Гелгут Дэймон и др. : другие произведения.

Переводы статей и интервью

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:

  
  Интервью с Дэймоном Гэлгутом
  
  Киануш Хашемзадех: Я знаю, что вам больше нравится, когда роман "В незнакомой комнате", основанный на вашем опыте, называют художественной литературой, а не мемуарами. Мне хотелось бы узнать ваши мысли о мемуарах и о том, почему вы настаиваете на этом ярлыке.
  
  Дэймон Гэлгут: Мемуары, кстати, сейчас - очень популярная форма в Южной Африке, здесь есть это ощущение невысказанной истории, которую мы сейчас восстанавливаем. Нельзя сказать, что я этому противлюсь. Видишь ли, мы думаем, что знаем, что значат эти категории. Мемуары или нон-фикшн считаются "правдой", в то время как художественная литература, как мы ее понимаем, - "неправда". Но иногда, фактически, граница между этими двумя жанрами довольно проницаема и иногда бессмысленна. Например, в романе - это происходит постоянно - я могу написать о реальном эпизоде из моего опыта или о реальном человеке, которого я знаю. Довольно общепринятая практика - говорить, что такой-то эпизод или персонаж - мой знакомый или история из моей жизни. И это не проблема. Но если по какой-то причине вы действуете наоборот, это становится проблемой. Если вы пишете что-то, что слишком уж очевидно основано на вашем личном опыте, и называете это художественной литературой, люди чешут затылок и действительно озадачены.
   Позвольте объяснить вам подробнее мои аргументы. Я сижу тут с вами, веду этот разговор, и у меня останутся воспоминания об этом моменте, которые будут состоять из цельной ткани разнородных впечатлений - моя температура, вкус кофе или выражение вашего лица, а также слова, которые я произношу - но когда я начну вспоминать этот момент позже, я также, словно это - часть нарратива, как путешествие - длящегося нарратива - выберу определенные элементы воспоминания и выделю их, а другие полностью выброшу из поля зрения. Я собираюсь забыть весь незначительный хлам и выбрать только самое важное, то, чему сам придаю значение. Как автор художественной литературы, я утверждаю: каждый раз вы создаете нарратив. В каждый конкретный момент вы решаете в своем нарративе, что важно и что является ключевым для этой сцены, и сосредотачиваете на этом внимание, используете свой опыт или полностью отказываетесь от него.
   Так о чем речь: думаю, мы постоянно создаем историю свое жизни, и память, в конце концов, ничем не отличается от рассказывания той или иной истории. В некоторой мере это доказывает факт: если бы вы взяли интервью у людей, с которыми я путешествовал, их версия путешествий очень мало напоминала бы мою, разве что поверхностно. Значит, то, что мы считаем правдой, на самом деле очень, очень субъективно. Поэтому я рад, когда истории маркируют как художественную литературу. Мне нравится, когда люди упираются в это головой, когда читают, и говорят, что это кажется художественной литературой, но почему героя зовут Дэймон, сколько здесь реального и сколько выдуманного, и если это реально, почему называется художественной литературой?
  
  
  КХ: Мне всегда было интересно, почему люди практически одержимы идеей реальной истории.
  
  
  ДГ: Думаю, это полезная для людей перегородка - мы фактически знаем или можем объективно воспринимать правду и реальность как противоположность воображаемому. На самом деле я хочу сказать, что эти категории намного более неустойчивы, чем мы привыкли думать.
  
  
  КХ: Несомненно, соглашусь. В романе "В незнакомой комнате" перспектива нарратива перемещается от первому ко второму и третьему лицу. Интересно, как вы в к этому пришли. Вы так это запомнили, в воспоминаниях вы наблюдали за собой, когда писали роман? Как вы думаете, существует ли определенная причина, по которой вы в итоге, вспоминая, думали, что смотрите фильм, наблюдая за собой вне пределов себя?
  
  
  ДГ: Думаю, по своему характеру я склонен к определенному обособлению даже от своего собственного опыта. Когда я начал писать, у меня не было сознательного намерения разделить текст между разными голосами. Когда я начал, я вообще не очень четко понимал свои намерения. Но, начав проект, почти с первой страницы я понял, что откажусь от сцены и буду смотреть на две эти фигуры, движущиеся в пейзаже, а потом неким образом вмешаюсь. Но, почти спонтанно, если можно так выразиться, происходило это переключение на третье лицо, так что - как бы сказать поточнее, чтобы не звучало претенциозно - онтологическая реальность, пережитый опыт этого переключения стал для меня в то мгновение абсолютно реальным и очевидным. В то же время я увидел его литературные возможности. Думаю, писателю не хотелось бы просто повторять обычные метафоры, которые уже сформулировали другие авторы, так что возможность отказаться от традиционного подхода к художественной литературе любого вида очень соблазнительна.
   А в моем характере есть что-то, что очень привлекают возможности, предоставляемые переключением. Если вы замыкаетесь в режиме рассказа от первого или от третьего лица, вы упираетесь в очерченные границы жанра. Существует определенный фактор влияния - правда. А если вы переходите от первого к третьему лицу, это очень выбивает из колеи читателей. Память - крайне неустойчивая величина. Вы не можете ей доверять. Пойдите к любому зданию суда, в котором проходит судебный процесс, и окажется, что пять человек, которые наблюдали за одним и тем же событием, видели разное. Все эти люди говорят правду, в которую верят. Так что убеждение в том, что память - надежная запись реальных событий, абсурдно...По-моему, именно это и делает книга - подталкивает вас к пониманию неустойчивой природы памяти как таковой. Она дает вам понимание того, как память дублирует и исправляет себя, она всегда не уверена в себе. Она полна дыр. Я пытался быть честным в повествовании, если я что-то не помню, пытаюсь это отобразить
  
  
  КХ: Там пробел или дыра?
  
  
  ДГ: Да, именно. Знаете, частично это связано с тем - думаю, это спорный вопрос - что всё сознание является памятью. То, что я думаю о настоящем моменте - фактически воспоминание о чем-то, что только что произошло. Пробел столь крошечный, что мы его не фиксируем.
  
  КХ: Время постоянно в движении. Застывшего "здесь" не существует.
  
  ДГ: В душе человека есть то, что жаждет существовать в настоящем моменте. Знаете, именно это - медитация или цель медитации, находиться в настоящем моменте. Но на самом деле мы не находимся в нем. Мы бросаемся в какое-то воображаемое будущее или вспоминаем прошлое. Думаю, это тоже происходит в очень мелких масштабах. Слова, которые я произношу сейчас, хотя я слышу свой голос, что я фиксирую на самом деле - так это воспоминания о только что произнесенных словах, впечатлениях, которые у меня только что были. Что я пытаюсь сделать с помощью этой книги - не очень успешно, но что я пытался сделать - исследовать природу сознания как такового, поскольку если мне нужно будет сформулировать квинтэссенцию этой книги в форме одного предложения, это будет: всё сознание - память, а память - вымысел.
  
