Це було те лiто, коли Тереза вскочила ногою в осине гнiздо i тим поклала край нашим прогулянкам босонiж; те лiто, коли сонце сяяло кожного дня, i кожен мав щось сказати з цього приводу; лiтнi жiнки, тяжко дихаючи на паркових лавах, обмахувалися добряче замусоленими виданнями "Своє жiноче" i казали, зiтхаючи:"Ох, ну i спека, вам не здається?" i я, у вiдчаї, що почнеться розмова, погоджувалася, посмiхалася i сидiла високо на дерев'яному сидiннi, уявляючи себе такою ж старою, як i вони. Здавалося, усi тiльки те й робили, що балакали про лiто, про спеку, i я знала, що коли погода змiниться, ми все ще будемо базiкати про те ж саме, тiльки тодi ми вже будемо дмухати собi у долонi i скаржитися на мороз.
Це було те лiто, коли стiни нашого садочка стали занадто обмежливими, коли, нарештi, я зробилася достатньо високою, щоб зазирнути за їх порослий мохом верх i окинути оком увесь ряд садочкiв; побачити бiлизну, висушену спекою, безжиттєву у непорушному повiтрi; почути далеку деренчливу музику транзисторних радiоприймачiв i бiль машин, якi повiльно рухалися пiд палаючим сонцем з вiдкритими вiкнами - неначе це могло щось змiнити.
Це було те лiто, коли вони дорилися до садочка мiстера Мордекаї.
Ми почули її лемент знадвору. Я якраз стояла бiля раковини, босонiж на лiнолiумi, i мила посуд, який залишився пiсля снiданку, неквапом його намилюючи i дивлячись як свiтло виграє на бульбашках. Тайлер скублився пiд кухонним столом, штовхаючи iграшкову вантажiвку назад i вперед, та посмiхаючись на деренчання її металевих колес. Почувши її крик, я впустила склянку, яка впала просто на кран i розлетiлася на численi скалки, якi впали у пiнну воду внизу. Вона бiгала, кружляючи, навколо садочка i верещала, нiмб з розлючених ос робив її обриси дещо розмитими, косички її танцювали.
Першi декiлька секунд я тiльки стояла з вiдкритим ротом, дивлячись на неї крiзь брудну кухонну шибку. Я не мала бажання наближатися нi до Терези, нi до всiх тих ос. Коли я побiгла до чорного ходу, то Тайлер пiдвiвся i почимчикував услiд за мною. Я пам'ятаю як вiн смiявся, коли я спрямувала на неї шланга - мабуть гадав, що все це тiльки гра. Стiкаючи водою, в купальному костюмi, який прилип до поцяткованого, мов крапчаста матерiя, тiла в червоних укусах, Тереза продовжувала волати у пiсляобiднiй день. Навкруги неї, у травi, лежали догори ногами темнi оси, лапки їх здригалися, а крильця були занадто вологi, щоб злетiти.
Мама була весь день на роботi. Вона залишала нас на самих себе. Iнодi я виводила їх на прогулянку: Тереза чухала свої укуси, а Тайлер був мiцно прип'ятий ременем у колясцi. Ми спускалися до парку, i я сiдала бiля гойдалок i спостерiгала за хлопцями. Вони стояли бiля громадського туалету, пихкаючи цигарками i кахикаючи. Вони нiколи зi мною не розмовляли.В iншi днi ми просто вилягалися на осоннi. Я змайструвала собi бiкiнi з пари рожевих бриджiв та старої куртки, яку я пiдрiзала якраз пiд моїми грудьми. В мене була пара зелених пластмасових окулярiв вiд сонця, якi я купила в найближчiй крамницi, та жовтi шльопанцi, якi нас тепер змушувала взувати мама. Я загоряла, в той час як Тереза нишпорила у травi в пошуках осиних трупiв. Коли вона часом знаходила один, вона клала його на плаский булижник, яким було вимощено дорiжку, i, використовуючи камiнь, товкла його, поки вiн не перетворювався на порох. Бiля неї сидiв замислений Тайлер. Я лiниво спостерiгала за ними, iнодi пiднiмала руку i вказувала на ще одну мертву осу, яка лежала мiж стеблинами трави.
