Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Петля Часу: ЗмIни МожливI

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Аварiя. Машина - вщент, купа трупiв... А ще бандити, наркотики... I все це повторюється по колу. Я застрягла у петлi часу. Нiхто нiчого не пам'ятає, i тiльки я чомусь залишаюся при пам'ятi... Отже, комусь потрiбно, щоб я пам'ятала i шукала вихiд з цiєї петлi. Отже, будемо шукати...
  
  
  ПЕТЛЯ ЧАСУ: ЗМIНИ МОЖЛИВI.
  ОПОВIДАННЯ
  (17 квiтня 2018 року)
  
  * 1 *
   Задзеленчав будильник i я розкрила очi. "Єдиний спосiб зробити ранок добрим - проспати його" - подумала я, але... час вставати. Вчора на прийомi у лiкаря менi був поставлений дiагноз: "двостороннiй аднексит". Сьогоднi мене кладуть у лiкарню. Чоловiк пiдвезе мене туди по дорозi на роботу. Швидко схопилася, вмилася, одяглася, причесалася, покидала в сумку все, що менi могло статися у нагодi, i побiгла навздогiн за чоловiком, який вже виходив з квартири. Снiдати сьогоднi не можна - будуть брати аналiз кровi. Ну, а чоловiк рано снiдати не любить, вважає за краще це робити на роботi.
   Володя спокiйно вiв автомобiль пiд уже звичну ранкову попсу, а я мовчки нервувала, майже не дивлячись на дорогу. Не помiтила, як ми пiд'їхали до лiкарнi. Вийшла на автоматi, чоловiк пiднiс менi сумку до вестибюля, а я одразу ж пройшла до приймального столу.
   - Ось, у мене направлення... - Нерiшуче простягнула я папiрець медсестрi.
   - Так... Зараз заповню карту... - Медсестра, не пiднiмаючи голови, швидко почала щось писати на iншому папiрцi. - Усе! Вам по лiвих сходах на другий поверх. Там запитаєте на посту! Наступний! - I вона вхопилася за такий саме папiрець.
   - Ну, ти вже їдь, а то запiзнишся. - Повернулась я до Володi. - Далi я вже сама.
   - Нi. - Заперечив вiн. - Здам з рук на руки, дiзнаюся, в який ти палатi, тодi й поїду. Так менi буде спокiйнiше.
   Ми пiднялися на другий поверх у просторий хол, освiтлений вiкнами вiд самої пiдлоги, з крiслами, диванами, великими пальмами й китайськими трояндами у дiжках. Склянi дверi з написом "ГIНЕКОЛОГIЧНЕ ВIДДIЛЕННЯ" вiдчинялися у коридор.
   Я йшла по коридору, повертаючи голову то направо, то налiво. Злiва рiвномiрно розташовувалися дверi з номерами: 1, 2, 3, 4, ..., вочевидь, палати. Праворуч - дверi з написами: "головлiкар", "ординаторська", "сестра-господиня", "оглядовий", "сантехнiчна", "манiпуляцiйна". Злiва все так же продовжувався ряд пронумерованих дверей, а справа раптом з"явився свiтлий хол приблизно три на шiсть метрiв. За м'яким куточком сховалися два столи сестринського посту, бiля завiшених тюлем вiкон розташувалося два крiсла, на стiнi навпроти куточка висiв плаский телевiзор, пiд ним - тумбочка з мiкрохвильовкою i електрочайником, поруч - великий холодильник.
   За одним зi столiв, спиною до стiни i обличчям до нас i телевiзору, сидiла молоденька усмiхнена медсестра.
   - Ви до нас? - Вона привiтно подивилася на мене. - Давайте карту.
   Я простягнула видану на першому поверсi карту i розгублено озирнулася на чоловiка.
   - Не хвилюйтеся, все буде добре! Зараз ми вас поселимо... О, зовсiм поруч! Палата номер дев'ять, заходьте, розташовуйтесь i одразу ж до манiпуляцiйної - здавати аналiз кровi!
   Дверi дев'ятої палати виходили прямо в цей хол. Володя пiднiс мою сумку до дверей.
   - Н,у бувай! - Вiн поцiлував мене в щоку. - Заходити не буду - може, там хтось роздягнени ... - I вiн швидко попрямував до виходу.
   Я штовхнула дверi i опинилася в маленькому коридорчику. Злiва - вiшалка з парочкою курток на гачках, праворуч - санвузол з унiтазом, душовою кабiнкою, умивальником i смиттєвим кошиком. Прямо - дверi до палати. Невелика затишна кiмната вмiщала у собi чотири лiжка i чотири тумбочки. Вiльне лiжко виявилося злiва бiля вiкна.
   - Доброго дня. - Привiталася я, прямуючи до свого мiсця.
   - Здрастуйте Здрастуйте! - Вiдповiв голос з-пiд ковдри праворуч вiд вiкна. - Заходьте, не соромтеся. - З-пiд ковдри спочатку виглянула голова, а потiм на лiжку сiла повна темноволоса жiнка рокiв тридцяти п'яти. - Давайте знайомитися, мене звуть Нiна, поруч зi мною лежить Свєта - вона зараз побiгла до пологового вiддiлення, там у неї малюк. - Жiнка вказала на лiжко з прив'язаною до нього синьою повiтряною кулькою.
   - А я Вiра, пролунав голос позаду. - Не вiдриваючи голови вiд подушки, представилася розпатлана i сонна сусiдка з протилежного кутка. - А-аах! - Вона широко позiхнула i потягнулася. - Як добре лежати, поки десь лютує робота...
   - Дуже приємно, Галя. - Вiдповiла я i сiла на лiжко.
   - Ти не дуже-то розсиджуйся! Речi кидай i бiжи до манiпуляцiйної! - Нагадала менi Нiна.
   Я дiстала з сумки халат, накинула його поверх одягу, сунула сумку пiд лiжко i попрямувала до манiпуляцiйної.
   Не встигла я розкласти речi по поличках тумбочки, як привезли снiданок. Мiж iншим, цiлком пристойний: гречана каша, парова котлета i салат зi свiжої капусти з морквою.
   - А чай можна заварювати в електрочайнику. - Пiдказала Свєта, яка на цей час повернулася вiд свого новонародженого сина. - Пий, хоч весь день!
   Потiм був огляд, потiм заповнення якихось паперiв, потiм крапельниця... Загалом, метушня. Спокiйно полежати вдалося тiльки пiсля обiду. I тут я виявила, що забула книжку i окуляри. Я точно пам'ятала, що склала їх на столi, але, мабуть, в сумку так i не поклала. "Треба зателефонувати Володi" - подумала я i набрала номер.
   - Алло! Ну як ти там? - Запитав чоловiк.
   - Нормально. Нарештi лягла вiдпочити, а до цього весь час бiгала.
