Аннотация: Фу-у-ух! Дописала! Но текст еще не полностью вычищен, так что поправки принимаются. Ета глава - опись вечерухи в честь праздника Черной лилии =)
Ольга стояла перед великим дзеркалом у вiтальнi i пiдмальовувала очi. Для костюмованої вечiрки вона вибрала костюм водяної феї i тому на нiй були темно-блакитнi штани, з нашитими на них блискучими лусочками, нiжно-блакитна довга сорочка, а на нiй срiбна газова накидка. Волосся було заплетене у велику кiлькiсть тонких косичок, у якi були вплетенi срiблястi i голубi стрiчки, а на шиї, зап`ястках i у вухах був срiбний комплект з перлинами. Залишався тiльки макiяж i для нього Ольга вибрала нiжнi голубi i рожевi кольори. Вона закiнчила пiдводити очi i ще раз оглянула себе в дзеркалi - з його гладкої поверхнi на неї дивилася справжня нiмфа - нiжна, загадкова i романтична, що дуже її тiшило. Раптом на столику бiля дзеркала задзеленчав телефон. Ольга взяла його радiо-трубку i пiшла в коридор взуватися у новi, нещодавно купленi, срiбнi мешти:
- Я слухаю.
- Привiт, як справи? Ти вже вдягнулась?, - почувся з трубки глибокий голос Темнослави.
- А, це ти. Так вже майже вдягнулась, залишилось тiльки взутися - слава Богу, настала суха погода, а то я не знаю що би я робила зi своїми вихiдними мештами!
- Ти будеш в нових мештах (про якi ти менi три тижнi вже розповiдаєш!)? Нарештi я їх побачу! Слухай сюди - зараз закiнчуй збиратися i приходь до мене, тобi тут недалеко. Демон на машинi - пiдбере Дара i заїде за нами.
- О, тодi я зараз буду! Не хочу в своєму непом`ятому костюмi залазити в маршрутку...
- Ну давай, я чекаю.
Через двадцять хвилин Ольга дзвонила в знайомий синiй дзвiнок. А коли Темнослава вiдкрила їй дверi, Ольга завмерла. Темнослава була одягнена в шикарну чорно-червону сукню. Нижня яскраво-червона сорочка з атласу була на руках зiбрана бiля зап`ясть, лiктiв i на передплiччях. Верхня сукня (корсет i верхня спiдниця) була з чорного оксамиту i дуже гарно окреслювала фiгуру Темнослави. Комiр сорочки був високий i стояв, широко оточуючи шию i навiть трохи голову, а на шиї, на срiбному ланцюжку, була глибокого червоного кольору рубiнова крапля. У вухах були подiбнi сережки, а на пальцi горiв перстень. Волосся було зiбране у високу зачiску з рубiновими шпильками, губи були пiдмальованi яскравою помадою, яка заодно вибiлила шкiру до кольору снiгу. I весь цей костюм зробив Темнославу таємничою i загадковою, i не важко було додуматись, що вона обрала костюм вампiрки.
- Прекрасно виглядаєш, Оля, тобi дуже пiдходить цей костюм. Ну чого ти, не стiй на порозi, заходь. Я бачу тобi сподобався мiй костюм, - додала вона закриваючи дверi.
- Слава, супер! Ти в ньому надзвичайна! Ти вампiрка, так?
- Ага, але не просто вампiрка. У нас з Деном парнi костюми - вiн граф Дракула, а я Кривава Графиня, ми з ним заздалегiдь домовилися. Вiн щойно дзвонив, вони будуть через пiв години, потрапили у пробку.
- А ми не запiзнимось?
- Про що ти?, - Темнослава з iронiчною посмiшкою глянула на Ольгу, - Хто хазяїн балу? Поки Ден не приїде, вечiрку не будуть вважати початою. Поки чекаємо його, може чаю чи кави?
- Чаю, я не п`ю кави, - i попереджуючи наступне питання зразу ж вiдповiла, - Менi все одно якого.
