Дейнеко Дарья Дмитриевна : другие произведения.

Вiршi

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:

   Смерть друга
   Am C
   Ненароком зiв'яне зеленеє листя,
   Am Em
   Ти в небо поглянеш i почуєш пiсню,
   Останнi слова, що спiвали ще разом,
   I в душi заболить чомусь так раптом.
  
   Сонце ще свiтить, але не грiє,
   В серцi твоєму вiтер завiє,
   Вiтер зриває листя зiв'яле,
   Шматує його i у воду кидає.
  
   Холодна рiка теє листя несе,
   I як плинний час невгамовно тече,
   У холоднiй водi теє листя вмирає,
   I мрiї-надiї, так раптом щезають.
  
   А ми собi на плечi накинемо светр,
   Зiтхнемо, поплачем i далi пiдем,
   Повертаючись знов до холодних потокiв,
   Щоб потрапити в них самим ненароком.
  
   Ми приборкуєм тiнi, але не час,
   Ми робим помилки разом за раз,
   Ми шукаємо правду, та певно, не там,
   Ми дивуємось шляху - власним слiдам.
  
   Вiдкладаєм на потiм щастя i бiль
   I проходимо далi, минаючи цiль
   Ми жалкуєм за листям, на дно що iде,
   Ми слiдкуєм за листям, та бачим себе.
  
  
   В зiницях ночi
   Дивлюсь в вологi та сумнi
   Зiницi ночi.
   Вона шепоче щось менi,
   Сказати хоче.
  
   Твiй слiд на мокрому вiкнi,
   Похмурi очi,
   Вони шепочуть щось менi,
   Сказати хочуть.
  
   Але чомусь далеко ти,
   Лиш темнi ночi
   Вони шепочуть знов менi,
   Сказати хочуть.
  
   Лишилось лiто у душi,
   Надворi - осiнь.
   I теплi спогади в менi,
   Надворi - сльози
  
   Стiкають краплями дощу
   В холодну осiнь.
   Прощення нам я не знайду
   В зiницях ночi.
  
  
   Апокалiпсис
   С
   Останнiй день добра i зла
   Ам
   Остання нiч болю й тепла
   С Ам
   Остання нiч, останнiй день
   G
   А далi, далi буде те,
  
   Чого не знали досi ми,
   Куди боялися ввiйти,
   Прийшов цей день, прийшов цей час,
   Та бiль в менi навiки згас
  
   Злетiв на землю Херувим,
   Та менi iти за ним,
   Вiн сильно крилами махав,
   Усе кружляв, мене лишав.
  
   Все чорним свiтлом затягло,
   I змило все, i свiт злило.
   Життя згорiло у вогнi,
   Та чом же досi ми живi?
  
   Добро - не зло, а зло - добро,
   Життя - тринадцяте число,
   Прийшов кiнець, а ми живi,
   На зло i богу й сатанi...
  
  
   Не можем буть з тобою разом
   Не можем буть з тобою разом,
   Це перевiрено on-line,
   Та лиш пiшов, так все вiдразу,
   Все перестало iснувать.
  
   Сиджу у дверях на порозi,
   Зi стелi капає вода,
   То не сусiди, то все сльози,
   Що прямо з серця витiка.
  
   Дивлюсь у очi - серце крає,
   Бо бачу тлiючий вогонь,
   В твоїх очах любов вмирає,
   Та наче: воскресає знов.
  
   Але чим далi я од тебе,
   Чим бiльше в'ю я почуттiв,
   Чим швидше я тiкаю з неба,
   Тим ближчим став для мене ти.
  
   Та варто тiльки повернутись,
   Пустить нестриману сльозу,
   Як твої дверi знов замкнулись,
   До серця - кажеш - не пущу.
  
   I вже не знаю що казати,
   Слова застигли мiж свiтiв
   Та поки можу, я кохати,
   Боротись буду, що є сил.
  
  
   ***
   Ти келих терпкого вина
   Розлив на постiль. Наче кров
   Розлита тут наша любов,
   А ми пiшли, лишив слова.
  
   Твiй смак розпалених очей
   I тiнь лишились на вiкнi
   I що було, то наче в снi,
   У снi не сповнених ночей
  
   У чашцi кава чорним колом
   На тiлi бiлого стола,
   Так i чорнiють в нас слова,
   Гiрчать, як та без цукру кава.
  
   Ти третiй день уже мовчиш,
   Я третiй день ходжу до рiчки,
   З волосся вiтер плете стрiчки,
   Приходжу пiзно - ти вже спиш.
  
   Знов терпне кров вина старого,
   Несмiло мiсяць загляда,
   Немов питає, коли я
   Тобi пробачу, дорогому.
  
   Барлiг
   Вранцi вилажу з барлога,
   та нiкого нема, та безлюдно довкола,
   лиш тiнi людей
   повзуть пiд ногами,
   лиш уламки iдей,
   що залишенi нами.
   I не маючи цiлi,
   хворобливо спiшать кудись тiнi,
   i безглуздо весь час щось шукають,
   бо сказали їм щось, i вони тепер знають,
   що їм шукати,
   й кому брехати.
   Та що вони знали,
   якщо слiпо блукали?
   Бо то краще напевно,
   так блукати даремно,
   i правди не знати -
   щось шукати, блукати,
   собi брехати...
  
  
   Каяття неповнолiтньої
   Свiтило сонце, землю грiло,
   Благословило небо новий день.
   I я цей свiт в останнiй раз любила,
   Прощалась з ним, коли iшла на смерть.
  
   Життя моє, не сповнене печалi,
   Коли її iз кимось роздiлить.
   Гiркими заливать сльозами,
   Й горiлкою гiркою затопить...
  
   А далi... далi тане в димi,
   У сiрих хмарах цигарок,
   I у дурманi терпкiм, сивiм
   До прiрви роблю новий крок.
  
   Я закрутилась в цьому вирi,
   Серед загублених назад дорiг.
   Лиш руки зколотi, синцями вкритi
   Й нестерпний бiль, розлитий скрiзь.
  
   Ось так пiд чорним вбитим небом,
   Було кохання, свiтло й дим...
   Хiба кохання? - секс шалений,
   До ранку забуваючи iз ким.
  
   А сонце грiтиме, як грiло,
   Та не мене благословить земля...
   Життя прости, що я тебе згубила,
   Життя єдине - iншого нема.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"