   - Це щоб тобi нудно не було.
   - Виявляється, щоб хворiти, треба таке здоров'я мати! Просто дивуюся!
   - Так це ж добре: перестанеш дивуватися - перестанеш розвиватися!
   - Ага, тiльки я дещо забула, привезеш менi? Я тобi продиктую.
   - Ой, тiльки не треба диктувати! Я всi букви забув! Краще я за тобою заїду i привезу додому. Всього-то пiвгодини, проте сама вiзьмеш все, що тобi треба. - I вiн вiдключився.
   То дрiмаючи, то спiлкуючись, я дiзналася, що Свiтлану сьогоднi виписують.
   - От тiльки зроблять останню крапельницю ввечерi i принесуть дитину! Тiльки ви мене й бачили! - Радiла вона.
   У всiх в палатi був приблизно один дiагноз, тiльки Свєту сюди помiстили через пару днiв пiсля пологiв. Дитина вже три тижнi перебувала поверхом вище у пологовому вiддiленнi, куди Свєта постiйно бiгала. Вiра i Нiна поступили одночасно три днi тому. Моє лiжко звiльнилася вчора ввечерi.
   Годинi о третiй до нас в палату зазирнула сухенька жiнка невизначеного вiку: чи то тридцять, то чи сорок рокiв, якась безбарвна i невиразна.
   - Мене до вас пiдселюють. - Озирнулася вона. - А мiсця, виявляється, i немає...
   - Нiчого, я сьогоднi випишусь! - Засмiялася Свєта. - А Вам все одно зараз лiжко не потрiбне - Вас зараз ганяти будуть, хоч би до вечерi впоралися!
   - Як звуть? - Вийшовши з туалету запитала Вiра.
   - Зiна. - Вiдповiла новенька i поставила сумку бiля лiжка Свєти.
   Вечеря була о шостiй годинi вечора, а о сьомiй всiм принесли крапельницi.
   - Любочка, як пройшли вихiднi? Як настрiй на трудовий тиждень? - запитала медсестру Вiра.
   - Я оптимiстка: пiсля вихiдних важко тiльки першi п'ять днiв, а потiм - просто чудово!
   - А що, той тиждень був поганим? - Запитала я, включаючись у спiльну розмову.
   - Та нi, тиждень був хорошим. За п'ять днiв звiльнитися захотiлося всього три рази. - Люба пiдключила менi останню крапельницю.
   - А як на особистому фронтi? - Продовжувала допит Вiра.
   - Дуже добре! У кожнiй соцмережi по кавалеру! - Розсмiялася Любочка.
   - Так, хочеться любовi i ласки, а навколо локшина та казки. I нiякого задоволення. - Нiна поворушила рукою.
   - Ну, не кажiть! - Заперечила Любочка. - Задоволення всiм доставлено! - Вона вказала на крапельницi i повернулася до дверей.
   - Задоволення доставлено, але нiхто не вiдчув. - Уже їй в спину сказала Нiна.
   Поки ми лежали з трубками у венах, у Нiни в тумбочцi задзвонив телефон. Вона спробувала дiстати його, сiпнулася i вивернула з руки систему, розiрвавши вену. Хлинула кров, ми закричали i на нашi крики прибiгла медсестричка Любочка.
   - Ну хiба ж так можна! - Примовляла вона, заклеюючи руку Нiни пластиром i вставляючи нову голку в iншу руку. - Так же ж можна покалiчитися! Лежить i не ворушiться!
   Пiсля крапельницi Свiтлана почала перевдягатися, готуючись до виписки. Її мама вже сидiла з сумками на диванi в холi. Зiнi перестелили лiжко i вона, нарештi, присiла.
   - Крапельницю я Вам поставлю приблизно о дев'ятiй. - Повiдомила їй Любочка. - Отже, можете вiдпочити.
   Зiна вийняла зi своєї сумки ганчiр'яний мiшечок i висипала з нього на ковдру щось кругле i блискуче.
   - Ой, що це? - Зупинила свою бiганину по палатi Свєта.
   - Це такi гудзики на липучках. - Вiдповiла Зiна. - Прилiплюєш їх в будь-якому мiсцi на одяг i ходиш.
   - А як же вони застiбаються? - Не зрозумiла Вiра.
   - А нiяк, вони просто для краси. - I Зiна прилiпила до свого рожевого халатика кiлька "ґудзикiв". Можна хоч в ряд, хоч в два, хоч вiзерунком якимось...
   - Дай-но, я спробую! - Вiра пiдсiла до неї i прилiпила до себе пару кружечкiв. - Здорово!
   - Дiвчата, пiдходите, примiряйте! - Покликала всiх до себе Зiна.
   - Чим би дiти не тiшилися... - Встала з лiжка Нiна. - Аби чимось нудьгу розiгнати.
   Ми всi пiдiйшли i стали пробувати прикрашати свої халати блискучими "гудзиками". Тут розчинилися дверi i товста санiтарка внесла в палату згорток.
   - А ось i мiй синочок! - Кинулася до нього Свєта. - Зараз ми додому поїдемо...
   - Ти б перед дорогою погодувала його трохи. Спокiйнiше буде. - Порадила їй санiтарка. - А ви б, дамочки, вийшли поки, нiчого дихати на нього своїми мiкробами!
   Зiна згребла в мiшечок "гудзики" i ми вийшли в коридор.
   - Може, прогуляємося? - Запропонувала вона нам.
   - Нi, я не можу. - Сiла перед телевiзором Нiна. - Менi Любочка обiцяла перев'язку зробити, невiдомо, що там з веною...
   Тут у мене задзвонив телефон, Володя вже пiд'їхав до лiкарнi i чекав мене бiля входу.
   - А менi треба змотатися додому. Так що, дiвчатка, поки без мене! - I я припустила по коридору на вихiд.
   Вдома я наспiх обмилася пiд душем, взяла книжку, окуляри i ще дещо з дрiбниць i ми одразу ж поїхали назад. Тiльки ми повернули праворуч бiля музучилища, як раптом машина рiзко загальмувала: ми опинилися в заторi.
   - Що таке? - Засовалася я на сидiннi, витягаючи шию i намагаючись роздивитися, що там попереду.
   - Не знаю, здається, аварiя. Пiди, подивися. - Запропонував Володя.
   Я вийшла з авто i пройшла кiлька метрiв вперед. Протиснувшись крiзь натовп, побачила зiм'яту гармошкою вишневу "Шкоду", яка врiзалася у велику ялину перед музучилищем.
   - Всi на смерть... Дружину i дитину саме забрав з пологового будинку... На всiй швидкостi вилетiв на зустрiчну... Ще й пiшохода до ялинки притиснув... -Чулися голоси навколо.
   У мене поплив туман перед очима, i я на автоматi повернулася до автiвки.