Вони пiшли на ту ж кухню i приготувалися чекати. Темнослава зробила чай i вони заглибились в розмову про фасони суконь, але не на довго, бо Ден приїхав набагато скорiше нiж обiцяв - через п`ятнадцять хвилин вiн подзвонив на мобiльний Темнослави, повiдомляючи дiвчат, що вони з Даром вже чекають їх пiд пiд`їздом. Дiвчата швиденько зiбралися i по-королiвськи величаво вийшли з дому. Хлопцi уже зустрiчали їх, стоячи бiля чорної Денової "Аудi". Як i казала Темнослава Ден був у костюмi графа Дракули. Чорнi штани, чорна атласна сорочка, чорний плащ з червоною пiдкладкою i високим комiром, темне довге волосся зiбране у хвiст, такий самий як у Темнослави перстень - Ден, як завжди був на висотi. Темнi очi його загорiлись захватом, коли вiн побачив Темнославу i вiн ставши на одне колiно поцiлував її руку.
- Ти божественна, Тесс. Як завжди, точнiше. Цей костюм надзвичайно личить тобi.
- Дякую, Ден. Ти як завжди приклад галантностi. Чудово виглядаєш. Але ти забув про Ольгу.
- О, пробач менi, нiмфа. Я правильно вгадав твiй костюм? Саме на нiмфу ти найбiльше подiбна. Прекрасно виглядаєш. Дозволь познайомити тебе з одним скромним ельфом, на iм`я Дар. Дар, познайомся, цю прекрасну доньку води звати Ольга.
Хлопець, що стояв весь цей час бiля Дена, поклонився. Одягнений вiн був у все зелене. Зеленi штани, заправленi у темно-зеленi середньовiчнi чоботи, свiтло-зелена сорочка i камзол кольору лiтнього листя поверх. Свiтле, досить довге волосся розпущене, i тiльки на скронях були заплетенi у тонкi косички. Загалом вiн був дуже симпатичним, а в такому костюмi ще й витонченим.
Ольга нiколи ще не потрапляла в таке галантне товариство i, протягнувши Дару руку, не знала що робити далi. Побачивши це, на допомогу їй прийшла Темнослава.
- Ну все, годi уже! Це я звикла до ваших жартiв i такого прекрасного вiдношення, а Ольга вже збентежилась. Я надiюсь, що ти, Дар, змусиш її звикнути до твоєї галантностi, але поки що давайте їхати, нас уже зачекались.
Машина їхала швидко i пейзажi, мигнувши у вiкно, швидко залишалися позаду. Починало темнiти, рiдкi лiхтарi уже засвiтили на дорогу своїми єдиними очами, час-вiд-часу заслiплюючи пасажирiв. Темнослава i Ольга сидiли разом на задньому сидiннi i тихесенько переговорювались.
- Ну i як тобi Дар?
- Гмм... Як тобi сказати... Симпатичний, галантний... Менi сподобався. А вiн завжди...такий, чи тiльки сьогоднi?
- Який такий?, - Темнослава нерозумiюче глянула на неї.
- Такий, як ельф.
- А-а-а. Нi, це тiльки такий костюм, хоча в життi вiн теж подiбний на ельфа, - Темнослава посмiхнулась, - Доречi про костюми, як тобi Ден?
- Нема слiв! Вмерти не встати. Тобi пощастило з таким хлопцем. Як ти з ним познайомилась?
- А я не розказувала?... Ми познайомились на готичнiй вечiрцi в Золочiвському замку, ти ж знаєш, я люблю такi iгрища. Там була дискотiвка i звичайно я на неї пiшла. Все було дуже класно - музика, iнтер`єр, групи що виступали... На цiй дискотецi Ден, який теж туди приїхав, запросив мене танцювати, ми розговорились. Вiн менi зразу сподобався, а ще вiн був дуже цiкавою людиною. I потiм я вже танцювала тiльки з ним, вiн нiкому бiльше не давав до мене пiдiйти. А потiм вияснилось, що вiн з нашого мiста i ми поїхали до дому разом. З того часу ми зустрiчаємось, вiн запропонував ще як ми пiд`уїжджали до окраїн.
- Ух ти! Зустрiч на вечiрцi, спiльна поїздка до дому, - Ольга склала руки i закотила очi показуючи яка вона розчулена, - Як це романтично!
