Вiн побачив побiленi стiни i стелю кiмнатки над караульними. Поворухнув головою i, скривившись од болю, застогнав. Шия його була забинтована - туго, щiльно й вправно.
- Лежи, вiдьмаче, - сказав Велерад. - Лежи, не рухайся.
- Мiй... меч...
- Так, так. Найголовнiше зараз, розумiється, - твiй срiбний вiдьмацький меч. Тут вiн, не турбуйся. I меч, i скринька. I три тисячi оренiв. Так, так, нiчого не кажи. То я старий дурень, а ти - мудрий вiдьмак. Фолтест уже другий день це торочить.
- Другий...
- Атож, другий. Нiвроку вона розпанахала тобi шию, все видно було, що там в тебе усерединi. Втратив багато кровi. На щастя, кинулися ми до замчища зразу по третiх пiвнях. У Визимi нiхто то§ ночi не спав. Не вдалося. Добряче ви там галасували. Мо§ балачки тебе не втомлюють?
- Коро... лiвна?
- Королiвна як королiвна. Худа. I дурнувата якась. Плаче безперестанку. Пiд себе ходить. Але Фолтест каже, що то §й минеться. Думаю, не на гiрше, га, Геральте?
Вiдьмак заплющив очi.
- Гаразд, я вже йду, -Велерад пiдвiвся. - Вiдпочивай. Геральте? Поки я не пiшов, скажи, нащо ти хотiв §§ загризти? Га? Геральте?