  
  КХ: Стиль книги тонок и сдержан. Вы вдохновляете читателей самих раскапывать эти темы.
  
  
  ДГ: Мне нравится позволять читателям выполнять часть работы самостоятельно. Это вызов, и не всем читателям нравятся вызовы, честно говоря. Несомненно, в литературе устойчива традиция, в соответствии с которой книги должны давать ответы, а не подбрасывать вопросы. Такова договоренность, скажем так, я всегда этому противился, потому что мне кажется: если вы даете ответы, обычные формы литературного катарсиса - нечто вроде ответа, нити переплетаются, и все элементы сюжета ловко связываются узлом в конце - вам может быть приятно читать такую книгу, но когда вы ее закрываете, вы, по сути, закрываете для себя все моральные дилеммы, которые поднимаются в этой книге, и на этом всё. Если людей тревожит и не отпускает тема, поставленные вопросы не решены, читатели не забывают об этом и каким-то образом прорабатывают.
  
  
  КХ: Если автор создает "закрытый нарратив", как вы это описали, история заканчивается и читатели не забирают ее с собой, не участвуют так активно в процессе чтения, а если вопросы не были озвучены или решены, это привлекает интерес читателей.
  
  
  ДГ: Я всегда воспринимаю как комплимент, когда люди говорят мне, что их будоражит мое творчество, поскольку это значит, что у них остались нерешенные вопросы. Но нам, как читателям, это не нравится: нам нравится оставаться пассивными в процессе чтения.
  
  
  КХ: Я читал, что вас называют "мастером тревоги". Вы принимаете этот термин?
  
  ДГ: Ну, знаете, как только люди вас ни называют. Тревога - то, с чем я связан. Я пытаюсь сознательно проектировать свой психологический ландшафт, так что тревога - сильный элемент. Мастер я в этом или нет - точно сказать не могу. Мне так не кажется.
  
  
  КХ: Ваш интерес к памяти обоснован, учитывая историю Южной Африки. Я знаю, вы говорили, что ваши книги - не политические по сути, но не кажется ли вам, что ваше внимание к памяти неким образом вдохновляется историей Южной Африки?
  
  
  ДГ: Неосознанно. Сейчас в Южной Африке осуществляется большой проект по возрождению похороненной памяти, потому что столь многим людями не позволяли рассказать свою историю. Теперь крышку котла сорвало, и всё эти воды памяти полились. Но, видите ли, я - белый мужчина, крайне привилегированный человек. Пятнадцать лет назад в Южной Африке, без каких-либо усилий с моей стороны, я попал в высшие эшелоны иерархии, не добиваясь и не желая этого. Но мои привилегии казались мне естественными. Очевидно, ситуация изменилась. Так что этот национальный проект памяти, если его можно так назвать, не нуждается в моем вкладе. Воспоминания белых мужчин - вовсе не то, что нужно возрождать в Южной Африке. Наше время прошло, нас пора поставить на место. Знаете, я симпатизирую этой точке зрения и точно понимаю, откуда она взялась, если говорить с исторической точки зрения. Кажется, я хочу сказать, что мой проект слегка отличается. Я исследую память, не потому что думаю, что мои утраченные воспоминания важны для моей страны. Это - попытка поймать саму суть сознания, если это звучит не слишком напыщенно. Я делаю что-то довольно немодное в условиях Южной Африки, да. Сейчас на первом месте история и политика.
  
  
  КХ: Если вдуматься, не обязательно закономерно, что писатели определенных стран должны писать о этих странах и их политике.
  
  
  ДГ: Если бы я родился не в Южной Африке, а в стране с более безмятежной историей, думаю, я стал бы совсем другим писателем. Мои темы, наверное, были бы мельче и ограниченнее. Но от писателей Южной Африки ожидают, что мы каким-то образом должны отчитаться за эту ужасную историю, которую пережили. И да, это кажется нечестным, потому что я не формировал историю, в конце концов: почему я должен за нее отчитываться?
  
  
  КХ: В то же время, в романе "В незнакомой комнате" есть что-то, связанное с условиями жизни рассказчика, что, по моим ощущениям, свидетельствует об эмоциональном климате в Южной Африке. Иногда мне кажется, что он в изгнании - это интересный эффект, потому что он просто путешествует, он не в изгнании. Но это чувство отсутствия принадлежности достаточно интересно.
  
  
  ДГ: Я не могу комментировать это достаточно объективно. Знаю, что в некоторых обзорах в Южной Африке пишут, что в этой книге я выражаю что-то принципиально южноафриканское. Скорее, я пытался сделать противоположное, но если вы начнете копаться в своей душе, вы достанете то, что там есть, а я - южноафриканец. Это часть меня, часть того, кто я есть. Это больше про отношение к другим людям, к другим путешественникам, персонаж Деймон понимает, что он не такой, как они. Иными словами, определение южноамериканца - негативное определение.
  
  КХ: Определение себя через то, чем вы не являетесь.
  
  
  ДГ: Да, именно так.
  
  КХ: Вы упоминали, что писали главы книги не как рассказы, но в Paris Review их напечатали отдельно. Как вы думаете - их лучше читать все вместе?
  
  
  ДГ: Можете читать их по отдельности, но мне кажется, что они становятся слабее, если читать их отдельно. Их цель - перекликаться друг с другом. Одно путешествие заставляет задуматься о следующем.
  
  КХ: Сложно ли было определить последовательность? Или вы в таком порядке их написали?
  
  
  ДГ: Во-первых, в этом порядке они происходили, во-вторых - в этой последовательности они были написаны. Существует определенная целостность развития, так что не было смысла с этим химичить. Деймон тоже стареет, он мало чему научился и продолжает двигаться дальше.
  
  
  КХ: Во второй главе, когда он встречается с другими путешественниками, его представления о путешествиях не очень соответствуют принципу "У меня каникулы и я путешествую". Это необычное чувство. У него другие мысли на этот счет, и чувства в связи с этим другие.
  
  
  ДГ: Ну, думаю, он путешествует не столько из любопытства, сколько из-за того, что несчастен, из-за неспособности сидеть спокойно на месте. Но, знаете, если почитать книги о путешествиях, разные мемуары о путешествиях, такое встречается часто. Многие люди...
  
  
  КХ: Пускаются в путь...
  
  
  ДГ: ... потому что не могут находиться на одном месте. Очень часто это - форма несчастья, болезни.
  
  
  КХ: Многие персонажи, включая Деймона, в книге проводят много времени, гуляя. В своей повседневной жизни вы довольно много гуляете, да?
  
  
  ДГ: Да. Это началось в мои подростковые годы. Когда я рос, у нас была очень беспокойная атмосфера в доме. Ну, если не вдаваться в подробности, я привык сбегать на длительные прогулки. Довольно рано возникла связь с моими книгами. Я привык думать о том, что хочу написать, пока шел. И этот элемент для меня по-прежнему существует. Ритм ходьбы связан с мышлением и в определенном смысле с интроспекцией. Когда я иду, не обращаю внимание на то, что вокруг, это, скорее, у меня внутри.
  
