Дейнеко Дарья Дмитриевна : другие произведения.

Щоденник яногла Молодшого

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:


   Щоденник янгола Молодшого
  
   Опiвднi одного з сонячних понедiлкiв (якщо в раю час має хоч якесь земне значення) Молодший з Школи Янголiв сидiв на вершинi придуманої ним пелюсткової гори в тiнi також придуманих рiзнокольорових кульок настрою. Тiнь в раю - поняття вiдносне, так як i сонце. Як вiдомо, рай - не мiсце i не час. Рай для кожного рiзний.
   Навiть для янголiв.
   Але на вiдмiну вiд людей, їм простiше створити його. I це тiльки тому, що янголи не перетворюють створення раю у нездiйсенну мрiю.
   Так от, одного сонячного понедiлка Молодший сидiв у затiнку i писав свiй щоденник. Кульки постiйно змiнювали колiр в залежностi вiд настрою оточуючих. Якби в раю було сонце, вони б вiдбивали його променi барвистими зайчиками.
  
   Сьогоднi - мiй останнiй день у раю. Я вже не зможу сюди повернутися. Нiколи. Скоро я зiйду на землю. I я стану одним з людей. Щоправда менi обiцяють самому обирати, ким стати: чоловiком чи жiнкою. А ще сказали, що зроблять виключення i залишать менi крила, але нащо вони менi на землi? Мене ж не сприймуть мешканцi планети...
   Чи шкодую, що зробив свiй вибiр? - нi... Чи жаль менi весь мiй шлях, що я пройшов? - нi, вiн був цiкавий, i я вiрю, що у мене ще багато чого попереду. Чи страшно менi? - так, звичайно, менi страшно, бо нестрашно буває лише героям з придуманих романiв, але я жива душа!!!
  
   Молодший засумував... вiн справдi боявся, щодо свого вибору. Так, вiн щиро прагнув потрапити на землю, та що чекає його там? Невiдоме завжди лякає. Молодший перебував у дивному станi страху, надiї, смакування. Це нiби вiдчуття перед далекою поїздкою у мiсце, де нiколи не був: i наче ще не там, але вже i не тут. Прощання теплим вiтром гортало сторiнки щоденника, i вiдкрило старий запис, мабуть, перший з часiв початку його навчання у Школi янголiв.
  
   ***
   Завтра розпочнеться цiкавий перiод мого життя, завтра я нарештi почну навчатися! Я буду старанним i наполегливим, адже я хочу багато знати i вмiти. Особливо я хочу навчитись створювати найкращий рай!... О це моя мрiя! Створити рай для всiх, єдиний, вiчний.
  
   Справдi, наступного дня Молодший мав iти у Школу. Розпочиналось навчання, за яке янгол взявся дуже охоче.
   Але кому подобається сам процес навчання? Проте воно є необхiдним промiжним етапом мiж мрiєю та її здiйсненням. Навчання не сподобалось Молодшому, вiн розчарувався у Школi:
  
   Чому нас вчать стiльком очевидним та непотрiбним речам? Чому не вчать головному? Я розчарований тим, що менi не дають того, за чим я прийшов до Школи. А коли я питаю навiщо ми це вчимо, вони смiються у вiдповiдь i кажуть, що все цiкаве ще попереду, а ще кажуть "важко в навчаннi та легко в бою". Та коли ж цей бiй буде? Заради якого бою ми втрачаємо своє життя? Чи варто? Невже навчання - не життя?
  
   "О, мiй юнацький розпач... - з сумною усмiшкою подумав янгол, - але через це треба було пройти." - вiн далi гортав сторiнки свого райського щоденника.
  
   Сьогоднi я створив Свiй перший рай! Мене похвалили, та сказали що вiн один з найкращих! Але як вiн може бути кращим, коли в ньому стiльки недолiкiв? Вони слiпi, якщо не бачать їх!
   "Скiльки я тодi не знав! Але мої думки! Мої роздуми! Їх не можна назвати безглуздими. В них часом є вiдповiдi, якi я шукаю тепер."
  
   Рай - це невiд'ємна складова нашого життя. З дитинства наш рай створюють нам батьки, але створюють по-своєму, наче для себе. Вони думають, що створюють рай для нас, але це все одно їхнiй рай. Це тому, що ми самi не вмiємо. Коли ми отримуємо першi уроки, маленькi спроби створення раю, ми хочемо одразу ж втекти у свiй iдеальний рай. Але на шляху до нього ми робимо тисячi помилок. Коли я це зрозумiв, я захотiв пiти у цю школу. Я був перший серед своїх однолiткiв, кого не влаштовував iснуючий рай батькiв i хто реально захотiв щось змiнити... Я сподiвався, що тут мене навчать всiм правилам та особливостям створення раю, розкажуть, чого не слiд робити i як краще. А вони нiчого не говорять про це. Невже вони вiрять, що досить знань про температурний режим, про створення оптимальних фiзичних та хiмiчних умов, про їх вплив на почуття, про рiзноманiтнi iсторiї створення раю?..
   Щодо їх iсторiї - я не вiрю їм, бо вони говорять, що були янголи, що вiрили у рай у вiйнi. Вони створювали його знову i знову, i один за одним припускалися такої помилки. Я шукав серед їхньої iсторiї, серед їхнiх "знавцiв" раю, тих, кому б вдавалось досягти бажаного результату? - жодного не знайшов. Але чому? Вони говорять - не змогли. Дурницi! Вони не хотiли. А я створю. Я навчусь, я вивчу все i бiльше, але я зроблю це. Я стану вiдомим, я розкажу усiм своїм послiдовникам, що можна створити рай...
   Нас вчать, що коли янголам вдасться створити iдеальний рай, то янголи перестануть iснувати, бо не буде сенсу. Але менi здається вони просто залякують, щоб у цих "знавцiв" раю було поменше конкурентiв - молодих янголiв, що прагнуть створити свiй рай.
  
   ***
   Пройшло чимало часу. Хоча хто знає, що таке час. Тим паче у раю.
  
   У тiнистому саду.
   Ну ось, закiнчився мiй перший етап навчання в Школi янголiв. Я вже доволi багато вмiю. А скiльки ще попереду... Сьогоднi я вже вмiю створювати свiй рай. Скiльки я мрiяв про це! Заради цього я лише i пiшов у цю школу... Я наполегливо вчився, не було навiть вiльного часу. Мої однолiтки i вiльний час створювали рай iз солодощiв, каруселей, а я.. я вигадував щось вiчне, унiверсальне... Так тепер я сиджу посеред шовкової зеленi неба. Сьогоднi це рай для мене. Але я вже годину сиджу тут, i раєм менi здається солона сльоза у червон трояндi. Можливо я щось не врахував при створеннi своєї картини раю?
   Ранiше, коли я не вмiв створювати так легко свiй рай, кожна моя мрiя була цiнною... а тепер? Нiщо мене вже не радує... Я боюсь тепер вдосконалюватися, раптом це не буде приносити менi бажаної втiхи? Що буде далi? Нiчого, попереду канiкули i я зможу добре попрактикуватися. Або, при наймi, вiдпочити вiд безглуздих урокiв.
  
