Аннотация: Виявляється, балет може приносити не лише естетичну насолоду, а й смерть...
ВБИВЧИЙ БАЛЕТ
ОПОВІДАННЯ
(24 квітня 2024 року)
-1-
Мій тато вирішив балотуватися на посаду мера у своєму місті. У якому місті, від якої партії, хто були його конкуренти, з деяких міркувань казати не буду. Та це зовсім і не суттєво для моєї розповіді.
Вирішивши допомогти татові у передвиборчій кампанії, я взяла на два тижні відпустку за свій рахунок та поїхала до батьків. Від мене до них звичайним потягом їхати лише ніч. Це дуже зручно: увечері сідаєш на поїзд, спокійненько спиш усю ніч, а вранці приїжджаєш саме до сніданку.
Нічого складного робити мені не довелося, просто супроводжувати тата на різні підприємства, де він виступав, і роздавати охочим буклети.
Балотувалися лише три кандидати від різних партій. Та раптом стало відомо, що один із претендентів несподівано помер. За великого збігу народу, у громадському місці в нього просто зупинилося серце. Так показав розтин. Наразі претендентів залишилося двоє.
- Сьогодні до мене приходила одна людина. - Почав тато за вечерею, відкинувши якісь сумніви, що мучили його весь вечір. - Член нашої партії, працівник сцени з театру... Прийшов і повідомив щось дуже дивне...
- Що таке дивне? - Запитала мама.
- Навіть не знаю, чи варто розповідати.
- Якщо вже почав, то розповідай! - сказала я.
- Ну, гаразд... До нашого театру нещодавно приїхала на гастролі трупа експериментального балету...
- Я чула! - Вставила мама. - Балет називається "Тодліхбалет". Відгуки різні.
- Так от, цей робітник сцени, прізвище якого вам знати необов'язково, нехай буде просто Вася, сказав, що кілька днів підглядав за репетиціями цього балету.
- Я би теж подивилася. - Розмріялася я. - Як вони відпрацьовують різні па, піруети, стрибки...
- Вася каже, що там не лише па та піруети відпрацьовували. Директор їхньої трупи, дама вже кілька за сорок, худа дошка з волоссям невизначеного кольору і дуже неприємним виразом обличчя, навчає їх акупунктурі.
- А що, дуже корисні знання! - Знову вставила мама. - Балерини на пенсію виходять рано, отже зможуть лікувати людей, натискаючи на різні точки. Адже не всім вдається стати балетмейстерами або, як моїй мамі, тренерами з гімнастики.
- А ви знали, що натискаючи на різні точки, можна не лише вилікувати, а й убити? Так ось саме ці смертельні точки і відпрацьовує у трупи їхній директор.
- Дурниці! - Не повірила я. - І кого ж вони збираються вбивати?
- Не лише збираються, а й убивають. Принаймні одного.
- Кого?
- Мого конкурента, Сосновського*.
- Не може бути! У нього ж просто зупинилося серце! Це всі бачили. І розтин підтвердив...
- Але перш, ніж серце зупинилося, до нього підійшов балерун** і потис йому руку.
- То й що?
- А те, що він натиснув на руці якісь точки.
- Якби така точка на руці була, то ніхто б не міг вітатись, адже можна її випадково натиснути і вбити людину. - Засумнівалася я.
- Випадково не можна. - Відповів тато. - Точок натискати треба кілька і в певній послідовності. А той балерун, між іншим, висловлював таке захоплення з приводу політичної діяльності Сосновського, що не відпускав його рук і тряс їх у довгому потиску. А потім Сосновський схопився за серце і
*Всі, події вигадані, імена та прізвища придумані і не мають справжніх прототипів.
**Балерун - чоловіків, що танцюють балет, називають танцівниками або артистами балету, але в розмовній промові допускається слово "Балерун".
впав.
- Якщо це правда, то що тепер робити? - Розгубилася мама.
- Не потискати нікому руки! - Вигукнула я.
- Вася казав, що вони не лише точки на руках натискають, а й відпрацьовують якісь прийоми щодо задушення людей руками та ногами.
- Отже, їх не можна підпускати й до шиї. Треба попросити Васю уважніше все роздивитися, щоб знати, як вони ще можуть діяти. - Я зібрала порожні тарілки і понесла їх до раковини.
І тут батькові зателефонували.
- Вася помер. - Пригнічено повідомив він після розмови. - Серце зупинилося. Відразу після закінчення вечірньої вистави...
- Ти думаєш... - Видихнула мама.
- Цю версію не варто відкидати...