- Та ну тебе!, - легко штовхнула Темнослава Ольгу в плече i вони разом почали тихо смiятися.
Машина виїхала на широкий дворик перед старовинним будиночком, на якому уже стояли декiлька машин. Ден з Даром вилiзли з машини першi i вiдкривши перед дiвчатами дверки, галантно допомогли їм вийти. Ольга зi здивуванням оглянулась навколо i запитала Темнославу:
- А де це ми?
- Ми в таємному замiському будинку КЛУБУ, - таємничим голосом вiдповiв Ден, роблячи таємниче лице, - Цс-с-с! Про нього нiкому не можна знати. Тому якщо ти комусь розповiсиш, ми змушенi будемо тебе вбити, не зважаючи на те, що ти подруга Тесс...
- Та годi вже тобi! Ну скiльки можна!, - Темнослава осудливо поглянула на веселого Дена, а тодi повернулась до Ольги, - Це дiйсно замiське примiщення КЛУБУ, тут ми влаштовуємо всi гулянки i свята, якi потребують багато мiсця. Вiн тiльки виглядає маленьким, всерединi вiн бiльший. Ти напевно знаєш такий термiн, як "п`ятий вимiр"?, - коли Ольга кивнула Темнослава продовжила, - Ось його ми тут i використали. Але йдемо вже, нас уже зустрiчають.
I справдi, двое хлопцiв, що стояли бiля дверей на вартi вiдчинили їх i Бабай, приземкуватий, але симпатичний хлопчина - розпорядник вечiрки, радiсно посмiхаючись помахав їм рукою.
- Ну нарештi! Ми вас уже зачекались, заходьте скорiше, все уже готове!
Посмiхаючись Ден пiдiйшов до Темнослави i протягнув їй руку кiльцем, а вона з такою ж посмiшкою прийняла її i вони разом почали пiднiматися по сходах, застелених червоним килимом. Дар зробив те ж саме пiдiйшовши до Ольги i ось уже двi пари вишукано пiдiймаються сходами.
Коли вони пiднялись, Темнослава з Деном пропустили вперед Дара з Ольгою, пояснивши, що вони мають зайти останнiми, а Бабай стукнув рiзьбленою палицею i оголосив:
- Ельф Захiдних лiсiв Дар i його супутниця, водяна нiмфа Ольга!
Далi перед входом завмерли Ден з Темнославою.
- Панi та панове, прошу уваги!, - Бабай тричi стукнув палицею, - Хазяїн i Хазяйка вечору - граф Дмитро Дракула i Кривава Графиня Темнослава, вiтайте хазяїв!
I весь великий зал, що починався вiдразу за дверима, ввiчливо поклонився i заплескав у долонi.
Вечiрка проходила спокiйно i була дуже подiбною на середньовiчний бал. Гостi танцювали повiльнi i швидкi танцi, флiртували, розмовляли розбившись на групки по троє-четверо чоловiк, i взагалi, гарно проводили час. Всi були у рiзноманiтних i рiзнокольорових костюмах, i вибрали для своїх костюмiв переважно яскравi i веселi кольори, тому були подiбнi на якусь казкову клумбу, на якiй раптово ожили всi квiти. Тiльки Хазяїн i Хазяйка вечору видiлялись своїми темними костюмами. Вони теж танцювали один-з-одним i з гостями, якi їх запрошували, розмовляли з рiзними запрошеними людьми i нелюдьми, всiляко їх забавляючи i слiдкуючи, щоб їм не було скучно.
