого винограду. Гала до тями не приходила. Змочив водою бинт i видавив кiлька крапель їй у напiввiдкритий рот. Зiбравшись з силами, вiдправився на розвiдку.
Уламкiв було мало, та й то лише вiд хвостової частини корабля, майже все згорiло ще в атмосферi. Двигуни вибухнули при зiткненнi з поверхнею, наш шматок оранжереї вiдкинуло вибуховою хвилею далеко вперед. Вижити нiхто й не змiг би. Те, що вцiлiли ми з Галою, можна було розцiнювати як диво.
Уже в сутiнках я повернувся до уламку оранжереї. Гала до тями так i не прийшла. Я влив їй до рота трохи води i вiдключився.
Вранцi я прокинувся вiд страшного вiдчуття голоду. Цiлих помiдорiв вже не знайшов, довелося з'їсти трохи овочевого мiсива. Знову влив води в рот Гали i знову пiшов на розвiдку. Тепер вирiшив ходити колами навколо табору, постiйно розширюючи радiус i не втрачаючи його з поля зору. Усюди була рiвна земля, нi травинки, нi комашки, нi струмочка. Треба ж було звалитися у таке мiсце! Зовсiм знесилений, я повернувся до стоянки далеко за полудень. Знову з'їв овочевого мiсива i перевiрив, як там Гала. Все було без змiн. Голод нагадував про себе все сильнiше. Упiймав кiлькох равликiв i, пересилюючи гидливiсть, висмоктав їх з панцирiв. Слизькi, пружнi шматочки м"яса... Якщо уявити, що їси маринованi гриби, то майже їстiвнi.
Вiдпочивши, вирiшив навести лад у "домi" - винiс назовнi все, що залишилося вiд помiдорiв, вигрiб рiдкий бруд, що вже почав розкладатися, i закопав його у грунт, переловив равликiв i посадив їх у пластиковий ящик, накривши уламком однiєї з полиць та кинувши їм кiлька пожовклих пагонiв винограду. Коли почав складати уламки полиць i держакiв, почув стогiн - Гала почала приходити до тями. Очi вона не вiдкривала, але вже повертала голову, стогнала i пила воду, яку я їй пiдносив. Нiч пройшла спокiйно, якщо не брати до уваги голодного бурчання в животi ...
Вранцi Гала остаточно прокинулася.
- Як ти себе почуваєш? - Запитав я, побачивши її розплющенi очi.
- Голова болить... Де це ми?
- Корабель розбився, ми на Яйцi.
- А мiй син?! - Спробувала вона вскочити, але тут же зi стогоном впала, схопившись за голову.
- Нiкого. Лише ми двоє...
Гала заплакала. Я не заважав. Коли ридання перетворилися на рiдкiснi схлипування, дав їй води.
- Жахливо їсти хочеться. - Якось жалiбно й винувато промовила Гала, поспостерiгавши деякий час за тим, як я облагороджую наше житло.
- Можу запропонувати виноградне листя i равликiв. - Вiдповiв я. - Ранiше були помiдори, але тепер вiд них нiчого не залишилося.
- Давай равликiв. - Зiтхнула Гала.
- Оцi останнi. - Посунув я до неї ящик, в якому залишалося всього одинадцять равликiв. - Деякi розбiглися i я їх ще не знайшов.
- Байдуже, далеко вiд листя не втечуть.
Гала з'їла чотирьох равликiв, я пiдкрiпився п'ятьма. У нас залишилося їх всього три. I вода в баку закiнчувалася.
- Я бачив, як кiлька равликiв повзали по вiдходах, викинутих назовнi. - Згадав я. - Пiду, подивлюся...
Купа вiдходiв вже покрилася цвiллю, мабуть ми занесли на планету не тiльки гнильних бактерiй, а й плiснявий грибок. Равликiв не було, може закопалися пiд купу? Я почав копати яму. Прокопавши з пiвметра i нiчого не знайшовши, кинув цю роботу i вирiшив зайнятися часом. Сонце саме пiдходило до зенiту, отже, на Яйцi наставав полудень. Запрограмувавши у годинник нову добу - двадцять п'ять годин i п'ятнадцять хвилин, я виставив полудень i озирнувся. Галина, хитаючись, вийшла з "дому" i пiдiйшла до мене.
- Мабуть, черепно-мозкова травма. - З винуватим виглядом сказала вона. - Похитує i нудить...
Я нiчого не вiдповiв - мене теж нудило, але вiд голоду. Сонце припiкало досить сильно, тому я запропонував повернутися до будинку. Розмотав ногу, спробував встати на неї без милицi - боляче, але терпимо, мабуть, обiйшлося без перелому.
- А як там розмутон? - Задумливо дивлячись на равликiв, раптом запитала Гала.
- На вигляд цiлком цiлий, тiльки дверцята злегка зiм'яло.
- Полагодити зможеш?
- Гадаю, що так. - Я взявся виправляти дверцята розмутона. - Все, готове, тiльки невелика щiлина залишилася.
- Давай сюди равликiв!
Гала посадила в агрегат останнiх трьох равликiв, набрала якусь програму i ми почали чекати. Апарат працював вiд сонячних батарей, на небi не було нi хмаринки, тому енергiї для роботи йому цiлком вистачало.
- Я ввела в ДНК посилене зростання i швидке розмноження. Думаю, повиннi вийти великi равлики, тож цiлком можна буде наїстися всього одним...А ще запрограмувала менш жорсткий панцир... - Мiркувала вголос Гала.
Через деякий час пролунав дзвiнок, як у мiкрохвильовки, дверцята вiдчинилися i ми побачили трьох величезних, розмiром з дитячий м'яч, равликiв з тонкими та м'якими оболонками замiсть раковин.
