Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Рiч

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Весь тиждень газети ряснiли заголовками: "Небачений аукцiон!", "Работоргiвля в кiнцi ХХ столiття!", "Вперше серед речей продається жiнка! Початкова цiна - три мiльйони доларiв!", "Не пропустiть свiй шанс - приходьте на аукцiон!"... Мене продали за чотири з половиною мiльйони...
  
  РIЧ
  ПОВIСТЬ
  (Весна 1992 року)
  * 1 *
   Я стояла пiд душем i подумки хоронила своє кохання. В головi миготiли уривки думок i картини минулого...
   "Мiй коханий вiдданий пiд суд... Замрiявшись, вiн натиснув не ту кнопку i сталася аварiя. Згорiло унiкальне обладнання на суму два з половиною мiльйони доларiв. Якби тодi вiн не думав про мене, нiчого б не сталося. Отже, у всьому винна я... Тепер все його майно буде продано з аукцiону, але i цього не вистачить для погашення збиткiв. Йому загрожує тюремне ув'язнення, я його бiльше нiколи не побачу... Завтра будуть описувати всi його речi для продажу... Речi... Речi... Але ж вiн любив i мене, як рiч!!! Гарну, бажану, але рiч. Вiн нiколи не намагався вислухати мене, для нього важливими були лише його бажання. А якщо я намагалася зробити щось по-своєму, це завжди сприймалося ним як каприз...
   Може, всi чоловiки сприймають жiнок, як речi? Якщо вона коханка, то це рiч для задоволення бажань, прикраса, з якою можна вийти на люди, щоб продемонструвати свiй смак. Якщо вона дружина, то це предмет для створення затишку i порядку у будинку, для виховання дiтей i для виконання функцiй громовiдводу, коли на душi у "господаря" не все в порядку ...
   Бiльшiсть жiнок навiть не намагаються доводити своїм "господарям", що вони теж люди. Тих же, хто намагається щось довести, чоловiки просто не слухають або називають нудними... Всi жiнки - речi. Одухотворенi речi... I я рiч... Завтра речi повезуть на аукцiон... Але, якщо я рiч, то i мене можна продати?!.."
   Вода у душi несподiвано стала дуже гарячою i я вiдкрутила кран з холодною водою. "Цiкаво, скiльки я можу коштувати? Моя робота друкарки оплачується досить низько, але це моя робота, а не я сама. Якби моєї цiни вистачило на виплату збиткiв фiрмi, то Вiн змiг би уникнути ув'язнення... Тодi я повинна коштувати близько трьох мiльйонiв. Але хто захоче купити жiнку за три мiльйони?.. Фу, яка нiсенiтниця лiзе менi у голову..."
   Вода стала зовсiм холодною, думки заструмили чiткiше i швидше. "Отже так, завтра до списку речей треба буде внести i мене, десь посерединi, щоб не вiдразу було помiтно. Поставимо вартiсть - три мiльйони доларiв. Якщо мене куплять, Вiн вiдшкодує всi збитки i буде вiльний... Треба буде дати оголошення в газетах - навiть якщо мене не куплять, це приверне увагу до аукцiону i речi можуть бути проданi за вищою цiною... Чи не все одно для речi, кому вона належатиме? Речей не питають, їх купують. Все одно Йому я вже належати не можу..."
   Я вимкнула воду i вийшла з ванної.
  * 2 *
   На аукцiон, який спочатку обiцяв бути тихим i непомiтним, зiбралася небачена кiлькiсть народу. Весь тиждень газети ряснiли заголовками: "Небачений аукцiон!", "Работоргiвля в кiнцi ХХ столiття!", "Вперше серед речей продається жiнка! Початкова цiна - три мiльйони доларiв!", "Не пропустiть свiй шанс - приходьте на аукцiон!" i тому подiбними. Газети зробили свою справу - на аукцiон прибули найбагатшi люди з нашого i навколишнiх штатiв, всiх розпалювала цiкавiсть.
   Я опинилася у другiй половинi списку речей пiд номером 147... Вiн залишився вдома...
   - Отже, починаємо! Панi та панове, прошу уваги! Номер один - срiбний портсигар. Початкова цiна - п'ятнадцять доларiв. Хто бiльше?
   Речi виносили з-за лаштункiв, я сидiла там же. Вже продали старий "Форд", пiанiно, будинок в передмiстi. Зал поступово розжарювався...
   Я згадала подив агентiв, коли вони почули мою пропозицiю. Великих зусиль коштувало довести їм, що я не з"їхала з глузду, що це необхiдно з метою реклами. Але тут один з них запитав:
   - А якщо Вас все ж таки куплять?
   - В такому разi Ви отримаєте десять вiдсоткiв, тобто триста тисяч доларiв, а я буду жити в будинку мiльйонера! - Це й вирiшило справу.
   - Друкарська машинка. Номер 125. Початкова цiна...
   "Еге ж, як повiльно повзе час. I в той же час, як швидко! Вже друга година, аукцiон триватиме до третьої. Мабуть, сьогоднi мене ще не продадуть..."
   - Номер 129 - дубовий журнальний стiл. Початкова цiна...
   "Моя початкова цiна - три мiльйони. А якщо нiхто не захоче її заплатити? Ну що ж. У такому випадку, я i далi буду жити, вдаючи, що я людина, а не рiч... Працювати друкаркою... Можливо, вийду замiж i стану рiччю свого чоловiка..."
   - Отже, номер 132 - телевiзор - проданий! На сьогоднi аукцiон закiнчено! З приводу виставлених на завтра речей бажаючi можуть отримати довiдки бiля столу розпорядника. Всього Вам доброго, шановнi панi та панове!
   "Сьогоднi мене не продали. Менi можна буде пiти додому о четвертiй годинi, можливо, останнiй раз... Сьогоднi я ще майже людина..."
   - Я хочу подивитися цю рiч! - Мене вивiв iз задуми голос повного, далеко не молодого чоловiка в бiлому костюмi. Вiн вказував тростиною на мене.
   - Якщо ви маєте у своєму розпорядженнi достатньо коштiв, Ви можете це зробити. - Послужливо заметушився розпорядник.
   Повний мовчки показав йому рахунок у своїй банкiвськiй книжцi. Розпорядник вклонився i вiдiйшов. Повний розглядав мене, розгойдуючись з носкiв на п'яти i примруживши одне око.
   - Роздягнiться. Я повинен бачити рiч, яку, можливо, куплю.
   "А я-то думала, що сьогоднi я ще людина! Невже цей тип мене купить? Тiльки б не вiн... А, втiм, яка рiзниця? Треба просто свiдомо прийняти фiлософiю, що для будь-якого чоловiка жiнка - тiльки рiч, тодi буде все одно..."
   Всi цi думки промайнули в головi дуже швидко, i поки вони пролiтали, я з незворушним виглядом роздягалася - не поспiшаючи, але й не занадто повiльно. Нiяких емоцiй - я рiч! Я стояла перед повним гола i, не клiпаючи, дивилася йому в очi. Його вистачило хвилини на три. Потiм вiн круто повернувся i вийшов.
   Вдома я змивала пiд душем залишки сорому. Нiякого сорому надалi у мене бути не повинно! Нiяких бажань, нiяких емоцiй. Тiльки те, що накаже хазяїн - я рiч! Тепер я не сумнiвалася, що мене куплять. Газети пiдняли справжню бурю, вже укладають парi на рахунок можливих покупцiв. Заради такої реклами який-небудь мiльйонер запросто викладе три мiльйони... Завтра я перестану бути собою. А сьогоднi я хочу побути з Ним. В останнiй раз...
   Я вийшла з душу i пiшла до спальнi. Вiн уже спав. Ну звичайно ж, Вiн так перехвилювався: можливе ув"язнення, надiя на звiльнення, втрата коханої... Бiдолашний, такi переживання!
   Мої переживання, зрозумiло, до уваги не беруться - само собою зрозумiло, якщо я Його люблю, то просто зобов'язана чимось пожертвувати заради Його порятунку. Це так природно, з точки зору чоловiкiв...
   Я тихенько лягла поруч i притулилася до Нього всiм тiлом. Любовi вже не було...
  * 3 *
   Сьогоднi народу зiбралося ще бiльше, всi мiсця зайнятi, люди товпляться в проходах, газетярi й телевiзiйники примудряються висiти навiть на вiкнах - всiм цiкаво. Мене пiд охороною страхових агентiв намагалися непомiтно провести з заднього ходу, але кiлька всюдисущих репортерiв прорвалися i сюди.
   - Скажiть, якi Вашi вiдчуття?
   - Я - рiч. У речей немає вiдчуттiв.
   - Що Ви будете робити, якщо Вас куплять?
   - Залишуся рiччю.
   - Ви щось отримаєте з Вашої цiни?
   - Десять вiдсоткiв отримають органiзатори аукцiону, решта пiде на погашення боргу мого колишнього господаря.
   - Як Ви уявляєте свою подальшу долю в якостi речi?
   Але тут ми пiрнули у дверi i репортери вiдстали. Я зiтхнула з полегшенням. Тут, за лаштунками, серед речей, до мене нiхто не чiплявся. Я сiла на стiлець. Iз залу, як морський прибiй, доносився гул голосiв - то голоснiше, то тихiше.
   Пролунав третiй гонг, шум затих, розпорядник почав торги. Сто сорок шостим номером йшов нiмецький сервiз на шiсть персон, сто сорок сьомим - я.
   - Продано! Увага! Номер 147 - колишня кохана пiдсудного! Початкова цiна - три мiльйони доларiв!
   У залi повисла напружена тиша. Залунала неголосна музика, я вийшла на сцену...
