...По тiй же причинi, завдяки якiй жiнки у наших трагедiях i комедiях поставленi вище чоловiкiв, молодi люди поставленi вище старикiв. i це - ще одне гiдне осуду викривлення природних вiдносин. Так як симпатiї там на боцi закоханих, виходить, що людям похилого вiку вiдводиться другорядна роль. Чи для зав'язки вони слугують перешкодою до поєднання юних закоханих i у цьому викликають до себе неприязнь... В трагедiях їх зображують тиранами, узурпаторами; в комедiях - ревнивцями, педантами, нестерпними батьками, яких усi намагаються обдурити. Ось в якому поважному виглядi виводять на театрi старiсть, ось яку повагу втовкмачують до неї молодим людям... Є i хорошi п'єси; та хiба їх достатньо, щоб зупинити потiк упередженого ставлення i образливого вiдтiнку з яким бiльшiсть авторiв полюбляють зображувати вiк мудростi, життєвого досвiду i моральної переваги? Чи може бути сумнiв у тому, що звичка бачити старикiв завжди вiдштовхуючими на театрi змушує сторонитися їх i у суспiльствi i що привчившись змiшувати тих яких зустрiчаєш в свiтi з балакунами i жемантами на комедiї, починаєш зневажати i тих i других?
...Це - не єдинi плоди, що приносять п'єси, основанi на любовнiй iнтризi...
Жан-Жак Руссо "Лист до Д'Аламбена про видовища".
Картина перша
Вечiр. До будинку пiдходять Таня i Оля.
Оля: Ну i репетицiя сьогоднi була! Викладачка ганяла нас, як коней по iподромi. Я ледве ноги тягну.
Таня: Я також дуже стомилася, але думка, що з кожним заняттям росте моя майстернiсть, додає сил. Я б i цiєї митi повернулася до танцкласу, адже танець для мене - це життя! Змiнюються вимови, письмена, не завжди вдається розшифрувати стародавнiй запис, а народний танець хоч i корегується вмiлого хореографа, не тiльки не затушовує, а навпаки - пiдносить дух народу. Я часто уявляю: професiйна сцена, вогнi рампи i я кожним рухом, кожним навiть ледь помiтним жестом, природною пластикою вiдкриваю перед вдячною публiкою картини народного життя: побуту, звичаїв, обрядiв, чистих сподiвань i боротьбу за кращу долю. Так, завдяки моїй творчостi, душi глядачiв пiднесуться над сiрим буденням i вже не будуть його бранцями. Я згодна хоч i зараз танцювати, танцювати, танцювати...
Оля: Таню, а якi твої плани на завтрашнiй вечiр?
Таня: Читатиму. Книга "Український роман XVII столiття". Цiкаво припасти до тих витокiв, вiд яких взяли початок нашi духовнiсть, культура...
Оля (затикаючи вуха): Досить, досить, досить! У мене є краща пропозицiя. Давай пiдемо на дискотеку.
Таня: Що-о-о???
Оля: Ти весь час вiддаєш
На заняття, уроки...
Все науку жуєш,
Вiдпочинь же хоч трохи.
Що ти бачиш в життi?
Тiльки бiблiотеку!
Тож давай поведу тебе на дискотеку.
Там нормальний музон,
Парубки - просто клас.
Їх вiдразу привалить
Iз пiв сотнi до нас.
(Таня хапається за почервонiлi щоки)
Але ти їх не бiйся,
Будь сама по собi.
Я завжди буду поряд,
Не залишу в бiдi.
Але є i проблеми.
Не проблеми - ганьба:
У найближчiй окрузi
Туалету нема!
Але й ми з головою,
Не довелось щоб терпiть,
Як говорять кацапи:
"В мєру слєдуєт пiть".
Загалом - усе добре:
Є i вiдик i бар.
Та для нас головне -
Це шикарний танцзал.
I ми будем з тобою,
Нiби супер-моделi
На пристойнiй тусовцi,
Не в колгоспнiм борделi.
