Дуванский Владимир Петрович : другие произведения.

Метелиця

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:


   Дуванський В. П.

Метелиця

  
   Жив-був добрий чоловiк,
   гарну мав дружину,
   та недовгим був їй вiк -
   злягла в домовину.
   Полишила пiсля себе
   дочку-семилiтку,
   в неї очi - синє небо,
   гарна, наче квiтка.
   Стало важко, що й казати,
   то ж для сиротини
   батько змушений узяти
   новую дружину.
   Привела вона з собою
   ще й дочку пихату,
   та лiнивi так обоє,
   годi вже й казати.
   От живуть тепер Оленка,
   добра трудiвниця,
   поруч Марфа, що як ненька,
   працювать боїться.
   Роботяща рано вранцi
   мов бджола працює,
   а ледаща на лежанцi
   сном мiцним смакує.
   Вiд роботи у небоги
   все болить та ниє,
   злая мачуха до того
   ще й б`є, не жалiє.
   Якось, трапилось, упало
   в криницю вiдерце,
   злая мати накричала:
   "Вирву тобi серце!"
   Бiдолашнiй стало лячно,
   скочила в криницю,
   раптом, що так пахне смачно?
   Може це їй сниться?
   Все навколо зелениться,
   сонце виграває,
   пiч, неначе молодиця,
   весело спiває:
   "Дiвчинонька моя мила,
   чудовiї коси,
   пирiжкiв я налiпила,
   та вогню недосить.
   Допоможеш, бо я бачу -
   добреє сердечко,
   я за це тобi вiддячу
   смачним пирiжечком.
   Щиросерда трудiвниця
   всю зробила справу,
   вийшла добра паляниця
   й пирiжки на славу!
   Пiч за помiч надавала
   дiвчинi гостинцiв,
   тая в кошик їх поклала,
   пiшла по стежинцi.
   Йде, милується довкiллям,
   знову пiсня ллється,
   бачить яблуньку, що гiллям
   аж додолу гнеться.
   "Дiвчинонька моя мила,
   виручи, благаю,
   стiльки яблук я вродила -
   гiлля поламаю".
   Трудiвниця позривала
   яблука червонi
   вiд роботи аж палали
   маленькi долонi.
   А їй яблунька за теє -
   яблук повний кошик
   за сердечко золотеє,
   за руки хорошi.
   Знову бiдная дiвчина
   йде вiдро шукати,
   привела її стежина
   до якоїсь хати.
   Бiля ганку на ослонi
   старенька бабуся
   каже так їй: "Тебе, доню,
   я жду не дiждуся.
   Притомились твої нiжки,
   то ж спочинь. Потому
   попрацюєш в мене трiшки
   й вернешся додому.
   Як нам добре поведеться,
   я тобi вiддячу,
   поверну твоє вiдерце
   i щось на додачу".
   Дiвчинонька козенятком
   скочила у хату
   розпочала в нiй кiмнатку
   мити-прибирати.
   От швиденько все прибрала,
   вже нiде нi пилу,
   щось смачне приготувала,
   їсти запросила.
   Пирiжками смакували,
   яблучок поїли,
   як зi столу все прибрали,
   бiля хатки сiли.
   Тут дiвча i запитало:
   "А скажiть, бабусю,
   чом менi морозно стало?
   Я не застужуся?"
   "Нi, не бiйся, в цюю пору
   я вiдпочиваю,
   пройде осiнь - йду нагору
   i людей вiтаю.
   Маю там свої турботи:
   замете хурделиця,
   знай, що то моя робота.
   Я Зима-Метелиця!
   Добре, час вже спочивати,
   моя помiчниця,
   тож iди, вкладайся спати,
   в мене добре спиться".
   От дiвча погостювало
   ще два днi i ночi
   i хазяйцi нагадало,
   що до тата хоче.
   Та у вiдповiдь сказала,
   витерши сльозинку:
   "Ось вiдро, що ти шукала,
   ще дарую скриньку.
   Бачу, що ти не ледача,
   а життя, як нива,
   видно, в тебе добра вдача,
   будеш та щаслива".
   Попрощались i дiвчина
   вже iде додому,
   мабуть через цю причину
   геть не чує втоми.
   Вдома скриню вiдчинила,
   в нiй - по вiнця повно,
   аж всiм очi залiпило,
   камiнцiв коштовних.
   I пита зрадiлий тато:
   "Ти моя хороша,
   де зумiла це дiстати,
   то ж великi грошi?"
   I Оленка вечiр цiлий
   їм розповiдала,
   як вiдро дiстать хотiла,
   де три днi бувала.
   Мати каже: "Марфо, дочко,
   це ж i нам згодиться,
   що сидиш ти, наче квочка,
   бiжи до криницi!"
   Марфа хутко йде по воду,
   ляду вiдчиняє,
   та вiдро кида i сходу
   вслiд за ним плигає.
   Пiдхопилася i чує
   пiсню пiч спiває,
   Марфа часу не марнує,
   її проминає.
   Далi йде, про допомогу
   яблунька так просить,
   Марфа каже: "Не до того,
   вдома яблук досить".
   О, нарештi видно хату,
   пiдбiга охоче,
   бачить бабу, ще й горбату,
   хитро мружить очi.
   Марфа каже: "Гей, вiтаю,
   часу в мене мало,
   я вiдеречко шукаю,
   що в криницю впало".
   А бабуся: "Рада чути,
   хочу запитати,
   чи не хочеш тут побути
   та погостювати?"
   Марфа мовить: "Полишаюсь",
   поруч хоче сiсти,
   замiсть цього враз питає:
   "Чи нема що їсти?"
   Їй бабуся: "Вiзьми просо,
   на вiкнi - олiя,
   кашу звариш, це ж бо просто".
   Марфа: "Я не вмiю".
   Так нероба i проспала
   у гостях три ночi,
   в руки вiника не брала,
   їла все охоче.
   Час прийшов назад вертати,
   Марфа пiдхопилась:
   "Там мене чекає мати,
   тут я засидiлась.
   Дай вiдро i дай гостинцiв,
   їх побiльше треба.
   Полишайся наодинцi,
   побiжу до себе".
   Зима сумно посмiхнулась,
   вийшла на хвилинку,
   та з вiдерцем повернулась
   ще й принесла скриньку.
   Марфа теє пiдхопила,
   нiколи прощатись,
   i щосили полетiла
   до своєї хати.
   Вдома скриньку вiдчиняє
   i що ж вона бачить?
   Рiзнобарв`ям щось там сяє,
   камiнцi неначе.
   Всi побачили, камiння
   тануть починає,
   злiсно Марфа з тої скринi
   воду виливає.
   Стало добре зрозумiло -
   камiнцi iз льоду.
   Мабуть Марфа так робила -
   заробила воду.
   Мати з дочкою в скорботi,
   але що казати,
   бо яка була робота,
   отака i плата.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   3
  
  
  
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"