  
  КХ: Значит, это - более внутреннее? Это до сих пор часть вашего процесса письма?
  
  
  ДГ: Я по-прежнему много хожу. У меня есть машина. Этот драндулет возит меня вокруг Кейптауна, дальше он меня не отвез бы. Если мне нужно куда-то попасть, и это на расстоянии пешей доступности, предпочитаю идти пешком.
  
  
  КХ: Вы упоминали, что привыкли ездить в Индию, чтобы писать, но я не уверен, делаете ли вы это до сих пор, учитывая главу третью вашей книги, "Страж". Это до сих пор для вас тихое и спокойное место?
  
  
  ДГ: Частично Индия привлекала меня тем, что меня там никто не знал. Я был полностью анонимен. Были и другие плюсы, но это - главный. Это больше не работает. Вы возвращаетесь в одно и то же место слишком часто, знакомитесь с людьми, формируете некое общественное бытие, а именно этого я старался избегать. Мне нужно открыть новую страну.
  
  
  КХ: Что вас привлекало в Индии?
  
  
  ДГ: Это сенсорное нашествие. Вкусы, запахи, чувственная, тактильная реальность. Она не удерживает. Она врывается. Иногда она недружелюбна. В Индии можно увидеть очень неприятные вещи. Там вы видите картины, которые предпочли бы не видеть. А на другом, на моральном уровне это очень стимулирует. Зажигает писательскую часть моего мозга, если это действительно часть моего мозга.
  
  
  КХ: У вас есть какие-то идеи насчет того, каким должно быть новое место?
  
  
  ДГ: Там должно быть тепло. Это очень важно.
  
  
  КХ: В Индии вы жили на берегу моря. Именно это вы ищете в новом месте?
  
  
  ДГ: Это важно. Я проводил время в горах в северной Индии, и, хотя они меня очаровали, они не подарили мне то же самое чувство, скажем так, покоя и уединения. Для меня в горах есть что-то гнетущее. Я не очень-то хорошо плаваю, но мне нравится гулять по берегу, а там - бесконечные пляжи, по которым можно гулять.
  
  
  КХ: Вы конструируете сюжеты во время прогулки, или вы из тех писателей, которые узнают, как будет развиваться история, когда пишут?
  
  ДГ: Это своего рода смесь. Я бьюсь над письмом довольно долго. Нельзя сказать, что текст просто льется из меня. В это время я решаю множество проблем или разбираюсь с перипетиями сюжета - как переместить вещи из одной точки в другую, или это может быть вопрос поиска верного тона или голоса для определенной последовательности. Иногда это приходит к вам в процессе письма, а иногда - во время размышлений над написанным. Так что ответить непросто.
  
  
  КХ: Вы пишете ручкой на бумаге? Печатаете на компьютере?
  
  
  ДГ: На самом деле я старомоден и несколько отстал. Я просто пишу шариковой ручкой в блокноте, делаю четыре-пять набросков, прежде чем перенести текст в компьютер. В Индии делают эти изумительные сшитые вручную блокноты, я всегда привожу груду, чтобы писать в них. В отношении технологий я - немного луддит. У меня нет компьютера, но я пользуюсь изощренной печатной машинкой.
  
  
  КХ: Если вам нужно провести исследования, вы продолжаете писать, а справки наводите потом? Взаимодействуете ли вы каким-либо образом с технологиями, когда пишете?
  
  
  ДГ: Думаю, это зависит от технических требований сцены, которую вы описываете. Я всегда уклоняюсь от тем, для которых нужно слишком много исследований, думаю, косвенно - потому, что если вам нужны исследования, вы изначально не знаете свою тему. Но сейчас я впервые начал разрабатывать тему, требующую исследований. Сейчас я пытаюсь исследовать тему на таком уровне, чтобы получить возможность создать первый набросок, и если мне это удастся, думаю, я узнаю то, что не знал прежде. Узнаю, как настроить объектив.
  
  
  КХ: Вам комфортно говорить о теме своего исследования, или вы предпочитаете хранить его в тайне?
  
  
  ДГ: Боюсь, у меня предубеждение насчет работы, которую я еще не закончил. Думаю, если вы об этом говорите, вы сглазите, так что я предпочитаю молчать. Знаю людей, которые хотели бы стать писателем, но они так много говорят о том, что хотят написать, что никогда на самом деле это не напишут.
  
  
  КХ: Есть ли в Кейптауне литературная среда, частью которой вы являетесь, или вы чураетесь подобных вещей?
  
  
  ДГ: Я довольно редко с кем-то вижусь. В Кейптауне немало писателей. "Среда" - пожалуй, преувеличение, но событий довольно много.
  
  
  КХ: Есть ли в Южной Африке современные писатели, от которых вы в восторге?
  
  
  ДГ: Есть новый молодой писатель по имени Алистер Морган. Его первый роман вышел в Великобритании, а здесь он, к сожалению, не нашел американского издателя. Американские издатели хотят получить выгоду от его романа, а большие прибыли он принести не может. Думаю, он достаточно впечатляющий. Не думаю, что этот автор способен писать ради прибыли. Он, так уж получилось, живет по соседству со мной, но это чистая случайность.
  
  
  КХ: Вы показываете людям свои произведения, или держите в тайне?
  
  
  ДГ: Нет. Ну, в определенный момент показываю, но мне необходимо как можно дольше держать их в тайне, прежде чем кому-то показать. Это может полностью вас дезориентировать.
  
  
  КХ: Когда вы пишете, вы читаете книги других авторов?
  
  
  ДГ: Сейчас читаю. Когда я был моложе, старался не читать, потому что это может очень плохо воздействовать на ваш собственный голос. Сейчас читаю, кроме случаев, когда это - автор с таким мощным стилем, когда я думаю: "Окей, нет, это может украсть мою голову".
  
  
  КХ: Какие книги вы прочли недавно?
  
  
  ДГ: Ну, сейчас я читаю книги, связанные с исследованиями. Я не выбрал бы их в обычной ситуации. Я читаю о раджах в истории Британии. Кроме того, меня попросили написать вступление к "Постороннему", поэтому сейчас я читаю биографию Камю. Кого я в последний раз читал ради удовольствия? Письма Сэмюеля Беккета - или их первый том, так что меня ждут еще четыре тома.
  
  КХ: Этим летом я много работал с Барни Россетом. Составлял каталог некоторых его писем, среди которых были и письма Сэмюелю Беккету. Это было действительно невероятно, и Барни, конечно, очарователен.
  
  
  ДГ: О, правда? Ну, мне известно, что Кент (Кэролл) был связан с Беккетом, поскольку работал с Барни. Я был поражен, когда узнал, что Кент так хорошо знал Беккета, что называл его "Сэмом". "Сэм был не очень-то силен в светских беседах", - говорил он. Я уверен!
  
  
  КХ: Там, где я нахожусь, когда я думаю о том мире - издательском мире Нью-Йорка шестидесятых - мне кажется, что он очень сильно изменился. У меня ностальгия по тем временам.
  