   - Аварiя. Машина - вщент, купа трупiв. - Ледь змогла я видавити з себе.
   - Доведеться здати трохи назад i по паралельнiй доїхати до лiкарнi. - скрушно сказав Володя i почав вивертати кермо.
   Ми здали трохи назад, звернули праворуч, потiм через сто метрiв налiво, i через п'ять хвилин зупинилися бiля входу в лiкарню.
   На автопiлотi я пiднялася на другий поверх, пройшла по напiвтемному коридорi до своєї палати, лягла на лiжко i закрила очi. В головi закарбувався годинник над сестринським постом - без п'яти дев'ять.
   Тут у палату влетiла Нiна:
   - Галя! Спиш? Слухай, тут таке...
   Я пiднялася на лiжку.
   - У нас тут полiцiя, всiх опитують! Тебе теж будуть запитувати... Коротше, Зiну i Вiру заарештували! За наркотики, уявляєш?! Вiру, правда, вже вiдпустили, тiльки пiдписку взяли. Вона зараз паспорт головлiкарю в сейф здає. А потiм ще приїхали! Кажуть, Свiтлана наша на смерть розбилася! I чоловiк, i дитина, i мама - всi! От не пощастило дiвчинi!..
   - Де розбилися? - Пiдхопилася я.
   - Та тут зовсiм поруч, бiля музучилища.
   Так це була Светiна машина... Я впала на лiжко i вiдключилася.
  * 2 *
   Задзеленчав будильник i я розкрила очi. "Єдиний спосiб зробити ранок добрим - проспати його... Дежа-вю якесь!" - вiдкрила очi: я вдома... Невже, менi все наснилося? Чоловiк збирається на роботу... Менi ж сьогоднi в лiкарню! Я схопилася i почала збиратися. "Не забути книгу i окуляри!" - схаменулася я, згадавши свiй "сон", i побiгла навздогiн за чоловiком, який вже виходив з квартири.
   Все було так само, як увi снi. "Цiкаво, я сплю чи нi?" - я обережно ущипнула себе за руку. - "Нi не сплю."
   Так само, як увi снi, я пiдiйшла до приймального столу у вестибюлi лiкарнi, так само отримала карту i ми пiднялися на другий поверх... Все повторювалося до дрiбниць. "От здорово, менi тепер сни вiщi сняться!" - якось не дуже весело подумала я, вiдкриваючи дверi в палату.
   - Доброго дня. - Привiталася я, прямуючи до свого мiсця.
   - Здрастуйте-здрастуйте! - Вiдповiв голос з-пiд ковдри праворуч вiд вiкна. - Заходьте, не соромтеся. - З-пiд ковдри спочатку з"явилася голова, а потiм на лiжку сiла повна темноволоса жiнка рокiв тридцяти п'яти. - Давайте знайомитися, мене звуть Нiна, поруч зi мною лежить Свєта - вона зараз побiгла до пологового вiддiлення, там у неї малюк. - Нiна вказала на лiжко з прив'язаною до нього синьою повiтряною кулькою.
   - А я Вiра, пролунав голос позаду. Як добре лежати...
   - Поки десь лютує робота. - Продовжила я за неї.
   - Саме так. Отже...
   - Галя. - Представилася я i сiла на лiжко.
   - Ти не дуже-то розсиджуйся! Речi кидай i бiжи до манiпуляцiйної! - Нагадала менi Нiна.
   У манiпуляцiйнiй, простягаючи палець для аналiзу, я раптом помiтила на ньому свiжу (вчорашню!) ранку. "Нi, це був не сон" - подумала я. - "Нiсенiтниця якась! Це що ж, виходить "День Сурка", чи що?"
   Вся вчорашня бiганина повторилася в точностi. Пiсля обiду я вирiшила розвiдати обстановку:
   - Дiвчата, а у вас коли-небудь буває Дежа-вю?
   - А що це таке? - Запитала Вiра.
   - Ну, це коли здається, що все це вже було. Ось, наприклад... Зараз вже близько трьох?
   - Так.
   - Зараз до нас загляне жiнка, така нiяка вся... I скаже: "Мене до вас пiдселюють, а мiсця, виявляється, i немає..."
   У палату зазирнула сухенька жiнка:
   - Мене до вас пiдселюють. - Вона озирнулася. - А мiсця, виявляється, i немає...
   - Нiчого, я зараз випишусь. - Прошепотiла я Нiнi. - А Вам все одно лiжко не потрiбне, Вас зараз ганяти будуть...
   - Нiчого, я сьогоднi випишусь! - Засмiялася Свєта. - А Вам все одно зараз лiжко не потрiбне - Вас зараз ганяти будуть, хоч би до вечерi впоралися!
   - Ух, ти! - Здивувалася Нiна.
   - А зараз увiйде Вiра i запитає: "Як звуть?"
   - Як звуть? - Вийшовши з туалету повторила за мною Вiра, хоча я шепотiла прямо на вухо Нiнi.
   - Зiна. - Вiдповiла новенька, ставлячи сумку бiля лiжка Свєти.
   Потiм, поки Зiна носилася по вiддiленню, виконуючи всi завдання доктора, я, лежачи пiд крапельницею, для всiх озвучувала, хто що скаже i хто що зробить.
   - Здорово! А може ти екстрасенс? Чи ясновидиця якась? - Припустила Вiра.
   - До цього дня нiчого подiбного я за собою не помiчала... А зараз у Нiни задзвонить телефон, вона сiпнеться i порве собi вену...
   Задзвонив телефон - Нiна сiпнулася.
   - Лежати !!! - Не своїм голосом закричала я.
   Всi остовпiли. Голка у Нiни вислизнула з вени, але, слава богу, її не порвала. На крик до палати вбiгла Любочка:
   - Ну хiба ж так можна! - Примовляла вона, заклеюючи руку Нiни пластиром i вставляючи голку в iншу руку. - Так можна й покалiчитися! Лежить i не ворушiться!
   Любочка вийшла, а у мене перед очима на мить зарябило, як на зiпсованому екранi телевiзора. "Збiй якийсь" - мляво подумала я.
   - А що ти ще можеш передбачити? - Зацiкавилася Нiна.
   - Скiльки пророкувань не слухай, у майбутнього буде своє на умi. - Висловила розумну думку Вiра, але все ж пiдiйшла ближче.
   Тут у мене задзвонив телефон:
   - Алло! Ти як? - Запитав мене чоловiк.
   - Нормально. Нарештi лягла вiдпочити, а до цього весь час бiгала.
   - Це щоб тобi нудно не було.
   - Виявляється, щоб хворiти, треба таке здоров'я мати! Просто дивуюся!
   - Так це ж добре: перестанеш дивуватися - перестанеш розвиватися!
   Треба було щось змiнювати.