   Як швидко промайнули канiкули. Тепер, коли я мiг вiдпочивати практично як завгодно, я не вiдчував справжньої насолоди. Я намагався вчитися додатково вiд школи... Але я зрозумiв тiльки одне: чим бiльше я знаю, тим бiльше я розумiю, що це марнота, що воно не настiльки варте того, щоб його знати. До того ж чим мудрiшим я стаю, тим менше приводiв для радостi знаходжу.. I друзiв. Ранiше менi було цiкаво з рiзними янголами, ми були на рiвнi. А тепер з одними менi сумно, iншi цураються мене, хтось вважає пришелепуватим, зарозумiлим, хтось заздрить. Невже вони не розумiють, що я не змiнився? Але з кожним днем я вiдчуваю себе все бiльш i бiльш непотрiбним цьому свiтовi. Менi не має за ради чого жити. Хiба що... Та нi, має бути те, заради чого я живу. Адже недарма янголи безсмертнi. Так, часом бувають прикрi випадки смертей янголiв через вбивства, навiть самогубства (як я тепер дiзнався), але потенцiйно, фiзично янголи безсмертнi. То що є сенсом нашого життя? Навiщо ми створенi? Ким ми створенi?
   А якщо, коли... Так, еврика! Сенсом мого життя є пошук iстини, пошук сенсу буття! Сенс буття Янголiв. Мiй сенс буття.
  
   I Молодший потонув у роздумах та пошуках. Тепер в його життi з'явився сенс, глибший, нiж просто здобуття науки. Вiн перестав тепер фанатично готуватися до урокiв, а просто читав рiзноманiтнi книжки, дивився багато передач (наскiльки на це здатнi янголи). Молодший ще бiльше усамiтнився, бо йому просто не було з ким подiлитися своєю iдеєю, своїми пошуками та роздумами, в яких соромився признатися. Вiн майже втратив усiх своїх друзiв, але й ним мало хто цiкавився. Вiн був шанований як добрий учень, його поважали вчителi, бiльшiсть учнiв, та що з тої поваги, коли твоїх думок нiхто не пiдтримує?..
   Тим часом у Школi розпочався новий етап, який особливо зацiкавив Молодшого.
  
   Я давно не робив записiв у щоденник, бо не було часу i конкретних думок. I стiльки всього трапилось за цей час! Точнiше, я стiльки всього вивчив!...
   По-перше, ми вивчаємо тепер людей. Я чув колись про них, але не знав, що вони настiльки вiдрiзняються вiд нас i водночас так на нас схожi! По-друге, багато хто з людей як i я займався пошуком сенсу життя, iстини. По-третє, i головне, те що у людей є кохання! Не просто любов, а щось сильнiше, вiдчайдушнiше та неймовiрнiше. Я спробував систематизувати те, що вже дiзнався про це явище, i дiйшов висновку, що для людей кохання може бути СЕНСОМ ЖИТТЯ! (але чому такого сенсу нема у нас?).
   Кохання (за нашим словником) - це почуття глибокої сердечної прихильностi до особи iншої статi. (що значить розмежування на стать?). Та у такому короткому визначеннi не можна передати всю гамму почуттiв, пов'язаних з коханням. О, яке солодке слово, наче музика розливається... К О Х А Н Н Я... Але що це? Воно перевертає життя людей, змушує змiнюватись та водночас може задати болю... Чому? Нам порiвнювали кохання i любов, i скажу, що любов це чисте безкорисливе почуття, i якщо кохання у безлiч разiв сильнiше, то чому ж завдає болю? Ой, як я хочу зрозумiти все!
  
   ***
   Заради кохання вбивають?! Навiщо? I вбивають навiть самих коханих. Через ревнощi. Яка дурiсть! А ще бiльша дурiсть вбивати заради того, щоб коханий не дiстався iншому! Я все порiвнюю кохання з нашою любов'ю, i от я не можу зрозумiти цього. Якби мiй кращий друг став кращим другом для iншого, менi б нiколи не спало на думку вбивати його! Або його друга. Я ж нiколи не поверну його таким чином. Що ж вiдбувається в головах цих дивних створiнь пiд назвою ЛЮДИ? От якби поговорити з кимсь з них... Я пробував створити ситуацiю, нiби потрапив до людей, але не змiг. Бiльше того, коли я починаю створювати цей рай, починається коїтися щось жахливе: я втрачаю контроль над ситуацiєю, я стаю безсилим. Що коїться?
  
   Статеве кохання. Що це таке? Я знаю, що статевi стосунки це спосiб людського розмноження, але що це, так би мовити, апофеоз кохання?.. До того ж якесь неймовiрне задоволення... Так у людей набагато бiльше задоволень у життi (але й разом з тим набагато менше шансiв задовольнити їх). Там такi слова, такi значення при статевому коханнi, що менi не розiбратися. Але нехай. Не це головне (хоча так цiкаво!). I от, якщо кохання це справа двох закоханих людей, то навiщо iснує професiя повiй? Як у може бути кохання, та хоча б любов, до всiх, хто тебе забажає? О дивнi створiння люди! Вони ускладнили життя собi подiлом на статi! I до того ж, як менi стало вiдомо, у них є таке поняття одностатеве кохання. I чому вони вважають це погано? Для них це неприродно. Та що в їхньому сучасному свiтi може бути природно? Я зроблю все, щоб дiзнатися правду про цих людей.
  
  
   ***
   Сьогоднi менi довелося познайомитися з одним цiкавим янголом. Я бачив колись його, але я не знав, що вiн такий цiкавий. Вiн один з самих розумних янголiв i є Професором у нашiй школi. Менi здається, вiн може дати вiдповiдi на мої запитання. I, здається... здається, вiн мною трохи зацiкавився. Не знаю, може я перебiльшую, але кажуть, що вiн трохи скептик щодо учнiв, тим паче молодших етапiв, але до мене вiн звертався на iм'я, пiсля першого заняття.
   Так, добре, я познайомився. А що далi? Як вiн дасть менi вiдповiдi, якщо ми нiяк не зможемо поспiлкуватись. Його ж просто неможливо де-небудь застати. Вiн постiйно такий заклопотаний...
  
   Я вже кiлька разiв намагався зустрiтися з Професором, але марно. Але ж що саме я хочу спитати? Чи зможу я вiдкритися перед чужим, хай навiть розумiючим янголом?
  