Це був десь початок серпня, коли вони з Тайлером почали пiдкопуватися пiд стiну садочка. Сидячи в її затiнку, вони шкребли палками, збираючи суху землю у пластмасове цеберко."Допоможи-но нам, Евлiно,- бувало просили вони,- ми риємо прохiд до Австралiї". Але я тiльки зводила очi i перегортала сторiнку свого журналу. Ця робота на деякий час повнiстю їх поглинала, а потiм вони знову пiдходили i нудилися поблизу мене. Тайлер, розпластаний на животi, сопiв, коли трава лоскотала йому нiздрi, Тереза заплiтала в косу тонкi прядки мого волосся.
Так ми лежали i чекали поки повернеться мама у своїй унiформi, спiтнiлiй по краях. Потiм вона сидiла, поклавши ноги на один з кухонних стiльцiв, скаржучись як їй болять ноги i дивлячись, як ми готуємо рибнi палички або курячi стегенця.
Менi нiколи не хотiлося рухатися у таку спеку, для всього потрiбно було себе пересилювати. Один день менi запам'ятався. Я лежала на боцi з заплющеними очима. Тереза, яка скiнчила своє риття, впала бiля мене. Одна з її пухких рученяток охопила моє колiно у вологi обiйми. Вона гаряче дихала у моє стегно. Поволi, мружачись на сонце, я вiдкрила очi. Iнша Терезина рука звiсилась у мене над головою.
Це був той блиск, що привернув мою увагу. Я побачила його тiльки тодi, коли вона махнула долонею щоб вiдiгнати настирливу муху. Нап'ята на великого пальця, у неї сяяла тонка золота каблучка, оздоблена маленькими дiамантами. Мiж камiнцями набилася грязюка, але не зважаючи на це, вони вбирали сонячне промiння i виблискували. Спочатку я нiяк не вiдреагувала, а тiльки лежала, спостерiгаючи.
--
Тереза,- нарештi запитала я,- де ти узяла цей перстень?
--
Я знайшла його,- зiтхнула вона.
Я звелася на один лiкоть i узяла її долоню у свою, щоб роздивитися поближче цей маленький ювелiрний витвiр.
--
Де? - спитала я.
Тереза позiхнула перед тим, як переверутися на бiк, а потiм звестися. Вона провела мене до отвору, який вони рили увесь цей час. Тепер вiн був глибокий i довгий, сягаючи, немов тунель, до садочка мiстера Мордекаї. Ми стали навколiшки i зазирнули у його глибини. Вiн був занадто темний, щоб щось розгледiти. Тереза узяла мою руку i спрямувала її в отвiр. Я вiдразу второпала, що то було, коли доторкнулася, але сказала Терезi збiгати додому i пошукати лiхтаря. Вона повернулася за хвилину i ми присвiтили. У кiнцi тунелю блiда долоня простягала до нас свої пальцi.
Ми нiчого не сказали i тiльки мовчки дивилися. Де-не-де шкiра була рожево-лiловою, нiгтi на пальцях були обламанi по краях i забрудненi грунтом. Зненацька нам здалося, що день навколо нас став нестерпно тихим, неначе все навкруги затримало подих.
--
Я гадаю, нам краще засипати цей отвiр, Терезо.
Зтуливши губи, Тереза кивнула. Ми зiбрали пластмасове цеберко i потрусили землю в отвiр, притрамбувавши поверхню долонями.
Схилившись над Терезою, я зняла у неї каблучку з великого пальця i вдягнула її на свiй правий вказiвний. Вона не заперечувала.
Ось так розкопки припинилися. Ми вдавали, що не помiчаємо той голий клаптик землi бiля огорожi - вiдмiтина вiдкинутого австралiйського проекту. Iнодi я вдягала каблучку, але тiльки тодi, коли мама була на роботi.