   - Ти до мене не приїжджай, а то у мене передчуття якесь... Аварiя снилася...
   - Гаразд, я завтра вранцi заїду. Ну бувай! - I вiн вiдключився.
   Я згадала про аварiю. "О Боже! Свєта ж сьогоднi загине!.. Треба щось робити..."
   Коли санiтарка, яка принесла дитину, вигнала нас усiх в коридор, Зiна знову запропонувала прогулятися.
   - Можна i прогулятися. - Як крiзь шум i мерехтiння телевiзора почула я голос Нiни.
   - Нi, тобi не можна! - Вiдрiзала я. - Я вiдчуваю, що з твоєю рукою ще може щось трапитися.
   - Ну, тодi я подивлюся телевiзор. - I Нiна, як i вчора, сiла на диван.
   - Куди пiдемо? - Запитала Вiра.
   - Та просто у двiр! - Махнула в бiк сходiв Зiна. - Тiльки давайте для смiху начипляємо на халати гудзикiв!
   Жартуючи одна з одної, прикрашаючи себе гудзиками, ми спустилися у двiр лiкарнi. Двiр виглядав як вузький асфальтований колодязь мiж двома п'ятиповерховими коробками, з'єднаними мiж собою з одного боку глухим прийомним покоєм, а з iншого - галереєю, влаштованою на стовпах-опорах з другого поверху по п'ятий, яка залишала вiльний прохiд пiд нею.
   У дворi палили троє чоловiкiв.
   - Давайте подивимося, якi сюди виходять дверi. - Зiна активно взяла на себе роль гiда.
   Ми смикнули однi дверi - зачинено, iншу - теж. Обiйшли чоловiкiв - щось менi в них не сподобалося, пiдiйшли до останньої дверi.
   - О, вiдчинено! - Вигукнула Зiна. - Подивимося, що там?
   - А якщо виженуть? - Зупинилася Вiра.
   - Ну виженуть, так виженуть, не повiсять же! - I Зiна рiшуче увiйшла до пiд'їзду.
   Ми рушили за нею. Невеликi сходи вели до напiвпiдвального примiщення - довгий коридор з дверима по обидва боки.
   - Тут замкнено, тут, замкнено, тут замкнено... - Зiна пробувала всi дверi праворуч по коридору, швидко просуваючись у кiнець будiвлi. - О, а тут вiдкрито! - I вона, нiтрохи не остерiгаючись, увiйшла до вiдкритого примiщення.
   Ми, як овечки, увiйшли за нею i озирнулися. У невеликiй кiмнатi три на три метри стояв тiльки один стiл, а на ньому якась пластмасова коробка.
   - Що це тут... - Зiна вiдкрила коробку, сунула в неї палець i лизнула. - Ой, дiвчатка! Це ж наркотик!
   - Звiдки ти знаєш? - Поцiкавилася я.
   - Брат у мене... Слухайте, а давайте вiзьмемо собi! Знаєте, скiльки це коштує?!
   - Нiзащо! - Вiдрiзала я. - Скiльки б це не коштувало, я не збираюся наживатися на життях людей!
   - А менi грошi потрiбнi на операцiю... - Зiна вже розкрила кiлька "ґудзикiв", якi, виявляється, були мiнiатюрними коробочками, i маленькою пластмасовою ложечкою почала накладати в них бiлий порошок. - А ще я нiколи не була за кордоном... I одягнутися можна...
   - Та ти що?! А в буцигарнi ти теж нiколи не була?! Вiра, пiшли звiдси! Зiна, кинь! - Я пiдiйшла ближче до столу, щоб зупинити Зiну, i тут помiтила, що у вiкнi першого поверху навпроти до нас придивляється хтось у бiлому халатi. Вiн пiднiс до вуха мобiльник i щось говорив, явно вказуючи на наше вiкно.
   - Зiна, Вiра! - Я не втрачала надiї умовити своїх спiвмешканок. - Ми ж зараз вляпаємося! Пiшли звiдси!
   I тут по коридору затупотiли чиїсь кроки.
   - Ну все! Попалися! - Я схопила Вiру за руку i потягла по коридору до виходу.
   З iншого боку до нас наближалися якiсь люди. Вони забарилися бiля вiдчинених дверей кiмнати i ми почули чоловiчi крики i голосiння Зiни. Я штовхнула Вiру до сходiв i тут помiтила ледь прочиненi дверi у самому кутку праворуч по коридору. Шморгнувши у них, я повернула засувку i сiла просто на пiдлогу. Повз дверi пробiгло кiлька чоловiкiв.
   - Де вони? - Пролунав чийсь вигук.
   - Одну ми тримаємо.
   - Друга у нас.
   - Там ще третя була! Я бачив блакитний халат! - Голос явно говорив про мене.
   "Мабуть, це той лiкар, який побачив нас у вiкно" - здогадалася я i озирнулася на всi боки. В кiмнатi було темно, тiльки тьмяне свiтло вiд вуличних лiхтарiв злегка висвiтлювало мiзерну обстановку - стiл посерединi i перекинутий стiлець бiля стiни.
   - Сховалася десь! Давайте перевiримо всi примiщення! - Тупiт крокiв знову наблизився, хтось смикнув за ручку моїх дверей. - Замкненi!.. Тут теж!.. Сюди, тут вiдкрито!... У вiкно вибралася, напевно! Швидше, на стоянку! - I весь тупiт помчав далi по коридору, туди, звiдки й прибiг.
   Я сидiла на пiдлозi, поки бiганина за вiкнами не припинилася - може, вiчнiсть, а може, всього кiлька хвилин. Потiм встала i пiдiйшла до вiкна. Виглянувши, я побачила автостоянку бiля лiкарнi, на якiй, то тут, то там стояло кiлька машин. "Час вже вибиратися" - подумала я i пiдтягла стiл до вiкна, потiм присунула до нього стiлець i полiзла нагору. Вiкно вiдчинялося, як фрамуга - вгору, i встановлювалося у вiдкритому положеннi за допомогою кронштейна, який складався. Закрiпивши його, я полiзла назовнi i незабаром була на свободi. Натиснула на кронштейн i акуратно опустила фрамугу. Притулившись до темної неосвiтленiй стiнi, я потихеньку рушила в бiк головного входу.
   I тут за спиною почула обережнi голоси:
   - Її не знайшли, мабуть, сховалася.
   - А може, в iншу сторону побiгла. - Це були тi самi курцi!
   - У неї точно щось є! Нам би хоч трохи повернути! - Вони говорили про порошок!!! I про мене...
   Зi страху я притулилася до стiни за однiєю з машин i присiла. Троє чоловiкiв пройшли повз. Я потихеньку рушила за ними, перебiгаючи вiд однiєї машини до iншої. "Що я роблю?! Вони ж можуть чекати мене бiля входу! Полiкувалася, називається..." Я причаїлася мiж двома легковиками, що стояли далеко вiд свiтла лiхтарiв.