   Ура! Я нарештi змiг поспiлкуватися з Професором. Я просто в захватi. Виявляється, вiн теж колись цiкавився людьми. О, скiльки вiн знає! Я, правда, не наважився розпитати про все-все-все, але поки що менi i цього досить.
   Перш за все я спитав навiщо люди дiляться на статi. I от що вiн менi розказав: "Ми створенi духом, якi люди називають богом. (Але для нас поняття бога - чуже.) Ми - досконалi, безстатевi iстоти, практично безсмертнi. Але ми знаходимось пiд владою того, хто нас створив. Ми створюємо тiльки те, що вiн забажає, i нiчого не робимо поза його волею (невже i мiй пошук iстини запрограмований десь понад мого розуму? Треба запитати наступного разу). Але якось наш творець захотiв подивитись, що станеться, якщо свiт розвиватиметься поза його контролем. Тодi вiн придумав такий рай, за якого будуть жити новi створiння. З одного боку вони бiльш досконалi, з iншого - поступаються нам. Такими створiннями стали люди. Творець довго продумував план, розробляв деталi свого раю. До речi, знаєш людську легенду? Про те, що коли зустрiнуться чоловiк i жiнка, насправдi покохають одне одного, душi їх i тiла з'єднаються, вони стають одним цiлим, i тодi народжуємось ми. I лише тодi вони зможуть породити нове життя (воiстину генiальна легенда!).
   Крiм пошуку своєї половини, Творець дав їм багато iнших справ, бажань, мрiй. I запустив цей механiзм. Та не був цей механiзм досконалим. Одразу ж почались жахливi подiї i людство з самого першого дня стало на шлях загибелi. Буду чесним, творець сам же i створив iдею зла на землi, але вiн не сподiвався, що зло буде сильнiшим, i люди свiдомо оберуть шлях зла. Вiн хотiв, щоб людство перемогло зло на користь добра, хоча б як iдеї. Бо, як вiдомо, не iснує абсолютного добра чи абсолютного зла, як i iнших абсолютних понять. Творець, створивши зло, дав людям порiвняння для добра. Нам янголам невiдома ця рiзниця, бо ми живемо серед нейтральностi. Люди ж то думають, що рай - то суцiльна доброта i щастя. Але як можна вiдчути щастя, коли нема нещастя? Лише на цьому контрастi i є щастя. Але люди все так заплутали. Кохання, любов, правду, добро, зло, ненависть - все втратило сенс, i мало хто з них усвiдомлює рiзницю..."
   Чесно кажучи, я вражений. У мене тодi стiльки запитань виникло, але не змiг жодного сформулювати. Та тепер я точно знаю, що хочу почути. Завтра ми знову з ним маємо зустрiтись (вiн сам запросив мене!), тодi я все i спитаю. Перше, що хочу знати, це цiль людського кохання. Чи це цiль пошуку своєї половини, чи акт розмноження. Друге - наскiльки реально для людей з'єднатися для вищої, досконалої субстанцiї їх кохання? А саме цiкаве це , що з цього приводу думають люди. Чи усвiдомлюють вони сенс свого кохання.
  
   Наступного дня Професор сам з нетерпiнням чекав цього незвичного молодого учня з нестандартним пiдходом до пошуку iстини. Хоча хто знає, який той стандарт?
   - А це ти, Молодший, заходь.
   - Доброго дня, Професоре. Я вчора багато думав, про нашу бесiду...
   - Не поспiшай, - обiрвав його професор. - Мудрiсть не любить спiху. А ти ж за мудрiстю прийшов сюди? I на вустах його з'явилась якась провокуюча, проте дружня посмiшка.
   Молодший знiяковiв. Тепер всi його найважливiшi запитання здалися невартими уваги.
   - Чого затих? - запитав Професор з дивною посмiшкою на вустах.
   - Скажiть, - нарештi вимовив Молодший, - а кохання вiчне?
   - Iдея кохання - це сама вiчнiсть. Та якщо одна людина захоче зустрiти i покохати назавжди, то у неї це навряд чи вийде. I чим бiльше шукаєш, тим менше шансiв.
   - Життя не справедливе до тих, хто шукає справедливостi.
   - Так не лише зi справедливiстю, - почав Професор, але Молодший не чув його i продовжував:
   - У нас завжди є те, що нам не так i треба, але варто нам втратити це, i ми усвiдомлюємо всю цiннiсть втраченого, - Молодший пригадав, як вiн праг створити картину раю, а отримавши її розчаровувався в нiй.
   - Так, ти маєш рацiю. Але цю iстину вiдкрив не ти. Вона була i до тебе. I навiть до того, як її вiдкрили взагалi.
   - То iстина не залежить вiд нас? I не залежить вiд того, чи знайдемо ми її?
   - Не лише вiд цього. Iстина була, є i буде. Вона вiчна.
   - Як i любов?
   - Так. А нi люди, нi навiть янголи не вiчнi, хоча i маємо бути безсмертними.
   - Стривайте. Вiчне кохання, вiчна iстина. То може iстина це кохання?
   - Частково. Iстина не має нi форми, нi межi, а тим паче визначення. Саме парадоксальне: iстина може не бути об'єктивною.
   - Виходить не можливо пiзнати iстину? - не заспокоювався Молодший.
   - Скорiше, пiзнати iстину i усвiдомити, що ти її пiзнав. Але i цього мало. Найважче зробити висновки, i дiяти згiдно цiй iстинi. Бо часто тi, хто вiдкрив щось нове у собi чи у свiтi, нiчого не змiнюють у своєму буттi, iдуть тими ж дорогами.
   - А як взагалi, зрозумiти, зустрiв ти iстину, чи нi?
   - Це кожен вирiшує для себе. Скажу тобi єдине: iстина часто ходить з мудрiстю. Але i мудрiсть не має форми та межi. Збирай мудрiсть, та будь обережний, щоб вiд неї не постраждати.
   - А коли можна знайти iстину?
   Професор усмiхнувся:
   - Iстина тебе шукає так само як i ти її, вона знайде сама тебе.
  
   Я геть заплутався... Професор такий розумний, сипле гарними фразами, а менi все незрозумiло. Хiба ж не можна пояснити все простiше. Мудрiсть. Iстина. Та що воно таке? Як я зрозумiю, що зустрiв iстину, коли я не знаю, що воно таке...
   До речi кохання не може бути iстиною. Чому? Хоча б тому, що у нашому свiтi, свiтi янголiв не iснує кохання, але ж iстина у нас є!
   " iстина сама тебе знайде". Авжеж, треба я їй! Сам же казав: Iстина була ще до того як її вiдкрили... От розумник!
  