-2-
Тепер за крісло мера боролися лише двоє: мій тато та Гурцин. Незважаючи на те, що у Гурцина все в місті було схоплено, навіть поліція, а може й саме через це, люди виявляли велику симпатію саме до мого тата. Попередні рейтинги показували співвідношення приблизно шістдесят два до тридцяти восьми не на користь Гурцина. Передвиборна кампанія рухалася до свого завершення, і до офісу татової партії вже почали надходити привітання та запрошення на зустрічі.
Коли в офіс принесли два десятки квитків на балет, ми вирішили також сходити.
Весь виступ був побудований у вигляді уривків з різних класичних балетів, переплетених між собою, але в сучасному музичному оранжуванні та з додаванням рухів із хіп-хопу,
брейк-дансу та деяких інших вуличних напрямків.
- Чи не могли б Ви після вистави затриматися у фойє та
відповісти на деякі запитання артистів? - Підійшов до тата в антракті директор театру. - Багато хто Вас дуже поважає і готовий за Вас голосувати.
Тато погодився.
Коли ми спускалися з балкона у фойє, вийшло так, що більшість таткових однопартійців і глядачів уже спустилися, а решта трохи затрималися, побачивши балерин, що вийшли до них. На широкому сходовому майданчику опинилися ми з мамою та татом. Дві-три балерини позаду нас наполегливо роздавали публіці, що тіснилася на сходах, свої автографи, а до нас назустріч йшов стрункий і гарний балерун, радісно посміхаючись і простягаючи татові руку для потиску.
- Руки! - Скрикнула я.
Тато сховав руки за спину. Рука балеруна зависла у повітрі. Потім обидві його руки склалися паралельно і піднялися до рівня очей.
- Шия! - Вигукнула мама.
Ми спробували підбігти до тата, щоб допомогти йому, але нам перегородили дорогу дві балерини. Тато зчепив руки в замок і поклав їх ззаду на свою шию, звівши спереду лікті разом. Таким чином, і руки, і шия були захищені. Балерун кинувся до тата і намагався розчепити "замок" із пальців.
- Вбивають! - Закричала я, але шум на сходах стояв такий, що мене не було чути. Не знаю чому, але я якось на автопілоті включила камеру на смартфоні.
У цей час балеруну вдалося розчепити "замок", і тато впав на підлогу. Тут же підбігло кілька людей із балетних та глядачів і констатували татову смерть.
Викликали швидку та поліцію, опитали свідків, все вказувало на природні причини смерті. Справу не стали порушувати навіть після того, як я показала відзняте відео.
- Облич не видно, зображення розмазане, впізнати нікого неможливо... - Розглядав начальник поліції епізод, де балерун
намагається розтиснути татові руки. - Може, це якась по-
становка.
- А поза, в якій тато помер? Де ви бачили сердечника, що вмирає із затиснутими ззаду руками? А татів костюм на відео? А трико балетного?
- Нічого довести неможливо. Нікого впізнати не можна. Свідки кажуть одне й те саме: розмовляв із артистом і раптом упав.
- Я звертатимуся до прокурора! Я звернуся до Києва! - Не могла заспокоїтись я.
- Та ну їх! - Зупинила мене мама. - Все одно нічого не доведеш, а татові вже нічим не допоможеш. Давай поховаємо його, як він хотів, бо інакше його труп триматимуть місяцями в холодильнику і різатимуть для якихось експертиз.
***
Тато ще в дитинстві розповідав мені, що раніше померлих спалювали, а попіл розвіювали над полями, над річками, над морями... Він казав, що це набагато краще, ніж якби тіло гнило в землі.
Всі ці дні ми з мамою ні на мить не залишалися самі. Вдень у квартиру постійно йшли татові однопартійці, вночі вона була сповнена родичів, які приїхали на похорон. На третій день після смерті тата ми поїхали в крематорій. Під час ритуалу до нас підходили якісь люди зі співчуттями, дехто намагався потиснути руки, але ми їх не подавали.
Того ж вечора, після того, як ми розвіяли татів попіл, я забрала маму і ми поїхали до мого міста...
-3-
Батькове вбивство, так незграбно зам'яте підкупленою Гурциним поліцією, не давало мені спокою. Я вже разів сто переглянула відео того вечора. Камера постійно сіпалася і переверталася, зображення було змащеним, проте дещо роздивитися було можна. Наприклад, заслон із балерин і балерунів, які не підпускали публіку до майданчика, де відбувалося вбивство, і худу даму зі зморшкуватим обличчям та волоссям невизначеного кольору, що спостерігала за всім з балюстради. Вираз обличчя цієї пані був такий зловісно-огидний, що мороз по шкірі пробирав. Я просто була певна, що саме вона керувала вбивством.