   Раптом з лiкарнi вийшла цiла група людей i попрямувала прямо до мене. Це була Свєта з дитиною на руках, її чоловiк з сумками, мама з букетом квiтiв i Нiна, яка запропонував провести сусiдку. Нiна попрощалася у капота машини i вирушила назад. Чоловiк Свiтлани вiдчинив машину, i вони почали завантажуватися. Визирнувши зi свого укриття, я тихенько покликала:
   - Свєта! Свєта!
   - А? Що? Галя, що ти тут робиш?
   - Та от чекаю, щоб хтось пiдкинув мене до найближчого магазину, дещо купити треба.
   - Ну, добре, сiдай, тут же зовсiм близько.
   Щойно я вмостилася на сидiннi, як до переднiх дверцят пiдбiг один з моїх переслiдувачiв:
   - Чуєш, мужик, пiдкинь до магазину! Випити хочеться - сил немає! - I вiн, не чекаючи вiдповiдi, полiз на переднє сидiння. - Мене Вася звати. - Простягнув вiн руку водiєвi.
   - Але... Та ладно... Сашко. - Мотор завiвся i ми повiльно покотили по стоянцi.
   - Скiльки вас тут! - Озирнувся Вася, але мене у темрявi не впiзнав.
   Вируливши на вулицю, ми покотили по яскраво освiтленiй дорозi повз театр з його свiтловими фонтанами, що розташовувався прямо навпроти музучилища. Вася знову озирнувся i тут помiтив мiй халат:
   - А Ви теж... з лiкарнi... - Вiн явно мене впiзнав. "Що робити? Наркоторговцi не люблять панькатися..." - я втягнула голову у плечi i вчепилася руками за передню спинку. Машина пригальмувала бiля свiтлофора, збираючись пiдкотити до магазину, з полки заднього скла сповз на мене палантин, який там лежав. "Зараз!" - я схопила палантин, накинула на голову Васi, вiдчинила дверцята i вискочила назовнi. "Тiкати!" - я кинулася назад по вулицi одностороннього руху.
   Не знаю, що там вiдбувалося далi, але коли я добiгла до лiкарняної стоянки, бордова "Шкода" вже завертала на неї з iншого боку. Вася вискочив бiля входу в приймальне вiддiлення, йому назустрiч одразу ж вiддiлилися вiд стiни двi тiнi, про щось сперечаючись i сильно жестикулюючи. Машина, повiльно набираючи швидкiсть, рухалася в моєму напрямку. Я сховалася за рогом нафтового технiкуму, що стояв навпроти лiкарнi. Сашко вирулив на вулицю, колеса дико вискнули, i на немислимiй швидкостi "Шкода" пронеслася повз. "Ой, не подобається менi її швидкiсть!.." - подумала я i чомусь пiшла назад, до театру. Попереду тривожно загуло безлiч гудкiв. Я побiгла на шум. Пробка з десятка машин, натовп народу, бордова машина, зiм'ята в гармошку бiля дерева...
   - Всi на смерть... Дружину i дитину саме забрав з пологового будинку... На всiй швидкостi вилетiв на зустрiчну... - Чулися голоси навколо.
   У мене поплив туман перед очима, i я на автоматi повернулася до своєї машини.
   - Аварiя. Машина - вщент, купа трупiв. - Ледь змогла я видавити з себе.
   - Доведеться здати трохи назад i по паралельнiй доїхати до лiкарнi. - Скрушно сказав Володя i почав вивертати кермо.
   "Як я опинилася у машинi? Звiдки тут Володя? Чому вiн везе мене в лiкарню?" - я нiчого не розумiла. На автопiлотi пiднялася на другий поверх i, в напiвтемрявi дiставшись до своєї палати, впала на лiжко.
   - Галя! Спиш? Слухай, тут таке... У нас тут полiцiя, всiх опитують! - Це була Нiна. - Тебе теж будуть запитувати... Коротше, Зiну i Вiру заарештували! За наркотики, уявляєш?! Вiру, правда, вже вiдпустили, тiльки пiдписку взяли. Вона зараз паспорт головлiкарю в сейф здає... А потiм ще приїхали! Кажуть, Свiтлана наша на смерть розбилася! I чоловiк, i дитина, i мама - всi! От не пощастило дiвчинi!..
   - Бiля музучилища... - Пробелькотiла я, впала на лiжко i вiдключилася.
  * 3 *
   Задзеленчав будильник i я розкрила очi... "Я знову вдома..." - повiльно прошелестiло в головi. - "Час вставати i їхати у лiкарню..." Сьогоднi я не стала брати нi книгу, нi окуляри - все одно читати буде нiколи. "Це просто якась часова петля, в якiй ми застрягли. Нiхто нiчого не пам'ятає, чомусь при пам'ятi залишаюся тiльки я" - думала я, збираючись i дорогою до лiкарнi. - "Отже, комусь потрiбно, щоб я пам'ятала i шукала вихiд з цiєї петлi. Отже, будемо шукати..."
   Знову була бiганина до обiду, знову тi ж слова i подiї - все майже так само, тiльки з невеликими вiдхиленнями, якi я сама намагалася вносити, пiсля яких починалося мерехтiння перед очима. "Буду вносити перешкоди, може, це допоможе..." - думала я, прогулюючись по коридору i кроками вимiряючи вiдстанi. Довжина коридору виявилася п'ятдесят чотири метри. Плюс хол зi сходами i лiфтами - ще шiсть метрiв. Всього будiвля має у довжину шiстдесят метрiв. На поверсi - вiсiмнадцять палат. За холом з телевiзором i сестринським постом - кабiнет старшої сестри, сестринська, дверi на пожежну драбину i в самому кiнцi - операцiйний блок, розташований в галереї, що з'єднує двi будiвлi. До десятого номера - лiкувальнi палати. Далi - до i пiсля операцiйнi. "Цiкаво, дверi на пожежну драбину вiдкритi, чи нi?" - я озирнулася i, переконавшись, що за мною нiхто не стежить, натиснула ручку. Дверi були вiдчиненi! Я спустилася вниз i побачила, що вихiд закритий на внутрiшнiй поворотний замок. Обережно повернула i визирнула - той самий асфальтований двiр. Трохи далi розташованi дверi у напiвпiдвал з наркотиками! Знову закривши дверi, я повернулася до палати...
   Близько трьох до нас в палату зазирнула Зiна.
   - Мене до вас пiдселюють. - Замiсть неї голосно сказала я. - А мiсця, виявляється, i немає...
   Перед очима сильно замерехтiло.
   - Нiчого, я сьогоднi випишусь! - Засмiялася Свєта.
   - А Вам все одно зараз лiжко не потрiбне! - Знову втрутилася я. - Вас зараз ганяти будуть, хоч би до вечерi впоралися!