  
  ДГ: У меня тоже ностальгия, хотя я это не пережил!
  
  
  КХ: Именно!
  
  
  ДГ: Ну, у меня такое чувство, словно я в какой-то форме это пережил.
  
  
  КХ: Недавно вы проспонсировали постановку "Ожидая Годо". Как всё прошло? Какова была ваша роль?
  
  
  ДГ: Я много лет мечтал о реализации этого проекта, потому что люблю эту пьесу. Но, если говорить конкретно, я хотел осуществить постановку с определенными актерами из Кейптауна. Так что я поговорил с этими ребятами и спросил: 2Вы в деле?", и все согласились. А в начале этого года я наконец решился. У нас была трехнедельная репетиция в Кейптауне. Режиссура - чистое наслаждение. Мне понравилось. Постановка была сущим адом, никогда больше! Я фактически заработал язву, думаю, это отняло у меня десять лет жизни. Я отвечал за всё - от печати программок до аренды помещения для репетиций, ведения переговоров о зарплате и поиска реквизита. Это была наиполнейшая полная занятость из тех, что у меня когда-либо были.
  
  
  КХ: Сколько вы работали над проектом?
  
  
  ДГ: Подготовительный период длился два месяца, потом мы начали репетировать, а когда закончили, я еще несколько недель улаживал дела. Даже пока мы работали - днем я был режиссером, но перед репетицией и вечером после нее звонил, чтобы проверить, сделали ли то-то и то-то?
  
  КХ: Работа, которая никогда не заканчивается! Но вы будете этим заниматься снова?
  
  
  ДГ: Я бы этим занимался, если бы кто-то мне принес большой мешок наличных! Нет, ну дело не в наличных - я не против вложить свои собственные деньги. Я хочу, чтобы кто-то делал все эти телефонные звонки и улаживал деловые вопросы. I
  
  
  КХ: Вы также изучали драматическое искусство. В каком качестве? Вы играете в театре?
  
  
  ДГ: Кейптаунский университет - ну, сейчас я не уверен, думаю, они провели реструктуризацию - но раньше там была возможность получить исполнительский диплом по сценической речи и драматическому искусству. Это не научная степень как таковая - это диплом, так что на сегодняшний день моя единственная квалификация - этот абсолютно бесполезный диплом. Это трехгодичный курс. Думаю, сейчас они там всё поменяли. Можно выбрать специализацию режиссера или осветителя, но я учился актерскому мастерству, в итоге посвятил этому еще восемь лет. Я на самом деле никогда не стремился быть актером, это - не то, чем я хочу заниматься, но я начал писать пьесы, и решил, что изучение актерского мастерства поможет мне писать лучше. А на самом деле это полностью убило желание когда-либо писать пьесы. Я бросил пьесы и продолжил писать романы.
  
  
  КХ: Но интересно еще поразмыслить о переходе к третьему лицу. Может быть, тут есть корреляция с вашим актерским опытом - таким образом вы визуализируете себя как персонажа.
  
  
  ДГ: Интересная идея, никогда не думал об этом в таком ключе. Конечно, это часть актерской профессии, и, определенно, режиссерской, подход к театральному проекту. Вы одновременно находитесь внутри и снаружи. Вы связаны с персонажем действительно тесным образом от первого лица, и, в то же время, вы должны знать, когда начинается более масштабная постановка. На техническом уровне вы должны знать, когда заходите и когда выходите, знать, какое впечатление производите и в каком направлении смотрите. Возможно, я должен быть благодарен театральной школе больше, чем готов признать!
  
  КХ: Знаю, что сегодня вы идете на мероприятие организации "Врачи без границ". Не могли бы вы подробнее рассказать о вашем участии в деятельности этой организации?
  
  
  ДГ: Я сотрудничаю с "Врачами без границ" в качестве писателя. Несколько лет назад они обратились к десяти или двенадцати писателям со всего света и пригласили на свои акции в разных странах, чтобы мы о них написали. Мы могли выбрать, куда хотим поехать. Мартин Эмис поехал в Колумбию. Хари Кунзру поехал в Ассам в Индии. Предполагалось, что я поеду в Сомали - это я выбрал, но за несколько дней до нашего отлета ситуация там стала такой нестабильной, что мы решили - слишком опасно. Так что в последний момент я выбрал Северную Уганду, где продолжаются волнения. Я был счастлив сделать такой вклад, и очень рад, что ко мне обратились. Если я скажу, что активизм - обычная часть моей жизни, это будет неправда. В целом я - довольно замкнутый человек, и дело должно было прийти ко мне, а не наоборот. Я очень тихий. "Годо" был для меня абсолютным исключением - я вышел за свои обычные пределы. Частично, мне нужно было это сделать. Слишком много лет я был собой, не взаимодействовал с миром, так что взаимодействие с миром стало настоящим взломом системы.
  
  
  КХ: Значит, в Уганде вы в основном наблюдали?
  
  
  ДГ: Конечно. Я был там с ними и написал текст. Как я уже говорил, я был счастлив. Я знаю, гуманитарная работа - очень спорный вопрос, меня волновало много связанных с этим вопросов. Сложно поехать туда, смотреть, как бинтуют ужасные раны, и не чувствовать, что там делают что-то действительно важное.
  
  
  КХ: Текст, который вы написали, вошел в сборник, изданный "Врачами без границ"?
  
  
  ДГ: Да, он называется "Писатели на переднем фланге". Он только что вышел. Парень, который организовал проект - фотограф Том Крейг, он связался с "Врачами без границ", чтобы всё это организовать. Он ездил во все эти туры. Он - единственный постоянный участник. Его фотографии - основа книги, они действительно яркие.
  
  
  КХ: Когда вас номинировали на Букеровскую премию и вы приехали сюда, вас словно снова заставили уехать из дома. Вы это принимаете?
  
  
  ДГ: Принятие - не то слово. Я сдался! Это не располагает к работе. Так что мне нужно разгрести дела и приняться за новую книгу, но перед этим нужно еще попутешествовать. Собираюсь на Шри-Ланку в январе и в Австралию в марте. После этого на всё отвечаю "нет" и остаюсь в своей комнате.
  
  
  КХ: На Шри-Ланку и в Австралию вы тоже едете в связи со своей книгой?
  
  
  ДГ: Ну, там проводят литературные фестивали, так что да. Я не прочь посещать эти фестивали, там очень хорошо встречают, и возникает иллюзия, что вы хотя бы на мгновение важны. А еще вам нужно пообтереться о других писателей, странно, но в обычной жизни этого не происходит. Приятно познакомиться с людьми, посвятившими себя этому безумному занятию. Но есть люди, которые просто летают с одного фестиваля на другой в качестве писателей, не знаю, как им удается функционировать. Из книги ясно, что для меня путешествие - в основном одинокое занятие. А такие путешествия предполагают что угодно, кроме одиночества. Как я пишу в книге, я изменился, "когда грянул средний возраст". Стал намного, скажем так, общительнее, чем раньше. Если бы мы разговаривали десять лет назад, вам пришлось бы потрудиться, чтобы вытянуть из меня что-нибудь.
  
