Я сидiла на високому рiзьбленому тронi i байдуже дивилася на молодого мага, що з дитячою рiшучiстю стояв передi мною. А вiн, стискаючи свiй перший посох так, що у нього побiлiли пальцi, i дивлячись своїми яскраво-зеленими очима прямо на мене, викрикав своїм ще не до кiнця чоловiчим голосом ритуальнi фрази. Знову.
- Я, маг Тезаурус, пройшовши свiтло i темряву, викликаю! Думки мої чистi, розум гострий, душа спокiйна! Перед ликом Стихiй, я вимагаю! Сила i могутнiсть!
Я продовжувала спостерiгати за ним. Час повiльно проповзав через реальнiсть, сухими краплями зрошуючи дорогу небуття. У цьому залi менi нiкуди спiшити. Менi взагалi нiкуди спiшити. Молодий маг напружено чекав. А разом з ним напружено чекав i смерковий готичний зал. Всiма своїми колонами, рельєфами i порталами вiн благав i надiявся - Невже на цей раз? Тiльки б на цей раз! Заспокойся, мiй вiчний i єдиний друже, буде видно. Не пiдганяй мене, я вже прийняла рiшення.
- Я пiдтверджую Право. Перед ликом Стихiй я приймаю.
Маг зiтхнув з полегшенням. На марне ти переймався, хлопчику. Хто я така, щоб перешкоджати iдеалiстичним самогубцям? З вами найлегше - ви фанатики Iдеї i завжди впевненi в своїй правотi. Вашi душi завжди чистi, бо ви впевненi в чистотi своєї Iдеї. Менi вас шкода.
Я пiднялася з кам"яного крiсла i пiдiйшла до дальнього кiнця залу. Легкий помах кiгтiв i у стiнi вiдкривається нiша, освiчена мертвим бiлим свiтлом. Протягнувши руку, я виймаю з неї Сферу i пiдношу її молодому магу.
- Якщо ти зможеш її пiдкорити - вона твоя.
Вiн несмiливо бере її в руки, але через секунду на його обличчi висвiтлюється рiшучiсть i вiн заглядає в ї глибину. Я терпеливо чекаю. Я не надiюсь. Пiсля тисяч i тисяч рокiв, у мене майже не залишилось емоцiй. Їх стер своїми незчисленними доторками безжальний i байдужий час. У цей Замок i цей зал приходило уже стiльки людей... Жiнок i чоловiкiв, магiв i воїнiв, злодюг i святих. Їх кiлькiсть пам"ятають, напевно, тiльки Стихiї. А тепер i цей маг. Надiйся, мiй добрий друже. Надiйся, зал Чорного Замку. Але я вже бачу, що надiї твої знову марнi. Обличчя мага вже посiрiло, волосся стало тьмяним, а значить що вже недовго. Я пiдiйшла до нього зовсiм близько. Я подарую йому спокiй. Мало хто удостоївся його у цьому залi. Я обхопила його ззаду за шию i швидким рухом перерiзала його горло кiгтями. Сфера впала i покотилася по чорнiй кам"янiй пiдлозi. Маг пiдняв на мене свої яскравi очi, i в них спалахнула вдячнiсть, а в наступну мить вiн помер. Я пiдняла Сферу i повернула її на мiсце. Вона не образиться на мене - їй i так достатньо душ. Замкнувши нiшу, я повернулась до одного з вiкон, яке виходило на пусту рiвнину, в якiй не було життя. Тiло мага вже зникло - Замок поховав його мiж тисяч iнших, що приходили сюди. У мене майже не залишилось емоцiй. Вижили тiльки двi. Рiдкiсна гостя - цiкавiсть, яка проявлялась у моїх постiйних подорожах i величезнiй колекцiї книжок. I деколи, дуже рiдко, швидко зникаюча роздратованiсть на себе. Будь проклятим той день, коли я попросила у Стихiй безсмертя за будь-яку цiну. Стихiї назначили її. Не можу сказати, що вона несправедлива.
Хранителька Сфери Душ, вiчна i безсмертна ув"язнена Чорного замку, вiдвернулась вiд вiкна i, як тисячi разiв до того, пiшла в Бiблiотеку. До неї завiтала безцiнна гостя-цiкавiсть, i зi сторони хазяйки, невиховано було не вшанувати її.