Довгi днi продовжували перетiкати один в iнший. Мама клала нас у лiжко, а надворi все ще було видно. За завiшеними вiконцями свiт продовжував iснувати, i ми могли чути його увесь навiть краще, нiж зимовими ночами, коли все огорнуте темрявою. Тайлер i Тереза були занадто розпаренi i стомленi щоб вiдчути, що їм чогось не вистачає, але я лежала пiд простирадлом з вiдкритими очима i прислухалася до вулицi та приглушеного бурмотiння маминого радiо внизу.
Однiєї ночi Тереза прокинулася, плачучи вiд страшного сну. Вона перейшла до маминої кiмнати, i я могла чути через сходи мамин заспокоюючий та сонний голос, i Терезин, вперемiшку зi сльозами:
- I коли я почала поливати садочок, мама, блакитною лiйкою, вона почала проростати...
- А тепер спи, моє сонечко, ш-ш-ш.
Менi самiй було необхiдне оте заспокiйливе мамине шепотiння на вухо. Коли я заплющила очi, я побачила Терезин сон - рука, яка проростала крiзь грунт, неначе рослина.
Канiкули почали наближатися до кiнця. Днi були все ще розжаренi спекою i ми не знали чим ще їх заповнити. Дiшли до того, що навiть почали сумувати за школою. Дуже несподiвано мама залишила грошi на солодощi. Потiм ми накупили льодяникiв "Смартiз", пообсмоктували верхнiй шар з червоних i розмазали смужки яскраво-червоного по всiх губах. Саме цим ми й займалися, коли почули як продзеленчав вхiдний дзвоник. Я прошльопала крiзь прохолоду дому, щоб вiдчинити вхiднi дверi. Чоловiк та жiнка стояли на сходах:
- Мати чи батько вдома, крихiтко?
Коли вона питала, вiн кинув швидкий погляд повз нашi голови до коридору.
Я блимала на них очима крiзь свої сонячнi окуляри. Тереза i Тайлер обоє тулилися до моїх голих нiг, при цьому Тайлер пальцем тягнув за еластичний низ мого бiкiнi. Закопиливши свої червонi вiд льодяникiв губи, я вiдповiла,що мама на роботi i її не буде аж до шостої. Я тримала свою правицю за спиною.
Вона схилилася до нас та посмiхнулася. Я намагалася стати вищою.
- Тодi, може, ти зможешнам допомогти. Ми з управлiння полiцiї i хочемо задати декiлька запитань.
Вона витягла фотокартку дiвчини близька дев'ятнадцяти рокiв. Розпал канiкул, дiвчина була засмаглою i посмiхалася до чогось, що було за межами об'єктива.
- Може ви десь бачили цю дiвчину?
Ми всi подивилися, потiм похитали головами.
- Ви впевненi?- вона пiднесла фото ближче.- Ви не могли бачити її на вулицi чи ще десь?
Ми всi знову похитали головами. Чоловiк послабив свiй комiрець, витер цiвку поту з лоба. Вiн перехопив мiй погляд i посмiхнувся до мене. Я не посмiхнулася у вiдповiдь.
- Ну що ж, тодi це все,- сказала жiнка, забираючи фотокартку.- Ви нам дуже допомогли, дякуємо.
Вона простягла руку, щоб покуйовдити Тайлеровi кучерi. Вiн ще тiснiше притулився до моєї ноги.
Я зачинила дверi i ми ще трохи почекали, чуючи як вони крокують дорiжкою повз наш садочок i вiдчиняють засув на воротах мiстера Мордекаї. Мої пальцi деякий час несвiдомо гралися i перебирали каблучку, поки ми стояли у темному коридорi. Нiхто з нас нiчого не сказав.Узявши Терезу i Тайлера за руки, ми ступили назад у сонячне сяйво садочка.
Переклав Iван Чебан.
Клер Вiгфол народилася у Грiнвiчi влiтку 1976 року. Раннє дитинство її минуло в Бьорклi, штат Калiфорнiя, перед тим, як вона повернулася до Лондона у восьмирiчному вiцi. Коли їй було 22 роки вона переїхала до Праги, республiка Чехiя, i i зараз живе там. Її перша книга була надрукована видавництвом"Faber&Faber" в августi 2001 року.