- Сьогоднi обiйдемося без бiлкової їжi, цим равликам необхiдно розмножитися. - Повiдомила Гала, пересаджуючи равликiв до пластикового ящика i накриваючи його кришкою. - А для розмноження їм треба багато їжi. Давай збирати листя i стебла... - I вона почала збирати все, що залишилося вiд заростей винограду, якi колись встеляли всi стiни i стелю оранжереї.
Я теж став їй допомагати. Нам вдалося знайти майже свiжу гiлку з не зовсiм сухими гронами. Пiдкрiпившись сухими ягодами i декiлькома найбiльш свiжими листочками, ми сунули кiсточки в розмутон, ввiмкнули його i незабаром отримали велике, розмiром з волоський горiх. насiння.
- Треба би посадити кiсточки, тодi у нас виростуть винограднi дерева. - Запропонувала Гала.
Про те, що посiви треба буде чимось поливати, вона навiть не подумала, а я вирiшив промовчати. Ми вийшли i почали копати ямки пiд насiння. Закiнчивши роботу, ми повернулися у будинок, лягли на пiдлозi поруч i задивилися у небо.
- Якби ще багаття розвести... - Пробурмотiла Гала, дивлячись на зiрки, що з'являлися на небi. - У тебе запальнички, випадково, немає?
- Запальничка нам не потрiбна - вогонь можна розвести за допомогою сонця i скла вiд годинника, але дрова... Тут же немає дерев.
- I нiчого дерев'яного?
- Лише чотири нiжки вiд столика. Все iнше було або залiзним, або пластиковим.
- Не густо... - Вона вiдвернулася. - Добранiч.
Прокидаючись вночi, я чув, як вона тихенько плакала, мабуть, згадуючи сина. Мої очi теж були вологими, менi снилася Сандра i нашi мрiї про дiтей...
-3-
Вранцi равликiв в ящику виявилося вже вiсiм - три великих i п'ять маленьких, щойно народжених. Ми з'їли одного великого равлика на двох, а iншим пiдкинули листя i стебла. Я вiдправився на розвiдку, а Гала залишилася на господарствi. Розвiдка менi нiчого нового не дала, крiм того, що я вимiрював вiдстанi до горизонтiв. У напрямку пiвнiч-пiвдень радiус планети виявився майже таким, як у Землi, тому вiдстань вiд точки стояння до горизонту становила, вiдповiдно до вимiрника на похiдному годиннику, п'ять кiлометрiв. Вiдстань у напрямку захiд-схiд була майже в пiвтора рази бiльшою i становила близько семи кiлометрiв.
А от Галi дещо вдалося. Зiбравши з купи овочевих вiдходiв трохи цвiлi, вона помiстила її в розмутон, ввела програму i зустрiла мене чудовою вечерею - великим шматком пухкої, сирної на вигляд, маси зi смаком грибiв.
- Я подумала, що це хоча i цвiль, та все ж гриби. - Розповiдала вона, наминаючи своє творiння за обидвi щоки. - Якщо трохи змiнити ДНК, то можна отримати цiлком їстiвнi гриби, хоча й без нiжок та капелюшкiв, як у справжнiх.
Трохи цих "грибiв" ми всипали у ящик до равликiв, потiм зiбрали всю цвiль, яку тiльки змогли знайти, i помiстили в розмутон. Включивши програму, ми лягли спати, нарештi ситi.
А вночi почалася гроза. Налетiв сильний вiтер, загримiв розкотистий грiм, заблищали блискавки i в їх свiтлi ми побачили струменi дощу. Наш "будинок" стрясався пiд поривами вiтру i протiкав у багатьох мiсцях. Притиснувшись одне до одного в єдиному сухому куточку, що не продувався, ми просидiли без сну до самого ранку. Вранцi вiтер погнав хмари за горизонт i знову вийшло сонце.
Ящик з равликами виявився перевернутим i вони розповзлися. Спiймати вдалося тiльки одного, iншi спритно закопалися пiд землю. Як я нi розкопував її, жодного знайти не вдалося. Грибiв теж залишилося не багато - вночi вiтер вiдчинив перекошенi дверцята розмутона i забрав майже весь його вмiст у невiдомiсть. Вода в баку закiнчилася, але нам вдалося зiбрати трохи дощової з поверхнi обшивки. З'ївши останнього равлика i закусивши невеликою порцiєю грибної маси, ми залишилися без їжi. Через годину, пiдiйшовши до ями, викопаної у пошуках равликiв, я виявив на її днi воду. Вода! Виявляється, грунт Яйця мiстив у собi воду i вона просочилася у викопану яму! Значить, кiсточки навiть не треба поливати. А якщо вирити колодязь, то у нас буде постiйне джерело води!
Не шкодуючи сил, я тут же приступив до риття справжнього колодязя. Викопавши двометрову яму, я змiцнив її стiнки пластиковими поличками, поставив для їх утримання розпiрки i, зовсiм знесилений, вже на заходi, вповз до "будинку".
Поголодувавши два днi, я знову вирушив на розвiдку. Йти вирiшив в той бiк, куди дув вiтер, тобто, зi сходу на захiд. Та яка, врештi, менi була рiзниця? Вийшовши на свiтанку, я пiшов прямо по азимуту, виставленому у похiдному годиннику. Вже за кордоном видимостi "дому", я дав волю своєму розпачу.