   На менi була темно-синя сукня, що щiльно облягала все тiло, з глибоким вирiзом на спинi i чорнi туфлi на високiй шпильцi. Темне, виблискуюче мiддю, густе волосся стягнуте у розкiшний хвiст. Проходячи повз дзеркало, я вiдзначила, що виглядаю непогано. Всi очi стежили за мною. Я легко пройшлася по сценi i зупинилася навпроти ложi пiдсудного. Вiн дивився на мене широко розплющеними очима, нiби бачив вперше. Потiм закрив обличчя руками i опустив голову. Адвокат щось шепотiв йому на вухо, полiцейський конвой, марно намагаючись зберiгати незворушнiсть, витягнувся по боках.
   Я посмiхнулася - нiяких почуттiв Вiн у мене бiльше не викликав. Пройшла на середину сцени, зупинилася i посмiхнулася першим рядам - саме там сидiли мої можливi покупцi. Потiм кинула усмiшку у кiнець залу i репортерам на вiкнах. По залу прокотився легкий шум.
   - Отже, три мiльйони доларiв! Є бажаючi розпочати торги? - Розпорядник явно вiдчував себе не в своїй тарiлцi i, хоча посмiхався, голос його злегка тремтiв.
   Я всiма силами намагалася демонструвати абсолютний спокiй, а щоб вгамувати зрадницьке тремтiння у колiнах, стала, нiби невимушено, походжати по сценi, позуючи то для однiєї, то для iншої камери.
   У третьому ряду пiднялася рука - це був вчорашнiй повний джентльмен.
   - Мiстер Олдингтон згоден заплатити три мiльйони. Хто бiльше?
   Шум у залi почав наростати. Пiднялася рука у першому ряду.
   - Три мiльйони триста тисяч - мiстер Каупервуд. Хто бiльше? - Розпорядник вiднайшов свою звичну впевненiсть.
   З якоюсь дамою у центрi залу сталася iстерика. Знову пiдняв руку Олдингтон.
   - Пристрастi розпалюються! Три мiльйони п'ятсот тисяч!
   "Невже мене купить саме вiн?"
   - Три мiльйони сiмсот тисяч! - Пiднялася рука в другому ряду.
   Я вже не слухала iмен. Аукцiонну гонку вели три чоловiка, але я не бачила хто - перед очима все пливло.
   - Отже, остання цiна мiстера Олдингтона - чотири мiльйони двiстi тисяч - один! Чотири мiльйони двiстi тисяч - два!
   - Чотири з половиною мiльйони!
   Я не бачила, хто назвав цю цiну, очi мої застилав туман, у вухах стояв шум. I раптом, перекриваючи цей шум, пролунало уривчасте, як пострiл:
   - Продано!!!
  * 4 *
   Прийшла до тями я вже за лаштунками, на стiльцi. Молодий службовець, подаючи менi склянку з водою, сказав, що я трималася чудово i тiльки зайшовши за кулiси, виявила нестримне тремтiння у всьому тiлi. Випити подану воду я не змогла - руки тремтiли так, що я облила сукню. Я вiддала склянку i заплющила очi. У залi стояв неймовiрний гамiр. Аукцiон був припинений.
   За лаштунки увiйшов Вiн зi своїм адвокатом. Ну як же, гра у благородство - Вiн не мiг пiти просто так, не попрощавшись! Говорив адвокат:
   - Вас продали мiстеровi Френку Алджернона за чотири з половиною мiльйони. Моєму пiдзахисному тепер нiщо не загрожує: пiсля виплати двох з половиною мiльйонiв фiрмi i десяти вiдсоткiв комiсiйних розпорядникам, йому залишається один мiльйон i сто тисяч доларiв. Сума, виручена за iншi речi (ви чули - iншi! Вiн навiть не помiтив, що ототожнює мене з iншими речами! А чого ж ще я хотiла вiд чоловiка?), проданi з аукцiону, пiде на судовi витрати. Зрозумiло, мiй пiдзахисний виїде зi штату i оселиться десь в iншому мiсцi. Ви дуже багато зробили для нього. (Хоч це помiтив!) Яку суму Ви б хотiли залишити собi? Ми можемо одразу ж це оформити.
   "Яку суму?! У них вистачило совiстi поставити це питання! Вiддати менi все не вистачає благородства!!! Ще б пак, з ув'язнених - отак вiдразу у мiльйонери!.. Хоча, навiщо РЕЧI потрiбнi грошi? Про неї тепер буде пiклуватися новий господар. Нiчого менi не потрiбно, я шляхетнiше за Нього!.. Ну й дурепа... Адже непотрiбну рiч можуть просто викинути, i тодi я опинюся на вулицi без всяких засобiв... Скажу-но я їм ось що":
   - Я рада, що тобi бiльше нiщо не загрожує. Сподiваюся, ти мене не забудеш. - Вiн кивнув, опустивши голову. - Дуже добре, що ти їдеш, це зараз, дiйсно, найрозумнiше. Грошi... Навiщо менi зараз грошi? Щоб новий господар узяв мене разом з ними? - Вiн радiсно стрепенувся. - Але... Адже мене можуть i викинути?.. Давайте зробимо так: п'ятдесят тисяч... Тобi не шкода п'ятдесяти тисяч? - Вiн заперечливо хитнув головою. - Ти перерахуєш їх на iм'я адвоката. - Той здивовано пiдняв брови. - З тим, щоб Ви, - Я звернулася до адвоката, - Поклали їх на свiй рахунок. Ви можете користуватися вiдсотками з цiєї суми, але повиннi скласти зобов'язання повернути менi цю суму в тому випадку, якщо я опинюся на вулицi. Якщо це станеться при Вашому життi, Ви виплатите менi цю суму, якщо пiсля - має бути складено заповiт на мене. Ну, а якщо помру ранiше я, то все залишиться Вам. - "Ого, як загнула! Такого вiд себе я не чекала..."
   Вони одразу ж погодилися. Ще б пак! Так дешево вiдбутися! Тут же були складенi i пiдписанi необхiднi документи. Йдучи, вiн полегшено зiтхнув i розправив плечi. З минулим було покiнчено. Що чекає мене попереду?
   Пiдiйшов службовець аукцiону i сказав, що подано таксi, на якому йому доручено вiдвезти мене до нового хазяїна. Хлопець дивився на мене зi змiшаним почуттям спiвчуття, здивування i захоплення...
   Таксi зупинилося на околицi мiста бiля масивних чавунних ворiт. За огорожею в глибинi виднiвся бiлий палац, що потопав у зеленi. Широка алея вела вiд ворiт до мармурових сходiв парадного входу, що вели просто на другий поверх. На першому, мабуть, знаходилися службовi примiщення. Будiвля, в середньому, була триповерховою, хоча були двi бiчнi прибудови у чотири поверхи, а ззаду визирали двi вищi круглi вежi.
   Я вийшла з таксi, службовець сунув менi в руку якусь картку, побажав усього найкращого, натиснув кнопку дзвiнка на воротах i поїхав. Я пiшла по алеї до сходiв, по дорозi крутячи картку перед очима. На нiй було написано:
  АУКЦIОН
  Љ 147
  Вартiсть ...... 4.500.000. доларiв
  (чотири мiльйони п'ятсот тисяч)
   Пiдiйшовши до сходiв, я побачила лiтнього чорношкiрого лакея, що спускався ними, в чорнiй лiвреї i бiлоснiжнiй сорочцi, з бакенбардами, посрiбленими сивиною i з помiтним черевцем. Вiн велично схилив голову i запитав:
   - Чим можу служити?
   - Це будинок мiстера Френка Алджернона?
   - Так.
   - Тодi проведiть мене всередину. Я - Галина Фiцджеральд.
   - Вас немає у списку запрошених. - Вiн заглянув у вийнятий з рукава папiрець.
   Тодi я, зiбравши всю свою зарозумiлiсть, гордо пiднявши пiдборiддя, простягнула йому свою картку i сказала:
   - Я не запрошена. Я - РIЧ, причому дуже дорога. Ваш господар заплатив за мене чотири з половиною мiльйони. Дорогi речi не залишають на вулицi. - I я пiшла вгору по сходах.
   Вражений лакей почимчикував ззаду, здивовано крутячи у руках картку.
  * 5 *
   Я увiйшла до великого залу з чорними колонами.
   - Зачекайте тут. - Сказав лакей i зник за однiми з бiчних дверей.
   Занурившись у роздуми, я стала походжати по залу. "Менi якось не доводилося зустрiчати жiнок, якi зумiли б змусити чоловiкiв поводитися з собою, як з рiвними. А тут надається можливiсть, вiдкрито оголосивши себе рiччю, домогтися до себе бiльш людського ставлення..."
   - Йдiть за мною. - З-за колони з"явився iнший лакей, у такiй же лiвреї, бiлошкiрий i без бакенбард та черевця, але з бiльш нахабним поглядом.
   Я пiшла за ним. Ми увiйшли до довгого вузького залу, освiтленого вiкнами з лiвої сторони, в якому стояло два столи: один довгий уздовж всього залу, а iнший, короткий - впоперек. Бiля довгого столу стояли стiльцi з високими спинками. Бiля вiкон стиха розмовляли якiсь люди. Бiля короткого столу метушилися два лакеї i офiцiант.
   Лакей, що привiв мене, дiстав якийсь список i гучним урочистим голосом почав зачитувати iмена присутнiх. Другий лакей послужливо вiдсував стiльцi, пропонуючи сiдати до столу i одночасно показуючи призначене названому гостю мiсце.
   На мiй подив, моє iм'я теж прозвучало, а мiсце виявилося на чолi столу. З того, як перезирнулися мiж собою лакеї, я зрозумiла, що мене може чекати якийсь неприємний сюрприз, i вирiшила нi в якому разi не втрачати самовладання.
   Нарештi, всi посiдали. Офiцiант i лакеї рознесли тарiлки з овочевим супом, всi взялися за столовi прилади.
   - Хвилиночку! - У тишi пролунав гучний голос нахабнуватого лакея. - Прошу вибачення, але сталася помилка: мiс Галина Фiцджеральд повинна обiдати у Блакитному залi! - I вiн виразно подивився на мене, не дуже й намагаючись приховати знущальну посмiшку.
