Подорож країною снів

Ось відкрились двері,
В світ незнаний досі,
Дивний і прекрасний,
Наче рідний і такий знайомий,
А може й зовсім інший,
Ні на що не схожий,
Чужий, невіданий ніким.

Ми проходим далі,
Перед нами наче казка,
Ось великий грізний замок,
Там дракон десь проживає,
Кажуть злий він дуже на людей,
А в темниці темній в замку,
Проживає найпрекрасніша принцеса,
Кажуть світ не бачив, ще краси такої.

Ось на білому коні,
Бравий лицар скаче,
Змія того побороти,
Та принцесу врятувати,
З темної темниці.
А за ним дружина вірна,
Адже сам він принц,
Син короля земель сих дивних.

Далі йдем по волі,
Зустріли на дорозі старця,
В гостроверхім капелюсі.
Колись він чародієм був великим,
Міг гори рухати лиш словом,
Й чудеса творить незнані,
Поки був він молодим.

Ось і нам він пропонує силу чародійську,
І знання про світу дивную будову,
Про те як чудеса творить,
Як гори рухать словом,
Про те, як із природою дружить,
Як керувати часом.

Та тільки нащо нам та сила,
Якщо нема нічого більше,
Нащо нам знання оті великі й тайні,
Якщо простої істини не знаєм.

Ми проходим далі й далі...
Ось ми бачим місто дивне,
Все в золоті убране,
Все з золота у ньому,
Ось прямо перед нами,
З'явився леприкон,
Все пропонує нам багатство, славу,
Так завзято...

От тільки толку з того всього,
Якщо жити в самоті,
Якщо не мати більш нічого.
Золото - всього лише метал,
А може інструмент,
Але ніяк аж не основа.
А слава..... навіщо нам та слава,
Якщо її так легко обернути у неславу?

Так що далі йдем,
Подивимось, що ще чекає нас у цьому світі.
Ось джин нас зустрічає,
Бажання виконать бажає,
Аж цілих штуки три,
От тільки є проблема,
Не може він нічого путнього зробить,
Все пропонує якісь гроші, золото, багатство
Чи ще що в цьому роді...
От тільки толку з цього всього....

А далі мудрість нам пропонували,
От тільки мудрість з досвідом приходить,
А те що так от просто удалося,
Так само просто й пропаде,
Навіть сліду не залишить,
Лиш слабенький спогад,
Що воно колись було.

І знання нам теж пропонували,
Казали знати будем все на світі,
От лишень, є істина одна,
А може й дві...
"Все в світі знати не можливо".
Це, мабуть, істина одна,
А ось іще одна,
Мудрість світова:
"Хто менше знає - той краще спить".

А далі ми побачили пейзаж цікавий:
В горах долина розгорнулась,
Там бистра річечка тече,
А рядом там на березі,
Стоїть хатинка дерев'яна,
І садочок біля неї яблуневий.

Поглянем ближче,
Що ж воно таке,
Ось і подвір'я,
А там і діти безтурботно грають,
У якусь цікаву, мабуть, гру.
Все чисто, прибрано і гарно,
І чудово виглядає,
Зразу видно - власник має смак.

А он з віконця виглядають двоє,
Чоловік, що ніжно обіймає жінку,
І жінка, посмішка якої, сяє наче зірка,
Разом споглядають ту от дивну гру,
З любов'ю в погляді такою,
На яку лиш мати й батько здатні.
І ось лиш трохи підійшовши,
Ми бачимо щасливі лиця...
І віпізнаєм себе....

Все миттю проноситься назад,
І багатство, й слава,
І джин, що досі хоче виконать чиєсь бажання.
Ось знов відкриті двері,
Але на цей раз у реальність двері.
Ми політаємо крізь них,
І.... І все... реальність...
Лиш в пам'яті ще звук лунає тихий,
Як закрились двері в світ незнаний.



Грудень 2011