- За що?! - Волав я в ясне сонячне небо. - Чому ми не померли миттєво, як всi iншi?!! Чому змушенi повiльно вмирати вiд голоду на цiй пустельнiй планетi?!!! - Я штовхнув ногою камiнь, який менi пiдвернувся, i раптом застиг - зi зворотного боку камiнь був покритий бiлувато-сiрою масою, схожою на нашi "гриби".
Я спробував масу на смак - вона сама! Мабуть, вiтер забрав її, а вона випала з дощем i розрослася пiд камiнням. Я став перевертати один камiнь за iншим - всюди був шар сироподiбної грибної маси! Знявши сорочку, я зiскрiбав у неї з каменiв цю масу, а потiм вiдправився назад по азимуту. Гала лежала в "будинку" майже без сил, але коли я висипав перед нею на пластикову поверхню полицi свою знахiдку, одразу ж ожила i почала їсти. Частину маси ми на нiч помiстили у розмутон i до ранку отримали ще бiльшi "гриби" - тепер вони зовнi були схожi на пористу губку, а смаком нагадували печерицi.
- Живемо! - Зробив я оптимiстичний висновок перед сном.
Наступного дня я вирiшив вiдправитися у дальню розвiдку на кiлька днiв.
- Рон, я з тобою! - Заявила Гала. - Не хочу залишатися тут сама.
- А якщо...
- Нiяких "якщо"! Якщо вже нас залишилося двоє, то i робити все ми повиннi вдвох! Беремо з собою розмутон - i хоч на край свiту!
Сила тяжiння на Яйцi була майже такою ж, як на Землi, ну, може, трохи меншою. Тому для важкого розмутона довелося спорудити волокушу з полиць. Прихопивши з собою чотири дерев'янi нiжки, ми вирушили прямо за тим же азимутом, за яким я йшов вчора, тобто зi сходу на захiд.
Волочити слизький пластик по рiвнiй поверхнi було не дуже важко, тому рухалися ми досить швидко. Як не дивно, каменi пiд ногами не траплялися. I тiльки коли "будинок" зник за горизонтом, я натрапив на перший з них. Це був вчорашнiй камiнь, гриби з якого я ретельно зiскрiб. Залишивши волокушу з розмутоном, ми почали обшукувати кожен камiнь трохи далi. Деякi були голi, на деяких вже встиг вирости новий шар, та лише на кордонi видимостi нашої волокушi ми знайшли новi каменi з товстим шаром "грибiв". Пiдтягнувши розмутон до них, ми поїли, вирили ямку, щоб отримати новий запас води, розмножили собi "грибiв" на подальшу дорогу, спорудили навiс з волокушi, обiперши її на розмутон, i лягли спати.
Вночi знову йшов дощ. Спокiйненький такий, без вiтру чи грому, вiн мирно стукав по нашому "даху" i навiював земнi спогади... Я бiгав за Сандрою босонiж по мокрому морському пiску, а хвилi накочували на мої ноги i приємно їх холодили...
Вранцi виявилося, що мої черевики i Галина куртка зовсiм промокли - мiсця пiд навiсом було замало. Не вистачало нам ще тут чимось захворiти! Довелося розпалити вогонь i спалити в ньому двi нiжки вiд стола. Поки сушилися нашi речi, ми спробували посмажити на вогнi "гриби" i закип'ятити у бляшанцi воду з додаванням все тих же грибiв. Вийшло дуже смачно, давно не їли приготованої їжi!
Вогонь i сонце швидко висушили нашi речi i ми знову вирушили в дорогу, взявши кiлька вугiллячок для того, щоб розпалити ще одне багаття. Час вiд часу нам траплялися каменi з "грибами", ми їх зiшкрiбали i складали у розмутон. Вже при заходi сонця каменi перестали траплятися, ми ввiмкнули розмутон просто на волокушi i йшли так до самої ночi. Коли майже стемнiло, зупинилися на привал, розпалили багаття з останнiх дерев'яних нiжок, викопали ямку-колодязь, зварили собi густий грибний "суп" i, повечерявши, заснули.
Вранцi ми доїли вчорашнiй "суп" i знову пiшли прямо. Каменi бiльше не траплялися. Сонце припiкало, погляду зупинитися було нi на чому, ми йшли, автоматично переставляючи ноги i опустивши голови донизу, поки у щось не вперлися. Це були дверi. Звичайнi дерев'янi дверi стояли посеред голого неозорого простору.
- Це галюцинацiя? - Запитала Гала, скинувши з плеча лямку волокушi.
- Та не схоже... - Помацав я дверi рукою.
- Цiкаво, хто їх тут поставив?
- Цiкаво, для чого їх тут поставили! - Я обiйшов дверi навколо.
По обидва боки дверi були абсолютно однаковi, навiть малюнок на дошках збiгався. От тiльки ручка... Ручка була лише з того боку дверей, звiдки прийшли ми.
- Якщо є ручка, то дверi треба вiдчинити! - Зробила висновок Гала i натиснула на ручку.
Дверi вiдчинилися i ми увiйшли до бетонного примiщення розмiрами три на три метри. Бетон був старим, потрiсканим, на стiнах красувалися плями грибної цвiлi i стiкали краплi води... Я визирнув назовнi - гола земля, вiрнiше Яйце i дверi посеред пустелi. Заглянув всередину - бетонне примiщення з вируючiм пiд стелею туманом i з облiзлими дверима, на яких вгадувалися слiди колись бiлої фарби...
- Рон, давай затягнемо сюди розмутон! - Розпорядилася Гала i взялася за лямку. - Який-не який, та дах над головою.