Ольга теж дуже весело проводила час. Переважно вона танцювала з Даром, якому вона, здається, дуже сподобалась, але її запрошували i iншi кавалери з якими вона теж залюбки "тусувалась". Їй дуже подобалась ця бал-вечiрка i вона радiла, що її запросили. На цьому святi, яке офiцiйно починалося в дванадцятiй годинi, витала якась особлива атмосфера. Почати хоча б з залу, в якому все вiдбувалось. Вiн був досить великий i яскраво освiтлений, але людина в ньому не почувала себе крихiтною комашкою, навпаки - тут возвеличувався дух. Крiм того зал був дуже гарним - виконаним в золотих i коричневих тонах, прикрашений чорними лiлiями i синiми стрiчками - символами свята Чорної лiлiї. Потiм - вся атмосфера свята, танцiв i спiлкування була надзвичайно легкою i невимушеною. Гостi вiльно розмовляли на iнтелiгентнi теми, жартуючи i смiючись, нiчого не вимагаючи один-вiд-одного, не сварячись i не засмучуючись. Це було дiйсно Свято з великої букви - саме таке, яким воно i має бути. Одним словом - всiм було весело i добре.
Музика грала, гостi веселились i розмовляли i Ден був задоволений. Все йшло так, як треба i вiн злегка розслабився, милуючись Темнославою i її грацiозними рухами, вона якраз танцювала з Гором - високим блондином в одязi мушкетера. Вiн нiколи не ревнував Темнославу до iнших хлопцiв - їй це не подобалось, i у вiдповiдь вона теж не ревнувала його до великої кiлькостi дiвчат КЛУБУ. До нього проштовхався Лис - один iз найкращих воїнiв, який був одним iз тих, хто до початку Церемонiї оберiгав спокiй запрошених, сточи на чатах бiля дверей (герої не бачили його коли входили, але на чатах стояло не двоє хлопцiв, просто всi решта не показували себе). Вiн пiдiйшов i ввiчливо поклонившись тихо заговорив Дену на вухо:
- Ден, у нас гостi. Шестеро, одна машина, озброєнi. Їх прикриває ще двi машини з такою ж кiлькiстю людей, але головнi саме тi. Наближаються i десь через десять хвилин в`їдуть на дворик. Нашi дiї?
- Не знаєш хто це?
- Нiяких особливих ознак наш Око не побачив. Скорiше за все звичайнi бандити-братки хочуть повимагати свою "долю за охорону". До нас доходили вiстi про передiл сфер впливу у їхнiх кланах.
- Ясно. Цiкаво, наш друг Фiлателiст про це знає? Останнiй раз ми чiтко пояснили йому, що не варто зачiпати нас. Вiн розумiє ЩО ми можемо, вiн на нас не пiде. Це напевно якiсь новоутворенi...Менi їх жаль. Нiчого не робiть, пропустiть в зал головних i слiдкуйте за прикриттям. Якщо будуть себе негарно вести - познайомте їх з песиком Баскервiлiв. А головними, я думаю, захоче зайнятися Тесс, у неї вже давно не було цiкавих розваг, - на цих словах Ден посмiхнувся дикою посмiшкою.
Лис мовчки поклонився i пiшов до виходу, про себе жалiючи бiдних бандитiв, якими займеться Темнослава, а її розваги з нечемними знаменитi на весь КЛУБ. Вiн пошкодував, що не зможе це побачити - Тесс нiколи не вбивала i навiть не калiчила нiкого, але вона обожнювала страхiтливi вистави, тому бiдолахам сильно повезе, якщо вони залишаться при своєму розумi - з могутньою сплiтаючою немає жартiв.
А Ден, дочекавшись закiнчення музики запросив Темнославу на наступний танець.
- Тесс, кицька, до нас хочуть ввiрватися якiсь нехорошi люди, якi хочуть зiпсувати наше свято. Не хочеш розвiятись?
- Ден, милий, ти знаєш як зробити менi приємне! - вона вдячно поцiлувала його у щоку, - Звичайно хочу, дякую!
- Вони будуть через десять хвилин. - вiн нiжно посмiхався.
- Вони тобi будуть ще потрiбнi? Я маю на увазi здатнi розмовляти?
- Так, менi треба буде запитати хто вони такi. Нiчого?
- Добре, вони зможуть говорити, але як завжди, виконуєш все, що скажу, а то нiчого не вийде. I ще, треба покликати Ольгу, їй буде цiкаво.
- Звичайно.
I вони продовжували танцювати, нiжно, весело i розумiюче дивлячись один-на-одного.
