Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

ЄвангелIЄ ВIд БогIв

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Кiлька артефактiв невiдомої цивiлiзацiї вiком близько ста двадцяти мiльйонiв рокiв змушують археологiв вiдправитися в експедицiю. Знахiдки цiєї експедицiї перевертають всю iсторiю людства...

  
  ЄВАНГЕЛIЄ ВIД БОГIВ
  ПОВIСТЬ
  (7 сiчня 2018 року)
  
  ЧАСТИНА ПЕРША
  ЗНАХIДКА СТОЛIТТЯ
  * 1 *
   Рано вранцi, ще тiльки почало свiтати, у мене задзвонив телефон.
   - Алло? - Я з закритими очима на дотик пiдняв трубку i перекинувся на спину.
   - Доктор Глюкнер? - Пролунало з неї з лондонським акцентом.
   - Так. Чим можу... - Очi вiдкриватися не хотiли, язик ледь ворушився.
   - Вас турбують з офiсу Генрi Уiлфрi.
   - Менi це iм'я нi про що не говорить. - Я позiхнув i зiбрався покласти трубку на мiсце.
   - Невже?! Хоча, якщо ви займаєтеся лише наукою... Генрi Уiлфрi - один з найбагатших людей свiту. Вiн орудує сотнями мiльярдiв!
   - I навiщо ж я йому знадобився? - Я почав прокидатися, очi вiдкрилися. Раптом я згадав, що не раз чув це iм'я на iсторичних та археологiчних симпозiумах.
   - З чого би почати?.. Генрi Уiлфрi вже багато рокiв цiкавиться археологiєю, часто спонсорує i органiзовує рiзнi експедицiї. I саме зараз вiн збирає нову експедицiю. Вас вiн хоче бачити керiвником цiєї експедицiї, зрозумiло, з вiдповiдним окладом.
   Я ошелешено сiв на лiжку i зачепив важiль телефону. У трубцi почулися гудки вiдбою. Не минуло й десяти секунд, як телефон знову задзвонив.
   - Не поспiшайте вiдмовлятися! Ваш оклад складе два мiльйони доларiв до початку поїздки i вiд двох до п'яти за результатами експедицiї! Це дуже хороша пропозицiя!
   Отакої!.. Одна така експедицiя - i про викладання в унiверситетi можна буде забути, повнiстю присвятивши себе власним дослiдженням. На тiй сторонi моє мовчання витлумачили як нерiшучiсть i продовжили вмовляння.
   - Доктор Глюкнер! Ви тут?
   - Так я вас слухаю.
   - Чим Ви сьогоднi займаєтеся?
   Сьогоднi був вихiдний. Я збирався досхочу повалятися в лiжку, а потiм взятися за розшифровку стародавнього протошумерського артефакту, видобутого недавно в єгипетськiй антикварнiй крамницi. Щось в цьому артефактi було не так: сама пластина виконана з лiддiта, за твердiстю який можна було порiвняти з гранiтом. Її нiби вирiзали за допомогою лазера, настiльки вона була тонкою, пласкою i майже гладкою. З плином часу кiлька шматочкiв по краях вiдкололися, а з правого верхнього кута вниз мало не до середини пролягла трiщина. Письмена на пластинi були схожi на клинопис тертерiйскiх табличок, якi старше шумерських на тисячу рокiв, але все ж вiдрiзнялися вiд них. На вiдмiну вiд шумерського клинопису, який переважно видавлювався у м'якiй глинi, цi знаки, схоже, гравiрувалися якимось iнструментом на твердому каменi.
   - Ну, взагалi-то у мене є деяка робота...
   - Годинки на двi Ви її можете вiдкласти? Генрi Уiлфрi хотiв би з Вами зустрiтися.
   - Двi години особливої погоди не роблять... А що, вiн приїхав сюди, в Сан-Дiєго?
   - Нi, але якщо ви погодитеся на зустрiч, то хвилин за тридцять до Вас прилетить його вертолiт i доставить Вас до нас, в Нью-Йоркський офiс.
   Дух авантюризму i жага пригод пружиною скинули мене з лiжка i змусили забiгати по кiмнатi.
   - Вже за пiвгодини?!
   - Не турбуйтеся, вiдразу ж пiсля розмови Вас доставлять назад! Погоджуйтеся, Ви нiчого не втрачаєте, проте отримати можете дуже багато.
   - А куди збирається експедицiя? - Поцiкавився я.
   - Поки це таємниця. Ви все дiзнаєтеся при особистiй зустрiчi з босом. Так менi вiдправляти вертолiт?
   - Вiдправляйте! Я буду готовий. У трубцi одразу ж почулися гудки вiдбою.
   Швидко вмившись i одягнувшись, розпихавши по кишенях документи i банкiвськi картки, я тiльки було подумав, що цей дзвiнок мiг бути й чиїмось безглуздим розiграшем, як за вiкном почувся гуркiт i на мiй газон опустився синьо-зелений вертолiт.
   З вертольота вистрибнув молодий хлопець в джинсових штанах та куртцi i, побачивши мене на сходах веранди, поманив рукою до машини. Пригнувшись вiд вiтру, створюваного лопатями, я побiг до нього.
   - Мiстер Глюкнер? - Я кивнув. - Сiдайте, пристiбатися! - I ми вiдразу ж злетiли.
   Ви пробували розмовляти в вертольотi? Гуркiт такий, що все одно нiчого не почуєш, тому до Нью-Йорка ми летiли мовчки. Вийшовши з вертольота, який приземлився на даху дзеркального хмарочоса, я, нарештi, знову вiдновив слух.
   - Нам сюди, до лiфта! - Забiгши вперед, хлопець повiв мене до жовтих дверей.
   На який поверх ми спустилися, я не звернув уваги. Всього за кiлька секунд дверi лiфта вiдчинилися i ми опинилися в широкому i довгому коридорi, схожому на коридор космiчного корабля: всюди спалахували i переливалися свiтловi плями, забарвлення стiн, пiдлоги i стелi змiнювалося таким немислимим чином, що створювалося враження втрати простору i навiть ширяння в невагомостi. Пiдхопивши мене пiд лiкоть, хлопець потягнув моє ошелешений тiло... куди? Важко вiдповiсти. Абсолютно несподiвано в плямi фiолетового свiтла, що змiнювало свої вiдтiнки, раптом вiдкрився свiтлий отвiр в цiлком земний кабiнет. Одна стiна кабiнету представляла собою велике панорамне вiкно, за яким вiдкривався вид на Нью-Йорк з висоти пташиного польоту. Бiля вiкна розташовувався ряд живих рослин в дiжках, пiд ними - зручнi крiсла i столики. У дальньому лiвому кутку стояв великий письмовий стiл, заставлений комп'ютерами. Справа розташовувався стiл засiдань з напiвпрозорими пластиковими стiльцями.
   З-за письмового столу з легким дзижчанням викотилося iнвалiдне крiсло. У ньому сидiв маленький, схожий на мумiю з живими очима, чоловiк. Розтягнувши рот у привiтнiй усмiшцi, Генрi Уiлфрi покотив до мене, простягаючи руку для потиску.
   - Дуже радий, що Ви, мiстер Глюкнер, придiлили менi трохи свого дорогоцiнного часу! Проходьте до вiкна, сiдайте! Вiскi? Ром? Кава? - Торочив вiн, катаючись у своєму крiслi туди-сюди.
   - У цей час доби я б не вiдмовився вiд кави. - Я сiв у зручне крiсло i поклав ногу на ногу. - Хоча можна крапнути в нього трохи коньяку.
   Мiльярдер поклацав кнопками на панелi свого крiсла i в кiмнату влетiв дрон з невеликим контейнером. Акуратно поставивши контейнер на столик, дрон полетiв за дверi.
   - Як до Вас зручнiше звертатися - доктор Глюкнер, мiстер Ернст? - Бос розкрив контейнер i виставив з нього на стiл чашку кави на блюдцi з крекерами для мене i келих брендi для себе.
   - Можна просто Ернст. - Вiдповiв я, беручи в руки чашку i вiдпиваючи ковток.
   - Ха-ха-ха! - Радiсно розсмiявся мiй спiврозмовник. - А мене називайте просто Генрi! Будемо знайомi! - I вiн вiдпив великий ковток зi свого келиха. - Як вам подобається вид з мого вiкна?
   - Вражає. Але ж Ви запросили мене не каву розпивати та видами милуватися?
   - Люблю дiлових людей! Не встиг прилетiти, як одразу до справи! - Генрi вiд'їхав вiд вiкна до свого письмового столу i повернувся назад з якоюсь коробкою на колiнах. - Що ви скажете ось про це зображення? - Вiн простягнув менi аркуш паперу з вiдксереним малюнком: у колi стояли динозавр i людина, яка ледь дiставала до середини його тулуба, обидва показували правими руками в одну сторону. Я покрутив папiрець, розглядаючи зображення.
   - Дивний якийсь динозавр... вiддалено схожий на тиранозавра рекса, але... Морда якась коротша i сплощення, хвiст укорочений, проте руки значно бiльш розвиненi... I постава... Майже пряма... Хтось невмiло малював динозавра, надаючи йому бiльшої схожостi з людиною.
   - Так, так... А що ви скажете на це? - Уiлфрi вийняв з коробки кам'яний диск з таким самим зображенням.
   Я подумки ахнув - диск був виконаний з такого ж каменю - лiддiта, як i моя нерозшифрована пластина.
   - Мiж iншим, аналiз показав, що цьому диску близько ста двадцяти мiльйонiв рокiв!
   - Ну, цього не може бути! Адже людей тодi ще не могло бути.
   - А хто це сказав? Люди? Та що вони взагалi знають?! - Крiсло закрутилося по кiмнатi. - Ви ж знаєте, що i динозаври i ссавцi виникли на Землi майже одночасно, близько ста п'ятдесяти - ста сорока мiльйонiв рокiв тому - в трiасовому перiодi, i мирно жили плiч-о-плiч протягом ста двадцяти мiльйонiв рокiв.
   - Так звiсно. I хоча число видiв мезозойських ссавцiв перевищувало число видiв динозаврiв, всi вони були занадто дрiбними, а тому мало цiкавлять популяризаторiв науки.
   - Тобто, Ви згоднi, що ссавцi живуть на Землi бiльше ста сорока мiльйонiв рокiв?
   - Вiд фактiв нiкуди не дiнешся.
   - А що Ви думаєте про незвичайнi знахiдки, яким iсторики не можуть дати пояснення та ховають у свої засiки? - Спiврозмовник пiдвiвся в крiслi, обiпершись руками об пiдлокiтники.
   - Що ви маєте на увазi? - Насторожився я.
   - Багато чого!!! Наприклад, камiнь з закам"янiлим у ньому мiкрочипом, якому приблизно сто п'ятдесят рокiв! I загадковий механiзм, якому бiльше ста двадцяти мiльйонiв! Компакт диск багатомiльйонного вiку! I металеву бiблiотеку, знайдену в печерах Анд! I кам'яну бiблiотеку Iки в Перу, де на каменях зображенi люди i динозаври! I скам'янiлi людськi слiди, яким бiльше ста мiльйонiв рокiв! I рiзнi астрономiчнi диски з рiзних кiнцiв планети!! I камiнь iз зображенням Сонячної системи, чоловiка i жiнки! Майже таке ж зображення на нашому космiчному посланнi, летить у вiдкритому космосi!!! - Уiлфрi зовсiм захекався i, важко дихаючи, зупинив крiсло навпроти мене.
   - Звичайно ж, я про них чув. Кiлька з названих вами артефактiв навiть тримав у своїх руках. Але... Можливо датування було не точним, або...
   - Нiяких або! Датування точне - я перевiряв багато разiв! Адже я можу дозволити собi найкраще обладнання.
   - Ну, тодi я навiть i не знаю, що сказати. Iсторiя...
   - Iсторiю пора переписати!!! - Мiльярдер вже зовсiм почервонiв i вкрився крапельками поту. У кiмнату влетiв дрон, сiв на руку Уiлфрi i ввiв йому якусь iн'єкцiю.
   Поки вiдбувалася ця процедура, бос значно заспокоївся i, вiдкинувшись головою на спинку крiсла, запитав:
   - А що ви знаєте про троодонiв?
   - Напевно, те ж, що i всi. Цей динозавр жив приблизно сто мiльйонiв рокiв тому, мав зрiст вiд пiвтора до двох метрiв, ходив на заднiх лапах, на переднiх мав такий же, як у нас розвинений хапальний палець. Досить розвинений мозок, майже як у людиноподiбних мавп. Вiв вiн нiчний спосiб життя, мiг мiркувати, розумiти, виробляти стратегiю полювання... Такий собi шимпанзе динозаврового свiту.
   - Або здичавiлий нащадок бiльш давнього розумного предка-динозавра. - Це Уiлфрi вимовив майже пошепки.
   - Ви гадаєте, що до людини iснувала цивiлiзацiя розумних динозаврiв?! -Я пiдхопився зi свого крiсла i навис над спiврозмовником.
   - Так, вважаю. I у мене є до цього деякi пiдстави.
   - Якi? - Я знову сiв.
   - Ну, можна було б почати з того, що майже у всiх народiв iснують легенди про драконiв, якi навчили первiсних людей i ремеслу, i землеробству, i дали багато iнших знань...
   - Можна додати i статуї рептилоїдiв на Маркiзьких островах Полiнезiї... - Iронiчно продовжив я.
   - Можна було б. Але... Менi до рук потрапили деякi артефакти... - Уiлфрi, дiстаючи зi своєї коробки, почав викладати на столик передi мною спочатку вже знайомий менi диск, потiм кам'яну пластину прямокутної форми з письменами, майже як на моїй табличцi, потiм якийсь овальний предмет. - Цi письмена поки нiхто не розшифрував. - Коментував вiн. - Ось цей скам'янiлий овальний предмет при спектральному аналiзi показав наявнiсть якогось невiдомого пластику i металiв, а коли я показав своїм програмiстам креслення, отриманi пiсля хвильового просвiчування, вони в один голос заявили, що це схоже на мобiлку. Правда, рука, яка могла її тримати, рази в три мала б бути бiльше людської...
   - Хвилиночку... - Я почав по черзi розглядати предмети. Безумовно, вони були схожi на стародавнi артефакти. - А де Ви все це знайшли?
   - О, це був цiлий квест! Спочатку в одному з Тибетських монастирiв мiй представник знайшов пергаментнi рукописи, в яких згадувалося про страшну таємницю, заховану в горах. Потiм вiн розшукав цю таємницю - кiлька кам'яних фiгурок динозаврiв i людей, а також кам'янi таблицi з письменами i малюнками.
   - Встановили вiк?
   - Так.
   - I?
   - Близько ста мiльйонiв рокiв.
   - Ви думаєте, що серед усього розмаїття як динозаврiв, так i ссавцiв майже одночасно виникли два види розумних?
   - Так! - Генрi урочисто кивнув головою.
   - I що далi? - У мене перехопило дух.
   - Серед гравiювань на каменi були мапи. За цими мапами я i хочу спорядити експедицiю. I хоча географiя Землi тодi була суттєво iншою, вiд величезного протоматерiка Гондвани i зараз збереглися цiлi шматки.
   - Покажiть менi цi мапи!
   - Нi! Я вирiшив їх поки нiкому не показувати.
   - Але як же...
   - Та якби я мiг, я б i сам вирушив на пошуки! Але... - Вiн з жалем ляснув по пiдлокiтниках свого iнвалiдного крiсла. - Експедицiя буде отримувати мої покроковi вказiвки, благо у нас є iнтернет. То Ви згоднi її очолити?
   - Ну, хоча б в яку країну ми вирушаємо?
   - Тобто, Ви вже згоднi? - Я кивнув. - Дiзнаєтеся на мiсцi по обстановцi. Поки я не хочу нiчого розкривати.
   - Ну, в усякому разi, це не Європа. - Вголос розмiрковував я. - Адже на мiсцi Європи в крейдяний перiод було море Тетiс... А от Африка чи Азiя...
   - Так, Ви вгадали - це Африка. - Кивнув Уiлфрi.
   - Але нам знадобляться...
   - У Вас буде i транспорт, i iнструменти, i лабораторiя з усiм необхiдним обладнанням, i зв'язок, i цiла команда - шестеро вiйськових i дев'ять вчених. А Ви - начальник експедицiї - шiстнадцятий.
   - Ну, i коли Ви плануєте вiдправляти цю експедицiю?
   - Якщо Ви згоднi, то вже пiслязавтра.
   - Можливо, це буде найбiльша авантюра в моєму життi, але я згоден.
   - Тодi назвiть номер своєї банкiвської картки.
   - Навiщо?
   - Я вiдразу ж перекину Вам аванс - два мiльйони доларiв. Не дарма ж Вам витрачати свiй час...
   Того ж дня на вертольотi я повернувся додому. Зiбравши в сумку деякi речi, смартфон, планшет, ноутбук, диски i флешки з письменами i ключами для розшифровок, я окинув поглядом свiй будинок, поставив його на сигналiзацiю i сiв у вертолiт, що чекав на мене. Ввечерi я знову був у Нью-Йорку. Мене розмiстили в трикiмнатних апартаментах на двадцять першому поверсi хмарочоса Генрi Уiлфрi.
   Вранцi я познайомився майже з усiма членами моєї експедицiї. Прибуваючи до Нью-Йорка, вони заселялися в кiмнати на цьому ж поверсi i одразу ж йшли до мене представлятися. Семеро вчених, поєднуючи по двi-три професiї, представляли собою такi науковi напрямки: археологiя, геологiя, палеонтологiя, антропологiя, палеографiя i криптографiя. У команду також потрапили два iнженери-iсторики, що спецiалiзуються на технiчних досягненнях як минулого, так сьогодення та майбутнього нашої цивiлiзацiї.
   Серед усiх цих докторiв рiзних наук виявилися i три жiнки: доктор палеонтологiї i палеограф Дiна Грiфiц - тридцятидворiчна струнка блондинка; доктор археологiї та антропологiї Меган Морган - кiстлява сорокатрирiчна жiнка з вицвiлим, коротко стриженим волоссям, схожими на клоччя; i рудувата мiнiатюрна Сiндi Стар - доктор геологiї i палеонтологiї тридцяти шести рокiв. Всi iншi члени моєї команди виявилися чоловiками рiзного вiку, старшим з яких був я, Ернст Глюкнер, сорокап'ятирiчний доктор археологiї, палеонтологiї i палеологiї, а наймолодшим - двадцятидев'ятирiчний геолог i антрополог Джек Флай, з тонкими вусиками, що додавали йому схожостi з кiношним гангстером.
   Знайомство, ведення документацiї, отримання спорядження i iнструкцiй зайняли майже весь день. Ввечерi, коли адреналiн почав вiдпускати, я вiдчув неймовiрну втому. Впавши на лiжко, раптом згадав, що жодного разу за день не поїв. Вставати не хотiлося. Пiднявши слухавку телефону, що стояв на тумбочцi бiля лiжка, я вiдразу ж почув приємний жiночий голос:
   - Сервiсна служба слухає. Чого Ви бажаєте?
   - Менi б чогось попоїсти...
   - Легка вечеря чи щось бiльш iстотне?
   - Бачте, я так забiгався, що взагалi сьогоднi нiчого не їв...
   - Вас зрозумiла, за кiлька хвилин вам доставлять вечерю в номер. - I дiвчина на тому кiнцi дроту вiдключилася.
   Повечерявши, я майже вiдразу ж провалився в сон i проспав до самого ранку. Вранцi, пiсля спiльного снiданку в кафе на другому поверсi, всi члени моєї команди зiбралися за великим столом в кабiнетi Генрi Уiлфрi.
   - Ну-с, панове, - Потер вiн свої сухорлявi ручки, - Ви всi вже трохи знаєте про мету нашої експедицiї: будемо шукати артефакти, якi свiдчать про iснування спiльної цивiлiзацiї динозаврiв - я їх назвав Сапiенсозаврами чи навiть Сапозаврами - i предкiв людини, яких я назвав Першолюдьми. Почувся скептичний гул голосiв.
   - Багато хто з вас не подiляє цiєї гiпотези. У такому випадку ви зможете її як пiдтвердити, так i спростувати, спираючись на факти! З керiвником експедицiї ви всi вже познайомилися. - Я встав i кивнув. - А мiж собою перезнайомитися пiд час експедицiї. Ну, бажаю нам всiм удачi! Пора вирушати.
   Ми встали i, прихопивши свої заздалегiдь зiбранi речi, поїхали в аеропорт. Там, бiля трапа приватного лiтака, нам представили групу вiйськових, якi повиннi були супроводжувати нашу експедицiю - це були три офiцери i три сержанти.
  * 2 *
   Лiтак взяв курс кудись на пiвденний схiд. Точнiше сказати не можу через хмари, якi суцiльною збитою ковдрою розстелилися пiд лiтаком i заважали визначитися з мiсцевiстю. В дорозi нiчого цiкавого не вiдбувалося. Майже всi члени експедицiї втупилися в свої планшети i ноутбуки, тiльки непосидючий в силу своєї молодостi доктор Флай бродив по салону, сiдав то до одного, то до iншого, заводив короткi бесiди, намагався флiртувати з жiнками.
   Я порiвнював знаки своєї кам'яної таблицi зi всiлякими письменами, закладеними в палеографiчну базу. Пару разiв я ловив себе на тому, що дрiмав, два рази помiчник пiлота розносив нам їжу i напої, кiлька разiв я вставав, щоб розiм'ятися...
   Майже при заходi сонця ми приземлилися на якомусь маленькому аеродромi. Неподалiк розташовувалося лише кiлька ангарiв, бiля яких нас вже чекало три трейлера i два армiйських всюдиходи. У двох трейлерах виявилися повнiстю укомплектованi лабораторiї, напханi усiляким устаткуванням i електронiкою, а в третьому - дивани та крiсла для пасажирiв i невелика кухня. Крiм того, в трейлерах були сантехнiчнi кабiнки, телевiзори, комп'ютери.
   Ми розсiлися по всiх машинах: сержанти за кермом трейлерiв, офiцери i один з iнженерiв - в всюдиходах, всi вченi, крiм одного з палеонтологiв i другого iнженера - в пасажирському трейлерi, а тi двоє взялися за вивчення обладнання в пересувних лабораторiях. Експедицiя рушила безмежною саваною в сторону, протилежну червоному заходу. Щойно сонце торкнулося горизонту, майже вiдразу ж, без сутiнкiв, настала нiч - мабуть, ми перебували десь неподалiк екватора. Монотонна їзда крiзь чорноту ночi занурила мене в тривожний сон, що переривався поштовхами на вибоїнах бездорiжжя. На свiтанку попереду показалися обриси якихось не дуже високих гiр.
   О шостiй годинi ранку на зв'язок вийшов Уiлфрi:
   - Ну як? Подобається поїздочка? - Весело i бадьоро запитав вiн.
   - Поки що не дуже. - Чесно вiдповiв я. - Я, звичайно, розумiю, що ми знаходимося десь в Африцi, але хотiлося б знати, куди саме ми прямуємо?
   - Гори вже з"явилися?
   - Так, майже на горизонтi.
   - От туди ви i їдете. Коли доїдете, телефонуйте. - I вiн вiдключився.
   Майже через годину ми пiд'їхали до пiднiжжя стародавнiх, обтесаних вiтром гiр, якi прямовисною стiною перегородили нам шлях i простиралися злiва направо, наскiльки сягало око. Я знову зв'язався з босом.
   - Привiт, Генрi! Ми вперлися в гори. Що далi?
   - Потрiбно провести розвiдку. У цiй стiнi повинен бути прохiд.
   Щоб прискорити пошуки гiпотетичного проходу, я розпорядився залишити га мiсцi трейлери з бiльшiстю людей пiд охороною вiйськових, а силами кiлькох людей на двох всюдиходах вiдправитися в рiзнi боки вздовж стрiмких скель.
   Зi мною поїхали капiтан Джон Грей - за кермом, i палеонтолог-палеограф Дiна Грiфiц в якостi другого пасажира. У другому всюдиходi вирушили лейтенант Рiд Кортнi, археолог-криптограф Седрiк Роуз i геолог-палеонтолог Сiндi Стар.
   Ми їхали, майже притулившись до скель, iнодi об'їжджаючи каменi, що обвалилися. Колеса пiдгинали високу, майже в людський зрiст траву, нас кидало з боку в бiк так, що, навiть мiцно вчепившись у скоби, прикрiпленi з бокiв салону, ми не могли втриматися.
   - Ой! Вибачте, доктор Глюкнер. - Симпатична блондинка Дiна Грiфiц наразилася носом у мої колiна, випросталася i з подвоєною силою вчепилася в скобу обома руками. - Ви щось бачите?
   - Можете називати мене просто Ернст. В таких умовах це буде бiльш доречно.
   - Тодi i мене називайте просто Дiною.
   - Поки що нiчого немає. Слухайте, капiтане, чи не можна трохи знизити швидкiсть? Як би чого не пропустити.
   - Можу знизитися до двадцяти п'яти кiлометрiв на годину. Так Вам пiдiйде?
   - Так, дуже дякую.
   Кидати стало менше, а розглядати стiни скель легше. Час вiд часу ми зв'язувалися з другим всюдиходом. Вони поки теж нiчого не знаходили.
   - Все, бiльше не можу! - Зцiпивши зуби, побiлiлими губами промовила Дiна. - Мене захитало, менi треба вийти.
   Капiтан зупинив машину. Я iз задоволенням вибрався з неї слiдом за дiвчиною. Трохи розiм'явшись, ми рушили вздовж скелi пiшки. Капiтан Грей, то заглушаючи мотор, то знову заводячи його, рушив за нами. Метрiв через сiмсот, за уступом скелi ми виявили попереду якийсь промiжок у скелях.
   - Он! Там, здається, просвiт. Бiжимо? - I, не чекаючи моєї вiдповiдi, доктор палеонтологiї i палеографiї, як дiвчисько, побiгла в зазначеному напрямку.
   Я швидким кроком пiшов за нею. Дiйсно, в цьому мiсцi лiнiя скель переривалася, утворюючи рiвний прохiд мiж абсолютно вертикальними стiнами. Дiна збиралася було увiйти в цей коридор, але я зупинив її.
   - Стоп! Нiхто нiкуди не йде. Спочатку зв'яжемося з босом.
   Я набрав номер i почув життєрадiсний голос Уiлфрi:
   - Ну що, знайшли щось?
   - Можливо. Тут скелi значно нижчi, нiж були до цього, їхня лiнiя переривається, утворюючи прохiд шириною близько восьми метрiв, який врiзається пiд прямим кутом вглиб скельного масиву. Стiнки проходу вертикальнi, ближче до входу злегка обсипалися, далi виглядають нiби вирiзаними в тортi ножем. На перший погляд, прохiд схожий на штучний.
   - Далеко веде коридор?
   - Поки не видно. Вiд скель падають тiнi i прохiд до кiнця не проглядається, хоча стелi не має.
   - Це те, що ми шукали. Тепер будьте уважнi: потрiбно оглядати всi стiнки по обидвi сторони проходу - шукайте знак, схожий на той, що ви бачили в моєму кабiнетi.
   - Динозавра з людиною? - Уточнив я.
   - Так. Не поспiшайте, очищайте вiд наростiв i наносiв кожен сантиметр, адже пройшла сотня мiльйонiв рокiв. Там повинен бути знак!
   Я вiдключився i викликав усiх до знайденого проходу. Майже через годину бiля нього зiбралися всi три трейлера i другий всюдихiд. Вся команда, крiм водiїв машин, взявши в руки мачете, археологiчнi лопатки i ножики, рiвномiрно розподiлившись уздовж обох стiн, планомiрно взялася за їх обстеження, поступово просуваючись вглиб скельного коридору. Висота гiр в цьому мiсцi не перевищувала ста п'ятдесяти метрiв, причому на висотi двадцяти метрiв ознаки штучного прорiзування скель зникали, там вони мали бiльш природнi форми. Тому я розпорядився, щоб у висоту скелi оглядали теж не бiльше, нiж на двадцять метрiв. У цьому нам допомагали сержанти - веснянкуватий Стiв Круз i чорношкiрий Робiн Барт, що мали за спиною вiдмiнну альпiнiстської пiдготовку.
   Ближче до полудня жiнки вирушили в житловий трейлер i приготували нам обiд - суп з консервiв, боби з м'ясною пiдливою i розчинний лимонад. Перекусивши, ми знову взялися до роботи: хто рубав мачете траву, звiльняючи вiд неї основу коридору; хто лазив по верху скель, закрiплюючи мотузки, хто розчищав скельнi стiнки, намагаючись виявити на них будь-якi знаки; хто вводив у коридор транспорт...
   До настання темряви ми просунулися вглиб всього на сорок метрiв. В очищений коридор один за одним в'їхали обидва всюдиходи i один трейлер. Два iнших трейлери встали зовнi, перегородивши собою прохiд. Капiтан Грей одразу ж розставив на них чергових: лейтенанта Рiда Кортнi i сержанта Нiка Тренса. Вiйськовi швидко розгорнули намети, розвели мiж ними багаття, встановили прожектори, вивезли подалi в савану i спорожнили там бiотуалети. Табiр, затиснутий мiж двома прямовисними стiнами скель, набув обжитого вигляду.
   Я оголосив вiдбiй, але вiдпочивати не мiг. Попросивши капiтана органiзувати менi пiдсвiчування скель прожекторами, я продовжив роботу. До мене приєдналося ще кiлька людей. Я працював майже до першої години ночi, потiм пiшов спати. Двоє людей, продовжували очищення скель i пiсля цього.
   Вранцi, зв'язавшись зi мною, Уiлфрi висловив припущення, що висота огляду скель може бути обмежена п'ятьма-шiстьма метрами.
   - Якщо людина на зображеннi має зрiст приблизно до двох метрiв, то сапозавр може бути чотириметровим. Занадто високо свої зображення вони б не розмiщували. - Мiркував вiн.
   - Якщо вашi припущення вiрнi, то це значно прискорить наше просування. - Погодився я.
   - У крайньому випадку, завжди можна повернутися назад i оглянути все. - Пiдсумував, вiдключаючись, Генрi.
   Поснiдавши, група знову приступила до археологiчних пошукiв. Раптом, на одному з уступiв трохи в сторонi вiд мене я побачив зображення динозавра. Спочатку я остовпiв, а потiм кинувся до знахiдки. Динозавр смикнувся i сховався в щiлинi - це виявилася просто ящiрка, що грiлася на сонечку. Я вирiшив прогулятися по коридору, щоб визначити його довжину. Коридор з невеликим ухилом йшов донизу. Прорубуючи собi прохiд серед трави, я досить швидко йшов посерединi скельного проходу, повертаючи голову то в одну, то в iншу сторону, i розглядаючи стiни здалеку. Пройшовши так приблизно з кiлометр, я зрозумiв, що стiнки коридору не сходяться в якiйсь далекiй перспективi, а упираються в тупик. Викликавши по рацiї всюдихiд, я продовжив шлях. Всього за сiм хвилин мене на всюдиходi нагнали лейтенант Вудi Купер i археолог-криптограф Седрiк Роуз. Пiдминаючи пiд колеса траву, ми дiсталися до тупика за шiсть хвилин. Довжина всього коридору виявилася близько п'яти кiлометрiв, далi вiн пiд прямим кутом звертав налiво. Ширина нового коридору залишалася такою ж - близько восьми метрiв. Я вирiшив дослiджувати перший коридор двома командами, що йшли назустрiч одна однiй вiд його початку i вiд тупика. Всюдиходи почали пiдминати траву, звiльняючи вчених вiд необхiдностi викошувати її за допомогою мачете. Прискорюваний цiкавiстю, я разом з сержантом-альпiнiстом Бартом зайнявся оглядом тупикової стiни.
   Незважаючи на те, що в тiнi скель сонце пекло не так сильно, як на вiдкритiй саванi, спека стояла нестерпна. Поступово навiть найстiйкiшi з нас переодяглися в шорти, майки i шльопанцi. Навiть вiйськовi змiнили свої штани i кiтелi на плямистi шорти i майки, продовжуючи, правда, хизуватися в вiйськових черевиках. Жiнок ми вiд роботи поки звiльнили i вони перебували в прохолодi кондицiонера, час вiд часу розносячи нам лимонад з льодом. Пообiдавши не розiгрiтими м'ясними i овочевими консервами, трохи вiдпочивши пiд кондицiонерами, ми знову взялися за розчищення стiн.
   Мою увагу привернув великий нарiст лишайника у виглядi майже правильного кола дiаметром до пiвметра, що розташувався на висотi трохи бiльше пiвтора метри. Такi кола, квадрати, ромби та iншi фiгури, розпалюючи фантазiю археологiв, часто зустрiчаються в природi, та все ж... Я почав зчищати лишайник разом з тонким шаром каменю вiд периферiї до центру. Одне сантиметрове кiльце, друге... I раптом, почавши третє коло, я виявив пiд шаром наносiв борозну. Став розчищати її i вiдкрив абсолютно правильне коло дiаметром сорок три сантиметри, глибоко вирiзане в каменi.
   Я покликав геолога-археолога Люка Дiксона, що знаходився неподалiк, i ми взялися розчищати коло удвох. Пiд натиском лопаточок i ножiв наносна порода вiдвалювалася невеликими шматками, робота просувалася повiльно, але вже через годину стало зрозумiло, що в колi є якесь зображення. Зробивши невеликий перепочинок, я скликав до знайденого знаку практично всю команду. Двоє вiйськових залишалися на посту бiля входу в скельний коридор.
   - Друзi! Здається, ми знайшли те, що шукали! - Моє збудження передалося iншим i вони бурхливо висловили бажання нам допомагати. - Не всi вiдразу! - Зупинив я їх запал. - Я розумiю, що всiм нам хочеться першими доторкнутися до чергової таємницi, але працювати на такiй маленькiй площi одночасно можуть лише двоє людей. Будемо працювати по черзi. А iншим в цей час пропоную зайнятися розчищенням вiд трави перпендикулярного проходу. Навiть якщо нам туди йти не знадобиться, можна буде влаштувати тут свiй табiр. I сам першим взявся за мачете.
   Поки Меган Морган i iнженер-iсторик Дональд Гук першими змiнили нас з Люком на стiнi, всi решта кинулися на боротьбу з травою: хто рубав її мачете, хто збирав у великi оберемки i зв'язував, хто вiдносив до протилежної стiни i складав у штабелi - вона могла стати в нагодi як для пiдстилок, так i для розпалювання багаття.
   Не минуло й двох годин, як iнженер Робертсон, який працював в цей час на стiнi разом з Сiндi Стар, голосно покликав усiх до себе. Почекавши, поки всi пiдiйдуть, вiн урочисто полив коло водою з фляги, i нашим очам предстало вже знайоме зображення: в колi стояли динозавр i людина, правими руками вказуючи в сторону перпендикулярного проходу.
   - Треба зв'язатися з босом. - Промовила Дiна i подивилася на мене.
   Я тут же набрав номер i повiдомив про нашу знахiдку.
   - Все, стiни ззаду можете бiльше не оглядати. Iдiть туди, куди вказують Сапозавр i Людина на зображеннi. Тiльки нiчого не пропускайте!
   Знайшов кому казати - археологам! Ми продовжили знищення трави, а Майкл Робертсон залишився щось вивчати на стiнi.
   Я рубав траву вузької стежкою посерединi коридору, вирвавшись на пару метрiв вперед вiд iнших членiв експедицiї. Рубав швидко, без зупинок, з нестримним азартом шукача. Цей коридор теж йшов донизу з ще бiльшим ухилом, попереду вгадувався новий глухий кут. Довжина коридору була трохи менше трьох кiлометрiв.
   Раз - два, раз - два, раз - дзень! Мiй мачете з дзвоном ковзнув по каменю, коли до нової глухої стiни залишалося близько п'ятдесяти метрiв. Серед трави сховався кам'яний стовп заввишки близько метра десяти - метра п'ятнадцяти i приблизно пiвтора метри в дiаметрi. Я акуратно викосив траву навколо знахiдки i почав очищати її вiд наносiв. За пару хвилин таке ж "дзень" пролунало праворуч вiд мене, ще через деякий час - злiва. Поступово ми розчистили ряд однакових стовпiв, що гребiнкою розташувалися поперек проходу. Всього їх було три, розташовувалися вони на однакових вiдстанях один вiд одного i викликали вiдчуття штучного походження.
