Аннотация: про кровавых бандеровцев)) рассказ на украинском языке
Нiч була темною i густою, як гудрон. Мiсяць впав за небокрай, а зiрки вкрилися простирадлом хмар. Семен за цiлий мiсяць так i не змiг звикнутись з тишею, яка вночi захоплювала весь простiр до самих меж людського слуху. Iнодi йому здавалося, що вiн зовсiм оглух. Але крiзь тишу проривалися звуки. То в далекому селi забреше собака, то почуєтся гул двигуна на трасi, то в зеленцi закричить якась нiчна птаха. Це в тi тихi ночi, коли не чути обстрiли i небо не свiтиться вiд спалахiв розриву снарядiв. Основною перевагою тишi було те, що пiдiбратися незамiченим до блок-поста було неможливо.
Семен пiдняв комiр, присiв на бетонний блок, пристроїв на колiнах "калаша", й закурив, тримаючи цигарку так, щоб вогник ховався в долонi. Вiтер вщух, але повiтря було сире i ця сирiсть забиралася пiд одежу. Хотiлось присiсти бiля вогню, або загорнутися в теплу ковдру, або, ще краще, опинитись вдома, в теплiй квартирi з жiнкою пiд боком, з горячою водою в ваннiй, з домашнiм борщем, надiти халат i сидiти на диванi с чашкою кави. Романтика вiйни не те, щоб набридла, але оголила всi принади мирного життя.
Позаду почулися ворушiння. Рука зразу ж лягла на автомат.
- Краб, то ти?
- А хто ж iще.
Краб тiнню виплив з темряви, присiв поруч.
- Ну, що, тихо? Дай вогню.
Семен протягнув запальничку. На секунду висвiтилося обличчя Краба i знов занурилося в нiч. Курили мовчки. Вже й говорити не було про що, та й розумiли один одного без слiв. Краб, загасив цигарку, подивився на телефонi, котра година.
- Ще сорок хвилин. А потiм спати. Очi вже вилазять, так спати хочу. Пiду, вiдiллю.
Вiн пiднявся i зник, чорний в чорному. Через хвилину почулося журчання. А потiм знову впала тиша. Семен наче задрiмав, або думки повели його кудись. Та коли вiн вiдкрив очi, то побачив перед собою чотири силуети, якi стояли зовсiм близько, стояли, не рухаючись, закриваючи собою темряву.
- Краб? - спитав Семен, повiльно, намагаючись не робити рiзких рухiв, взяв в руки зброю.
- Добру нуч, пане, - голос линув з темряви, м"який, густий i заспокiйливий. - Може пан сурегувати, куди то ми згодили?
Семен пiдскочив, пiрнув вбiк, нацiлив на незваних гостей i закричав:
- Краб! Ти де? Всi сюди!
I тут почалось. Прожектор на даху вагончику вирвав з пiтьми чотири фiгури, якi стояли посеред дороги. За мить вiсiм бiйцiв, хто в чому спав, вищiрилися на них дулами зброї.
- Всiм на колiна, руки за голову! - закричав Семен.
Але четвiрка навiть не поворухнулася.
Гостi були колоритнi. Старий дiд з сивою бородою, жiночка, чоловiк та дiвчинка рокiв п"яти. Одяг на них був зовсiм безглуздий, щодо цих країв. Вони мов тiльки спустились з полонин, кинувши напризволяще отару, залишивши свої трембiти, прийшли на фольклорне свято, поторгувати сиром та калганiвкою. Овечi гунi, капелюхи з пером, кожанi постоли, прив"зянi до iкор мотузками. На жiнцi, та на дiвчинцi вишитi желетки, довгi сукнi, всi в орнаментах.
Дiд вийшов вперед, насупив брова i промовив:
- Не варто бо варахобити, не чинiт ларму, пани. Ми лем зазвiдатись хотiли.
Вiн посмiхнувся. Дiвчинка пiдiйшла до нього, обхопила ногу:
- Дiдочко, я вжо їсти хочу.
- Не тут, не зараз.
Бiйцi стояли, дивлячись на цю сцену, як в театрi. Навiть зброю опустили донизу, настiльки абсурдною була картина.
- Документи! - Ганс протягнув руку.
Дiд щось вiдповiв, чого нiхто не зрозумiв.
- Якою мовою вони говорять? - спитав Семена Краб.
- Начебто українською, але я нiчого не розумiю. Як ми їх пропустили? Ти чув щось?
- Нi шелесту. То, мабуть, западенцi якiсь. Бандерiвцi, точно тобi кажу. Як вони сюди попали? От цирк.
