Аннотация: Ну вот... Мало конечно, но меня поджимали сроки...=)
Ольга стягнула капюшон i струсила краплини води зi свого довгого бiлявого волосся. Дощ. Затяжний, нескiнченний, холодний, сiрий, роблячий сiрим все навколо, заставляючий рiдких перехожий втягувати голову в комiри i закутуватись в куртки. Вiн був неприємним, i спастися вiд нього можна було тiльки в закритих примiщеннях, з ущiльненими вiкнами i теплими батареями, бо на вулицi вiн непомiтно посякував одяг i пробирався в черевики. Але не зважаючи на це Ользi подобався дощ. Вона любила гуляти задощеними вулицями, ловити краплi губами i танцювати по калюжах - такою от вона була дивною людиною. I взагалi - дощ заворожував її, вона могла дивитися на нього годинами, сидячи бiля вiкна i п`ючи гарячий чай.
Ольга провела по обличчю i з цiкавiстю оглянулась навколо себе. Вона стояла у пiд`їздi стандартної багатоповерхiвки, зi звичними поштовими ящиками, дверями з дзвiнками i дверима кабiни лiфта. Стiни до середини були синiми, я далi невизначено сiро-буро-коричневими, очевидно колись помальованими в бiле. Вони були , як i у кожному нормальному пiд`їздi розписанi вiчними наскальними розписами, переважно образливого типу, якi залишають рiзнi вандали невизначеного вiку. Але все ж таки щась було не так. Ольга нахмурилась i оглянула простiр перед собою IСТИННИМ зором. Так i є, все було обплетене тонкою сiттю срiблистого кольору. Ольга посмiхнулась, ну звичайно, Темнослава сплiтаюча, значить у неї сигнальники виглядають як сiтi. Вона, все ще посмiхаючись, пiдiйшла до лiфту i натиснула кнопку виклику. Дверi вiдкрилися з скрипом, i коли Ольга ввiйшла, то кабiнка, сильно трусячись i час-вiд-часу пiдвиваючи покотилася вверх. П`ятий поверх, тринадцята квартира - весела адреса, нiчого не скажеш. Веселiше було би тiльки на тринадцятому поверсi в шiстсот шiстдесят шостiй квартирi. А зрештою, яка рiзниця?
Лiфт в останнє жалiбно рипнув i, зупинившись, вiдкрив дверi. Ольга вийшла i пiдiйшла до дверей з металевими цифрами"13". Оглянула їх(вони були металево-дерев`янi, коричневi з жовтявою блискучою ручкою) i подзвонила в круглий синiй дзвiнок. За дверима почувся мелодiйний дзвiн i дверi вiдчинилися.
- Ну заходь, я тебе уже двадцять хвилин чекаю. Що сталося?
Дверi вiдкрила сама Темнослава, висока дiвчина здовгим темним волоссям i правильними рисами обличчя. Одягнена вона була у чорну подобу спортивного костюму - велосипедки до колiн i футболку. Вона взагалi любила чорний колiр i у пiдборi одягу завжди намагалася вiдповiдати саме йому, її iм`я дивовижно пiдходило їй. Вона була дуже пунктуальною - нiколи не спiзнювалась сама i дуже не любила чужих спiзнень, саме тому вона i задала це питання.
- Пробач, я злегка заблукала i не зразу змогла знайти твiй будинок, - виправдовувалась Ольга роздягаючись, роззуваючись i поправляючи свiй синiй светрик i чорнi джинси.
- Чай будеш? З печивом?, - донеслось з-за перших правих дверей, вiд вхiдних, з скляними вставками.
Ольга оглянулась. Вона була тут вперше, вперше Темнослава запросила її до себе. Квартира її батькiв починалася коридором, який з`єднував всi кiмнати. Коридор був помальований в нiжний персиковий колiр, i в ньому стояла шафа для одягу i комод для взуття, зробленi зi свiтлого дерева. На правiй стiнi висiли картинки з панорамами мiста у золотистих рамках. Ольга пiшла на голос i побачила, що там знаходиться кухня, виконана у коричневих i бежевих тонах. Темнослава уже поралася з чайником i чашками.