  Интервью с Абдулразаком Гурной
  
  - Что вы думаете о таких категориях или ярлыках, как мировая литература, постколониальная литература и литература Глобального Юга? Считаете ли вы их необходимыми и/или важными или полезными для характеристики литературы в целом или ваших произведений? Считаете ли вы, что эти ярлыки описывают вас как автора?
  
  Конечно, они полезны. Во-первых, они полезны для институций. Их можно использовать для сравнения в рамках академических программ, для маркетинга и публикаций, поскольку вы с их помощью можете сообщить людям, что это, возможно, их заинтересует. Но я не уверен, что они интересны сами по себе, вне своей организационной цели. Я не использовал бы эти ярлыки для описания себя, поскольку они не являются аспектом качества или процесса производства культуры. Они полезны для описания литературы, позволяя организовать ее, делая возможной постколониальную критику, позволяя что-то сказать о ней и выявить в ней определенные паттерны. С другой стороны, они неким образом ограничивают истолкование этого вида литературы, поскольку она не ограничивается лишь одним из описаний.
  
  - Вы могли бы назвать себя автором постколониальной и/или мировой литературы?
  
  Я не использовал бы ни один из этих терминов. Вообще не называл бы себя писателем какого-либо рода. Фактически я не уверен, что назвал бы себя как-то, кроме как по имени. Думаю, если кто-то потребует сказать по-другому: "Вы...один из этих...?", вероятно, я отвечу: "Нет". Именно так, я не хочу, чтобы эта часть меня сводилась к какому-либо наименованию. С другой стороны, это зависит от того, как будет задан вопрос, например, если журналист спрашивает в интервью: "Вы - писатель мировой литературы?", что он собирается написать, когда уйдет отсюда? Но это описание меня не характеризует. Я - что-то более сложное.
  
  - Это описание необходимо?
  
  Оно не является необходимым для меня, когда я думаю о себе, но для журналиста оно может быть необходимым, он может пригвоздить меня к своей доске и сказать: "Это - писатель мировой литературы. Я называю его так". Естественно, этой группе людей я стараюсь не давать такие сложные ответы, как вам сейчас.
  
  - Наш следующий вопрос тесно связан с предыдущим: мировую культуру часто делят на культуру Южного и Северного полушарий. Как вы воспринимаете эти ярлыки, особенно если речь идет о литературе?
  
  На самом деле мир не делится на Север и Юг, но, кажется, считается модным описывать его таким образом. Ранее были попытки использовать разные термины вроде "Третьего мира" или "Развивающихся стран", так что Север и Юг звучат более благородно, чем остальные термины. Но эти слова пытаются описать реальность, исторические различия, и, в конце концов, избавляются от остального отвратительного мира, "колониализма", поэтому, когда мы обсуждаем эти темы, лучше использовать термин "Север-Юг". Исторический Империализм фактически укрепил различия между так называемыми Севером и Югом и продолжал это делать, полагаю, благодаря наследию этих колониальных различий, всех различий, созданных и укрепленных колониализмом. Поэтому я сказал бы, что различия существуют, пока Север и Юг не определены с точностью, кажется, это новейший и наиболее нейтральный способ описания этих различий. Не нужно воспринимать эти термины как пространства: они связаны с менталитетом, осмыслением, надеждами и т.д. С легкостью можно найти регионы Китая, богатые, как запад, и регионы не столь благополучные. Это действительно не вопрос территории. Когда вы пытаетесь оставаться в промежутке, вы всё равно мыслите в какой-то мере понятиями пространства, но промежуток - на самом деле не "между" Севером и Югом, а некое промежуточное или неопределенное положение между этими двумя ярлыками. В этом контексте, полагаю, вы считаете себя либералами, пытаетесь воспринимать себя как граждан мира, следовательно, гуманных. Но существуют настоящие различия, если говорить о вашей жизни - кто вы, откуда вы - с Севера или с Юга, наши жизни будут отличаться, хотите вы того или нет. В рамках этой цивилизации государство, общество и культура предоставляют вам блага, и вам ничего не нужно для этого делать, больницы, школы, социальные пособия и прочее. В других странах таких вещей нет, так что действительно существуют конкретные различия между этими странами, возникшие в результате многих факторов, всех исторических событий, сформировавших различные виды социума.
  
  - Если говорить о текущих событиях, можете ли вы сказать, что кризис, связанный с наплывом беженцев, вызвал много изменений? Если жители так называемых Южных стран приезжают в Германию, например, они также меняют Германию, и многие другие страны находятся в процессе изменения.
  
  Ну, я не предлагаю зафиксировать эту ситуацию навсегда, так что, конечно, всё меняется. С другой стороны, как вы думаете, кто или что изменится больше, если, например, миллион беженцев приедет в Германию, кто изменится с большей вероятностью - Германия или беженцы? Отвечу так: в какой-то мере, конечно, это вызовет изменения. Например, премьер-министр Британии заявил, что одним из условий въезда для любых будущих беженцев является их обязательство сразу же выучить английский язык. Хотя это не проблема, такое условие сообщает: когда они приезжают сюда, им следует быть, как мы.
  
  - Как вы думаете, что делает Мировую Литературу важной для современного общества? Считаете ли вы, что авторы мировой литературы должны выполнять определенный долг? Если да, как бы вы определили этот долг?
  
  Не думаю, что это - убедительная категория. Во-первых, хотелось бы возразить: что мы подразумеваем под этим понятием? Означает ли это английскую, французскую и немецкую литературу, возможно, включая древнеперсидскую и древнекитайскую литературы, или другую древнюю литературу, или любую литературу мира? Насколько литература важна для всего мира? Конечно, Мировая Литература важна для каждого, поскольку они ее производят, потребляют и учатся благодаря ей. Мне известны лишь крохи литературы мира, поэтому не хотелось бы делать о ней общие высказывания. Например, я ничего не знаю о китайской литературе, могут быть даже языки, о существовании литературы на которых я даже не подозреваю. В этом смысле не думаю, что словосочетание "Мировая литература" столь же полезно, как слово "деньги", потому что деньгами мы пользуемся каждый день, это - часть нашей жизни, а Мировая литература - нет. Конечно, вы можете достать с полки книгу и спросить: "Что вы об этом думаете?", но Мировая литература может не быть столь компаративной, как это звучит. В чем заключается долг "Мировой литературы"? Снова-таки, это зависит от значения, которое вы вкладываете в это словосочетание, кроме того, у вопроса есть нравственный аспект. Роль литературы в мире - способствовать прогрессу общества, но она может меняться в зависимости от того, что это за общество. Можно сказать, что писателям нужно подвергать сомнению идеи, царящие в обществе. Оспаривать можно идеи видимости, идеи семьи или совместимости, сексуальной нравственности и тому подобные. С другой стороны, люди могут считать это ненужным и деструктивным ниспровержением дисциплины. О роли писателей могут судить только их читатели. Это сложно. Прежде чем давать оценку, предоставьте слово писателю.
  