   Я вiдклала ложку. Судячи з поглядiв лакеїв, ця сцена була придумана заздалегiдь, зрозумiло, господарем, адже самi лакеї на таке не наважилися б. Спокiйно вставши, я чекала закiнчення тривалої паузи, не клiпаючи, дивлячись в очi нахабного лакея.
   - Мiс Галина Фiцджеральд, Вас проводять до Блакитного залу. - Сказав той, нiяково вiдводячи погляд i передоручаючи мене iншому лакею.
   Я посмiхнулася i з високо пiднятою головою, намагаючись йти якомога витонченiше i незалежнiше, послiдувала за новим провiдником. Спиною я вiдчувала на собi зацiкавленi погляди.
   Йти довелося через весь зал, у кiнцi якого дверi вивели нас в якийсь темний коридор. Спустившись по сходах, ми увiйшли до великого галасливого залу, заставленого, як в громадськiй їдальнi, столами, за якими сидiли вантажники, прачки, покоївки та iнша прислуга. Всi їли, голосно розмовляючи i не звертаючи на мене уваги. Можливо, прислуга нiчого й не знала про незвичайну покупку свого господаря.
   Я зрозумiла, що господар хоче принизити мене, змусити вiдчути, що може робити зi мною все, що тiльки забажає. Але я i так знаю, що я РIЧ! РIЧ, а не прислуга! Тому, якщо менi скажуть обiдати тут, я просто вiдмовлюся їсти.
   - Це тут? - Запитала я у лакея, що зупинився пiд сходами бiля столу i одержував вiд роздатчицi тарiлку густого горохового супу i ложку.
   - Нi, Вам треба пiднятися наверх. - Вiн вказав очима на наступнi сходи.
   Ми пiднялися в якийсь чи то коридор, чи то зал - дуже широкий i довгий. Вiкна тепер знаходилися праворуч. У залi двi жiнки робили прибирання: одна мила пiдлогу шваброю, а iнша закiнчувала протирати вiкно, мабуть, останнє.
   - Дивись, арештантку ведуть. - Тихо сказала одна iнший, але я почула.
   Отже, мене збираються тримати, як арештантку?! Ну що ж, це не так вже й погано. Ще подивимося!
   Ми пройшли через широко вiдчиненi дверi i опинилися у досить великiй кiмнатi з блакитними стiнами. Кiмната мала вигляд шестикутника: стiна з вхiдними дверима i двi прилеглi до неї розташовувалися пiд прямими кутами, причому в бiчних стiнах були такi ж дверi, як i вхiднi. Вони були вiдкритi i за ними виднiлися двi однаковi, теж блакитнi з бiлим кiмнати. Протилежна вiд входу стiна, теж з вiдкритими дверима i бiло-блакитною кiмнатою за нею, мала в довжину близько п'яти метрiв. Двi стiни, теж по п'ять метрiв, пiд кутом 150 градусiв з'єднували двi бiчнi стiни з протилежною. У цих стiнах були великi стрiлчастi вiкна, що виходили в сад, розташований за будинком.
   Все це я розгледiла швидко, не звертаючи уваги на деталi. У кiмнатi знаходилася покоївка, що тримала в руках постiль. Лакей поставив тарiлку з супом на великий круглий стiл в центрi кiмнати.
   - Це Ваше примiщення. - Сказав вiн менi i повернувся до покоївки. - Службовi примiщення треба закрити на ключ, досить залу i спальнi.
   Та одразу ж дiстала з кишенi фартуха ключi, замкнула бiчнi дверi, вiднесла постiль у спальню i попрямувала до виходу.
   - Можете забрати тарiлку. - Ввiчливо посмiхаючись, звернулася я до лакея, не пiдходячи до столу i роблячи вигляд, що розглядаю пейзаж за вiкном.
   - Але ж Ви навiть не сiдали за стiл! - Заперечив той.
   Я прибрала посмiшку i, твердо дивлячись йому в очi, вiдрубала:
   - Дякую, я вже наїлася!
   Лакей перезирнувся з покоївкою, знизав плечима, взяв тарiлку i обидва вийшли. Дверi зачинилися i з того боку почувся поворот ключа в замку.
   "Ух, ти! Мене закривають, як арештантку! Ну й нерозумно. Якщо вже я добровiльно оголосила себе рiччю, то для чого менi тiкати? Я навiть навмисне не стану пiдходити до замкнених дверей!"
   Їсти менi й справдi не хотiлося через пережите хвилювання, хоча я й не пам'ятаю, щоб їла в цi останнi два днi. Я почала роздивлятися. У шестикутнiй кiмнатi, крiм круглого столу посерединi i чотирьох стiльцiв з високими спинками навколо нього, знаходилося два диванчика бiля вiкон, чотири крiсла по обидвi сторони вiд кожної з бiчних дверей, камiн в стiнi праворуч i шафа лiворуч. Стiни були обклеєнi блакитними шпалерами з бiлим вiзерунком, склепiнчаста стеля теж була блакитного кольору, але бiльш свiтлого вiдтiнку. На пiдлозi посеред кiмнати лежав великий, пухнастий, бiло-сiро-блакитний килим, на вiкнах - бiла тюль i блакитнi штори. Оббивка на диванах, крiслах i стiльцях - у синьо-блакитнiй гамi. Сама кiмната була приблизно десять метрiв завширшки i стiльки ж завдовжки. В кiмнатi було чисто, в стiннiй шафi - порожньо.
   Я перейшла в iншу кiмнату, яка виявилася спальнею i теж шестикутної форми, але значно меншою - тут стiна з дверима була п'ятиметровою, протилежна, бiчнi та тi, що були до бiчних пiд кутом - по два з половиною метри. По центру, головою до протилежної стiни, стояло велике лiжко з тумбочками, а перед ним - бiлий пухнастий килим. У стiнах, що з"єднували бiчнi стiни з протилежною - стрiлчастi вiкна, а в бiчних - дверi.
   Бiля одного вiкна розташовувався старовинний секретер, бiля iншого - два крiсла i круглий столик. За правими дверима розташовувалася простора ванна, стiни якої були викладенi темно-синьою скляною плиткою i великими вмурованими дзеркалами, що дозволяли бачити себе з усiх бокiв. Ванна, унiтаз, умивальник - все було в синьо-блакитних тонах. На невеликому столику бiля вiкна стояли два флакони шампуню, мило у мильницi, щiтка-гребiнець, зубна щiтка i паста в склянцi та баночка живильного крему. На вiшалцi висiло два блакитних рушники i синiй шовковий довгий халат.
   За дверима лiворуч вiд лiжка була абсолютно порожня гардеробна.
   Ну що ж, життєвого простору бiльш нiж достатньо, умови цiлком пристойнi. Чесно зiзнатися, я знiмала квартиру набагато гiршу проти цiєї. Правда, досить убогий гардероб - всього один халат! - але це не бiда...
   Прийму-но я, для початку, ванну! З цими думками я включила воду, спiнила у нiй трохи шампуню, роздяглася i занурилася у приємну теплоту. Лежачи у ваннi, я мiркувала про можливi способи своєї подальшої поведiнки.
   "Я - РIЧ, причому досить дорога - чотири з половиною мiльйони! Це не жарти. Тому i вести я себе повинна, як ДОРОГА РIЧ. Чи може дорога рiч ходити в халатi? Зрозумiло, не може! Хiба що тiльки рано вранцi i пiзно ввечерi. Коштовна РIЧ повинна завжди виглядати ошатно. Хоча у мене всього одна сукня, дуже добре, що вона трикотажна - можна валятися на лiжку i не боятися, що вона помнеться.
   Те, що я перебуваю пiд замком, не страшно: можна ходити, сидiти, лежати, мрiяти, ну, в крайньому випадку, зробити якусь зарядку... Якщо менi, як i сьогоднi, принесуть їжу без повного набору столових приладiв, їсти я не буду. Треба дати зрозумiти (Кому? Навiщо? Та яка рiзниця!), що ДОРОГА РIЧ вимагає дбайливого до себе ставлення i дорогої оправи. Хто буде тримати золоту дiадему з дiамантами у брудному целофановому пакетi?!
   З голоду померти менi не дадуть - адже тодi й не варто було платити такi шаленi грошi! Крiм того, галас преси навколо моєї особи змусить показати мене публiцi найпiзнiше тижнi за два...
   Ходити буду впевнено, на прислугу дивитися зверхньо - я їм не рiвня!
   I взагалi, треба вiдчувати себе великим i рiдкiсним дорогоцiнним каменем, ну, наприклад... дiамантом. Шкода, що я погано розбираюся у каменях, а то б, може, придумала щось ще бiльш коштовне. Отже, я - дiамант... Я - дiамант... Холодний, дорогий, даремний i прекрасний... На цьому i зупинимося. Нi! Треба ще додати - одухотворений!"
  * 6 *
   Я пролежала у ваннi, мабуть, з пiвгодини, потiм одяглася, причесалася i, вiдчуваючи себе бадьорою i впевненою, вийшла у кiмнату. Походивши по кiмнатi i принципово не наближаючись до жодної з замкнених дверей, я сiла на одну з канапок i стала дивитися у вiкно, розслабившись, нi про що не думаючи i нiчого не чекаючи. Пару разiв тишу порушувало перешiптування за дверима, але я навiть не повертала голову вiд вiкна. На парк (чи то сад?) почали спускатися сутiнки.
   Нарештi, в дверях повернувся ключ, у кiмнату увiйшла покоївка з пiдносом, ввiмкнула свiтло i стала поратися бiля столу з чайними приладами. Я крадькома глянула на годинник - п'ята година п'ятнадцять хвилин. "Треба буде запам'ятати розпорядок дня, щоб мене не могли застати зненацька. А господар-то так i не з'являється! Я його навiть не бачила. Можливо, вiн прийде пiзнiше ввечерi, треба бути готовою до всього!"
