Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Дiвчинка на дорозi

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    - Ой, дивися, там попереду прямо посеред дороги щось є! - Вигукнула я. - Може, собака чи кiшка? Володя пригальмував, i ми поїхали зi швидкiстю близько п'ятнадцяти кiлометрiв. Це "щось" попереду раптом пiднялося i виявилося маленькою дитиною, рокiв трьох, максимум, в одних трусиках i шльопанцях...
  
  ДIВЧИНКА НА ДОРОЗI
  ОПОВIДАННЯ
  (6 сiчня 2019 року)
  
   - Давай з'їдемо на ґрунтову дорогу, щоб бути ближче до рiчки? - Запропонувала я чоловiковi, побачивши попереду з'їзд.
   - Можна i з'їхати. - Вiдповiв Володя, повертаючи кермо вправо.
   З'їхавши, ми повернули лiворуч i поїхали паралельно основнiй дорозi та рiчцi, вибираючи мiсце для зупинки. Метрiв через триста, з кущiв вийшов полiцейський. Вiрнiше, полiцейська. Молода жiнка в формi пiдняла руку, вимагаючи зупинитися.
   - Пiдвезiть, будь ласка, до готелю, тут близько, не бiльше кiлометра.
   - Гаразд, сiдайте. - Володя кивнув на заднє сидiння.
   Полiцейська сiла i ми поїхали далi.
   - А що це ви так повiльно повзете? - Запитала служниця закону. - Я ж вас не збираюся штрафувати.
   - А ми по путiвцях ганяти не любимо. - Вiдповiв Володя.
   Я глянула на спiдометр - 30 кiлометрiв на годину, цiлком пристойна швидкiсть для бездорiжжя.
   - Взагалi-то, моя улюблена швидкiсть - 20 кiлометрiв на годину! - Заявила я. - Страшенно не люблю швидку їзду: у мене все перед очима зливається i нiчого неможливо розгледiти! А ми намагаємося знайти гарне мiсце, щоб вiдпочити.
   Я знову повернулася до дороги.
   - Ой, дивися, там попереду прямо посеред дороги щось є! - Вигукнула я. - Може, собака чи кiшка?
   Володя пригальмував ще, i ми поїхали зi швидкiстю близько п'ятнадцяти кiлометрiв. Це "щось" попереду раптом пiднялося i виявилося маленькою дитиною, рокiв трьох, максимум, в одних трусиках i шльопанцях.
   - Дитина на дорозi! А де ж її батьки? - Я озирнулася на всi боки - нiкого, лише по ще однiй паралельнiй дорозi, ближче до рiчки, трохи вiдставши вiд нас, i з такою ж швидкiстю їхала якась машина.
   Ми пiд'їхали ближче i зупинилися метрiв за п'ять вiд дитини, яка виявилася дiвчинкою. Дiвчинка засмiялася i потопали до нас. Дiйшовши до машини, вона шльопнула долоньками по капоту i впавши, сiла перед колесами, продовжуючи посмiхатися.
   - Це хто тут заважає нам проїхати? - Я вийшла з машини i пiдiйшла до дiвчинки. - Де твоя мама?
   - Там. - Дiвчинка махнула в бiк рiчки.
   - Там нiкого немає! - Поспiшила менi на допомогу полiцейська. - Весь пляж порожнiй.
   Машина, що їхала за нами, додала швидкiсть i проїхала вперед.
   - Треба б її в полiцiю вiдвезти. - Сказала я, пiднiмаючи дiвчинку з землi.
   - Ляля! - Сказала дiвчинка i повернулася до того мiсця, де сидiла ранiше. Там, у пилюцi валялася обшарпана лялька Барбi без одягу.
   - Не треба в полiцiю! - Вирiшила жiнка в формi. - Зайвий стрес для дитини. Давайте краще в готель: може, її батьки там. А якщо не знайдемо, тодi вже i в полiцiю можна.
   Я посадила дiвчинку в машину i ми поїхали далi. Їхати довелося хвилин п'ять. Прямо на березi рiчки, серед дерев розташувалася невелика триповерхова будiвля приватного готелю. Не встигли ми висадитися, як до нас з криками вибiгла якась жiнка, а за нею ще одна з двома чоловiками:
   - Збили! Задавили! - Верещала жiнка, хапаючи Володю за грудки i навiть не дивлячись на дiвчинку.