Розмутон ми поставили в кутку бiля дверей, а самi лягли вiдпочивати просто на прохолоднiй бетоннiй пiдлозi, намагаючись розгледiти стелю за туманом. Вiдпочивши, поїли сирих "грибiв", зiскрiбаючи їх зi стiн. Потiм я став обстежувати стiни - дуже вже менi здалися правильними трiщини на однiй з них. На перпендикулярнiй до входу стiнi трiщини вимальовували прямокутник метр на два. Поколупавши трiщини ножиком, я стукнув стiну кулаком, i передi мною розкрилися бетонна дверi. За дверима виявилися гвинтовi сходи...
-4-
Сходи були теж бетоннi i дуже старi. Широкi сходинки заввишки сорок сантиметрiв, завдовжки близько двох i шириною близько метра, всi в трiщинах та вибоїнах, крiпилися з одного боку до бетонного цилiндру, а з iншого упиралися у цилiндричну стiну. У цiй стiнi i були встановленi дверi з нашого примiщення.
- Куди вони ведуть? - Запитала Гала, намагаючись розгледiти що-небудь у туманi, що клубочився вгорi i в який йшла сходи.
- Не знаю... Давай перевiримо? - Я влiз на першу сходинку i подав руку Галi.
Пiднiматися такими крутими сходами було не легко. Вже через десяток сходинок ми втомилися i стали важко дихати, потiм свiдомiсть почала затуманюватися, а замiсть неї накотилася хвиля нестримної пристрастi. Зриваючи одне з одного одяг i розкидаючи його у рiзнi боки, ми зайнялися шаленим, запаморочливим сексом просто на черговiй сходинцi. Не тямлячи себе, не бачачи нiчого навколо, дико рикаючи i звиваючись, ми вiддавалися цьому величезному, всепоглинаючому сексу до повної знемоги... поки випадково упершись ногами у цилiндричну стiну не вiдкрили новi дверi.
Випавши у новий простiр, ми майже миттєво прийшли до тями i виявили, що перебуваємо у такому ж примiщеннi, як i те, внизу. Правда, на стiнах не було цвiлевих грибiв, проте по пророслому крiзь бетон листю повзали величезнi равлики. Равлики були розмiрами з баскетбольний м'яч i без раковин.
- Мутували... - Чомусь вимовила Гала i раптом помiтила, що стоїть без одягу. - Ой!...
- Треба повернутися за одягом. - Спохватився я.
- Угу. - Вiдповiла Гала, виходячи за мною на сходи.
Тiльки я ступив на сходинку, як на мене знову нахлинула пристрасть. Я повернувся до Гали, вона глянула менi в очi i одразу ж вiдскочила назад:
- Нi! Я на сходи не пiду!
- Гаразд, я сам. - Пристрасть вiдпустила мене, я зiбрав розкиданi речi i повернувся до розчинених дверей, за якими чекала мене Гала.
Одягнувшись, ми зловили по першому-лiпшому равлику, що трапилися пiд руку, i вп'ялися у них зубами. Голод був настiльки сильним, що кiлька хвилин ми взагалi нi про що не думали. А коли наїлися, вирiшили роззирнутися уважнiше. У кутку бiля дверей ми побачили свiй розмутон. Правда, вiн був абсолютно iржавим, дверцята зовсiм вiдвалилися i лежали поруч, а всерединi розташувався величезний равлик, який зайняв весь його простiр.
- Який вiн старий... - Торкнула Гала размутон рукою. - Наче пройшло рокiв з триста.
- А от зараз перевiримо! - Я штовхнув пофарбованi бiлою облiзлою фарбою дверi.
Дверi вiдчинилися i ми вийшли назовнi. Тепер Яйце не було голим - всюди росли кущики помiдорiв i гайки дерев з виноградним листям. Серед них, нi вiд кого не ховаючись, повзали величезнi равлики без раковин. Тепер вони були схожi на величезнi слизькi каштани з очима на рiжках. Мiж дерев звивався тонкий струмочок.
- Як тут все змiнилося... - Крутила головою Гала, мимоволi взявши мене за руку.
Я руки виривати не став. Тiльки зiтхнув, на мить уявивши поруч Сандру, i сказав:
- Щоб планета так змiнилася, повинно було пройти багато часу, рокiв з п'ятсот.
- А здається, що ми там були всього пару годин... Цiкаво, як там наш "будинок"?
- Пiдемо, перевiримо? Їжi i води тепер вдосталь.
- Пiдемо. - Погодилася Гала i ми, все так же за руки, пiшли за азимутом iз заходу на схiд.
По дорозi ми ловили равликiв, смажили їх на вогнищах - благо сучкiв тепер було досить, пили воду зi струмкiв, збирали то помiдори, то виноград i отак, не поспiшаючи, через три днi побачили на горизонтi пагорб. Пагорбом виявився наш "будинок" - залишки оранжереї, якi просiли в землю i порослi заростями помiдорiв та винограду. За пагорбом розташувалося невеличке озерце, з якого витiкав струмочок.
- Звiдки тут взялося озеро? - Здивувалася Гала.
- Мабуть, наш колодязь розширився. Добре, що будинок не затопив.
- Рон, а давай заберемося всередину i пошукаємо що-небудь потрiбне. - Запропонувала Гала.
Я погодився. З потрiбних речей нам трапилися пара пластикових кухлiв, частина бака, яка могла служити каструлею, i великий брезентовий мiшок, з якого ми спорудили рюкзак. Переночувавши у старому будинку, на ранок ми вiдправилися назад, до гвинтових сходiв.
З рюкзаком йти було набагато легше, нiж з волокушею, тому до дверей ми дiсталися до кiнця другого дня. Тепер дверi стояла не посеред пустелi, а серед помiдорного чагарнику i величезних губкоподiбних шапок грибiв. Гала зупинилася у нерiшучостi:
- Рон, поясни менi, як це дверi, що стоять просто так, без нiчого, вiдкриваються у примiщення?
