Аннотация: До пенсiї ще далеко, а з роботи звiльнили. Куди пiти жiнцi похилого вiку? Звичайно ж, у моделi! I все було би добре, якби ж студiя, в яку я потрапила, не була замiшана в кримiналi...
ЕСНЕ
ПОВIСТЬ
(31 липня 2017 року)
* 1 *
Мене звiльнили з роботи. Несподiвано, але i я потрапила пiд скорочення. "Пропрацювала на одному мiсцi двадцять чотири роки - i на тобi! А до пенсiї ще цiлих дванадцять рокiв... Де шукати роботу.. Особливо важко шукати роботу, коли i працювати-то зовсiм не хочеться... Певне, i сьогоднiшнiй день виявиться марним витрачанням макiяжу". - Я йшла по веснянiй вулицi, освiтленiй яскравим i веселим травневим сонцем, та розглядала всi оголошення i вивiски, що траплялися по дорозi. В голову лiзли безрадiснi думки: "Виявляється, в мiстi найбiльше банкiв i аптек. Мабуть, люди тiльки й роблять, що беруть кредити та лiкуються. Взяв кредит - i в аптеку... А ще дуже багато рiзних кафешок i забiгайлiвок. Отже, спочатку - в банк за грошима, потiм можна поїсти, а пiсля такої їжi i нервiв з приводу кредиту - в аптеку... Виклав усi грошi на лiкування - i знову в банк за кредитом... Хоча, якщо нiде не працюєш, то i кредит не дадуть... Тодi i в банк, i в аптеку йти марно..." - Тут в голову пролiз вираз Коко Шанель: "Все в наших руках. Тому їх не можна опускати!" - "Що, отак i ходити весь час з пiднятими вгору руками?" - Я мимоволi пiдняла руки вгору, i одразу ж в них менi хтось прямо на ходу тицьнув папiрець. Це виявився глянсовий буклет чорного кольору, на якому свiтилися яскраво жовтi великi лiтери: "ЕСНЕ".
Що таке "ЕСНЕ"? Я розгорнула буклет: на першiй сторiнцi пояснювалося, що "ЕСНЕ" - це Експериментальна Студiя Нiгтьової Естетики, яка запрошує на роботу жiнок i дiвчат у вiцi вiд 18 до 68 рокiв в якостi фото-моделей для демонстрацiї творчостi дизайнерiв нiгтiв. На другiй сторiнцi мiстилося кiлька фотографiй: портрет молоденької дiвчини, що поправляє зачiску рукою з фантазiйним розписом i стразами на нiгтях; портрет жiнки середнього вiку, яка рукою тримається за сережку у вусi, а нiгтi в неї оздобленi мiкроскульптурою з блискучими каменями; i портрет чарiвної бабусi, що надягає окуляри, пальцi якої, прикрашенi каблучками, також розписанi хитромудрим манiкюром. Третя сторiнка запрошувала всiх бажаючих на кастинг iз зазначенням адреси i часу його проведення.
Думки вiдразу ж потекли iншим руслом: "Може, менi до пенсiї попрацювати моделлю?" - I я вiдразу ж побачила себе на подiумi у спалахах камер, кипи журналiв з моїм обличчям на обкладинках, турне по рiзних країнах, готелi, пляжi, басейни... "Ага, модель пiд п'ятдесят!" - Всi пляжi-готелi i подiуми-журнали згорнулися в трубочку i загорiлися синiм полум'ям. "Хоча, адже там i бабуся була..." - З погаслого полум'я потягнулася блакитна смужка диму i поступово згорнулася у сердечко. - "Чим чорт не жартує, може, i менi пощастить?! А якщо не потраплю у моделi, то, може, у них для мене iнша робота знайдеться..." - Сердечко перетворилося на мокру ганчiрку на швабрi i сунулося менi в руки. - "Була не була! Пiслязавтра їду на кастинг!" - Я подумки вiдкинула ногою вiдро з водою, осiдлала швабру i рiшуче полетiла додому.
* 2 *
Вийшовши на останнiй зупинцi автобуса, я подивилася на годинник - дев"ять тридцять шiсть. До кастингу ще двадцять чотири хвилини. "Яка я пунктуальна!" - Подумки похваливши себе, я озирнулася. Мiсто тут закiнчувалося, далi тяглися гаражi, якiсь ангари i контейнери. У буклетi було написано, що треба пройти повз гаражi направо, приблизно вiсiмсот метрiв, до червоної хвiртки. Знизавши плечима, я пiшла вздовж гаражiв, старанно обходячи ями i вибоїни, щоб не зiпсувати новi туфлi, витягненi мною з коробки з нагоди кастингу. Дiйсно, незабаром гаражi закiнчилися i за ними потягнувся високий сiрий паркан з новенькою металевою хвiрткою, пофарбованою свiжою яскраво-червоною фарбою. Я зупинилася перед хвiрткою i торкнула її пальцем - палець злегка прилип, але залишився чистим, фарба вже майже повнiстю висохла. Стукати у таку хвiртку не хотiлося. Я вiдiйшла вiд неї на пару крокiв назад i тодi помiтила, що праворуч вiд хвiртки, прямо на парканi встановлена маленька вiдео камера, а пiд нею - кнопка. "А для чого на парканi кнопка? Правильно! Щоб на неї натиснути!"- I я рiшуче придавила кнопку пальцем.
Чомусь менi захотiлося зiграти на кнопцi якусь мелодiю, i я почала вiдстукувати пальцем "Калину" Софiї Ротару. Не встигла я вiдстукати перший рядок, як над хвiрткою щось клацнуло i металевий голос обережно запитав:
- Хто там?
- Я! - Чесно вiдповiла я.
- Хто я? - Поцiкавився голос.
- Ваша майбутня модель! - Зухвало заявила я, взявши руки в боки для хоробростi.
- А, так ви на кастинг?! - В металевому голосi почулося полегшення.
- Так, хоча вiн менi i не потрiбен. Ви мене i так одразу же вiзьмете! - На нервовому грунтi мене понесло.
- Ну, тодi заходьте. - I хвiртка сама розкрилася, запрошуючи мене увiйти.
Тiльки я увiйшла за паркан, хвiртка вiдразу ж знову зачинилися. "Як мишка в мишоловцi!" - подумала я про себе, але все ж хоробро стала озиратися, переминаючись з ноги на ногу. Я стояла на бетонованiй дорiжцi, по обидва боки якої розлiгся рiвний широченний газон. Подекуди по газону були розкиданi невеликi художньо пiдстриженi кущi. Газони упиралися в два симетрично розташованих, практично однакових металевих ангари, а дорiжка вела до розташованого мiж ними двоповерхового цегляного котеджу з великим ганком-верандою, над яким нависав балкон, оповитий плющем. "Думаю, менi треба в будинок!" - зробила я висновок, не помiтивши в торцях ангарiв нi вiкон, нi дверей, i бадьоро вiдстукуючи пiдборами все ту ж "Калину" попрямувала прямо по дорiжцi.
Увiйшовши в дверi будинку, я опинилася в просторому холi, заставленому крiслами i диванами, на яких вже сидiло близько двадцяти - двадцяти п'яти представниць жiночої статi i поглядали то на вхiднi дверi, зустрiчаючи новоприбулих претенденток, то на широкi дверi в кiнцi холу по його центру. Всi сидячi мiсця були зайнятi. Я пройшлася по холу - справа i злiва вiд нього за високими розкiшними монстерами виявилися двi симетрично розташованi галереї з садовими лавками вздовж глухих стiн i безлiччю квiтiв у горщиках на пiдлозi бiля заскленого боку. На лавках теж сидiли дiвчата i жiнки рiзного вiку, але тут були й вiльнi мiсця. Я пiшла в лiву галерею, сiла навпроти квiтучого рододендрона, поклала ногу на ногу i озирнулася. Лiворуч, крiзь розлогу монстеру проглядав хол; направо в кiнцi приблизно десятиметрової галереї розташовувалися сходи на другий поверх; прямо, за склом галереї росли фруктовi дерева, за якими проглядала сiра стiна ангара. Вхiднi дверi в холi час вiд часу вiдкривалися i впускали чергову "модель".