   Знову мерехтiння.
   - Вас звати Зiна! - Констатувала я, випереджаючи Вiру, яка вийшла з туалету.
   - Так, Зiна. Звiдки Ви знаєте? - Розгубилася новенька i поставила сумку бiля лiжка Свєти.
   Перед тим, як нам поставили крапельницi, я пiдiйшла до Нiни i, дiставши з тумбочки її телефон, поклала його поруч на подушку.
   - Навiщо це? - Здивувалася вона.
   - Так, про всяк випадок. Просто передчуття.
   Телефон задзвонив, як i належить. Але на цей раз Нiна не смикалася i з крапельницею нiчого не сталося.
   - Алло? Не може бути! Ура-а-а!!! - Заволала Нiна так голосно, що в палату влетiла стурбована Любочка.
   - Ну хiба ж так можна! - Крiзь мерехтiння перешкод, якi поилилися, вимовляла вона. - Так же можна iнфаркт отримати! Лежiть спокiйно!
   - Дiвчата, уявляєте?! Ми виграли поїздку по Європi! На два тижнi!!! - Озвучила свою радiсть Нiна. - За два тижнi виїжджаємо, якраз мене випишуть!
   Пiсля крапельницi Свiтлана почала перевдягатися, готуючись до виписки. Її мама вже сидiла з сумками на диванi в холi. Зiнi перестелили лiжко i вона, нарештi, присiла.
   - Крапельницю я Вам поставлю приблизно о дев'ятiй. - Повiдомила Любочка. - Отже, можете вiдпочити.
   Зiна вийняла зi своєї сумки ганчiр'яний мiшечок i висипала з нього на ковдру щось кругле i блискуче.
   - Ой, що це? - Зупинила свою бiганину по палатi Свєта.
   - Це такi гудзики на липучках. - Замiсть Зiни вiдповiла я. - Прилiплюєш їх у будь-якому мiсцi на одяг i ходиш. А ще вони розкриваються, як коробочки i в них можна щось покласти. - Я показала, як розкриваються гудзики-коробочки. Зiна витрiщилася на мене, розкривши рот i округливши очi.
   - А як же вони застiбаються? - Не зрозумiла Вiра.
   - А нiяк, вони просто для краси. - Замiсть Зiни знову вiдповiла я i причепила до її рожевого халатика кiлька "ґудзикiв". Можна хоч в ряд, хоч в два, хоч вiзерунком якимось...
   - Дай-но я спробую! - Вiра пiдсiла до нас i прилiпила до себе пару кружечкiв. - Здорово!
   - Дiвчата, пiдходите, примiряйте... - Якось мляво промовила Зiна.
   - Чим би дiти не тiшились... - Встала з лiжка Нiна.
   - Аби чимось нудьгу розiгнати! - Закiнчила я за неї.
   Розчинилися дверi i товста санiтарка внесла в палату згорток.
   - А ось i мiй синочок! - Кинулася до нього Свєта. - Зараз ми додому поїдемо...
   - Ти б перед дорогою погодувала його трохи. Спокiйнiше буде. - Порадила їй санiтарка. - А ви б, дамочки, вийшли поки, нiчого дихати на нього своїми мiкробами!
   Зiна згребла в мiшечок "гудзики" i ми вийшли в коридор.
   - Може, прогуляємося? - Запропонувала вона нам.
   - Нiна не може, їй треба сидiти i чекати дзвiнка вiд чоловiка. А може, вiн i сам приїде. - Нiна слухняно сiла на диван перед телевiзором.
   Тут у мене задзвонив телефон, Володя пiд'їхав до лiкарнi i чекав мене бiля входу.
   - Ви йдiть, я вас потiм дожену. - Сказала я i пiшла до виходу.
   Зiна i Вiра пiшли до бiчних сходiв. Швиденько вiдпустивши Володю, я помчала у лiкарняний двiр-колодязь. Курцi стояли бiля вiдчинених дверей в напiвпiдвал i про щось перемовлялися.
   - Привiт! - Сказала я їм, як старим знайомим. - Дiвчата вже там?
   - Там. - Вiдповiв той, який зазвичай сiдав у машину.
   - Угу, тодi i я пiшла. - I я спустилася в напiвпiдвал.
   Дiйшовши до вiдчинених дверей, я не стала заходити в кiмнату, а встала на порозi так, щоб мене не було видно з вiкна навпроти. У цей час Зiна наповнювала гудзики порошком i прилiплювала їх до халату Вiри.
   - А ти не боїшся, що тебе заарештують? - Запитала я.
   - Хто не ризикує, той не п'є шампанське! - Весело вiдповiла Зiна, не вiдриваючись вiд своєї роботи.
   - Ой, Вiра, що це в тебе ззаду? - Я зробила вигляд, що у Вiри щось причепилося до халата.
   - Де, що? - Вiра почала вивертати шию назад, пiдтягуючи наперед задню частину халата.
   В цей час я познiмала з неї "гудзики" i кинула вглиб коридору, туди, звiдки повиннi були прибiгти охоронцi. Майже одразу ж звiдти почувся тупiт нiг.
   - Бiжимо! - Я схопила Вiру за руку i потягла за собою.
   Коли ми добiгли до сходiв, охоронцi заламували Зiнi руки. Я вкинули Вiру у темну кiмнату i повернула засувку.
   - Тихо, нi звуку! - Прошепотiла я, саджаючи її на пiднятий стiлець.
   Коли все стихло, я не стала лiзти у вiкно, а прочинила дверi i вивела Вiру у двiр. Там уже нiкого не було, всi побiгли на автостоянку.
   - Iди в палату i роби вигляд, що нiчого не сталося. - Сказала я Вiрi, а сама пiшла до головного виходу.
   В цей час з нього почали виходити Света з дитиною i її родичi у супроводi Нiни.
   - Вже їдете? - Я, як нi в чому не бувало, пiдiйшла до них. - Можна я з вами трохи проїду? Менi в магазин треба.
   - Звичайно, сiдай! Пiдвеземо з вiтерцем! - Веселоо вiдповiв Сашко.
   - От з вiтерцем якраз i не треба. Вам тепер про дитину треба думати.
   Саша пiшов трохи швидше, щоб вiдкрити дверцята машини. Я поспiшила за ним.
   - Сашко, я не хотiла тривожити Свєту, але тут поруч знаходяться бандити. За ними женуться охоронцi, отже, хтось з них може попроситися у машину. В жодному разi не бери!
   Сашко вiдкрив дверцята, всi посiдали, я теж. Нiна попрощалася i пiшла назад. В цей час назустрiч їй вибiг Вася.
   - Швидше! Це вiн! Вiд'їжджай! - Крикнула я Сашковi i вiн мене послухався. - Я стала випадковим свiдком. - Пояснила я. - Тепер вони за мною женуться.