- Документи, я сказав! - Ганс пiдвищив голос.
- Та ти, бiзонь, бiмбов! - пiдвищив голос i дiд. - Кажу тобi - не бив, не є, i не буде. Вимкни отого вiланя, кращо.
Дiвчинка смикнула дiда за штанину:
- Дiдко, коли вже iсти?
- Пужди, онука, - вiн погладив дiвчинку по головi.
- Ви звiдки i куди? - запитав Ганс, але потiм махнув рукою. - Що я iх питаю, все одно нiчого не розумiю?
I тут подав голос позивний Смерека:
- Ганс, зараз я з ними побалакаю. То люди з наших мiсць.
- Та бачу, що не лугандони. Звiдки вони взялись? А ви куди дивились? - Ганс показав кулака Семену i Крабу. - Що, заснули?
Смерека про щось розмовляв з подорожнiми. Говорили швидко, на незрозумiлiй мовi, дуже схожiй на українську. Деякi слова впiзнавались, але потiм тонули в потоцi чужих звукiв. Смерека показував на дорогу, в ворожу сторону, гостi уважно слухали, киваючи головами. Тiльки дiвчинка все вiдволiкала дiда.
Нарештi Смерека пiдiзвав Ганса i вони вiдiйшли. Що говорив Смерека, не було чутно. А Ганс лаявся, що не може, що це балаган i несiнитницi. Але потiм плюнув на землю i пiшов до вагончика. З порога крикнув Смерецi:
- Дивись, пiд твою вiдповiдальнiсть.
Етнiчна четвiрка терпляче чекала. Смерека пiдiйшов, знов показав на дорогу.
- Тут першого проходьте, а за ним, кiлометрiв за десять вже буде той, що вам потрiбен. Щасти вам.
Дивна сiм"я поклонилася тим бiйцям, що залишились, чоловiк навiть капелюха зняв. Прожектор згас, i разом з цим зникли i гостi. Мов i не було.
Всi розiйшлись, залишились лише Семен з Крабом. Вони ще прислухалися до ночi, намагаючись почути шаркання нiг, або голоси, але нiч мовчала, лише кашляв у вагончику той, рудий новачок. Тiльки прислали, так вiн зразу i захворiв.
***
Хтось бiжить вiд вiйни, когось вiйна притягує. Якщо вiдкинути високi iдеали, для одних вiйна - то романтика i кураж, для других - iспит своїх сил, для третiх - робота. А хтось попав сюди здуру. Сергiй Потапов їхав сюди за новою автiвкою. А виявилося, що таки здуру.
Пiд ранок впав туман, густий, як молоко та сiрий, як вовча шерсть. Ще не розвиднiлось, але перша птаха вже щебетала десь в посадцi.
Сергiй сидiв на бронi БТРа, постеливши пiд дупу стару фуфайку. Вiн змерз, вiдсирiв, йому хотiлось спати, їсти i додому, в Iваново, мiсто наречених. Очi злипалися, i на мить вiн повертався в рiдну общагу, до жiнки i дочки. Але спати було неможна. По-перше, його розiрве в клоччя командир, якщо застане сплячим, а по-друге, такий туман ховав в собi таких монстрiв, якi навiть в кошмарному снi не привидяться. Вiн намагався не думати про бандерiвцiв, якi можуть несподiвано вискочити з сiрої завiси. Але це не допомагало, i вартовий вдивлявся, прислухався, намагався шкiрою зачути небезпеку. На тому краю блокпоста стояв мовчазний бурят Турген, якому зразу ж дали позивний Пурген. Сергiй молив Бога, щоб той не заснув i не пропустив ворожого нападу.
Потапов злiз з БТРа, розiм"яв ноги, хотiв запалити, але передумав. За годину вiн викурив вже штук вiсiм, i, здавалось, рот перетворився на попiльницю, в яку налили води.
Дiвчинка з"явилась начебто з повiтря. Якась незвичайна, в дивному одязi. Вона стояла в туманi i мовчки дивилась на Сергiя. Той з переляку нацiлив на неї автомат. Але вона навiть не ворухнулася.
- Дєвочка, ти откуда?
- Я бих їв, - промовила вона, не зводячи з Сергiя очей. А очi в неї були дивнi, майже без бiлкiв.
- Что ти говорiш? Как ти сюда попала? Гдє твоi родiтєлi?