Рiвно о десятiй годинi пролунав дзвоник i майже всi претендентки на роль моделей пiдскочили зi своїх мiсць. Я теж пiдiйшла ближче до холу. З центральних дверей вийшов молодий чоловiк в елегантному чорному костюмi, сорочцi персикового кольору i бордовiй краватцi-стрiчцi, перетягнутiй металевим затискачем у виглядi вовчої голови зi смарагдово-зеленими каменями замiсть очей.
* 3 *
- Здрастуйте, милi панi! - Театрально поклонившись на три боки однiєю лише головою, почав розпорядник. - Сьогоднi нам треба вибрати всього п'ятнадцять моделей, з якими ми зможемо укласти контракт. Нам треба обрати по п'ять представниць кожної групи: група "Юнiсть", група "Зрiлiсть" i група "Елегантнiсть". Наша вiдеокамера зареєструвала сiмдесят двi претендентки, якi не обiйшли наш кастинг своєю увагою. Призначений час настав i ми починаємо!
В холi та галереях злегка зашумiли, дехто, розштовхуючи сусiдок лiктями, рушив до розпорядника, iншi кинулися слiдом за ними, i на бiдного хлопця покотила хвиля жiнок, що намагалися прорватися першими. Я вирiшила перечекати цю хвилю збоку i щiльнiше притулилася до дiжки з монстерою.
- Милi панi! - Злякано замахав на це "цунамi" розпорядник, вiдступаючи на пару крокiв до дверей. - Не поспiшайте! Зараз до вас вийдуть нашi помiчники i розподiлять вас по групах! - I вiн сховався за дверима.
Приблизно через хвилину дверi знову вiдчинилися i до нас вийшли троє хлопцiв в однаковому одязi: чорнi штани i жилетки з атласними спинами, що видiлялися на тлi бiлих сорочок з засуканими рукавами i розстебнутими верхнiми гудзиками. Хлопцi швиденько подiлили мiж собою хол i обидвi галереї i роздiлили нас на три групи. У кожнiй групi виявилося по двадцять чотири конкурентки рiзного вiку. "Майже по п'ять чоловiк на мiсце" - подумала я i з тугою подивилась на стелю - "Прямо як колись в iнститут..." На стелi галереї, викладенiй гiпсовими плитами з орнаментом, розташовувався ряд люстр з кришталевими (чи скляними?) пiдвiсками, а в холi - одна велика люстра по центру i чотири таких же, як у галереях, по кутах.
Знову вийшов розпорядник. Хлопцi-помiчники вiдокремили по три кандидатки з кожної групи i тi зникли за таємничими дверима. Потяглися хвилини чекання. В кiнцi галереї, прямо над сходами, в стелi вiдкрилася одна з панелей i з утвореної нiшi опустився телевiзор. Такi ж телевiзори з'явилися i в холi, i в iнший галереї. Знiчев'я майже всi почали дивитися на екран.
На екранi показували ролик про рiзноманiття свiту манiкюру. В принципi, досить пiзнавальний ролик. До своїх сорока восьми рокiв я знала про манiкюр тiльки те, що можна почистити кутикулу, пiдточити або обрiзати нiгтi i покрити їх лаком. Останнiм часом я, правда, помiчала на руках молодi якiйсь розпис, але мала про це дуже туманне уявлення. А тут показали i рiзнi способи розпису нiгтiв, навiть невеликi сюжетнi картини в мiнiатюрi; i об'ємнi скульптурнi композицiї на нiгтях - якiсь квiточки, гiлочки, жучки i щось незрозумiло-фантастичне, розфарбоване фарбами та лаками; i аплiкацiї на нiгтях мiнi-копiй вiдомих свiтових шедеврiв; i прикраса нiгтiв стразами i дорогоцiнним камiнням. Всi цi витiвки виконувалися на пальцях як рук, так i нiг. Крiм того я дiзналася, що каблучки, виявляється, можна носити не тiльки на нижнiх фалангах пальцiв, але й на нiгтьовiй. На екранi демонструвалися рiзнi ювелiрнi прикраси з золота, платини, срiбла i їх сплавiв з чудовими камiнцями, яких в реальному життi менi бачити не доводилося.
Дверi випустили перших трьох претенденток.
- Ну, як? Що там було? Ви пройшли? - На щойно вийшовших з усiх бокiв посипалися запитання.
- Ой, нiчого не знаємо! - Почали тi вiдбиватися вiд насiдаючих на них. - Сказали, що потiм зателефонують.
- Самi все дiзнаєтеся! Нiчого страшного не було. - I першi випробуванi кинулися до дверей.
Нiчого не пояснювали i наступнi "моделi". Вийшовши з таємничої кiмнати, де проводився кастинг, вони вiдразу ж покидали хол. Я то ходила по галереї з кiнця в кiнець, то знову дивилася на екран, то розглядала пейзаж за вiкном...
Нарештi, хлопець у жилетцi вiддiлив вiд чекаючих i мене. Ми увiйшли в центральнi дверi i опинилися в величезному залi, заставленому по периметру столами, ширмами, софiтами, фото i кiно камерами, комп'ютерами i якоюсь апаратурою на столах та безлiччю людей за ними. Вiкон в залi не було - голi поштукатуренi стiни свiтло-сiрого кольору, двоє дверей такого ж кольору в кiнцi бiчних стiн, три майже непомiтнi дверi на протилежнiй вiд входу стiнi i безлiч ламп денного свiтла на стелi.
Стежити за всiма не було нiякої можливостi, тому що до нас пiдбiгла дiвчина в джинсовому комбiнезонi, вручила пластиковi файли i ручки i, вказавши на стiльцi бiля низьких столикiв, сказала:
- Спочатку заповнiть анкету, а потiм, у порядку виконання, обходьте столи проти годинникової стрiлки.
Я сiла до столу i подивилася на свiй файл. Зверху на ньому був приклеєний аркуш паперу, в верхньому лiвому кутку якого були зображенi великi цифри "37", а в правому красувався мiй портрет: камера зафiксувала, як я, взявшись у боки, стою перед хвiрткою. "Ну i дурний же у мене вигляд!.." - подумала я i почала заповнювати анкету, надруковану пiд знiмком.
Прiзвище, Iм'я, По батьковi - Нестерова Олена Сергiївна.
Вiк на даний момент - 48 рокiв.
Освiта - вища.
Мiсце роботи - безробiтна.
Сiмейний стан - самотня.
Чи готова до вiдряджень - так.
Заповнивши анкету, я пiдняла голову i озирнулася. Двi претендентки - молоденька дiвчинка i срiбна ставна дама вже сидiли за iншими столами i розмовляли з експертами. Я пiднялася. До мене вiдразу ж пiдбiгла дiвчина в "джинсi" i повела до одного з вiльних столiв. I тут все закрутилося, як на каруселi. За одним столом у мене оглядали руки, щось вимiрювали, зрiзали з нiгтiв зразки i закривали в пробiрки; за iншим те ж саме робили з ногами; за третiм задавали безлiч питань. Потiм фотографували окремо руки i ноги, змушували робити ними рiзнi рухи, приймати рiзнi пози. Потiм фотографували руки на тлi обличчя - то пiдперши ними голову, то поправивши окуляри або волосся, то доторкнувшись до вуха, то... I все це в такому шаленому темпi, що зосередитися було просто неможливо. На кожному етапi експерти щось вносили в комп'ютер, щось записували на якихось картках, в кутку яких стояв мiй номер - 37, тож мiй файл ставав все товщим i товщим. Описавши повне коло по кастинговiй залi, я знову опинилася поблизу широких вхiдних дерев'яних дверей. Одразу ж поруч зi мною як з пiд землi виникла "джинсова" дiвчина.