Тож погоджуйся швидше,
Я по тебе зайду.
По закiнченнi всього
I назад проведу.
То як, згода?
Таня: Ну-у... Мене це зацiкавило... Я навiть не проти... Але батьки! Уяви їхню реакцiю, як дiзнаються куди я зiбралася!
Оля: Батькiв беру на себе. Скажу, що запрошую тебе на святковий вечiр iз танцями. А ти ж знаєш, як я умiю переконувати.
Таня: Тодi я згодна. Завтра заходь, порадиш, що краще одягти.
Оля: Добре. Бувай.
Таня: Доброї ночi. (Потiм гукає навздогiн) А яке свято?
Оля: Четверте липня, день незалежностi США!
Картина друга
Дискотека. Серед танцюючих Таня i Оля.
Дi-джей Ден спiває у мiкрофон:
Я довгих три днi i не їв, i не спав,
А весь оцей час танцював, танцював.
I ось пропоную я зараз усiм
Хiп-хоп крутонути до третiх пiвнiв.
Давай, давай i скажуть про нас,
Що ми у цiм танцi були просто клас.
Давай, давай i скажуть про нас,
Що ми у цей вечiр були вищий клас!
Тут мiсця нiколи немає журбi,
Танцюй! I належатиме вечiр тобi!
Нема тут фольклору (нащо нам старе?)
Дi-джей пропонує свiженьке, нове.
Давай, давай...
Наплюй на проблеми, на клопоти плюнь!
У цей теплий вечiр крутiше танцюй!
Давай, давай! Танцюєш ти клас
I зараз настане музичний екстаз!
Усi танцюють. Ден помiчає Таню, пiдходить до неї.
Ден: Привiт, красуня!
Як ся маєш?
Звичайно, ти мене не знаєш.
Май нейм iз Ден i всi дiла,
I я не з мiста, а з села.
Таня (розгублено поглядом шукає подругу):
Не знаю я, що хочеш ти,
Й менi давно вже час iти.
Ден: Нi-нi, залишся ще на мить,
Ми зможем разом покурить.
Таня: Я не палю, це просто жах -
Ти нiкотином весь пропах.
Ден: Я кину звичку цю дурну,
Бо я люблю тебе одну!
Побачив я тебе у снi,
Ти сама краща, ти еМСi!
Оце тебе побачив я
I знаю - будеш ти моя.
Таня: Ти самовпевнений юнак,
А коли буде все не так?
Ден: Умру, згорю i утоплюсь,
I на машинi розiб'юсь!
Таня: А ти смiшний, як Арлекiн.
Ден: Я хочу буть завжди твоїм!
Таня: Не знаю, що сказать тобi,
Думки стрибають в головi...
Ден: "Привiт", "хелло",
Можливо "хай".
Не говори лише "гуд бай".
До тебе в гостi я зайду,
Коли додому проведу.
Таня: О, нi! Проводжати не треба, я з подругою.
Пiдходить Оля.
Оля: Привiт, Ден! (Цiлує) Ти вже познайомився з майбутньою прима-балериною?
Ден (до Танi): А ти займаєшся хореографiєю?
Таня: Так.
Оля: Ще й як займається! Через репетицiї зовсiм немає часу на розваги.
Таня: Проте i результат! (Робить фуете).
Ден: Кльово. Менi якраз потрiбна ще одна дiвчина, центральна фiгура, для нової танцювальної програми. I коли ти не проти...
Таня: А ти шоу-мен?
Ден: Ага. Дискотекою займаюся для пiдзаробiтку, а справжня моя стихiя - шоу.
Оля: I якщо Ден запрошує у свою команду, то можна смiливо погоджуватися - дiло надiйне.
Ден (до Танi): То, можливо, панi запросить до себе у гостi для дiлових переговорiв?
Оля штовхає Таню лiктем.
Таня (розгублено): Приходь, звичайно... Хоч i завтра...
Ден: Дякую за запрошення. Оля покаже де ти живеш.
Ден займає своє робоче мiсце.
Звучить музика. Усi танцюють.