   Майкл,який прибiг подивитися на нашу нову знахiдку, подiлився своїми мiркуваннями:
   - Я вирiшив перевiрити, куди вказують нашi господарi.
   - Якi господарi? - Не зрозумiв я.
   - Ну, тi, що зображенi на знаку. Так от, я продовжую лiнiю руки людини i лiнiю лапи - чи руки? динозавра. Цiкаво, що виявиться там, де цi лiнiї зiйдуться?.. - I вiн пiшов назад до стiни.
   Всi iншi взялися розчищати стовпи вiд наносiв. Через деякий час я виявив на своєму стовпi вирiзане в каменi зображення: передi мною стояв чоловiк. Права рука, пiднята на рiвень грудей i повернена до мене долонею, наче застерiгала: "Стiй!", а лiва вказувала в бiк правої стiни скельного коридору. Нiг у людини не було. Припустивши, що вони ховаються пiд наносами грунту, я почав розкопувати низ стовпа.
   З рiзних бокiв почулися вигуки, що сповiщали про знайденi й на iнших стовпах зображення. Я оглянув кожне: всi люди на однакових тригранних кам'яних стовпах з пласкою вершиною стояли обличчями до нас в однiй i тiй самiй позi, зупиняючи нас правою рукою i вказуючи на праву сторону коридору лiвою. I всi були без нiг.
   - Давайте вiдкопаємо їх ноги. - Запропонував я i повернувся до свого стовпа.
   Трикутнi в поперечному перерiзi стовпи розташовувалися так, що пiдстави трикутникiв iз зображеннями людей перебували з нашого боку кам'яної "гребiнки", а вершини вказували всередину коридору. "Неначе стрiлки, що вказують шлях, але i застережують" - подумав я, розкопуючи свiй стовп. I от на повнiстю розкопаному стовпi передi мною постав чоловiк в повний зрiст - два з половиною метри. Зображення на каменi передавало мiцну статуру з гармонiйними обрисами, абсолютно не схожу на фiгуру якогось троглодита. На сучасну людину цей предок теж не дуже був схожий: вiн був, якщо можна так висловитися, бiльш досконалим.
   - Як давньогрецькi боги... - Пролунав шепiт за моєю спиною.
   Я озирнувся. Ззаду, вiдступивши на пару метрiв назад, вишикувалася вся наша група i вдивлялася в обличчя людей, вiддалених вiд нас на мiльйони рокiв. Я теж вiдступив. Прекраснi велетнi наполегливо пропонували нам пройти до правої стiни.
   - Йдiть сюди! - Закричав звiдти Майкл. - Я теж дещо знайшов!
   Ми кинулися до нього. Не доходячи до лiнiї "гребiнки" якихось пiвтора метри, наш iнженер-археолог розчищав на стiнi нове зображення. На рiвнi людського зросту промальовувалася голова такого ж, як i на стовпах, чоловiка, але тiльки в профiль.
   - Троє можуть допомагати розчищати зображення. - Запропонував я. -Двоє - розкопувати пiдлогу до рiвня стоп людей на стовпах. Четверо - вирiвнювати майданчик по обидвi сторони вiд стовпiв до того ж рiвня, двоє - виносити грунт, висипаючи їх уздовж стiн першого коридору. Ще троє хай, вирубуючи траву, йдуть на розвiдку вперед, до глухої стiни.
   Розподiливши людей по процесам, сам я став розкопувати майданчик за стовпами, приблизно на метр вiд них. Потiм до мене приєдналися i розвiдники, якi повiдомили, що наступна стiна - справжнiй глухий кут, далi нiяких коридорiв i проходiв немає.
   Коли ми розкопали майданчик шириною чотири метри (два по одну сторону "гребiнки" i два - по iншу) i довжиною вiсiм (вiд стiни до стiни), люди, що працювали на стiнi, сказали, що готовi показати нам зображення. Щоб зображення було бiльш чiтким, знадобилося багато води. Капiтан Грей, пiдiгнавши один з трейлерiв i розкотивши пожежний рукав, поливав стiну водою, на якiй все виразнiше проступали глибокi борозни.
   Це було зображення динозавра i людини. Тут вони були, мабуть, у повний зрiст: Людина - два з половиною метри, Сапозавр - близько п'яти метрiв. "Рука" динозавра вказувала кудись вниз, а людина, стоячи в профiль, замахнулася величезною кувалдою. Вiд руки i вiд сокири круглими заглибленнями в скелi йшов пунктир.
   - Виявляється, це не все зображення! - Вигукнув Люк Дiксон i почав розчищати стiну далi. Йому допомагав Седрiк Роуз.
   Решта, вже при свiтлi прожекторiв вечеряли на вiдкритому повiтрi, спостерiгаючи за роботою своїх колег i обговорюючи сьогоднiшнi знахiдки. Я вирiшив не дзвонити нашому босовi, поки не побачу всiєї картини.
   Вся картина вiдкрилася близько десятої години вечора. У свiтлi спрямованих пiд кутом прожекторiв, виразно проступив пунктир до вирiзаного на стiнi стовпчика, висотою метр сорок. Поруч, в однiй лiнiї з нашою "гребiнкою" виявився ще один стовпчик - висотою метр сорок, як на зображеннi, але чотиригранного перетину.
   - Думаю, по цьому стовпчику треба вдарити молотком. - Висловила загальне припущення доктор Морган.
   - З якою силою вдарити? - Запитав iнженер Робертсон.
   - От i займiться розрахунками. - Запропонував я йому, а сам набрав боса.
   Повiдомивши Генрi Уiлфрi про всi знайденi зображення, переславши йому вiдео з рiзних ракурсiв i отримавши вказiвку не починати експериментiв до завтра, я оголосив у таборi вiдбiй. До цього часу вiйськовi пiдiгнали всi нашi машини до другого коридору i влаштували нову стоянку. Виснаженi фiзично i емоцiйно люди, крiм двох вартових, вляглися спати хто в трейлерi, хто в наметах. Табiр затих до ранку.
  * 3 *
   Прокинувся я вiд шуму якихось двигунiв. Вибравшись з намету, я побачив над головою тiнь вертольота. Всi члени експедицiї, розбудженi як i я, вибиралися з наметiв i трейлерiв i здивовано перемовлялися. I тут пролунав дзвiнок телефону.
   - Привiт, Ернст! Мої пташки вже прилетiли?
   - Щось прилетiло, але я ще не зовсiм в курсi...
   - Це нове обладнання, яке може вам знадобитися i робочi! Тепер-то роботи додасться! Я просто носом чую, що ми на порозi!!! Треба ж, спiльна цивiлiзацiя Людей i Динозаврiв! Ну бувай! Не буду вiдволiкати вас вiд розвантаження! - I бос вiдключився.
   - Ну що ж, ходiмо до вертольота. - Запропонував я своїм соратникам, i ми пiшли до виходу з коридору.
   Нашi вiйськовi були на ногах i керували розвантаженням вертольотiв. Їх виявилося три. З першого, один за iншим, виїжджали мiнi-екскаватори, навантажувачi, самохiднi буровi установки i iнша технiка. З другого десятка два робочих виносили якiсь ящики i вантажили їх на машини. Щось велике збиралося iз запчастин бiля третього...
   - Шеф! - Пiдбiг до мене капiтан Грей. - Я розпорядився розгортати сонячну електростанцiю прямо тут, у саванi, не заходячи в тiнь скель. Ви не проти?
   - Цiлком розумно. - Погодився я. - Взагалi, все, що стосується облаштування та охорони табору нехай буде у Вашому розпорядженнi. А я буду займатися археологiєю.
   - О'кей! Тодi всю технiку, яка вам може знадобитися, я вiдправлю до "гребiнки". - I вiн знову побiг до вертольотiв.
   В цей час злетiв один з вертольотiв, який вже розвантажили, за кiлька хвилин за ним зник i другий. Бачачи, що допомога наукових спiвробiтникiв вiйськовим i робочим не потрiбна, ми повернулися в табiр.
   Поки наша археологiчна команда снiдала, обидва скельних коридори перетворилися на справжнє поселення - робiтники, що прибули, встановили цiлком комфортнi збiрнi будиночки з кондицiонерами, душовими та бiотуалетами у другому коридорi; всю велику технiку - в першому, дрiбну - ближче до "гребiнки". Небо над нашими головами затяглося маскувальною сiткою, закрiпленою на скелях, яка створювала в проходах мереживну тiнь. Майже бiля самого входу розташувався мiнi-табiр вiйськових, штат яких поповнився ще шiстьма солдатами. Рiвно о десятiй зателефонував Генрi. Так уже повелося, що мене всi стали називати шефом, а Генрi Уiлфрi - босом.
   - Ну як? Що збираєтеся робити? - Поцiкавився бос.
   - Збираємося вдарити по стовпчику. - Висловив я спiльне бажання.
   - Не поспiшайте. Я тут помiркував... Загалом, спочатку за допомогою бульдозерiв треба розкопати весь майданчик вiд "гребiнки" до тупика.
   - Ви думаєте, там щось є?
   - Не виключено. В усякому разi, це не завадить. Щойно закiнчите, зв'яжiться зi мною по iнтернету.
   - Генрi, який iнтернет в цiй глушинi?! - Вигукнув я.
   - Iнтернет просто чудовий! Я запустив на орбiту парочку супутникiв, отже, зв'язок у нас буде цiлодобовим! - I мiй бос вiдключився.
   Двоє робiтникiв на мiнi-бульдозерах стали знiмати шар за шаром щебiнку та грунт на майданчику вiсiм на п'ятдесят метрiв. Щойно їх леза досягали скельної основи, до роботи пiдключалися робочi з лопатами i археологи. Через деякий час вся площадка була розкопана.
   На нiй борознами глибиною i шириною по сiм сантиметрiв викреслювався прямокутник. Вiн починався за сiмдесят дев'ять сантиметрiв вiд стовпiв "гребiнки" i через двадцять чотири з половиною метри упирався в щабель висотою шiстдесят три сантиметри. Ширина цього прямокутника становила п'ять метрiв тридцять два сантиметри. У центрi цiєї площадки були вибитi зображення: злiва - Людини, а праворуч поруч з ним - Сапозавра, обидва, мало не взявшись за руки, в повний зрiст - два з половиною i п'ять метрiв. На цей раз парочка була зображена зi спини, начебто кудись йдучи, але повернувши голови на нас.
   Поки йшло розчищення, археолог-геолог Люк Дiксон i геолог-палеонтолог Сiндi Стар збирали проби i вираховували в лабораторiї вiк знайдених зображень. Через деякий час вони пiдiйшли до мене.
   - Шеф, ми закiнчили з хронологiєю. - Якось не зовсiм впевнено почала Сiндi.
   - Ну?! - З нетерпiнням вигукнув я.
   - Все вказує на те, що зображення були нанесенi якимось невiдомим способом гравiювання приблизно... сто двадцять - сто десять мiльйонiв рокiв тому.
   - Але цього нiяк не може бути! - Гаряче вступив Дiксон. - За цi сто двадцять мiльйонiв висота нанесеного грунту повинна була б бути значно бiльшою, а вже нiяк не пiвтора метри! Щось тут не сходиться...
   - Знаєте що... - Задумався я. - У мене викликає певнi сумнiви постiйний ухил вниз наших коридорiв... Розрахуйте-но, на скiльки метрiв вниз вiд початкового входу знаходиться ця площадка...
   Люк i Сiндi згiдно кивнули i, взявши собi на допомогу одного з iнженерiв i одного робочого, за допомогою теодолiтiв приступили до вимiрiв.
   Показавши босовi оглядове зображення майданчика, зображення на стiнi i стовпiв "гребiнки", ми отримали дозвiл i повернулися до маленького стовпчика, по якому, мабуть, наш предок мав вдарити молотом. Нашi iнженери ще з вечора розрахували силу удару i, пiдiгнавши автонавантажувач з лебiдкою, приготувалися рiзко опустити на нього розрахований вантаж. Всi чекали моєї команди. Я озирнувся: вся моя експедицiя скупчилася навколо стовпiв "гребiнки" ближче до правої стiни, робочi розсiлися трохи далi за ними, вiйськовi, якi в цей час не несли вахту бiля входу в коридор, стояли трохи далi. Я пiдняв руку, готуючись дати вiдмашку i... Щось мене зупинило.
   - Усiм вiдiйти за "гребiнку"! - Скомандував я.
   Кiлька людей знехотя вiдiйшли зi зручних, як вони вважали, мiсць. Я теж зробив пару крокiв назад. Весь розкопаний майданчик до самого тупика тепер був зовсiм вiльний.
   - Давай! - Махнув я рукою.
   Iнженер Робертсон вiдпустив вантаж на лебiдцi i вiн впав на стовпчик бiля стiни, вiдразу ж загнавши його повнiстю в скельну основу. Секунд десять нiчого не вiдбувалося. А потiм почався землетрус...
   Я ледве втримався на ногах, вхопившись рукою за стiну, бiля якої стояв. Дехто, хто стояв ближче до "гребiнки", попадали. Дрiбне тремтiння пiд ногами, супроводжуване гучним скреготом, почало поступово стихати i ми побачили, як величезна кам'яна плита iз зображенням Сапозавра i Людини поповзла пiд щабель розчищеного майданчика, вiдкриваючи величезний люк. Вiд несподiванки всi застигли i прийшли до тями лише тодi, коли "кришка" в'їхала пiд щабель, вiдкривши величезнi сходи, що вели кудись вниз пiд тупикову стiну.
   Вiд вузької, майже метрової ширини, смужки бiля "гребiнки" вниз вели сходи, обрамленi з бокiв площадками балкончикiв, над сходами нависав "козирок" до самого глухого кута. Внизу було темно.
   Все це в прямому ефiрi передавалося босовi через iнтернет.
   - Зробiть вимiри всього, що вiдкрилося. Вниз поки не спускайтеся, пошлiть на розвiдку дронiв. - Розпорядився зi свого кабiнету бос.
   Поки ми з iнженерами займалися дронами, нашi археологи взялися замiряти ступенi i майданчики.
   Отже, сходи виявилася наче складеними з двох частин - одна для Сапозаврiв, iнша - для Людей. Та, що призначалася людям, розташовувалася злiва i була шириною 1,76 метра, з висотою ступенiв 41 сантиметр i глибиною 46. Сходи для ящерiв впритул примикала до людських, але, зрозумiло, були бiльшими: ширина - 3,53 метра, висота ступенiв - 63 сантиметри, глибина - 87. Бiчнi балкончики, що утворилися пiсля вiдкриття "люка" виявилися шириною по 1,34 метра, а "козирок" над сходами - майже 24,5 метра.
   Ми вирiшили вiдправити вниз три дрони на вiдстанi три-чотири метри один за iншим, щоб, якщо щось трапиться з першим, другий i третiй могли передати картинку.
   Усi скупчилися бiля монiторiв, а дрони заковзали вздовж сходiв, висвiтлюючи шлях прожекторами. По обидва боки монолiтнi кам'янi стiни були настiльки рiвними, нiби їх не витiсували, а вирiзали в скелi якимось гострим iнструментом. На глибинi трохи бiльше дев'яти метрiв сходи закiнчувалися широким майданчиком, вiд якого вправо i влiво вели два коридори, а прямо вiдкривався вхiд в якесь велике примiщення. З бокiв вiд сходiв стояли два кам'яних Сапозаври зi складеними на грудях лапами (чи все ж таки руками?).
   - Так хто ж тут головний - Сапозаври чи Люди? - Почулося риторичне питання ззаду. Вiдповiдати на нього нiхто не став.
   По зображенню на монiторах побiгли замiрянi дронами зведення: токсичних речовин немає, хвороботворних бактерiй немає. Склад повiтря, хоча i бiльш розрiдженого, поступово наближався до зовнiшнього.
   - Звичайно, ця ж коробочка була закрита десятки, а то i сотнi мiльйонiв рокiв! Не поспiшайте спускатися - нехай повiтря вирiвняється. - Радив i потирав ручки Генрi, то з'являючись у полi зору монiтора зв'язку, то вiддаляючись вiд нього.
   - Ну, на сходах-то повiтря вже оновилося. - Висловив своє нетерпiння хтось iз моїх пiдопiчних. - Хоча б сходи ми можемо почати вивчати?
   I я, i бос погодилися, що сходи вивчати вже цiлком можна i всi мої археологи, iсторики, геологи та iже з ними кинулися вниз, очищаючи i ступенi, i стiнки вiд багатовiкових нашарувань пилу. Так, розчищаючи їх сантиметр за сантиметром, працюючи з перервами на їжу та сон, через два днi ми вiдкрили абсолютно гладкi, наче оплавленi поверхнi, на якi невiдомим способом, схожим на гравiювання, були нанесенi зображення.
   Злiва, бiля людських сходiв, на стiнi були зображенi Люди. Двох з половиною метровi велетнi, всi без одягу спускалися по сходах, щось несучи на плечах i у руках. Ми не знайшли жодного схожого обличчя, хоча щось спiльне у них було. До якої раси вони належали? Антропологам було важко це визначити. Такої раси на Землi зараз не iснувало. Їх тiла були настiльки досконалi, що здавалися божественними, а риси облич просто прекрасними. Невже це були нашi предки?! В такому разi, ми, їх нащадки, дуже сильно деградували...
   Праворуч, бiля сапозаврових сходiв, спускалися по стiнi п'ятиметровi динозаври з настiльки розумними i одухотвореними обличчями (мордами їх назвати просто язик не повертався), що вiдчувалося - це i є господарi печери. Вони теж були без одягу.
   Ступенi обох сходiв не були стертими, отже, користувалися сходами або не занадто часто, або не надто довго.
   Очищенi вiд скам'янiлого пилу статуї Сапозаврiв по обидва боки вiд сходiв виявилися наче виплавленими з твердої породи, їх глянсовi поверхнi як дзеркала вiдбивали свiтло прожекторiв вiд дронiв, що снували туди-сюди. Прямо за ними в очищенiй стiнi виявилися два симетрично розташованих отвори дiаметром по 17 сантиметрiв. Запущенi в них дрони, розчистили систему вентиляцiї, що виходила на боковi "балкончики" в скельному коридорi i закритi кам'яними "пробками". Вiдкоркувавши всi "пробки", ми запустили бiльше повiтря в пiдземелля, i вже через три днi повiтря всерединi нiчим не вiдрiзнялося вiд повiтря ззовнi. Тодi ми i почали дослiдження пiдземних примiщень.
   За цей час геодезична зйомка була закiнчена. Вона показала, що рiвень майданчика, пiд яким вiдкрилися сходи, нижче рiвня входу в початковий коридор мiж скелями на двадцять шiсть з половиною метрiв.
   - Але цього для ста двадцяти мiльйонiв рокiв все одно мало! - Не вгамовувався Дiксон.
   - Доктор Дiксон! - З центрального монiтора пiдкликав його наш бос, який знаходився на постiйному зв'язку. - Я змушений розкрити Вам одну з моїх засекречених iнформацiй... Пересилаю Вам вiдеозапис розмови з шаманом одного з довколишнiх племен... - Пальцi боса забiгали по клавiатурi сусiднього комп'ютера.
   Ввечерi, пiсля вечерi ми зiбралися бiля одного з монiторiв зв'язку, щоб подивитися переданий нам запис.
   У сутiнках куреня, стiни якого були прикрашенi розвiшаними на них страшними масками, бiля розкладеного у центрi ледь тлiючого багаття, на звiриних шкурах, один навпроти одного сидiв чорний, висохлий як мумiя, обвiшаний амулетами сивий шаман i молодий чоловiк європейської зовнiшностi в шортах i сорочцi пiсочного кольору. Трохи осторонь за спиною молодого чоловiка сидiв чорношкiрий перекладач, за допомогою якого i вiдбувався дiалог:
   - Повторiть ще раз, як називається ваше плем'я? - Попросив європеєць, поправляючи встановлену на якомусь пеньку камеру.
   - Плем'я Розчищувачiв. - Переклав перекладач важковимовну довгу назву. - Або скорочено - Плем'я Чистильникiв.
   - Чистильникiв чого? Розчищувачiв чого? - Уточнював розвiдник боса.
   - Розчищувачiв Коридори в Горах. Колись наше плем'я було велике i могутнє. I поки воно виконувало всi заповiданi предками i богами традицiї, воно було непереможним. Потiм плем'я розсiялося, традицiї розгубилися i ми стали такими, якими ви нас бачите... - Старий задумався i нiби задрiмав.
   Кiлька хвилин європеєць мовчав, але потiм, все ж наважився розбудити чорношкiрого шамана i продовжити розпитування:
   - Розкажiть про Розчищувачiв Коридори в Горах.
   - Давно це було... Менi про це розповiдав мiй дiд, а йому - його дiд... Шаманство у нас передається вiд дiда до онука, через одне поколiння. Так от, давним-давно, коли вся земля була вкрита густими лiсами, а гори посеред лiсу були такими високими, що їх вершини блищали бiлими дiамантами в променях сонця, а на їх серединi вiдпочивали хмари, Боги, якi прийшли в нашi землi, вирiшили побудувати в цих горах свiй будинок. Боги були величезними i страшними, з хвостами як у крокодилiв i зi звiрячими обличчями, схожими на цi маски. - Шаман повiв рукою, а європеєць повернув камеру, крупно показуючи маски.
   Придивившись, я зазначив, що маски вiддалено нагадували обличчя наших сапозаврiв, але були значно страшнiшими.
   - В руках у них були чарiвнi списи. Направивши цi списи на скелю, вони могли вирiзати в нiй дiрку, як ми вирiзаємо її ножем у бананi. За допомогою цих списiв Боги вирiзали в скелях величезнi сходи, якi вели до середини гори, а потiм - коридори i примiщення, в яких жили. А бiля пiднiжжя гори вони розселили велике плем'я людей - наших предкiв. Тодi люди були не такими, як зараз - вони були великими i сильними, майже такими ж, як Боги... - Шаман, перебираючи амулети на своїх грудях, заглибився у спогади.
   - Що робили вашi предки? - Насмiлився вiдвернути його вiд роздумiв розвiдник.
   - Кажуть, вони вмiли лiтати у повiтрi, плавати пiд водою, говорити один з одним перебуваючи на рiзних кiнцях свiту... У них було багато рiзних чарiвних штучок, про якi розповiдається в наших казках... Я не можу цього описати, тому що нiколи не бачив, але думаю, це було щось на зразок ваших лiтакiв, пiдводних човнiв, телефонiв i всього такого iншого.
   - I куди ж все це подiлося?
   - Боги жили тут довго, але потiм вони пiшли. Йдучи, вони заповiдали людям кожнi сто рокiв розчищати Коридори в Скелях дощенту.
   - Вiд чого ж треба було розчищати коридори?
   - Гори обсипалися, з їх вершин вода змивала землю i пил, на цьому ґрунтi розросталися рослини - все це товстим шаром устилало коридори. Боги заповiдали розчищати коридори до Зображення, а наноснi грунти розсипати по лiсi.
   - Якого Зображення? - Молодий чоловiк подався вперед.
   - За легендою, основу коридору прикрашено Зображенням Бога i нашого Предка. Поки люди виконували заповiт Богiв i вiдкривали це Зображення, вони процвiтали i були всемогутнiми, як Боги. За багато столiть i поколiнь, лiс змiнився саваною, гори стали меншими, вхiд в коридор, спустився до землi, а сходи зникли... Люди стали лiнуватися - розчищали не повнiстю всi коридори, а тiльки частину їх бiля Зображення i Вартових. Землю i камiння не всi висипали в савану, а частину залишали в коридорах...
   - Хто такi Вартовi?
   - Це каменi iз зображенням наших предкiв. За ними i повинно знаходитися Зображення Бога i Предка. Але вже багато поколiнь нiхто його не бачив.
   - Але ж ви ходите розчищати коридори?
   - Першого разу, коли я пiшов туди, менi було рокiв десять. Мiй дiд, тодiшнiй шаман, повiв усiх чоловiкiв i жiнок, якi могли подолати триденний перехiд i тримати лопату, до гiр. У племенi залишилися лише немiчнi дiди й баби та малолiтнi дiти. Тiльки шаман знав, де знаходиться прохiд в коридори. "Онук", - Сказав вiн менi, - "Ти будеш наступним шаманом, тому уважно дивись i все запам'ятовуй". Я дивився i запам'ятовував. Ми прийшли до Коридору в Горах, ступенiв до нього не було, Коридор починався бiля самої землi. Дiд наказав чоловiкам розвести вогонь i факелами випалити всю траву в Коридорах. Коридорiв виявилося два: спочатку один дуже довгий, а потiм, за поворотом - другий, трохи коротший. Коли вся трава вигорiла, майже в самому кiнцi Коридору постали Вартовi - великi каменi iз зображенням великих людських голiв. Дiд наказав розкопувати Вартових та основу Коридору, а грунт виносити на ношах до савани.
   - Ви розчистили основу Коридорiв?
   - Нi, скiльки ми не копали, скiльки не виносили щебiнь, нам вдалося звiльнити Вартових лише до висоти трохи бiльше мого зросту. Майданчик за Вартовими ми розкопали теж на таку глибину, решту грунту у коридорах люди розкопували не до кiнця - бiля Вартових бiльше, далi все менше. Мисливцi полювали на дичину, жiнки готували їжу, дiти завантажували щебенем носилки, чоловiки виносили грунт у савану... Це тривало багато днiв. Нарештi, шаман зупинив роботи, i ми повернулися в своє поселення.
   - Бiльше ви не ходили туди?
   - Ходили. Пiсля цього походу шаман сказав, що Боги гнiваються на нас. Тому у нас все менше здобичi, все бiльше хвороб i все менше сил... Вiн сказав, що Боги приходили до нього вночi i сказали, що Час Розчищення Коридорiв тепер має приходити не раз на сто рокiв, а кожен рiк. Кожен рiк вiн став водити людей на розчистку коридорiв, але вже не все плем'я, а лише пiдлiткiв i мiцних чоловiкiв, всього близько двадцяти. Кожен рiк ми випалювали в коридорах траву i розчищали коридори, але не на велику глибину. Нам так жодного разу i не вдалося розкопати легендарне Зображення...
   - А зараз ви ходите туди?
   - Останнього разу менi вдалося зiбрати групу з десяти чоловiк рокiв двадцять тому. Люди не хотiли виконувати древнiй заповiт. Тепер у призначений день вони просто розчищають дорiжки в нашому поселеннi. Так за столiття змiнився ритуал. Тепер ми не Плем'я Розчищуючих Коридори, а Плем'я Розчищуючих Дорiжки...
   - Ну а дорогу туди ти пам'ятаєш?
   - Дорогу я пам'ятаю, але сил йти в таку далеку путь у мене вже немає.
   - Тодi розкажи, як знайти Коридор у скелях. Може, нам вдасться знайти ваше Зображення та колишнє процвiтання повернеться до вашого племенi?
   - Я можу i розповiсти, можу i показати... - Старий шаман, крекчучи, пiдвiвся i перейшов до задньої стiни куреня.
   Покопирсавшись пiд шкурами, вiн винiс до багаття якiсь предмети. Не кваплячись, пiдкинув пару полiн у багаття i при свiтлi полум'я, що розпалилося з новою силою, ми побачили спочатку карту мiсцевостi на шкурi якоїсь тварини, а потiм шаман розгорнув зi шкiр кам'яну пластину, з вигравiруваною на нiй мапою.
   - Ранiше тут все було по-iншому. - Вiн провiв пальцем по борознах кам'яної карти, тому мої предки-шамани постiйно перемальовували карту i вносили змiни, що виникали з плином часу.
   Європеєць схилився над картами.
   - Ранiше гори стояли посеред лiсу, тепер - посеред савани. Ранiше тут були рiчки - тепер їх немає...
   - Старий, подаруй менi цi карти. Вашому племенi вони бiльше не потрiбнi, адже ви вже не розчищаєте Коридори в скелях. А я за це зроблю для твого племенi все, що тiльки буде в моїх силах...
   На цьому запис уривався. Не знаю, що попросив шаман i що зробив для племенi Генрi Уiлфрi, але карти, видимо, стали його власнiстю.
   - От бачиш. - Звернулася до Люка Дiксона Сiндi Стар. - От i знайшлося пояснення такої малої кiлькостi грунту над майданчиком - його постiйно знiмали, в усякому разi, спочатку.
   - Так, це багато що пояснює... - Погодився той, потягуючись i вирушаючи до свого будиночка.
   Всi ми теж розiйшлися на нiч по своїх оселях.
  
  * 4 *
   Вранцi я прокинувся вiд тривожних крикiв. Вискочивши зi свого будиночка, я, як i всi iншi, побачив, що "люк" знову засунули, закривши сходи.
   - Ой, що ж буде?! Там вночi залишалися працювати Седрiк i Дiна! -Бiгала по краю "люка" Меган Морган.
   Я розгублено озирнувся. Всi члени моєї експедицiї вже були на ногах i юрмилися бiля краю "гребiнки", боячись переступити за цю межу. Седрiка Роуза i Дiни Грiфiц серед них не було.
   - Шеф! - Покликав мене iнженер Гук. - Погляньте-но, стовпчик знову вийшов з-пiд землi.
   Я пiдiйшов до стовпчика i озирнувся. Як i ранiше, Сапозавр i Людина, зображенi на стiнi проходу, пропонували вдарити по ньому молотом.
   - Спробуємо знову стукнути по стовпчику! - Запропонував я, зв'язуючись з босом.
   Той теж вирiшив, що це єдине правильне рiшення i Майкл Робертсон знову пiдiгнав вантажiвку з лебiдкою. Щойно вантаж опустився на кам'яний стовпчик, як люк поїхав пiд козирок. На цей раз землетрусу не було, лише легке тремтiння землi пiд ногами.
   Не встиг "люк" до кiнця сховатися пiд козирком, як до нас, спотикаючись i падаючи, поспiшили доктор Грiфiц i доктор Роуз, що перебували в пастцi. Дiна, вся в брудних патьоках вiд пилу i слiз, кинулася до мене.
   - Ернст, милий, я думала, що вже нiколи тебе не побачу!.. - Вона обiймала i цiлувала мене, повиснувши на моїй шиї, i саме тодi я вперше вiдчув невимовну нiжнiсть до цiєї жiнки...
   Коли через три днi люк знову закрився, ми вже не панiкували. Виявилося, що якийсь механiзм закривав люк через кожнi три днi, i для його вiдкриття нам необхiдно було кожного разу бити по кам'яному стовпчику.
   Нашi роботи просувалися за рiзними напрямками. Протягом мiсяця ми вiдкрили для себе спальнi примiщення як заврiв, так i людей, примiщення для робiт i вiдпочинку, для приготування їжi та лабораторiї, систему вентиляцiї та водопроводу... Отже, не вникаючи в подробицi нашої роботи, опишу вам вiдкритий нами скельний комплекс, законсервований кимось на мiльйони рокiв.
   Прямо навпроти сходiв вiдкривався арочний вхiд у величезний зал, висота склепiння якого перевищувала дев'ять метрiв. Система вимiрювань у древнiх будiвельникiв була не така, як у нас, тому менi зручнiше називати розмiри приблизно. Саме примiщення було вирубано в скелi у виглядi прямокутника з округленими кутами приблизно 23,5 на 45 метрiв. Уздовж бiчних стiн цього залу розташовувалися два ряди кам'яних блокiв: справа блоки були поменше, злiва - побiльше. Коли ми розчистили стiни, на їх гладких поверхнях проступили зображення: за величезними блоками зi скошеними поверхнями, як за столами, сидiли Сапозаври i, схилившись над великими прямокутними пластинами, щось... писали! В їх руках були якiсь стрижнi з круглими набалдашниками нагорi. Справа, за блоками поменше, сидiли Люди i теж писали. За допомогою таких же стрижнiв, але трохи менших, вони виводили на кам'яних пластинах якiсь знаки. Що це були за прилади, якi гравiрували твердий камiнь на глибину до пiв-сантиметра? Кiлька списаних кам'яних пластин ми виявили i на блоках-столах. Одна плита була повнiстю заповнена знаками, iншi нi. Всi знаки на них були однотипними, але рiзними, деякi повторювалися. Писали i люди, i динозаври, розташувавши кам'янi "листи" розмiрами 1,17 на 0,89 у динозаврiв i 0,78 на 0,62 у людей, як "альбомнi". Рядок починався з лiвого верхнього кута "сторiнки" i вертикально спускався вниз до нижнього лiвого кута, потiм повертався i йшов угору паралельно першому. Так, звиваючись змiйкою, рядки йшли по всiй сторiнцi зверху вниз i знизу вгору, заповнюючи весь простiр злiва направо. Тобто, це був зал, де на великих кам'яних пластинах гравiрувалися тексти i виконувалися малюнки. I, якщо на стiнах примiщень зображення були в натуральну величину, то на кам'яних плитах-сторiнках вони були меншими.
   Криптографи i палеографи вiдразу ж взялися за аналiз i розшифровку знайдених писемних пам'яток. В цьому їм допомагали i рiзнi написи настiнних вказiвникiв. Так, на стiнi правого коридору ми виявили вигравiруване коло дiаметром сорок три сантиметри з зображенням Сапозавра, що вказує в коридор i трьома знаками пiд ним. В лiвий коридор вказувала Людина в такому ж колi, i з трьома знаками пiд ним. Написи розрiзнялися лише одним першим знаком, тому ми вирiшили, що цi знаки означають Людину i Сапозавра.
   Примiщення, що були в цих коридорах, виявилися рiзними. Спочатку, в завровому коридорi, ми потрапили у великий зал, уздовж однiєї зi стiн якого розташовувався величезний монолiт з висвердленими в ньому на рiвнiй вiдстанi отворами дiаметром близько дев'яноста сантиметрiв. Зображення на стiнi показувало, як на цьому монолiтi сидять в ряд динозаври.
   Порiвнявши цей зал з примiщенням у людськiй частинi i зображенням на його стiнi, ми зрозумiли, що це туалет. Туалет був громадським, що не припускав перегородок, бо i люди, i заври, сидячи на блоцi з отворами, мабуть, спiлкувалися один з одним. Ходи отворiв, як трубопроводи, висвердленi в каменi, вели в одне велике примiщення пiд центральним "письмовим" залом комплексу. Зображення на стiнах цього залу показували, що тут була лабораторiя з переробки вiдходiв життєдiяльностi. Виходить, навколишнє середовище ця цивiлiзацiя не забруднювала.
   Крiм блокiв з отворами, якi ми назвали "унiтазами" в примiщеннях були i ванни. У динозаврiв це було велике овальне "корито" шириною близько семи, довжиною близько двадцяти трьох i глибиною близько трьох з половиною метрiв, в торцi якого ряд отворiв пiдводив воду до кранiв, зображених на настiнному малюнку як великi конусоподiбнi насадки. Вони були виконанi не з каменю, а з якогось iншого матерiалу, який, на жаль, за мiльйони рокiв розпався. Зображення на стiнi показувало, що в "коритi" одночасно могли плескатися кiлька динозаврiв.
   Навпроти людських "унiтазiв" також розташовувався басейн розмiрами приблизно чотири з половиною на майже вiсiм метрiв i глибиною трохи бiльше пiвтора метри. Зображення також демонструвало спiльне купання наших предкiв.
   Взагалi, кожне примiщення своїми зображеннями на стiнах i написами пiд ними розшифровувало своє призначення.
   Так, за санвузлами, розташовувалися спальнi примiщення: у Сапозаврiв лiжками служили овальнi виїмки в каменi по периметру залу, в яких вони спали, згорнувшись калачиком i накрившись хвостом. У Людей в якостi лiжок служили кам'янi блоки, розташованi в декiлька рядiв по всьому залу. Мабуть, на блоки щось слалося для м'якостi. Всього ми нарахували дванадцять виїмок для сапозаврiв i вiсiмнадцять блокiв для людей.