- Так... Тут вже все?.. - Вона вихопила з моїх рук повний файл i швидко переглянула його вмiст. - Усе! Можете йти додому. Вам потiм зателефонують! - I вона знову кудись полетiла, несучи з собою мiй заповнений файл.
Розгублена, вийшла я в хол i деякий час стояла злегка ошелешена. Тих, що поки не пройшли кастинг, залишалося вже менше половини. Вони тiльки запитально пiдняли на мене очi, але вже нiхто з питаннями не пiдходив. Я невизначено знизала плечима i попрямувала до виходу.
* 4 *
Додому я повернулася вже увечерi. У всьому тiлi вiдчувалася неймовiрна втома. Щоб зняти напругу, я вирушила у ванну, набрала побiльше води, збила густу пiну i занурилась у неї... Прокинулася я, коли вода в ваннi вже помiтно охолола. "Пора лягати спати" - подумала я, вилiзла, витерлася i вирушила до лiжка.
Кiлька днiв нiяких звiсток про те, чи пройшла я кастинг у це "ЕСНЕ", я не отримувала. Нiяких дзвiнкiв, нiяких письмових повiдомлень. I звернутися нiкуди - на рекламному буклетi не було телефонного номера, а там я не запитала.
"Ну, що ж, мабуть, знову треба вирушати на пошуки роботи" - подумала я, заглядаючи до порожнього холодильнику i марно намагаючись знайти там хоч щось їстiвне. Все їстiвне кудись випарувалося. Шлунок обурено загарчал. Я згадала, що через кастинг вчора абсолютно нiчого не їла i вирушила перевiряти гаманець. Перерахувавши всi папiрцi i копiйки, я склала список того, що могла на них купити: пачку кефiру, невелику булочку, пару помiдорiв i шматочок ковбаски. "Якщо сьогоднi я не знайду роботу," - подумки звернулася я до вiкна, - "то доведеться йти до бомжiв". - Вiкно нiчого не вiдповiло.
I тут задзвонив телефон!!!
- Олена Нестерова? - Запитав жiночий голос у трубцi.
- Так.
- Ви пройшли кастинг в студiю "ЕСНЕ".
- Справдi?
- Якщо ви ще не передумали у нас працювати, то приїжджайте сьогоднi на дванадцяту годину для укладання контракту.
- Туди, де проводився кастинг?
- Так. I прихопiть з собою паспорт. - Голос вiдключився.
Швиденько привiвши себе в порядок i кинувши паспорт в сумочку, я помчала до зупинки. По дорозi купила прямо на вулицi пирiжок та паперовий стаканчик кави i влетiла в автобус, який вже вiдходив. Плюхнувшись на вiльне сидiння я, не вiдчуваючи нiякого смаку, зайнялася знищенням свого снiданку. Думок у головi не було нiяких.
На останнiй зупинцi разом зi мною з автобуса вийшли ще кiлька жiнок i попрямували в ту ж сторону, що i я. "Напевно, їх теж вiдiбрали" - подумала я i додала кроку. Бiля червоної хвiртки вже стояла одна зовсiм молоденька дiвчина в мiкроспiдницi по саме "не балуйся". Побачивши нас, вона спiшно натиснула кнопку i хвiртка розчинилися. Дiвчина шмигнула в неї. Бабуся, яка бадьоро йшла попереду з паличкою, пiдбiгла i притримала хвiртку, щоб та не закрилася. Тут пiдiйшла i я, а за мною ще троє. Ми всi увiйшли, пропускаючи одна одну, i пiшли до котеджу.
У холi вже сидiло п'ятеро здобувачок роботи. Одна зовсiм молоденька дiвчина була в iнвалiдному вiзку. "Невже i її вiдiбрали? А що, якщо руки i ноги в неї гарнi, то яка рiзниця, чи може вона ходити?" Ми розсiлися по вiльних крiслах та диванах. Протягом десятьох хвилин у хол увiйшли ще чотири жiнки. "Рiвно п'ятнадцятеро" - подумки перерахувала я всiх присутнiх i подивилася на годинник. Була без трьох хвилин дванадцята.
О дванадцятiй пролунав дзвiнок i в хол вийшов вчорашнiй розпорядник.
- Я бачу, всi вже зiбралися! - З радiсною посмiшкою звернувся вiн до нас. - I ми можемо приступити до укладання контрактiв. Щоб не виникало нiяких питань, для початку скажу кiлька слiв. Думаю, нам буде зручнiше спiлкуватися за круглим столом.
Одразу ж з обох галерей вийшли вчорашнi хлопцi-помiчники i, склавши iз секцiй величезний круглий стiл, присунули до нього крiсла i запросили нас зайняти новi мiсця. Ми розсiлися за столом, розпорядник став бiля столу спиною до дверей, що вели до кастингового залу, i почав свою промову:
- Милi панi! Я радий повiдомити вам, що ви всi пройшли дуже складний вiдбiр i можете стати модельними представницями нашої Експериментальної Студiї Нiгтьової Естетики!!! - Ми заплескали в долонi, а розпорядник вклонився на три боки.
- Робота у нас буде i складна, i цiкава! У нас буде безлiч зйомок, показiв, експозицiй! Ми будемо подорожувати по рiзних мiстах i країнах! Знiматися для журналiв, роликiв та фiльмiв! Всiх вас чекає неймовiрний успiх! I, звичайно ж, гiдна зарплата!!!
Ми натхненно переглянулися i засовалися у своїх крiслах. "А ось про це хотiлося б детальнiше" - подумала я.
- Але є i деякi нюанси. Через дуже напружений графiк роботи жити вам доведеться тут, у нас. - Серед нас вiдчулося деяке хвилювання.
- У нас на другому поверсi для вас приготованi житловi кiмнати - для кожної окрема, з власним санвузлом, але з однiєю спiльною кухнею та їдальнею. Якщо хочете, ми їх можемо оглянути просто зараз. Чи все ж дослухаєте iнформацiю до кiнця?
Ми стали перемовлятися i прийшли до висновку, що спочатку має сенс дослухати все до кiнця.
- Сьогоднi, пiсля укладення контракту ви вiдразу же отримаєте на свої рахунки по п'ять тисяч гривень. - Ми радiсно переглянулися i натхненно подалися до ведучого.
"А в чому ж пiдступ?" - подумала я. - "Не може ж все бути так добре..."
- Пiсля пiдписання контрактiв ми проведемо для вас екскурсiю територiєю, покажемо вашi кiмнати, i ви зможете поїхати додому, щоб повiдомити родичам i друзям про вiд'їзд у вiдрядження, зiбрати речi, вирiшити якiсь невiдкладнi справи.
"Тобто, нас не заарештовують..." - Промайнула думка полегшення.
- На всi вашi справи ми вам дамо... - Розпорядник обвiв нас задумливим поглядом. - Сьогоднi недiля... Нехай буде майже тиждень! Наступної недiлi ми вас будемо чекати тут рiвно о дев'ятiй годинi ранку! Чи всi згоднi? - Ми дружно висловили свою згоду.
- Тодi приступимо до пiдписання контрактiв!