- Я думаю, що цi дверi не простi, вони ведуть у п'ятий чи ще якийсь там вимiр. - З розумним виглядом вiдповiв я. - У нашому, тривимiрному свiтi - це просто дверi в нiкуди, а там - з"являється новий простiр.
- А сходи... ти пам'ятаєш, що на них з нами вiдбувалося? - Гала почервонiла i опустила очi в землю.
- Пам'ятаю... - Менi теж було нiяково. I перед Галою, i перед пам'яттю Сандри. - Проте ми перенеслися у часi на кiлька сотень рокiв. Мабуть, кожна сходинка - це якийсь вiдрiзок часу. Знати б, скiльки сходинок ми пройшли...
- А там, на сходах... напевно там дiє якась програма, яка змушує нестримно розмножуватися... Адже якби нашi равлики так сильно не розмножувалися, вони б не заселили планету так швидко.
- I помiдори, i виноград. - Додав я. - I ми...
- До речi, Рон, а звiдки взялися помiдори?
- Мабуть проросло насiння з тих вiдходiв, якi я закопав. - I я вiдкрив дверi.
У бетонному примiщеннi стояла приємна прохолода, повзали величезнi равлики, на пiдлозi валялися сухi винограднi стебла. Не закриваючи дверей, ми розташувалися на порозi, розвели багаття, зварили суп з грибiв i засмажили одного равлика, нанизавши його шматки на прути, як шашлик. Помiдори порiзали i присмачили виноградним соком. Вийшов чудовий пiкнiк. Уже за пiвнiч ми закрили дверi i лягли спати, пiдклавши пiд голови рюкзак...
Прокинувшись вранцi, я не знайшов у примiщеннi Гали, а визирнувши за дверi, побачив, як вона плюскається у струмку за кущами. Я й сам давно не приймав ванни, тому викупався з величезним задоволенням. Погода на Яйцi стояла чудова - на цiй широтi температура коливалася вiд двадцяти двох до двадцяти восьми градусiв, тому ми навiть зважилися випрати свiй одяг, а тим часом трохи позасмагали.
Вже пiсля обiду, коли ми вдяглися у чистий одяг, я знову вирiшив зазирнути на сходи.
- Але ж там... - Спробувала зупинити мене Гала.
- Попереджений - отже озброєний! - Переконливо вiдповiв я. - Постараємося тримати себе в руках.
- Якщо вийде... - Прошепотiла собi пiд нiс Гала, але я зробив вигляд, що не почув. - Прихопи з собою рюкзак, бо пройде рокiв з триста i весь його вмiст перетвориться на попiл. - Приречено зiтхнувши, вона встала i пiшла за мною.
-5-
Пiднявшись на одну сходинку, я штовхнув дверi - в кутку бетонного примiщення виднiлася купка iржi - все, що залишилося вiд розмутона. Анi листя, анi равликiв в примiщеннi бiльше не було. Я зачинив дверi i почав дертися далi, рахуючи подумки сходинки. Цього разу стримувати пристрасть нам вдалося аж до тринадцятої сходинки. На чотирнадцятiй ми вже абсолютно не володiли собою i знову кинулися у нестримний секс. Втрачаючи сили, Гала намагалася вiдповзти вiд мене вище, але я наздоганяв її i знову оволодiвав нею... Це тривало, мабуть, кiлька годин, поки ми, знову ж таки випадково, бо мозок абсолютно не працював, не штовхнули дверi до бетонної камери. Вивалившись у них, ми деякий час приходили до тями, а потiм я повернувся на сходи за одягом.
Зовнiшнi дерев'янi дверi тепер виглядали не такими старою, фарба на них майже не облiзла. За дверима виявився справжнiй лiс - високi дерева хитали своїми верхiвками метрах в п'яти-шести над головою, з них звисали величезнi грона синiх, червоних, жовтих i зелених ягiд, розмiрами з середнє яблуко.
- Дивись, як цiкаво виходить. - Куштуючи ягоди на смак, почала мiркувати Гала. - Пiр року тут немає, тому ягоди визрiвають постiйно, можна збирати кiлька врожаїв на рiк. Ось, дивись, тут тiльки починають квiтнути... - Вона нахилила до себе квiтучу бiлими квiтами гiлку i понюхала. Поруч з квiтучої шапкою, схожою на бузок, висiло гроно майже чорних ягiд, розмiрами з волоський горiх. - Ой, а цi на смак вже зовсiм не схожi на виноград!
На рiзних деревах плоди, хоч i зiбранi у грона, виявилися рiзними. На довгих, як у збiльшеного винограду гронах, плоди i смак мали виноградний. На зонтичних гронах, схожих на горобину чи калину, ягоди були розмiрами з велику сливу i смак мали абсолютно не схожий нi на що земне. Деякi дерева обмотували лiани, на яких бiлiли квiти, зеленiли недозрiлi грона i червонiли великi ягоди, схожi на помiдори. I винограднi, i помiдорнi нащадки-мутанти наших посiвiв мали тепер по кiлька рiзних видiв.
- Думаю, пройшла не одна тисяча рокiв. - Вирiшила Гала.
Серед кущiв i дерев час вiд часу проповзали великi, розмiром з м'яч, давно знайомi нам равлики i пробiгали тварини розмiром з собаку на шести нiжках. Нас вони не боялися, мабуть, суперникiв у них в цьому лiсi не було. Раптом трохи вiддалiк ми почули вереск i звуки боротьби. Розвiвши гiлки, побачили, як на березi рiчки, в яку перетворився струмочок, де ми купалися всього кiлька годин тому, шестиногий звiрок напав на равлика i вiдгризав його задню частину, в той час, як вiн передньою частиною намагався вiд нього втекти.