   Ще далi по коридорах розташовувалися "їдальнi". В їдальнi Сапозаврiв по колу розташовувалися майже такi ж виїмки, як у "спальнi", а в центрi - великий круглий монолiт-стiл. У Людей в якостi стiльцiв використовувалися овальнi в перетинi кам'янi цилiндри, а в якостi столу - майже такий же монолiт, як у динозаврiв, тiльки менших розмiрiв. Зображення на стiнах показували, що харчувалися i заври, i люди майже однаково: тварини, риба, плоди i коренеплоди, злаки. На чому їжа готувалася, поки було не ясно. Малюнки на стiнах показували якийсь великий предмет в центрi "столу", який Сiндi Стар назвала "мiкрохвильовкою".
   Бiльше примiщень на цьому рiвнi не було, але сходи, розташованi навпроти санвузлiв, вели до наступного поверху вниз.
   По центру внизу розташовувалася лабораторiя, що переробляла вiдходи життєдiяльностi, i шiсть величезних залiв, де зберiгалася безлiч округлих i овальних каменiв рiзних розмiрiв. Дiаметри цих овалiв були найрiзноманiтнiшими - вiд сорока сантиметрiв найменший до майже п'ятнадцяти метрiв найбiльший. Хтось назвав цi примiщення "музеєм каменiв". На всiх каменях були нанесенi малюнки та письмовi знаки.
   Менi це одразу ж нагадало знаменитi глiптолiти Iки. Всiм вiдомi зображення каменiв Iки показували як сцени полювання та побуту людей i динозаврiв, так i складнi операцiї з пересадки органiв i космiчнi подорожi. Люди на них мали великi голови з низьким похилим чолом i прямим носом i довшi, нiж у нас великi пальцi на руках. Жили тi люди приблизно шiстдесят мiльйонiв рокiв тому. Аналiз же наших артефактiв називав давнiшi часи - приблизно сто - сто двадцять мiльйонiв рокiв.
   Пiд другим рiвнем скельного комплексу знаходився ще один, останнiй. Вели туди однi, комбiнованi i для Сапозаврiв, i для Людей, сходи. Судячи з малюнкiв на стiнах, тут були майстернi i сховища, але нiчого, крiм великих кам'яних блокiв, якi служили столами, не збереглося. Малюнки i написи пiд ними могли б розповiсти, що тут робили, якби ми розумiли, що вони зображують. Тiльки в примiщеннi для зберiгання i обробки продуктiв ми знайшли дещо знайоме. Зображувалися рiзнi коренеплоди, плоди i злаки, вiддалено схожi на сучаснi, а також способи їх вирощування, збору, обробки i приготування. Показувалися способи полювання на диких динозаврiв i ссавцiв, а також оброблення туш; способи лову риби i її приготування. Саме завдяки цим написам i вдавалося спочатку нашим палеографам створювати словник термiнiв древньої цивiлiзацiї.
   На восьмий день дослiджень пiдземного комплексу до нас завiтали гостi. Трохи пiсля опiвдня на двох джипах до входу в перший коридор пiд'їхали тринадцять чорношкiрих, озброєних автоматами, чоловiкiв. Вiйськовi, що несли караул у цей час, зв'язалися з iншими. Тi поспiшили до виходу i всього за кiлька хвилин прохiд, перегороджений двома трейлерами, наїжачився дулами автоматiв i кулеметiв. З джипа вийшов сивий худорлявий дiдусь i в супроводi молодого, який пiдтримував його пiд руку, пiдiйшов до одного з трейлерiв. Старий щось шепнув i молодий голосно крикнув:
   - Нам треба говорити з найголовнiшим!
   - Я пiдiйду? - Запитав, встаючи на весь зрiст на даху трейлера, капiтан Грей.
   - Ти найголовнiший? - Перепитав молодий негр.
   - Нi. Найголовнiший у нас шеф.
   - Поклич шефа! - Зажадав молодий, саджаючи старого на пiдстелену кимось з них шкуру леопарда.
   Поки капiтан зв'язався зi мною, а я з босом, поки я пiд'їхав на всюдиходi до входу в Коридор i розгорнув планшет, всi прибулi мовчки чекали, розсiвшись пiвколом бiля входу в Коридор, хто на шкурах, а хто i просто на травi.
   - Я тут головний! Що вам потрiбно? - Я вийшов до гостей, показуючи, що нiякої зброї у мене немає.
   Всi, крiм старого, схопилися на ноги. Старий, в якому я впiзнав того самого шамана з вiдеозапису, вказав менi мiсце поряд з собою, запрошуючи сiсти. Я пiдiйшов i сiв, встановивши поруч планшет, з екрану якого спостерiгав за подiями Генрi Уилфри.
   - Ми бачили, що сюди прилiтали вертольоти. Ми зрозумiли, що ви знайшли нашi Коридори в Скелях. Ми приїхали допомогти розкопати Зображення. - Почав через перекладача шаман.
   - Так, ми знайшли Коридори. Ми розкопали Зображення. - Пiдтвердив я. - Ми повиннi його побачити.
   Я обернувся до боса на монiторi. Той думав кiлька хвилин. Тривалу паузу нiхто не переривав. Нарештi, бос звернувся до шамана:
   - Я дав вам машини, автомати, обладнання та речi, якi ви просили. Ви задоволенi цим?
   - Так, ми задоволенi цим.
   - Я побудував у вашому селищi, будинки, електростанцiю i пробурив свердловину для води. Це працює?
   - Так, все що ти збудував, працює.
   - Я кожного мiсяця направляю вам вертолiт з необхiдними продуктами, медикаментами, речами. Ви отримуєте їх?
   - Так, ми все отримуємо.
   - Вам ще щось вiд мене потрiбно?
   - Нi, ти виконав всi нашi прохання.
   - Тодi чого ж ви хочете?
   - Ми лише хочемо побачити наше Зображення. Ми хочемо знати, чи iснує воно насправдi. Тодi ми будемо знати, що всi легенди i казки про наших предкiв - правда.
   - Добре! - Подумавши ще кiлька секунд, повiдомив Уилфри. - Завтра вранцi ви побачите Зображення. А поки нашi люди встановлять для вас намети у затiнку скелi i нагодують вас обiдом. Залишивши наших гостей на пiклування вiйськових, я повернувся до табору.
   - Генрi, менi б не хотiлося, щоб мiсцевi побачили наш Комплекс. - Я висловив свої сумнiви босовi.
   - А вони i не побачать! - Засмiявся той.
   - Як же, адже тут все зрозумiло. - Я повiв рукою в бiк вiдкритого люка i сходiв, що було видно з нього.
   - Завтра - третiй день! Завтра люк закриється! - Веселився над моєю недолугiстю Генрi. - Ви не будете бити по стовпчику, поки аборигени не намилуються своїм Зображенням!
   I як я сам про це не подумав! Повiдомивши всiм ученим i робiтникам, що завтра у нас буде вихiдний, я вiдправився в "музей каменiв" вивчати написи. Вночi, як i завжди через кожнi три доби, "люк" закрився. У пiдземеллi нiкого не залишалося.
   На свiтанку ми стали готуватися до прийому гостей. Для цього були накритi довгi столи пiд натягнутим тентом, пiдметений майданчик "люка", омитi водою Вартовi "гребiнки", купою обладнання i маскувальною сiткою прикрите зображення Сапозавра i Людини бiля кам'яного стовпчика, що вiдкриває "люк". Коли все було готове, я разом з капiтаном вiдправився за нашими гостями.
   Тi вже встали i з нетерпiнням тинялися бiля входу в Коридор. За моїм наказом, один з трейлерiв виїхав з коридору в савану, звiльняючи проїзд для джипiв аборигенiв. Зброю ми їм запропонували залишити зовнi пiд охороною наших вартових. Голосно посперечавшись i порадившись, вони, нарештi, склали свої автомати бiля вертикальної стiни скелi, розсiлися по машинах i поїхали за нами. Старий-шаман з перекладачем їхали разом зi мною.
   Кiлометри чотири першого коридору ми їхали зi швидкiстю близько тридцяти кiлометрiв на годину.За цi вiсiм хвилин шаман встиг роздивитися снопи трави, укладенi нами уздовж стiн.
   - Ви не спалювали траву? - Запитав вiн.
   - Нi, ми вирубували її, щоб потiм використовувати для багать.
   - Добре. - Схвалив мiй спiврозмовник.
   I тут ми пiд'їхали до крутого спуску. Нашi робочi на екскаваторах розчистили Коридори дощенту вiд "гребiнки" до цього мiсця. Глибина котловану на стику двох коридорiв становила майже тринадцять метрiв. Щоб могли проїжджати машини, робочi знiмали грунт далi невеликими шарами, створюючи похилий схил. Тут нам довелося знизити швидкiсть i обережно з'їхати вниз.
   - Ви розчистили Коридор до дна! - Вигукнув шаман. - Навiть дiд мого дiда не бачив його! Якби у нас ранiше були вашi машини, ми б не розгубили свої традицiї!
   - Ранiше i у нас не було таких машин. - Пояснив я шаману. - Нашi предки теж не могли б допомогти вашим.
   - Так. - Погодився шаман. - Ми всi втратили те, що вмiли нашi предки.
   Два кiлометри до табору по рiвнiй скельнiй поверхнi ми подолали всього за пiвтори хвилини. Вийшовши з машини, я, як екскурсовод, повiв групу екскурсантiв через наш табiр пiшки. Рiвнi ряди розбiрних будиночкiв уздовж стiн коридору не викликали в аборигенiв подиву - Уiлфрi надiслав i встановив в їх селищi майже такi ж. Кинувши лише кiлька поглядiв на накритий для них стiл, гостi кинулися до Вартових. Старий йшов попереду, ледь спираючись на руку свого помiчника. Не доходячи до "гребiнки" метрiв з сiм, вiн благоговiйно опустився на колiна i торкнувся чолом пiдлоги. Всi iншi наслiдували його приклад. Посидiвши так пару хвилин, старий почав пiднiматися. Один з тих, що супроводжували його, пiдскочив i допомiг перекладачевi пiдняти тремтяче тiло шамана на ноги. Той пiдiйшов до центрального стовпа i, задерши голову, довго вдивлявся в обличчя свого предка. Потiм торкнувся долонею руки велетня, яка своєю долонею нiби застерiгала. Його маленька долонька покрила долоню Першолюдини трохи бiльше, нiж на третину. Спробувавши обiйняти свого предка, шаман обiйшов навколо тригранного стовпа, притискаючись до кожної гранi чолом. Потiм вiн виконав все те ж i бiля iнших Вартових. Вся група супроводу робила так само. Я стояв у напрузi, боячись, що чорношкiрi захочуть дiзнатися, куди ж так наполегливо вказують Вартовi. Але шаман, обiйшовши кожного з них навколо, пiдiйшов до краю плити "люка". Тут всi вони благоговiйно уставилися на Зображення своїх Богiв i простояли нерухомо хвилин десять, а то й бiльше. Потiм старий пройшов до Зображення, встав на колiна i провiв рукою по гравiювальнiй борознi...
   Пiсля урочистого снiданку на честь визволення Зображення, коли всi аборигени дружно фотографувалися i бiля Вартових, i бiля Зображення, для кращої картинки пiдфарбованого нашими робочими з балончикiв в червоний i жовтий кольори, Шаман поманив мене до себе i через перекладача прошепотiв:
   - Нам треба таємно поговорити в будинку.
   Я згiдно кивнув i запросив їх до себе, викликавши на монiтор планшета боса.
   - Це мiй онук. - Вказав Старий на перекладача. - Вiн буде шаманом пiсля мене. Йому можна все знати.
   - Добре. - Одночасно кивнули я i бос з монiтора.
   - Я зрозумiв, що Вартовi вказують на те мiсце, яке ви прикрили. Думаю, ви знайшли їх будинок.
   Ми з босом мовчали, чекаючи подальших слiв мудрого старого.
   - Нашi предки заповiдали нам тiльки розчищати Коридори. Про будинок у переказах не говорилося. Тому ми не будемо претендувати на розкриття цiєї таємницi.
   Я полегшено зiтхнув: розборки з мiсцевими нiяк не входили в мої плани.
   - Але я хочу вiдновити колишню славу нашого племенi, вiдродити нашi традицiї i легенди. Я хочу, щоб всi нашi люди побували тут i самi побачили те, про що йдеться в казках.
   - Немає проблем! - Радiсно вигукнув Генрi. - Але, щоб не заважати нашим роботам, треба встановити графiк. Нехай це буде... м-м-м... Припустимо, кожен восьмий день пiсля цього! I нехай нiхто не суне нiс в нашi справи!
   - Добре. - Почав пiднiматися зi стiльця шаман. - Ми будемо приїжджати кожного восьмого дня. Нашi люди не будуть вам заважати. Вони навiть можуть допомогти копати, спокутуючи свiй багатовiковий грiх перед предками. - I вiн, висохлий, зiгнутий, але величний, ледь перебираючи старечими ногами, попрямував до виходу.
  * 5 *
   Якось геологу-антропологу Джеку Флаю, наймолодшому нашому вченому спало на думку просвiтити рентгеном один з каменiв "музею", на якому був зображений молоток цiлком сучасного вигляду. Яке ж було його здивування, коли всерединi каменю вiн виявив такий самiсiнький молоток. Просвiчування iнших дрiбних каменiв показало, що всерединi них знаходяться тi ж предмети, що зображенi на їх поверхнi! Це дiйсно був музей! Музей предметiв, законсервованих для збереження в каменях. Отже, каменi були штучного походження i служили футлярами. Розсвердливши один з дрiбних каменiв, ми виявили в ньому металевий скальпель або нiж величезних розмiрiв. Малюнок показував, як цим скальпелем проводилися операцiї. Склад металу виявився нам невiдомим.
   В iншому каменi виявилося скам'янiле серце людини - тої, великої Людини, яка жила при Сапозаврах. Звiряючи зображення з рентгенiвськими знiмками i написами на каменях, ми поповнювали свої запаси знакiв стародавньої писемностi.
   Зрозумiло, всi каменi ми не розпилювали. Цiлком достатньо було усвiдомлення того, що це пiдписанi футляри iз зображенням вмiсту, яке ми пiдтверджували знiмками. Тим бiльше, що за мiльйони рокiв їх вмiст або повнiстю скам'янiв, або перетворився на незрозумiлу скам'янiлу масу. Аналiз показував наявнiсть i металiв, i композитних матерiалiв, i пластмас, i органiки... Мабуть, Сапозаври або Боги, як їх називали аборигени, не розраховували на такий довгий термiн зберiгання.
   Великий iнтерес представляли i самi каменi. З чого вони були зробленi? Спочатку ми думали, що це природний матерiал. Подiбнi каменi знаходили i ранiше на залишках древнiх мегалiтичних споруд. I ранiше вченi не могли зрозумiти, як стародавнi могли вирiзати каменi чудернацьких форм, що укладалися в будiвлi, як пазли. Тепер стало зрозумiло, що вони виготовлялися приблизно так само, як нашi бетоннi блоки. Але наш бетон не витримав би i одного мiльйона рокiв! Технологiї Сапозаврiв були набагато досконалiшими.
   Поступаючись наполегливим проханням палеонтологiв, бос дозволив звiльнити вiд каменю-футляра тiло Сапозавра i Першолюдини. Ще жоден динозавр в iсторiї археологiї не був знайдений в такому хорошому станi! Вивчаючи кожну кiсточку, кожен скам'янiлий м'яз, кожен сантиметр шкiри вченi зробили безлiч нових вiдкриттiв i навiть спробували вiдтворити голос представника долюдської цивiлiзацiї. Коли ми уперше слухали все те рiзноманiття звукiв, якi були доступнi Сапозаврам, Сiндi Стар раптом сказала:
   - Воiстину, громоподiбний глас божий.
   Аналогiчнi дослiдження Першолюдини показали хоча i бiльш багатий, нiж у нас дiапазон, але все ж трохи бiднiший, нiж сапозавровий. Голоси двох з половиною метрових велетнiв теж були бiльш гучними, нiж нашi.
   Iнженери i геологи за допомогою зондiв з вiдеокамерами виявили пiд Комплексом безлiч "труб" висвердлених у каменi. Це були i вентиляцiйнi шахти, i система водогону. Але найнесподiванiшою знахiдкою виявилося велике озеро на глибинi понад сто двадцять метрiв пiд нижнiм ярусом Комплексу.
   Коли археологи почали розчищати овальну борозну в пiдлозi в кiнцi тупикового коридору за останнiми сходами, їх увагу привернули дiрки в центрi цього овалу. Iнженер Майкл Робертсон, оглянувши знахiдку, припустив, що в цi дiрки могли бути вставленi крiплення для ручки.
   - Якої ручки? - Здивувалася Меган Морган, яка саме розчищала знаки на овалi.
   - Ручки для цiєї кришки. - Незворушно вiдповiв Робертсон.
   - Ви думаєте, це кришка? - Меган встала i вiдiйшла трохи вбiк, щоб побачити весь овал цiлком.
   - А що ж ще? - Здивувався iнженер. - Треба її вiдкрити.
   Прочистивши дiрки, просвердливши камiнь в зазначених мiсцях, робочi простягнули в них металевий трос i за допомогою лебiдки пiдняли кришку, опустивши її поруч на пiдлогу. Вниз вела вертикальна шахта дiаметром близько чотирьох метрiв. Спустивши в шахту вiдеокамеру, iнженери i виявили на її днi воду. За допомогою страхувальних тросiв i забитих в стiнки скоб, в шахту змогли спуститися i самi iнженери, i кiлька робiтникiв.
   На глибинi приблизно вiсiмдесяти метрiв шахта розширювалася на величезну, що не має, як здавалося, кордонiв, печеру. Подальшi дослiдження показали, що розмiри цiєї вимитої водою печери становили приблизно дев'яносто на сто сiмдесят метрiв. Рiвень води за мiльйони рокiв в нiй поступово знижувався. Спочатку вода повнiстю заповнювала всю печеру i навiть пiднiмалася по шахтi приблизно на третину. У рiзнi епохи вода йшла то швидше, то повiльнiше i зараз, на днi цього природного залу знаходилося майже овальне озеро вiсiмдесят три на сто тридцять сiм метрiв i глибиною близько п'ятдесяти семи.
   Невелика течiя вказувала на те, що вода надходить в озеро з якогось поки не виявленого пiдземного джерела, а де випливає, iнженери збиралися встановити в подальшому.
   Проклавши уздовж шахти гнучкий трубопровiд з насосами, наш Комплекс отримав постiйне джерело питної води. Запрацювали стародавнi "унiтази" i "ванни", правда, тiльки в "людському санвузлi", який хоч трохи нам пiдходив. Утилiзувати вiдходи, як стародавнi господарi Комплексу, ми не вмiли, а тому встановили в нижнiй лабораторiї бiоцистерни, якi випорожнювали в саванi по мiрi наповнення.
   Через кiлька днiв за допомогою фарби, вилитої в озеро, вдалося встановити i мiсце виходу води на поверхню. Це виявився невеличкий струмок за двадцять вiсiм кiлометрiв вiд гори, який виринав з пiд купи камiння майже на кордонi савани i рiдкiсного лiсу i бiг до поселення Племенi Розчищувачiв Коридорiв.
   До речi, люди з цього племенi дiйсно стали допомагати нам у розкопках. Щоб не заважати вченим, навiдуючись до Зображення лише кожного восьмого дня, коли люк був закритий, а ми оголошували в таборi вихiдний, вони почали розкопувати за допомогою одного з екскаваторiв прохiд в коридор, маючи намiр вирiвняти його основу з основою Зображення. Нашi робочi, що розкопували Коридор вже майже бiля самого виходу, допомагали вивозити грунт подалi в савану. Через деякий час була розкопана перша сходинка легендарних Великих Сходiв, якi, як згадувалося в давнiх переказах, вели до проходу на серединi гори. Все розкопування сходiв зайняло кiлька мiсяцiв, бо котлован для них доводилося весь час не тiльки поглиблювати, а й розширювати.
   Основнi роботи з розшифровування написiв i складання словника лягли на плечi трьох учасникiв експедицiї. Це були фахiвцi в областi палеографiї та криптографiї - Дiна Грiфiц, Седрiк Роуз i я. Седрiк Роуз, сорока дворiчний, лисуватий вчений, вважав за краще працювати наодинцi, тiльки по вихiдним дiлячись своїми вiдкриттями i переварюючи нашу iнформацiю. Ми ж з Дiною працювали в парi. Вже через мiсяць такого тiсного спiвробiтництва у нас зав'язалися настiльки теплi стосунки, що Дiна перейшла жити до мого будиночка.
   Ми саме працювали над написами, що змiйкою звивалися мiж двох тригранних колон, якi виступали з центральної стiни "Письмового залу", коли Джек Флай, наш супер-активний молодий гангстер i геолог-антрополог, вирiшив обчислити пропорцiї зображеної посерединi людини. Лазячи уздовж стiни i роблячи рiзнi вимiри, вiн притулив драбину до якогось круглого виступу над головою зображення. Пiд його вагою драбина почала ковзти по стiнi i зцарапала частину виступу. Пiд виступом проступили борозни нового зображення. Розчистивши його, Флай виявив вписаний у коло квадрат, в центрi якого було невелике кругле поглиблення. Вiн покликав мене i показав свою знахiдку.
   - Щось менi це нагадує... - Задумливо протягнула Дiна, але згадати, що ж саме, так i не змогла.
   Весь день до самої вечерi вона ходила задумлива i на мої запитання вiдповiдала невпопад. Я не заважав їй, бо i сам, бувало, поглинений якоюсь загадкою, мiг не реагувати на оточуючих. Вiдмовившись вiд вечерi, Дiна пiшла до Вартових. Постоявши трохи перед центральним, вона пiдiйшла до стiни iз зображенням людини, що б'є по стовпчику молотом. Я трохи вiддалiк слiдував за нею. От вона присiла навпочiпки, пiдсвiчуючи собi лiхтариком i уважно розглядаючи верхню площину стовпчика, зараз зануреного в камiнь.
   - Так! Нашла!!! - Вона схопилася i радiсно застрибала.
   - Що ти знайшла? - Пiдiйшов я до неї.
   - Тут таке ж зображення, як в "Писемному залi"! От дивись: перетин стовпчика квадратний, у нього вписане коло, в коло - ще один квадрат, а в центрi квадрата - кругле поглиблення!
   Я придивився. Дiйсно, зображення було точно таким же - в коло дiаметром сорок три сантиметри вписаний квадрат з круглим поглибленням посерединi. Точно такi ж параметри були i у знайденого Флаєм.
   - Все, бiжимо! Треба стукнути по тому колу! - I Дiна потягла мене вниз по схiдцях.
   Поки вона намагалася стукати по колу своїм маленьким кулачком, я зв'язався з iнженером Гуком i попросив його придумати, чим можна стукнути по вертикальнiй стiнi. Прискорюванi нетерплячої Дiною i пiд керiвництвом Дональда Гука, двоє робiтникiв зiбрали триметрову конструкцiю, що нагадувала стiнобитну машину. Причепивши на металевих тросах газовий балон, заповнений пiском, вони розгойдали його i вдарили по знаку. Вся стiна мiж колонами почала падати, вiдкриваючи за собою новий простiр. Коли вона, пiднявши хмару пилу, впала, утворивши пiдлогу нового семиметрового коридору, ми побачили величезний зал, вхiд в який перегороджувала якась велика купа. Пiсля розчищення купа виявилася скульптурою Людини, що сидить за столом i пише на кам'янiй плитi вже знайомим нам по зображеннях гравiрувальним приладом. Його запис не був закiнчений, вiн нiби застиг на "пiвсловi".
   Стiни залу складалися з вирубаних у каменi нiш, заповнених якимись кам'яними блоками. Пiсля зняття шарiв скам'янiлого пилу, ми виявили безлiч кам'яних плит - i вже знайомих нам прямокутних, i квадратних з круглими лiнзоподiбними виступами з обох сторiн, покритих письменами. Це була справжня бiблiотека! Ще, безлiч залiв простягалися i вправо, i влiво, i на п'ять ярусiв вниз майже пiд усiєю горою. Такої величезної бiблiотеки, такої величезної кiлькостi письмових артефактiв ще нiколи i нiде в свiтi не знаходили! Для розшифровки всього цього багатства трьох осiб було мало, тут потрiбна була цiла армiя криптографов i палеографiв.
   Коли Генрi Уiлфрi оцiнив знайденi багатства, вiн не тiльки прислав нам групу фахiвцiв, але i прилетiв сам. Снуючи мiж кам'яними фолiантами на своєму крiслi, вiн зворушено повторював:
   - Для цього варто було жити! Це найбiльше вiдкриття! Тепер би скорiше все це прочитати!
   Приховувати надалi вiдкритий Комплекс не мало сенсу - аж надто багато народу було залучено до робiт. Генрi Уiлфрi скликав наукову конференцiю у Вiднi, на якiй i розповiв про нашу знахiдку. Пiсля кiлькох мiжнародних наукових експедицiй до мiсця наших робiт i переговорiв з мiсцевим урядом, було вирiшено розпочати пiдготовку до облаштування поселення для прийому туристiв i проведення екскурсiй по Комплексу. Наш мiльйонер розгорнув таке бурхливе будiвництво, що роботу отримали не тiльки приїжджi фахiвцi, але i населення кiлькох довколишнiх племен.
   Вже через два роки мiсцевiсть неможливо було впiзнати. У десяти кiлометрах вiд гiрського масиву невеликий, але супер-сучасний i комфортабельний аеропорт, влаштований як тропiчний дендро-парк, зустрiчав туристiв тiнистої зеленню i прохолодним вiтерцем кондицiонерiв, свiжiстю штучних водойм, фонтанiв i водоспадiв, а також спiвом птахiв, що снували мiж гiлок, листя i лiан пiд куполом аеровокзалу. Прекрасна рiвна дорога, з невеликим, але постiйним пiдйомом прямою лiнiєю розкреслювала савану вiд аеропорту до гiр. Уздовж неї, в тiнi висаджених кiлькома рядами пальм, очiкували перших плодiв лимоннi, апельсиновi, грейпфрутовi дерева, кущi гранатiв i кiвi, а також багато iншої тропiчної i екваторiальної рослинностi. А за смугою цiєї зеленi височiли величезнi вiтряки i виблискували дзеркальнi поля сонячних батарей. Кiлька артезiанських свердловин уздовж дороги постачали воду до аеропорту, до посаджених рослин, i у нове мiсто, що виникло бiля пiднiжжя гiр. У двох кiлометрах на пiвнiч вiд дороги i за три вiд мiста були побудованi понад-сучаснi очиснi каналiзацiйнi споруди, обладнанi абсолютно новими системами переробки, iдеї для яких нашi iнженери запозичили з малюнкiв Древнiх.
   Серед буйної, добре зрошуваної рослинностi бiля пiднiжжя гори розташувалося нове мiсто Сапiенсвiлл з двох-трьох-поверховими котеджами, що постачалося електрикою вiд сонячно-вiтрової електростанцiї. Всi дороги цього мiста сходилися до широкої дугоподiбної площi, яка пiдковою охоплювала котлован бiля гiгантських сходiв, що вели до Коридору в горi. На цiй дугоподiбнiй площi, серед клумб i фонтанiв, в мiсцях для фотографування височiли копiї статуй Сапозаврiв i Першолюдей, розмiщувалися лавки для вiдпочинку, невеликi кафе i атракцiони. Сходи в центрi складалися з великих ступенiв висотою близько шiстдесяти трьох i глибиною близько вiсiмдесяти семи сантиметрiв, а з бокiв двi дорiжки ступенiв були близько сорока одного сантиметра заввишки i глибиною близько сорока шести. Ширина цих сходових дорiжок була приблизно два, потiм чотири i знову два метри. Вiд невеликого майданчика, вiсiм на три з половиною метри, бiля входу в перший знайдений нами Коридор сто шiстдесят сiм великих сходинок чи двiстi п'ятдесят шiсть маленьких спускалися на глибину сто п'ять метрiв у котлован, утворений при розкопках. Далi розкопувати ми просто не стали. В Коридор можна було потрапити як з бiчних дорiжок пiдковоподiбної площi, так i по схiдцях, або спустившись до котловану на лiфтах чи фунiкулерi.
   У котлованi пiднiжжя сходiв пiвколом оперiзувала площа шириною двадцять п'ять метрiв, а далi амфiтеатром пiднiмалися до пiдковоподiбної верхньої площi п'ятнадцять ярусiв готелю для приїжджих. Таким чином, радiус пiвкола площi на днi котловану разом зi ступенями становив сто сiмдесят метрiв, а радiус верхньої площi - триста двадцять метрiв.
   Кожен ярус заввишки сiм метрiв включав у себе десятиметрової ширини дорiжку з газоном i парапетом по краю i вбудованi в укоси котловану двоповерховi апартаменти. По дорiжцi, яка бiля схилу гори утворювала серпантинний спуск на наступний ярус, можна було ходити пiшки або їздити на роликах, гiроскутерах, моноколесах i велосипедах. Всi номери готелю, хоча i виглядали як стiльники печерного мiста, були обладнанi за найсучаснiшими технологiями. Примiщення нижнього ярусу були вiдданi пiд кафе, вiдео-лекцiйнi зали i сувенiрнi магазинчики, в яких продавалися копiї каменiв Музею, а також предметiв, ув'язнених в них i фiгурки Сапозаврiв та Першолюдей.
   Обслуговування готелю i проведення екскурсiй взяли на себе представники Племенi Розчищувачiв Коридорiв, що отримали будинки в новому мiстi. Екскурсiю для лiтнiх людей починали прямо з зовнiшньої площi, а для молодих i сильних - знизу. Якщо у вас було достатньо сил, то частину сходiв ви могли подолати сходами Сапозавпрiв, а частину - Людськими. П'ять кiлометрiв Першого Коридору i три кiлометри Другого можна було долати як пiшки, так i на електробусi. Всi стiни Першого Коридору, вiдчищенi, вiдмитi i заново вiдполiрованi, по обидва боки прикрашали глибоко вирiзанi в них зображення Сапозаврiв i Першолюдей на повний зрiст, що йщли в одному напрямку - у глиб гори. Всi Сапозаври виглядали майже однаково, без видимих статевих вiдмiнностей. Стать не прикритих одягом Людей було явно видно.
   Якщо ви йшли пiшки, то могли вiдзначити, що жодного однакового зображення на всьому шляху не зустрiчалося. Аборигени-екскурсоводи розповiдали перекази, легенди, казки, якi нашi дослiдники допомогли зiбрати i систематизувати не тiльки у Племенi Розчищувачiв Коридорiв, а й у народiв iнших племен як Африки, так i Америки, Австралiї та Азiї.
   На стiнах Другого Коридору малюнкiв не було, якщо не брати до уваги зображення на повний зрiст Сапозавра i Людини, що вказують у кiнець коридору i їх зменшених зображень в сорока трьох сантиметровому колi через кожнi два з половиною метри над ними.Перше знайдене нами таке зображення виявилося останнiм у цьому ланцюжку. Ще кiлька столiть i воно теж зникло б пiд шаром грунту.
   Для екскурсiй були вiдкритi житловi та господарськi примiщення Комплексу i Центральний зал Бiблiотеки, названий Алфавiтним, зi скульптурою Людини, яка пише. Цi примiщення становили ледве двадцять вiдсоткiв вiд усiх пiдземних споруд Древнiх.
   Всi iншi зали бiблiотеки для вiдвiдувань залишалися закритими. Там працювали ми - бiльше сотнi фахiвцiв з усього свiту пiд моїм керiвництвом.
  * 6 *
   Алфавiтний зал так назвали тому, що всi його плити були присвяченi вивченню граматики Сапозаврiв. Їх знаки були не iєроглiфами i не буквами. Швидше за все, це можна було назвати складовою писемнiстю. Систематизуючи написи, ми зрозумiли, що слова зображувалися одним, двома, трьома i чотирма знаками, вiддiляючись один вiд одного однiєю горизонтальною лiнiєю без пробiлiв. В кiнцi речення ставилися двi риски, на зразок нашого знака "рiвностi". Iснували й iншi знаки: по-видимому, кома - у виглядi букви V, перераховування - у виглядi знака III, i ще кiлька, призначення яких ми поки не знали.
   Ми зазначили, що на прямокутних плоских пластинах, розташованих як "альбомний" лист, записи велися вертикальною змiйкою - спочатку зверху вниз, потiм знизу вгору. Дуже часто поруч з написами розташовувалися i малюнки.
   На квадратних з лiнзовиднимi виступами плитах вiд периферiї до центру йшла глибока спiраль, шириною до 0,8 сантиметрiв i глибиною до 1,2 сантиметрiв. Уздовж неї пролягали написи глибиною гравiювання до пiв сантиметра. Намагаючись розшифрувати цi знаки, ми зрозумiли, що читати треба не вiд периферiї до центру, а навпаки.
   Якось, до нас у Бiблiотеку заглянув iнженер Робертсон. Вони з Дональдом Гуком часто навiдувались до нас, сподiваючись знайти розгадки зображених на каменях предметiв i механiзмiв.
   - Н-да... Треба б прослухати цi грамплатiвки... - У задумi промовив Майкл, спостерiгаючи як я складаю таблицю знакiв чергової "лiнзи", вiдзначаючи вже знайомi.
   - Якi грамплатiвки? - Пiдняв я голову.
   - Оцi. Вам хiба не здається, що цi спiралi схожi на дорiжки грамплатiвок?
   - Так?.. Дiйсно. Це який же програвач мiг їх озвучувати?
   - Треба подумати...
   I нашi iнженери подумали! Через деякий час було створено щось на зразок величезного програвача з металевою "голкою" - заокругленим на кiнцi стрижнем дiаметром сiм мiлiметрiв. За допомогою палеонтологiв, якi вивчали голосовi органи Сапозаврiв, була пiдiбрана вiдповiдна швидкiсть обертання i ми почули гучнi голоси представникiв найдавнiшої цивiлiзацiї Землi...
   Серед знайомих i доступних нам звукiв, виявилися також якiсь немислимо-шиплячi, клацаючi, свистячi, високi i низькi - тобто, голосовий дiапазон Сапозаврiв був набагато бiльшим, нiж людський.
   Щойно ми змогли прослухати "платiвки", роботи над розшифровкою фолiантiв бiблiотеки пiшли значно швидше. Платiвки були "простi" - якi перераховували всi звуки, пiдписанi вiдповiдними знаками; "словниковi" - на яких звучали окремi слова, пiдписанi поруч зi спiраллю знаками i забезпеченi малюнками на зворотньому боцi плити; "текстовi" - з записаними поясненнями до малюнкiв на зворотi, i навiть "пiсеннi".
   Ми дiзналися, що у заврiв було двадцять чотири голосних звуки, якi перебували в "абетцi" трiйками. Наприклад, кожен наш звук мав додатковi бiльш твердi i м'якшi звучання: тверде та рiзке, як у росiян "ы", мало також бiльш пом'якшене, як європейске або українське "i" i зовсiм м'яке, як українське "ї". Такими ж трiйками йшли i iншi голоснi, i якщо у нас можна було б створити п'ять таких трiйок, то у заврiв їх було вiсiм - i всi вони зображувалися рiзними знаками. Деякi слова складалися лише з одного голосного звуку, деякi виспiвувалися двома i навiть трьома звуками.
   Знакiв для приголосних букв у заврiв не було. Замiсть них iснувало безлiч складiв i поєднань, зображуваних кожен окремим знаком - всього ми нарахували 57840 знакiв (до речi, в китайськiй писемностi налiчується 47035 iєроглiфiв, хоча сучаснi китайцi користуються, в основному, 4-5 тисячами знакiв). Слова могли складатися тiльки з голосних i з голосних з приголосними, наприклад: Ша, ЧНА, РЩа, УРС, УКЛ; склади або починалися, або закiнчувалися на голосний звук: УНЧ, УДЦР, ЧНУ, НЧУ - кожному з цих складiв вiдповiдав свiй знак. Знакiв, в яких голосний був би в серединi складу, ми не виявили. Наголосiв у словах не було, бо склади в словах не зливалися, а проговорювалися окремо. Тому ми в подальшому стали писати їх, видiляючи приголоснi великими лiтерами.