  - Какова ваша личная цель, когда вы пишете и публикуете свои романы? Есть ли у вас определенная цель, или у вас просто в голове истории, и вы действительно должны их рассказать?
  
  Когда говорят о цели, это звучит напыщенно. Я просто хочу писать настолько честно, насколько могу, не пытаясь сказать "что-то благородное". Но существуют определенные вещи, которые меня беспокоят, я хочу их изучить и написать о них. Но не могу сказать, что мне хочется писать, например, о месте женщин в мире, хотя это может быть один из касающихся меня вопросов. Теоретический пример мог бы быть, если бы я написал о замужестве сестры, но на самом деле это ничего не сообщило бы вам о моей сестре. Другой, возможно, более подходящий пример того, как у меня возникает идея написать о чем-то - мой роман "У моря". Он начался с различных импульсов. Когда в конце 1990-х война в Афганистане была в разгаре, в Лондон прилетел самолет, захваченный одним из пассажиров. Это был внутренний рейс, возможно, из Кабула в Герат, но террорист заставил его лететь в Лондон, может быть, сделать остановку для дозаправки. В теленовостях показывали пассажиров, по их одежде было видно, что они не планировали лететь в Европу, возможно, хотели проведать семью в своей стране, детей, семьи, разных людей, а террорист заявил властям, что они хотят получить убежище, даже если большинство из них этого и не хотели. Через день все они попросили убежище, и я спросил себя, чего на самом деле хотел тот старик? Понимал ли он, что просит? В моем восприятии убежище - это что-то для молодежи, в случае беженцев - даже для семей, но не для стариков. Я начал думать о его мотивах, об общих мотивах покинуть родную страну и попросить убежище, хотя, конечно, в общих чертах я думал об этом раньше. Но в данном контексте убежище просил старик, мне хотелось знать, что за степень отчаяния нужна для того, чтобы заставить вас это сделать. Несколько дней спустя я смотрел передачу по телевизору, документальный фильм о работе сотрудника иммиграционной службы, за которым на работе следовали камеры. Можно видеть, как этот сотрудник иммиграционной службы опрашивает соискателя, прибывшего в страну для получения убежища, и я заинтересовался тем, что он делает. Это может заставить вас больше размышлять на эту тему, потом вы читаете книги, если не интересовались темой раньше, когда ваше внимание сосредоточено и вы владеете материалом, вы постепенно формируете представление и начинаете писать. Ну, именно так было с событиями романа "У моря". Всё больше деталей накапливается в вашей голове. Мне понадобился, наверное, еще год. Тем временем вы делаете разные другие вещи, начинаете воспринимать материал по-другому, делаете заметки, а потом начинаете писать, появляются новые детали, потом события происходят спонтанно. Так что вы пишете, как работаете. "О, я вижу тут связь между тем и вот этим, запишу вот это сюда...", и события начинают развиваться таким образом. Так что ответ на ваш вопрос получился длинным.
  
  - Сколько в целом вы работали над романом "У моря"? Мы знаем, что у вас есть и другие обязанности, конечно, но сколько времени прошло от появления у вас первых идей романа до фактический публикации?
  
  Он был опубликован в 2001 году... Думаю, я закончил его писать в конце 1999 года. Скажем так, процесс написания занял примерно год, год с чем-то, а потом еще спустя год издатель сказал: "Да, хорошо. Я хочу эту книгу, подписываем договор и всё такое", и тогда он фактически появился в магазинах, если издатели ничего не хотят менять, если не нужно вносить изменения. Так что в случае романа "У моря" это был примерно год, но иногда нужно больше времени, особенно кому-то вроде меня, кто живет в Брайтоне и преподает в Кентербери, я ездил туда-сюда практически каждый день. Думаю, оставался примерно один день, когда мне не нужно было ехать на работу, я не мог одновременно работать и писать в течение семестра, потому что мне не хватало на это сил. Так что для письма нужно ждать возможности, но само письмо не обязательно занимает много времени, если вы всё подготовили. Больше времени нужно, чтобы подготовиться, организовать идеи в уме. После достижения точки, когда вы уверены, что можете начать писать, как свидетельствует мой личный опыт, вам обычно нужен примерно год с небольшим, потом вы начинаете надеяться, что издатель и редактор не вернутся к вам и не потребуют, чтобы вы переписали части романа, потому что на это может уйти еще год, в зависимости от того, сколько времени вы сможете выделить, если у вас еще и другие обязательства... У вас может быть столько других дел, что вы, возможно, не найдете зазор длиннее нескольких часов, чтобы вернуться к роману и начать заново. Переработка романа может занять много времени, так же, как и сам процесс написания.
  
  - Когда вы обдумываете возникающие у вас идеи, какую роль в процессе творчества играет память, ваша личная память, возможно, также память вашей семьи или какой-либо вид коллективной памяти?
  
  Ну, это связано с памятью, но не обязательно с памятью в смысле вспоминания событий, которые произошли со мной или с моей семьей. Не думаю, что я на самом деле пишу историю, которая рассказывает правду в соответствии с какой-либо определенной памятью, но небольшие фрагменты могут касаться чего-то, что действительно произошло с кем-то из родственников или знакомых. В конце концов, история не описывает правду, но мелкие детали могут рассказывать о событиях из моего опыта или о том, что я слышал, можно увидеть параллели, связи, но это может зависеть от того, какого рода историю вы пишете. Автор историй с определенными формальными структурами, например, автор детективов, мелодраматичных романов, в которых обязательно должны происходить определенные вещи, может писать не так, как автор, не придерживающийся определенных формальных структур. Этого не происходит, если вы думаете: "Хорошая история, я ее использую", но вы можете увидеть связь со своими идеями, что-то может объяснить какие-то ваши мысли или расширить ваше понимание, и события движутся дальше. Проблема заключается в том, что во время этого процесса вы можете перестать понимать, что происходило в реальности, а что вы придумали, иногда вы думаете о событиях как о реальных, но на самом деле их не было - вы просто их создали, или люди рассказывают вам о происходивших событиях, а вы говорите, что этого не было, потому что вы уже изменили свою память на этот счет. Это можно сравнить с мечтами: если вы что-то вообразили, это стало правдой для вас и никто это не оспорил, шесть лет спустя это правда. Вы забыли настоящую историю, вот как работает воображение и память, память очень важна, она делает вещи реальными, но не дает вам полную историю, которую вы могли бы вставить в текст.
  
  - Как бы вы описали отношения "Юг-Юг" в связи с литературой?
  
  Описание отношений "Юг-Юг" в литературе - не новое. Когда мне говорят, что моими произведениями интересуются в странах Индийского океана, например, это - уже тема "Юг-Юг", идея взаимосвязанной истории и культуры на побережье Индийского океана, я с самого начала писал на эту тему в своих романах, а с недавнего времени - и в некоторых научных работах. Это - постоянное явление, главным образом связанное с представлением о нас как о космополитах, которые не сосредоточены на западе, хотя для некоторых людей это вдруг стало полезным словосочетанием, в действительности явление существует уже давно.
  