   Ми вiдразу ж рушили. Вася спробував зупинити машину i кiлька крокiв пробiг за нею, але незабаром вiдстав.
   - Ух, здається, пронесло... - Полегшено зiтхнула я. - Висадiть мене десь бiля театру.
   Сашко пригальмував за освiтленими фонтанами, я вийшла i перейшла через дорогу, щоб йти назад. Раптом, вискнувши гальмами, перед бордовою "Шкодою" зупинився сiрий "Ланос", з нього вискочив Вася з пiстолетом у руцi i побiг за мною. "Шкода" заревiла i полетiла на нього прямо через зустрiчну смугу. Мить - i "Шкода" врiзалася в Васю, припечатавши його до великої ялини бiля музучилища.
   - Всi на смерть... Дружину i дитину саме забрав з пологового будинку... На всiй швидкостi вилетiв на зустрiчну... Ще й пiшохода до ялинки притиснув... - Чулися голоси навколо.
   У мене поплив туман перед очима, i я на автоматi повернулася до своєї машини.
   - Аварiя. Машина - вщент, купа трупiв. - Звично вимовила я.
   - Доведеться здати трохи назад i по паралельнiй доїхати до лiкарнi. - З жалем сказав Володя i почав вивертати кермо...
  * 4 *
   Задзеленчав будильник i я розкрила очi. "Так... Знову не вийшло... Отже, треба дiяти по-iншому."
   Пробiгавши всю першу половину дня по аналiзах, документах, оглядах i так далi, я не стала вправлятися в "ясновидiннi". Замiсть обiду, взявши лише шматок хлiба, я пiшла до пожежної драбини i звiдти зателефонувала в полiцiю.
   - Доброго дня! - Почала я. - Я вам дзвоню з лiкарнi. Зовсiм випадково я пiдслухала, що сьогоднi ввечерi тут буде передаватися партiя наркотикiв. Здається, задiянi чотири людини: троє чоловiкiв i одна жiнка.
   - Хвилиночку...
   - Не перебивайте мене! У мене мало часу, до того ж за мною можуть стежити. Записуйте адресу.... - Я продиктувала адресу. - Передача призначена на початок восьмої вечора. Якщо хочете, приїжджайте заздалегiдь, я вам розповiм докладнiше. - I я вiдключила телефон.
   Полiцiя приїхала пiд час тихої години. До цього я запобiгла травмi Нiниної вени i разом з усiма порадiла її поїздцi до Європи.
   - Хто тут страхового агента чекає? - Крiзь густi "перешкоди" я почула голос Любочки, яка зазирнула у палату.
   "Який ще страховий агент?" - Подумала я. - "Нiякого страхового агента не було... А, це, напевно, полiцiя!"
   - Я! Я чекаю! - Я схопилася i вибiгла в коридор. Там на диванi сидiло двоє хлопцiв в костюмах.
   - Це Ви нам дзвонили? - Пiднявся один з них.
   - Так.
   - Тодi давайте вiдiйдемо кудись, де нам нiхто не завадить. - Пiднявся i другий.
   - Давайте вийдемо в хол, там цiлком зручно.
   - Ну, розповiдайте. - Почав хлопець з планшетом, коли ми сiли на диванi пiд величезною розлогою пальмою.
   - Спочатку покажiть документи! - Випалила я, заклавши ногу за ногу i запинаючи на нiй халат.
   Документи менi показали. Це були слiдчi Свиридов i Ряшко.
   - Отже, так... У нашу палату сьогоднi поступила Зiна. Зiна Рогозiна... Менi вона здалася якоюсь дивною... I я вирiшила за нею поспостерiгати.
   - А Ви за всiма дивними спостерiгаєте? - Iронiчно поцiкавився хлопець зi скрученим журналом у руках.
   - Звичайно! Робити ж нема чого... А крiм того, я ж письменниця, менi потрiбнi рiзнi типажi!
   - Письменниця? А що Ви пишете, не детективи, випадково? - Пiдняв брову той, що з планшетом.
   - Яка рiзниця?! Коротше, я пiшла за нею, але так, щоб вона не бачила. Вона спустилася по цих сходах у двiр i зустрiлася там з трьома мужиками. А я побiгла до iнших сходiв - он там знаходяться пожежнi. Я вiдкрила маленьку щiлинку i все чула.
   - I що ж такого Ви почули?
   - Один сказав, що о восьмiй годинi вони залишать порошок у п'ятiй кiмнатi вiд входу в напiвпiдвальне примiщення. Здається, його називали Вася... Так, точно Вася! - Я вирiшила намалювати правдоподiбну картину. Ну не розповiдати ж їм про часову петлю! - А iнший дав їй мiшечок. Вiн сказав, що це порцiйнi коробочки, виконанi у виглядi декоративних гудзикiв з липучками.
   - Так i сказав? - Уточнив "планшетник".
   - Нi, не так. У нього було багато рiзних нецензурних слiв, але я передаю просто сенс. Вiн ще сказав, що добре було б, якби вона взяла з собою подружок i поначипляла на них цi "гудзики" - так краще виносити. Не будуть же пiдозрювати всiх.
   - Добре. Ви можете показати, де цей напiвпiдвал?
   - Звичайно. Давайте спустимося по пожежних сходах. У цей час всi в палатах i нас нiхто не побачить.
   Ми пройшли повз порожнiй поста: медсестри обiдали в сестринськiй, звiдти долинали їхнi голоси. Спустилися пожежкою i я вiдкрила дверi.
   - Ось цей двiр. Тiльки виходити туди не треба - навпроти знаходиться другий корпус i з його вiкон вас буде видно. А дверi у напiвпiдвал знаходяться за два кроки вiд цих.
   - Кажете, п'ята кiмната? - Уточнив той, що з журналом.
   - Так, п'ята. Вони говорили, що залишать порошок в коробцi на столi... А хочете, я буду тiєю подружкою, яка пiде з Зiною?
   - Не варто. Решту залишiть нам. - Майже хором вiдповiли слiдчi. - Iдiть-но краще в палату. - Закiнчив "планшетник". - А ми тут поки роздивимося...
   - До напiвпiдвалу можна потрапити i з боку автостоянки. - Згадала я, вже пiднiмаючись сходами. Там є ще один вхiд.
   У палатi я старанно показала "яснобаченнi" здiбностi, тому коли нас виставили в коридор, щоб Свiтлана могла спокiйно погодувати дитину, i Нiна, i Вiра вже цiлком довiряли моїм "передбаченням". Тут у мене задзвонив телефон, Володя вже пiд'їхав до лiкарнi i чекав мене бiля входу.