   До речi, ми дiзналися, що слова "Людина" i "Сапозавр" записувалися одним складовим знаком: Сапозавр звучало приблизно як "РГО" ( "р" м'яке, як англiйське), що означало "вищий розум", а Людина - "МьГО" ( "м" м'яке, як "мь"). Iснувало окреме слово "ГО", що означало "розум", слово-звук "О" означало "iдея". Слово "ЩРГО" - означало науковця, "ЖРГО" - рiзноробочого, "СРГО" - iнженера i так далi. Звуком "Мь" позначалося все штучно-зроблене: i видозмiненi каменi, i якiсь композитнi матерiали. Але само "мистецтво" звучало як "ВЛА". Ми розшифрували безлiч таких "ВЛА": гравiрування, малюнок, барельєф, скульптура, архiтектура, музика, спiв. Причому самi спiви складалися, переважно, з наспiвування лише голосних звукiв, лише зрiдка проскакував якийсь приголосний. Живопису, танцiв i художньої лiтератури або не було, або ми поки не знайшли.
   Слово "Людина" мало теж багато значень: "МьГо" - людина, штучний розум; "ШМьГО" - людина, яка вмiє читати i писати, найбiльш освiчена, можна сказати, вчений; "ЛМьГО" - людина, що стоїть на рiвнi тварини; "ЖМьГО" - робоча людина, що вмiє виконувати найрiзноманiтнiшi види робiт пiд керiвництвом Сапозавра, i так далi. Всi цi знання i термiни ми дiзналися саме в "алфавiтному" залi, користуючись "словниковими" грамплатiвками i "словниками" - блоками.
  Короткий словник стародавньої мови:
   РГО - сапозавр, iстота вищого розуму; Р (ь) - вищий, ГО - розум, О - iдея;
  ЩРГО - учений (доктор наук), ЩЩРГО - професор, ЩЩуРГО - академiк, ЖРГО - робочий, СРГО - iнженер.
  МьГО - людина, iстота штучного розуму; Мь - штучний, Го-розум;
  ШМьГО - людина навчена, що вмiє писати;
  Лу - тварина, ЛМьГО - людина не навчена, майже тварина, ЖМьГО - вмiє працювати пiд керiвництвом Сапозаврiв.
   РУ - одухотворений, У-науково-дослiдний iнститут,
  УЛуРу - науково-дослiдний iнститут, який займається одухотворенням тварин.
  ВЛА - мистецтво, приставка до будь-якого виду мистецтва.
  Фе - творець,
  НiБiРу - новий будинок для одухотворених, штучна планета, Нi - новий, Бi - будинок, Ру - одухотворений.
  НiФеЛiМь - новий штучно виведений гiбрид творцiв з тваринами, високоразумний спадкоємець сапозаврiв; Нi - новий, Фе - творець, Лi - трохи бiльше, нiж тварина; Мь - штучний.
   АННуНаКа - людино-робот, який здiйснює посередництво, зв'язок, керiвництво; Ан - живий механiзм, Ну - зв'язок, На - посередництво, Ка - керiвництво.
   Бо - невiдомiсть, загадковiсть, туманнiсть. БоГо - Таємничий Розум.
   Зi - мрiя, ФеЗi - Творець Мрiї.
   ШеМi - круглий лiтаючий апарат, "тарiлка", Ше - круглий, Мi - лiтаюча машина.
   МiХуїЛ - подовжений лiтаючий корабель, "сигара", Ху - довгий, великий, громiздкий.
   СI - рiчка, СО - озеро, ХСО - море, СьI - болото. Йо - острiв.
   Ра - правда, справедливiсть.
   Цифри позначалися звуковими знаками, використовувалася змiшана десяткова i шестидесяткова система:
   1 - Те 11 - ТеТе 100 - Ба 600 - Деба
   2 - Ре 12 - ТеРе 1.000 - Бьо 6.000 - ДеБьо
   3 - Хе 30 - ХеБе 10.000 - Бi 60.000 - Дебi
   4 - Ге 48 - ГеСе 100.000 - Бу 600.000 - Дебу
   5 - Ше 36 - ХеДе 1.000.000 - Би. 6.000.000 - ДеБи
   6 - Де 60 - ДеБе i так далi
   7 - Ме 360 - ХеДеБе
   8 - Се 9 - Же 10 - Бе 300 - ХеБа 999 - ЖеЖеЖе
   367 - ХеДеМе (Х-майже нечутно, виходить едеме).
   2000 - РеБьо, 2018 - РеБьоТеСе.
  
  * 7 *
   Поступово, розшифровуючи все бiльше i бiльше артефактiв, ми дiзнавалися невiдомi досi сторiнки найдавнiшої долюдської цивiлiзацiї. Кожнi два мiсяцi Генрi Уiлфрi публiкував науковi та науково-популярнi книги за результатами наших розшифровок. Це були книги i про суспiльний устрiй та побутове життя Сапозаврiв, про їхнi мiста i технiчнi можливостi, про географiю населеної ними Гондвани та про їх науковi суперечки, про фауну i флору того часу, про мистецтво i космiчнi полети... Але все - тiльки про Сапозаврiв. Про Людей поки нiде не було мови.
   Так, наприклад, ми дiзналися, що Сапозаври вилуплювались з величезних, рази в три бiльшихих, нiж у страусiв, яєць, в iнкубаторах повноцiнними, тiльки маленькими особинами, i вiдразу ж направлялися на виховання в "ясла", потiм в школи i так далi. Сiм'ї, як такої, у них не було, бо Сапозаври були гермафродитами i могли розмножуватися як один вiд одного, так i самостiйно. Молодняк жив по сiм-вiсiм особин з одним прикрiпленим до них "вихователем" або "вчителем". Старшi групувалися "за iнтересами" або за спiльною роботою.
   Своїх померлих Сапозаври не ховали, а спалювали, використовуючи потiм попiл i в сiльському господарствi, i як добавку до будiвельних матерiалiв. Саме тому нiколи в iсторiї археологiї не було знайдено анi останкiв, анi хоча би окремих кiсток Сапозаврiв. Iснував також почесний ритуал самоспалення, який дозволявся лише особливо видатним членам суспiльства за якiсь заслуги. (Про цей обряд я розповiм трохи пiзнiше).
   Тривалiсть життя у Сапозаврiв спочатку досягала 1-2 тисяч рокiв, але пiсля генетичних змiн i щеплень розтягнулася до декiлькох десяткiв тисяч рокiв. Старостi у них не було, до самої смертi органiзм не згасав. Час закiнчення свого життя Сапозаври вiдчували заздалегiдь, приблизно за пару мiсяцiв i урочисто готувалися до вiдходу.
   Мiста, переважно, будувалися як величезнi пiдземнi лабiринти з безлiччю переходiв i примiщень. Вони пронизували майже весь континент i пов'язували мiж собою рiзнi великi i дрiбнi поселення у самих рiзних кiнцях Гондвани. На поверхнi теж будувалися ритуальнi або громадськi комплекси зi штучних (типу бетону), i натуральних - розм"якшених i видозмiнених каменiв. Величезнi будiвельнi блоки найрiзноманiтнiших форм i розмiрiв вирiзалися зi скель якимось приладом, схожим на велику лазерну установку, i вкладалися в будiвлi, як пазли. Для розм'якшення твердих порiд використовувався сiк якихось рослин, який вони виробляли у величезних масштабах i який навiть гранiт i базальт перетворював на щось на зразок пластилiну.
   Знайдена в одному iз залiв детальна карта Гондвани мезозойської ери дозволила нам знайти мiсто, що майже повнiстю зберiглося, пiд льодами Антарктиди, яка в тi часи мала теплий клiмат i була покрита лiсами. Над пiдземним комплексом перебували наземнi будинки, в основному чотириповерховi, причому верхнi поверхи явно використовувалися для молодняка - там збереглися кам'янi меблi менших розмiрiв, а нижнi - для дорослих. Будiвлi не були прямокутними, як у нас. Вони мали найрiзноманiтнiшi форми вiд округлих до багатогранних, найчастiше використовувалася форма конуса, пiрамiди, пiвсфери.
   Вулицi переважно були овальними (можливо, за формою гнiзда або яйця), - по кiлька концентричних овалiв навколо якоїсь великої центральної споруди, пересiченi в декiлькох мiсцях прямими радiусами. Таку ж конфiгурацiю, але бiльш широку за площею, мали i пiдземнi комплекси.
   Писали Сапозаври теж соком рослин. У якостi "фломастерiв" їм служили порожнистi стрижнi з якогось композитного матерiалу з округлою ємнiстю нагорi, сiк з якої по трубочцi надходив на кам'яну плиту, виїдаючи в нiй потрiбну борозну. Пiсля написання рядка треба було тiльки очистити нанесену борозну, збираючи або змiтаючи порох, на який перетворювався розплавлений камiнь.
   Одягу у Сапозаврiв не було, до нього їх цивiлiзацiя чи не додумалася, чи може, вона їм просто не була потрiбна. Вони були холоднокровними, тому жаркий клiмат мезозою їм цiлком пiдходив. Шкiра їх була майже гладка на обличчi i руках, проте луската на рештi тiла, причому лусочки поступово збiльшувалися в розмiрах вiд голови до хвоста. Забарвлення шкiри Сапозаврiв було найрiзноманiтнiшим: вiд свiтло-зелених i свiтло-жовтих вiдтiнкiв до темно-листяних i коричневих, якi переходили навiть у бордовi i чорнi вiдтiнки. На головi i по хребту проходив пiр'яний гребiнь теж найрiзноманiтнiших забарвлень. Очi були великими i мали котячий розрiз, колiр - вiд свiтло-червоних до карих i вiд зелено-жовтих до золотистих вiдтiнкiв. Руки i ноги Сапозаврiв були п'ятипалими, кiгтi вони обточували.
   Їх цивiлiзацiя була високотехнiчною. Все життя їх супроводжувало багато рiзної технiки: i побутової, i будiвельної, i транспортної, i музичної, i лiтаючої... Вони використовували найрiзноманiтнiшi види енергiї: i енергiю блискавок (благо гроз тодi було значно бiльше, нiж зараз), i енергiю торнадо або ураганiв, i енергiю припливiв i вiдпливiв океанiв, i енергiю Сонця. Причому, сонячнi електростанцiї у Сапозаврiв часто були повiтряними i не займали простiр на землi - батареї встановлювалися на надутих гелiєм "сигарах", що плавали високо в стратосферi.
   Для зв'язку, як на Землi, так i в далекому космосi, служила система пiрамiд i супутникiв. На планетах будувалися гiгантськi пiрамiди з гладкими, що вiдбивають свiтло, i злегка увiгнутими гранями, якi працювали як лiнзи, що збирають енергiю i приймають та передають сигнали. Для далеких вiдстаней передавальними ланками служили супутники, розкиданi по всiй Сонячнiй системi.
   Генна iнженерiя дала можливiсть записувати найважливiшу iнформацiю на ДНК, що дозволяло витрачати менше часу на навчання пiдростаючого поколiння - дiти народжувалися з уже готовими знаннями, якi в дитячому вiцi треба було тiльки злегка коригувати i направляти. Навiть якщо Сапозавр вперше бачив космiчний корабель, вiн, як само собою зрозумiле, знав, як ним керувати, як розраховувати курс i куди можна прилетiти. (Майже так само, як ми знаємо, як треба дихати, як моргати, як почухатися...)
   Нашi вченi пiдрахували, що один грам ДНК може зберiгати до 450 мiльярдiв гiгабайт, тобто, бiльше ста мiльярдiв DVD. З подачi Генрi Уiлфрi, генетики вже почали роботи в цьому напрямку i для людини.
   Технологiї дозволяли вести безвiдходне виробництво, вiдходи перероблялися i перетворювалися на кориснi речовини. Над цими всiма винаходами тепер працювали сотнi дослiдникiв, конструкторiв, iнженерiв, винахiдникiв з усього свiту. Багато досягнень стародавньої цивiлiзацiї, завдяки розшифрованим малюнкам, за допомогою сучасних креслень оброблялися в закритих iнженерно-дослiдних центрах, багато стали доступнi сучасному свiту...
   Палеонтологiв i археологiв продовжувало мучити питання: якщо Комплекс Сапiенсвiлла створювався як для заврiв, так i для людей, то де ж Люди? Чому про них немає нiяких вiдомостей? Чому немає їх слiдiв в поселеннях - нi малюнкiв, нi скульптур? Чому про них немає нiяких записiв? Всi знайденi кам'янi фолiанти розповiдали лише про Сапозаврiв, їх науковi i культурнi досягнення. Тодi чому ж у "Алфавiтному" залi стоїть скульптура Людини, яка пише? Тiльки один iз залiв, присвячений геннiй iнженерiї, робив посилання на якийсь зал зi знаком "МьГО" - "Людина", обведений круглою борозною. Ми вже здогадувалися, що малюнок у колi - це майже те саме, що у нас гриф "цiлком таємно". Залишалося тiльки знайти цей таємничий зал.
  
  
  
  
  
  ЧАСТИНА ДРУГА
  СТВОРЕННЯ ЛЮДИНИ
  
  * 1 *
   Це сталося наприкiнцi другого року наших дешифрувальних робiт. Напередоднi ми з Дiною повернулися з нашої весiльної подорожi. Вiдпочивши два тижнi на Шрi-Ланцi, ми вирушили до Австралiї. Там, за комп'ютерними розрахунками, десь у центрi, повинен був знаходитися великий Комплекс Сапозаврiв. Координати вказували на скелю Улуру, вiк якої обчислювався сотнями мiльйонiв рокiв.
   Скала Улуру або Великий Слон вважається кам'яним серцем Австралiї, житлом духiв, дверима мiж свiтами людей i духiв. Нас приваблював i вiк скелi, i легенди аборигенiв про неї. Сама скеля являє собою монолiт овальної форми розмiрами 3,6 на 3 кiлометри i заввишки 348 метрiв, що складається, переважно, iз сумiшi кварцу, грубозернистого сiрого аркозового пiщаника, продуктiв руйнування гранiту, польового шпату i оксидiв залiза. Подiбнi композитнi матерiали часто зустрiчалися у Сапозаврiв, тому ми не виключали, що й вся скеля - це найбiльша споруда їх епохи.
   Сканування показало, що частина гiрського масиву йде глибоко пiд землю, а на поверхнi видно лише куполоподiбну верхiвку. Вся ця верхiвка перерiзана печерами, в яких аборигени жили бiльше десяти тисяч рокiв, про що свiдчить наскальний живопис. Бiля пiднiжжя скелi - джерело з найчистiшої крижаною водою, яка витiкає звiдкись зсередини. В умовах спекотної австралiйської пустелi одне воно виглядає як диво. Але чудес тут ще предостатньо: завдяки композитному складу, скеля змiнює свiй колiр протягом доби, як хамелеон - то сiрий, то блакитний, то фiолетовий або бузковий, то рожевий або жовтий, - а пiсля дощу (дощi в Австралiї! Але саме тут вони бувають як за розкладом) вода стiкає зi скелi криваво-червоними потоками.
   Думаю, якщо i iншi наземнi споруди Сапозаврiв будувалися з таких же матерiалiв, то i вони змiнювали свiй колiр залежно вiд часу доби i були такими ж рiзнобарвними.
   Плем'я аборигенiв, яке охороняє Улуру вiд стороннiх, живе тут з незапам'ятних часiв. Останнiм часом, правда, почали за плату пускати до неї туристiв, але дуже обмежено.
   Легенди розповiдають, що колись давно, у Часи Сновидiнь, Великi Боги створили землю, рiчки i гори, населили свiт людьми i тваринами, встановили правила i звичаї. Причому людина була не просто створена, а нiби дороблена, доведена до розуму з тварини. Через багато-багато часiв, передавши людям знання i вмiння, Боги перетворилися на гори, дерева i духiв. Перед своїм вiдходом вони заповiдали людям зберiгати таємницю Улуру.
   Ми з Дiною пiдозрювали, що пiд куполом цiєї скелi може перебувати великий штучно-створений об'єкт або Комплекс Сапозаврiв i запропонували Генрi Уiлфрi почати пiдготовку до його дослiдження. Для цього треба було домовитися про розкопки як з урядом, так i з племенем аборигенiв.
   Якщо спробувати перекласти назву У-Лу-Ру зi стародавньої мови на нашу, то У - це наукова установа, щось на зразок нашого науково-дослiдного i виробничого iнституту; Лу - iнститут, який займається вивченням тварин; Ру - пiднесений, одухотворений. Тобто, УЛуРу - науково-дослiдний iнститут, який займається одухотворенням тварин. Якщо це дiйсно так, а не просто нашi лiнгвiстичнi пiдгонки, бажання видати свої мрiї за дiйснiсть, то розкопки дали б нам дуже багато.
   Потiм ми зробили марш-кидок по декiлькох пiдземних спорудах та розкопаних мiстах заврiв, знайдених в Америцi i на пiвднi Африки. Вiдомостi про всi знахiдки регулярно надходили до мене ранiше, як до головного керiвника проекту "Древнi", але хотiлося хоч на щось подивитися на власнi очi. У Комплексi пiд Аргентиною нам показали той самий знак - "МьГО" - "Людина" в колi. Але плита, на якiй вiн був зображений, нiяк не вiдкривалася. Пiсля довгих нарад було вирiшено пiдiрвати її невеликим спрямованим зарядом.
   Розчищення тупикового коридору, принесло лише кiлька плит-карт, де бiльшiсть знакiв "МьГО" в колi значилися на тiй дiлянцi Гондвани, який пiзнiше, при вiддiленнi вiд неї Америки, виявився найбiльш охваченим бурхливими геологiчними катаклiзмами, а ще пiзнiше затопленим водами нових океанiв. Кiлька знакiв були розкиданi по Пiвнiчнiй i Пiвденнiй Америцi, два - в Азiї, один виявився в мiсцi, на якому пiзнiше утворилися Гiмалаї, а також кiлька в рiзних мiсцях Африки i Австралiї. До речi, в Австралiї розрахунок координат вказав саме на скелю Улуру, а в Африцi - на наш Комплекс, який тепер офiцiйно значився як Сапiенсвiлл. Передавши новi географiчнi координати шукачам в рiзних кiнцях свiту, ми повернулися до свого Комплексу.
   Прокинувшись рано вранцi в своєму котеджi, розташованому в другому пiвколi вулиць Сапiенсвiлла, ми поснiдали яєчнею з беконом, випили по чашцi кави i вирушили до "Бiблiотеки". За час нашої вiдсутностi був вiдкритий новий зал на п'ятому рiвнi. Робочi i археологи займалися очищенням його стiн i кам'яних "сторiнок" вiд закам"янiлого багатомiльйонорiчного пилу. Ми з Дiною теж вирiшили допомогти їм, почавши розчищення стiни мiж двох трикутних в перерiзi колон. Вже було вiдомо, що зазвичай саме мiж такими колонами i розташовувалися плити, що закривають входи в новi зали i коридори.
   - Чур, я розчищаю знизу! - Окреслила крейдою свою дiлянку робiт Дiна.
   - Ну що ж, якщо я зламаю ногу, це буде на твоїй совiстi! Тобi доведеться за мною доглядати, робити компреси i годувати з ложечки! - Я полiз по драбинi на мiстки, прокладенi над дiлянкою Дiни на висотi два з половиною метри.
   - I не мрiй! Я покладу тебе в лiкарню, а сама буду розшифровувати найцiкавiшi таблицi! А тобi, поки ти будеш хворiти, нiчого не буду розповiдати! - Пригрозила менi моя дружина.
   - Тiльки не це! Я ж без знань просто помру! - Удавано заголосив я.
   - А нехай це буде тобi стимулом для швидкого одужання! Ой!.. - Лопаточка Дiни зiсковзнула з якогось твердого виступу i подряпала її ногу. - Ну от, тепер в клiнiку доведеться здавати мене...
   - Нiчого, ось я тут поцiлую, i все пройде. - Я спустився з мiсткiв i поцiлував Дiну в маленьку подряпину. - Що це тут у тебе за виступ?
   Це виявився квадратний стрижень, який виступав зi стiни на три сантиметри. На ньому було вже знайоме нам "вiдкриваюче зображення" - кругла виїмка в вигравiруваному колi дiаметром сорок три сантиметри. Але знаходився цей "ключ" значно нижче, нiж всi знайденi ранiше.
   - Гей, хто-небудь! - Крикнув я в зал. - Ми знайшли "ключ"! Привезiть катапульту!
   Поки привезли катапульту, ми спiльними зусиллями восьми осiб розчистили стiну i виявили на нiй той самий таємничий знак - "МьГО" у колi. Нiяких малюнкiв та iнших написiв на стiнi бiльше не було.
   Бiблiотека, яка розкрилися за цим "ключем", була присвячена Людинi. Не дивно, що моя бригада палеографiв i палеокриптографiв у кiлькостi десяти чоловiк впритул зайнялася розшифровкою саме цiєї частинi бiблiотеки.
   З "книг" Древнiх ми дiзналися, що одним з напрямкiв генної iнженерiї Сапозаврiв було створення мислячих iстот, здатних вижити i зберегти цивiлiзацiю в умовах настання катаклiзмiв - падiння метеоритiв, виверження великих вулканiв, неминучого розколу Гондвани на кiлька материкiв i прийдешнє похолодання, протистояння нових вiрусiв i хвороб, занесених з космосу i багато iншого. Дослiдження йшли за кiлькома напрямками: змiцнення i генне удосконалення органiзмiв самих заврiв, виведення розумних iстот шляхом схрещування Сапозаврiв та iнших видiв динозаврiв, геннi модифiкацiї найрiзноманiтнiших органiзмiв.
   Саме завдяки геннiй iнженерiї i з'явилося так багато видiв як динозаврiв, так i ссавцiв - найбiльш перспективних у планi виживання гiлок земної фауни.
  Дослiдження показали, що процес вимирання будь-яких живих iстот незворотнiй - це тiльки питання часу. Завдяки генним змiнам, Сапозаврам вдалося розтягнути його для себе на мiльйони рокiв. У спробах зберегти розум i цивiлiзацiю, суспiльство Сапозаврiв роздiлилося на кiлька груп: одна, слiдуючи девiзу "Ближче до природи", пiшла з мiст у дикi мiсця i, здичавiвши, перетворилася на напiврозумних динозаврiв, якi добували собi їжу полюванням. Iнша, залишалася жити в мiстах, дотримуючись гасла "Будь що буде". Третi вирiшили рятуватися в космосi i будували для цього якийсь чи то немислимо величезний корабель, чи то штучну планету.
   Цей рятувальний комплекс, що позначався словом з трьох знакiв, називався НiБiРу - Новий Будинок для Одухотворених. Вiн споруджувався на блукаючому планетоїдi овальної форми, який залiтав у Сонячну систему мiж орбiтами Юпiтера i Марса приблизно раз на 460 тисяч рокiв. Весь його об"єм за допомогою лазерiв прорiзали всерединi безлiччю ходiв i внутрiшнiх примiщень, забезпечили рiзними заводами, системою життєзабезпечення та установками для анабiозу. Зовнi розташували лiси, поля, сади, рiчки, озера, моря, злiтнi майданчики, накритi, як куполом, шаром ущiльненої атмосфери. Потрапити на нього i з нього можна було за допомогою кораблiв МiХу - штучних науково-розроблених лiтаючих машин видовженої конфiгурацiї (ми їх назвали "сигарами") або ШеМi - круглих лiтаючих апаратiв ("тарiлки"). При читаннi матерiалiв про цей Комплекс, якесь ностальгiчне почуття змушувало згадувати про шумерськi, лiванськi, єгипетськi таблички, що описують майже те ж саме: планету Нiбiру; "Чорних птахiв" Му, що пiднiмаються прямо вгору в небо; Шем - лiтаючi круглi апарати; зображення ракет на табличках Ханаана, Криту, Шумеру, Єгипту; Аннунакiв та Нiфелiмiв...
   До речi, якщо переводити назви шумерських богiв з давньо-сапозаврової, виходить, що аННуНаКа - це живий механiзм, який здiйснює зв'язок, посередництво i керiвництво, можливо щось на зразок генно-модифiкованого робота; а НiФеЛiМь - новий штучно-створений гiбрид з Творцiв i Тварин.
   Вченi-генетики кинули всi сили на виведення бiльш живучих тварин, забезпечуючи їх розумом, щоб передати спадщину своєї цивiлiзацiї хоч комусь. Створювалася неймовiрно велика, в масштабах не тiльки Землi, але i всiєї Сонячної Системи iнформацiйна мережа, до якої безпосередньо мiг пiдключатися мозок будь-якої живої iстоти, що отримала гени пiзнання. А вбудовувалися такi гени майже у все живе на Землi - i тваринам, i рослинам, i старим, i генно-модифiкованим, i штучно виведеним.
   Лабораторiї iнженерiв-генетикiв були розкиданi по всьому тодiшньому свiту. Саме тодi, творячи Розумних, було створено не тiльки безлiч видiв iнших людиноподiбних, а й самих рiзних тварин i гiбридiв. Гени пiзнання i допитливостi у багатьох живих iстот виявилися не надто працездатними. У бiльшостi видiв цiкавiсть i вмiння зв'язуватися з Загальною Системою Знань виявлялося лише в ранньому вiцi, а з досягненням зрiлостi поступово сходило нанiвець. Вченi намагалися продовжити "дитинство" органiзмiв, прищеплюючи їм гени iнфантилiзму, i це приносило свої плоди. I, тим не менш, бiльшiсть з них, випущенi з лабораторiй для самостiйного розвитку, поступово дичавiли i знову перетворювалися на тварин.
   Про все це писав керiвник нашого Комплексу i скельної Бiблiотеки Сапiенсвiлла ЩРГО ФеЗi - вчений, який створив цей Комплекс як музей, цивiлiзацiї, яка от-от мала загинути. Iм'я ФеЗi ми переклали як Творець Мрiї. Працюючи в рiзнi часи в декiлькох генно-людських лабораторiях, вiн мав багатий арсенал вiдомостей в цьому напрямку Сапозаврової науки, якi i описав у своїх "книгах". Дуже багато вiдомостей фiксувалося на диктофони i вiдеофони того часу (або щось на кшталт цього), але вони за тисячолiття вибували з ладу. Тому завданням послiдовникiв ЩРГО ФеЗi було постiйне перенесення звукової i вiдеоiнформацiї на кам'янi носiї - "листи" i "грамплатiвки". По мiрi вимирання Сапозаврiв до цiєї роботи залучалися найбiльш навченi люди - ШМьГО.
   Подiбнi музейнi Комплекси створювалися по всьому мезозойському свiту. Багато з них пережили велике вимирання на кордонi Кайнозойської ери шiстдесят п'ять мiльйонiв рокiв тому, коли вимерла майже чверть всiх живих iстот, i проiснували в робочому станi пiд наглядом окремих Сапозаврiв, якi виживали тому що час вiд часу йшли в анабiоз, та присвячених Людей аж до антропогену.
   У рiзних Лабораторiях створювалися Люди рiзних видiв - титани, атланти, гiперборейцi, лемурiйцi, гiганти, ванари, циклопи, лаврази, мохеджо, дари, монги, неандертальцi, денисiвцi, флоренси та безлiч iнших вiдомих i невiдомих нам, якi спiвiснували протягом багатьох тисячолiть паралельно. До тих пiр, поки з Африки три мiльйони рокiв тому, а з Азiї навiть п'ятнадцять-тридцять мiльйонiв рокiв тому по всьому новому свiту не почали розселятися предки Homo Sapiens - сучасної людини, нащадка нiчим не примiтного виду людей, виведеного в двох вiддалених один вiд одного лабораторiях приблизно сто двадцять мiльйонiв рокiв тому.
   Ми з Дiною захопилися розшифровкою книги ЩРГО ФеЗi (вченого сапозавра по iменi ФеЗi, що означає Творець Мрiї), назву якої змогли перевести як "Створення Людини". Ця книга на кам'яних таблицях займала шiсть величезних залiв Бiблiотеки. Iнтерес викликав не лише її змiст, а й безлiч малюнкiв, на яких переважала Людина. Хронологiю подiй нам передати було дуже складно, бо календар Сапозаврiв значно вiдрiзнявся вiд нашого. Вiн включав в себе безлiч астрономiчних подiй, до недавнього часу нам не вiдомих; не дiлився на пори року, бо клiмат на всiй Землi тодi був теплим i рiвномiрним; а також спирався на якiсь iсторичнi подiї, про якi ми не маємо нiяких вiдомостей.
   Ми вирiшили вести вiдлiк часу вiд приблизного року народження ЩРГо ФеЗi - доктора Фезi, записаного нами як нульовий. Вiдбувалися описуванi подiї приблизно сто двадцять мiльйонiв рокiв тому. Тривалiсть життя Сапозаврiв, якi отримували геннi щеплення, тодi вже обчислювалася десятками тисяч рокiв. За нашими мiрками вони були безсмертними.
   Почнемо з того моменту, коли молодий ФеЗi, iм'я якого звучало приблизно так, але писалося всього двома знаками, тодi ще просто РГО (сапозавр), котрий ще не мав у своєму званнi звукової приставки Щ ("учений"), прибув на стажування до Лабораторiї Љ 347 - ХеДеМе, що розташовувалася приблизно десь у районi сучасної Азiї тодi єдиного материка Гондвани i займала площу приблизно з сучасну Португалiю. Для зручностi в подальшому ми будемо писати його звання "РГО" - як лаборант, а iм'я - просто Фезi. Слово "ЩРГО" - "вчений сапозавр", нам зручнiше замiнити на звичне - "доктор". Книгу я переказую не в повному обсязi, а лише ключовi моменти.
  
  * 2 *
   До того, як потрапити В ХеДеМе, Фезi встиг уже пройти навчання в рiзних лабораторiях i на рiзних об'єктах. Спочатку вiн удосконалював свої навички генного iнженера на дрiбних видах тварин, домагаючись замовлених властивостей i здiбностей. Потiм переключився на маленьких деревних ссавцiв, вiдомих нам як Purgatorius (на малюнках вони вiддалено схожi на бiлок, жили приблизно 145 мiльйонiв рокiв тому), що вели нiчний спосiб життя. За допомогою генної iнженерiї їх збiльшували в розмiрах, змiнювали стiйкiсть до рiзних бактерiй i вiрусiв, вводили гени допитливостi, здатностi до навчання, пiдпорядкування, iнфантилiзму - для послуху та допитливостi, вносили поправки в будову органiв, зокрема органiв мови, рук, нiг, змiнювали спосiб пересування на прямоходячий i так далi.
   Так, у отриманого нового ссавця розмiром з щура (вiдомого нам як дурiстодон) в роботах над другою хромосомою внесли штучну генетичну вставку, що складається зi 150 тисяч азотистих основ, якi формують кiлька специфiчних генiв, завдяки чому друга хромосома стала вiдповiдати за iнтелект i його властивостi. Цi видозмiни призвели до створення РГО - людських органiзмiв рiзних видiв. Саме цей напрямок в багатьох лабораторiях i було визнано найбiльш перспективним. I хоча в деяких лабораторiях тривали експерименти над рiзними iншими тваринами, бiльшiсть лабораторiй зайнялися розробкою Людини саме на цьому матерiалi.
   Фезi стажувався в декiлькох лабораторiях, якi вели роботи за рiзними напрямками. В однiй Людину збiльшували до розмiрiв Сапозавра - близько п'яти метрiв у висоту i надiляли майже таким ж, як у творцiв, iнтелектом, отримуючи рiвноправного з сапозаврамi iндивiдуума. Маючи порiвняну з динозаврами силу i iнтелект, цей вид Людини почав створювати свою цивiлiзацiю, яка в силу iншої анатомiї i психологiї значно вiдрiзнялася вiд сапозавровї.
   Неподалiк вiд центру тодiшнього материка Гондвана, який зараз знаходиться пiд водами Атлантичного океану, вони побудували своє мiсто, вiдмовилися вiд пiдпорядкування своїм творцям i почали власний шлях розвитку. Незабаром подiбнi мiста виникли в Антарктидi, Арктидi i пiд нинiшнiми водами Iндiйського океану. Дослiдники продовжували спостерiгати за ними, часто спiвпрацювали, iнодi не без конфлiктiв, здiйснювали спiльнi космiчнi експедицiї.
   В iншiй лабораторiї велися експерименти щодо збiльшення живучостi, пристосованостi до рiзних умов i допитливостi. Ставка робилася на всеїднiсть, що дає можливiсть вижити за будь-яких катаклiзмiв. В однiй з Лабораторiй, випущенi на свободу люди стали поїдати молодняк сапозаврiв. Тодi бiльшiсть лабораторiй вирiшила перевести новi екземпляри на вегетарiанство.
   У третiй лейтмотивом став технiчний прогрес - в людину вбудовувалися штучнi модулi, якi перетворювали її на розумний живий механiзм, створювалися бiороботи, здатнi розмножуватися i жити в космiчних умовах i на iнших планетах. Фезi працював з такими Людьми на МаРСi (наш Марс) i великому планетоїдi НiБiРу, який на той часу почали перетворювати на космiчний корабель. Там створювалися Люди двох видiв - НiФеЛiМь, бiльше схожi на п'ятиметрових гiбридiв сапозаврiв з людиною, якi повиннi були швидко навчатися за допомогою знань, записаних на ДНК, вмiти зберiгати i передавати знання, мати тривалiсть активного життя до п'ятдесяти тисяч рокiв, i проводити в анабiозi до ста тисяч рокiв. Таким чином, один iндивiдуум мiг передати знання нащадкам i через сто п'ятдесят тисяч рокiв. Другий вид - АННуНаКа повинен був служити посередником мiж НiФеЛiМь i розумним населенням Землi та iнших населених планет Сонячної системи, яким би воно не було. Вони мали вигляд звичайної триметрової людини, темношкiрi й свiтловолосi, що прикривалися вiд космiчної радiацiї вiльними балахонами. I НiФеЛiМь, i АННуНаКа отримали гени, що обмежували їх прагнення до розвитку та пошуку нового - їх завданням було лише зберiгати все те, що вже було створено. Соцiологи того часу довели, що прагнення до розвитку в кiнцевому пiдсумку призводить до руйнування, нове не завжди корисно, iнодi воно може все знищити. У разi деградацiї розуму на Землi, десанти з НiБiРу повиннi були передавати знання вцiлiлим, навчати їх i сприяти вiдновленню цивiлiзацiї. Цикл їх життя в основному зводився до сплячки в анабiозi, з якого вони виходили при пiдльотi до Сонячної Системи. Тодi вони вiдновлювали всi виробництва, усували можливi мутацiї живих органiзмiв, що населяли поверхню НiБiРу, вiдкладали яйця або живонароджували собi змiну, навчали її i готувалися до висадки на всi населенi в тi часи планети: Марс i його два супутники Фобос i Деймос; Землю та два її супутники, Європу, Ганiмед i Каллiсто (супутники Юпiтера); Енцелад i Титан - (супутники Сатурна); Плутон.
   У деяких лабораторiях за допомогою генної iнженерiї працювали над можливiстю схрещування сапозаврiв з людьми i людей з iншими тваринами, отримуючи здатних до розмноження нащадкiв. Так були виведенi розумнi рибо-люди i змiї-люди, конi-люди i завро-люди, птахи-люди i так далi i тому подiбне. Деякi напрями визнавали помилковими. Отриманi зразки з лабораторiй випускалися на свободу i там, ведучи життя без керiвництва "згори", деградували i ставали абсолютно новими видами тварин або поступово вимирали.
   Попрацювавши з рiзними вченими, на сто двадцять третьому роцi свого життя Фезi вирiшив постажуватися у провiднiй Лабораторiї Людини Љ347 - ХеДеМе, територiя якої розкинулася мiж чотирьох рiчок ФiСi, ХiСi, ТiГРiСi i ФРаТiСi. (Сi - у перекладi означає "рiка". Порiвнявши сучаснi координати з древнiми, ми з'ясували, що нашi Тигр i Євфрат нiякого вiдношення до тих рiчок не мають, можливо, їх назви тiльки спiвзвучнi з давнiми або названi так нащадками, якi передавали оповiдання про давнi рiчки з тисячолiття в тисячолiття).