Хлопцi в жилетках роздали нам усiм по тецi з документами. З них я дiзналася, що мене зарахували до групи "Зрiлiсть" i я зобов'язуюся працювати на об'єднання "ЕСНЕ" не менше року з можливiстю подальшого продовження контракту. Потiм я пiдписала акт про видачу менi авансу в розмiрi п'яти тисяч i тут же, за допомогою ноутбука хлопець зарахував на мiй рахунок цi грошi. Майже моментально я отримала СМСку про зарахування цiєї суми.
"Ура!!! У мене є грошi!! Тепер-то я зможу поїсти!"
Потiм пiдписала папiр про те, що згiдно з контрактом, моя зарплата становитиме десять тисяч гривень (!), плюс безкоштовне житло, плюс готове харчування. Робочий тиждень при цьому встановлювалася з одним вихiдним днем i ненормованим графiком роботи.
У свою чергу я зобов'язувалася виконувати всi вимоги студiйникiв, фахiвцiв, художникiв, фотографiв i так далi по роботi, бути готовою до переїздiв, до занять спортом i догляду за обличчям, руками i ногами, та й взагалi за всiм тiлом, а також не розголошувати секрети "ЕСНЕ".
Пiдписавши все це, ми вирушили на екскурсiю.
* 5 *
Спочатку нас завели в зал, в якому кiлька днiв тому проходив кастинг. Тепер тут стояли дивани, крiсла, столики, на стiнах в рiзних кiнцях висiло кiлька телевiзорiв, бiля однiєї стiни був влаштований комп'ютерний куточок, бiля iншої - невеличка бiблiотека, на одному зi столiв були розкладенi шахи, домiно, карти, монополiя i ще якiсь настiльнi iгри.
- У цьому залi ви зможете проводити вiльний час i спiлкуватися. - Обвiв руками примiщення розпорядник.
- А як до вас звертатися? - Запитала сива з фiолетовим вiдтiнком жiнка, протираючи хусточкою окуляри.
- Називайте мене Iгор. - I вiн розплився в широкiй посмiшцi. - Ну а одна з одною ви познайомитеся поступово.
Потiм ми вийшли в галерею i по сходах пiднялися на другий поверх. Для дiвчини на вiзку Iгор вiдкрив невеликi дверi в кiнцi залу, за якими виявився вантажний лiфт. Старенька з паличкою вiдразу ж протиснулася в кабiнку слiдом за коляскою i натиснула кнопку. Коли ми пiднялися на другий поверх, цi двi "моделi" вже нас там зустрiчали.
- Тут розташовуються вашi кiмнати, кухня i їдальня. Всi кiмнати однаковi, зараз ми подивимося одну з них.
Уздовж довгого двометрової ширини коридору з обох бокiв розташовувався ряд дверей з номерами вiд одного до шiстнадцяти. Iгор вiдкрив одну з них i ми заглянули в номер. Прямо за дверима знаходився невеликий тамбур - пiвтора на метр, з якого дверi налiво вели в санвузол: ванна, унiтаз i вмивальник, а дверi прямо - в кiмнату два сорок на три метри. У кiмнатi стояло лiжко, шафа, стiл i два стiльцi. Широке вiкно з заскленими дверима виходило на лоджiю - два сорок на пiвтора метри - на якiй стояв невеликий пластиковий круглий столик i два пластикових крiсла.
- Нi фiга собi! Прямо як на курортi! - Вигукнула дiвчина в сiрих шортах i рожевiй майцi зi стразами.
- Як фiлолог i перекладач, - Одразу ж вiдгукнулася бабуся з сиво-бузковими великими буклями, - Можу перекласти: "Нi фiга собi" означає "Я в захопленнi!"
Дiвчина фиркнула, але не знайшла що вiдповiсти.
- У всiх будуть такi кiмнати? - Поцiкавилася миловидна повненька блондинка злегка за тридцять.
- Так, всi номери однаковi, хiба що розташування може бути у деяких дзеркальне.
- А де ж прати? Адже у нас у всiх є свої речi. Пральна машина у нас буде? - Почала насiдати на Iгоря дама середнього вiку у солом'янiм блiдо зеленiм капелюсi.
- Звичайно, звичайно! Не турбуйтеся! Все у вас буде - i пральна машина, i мiкрохвильова пiч, i плита, i духовка, i чайник з тостером - будь-який каприз! Давайте пройдемо сюди i я вам все покажу!
Iгор вказав рукою в iнший кiнець коридору, в якому знаходилися четверо дверей. За однiєю виявилася простора кухня з декiлькома плитами, холодильниками, робочими поверхнями. За другою - кiлька пральних машин i глибоких раковин для ручного прання, а також прасувальнi дошки з прасками. У заскленiй шафцi виднiлися миючi засоби. За шафою стояла парочка вiдер зi швабрами i три пилососи. За третiми дверима був лiфт, а за четвертими виявилася їдальня. Крiм великого серванта з посудом i телевiзора на стiнi, тут стояло три великих круглих столи, до кожного з яких було присунуто по п'ять стiльцiв. Столи були накритi. Чого тiльки на них не було! Пiсля моєї вимушеної дiєти все те, що я побачила, змусило мене подумки облизнутися i зробити стрибок пантери. Насправдi у мене просто злегка пiдкосилися ноги i я притулилася до одвiрка, не зводячи очей з найближчого столу.
- Ми приготували для вас невеличкий фуршет. - Iгор повiв рукою на столи. - Давайте вiдразу ж розсядемося по групах: за цим столом сядуть дами елегантного вiку - вiд сорока п'яти i вище, за цим - зрiлi панi вiд двадцяти восьми до сорока п'яти, а за цим - юнi панянки вiд сiмнадцяти до двадцяти восьми. Прошу розподiлитися по цих категорiях.
Я пiшла до дальнього столика для дам елегантного вiку. Але тут сталася заминка. До цього столу нас пiдiйшло не п'ятеро, а шестеро. Комусь мiсця не вистачало.
- Що таке? В чому справа? - Пiдiйшов до нас Iгор.
- Тут таке..., мiсць не вистачає... - Розгублено пробурмотiла я.
- Зараз, зараз, - Iгор вийняв з кишенi смартфон i швиденько забiгав по ньому пальцями. - Так, так... - Вiн пiдняв очi i обвiв нас поглядом. - Ви Олена Нестерова? - Звернувся вiн до мене.
- Так.
- Вам треба за iнший столик - для зрiлих дам.
- Але ж менi сорок вiсiм рокiв...
- Вiтаю вас, ви чудово виглядаєте, i ми призначили вас до iншої категорiї! Ходiмо! - I вiн провiв мене до iншого столу.
Жiнки середнього вiку вже сiли за стiл i навiть почали їсти. Один стiлець виявився вiльним, на нього я i сiла.
- Ну, що ж, я вас залишу. - Оглянувши їдальню, сказав Iгор. - А ви поки можете познайомитися одна з одною. - I вiн вийшов.
Я накинулася на їжу. Кiлька днiв вимушеного голодування змусили мене спробувати все, що знаходилося на столi: i курячi шашлички, i кошики з червоною iкрою, i рулетики з сирно-часниковою начинкою, i канапешки з м'ясом-ковбасами, i рiзнi салатики, i пирiжки з капустою i повидлом, i оселедець, i картопельку, i... Центр столу за спецiальнi ручки можна було обертати i всi страви виявлялися прямо передi мною. Я накладала їх на свою тарiлку, що стояла на нерухомiй частинi столу i їла, їла, їла... А ще запивала - рiзними соками: яблучно-виноградним, манговим, томатним, а потiм знову по колу... Через деякий час я змогла озирнутися i помiтила, що дами за моїм столом вже вiдклали вилки i почали спiлкуватися.
