Я нiби дикий-дикий звiр,
Що рветься геть, наволю,
Вiд незлiченних пут зневiр
Та завданного болю.
I нiби ранив бракон'єр
Ту дикую тварину,
Перекрокнув терпець бар'єр,
Чи вибачу провину?
Лиш повнi загадковий свiт
Торкнеться раненой душi,
вiд звiра зникне слабкий слiд,
Кудись далеко, геть, мершiй!
Сховається до свого часу
У глибинi думок моїх,
Доки сурового анфасу
Знов не торкнеться повнi свiт.
Хай лiпше паща назавжди
Зiжре мiй бiль i ту зневiру,
I хай помре десь у менi
Слiд дикого, страшного звiру.