- Ов-ва! Вiн так i на нас може напасти! - Злякалася Гала.
Звiрятко повернуло до нас рiжки з очима, пiдхопило в пащу вiдгризений шматок равлика i зникло в кущах.
- Зате нам тепер не треба полювати. - Наздогнав я передню половину равлика. - Зараз розведемо багаття i поїмо!
Пiдкрiпившись, ми поплавали в рiчцi. Її ширина виявилася близько двадцяти п'яти метрiв, а глибина - три-чотири.
Побудувавши курiнь з гiлок у кущах бiля рiчки, ми вирiшили пожити тут деякий час. Наступного дня менi вдалося пiдстерегти i зловити бiля водопою шестиногого звiра, накинувши йому на голову куртку. Коли я почав обробляти свою здобич, виявив, що нi скелета, нi будь-яких кiсток у нього не було - суцiльний клубок м'язiв, з якого виросли шiсть вiдросткiв-нiжок. Рiжок з очима виявилося три пари - одна велика, одразу помiтна, що стирчить як у равлика, i двi маленькi - майже на самому носi, i за потилицею. Зате весь рот був покритий теркою з кiсткових горбкiв, переднi ряди яких досягали пiвтора сантиметри i були дуже гострими.
- Гала, дивись, на яких хижакiв перетворилися нашi равлики! - Принiс я здобич до куреня. - Справжнiй равликозавр!
Та Гала менi не вiдповiла. Вона сидiла, притулившись до стовбура дерева, i байдуже дивилася в нiкуди.
- Гей, що з тобою? - Почав я її тормосити.
- Не знаю... Якось все... - Махнула вона рукою i знову замовкла.
Менi здалося, що вся вона якось змiнилася, але що в нiй було не так, поки не мiг зрозумiти.
Я сам приготував вечерю, зваривши з жилавих частин равликозавра бульйон, а з нiжного черевця засмаживши шашлик. Я їв все це за обидвi щоки, а Гала, ледь торкнувшись, сказала, що її нудить.
Наступного ранку вона навiть не стала виходити з куреня. Треба було щось робити. Побродивши по лiсi, збираючи плоди i ягоди, я вирiшив, що якщо в її станi нiчого не змiниться, треба йти до уламкiв оранжереї за аптечкою. Хоч щось за цi тисячi рокiв там мало зберегтися? До вечора Галi стало краще i вона цiлком нормально повечеряла. Але вранцi знову все повторилося.
- Усе! - Я рiшуче встав i почав збирати в рюкзак залишки снiданку. - Йдемо до корабля!
- Навiщо? - Байдуже дивлячись у небо, запитала Гала.
- Так треба!
Я допомiг їй встати i за руку потягнув за собою, очищаючи шлях вiд гiлок i продираючись в деяких мiсцях крiзь непролазнi джунглi. Боротьба з джунглями сильно уповiльнювала наш шлях, та й Гала ледве переставляла ноги. Я помiтив, що вся вона якось округлилася, спухла, чи що? Йти довелося п'ять днiв. Коли за моїми пiдрахунками до старого табору залишалося всього близько кiлометра, Гала впала без свiдомостi. Як я її нi тормосив, приходити до тями вона не збиралася. Я мiг би залишити її i без нiчого сходити за аптечкою, але в лiсi бiгали равликозаври i пару разiв я навiть бачив декого бiльшого. Довелося взяти її на руки. Через пiвтори години я вийшов на берег величезного озера. Звiрившись з координатами, ледве знайшов на його березi те, що залишилося вiд оранжереї. Вхiд до неї довелося не тiльки звiльняти вiд рослин, а й вiдкопувати. Назбирав сухих гiлок, розпалив багаття, принiс води, поставив на вогонь казанок... Коли в темрявi до багаття з усiх бокiв почали пiдкрадатися тварини, втягнув Галу всередину. Кинув кiлька палаючих гiлок у тварюк i, мабуть, потрапив, бо почув несамовитий вереск. Вечеряв вже у закритiй з усiх бокiв землянцi. Гала до свiдомостi так i не приходила. Доторкнувшись рукою до її роздутого живота, вiдчув, як у ньому щось ворушиться, розлад, чи що?
Спорудивши з гiлки i листя факел, почав розшукувати аптечку. Герметичний ящик був ще цiлий i досить мiцний - опади i вiтри сюди не потрапляли. Таблетки з аптечки довелося викинути, вони перетворилися на порох, змiшавшись iз залишками паперової упаковки. Знайшов кiлька ампул зi знеболюючим i заспокiйливим, про всяк випадок вколов Галi i те, i iнше. Зовсiм знесилений лiг спати...
Пiд ранок прокинувся вiд дивних звукiв. Не приходячи до тями, Гала стогнала, а її живiт так i ходив ходором. Пiд нею утворилася калюжа кровi. У променях сонця, що сходило, побiг до озера по воду i одразу ж повернувся назад. Роздягнув Галу, почав її обмивати вiд кровi i тут...
Колись ми з Сандрою разом приймали пологи у нашої вiвчарки Трудi. Те, що вiдбувалося з Галою, було схоже на це - один за iншим з неї стали виповзати людськi дитинчата розмiром з невеликий огiрок, який зазвичай кладуть у банку, щоб замаринувати. Розгубившись, я дивився, як вони навкарачки повзуть до сонця i тiльки рахував їх. Всього з Гали виповзло вiсiм чоловiчкiв. Вийшовши назовнi, я побачив, як вони, спритно переповзаючи через гiлки та iншi перешкоди, ховаються у лiсi... Гала прийшла до тями лише пiд вечiр. Про народжених дитинчат я їй не сказав...