   - По-перше, нiхто її не збивав. - Вiдриваючи її руки вiд себе, спокiйно сказав Володя. - А по-друге, ми її просто знайшли на дорозi - цiлу i неушкоджену. Запитайте у полiцiї! - I вiн розгорнув жiнку до полiцейської.
   Володин спокiй приголомшив жiнку, i вона запитально подивилася на полiцейську. Та кивнула:
   - Так, ми майже не їхали, а повзли, тому зупинилися, не доїжджаючи до дiвчинки.
   - Ой, менi погано! Лiкаря! - Закричала жiнка, закочуючи очi, так i не спромiгшись пiдiйти до дiвчинки, яку я тримала за руку.
   Пiдоспiлi чоловiки пiдхопили її пiд руки i потягли до готелю. Полiцейська побiгла за ними. Нам нiчого не залишалося, як повести дiвчинку за її ненормальними родичами.
   Звiдкись з'явився лiкар у бiлому халатi i зi стетоскопом на шиї. Теж не звернувши уваги на дитину, вiн кинувся допомагати матусi.
   - А куди нам?... - Запитала я.
   - Давайте тут посидимо! - Запропонувала полiцейська, сiдаючи на крiсло в холi.
   У хол виходили двоє дверей сумiжних номерiв, на цей час розкритi. В одну лiкар затягнув матусю i почав там її обстежувати. У другу шмигнули всi тi люди, що вискочили за матусею.
   Дiвчинка походила по холу i пiшла кудись углиб коридору. Я вирушила за нею - не пропадати ж людинi, якщо на неї нiхто не звертає уваги! Взявши дiвчинку за руку, я знову привела її в хол.
   - Хосю на юки! - Протягла вона до мене свої рученята.
   Я б її взяла, але... вона була така замурзана!
   - Давай спочатку вмиємося? - Запропонувала я.
   - Давай! - I дiвчинка потягла мене в розчиненi дверi.
   У санвузлi були душова кабiнка, унiтаз i умивальник.
   - Хочеш до туалету? - Запитала я.
   - Нi. - Похитала головою дiвчинка.
   - Тодi давай помиємося душiком? Душiк теплий... - Я поставила дiвчинку в душ i вiдкрутила кран.
   На подив спокiйна i зговiрлива дiвчинка! Помивши, я витерла її рушником i допомогла зiйти в шльопанцi.
   - А чиста одежинка у тебе є? - Запитала я.
   - Так. - Кивнула дiвчинка i за палець потягла мене до зачинених дверей кiмнати.
   Я штовхнула дверi i зазирнула. Чоловiк, що сидiв у крiслi бiля вiкна, схопив зi столу розкритий глянсовий журнал i уткнув у нього нiс.
   "Дивна поведiнка" - подумала я, слiдуючи за дiвчинкою. Та пiдвела мене до дивана, на якому купою лежали дитячi речi.
   - Що будемо вдягати? - Сiла я на диван i переклала кiлька речей ближче.
   - Суня. - Дiвчинка взялася за червоненьку в бiлий горошок сукенку.
   - Добре! - Я почала надягати сукню на дiвчинку i, схилившись до її вуха, пошепки запитала:
   - А то хто?
   - Тата. - Так само пошепки вiдповiла менi дiвчинка.
   "Нiчого собi - тато! Дiвчинка десь пропадала, її привезли незнайомi люди, з мамою - iстерика, а вiн дивиться журнал! Щось тут нечисто..." Я дiстала з кишенi смартфон i непомiтно включила вiдеозапис. Потiм знайшла серед речей чистi трусики i теж надягла їх на дитину. У цей час тато проскочив до сусiдньої кiмнати, з якої лунали смiх i голоси. Там вiдразу ж затихло.
   Переодягнена й чиста дiвчинка знову потягла мене до холу. З вiдчинених дверей сусiднього номера висунулися доктор i матуся, але побачивши, що все в порядку, матуся знову заохала i впала на диван.
   - Ну, все, нам вже час! - Сказала я Володi i вiн почав пiднiматися.
   - Як це час?! - Знову вискочив лiкар. - Як ви можете залишити нещасну матiр в такому станi?! Ви повиннi залишитися!
   - З якої це радостi? - Поставила я руки в боки.
   - Ну, вона ж зовсiм хвора... - Залепетав лiкар.
   - Якщо їй дiйсно погано, то викличте швидку допомогу! - Потягла я Володю, який було зупинився, до виходу i тихенько шепнула, щоб i вiн включив вiдеозапис.