- Непоганий прийом. - Сказала повна блондинка. - Цiкаво, нас так будуть годувати весь час, чи тiльки сьогоднi?
- Щось занадто добре все починається. - Зауважила сiра миша з завмерлим i якимось зацькованим поглядом. - Як би чого не вийшло...
- Безкоштовний сир буває тiльки в мишоловцi! - Авторитетно констатувала панi в зеленому капелюсi. - До речi, думаю, що нам пора познайомитися. Якщо вже ми всi вiдносимося до однiєї вiкової категорiї, пропоную обiйтися без по батьковi. Мене звуть Вiра, менi сорок два роки, я педагог.
- А мене Лiда! I менi тридцять три. За освiтою я iнженер, але працювала продавцем в магазинi. - Вiдразу ж вiдгукнулася блондинка. - А вас? - Вона вичiкувально подивилася на iнших.
- Таня, музпрацiвник, тридцять шiсть рокiв. - Пiдвелася на стiльцi i кивнула головою худа, але симпатична брюнетка з короткою стрижкою.
- Коли вже я тут найстарша, - Взяла бика за роги педагогiчка, - Пропоную призначити мене старостою групи.
- Взагалi-то, найстарша тут я. - Пiдняла я голову, благополучно приховавши в сумочку парочку пирiжкiв. - Менi сорок вiсiм. Але я старостою бути не хочу.
- Сорок вiсiм?! Не може бути! - Стрепенулася музикантка. - Я думала, що ми з вами ровесницi.
- Н-да... - Задумливо протягнула училка. - То як щодо старости?
- Менi все одно. - Знизала я плечима, визираючи, чого б ще можна було покласти в сумочку.
- А навiщо нам староста? - Поцiкавилася повненька Лiда.
- Ну, про всяк випадок... - Пробурмотiла Вiра. - Якщо є група, то повинна бути i староста. Щоб все було пiд контролем.
- Та будь ласка! - Вигукнула Таня. - Ми не проти, правда? - Вона обвела нас очима.
Хтось кивнув, хтось знизав плечима, i питання було вирiшене. В цю мить за столиком молодi пролунав гучний смiх. Всi повернулися туди i дивилися на те, як нашi юнi колеги просто заходилися вiд смiху: одна перегиналася навпiл i хапалася за живiт; друга впала обличчям на стiл i здригалася вiд нападiв смiху; третя взагалi повзала пiд столом i нiяк не могла пiднятися; четверта, хихочучи, намагалася витягнути її звiдти; а п'ята просто ржала, як кiнь, вiдкинувшись усiм тiлом на спинку стiльця i звiсивши руки вниз.
З'ясувати, що ж викликало таку бурхливу реакцiю, ми не встигли, тому що в їдальню увiйшов розпорядник i запропонував продовжити екскурсiю. Наступним об'єктом нашої екскурсiї виявився ангар, розташований злiва вiд входу в будинок. Серед фруктових дерев заблищало дзеркало води. Обiйшовши невеликий басейн, метрiв двадцять в довжину i метрiв шiсть завширшки, ми рушили до середини ангара i зупинилися перед дверима, розташованими навпроти заскленої галереї будинку.
- Тут у нас розташованi склади i лабораторiї. - Провiщав Iгор. - Заходити сюди не можна. Але сьогоднi ми можемо зазирнути. - З коридору, що роздiляв ангар на двi половини, вiн вiдкрив дверi направо. - Тут зберiгаються рiзнi лаки, розчинники, порошки для нiгтьової скульптури, сейфи з прикрасами i стразами, косметика, креми, пудри i так далi.
З-за стелажа з якимись банками вийшов iмпозантний чоловiк у костюмi i сорочцi без краватки. Його карi очi дивилися впевнено, зухвало i якось... нахабно, чи що? Чудова стрижка, чорне з легкою сивиною волосся. "Просто мачо з кiноекрана." - Подумала я.
- О! Дозвольте представити - це наш директор з постачання Альберт Борисович! - Представив нам цього мачо Iгор.
- Можна просто Альберт. - Схилив голову директор. - Н-да, я завiдую всiм цим господарством. - I вiн обвiв рукою всю панораму ангару.
- А навiщо так багато? - Здивувалася масштабам складу старенька з паличкою.
- Наша студiя працює не тiльки тут. У нас є цiла мережа салонiв по всiй країнi, куди ми i поставляємо необхiднi матерiали. Крiм того, ми продаємо готову продукцiю i в магазини, i в iншi студiї. Отже, те, що до ангару будуть пiд'їжджати фури i вантажiвки, вас не повинно дивувати... Ми вам показуємо це все, щоб у вас потiм не виникало зайвих питань. Питання є?
- Є! - Вперед вилiзла довгонога дiвчина в шортах. - А ви одруженi?
- Звичайно ж! Моя дружина - господиня i творчий директор студiї ЕСНЕ.
- Ой!.. - Дiвчина знiтилася i постаралася сховатися за спини iнших.
- А ось тут розташованi нашi лабораторiї! - Iгор повiв нас у другу половину ангара, заставлену столами з мензурками, колбами, штативами, мiкроскопами та iншим хiмiчним знаряддям. За столами сидiло кiлька людей в бiлих халатах. "Просто, як в кiно про пiдпiльний завод наркотикiв" - промайнула в головi крамольна думка.
- Нашi хiмiки чаклують над новими сумiшами та формулами для нiгтьової естетики i заважати їм не можна. Ось тому в подальшому вхiд сюди для вас буде заборонено! - Пiдвiв пiдсумок наш екскурсовод i вивiв нас з ангара.
Вийшовши на сонечко, ми пiшли навколо будинку. Попереду, як не дивно, бадьоро дрiботiла старенька з паличкою, замикала нашу групу колясочниця, котрiй час вiд часу допомагала "сiра миша" з зацькованим поглядом. Перед iншим торцем будинку, так само, як i перед тим, що знаходився навпроти червоної хвiртки, розташовувався ще один ганок з балконом над ним. Перед ганком теж розкинувся чудовий газон з мальовничими кущами троянд. З двох сторiн двiр обгороджували ангари, торцi яких виходили на вулицю, вiдгороджену вiд двору ажурним кованим парканом з великими воротами.
- А що тут? - Показала на ганок пальцем одна з дiвчаток.
- Тут знаходяться апартаменти наших директорiв. Це приватна територiя i входити сюди не можна. Ходiмо далi.
З iншого боку будинку був насаджений чудовий тiнистий фруктовий сад, стояло кiлька лавок уздовж дорiжок, невелика альтанка над штучним ставком у виглядi витягнутої вiсiмки з декоративним вигнутим мiстком над її перемичкою, пахли вже розквiтлi пiвонiї i готувалися розпуститися кущi троянд.
- Тут ви зможете гуляти i вiдпочивати у вiльний вiд роботи час. - Пояснював на ходу Iгор, ведучи нас до другого ангару.
- Масштабно розгорнулися. - Зiтхнула домогосподарка, допомагаючи вiзку переїхати через бордюр. - Цiкаво, на якi грошi?...
Одна з малолiток спробувала пройтися по мiстку, але у неї нiчого не вийшло - мiсток виявився занадто крутий.
- Це просто для краси. - Пояснив Iгор. - А ось тут буде ваше основне мiсце роботи. - Вiн вiдкрив такi ж дверi, як i в першому ангарi i пропустив нас всередину.
* 6 *
Усерединi розташовувався тренажерний зал, гримернi, перукарськi та манiкюрно-педiкюрнi крiсла зi столами, а також фото та вiдео студiя з декiлькома точками зйомки, костюмернi i ще якiсь не вiдгородженi стiнами куточки.