За допомогою знеболюючих i при посиленому харчуваннi, Гала повнiстю оговталася через два днi. А на третiй почалася злива. Наша землянка стала пiдтiкати, жити в нiй було не комфортно, тому я запропонував повернутися до дверей.
- Гаразд. - Переступаючи в калюжi води, що натекла до "будинку", погодилася Гала. - Тiльки давай подумаємо, як можна убезпечити себе вiд дiї гвинтових сходiв.
- Якщо там дiє якась хiмiя, можна спробувати спорудити захиснi маски. Он в аптечцi кiлька герметичних пакетiв з бинтами.
- А якщо там якесь випромiнювання, що дiє на мозок?
- Тодi треба чимось iзолювати голови... - Я почав нишпорити по "дому" в пошуках чого-небудь пiдходящого.
- Рон, подивися, це не пiдiйде? - Гала стояла пiд навислим уламком обшивки, яка вiд часу розшарувалася настiльки, що з неї стирчав шматок товстої фольги.
- Фольга! Саме те, що треба! - Зрадiв я. - Давай обережно звiльняти її вiд решти.
Нам вдалося звiльнити кiлька шматкiв фольги, з яких я тут же спорудив щось, схоже на шоломи. Поки ми обривали обшивку, "будинок" пiд зливою остаточно просiв так, що ми ледве встигли вискочити з-пiд уламкiв. Довелося рушити у зворотний шлях просто пiд тугими струменями дощу, надiвши на голови шоломи...
Дощ не припинявся кiлька днiв. Сидячи бiля розкритих дерев'яних дверей, Гала вчила мене плести з широкого довгого листя помiдора-мутанта рогожi. Накинувши таку рогожу на голову i плечi, можна було вийти пiд зливу, в плетенi кошики можна було збирати фрукти i равликiв, та й спати не на голому бетонi теж було приємнiше. Сидячи в сухому бетонному примiщеннi, пiд звуки нескiнченного дощу, менi раптом спало на думку пiдрахувати, скiльки днiв ми прожили на Яйцi.
- Скiльки часу минуло, поки я прийшов до тями, я не знаю, але думаю, що не бiльше двох. - Сказав я, роблячи двi зарубки на великiй рiвнiй палицi. - Потiм ще три днi, поки не прийшла до тями ти...
- В оранжереї ми прожили, здається, дня чотири. - Стала допомагати менi Гала.
- Потiм три днi йшли до дверей...
- А як рахувати час на гвинтових сходах? - Пiдняла до мене голову Гала. - Адже там...
- Думаю, лише кiлька годин. Час на сходах рахувати не будемо.
- Ти хоч горизонтальну риску зроби, чи що.
- Добре, роблю риску...
- Тодi... Ми вийшли i вирiшили подивитися, як там наш "будинок". До нього йшли три днi.
- Так, ще три... - Зробив я новi насiчки.
- А потiм ми з ранку пiшли назад i швиденько за два днi повернулися до дверей.
- Один день провели, як у раю...
- А потiм тобi знову заманулося перевiрити сходи.
- Так, роблю ще одну горизонтальну риску.
- Потiм ми побудували курiнь. Далi нiчого не пам'ятаю...
- Ми прожили в ньому два днi. Ти захворiла i я вирiшив повернутися до оранжереї за аптечкою.
- Щось пригадується, але дуже смутно.
- Ти була зовсiм слабкою, постiйно втрачала свiдомiсть, останнi метри менi довелося навiть нести тебе на руках.
- Скiльки ж часу ми йшли?
- Цiлих п'ять днiв.
- Ов-ва!
- Поки ти прийшла до тями i змiцнiла, пройшло ще чотири днi, а потiм наш будинок осiв пiд дощем.
- Назад ми йшли всього два днi i ось уже четвертий живемо тут.
- Всього тридцять три днi! - Перерахував я насiчки на палцi. - Вже бiльше мiсяця... - Я знову поринув у спогади про Сандру.
- А на Яйцi пройшли тисячолiття... - Гала теж замовкла, задумливо дивлячись на безперервнi потоки води з неба...
-6-
Наступного дня знову сяяло сонце. Гвинтовi сходи не давала менi спокою.
- Може, знову пiднiмемося сходами? - Невпевнено запропонував я Галi, але впiймавши її переляканий погляд, продовжив. - Кудись же вони ведуть. Хтось же її побудував. Може там, нагорi, у майбутньому, ми знайдемо цивiлiзацiю.
- Але...
- Ми зробимо маски з бинтiв i одягнемо шоломи!
Долаючи страх, Гала погодилася. Цього разу ми зумiли здолати аж двадцять сiм сходинок, поки не вiдчули пекучого бажання. Гала одразу ж штовхнула бетоннi дверi i зiстрибнула зi сходинки в камеру. Не знiмаючи шолома i маски, вона кинулася до дерев'яних дверей i вискочила назовнi. Знiмаючи свiй захист, я звернув увагу, що фарба на дверi була майже новою, а щоб вибратися до рiчки, треба було прорубувати просiку серед непролазних джунглiв.
Вибравшись на берег широкої рiчки, Гала почала роздягатися.
- Треба скупатися, щоб змити жар. - Пояснила вона, вiдпливаючи на кiлька метрiв.
Я теж почав роздягатися.
- А-а-а!!! - Пролунав несамовитий крик вiд води.
Гала вiд когось вiдбивалася i кричала, час вiд часу виринаючи над поверхнею.