   - Прошу до столу! - Сказала покоївка i вiдiйшла в бiк.
   Я пiдiйшла i сiла за стiл. Поверх блакитної скатертини постелили бiлу мереживну серветку - витончено! "Що тут є? Чайник, чашка з чаєм, ложечка, на блюдцi - нарiзаний лимон, масло у маслянцi, розрiзана навпiл булка на тарiлочцi, серветка... Начебто все пристойно, але чогось не вистачає... Не будемо поспiшати - дiамант повинен бути бездоганним... Ах, ось воно що! Немає ножа, сервiровка не повна! Що ж це виходить, я повинна намазувати масло на булку ложкою? Нi, я себе не дам знецiнити! Доведеться знову сказати "Дякую!"..."
   - Дуже дякую! - Сказала я, вiдкладаючи серветку i встаючи з-за столу, так i не доторкнувшись до їжi.
   - Прибирати? - Запитала покоївка, вказуючи на незайманий чай.
   - Так. - Спокiйно пiдтвердила я i повернулася на свiй диван бiля вiкна.
   Покоївка з пiдносом вийшла, у замковiй щiлинi знову провернувся ключ. Я посидiла трохи на диванi, потiм встала, пройшла у спальню i прилягла на лiжко, подумки давши собi вказiвку прокинутися не пiзнiш сьомої години або при найменшому шереху.
   Прокинулася я за десять хвилин до сьомої. В кiмнатi було зовсiм темно. За вiкнами лунав дзвiн цикад. Парк бiлiв магнолiями, освiтленими спрямованим на них свiтлом замаскованих прожекторiв. Я взула туфлi, поправила сукню i волосся, вийшла у кiмнату i, не включаючи свiтла, сiла на колишнє мiсце обличчям до вiкна.
   О сьомiй п'ятнадцять вiдчинилися дверi i в освiтленому отворi знову постала покоївка з пiдносом. Поставивши пiднос на стiл, вона клацнула вимикачем i запитально подивилася на мене. Я зробила вигляд, що не помiтила її погляду, i з байдужим виглядом знову вiдвернулася до вiкна. Бiдоласi знову довелося розставляти прилади! Я вирiшила не їсти i цього разу. "Чому я повинна їсти одна? Навiть породистому скаковому коню дають конюха i об'їждчика! Я обов'язково буду робити те, що менi накаже хазяїн. Їсти менi нiхто поки не наказував!"
   - Прошу до столу! - Покоївка закiнчила сервiровку i знову вiдiйшла в сторону.
   Я сiла i, посидiвши кiлька секунд, встала з-за столу.
   - Дуже дякую! - Я повернулася на диван.
   Зрозумiло, про мою поведiнку доповiдається господаревi. Вiн, мабуть, спецiально не з'являється, щоб придушити мене самотнiстю i помацати мiй характер. Якщо я не буду їсти, то, найбiльше дня через три, вiн змушений буде з'явитися. РIЧ змусить звернути на себе увагу!
   Вечiр пройшов спокiйно i о десятiй, прополоскавши i повiсивши сушитися сукню, я лягла спати.
   Прокинулася я рано вранцi вiд радiсного i яскравого свiтла сонця, що заглядало до мене у кiмнату. Подивилася на годинник - за п'ятнадцять хвилин сьома. I хоча хотiлося полежати в лiжку довше, я встала i пiшла у ванну - люблю купатися!
   Стоячи пiд душем, я, нiби з боку, розглядала себе у дзеркалi. Воно вiдображало молоду жiнку двадцяти трьох рокiв, витончену, з довгими стрункими ногами, тонкою талiєю, високими грудьми, з кучерявим та густим рудувато-каштановим волоссям. Блакитнi очi, обрамленi довгими пухнастими вiями, з чорними дугами брiв над очима, рот правильної форми, нiс рiвний... Мене багато хто вважає красивою. Чорт забирай, я з ними згодна!
   Весь день пройшов так само на самотi, як i вчорашнiй. П'ять разiв самотнiсть переривалася появою покоївки з незмiнним пiдносом. Кожного разу я сiдала за стiл i, посидiвши кiлька секунд, вставала. Розпорядок дня виявився таким: о восьмiй годинi п'ятнадцять хвилин - кава з бутербродом, об одинадцятiй п'ятнадцять - снiданок, о другiй п'ятнадцять - обiд, о п'ятiй п'ятнадцять - чай i о сьомiй п'ятнадцять - вечеря. Бiльшу частину дня я пролежала на лiжку поверх покривала прямо у сукнi, встаючи за кiлька хвилин до появи покоївки i сiдаючи на обраний мною вчора диван обличчям до вiкна. Голоду я не вiдчувала, були тiльки слабкiсть i легке запаморочення. Але було i вiдкриття! Визирнувши пiсля "обiду" у вiкно, я помiтила групу людей, що прогулювалася парком - їх було семеро-восьмеро, i серед них три жiнки. За впевненою манерою одного з чоловiкiв i за тим, як вiн вiддав якесь розпорядження лакею, я припустила, що це - господар.
   Мiстер Френк Алджернон виявився чоловiком середнього зросту, почавшим вже повнiти, але ще не товстим, приблизно тридцяти п'яти рокiв, з темно-русявим волоссям i гладко виголеним обличчям. Одягнений вiн був у свiтлий костюм, тримався елегантно. Показуючи своїм гостям парк, вiн зиркнув на мої вiкна (менi вистачило сили волi не вiдскочити вiд вiкна i навiть не ворухнутися), а потiм повiв їх у бiчну алею. Ну що ж, зовнiшнiсть господаря вiдрази у менi не викликала...
  * 7 *
   Наступного ранку я прокинулася з головним болем. Щойно встала, по кiмнатi попливли чорнi кола, в очах потемнiло, я похитнулася i сiла на лiжку. Голод почав даватися взнаки. Я повiльно пройшла у ванну i освiжилася пiд душем. Потiм одяглася, причесалася i, як завжди, сiла на диван в очiкуваннi покоївки. За кiлька хвилин, вiдкривши ключем дверi, вона принесла тацю з кавою, вiд запаху якої у мене знову закрутилася голова. Як завжди, посидiвши за столом кiлька секунд, я сказала: "Дякую!", встала i... втратила свiдомiсть.
   Прийшла до тями я на своєму лiжку вiд запаху нашатирю. Бiля мене сидiв лiкар у свiтло-сiрому костюмi, на тумбочцi лежав його розкритий чемоданчик. Лiкар мiряв менi тиск. Зрозумiло, вiн виявився дуже низьким. Менi зробили укол у руку i ЗМУСИЛИ випити чашку кави. Я пiдкорилася НАКАЗУ.
   - Що ж це Ви, голубонько, голодування оголосили? - Лiкар дивився на мене доброзичливо, я вiдчула до нього довiру i показала поглядом, що не хотiла б говорити у присутностi прислуги. Лiкар видалив покоївку i лакея пiд приводом огляду пацiєнтки.
   - Ну, мiс, що ж у Вас трапилося?
   - По-перше, я не мiс, а РIЧ на iм'я Галина. - Сказала я посмiхаючись. - Ви ж знаєте, що мене купили?
   - Всiх нас тим чи iншим чином купують. - Ствердно кивнув лiкар.
   - Але мене ж купили офiцiйно! Тому менi й не треба прикидатися людиною. По-друге, з кожною рiччю треба вмiти поводитися, а вiд невмiлого поводження речi ламаються. От i я зламалася, а вас, як майстра, викликали мене ремонтувати.
   - Ну, то як же Вас лагодити? Як з Вами поводитися? - Вiн теж посмiхався.
   - Як лагодити мене, Ви i самi знаєте. Але, як майстру, можливо, Вам варто проiнструктувати господаря з приводу подальшого поводження з рiччю, щоб вона надалi не ламалася.
   - У почуттi гумору Вам не вiдмовиш. - Ми обидва засмiялися. - Але, якщо вже Ви - рiч, яка говорить, i в цiлях економiї часу, пояснiть менi, яким має бути поводження з Вами?
   - Зi мною треба поводитися як з дорогим дiамантом. - Незворушно вiдповiла я.
   - ???
   - Ну, не станете ж Ви тримати дорогий дiамант у бруднiй картоннiй коробцi! Щоб вiн виблискував, його треба протирати вiд пилу, помiстити в оббитий оксамитом футляр, пiдiбрати йому вiдповiдну оправу... Тодi його не соромно буде показати суспiльству i всi зрозумiють, за що було заплачено таку велику цiну. Крiм того, якщо вже я дiамант одухотворений, то мене також можна прирiвняти до породистого собаки чи коня. А тварин просто необхiдно щодня виводити на прогулянку, придiляти їм увагу, щоб вони не здичавiли...
   - Добре, я все передам мiстеру Алджернону. А тепер Вам необхiдно поїсти. - Лiкар пiдвiвся i подав менi руку.
   - У мене до Вас буде одне прохання... - Невпевнено почала я, пiднiмаючись з лiжка. Вiн пiдбадьорливо кивнув. - Не говорiть з господарем вiд мого iменi, щоб це не було схоже на ультиматум. Передайте це як СВОЇ рекомендацiї.
   - Iз задоволенням!
   Ми вийшли у кiмнату. На столi вже був сервiрований снiданок. Лiкар допомiг менi сiсти, вiдсунувши стiлець, i сам сiв навпроти. Я сидiла, не торкаючись приладiв.
   - Чому ж ви не їсте?
   - Як Ви думаєте, чи гiдно такiй КОШТОВНIЙ РЕЧI, як я, їсти на самотi i без свiтської бесiди?
   - У такому разi, якщо дозволите, я складу Вам компанiю. - Я кивнула.
   Лiкар зробив знак покоївцi i та принесла ще один прилад. Їла я не поспiшаючи i з гiднiстю. За снiданком ми з доктором домовилися називати один одного по iменах. Його звали Джеймс. Розiйшлися ми як добрi приятелi.
