ЛЕГЕНДА ПРО ТРОН ФОРМАКА.

Колись давно, коли ще не було тiнгу херсирiв у Фiскабю, Варурхейм був королiвством, i як кожне королiвство, мав власного короля, з династiї Йомсквiнгiв, яка змiнила собою напiвмiфiчну династiю Варунгiв.

Столиця за тих часiв знаходилася не у Фiскабю, як тепер, а у Варнi, де розташовується замок Томмерстаде - колишня резиденцiя монархiв.

У цьому замку, посеред широкої зали, мiститься великий престол, який зявився не так вже i давно, десь у часи Б`єрна Широкi Плечi - батька Гудлейва Щасливого - останнього короля Варурхейму.

Престол цей дуже красивого рiзьблення, виповнений з чорного дерева. На самiй горi в нього знаходиться голова химери, такої, як на Варурхеймському гербi, пiдлокiтники i нiжки в нього виповненi у виглядi її лап, i взагалi, трон цей дуже i дуже нагадує фантастичного звiра, витягнутого iз пекла, але в народi побутують дещо iншi припущення щодо його походження. I не тiльки.

Гудлейв втомлено плюхнувся у крiсло. Ноги зводило страшенно. Пiсля цих церемонiй, на яких потрiбно годинами стояти, пiсля всiх цих королiвських обовязкiв, жити було просто неможливо. Враження таке, буцiмто на ногах зявились величезнi i страхiтливi виразки. Нiби не король вiн зовсiм, а селянин, змушений весь час працювати, працювати i працювати, як вiл.

Гудлейв вiдкинув голову на спинку, i заплющив очi, розтираючи руками жижку лiвої ноги. Король був сам у великiй пустiй троннiй залi. Вiн завжди собi це дозволяв. Пiсля напруженої днини посидiти трохи вночi, самому, на престолi, так, щоб його нiхто не чiпав. Тим бiльшим було його здивування i переляк, коли вiн почув зовсiм поряд iз собою страшний i скрипучий голос.

- Гудлейве...

Король озирнувся, марно намагаючись знайти очима того, хто з ним розмовляв.

- Гудлейве... - повторилося знов.

- Хто ти? - спитав переполоханий монарх.

- Я? - вiдповiв голос питанням на питання. - Крiсло.

- Крiсло? - не зрозумiв король. - Яке крiсло?

- Те, на якому ти сидиш.

Гудлейв швидко пiдхопився, перелякано вирячивши зiницi на предмет iнтерєру, що розмовляв.

- Не бiйся, не бiйся. Сiдай, - сказало крiсло вустами химери. - Я ж не заперечую. У цьому моє призначення - бути твоєю пiдставкою.

Гудлейв обережно i з острахом сiв на самий краєчок. Крiсло змогло його заспокоїти, але не переконати до кiнця.

- Тобi зручно? - спитало турботливе крiсло.

- Так, так, - швидко вiдповiв Гудлейв таким тоном, нiбито вiн звик вдовольнятися найменшим, i готовий був вiдректися вiд усього, що йому належало, на користь iншого.

- Це добре, але можеш сiсти i краще. Менi легше буде шепотiти тобi на вухо.

- Гудлейве, скажи менi, будь ласка, як ти прийшов до влади? - спитав трон. - Ти ж був молодшим iз синiв, чи не так?

Гудлейв зачервонiвся, та в темрявi це було погано помiтно. Вiн занервувався, i серце його забилося часто-часто. Нiби бажаючи втекти.

- Я...Я...- незвязно лопотiв йомсквiнг, не наважуючись продовжити фразу.

- Ти вбив своїх братiв, - спокiйно i невимушено допомiг йому престол. - Чи не так?

У вiдповiдь, мабуть, слiдував кивок, бо жодного слова крiсло так i не почуло.

- А ти нiколи не чув, що старшим треба поступатися мiсцем?

- Вони не були такими вже старими, - занепокоєно сказав Гудлейв, почавши виправдовуватись.

- Так, авжеж, але б неодмiнно стали б такими колись. Проблема в тому, що i ти теж. Я правий?

Гудлейв мовчав, i тiльки перелякано дивився на голову деревяної химери. Йому здавалося, що вiн бачив як у неї ворушився язик, i змiнювалась мiмiка.

- Не бiйся, - продовжувало крiсло. - Я просто знущаюся. Це в мене гумор такий. Хе-хе. Лякливий. Ти здобув корону лише мiсяць тому, i ще нiчого не знаєш. Твоє життя поки що бiльшою частиною проходить у свiтських зустрiчах i церемонiях, але невдовзi все змiниться, i тобi доведеться частiше спiлкуватись зi мною, як це доводилося робити i твоєму батьковi.

- Королем бути складно, складнiше нiж я думав, - сказав раптом Гудлейв нi до чого. - Я хочу вiдпочити.