   - Я сам їй допоможу, а ви за дитиною подивiться!
   - З чого б це? - Обурилася я. - У неї, крiм цiєї матусi, ще й тато є i цiла купа чи то родичiв, чи то знайомих. А ми тут з якого боку?
   - Ви ж її збили!
   - Зовсiм нi! Ми її знайшли. А якби i збили, то ви ж чому їй уваги не придiляєте? Може, у неї що-небудь переламано або розбите?
   Лiкар зам'явся i озирнувся на полiцейську. Не даючи їй навiть рота розчинити, я кинулася у наступ:
   - Дитина загубилася, ми її знайшли. Я одразу пропонувала їхати в полiцiю, але нас вiдрадили. Якщо вже дiвчинка тут нiкому не потрiбна, ми їдемо в полiцiю! - I я почала вiдкривати дверi, мiцнiше вхопивши дiвчинку за руку.
   - Ви хоч грошi на лiки жiнцi дайте! - Не вiдставав вiд нас лiкар.
   - Ще чого?! - Зупинила я руку чоловiка, яка потягнулася за гаманцем. - У нас грошей немає, а возитися з картками я не збираюся. Попросiть чоловiка цiєї жiнки збiгати в аптеку!
   Ми вийшли i попрямували до машини. Полiцейська побiгла за нами:
   - Я покажу, де тут найближче вiддiлення!
   Озирнувшись на неї, я помiтила в одному вiкнi лiкаря з матусею, а в iншому - татуся з групою людей. Обличчя у всiх були ошелешеними. Краєм ока я помiтила, як за моєю спиною полiсменка їм заспокiйливо кивнула i показала рукою знак "о-кей". Дiвчинка, як нi в чому не бувало, сiла на заднє сидiння i, дивлячись у вiкно, наспiвувала щось собi пiд нiс.
   Виїхавши на трасу, ми звернули в перший-лiпший провулок i поїхали, уважно розглядаючи будинки в пошуках вiддiлення полiцiї.
   - Он, бачите, жовта будiвля?! Це полiцiя! - Полiсменка показувала вперед i влiво.
   - Нi, ми поїдемо в iнше! - Сказала я Володi, коли вiн почав пригальмовувати.
   За сорок рокiв спiльного життя Володя вже навчився довiряти моїй iнтуїцiї в критичних ситуацiях, тому знову додав газу.
   - А... Але як же... - Розгубилася полiсменка i розтеклася по спинцi сидiння.
   Я звiрилася з навiгатором i знайшла в центрi мiста Прокуратуру.
   - Нам туди! - Сказала я Володi i ми поїхали далi.
   Виїхавши до площi перед театром, я ще раз звiрилася з навiгатором, вишукуючи найближче вiддiлення полiцiї. Воно виявилося за два будинки вiд Прокуратури.
   - Туди!
   Вийшовши з машини, ми попрямували до вiддiлення. Полiсменка хотiла чкурнути (?!), але я шепнула Володi, щоб вiн тримав її за руку.
   - Будете свiдком! - Сказала я їй.
   Отак, парами: я з дiвчинкою, а Володя з полiсменкою, ми увiйшли до вiддiлення.
   - Доброго дня! - Зазирнула я у вiконце до чергового. - Ми дiвчинку знайшли, де писати заяву?
   - Он туди, по коридору, другi дверi направо! - Показав черговий, пiдвiвшись i подивившись на нас. - А ви куди? - Звернувся вiн до полiсменки.
   - А це свiдок! - Не давши тiй вiдкрити рота, сказала я.
   На дверях було написано "дiльничий".
   - Доброго дня, ми дiвчинку знайшли! - Прямо з порогу почала я i, не чекаючи запрошення, сiла до столу, посадивши дiвчинку на колiна.
   Володя з полiсменкою сiли на стiльцi бiля дверей.
   - Де знайшли? За яких обставин? Як її звати? - Почав розпитувати дiльничий.
   - Ой, давайте не втрачати даремно часу! Поки я розповiм, потiм напишу!... Давайте, я вiдразу буду писати.
   Дiльничий пiдсунув до мене папiр i ручку.
   - Як писати? - Запитала я. - Якась форма повинна бути?
   - Пишiть у довiльнiй формi. - Вiдповiв той.
   I я стала писати. Описала i то, як ми знайшли дiвчинку, i то, як на нашу появу вiдреагували її родичi, i неадекватну поведiнка лiкаря, i рiшення їхати до вiддiлення...