- Дякую, вiд чаю я би не вiдмовилася. Тiльки будь ласка теплий, на дворi досить холодно, - сказала вона заходячи i сiдаючи на стiлець.
- Ти який п`єш - чорний, зелений чи фруктовий? - Темнослава обернулася тримаючи три коробки чаю
- Ого! А нащо стiльки?
- У нас в сiм`ї всi люблять рiзний. Я - чорний, тато - залений, мама з сестрою - фруктовий. Ну так який тобi?
- Ну-у-у... На твiй розсуд, менi однаково. Доречi, а де родина?
- Всi роз`їхались. Мала з друзями в походi, мама з татом - з робочою поїздкою в Києвi, та що я на цiлий тиждень сама в дома! Менi залишили грошi i я роблю що хочу.
- Ясно. Добре тобi! А у мене навпаки злiт родини - родичi з Херсону приїхали. Дурдом! Всi бiгають, клопочуть, прибирають, розселяють i розселяються - чистий дурдом! Ти би знала, яка я була рада коли ти мене запросила!...
- Ну от бачиш, значить я вмiю виручати людей зi складних обставин, - посмiхаючись промовила вона i поставивши перед Ольгою велику чашку ароматного гарячого чаю сiла навпроти, - ну, як у тебе справи?
- Та що у мене?...Все як завжди, все нормально...Ти краще скажи, як там Демон?
Темно слава зiтхнула, ковтнула ще чаю i пiдняла на Ольгу очi.
- Проблеми у Демона, i дуже серйознi. По-перше до нас дiйшли новини, що Заари хочуть повернутися в цей свiт i шукають слiд КЛУБУ. Здається, вони вже вiдiслали сюди своїх шпигунiв, якi шукають наших. По друге, нiяких новин вiд Гранiта, Ден вiдiслав його послухати, що кажуть iншi i вiн не виходить на зв`язок уже декiлька днiв. Але не за нього ми хвилюємось, вiн хлопець серйозний, сам собi зарадить. Гiрше, що пропав Електронiк. Ти ж знаєш Електронiка - вiн розум, а не сила. Ми звичайно навчили його зупиняти серце, але якщо його тюкнути по головi i в такому станi розпитувати магiєю, то що вiн зробить? Вiн не воїн, вiн не контролює свою свiдомiсть...Так що можливо вiн зараз у Заарiв i розказує все що знає...
- Заари повертаються? У-у-у-у...Як я розумiю, Ден зараз старається всiх сховати? А на рахунок Електронiка... Ти ж здається прив`язала його до Дена, як i всiх iнших?
- Прив`язала, i до цього часу нiяких проблем не було, але вони якось глушать сигнал. Вiн тiльки приблизно вiдчуває напрямок.
- Ясно... Проблемки нiвроку...I що ж ви збираєтесь робити?
Темнослава задумливо поглянула в стелю, а тодi. Вирiшивши щось, глянула на Ольгу
- Я збираюсь глянути на СТРУНИ Долi - знайти Електронiка i подивитися що чекає на КЛУБ i Дена особисто. Пiду пiслязавтра, можу заодно подивитися i на твою СТРУНУ, хочеш?
- А де це буде? Звичайно хочу! А чому не завтра?
- Я думаю в парку, бiля Дерева, там найсильнiший в мiстi вузол. А не завтра, бо завтра ж вечiрка на честь свята Чорної лiлiї... Доречi, ти пiдеш?
- Я не знаю... Менi немає з ким...А ти з ким пiдеш?
- З Деном звичайно, вiн же мiй хлопець. А хочеш я тебе познайомлю з Даром i ви разом пiдете?
- З Даром? Це такий високий, свiтловолосий i симпатичний? Ну я подумаю, - вона лукаво посмiхнулась, - а що зараз робити будем?
- Ну-у-у... Ти допила чай? Тодi можу запропонувати перегляд фiльму i цукерки...
- Фiльму-у-у...А якого?
- Хм... Не знаю. Пiшли вибереш собi який захочеш, у мене дуже велика колекцiя найрiзноманiтнiших фiльмiв. Там здається навiть татовi детективи завалялись. Ну то як?
- Та пiшли вже, подивимось на твою колекцiю...