Я кинувся їй на допомогу. На превелику силу менi вдалося виштовхати Галу до берега. Її тiло обвивала iстота, схожа на дуже товсту п'явку. Схопивши нiж, я рiзав її вздовж та впоперек, поки вона не послабила хватку. Це був нащадок одного з наших равликiв - жилаве пiвтораметрове тiло закiнчувалося пащею з дрiбної теркою i рiжками з очима над нею.
- Воно хотiло мене з'їсти... - Поступово приходила до тями Гала. - Равлико-удав якийсь.
- Зате тепер ми його з'їмо! - Пiдбадьорююче поплескав я по тушi равлико-удава.
Поки ми смажили здобич, у кущах час вiд часу пробiгали якiсь тварини, у водi хлюпало щось велике, а в гiлках дерев чулися якiсь пiдозрiлi крики.
- Обережнiше треба би... - Пережовуючи нiжне м'ясо, озиралася на всi боки Гала. - Може, тут вже мiльйони рокiв пройшли i все змiнилося.
Яйце дiйсно сильно змiнилося. Воно тепер не було рiвним, то тут, то там пiднiмалися пагорби, пролягали яри, траплялися якiсь ями. Лiс перетворився на непролазнi джунглi i, якби не наша просiка, дверi в них знайти було б просто неможливо. Рiчок i озер стало бiльше. Хоча з одного високого яру нам вдалося розгледiти i степ, порослий високою травою. А тварин! Їх було безлiч - i повзаючих, i бiгаючих, i плаваючих. А коли ми повернулися до свого багаття, щоб знову перекусити, побачили, як з гiлки величезного дерева щось злетiло, пiдхопило залишки смаженого м'яса i сховалося пiд гучне улюлюкання.
На гiлцi сидiв чоловiчок ростом з великого кота. Вовни у нього не було, але були шкiрястi складки вздовж тiла вiд рук до нiг, за допомогою яких вiн мiг перелiтати з гiлки на гiлку, наче бiлка-летяга.
- Подiбне! - Повторила iстота.
- Дiбне! Дiбне! Дiбне! - Пiдхопило кiлька голосiв i цiла зграйка лiтунiв, перекидаючи одне одному наше м'ясо, полетiла кудись углиб лiсу.
- Хiба з равликiв могли розвинутися людиноподiбнi? - Розгублено подивилася на мене Гала.
Я тiльки знизав плечима, не наважуючись розповiсти про те, що всього десять днiв тому вона народила вiсьмох чоловiчкiв. Чи, може, кiлька мiльйонiв рокiв тому...
- Якось тут стало... незатишно. - Знiтившись i озираючись, пробурмотiла Гала. - В озерi небезпечно, а на сушi водяться...
- Першi людиноподiбнi! - Не дав я їй мiркувати далi. - Отже, якщо ми пiднiмемося ще вище по сходах, то зможемо знайти гуманоїдну цивiлiзацiю! Пiшли! - I я потягнув її до сходiв.
Через маски i шоломи гвинтовi сходи на нас майже не дiяли. Як тiльки ми починали вiдчувати пристрасть, ми одразу ж штовхали бетоннi дверi i виходили на повiтря. Кожного разу Яйце сильно змiнювалося. Ми опинялися то серед непрохiдних джунглiв, наповнених дивними тваринами, то серед свiтлого лiсу. Рiчка ставала то ширше, то вужче, на її крутих берегах з'явилося щось, схоже на будиночки. Потiм навколо нашої бетонної камери три на три метри з"явилася будiвля з кiлькома кiмнатами, а вибравшись до рiчки, ми побачили на iншому її березi справжнє мiсто.
Iнодi ми жили на Яйцi по два-три днi, iнодi навiть по тижню. Чим вище ми пiднiмалися сходами, тим бiльш розвиненою виявлялася цивiлiзацiя за стiнами великої будiвлi, в центрi якої розташовувалася бетонна комiрчина три на три метри з гвинтовими сходами. Одного разу, забравшись на високе дерево, я побачив широкi дороги з якимось транспортом, що з'єднували великi мiста, а якось, вийшовши з лiсу, ми почули над головою гуркiт i, пiднявши голови до неба, побачили лiтаючi дископодiбнi апарати...
Поступово земнi спогади вiдходили на заднiй план, ми все бiльше прив'язувалися одне до одного i навiть вiдчували щось, схоже на кохання. Тепер для сексу нам навiть сходи були не потрiбнi...
Одного разу ми вийшли з комiрчини i опинилися в офiсi. Усюди працювали майже звичайнi люди, от тiльки до якої вони належали расi, визначити не вдавалося. Бiля нашої комiрчини виявилася кiмната з висячими на гачках комбiнезонами. Ми переодяглися i тепер майже не вiдрiзнялися вiд iнших. Вiдзначивши мiсцезнаходження наших дверей, ми вирушили в подорож величезним будинком зi скла та бетону. Люди не звертали на нас уваги i продовжували займатися своїми справами, користуючись якимись складними комп'ютерами. А за будiвлею вирував справжнiй мегаполiс...
- То що, вистачить з нас сходiв? - Запитала Гала. - Ми добралися до людської цивiлiзацiї. Може, спробуємо в неї вписатися?
- Поки не хочеться. - Роблячи черговi насiчки на палцi, вiдповiв я. - Де закiнчуються гвинтовi сходи? Що там, за туманом?
-7-
I ми йшли далi, поки туман над сходами не перетворився на сiру бетонну стелю.
- Усе. Ще кiлька сходинок, i сходи закiнчаться.
- Будемо пiднiматися до самої стелi чи вийдемо ранiше?