   Я все ще вiдчувала слабкiсть, тому пiсля снiданку знову прилягла на лiжко. Спати не хотiлося i я просто лежала. Близько дванадцятої години вiд дверей пролунав шурхiт i звук повороту ключа. Я схопилася (причому в головi знову потемнiло), поправила зачiску, кинулася на диван бiля вiкна i, як нi в чому не бувало, повернула голову до дверей. Увiйшли двi покоївки i лакей, навантаженi рiзними згортками та коробками.
   - Це Вашi речi, куди їх покласти?
   Я кивком голови вказала на спальню i вони пройшли туди. Вивантаживши все на лiжко, прислуга пiшла, забувши замкнути за собою дверi на ключ! Можливо, це було зроблено за розпорядженням господаря, але менi нiхто не дозволяв виходити з цього примiщення, тому я вирiшила принципово не пiдходити до дверей i пiшла у спальню.
  
  * 8 *
   У згортках та коробках виявилися одяг, косметика, прикраси i взуття у великiй кiлькостi i на рiзнi смаки. Якщо господар думає, що я все це розкладу по шафах, то вiн помиляється! Я прекрасно розумiю, що це все належить йому, а не менi, тому для свого "обрамлення" виберу тiльки те, що найбiльш менi пiдходить i поєднується з iншими предметами. В усякому разi, це займе якийсь час i внесе рiзноманiтнiсть у мiй розпорядок.
   Я методично почала сортувати речi: бiля одного вiкна виставила все взуття (шiсть пар), на столi розклала прикраси, на стiлець - косметику, на iнший - нижню бiлизну, вечiрнi сукнi розмiстилися на лiжку, iншi - на килимi.
   Так, тепер все це треба оглянути. Ось чудова блакитна вечiрня сукня, але до неї немає вiдповiдного взуття, отже, вона менi не потрiбна. Ось розкiшне намисто, але воно нi до чого не пiдходить. Ось гаманцi i сумочки - це менi взагалi нi до чого...
   Таким чином я вiдiбрала i розмiстила в гардеробнiй двi вечiрнi сукнi, двi деннi i двi ранкових, двi пари взуття i кiлька простих, але елегантних прикрас. Косметику я вiднесла на туалетний столик, а все iнше акуратно загорнула, поклала у коробки та пакети i склала їх на диванi у кiмнатi.
   I тут я помiтила, що вхiднi дверi трохи прочиненi, нiби запрошуючи мене вийти. Ну, нi! I не подумаю!! Менi цього поки нiхто не дозволяв!!!
   Не пiдходячи до дверей i навiть не дивлячись на них, я повернулася до спальнi, вибрала собi сукню i прийняла душ. Без п'яти хвилин на другу я, свiжа, у новiй коричневiй сукнi з чорним поясом i в чорних туфлях-човниках, вийшла у кiмнату i зайняла своє мiсце на диванi обличчям до вiкна, намагаючись не дивитися на напiвпрочиненi дверi. У коридорi почулися кроки i голоси кiлькох людей. Я не оберталася. Покоївка i лакей метушилися бiля столу, я дивилася у вiкно i повернулася тiльки тодi, коли почула знайоме:
   - Прошу до столу!
   Стiл був сервiрований на двi персони. Я сiла на своє мiсце, навпроти мене сiла покоївка. Я взяла до рук ложку, покоївка почала їсти. Так!!! Мене прирiвнюють до покоївки! Та жодна покоївка у свiтi своєю роботою не заробить й одного мiльйона, а моя вартiсть - чотири з половиною! Я вiдклала ложку i зiбралася вставати. Покоївка схопилася, дверi вiдчинилися i лакей, який, мабуть, спостерiгав за тим, що вiдбувається у замкову щiлину, вкотив до кiмнати вiзок. Прилад покоївки прибрали, на його мiсце поставили iнший. Лакей i покоївка вийшли, а до кiмнати зайшов молодий чоловiк у чорних брюках i чорнiй шовковiй сорочцi.
   - Дозвольте представитися, Джованнi Бертiчеллi, бiблiотекар. - Вiн привiтав мене кивком голови. - Менi запропонували скласти Вам компанiю за обiдом.
   "Ага! Конячцi приставили конюха! Тепер можна їсти спокiйно - РIЧ починає здобувати перемоги, з нею почали рахуватися!"
   Нiяких докорiв сумлiння за свої вибрики я не вiдчувала. Адже, якби господар придбав коня, йому довелося б облаштувати стiйло, подбати про корми, придбати збрую i сiдло, приставити до нього конюха та об'їждчика - i все це без усяких натякiв з боку коня! А менi довелося натякати цiлих три днi.
   Обiдали ми мовчки. Коли покоївка з лакеєм прибирали зi столу, я вказала їм на згортки.
   - Це теж можете прибрати. - Сказала я i сiла на диван бiля вiкна.
   Прислуга пiшла. Джованнi деякий час, нiяково мовчав, ходив по кiмнатi, потiм зупинився бiля мене.
   - Чи не бажаєте прогулятися по парку?
   - Хiба РIЧЬ може чогось бажати?
   - В такому разi, ДАВАЙТЕ вийдемо на повiтря. Це Вам рекомендував лiкар. Менi НАКАЗАНО скласти Вам компанiю.
   Я мовчки встала i попрямувала до дверей. "Як же важко їм всiм вiдкрито визнавати мене рiччю! "Чи не бажаєте?"! Наче вiд бажання жiнки колись щось залежало! Будь-яка жiнка, яка не зветься рiччю, робила б те ж саме, при цьому намагаючись робити вигляд, що все вiдповiдає її бажанням. Менi зараз навiть набагато простiше".
   Ми бродили по алеях парку близько сорока хвилин. Розмова якось не клеїлась, тому всю свою увагу я зосередила на навколишньому. Парк був чудовий: переважно з субтропiчною рослиннiстю, подекуди були влаштованi штучнi водойми, водоспади i фонтани, в деяких мiсцях встановленi статуї в античному стилi - смак господаря менi iмпонував.
   Провiвши мене до моїх апартаментiв, бiблiотекар пiшов. Мої дверi вже не замикали! Але я все одно вирiшила самостiйно до них не пiдходити - у мене не може бути бажань! Отож...
   Тiльки я прилягла на лiжко, як у дверi постукали (!?!) i увiйшла покоївка.
   - Я прийшла замiнити рушники. - Сказала вона i попрямувала у ванну.
   Я винесла з вбиральнi свiй колишнiй одяг.
   - Це треба теж випрати. Я кинула свої речi на стiлець.
   Покоївка мовчки все зiбрала i вийшла, злегка вклонившись у дверях. Отак! Вона вже зрозумiла, що я не якась там прислуга. А за рiччю треба доглядати. Хто бачив рiч, яка б обслуговувала себе сама?
   Пiсля вечiрнього чаю, який я пила у компанiї з бiблiотекарем, я вирiшила переодягнутися у вечiрню сукню: настали сутiнки, кiмната освiтлювалася двома настiнними бра i вогнем з розпаленого камiна, отже, i "дiамант" повинен змiнити свiй блиск!
   Вибравши темно-синю сукню з блискiтками, я вирушила у ванну. Я стояла пiд душем i раптом побачила у дзеркалi, що дверi потихеньку почали вiдчинятися. На порозi стояв господар. "Спокiйно! Нiяких емоцiй! Господар зацiкавився покупкою i вирiшив поглянути на неї зблизька". Я неквапливо повернулася до нього обличчям, ми мовчки дивилися один на одного хвилини двi-три, потiм вiн вийшов i закрив дверi. Уфф!!! Я перевела дух, ноги дрiбно затремтiли i пiдкосилися, менi довелося сiсти на край ванни.
   У минулi часи в подiбнiй ситуацiї я б скрикнула i постаралася прикритися. Змiст накладає певний вiдбиток на поведiнку... Не варто поспiшати! Менi нiчого не сказали, тому я буду робити те, що намiтила. Постоявши ще кiлька хвилин пiд душем, я витерлася, одягла вечiрню сукню, причесалася i, прискiпливо оглянувши своє вiдображення, вийшла в спальню, а потiм у кiмнату. Там нiкого не було, зате обидвi бiчнi дверi були вiдчиненi навстiж i в них яскраво горiло свiтло. Менi ДОЗВОЛИЛИ користуватися всiма кiмнатами. Ну що ж, подивимося...
   В однiй з кiмнат виявився телевiзор з вiдеомагнiтофоном, у вiкна стояв зручний диван. Вся стiна, яка примикала до залу-коридору - дзеркальна, пiдлога - паркетна, сама кiмната - квадратна. Я подумки назвала її "салоном".
   Друга кiмната, бiля входу в яку розташовувався камiн, мала великий письмовий стiл з великим годинником, прикрашеним янголятами та нiмфами, стiлець, два крiсла i журнальний столик, на якому лежала пара газет та якийсь глянсовий журнал. У шухлядi стола лежали ручка, олiвцi, точилка i стопка паперу. Цю кiмнату я назвала "кабiнетом". Отже, тепер у моєму розпорядженнi були прекраснi апартаменти: зал, салон, кабiнет, спальня, ванна i вбиральня! Та я, будучи людиною, про таке i мрiяти не могла!
   Цього вечора я дивилася телевiзор, слухала музику, переглядала газети, ну й розмiрковувала про своє найближче майбутнє. "Почнемо з ранку. Пiдйом - о сьомiй, щоб до восьмої я була у повному порядку. Потiм - кава, пiсля якої можна включити музику i зайнятися гiмнастикою у виглядi танцiв - менi треба рухатися. На це вiдведемо годину, з дев'ятої до десятої. Об одинадцятiй п'ятнадцять - снiданок, а пiсля нього, напевно, прогулянка. Потiм перевдягаємося у денну сукню i о другiй п'ятнадцять - обiд. Пiсля обiду можна попрацювати в кабiнетi, помалювати, щось написати, переглянути газети... Потiм переодягаюся у вечiрню сукню i дивлюся телевiзор. Якщо нiщо не завадить, то о десятiй-одинадцятiй буду лягати спати..."