   ***
   Моторошно менi чомусь на душi. Сьогоднi я вперше висловив думку щодо походу на землю. Наче так, мiж iншим. Дивною була реакцiя. Вiн не сказав, як всi iншi, що це неможливо. Вiн просто змiнився в лицi i промовив: навiть не думай про це. Я запитав чому, але вiн лише похитав головою. Тодi я запитав, чи була у когось така iдея ,i вiн сказав:
   - Ти не перший, хто висував таку iдею.
   - А чи здiйснив її хто?
   Вiн подивився у мої очi, не знаю, що вiн там побачив, але вiдвiв погляд i тихо кинув: нi. Та менi здалось, що вiн щось недоговорив...
   Новий день нiчого не змiнив у моєму життi. Я ще бiльше заблукав у темрявi пошукiв. Професора сьогоднi я не зустрiв, та, певне, це i краще... Я повинен обмiркувати свої здогади, обґрунтувати їх та потiм викласти перед Професором.
   Згадались його слова про легенду походження янголiв. Ми - дiти кохання, але на вiдмiну вiд кохання - ми вiчнi. З'єднавшись у єдине, закоханi дають нам поштовх для життя. I навiть, коли кохання пройде, ми залишаємось. Щоправда зараз народжується все менше й менше янголiв. Очевидно, зараз менше закохуються... Я ранiше думав, що то воно на краще, бо нас стає все бiльше й бiльше i колись нам не буде мiсця. Але ж, дурна моя голова, в раю не має меж чи кордонiв. Скiльки б нас не було, нам всiм вистачить мiсця. I разом з тим, що нас безлiч, кожен - неповторний.
  
  
   Пiсля тривалих роздумiв Молодший впав у янгольську депресiю. За станом душi вона подiбна до людської, але коли янголам стає все одно де бути, який його рай зараз, то обставини зникають взагалi. Оскiльки зникають обставини, фактично зникає i сам янгол. Щоправда Молодший iнодi вертався у нормальний стан, тодi вiн дiставав якусь книжку i щось вичитував. I часто записував думки до щоденника.
  
   Минали тижнi. Навчання в Школi жило своїм життям, мало хвилюючи Молодшого. Вiн не закинув його, але бiльшiсть часу придiляв пошуку вiдповiдей на свої питання.
  
   Професор вочевидь занепокоєний моїм станом. Вiн нещодавно пробував поговорити зi мною. Цього разу без красивих та зарозумних слiв. Вiн порадив менi трохи вiдпустити вiд себе те, чому, на його думку, я присвячую занадто багато часу. Та як можна вiдпустити те, що тримає тебе? Я i сам був радий звiльнитися, i хоча б нiч спокiйно поспати. Але воно мене мiцно схопило своїми цупкими пазурами i будь-якi спроби вивiльнитися завдають страшенного болю. Я маю перемогти це створiння, приручити його, або воно мене вб'є...
  
   ***
   Пройшло ще кiлька днiв. Молодший вирiшив, що йому нiчого не лишається, як пiти до Професора. Професор єдиний, хто завжди був радий словом зiгрiти. Але чомусь було страшно.
   Тож, повертаючись в черговий раз з урокiв, Молодший вагався: iти йому до Професора чи нi. Вiн безцiльно блукав прозорими коридорами школи, не наважуючись прямувати до його кабiнету. Тодi янгол вирiшив покластися на долю: якщо протягом його шляху зi школи вiн не зустрiне Професора, то так i не поговорить з ним сьогоднi, якщо ж йому треба поговорити з Професором, тодi той має постати на його шляху. Але пiдсвiдомо Молодший вибрав найдовший шлях до виходу.
   Раптом повз нього пробiгли молодi учнi, i з їхнiх вуст до Молодшого долинуло: ...Та Професора не буде при наймi зо дня три.
   "Що ж, така моя доля" - подумав янгол i, оскiльки бiльше нiчого не лишилося, поплiвся додому, вiддаючись роздираючим душу думкам.
   Майже коло парадного вестибулю вiн почув, що його хтось кличе. Молодший озирнувся - Професор доволi стривожений i засмучений кликав янгола до свого кабiнету.
   - Заходь, - поспiхом сказав вiн.
   - А ви не... - почав Молодший
   - Так, я мав бути в iншому мiсцi, але я злякався, що ти наробиш дурниць.
   У Молодшого промайнула думка, що Професор здогадався про його iдею таки спробувати створити рай i спуститись на землю, бо янгол вже був спроможний таке здiйснити, щоправда це може призвести до незворотних наслiдкiв.
   - Янголе, не все так просто, - продовжив Професор, - не втручайся у божi справи, ти ще не можеш змiнити свiт.
   Янгол стривожено подивився на вчителя: не вiдомо, що було бiльш неймовiрним: Фраза "ЩЕ не можеш" чи "божi справи". Бо хiба Бог - не людська легенда? Але вочевидь побоюючись вiдповiдi на перше запитання, Молодший ледь чутно запитав:
   - Невже iснує той самий бог?
   Професор, який чекав цього запитання, пропустивши у бiлi вуса ледь помiтну посмiшку, вiдповiв:
   - То хто по-твоєму створив весь цей свiт? I нас, i людей?
   - Ви казали про дух Творця.
   - Творець, бог людей, бог янголiв - це одне й те саме, але все одно не те. Що є насправдi.
   - А хто ж тодi? Як вiн виглядає?
   - Якби ж хто знав, - Професор дивився кудись повз янгола. - Певне, вiн як i рай для кожного рiзний.
   - Тодi, якщо не всiм дано створити iдеальний рай, то i бога дано не всiм усвiдомити?
   - Так. До речi, ти вже зрозумiв, у чому сенс життя янголiв?
   - В реалiзацiї сенсу, закладеного творцем?.. - несмiливо сказав Молодший, бо зрозумiв, що усвiдомив це мить тому.
   Професор фiлософськи кивнув головою.
   - Здається, ти хотiв щось спитати. Що саме тебе ще цiкавить?
   Молодший зiтхнув i рiшуче запитав:
   - А що ви самi думаєте про кохання?
   - Кохання.. Коли, я був трохи старший за тебе, я довiдався, що у людей любов буває трьох видiв. Любов духовна - почуття, при якому перестаєш думати про себе заради iншого, жертвуєш собою, iдеш пiд меч, кидаєшся у прiрву. Це, Молодший, любов гiдних, любов братiв i сестер. Безкорисна, але справедлива любов, для якої не iснує нi часу, нi вiдстанi.
   Любов фiзична - любов матерi до немовляти, коли радує сама присутнiсть того, кого любиш. Найбiльшою радiстю просто бачити, бути поряд, чути дихання та помiчати найменшi змiни. Якщо той, кого любиш, поруч, ти почуваєшся найщасливiшим у свiтi.
   А також є любов фiзiологiчна, якої не зрозумiти нам, янголам. Палка, нестримна, небезпечна, згубна... Коли вона приходить, тебе огортає шаленою пристрастю, пече вогнем, а тобi не боляче, рiже ножем, та замiсть кровi розквiтають троянди. Здається, що нi кого не iснує крiм вас двох, весь свiт дихає лише для вас.
   А у коханнi поєднуються всi три любовi. У справжньому коханнi.
   Професор замовк, нiби поринув у роздуми. Чи спогади.
   - Дякую, Професоре, - нарештi перервав тяжку мовчанку Молодший. - Але як ви все дiзнались?
   - Дiзнався. Можливо, ти теж колись дiзнаєшся.
   - Але як? Коли?
   Та сивий янгол уважно глянув у вiчi юнака i, коли той через мить моргнув, розтанув у повiтрi, разом зi своїм кабiнетом та сумними бiлими вусами. Молодший вiдчув, як легкий вiтерець трiпав його золотаве волосся, що здавалось ще бiльш блискучим у променях вiдносного сонця, яке настирливо зазирало крiзь струни та ноти дерев, що дзвенять.
  