   Очолював лабораторiю шановний доктор БоГо (Таємничий Розум). Саме його науковi розробки i викладки на той час вважалися найпрогресивнiшими в лабораторiях всього тодiшнього свiту.
   БоГо вважав, що зменшення росту Людини до половини сапозаврового, тобто до двох з половиною метрiв, дозволить стримувати його самостiйнiсть, послужить способом до поважного ставлення i слухняностi щодо своїх творцiв. Крiм того, вiн знайшов спосiб скорочення тривалостi життя пiддослiдних, висуваючи цiлком розумнi доводи. Так, наприклад, якщо тривалiсть життя Людини така ж, як у Сапозавра, тобто близько двадцяти-сорока тисяч рокiв, одному поколiнню дослiдникiв немає можливостi простежити розвиток людей протягом декiлькох поколiнь i розглянути можливостi iнволюцiї, тобто повернення до вихiдної точки експерименту. Довiвши доцiльнiсть скорочення термiнiв життя Людини, БоГо пiшов далi: вiн винайшов такий цiкавий механiзм, як Старiсть, "навчивши" теломери клiтин людини при кожному дiленнi зменшуватися, що призводило до меншої опiрностi органiзму зовнiшнiм впливам i обмежувало його тривалiсть життя до однiєї тисячi рокiв.
   На численнi критичнi зауваження i суперечки iнших вчених, БоГо вiдповiдав вагомими аргументами. За його словами, Людина, знаючи, що її життя закiнчиться так швидко, перебувала би в постiйному станi стресу. Старiння ж, поступово готувало би її до раннього вiдходу, робило життя важким i навiть нестерпним, викликало бажання скорiше позбутися вiд мук старостi i приймати смерть, як полегшення. Бачачи перед собою безсмертних Сапозаврiв, така людина, будучи i меншою, i слабшою, навiть у процесi розвитку залишалася б завжди в пiдлеглому положеннi по вiдношенню до творцiв, i беззаперечно виконувала би заповiдану їм функцiю.
   - Але ж органiзми, якi старiють i мають дуже короткий строк життя, не спроможнi будуть нести нашу цивiлiзацiю крiзь мiльйони рокiв! - Заперечували дехто з науковцiв.
   - Потiм, коли ми виведемо потрiбну нам популяцiю, ми вiдключимо механiзм старiння i знову подовжимо їм життя. - Вiдмахувався БоГо.
   - А якщо на той час нас вже не буде?!
   - Тодi цей механiзм, десь за кiлькасот мiльйонiв рокiв сам вiдключиться! - Вiдрiзав БоГо, i всi з ним погодилися.
   Сприйнятливiсть органiзму до зовнiшнiх впливiв запускала механiзм мутацiй, що в подальшому, навiть без генної iнженерiї могло привести до змiн виду. Крiм того, такий "старiючий" органiзм отримував гени, що викликали необхiднiсть передачi знань потомству - а що "старим" ще залишалося робити, коли навiть рухатися стає важко?
   Розробки з теломерами стали використовувати i всi iншi, навiть не людськi, лабораторiї, таким чином, були виведенi старiючi органiзми самих рiзних видiв, причому при схрещуваннi "старiння" ставало домiнуючою ознакою.
   Взявши таку Людину в якостi заготовки, деякi лабораторiї продовжили експерименти зi створення нових, бiльш життєздатних органiзмiв, схрещуючи їх з початковими видами i один з одним, отримуючи всiлякi гiбриди. Музей-зоопарк таких iстот був вiдкритий в пiвденному районi теперiшнього Тихого океану. Всiлякi сфiнкси, кентаври, русалки, сирени, фенiкси, дракони та iншi iстоти з мiфiв рiзних народiв мали своїх прототипiв в цьому зоопарку. Всi вони були надiленi розумом, вмiли за допомогою якогось органу ДуШi трансформувати вселенську енергiю, знижуючи або пiдвищуючи її за потребою, пiдключатися до Всесвiтньої Системи Знань, але обмеженi в деяких фiзичних можливостях. Багатьох iстот з цього зоопарку переводили в парки i заповiдники iнших мiст i навiть брали до себе в будинки в якостi домашнiх улюбленцiв. Зменшення теломерiв в процесi дiлення клiтин, а отже i старiння, записалося в геномi всiх наступних створiнь та їх нащадкiв.
   Лабораторiя пiд керуванням БоГо продовжувала працювати над Людиною. Популяцiя гермафродитiв, створена за образом Сапозаврiв, була досить гармонiйною i не мала нiяких обмежень до розмноження. Особи ростом за два з половиною метри (цих розмiрiв БоГо дотримувався принципово), були сильними, спритними вегетарiанцями, якi могли заплiднюватись як один вiд одного, так i самостiйно. Їх ДуШi були настiльки розвиненими, що могли приймати iнформацiю не тiльки з трансляторiв Землi, але i з Космосу.
   Маючи в своєму розпорядженнi необмеженi джерела знань, вони мали можливiсть аналiзувати настанови i накази вчених, зiставляти свої дiї з дiями творцiв у подiбних випадках i незабаром перестали виконувати їх беззаперечно. Така непокора сильно ускладнювала роботи з людським матерiалом i вимагала кардинальних способiв вирiшення. Запропонувавши всiм спiвробiтникам подумати над вирiшенням проблеми, професор БоГо сподiвався знайти абсолютно новий шлях удосконалення виду, здатного зберiгати i продовжувати цивiлiзацiю Сапозаврiв.
  * 3 *
   Саме в цей час Фезi i прилетiв з Антарктиди (будемо користуватися сучасними географiчними поняттями, перерахованими комп'ютером з давнiх карт) в Азiю на першому вiльному ШеМi, в лабораторiю ХеДеМе (Љ 367). Приземлившись на пласкiй вершинi ступiнчастої пiрамiди головного офiсу, Фезi попрямував в Регулювальний Зал i дiзнався, що саме зараз професор БоГо скликав усiх вчених на Мозковий Штурм. (Для зручностi ми перевели все на сучаснi поняття).
   - Отже, панове, що ми можемо зробити, щоб Люди в процесi навчання нам повнiстю пiдпорядковувалися? - Поставив БоГо головне питання пiсля обговорення кiлькох поточних моментiв.
   - А якщо обмежити їм доступ до Всесвiтньої Системи Знань? - Висловив першу думку доктор ГоНо.
   - I що це нам дасть?
   - Тодi їм доведеться частiше звертатися з питаннями до нас. - Вiдповiв ГоНо.
   - Але як же наша головна задача - передача досягнень нашої цивiлiзацiї?! - Стрепенувся дрiмавший до цього доктор ФеГо. - Здатнiсть пiдключення мозку Людини до Системи Знань, або як її жаргонно стали називати мої лаборанти, Ноосфери, хоча б обмежено треба залишити!
   - От i попрацюйте над системою обмеженого доступу розуму Людини до цiєї, як ти висловився, Ноосфери. - Схвалив БоГо (звернення на "Ви" у сапозаврiв не було) - Якiсь попереднi думки з цього питання у тебе є?
   - Ну... Можна змiнити геном Людини так, щоб окремi особини могли пiдключатися до рiзних сфер. Наприклад, однi зможуть вивуджувати математичнi знання, iншi - хiмiчнi, третi - розкривати фiзичнi закони, четвертi...
   - Музику, архiтектуру, малюнок... - Пiдхопив хтось iз залу.
   - Передбачення...
   - Приблизно раз або два на кiлька поколiнь будуть народжуватися особини з набором генiв, що дозволяють пiдключатися до найрiзноманiтнiших галузей знань. - Продовжив ФеГо. - Назвемо цих особин з повними генами... Ну, наприклад, вiд слова Ген - Генiями...
   - От i добре! - Пiдсумував БоГо. - У найближчий час завданням вашого вiддiлу буде розробка Генiїв та Негенiєв. Якi ще є питання?
   - Я пропоную обмежити сприйнятливiсть ДуШi i в питаннях телепатiї, левiтацiї, телекiнезу, передбачення, просвiтлення i так далi! - Пiдскочив доктор КаВЛа. - Бо так вони i без Системи вивудять необхiднi знання з наших думок! Крiм того, вони все частiше телепортуются по всьому ХеДеМе, неможливо за ними встежити!
   - Так, згоден, на початкових етапах, поки ми керуємо людством, бажано б обмежити Людей в цих можливостях. Але потiм, коли нас не стане... - Замислився БоГо.
   - Можна запрограмувати цi здiбностi на потiм. В екстрених випадках нехай цi здiбностi проявляються у деяких особин, а час вiд часу, так само, як i з Генiями, будуть народжуватися особини з повними генами. - Не вiдступав вiд свого КаВЛа.
   - Добре, нехай ваш вiддiл займеться цими, як би їх назвати... ектреними Генiями, чи що?
   - Екстрогенiями? Екстрогенами? ЕкстроСенсорами?... - Почав перебирати назви КаВЛа.
   - Нехай будуть Екстрасенси! - Зупинив його БоГо. - Отже, з цим питанням розiбралися. У когось є ще щось?
   - А мене хвилює деградацiя мозку через вiдсутнiсть бiлкової їжi. - Пiдняв хвiст доктор НаШи. - Чи не варто розглянути питання про повторне переведення Людини на всеїднiсть? Адже саме всеїднiсть - шлях до бiльшої виживаностi.
   - Ми поступово переведемо людей на всеїднiсть, але трохи пiзнiше. Поки вони знаходяться в лабораторних умовах, вегетарiанство є для нас бiльш зручним. - Заперечив БоГо. - Але ваш вiддiл вже може почати експерименти над окремо взятими особинами.
   - А що робити з випаданням людей з процесiв навчання, коли вони виходжують своє потомство? Це ж просто безглуздо, наскiльки дитинчата прив'язанi до матерi! Якщо нашi нащадки одразу ж пiсля вилуплення вже цiлком самостiйнi, i в подальшому їх необхiдно лише спрямовувати, то нащадки людей абсолютно безпораднi! Через рiк, коли сапозаврята вже читають i пишуть, человечата щойно починають ходити. Коли сапозаврята вчаться користуватися i керувати технiчними досягненнями цивiлiзацiї, человечата тiльки починають вимовляти першi слова. Наша модель суспiльства людям зовсiм не пiдходить. Їм потрiбна Сiм'я - це моє нове визначення! Дитинчата знаходяться з матiр'ю приблизно до трьох-п'яти рокiв. Тiльки потiм їх вдається вiдривати вiд матерiв для навчання всiм премудростям нашої цивiлiзацiї. Не встигнеш забрати дитинча, щоб зайнятися просвiтою Людини, як вона народжує знову i знову зайнята дитинчатами! - Цю тираду скоромовкою видав доктор РуГо, який безпосередньо займався навчанням людей.
   - А якщо деяким Людям заборонити народжувати? - Припустив любитель заборон КаВЛа.
   - А як ти їм заборониш? Який запропонуєш механiзм? - Обернувся до нього РуГо.
   - А якщо роздiлити єдину Людину на двi особини - чоловiчу i жiночу. - Вступив у роздуми Фезi.
   - Як ти собi це уявляєш? Розвинь свою думку! - Вимогливо запитав БоГо.
   - Я думаю, що набiр з чотирьох хромосом ХХХХ можна роздiлити на ХХ i ХY - таким чином ми отримаємо жiночi, здатнi народжувати, i чоловiчi, нездатнi народжувати, особини.
   - Цiкава думка... - Замислився БоГо. - До речi, представся, я щось тебе не впiзнаю.
   - Я ваш новий лаборант. Мене звуть ФеЗi. Я щойно закiнчив стажування в лабораторiї ТеШеСе (Љ158).
   - Ти вже визначився з мiсцем проживання? - Занепокоївся НаШи. - У мене у вiддiлi є два вiльних спальних мiсця.
   - Нi, але це почекає. Я саме брав участь в експериментах над подiлом хромосом i отриманням рiзностатевих особин нiчних щурiв. У той час, як повноцiннi жiночi особини з подвiйною Х народжували i доглядали за потомством, урiзанi XY могли займатися своїми справами, допомагати особинам ХХ, навчатися i виконувати нашi завдання.
   - Але ж тодi вони будуть ще менше походити на нас! - Заперечив РуГо. - Завдяки цiй вашiй двостатевостi, у них буде зовсiм iнша психологiя! Доведеться грунтовно мiняти всi методики навчання!
   - Що нам важливiше - щоб вони були схожi на нас, чи щоб могли передавати i розвивати цивiлiзацiю? - Не вiдступав Фезi.
   - Цiкава думка... Я, мабуть, займуся цим напрямком. - Замислився БоГо. - Пропоную створити новий вiддiл, а тобi ФеЗi стати моїм провiдним лаборантом. Де у нас є вiльне мiсце?
   - На третьому рiвнi Пiрамiди є кiлька лабораторних примiщень i двi спальнi кiмнати. - Пiднявся зi свого мiсця органiзатор простору БоСо. - Думаю, вони пiдiйдуть для нового вiддiлу. До речi, як ми його назвемо? Менi треба записати його у вiдомостi.
   - Ну, давайте назвемо його... - Задумався БоГо.
   - Вiддiл Створення Людини! - Випалив Фезi.
   - Та вся ж наша Лабораторiя працює над створенням Людини...- Заперечив доктор ГоНо.
   - Але ж тепер Людина буде зовсiм iншою - двостатевою! - Вiдстоював свою пропозицiю Фезi. - I створювати ми її будемо по-новому.
   - Я згоден! - Висловив своє остаточне рiшення БоГо. - Будемо створювати Нову Людину! Так i запиши: Вiддiл Створення Нової Людини.
   - Щось треба буде помiняти в Лабораторiї пiд цю Людину? - Запитав БоСо, роблячи якiсь позначки в своєму планшетi.
   - Так, так! - Пiдхопив БоГо. - Думаю весь ХеДеМе треба роздiлити на кiлька iзольованих секторiв, в яких будуть мешкати, не контактуючi одна з одною, рiзнi групи людей. Нехай кожен вiддiл продумає устрiй свого сектора i протягом, скажiмо..., року подасть свої розробки шановному БоСо. Давайте-но бiльшiсть зрiлих особин переведемо в якусь лабораторiю на Заходi, а молодняк почнемо змiнювати за вказаними напрямами. На цьому нараду пропоную вважати закiнченою, всiм дякуємо за спiвпрацю! Отже, за роботу!
   Вже на виходi з залу, Фезi почув оклик шефа:
   - Шановний ФеЗi! Зачекай мене! - Розштовхуючи хвостом колег, до нього поспiшав керiвник ХеДеМе вельмишановний професор БоГо. - Я проведу тебе на третiй рiвень, де ми почнемо облаштовувати новий вiддiл. Ти одразу займися розробкою плану робiт, а я пiдберу до вiддiлу спiвробiтникiв.
   Третiй рiвень десяти-ступiнчастої пiрамiди виявився вельми комфортабельним: шiсть великих лабораторних залiв, близько п'ятнадцяти дрiбних спецiалiзованих лабораторних кiмнат, п'ять великих залiв з вiдкритими галереями для утримання пiддослiдного матерiалу (людей), зал комп'ютерної обробки матерiалiв, їдальня з усiма необхiдними агрегатами високої кухнi, два спальних примiщення зi зручними ложами-виїмками по колу, два басейни i двi туалетнi кiмнати.
   БоГо, як керiвник всього ХеДеМе, мав ще один офiс на десятому, самому верхньому, рiвнi Пiрамiди. Там вiн приймав вiдвiдувачiв, вирiшував адмiнiстративнi питання, тобто, керував.
  * 4 *
   Ще працюючи в лабораторiї ТеШеСе (Љ 158), Фезi брав участь у дослiдах над хромосомами. Шляхом нехитрих манiпуляцiй, вiдiрвавши нижню праву нiжку вiд останньої Х, i роздiливши отриману комбiнацiю ХХХY навпiл, пропонувалося отримати чоловiчу хромосому ХY. Дослiди над рiзними дрiбними ссавцями, заврами, рибами та iншої живнiстю виявилися цiлком успiшними. Безлiч нових видiв з роздiленим чоловiчим та жiночим началом було випущено у водойми, лiси i савани i благополучно давало таких же нащадкiв. Причому потомство, отримане вiд рiзностатевого розмноження набувало бiльшу здатнiсть до пристосування, а отже, i до еволюцiї в умовах, що змiнюються.
   Провiвши кiлька пробних експериментiв на рiзних тваринах, Фезi отримав "добро" на створення стiйкого екземпляра двостатевої Людини, а потiм i на постановку цього процесу "на потiк". БоГо дозволив виступити Фезi на всепланетнiй вiдео-конференцiї з доповiддю про Чоловiка та Жiнку, як нового шляху розвитку Людства. Пiсля цього виступу в зверненнi до Фезi стало додаватися слово ЩРГО - доктор.
   Всього за триста рокiв були отриманi стiйкi популяцiї людей, роздiлених на чоловiкiв i жiнок. Правда, володiючи "покалiченою" Y-хромосомою, чоловiки отримали занижений порiг самозбереження i рiвень енергосприйняття, зокрема iнтуїцiї. Крiм того, iнстинкт продовження роду з кори головного мозку перемiстився на бiльш глибокi пiдкорковi шари, що вiдключало здатнiсть до самоаналiзу i прогнозування пiд час статевого акту.
   Отриманi особини людини в процесi еволюцiї стали вiдрiзнятися все помiтнiше: у чоловiкiв почала прогресувати м'язова система, через те, що вiдпала необхiднiсть виношувати потомство, помiтно звузився таз, вони стали сильнiшими при короткочасних навантаженнях, але менш витривалими при довгострокових. Звiльнення вiд процесу виношування i виходжування потомства дало можливiсть чоловiкам бiльше часу придiляти навчанню i науцi, а також читанню та письму.
   У жiнок на це часу було значно менше, але природна бiльш висока сприйнятливiсть до знань з ноосфери цiлком доповнювала недолiк навчання.
   До цього часу територiя лабораторiї ХеДеМе вже була подiлена на п'ять секторiв. У центрi була видiлена овальна територiя для Вiддiлу Створення Нової Людини, очолюваної БоГо. Озеро у виглядi широкого овалу, що служило кордоном сектора, з великим островом у центрi поповнювалося водою з декiлькох артезiанських свердловин. З нього витiкали чотири радiальних канали, що роздiляли решту територiї ХеДеМЕ ще на чотири сектори. Кожен з каналiв впадав у свою рiчку - ФiСi, ХIСi, ТiГРiСi i ФРаТiСi. Центральна частина, звана РаЙо (Ра - правда, Йо - острiв; РаЙо - Острiв Правди або Справедливостi), виглядала як великий сад на островi. На ньому велися експерименти з обмеження здiбностей ДуШi людини i дослiди з початкового свiтосприйняття. Керував цим сектором тепер доктор Фезi, хоча професор БоГо продовжував придiляти йому багато уваги.
   У секторi Те (1), який займався виведенням Генiїв i Негенiєв пiд керiвництвом доктора ФеГо, проводилися експерименти по включенню i вiдключенню певних генiв у ланцюжку ДНК як пiд впливом зовнiшнiх факторiв - рiзних стресiв i катаклiзмiв, так i з плином певних часових вiдрiзкiв. У вiдповiдь на стреси популяцiя вiдповiла мистецтвом - спiв, музика, малювання, рiзьблення i взагалi потяг до прекрасного дозволяли їх психiцi справлятися з випробуваннями.
   Сектор Ре (2) з доктором НаШи на чолi вже домiгся всеїдностi у своїх пiддослiдних i тепер спостерiгав за рiзними способами добування ними їжi, створюючи найнеймовiрнiшi умови, як сприятливi, так i не сприятливi.
   Доктор РуГо в секторi Хе (3) впритул займався навчанням людей читанню, письму, роботi на комп'ютерах, користуванню рiзною технiкою, пошуку знань, як через Ноосферу, так i за допомогою логiки та експериментiв. Його пiдопiчнi викликали справжню повагу, тому що могли вести бесiди з Сапозаврами майже на будь-якi теми. Навчання подiлялося на початкове, необхiдне, середнє, високе i вище.
   У секторi Ге (4) доктор КаВЛа займався блокуванням екстрасенсорних генiв i можливiстю їх включення i вiдключення у окремих особин, а також способами навчання i самонавчання екстрасенсорним здiбностям та розвитку їх у особливо здiбних особин. Саме в цьому секторi народився новий науковий напрям - Ноетика, наука про iнтуїтивну свiдомiсть, що вивчає природу випадкових здогадок, збiгiв, вiщих снiв, дар передбачення. Експерименти, статистика, закономiрностi показували, що навiть без доступу до фактичної iнформацiї i без пiдключення до Ноосфери деякi особини на iнтуїтивному рiвнi мають здатнiсть до отримання знань.
   За тисячолiття Лабораторiя втратила доктора ГоНу, який зайнявся бiблiотечною роботою десь в Америцi, i шановного БоСо, прах якого пiсля спалення вивели на орбiту Землi, проте поповнилася кiлькома молодими вченими.
   Спочатку темпи розмноження двостатевого людства були досить високими i Новi Люди партiями по кiлька десяткiв особин розiйшлися по всiх лабораторiях не тiльки Землi, але й iнших планет. Через деякий час цi темпи стали помiтно знижуватися, поки приблизно через вiсiмсот рокiв пiсля початку експерименту жiнки повнiстю не вiдмовилися вiд статевих зв"язкiв з чоловiками. Необхiдно було знайти причину такого збою.
   - Якi будуть мiркування з питань розмноження? - Поставив головне питання професор БоГо на чергових зборах. - Що робилося для вирiшення цього питання у ваших секторах?
   - Ми пробували всiляко умовляти жiнок, зверталися до їх свiдомостi, створювали їм найбiльш комфортнi умови, надавали необмеженi можливостi для комфортного проживання, поставляючи до гнiзд свiжi коренеплоди... - Першим вiдгукнувся керiвник вiддiлу Те доктор ФеГо, який займався виведенням Генiїв та Негенiїв.
   - I що?
   - Та майже нiчого! Якщо у вiдповiдь на вмовляння деякi жiнки i погоджувалися прийняти чоловiкiв, то все iнше не дiяло. Темпи зменшення популяцiї постiйно прискорюються. Скоро у нас залишиться менше двох десяткiв особин!
   - Що у вас, доктор НаШи?
   - У нас в секторi Ре становище дещо покращилося пiсля того, як ми перестали давати людям м'ясо i дозволили здобувати його самим, полюючи на дрiбних тварин. Адреналiн, що видiляється пiд час погонi, вистежування, полювання, забивання звiркiв, настiльки збуджує як жiнок, так i чоловiкiв, що пiд його впливом вони готовi до сексу. - Подiлився досягненнями доктор НаШи, який пробив колись для себе тему всеїдностi Людини. - А самки, якi виходжують дитинчат i тому не здатнi брати участь у полюваннi, дозволяють чоловiкам доступ до свого тiла пiсля пiдношення їм частини здобичi.
   - Хм... Це вже схоже на зачатки ринкових вiдносин. - Здивувався доктор Бого. - Пам'ятаєте, на зорi нашої цивiлiзацiї у нас iснувала торгiвля? Так це щось у цьому родi. Може, торгiвля для людей на ранньому етапi становлення цивiлiзацiї теж допустима? Треба буде подумати над цим... Хто ще хоче висловитися?
   Хвiст пiдняв доктор Фезi:
   - Я вирiшив зайнятися експериментами над першоджерелом - щуроподiбними нащадками дурiстодонiв. Мої лаборанти виловлювали їх ночами в пiдземних норах, лазити по навколишнiх лiсах i саванах. До теперiшнього часу тривалiсть життя цих тварин, завдяки вкорочуваним теломерам, не перевищує двадцяти рокiв, що дозволило за короткий час простежити за кiлькома десятками поколiнь. Створивши стiйку жiночо-чоловiчу популяцiю i помiстивши їх в сприятливi умови, ми спостерiгали за ними, встановивши в лабораторiї вiдеокамери i записуючи все, що вiдбувається на вiдеокристали.
   - А можна коротше? - Не витримав таких довгих мiркувань доктор РуГо.
   - Експерименти показали, що в сприятливих умовах самки через деякий час вiдмовляються вiд розмноження i проявляють агресiю при спробах самцiв вступити з ними в зв'язок. Самцям доводиться задовольняти свої потреби один з одним. Такi самi результати показали i вченi iнших Лабораторiй, якi працювали з рiзними видами дрiбних ссавцiв з коротким строком життя. Подiбнi експерименти над дрiбними заврами приводили до переродження їх знову в гермафродитiв, а ссавцiв - до повного вимирання. Нi додаткове харчування, нi ще бiльш комфортнi умови життя не могли примусити самок до розмноження.
   - Отже, у вас теж немає позитивних вiдповiдей? - БоГо нетерпляче махнув хвостом, i хотiв було передати слово iншому оратору.
   - Хвилиночку! Я не закiнчив! Одного разу, розсердившись на своїх самок, якi розкошували на самотi, я розпорядився залишити пiддослiдних дурiстодонiв на тиждень без корму. Яке ж було моє здивування, коли, нарештi, наївшись звiрята раптом дружно зайнялися процесом розмноження! Обмеживши доступ до годiвницi, змусивши тварин докладати певних зусиль для добування корму, знизивши рiвень комфорту в вольєрах, ми домоглися вiдновлення статевих потреб своїх пiддослiдних.
   - Вашi дурiстодони знову розмножуються?
   - Чудово! Навiть значно частiше, нiж нам би хотiлося.
   - А Люди?
   - Провiвши аналогiчнi дослiди над бiльшими тваринами, i отримавши такi ж результати, ми з моїми лаборантами почали експерименти над невеликою популяцiєю Людей. Пiд куполом нашого сектора температура з комфортних тридцяти п'яти градусiв (у нашому перекладi на шкалу Цельсiя) була знижена до двадцяти двох, ми перестали розкладати коренеплоди в годiвницi, показавши Людям, як їх треба добувати самим. Додали кiлька злакових видiв трави i коренеплiдних кущiв. Тепер, щоб досхочу поїсти, їм доводиться працювати. Щоб заснути в теплi, з'явилася необхiднiсть обладнання гнiзд. А коли один з лаборантiв, поливаючи рослини, випадково полив i гнiздо, люди винайшли прикриття з великого листя, щось на зразок купола над гнiздом.
   - А що це дало? - Поквапив з розв'язкою КаВЛа.
   - Наш висновок такий: щоб Люди розмножувалися, умови їх життя не повиннi бути райськими. Вони повиннi долати труднощi, допомагати один одному! Тодi, шукаючи пiдтримки i захисту, жiнки будуть пiдпускати до себе чоловiкiв для статевого акту. У мене все. - I доктор Фезi, обвiвши всiх гордим поглядом, сiв на своє мiсце.
   - У мене Люди не сидять склавши руки. - Пiднявся доктор РуГо. - Всi ви знаєте, що вони з ранку до ночi зайнятi навчанням. Але у нас виникла нова проблема: у нас вiд сексу вiдмовляються не самки, а статевозрiлi самцi, захопившись наукою. Задоволення, яке вони отримують вiд нових знань i пошукiв вiдповiдей на свої запитання, перевищує задоволення вiд процесу продовження роду. Їм просто не цiкаво навiть дивитися на своїх одноплемiнниць!
   - Потрiбно збiльшити ступiнь привабливостi жiнок для чоловiкiв! - пiдскочив ЗiГо, один з лаборантiв Фезi. - Вони ж всi майже однаковi, iнодi навiть не зрозумiєш, хто чоловiк, а хто жiнка!
   - У нас, Сапозаврiв, немає нi чоловiкiв, нi жiнок, ми всi схожi один на одного i вiдрiзняємося тiльки забарвленням. Але це не заважає нам продовжувати свiй рiд! - Обурився ФеГо.
   - Люди не Сапозаври! У них зовсiм iнша психологiя, яка ще бiльше ускладнилася з подiлом на двi статi. А раз статi двi, то вони повиннi кардинально вiдрiзнятися! - Не вгамовувався ЗiГо.
   - У тебе є конкретнi пропозицiї щодо пiдвищення цiєї привабливостi? - Вирiшив остудити його запал БоГо.
   - Нашi спостереження показали, що бiльшою популярнiстю користуються жiнки, якi годують молодняк грудьми, а також мають бiльш довгий волосяний покрив на головi. Ми зробили кiлька манiпуляцiй з генами i отримали бiльш жiночнi особини - груди у них збiльшенi постiйно, а не тiльки в перiоди годування, а голови стало прикрашати бiльш довге волосся. Тепер, навiть здалеку, нашi жiнки помiтно вiдрiзняються вiд чоловiкiв i тим самим привертають до себе їх увагу. А чоловiки намагаються проявити свiй творчий хист видобувачiв, в подяку за що жiнки платять їм сексом.
   - Це просто ринок якийсь, а не спосiб iснування виду! То що ж конкретно ти нам пропонуєш?
   - По-перше, внести геннi змiни для пiдвищення привабливостi жiнок; по-друге, зменшити ступiнь комфорту в секторах; по-третє, змусити людей працювати. - Пiдсумував доктор Фезi.
   - Добре! Ця пропозицiя приймається. Всiм секторам найближчим часом треба перебудуватися. Результати цiєї перебудови я перевiрю... рокiв через п'ятдесят. А поки я думаю тимчасово покинути Землю, полечу на Європу - менi запропонували налагодити роботу нової позаземної Лабораторiї. Спробуємо виводити Чоловiкiв та Жiнок на вiддалених планетах.
   Так проблема з розмноженням Людини була вирiшена. Всi сектори взялися за своє переобладнання, внесення змiн в геном, навчання Людей навичкам самообслуговування i так далi.
  * 5 *
   Запустивши весь процес, Фезi отримав можливiсть трохи вiдволiктися. Саме в цей час вiн отримав запрошення на обряд самоспалення свого старого колеги, тепер заслуженого професора НеЗу, якому вже перевалило за сорок тисяч рокiв. В останнi п'ять-шiсть тисяч рокiв НеЗу очолював лабораторiю по виведенню нових видiв рослин, де домiгся великих успiхiв.
   Зазвичай Сапозаври, вiдчуваючи наближення своєї смертi, приблизно пiсля сорока тисяч рокiв життя, висловлювали по мiсцевому вiдео бажання, куди i як хочуть використати свiй прах пiсля спалення трупа. Але за особливi заслуги деякi з них нагороджувалися обрядом Самоспалення. Саме за свiй науковий внесок в областi ботанiки НеЗу i був удостоєний такої честi.
   У величезному амфiтеатрi пiд зоряним небом Пiвденного Полюса зiбралося понад двадцять тисяч вчених з рiзних куточкiв Землi та з iнших планет. Високо в небi зависли освiтлювальнi дрони. Повiтряна збiльшувальна лiнза навколо центральної арени дозволяла розгледiти кожну травинку на нiй. Напруга зростала, всi з нетерпiнням очiкували ювiляра. I от НеЗу вийшов на арену. Його збiльшене зображення вiдразу ж передалося на лiнзу i здавалося, що над амфiтеатром височить стометровий Сапозавр. У своєму повному розквiтi вiн виглядав чудово: червонi кола пiд очима яскраво видiлялися на синьо-зеленому обличчi, червоний гребiнь на головi i хвостi, перетiкав у жовто-гарячу розмальовку бокiв; фiолетове черево створювало прекрасну гру тiней при русi, а синьо-зеленi руки i ноги вражали своєю мiццю i спритнiстю.
   - Панове! - Почав НеЗу свою Останню Промову. - Нещодавно я вiдчув наближення Смертi. За моїми припущеннями i розрахунками шанованих Медикiв, моя природна смерть повинна настати сьогоднi приблизно о дев'ятiй годинi вечора. Менi дозволили здiйснити Обряд Самоспалення о восьмiй годинi. За що менi була надана така честь? За сорок двi тисячi рокiв життя я внiс великий вклад у розвиток геологiї, запропонувавши новий композитний матерiал, який успiшно використовується для будiвництва в пiдводних умовах. - В цей час на лiнзi стали демонструватися вiдеокадри винаходiв, вiдкриттiв i розробок НеЗу. - Усiм вам вiдомi мої розробки щодо вдосконалення бiосфери на супутниках Марса та Юпiтера. Мiй внесок в генетичнi дослiдження теж не викликає нi в кого питань, бо саме мої геннi теорiї лягли в основу багатьох пiдручникiв. Але найбiльше моє досягнення ви побачите зараз. Я винайшов покритонасiннi рослини, якi дають ПЛоДи!
   По амфiтеатру рознiсся здивований двадцятитисячний гул голосiв - слiв ювiляра поки нiхто не розумiв.
   - Що таке покритонасiннi рослини i ПЛоДи? - Тримав iнтригу НеЗу. - А от не буду розповiдати! Краще я вам їх покажу. - Вiн натиснув клавiшу кишенькового комп'ютера i на лiнзi з'явилися зовсiм незрозумiлi рослини.
   Спочатку вони виглядали кострубатими сiро-коричневими стовповими спорудами, з яких на всi боки стирчали незграбнi вiдростки. Потiм на них з'явилися бруньки, розкрилися, випускаючи зелене листя i раптом... Це було щось неймовiрне: прекраснi, тонко виконанi бiло-рожевi листочки, зiбранi по кiлька штук разом, розкривалися, покриваючи собою всю рослину, немов метелики.
   - Це КВiТи! - Гордо повiдомив НеЗу. - У рiзних рослин вони рiзнi. - По лiнзi понеслися зображення квiтiв найрiзноманiтнiших забарвлень i розмiрiв, розташованих як на величезних стовбурах, так i на невеликих кущах i навiть низенькiй травичцi. - Але у всiх них приблизно однакова будова. - З'явилося зображення квiтки в розрiзi. - Оце я назвав тичинками, а це маточки. - Вказав свiтловою плямою НеЗу. - Вони служать для розмноження.
   На лiнзi замиготiли кадри процесу розмноження квiтiв i з'явилося щось округле i зелене, що поступово збiльшувалося в розмiрах, змiнюючи забарвлення на жовте, рожеве, червоне, синє, фiолетове...
   - Оце i називається ПЛоДи! - У словах НеЗу чулася неприхована гордiсть за свiй винахiд. - В них мiститься насiння, з якого можна вирощувати такi ж рослини! Причому, навiть у найнесприятливiших умовах насiння може отримувати живлення вiд ПЛоДи, яке його огортає. Цi ПЛоДи можуть їсти тварини i розносити неушкоджене насiння на великi вiдстанi вiд материнської рослини - таким чином, ареал поширення рослин значно збiльшується за дуже короткий час.
   Знову збiльшене зображення НеЗу обвело кожного з присутнiх поглядом.
   - За роки свого життя я вiсiмдесят разiв вiдкладав яйця, давши життя тисячi двадцяти п'яти членам нашого суспiльства. Можливо, деякi з вас є моїми нащадками. Дiти мої! Мої онуки i правнуки! Своїм Останнiм Даром я сподiваюся полiпшити бiосферу Землi i дати нове джерело їжi її мешканцям!
   На арену висипало безлiч маленьких тварин з пiдносами над головами, якi вони притримували руками.
   - Багато якi з моїх ПЛоДи можна вживати в їжу i нам. Пропоную спробувати! - НеЗу зробив знак тваринам i вони побiгли по рядах амфiтеатру. Маленькi, всього до пiвтора метри, звiрятка, чимось схожi на людей, але з хвостами, розносили присутнiм пластиковi кошики з рiзними ПЛоДи: довгими i круглими, червоними i жовтими, зеленими i синiми... Дехто з Сапозаврiв з обережнiстю пробували їх на смак, дехто з побоюванням дивилися на їх реакцiю. Нарештi, все, що роздав натовп дрiбних тварин, було не тiльки скуштоване, а й повнiстю з'їдено.