Коли шестеро людей в чорних костюмах ввiйшли в головний зал, гостi стояли широким пiвколом напроти входу. Посерединi пiвкола запрошених стояли Ден i Темнослава спокiйно посмiхаючись. Головним серед цих непрошених людей був невеликий, досить молодий чоловiк в чорно-червоному костюмi з червоною краваткою-мателиком. Вiн поводив себе дуже самовпевнено, зверхньо оглядаючи зал i зiбравшихся. Друг його мав такий же набундючений вигляд, але охоронцi їх були зовсiм не такi спокiйнi, якими хотiли здаватися. Вони розумiли, що щось тут не так. По-перше всi їхнi друзi-коллеги з дуже великою повагою говорили про цю органiзацiю, завжди називаючи її тiльки КЛУБ, i тiльки з великих букв. По-друге їх занадто легко пропустили. Охоронцi, що стояли при входi просто сказали - "Вас чекають", i розiйшлися в сторони. Це було пiдозрiло, тому вони насторожено оглядалися на всi сторони, адже не могли не послухатися наказу свого молодого хазяїна.
А тим часом хазяїн задерикувато поглянувши на темну пару в центрi, почав зухвало говорити:
- Прiвєт, атстой! Я Вiтя Гроб, ви певно знаєте мого пахана - Фiлателiста. Я, карочє, приїхав побазарити трохи з вашими босами.
Дивна пара посерединi переглянулась i посмiхнулась. Заговорив хлопець.
- Ви правi, ми знайомi з вашим батьком. Дуже приємний чоловiк. Менi здалося, що останнiй раз ми з ним все обговорили. Але якщо ви вже приїхали, то будь ласка - "базарте", як ви сказали. Не затримуйте нас, i наших гостей. Я i моя подруга i є тутешнi "боси".
- Значiт так. З цього дна ви нам будете атстьогувати десять процентiв вiд ваших даходiв, а ми за то будемо удаляти всi проблеми.
- О, дуже цiкавi пропозицiї, але ми, менi здається, можемо i самi за себе постояти. Чи не правда? I проблем у нас здається немає? - голосно запитав вiн звертаючись до всiх.
У вiдповiдь гостi, погоджуючись, посмiхались з-пiд масок.
- Нє, чувак, ти не поняв. Разклад такий - або ти нам вiдстьогуєш, або ми забираємо самi. Тепер поняв?
- О, дуже цiкаво. Я би ще поговорив з вами, але ви менi набридли. Люба, вiн твiй.
- Ти вже взнав усе що хотiв? Вони не потрiбнi тобi?
- Я дiзнався все що хотiв, але це син Фiлателiста, менi ще не потрiбно з ним сваритися.
- Як скажеш. - i вона усмiхаючись пiшла до Вiтi Гроба.
Його охоронцi напряглись i похапались за пiстолети, що були у них пiд пiджаками, але не намацали їх! Вони почали шукати, але пiстолетiв не було, вони зникли! А дiвчина в прекраснiй чорнiй сукнi тим часом пiдiйшла до їхнього "шефа" i широко йому посмiхнулась. I помертвiлi в одну мить охоронцi побачили, що у неї довгi i гострi бiлi iкла! I раптом - все зникло. Кожен з охоронцiв опинився у темрявi, не бачачи i не чуючи нiчого, не вiдчуваючи власного тiла i не розумiючи - живi вони, чи вже мертвi. А Вiтя Гроб зi своїм другом опинилися у темному коридорi, заповненому туманом.
- Ей Дуб, шо за ботва? Де ми? Де всi?
- Вiтьок, це певно тi додiки! - у його голосi проскакували панiчнi нотки, - Певно неспроста твiй батя їх не чiпає.
- Спроста, неспроста - неважно! Шо робим?
- Попробуй позвонити батi, може вiн шось зможе?
Вiтя витягнув новий i дуже "крутий" мобiльний i набрав номер. Але в трубцi була тиша. Вiтя знову набрав, але трубка мовчала. Раптом в нiй почувся тихий шепiт:
- Це-е-е не-е-е допомо-о-оже. Тобi нiчо-о-ого вже не допомо-о-оже. Нiчо-о-ог-о-о...