   - Посидь трохи в машинi, менi тут деякi процедури призначили... Я спущуся до машини хвилин за п'ятнадцять... Я повернулася до своїх сусiдок:
   - Нiна, ти залишайся тут, до тебе прийде чоловiк! - Я посадила Нiну на диван. - Вiра, тобi теж краще посидiти: до пiв на дев'яту тобi не можна навiть близько пiдходити до сходiв!
   - Чому? - Здивувалася Вiра.
   - Ногу зламаєш! - Вiдрiзала я i повернулася до Зiни, майже не видимої через мерехтiння перед очима. - Ну а ми з тобою можемо прогулятися.
   Зiна якось пiдозрiло на мене подивилася, але пiшла до сходiв у двiр. Я, обвiшана "гудзиками" у два ряди, рушила за нею.
   У дворi, як завжди, курили троє бандитiв. Зiна, вдаючи, що у неї немає нiякої мети, штовхала замкненi дверi i наближалася до напiвпiдвалу.
   "Ну, де ж полiцейськi?" - Думала я. - "Може, вже там, внизу чекають?" Ми пройшли повз курцiв. Я, уважно спостерiгаючи за ними, помiтила, як Вася пiдморгнув Зiнi i коротко кивнув. Двоє iнших байдуже вiдвернулися. Ну якi ж чоловiки, перебуваючи в лiкарнi без дружин i подруг, не подивляться на жiнок, що проходять повз, i не спробують щось їм сказати?! А вони роблять вигляд, що нас не помiчають. Я потихеньку почала спускатися за Зiною, яка вже вiдкривала п'ятi дверi. Ставши на порозi, я почала коментувати її дiї:
   - Що там у коробцi?
   - Порошок якийсь. - I Зiна лизнула палець.
   - А раптом це якась отрута? Для щурiв, наприклад?
   - Нi, я думаю, що це наркотики.
   - Звiдки ти знаєш?
   - Брат у мене... Слухай, а давай вiзьмемо собi, знаєш, скiльки це коштує?!
   - А знаєш, скiльки тобi за це дадуть?! Скiльки б це не коштувало, я не збираюся наживатися на життях людей!
   - А менi грошi потрiбнi на операцiю... - Зiна вже розкрила кiлька "ґудзикiв" i маленькою пластмасовою ложечкою накладала в них бiлий порошок. - А ще я нiколи не була за кордоном... I одягнутися можна...
   - Та ти що?! - Я давала їй шанс передумати. - Ми ж зараз вляпаємося! Пiшли звiдси!
   I тут по коридору затупотiли швидкi кроки.
   - Ну все! Попалися! - Я вискочила з кiмнати i кинулася до вже звичного притулку.
   Крики, вереск, метушня... На цей раз не тiльки в коридорi, але i ззовнi. Пересидiвши в темрявi, поки все заспокоїться, я вийшла з пiдвалу на подвiр'я i по пожежних сходах повернулася до палати.
   Свiтла зi своїми родичами якраз збиралася виходити.
   - Ми тебе теж проводимо. - Запропонувала Нiна i ми з Вiрою кивнули.
   На ганку лiкарнi я похитнулася: крiзь суцiльне мерехтiння перешкод майже нiчого не було видно.
   - Тобi погано? - Пiдхопила мене пiд руку Нiна. - Може, повернемося?
   - Нi, все в порядку, просто з очима щось... - Я потерла очi, видно стало краще.
   Як в уповiльненому кiно я побачила, що до полiцейської машини бiля самого входу вантажили трьох осiб - тих самих "курцiв", трохи далi через скло iншої машини я побачила профiль нашої Зiни. Нiчого казати своїм подругам я не стала, i ми пiшли до Сашкової автiвки. Свєта з дитиною сiла позаду, її мама - поруч.
   - Саша, ти тiльки не жени. - Нахилилася я до вiконця водiя. - Тепер у тебе дитина, будь обережнiшим!
   Сашко кивнув i завiв мотор. Ми попрощалися зi Свiтланою через вiдкритi заднi дверi, побажали здоров'я їй, її дитинi i всiм членам родини, зачинили дверцята i пiшли, оглядаючись, до центрального входу. Сашко повiльно розвернувся i поїхав зi стоянки.
   - Ой, мене ж чоловiк чекає! - Згадала я про Володю. - Он його машина стоїть! Дiвчата, я скоро повернуся! - I я побiгла до Володi.
   - Володя, скорiше їдь за тiєю машиною! Я потiм все поясню!
   За тридцять рокiв спiльного життя мiй чоловiк вже звик до моїх дивацтв, а тому без слiв завiвся i поїхав повз нафтовий технiкум до театру.
   - Тiльки не треба, щоб вони нас помiтили. - Попросила я.
   Вишнева "Шкода" пригальмувала бiля свiтлових фонтанiв. Ми теж. Свєтiна мама пересiла на переднє сидiння i вони знову рушили.
   - Їхати за ними? - Запитав Володя.
   - Нi, почекай... - Я з тривогою дивилася, як "Шкода" перетинає перехрестя.
   От вона трохи набрала швидкiсть, от поїхала... "Шкода" благополучно минула перехрестя i незабаром зникла за потоком автомобiлiв.
   - Ух! - Я з полегшенням вiдкинулася на спинку сидiння. - Тепер можна їхати назад. Тепер усе в порядку.
   - А що було не в порядку? - Запитав Володя.
   - Потiм розповiм, зараз я дуже втомилася...
   Ми здали трохи назад, повернули лiворуч через перехрестя бiля музучилища, потiм, проїхавши сто метрiв, знову повернули лiворуч, i через п'ять хвилин зупинилися бiля входу в лiкарню.
   Страшно болiла голова, втома вiдчувалася в усьому тiлi, нiби я вагони розвантажувала. На автопiлотi я пiднялася на другий поверх, пройшла по напiвтемному коридору до своєї палати, лягла на лiжко i закрила очi. В головi закарбувався годинник над сестринським постом - без п'яти дев'ять.
   Тут в палату влетiла Нiна:
   - Галя! Спиш? Слухай, тут таке...
   Я пiдвелася на лiжку.
   - У нас тут полiцiя, всiх опитують! Тебе теж будуть запитувати... Коротше, Зiну заарештували! За наркотики, уявляєш?! А з нею ще трьох мужикiв - з корпусу навпроти.
   - А Свєта? - Пiдхопилася я.
   - Свiтлана вже дзвонила: доїхали нормально, збиралися купати дитину.
   - Ну i слава Богу... - Я вiдкинулася на подушку i вiдключилася...
   Задзеленчав будильник на мобiльному телефонi. Я лежала, боячись вiдкрити очi. Тут до палати увiйшла Любочка:
   - Дiвчата, мiряємо температуру! - Вона роздала всiм градусники i пiшла в iншу палату.
   Все, ми вискочили з петлi! Час йде не по колу, а вперед! Яке щастя!...
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"