   Я вимкнула музику i свiтло в салонi, взяла з кабiнету годинник (вiн виявився з будильником) i перенесла його у спальню. Потiм я спокiйно лягла спати. Господар сьогоднi не прийде! Вiн розгублений i не знає, як себе поводити зi мною! Поки вiн лише спостерiгає i вичiкує...
  * 9 *
   Наступнi три днi пройшли, як я i передбачала. Щоранку з'являвся доктор Джеймс, вимiрював менi тиск, пив зi мною каву i йшов. В iнший час за столом i на прогулянках компанiю менi складав бiблiотекар Джованнi. Прислуга стала ставитися до мене з повагою. Дверi не замикалися, але я, тим не менш, самостiйно в коридор не виходила.
   У суботу за вечерею сталося зовсiм несподiване: замiсть Джованнi зi мною за стiл сiв сам господар! Ми їли мовчки, вiн вiдверто розглядав мене - а що, має право! Я зберiгала холоднокровнiсть, вiн - теж. Потiм вiн пiшов, але в його очах я помiтила зацiкавленiсть. Обiд у недiлю виявився бiльш легким, нiж зазвичай (якщо не сказати мiзерним), але незабаром це пояснилося: на сьогоднi у мiстера Алджернона була призначена вечiрка, головною "стравою" на якiй повинна була стати я. Серед запрошених було багато знаменитостей i преса - про це я дiзналася з денних газет. Менi принесли кiлька суконь i прикрас i сказали, що я повинна бути готова до сьомої години.
   Поспiшати менi було нiкуди, я додивилася газети, а потiм прилягла, вирiшивши не мiняти свого розпорядку.
   На прогулянцi пiсля чаю Джованнi розповiдав про приготування до вечора, називав iмена запрошених, а я думала про те, як менi поводитися, перебуваючи "на вiтринi".
   Пiсля вечiрньої прогулянки я, як завжди, прийняла душ i переодяглася у вечiрню сукню. Рiвно о сьомiй за мною зайшов Джованнi i повiв мене по коридорах i сходах до парадного залу.
   - Що я повинна робити? - Запитала я на ходу.
   - Посмiхатися. - Була вiдповiдь.
   Ми зупинилися бiля темних дубових дверей, за якими лунали музика i шум голосiв. Раптом музика припинилася, i серед тишi гучний голос оголосив:
   - А зараз - обiцяний сюрприз: мiс Галина!
   Дверi вiдчинилися, бiблiотекар легенько пiдштовхнув мене у спину, i я вийшла на невелике пiднесення висотою у три сходинки в кiнцi парадного залу. Всi гостi повернулися до мене. Я стояла з легкою усмiшкою на губах, в довгiй блискучiй чорнiй сукнi, з дiамантовим кольє на глибокому декольте i з дiамантовою шпилькою у спадаючому хвилями волоссi. Замиготiли спалахи фотоапаратiв, почулися неголоснi перешiптування. Запрошенi розглядали мене, як манекен у вiтринi магазину, а я позувала i посмiхалася всiм i нiкому, як супер-кiнозiрка, зарозумiло i поблажливо.
   Менi довелося стояти на п'єдесталi хвилин п'ятнадцять-двадцять. Знову зазвучала музика i деякi гостi почали танцювати. Нарештi, до мене пiдiйшов лакей, взяв мене пiд руку i пiдвiв до крiсла господаря, який сидiв у компанiї чотирьох чоловiкiв, посмоктуючи через трубочки коктейлi. Розмова йшла про бiржовi справи. Я стояла поруч i все так же вiдсторонено посмiхалася в порожнечу. Чоловiки поглядали на мене i постiйно втрачали нитку розмови. Але ось один з них вiдставив свiй коктейль i, вставши, пiдiйшов до мене.
   - Дозвольте запросити Вас на танець?
   - Про це треба питати не в мене. - Вiдповiла я, показавши очима на господаря.
   Той кивнув i ми закружляли у вальсi. Танцюю я добре, i це одразу ж було оцiнено. У все продовження вечора менi не довелося пропустити жодного танцю. У ротi пересохло, було жарко, повiльнi танцi змiнювалися швидкими. Я втомилася, але продовжувала посмiхатися. Пiсля одинадцятої години мене, нарештi, повiв на танець i мiй господар. Вiн був уже злегка п'яний, але тримався на ногах досить твердо, i пильно дивився менi в очi, мiцно обхопивши мою талiю - я так само посмiхалася.
   - Ти чудово виглядаєш i непогано тримаєшся. - Сказав вiн пiсля закiнчення танцю.
   Я зробила посмiшку м'якiшою - все ж таки комплiмент.
   - Нi, ти менi дiйсно подобаєшся! - Вигукнув вiн, знову пiдводячи мене до свого крiсла i саджаючи у нього.
   Уфф!!! Нарештi мої ноги трохи вiдпочинуть! Господар пiшов прощатися з гостями, що почали розходитися. Музика продовжувала грати, але вечiр можна було вважати закiнченим.
  * 10 *
   До чого ж я втомилася! Зараз обмиюся, ляжу i одразу ж засну...
   Мою дрiмоту порушив звук дверей, що прочинялися. У спальнi було не дуже темно через свiтло, що проникало крiзь вiкна з парку. На порозi стояв господар. Дочекалася! Зараз менi тiльки цього не вистачало! Спати хочеться жахливо...
   Я лежала, не рухаючись. Вiн пiдiйшов до лiжка i зiрвав ковдру. Я перекинулася на спину i подивилася на нього, закинувши руки за голову. Чому бути того не минути! Вiн почав роздягатися, потiм полiз на лiжко i лiг поруч зi мною. Я повернула голову i глянула на годинник - друга годинi ночi! Хоча, у подiбних випадках нi РIЧ, нi звичайну жiнку не питають...
   Вiн простягнув руку i провiв нею по моїх грудях. Як я не намагалася, менi не вдалося стримати тремтiння, яке хвилею прокотилося по тiлу. В усьому iншому я зберiгала незворушнiсть. Вiн лiг на мене - я закрила очi i стиснула зуби. Вiн рiзко увiйшов у мене i вп'явся поцiлунком у губи - я не вiдповiдала. Вiн робив все мовчки.
   Як самець, вiн виявився досить великим i сильним, але навiть не намагався бути нiжним: цiлував i торкався мене, але не озивався. Я лежала так само, закинувши руки за голову, закривши очi i стиснувши зуби. Нарештi, останнi судомнi поштовхи - i все закiнчилося... Полежавши кiлька хвилин на менi, вiн сповз, влаштувався поруч, накрив нас обох ковдрою i, поклавши руку менi на груди, незабаром заснув. Я теж заснула...
   Прокинулася я, як завжди, о сьомiй годинi. Господар ще спав i його рука так само лежала на моїх грудях. Я спробувала вибратися з-пiд неї, але вiд мого руху вiн прокинувся, глянув на мене, посмiхнувся i, пiдвiвшись на руках, поцiлував спочатку мої губи, а потiм кожну з грудей. Потiм вiн сiв на лiжку i, розкривши мене, став милуватися моїм тiлом.
   - Галина... - Нiжно прошепотiв вiн, щасливо посмiхаючись.
   "Чекаєш вiд мене взаємностi? А ось тобi, маєш!" - подумала я i, зробивши свiй голос якомога бiльш безбарвним i беземоцiйним, вiдповiла:
   - Так, господар?
   Посмiшка злетiла з його обличчя.
   - Можеш вставати. - Процiдив вiн крiзь зуби i вiдвернувся.
   Я схопилася i побiгла у ванну. "Так йому! Жiнка так не змогла б i змушена була б прикидатися, а РIЧ може!"
   Коли я вмита i одягнена вийшла з ванної, в кiмнатi нiкого не було. Сидячи на диванi, я зловила себе на тому, що менi його стало трохи шкода. У нього було таке щасливе обличчя, а я його так засмутила! Ну то й що? Вiн же не сказав менi, як я повинна його називати, отже, я вчинила правильно. Крiм того, вiн не питав про мої бажання i почуття, вiн, як ГОСПОДАР, робив те, що хотiв САМ. Мiг би сказати, що я повинна робити i як вiдповiдати: я ж РIЧ, сама проявляти iнiцiативу НЕ МОЖУ. Не дивлячись на цi мiркування, серце моє билося голоснiше, нiж зазвичай. Позначався жiночий iнстинкт, який забороняв завдавати неприємностей у статевому питаннi господаревi...
   У дверi постукали i до кiмнати зайшов доктор Джеймс.
   - Як Ваше здоров'я, Галина?
   - Менi потрiбнi пiгулки...
   - Якi?
   - Протизаплiднi!!! - Випалила я йому просто в обличчя, але все ж почервонiла i опустила голову.
   Вiн мовчки розкрив свiй чемоданчик, покопався там i простягнув менi невелику коробочку.
   - Iнструкцiя усерединi.
   - Дякую. - Я з полегшенням зiтхнула, вiднесла таблетки у тумбочку бiля лiжка i знову взяла себе в руки.
   Покоївка з лакеєм вже накривали стiл до ранкової кави. За кавою бесiда у нас з лiкарем не клеїлася. I все з моєї вини: я чомусь постiйно червонiла, руки тремтiли, очi не пiднiмалися на спiврозмовника. А я вже думала, що у мене сорому зовсiм не залишилося!
   Доктор був дуже послужливий, вдавав, що нiчого не помiчає, але все ж запропонував випити заспокiйливих крапель. Я вiдмовилася.