   - Як пiдписувати? - Запитала я.
   - Напишiть повнiстю прiзвище, iм'я, по батьковi себе i чоловiка. -Переглядаючи мою писанину, говорив той. - Адресу i контактний телефон...
   Я написала те, що треба i звернулася до полiсменки:
   - Тепер ви, як свiдок.
   Та знехотя пiднялася i пiдiйшла до столу.
   - Напишiть звання, вiддiлення полiцiї, в якому служите, ПIБ i телефон. - Повторив для неї дiльничий.
   Полiсменка написала: "Лейтенант полiцiї, вiддiлення Київського району, Русанова Стелла Iванiвна" i знову сiла на стiлець.
   - Дайте менi ще один лист. - Попросила я. - Я вiдразу ж напишу заяву в органи опiки. Якщо дитинi не придiляється увага, то треба її влаштувати кудись. - Схилившись над дiльничним, я прошепотiла: "Пробийте цю полiсменку, щось вона викликає у мене недовiру".
   - Ви тут пишiть, а я на хвилинку вийду. - Пiднiмаючись, сказав дiльничий i вийшов за дверi.
   Поки я описувала поведiнку батькiв при абсолютно безпритульнiй дiвчинцi i просила перевiрити, чи все благополучно в їх сiм'ї, дiльничий повернувся. Взявши мою друге заяву, вiн попросив полiсменку завiрити її теж своїм пiдписом. Та пiдiйшла i знову почала виводити: "Лейтенант полi..."
   - Але ж Русанову Стеллу Iванiвну звiльнили з органiв три мiсяцi тому. -Раптом повiдомив дiльничий.
   Та зупинилася i випросталася.
   - I не просто так, а за дрiбне шахрайство! - Додав дiльничий.
   Полiсменка кинулася до дверей, але за нею вже стояв сержант, який затримав шахрайку i кудись повiв.
   - Ну, тепер зрозумiло, чому вона так поводилася! - Полегшено зiтхнула я. - I чому вона так наполегливо радила заїхати в своє вiддiлення - там у неї, напевно, прибiчники є. Ось чому батьки не поїхали слiдом за нами. Виходить, що з дитиною орудує цiла банда.
   - Можливо, ми все перевiримо.
   - А ми ще пiдемо в Прокуратуру, напишемо заяву ще й там, щоб справа була на контролi. - Я почала пiднiматися. - Ось вам дiвчинка, нашi контакти у вас є... О, ми ще й вiдео знiмали, i на реєстраторi все записано...
   I ми пiшли в Прокуратуру.
   Вийшовши ввечерi в iнтернет i описавши подiї, якi вiдбулися з нами, ми попросили всiх, хто потрапляв у подiбнi ситуацiї вiдгукнутися i звернутися до Центрального вiддiлення полiцiї. Виявилося, що всього за мiсяць на цю аферу попалися бiльше п'ятнадцяти машин. Вони так само з'їжджали з основної дороги на грунтову, пiдвозили полiсменку i... Деякi навiть злегка збивали дiвчинку, бо їхали швидше, нiж ми. Нiчого страшного - невеликi садна i синцi. Матуся впадала в iстерику, полiсменка пiдтверджувала подiю, лiкар просив купити дорогi лiки або хоча б дати на них грошей. Люди з радiстю розплачувалися i їхали. Про бiдну дитину нiхто й не думав. I як у таких вiдморозкiв виростала така товариська, весела i чудова дiвчинка?! За допомогою цiєї афери, група заробила вже близько 750-ти тисяч гривень. I це тiльки в нашому мiстi! Прокуратура почала перевiряти схожi випадки в iнших мiстах.
   Органи опiки забрали дiвчинку в дитячий будинок i зараз пiдшукують для неї сiм'ю. Думаю, сiм'я знайдеться швидко, тому що дiвчинка дуже хороша i гарненька. Багато людей, якi дiзналися про дiвчинку, через iнтернет надсилають їй подарунки.
   Батькiв позбавили батькiвських прав i посадили на сiм рокiв. Полiсменка, лiкар та їх друзi теж сидять, у всiх рiзнi термiни.
   А ми, виступивши на судi i показавши ще й всi знятi на вiдео матерiали, виклали їх i в iнтернет. Час вiд часу знайомi просять нас розповiсти про аферу з дитиною. Розповiдати менi набридло, тому i вирiшила написати.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"