З трубки раптово виросли вусика, якi почали обплiтати руку Вiтька. З криком вiн почав обривати їх, а потiм вiдкинув мобiльний. У коридорi почувся тихий смiх i з пiдлоги i стiн почали виростати такi ж вусики, стараючись обплести i зв`язати Вiтю. Нiчого не розумiючи i не розбираючи дороги вiн кинувся бiгти по коридору, заслоняючи голову руками, пiдганяємий диким жахом i його другу нiчого не лишалося, як бiгти за ним. Але бiгли вони не довго - коридор скоро закiнчився вивiвши їх у великий зал. Зал був напiв темний i пiд стiнами клубився чорний туман, але коли вiн розходився, то видно було чорнi стiни з готичними порталами. Стеля губилась десь в висотi у темрявi. В дальньому вiд двох наляканих людей кiнцi залу було пiдвищення, на якому стояв готичний високий трон з чорного каменю з червоними вставками. Не тронi велично сидiв той же хлопець, але тепер в срiбнiй з чорним i червоним коронi. На пiдлокiтнику трону сидiла подруга хлопця, але тепер вона була в чорному облягаю чому комбiнезонi, в чорному плащi i в срiбних прикрасах у виглядi рiзноманiтно переплетених черепiв i костей, а на головi у неї була така ж корона, тiльки трохи менша. По двох боках трону стояли готичнi пiдсвiчники з темними i трохи оплавленими свiчками. Обидвоє посмiхалися i їхнi iкла поблискували у їх мiнливому свiтлi.
- Поклонiться перед Хазяїном i Хазяйкою, презреннi смертнi! - почулося з-заду i ударом пiд колiна їх поставили перед давньою парою.
Вони обернулися i побачили власних охоронцiв, якi дико посмiхалися до них iкластими посмiшками. На здивовано-настрашенi погляди вони тiльки ще ширше посмiхалися.
- Це не вих-х-о-овано з ва-а-шо-ої сторо-о-они, - заговорила дiвчина знайомим з трубки голосом, встаючи з пiдлокiтника трону, - ви-и-и пе-е-ершi прийш-ш-шли-и-и до на-а-ас, а тепер-р хо-о-очете-е лиш-шити-и-и нас без-с-с роз-з-ваги-и-и? - шипiла вона обходячи двох завмерших вiд страху людей.
Раптом її лице почало змiнюватись, обростаючи лускою. Очi пожовтiли, зiницi видовжились, на руках виросли кiгтi, якi почали вiдливати металiчним блиском. Плавним рухом вона скинула плащ i з рiзким звуком на її спинi порвалась тканина i виросли величезнi драконячi крила. Зi спини її засвiтило червоне свiтло i вона, розправивши крила i розвiвши руки на фонi цього свiтла, закричала щасливо i повелительно криком подiбним на лев`ячий рик. I вiд крику цього всi нелюди, що були в залi попадали на колiна, а Хазяїн нiжно посмiхнувся. Дiвчина обiрвала крик i вперила погляд в двох людей, якi почали вiдкривати закритi вуха i замруженi очi.
- Ну що, дегенер-р-рати? У вас є що нам р-р-розповiсти чи сказ-з-зати?, - не вiдводячи погляду запитала вона тим же голосом, подiбним на рик.
- П-п-п-робачте нас! Ми б-б-бiльше не будемо! Б-б-благаємо вiдпустiть нас! Ми бiльше нiколи...Благаємо... - голосом що зiрвався на скавчання i заїкаючись, почали благати до смертi наляканi "бандити", куди й дiвся весь суржик, яким вони говорили.
- Не бу-у-удете?... - проричала змiнена дiвчина дивлячись прямо у вiчi своїми змiїними очима Вiтi i лоскочучи горло його друга гострими як бритва кiгтями.
- Клян-н-немся... Всiм-м-м на св-в-вiтi... - великими вiд страху очима дивлячись на неї вiдповiдали вони.