   Сьогоднi для гiмнастики я вибрала легку спокiйну музику i, роблячи перед дзеркалом плавнi рухи, намагалася заспокоїтися. "Ну через що я так рознервувалася? Через те, що про мене подумав доктор, подумає бiблiотекар або прислуга? Але ж вони i так були готовi до цього i знали, що рано чи пiзно так i буде. I я знала... I все-таки на душi жахливо незатишно!"
   Я сiла на диван - гiмнастики для мене на сьогоднi вистачить. В головi проносились сцени минулої ночi i ранку. Я намагалася нейтралiзувати їх сценами вчорашнього вечора. "Як я там трималася! Але ж нiхто з гостей i не сумнiвався, що я вже ПОВНIСТЮ належу своєму господаревi. Але тодi Я знала, що це не так, i це додавало менi впевненостi. Але ж вони не знали!!!.. Менi треба зiбратися i знову стати дiамантом!"
   До снiданку я була знову у формi i, зовсiм не бентежачись, зустрiчала погляди мiстера Джованнi, невимушено розмовляла з ним за столом i на прогулянцi. Весь день я намагалася не думати про те, що сталося: почитала газету, переглянула журнал, включила якийсь бойовик...
   Пiд час вечiрньої прогулянки до нас з Джованнi назустрiч iз бiчної алеї вийшов мiстер Алджернон. Серце у мене закалатало, але тепер я швидко змогла опанувати себе i зустрiла його спокiйним поглядом.
   - Ви вiльнi. - Сказав вiн бiблiотекарю i той, поклонившись, зник за деревами.
   - Гарна погода, чи не так? - Звернувся вiн до мене зi звичайною фразою.
   - Так, господар. - Я вирiшила стояти на своєму.
   Вiн скривився, але не пiшов.
   - Як Вам сподобався вчорашнiй вечiр?
   - А хiба менi має щось подобатися чи не подобатися? - Я наполегливо залишалася рiччю.
   Далi ми йшли мовчки, хоча вiн, видно, розмiрковував над пошуком способу спiлкування зi мною.
   - Ти чудово трималася вчора. - Продовжив Алджернон пiсля деякої паузи.
   - Я рада, що догодила Вам.
   - I потiм, вночi... - Вiн запнувся. - Ти була чарiвна.
   - Я рада, що догодила Вам. - Не змiнюючи iнтонацiї, як автомат, повторила я.
   Прогулянка затягнулася, в парку ставало темно. Вiн не знав, що менi ще сказати. Пiсля досить тривалої та незручної паузи, вiн раптом зупинив мене, обiйняв i почав цiлувати. Я стояла, як статуя, опустивши руки i стиснувши зуби, i не вiдповiдала на його поцiлунки.
   - Обiйми мене!
   Ну що ж, це НАКАЗ. Я пiдняла руки i опустила їх йому на плечi...
   Вечеряли ми разом. Мовчки. Вiн не знаходив слiв, а я, як РIЧ, i не намагалася йому допомогти.
   Пiсля вечерi вiн запропонував подивитися вiдеофiльм i за руку повiв мене у "салон". Поки вiн ставив касету, я стояла посеред кiмнати там, де вiн залишив мою руку. Вiн обернувся i сказав:
   - Сядь на диван.
   Я мовчки сiла. В обраному господарем фiльмi було багато еротичних сцен, мабуть, вiн хотiв розпалити мене. Однiєю рукою вiн притягнув мене до себе за плечi, iншою почав гладити мої груди. Я не пручалася, але й нiяк не реагувала, мовчки дивлячись на екран. Вiн став гладити мою ногу, пiднiмаючись по нiй все вище i вище пiд сукню. Я не ворушилася.
   - Сядь до мене на колiна.
   - Добре, господар. - Я пересiла до нього i вiдчула його напружений член.
   - Обiйми мене.
   - Так, господар. - Знали би ви, чого менi коштувало зберiгати показну незворушнiсть!
   Я обняла його за шию, щоб було зручнiше сидiти, вiн подивився менi в очi. "Чорт забирай! Якi ж у нього гарнi очi: сiрi, з довгими чорними вiями... " Менi все важче було зображати байдужiсть, я вiдвернулася до екрану.
   - Вимкни!
   Я натиснула кнопку пульта, вiн встав i понiс мене до лiжка. "Що ж, любиш кататися, люби i саночки носити! Хоча, я не дуже-то й важка..."
   - Роздягни мене. - Глухим тремтячим голосом наказав вiн.
   - Так, господар. - Я стала розстiбати гудзики на його сорочцi. "Швидко ж вiн засвоїв наказовий тон! Хоча, чому б i нi? Всi чоловiки, в принципi, розмовляють з жiнками саме так чи майже так".
   Вiн поклав мене на лiжко i лiг зверху. Поцiлував.
   - Обiйми мене. - Я сплела руки на його спинi. - Вiдповiдай на мої поцiлунки! - Я вiдповiла. Це виявилося настiльки... всепоглинаючим, що по моєму тiлу пробiгла дрож бажання. Вiн це вiдчув.
   - Ти хочеш мене?
   - РЕЧI нiчого не хочуть, господар. - Насправдi я вже хотiла.
   - Називай мене Френк.
   - Добре, Френк. - Його iм'я вимовляти було набагато легше i приємнiше, нiж слово "господар".
   - Скажи, що ти хочеш мене.
   - Я хочу тебе, Френк. - Своїм голосом я намагалася показати, що тiльки повторюю те, що менi наказано.
   Френк зiтхнув якось полегшено i навiть радiсно i пiрнув у мене. Я занурилася у вiдчуття близькостi його тiла, поштовхiв його члена... Нашi губи злилися у поцiлунку, бiльше контролювати себе я вже не могла...
   Коли все закiнчилося, я вiдзначила, що менi було дуже добре. "Нi, це тiльки вiдчуття зголоднiлого тiла" - вмовляла я себе подумки - "Любовi до нього у мене бути не може. Хоча i ненавистi або вiдрази - теж".
   Вiн лежав поруч зi мною i нiжно пестив то мої груди, то живiт... Я спробувала пригадати мого коханого, але це не вийшло, вiн повнiстю зник з моєї пам'ятi. Я заплющила очi i заснула...
  * 11 *
   Вранцi я прокинулася вiд пестощiв господаря. Розплющивши очi, я зустрiлася з його поглядом.
   - Галина ... - Прошепотiв вiн i в його очах застигло напружене очiкування.
   - Френк... - Вiдповiла я, пам'ятаючи про наказ називати його по iменi.
   В його очах засвiтилася така радiсть, що менi стало смiшно i я теж посмiхнулася. Вiн сприйняв мою посмiшку як вираз вiдповiдного щастя. "Ну просто дитина! Адже слова "Френк" i "Господар" для мене означають одне й те ж саме".
   Вiн обсипав все моє тiло поцiлунками, а я, не стримавшись, розсмiялася над його самообманом. Вiн теж залився щасливим смiхом. "Але ж вiн думає, що ми смiємося однаково! Нехай собi думає, я його не обманюю, адже вiн мене не питає. Хоча менi дуже приємно те, що вiн не просто користується мною, а очiкує вiдповiдної реакцiї з мого боку. Я йому дуже подобаюся. Можливо, вiн навiть злегка закоханий у мене..."
   Смiючись, вiн пiдхопив мене на руки i понiс у ванну. Там, стоячи пiд душем, обiймаючись i цiлуючись, ми закiнчили ще раз. Я виконувала все, що вiн хотiв. Вiн був задоволений своєю рiччю.
   Цього ранку доктор Джеймс не з'явився, втiм, бiблiотекар Джованнi теж. Ми снiдали разом з господарем.
   Пiсля снiданку Френк посадив мене в машину i повiз до моря. Як давно я не бачила моря!!! Ще з минулого життя. Воно було спокiйне i тепле, пiщаний берег був безлюдний i ми купалися голяка.
   Я бачила, що вiн хотiв мене, i тому вiдпливала все далi i далi, роблячи вигляд, що просто насолоджуюся плаванням. Коли вiн наближався, я пiрнала i намагалася виринути у несподiваному для нього мiсцi. Нарештi, йому набридла ця гонитва.
   - Пливи до мене. - Покликав Френк.
   Я пiдкорилася. Ми опинилися на мiлинi, Френк стояв по груди у водi i чекав на мене. Коли я пiдпливла, вiн притиснув мене до себе, поклав мої руки собi на плечi, пiднявши мене руками за стегна, завiв мої ноги за свою спину, а потiм повiльно надiв мене на свiй член. Вiд наших тiл по спокiйному морю почали розбiгатися ритмiчнi хвилi...
   Потiм ми лежали у легкiй тiнi японської акацiї. Я дивилася в ясне небо i нi про що не думала.
   - Я люблю тебе. - Сказав Френк, повернувши до мене обличчя.
   Я мовчки посмiхнулася.
   - Сядь на мене. - Я сiла. - Пiднiмись. - Я пiдвелася i вiн знову увiйшов у мене.
   - Зроби менi добре...
   I я зробила все, чого вiн хотiв...
   З цього дня ми всюди були разом. Вiн возив мене на прийоми, на бiржi, на пляжi, в ресторани... Вiн наряджав мене в найвишуканiшi наряди, прикрашав дорогими аксесуарами. Спав вiн тiльки в моїх апартаментах. У моїй гардеробнiй з'явився його одяг. Я бачила, що вiн справдi любить мене. Я й сама, здається, починала любити його.
   Виконуючи всi його сексуально-еротичнi бажання, я теж вiдчувала насолоду. Але при цьому я не переставала помiчати, що, вiн любить мене як власник, не як рiвну людину, а як свою РIЧ. Тому я намагалася не висловлювати своїх почуттiв i бажань i залишатися рiччю. У мене не було нiяких прохань, я не виявляла своїх iнтересiв, сприймала все, як належне. Без нього я навiть не виходила зi своїх апартаментiв у коридор. Я не ходила сама нi по замку, нi по парку. Коли вiн ставив менi запитання про мої почуття i вiдчуття, я намагалася посмiхатися, не вiдповiдаючи, хоча з кожним днем вiдчувала, що вiн стає для мене все рiднiшим i бажанiшим. Вiн був закоханий i ця любов тривала вже бiльше чотирьох мiсяцiв.