   Це що, був сон? Занадто реальний... Але ж я справдi чув, що Професор далеко звiдси. Хай там як, але це дуже цiкавий сон. Що значить "ти теж колись дiзнаєшся"? Але ж не спитаю я у Професора, що вiн мав на увазi, коли балакав зi мною увi снi.
  
   ***
   Наближався кiнець навчального року. Попереду замиготiли рiзнокольоровими вогниками екзамени. Молодший просто таки примушував себе зосередитись на навчаннi, щоб пiдiгнати свої знання до гiдного рiвня. Це йому допомогло трохи пригальмувати свої пошуки. Але вiн тiшився думкою, що попереду у нього канiкули, там буде бiльше вiльного часу. I вiн вже цього лiта, якщо i не спуститься на землю, то при наймi максимально наблизиться до цього кроку.
   Неймовiрно швидко пройшов невловимий час екзаменiв та iспитiв, i Молодший мiг вiльнiше себе почувати. Тепер йому нiщо вже не завадить сидiти у бiблiотецi, читати книжки, вчитися майструвати новi раї. I звичайно спiлкуватися з Професором. Тепер, певне, i у нього буде бiльше вiльного часу.
   Та прикрою новиною стала звiстка про термiновий вiд'їзд Професора. Молодший ледь устиг з ним наостанку побачитись.
   - Професоре! Куди ви їдете? - забiг вiн до його кабiнету.
   - А, це ти, Молодший. Добре, що зайшов. То думав, що не попрощаюсь з тобою.
   - Куди ви їдете? На кого ви мене лишаєте?
   - Послухай, я їду туди, де потрiбен не менше нiж тобi. Як не крути, але мене частенько запрошують читати лекцiї. Та я вже кiлька рокiв залишаюсь з тобою. Я знаю, що таке не кажуть, але я тут майже лише заради тебе. Ти незвичний янгол, у тебе великi задатки, та саме завдяки цьому, за тобою треба спостерiгати, щоб твої пошуки не згубили тебе.
   Молодший згадав про сон.
   - Я лишаю тебе менш, нiж на мiсяць. - продовжував Професор. Я довiряю тобi тепер. Та будь обережний.
   - Але... порадьте хоча б, що менi ... почитати краще.
   - Чи багато знайдеться книжок, якi б ти не читав? Але повiр, книжки це одне, але навколо тебе живе багато iнших янголiв, якi теж чимало знають. Поговори з ними, бо ти, я бачу, зовсiм перестав з ким-небудь спiлкуватися. Бувай!
   - Професоре, та що менi..
   Але Професор уже не чув, бо сiдав до свого повiтряного екiпажу з добрих думок та ароматизованих хмар.
   - Отакої, - з несамовитим розпачем мовив Молодший до самого себе. - I що тепер?
  