- Ну-ну. Я буду с-с-слiдкувати за вами-и-и. Дивiтьс-с-ся менi. - гостро глянувши на них востаннє вона зробила рух рукою i Вiтьок з другом опинилися спиною до зачинених дверей старовинного будиночка разом з охоронцями, якi так само налякано дивилися на них. Не тямлячи себе вiд радостi вони побiгли до машини в якiй приїхали, не звертаючи увагу на злегка посiдiлих i заїкаючихся людей в iнших машинах.
Потiм вони запитають, що сталося i почують розповiдь про жахливого пса, якого спустили на них двоє хлопцiв бiля дверей, якого не брали кулi i через якого було видно оточуючий пейзаж, але який мало не загриз одного з них. I бiльше нiколи не спробують приїхати на те прокляте мiсце.
- Тесс, ти була неперевершена! В тобi точно є акторський талант! - говорячи це ден нiжно обiймав її.
Пiсля закiнчення цього "шоу", гостi, якi все бачили залишаючись невидимими для "бандитiв", вибухнули оплесками i викриками. Всiм дуже сподобалось i тепер раз-по-раз до неї пiдходили i хвалили її органiзаторськi i акторськi здiбностi. Але свято продовжувалось i помалу гостi знову повернулись до танцiв та розмов. До Темнослави проштовхалась Ольга.
- Значить ось як ти розважаєшся? - сказала вона єхидно усмiхаючись, - Бiдолашних бандюкiв до смертi лякаєш. I не соромно тобi?
- Соромно. - вона опустила очi долу i почала сором`язливо водити ногою по пiдлозi, - Дуже соромно, але що ж поробиш, краще щоби я розважалась з бiдолашними звичайними людьми? Цим "бiдолашним", як ти сказала, казково пощастило. Це одна з найменш страшних моїх вистав. Пiсля дiйсно страшних постановок всякi нечемнi рiдко зберiгали розум i до кiнця життя боялися кожної тiнi. А тут...тiльки злегка настрашились. - вона так само єхидно поглянула на Ольгу.
- Нiчого собi "злегка"! Хлопцi майже посiдiли!
- Ну скажи чесно - хiба тобi не сподобалось?
- Дуже сподобалось! - Ольга широко посмiхнулась, - У тебе незаперечний талант! Мої тобi "браво". - i вона легенько поплескала в долонi.
- Ну от бачиш, а... - вона не встигла договорити, бо старовинний годинник в кiнцi залу почав голосно вiдбивати дванадцяту годину ночi.
- Тесс, сонце, час починати Церемонiю. Ходiмо. А, ще одне, - Ден повернувся до Ольги, - твоє мiсце - шосте з права в першому ряду.
I вони з Темнославою вийшли на середину залу. Взявшись за руки вони пiдняли вiльнi рамена i дунули на них долонi одночасно пiднiсши до губ. В той же час пiдлога залу пiднялась трьома концентричними колами i на нiй появились крiсла. Для Хазяїна i Хазяйки за ними появилися два троноподiбнi крiсла. Коли всi гостi i Хазяйка сiли, пiднявся Хазяїн. Говорив вiн не дуже голосно, але його голос розносився по всьому залу.
- Панi та панове, друзi! Ми зiбрались тут, щоб поважаючи свято Чорної лiлiї посвятити в КЛУБ нових членiв i очиститись вiд всiх негараздiв року. Бiльшiсть з вас знає порядок проходження Церемонiї, але для тих хто вперше з нами я поясню. Зараз адепти, що хочуть стати членами КЛУБУ пройдуть через могутнiй Символ, i звернувшись до стихiй, визначить свою подальшу долю. Бажаю всiм удачi. Нехай же посвячення почнеться!