   - Усiм вам будуть виданi насiння та саджанцi рослин з моєї лабораторiї СеДе (Љ 86). Сподiваюся, що в пам'ять про мене та мою професiйну дiяльнiсть, мiй внесок у цивiлiзацiю, частинки СеДе у виглядi рослин з плодами поширяться по всiй Землi!
   Час пролетiв непомiтно. На небi почали з'являтися сполохи полярного сяйва, нiби природа спецiально влаштувала свiтлове шоу. Настав час самоспалення. Навколо голови НеЗу закружляв антигравiтацiйний пiднос iз золотим кубком. Взявши кубок двома руками, НеЗу пiдняв його над головою.
   - Я п'ю свiй Останнiй Напiй i заповiдаю розвiяти мiй прах над лабораторiєю СеДе! - Рознiсся громовий голос над амфiтеатром. - Успiхiв вам на науковiй нивi! - З цими словами НеЗу пiднiс кубок до рота i повiльно випив його вмiст. Потiм вiн заспiвав. У його Останнiй Пiснi чулося i торжество, i радiсть, i гордiсть, i натхнення, i умиротворення.
   Останнiй Напiй, що вiдключає всi вiдчуття вмираючого, залишає до самого кiнця ясним його розум. Таким чином, абсолютно не вiдчуваючи болю, кращi представники цивiлiзацiї могли бачити власну смерть i реакцiю на неї оточуючих.
   Пiдлетiла антиграво-поливалка i на НеЗу зiйшов дощ з горючої рiдини. Ювiляр клацнув запальничкою i кинув її до своїх нiг. На освiтлювальних дронах погасли прожектори. Гаряче полум'я повiльно поповзло по ногах вченого вгору. Хор з найкращих вокалiстiв Землi пiдхопив i посилив пiсню НеЗу. Полум'я вже пiднiмалося над його головою. Весь амфiтеатр встав i теж заспiвав, щоб не було чутно, що голос помираючого вже замовк. Факел посеред арени повiльно пiшов по колу. Всi з напругою, але не припиняючи спiву, стежили, чи зможе вiн замкнути своє Останнє Коло. I вiн змiг! Голоси хору пiдхопили радiсть уходу. Збiльшувана лiнза вiдключилася i присутнi могли спостерiгати природнє згасання щойно живого багаття. Через деякий час лише сполохи полярного сяйва висвiтлювали вже зовсiм темну арену. Знову спалахнули прожектори на дронах. Найближчi друзi i спiвробiтники СеДе з золотими урнами i срiбними вiниками, наспiвуючи урочистий мотив, почали збирати прах свого бувшого соратника.
   Зiбравши все, до останньої порошинки, вони вишикувалися в ланцюжок i рушили до входу в СеДе. Над їх головами засвiтилися електро-нiмби. Решта присутнiх спостерiгали за процесiєю з екрану лiнзи. От ланцюжок нiмбiв в темрявi увiйшов до ворiт СеДе i рушив по головнiй алеї. Потiм нiмби почали розходитися у бiчнi алеї i в їх слабкому свiтлi було видно, як вченi розсипають прах Великого НеЗу пiд винайденими їм плодовими деревами i кущами...
   Церемонiя закiнчилася. Присутнi попрямували до головної Пiрамiди лабораторiї СеДе, що пiдносилася над лiсистою рiвниною величезною ступiнчастою горою. Там кожен отримав по два контейнери - з насiнням i з саджанцями. Зi стартового майданчика перед пiрамiдою почали злiтати i розлiтатися в рiзнi боки численнi ШеМi i МiХу
  * 6 *
   Прилетiвши назад в ХеДеМе, Фезi привiз з собою останнiй дар НеЗу. Всього за якихось рокiв десять-двадцять весь ХеДеМе став схожий на квiтучий СеДе. Людям ПЛоДи дуже сподобалися i стали майже основною їх їжею, особливо для нем"ясоїдних груп.
   БоГо, якому вже виповнилося тридцять тисяч рокiв, якось прогулюючись по квiтучому СеДе в секторi РаЙо, раптом вирiшив обмежити кiлькiсть пiддослiдних на цiй дiлянцi однiєю людиною. Всю групу Людей, виведених Фезi, термiново розподiлили сiм'ями по iнших секторах. У глибокiй задумi блукав БоГо по порожньому РаЙо, вимагаючи, щоб йому нiхто не заважав. Фезi в умовах вимушеної бездiяльностi тимчасово опiкав своїх пiдопiчних, вiдвiдуючи їх в секторах Те, Ре, Хе i Ге.
   Одного разу, викликавши Фезi до свого кабiнету на десятому рiвнi, БоГо сказав:
   - Я задумав новий експеримент. Для цього пiдбери-но менi пiдлiтка чоловiчої статi.
   - З якого сектора будемо обирати пiддослiдного? - Вирiшив уточнити Фезi.
   - Менi все одно. Головне, щоб вiн нiчим не видiлявся. Так би мовити, усереднена особина - АДаМо.
   Приклавши максимум старанностi, Фезi i його лаборанти почали пiдшукувати вiдповiдних пiдлiткiв. Численнi тести на середнi показники iнтелекту, iнтуїцiї, екстрасенсорики i тому подiбного дозволили вiдiбрати дев'ять особин у вiцi вiд тринадцяти до вiсiмнадцяти рокiв. Уважно оглянувши їх i перевiривши тестовi данi, БоГо обрав з них спочатку трьох, а потiм, нарештi, за одному йому вiдомими критерiями, залишив одного.
   Це була найусередненiша з усiх середнiх особина: йому було п'ятнадцять рокiв, зрiст рiвно два метри, нi сантиметром бiльше, нi сантиметром менше, що давало можливiсть ще рости; темна, майже шоколадна шкiра i карi очi, свiтло-руде волосся i звичайна атлетична статура. Вiн не володiв нi генiальнiстю, нi iнтуїцiєю, нi телепатiєю, нi телекiнезом, нi левiтацiєю. Особливих успiхiв у навчаннi за ним так само не спостерiгалося, але й розумово обмеженим його назвати було не можна. Задумливо чухаючи хвостом по потилицi i якось невпевнено розводячи руками, БоГо наказав Фезi:
   - А тепер проведи над цим АДаМо процедуру стирання пам'ятi.
   - Навiщо? - Здивувався Фезi. - Адже на його навчання вже витрачено багато часу i зусиль, вiн уже має певнi уявлення про нашу цивiлiзацiю...
   - В цьому-то й вся проблема. Зараз ми їх всьому навчаємо. А коли-небудь, через кiлька мiльйонiв рокiв хто їх буде навчати? - БоГо просто втупився очима в очi Фезi. - Ото ж бо. Треба перевiрити, як дiють всi цi нашi генетичнi змiни в умовах обмеженого доступу до iнформацiї. - Вiн зiтхнув, наче звалюючи собi на плечi неймовiрно важкий вантаж. - Питання є?
   - Є. До якого рiвня стирати пам'ять?
   - Стирайте все. Це буде чистий аркуш. М-м-м... Мабуть, мову йому все ж таки залиш. Треба ж з ним буде якось розмовляти. I первиннi функцiї: спати, їсти, сидiти, ходити, випорожнюватися... - БоГо пiдiйшов до великого екрану-вiкна i замилувався Марсiанським свiтанком, який саме транслювався на ньому. - I ось що ще... З того моменту, коли ти помiстиш АДаМо в РаЙо, нiхто, крiм мене бiльше не повинен буде входити в сектор.
   - У чому сенс? - Не зрозумiв Фезi.
   - Сенс ти побачиш пiзнiше. Але, погодься, такої iдеї ще нi в кого не виникало?!
   Iдея здалася Фезi гiдної розгляду i вiн разом з ЗiГо позбавив цього АДаМо пам'ятi...
   Ще несвiдомого пiсля проведеної процедури АДаМо перенесли в РаЙо i поклали в тiнi одного з дерев. Всi вченi i лаборанти покинули сектор i вiдтепер могли спостерiгати за тим, що вiдбувається, лише з екранiв. БоГо, надiвши на себе свiтловiдбиваючий космiчний балахон, зiбрався вийти в СеДе.
   - Вибач, вельмишановний ЩРГо БоГо. - Висловив загальне здивування Фезi. - Навiщо тобi знадобився одяг тут, у земнiй лабораторiї? Адже тут немає нi перепадiв температур, нi жорсткого випромiнювання...
   - Це таке маскування. Балахон приховує будову мого тiла, даючи можливiсть Людинi самiй домислювати, як я виглядаю. А свiтловiдбивачi i свiтлодiоди яскравим свiтлом будуть його заслiплювати.
   - А це навiщо?
   - Щоб вiн не прагнув пiдiйти до мене ближче. Це додасть додаткової поваги до Творця.
   От тут-то у Фезi i з'явилися першi сумнiви про деякi зрушення у свiдомостi БоГо, у крайньому разi, в сторону якихось комплексiв. Але тодi цi сумнiви ще не знайшли ясних обрисiв i зникли далеко в пiдсвiдомостi. На перше мiсце вийшов iнтерес до нового експерименту.
   Зi своїх екранiв всi спiвробiтники сектора РаЙо спостерiгали, як яскравий згусток свiтла, в якому абсолютно неможливо було розгледiти обрисiв БоГо, увiйшов в СеДе РайО i попрямував до дерева, пiд яким спав АДаМо. Ось вiн торкнувся сплячого i вiдiйшов на кiлька крокiв. АДаМо прокинувся i сiв.
   - Де я? - Запитав вiн у порожнечу.
   - Ти в ХеДеМе. - Пролунав голос зi Свiтла.
   - В Едемi... - Повторила, перекручуючи звуки, Людина. - Це - Едем...
   - Едем так Едем. - Погодився БоГо.
   - А це що таке? - Адам вказав руками на дерева.
   - Це - дерева. Вони утворюють Едемський СеДе. - Лагiдно пояснив голос зi Свiтла.
   - Дерева .. Сад...
   - Не Сад, а СеДе. - Спробував навчити його правильнiй вимовi БоГо.
   - СеДе... Сад... СеДе... Менi легше казати Сад. - Вперто повторив АДаМо. - А де цей Сад?
   - Сад знаходиться в секторi РаЙо.
   - Сектор РаЙо.... Занадто довго. Нехай буде Рай.
   - Як ти любиш все спрощувати! - Невдоволено вигукнув БоГо.
   - А спрощувати - це погано?
   - Ну... Iнодi погано, iнодi добре... Для тебе, мабуть, добре.
   - А хто я? - Подивився вiн на свої витягнутi вперед руки i опустив погляд на ноги.
   - Ти - Людина. Тебе звуть АДаМо.
   - Я Людина, мене звуть Адам... А ти хто?
   - Я твiй творець, БоГо.
   - Бог... А як ти мене створив?
   - Ну, розумiєш... Все навколо складається з певних елементiв... I земля, i повiтря, i рослини, i ти...
   - Отже, ти мене створив з цих елементiв? Ось з цiєї землi? - Адам колупнув землю бiля своїх нiг пальцем.
   - Процес, звичайно ж, набагато складнiший, але можна сказати i так. - Не став вдаватися у подробицi БоГо.
   Тут повз очi Адама з гучним скрекiтом пролетiла в гонитвi за мухою велика бабка. П'яти сантиметрова муха голосно дзижчала i щосили намагалася врятуватися вiд хижачки, петляючи i ухиляючись, але двадцяти сантиметрова бабка все-таки наздогнала її i прямо на льоту вхопила своїми щелепами. Опустившись бiля нiг Адама, бабка з гучним хрускотом з'їла свою жертву i полетiла.
   - Що це було? - Отямився, нарештi, Адам.
   - Це були комахи - бабка i муха. Бабка з'їла муху.
   - З'їла... Я теж хочу з'їсти муху! - Адам схопився, замахав руками i пiдстрибнув, але не злетiв. - Чомусь не виходить... Я навчуся лiтати, як ця бабка?
   - Тобi зовсiм не потрiбно лiтати. I мух ловити теж не обов'язково. Пiдiйди до дерева i зiрви з нього ПЛоДи. Їх можна їсти.
   Адам пiдiйшов до найближчого дерева i уважно подивився на гiлку, обвiшану стиглими абрикосами. Простягнув руку вгору i доторкнувся вказiвним пальцем до одного з них. Потiм рiшуче зiрвав i пiднiс до носа, обнюхуючи.
   - ПЛоДи... Це плiд... Хрум... Ой! - Адаму на зуб попалася кiсточка.
   - Кiсточки треба випльовувати. - Порадив БоГо. - З них потiм виростуть новi дерева.
   - А з мене щось виросте?
   - З тебе виросте Людина.
   - З усього щось виростає?
   - З усього живого. - Вiдповiв БоГо. Йому вже порядком набридла вся ця розмова i вiн вирiшив, що пора йти. - Ти тут погуляй, подивися, поспи... Я прийду до тебе завтра. - I завiдувач ХеДеМе - тепер Едему, БоГо - тепер Бог, злетiвши до купола РаЙо - тепер Рая, зник в отворi лiфта i одразу ж вiдправився до свого кабiнету.
   Фезi встановив графiк чергувань для спостереження за пiддослiдним, якого всi спiвробiтники стали називати Адамом. З того самого дня в РаЙо почав поступово розвиватися власний сленг, в якому переважали слова, зiпсованi невмiлим мовним апаратом Адама. До цього моменту сленгу на Землi не було, вiн з'являвся тiльки на iнших планетах. Так ХеДеМе став Едемом, РаЙо - Раєм, СеДе - садом, ПЛоДи - плодами, АДаМо - Адамом, БоГо - Богом i так далi.
   За день Адам встиг обiйти частину острова Рай до самого кiльцеподiбного озера, зустрiв кiлькох тварин, поспостерiгав за полюванням тiрекса на лань i сам спробував зловити щура - безуспiшно.
   Увечерi, дивлячись на точковi свiтильники в куполi, вiн раптом завив.
   - У-у-у-а-а-а-и-и-и!!! - Розносився тужливий спiв Людини.
   Всi спiвробiтники, в тому числi i БоГо вже спали, на чергуваннi перед екраном сидiли тiльки Фезi, та нерозлучна парочка ЛюЦi та ФеРi.
   - Треба б його якось заспокоїти. - Пошкодували Адама ЛюЦi i ФеРi.
   - Погладити по голiвцi? - Задумався Фезi. - Гаразд, я спущуся до нього.
   - Але ж БоГо заборонив туди входити!
   - Я одягну балахон i нiчим не буду вiд нього вiдрiзнятися. - I Фезi рiшуче попрямував до комори.
   Одягнувшись у балахон i перетворившись на згусток свiтла, Фезi спустився через люк до Адама. Адам саме задер голову до купола i дивився на свiтильники. Побачивши яскраву свiтлову пляму, вiн схопився i з нетерпiнням переступав з ноги на ногу, поки Свiтло не спустилося до нього.
   - Бог, ти прийшов! - Радiв вiн. - Звiдки ти знав, що я тебе кличу?
   - Я спостерiгав за тобою.
   - Але ж тебе тут не було. Як ти мiг бачити?
   - Навiть коли мене тут немає, я все бачу i все чую. Я можу бачити i чути все, що дiється в будь-якому куточку не тiльки цього Саду, але й на всiй Землi.
   - Ти все бачиш, все чуєш, все знаєш... А чому я нiчого не знаю?
   - Ти навчишся.
   - Як? Коли я почну вчитися?
   - Ти вже почав. Давай подивимося, що ти сьогоднi робив i що бачив. - Фезi клацнув кнопкою на пультi, i на куполi включився запис з поста спостереження.
   Фезi коментував, якi тварини, комахи, птахи зустрiчалися Адаму на шляху його прогулянки, а Адам повторював їх назви, зрозумiло, злегка їх перекручуючи. Потiм вiн зацiкавився самим куполом, i Фезi сказав, що це НеБiСо.
   - На НеБiСо вночi запалюються точковi прожектори. НеБiСо - це такий великий купол, що накриває весь Едем. Купол потрiбен, щоб захистити Едем вiд зовнiшнiх несприятливих впливiв. Дуже високо над НеБiСо знаходиться НеБо, на ньому запалюються зiрки.
   - Небо. - Спробував на смак нове слово Адам. - Один купол неба з зiрками i iнший купол неба з зiрками.
   - Нi, купол тiльки один, другий тiльки здається куполом. - Спробував пояснити Фезi.
   - Якщо вiн виглядає, як купол, то яка рiзниця? - Запитав Адам.
   До таких висновкiв Фезi не був готовий i вирiшив поки не вдаватися в подробицi.
   - А чому ти не спиш? - Перевiв вiн розмову на iншу тему.
   - Нудно. - Вiдповiв Адам.
   - Що ж менi, влаштувати тут для тебе вокальний конкурс? - Обурився Фезi i мало не вимкнув свiтлодiоди на балахонi.
   - Що таке вокальний конкурс? - Тут же пiдхопив Адам.
   - Це коли спiвають. - Вiдповiло Свiтло.
   - Як спiвають? - Не вiдставала Людина.
   - Та отак! - Фезi включив запис, а сам, поки Адам заслухався, злетiв до люка i повернувся до екрана.
   А слухати було що! Четверо найкращих голосiв Землi, зiбранi в єдиний квартет пiд назвою "АНГеЛi", виконували Вселенську Пiсню. Пiснi у Сапозаврiв були не текстовi, а лише звуковi. У рiзнi варiацiї виспiвування голосних лише зрiдка вплiталися деякi приголоснi так, що дiяли не лише на слух, але й змушували вiбрувати всi клiтини тiла, дiючи на свiдомiсть i пiдсвiдомiсть, викликаючи тi чи iншi почуття та емоцiї. Вселенська Пiсня, створена як гiмн розуму, розносилася пiд куполом НеБiСо i змушувала вiдгукуватися всi струни ДуШi... Спочатку Адам просто оторопiв i застиг, як вкопаний, потiм почав захоплено скакати i кружляти навколо дерев, потiм втомився i прилiг пiд одним з них. ЛюЦi зменшив гучнiсть i Адам, нарештi, почав засинати пiд цей АНГеЛiйський спiв...
  * 7 *
   Зрозумiло, БоГо дiзнався про те, що Фезi спускався в РаЙо.
   - Я ж казав, що нiхто, крiм мене, не має права спiлкуватися з Людиною! - Обурювався вiн. - Як ти посмiв знехтувати моїм наказом?!
   - Але Людинi було погано. - Виправдовувався Фезi. - Я вирiшив його заспокоїти. До того ж, вiн мене прийняв за тебе!
   - Добре, хоч замаскуватися здогадався!... - БоГо ходив по кабiнету, люто розмахуючи хвостом з боку в бiк. Нарештi вiн зупинився i, карбуючи кожне слово, видав:
   - Щоб не порушувати мого експерименту, тебе доведеться на якийсь час вiдсторонити. Поїдеш у вiдрядження рокiв... десь, на шiсть-вiсiм.
   - I що я буду робити цi шiсть-вiсiм рокiв?
   - Вiдвiдуєш всi лабораторiї зi створення Людини, подивишся, що у них гiрше, що краще. Може, виникнуть якiсь iдеї i для нас. Коротше, вирушаєш вже завтра! А ви, - вiн повернувся до ЛюЦi i Ферi, що тупцювали у сторонцi. - Намотайте собi на хвости, щоб у подальшому всi мої розпорядження виконувалися точно!
   - Та якби ж ми знали, у чому конкретно полягає цей твiй експеримент! - Продовжував виправдовуватися Фезi. - Ну який сенс у тому, що Адам знаходиться в РаЙо у повнiй самотi?!
   - Сенс є! - Гиркнув БоГо i махнув хвостом, вказуючи пiдлеглим на дверi.
   Так Фезi на деякий час був вiдлучений вiд свого Раю, проте зробив ознайомлювальний облiт найрiзноманiтнiших Лабораторiй Людини, розкиданих по всiй Землi.
   Спочатку вiн вiдвiдав мiста п'ятиметрових Людей, виведених без усяких обмежень за здiбностями i доступом до знань. Люди-Гiганти вважалися повноправними членами Сапозаврової цивiлiзацiї i користувалися всiма її благами, виконуючи i вiдповiднi обов'язки. Їх мiста i суспiльства успiшно розвивалися, хоча i вiдрiзнялися вiд традицiйних в деяких моментах.
   Так, хоча в планi їх мiста були схожi на сапозаврiвськi - площа в центрi i радiальнi вулицi, - будинки вони, будували переважно прямокутної або круглої конфiгурацiї. В силу двостатевостi i живо народжуваностi, їх суспiльство було подiлено на сiм'ї - мiнiсуспiльства, в якi входили самець, самка та їхнi дiти. Така будова суспiльства вимагала i iншого призначення будинкiв: кожен будинок будувався на окрему сiм'ю, в процесi збiльшення сiмейства, над будинком надбудовувалися новi поверхи. Дахи в таких будинках не могли бути куполоподiбними, тому зверху мiста виглядали як пласкi клаптевi ковдри i лише в центрi височiв або купол, або усiчена пiрамiда громадської будiвлi. Крiм того, на устрої мiст позначалося й пiдземне минуле предкiв людей. Замiсть нiр вони влаштовували пiдземну мережу коридорiв з вентиляцiйними шахтами, водовiдливними i водогiнними штольнями. Iнодi такi коридори, по яких мчали електоромобiлi, з'єднували мiж собою кiлька мiст.
   У громадських будiвлях Люди мали школи, вищi навчальнi заклади, зали зборiв та органи управлiння мiстами. У рiзних мiстах Люди-Гiганти стали називати себе по-рiзному: Атланти, Лемурiйци, Чавiн, Циклопи, Титани, Борейци i так далi. Дивним було те, що на вiдмiну вiд єдиної цивiлiзацiї Сапозаврiв, мiста-цивiлiзацiї Людей обов'язково чимось вiдрiзнялися один вiд одного i нiби протиставлялися. Давалася взнаки якась конкуренцiя, гордiсть за приналежнiсть до свого мiста i деяка зневага до мешканцiв iнших мiст.
   У вiдносинах з Сапозаврамi вони пiдкреслювали свою рiвнiсть з ними, а бiльш дрiбнi види Людей людьми не вважали. Для далеких перельотiв Люди-Гiганти так само, як i Сапозаври, використовували технiку. Пласкi дахи слугували посадочними майданчиками для ШеМi, на околицях розташовувалися стоянки МiХу. На короткi вiдстанi вони перемiщалися за допомогою антигравiв i телепортацiї. Маючи вiльний доступ до досягнень науки, вони навчалися в тих же закладах, що i заври. Дехто з них навiть за короткий вiдрiзок часу, вiдведений їм на життя (всього до 2-3 тисяч рокiв), досягали помiтних успiхiв у науцi i робили важливi вiдкриття та винаходи.
   Вiдрiзнялася цивiлiзацiя Людей i мистецтвом. Так, поряд зi скульптурою у них дуже сильно розвинулося мистецтво не просто малюнка, а живопису. Вокал збагатився смисловими текстами. Iнодi цi тексти просто декламувалися без використання мелодiї - це називалося поезiєю. Дiти, наслiдуючи дорослих, розiгрували побутовi сценки - цей вид мистецтва називався театром.
   У процесi навчання дiтей ставка робилася на пам'ять - вони заучували i переказували один одному цiлi томи з iсторiї, бiологiї, астрономiї та iнших наук. Крiм того дiти ввели i таке поняття, як лiтература - вигаданi перекази, подiї в яких нiколи i нiде не вiдбувалися, а створювалися виключно фантазiєю. Такi розповiдi записувалися окремо i користувалися великою популярнiстю в години дозвiлля i вiдпочинку.
   Не маючи такої яскравої розмальовки тiл, як у Сапозаврiв, Люди навчилися прикрашати себе. Вони розробили абсолютно новий естетичний напрям - розфарбовування i татуаж тiл, повсякденний i святковий одяг, рiзноманiтнi прикраси з каменiв, металiв, пластику, скла, керамiки, квiтiв, а також черепашок, панцирiв, кiсток, луски, вовни, пiр'я iнших тварин. Людям-Гiгантам не прищеплювалися теломери з функцiєю скорочення, тому старiння у них, як i у сапозаврiв, не було.
   Бiльшiсть Лабораторiй виводило людей з короткими теломерами i меншими на зрiст - близько двох з половиною метрiв. Вони теж мали гармонiйнi пропорцiї, але в силу меншого зросту не могли бути рiвноправними членами цивiлiзацiї. Для них були створенi спецiальнi школи i iнститути, доступ до професiй також був дещо обмежений. Бiльшiсть випущених на волю зi стiн Лабораторiй Людей прагнули до знань i оволодiння всiма досягненнями земної цивiлiзацiї, але були й такi групи, якi йшли в лiси i не бажали розвиватися. В умовах поширення по краю савани лiси все бiльше нагадували СеДе. Оселившимся в них людям не доводилося докладати особливих зусиль для добування їжi i вони поступово деградували, переселившись з поверхнi Землi на дерева. Друга хромосома в мiсцi введення первинної генетичної вставки, що породила Людство, роздiлилася на двi новi хромосоми 2А i 2Б, давши початок кiльком групам людиноподiбних мавп. Цi мавпи в ранньому вiцi продовжували демонструвати цiкавiсть, бажання навчатися i вирiшувати завдання, але з дорослiшанням втрачали цi якостi. Комп'ютернi розрахунки показали, що в подальшому, через 1-2 мiльйони рокiв, вони повиннi будуть повнiстю перетворитися на тварин.
   Кiлька Лабораторiй працювали з бiльш дрiбними видами Людини - до двох i навiть до одного метра. Однi з них розвивали власнi досить високi цивiлiзацiї, що спиралися на досягнення Сапозаврiв, iншi вибирали iншi шляхи розвитку, деякi теж деградували.
   Були Лабораторiї, якi створювали Людину по багато разiв, даючи їм можливiсть надалi розвиватися самостiйно. Щоразу Нова Людина була досконалим творiнням науки i мистецтва, але в процесi еволюцiї, копiї все бiльше вiдрiзнялися вiд оригiналiв. Найчастiше цi вiдмiнностi несли негативний характер i Люди ставали все гiршими як у фiзичному, так i в розумовому сенсi. Еволюцiя перетворювалася на iнволюцiю i приводила до повної деградацiї.
   У секторах ХеДеМе, якi вели роботи за рiзними напрямками, теж були свої вiдмiнностi. Так, у Людей сектора Те (1), у яких вирiзалися гени пiдключення до знань Ноосфери, приблизно раз на п'ятсот рокiв спостерiгався сплеск народження Генiїв, якi могли просувати науку своєї популяцiї вперед, роблячи всiлякi науковi i технiчнi вiдкриття. Цi Люди успiшно адаптувалися до життя без нагляду i, хоча помiтно вiдставали вiд земної цивiлiзацiї, комп'ютернi розрахунки давали сприятливий прогноз на майбутнє.
   Люди, якi розселялися з сектора Ре (2) по iншим секторам, поступово привчили iнших до всеїдностi, навчили полювати i рибалити, а також розводити деякi кориснi для харчування види тварин i рослин. Тепер цей сектор був порожнiй, а всi його спiвробiтники на чолi з доктором НаШи полетiли на супутники Марса - ФоБоСо (Створiння Туманного Моря) i ДеМеСi (67 озер), де у внутрiшнiх порожнинах захоплених колись Марсом астероїдiв створювався абсолютно новий вид розумних iстот, якi представляли собою гiбрид Сапозавра i Людини.
   Новi iстоти досягали висоти до трьох метрiв, мали риси обличчя середнi мiж Сапозавром i Людиною, зi шкiрою коричневого або зеленуватого кольору, iнодi плямистої i покритої по хребту лускою. Очi вони отримали вiд сапозаврiв - з котячим розрiзом, випуклої форми з вертикальною зiницею, свiтло-червоного, жовто-гарячого або золотистого кольору. Тiло за будовою нагадувало людське, без хвоста, з мiцними кiгтями на пальцях i перетинками мiж ними. Цих iстот назвали Рептилоїди. Вони були наполовину холоднокровними, наполовину теплокровними - в залежностi вiд умов життя, прекрасно могли переносити спеку i впадати у сплячку при зниженнi температури. У них була присутня тяга до знань, вони прекрасно навчалися, мали генетичну пам'ять на досягнення цивiлiзацiї, могли як нести яйця, так i народжувати живих дитинчат, в залежностi вiд умов змiнювати свою стать або ставати здатними до розмноження гермафродитами. Єдиним недолiком генних iнженерiв виявився прорахунок з розвитком ДуШi - органу, що трансформує весь спектр вселенської енергiї, в разi потреби пiдвищуючи або знижуючи амплiтуду його випромiнювання. В зв'язку з цим вони набули нечутливостi до страждань iнших. Поселення Рептилоїдiв як на Землi, так i на iнших планетах, розмiщувалися на великiй глибинi пiд поверхнею.
   Обiйшовши незаселений людьми сектор Ре, Фезi прикинув, що саме сюди i можна було б розселяти нащадкiв Адама, коли вони у нього з'являться.
   Люди сектора Хе (3), навченi читанню, письму, рахуванню, набували навичок видобутку iнформацiї з письмових, звукових i вiдео джерел. Вони успiшно працювали не тiльки в Пiрамiдi ХеДеМе, але i в iнших Лабораторiях свiту, а також в поселеннях вiльних Людей. Це були прекраснi помiчники-виконавцi, на яких можна було цiлком покластися - вони будуть виконувати заповiти своїх творцiв i тодi, коли тих не стане.
   Сектор Ге (4) виявився заселеним змiшаними популяцiями. Час вiд часу з'являлися тут екстрасенси, якi здогадалися про iснування за водними перешкодами iнших людей, навчилися проникати в iншi сектори i переносити в свiй мешканцiв секторiв Те, Ре i Хе. Це суспiльство виявилося найбiльш гармонiйним: тут були i свої вченi, i свої вчителi, i свої мисливцi, i свої тваринники, свої генiї i виконавцi, тут вже вiдчувалася цивiлiзацiя, хоча i абсолютно не схожа на сапозаврову.
   Вiд спiвробiтникiв всiх цих секторiв ХеДеМе Фезi з подивом дiзнався, що БоГо не заглядав до них вже бiльше чотирьохсот рокiв, пустивши їх дослiдження на самоплив.
  * 8 *
   Повернувшись пiсля семи рокiв подорожi-командировки в рiдний РаЙо, Фезi з гiркотою усвiдомив, що Адам у вiцi двадцяти двох рокiв залишався пiдлiтком за рiвнем свого розумового i морального розвитку. ЛюЦi i ФеРi розповiли, що БоГо просто таки культивує в Адамi iнфантилiзм i повну залежнiсть вiд нього. Переглянувши записи спiлкування БоГо з Адамом, Фезi просто за голову схопився. Виходило, що все суще створено саме БоГо - i Земля, i Небо, i Всесвiт, i зiрки, i рослини, i тварини i єдина в свiтi Людина - Адам. Взагалi, розумних iстот у всьому свiтi iснувало тiльки двоє: сам БоГо i створений ним Адам. Правда, викликали певний сумнiв АНГеЛi, спiв яких звучав у РаЙо щовечора, але вони були нiби нематерiальними iстотами, що мають тiльки голоси.
   Виступивши на симпозiумi перед вченими ХеДеМе з аналiзом стану справ в iнших Лабораторiях, Фезi зажадав вiд БоГо пояснень своїм дiям:
   - Чому наш Адам, якому залишилося жити зовсiм небагато, до цього часу не вмiє нiчого робити самостiйно? Не вмiє не те що читати чи писати, а й взагалi нiчого не знає нi про устрiй свiту, нi про нашу цивiлiзацiю, нi про Сапозаврiв взагалi?
   - Я виробляю в ньому послух. - Була вiдповiдь.
   - Що може дати такий дитячий послух? - Не зрозумiв Фезi.
   - Якщо вiн укорениться в мозку Людини, то в подальшому передасться його нащадкам на генетичному рiвнi, i вони будуть беззастережно виконувати нашi заповiти.
   - Яке потомство?! - Не витримав ЗiГо. - Наш Адам навiть не знає про iснування жiнки!
   - Отже так. - Знову встав Фезi. - Якщо найближчим часом ти не даси йому пару i не забезпечиш розмноження i навчання, менi доведеться доповiсти про твої дiї Науковiй Радi Землi! Менi здається, що в тебе розвинувся якийсь комплекс неповноцiнностi. Ти вимагаєш вiд єдиної особини беззаперечної слухняностi i любовi. Думаю, тебе усунуть з посади Завiдувача Лабораторiї.
   - Я i без твоїх погроз днями збирався зайнятися питанням продовження роду Адама. - Гордо задерши хвоста, вiдповiв БоГо. - Саме тепер настав час нових експериментiв. I якщо у вас немає бiльше нiяких питань, попрошу не вiдволiкати мене вiд намiчених робiт. - I вiн пiшов, розгойдуючи хвостом з боку в бiк.
   Фезi попрямував до комп'ютерiв у своєму кабiнетi i спостерiгав таку ситуацiю:
   Бого, як завжди в свiтловому балахонi, що не давав змоги бачити його обрисiв, спустився в РаЙо до Адама, що задумливо сидиiв на березi овального озера.
   - Як справи? - Запитав БоГо.
   - Та все як завжди. - Не повертаючи голови i не встаючи, вiдповiв Адам.
   - Чим ти сьогоднi займався?
   - Як завжди, поїв, попив, побiгав, пострибав... Потiм зловив коника. Вiдiрвав йому нiжки, щоб не втiк, але коник скоро помер. Потiм я висiв на гiлцi... Нудно одному.
   - Але ж є Я! Я приходжу до тебе i розмовляю з тобою. Хiба тобi зi мною не цiкаво?
   - Iнодi ти не з'являєшся по кiлька рокiв! I про що ти розмовляєш? Тебе iнодi зовсiм неможливо зрозумiти.
   - Чого ти не розумiєш?
   - Ну, от ти говорив, що не iснує нiяких iнших Богiв.
   - Так, я один.
   - А потiм ти говорив, що любити треба лише одного тебе, i не слухати iнших Богiв. Як же я можу слухати чи не слухати тих, кого немає? Виходить, що десь вони все-таки є?
   - Ну, це я так, образно...
   - Або ще: всi тварини створюють пари або групи, у них з'являються дитинчата i взагалi, ти говорив, що вони створенi, щоб плодитися i розмножуватися. А я?
   - Що ти?
   - Чому я один? Як я повинен плодитися i розмножуватися? От ти можеш плодитися i розмножуватися?
   - Я ж казав тобi, що я все можу. Звичайно, я можу розмножуватися. Я вже не раз розмножувався, у мене є багато дiтей, онукiв, правнукiв...
   - Тодi вони теж Боги? Це їх менi не можна слухатися i любити їх? I де ж вони?
   - Ну... Вони - це Ангели, вони живуть там, за Куполом.
   - На небi?
   - Можна i так сказати.
   - Чому на всi мої запитання ти нiчого толком не пояснюєш, а завжди говориш "Можна i так сказати"? Менi вже просто нудно ставити питання.
   - Знаєш що... Щоб тобi не було нудно, я створю тобi Жiнку.
   - А що це таке?
   - Це Людина, з якою ти зможеш спiлкуватися, плодитися i розмножуватися.
   - А з чого ти її створиш? Теж iз землi?
   - Та нi, вiзьму серед iнших людей.
   - Яких людей? Ти ж казав, що я один?!
   - Я просто обмовився. Ти один. Я клоную її з твоїх клiтин.
   - Як це?
   - Ну, вiзьму частинку тебе...
   - Яку? Палець? Чи нiс? Але менi не хотiлося б втрачати своїх частин тiла.
   - Та нi, вiзьму те, чого у тебе багато, ти й не помiтиш, що цiєї частинки у тебе не стало.
   - А чого у мене багато?... Волосся... - ну, воно не живе... Зуби - вони менi всi потрiбнi... Ребра... Мабуть, якщо взяти одне, нiчого не буде помiтно. Ти зробиш Жiнку з ребра?
   - Можна i так сказати, хоча я вiзьму лише кiлька клiтин...
   - А...
