У одному селi чекав своєї смертi воїн. Чекав вiн її, як i решта людей: уночi заробляв грошi охороною чужих льохiв, у свята випивав кухоль пива, ну а вдень спав.
I все б нiчого, але був цей воїн страшенним ледацюгою. Ото сусiди забiжать до нього удень, розбудять, попрохають допомогти корову на м'ясо порубати, а вiн перевернеться на iнший бiк i далi спить.
Лiньки бач, хай йому грець.
Одного разу, коли у селi сталася пожежа, сусiди прибiгли до воїна, розбуркали його та й кажуть: прокидайся скорiше, бо вогонь до твоєї хати дiйде. А вiн як був iз заплющеними очима, так i каже:
- Оце завжди встигну.
I далi спить.
Його звiсно можна було б винести iз хати, але на його лихо, був вiн товстелезним, i якби навiть усе село зiбралася, то не пiдняли б i мiзинчика. Отже, сусiди плюнули на нього i пiшли. А воїн втер слину з обличчя i далi спить.
Отак i згорiв би воїн, але мандрував у той час через село чарiвник, чиє iм'я було таким довжелезним, що нiхто не насмiлювався його вимовити, щоб часом не зробити у ньому помилку i не розлютити його. Тому чарiвника звали просто "Маг". I те, зазвичай його не звали, вiн сам приходив.
I ось заманулося прийти Магу у це село, коли вогонь вже ледачого товстого воїна за п'яти лизав. Уже онучi димiтися починають, додаючи у середовище новi пахощi, а вiн усе з боку на бiк перевертається та примовляє:
- Дайте сон додивитися, бiсова порода!
Ото мабуть вже з прислужниками пекла вiтався, вiдчуваючи свою смерть.
Маг дивлячись на це неподобство, похитав головою, а потiм пiдняв палицю з землi, кинув у воїна та як закричить йому на вухо:
- Дивися, яку отруйну змiю я знайшов!!!
А ледацюга наш, до речi, ще й змiй боявся, комах та iншого дрiб"язку, що їх усi баби сiльськi боялися. Отож вiн, почувши це, пiдхопився, проломив стiнку головою, вибiг надвiр, i аж смикає його бiдного зi страху. А палиця помахала брязкальцем та й у лiс уползла
А тут i хата його догорiла як раз. Зiйшла на попiл i нема де бiльше воїну жити. Лише ложка залiзна серед головешок валяється.
А Маг дивиться на все це та й каже воїну:
- Тут неподалiк, за горою з"явився дракон. Рокiв сто тому лише худобу жер, а зараз щось почав i людей, особливо незайманих, красти. А у дрiмучому лiсi живе чаклунка. Вчора вона ворожила на козячих черепах i дiзналась, що у цьому селi живе найвеличнiший зi всiх воїнiв, який легко вб"є дракона. За описом начебто на тебе схожий. Ну то як, вiдразу пiдеш iз драконом битися чи спочатку односельчанам наостанок щось сказати хочеш?
А насправдi нiякого дракона за горою не було, Магу просто захотiлося допомогти воїну i вiдправити його у сусiднє село, що було за горою, i де на нього чекали б велике щастя та новий будинок.
Воїн постояв-постояв, та й каже у вiдповiдь:
- Та ну його, ото через ту кляту гору пертися... Та у мене i сокира заiржавiла, ще й шолом дiрявий... А ти хто взагалi такий, щоб я тобi повiрив? Може за горою тих драконiв з десяток, а мо" жодного немає? А вiдьма твоя, мабуть, з глузду з"їхала ще у минулому тисячорiччi...
А Маг дуже не любив, якщо хтось казав "Мабуть". Закричав Маг пронизливо, заверещав нелюдським голосом, i гримнула у воїна блискавка з неба. I зрозумiв ледачий воїн перед смертю, що значить бути Воїном Свiтла.