Сергiй зробив крок назустрiч, i тут дiвчинка стала мiнятися. Очi стали зовсiм чорними, як антрацит, рот широко вiдкрився, оголивши ряд довгих, тонких, як голки, зубiв. Дитяче обличчя перетворилося на морду моторошного чудовиська. Вона стрибнула на нього, взлетiла наче перепiлка, обхопила руками плечi, i впилася зубами в шию, смикнула головою, вирвавши шмат м"яса, розiрвавши яремну артерiю. Сергiй бився, намагаючись вiдiрвати вiд себе дiвчину, але та наче стала з ним одним цiлим. Вiн вiдчував, як її рот прилип до шиї, щоб не пропустити повз анi каплi кровi, яка била струменем прямо в ненажерливе горло.
Так вони i впали разом. Дiвчинка тримала голову Сергiя руками, нiби лещатами, коли вiн бився в передсмертiй агонiї, щоб не розплескати анi краплi теплої червоної рiдини.
Вiн помер, так i не почувши галасу, який пiднявся в блiндажi, хаотичноi стрiлянини, дикого крику Пургену, не побачивши, як з одного сивого дiда стало зразу троє, i кожний кинувся на вибрану собi жертву, як жiночка майже вiдiрвала голову Хасану, а бравурний вояк Магадан стояв на колiнах, обхвативши потилицю руками, i розкачувався, ридаючи, в очiкуваннi своєї черги. Йому недовго було чекати. Магадана вбила та сама дiвчинка, i випила з нього всю кров, яку тiльки змогла висмоктати.
На все вистачило не бiльш десяти хвилин.
Туман залив мертвий блок-пост. Знову стало тихо i волого. Тiльки на гiлцi акацiї спiвала свою передсвiтанкову пiсню рання пташка.
Для когось вiйна - романтика, для когось - робота, а для когось - банкет.
***
Семен з Крабом чистили картоплю на снiданок. За нiчний прорахунок їм навiть виспатись не дали, вiдправили на кухню.
Смерека курив, присiвши на колоду.
- Та ви б їх i не почули. I не побачили б, якщо б вони не заблукали. Нам, скажу я, дуже пощастило. Краще б я i не бачив їх, i не знав про них.
- Та хто вони такi? - спитав Краб. - Що ти тут нам городиш?
- То, хлопцi, були босоркуни. Як вам сказати, щоб ви зрозумiли. Вони рiзнi бувають, однi - вiдьмаки та вiдьми, iншi - перевертнi, третi - кров пьють.
- Вампiри, чи шо?
- Можна й так сказати. Але в нас їх босоркунами кличуть. Я чув про них казки всякi. Казки казками, але дехто розповiдав, що бачив їх, i навiть розмовляв. В життi їх вiд звичайних людей не вiдрiзниш. Живуть собi в селi, нiхто й не знає. Овець пасуть. Та так, що нi один вовк не пiдiйде. Iншi ж навпаки, рiжуть худобу. В вовкiв перекидаються i рiжуть. Може чули, що буває, вовки пiв-отари знищать, а нi одну не з"їдять. Так то босоркуни-кровопивцi. Вони тiльки кров п"ють. Кажуть, що вони нiколи не помирають, i вбити їх не можливо. Тiй дiвчинцi може бути рокiв сто, а дiд, так той може Йсуса застав, якщо не Адама.
- Слухай, Смерека, то ти на ходу вигадуєш, чи тобi бабця на нiч розповiдала? - посмiхнувся Семен.
- Дурнi ви. Знаєте, що вони тут робили? Там де вiйна, там їм роздолля. Пий кровi, хоч залийся. Так коли вiйни нема, вони кров худоби п"ють, або, iнодi, було, москалика якогось, туриста можуть оприбуткувати. Своїх вони нiколи не чiпають. От коли вiйна з нiмцями були, вони так розгулялися, пий - не хочу. На снiданок - фашист, на вечерю -комунiст. I нiхто навiть на них не подумає. А ще ранiш скiльки вони кровi попили турецької, польської, угорської, татарської, думаю, ще й римлян скоштували та грекiв з армiї Олександра.
- От заливає. Де ти так брехати навчився? - спитав Семен. - А чого ж вони нас не з"їли?
- Кажу ж вам - патрiоти.
Всi троє засмiялися.
З вагончику вийшов Ганс, пiдiйшов, зазирнув у вiдро скартоплею, i наче мимохiдь сказав:
- Гарна новина, хлопцi. Партизани вiрiзали сепарський блок-пост. Всiх до одного. Без єдиного пострiлу. Як баранiв.
- Ну, патризани, так партизани, - посмiхнувся Смерека.