   - Досить базiкати, менi працювати треба! - БоГо ввiв Адама в гiпнотичний сон i пiднявся до свого кабiнету.
   Робота над Жiнкою для Адама на кiлька рокiв зайняла всiх спiвробiтникiв сектора РаЙо. Як i у випадку з Адамом, жiнок обирали з iнших секторiв ХеДеМе, стирали пам'ять i помiщали в Рай. Але кожного разу БоГо щось у них не подобалося. Жiнку вилучали з Раю, Адаму стиралася пам'ять про її присутнiсть, i пошуки починалися знову. Нарештi, Фезi поставив БоГо ультиматум: або вiн затвердить до кiнця мiсяця якийсь екземпляр, або питання про саботування експерименту буде винесено на Наукову Раду. Таким чином, БоГо затвердив четверту за рахунком кандидатку, обрану з сектора Хе як найсереднiшу по навченостi. Пiсля стирання пам'ятi жiнку назвали ХеВаМь - четверта штучно-створена особина. Як завжди Адам перейменував її - вийшло iм'я Єва. Їй було близько тридцяти рокiв, i в її пiдсвiдомостi залишилася частинка цiкавостi i тяги до знань, властива всiм людям сектора Хе.
   На цей час конфлiкт мiж БоГо i Фезi досяг такого рiвня, що вiдмахуватися хвостом вiд нього вже не представляло можливостi. Фезi вибив собi i деяким лаборантам право спускатися до Раю для спiлкування з Людьми. Всiма силами вони намагалися розпалити цiкавiсть у Адама, чимало в цьому допомагала i Єва.
   Одного разу Єва запитала Адама:
   - От ти тут живеш вже давно. А з чого це все створено? - Вона обвела руками весь Сад.
   - З нiчого. З порожнечi. - Вiдповiв Адам.
   - Це ти сам так вирiшив чи тобi БоГо розповiв?
   - Бог говорив, що ранiше нiчого не було. А потiм вiн все створив.
   - Дивно якось... - Замислилась Єва. - Думаю, з нiчого i не вийшло б нiчого.
   Фезi, який уважно вiдслiдковував у Людей моменти спроб усвiдомлення та мiркування, одразу ж послав до Раю ЛюЦi i ФеРi, щоб тi вiдповiли на виникле питання.
   - Все, що тiльки iснує - це наш Всесвiт. У Всесвiтi є безлiч галактик, зiрок, планет. На нашiй планетi, як i на багатьох iнших, iснує життя. Всесвiтiв дуже багато. Однi з них народжуються, iншi помирають. - Почав ЛюЦi. Роз'яснюючи цi поняття, лаборанти забули про маскування i погасили свiтло. Тепер вони виглядали як величезнi, порiвняно з людиною, iстоти в бiлих балахонах i з обличчями ящерiв.
   - Коли Всесвiт народжується, вся його маса полягає у вакуумi.
   - Вакуум - це своєрiдна форма матерiї, що створюється зi складної комбiнацiї рiзних полiв - електромагнiтних, гравiтацiйних та iнших. - Пiдхопив ФеРi. - Тобто, це середовище, що володiє величезним набором рiзних енергiй. При певних умовах це середовище здатне народжувати частинки речовини.
   - Через 10-35 секунд пiсля народження Всесвiту, починається iнтенсивна перебудова Вакууму: за рахунок рiзницi енергiй його початкового i кiнцевого станiв, нiби з порожнечi починає видiлятися речовина.
   - Ну, я ж казав, що з нiчого! - Вигукнув Адам, у якого довгi розмови викликали деяке роздратування.
   - Нi, це тiльки для наших очей здається, що з нiчого, насправдi все це перетворюється з невидимої енергiї.
   - Якщо не видно - отже, не iснує! - Констатував Адам.
   - А яка це речовина? - Допитувалася Єва.
   - Для рiзних Всесвiтiв - рiзна. Енергiї створюють безлiч можливостей. При цьому видiляється дуже багато тепла. Майже миттєво, протягом 10-35 секунд, точковий простiр роздувається у велетенську розпечену кулю з радiусом, який набагато перевищує весь видимий нами Всесвiт.
   - Бах!!! Вiдбувається величезний вибух i речовина розлiтається по всьому радiусi. Потiм вона починає поступово остигати i з"являються зiрки. Вони, розлiтаючись, утворюють галактики, а навколо зiрок починають формуватися планети.
   - Ой, як цiкаво! Та як гарно!.. - Представила цю картину Єва.
   Адам, не звиклий за своє двадцятип'ятирiчне життя нi до яких роздумiв, буркнув:
   - Та все одно, спочатку не було нiчого, а потiм одразу все з'явилося. I це все зробив Бог.
   - Нi, ти тiльки уяви: там, у Всесвiтi, кружляють iншi планети i на них живуть iншi люди... - Мрiйливо вдивлялася в небо Єва.
   - Нiяких людей, крiм нас, немає! Ми єдинi. - Вiдрiзав Адам i демонстративно лiг спати на великий оберемок листя.
   Протягом наступних п'яти мiсяцiв спiвробiтники Раю намагалися виховувати iзольовану парочку Людей. Але кожного разу БоГо зводив їх зусилля нанiвець, користуючись своїм незаперечним авторитетом у Адама. Одного разу ЛюЦi запропонував провести тест на цiкавiсть.
   - Якщо Адам пройде цей тест, то ми повиннi будемо дозволити нашим пiддослiдним вийти з Раю в iнший сектор i розпочати самостiйне життя, як усiм iншим племенам i видами Людей. - Пiдтримав його Фезi.
   - А якщо не пройде, то я продовжу свої дослiдження. - Змушений був погодитися БоГо.
   В якостi тесту на цiкавiсть у центрi саду було посаджено персикове дерево, в поливну воду для якого додавався екстракт, який частково повертав пам'ять тим, у кого вона була стерта. БоГо, користуючись своїм авторитетом, вiдразу ж спустився до Людей i сказав:
   - Вам всього вистачає в моєму Раю?
   - Ну, начебто... - Зам'явся Адам.
   - Вам вистачає плодiв i тварин для їжi?
   - Вистачає. - Озвалася Єва, яка саме готувала снiданок з плодiв i гусенi. - Тодi я повинен вам сказати одну рiч. У вас тут є все, i зi всiх дерев i кущiв ви можете їсти плоди, але тiльки не з того дерева, що я посадив у центрi. Це дерево для мене. Вам його чiпати не можна. Зрозумiло?
   - Зрозумiло. - Вiдповiв Адам. - Ми не будемо чiпати плоди з твого дерева.
   Минуло кiлька днiв, а цiкавостi до нового дерева i його плодiв пiддослiднi не виявляли. Тодi ФеРi вирiшив трохи пiдштовхнути її. ЛюЦi спустився в сад без балахона. Люди прийняли його за нову тварину, що вмiє говорити, адже Сапозаврiв вони ще нiколи не бачили. ФеЗi i ФеРi з хвилюванням спостерiгали за ним. Спочатку ЛюЦi пiдiйшов до Єви, тому що Адам в цей час ганявся за гiгантським метеликом.
   - Єва, а чому ти не хочеш спробувати плоди з центрального дерева? - Нiби мiж iншим запитав вiн, змахуючи зi свого хвоста кiсточку, виплюнуту нею.
   - БоГо не дозволив нам.
   - А чому?
   - Не знаю... Може, вони не дуже смачнi.
   - А хiба тобi самiй не хочеться дiзнатися? Адже рiзнi речi одним здаються смачними, а iншим нi.
   - Так, я, наприклад, дуже люблю полуницю. А Адам її не любить. Вiн бiльше полюбляє коникiв. А менi коники зовсiм не подобаються - вони так неприємно дряпають лапками по горлу...
   - От бачиш, у всiх рiзний смак. Може, тi плоди здадуться тобi найсмачнiшими.
   Єва задумливо пiдiйшла до дерева i обiйшла навколо нього.
   - Так, вони виглядають апетитно... Спробувати, чи що?
   - Спробуй. - Порадив ЛюЦi.
   - Але БоГо...
   - А що вiн тобi зробить? З'їсть, чи що?
   - Та нi, Адам говорив, що БоГо не їсть людей... - I Єва нерiшуче простягла руку до персика. - От спробую, i дiзнаюся! - Вона зiрвала плiд i встромила зуби в його соковиту м'якоть. - Ух, смакота!...
   Поки Єва ласувала новими плодами, ФеРi вiдшукав Адама i почав умовляти його. Вироблений у Адама за кiлька десятилiть послух наказам БоГо, не припускав у нього й думки не послухатися. I тiльки фраза:
   - Поки ти тут сидиш, Єва, напевно, вже все з'їла, а ти так i не дiзнаєшся, яке воно! - змусила Адама зважитися подивитися, що робить Єва.
   Єва, доїдала вже дев'ятий плiд i була на вершинi блаженства.
   - Ти як хочеш. - Сказала вона Адаму. - А менi цi плоди дуже подобаються. Нiчого смачнiшого я ще не їла. - I вона лягла пiд деревом, прихопивши ще парочку персикiв.
   Отримана через плоди сироватка вже спрацювала, i засинаючи пiд її дiєю, Єва вже не бачила, як Адам обережно зiрвав плiд i з побоюванням почав його куштувати...
   Всi спiвробiтники ХеДеМе радiли вiдродженню пiзнавального iнтересу у пiддослiдних i помахували хвостами в передчуттi прогресу. Хоча нi, не всi. На однiй з конференцiй БоГо сумно промовив:
   - Ну от, тепер стали Адам i Єва майже такими ж, як ми. Пiзнають вони всi нашi знання, осягнуть нашi досягнення - i що? А з ними було так цiкаво...
   - Що цiкаво?! Грати? - Не витримав хтось iз залу. - Але ж вони не iграшки i не домашнi тварини. Це Люди, створенi нами спецiально для збереження цивiлiзацiї! Невже тобi було цiкаво саме те, що вони так довго залишалися дiтьми?
   - Я поруч з ними став Богом... - Якось незрозумiло вiдповiв БоГо i, тягнучи хвiст по плитах пiдлоги, пiшов до свого кабiнету.
   Приблизно через мiсяць Адама i Єву переселили у вiльний сектор Ре (2), сказавши, що вiдтепер це буде їх земля. Вихований в iнфантилiзмi Адам, постiйно пiднiмав голову до неба i просив порад у Бога з будь-яких дрiбниць. Хоча вiн i бачив через рiчку людей в iнших секторах, вперто не хотiв називати їх людьми, продовжуючи вважати, що Люди - це тiльки вони з Євою i їхнi дiти. Навiть коли їх син Каїн пiшов у сектор Ге i став його вождем, почавши вiдбудовувати своє перше мiсто, а Сиф привiв дружину з сектора Те (1), Адам до кiнця свого життя (930 рокiв) наполегливо розповiдав молодим поколiнням, що вiн i його дружина - першi люди на землi, i тiльки завдяки їхньому розмноженню з'явилися iншi люди.
   Через те, що ще ранiше майже всi зрiлi особини з секторiв ХеДеМе були переселенi в iншi Лабораторiї i на вiльнi землi, а в Едемi залишалася лише молодь, яка бачила єдину пару старих, то i вони, поряд з онуками Адама i Єви, сприйняли цю легенду як найбiльш достовiрну i передавали її своїм нащадкам, як iстину про походження Людства.
  * 9 *
   Палеокрiптологи, якi розшифровували плити в iнших залах, час вiд часу, на спiльних конференцiях доповiдали про свої досягнення. Так, наприклад, вiд тих, хто працював у залi космологiї, ми дiзналися про астрономiчнi знання Сапозаврiв.
   Сапозаврам було вiдомо, що приблизно чотири з половиною мiльярди рокiв тому Земля зiткнулася з великим небесним тiлом, яке вибило з неї шматок розплавленої матерiї. Розпавшись на двi майже рiвнi частини, ця матерiя утворила два Мiсяцi - ЛуНу i ЛуРу. Остерiгаючись повторення подiбного катаклiзму, астрономи постiйно спостерiгали за околицями Сонячної системи. У них навiть була служба знищення астероїдiв, що пiдлiтали до населених планет i їх супутникiв на небезпечну вiдстань.
   Два з половиною мiльярди рокiв тому Земля була повнiстю покрита водою, в якiй зародилося перше життя у виглядi бактерiй та iнших мiкроорганiзмiв. Трохи пiзнiше Земля пiддалася масованому метеоритному бомбардуванню, змiстивши вiсь обертання на кiлька градусiв. Це викликало глобальнi тектонiчнi процеси, що привели до утворення першого суперконтиненту - Кенорленду. Температура в морi i на сушi пiдвищилася на десятки градусiв, що дозволило поширитися не тiльки бактерiям, але i водоростям, грибам i навiть рослинам. В процесi своєї життєдiяльностi цi живi органiзми видiляли кисень, i атмосфера Землi почала стрiмко змiнюватися, стаючи все бiльш кисневою.
   Потiм почалася епоха вулканiв. Це призвело до серiї льодовикових перiодiв. Покритий льодом континент Кенорленд перетворився на яскраву свiтловiдбивну поверхню i подовжив холодний перiод на мiльйони рокiв. Тодi загинуло понад вiсiмдесят вiдсоткiв всiх живих органiзмiв.
   Теплий клiмат мезозою дав можливiсть на новому суперматерику Гондванi не лише з'явитися новим видам тварин, але i розвинутися одному з них - Сапозаврам - до розумних iстот, якi пiзнають себе i Всесвiт, створили свою Цивiлiзацiю i вийшли в Космос...
   Приблизно сто п'ятдесят мiльйонiв рокiв тому астрономи помiтили, що у бiк Сонячної Системи наближається цiлий рiй комет. За їхнiми розрахунками, деякi з них могли загрожувати не тiльки розумному життю, а й взагалi iснуванню багатьох заселених планет. Всi сили цивiлiзацiї були кинутi на запобiгання цiєї небезпеки. На всiх населених планетах i супутниках велися будiвництва пiдземних укрiплених споруд, створювалися генетичнi банки i сховища знань. Саме тодi i виникла iдея про створення Людства.
   Розрахунки показували, що Рiй Комет повинен був наблизитися до околиць Сонячної Системи приблизно через тридцять-тридцять п'ять мiльйонiв рокiв (тобто, для нас - сiмдесят п'ять-сiмдесят мiльйонiв рокiв тому). Подальшi роботи в Лабораторiях Людини були припиненi. Всi люди були випущенi для вiльного розвитку. Залишалися лише невеликi групи спостерiгачiв i координаторiв за рiзними їх видами i популяцiями.
   БоГо виявився одним з таких спостерiгачiв, а його Лабораторiя - центром Спостереження за людством в Схiднiй частинi Гондвани.
   Не знаходячи спiльної мови з БоГо, який все бiльше виявляв ознаки рiзних комплексiв: егоцентризму, манiї величi, неприйняття чужих iдей i точок зору, бажання бути єдиною незаперечною iстиною i так далi, Фезi пiшов з Лабораторiї. Зiбравши команду з дванадцяти зацiкавлених Сапозаврiв i набравши близько двохсот Людей з рiзних секторiв ХеДеМе, Фезi вирiшив заснувати Музей Цивiлiзацiї в центрi сучасної Африки - знайдений нами Комплекс. Бiля пiднiжжя гори було органiзовано поселення Першолюдей, а в самому Комплексi - примiщення для Сапозаврiв i добре навчених писемностi Людей з сектора Хе.
   Схожi пiдземнi, пiдмарсианськi, подганiмедiвськi i так далi комплекси будувалися по всьому Населеному свiту. Їх завданням було збереження i переписування знань у разi занепаду всiх наукових i культурних досягнень цивiлiзацiї, будiвництво та оновлення анабiозних камер, якi дозволили б пережити всепланетний катаклiзм, навчання нових заврiв i людей для передачi їм цивiлiзацiйної естафети, створення музеїв знань, технiки, iнструментiв, технологiй i тому подiбного.
   Живучи активним життям по кiлька тисяч рокiв, музейники повиннi були вирощувати своє потомство, навчати його i людство всього того, що знали самi i що могли дати науковi фолiанти, а головне - переносити iнформацiю з пластичних матерiалiв на композитнi кам'янi носiї. Потiм кiлька тисячолiть "старi" проводили в анабiозi i знову пiсля пробудження приступали до вiдродження цивiлiзацiї. А вiдроджувати її доводилося багато разiв!
   У сформованих клiматичних i мiкробiологiчних умовах Сапозаври поступово вимирали, а Люди, кидаючи всi сили на виживання, постiйно деградували. Виходячи з анабiозу, Сапозаври вiдкладали яйця, вирощували собi змiну, створювали майже на порожньому мiсцi новi цивiлiзацiї i через кiлька тисяч рокiв знову йшли в анабiоз. За час їх вiдсутностi розквiтлi цивiлiзацiї досягали апогею i знову зникали. Вцiлiлi Люди з Музейних Комплексiв ставали вождями нечисленних племен i мiст, намагаючись зберегти хоча б крихти знань i технологiй. То тут, то там, на уламках колишнього материка Гондвани, серед диких племен раптом виникали осередки культури, будувалися мiста i храми, в яких згадувалися творцi i вчителi людей - Боги.
   Поодинокi особини виживших Сапозаврiв пiдтримували осередки культури, допомагаючи їм своїми знаннями i порадами. Завдяки усному переказу багатьох iсторичних подiй, хоча i змiнених з плином часу i перетворених на легенди, мiфи i сказання, вiдгомiн колишньої цивiлiзацiї то тут, то там зберiгався i передавався нащадками Першолюдей з поколiння в поколiння.
   Так в месопотамськiй i грецької мiфологiї збереглися згадки про те, що спочатку на Землi, в умовах м'якого клiмату жили Боги i Земленародженi люди. Цi люди були округлими i дволикими. Боги роздiлили їх навпiл, створивши Чоловiка i Жiнку. (Вiдлуння первiсної одностатевостi i створення двостатевого виду). Правил ними головний Бог КРоН (Керiвник однiєї з лабораторiй на заходi Гондвани). Внаслiдок вселенської катастрофи бiльшiсть Богiв i Земленароджених зникли, а їм на змiну з'явилися першi Предки. Коли Предки досягли високого рiвня розвитку, сталася нова катастрофа - Всесвiтнiй Потоп. (Цивiлiзацiя вiдроджувалася i гинула кiлька разiв). Врятуватися вдалося лише окремим племенам i групам людей, якi створили першу пiсляпотопну державу...
   У шумерських переказах так говориться про створення людей: Чим бiльше було безсмертних богiв, тим менше ставало засобiв прожитку. Для їх видобутку Богам знадобилися помiчники - хлiбороби i скотарi. I тодi вирiшили Боги створити собi слуг, якi будуть слабшими за Богiв i будуть покiрно на них працювати. З вже наявних на Землi зародкiв живого, трохи змiнюючи їх, Боги створювали Людину, надаючи їм деякої схожостi з собою, але не даючи їм безсмертя. (Генетична iнженерiя: з наявних видiв створювалися новi). Працюючи над створенням Людини, Боги часто були п'янi, тому у них вийшло дуже багато виродкiв - рiзних тварин або гiбридiв, поки не вийшла бiльш-менш вдала Людина...
   Австралiйськi мiфи розповiдають про те, що Юна Богиня в якостi розваги заселила порожню Землю травами, рослинами, деревами, а потiм i прекрасними комахами. Деякий час вона вiдпочивала, щоб дати комахам змогу пристосуватися до умов життя i розмножитися. Потiм вона створила змiй, ящiрок i риб. Потiм - птахiв i тварин. Коли вона облаштувала планету, створивши сезоннi змiни, днi i ночi, вона звернулася до всього живого:
   - Я створила всiх вас гармонiйними i прекрасними, але тепер збираюся йти. Я стану спостерiгати за вами з неба, перетворившись на Сонце. Згодом ви будете зазнавати змiни (еволюцiя). Робiть, що хочете, але не зробiть свiт жахливим.
   Минуло багато часу i часiв, тварини змiшувалися мiж собою, з гармонiйних перетворювалися на виродкiв, змiшаних гiбридiв i нежиттєздатних мутантiв. Почалася епоха хаосу i плутанини. Тодi Богиня дала свiтовi частинку себе - Сина Свiту Духiв - Мiсяць. Мiсяць став чоловiком Ранкової Зорi, у них народилося чотири сини, якi розмножилися у виглядi чотирьох видiв людей...
   В єгипетських манускриптах читаємо, що спочатку часiв був великий океан Ню, в якому нiчого не було, крiм Хаосу. Атум зусиллям волi i думки створив з Хаосу себе. Потiм вiн видiлив в океанi землю. Щоб не було нудно, вiн вирiшив створити ще кiлькох богiв за допомогою акту любовi зi своєю тiнню. Самозаплiднiвшись (Сапозаври часто самозаплiднювалися i вiдкладали яйця, не вдаючись до статевого акту), вiн народив Шу i Тефнут, виплюнувши їх з рота, але вони загубилися в океанi Хаосу. Коли Атум їх знайшов, вiн почав плакати вiд радостi, а з його слiз вийшли Першолюди...
   Китайцi розповiдають, що в незапам'ятнi часи з первинного яйця, розколовши його на двi частини - Землю i Небо, вилупився Пань-Гу. Вiн був величезним - вiд Землi до Неба, висотою понад п'ятдесят кiлометрiв. Коли Пань-Гу помер, труп його почав розкладатися. Голос його перетворився на грiм, шкiра i кiстки стали твердю земною, а голова - Космосом. Потiм зi шкiри та кiсток (генетика) стали народжуватися тварини та Першолюди...
   Слов'янська мiфологiя розповiдає про те, що коли весь свiт був суцiльним морем, Бiлобог вирiшив створити сушу, пославши на Землю для виконання всiєї чорнової роботи свою тiнь - Чорнобога. Чорнобог вiдмiнно впорався з роботою, але вирiшив не вiддавати своє створення Бiлобогу, а втопити того. Бiлобог викрутився, але площа сушi постiйно росла i загрожувала поглинути море. Бджола, послана Бiлобогом на Землю, щоб шпигувати за Чорнобогом, вивiдала секрет: щоб зупинити зростання сушi, треба накреслити на нiй хрест i сказати: "Досить!" Бiлобог так i зробив - зростання сушi припинилося...
   У скандинавiв спочатку свiт був подiлений на царство Вогню i царство Льоду, а мiж ними простягався Хаос, в якому народився крижаний гiгант Iмир. Коли вiн спiтнiв, з поту з'явилися Першолюди - чоловiк i жiнка. Чоловiка звали Бер. У них народилися три сини: Один, Вiлi i Ве, всi вони разом правили Асгардом. А потiм вони вирiшили вбити Iмира i створити з нього Свiт.
   У процесi творення Iмир пролив багато кровi, заливши нею моря i океани. З його черепа зробили небосхил, з кiсток - гори i камiння, з мiзкiв - хмари. Брати вирiшили заселити порожнiй Свiт. З вiльхи вони створили жiнку, а з ясеня - чоловiка. Так з'явилися Люди...
   Африканцi племенi Йоруба розповiдають, що бог ОлоРун вирiшив з порожнечi створити Землю. Сам працювати вiн не схотiв, а послав свого сина ОБоТаЛу. Але ОБоТаЛа в цей час веселився на банкетi, тому послав працювати замiсть себе ОДуДаВу. У ОДуДаВи в цей час пiд рукою були тiльки курка i пiсок, тому вiн просто насипав посеред порожнечi пiсок, а курка бiгала по ньому i втоптувала. Коли Земля була створена, ОБоТаЛа взявся на п'яну голову творити Людей. Звичайно ж, Першолюди виходили потворними i не життєздатними. I тiльки коли ОБоТаЛа протверезiв, йому вдалося створити нормальних людей...
   Японськi мiфи описують Хаос у виглядi океану, брудного, як болото, в якому рiс магiчний очерет. З цього очерету народилася нескiнченна кiлькiсть богiв, яких всiх разом звали Котоаматсукамi. Поки вони ховалися в очеретi, звiдкись iз далеких куточкiв Всесвiту прийшли iншi боги i почали помiшувати океан (осушувати), поки вiн не згустився i не утворилася земля. Пара перших богiв Iдзiнамi i Iдзiнагi народили двох синiв - Ебiсу i Сусаноо i двох дочок - Аматерасу i Цукуйомi. А вже вiд них стали народжуватися люди...
   Мiфи Ацтекiв згадують, що спочатку був Первинний Порядок - абсолютний вакуум, непроглядно-чорний i нескiнченний, в якому жив верховний бог Ометеотль, який поєднував у собi чоловiче i жiноче начала (гермафродит). Вiн був i добрим, i злим, i теплим, i холодним, правдою i брехнею, чорним i бiлим. Вiн породив чотирьох богiв: УїЦиЛоПоЧТЛi, КеТЦаЛьКоаТЛя, ТесСКаТЛиПоКа i ШiПеТоТеКЛя, якi, граючись, створили гiгантiв, воду, риб i iнших богiв. Кетцалькоатль створив людей i дав їм в їжу горiхи. Ображений Тескатлипок перетворив людей на мавп (неодноразова деградацiя людства). Всi брати поперемiнно ставали Сонцями, беручи участь в битвах проти Кетцалькоатля, але були скинутi з небес. Потiм, помирившись, Кетцалькоатль i Тескатлипок створили з кiсток i кровi Кетцалькоатля (генна iнженерiя) нових людей - ацтекiв...
   Iндiйська мiфологiя зберегла в переказах iнформацiю про нескiнченний океан, в якому плавала кобра, на хвостi якої спав Вiшну. Раптом звiдкись пролунав звук "Ом-м-м..." - i все затопило енергiєю. Вiд цього Вiшну прокинувся i з квiтки лотоса на його пупку з'явився Брахма. Вiшну наказав Брахмi створити Свiт, а сам разом з коброю зник (пiшов в iнший Всесвiт, в iнший вимiр). Брахма, сидячи на лотосi, взявся за роботу: подiлив Свiт на три частини - Рай з Пеклом, Землю i Небо, а потiм почав творити все живе - дерева, тварин, птахiв, Людей...
   Вiдкриваючи по всьому свiту все новi i новi Музейнi Комплекси Сапозаврiв, ми знаходили вiдомостi про роботу iнших Лабораторiй та Комплексiв, а також i новi мiфи у племен, що живуть неподалiк вiд них. I майже у всiх згадуються i створення людей Богами з частин себе; i невдалi дослiди, якi призводили до виникнення виродкiв i мутантiв; i навчання перших людей; i деградацiя людей до рiвня нових тварин; i катаклiзми, якi призводили до зникнення цивiлiзацiй; i поява нових богiв, що починали створення i навчання людей знову i знову. У всiх цих мiфах описи Першолюдей дуже схожi: вони були дуже високими, стрункими, витонченими i дивно красивими, жили вiд п'ятисот до тисячi рокiв, але дiти у них народжувалися вкрай рiдко, тому їм доводилося вступати в зв'язки з дикунами. Селилися вони, як правило, у печерах i порожнистих пагорбах, мали вродженi магiчнi здiбностi, володiли величезними знаннями, а також талантами в музицi, спiвi, танцях, малюваннi, скульптурi.
   Контактуючи з дикими людьми, вони навчали їх багатьом мистецтвам i технологiям. Iнодi вони обирали або брали за жертву жiнок i дiтей, очевидно, для продовження роду i передачi своїх знань. Дiти, народженi простими жiнками вiд них, вiдрiзнялися не лише красою, силою i довголiттям, а й безлiччю знань i здiбностей. Подорослiшавши, вони часто ставали правителями або мудрецями...
  
  Частина третя
  ЗАГИБЕЛЬ ЦИВIЛIЗАЦIЇ. СПРОБИ ВIДРОДЖЕННЯ.
  * 1 *
   Поки ми з Дiною заглиблювалися у вивчення матерiалiв про створення Людини, команда з трьох чоловiк: наш молодий геолог-антрополог Джек Флай, археолог-геолог Люк Дiксон i iнженер-археолог Майкл Робертсон, розбираючи малюнки на стiнах Очисної Лабораторiї пiд Центральним Залом, наткнулися на величезний диск дiаметром близько чотирьох метрiв, нiби витесаний на фронтальнiй стiнi пiд стелею. На диску було зображення кола, охопленого язиками полум'я. Розшифровка двох вертикальних колонок знакiв по обидва боки зображення дала такий результат: "Загибель Цивiлiзацiї. Спроби вiдродження ".
   Нi удари по колу, нi спроби зрушити його в сторону не давали нiяких результатiв. Можливо, це дiйсно був лише барельєф. На деякий час команда залишила його в спокої, зайнявшись цiннiшою роботою: малюнки докладно показували пристрiй очисної лабораторiї по утилiзацiї вiдходiв життєдiяльностi Сапозаврiв i Людей, якi жили в Комплексi. Зiбраний на їх основi макет очисної системи при пробному експериментi дав чудовi результати: в кiнцi процесу виходила чиста вода, два види добрив i поживний порошок, який можна було вживати для пiдгодiвлi худоби або домашнiх птахiв.
   - Здорово! - Вигукнув Флай, куштуючи очищену воду з поданого йому Дiксоном стаканчика. - I нiякого запаху!...
   - От якби i сам процес був без запаху... - Зморщившись промовив Люк Дiксон.
   - А може, цей запах Сапозаврам i не заважав! - Гаряче вигукнув Майкл Робертсон. - Навiть у наш час сiльськi жителi живуть в умовах далеко не парфумерних. Але вони настiльки звикли до цих "сiльських ароматiв", що зовсiм їх не помiчають.
   - Може бути, може бути... - Задумливо пробурмотiв Люк, позначаючи щось у своєму планшетi.
   - Так, хлопцi, я вам сьогоднi вже не потрiбен? - Раптом встав з-за похiдного столу Майкл.
   - Ну, як сказати... - Почав було Люк.
   - Ти потрiбен нам для компанiї - треба ж "обмити" вдалий експеримент! - Флай розлив по одноразових пластикових стаканчиках два лiтри "очищеної" води. - Зараз запросимо Шефа, Дiну, ну й iнших, кого зловимо!...
   - Обмивайте без мене. - Почав збиратися до виходу iз залу Майкл Робертсон. - А менi треба на очиснi споруди. Запропоную тамтешнiм iнженерам нову методику... - I вiн, махнувши рукою на прощання, втiк.
   - Ну от! Так завжди! - Засмутився Джек. - Тiльки зберешся вiдкоркувати пляшку...
   - Стоп! - Схопився Люк. - Вiдкоркувати пляшку!!! - I вiн забiгав уздовж стiни.
   - Ну так. Не тiльки ж воду нам пити. - Джек пiднiс до носа стаканчик з очищеною водою, понюхав, знизав плечима i поставив його на мiсце.
   - Вiдкоркувати пляшку! Вiдкоркувати пляшку! - Продовжував радiсно скакати Дiксон.
   - Гаразд, Люк, заспокойся, зараз принесу. - Флай попрямував до виходу.
   - Нiчого приносити не треба! Пляшку треба вiдкоркувати тут! - Дiксон урочисто вказав рукою на диск з колом у полум'ї. - Ось наша заповiтна пляшка!
   - Послухай, Люк, з тобою все в порядку? Ти часом не перегрiвся? - Спiвчутливо подивився на товариша Джек. - Голова у тебе не крутиться?
   - Та нi, з головою у мене все в порядку, а от з диском... - Люк обхопив Джека за плечi i пiдвiв до стiни. - Ми все робили не правильно - це ж пробка!
   - Яка пробка?
   - Пробка, що закриває якусь дiрку. I її треба вiдкоркувати!
   - Як?
   - Ну... Треба захопити її якимось механiзмом i потягнути на себе.
   - Ти думаєш, там щось є?
   - Навiть не сумнiваюся! Пiшли до Шефа, треба вирiшити питання з пробкою.
   Коли менi повiдомили, що знайдений в Очисному Залi барельєф може бути пробкою в якийсь коридор, ми з Дiною якраз збиралися вечеряти.
   - Якщо потрiбен якийсь механiзм, значить треба звернутися до iнженерiв. Благо їх у нас зараз чоловiк сорок! - Вголос подумав я, поки Дiна накладала в тарiлки Джека i Люка картоплю i стейки.
   - Ага, зараз побiжимо! - Джек, стоячи, запхав до рота шматок м'яса.
   - Сiдайте i поїжте спокiйно! - Розпорядилася Дiна. - У них теж зараз вечеря. А от пiсля вечерi - будь ласка.
   Вечеряли ми, висуваючи рiзнi гiпотези з приводу того, що може вiдкритися нам за "пробкою".
   Зрозумiло, вiдразу вiдкоркувати "пляшку" нiхто не змiг. Для цього знадобилося два днi. Але коли ми її вiдкрили... Круглий коридор вiв пiд кутом сорок градусiв вниз i кудись на пiвнiч. Запущений у нього дрон показав, що вiн йде на багато кiлометрiв пiд скелями i виходить пiд рiвнину за горами. А там, на глибинi близько трьох кiлометрiв знаходиться система ще з кiлькох залiв.
   Побудувавши до входу в круглий коридор зiбранi з металевих куточкiв сходи, ми з Робертсоном спробували у нього ввiйти. Я обережно поставив ногу на пiдлогу i... не втримавшись, поїхав вниз. Слава богу, Майкл встиг схопити мене за сорочку i пiдтягнути до себе.
   - Слизько. - Промовив я, потираючи забиту спину.
   - Ого! - Майкл провiв рукою по шару пилу, i ми побачили блискучу чорну поверхню коридору. - Здорово вони його вiдполiрували!
   Подальшi аналiзи показали, що коридор не вiдполiрований - його стiнки були оплавленi.
   - Це яку ж температуру тут треба було створити, щоб оплавити скельну породу до стану скла?! - Дивувався Майкл Робертсон. - Не менше трьох тисяч градусiв!!!
   Поки ми за допомогою дронiв-пилососiв обмiтали коридор вiд пилу, цiла бригада iнженерiв у кiлькостi семи осiб думала над питанням спуску в нього археологiв i палеографiв. I от, приблизно в п'ятдесяти п'яти метрах вiд входу на стiнi коридору один з дронiв зафiксував зображення: у капсулi сидiли один за одним Людина i Сапозавр. Два ролики, прикрiплених до дна капсули не паралельно, а один за одним, наполовину визирали з паза. Тут же, в пiдлозi ми виявили i цей самий паз - виплавлений в каменi жолоб шириною i глибиною по 17 сантиметрiв.
   Обв'язавшись мотузками, нашi iнженери з'їхали як з гiрки до зображення i потiм поступово почали просуватися уздовж паза. Паз пролягав спочатку по дну цiєї слизької кам'яної труби, а потiм почав завертатися спiраллю на стiни i стелю.
   - Нiчого собi "американськi гiрки"! - Захопився Грiг - один з нових iнженерiв. - Це яка ж тут була швидкiсть? Навiть уявити дух захоплює!
   Коли була побудована експериментальна капсула i троє iнженерiв спробували в нiй спуститися, вони в повнiй мiрi вiдчули екстремальний дух наших творцiв. До капсулi був прикрiплений металевий трос довжиною двадцять кiлометрiв, який намотали на спецiально зроблену ы встановлену прямо в залi котушку. Цi двадцять кiлометрiв метало-пластикова капсула з трьома добровольцями пролетiла менше, нiж за три хвилини. Прорахувавши швидкiсть руху, ми були враженi: 421 кiлометр на годину!
   Наступнi три днi ми всi по черзi проходили тренування з екстремального спуску у коридор. Коли в капсулi опинилися ми з Дiною, мої вуха майже вiдразу ж заклало вiд її безперервного вереску. Вона не переставала верещати ще кiлька секунд навiть пiсля того, як натягнутий трос зупинив наш рух.
   - Ну все! Заспокойся. - Намагався я привести її до тями. - Ну, якщо не хочеш, то й не спускайся! Що я, не зберу команду?!
   - Н-нi... - Стукаючи зубами вiд пережитого екстриму, залепетала Дiна. - Я звикну... Менi дуже хочеться...