- Не бiйся, - заспокоїло його крiсло. - Моє завдання якраз i полягає в тому, щоби забезпечувати твiй вiдпочинок. Довiрся менi, i все буде добре. Побачиш.

Так повелося у замку Томмерстаде, що ночами у троннiй залi завжди горiло свiтло, а король залишав всю свою роботу саме на цей час. Вiн нiколи не з ким не радився, а завжди робив це сам. Принаймнi всi так думали.

Кращого помiчника годi було й шукати. Тепер Гудлейв зрозумiв чому i для чого батько замовив у замок нового престолу. Вiн просто не знав що робив би без нього. Напевно, що щось би таки робив. Зараз же вiн просто бив байдики. Всi обовязки перекладалися на крiсло. Воно було наполегливим, уважним, просто незамiнним для короля майже у всiх випадках життя. I зовсiм швидко Гудлейв вiдчув величезну залежнiсть вiд нього. Без крiсла вiн тепер не мiг вирiшити жодного питання, яке ставало перед ним, навiть у всiляких дрiбницях вiн звертався за порадою. I Гудлейв почав нервувати. Вiн вiдчував як влада буквально просочувалася у нього крiзь пальцi, тiкала, як пiдстрiлена дичина, а вiн такого не любив. Гудлейв був людиною iз гордiстю та самоповагою, але без надто великого розуму.

- Я це не пiдпишу, сказало крiсло залiзним холодним голосом.

- Чому? - здивувався Гудлейв. - Ти повинно.

- Я сказало НЕ ПIДПИШУ, i це моє останнє слово. "Наказ про страту Фроста - годi" ? Ти що. Зїхав iз глузду? Надумав посварити нас iз херсирами? Ми не можемо собi цього дозволити. Привселюдно - нi в якому разi. Якщо ти хоча б найняв вбивць, пiшов би обхiдним шляхом, а не в лобову...

- Не збираюсь робити нiчого подiбного. Я король або хто? Хто кому служить, ти менi, чи все навпаки?!

Крiсло мовчало, але Гудлейва це тiльки бiльш роздратувало. Йому здавалося, що за цим мовчанням полягав прихований змiст, знущання, насмiшка, плювок.

- Я накажу порубати тебе на маленькi шматочки!!! Я знищу тебе!!! Розтрощу!!! Ти гнитимеш у пiдвалi разом iз старими меблями!!! Ти горiтимеш у коминi замiсть звичайних дров!!!

Гудлейв розпалявся все бiльше i бiльше. Вiн був вже нездатним стримувати свої почуття, ту образу, яка накопичувалася в ньому з роками. Очi йому услало червоними килимами, думки кудись зникли, звiльнивши мiсце самiй тiльки злостi, а вуха позакладало вiд власного рику. Вiн пiдскочив, зiрвав зi стiни сокиру, i замахнувся, оскаженiло вищиривши зуби.

Далi трапилося щось неймовiрне. Крiсло вiдiрвало свої пiдлокiтники, i перехопило руки короля у повiтрi. Воно вхопило Гудлейва за передрам`я, i дивовижним чином викрутило їх, притиснувши до себе монарха. Голова химери розкрила свою пащеку, показала iкла. Ляснула ними. Хруснула щелепами, i... почала жувати. Голова Гудлейва зникала у лакерованому дуплi пiд плямкання, сповнений насолоди.

Король помирав. Крiсло зїдало його живцем.

Крик затух дуже швидко, булькаючи в королiвському горлi. А потiм все разом змовкло. Стало тихо. Тихiше, навiть, нiж у склепi.

Коли слуги забiгли до тронної зали, то нiкого там не побачили. Пуста кiмната посеред якої стояв чорний деревяний престол. Нiчого начебто не змiнилося, нiяких слiдiв боротьби, нiяких кривавих плям на пiдлозi. Нiчого такого там не було. Тиша, спокiй i благодать, як нiде в цiлому свiтi. Тiльки подушечки на крiслi з червоного бархату стали яскравiшими, наситились кольором, нiби їх хтось почистив вiд накопиченого бруду. Набрякли, помякшали i роздулися.

Тiльки вранцi всi зрозумiли, що серед них не було короля. Вiн зник, пропав безвiсти, загубився у безмежному свiтi.

Династiя йомсквiнгiв увiрвалася. У Фiскабю почали збиратися херсири.

Крiсло i досi стоїть у троннiй залi Томмерстаде, у Варнi, але замок поки що пустий. Нiхто не наважується там оселитись.

Кажуть, що крiсло було виготовлено майстром Формаком, славетному у Вахларенi (пiвнiчно-захiдному Варурхеймi) своїм рiзьбярством, узорами i неймовiрним хистом. Минулий король - Б`єрн Широкi Плечi навмисно замовив його для себе у майстра, але коли справу було завершено, наказав вбити Формака, з тим, аби той не змiг зробити у своєму життi нiчого бiльш досконалiшого нiж те, що стояло вiдтепер у троннiй залi Томмерстаде.

С.Чирук