Зрозуміло, я не могла мовчати. Я розповідала про татове вбивство всім співробітникам нашої бібліотеки, але мені ніхто не вірив.
- Ти ж письменниця, у тебе надто бурхлива фантазія. - Казали вони. - Ти просто не можеш змиритися з тим, що твій тато так несподівано помер, тому вигадала це вбивство.
Тільки мої найближчі подруги Олена та Таня припускали, що щось у всій цій історії не чисто...
- Як ви вважаєте, чи варто мені викласти це відео в інтернет? - Запитала я їх.
- Ну, відео не дуже... Але в інтернеті і гірше буває... - Задумалася Таня.
- Викладай! - Впевнено вигукнула Олена. - Нехай буде. І напиши, що це вбивство! Подивимося, скільки буде переглядів.
Переглядів було мало. Відгуків ще менше. Як і казав нача-
льник поліції, відео було непереконливим.
***
Приблизно через тиждень після мого повернення на роботу наша директорка зібрала весь колектив в актовій залі та повідомила, що управління культури виділило нашій бібліотеці безкоштовно(!) тридцять квитків до театру.
- Там виступатиме гастролюючий балет, а потім буде фуршет для гастролерів та артистів нашого театру, музикантів із філармонії та нас. Захід проводиться у робочий час, тому явка всіх бібліотекарів є обов'язковою! Нам навіть дозволили раніше закрити бібліотеку! - Директорка обвела всіх присутніх поглядом, що не терпів заперечень. - Завтра треба прийти на роботу ошатними та з зачісками! Працюємо до чотирьох у звичайному режимі, потім закриваємо бібліотеку та дружно їдемо до театру! Якщо хтось спробує втекти, зарахую як прогул!
Мамі про приїзд гастрольного балету я казати не стала. Просто сказала, що після роботи у нас буде якийсь культурний захід, тож я затримаюся.
***
- Йой, дівчата, у мене якесь дуже неприємне передчуття! - Сказала я перед виходом Оленці та Тані. - Не подобається мені цей балет... Може, це той самий, вбивчий.
- Не дрейф! - Підбадьорила мене Олена. - Ми тебе ні на хвилину не залишимо!
- Про всяк випадок, я взагалі все зніматиму! - Підхопила Таня. - І як прийдемо, і всю виставу, і фуршет. Все-все-все!
На афіші біля театру значилося, що до нас у місто приїхав експериментальний балет "Тодліхбалет".
- Той самий!!! - Ахнула я.
- Не дрейф! Ми з тобою! - Побачивши, як підкосилися мої
ноги, підтримали мене подруги і, взявши мене під руки з обох боків, повели сходами.
Місця нашій бібліотеці виділили на балконі. Ще піднімаючись туди, я помітила на одному з прольотів велику бетонну вазу, наповнену тюльпанами, схожу на ті, що стоять на старих вуличних парканах. Тюльпани були незвичайними, їх пелюстки були пофарбовані жовтими, помаранчевими та червоними кольорами так, що здавалося, ніби над краєм вази застигли язики полум'я.
"От би мені такий букет!" - Задивилася я на квіти -"Справжнє полум'я! Може, спробувати взяти кілька штук після спектаклю?..."
Продзвенів третій дзвінок, світло в залі почало меркнути і вистава почалася... Нічого нового, все те ж саме, що я вже бачила того разу. Тільки тепер я дивилася на артистів із уважною підозрою, впізнаючи тих, хто перегороджував нам шлях до тата і того балеруна, котрий...
"Вбивчий балет" - звучало у мене під мелодії Чайковського, Шуберта, Бізе, Грига, Дебюссі, Шостаковича, Хачатуряна та під сучасні естрадні композиції...
-4-
Вистава закінчилася, директорка перерахувала нас і сказала, що в буфеті, де відбудеться зустріч-фуршет, ми маємо бути за п'ятнадцять хвилин. За цей час можна відвідати туалет, походити театром, подивитися фотографії артистів...
- Стій тут, від наших не відходь! - Залишили мене на майданчику прольоту з тюльпанами подруги. - А ми в туалет!
- Може, таки з нами?
- Ні, не хочеться.
- Ну, давай! - І дівчата побігли вниз сходами.
Я підійшла до вази з вогняними тюльпанами. "Тут їх, мабуть, штук сто. Якщо я візьму лише п'ять квіточок, ніхто й не помітить... Може, мені їх хтось подарував? Може, якийсь шанувальник? Можу ж я комусь сподобатися?..." - підбадьорювала я себе, не наважуючись на такий жахливий злочин.
