За сонцем, що вiдходить вдаль, моя душа летить до тебе.Стежиною, у маревi вечiрнiм ,понад ставком i луками в росi- за серцем, за тобою...Спустилась нiч на грiшну землю, замовк давно вже шум людський, а я лечу, як вiтер в небi,за зовом, що одвiк звучить в менi. До рук твоїх припасти мрiю, в очах побачити любов,i нiжних губ торкнутись пустотливо.Мiсяць в небi примружив око, вiн знає,що лiтаю я щоночi помiж зiрок. I в лютий холод, i в неможливу спеку, коли сади цвiтуть i в листопад, без тебе не живу я , а iсную, без тебе радостi - лиш наполовину.
Коли ти поруч вже нiчого не боюся - ти завжди пiдтримуєш мене, коли тягар лежить на серцi, коли так важко - не бiда. Ти поруч ,i душа моя спiває з радостi, i зорi, мiсяць i яскраве сонце - всi знають що сьогоднi я засну спокiйно сповнена коханням i твоїм теплом.