Сiла птаха на моєму пiдвiконнi,
Зажурилася, нiщо не вимовля,
Ховає очi сивi i бездоннi,
I темнi, як холодна та земля.

А як тебе не можна не любити?
О, пташко рiдна, вiснице моя,
Що можу я в цей час тобi зробити, 
Щоб доля кращою твоя була?

Я вийду з дому, пташенятко миле,
Зернят насиплю на пухнастий снiг, 
Зроблю хоч це маленьке добре дiло,
Бо не зробить його - це мiй страшенний грiх.