- Галка! Давай скоріше вниз! Там із тебе хочуть зробити скульптуру! - Ще зі сходів закричала Оленка.
- Яку ще скульптуру? - Не зрозуміла я.
- Емблему балету для нашого театру! - Почала пояснювати Таня. - Там унизу, в холі стоїть скульптор. Він сказав, що побачив тебе ще до початку вистави, і ти підходиш йому як типаж для скульптури балерини.
- Розігруєте? - Не повірила я. - А чому не якась балерина? Де я, а де балет?
- Ну, ти у нас теж така струнка, як балерина... - Оглянула мене з ніг до голови Олена.
- Він сказав, що типаж... - Додала Таня.
- Що тут у вас відбувається? - Підійшли до нас директорка та її заступниця. - Чому ви ще не в буфеті?
- З Галки збираються зробити скульптуру! - Повідомила
Оленка. - У вигляді балерини!
- А чому Галку? - Здивувалася директорка. - У них що, балерин не вистачає?
- От і я про це! - Вигукнула я. - Вимагають, щоб я спустилася у фойє. Мені що, йти?
- Зачекайте тут, нікуди не йдіть, зараз ми все з'ясуємо... - І начальство почало спускатися сходами.
Деякий час ми тупцювали на місці, потім почали походжати прольотом, потім витріщилися на тюльпани ...
- Ой, який красень! - Вигукнула Оленка.
- Де? - Закрутила головою Таня. - А, бачу... Галка, він дивиться на тебе!
Я повернула голову і побачила його... Того самого балеруна...
- Дівчатка, вмикайте камери... - Прошепотіла я, коли балерун з променистою усмішкою простягнув до мене руки.
- Дівчино! Ви така прекрасна, що я не міг до Вас не підійти! - Заговорив він, наближаючись до мене. - Дозвольте висловити своє захоплення, поцілувавши Вашу руку.
Може, когось такі компліменти й розплавили б, але я щодня бачу себе у дзеркалі. До того ж, я вже бачила цього балеруна в дії. Тому я почала відступати від нього, краєм ока стежачи за навколишньою обстановкою.
А вона була така: по обидва боки від мене, відступивши на пару кроків назад, з увімкненими камерами стояли Оленка та Таня; сходами піднімалося кілька наших під проводом директриси та її заступниці; з майданчика балкона іншими сходами спускалися дві балерини в пачках; звідти ж спостерігала за тим, що відбувається, худа дошка зі зловісним виразом обличчя в чорних штанях і чорному светрі; а до мене наближався балерун у білих колготках... Я ухилялася від простягнутих до мене рук, відбиваючись кулаками, захищаючи свої кисті та шию.
- Галино Вікторівно! - Прокричала вже з майданчика
директорка, що піднялася до нас. - Вас насправді хоче бачити скульптор!
Балерун зупинився і озирнувся.
- Ага! Не вийшло! - Зловтішно сказала я, обходячи його і прямуючи до начальства. - Оно скільки свідків! І всі зі смарт-
фонами! І всі знімають!
"Дошка" постукала рукою по поруччям і показала вказівним пальцем униз.
- На фуршет! На фуршет! - Радісно вигукнув балерун. - Дозвольте проводити Вас? - Спробував він узяти мене під руку.
- Нізащо! - Відстрибнула я від нього.
- А я із задоволенням! - Сама підхопила балеруна під руку заступниця нашої директорки.
Ошелешено оглядаючись на мене, балерун намагався вирватися з її чіпкої хватки.
- Мені треба дещо сказати нашим балеринам... - Нарешті, знайшовся він і, вирвавшись із рук нашої зами, рушив сходами угору мені назустріч, уже не з радісною, а зі зловісною посмішкою.
За мною майже впритул йшли дві балерини, відтісняючи мене від подруг. Подітися було нікуди, балерун обхопив мене за талію та намагався схопити за шию. Як я звивалася і ухилялася, відчуваючи на своїй шиї його жорсткі пальці! Ще раз вивернувшись, я схопилася за його руку, що зісковзнула з моєї шиї, і вп'ялася в неї зубами. Балерун раптом послабив хватку, обм'як і замертво впав мені під ноги... Невже я випадково потрапила на ті самі точки?
Мої подруги продовжували знімати те, що відбувалося, перебуваючи трохи вище сходами. Їх приклад наслідували кілька інших наших співробітниць і близько десятка незнайомих глядачів, які перебували знизу та зверху на кількох прольотах.