Темнослава встала i на помаж її руки, в центрi засвiтився дивовижний малюнок. Виглядав вiн як неймовiрне переплетення язикiв полум`я, водяних крапель, хмаринок i рослин. Далi перед Символом зiбрались молодi люди. Було видно, що всi вони переживають. По черзi вони заходили у символ i звертались до стихiй, чекаючи, яка вiдкликнеться на прохання. А для Ольги це виглядало захоплююче. Кожен з адептiв заходив у Символ. Далi навколо нього починали скакати рiзнокольоровi вогники, сплiтаючись у рiзноманiтнi вiзерунки (через деякий час вона помiтила, що Темнослава уважно на них дивиться i миттєво вiдтворює бiля себе). Тодi, помалу, вогники забарвлюються в якийсь один колiр - зелений, синiй, червоний чи бiлий i входять в пiдлогу перед адептом i з пiдлогою щось стається: виростає кущ чи квiтка, починає бити джерельце, загоряється вогонь чи починає крутитися малесенький торнадо. Це виглядало дуже гарно, а оточуючi, уважно за всiм дивлячись пiдбадьорливо плескали в долонi на кожне збурення пiдлоги. Та ось всi адепти пройшли посвячення i встала Темнослава. Спочатку вона щось зробила з вiзерунками навколо неї, що вони стали майже матерiальними i пiдлетiли до кожного з адептiв, на якому цей малюнок висвiтлився. Далi вона пiдiйшла до Символу i поклонившись зайшла в нього. В ту ж мить навколо неї закрутились вогники трьох кольорiв - зеленi, червонi i бiлi, але вона не зважала на них. Вона почала танцювати (як потiм пояснили Ользi - це була подяка стихiям i прохання очистити i показати долю всiм iншим присутнiм). Спочатку рiзко i гостро, вiддаючи дань землi, через деякий час плавно, але швидко, дякуючи водi, потiм пластично i гнучко, поклоняючись вогню, а тодi легко i невагомо, вiддячуючи повiтрю. I на коротку мить перед нею запалювався вогонь, текло джерельце, виростала квiтка i крутився торнадо - стихiї приймали подяку. Закiнчивши танець вона вийшла зi Знаку. Знову встав Ден.
- А тепер заключна частина свята. Кожен хто хоче, може зайти в Символ i стихiї покажуть вам вашу найближчу долю. А Темнослава її розшифрує. - вiн сiв i запрошуючи змахнув рукою.
Гостi, спокiйно i не спiшучи зходили до Знаку. Нiякого натовпу, нiяких сварок - все спокiйно i благородно. Зайшовши, вони ставали на хвилину - поки вогники не складуться в малюнок i поки Темнослава його не знiме. Ольга пiдiйшла до Дена i стала бiля трону.
- А... чи можна i менi...Зайти в цей...Символ?
- Звичайно можна - вперед. - вiн спокiйно їй усмiхнувся.
- Але ж я не належу до КЛУБУ. - вона питально дивилась на нього.
- Це не має значення, з присутнiх достатньо тих, хто не належить до нього. Але ж бачиш - iдуть всi. Стихiї сьогоднi дадуть вiдповiдь всiм.
- А ти пiдеш? - Ольга замислено почухрала нiс i знову пильно глянула на нього.
- Ага. Але я, по традицiї, iду останнiм. - Ден нiжно дивився на Темнославу.
- А Темнослава?
- Нi, їй не потрiбний Символ, щоб дiзнатись свою долю, вона ж тобi здається говорила. Чи не говорила?
- Ой, я забула - струни i все таке. А що буде потiм?
- Мається на увазi? - вiн здивовано повернув до неї голову.
- Ну пiсля оцих пророчеств, що будемо робити?
- А-а, ти про це. Продовжаться танцi, буде фуршет... Ну, все як має бути. Гостi почнуть роз`їжджатися пiд ранок. Ми давно святкуємо це свято, далi все пiде по звичному сценарiю.
- Ясно, ну я пiшла, теж хочу дiзнатися свою долю. - вона посмiхнулася i пiшла до Символу.
Ден залишився сидiти. Вiн не зводив очей з Темнослави i думав: " Як добре, що я зустрiв її. Вона, здається, єдина дiвчина тут, яка менi так подобається, яка так пiдходить менi, якiй я так подобаюсь. Вона чудесна, прекрасна, мила..." Подiбнi думки давно витали вже в його головi, з того часу, як вiн зустрiв її. Але сьогоднi якась тривога мучила його при поглядi на неї. Щось мало статися, i це щось не було добрим. I найгiркiше було, що вiн майже нiчого не мiг зробити - вiн не знав з якої сторони прийде бiда.
А бiда тим часом тихо пiдкрадалась, щоб нещастям вдарити в незахищену спину...