   Одного разу вночi, в перервi мiж бурхливими пестощами, Френк запитав мене:
   - Ти любиш мене? - Я, як завжди, посмiхнулася. Вiн сприйняв це, як позитивну вiдповiдь. - Я люблю тебе. - Говорив вiн, цiлуючи мене. - Я одружуся з тобою...
   "Моєї згоди, звичайно ж, не питали. Я теж люблю його, але стати його дружиною ЗАРАЗ - це значить назавжди залишитися рiччю. Зараз, коли я просто РIЧ, я пiдлаштовуюся пiд його бажання. Ставши його дружиною, менi доведеться ЙОГО бажання видавати за СВОЇ, ЙОГО iнтереси називати СВОЇМИ. Я стану брехливої рiччю, яку звуть дружиною. Я хочу бути його коханої, мрiю стати його дружиною, але бути рiччю пiд iм'ям "дружина" не хочу! А якщо так, то чи варто щось змiнювати?"
   Зрозумiло, про цi мої думки вiн i гадки не мав. В газетах оголосили про день нашого вiнчання. У будинку готувалися до весiлля. Але про мою згоду вiн мене не питав. Бiдолаха, вiн i не здогадувався, який сюрприз я йому приготувала!
  * 12 *
   Вiнчання було призначено на одинадцяту годину в церквi святої Антуанети. З ранку менi принесли весiльну сукню. Покоївки допомагали менi одягатися, поправляли зачiску. Мене весело лихоманило, господаря теж. Але причини лихоманки у нас були рiзнi...
   I ось вiнчання.
   - Френк Алджернон, чи згоден ти взяти за дружину Галину Фiцжералд?
   - Так.
   - Галина Фiцджеральд, чи згодна ти взяти за чоловiка Френка Алджернона?
   - Нi! - Мене, нарештi, запитали - я вiдповiла.
   Церква вибухнула вигуками подиву. Зблiдлий Френк з подивом дивився на мене.
   - Ти не згодна? Але чому ти ранiше не сказала?
   - Ти мене не питав...
   Додому ми їхали в рiзних машинах. Такий скандал!! Преса роздує його по всьому штату, а може, i по всiй країнi. Ну, Галина, тепер тримайся!!!
   Цiлий тиждень я не бачила свого господаря. Моїми компаньйонами знову стали доктор Джеймс i бiблiотекар Джованнi. Прислуга виконувала свої обов'язки мовчки, але в їхнiх поглядах вiдчувалося здивування з вiдтiнком поваги: вiдмовитися стати дружиною грошового мiшка i залишитися просто рiччю!
   Через тиждень, у дощову грозову нiч до мене прийшов господар. Мовчки оволодiвши мною, вiн одразу ж пiшов. Я не проявляла ознак нi бажання, нi небажання. Але як же менi важко було залишатися тiльки рiччю! Виявляється, я закохалася у нього по самiсiнькi вуха! Але вiн нi про що не питав, нi про що не просив i я, зiбравши всi свої сили в кулак, лежала пiд ним, як колода.
   Так тривало кiлька ночей. I хоча мої душа i тiло рвалися до нього, я стримувалася i залишалася холодною. Нарештi, вiн не витримав.
   - Чому ти така байдужа?
   - Ти мене нi про що не просиш.
   - А якщо я що-небудь попрошу, ти виконаєш?
   - Звичайно, адже я твоя рiч.
   - Я хочу, щоб ти вiдповiдала на мої пестощi, обiймала i цiлувала мене, щоб ти була такою ж гарячою, як ранiше!
   - Добре, Френк. - Я розслабилася, обiйняла його i дала волю своїм так довго стримуваним почуттям. Як же я все-таки його люблю!
   На прогулянцi Френк зважився на розмову, якої я зi страхом чекала вже кiлька днiв.
   - Чому ти не захотiла стати моєю?
   - Але ж я i так твоя.
   - Ти моя, як рiч, а стала би дружиною.
   - Поясни, у чому ти бачиш рiзницю.
   Вiн задумався. По всiй видимостi, вiн теж не мiг її визначити.
   - Це було б по закону визнано суспiльством.
   - Але ж i зараз суспiльство визнає твоє законне володiння мною. - Я говорила i в той же час боялася, що вiн погодиться зi мною.
   - Ти не кохаєш мене?
   - Я люблю тебе, як свого господаря. - Я й надалi "лiзла у пляшку".
   - А якби ти була вiльною, ти би любила мене?
   - Не знаю... Я дiйсно не знаю! Може, моє почуття до тебе - лише фiзична прихильнiсть i з появою вибору вона зникне?
   - Якщо я спробую, то можу втратити тебе?
   - Так, все може бути. Якщо ти боїшся ризику, залиш все, як є. Я i надалi буду виконувати всi твої бажання.
   - Тепер менi цього мало. Я хочу, щоб ти теж хотiла.
   Менi стало шкода його i я вирiшила допомогти:
   - Ти ж зовсiм не знаєш мене. Ти знаєш тiльки моє тiло. Але коли я стану людиною, у мене з'являться свої iнтереси, свої звички, свої бажання, свої примхи. Вони можуть зовсiм не сподобатися тобi. Та якщо, не зважаючи на це, ти захочеш зв'язати своє життя зi мною, як з людиною, тобi доведеться рахуватися з ними, йти на поступки, на компромiси, на жертви... Чи не краще залишити все так?
   - Я люблю тебе, Галина. Я хочу, щоб ти теж любила мене. Сама, без наказу.
  * 13 *
   Через кiлька днiв юристи узаконили мою свободу. Френк наполягав, щоб я взяла з собою все те, що вiн для мене купував, але я погодилася взяти лише пару суконь. Вiн пропонував менi машину, але я викликала таксi. Я робила те, що САМА вважала за потрiбне.
   Менi не було куди їхати, тому я зателефонувала приятельцi по колишнiй роботi:
   - Алло, Евiс? Це Галина.
   - Галина?! Як ти? Про тебе було так багато розмов! Як твiй мiльйонер?
   - Все розповiм пiзнiше. Можна я у тебе трохи поживу?
   - Вiн тебе вигнав?!
   - Нi, вiдпустив. То можна чи нi?
   - Приїжджай!
   Я поклала трубку.
   Коли я все розповiла, Евiс була вражена. Вiдмовитися стати дружиною мiльйонера! Та про таке бiльшiсть i мрiяти не можуть!
   - Невже, вiн тобi такий противний?
   - Нi, навпаки, здається, я його кохаю...
   - Тодi ти просто божевiльна! - Зробила висновок Евiс.
   Я зв'язалася з адвокатом, отримала вiд нього належнi менi п'ятдесят тисяч i зняла на мiсяць невелику квартирку на околицi мiста, ближче до моря. Свобода!!! Я могла до самого обiду валятися у лiжку або усю нiч писати вiршi. Могла цiлими днями бродити по мiсту або плавати у морi. Вiдвiдувати кiно, театри, ресторани - все, що прийде менi у голову, не рахуючись нi з чиїми бажаннями.
   Через кiлька днiв я стала помiчати, що щоб я не робила, де б не була, я наче постiйно перебувала разом з Френком, постiйно думала про нього, засипала i прокидалася з його обличчям перед очима. Невже, я так сильно кохаю його? Я пробувала флiртувати з незнайомцями (адже на мене дуже багато хто звертав увагу), але це не приносило менi задоволення. Менi потрiбен був тiльки Френк!
   Тодi я вирiшила зателефонувати йому. Вiн чекав мого дзвiнка i одразу ж схопив трубку.
   - Здрастуй, Френк.
   - Здрастуй, Галина!
   - Якщо ти хочеш побачитися зi мною, то я буду чекати тебе в кафе "Магнолiя". Приїжджай. - I я поклала трубку.
   Вiн примчав хвилин через п'ятнадцять. Обличчя його виражало радiсть, очiкування i напругу одночасно.
   - У тебе щось трапилося? - З тривогою запитав вiн.
   - Нi. Я просто захотiла тебе бачити. Я скучила за тобою.
   - Справдi? - Його очi засяяли такою радiстю, що я теж вiдчула себе незмiрно щасливою. - Я теж нудьгував без тебе! Що ми будемо робити?
   - Поїхали до моря. - Тепер розпоряджалася я!
   Весь наступний тиждень ми були разом. Френк постiйно запитував, чого б я хотiла i виконував МОЇ бажання. Але незабаром я помiтила, що в присутностi Френка всi МОЇ бажання кудись пропадають. Менi хотiлося тiльки того, що хотiв Френк. Я хотiла одягатися так, щоб подобатися Френку; передбачати його бажання i видавати їх за свої; їхати туди, куди хотiв вiн i займатися тим, що хотiв робити вiн. Я намагалася вiдшукати у глибинi своєї душi саме СВОЇ бажання, але замiсть цього думала, що сподобається Френку. Я намагалася боротися з цим, але у мене нiчого не виходило.
   I коли через кiлька днiв ввечерi Френк запитав мене:
   - Ну як, ти вже розiбралася у собi? Ти любиш мене?
   Я абсолютно чесно вiдповiла:
   - Так, Френк, я люблю тебе. Дуже-дуже. I ще я дещо зрозумiла: я щаслива, коли щасливий ти. Менi цiкаво те, що цiкаво тобi. Менi хочеться хотiти лише того, чого хочеш ти. Я намагаюся передбачати твої бажання, i виконувати їх для мене - радiсть. Я не можу бути самою собою без тебе, Френк, я зрозумiла, що МЕНI ПОДОБАЄТЬСЯ БУТИ ТВОЄЮ! Вiзьми мене, я твоя...
   Нашi губи злилися в такому поцiлунку, що весь свiт перестав iснувати...
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"