Дубинская Анна Абрамовна : другие произведения.

Лесi Українцi - на спомин

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Цикл стихотворений, написанных под впечатлением личности Леси Украинки, ее стихов и писем


ЛАРИСI ПЕТРIВНI КОСАЧ -

на живий спомин

I N S B L A U E H I N E I N

  
  
  

1.

  
   Оплакать ту долю, що серцем горiла,
   Яскравим полум'ям вiд щирої сили,
   Сягала в безоднi крiзь розпач та бiль,
   В незмiрнi i сяйнi життєвi свiти.
  
   Та доля-недоля, що скрутно любила,
   Хитала, вбивала сутужнеє тiло.
   Болiла, та в очi вбивала свiй зiр,
   Аж надто палкий, до незрiвнянних мрiй.
  
   Та доля - дарунок i смутку сувiй,
   Торований шлях - одинацький бiй.
   Свiт за очi б'ється, i гордощi з рук.
   Великеє свiтло з великих розпук...
  
  

2.

  
   Чого боятись нам! Уже й оце пройшов. Душа бринить - доволi,
   Палив нам душу В руїнах прикрих владарем бур'ян.
   розпач... Вже й квiтне. Хай розквiтне совiсть,
   Щоб було що прикладувать до ран.
   "У пустинi", 1898
   Та й не своїх... Бо лихо їх загоїть
   У того, хто тягар ще на свiтанку взяв.
   I чи ж у тiм суворiм полi
   Завадить мiсця для - не першого - хреста.
  
   Чого ж боятись нам... Так сталося одвiку,
   I так вже йде, бо мусить хтось iти.
   I хоч з останнiх сил насаджувати квiти,
   Щоб було чим потiшить бур'яни.

3.

  
   Бо iнакше, Мiй бiдний лицарю! I тебе чорна хмара
   як в чорному, Дощем серед полiв твоїх накрила.
   читать по-моєму Несила глянуть, сонце золотаве,
   не випадає... Як жах блiдий високого долає.
  
   Але оте пiднесення могутнє, величне й сяйне,
   Знов зi мною сходить! Де ж лицар мiй?..
   Збирає сiль в чужому краї...
   Єдиним був - хоч мить, чи серце пам'ятає?
  
   Коли б тiльки Та вже не бiль, не розпач пiсля бою,
   всiєї бiди на свiтi, Здаля тихiше стало - дiя з пантомiми.
   що втома!.. Он сонця велич - близько, за горою -
   I хтось до бога Ра життям нiмiє.
  
  

4.

  
   Ей, приїздiть, панно Боже мiй, прийди, та й вже кiнець по всьому,
   Ольго, знов до мене, Лиха гойдалку уже стерпiть несила.
   а будемо знов szare Пасма холоду, препишнi хворiв крони
   Godziny справляти! Розбуялись, що i не просила.
   i чай будемо пити
   "не отвратительный", Та вже дай розраду цьому лиху,
   i Грiга гратимем, Безсоромному напасниковi злому.
   i я Вам страшнi драми Чи ж натiшиться, несите i невтомне,
   та дикi фантазiї Чи ж колись зловтiшить свою пиху?..
   розповiдатиму,
   та й залетимо обидвi Ой же, нi, всьому своя можливiсть:
   ins Blaue hinein! Йому - безсоромно зводить сили,
   А менi, допоки очi свiтять,
   Шлях свiй йти, щоб i собi свiтлiло.
   ____________________________________________________________________________
  
  
  

Невже Вам могли

так припасти до серця мої вiршi,

коли Вам одкрите цiле море свiтової поезiї, -

адже в ньому всi мої друкованi i недрукованi думи i мрiї

мусять зникнути, мов крапля дощової води!

Я, з моїм виключно безбарвним життям,

з моєю отруєною душею, маю бути "сонцем"?

Iдеалiзуєте, дорогий товаришу!

  

А врештi,

коли моя муза справдi дає

Вам i другим людям, не тiльки менi,

якусь iлюзiю свiтла, -

нехай то буде навiть оптична облуда, -

не менi нарiкати на неї,

се було б невдячно,

бо все ж найяснiше в моєму життi

походило вiд неї,

а коли те життя все таки було темним,

то вона з того не винна.

  
  
  

5.

   Уста говорять: Чи покидає нас той, хто iде у морок,
   "Вiн навiк загинув", Чи покидає, промовивши слово останнє...
   А серце каже: Хащi якi перед ним, через свiт, виростають,
   "Нi, вiн не покинув". Де та країна, що в неї уходить пророк?..
  
   Довго, ще довго, те слово не кидає слуху,
   Бiль, чи надiя, чи розпачу шепiтний зойк.
   Може до iншого - серцем - дотягнеться руху,
   Може безмежнiсть його - у синах - поведе за собой.
  
   Чи вiльно загинуть тому, хто свiти зiгрiває,
   Вiчная спроба i вiчная спрага в шляхах.
   Зiронька впала. I в серцi чиємось зростає
   Свiту тепло, що заiскрить в кришталях.
  
   Блiда, прозора постать Лесi Де ж твоя зiрка, мiй любий, приречений брате,
   з руками, повними квiток, Луннеє сяйво вiдживить поблiдлi слiди.
   з словами, повними енергiї, Трохи зажди. Час i менi вирушати,
   любовi й вiри, Хай лише музика грає на спомин менi.
   iз смертю в очах...
   Чи ж покидає нас той, хто iде до зiрок,
   Чи ж покидає, промовивши слово останнє...
   Серце озвалось, вiдчуло вiдважную тайну.
   Мужностi мiра. Хтось перший - крiзь муки -
   ступив за порiг.
  
  

6.

   I завiялись скорботи,
   Бiлi пасма сну й вiдчаю.
   Час прийшов знiматись в найми,
   Сльози пасти в чужiм краю.
  
   Час прийшов. Нiмiє птаство
   В кришталях льодових днини,
   Час рушати у останнiй,
   У пекучий лячний вирiй.
  
   Полетiла в синю прiрву
   Та, що сонечку спiвала.
   Десь в глибинах сього свiту
   Зiрка ясная упала.

7.

   Такий великий лiс зросте з оцих печалiв,
   Рiзьблене листя срiбле на бентежний свiт,
   Ще й сонце встане - шар блiдий з туманiв,
   Щоб колисати хвилями дiтей своїх.
  
   Тихого смутку пагiнцi тихенькi
   Нап'ються сили з вод глибоких мрiй.
   I лiс зросте, i трави пiдуть в листя,
   I радiсть розгорне свiй росяний сувiй.

8.

   Постане слово проти забуття,
   Як той глашатай, вiчний вiсник бою.
   Тодi душа повернеться жива,
   Палкi верхiв'я озовуться знову.
   Озветься свiт, що вiчно в нас живе,
   Озветься той єдиний, невимовний.
   I може серце оживе чиєсь,
   I до тебе, палаюче, прийде на спомин.
  
   1
  
  
   3
  
  
  
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"