- Милi панi! Сьогоднi, у рахунок отриманого вами авансу, ми би хотiли зробити кiлька знiмкiв з авторським манiкюром, педикюром i макiяжем у ваших нових образах, якi ми спробуємо зараз створити.
Яка б жiнка вiдмовилася вiд такого?! Ми всi з готовнiстю вiддали себе в руки фахiвцiв i занурилися в атмосферу дорогого спа-салону. Протягом п'яти годин менi вимили голову, пофарбували в золотисто-русявий колiр, пiдстригли, зробили сучасну зачiску, яка дуже менi личила, масаж рук, нiг та обличчя, макiяж, манiкюр i педикюр. Коли я пiдiйшла до дзеркала, щоб побачити себе перед фотографуванням, передi мною стояла ще досить молода жiнка рокiв тридцяти п'яти (максимум, чесне слово!), з доглянутим обличчям i майже не помiтним природним макiяжем (на який пiшло бiльше години), з сучасною напiвдовгою зачiскою (менi навiть не було шкода вiдрiзаною коси, що досягала у мене району попереку). На руках i ногах у мене був зроблений майже однаковий манiкюр-педикюр: на блiдо блакитному тлi з невеликою хмаринкою розквiтала бiло-жовто-рожева квiтка зi стразами в серединцi. Просто i зi смаком.
Спочатку фотограф запропонував зняти мiй портрет. Для цього менi на руку надiли браслет - тонка срiбна в'язь з блакитними i бiлими стразами, i каблучку - срiбний ажурний обiдок, з якого проростали двi срiбнi квiточки з пелюсточками i блакитними камiнчиками в серединках. На вуха менi повiсили такi ж сережки.
- Так, так, дуже навiть нiчого... - Оглянув мене з усiх бокiв фотограф. - Сiдайте-но ось тут.
Я сiла за стiл пiд софiтами.
- Треба, щоб у кадр потрапили i обличчя, i рука. - Висловив вiн своє побажання.
Я обiперлася рукою об стiл, начебто поправляючи сережку, i завмерла з напiвусмiшкою на губах.
- Не треба так напружуватися. - Продовжував фотограф. - Мене, наприклад, звуть Едiк, а вас як?
- А мене Олена. Лєна.
- От i чудово! Обличчя простiше... Ви були коли-небудь на морi?
- Так, але вже дуже давно.
- От i згадайте про тi часи.
Я вiдразу ж представила себе пiд пальмами на крутому березi, пiд яким розбиваються хвилi, у величезному сомбреро i легкому парео. Насправдi мiсця, в яких я бувала, на цей пейзаж зовсiм не були схожi. Але не згадувати ж менi брудний одеський пляж з безлiччю дiтей, що репетують?!
- Усе! Знiмки вийшли чудовi! - Вивiв мене з морських мрiй Едiк. - Тепер займемося ногами!
Костюмерка принесла менi чудовi бiло-блакитнi босонiжки, що складалися з декiлькох тоненьких шкiряних смужок на пiдошвi з високими пiдборами. Мої ноги аж мало не застогнали вiд задоволення, коли я застебнула на них застiбку. У таких босонiжках i хода у мене стала якоюсь... неземною... зоряною... дорогою... Врештi я попливла до фотографа абсолютно не вiдчуваючи пiд собою нiг.
- Так... Станьте трохи боком... Тепер поставте одну ногу ззаду на носок... Схрестiть ноги...- Едiк давав менi вказiвки щодо позування i клацав фотоапаратом.
Я стала вiдчувати себе розкутiшою, могла вже не тiльки позувати, але й роздивлятися навколо. У рiзних куточках студiї так само, як i зi мною, працювали з новоспеченими моделями ще два фотографи, снували з взуттям, капелюшками, сукнями, сумочками, окулярами та iншими аксесуарами три костюмерки, вже прибирали свої робочi мiсця три перукарки, три манiкюрницi та три педикюршi. Ой, перепрошую! Перукарями i манiкюрницями-педикюрницями були не тiльки жiнки, а й чоловiки. Тут їх називали Майстрами. А керувала всiм цим чудова дама. Вона сидiла в затемненому куточку в розкiшному крiслi перед столом горiхового дерева, на якому було встановлено кiлька комп'ютерiв. Спочатку я її навiть не помiтила, але тепер, звикнувши, вiдзначила її незвичайно доглянуту зовнiшнiсть i владнi манери. Три хлопця-помiчника, яких ми вже бачили ранiше, пiдходили до неї, вона звiрялася з комп'ютером i видавала їм картки-розпорядження. I тiльки пiсля цього хлопцi направляли моделей на зачiски, манiкюр, педикюр, давали розпорядження костюмеркам i вiдправляли до фотографiв.
Поки Едiк фотографував мої ноги, хлопець на iм'я Макс (я його подумки стала називати "Максик"), показав костюмерцi картку, i та помчала до величезних рядiв вiшалок з одягом. Покопавшись там кiлька хвилин, вона повернулася. До цього часу фотограф закiнчив зi мною i переключився на "стареньку" з короткою платиново-сивою стрижкою i в окулярах iз золотою оправою. Костюмерка схопила мене за руку i потягла перевдягатися. Ще пара хвилин - i я стояла перед дзеркалом в чудовому платтi до колiн - бiлi i блакитнi розмитi розводи на сiрому тлi дуже пiдходили до моїх блакитних очей, манiкюру, педикюру, босонiжок i прикрас. Сунувши менi в руки срiблясто-блакитний клатч, костюмерка потягла мене до iншого фотографа. Тут мене фотографували i в повний зрiст, i по частинах, i стоячи, i сидячи.
Нiколи не думала, що догляд за собою i фотографування можуть так втомити. Вiдпочивати вдавалося лише по кiлька хвилин, присiвши на стiльчик в очiкуваннi, поки фотограф закiнчить з попередньою моделлю i запросить мене. Своїх колег по моделiнгу я не впiзнавала, всi дуже змiнилися. "Мабуть, знайомитися доведеться заново" - подумала я, слухняно приймаючи нову позу.
- Усе! Дякую всiм за роботу! - Розкiшна дама вийшла на середину студiї, а Майстри їй зааплодували. Деякi з нас теж пiдключилися до оплескiв. - Дозвольте представитися - я господиня i творчий директор нашої студiї, а також головний художник-модельєр. Звуть мене Ельвiра, по батьковi я не визнаю: по-перше, їх важко запам'ятовувати, по-друге, вони додають вiку, а по-третє, в Європi немає нiяких по батьковi, а я прагну до Європи. Саме я розробляю новi моделi, малюнки, скульптури, костюми, макiяж i зачiски i уявляю, як це все має виглядати разом. Саме я схвалюю або вiдхиляю творчi iдеї iнших майстрiв, якi працюють у мене, i якi втiлюють всi цi iдеї в життя. На сьогоднi всi вiльнi! - I вона вийшла з ангара.
Я розгублено озирнулася. "Що робити? Треба, мабуть, переодягатися в свою сукню i свої туфлi i вiдправлятися додому?" До мене пiдiйшла костюмерка Надiя:
- Вашi речi знаходяться в кабiнцi номер п'ять. Але якщо хочете, можете їх залишити тут i йти додому в цьому. - Вона вказала на мiй наряд. - Потiм все повернете. Адже вам треба звикати до свого нового образу. - I вона пiшла до iнших жiнок.