  - И наконец, можете ли вы сказать, что что-то или кто-то повлиял на ваш стиль письма или ваши интересы в написании художественной литературы?
  
  Я бы не формулировал это таким образом. Вероятно, я не говорил, что хотел бы заниматься этим в определенном возрасте, я просто достиг определенного возраста и решил для себя, что это - то, чем я хочу заниматься, например, переехать в Англию, несмотря на все трудности, связанные с этим возрастом, переезжать с места на место. Быть чужаком, пережить трудности поиска своего пути, бросить свой дом - вот такие вещи на меня повлияли. Я не похож на Вирджинию Вульф, уже в десять лет знавшую, что она хочет быть писательницей. Я просто в один прекрасный день начал записывать какие-то вещи, как обычно делают люди, заполнял новые страницы, развивая эти идеи, а потом достиг точки, когда подумал: "Что это? Что я с этим делаю?". Так достигается различие между записыванием и писательством. Я пишу что-то, потом мне нужно привести это в порядок, так что это - нечто большее, чем просто письмо, поскольку вам нужно проговаривать это из своего тела. На каком-то этапе это стало похоже на роман, могло быть похожим процессом, а потом вы пытаетесь его улучшить, когда у вас возникают обязательства, назад пути нет - вы стараетесь писать лучше, пытаетесь найти издателя, и так далее...А потом становитесь писателем.
  
  - Большое вам спасибо за выделенное время. Отличное интервью!
  
  Большое спасибо.
  
  Интервью взяли Фабьенн Рот, Мара Хольценталь и Лиза Цингель (Франкфурт, 21 января 2016 г.)
  
  Переводы для портала "Читомо"
  Хосе Боргiно про пiратство i мiф "безкоштовного контенту"
  Читомо > Хосе Боргiно про пiратство i мiф "безкоштовного контенту"
  Хосе Боргiно про пiратство i мiф "безкоштовного контенту"
   16.02.2018 0 Автор: Ольга Брагiна
  Хоча концепцiя боротьби з пiратством у мiжнароднiй книжковiй галузi зараз зосереджена на проблемi цифрової вразливостi, Хосе Боргiно, генеральний секретар Мiжнародної асоцiацiї видавцiв (МАВ) цього мiсяця нагадав на конференцiї Асоцiацiї арабських видавцiв у Тунiсi, що пiратство - "з самого початку" була проблемою для книговидання.
  "Повага до творцiв"
  Пiратство згадується у змiненiй формi у другому томi 1615 року видання першого сучасного роману "Дон Кiхот з Ламанчi" Мiгеля Сервантеса, коли автор посилається на неавторизоване продовження першого тому його "Дон Кiхота", створене самозванцем, "пiратом його iдей".
  "Звичайно, - сказав своїй аудиторiї Боргiно, - у 1615 роцi ще не винайшли авторське право, i неавторизоване продовження - це не зовсiм те, що ми сьогоднi вважаємо книжковим пiратством. Але у цьому прикладi неповаги до автора i видавця "Дон Кiхота", а також у спробi отримати вигоду вiд експлуатацiї чужої працi та репутацiї, ми можемо побачити всю базову мотивацiю пiратства".
  Читайте також: Хосе Борґiно: "Видавцi завжди виступали як воротарi"
  Мiжнародна асоцiацiя видавцiв надала журналу Publishing Perspectives копiю звiту Боргiно, у якiй вiн доводить, що навiть сьогоднi книжкове пiратство не завжди означає конкретне поняття. В країнах на пiвдень вiд Сахари це може означати пiдробку друкованих книжок, в той час як в Європi та Пiвнiчнiй Америцi це стосується головним чином електронного формату.
  "У чудовiй статтi, опублiкованiй у Granta кiлька рокiв тому, - пише Боргiно у своєму коментарi, - перуанський письменник Данiель Аларкон описував пiратство у своїй країнi як таку собi ринкову помилку. Вiн описав ситуацiю, у якiй видавцi мейнстрiму могли належним чином задовольняти потреби ринку в столицi, Лiмi, але дiйшов висновку, що якщо автор хоче, щоб його книжка розповсюджувалась за межами метрополiї, краще за все створювати пiратськi копiї".
  
  Останнiм часом з"явились автори, якi самi видають свої книжки й зазначають, що їхня робота стає помiтнiшою завдяки пiратству, хоча це, звичайно, супроводжується втратою прибуткiв.
  Боргiно також посилається на звiт Євгена Гердена у Publishing Perspectives за серпень, згiдно з яким, за оцiнкою мiнiстра внутрiшнiх справ Росiї 25-30 вiдсоткiв книжкового ринку країни - контрафакт, а в деяких регiонах ця цифра перевищує 50 вiдсоткiв. За прогнозами - цi показники зростатимуть. Оцiнка: 13,9 мiльярда пiратських сторiнок за один мiсяць.
  "У звiтi, якому вже п"ять рокiв i отже вiн, можливо, недооцiнює проблему, - каже Боргiно, - Девiд Прайс, директор вiддiлу аналiзу пiратства NetNames, зазначив, що у сiчнi 2013 року 432 мiльйони унiкальних користувачiв Iнтернету шукали контрафактний контент. У Пiвнiчнiй Америцi, Європi та Азiатсько-Тихоокеанському регiонi, де проживає бiльшiсть (82.6 вiдсоткiв) користувачiв свiтового Iнтернету (якi на той час споживали 95,1 вiдсотка контенту), за оцiнкою Прайса обсяг споживання контрафактного контенту збiльшився на 159 вiдсоткiв з 2010 по 2013 рiк i становив майже 24 вiдсотки загального обсягу споживання контенту всiма користувачами Iнтернету у цих регiонах. Навiть бiльше, вiн стверджував, що 13,9 мiльярда переглядiв сторiнок були зафiксованi на пiратських веб-сайтах лише у сiчнi 2013 року".
  
  "Навала електронного пiратства впливає не лише на фiнансовi показники, - пише Боргiно, - але також значним чином погiршує психологiчний стан видавцiв. Деякi з них навiть стримують технологiчний розвиток своїх внутрiшнiх ринкiв, надаючи перевагу знайомому злу - пiратськiй пiдробцi друкованих книжок, перед запаморочливою загрозою втрати контролю над своїми електронними файлами. Це серйозна проблема, особливо на деяких менш розвинених свiтових ринках. Якщо ми хочемо, щоб видавництво було iнновацiйним, розвивалось у руслi цифрових технологiй та сприяло економiчному, культурному i соцiальному розвитку цих країн".
  "Вiдмова цифровiй продукцiї у доступу до ринку - це утопiя, беручи до уваги, що у звiтi за 2016 рiк МакКiнсi зазначив, що 98 вiдсоткiв американської економiки - результат перемоги цифрової революцiї, i що за прогнозами до 2025 року переведення контенту в електронний формат принесе 2 трильйони доларiв у ВВП США".
  