   Проте вже пiсля кiлькох днiв розгубленостi, та деякої самотностi, яка, до речi, змусила Молодшого поглянути на свiт свiжiшiм поглядом, янгол вирушив у недалеку прогулянку.
   "Куди б його сперш податися? У мене, дiйсно немає друзiв, до яких я мiг вiльно прийти. Але були... Може, зайти до Випускника? Вiн має багато знати. Хоча i був вiдомим гулякою у школi, все ж закiнчив її доволi успiшно."
   З Випускником Молодший познайомився у бiблiотецi, кiлька разiв вiталися у шкiльних коридорах, але... Але невже бiльше нi до кого iти?
   Молодший не смiливо постукав до раю Випускника. Та це, скорiше, були наслiдки вчорашнього раю: крiзь були розкиданi пустi склянi надiї, коробки, яскравi папiрцi вiд непотрiбних справ, безлiч душевного смiття.
   - Хто там? - спросоння обiзвався Випускник.
   - Це Молодший. Пам'ятаєш, у бiблiотецi...
   - А, заходь, - в'яло, проте доброзичливо запросив Випускник.
   - Ну як воно тобi тепер? Певне стiльки можливостей. Ти стiльки знаєш.
   - Хто, я? - аж прокинувся Випускник. - Не мели дурниць.
   - Але ж ти так добре закiнчив навчання!
   - Добре вчитись та багато знати - не одне й те саме. А ще бiльша рiзниця мiж багато знати i бути мудрим. Та чого ж ти так болиш, - звернувся Випускник до своєї голови. - як той аспiрин створити?
   - Стривай, краще...Ось тримай, - Молодший створив якесь зiлля. - Добре допомагає вiд головного болю.
   - Не менi. якщо ти створив його, то вiн дiє лише для тебе. Хiба що... ви проходили, як створювати рай для iншого?
   - Лише теорiю.
   Випускник посмiхнувся, бо зрозумiв, що янгол, який сидить навпроти нього з палаючими очима, прагнучими вiдповiдi на всi запитання страшенно нагадує його самого в дитинствi, доки вiн ще вiрив у справедливiсть свiту, непорочнiсть навчання. В Молодшому вiн побачив усi свої загубленi бажання та потяги.
   - Бачу, ти любиш вчитися, - промовив вiн
   - Так.
   - I читаєш багато додатково... Та на що воно тобi?
   - Я вважаю, що як буду багато знати i вмiти, то зможу розгадати сенс буття.
   - Людського? - по-братськи зверхньо запитав Випускник, вiд чого Молодший спалахнув i ледь чутно вiдповiв:
   - Так.
   - Точно, як я у молодостi! - розсмiявся Випускник.
   - I ти теж?
   - Так, чимало янголiв у молодостi хочуть знати все на свiтi, i навiть бiльше.
   - I що ж ти робив?
   - Та певне те саме, що й ти. Лише був бiльш схильним до спiлкування.
   - Але чому ти лишив все?
   - Все марнота. Чи ти вважаєш, що до тебе не було розумникiв, хто б змiг розгадати таємницi всесвiту? Були i ще й якi! Та як бачиш, тепер i ти б'єшся в цю стiну, в якiй ще й досi немає дверей.
   - I ти лишив свої пошуки? - з останньої краплею надiї в голосi промовив Молодший.
   - Та не можу я так сказати. Бо це в кровi. Якщо ти чорнявий, то як не фарбуй волосся, в коренях воно нiколи не стане бiлим. Хай навiть ззовнi i буде таким, суть твоя буде чорною. Ото i я - наче й покинув пошуки, але все одно щось читаю, щось придумую, на щось сподiваюсь.
   - А ти хотiв потрапити на Землю?
   - Ще чого! Хоча спочатку, як дiзнався, що люди такi цiкавi, звiсно захопився iдеєю. Багато хто захоплюється. I якби ти бiльше спiлкувався зi своїми однолiтками, то зрозумiв би, що i вони хотiли. Вони граються в iгри хлопчик дiвчинка. у вигаданi сiм'ї. Але я уже давно лишив дурницi щодо сходу на землю.
   - Чому?
   - Я не дурний, щоб промiняти все, що я тут маю на людське життя. Чого вигадувати усiлякi проблеми, якщо тут живеться спокiйнiше, й отримати бiльше вiд життя я зможу лише тут. Але люди не виннi, що їм дiсталась така доля. Але ж чого я маю обирати гiрше життя? Тут у мене буде набагато бiльше, нiж на землi. Я знаю сенс свого буття i вiльно живу, насолоджуючись самим життям. А люди шукають, шукають те, що воно у них пiд ногами. А вони все втоптують його i втоптують i видивляються, чи не звалиться їм щось з неба. Тим паче, що б вони не знайшли, як вони не жили, але ця гра пiд назвою життя завжди закiнчується смертю.
   - А чи не думав, що можна спробувати їм пояснити сенс їхнього життя, їхню суть?
   - I що ти їм скажеш? "Привiт, я добрий янгол, он бачите, навiть крила маю. Слухайте мене, i я розповiм вам суть вашого життя"?
   - А якщо прийти у людському обличчi? Тодi мене сприймуть.
   - I ким же ж? Як будеш жiнкою, то тебе взагалi нiхто слухати не буде, а чоловiкiв, що проповiдують про сенс буття у них i так достатньо - їм мало хто вiрить.
   - А дитиною?
   - Дитиною - це цiкаво. У них є прислiв'я: вустами дитини говорить iстина. Та не завжди вони ту iстину чують. Знаєш, єдине заради чого я i б потрапив на землю, то лише б для того, щоб вiдчути, як воно бути там. Але життя у мене хоч i вiчне, але одне, i я не полишу мiй свiт...
   - Певне це дiйсно важко. Але якщо хотiти понад усе?
   - То треба бути, мабуть божевiльним, щоб так хотiти. Але я щасливий тут.
   Можливо вiн i правий - промайнуло у Молодшого в головi. I вiн сказав:
   - Менi, напевне, пора.
   - Не сумуй! Заходь ще, побалакаємо, якось.
   - Дякую, - одповiв Молодший i понурив голову пiшов собi далi.
   Коли Випускник зi своїм раєм зник у вiчностi, Молодший стрибнув на струмiнь вiтру i почав гойдатися на його широких потоках.
   - Гей, янголе, привiт! - привiтався до Молодшого Вiтер.
   - Привiт! - прiсно вiдповiв янгол.
   Вiтер почав розганятися, вирувати, стрiмко падати з висоти вниз, розгойдуючи Молодшого.
   - Яка у тебе цiль? - запитав крiзь радiсну посмiшку янгол.
   - Цiль? Я не вiдаю, що таке цiль.
   - Цiль - це те, заради чого ти живеш, чого прагнеш найбiльше.
   - Я живу, бо в мене є життя, менi не потрiбна цiль. Я Вiтер!
   - Але ж ти для чогось iснуєш, ти щось робиш.
   - Я лiтаю, я зростаю, я ламаю i замiтаю, я змiнюю, руйную... Що з цього може бути цiллю?
   - Скажи, ти бував у людей? - раптом запитав янгол.
   - Багато разiв.
   - I як вони?
   - Непогано. Хоча, вони не вмiють кататися на менi. Вони просто не вiрять, що можна пiрнати й бавитись у моїх потоках так само, як у водi, та навiть краще! Я багато разiв з ними намагався погратись, але вони тiкають од мене.
   - А можеш однести мене до людей? Ну хоча б швиденько пролетiти над їхнiми головами?
   - Ти що? НЕ можна! - розхвилювався i завирував вiтер.
   - Не можна чи заборонено? - саркастично промовив Молодший.
   - Не можна! ти не зможеш пройти крiзь шляхи, якими я приходжу на Землю.
   Та янгол, чомусь здалось, що вiтер бреше. Молодший надовго замовк i вже не пiрнав у потужнi потоки вiтру. Згодом промовив:
   - Пiдкинь мене трохи вище, здається там є янголи, я хочу до них.
   ***
   Який же я стомлений! Зараз створю собi м'якеньку хмаринку з промiнчикiв свiтла i вiдпочину трохи. Я цiлiсiнькiй день гуляв у пошуках цiкавих янголiв, хотiв, щоб вони подiлилися зi мною своїми знаннями. Та вийшло так, що я усiм розповiдав про свої мiркування. Навколо стiльки неосвiчених янголiв! Їм вiд життя нiчого не треба " Ми ж вiчнi, - говорять вони на своє виправдання, - ми встигнемо те, що нам вiдведено долею." А як щодо того, щоб встигнути бiльше, нiж вiдведено долею? Вдвiчi? Втричi.. Хоча хто з нас знає, де та межа вiдведеного нам тут, у раю... Може, людям краще, у них при наймi є обмеженiсть часу.
   Нарештi, пiд вечiр я зустрiв Вершника. Чого його так звали, нiяк не второпаю, але щось є в його iменi... щось таке, що зачаровує серце, спонукає до пригод. Ще й вимова у нього така кумедна. Ми з ним поговорили про розумiння свiту, життя, нашого мiсця в ньому, мiсце людей. Не скажу, що пiдтримую погляди Вершника, але вiн знає бiльше за мене, тож було цiкаво просто послухати. Розмова наша була приблизно такою:
   - Я тобi скажу ось шо. Земля подiлена навпiл: на Схiд та Захiд, - сказав щось нове для мене Вершник.
   - Земля? Вона ж кругла?
   - Коли знаходишся на землi, то менш за все здається, шо воно так.
   - А що є центром мiж сходом та заходом?
   - Нема центру.
   - То вiдносно чого вони дiлять свiт?
   - Де сонце встає ранiше - то є Схiд. А на Заходi воно завжди спiзнюється.
   - А як вони розрiзнять, де спершу воно встало?
   - Для того i дiлять на Схiд i Захiд, шоб розбираться, коли день почався.
   - Та як можна розiбратися, коли земля кругла, крутиться, розвертаючись на два боки до сонця, а вони знають де перше сонце зiйшло!
   - Бо то є люди. Але я не це хтiв сказати, - менi здалося, що Вершник трохи рознервувався. - Я хочу пояснити, шо в них дiється з людьми. Основним сенсом буття у них було продовження роду.
   - I все?
   - Ну, в якомусь розумiннi так.
   - А нащо продовжувати рiд, у якого немає сенсу?
   - Сенс у тому, що вiн уже живе. Продовжать рiд, збережуть нацiю.
   - А нащо нацiя, у якої нема сенсу? Може краще вони не продовжували її, прийшла б iнша нацiя, у якої був би сенс?
   - У людей iснують такi поняття як гордiсть нацiї, її герої, її здобутки - це все, так би мовити, авторитет, надбаний роками. Воно десь i є сенсом буття. Але не перебивай, я не про то мовлю. Споконвiку було так. Коли люди на рiвнi iнстинкту зрозумiли, шо жiнка створена для чоловiка, а чоловiк для жiнки, поступово вони почали об'єднуватись у шось подiбне до сiмей. Тодi ж вiдбувався подiл обов'язкiв.
   Так iсторично склалось, шо чоловiк має бути сильнiшим, витривалiшим, смiливiшим. Вiн ходив на полювання, здобував їжу. А жiнки тодi були хоронительницями сiмейного вогню: сидiли у печерах, шо слугували житлом, готували їсти, ростили дiтей, пiдтримували той огонь. Первiснi люди, як вперше опанували його, пiдтримували весь час, бо розводити щоразу було дуже важко. Вiдтодi жiнки вважаються берегинями сiмейного тепла, домогосподинями. Iсторично i конституцiя тiла чоловiкiв та жiнок рiзна. Жiнки мають м'якшi, круглiшi форми тiла, широкi стегна для виношування дiтей. Чоловiки мають сильнiшi м'язи, ширшi плечi, мiцнiше тiло. Коротке волосся чоловiкiв пов'язане зi зручнiстю, а довге у жiнок - зi збереженням тепла. Але сьогоднi це не має жодного значення, хiба шо естетичне. З розвитком сiмейних вiдносин, знарядь працi, нових благ, люди удосконалювались. Все, шо створювалось, створювалось для блага людей. Але на сьогоднi постiйне удосконалення обернулося проти самих людей. I вони самi цього не розумiють. Так жiнка i чоловiк можуть бути настiльки незалежними одне вiд одного, шо дуже багато сiмей - це сiм`ї з лише з батьком чи з матiр'ю. Та навiть бiльше, вони настiльки удосконалились (таке в них зветься технiчний прогрес, комп'ютеризацiя), шо вони стають непотрiбними один одному, їм непотрiбнi навiть дiти. Певно, шо скоро чоловiки стануть народжувати дiтей. Вони живуть заради себе, i таке життя укорочує їх вiк. Вони нiчого не встигають, проминають, як тiнi, i життя навiть не фiксує їх.
   - А як же кохання?
   - То єдина рiч, яка б мала їх об'єднувати, та i вона втратила свою силу. Комп'ютеризувалась.
   - Але ж їм має хтось пояснити їхнє призначення! Хтось має повернути їх до справжнього життя.
   - Ой, молодий янголе, чи не ти ж збираєшся їм розтлумачити таке?
   - А чому й нi?
   - Ой не раджу тобi думати таке...
  