Картина третя
Оля i Ден бiля будинку Танi.
Оля: Ден, будь ласка! Ми йдемо у справi, так що поводь себе пристойно! Нiчому не дивуйся. Квартира у Танi оздоблена у народному стилi, живуть там солiднi люди. Ти ж звикай поважати смаки iнших. Постарайся бути чемним. Я боюся, що коли батьки вдома, ти їх образиш.
Ден: А як їх звати?
Оля: Лукерка Гнатiвна...
Ден: Тьотя Лушка.
Оля: ...i Левко Iлькович.
Ден: А-а-а. Дарагой Леонiд Iллiч!
Оля: I без коментарiв!!! Крiм тебе самого нiкого вони не цiкавлять! Говоритимеш iз Танею лише по темi.
Ден: О! Ми такi iз нею утнемо дiла,
Вiд яких у всiх пiде кругом голова!
Оля: Ти не дуже фантазуй,
Є у Танi кавалер.
Ден: Що, такий дуже хороший?
Оля: Та уже ж не полотер!
Вiн iз їхньої когорти,
Усi звуть його Олесь,
Таня вiд нього не дуже,
Та батьки за ним без меж.
Ден: Може статись - того хлопця
Ця сiмейка прожене,
Коли знатимуть, що донька
Покохала вже мене.
Оля: Знаю я твої всi штучки,
Ти не сильно напирай.
Таня дiвчина порядна,
Ти про це не забувай!
Ден: Знаю, знаю. I, будь ласка,
Ти менi не торохти.
Я Тетянку поважаю,
Тож скорiш давай веди!
Оля: Ну даєш! А ще i Чейза
Цiлi гори прочитав.
Озирнись! Оце будинок
До якого ти чвалав.
Ден: Так що ти менi голову морочиш! Ось я тобi!..
Оля тiкає в будинок. Ден бiжить за нею.
Картина четверта
Квартира Танi.
Книжкова шафа, диван.
На шафi магнiтофон, на диванi бандура.
На стiнi портрети гетьманiв. Над ними, прикрашений вишитим рушником, портрет Тараса Шевченка.
В кiмнатi Таня.
Дзвiнок у дверi.
Таня (схвильовано): Це певно Оля з Деном!
Стає на диван, перевертає портрети. З iншого боку там плакати з культуристами та еротикою.
Iде вiдчиняти.
Повертається разом з Олею i Деном.
Ден: Ну i спека! Дiвчата, дайте чогось тонiзуючого.
Таня i Оля виходять.
Ден (бере iз шафи книгу в суперобкладинцi, розгортає десь посерединi, читає): "Емануель iз запитанням поглянула на юнака. Вiн поцiлував її в обидвi щiчки, доторкнувся уст, щось промовив..." (Ден поглянув на суперобкладинку): Михайло Грушевський!? (Розгорнув книгу знову): "Голова Емануель, як i ранiше, лежала на плечi її супутника. Обидвi ноги тiсно притискалися до нього..." (Ден знову здивовано дивиться на суперобкладинку): "Iсторiя України-Русi"... (Спантеличено розглядає книгу з усiх бокiв. Потiм, здогадавшись, знiмає суперобкладинку. Побачивши справжню назву, починає смiятися. Ставить книгу на мiсце): А тут, видно, повне зiбрання творiв...
Заходять Таня i Оля. Таня дає Деновi баночку "Коли".
Ден (до Танi): А хороша у тебе бiблiотека. Усе iсторичне i так правдиво написане...
Таня: Я подумала й вирiшила, що доки лiто, зможу взяти участь у твоєму шоу.
Ден i Оля: Ура!!!
Таня: Тiльки щоб iз початком вересня я могла повернутися до звичних занять!
Ден: О'кей. Двох репетицiй нам буде досить, навiть щоб поїхати на гастролi.
Таня: Репетицiй буде лише двi?!
Ден: Так. I перша прямо зараз.
Дiстає з кишенi касету, ставить у магнiтофон. Звучить реп. Танцюють.