Я зайшла в кабiнку i тоскно подивилася на свої речi. "Невже я в цьому ходжу? Нi, я так бiльше не хочу! Менi подобається ось це!" - Я ще раз покрутилася перед дзеркалом, переклала зi своєї сумки ключi, банкiвську картку i залишкову готiвку в клатч i, рiшуче вийшовши з кабiнки, попрямувала до дверей. Бiля виходу стояли всi три хлопця в жилетках - Максик, Юрчик i Валерчик - i вручали дамам, що виходили, якiсь конверти. Я зазирнула в свiй конверт - там лежала цiла пачка моїх фотографiй. Яка ж я була красива! А якi у мене, виявляється, витонченi руки!! А якi доглянутi ноги!!! А як менi йдуть всi цi каблучки-сережки-браслети, босонiжки, клатч i плаття, зачiска, макiяж, манiкюр-педикюр!... "Менi все це дуже подобається! Я хочу тут працювати!" - Просто таки кричали мої думки в головi.
Уже о сьомiй годинi вечора з червоної хвiртки вийшла i попрямувала до зупинки цiла зграя розкiшних жiнок.
- Як чудово! Кльово!! Вау!!! - Дiлилися враженнями прекраснi дiвчата в модних сукнях i костюмах, абсолютно не схожi на колишнiх розхлябаних малолiток.
- Пiдозрiло все це... Дуже вже вони хочуть нас вразити, навiть одяг залишили... - Голосом сiрої мишi вимовила яскрава платинова блондинка з червоними губами i в червонiй сукнi, в сiро-зелених очах якої промайнула i одразу ж сховалася розгублена зацькованiсть.
- Не бiйся, в бордель тебе не продадуть! - Заспокоїла її дама з бузково-сивими кучерями, акуратно укладеними навколо хоча i зморшкуватого, але доглянутого обличчя з тонкими золотими окулярами на носi. - Якби збиралися продавати, набрали б тiльки молодих!
Поки я їхала в автобусi, постiйно ловила на собi чиїсь погляди. Коли на тебе захоплено дивляться чоловiки, це приємно. Але коли iз заздрiстю дивляться жiнки - ти розумiєш, що життя вдалося! Пiд цими поглядами я намагалася сидiти, розправивши плечi i випрямивши спину, гордо i з гiднiстю тримаючи голову, оглядаючи всiх розсiяним поглядом з напiвусмiшкою на губах. Ах, як же приємно вiдчувати себе красивою!
До будинку залишалося три зупинки, коли я вирiшила вийти. Ну не везти ж таку красу вiдразу ж у квартиру! Я йшла по ледве освiтленiй лiхтарями вулицi прогулянковим кроком i вiдчувала себе королевою. I тут моєю увагою заволодiли вогнi бiля входу в невелике кафе. Входили i виходили веселi люди, тихо грала музика, i пахло чимось смачним. "Ой, я ж їла сьогоднi лише один раз! А потiм почалася вся ця круговерть зi зйомками... Коли ж я була в кафе останнього разу?.. Рокiв, приблизно, з п'ятнадцять тому... Все! Досить економити! Сьогоднi я повечеряю в кафе!!!" - I я увiйшла в зал.
Зайнявши столик бiля стiни, поряд з яким розташувалася дiжка з великою китайською трояндою, я почала вивчати меню. Цiни мене, звичайно, вразили. З тих пiр, як пирiжок з лiвером коштував чотири копiйки, багато що змiнилося. "Але ж у мене на картцi є грошi! Майже двi моїх колишнiх мiсячних зарплати. До того ж, повинна ж я якось вiдзначити новий етап у своєму життi!" - I я замовила вечерю...
* 7 *
Кiлька днiв до недiлi я вирiшила провести в легкiй безтурботностi. Нiяких справ менi залагоджувати не було треба, нiяким родичам нiчого не треба було повiдомляти. Нi кiшок, нi рибок, нi собак, нi папужок у мене не було. Таргани та мухи, що випадково можуть забiгти чи залетiти у гостi, обiйдуться якось без мене. А двi ледь живi квiтки в горщиках я передала на час сусiдцi, сказавши, що їду у вiдрядження.
- I надовго ви їдете? - Поцiкавилася сусiдка, захоплено оглядаючи усю мене.
- Поки на мiсяць, але може бути i довше. - З удаваною стурбованiстю сказала я i подивилася на годинник. - Ой, у мене зовсiм немає часу! А ще стiльки справ до вiд'їзду! - I я помчала вниз по сходах.
Вийшовши з пiд'їзду, я попрямувала до парку. Нiяких справ у мене не було, за квартиру я заплатила вчора, тому вирiшила просто прогулятися. Купивши в кiоску велику булку, пiшла годувати качок i лебедiв. Я стояла, обiпершись об парапет над ставком, вiдламувала невеликi шматочки булки i кидала їх у воду. Качки моментально кидалися на шматки i квапливо їх заковтували. Лебедi плавали повiльно i чинно, шматки пiдхоплювали грацiозно i з гiднiстю. Навколо них снували i становили конкуренцiю цiлi зграї дрiбних рибок.
Хтось зачепив мене за ногу - триколiрний кiт потерся об мої ноги i зазирнув в очi.
- Що, теж булки хочеш? - Запитала я його.
- Мняв! - Вiдповiв кiт i переступив з лапки на лапку.
- Няв-няв! - Сказала я коту i погладила його по голiвцi. Якщо ви нiколи не нявкали коту у вiдповiдь, то ваше життя прожите дарма!
Кiт встав на заднi лапки i потягнувся носом до моєї руки з булкою.
- Тож, на! - Я кинула йому шматочок.
- А, це всього лише булка... - Розчаровано подивився кiт на мене. - А я думав, що у тебе є щось смачнiше... - I вiн, гордовито задерши хвоста, пiшов далi.
Я повiльно пiшла по дорiжцi i натрапила на кафе-морозиво. "З минулого року не їла морозива!" - Подумала я - "Сьогоднi я можу собi це дозволити!" Я зiйшла на невеликий дерев'яний подiум i сiла за столик пiд парасолькою. Вiдразу ж пiдiйшов офiцiант:
- Що будете замовляти? - З професiйної посмiшкою запитав вiн.
"Гуляти, так гуляти! Стакан чаю i половину бублика!" - Подумала я, а вголос сказала:
- Морозиво - кожного виду по кульцi.
За пару хвилин офiцiант принiс тацю з декiлькома вазочками морозива: тут було i фiсташкове, i малинове, i персикове, i мангове, i м'ятне, i шоколадне, i лимонне, i бананове, i... всього я нарахувала одинадцять кульок.
- Цього вистачить? - Iронiчно запитав офiцiант.
- Поки вистачить. - Як нi в чому не бувало вiдповiла я. - А потiм подивимося.
Я неквапливо смакувала морозиво i розглядала людей. Був буднiй день, i людей у парку було не багато. Кiлька молодих закоханих парочок, три-чотири бабусi, двi дами з маленькими собачками i якийсь чоловiк з вiвчаркою. На всiх жiнок я тепер дивилася iншими очима: "Багато з них, в принципi, набагато красивiшi за мене, але... якби їм зробити зачiски, макiяж, перевдягнути... Взагалi, якщо дивитися на всiх так, нiби збираєшся попрацювати над їх зовнiшнiстю, то всi стають просто неймовiрними красунями. Ну чому зарплати i пенсiї у нас такi, що ми не можемо регулярно вiдвiдувати салони i приводити себе в порядок?! Дiйсно, в нашiй країнi найкрасивiшi жiнки, от тiльки дати б їм трохи бiльше часу i грошей на себе..."
- Ви не проти собаки? - До мого столика пiдiйшов чоловiк з вiвчаркою.
- Якщо вона не буде вiдбирати у мене морозиво. - Я подивилася на собаку i та переступила з ноги на ногу, нервово облизуючись.
- Морозиво я йому куплю персональне. - Вiдповiв чоловiк. - Ну що, Бакс, будеш морозиво?