   I чого всi так бояться думки про те, щоб потрапити до людей?
  
  
  
   ***
   Ще один день пошукiв та спiлкування. Я для себе зрозумiв одне: якщо навiть хтось й знає бiльше за тебе, то це не значить, що вiн знає правду, не кажучи вже про iстину. Навiть, якщо вiн i впевнений у тому, що говорить. Я бачив стiлькох янголiв, що були впевненi у своїй правотi, але багато з них говорили позбавленi сенсу речi.. I часом бува так, що з вуст дурного злетить чиста правда, але вiн не усвiдомив того. Так буває через те, що дурень, як щось помiтив, як йому здалось, так i каже, а мудрий розкопує все, аналiзує. А iстина може й на поверхнi лежати. Тодi, певно, всiм мудрим та розумним iнодi слiд бувати дурнями. Але ж хiба може розумний свiдомо стати дурнем?
   Сьогоднi я зустрiв двох цiкавих янголiв. Першим був янгол Фемiнiст. Я нарiк його так, бо вiн говорив про таку людську рису як фемiнiзм, дискримiнацiя статей, шовiнiзм (я останнiм часом настiльки поповнив свiй словниковий запас)
  
   ***
   Скiльки довкола непотрiбних свiту янголiв. Нехай я жорстокий, але нащо вони треба небесам i тим паче цiлому свiту? Вони живуть, бо в них просто є життя. Таке життя, що непомiтно, чи є воно взагалi. I серед цього всього смiття трапляються розумнi цiкавi, творчi янголи. Як наприклад, Скарбник. Вiн збирає знання, збирає мудрiсть, хоча вiн i трохи дивакуватий, вiн дуже добре розбирається в багатьох речах.
   Я запитав у нього, в чому шалена згубнiсть кохання. I вiн їх порiвняв з грошима. Грошi у людей - це фiктивний iдеал обмiну. Вони самi придумали їх, для бiльшої зручностi. Створили цiлi системи, закони обiгу цих умовностей. Для багатьох грошi - сенс життя. Це страшне зло, з ним черствiє серце i коли нема грошей i коли їх багато, а золотої середини майже нема. У людей навiть iснує любов до грошей. (як можна любити примарнi цiнностi - я не уявляю, але нехай). Так от, заради грошей брешуть, вбивають, терплять, пробачають... Те й саме, що i з коханням! Як дивно... Але чому так? Грошi придумали люди, але ж кохання принесене на землю творцем з самого початку її iснування. Грошi деякi вважають раєм, але це лише шлях до створення раю. Кохання - це рай, який треба знайти, створити та зберегти...
  
   - Ой! - Молодшого од роздумiв одiрвало колюче сiре тiльце, що, схоже на шматок потрiпаного вовняного хутра, вирувало дрiбненькими хвильками.
   - Ти хто? - запитав Молодший.
   Шматочок хутра трохи заспокоївся, став менш колючим, що означало на мовi цих створiнь: привiт! Дякую, що ти звернув на мене увагу.
   - Привiт! - одповiв Молодший на своїй мовi, - хто тебе образив?
   Маленьке створiння енергiйнiше заворушилося i шерстинки знов злиплись у голочки. Я посварився зi своїм товаришем, вiн мене образив - мало б звучати словами.
   - Через що ви посварилися? - запитав янгол.
   Шерстинки розсунулися i вiд краю до краю шматочок хутра переливався зеленим кольором.
   Вiн каже, що має гарнiше забарвлення.
   - Але ж забарвлення у вас залежить вiд думок? - запитав Молодший.
   Зелений колiр розчинився у смугах темно синього.
   Саме так.
   - То, мабуть, у нього якiсь iнакшi думки?
   Так, iнакшi, i я хочу вмiти грати його кольорами. Шерстинки на якусь мить здiйнялись в гору, та раптом повисли сiро-зеленими стрiчками.
   - Ти можеш думати про те, що думає твiй товариш, тодi ти теж будеш мати яскравi кольори, - запропонував Молодший.
   Лiнивою хвилею пропливли по тiлу сiро-зеленi стрiчки: менi не подобаються його думки, я люблю думати про iнше.
   Дивнi створiння, - подумав янгол, - нiколи не зможуть приховати, що думають. А, може, так правильнiше?
   Створiння грайливо перелилося морською хвилею: ми бачимо i iнших думки, ви теж проявляєте змiни у своєму виглядi!
   Молодшому трохи стало незручно, тепер вiн боявся подумати щось зайве, тому одразу говорив.
   - Так чого ж ти журишся! Ти думай про те, що подобається тобi! Це твої кольори, за ними тебе пiзнають, люблять i цiнують. Ти не повинен бути таким як твiй товариш тiльки через те, що у нього гарнi кольори!
   Ти думаєш? Шерстинки заворушилися i затрiпотiли срiблястим блиском.
   - Звичайно! Молодший протягнув руку до шматочка шерстi i легенько погладив його. Шовковистий клаптик прослизнув крiзь пальцi янгола, залишивши приємний блакитний слiд.
   Добре йому, - подумав Молодший, - при наймi знає для чого живе.
  