Оля: А яка була реакцiя батькiв, як дiзналися чим ти будеш займатися?
Таня: А я їм ще не говорила. Нiяк не зважуся.
Дзвiнок у дверi.
Оля: Це вони!!!
Таня: Отож поговоримо прямо зараз. (Iде вiдчиняти).
Оля: Ден, а ти поки-що заховайся. (Iде за Танею).
Ден ховається за книжкову шафу.
До кiмнати заходить Олесь. В руцi тримає газету.
Олесь (обернувшись, гукає): Нiчого, нiчого, дiвчатонька! Ви за мене не турбуйтеся! (собi): Я тут уже як дома.
Сiдає на диван, бере бандуру i на революцiйний мотив заводить пiсню:
Тихо сонце сiдає,
Вiтер трави гойдає,
Десь тихесенько пiсня звучить...
То чумак у дорозi,
Примостившись на возi,
Про минулi дiла гомонить.
Так вiн пiсню спiває,
Думку злу проганяє -
Чи чека ще його дiвчина?
Чи його виглядала,
Як колись обiцяла,
Чи з багатшим до шлюбу пiшла?
Стала пiсня стихати,
Бо став сон огортати.
Зупинились, стомившись, воли...
А зiрки засiяли
Й з висоти зазирали
В невеселi чумацькi думки...
Ех, Тетянко, яка ти файна дiвчина...
Виходить iз схованки Ден.
Ден: Так, вищий пiлотаж!
Олесь (спантеличено): Ти хто?
Бен: Я Ден.
Олесь (пригадуючи): Ден, Ден, Ден... Щось знайоме... (Хапає газету, розгортає на рекламнiй сторiнцi, читає): "Пишнотiлим дамам надаю квалiфiкацiйнi послуги з усiх видiв iнтимного масажу. Якiсть висока, цiни помiрнi. Телефон - тири-битири, питати Дена". Тебе? Ти дав об'яву?
Ден: Звiсно, я. На замовлення газети проводжу опитування, щоб визначити контингент, поговорити з ними, вивести загальний психологiчний портрет... Результатом скористуються соцiологи... Заняття надзвичайно цiкаве.
Олесь: А тут що тобi треба?
Ден: У мене з Танею творчi переговори. Вона погодилася виступати у моєму реп-шоу.
Олесь: Що-о-о?!! Не може бути! Скоро свято! Таня танцюватиме у головному концертному залi! Ти розумiєш, що це означає?! I хоч її партiя зовсiм маленька, так, постояти скраєчку iз квiточкою, але в залi будуть Самi!!! (Показує пальцем угору).
Ден: Ех ти, Альоша...
Олесь: Я Олесь!
Ден: Ех ти, Альоша, у нормальному людському життi є багато незрiвнянно вищого за усiх твоїх "самих".
Олесь: Усе-одно не вiрю! Зiзнавайся, чим ти задурив дiвчину, яничар!
Ден: Як ти сказав? Такого менi ще не говорили. Хоча обзивали, як хто тiльки мiг: лiбералiстом i нацiоналiстом, фашистом i комунiстом, демократом i бюрократом, бiльшовиком i бойовиком, спецiалiстом по задах i навiть Джеком-рiзником. Так що ляпай, як хочеш, я до усього звик... А Тетянку я нiчим не дурив, просто запропонував цiкаву роботу.
Олесь: Та я все-одно не йму вiри, що вона могла промiняти славний гопак на якийсь там геп.
Ден: Що-що-що? Ану повтори! (Вiдбирає бандуру, замахується нею) Зараз я тобi такий "геп" покажу!
Олесь (кричить): Рятуйте! Убивають! Українцi, до зброї! (Тiкає).
Заходять Таня i Оля.
Таня: Що ти йому зробив?
Оля: Ми й самi мiркували, як його витурити, але ти справився краще.
Ден (ще тримаючи бандуру): Та хотiв йому кiлька нових акордiв показати... Та - це дрiбницi (дивиться на годинник). О, час бiгти.