Дві балерини відтісняли мене вниз, я задкувала та раптом
вивернулася на балкон, що виходив надвір. Внизу-праворуч,
на яскраво освітленій площі перед театром юрмився народ.
- Балет-вбивця! - Закричала я вниз. - Знімайте! Такого ви ніколи більше не побачите!
Як чудово, що наші люди жити не можуть без смартфонів! Усі обличчя майже миттєво перекрилися камерами.
- Ага! - репетувала я. - Он скільки свідків! Усіх не повбиваєте!!! Балет-вбивця! Балет-вбивця!
- Жінка просто не в собі! - Крикнула зі сходів худа директорка балету. - Як би в неї серцевого нападу не сталося! Викличте швидку!
- У мене абсолютно здорове серце! - Закричала я. - Попереджаю: якщо в мене станеться серцевий напад, то це буде вбивство! Вони завжди так людей вбивають! Балет-вбивця!
Отримавши сигнал від своєї директорки, інший балерун побіг униз і незабаром опинився серед натовпу на майдані. Балерини рухалися вздовж стіночки балконом, намагаючись змусити мене повернутися до сходів і спуститися. А мені спускатися не хотілося... У натовпі до мене так легко може хтось підійти чи торкнутися...
Я взялася за перила балкона, і тут помітила, що на них лежить дріт. Вчора над нашим містом пролетів ураган, поваливши кілька дерев і подекуди обірвавши дроти. На ранок мережа була відновлена, але деякі обірвані дроти ще не встигли прибрати. Цей дріт не був з'єднаний зі стовпами, він просто перекинувся через товсту гілку дерева, що стояло поруч, а його кінці зачепилися за перила балкона. Все це промайнуло перед моїм зором і в моїй свідомості за десяті частки секунди. Продовжуючи кричати:
- Балет-вбивця! Балет-вбивця! - Я видерлася на перила, вхопилася за обидва кінці дроту і, як Тарзан на ліані, перелетіла через паркан, що відгороджував театр від вулиці з боку балкона. Приземлившись, як кішка, на всі чотири точки на клумбу, я встала, обтрусилася і побігла до зупинки тролейбуса. Озираючись, я побачила, що другий балерун спочатку кинувся огинати паркан, але потім зупинився і повернувся назад до театру.
Я заскочила у тролейбус, що відходив, і бухнулася на вільне сидіння. Набрала номер Оленки:
- То як? Зняли?
- Так.
- Одразу ж викладайте в ютуб! І іншим скажіть! Нехай буде відео під назвою "Балет-вбивця" з різних ракурсів!
-5-
Майже всі відео набирали тисячі та мільйони переглядів. У поліції, куди я прийшла з повинною, заявивши, що випадково вбила балеруна, мені сказали:
- Ваш укус був не смертельним, ви навіть до крові не прокусили руку. Артист помер через зупинку серця.
- Саме так! - Наполягала я. - Зупинку серця викликає натискання на певні точки на руці!
- Не кажіть дурниць! Директорка балету офіційно заявила, що в нього вже певний час були проблеми із серцем! Ви тут ні до чого.
- А як же відео про напад на мене?
- Так, на відео видно, що він намагався вас задушити, але... Його вже немає, а отже, і справу порушувати немає причини.
- Але ж там заправляє їх директорка! Це вона вирішує, кого вбивати! Цей балет спеціально створено для усунення політичних супротивників!
- А ви що, політикою займаєтесь?
- Ні, але я свідок убивства політика. От вони й вирішили мене прибрати.
- Громадянко, ви нам тут просто якісь казки розказуєте! То вас хочуть вбити, то ви когось вбиваєте незначним укусом... Не морочте нам голову!
І справу зам'яли. "Тодліхбалет" поїхав, більше мене не
турбуючи. Скульптор, як не дивно, більше не хотів бачити мене у якості моделі для скульптури балерини, хоча наша директорка робила запит до Управління культури. Там сказали, що для скульптури він знайшов справжню балерину. А що я казала! Його просто хтось попросив вибрати мене, знаючи, що я скоро помру від серцевого нападу.
***
Ще деякий час я постійно оглядалася, стежила, чи не з'являться повідомлення про вбивчий балет десь у пресі або в інтернеті, але він як у воду канув. Може, його розпустили, може, ліквідували артистів-вбивць, а може він просто виїхав за кордон і виступає десь там...
Я зовсім заспокоїлася, але руку для потиску чи поцілунку все ж таки більше нікому ніколи не подам!