I двоє дiвчат, щебечучи про абсолютно неважливi речi i весело смiючись пiшли в iншу кiмнату - дивитися фiльм i їсти цукерки, безслiвно домовившись не говорити про серйознi речi поки є можливiсть...
На широкому виступi перед печерою, на теплих каменях сидiло п`ятеро. Сонце, що вже почало свiй рух до заходу, нiжно грiло, не обпiкаючи i не палячи природу. Тихо шелестiв мiшаний старезний лiс, вершини дерев якого були трохи нижче вiд площадки. Мелодiйно дзюркотiв маленький струмочок з права вiд печери. Все було тихо i спокiйно - iдилiя.
Шанн, Звiрина Панi задоволено оглянула своїх гостей. Вона була рада, що всi її друзi - Iстиннi маги прибули майже одночасно - це дозволяло вiдразу перейти до справи, не тратячи дорогоцiнний час. Вона легко встала i тихо постукуючи i поштурхуючи кiстяними i шкiряними амулетами, якi були на нiй, винесла з печери, яка ось уже сорок рокiв залишалась її домом, невеличкий сувiй i розстелила його на широкий, плоский камiнь, що стояв в центрi. Маги зацiкавлено присунулись ближче i почали швидко читати нанесенi на нього руни.
- О Боги, але ж це жорстоко, - Тассiн, Спiваюча-з-вiтром дочитала до кiнця, - невже це проведення через це пекло необхiдне, щоб отримати iдеального охоронця?
Шанн мовчала. Вона давно вже все обдумала, тепер її цiкавила тiльки думка друзiв. Вона довго обдумувала iншi варiанти, iнакше не можна.
- Я згодна з Тасс, це жорстоко, - Сивiлла, Танцююча-з-Стихiями обвела всiх своїм пронизливим, свiтло-сiрим поглядом i зупинилась на Шанн, - але не можу не сказати, що це також i дуже дiєво. Це дiйсно буде те, що нам потрiбно - iдеальний вбивця, iдеальний охоронець. Якщо ми ще зробимо його безсмертним, то зможемо використовувати його i потiм.
- Ти завжди була завбачливою, Сивiлла. Дуже вдала думка. А про що думає наша "сильна стать"?, - i Шанн лукаво подивилася в сторону Зартра i Лаерта.
- Шанн, ти впевнена, що iнакшого виходу немає? Ми сидимо тут i вирiшуємо долю людини, так нiби вона - рiч, iнструмент, в якого немає душi, немає почуттiв. Ми сидимо тут i зi спокiйними лицями розбиваємо чиєсь життя? Хто ми такi, щоби вирiшувати?!...
- Лаерт, заспокойся. - Шанн сказала це тихо але Лаерт вiдразу ж замовк, - невже ти думаєш, що менi приємно? I тi тисячi тисяч раз, коли я переступала через себе, менi теж було приємно? Але ми не просто люди, ми мусимо це зробити, бо якщо не ми, то хто?
Пiсля цих слiв повисло мовчання. Маги задумались кожен про своє, згадуючи ту незчисленну кiлькiсть разiв, коли вони змушенi були переступити правила власної совiстi, заради блага багатьох. У всiх такi спогади були, у всiх вони були тяжкими i неприємними. По хвилинi Шанн заговорила знову:
- У когось ще є що сказати?
- У мене є, - Сартр погладив оголiв`я свого праворучного меча - Гвiрта i сухо сказав, - ми виконаємо те, що у тебе тут по пунктах розписано, зроби нам тiльки копiї свого сувою, а хто що буде робити, - вiн обвiв всiх поглядом i всi ствердливо кивали, - розберемося на мiсцi.
- Ну, якщо так, - Шанн сумно посмiхнулась, - не будемо зволiкати, вiдправляйтесь, а я буду вас направляти звiдси. Удачi вам i нехай Боги i Стихiї будуть з вами!
Маги дружно встали i повiдкривавши свої персональнi потали зникали в їхньому туманi. Через декiлька хвилин на уступi залишилась тiльки Звiрина Панi, яка продовжувала сидiти на своєму улюбленому каменi, подiбному на крiсло, дивитися за малиновий захiд сонця i задумливо перебирати свої рiзноманiтнi амулети...