   ***
   Проминули канiкули. Професор не приїхав. Розпочалися заняття, але Молодший на них не вийшов. Вiн був розчарований пошуками, подiями, отриманим спiлкуванням та здобутими знаннями.
  
   Як мене нудить вiд цих суперечностей, блукань у темрявi, безрезультатних пошукiв. Я думав, що чим бiльше пiзнаєш, то ближче до iстини, а воно, як видно, що далi. Може правду казав Випускник: марнота це все...
   Я зневiрився. Зневiрився у навчаннi, у знаннях зневiрився у янголах, в їх словах, я зневiрився у сенсi свого буття. Та вже не можу лишити пошуки. Я не бачу для себе iншого виходу, нiж спуститися на землю. Хай там буде гiрше, я готовий до всього. Бо жити у безсмертностi в безперспективних пошуках - нестерпно. Людям краще - якщо вони на розпуттi життя, то вибiр легше робити - будь-яка дорога закiнчиться смертю.
   Та й що таке людська смерть? Як можна померти, як тiло залишається? От янгол або є, або його нема Треба лиш дочекатися Професора...
   Говорять, що вони вiдрахують мене зi школи за пропуски. Ну i добре! Я i сам пiду з тiєї школи. Що вони можуть в тiй школi? Що вони дали менi? Життя дає набагато бiльше. А ми той дорогоцiнний час втратили на школу. Хай не лякають нас прикладом Невдахи, якого вигнали зi школи, який не реалiзував себе, нiким не став. Вiн просто не захотiв. Сам обрав шлях лiнощiв та ледарства. Але ж i вони самi виннi в тому, бо вигнали його, викинули на узбiччя життя. Створили такий рай без права перебудови.
   Лиш дочекатися Професора.
  
   Якби Молодший був людиною, то вiн в такому станi б, певне, помер з голоду, та янголи не знають, що таке голод. Але Молодший i без того марнiв.
   Через кiлька земних тижнiв нарештi приїхав Професор. Навряд чи вiн не знав про стан Молодшого, але по приїздi захотiв неодмiнно провiдати свого учня.
   - Молодший, що думаєш робити? - запитав вiн, коли знайшов його на хвилях широких надiй, в прохолодному подиху печалi.
   Молодший чекав запитань та докорiв за пропущене навчання, тому не зрозумiв, до чого хилить Професор. Вiн сидiв на скелястiй хвилi надiї i жбурляв в штиль обрiю камiнцi-очiкування, що, пiрнаючи у воду, розбивали на мiльйони шматочкiв вiдображення надiї, що сiдала за обрiй.
   - Я про твої пошуки, - додав Професор. Вiн присiв коло юного янгола, забризкаши його i себе ажурними бризками надiй.
   - Я зневiрився. Я бачу єдиний вихiд у походi на землю.
   - А ким би ти зiйшов на землю? - на подив Молодшого Професор не заперечив йому, а навiть, виходить, пiдтримав.
   - Не знаю. Я думав про це. Якби можна було обирати, ким ставати.
   - Ти знаєш, що янголам заборонено вертатись звiдти?
   - Так.
   - Ти готовий померти?
   - Так.
   - А померти не знайшовши вiдповiдi?
   - Хай лiпше так, нiж блукати у вiчностi з нездiйсненними бажаннями.
   - Але ж у тебе й тут є мiсiя... А що я тебе вмовляю, як ти давно вже все вирiшив. Просто я ще сподiвався, може, ти передумаєш.
   - Але чого ви ще не почекали?
   - Не стало сили дивитись як ти марнiєш. Хай вже буде, як хочеш...
  
  
   ***
   Чи шкодую, що зробив свiй вибiр? - нi... Чи жаль менi весь мiй шлях, що я пройшов? - нi, вiн був цiкавий, i я вiрю, що у мене ще багато чого попереду. Чи страшно менi? - так, звичайно, менi страшно, бо нестрашно буває лише героям з придуманих романiв, але я жива душа!!!
  
   Такою була остання сторiнка. Молодший закрив щоденник. Пiдвiвся з мiсця та вийшов з тiнi кульок настрою. Щоправда, тепер би вони вiдбивали мiсячне блiде свiтло, але у раю нема нi мiсяця, нi сонця, нi часу. Молодший озирнувся - вiн стояв на вершинi пелюсткової скелi i пiд його ногами простиралось поле, а за ним лiсова смуга. Вiн набрав у груди повiтря i заплющив очi. Професор навчив його, як потрапити до свiту людей. Вже вкотре прокрутивши в головi порядок дiй, Молодший вiдтворив їх у життi. Хвилина... друга... Вiн розплющив очi. Нiчого, здавалось, не вiдбулось. Але з'явився меч коло його нiг. А замiсть лiсу простягався ряд будинкiв i електричних вогнiв. Молодший взяв меч вагаючись, але рiшучим ударом вiдтяв собi крила. Кров червоними, аж чорними в свiтлi мiсяця, стрiчками розтеклась на руки, на спину. Янгол дивився на дивну, смаку залiза рiдину - вiн нiколи не бачив кровi. Постояв ще якусь хвилину i рушив вбiк вогнiв.
  
   В цей самий час Професор вiдiйшов вiд вiкна свого кабiнету, через яке вiн зi своїм помiчником спостерiгали за Молодшим.
   - Рiшуче вiн вiдтяв собi крила, - трохи з огидою промовив Помiчник Професора.
   - Нiчого, потiм виростуть новi.
   - Якої вiн тепер статi?
   - Вiн зможе обрати її сам. Я хочу, щоб вiн пiзнав i жiночий погляд i чоловiчий.
   - Думаєте, вiн зможе донести мешканцям землi свою iдею?
   - Вiн багато чого мусить зрозумiти, вiн приречений пройти весь шлях до кiнця.
   - Ви знаєте, яким шляхом вiн пiде?
   - Нi. Я вiдпустив його як дорослу дитину, якiй довiряю.
   - Але яким шляхом вiн прагне iти?
   - Та, мабуть тим самим...
   - А Ви... Ви не боїтеся, що вiн зможе розгадати сенс буття, i тодi життя зупиниться?
  -- Тодi почнеться все спочатку. Але це буде не Молодший. I це будемо не ми. Йому потрiбен час, поки вiн все зрозумiє.
  -- Що сенс життя, як iстина, не один. I вони невловимi. Та вони є, - промовив Помiчник.
   А Професор, проводячи рукою по ледь помiтним рубцям на своїх крилах, додав:
  -- Але i це марнота.
  
  
  
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"