- У-ав! - Тихенько але радiсно сказав Бакс i сiв бiля столу.
- Нам, будь ласка, двi кульки вершкового, двi кульки шоколадного i одноразову тарiлочку. - Сказав чоловiк офiцiантовi, який пiдiйшов одразу, як побачив нових клiєнтiв.
Бакс кивнув, погоджуючись з таким замовленням i лiг, поклавши голову на переднi лапи.
- Якщо ми вже опинилися за одним столиком, - Розпушив хвiст чоловiк, - То варто познайомитися. Ось цього хлопця звати Бакс, а мене Федiр.
- Бакс i Федiр, як би не переплутати... - Забувши скiльки менi рокiв, грайливо вiдповiла я. - А мене звуть Олена Миколаївна.
- Ну, не варто на себе намовляти! До п'ятдесяти рокiв жодна жiнка не повинна мати по батьковi! Ви не проти, якщо я буду називати вас просто Оленкою?
- Ну, Оленку я вже, мабуть, переросла, а ось Оленою ще рокiв зо два можна називати.
- Ви хочете сказати, що вам вже трохи за сорок? - Здивувався Федiр.
- Скорiше навiть далеко за сорок, а якщо точнiше, то вже пiд п'ятдесят. - Я кокетувала своїм вiком, знаючи, що виглядаю тепер набагато молодше.
- I де ж так консервуються? - Теж почав флiртувати зi мною мiй новий знайомий.
Тут офiцiант пiднiс замовлене їм морозиво i поставив двi вазочки на стiл, а поруч поклав пластикову тарiлку. Федiр став перекладати кульки вершкового морозива з вазочки на тарiлочку. Бакс стрепенувся i сiв. Господар поставив тарiлку перед ним i Бакс одразу ж почав працювати язиком. Почекавши, поки чоловiк не приступив до своєї порцiї, я вiдповiла:
- У бiблiотецi, серед книг i формулярiв.
- Якби я знав, що в бiблiотеках працюють такi красунi, то неодмiнно став би найзавзятiшим читачем! Я ж бо думав, що там сидять сiрi закомплексованi бабусi. Або якiсь середнi жiнки.
- Середнi жiнки вважають за краще бути красивими, а не розумними, тому що середнi чоловiки краще бачать, нiж розумiють. - З серйозним виглядом прорекла я прочитану десь фразу.
- А ви завжди така серйозна?
- Я говорю з серйозним виглядом, щоб вiдповiдати стереотипу про бiблiотекарок, але всерединi у мене танцюють оленi. До речi, а коли ви останнього разу заходили до бiблiотеки?
- Коли писав дипломну роботу. - Вiдповiв вже не молодий Казанова. - Якось часу не вистачає, та й комп'ютер...
- Iнтелiгентна людина заходить в бiблiотеку не тiльки заради книг, але й заради нових знайомств. - Авторитетно заявила я.
- Завтра ж зайду! А де знаходиться ваша бiблiотека?
- Зайти-то можете, але мене там ви не знайдете - я звiльнилася.
- Чому?
- Знайшла собi цiкавiшу i бiльш оплачувану роботу! - Загадково кинула я. Ну не зiзнаватися ж, що мене банально скоротили.
- I що ж це за нова робота?
- А що це ви все розпитує i розпитує, а самi про себе нiчого не розповiдаєте? Ви що, мiлiцiонер, тобто, полiцейський?
- Уявiть собi, так! Я працюю слiдчим у вiддiлi по боротьбi з наркотиками.
- Ой, як страшно! Я ж жахливий наркоман - сиджу на морозивi i шоколадках! А ви мене не заарештуєте, поки я не доїм ось це? - Я показала на чотири кульки, що ще залишилися.
- Ну, якщо ви не будете ним приторговувати ...
- Та ви що! Менi й самiй мало!
- Ну, тодi обмежимося профiлактичними бесiдами. Для цього нам доведеться кiлька разiв зустрiтися.
- Громадянин начальник, - По-кiношному заканючила я, - Я цього нiяк не можу, через кiлька днiв я їду у вiдрядження...
- То, може, ви збираєтеся перевозити морозиво по законспiрованому наркотрафiку? - Суворо насупив брови слiдчий.
- Майже. - Чесно подивилася я йому в очi. - Буду переносити на руках нелегальний манiкюр. - I я поклала свої красивi i доглянутi руки на стiл.
- Красиво. I незвично. - Схиливши голову на бiк, Федiр пiднiс мою руку до своїх губ i поцiлував.
Я зробила вигляд, що такi поцiлунки для мене найзвичайнiсiнька справа, так, нiби всi тiльки те й роблять, що цiлують менi руки з ранку до вечора. Ну не червонiти ж, як дiвчинка, i танути вiд того, що це вiдбувається вперше у життi!
- I взагалi, ви така симпатична...
- Симпатична я була в п'ять рокiв. - Вiдповiла я. - А зараз я просто невимовно гарна! - Я закинула ногу за ногу i вiдкинулася на спинку стiльця - новий iмiдж додав менi смiливостi i впевненостi.
- Ми з Баксом це вiдразу помiтили, правда Бакс? - Пес пiдняв голову i пiдморгнув менi правим оком. - Просто не знали, як сказати. Ми з Баксом взагалi все розумiємо, але не можемо сказати.
З морозивом було покiнчено. Нашi вазочки i тарiлка Бакса були абсолютно порожнi. Чесно кажучи, я би замовила ще, але було незручно перед новим знайомим. Пiдiйшов офiцiант ледве розмiстив на пiдносi порожнi вазочки - гору моїх i двi Федiро-Баксiвськi. Розплатившись, ми встали i пiшли по алеї парку, а Бакс став намотувати навколо нас кола.
Гуляли ми години двi. Не знаю чому, але менi було з Федором (якому, виявляється, вчора виповнилося п'ятдесят рокiв i вiн отримав з цього приводу кiлька днiв вiдгулiв) легко i вiльно, як з давно знайомим i дуже хорошим другом. Я вiдчувала себе абсолютно розкутою, напевно, ще й тому, що почувалася надзвичайно чарiвною. Взагалi-то, я завжди уникала нових знайомств. А сьогоднi постiйно флiртувала i жартувала.
- То як ви вiдсвяткували свiй день народження? - Запитала я.
- Банально напився i вирубився. А потiм прокинувся i почав танцювати на столi.
- Ну, з ким не буває.
- Так, тiльки от у паталогоанатома сердечко слабеньким виявилося.
- Ви з глузду з'їхали?!
- Взагалi-то у мене була довiдка вiд психiатра, що я здоровий. Тiльки я її з'їв. До речi, ви не боїтеся втратити голову вiд моєї чарiвностi?
- Я б i рада була втратити голову, але, схоже, вона у мене намертво прибита досвiдом.
- А що це був за досвiд?
- Ну, якось я на кiлька мiсяцiв сходила замiж, але незабаром благополучно повернулася, слава богу, без наслiдкiв.
- Не дивлячись на те, що вже кiлька мiльйонiв рокiв жiнка живе поруч з людиною, в її поведiнцi i способi життя залишається ще дуже багато загадкового i незрозумiлого.
- Так, загадкова жiнка загадить що завгодно. А потiм прийде догадлива i догадить все те, що не встигла перша.
Поступово я розповiла йому про те, як потрапила на кастинг i де збираюся працювати, а вiн розповiдав цiкавi випадки зi своєї роботи. Вiн повiдомив, що кiлька рокiв тому розлучився, але пiдтримує дружнi вiдносини зi своїм сином-студентом.
- А де Ви живете? - Поцiкавився Федiр.
- Тут, неподалiк вiд парку. - Я махнула рукою в бiк виходу.