   Пiсля тренувань я, нарештi, затвердив групу: першими повиннi були спуститися iнженери Люк Дiксон, Майкл Робертсон i Грiг Селиван, а потiм - я, Дiна i наш археолог-криптограф Седрiк Роуз, останнiми до нас повиннi були приєднатися ще два палеографи-криптологи: тридцятип'ятирiчна Джина Леннi i пятдесятивосьмирiчний Леон Кевiнтон. Поки йшли тренування, нашi дрони встигли встановити освiтлення через кожнi двадцять метрiв коридору, так, щоб воно не заважало руху капсули, а також цiлу систему з власним генератором в нижнiх примiщеннях.
   До закiнчення пiдготовчих робiт в Комплексi знову з'явився Генрi Уiлфрi. Тепер вiн пересувався за допомогою антигравiтацiйного крiсла, ширяючого над поверхнею. Енергiю акумулятори крiсла брали не тiльки вiд батарей, а й вiд усього навколишнього простору: вiд сонця, вiд вiтру, вiд перепадiв освiтленостi i температур, вiд руху iнших об'єктiв навколо i вiд звукових коливань... Генрi дуже сподiвався знайти робочу анабiозну камеру i воскресити хоч одного Сапозавра. Знання живого Бога могли просунути нашу цивiлiзацiю до небачених висот. Люди могли знайти, якщо не безсмертя, то здоров'я i довголiття.
   I от пiдготовка закiнчена, i ми полетiли глибоко пiд землю. Весь полiт по спiралi в темнiй трубi зайняв близько тринадцяти з половиною хвилин. В кiнцi коридор ставав все бiльш пологим i, нарештi, бiля входу у великий зал - горизонтальним. Довжина його виявилася 93 кiлометри i 727 метрiв. Причому бiля входу в перший зал коридор з круглої труби перетворювався в арочний з пласкою пiдлогою i розширеним майданчиком. На цьому майданчику iнженери i встановили все необхiдне обладнання: генератори, систему водопроводу i каналiзацiї, насоси та iнше. Вхiд до зали був арочним оплавленим вирiзом у скелi висотою сiм з половиною i шириною шiсть з хвостиком метрiв. По обидва боки вiд входу були вигравiруванi вертикальнi написи: лiворуч - "Загибель цивiлiзацiї", i справа - "Спроби вiдродження".
   Увiйшовши до сильно витягнутого овального залу, ми побачили по обидвi його довгi сторони величезнi скам'янiлi капсули, схожi на капсули анабiозу, баченi нами ранiше на малюнках Сапозаврiв. Малюнки на стiнах показували, що треба робити, щоб активiзувати вiдкриваючi механiзми капсул i якi процедури треба провести над суб'єктами, щоб, прокинувшись, вони скорiше прийшли до норми.
   Нетерплячий Генрi Уiлфрi постiйно нас пiдганяв, ми виконали все необхiдне, але жодна капсула не розкрилася. Всi ув'язненi в них Сапозаври i Люди давно загинули.
   Всього камер виявилося чотирнадцять: по сiм в кожному ряду. Вони чергувалися через одну: капсула Сапозавра - капсула Людини, капсула Сапозавра - капсула Людини. Таким чином, життя собi i цивiлiзацiї в нашому Комплексi намагалися продовжити вiсiм Сапозаврiв i шестеро Людей.
   За Анабiозним залом перебували Iнкубаторний (для яєць сапозаврiв) та Малюковий (для новонароджених дiтей) зали, але все обладнання або розклалося вiд часу, або скам'янiло. Численнi картинки на стiнах з написами мiж ними як в комiксах розповiдали про загибель цивiлiзацiї Сапозаврiв.
   Генрi кинув всi сили i грошi на пошуки подiбних анабiозних залiв i мотався по всьому свiту. Знаючи як i що шукати, археологи вiдкрили такi зали майже в усiх знайдених комплексах, але нiде не вдалося воскресити жодного представника Древнiх. Пiд Сахарою, правда, була знайдена одна капсула з частково не скам"янiлими мумiфiкованими тканинами, i генетики намагалися видiлити з них життєздатний матерiал, але поки цi роботи не принесли позитивних результатiв.
  * 2 *
   Систематизуючи записи з рiзних Комплексiв, ми створювали загальну картину загибелi Стародавньої Цивiлiзацiї.
   Приблизно сiмдесят мiльйонiв рокiв тому Рiй Комет довжиною у пару мiльйонiв свiтлових рокiв на шаленiй швидкостi наблизився до Сонячної Системи. Хоча основна маса Роя рухалася повз, окремi комети залiтали в Сонячну Систему. Першим постраждав Нептун. Комета, що пролiтала повз, захопила з собою не тiльки його супутники, а й атмосферу, воду i все живе, що на нiй було. Евакуацiя населення з планетоїда почалася занадто пiзно, тому врятуватися вдалося лише близько ста двадцяти тисячам Сапозаврiв, близько вiсiмдесяти семи тисячам Рептилоїдiв i приблизно п'ятдесяти двом тисячам мiсцевих Людей. Їх кораблi попрямували до Марса i Землi.
   Поки вони летiли, на внутрiшнiх планетах прискореними темпами будувалися житловi пiдземнi комплекси з максимально комфортними для Зовнiшньопланетникiв умовами. В якостi тимчасових пристанищ були використанi майже всi Луни: чотири супутники Марса i два супутники Землi. Всi супутники, крiм системи пiдземних мiст i комунiкацiй оснащувалися також iнженерними системами для збереження атмосфери i двигунами, що перетворювали супутники на величезнi космiчнi кораблi.
   Умови життя на Землi були для переселенцiв недостатньо комфортними через велику силу тяжiння. Але коли катаклiзма зазнали супутники Сатурна Титан i Енцелад, з них, а також iз супутникiв Юпiтера - Iо, Європи, Ганiмеда, Каллiсто i СюЗаРу, рiзнi види Людей переправлялися саме на Землю, а бiльш комфортнi Марс i його супутники заселялися Сапозаврами i Рептилоїдами.
   Страшна катастрофа на Марсi отримала вiдгомони i в земнiй мiфологiї. Комета, випiрнувши раптово з Космосу i тримаючи курс прямо на Марс, дала Древнiм всього кiлька рокiв на порятунок. Саме тодi деякi Сапозаври i Рептилоїди у страху вирiшили покинути Сонячну Систему i направили свої супутники-кораблi в глибокий космос. Однiєю з перших Сонячну Систему покинув супутник Землi - ЛуРу, залишивши в небi над Землею самотню ЛуНу. Потiм втекли супутник Юпiтера СюЗаРу i два дрiбних супутника Марса ГуРу i ХуРу. Причому, якщо ГуРу i ХуРу вирушили слiдом за ЛуРу, то СюЗаРу полетiла зовсiм в протилежну сторону.
   Комета не зiткнулася з Марсом, а лише зачепила його хвостом, зiрвавши атмосферу i бiльшу частину морiв. Життя на ньому було знищене. Коли через двадцять рокiв земна експедицiя Сапозаврiв вiдвiдала вцiлiлi супутники ФоБоСо (створiння туманного моря) i ДеМеСо (67 озер), вони виявили там лише величезнi братськi могили Сапозаврiв, Рептилоїдiв i Людей, якi намагалися сховатися в їхнiх надрах. Обряд спалення тiл загиблих зайняв кiлька рокiв. З композитного матерiалу на основi попелу спалених на Марсi було побудовано величезне засмучене обличчя, що дивиться на Землю i зберiгає пiд собою кам'яний лiтопис загибелi всього живого на Марсi i його супутниках. З того часу, в переданих крiзь столiття легендах, змiненi назви Фобос i Деймос стали синонiмами Страху i Жаху...
   Бiльша частина сапозаврового населення Землi також вирушила в далекий космос. Лише деякi ентузiасти добровiльно залишалися на Землi, щоб допомагати Людям зберiгати цивiлiзацiю. Через брак мiсць на космiчних кораблях серед людей обирали тiльки найнеобхiднiших. Залишаючи бiльшу частину людей на Землi, їх творцi обiцяли, що коли-небудь повернуться за ними. Так люди племенi догонiв досi чекають своїх творцiв, якi вирушили до Сирiуса...
   Багато Людей, евакуйованих на Землю з iнших планет i супутникiв, не були пристосованi до життя на нашiй планетi. Однi були занадто великими, iншим не пiдходила атмосфера або харчування, третi не справлялися з мiсцевими бактерiями, четвертим не пiдходив жаркий клiмат i майже всiм - сила тяжiння. I хоча їх, в основному, поселяли в приполярних областях, вiруси, що вирвалися з дослiдницьких лабораторiй, теж додали свою ложку дьогтю в земну бочку меду. Багато видiв людей стали стрiмко вимирати i до того моменту, коли Великий Астероїд з хвоста Комети, що пролiтала повз, вдарив у Землю, на нiй залишалося всього близько п'ятдесяти семи тисяч Сапозаврiв, тридцяти шести тисяч Рептилоїдiв i сiм рiзних видiв Людей загальною чисельнiстю близько двох мiльярдiв чоловiк.
  * 3 *
   Шiстдесят п'ять мiльйонiв рокiв тому на Землю впав Великий Астероїд овальної форми з дiаметрами приблизно 7 на 14 кiлометрiв. У лiченi хвилини температура на Планетi зросла в середньому на п'ять градусiв, а потiм, через величезну кiлькiсть пилу, викинутого в атмосферу, рiзко впала. Материк Гондвана розколовся на кiлька частин. Величезне цунамi оббiгло всю Землю, змиваючи з неї все, що не було заховано в комплексах. Астероїд не тiльки розколов материк, а й став причиною геологiчних катаклiзмiв. То там, то тут вивергалися вулкани, суша йшла пiд воду, а вода заливала сушу. Утворювалися новi гори i западини. Багато видiв живих органiзмiв повнiстю вимерли, багато перебувало на межi зникнення...
   Комплекси Порятунку Цивiлiзацiї, створенi в рiзних частинах Землi, перед лицем неминучої катастрофи збирали в своїх примiщеннях всiх, кого могли вмiстити. Зрозумiло, в них не потрапили нi здичавiлi види людей, нi сапозаври, якi пiшли "у природу", та й бiльшiсть цивiлiзованих племен i поселень теж виявилися один на один зi стихiєю. Мiльйони анабiозних камер врятували в собi мiльйони життiв - i людей, i заврiв, i рептилоїдiв, i тварин. У надрах Комплексiв зберiгалися насiння плодiв i злакiв, коренеплодiв та iнших рослин. У спецiальних агрегатах зберiгався майже весь генофонд Землi.
   Як не дивно, все живе на планетi знищено не було. Хоча вимерла бiльша частина рiзних динозаврiв, з'явилася можливiсть для розмноження iнших тварин. Змiнився клiмат, змiнилася географiя, змiнилося все...
   Коли через п'ятдесят тисяч рокiв почали вiдкриватися анабiознi камери, "воскреслi" заври i люди побачили, що нiяких слiдiв цивiлiзацiї на Землi не залишилося. Величезним потрясiнням було i те, що безлiч Комплексiв виявилися знищеними або перебували пiд товщею води нових океанiв. Нi заводiв, нi фабрик, нi iнститутiв, нiчого... Лише дикi звiрi нишпорили по диких лiсах. На мiсцi колись запашних садiв розкинулися безкраї пустелi або хлюпалися хвилi нових морiв. Замiсть теплого i рiвномiрного клiмату на Землi виникли клiматичнi пояси. Приполярнi областi поступово остигали, покриваючись крижаною кiркою. Листянi дерева вчилися скидати листя при зниженнi температури, багато тварин стали впадати в тривалу сплячку, схожу на анабiоз. Частини розколотого материка поступово розпливалися в рiзнi боки i погрожували через кiлька мiльйонiв рокiв повнiстю вiдокремитися одне вiд одного.
   "Воскреслi" Древнi, провiвши аналiз, встановили, що всього збереглося дев'ять Комплексiв. У них зумiли вижити двi тисячi сiмсот сорок шiсть Сапозаврiв, тисяча вiсiмсот п'ятнадцять Рептилоїдiв i тисяча вiсiмнадцять Людей семи видiв.
   У цих абсолютно нових умовах треба було починати створення абсолютно нової цивiлiзацiї. А для початку треба було розмножитися. Ось як описує подiї пiсля Катастрофи один з нащадкiв ФеЗi - ДеБаГеФеЗi:
   "Я - ДеБаГеФеЗi (шiстсот четвертий ФеЗi). Те, що само собою зрозумiло для нас, може бути незрозумiлим для наших нащадкiв. Тому я змушений пояснювати елементарне. Мiй предок, який заснував наш Комплекс, називався ФеЗi - Творець Мрiї. За допомогою генетичного подовження життя i чотирьох анабiозiв вiн прожив сто двадцять сiм тисяч триста п'ятнадцять рокiв, давши свiту потомство зi ста двадцяти кладок загальною чисельнiстю тринадцять тисяч п'ятсот шiстдесят два Сапозаври. В останнє "воскресiння" з його останньої кладки вилупилося дванадцять Сапозаврiв. Знаючи про близькiсть своєї смертi, вiн обрав з них одного найтямущого i найживучого, назвавши його РеФеЗi - Другий Фезi, i почав навчати, готуючи собi замiну. РеФеЗi, проживши загалом сто двадцять двi тисячi п'ятсот тринадцять рокiв, залишив своїм нащадком найбiльш перспективного з останньої кладки - ХеФеЗi - Третього ФеЗi. Усi наступнi ФеЗi були гiдними спадкоємцями ФеЗi i постiйно оновлювали i переписували на композитнi носiї всi знання колишньої цивiлiзацiї, створювали новi цивiлiзацiї до Падiння Великого Астероїда i продовжували iснування Комплексу.
   До Великого Астероїда я був уже Шiстсот Четвертим спадкоємцем ФеЗi i менi було в цiлому сто сiмнадцять тисяч триста два роки. Це повинно було бути моє останнє "Пробудження", але Астероїд змусив нас пiти в анабiоз достроково. Автоматична система розбудила нас через п'ятдесят три тисячi рокiв пiсля Катастрофи. На всьому новому материку уцiлiлим виявився лише наш єдиний Комплекс.
   Нам пощастило: наш Комплекс, що розташовувався в центрi Гондвани, тепер опинився в пiвденнiй частинi нового материка, названого нами АФРiКа (аФ - пiсля, Рi - загибель, Ка - керiвництво; АФРiКа - Центр керiвництва пiсля загибелi). У нашому Комплексi вижили триста сiмдесят два Сапозаври, сто тринадцять Рептилоїдiв i сто сiм Людей п'яти видiв, три з яких були Зовнiшнiми (нащадками людей з iнших планет). Запустивши i оновивши внутрiшнi системи, ми вирiшили випустити розвiдувальну групу в зовнiшнє середовище.
   Величезний гiрський масив, в якому створювався наш Комплекс, майже повнiстю вцiлiв, всi його околицi покривали непрохiднi лiси, наповненi новими дрiбними тваринами, переважно, як не дивно, ссавцями. Вимиранню пiддалася чверть всiх видiв i сiмейств живих iстот, як на сушi, так i на морi. Майже всi види вцiлiлих динозаврiв виявилися на межi вимирання. Нащадки Сапозаврiв, якi траплялися нам у лiсах, виявилися абсолютно дикими хижаками з обмеженими розумовими здiбностями. Це й не дивно - картину деградацiї ми i нашi предки спостерiгали останнi кiлька мiльйонiв рокiв до Астероїда. На пiвнiч вiд гiрського масиву в декiлькох сотнях кiлометрах (сучасна Сахара) виявилося велике, поступово зникаюче внутрiшнє море, приблизно на такiй же вiдстанi на пiвдень, захiд i схiд плескалися води абсолютно нових морiв.
   Найближчий до нас Комплекс, що будувався на сходi, виявився затопленим. Кiлька спроб проникнути в нього, здiйснюваних нами протягом десяти з половиною тисяч рокiв, не мали успiху. На жаль, всi його мешканцi загинули, так i не вийшовши з анабiозу.
   Зв'язавшись з уцiлiлими Комплексами, ми взялися за вiдродження цивiлiзацiї. У першу чергу необхiдно було вiдбудувати всю необхiдну iнфраструктуру для виробництва потрiбних матерiалiв, механiзмiв, устаткування, машин i так далi. В умовах гострої нестачi робочого персоналу до цих робiт, в основному, залучали Людей, даючи їм лише необхiднi для робiт знання. Слово ЖМьГо - робоча людина - у них не прижилося, вони стали називати себе РаБи.
   Нас, древнiх носiїв цивiлiзацiї, Люди називали Богами ще до Астероїда, слiдуючи якимсь своїм мiфам про створення Людини. Всi Боги протягом року дали по кладцi i збiльшили свою чисельнiсть до чотирьох тисяч чотирьохсот сiмдесяти одного. Одного зi своїх нащадкiв я призначив спадкоємцем i дав йому iм'я ДеБаШеФеЗi - Шiстсот п'ятий ФеЗi. Так само вчинили i всi нашi ЩРГо (вченi), СРГо (iнженери), ЖРГо (робочi), якi у це пробудження мали здiйснити обряд Самоспалення. Завдяки генетично отриманим знанням, все наше потомство майже вiдразу ж включилося до роботи в мiру своїх сил.
   Рептилоїди i всi три види Зовнiшнiх, яким новi умови життя на Землi абсолютно не пiдходили, почали будiвництво космiчного апарату для польоту на ЛуНу, не дивлячись на вiдсутнiсть з нею зв'язку. Тимчасово довелося переселити Рептилоїдiв до внутрiшнього моря на пiвночi, а Зовнiшнiх - в пiдземнi споруди, випаленi лазерами на його берегах.
   Люди, хоча i могли давати потомство щороку, змушенi були виховувати його до восьми рокiв. Лише пiсля досягнення цього вiку ми могли залучати їх до необхiдних робiт. Всi цi вiсiм рокiв їх доводилося навчати всьому - i ходити, i говорити, i читати, i писати i виконувати необхiднi завдання... Довелося обмежити навчання рабiв лише виконанням найпростiших робiт, вiдбираючи лише найбiльш здiбних для подальшого навчання. Щоб оновити обладнання, машини, автомати i механiзми, потрiбнi були заводи. Для побудови заводiв потрiбнi були метали та iншi матерiали. Для їх видобутку в умовах вiдсутностi механiзмiв доводилося використовувати фiзичну силу рабiв з елементарними сокирами, молотками, лопатами, екскаваторами, ломами.
   Людей ми розселили в невеликих поселеннях на околицях Комплексу i бази Рептилоїдiв-Зовнiшнiх. Вони виконували видобуток копалин, будiвельнi роботи, виготовлення первiсних iнструментiв, потiм первiсну збiрку механiзмiв пiд керiвництвом iнженерiв, але бiльшiсть були зайнятi на роботах по вирощуванню овочiв, фруктiв, злакiв i створенню тваринницьких господарств. Нам всiм потрiбна була їжа.
   Деякi види людей змiшувалися, утворюючи життєздатнi гiбриди нових видiв. Щоб надати їм необхiднi якостi i гармонiйного зовнiшнього вигляду, нашим генетиками доводилося багато працювати. Але i пiсля всiх перетворень новi люди, успадкувавши дещо вiд Зовнiшнiх, були мало пристосованi до життя на Землi.
   В результатi злагодженої роботи всiх уцiлiлих Комплексiв менше, нiж через тисячу рокiв виникли дев'ять Осередкiв Цивiлiзацiї, якi створили свої держави майже на всiх нових материках. Дванадцять видiв Нових Людей створювали свої власнi держави, кожне для окремого виду. Знову з'явилися лiтальнi земнi i космiчнi апарати, комп'ютери, чудовi будiвлi, науковi установи, вiдновлювалися i переписувалися знання Древнiх, навчалися новi поколiння, поновилися польоти на МаРСi i ЛуНу..."
   Нам стало вiдомо, що пiсля Першого Пробудження (так Сапозаври назвали вихiд з анабiозу пiсля Падiння Великого метеорита) тривалiсть життя розумних iстот почала значно скорочуватися. Причому вони розучилися передбачати день своєї кончини. У цих умовах традицiя Самоспалення була скасована i замiнена просто спаленням пiсля факту смертi. ДеБаГеФеЗi помер приблизно через дев'ять тисяч рокiв. Його прах був замiшаний в композитний будiвельний розчин, який використовували при будiвництвi Нового Мiста.
   Приблизно через пiвтисячi рокiв пiсля пробудження Рептилоидам i Зовнiшнiм вдалося побудувати кiлька великих космiчних кораблiв i вони полетiли хто на ЛуНу, вiдновивши старi i збудувавши там новi бази, а хто i в дальнiй космос слiдом за своїми предками.
   Забезпечивши розвиток цивiлiзацiї на Землi, найперспективнiшi з учених Сапозаврiв i Людей знову пiшли в анабiоз. На цей раз їх було менше - 107 Сапозаврiв, 45 Рептилоидiв i 100 Людей. Все iнше населення, що розмножилося, залишилося жити далi в квiтучих мiстах i державах.
  *4*
   Подальшi нащадки ФеЗi стали називатися просто Наступний Фезi - АФаФ Фезi (аФ - пiсля; подвiйне аФ - наступний). Один з АФаФ ФеЗi, який вийшов з анабiозу приблизно тридцять мiльйонiв рокiв тому писав:
   "Якби на теперiшню Землю подивився мiй предок ФеЗi, вiн би її не впiзнав. В результатi численних катаклiзмiв, серiї похолодань i повеней, розколу Гондвани, змiни нахилу земної осi i всього iншого, утворилося дев'ять материкiв. (Назвемо їх сучасними назвами: Пiвнiчна i Пiвденна Америка, Атлантида, Антарктида, Африка, Європа, Гiперборея, Азiя i Австралiя). По їх просторам блукали стада абсолютно нових тварин, переважно ссавцiв. З заврiв збереглося лише кiлька видiв, у тому числi крокодили, варани i безлiч змiзернiлих ящiрок. Великi заври залишилися тiльки в теплих широтах, але ознак розуму у них не спостерiгалося, вони здичавiли. Деградованi протягом декiлькох мiльйонiв рокiв люди повнiстю зникли. Залишилися лише кiлька видiв людиноподiбних (маються на увазi нащадки мавп i людей, австралопiтеки, еректуси, хабiлiуси) - та й то лише в деяких районах Африки i Азiї. На цих рештках людського матерiалу ми знову створювали нову Людину, схрещуючи її з Людьми, що вийшли з анабiозу. Вже в сотий, якщо не бiльше, раз ми змушенi були створювати цивiлiзацiю з нуля..."
   Але i ця цивiлiзацiя безслiдно зникла. Вiдновлювати все з нуля доводилося все меншiй кiлькостi Сапозаврiв i Першолюдей. Рептилоїди вимерли остаточно.
   Приблизно три мiльйони рокiв тому зберiгся лише невеликий осередок диких людиноподiбних в Африцi. У збережених Комплексах вимирали останнi Сапозаври. Тепер Богами стали Першолюди. Зхрещуючись з дикими людьми, вони знову i знову створювали Людину. Як же вона не була схожа на те досконале творiння, яке створювалося спочатку!..
   Коли приблизно сто тисяч рокiв тому Боги вийшли з анабiозу, вони виявили кiлька нечисленних видiв людей на рiзних континентах: Неандертальцiв в Європi, Кроманьйонцiв в Африцi, Кловесiв в Америцi, Атлантiв в Атлантидi, Арiйцiв в Гiпербореї, Флоренсiв i Лемурiйцiв в Австралiї та Денисiвцiв в Азiї. Антарктида опинилася пiд шаром льоду. Дозволивши цим подобам Людей розвиватися самостiйно i лише давши їм невеликий поштовх у планi розвитку, перемiщення i змiшування, Люди i кiлька Сапозаврiв з уцiлiлих п'яти Комплексiв створили три вогнища розвинутої цивiлiзацiї: Атлантиду, Гиперборею i Лемурiю.
   - Цiкаво. - Задумливо мовила Дiна, вiдiрвавшись вiд расшифровування каменю. - Чому вiд цих цивiлiзацiй не залишилося нiяких слiдiв?
   - Своїх померлих, як вiдомо, вони не ховали, а спалювали. - Вiдгукнувся Леон Кевинтон. - От тому ми до цього часу i не знали про iснування розвинених та гармонiйних Людей, знаходячи лише кiстки дикунiв.
   - А будiвлi? А споруди? А механiзми? - Не вгамовувалася Дiна.
   - Щось знищено часом, щось розтягли нашi предки для своїх потреб. - Втрутився я. - Ну а всi цi мегалiтичнi споруди - може, це спроби наслiдування Заврiв i Першолюдей?
   - Може бути... - Сумно зiтхнула Дiна i продовжила роботу.
   Джина Леннi i Седрiк Роуз натрапили на дивовижнi записи приблизно шiстдесятитисячного вiку. Згiдно з ним, у чергове пробудження Богiв у трьох уцiлiлих Комплексах, мiж орбiтами Юпiтера i Марса з'явився планетоїд НiБiРу, i на Землю спустилися АННуНаКи. Побачивши здичавiлих людей на просторах Азiї, вони зумiли зiбрати їх i почати вiдновлення цивiлiзацiї з нуля. Сапозаври i Першолюди вiдновлювали в цей час Атлантиду, в чому АННуНаКи їм теж допомагали. Гiперборея до цього часу припинила своє iснування, пiшовши пiд кригу i води Пiвнiчного океану. За допомогою АННуНаКiв на цей раз цивiлiзацiю вдалося вiдновити значно швидше. Через деякий час вони полетiли, а Людство, кероване з Комплексiв всього декiлькома Сапозаврами i Богами-Першолюдьми, знову розвинулося до рiвня космiчних польотiв.
   Все б нiчого, але психологiя нового Людства сильно вiдрiзнялася вiд психологiї Сапозаврiв. В умовах постiйної боротьби за виживання, Люди придбали ген агресiї до себе подiбних. Почалися вiйни мiж рiзними державами, що закiнчилися ядерним знищенням майже всiх вогнищ цивiлiзацiї. Через ядерну зиму почався новий льодовиковий перiод. Вцiлiли тiльки Атлантида i Шумер, що знаходилися на рiзних рiвнях розвитку, та кiлька Комплексiв - в Пiвнiчнiй Америцi, Африцi i в Австралiї.
   Метеоритний шторм, що пронiсся над Землею 12-13 тисяч рокiв тому, знову змiнив клiмат Землi. Холод змiнився потеплiнням, почався Всесвiтнiй Потоп. Зникли культури Кловес в Америцi, цивiлiзацiя Шумерiв, затонула Лемурiя, а з Атлантиди вдалося врятуватися всього декiльком сотням жителiв.
   Цього разу "прокинулись" лише Боги з нашого африканського Комплексу. До цього часу Сапозаврiв в ньому вже не було. Людиноподiбнi, двох-з-половиною-метровi Боги вiдвiдали вже мертвi Комплекси в iнших частинах свiту, дали зачатки знань i умiнь вцiлiлим там людям. В мiсцях, найбiльш перспективних для розвитку, вони заснували поселення Богiв i вступили в контакт з Олiмпiйцями - триметровими вихiдцями з Атлантиди, якi оголосили себе Богами i почали правити на берегах Середземного моря i Центральної Америки людьми, зiбраними ними в новi поселення. Завдяки допомозi Справжнiх Богiв (так себе назвали Першолюди) цивiлiзацiя знову почала розвиватися.
   На руїнах Єгипту, Шумеру, Iндiї, Ольмеку практично вiдразу виникали мiста-держави i навiть цiлi цивiлiзацiї з високими знаннями математики, медицини, астрономiї, архiтектури, земельних справ. У нових умовах, Першолюди, що стали Богами, але жили вже всього по двi-три тисячi рокiв, i нащадки Атлантiв, що жили по тисячi-пiвтори рокiв, не могли вiдновити достатню кiлькiсть анабiозних камер. Бiльшiсть з них стали кам'яними монолiтами з ув'язненими в них Сапозаврами i Людьми, якi так i не прокинулись. Новi камери вдавалося заново вiдбудовувати за допомогою малюнкiв та iнструкцiй. Проте i Справжнi Боги, i Боги-Олiмпiйцi поступово вимирали. Через п'ятсот - тисячу рокiв бiльшiсть з вогнищ цивiлiзацiй зникли. Вiдбувалася втрата знань i наступала нова "дикiсть"...
  * 5 *
   Ми продовжували роботи по розшифровцi записiв, якi дiйшли до нас через мiльйони i тисячi рокiв, простежуючи сумну iсторiю загибелi Богiв i Першолюдей. Iнодi на мене накочувало неясне почуття туги i безвиходi. А порiвняння свого зовнiшнього вигляду з гармонiйним i прекрасним виглядом Першолюдей викликало бурю комплексiв. Руки опускалися вiд безсилого почуття недосяжностi iдеалу, як зовнiшнього, так i внутрiшнього...
   В цей же час подiбнi нашiй бригади працювали в багатьох iнших точках Землi, по крупицях витягуючи з каменiв новi знання. Все бiльше i бiльше здобутих вiдомостей вщент розбивали пiдвалини нашої iсторiї.
   I от якось вранцi мене розбудив дзвiнок.
   - Хелло, Ернi! - Привiтав мене як завжди безжурний i бадьорий Генрi Уiлфрi. - Як справи?
   - Працюємо. - Знизавши плечима вiдповiв я.
   - А як ти вiднесешся до перельоту в Антарктиду? Га? Разом зi своєю командою?
   - А що там такого цiкавого?
   - Та нiчого особливого... Якщо не брати до уваги дечого, виявленого пiд льодами! I ти знаєш, моє чуття пiдказує менi, що тут буде щось дуже цiкаве! Ще бiльш цiкаве, нiж ми виявили до цього часу. А моя iнтуїцiя мене ще нiколи не пiдводила!
   - Так, про твою iнтуїцiю по всьому свiту ходять легенди. - Погодився я. - Гаразд, ми вилiтаємо.
   Майже в самому центрi Антарктиди, трохи ближче до Африки, бури, що видобували зразки льоду з великих глибин, наткнулися на щось незрозумiле. В одному з кернiв мiж двох шарiв звичайного льоду виявився двадцятиметровий шар льоду желеподiбного. Плавився такий лiд при температурi мiнус чотири з половиною градуси, перетворюючись на, здавалося б, звичайну воду. Хiмiчний аналiз показав, що кристалiчна решiтка такої води вiдрiзняється вiд звичайної, тому при замерзаннi вода перетворюється на желе, яке не розширюється, як розширювався би лiд. Твердого стану така вода не мала навiть при дуже сильному охолодженнi.
   - Ну як тобi? - Веселився Генрi, ширяючi на своєму гравiкрiслi по всьому кабiнету в антарктичному комплексi. - Ми вже розiгрiвали цю водичку - виходить звичайний пар. При охолодженнi знову отримується отака дивна вода. Ми навiть виводили її у вiдкритий космос - там вона збиралася у великi шматки желе, i навiть космiчний холод не перетворював її на лiд! Здорово, правда?
   - Здорово, звичайно. Але яке вiдношення ця дивна вода має до моєї команди? Думаю, Вам потрiбнi фiзики, а не археологи-криптологи.
   - Е, не кажи! Ти ще не все знаєш. - Пiдморгнув Уiлфрi.
   - Ну, то скажи менi! - Я вже втрачав терпiння вiд цiєї "загадковостi" свого Боса.
   - Сканування показало, що цей желеподiбний лiд займає певний простiр. Так би мовити, деяку систему крижаних печер. А в цих печерах знаходяться...
   - Ну, не тягни вже!
   - Там знаходиться щось дуже схоже на анабiознi камери! - Випалив Генрi. - Ернi! Це ж загиблий антарктичний Комплекс! I саме тобi я доручаю його дослiджувати.
   - Як? - Запитав я. - Ми повиннi повзати в цьому желе i щось намагатися вiдшукати?
   - Нi. - Урочисто в позi пам'ятника застиг Генрi. - Ми нагрiємо це желе!... Розумiєш, якщо точка його плавлення на чотири градуси нижче точки плавлення звичайного льоду, то коли ми нагрiємо його до мiнус трьох, перетворивши на воду, звичайний лiд навколо залишиться твердим.
   - I?
   - I ви зможете плавати там, як у звичайнiй пiдводнiй печерi! - Генрi ляснув долонями по пiдлокiтниках i крiсло опустилося на пiдлогу.
   Вже за два днi була готова крижана шахта дiаметром до двох метрiв. Вся моя команда криптографiв у складi п'яти чоловiк, одягнених в утепленi водолазнi костюми, i п'ять чоловiк iнженерно-рятувальної служби почали спуск у крижану шахту. На глибинi близько ста десяти метрiв ми почали занурюватися в пiдiгрiту до мiнус трьох градусiв воду.
   Внизу була система з п'яти залiв, вирубаних у льодi. На стiнах виявилися вже знайомi нам малюнки та iєроглiфи Сапозаврiв, пiд водою стояли механiзми i апарати, якi не збереглися в iнших комплексах. А в центральному залi бiля дальньої стiни стояли анабiознi камери.
   Ми вели трансляцiю на поверхню свого занурення i подорожi по залах, тому Генрi Уiлфрi все бачив. Вiн наказав нам пiднiматися, а технiкам вiдкачати всю "неправильну" воду. Вiдкачана вода була незабаром вiдправлена на "велику землю" для дослiджень, а наша група змогла спуститися в уже висушений Антарктичний Комплекс.
   Нiщо тут не пiддалося скам'янiлостi, бо знаходилося не серед каменiв, а серед нехай i неправильною, але води. Саме ця вода i зберегла все в первозданному виглядi. Три анабiознi камери виглядали цiлком робочими. За допомогою кранiв i лебiдок їх пiдняли на поверхню i одразу ж помiстили в великi вантажнi вертольоти. Ми залишилися розшифровувати i вивчати новi знахiдки, а наш Бос разом з цiнним вантажем полетiв до науково-дослiдного iнституту Сапозаврiв, створеного за останнi кiлька рокiв у Бостонi.
   Iз записiв, збережених на композитних пластинах, ми дiзналися, що з настанням одного з льодовикових перiодiв, мiсцевi Боги, рятуючись, вирiшили затопити свiй Комплекс водою. А щоб вода, охолоджуючись i розширюючись, не могла розчавити цiнне обладнання та ув'язнених у ньому Сапозаврiв, воду модифiкували, змiнивши її кристалiчну решiтку.
   Ми всi працювали в якомусь напруженому очiкуваннi дива. Невже нам вдасться розбудити справжнього Бога? Якi знання вiн зможе нам передати? Як це вплине на розвиток нашої цивiлiзацiї? Що взагалi нас чекає?..
   Через кiлька днiв Генрi Уiлфрi повiдомив нам, що тести показали повну справнiсть анабiозних камер. У спецiально збудованому i утепленому примiщеннi з клiматом i атмосферою близькими до мезозою, були пiдготовленi бригади медикiв i перекладачiв, щоб гiдно зустрiти "пробуджених".
   Пробудження призначили на двадцять п'яте липня. Ми з Дiною, звичайно ж, полетiли туди.
   I от через скло балкона, влаштованого по периметру примiщення для динозаврiв, ми побачили, як кiлька людей почали виконувати манiпуляцiї для вiдкриття однiєї з камер. Двi iншi камери поки залишалися законсервованими в iнших залах-ангарах. Нуднi години чекання, за якi надiя змiнювалася вiдчаєм. Одна за одною вiдкривалися оболонки камери, i ось - остання напiвпрозора мембрана розсунулась. Технiки вiдкрутили крани, якi подавали дихальну сумiш до нiздрiв Сапозавра, по електродах, закрiплених на його тiлi, пробiгли iскри...
   Технiки вiдступили на кiлька метрiв в очiкуваннi... П'ять хвилин... Десять... Нiчого не вiдбувалося. Невже Сапозавр загинув?... Але ось на тринадцятiй хвилинi його повiки затремтiли i по його шкiрi прокотилася судомна хвиля. Гучний подих - i на нас подивилося золотисто-зелене око п'ятиметрового Бога, який мiстив у своїх генах всi знання древньої цивiлiзацiї....
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"