  Копiлефтери й авторськi права
  "Друк i публiкацiя, - пише Боргiно, - можуть бути артефактами європейського Ренесансу, але авторське право - дитя Просвiтництва".
  Вiн згадує, що авторське право з"явилося у 1710 роцi з прийняттям у Великiй Британiї Статуту королеви Анни, який проголошував "персональнi права на противагу владi Держави".
  "Мовою класичного лiбералiзму, - продовжує Боргiно, - йдеться про персональне право створювати та обмiнюватися своєю iнтелектуальною власнiстю. У термiнах марксизму це означає персональну можливiсть експлуатувати й отримувати додану вартiсть вiд iнтелектуальної власностi. А з точки зору етики, якщо, перефразувати австралiйського письменника Джона Бiрмiнгема, авторське право - це просто "вияв поваги" до авторiв".
  
  "Попри всi зусилля противникiв авторського права - копiлефтерiв, як їх називають у Бiрмiнгемi - iнформацiя i досi - абстрактне поняття", - пише Боргiно, - День, коли автор або правовласник не отримує плату за свiй твiр - це поганий день. Це не "бажання бути вiльним". Це просто "небажання всього". Iнформацiя або лежить без дiла i її iгнорують мiльярди людей, або стає новим вiрусним мемом, який поширюють всi користувачi. Але незалежно вiд статусу споживання єдине, що є спiльного у всiх бiтiв iнформацiї - це те, що їх створили люди. I на вiдмiну вiд iнформацiї, люди не абстрактнi: вони конкретнi й навiть мають iмена".
  Боргiно пропонує видавцям чотири засоби боротьби за авторськi права:
  • Пропонуйте твори на комерцiйнiй основi в усiх електронних i друкованих форматах, тому що споживачi хочуть саме цього. Книжки повиннi мати конкуренту цiну i найвищу якiсть, а також їх необхiдно доставляти найзручнiшим способом.
  • Видавцi мають активно поширювати iнформацiю про вартiсть своїх книжок. Не лише про цiну, але також про культурну, освiтню та iнтелектуальну цiннiсть.
  • Видавцi мають боротися з пiратами, застосовуючи всi законнi засоби, якi є в їхньому розпорядженнi. У Мiжнароднiй асоцiацiї видавцiв є пiдкомiтет Комiтету захисту авторських прав, робоча група боротьби з пiратством, яка ранiше проводила успiшнi мiжнароднi кампанiї.
  • Видавцi мають створювати лобi, щоб уряди вчасно приймали вiдповiднi рiшення.
  
  Автор: Рiчард Лок
  Софi де Клозе про книговидання: "Мене хвилює брак чоловiкiв"
  Директорка видавництва Fayard Софi де Клозе у своєму паризькому офiсi каже, що її бiльше турбує не те, що жiнки займають керiвнi посади у видавничiй сферi, а те, що "складно знайти чоловiкiв, якi хотiли б працювати у книговиданнi". Пропонуємо переклад статтi Porter Anderson.
  
  Слова директорки видавництва Fayard Софi де Клозе про жiнок у книговиданнi декого можуть здивувати. Вона виступала 10-го жовтня на Франкфуртському книжковому ярмарку в межах панельної дискусiї жiнок-керiвникiв видавничої сфери "Чому бiльше жiнок не займають керiвнi посади у мiжнародному видавничому бiзнесi".
  Коли у 2014 роцi президент Hachette Livre Арно Нуррi призначив її директоркою французького видавництва, створеного 160 рокiв тому, це майже не спричинило негативної реакцiї. "Моє призначення на цю посаду у Fayard схвалювали, тому що це було одне з перших призначень жiнки на керiвну посаду у видавництвi. Hachette - дуже дружня до жiнок компанiя. Бiльшiсть членiв правлiння - жiнки. Арно Нуррi любить працювати з жiнками й призначати їх на керiвнi посади. Зараз у Hachette Group у Францiї фiнансами, розповсюдженням та виданням книжок займаються жiнки. Арно Нуррi - один з небагатьох чоловiкiв, який залишився у правлiннi".
  "Думаю, бiльш дивним було те, що я була така молода, - каже вона. - Менi було лише 35, я була у декретнiй вiдпустцi. I це було ще бiльш дивно. Мiй другий син народився за три тижнi до призначення".
  Де Клозе пiдтверджує, що у Францiї, так само як i в США та у Великiй Британiї, жiнки займають понад 80 вiдсоткiв посад у сферi книговидання. За її словами, це дає впевненiсть, що в її країнi бiльше жiнок призначатимуть на керiвнi посади загалом. Компанiям потрiбнi "найталановитiшi люди, а оскiльки так багато талановитих людей у книговиданнi - жiнки, рано чи пiзно корпорацiї муситимуть призначати їх на керiвнi посади".
  
  
  "Ми виглядаємо схожими"
  
  "Зараз я, мабуть, вас здивую, - каже де Клозе, - тому що це може прозвучати неполiткоректно, але мене хвилює брак чоловiкiв у книговиданнi. Я вiдчайдушно намагаюся найняти чоловiкiв у Fayard. Менi складно знайти таких, якi хотiли б працювати у книговиданнi, та чоловiкiв, якi хотiли б працювати у видавництвi, яке очолює молода жiнка. Така однорiднiсть персоналу - нездорова ситуацiя для галузi, яка концентрується на креативностi та культурi".
  "Я маю на увазi, що бiльшiсть з нас - бiлi жiнки з вищою освiтою, якi народилися i виросли у великих мiстах. Ми такi ж, як i читачi, тому що книжки купують i читають головним чином жiнки. Ми надто схожi".
   "Жiнки мають намiр керувати книговиданням. Коли ви читаєте перелiк працiвникiв, ви бачите лише жiнок. Через кiлька рокiв у багатьох країнах справдi буде складно знайти талановитих чоловiкiв, якi хотiли б працювати у видавничiй сферi. Ми маємо зберiгати баланс на керiвних та iнших посадах на всiх рiвнях роботи".
  Вона також зазначає, що погоджується з оглядачами, якi висловлюють таке занепокоєння, i яких iнодi критикують за те, що вони бачать причину, через яку жiнки читають бiльше за чоловiкiв в тому, що видавнича сфера (в якiй дуже багато талановитих жiнок) створює матерiали, спрямованi на зацiкавлення саме жiночої аудиторiї.
  Але багатьом неприємно чути, що галузь, в якiй бiльшiсть - жiнки, не пропонує матерiали, якi могли б привернути до книжок увагу чоловiкiв та хлопчикiв. "Що б ви не робили, ви краще за все видаватимете книжки, якi ви самi хотiли б прочитати. А коли ви видаєте книжку, для якої ви не є цiльовою аудиторiєю, вам це не вдасться так само успiшно. Молодi бiлi жiнки видають книжки, якi хотiли б прочитати молодi бiлi жiнки. А це не добре. Тобто це добре, але не добре, якщо це єдиний варiант".
  Де Клозе бачить двi основнi причини такої незбалансованостi персоналу у видавництвах: "Якщо так багато жiнок працюють у видавництвах, - каже вона, - звичайно це тому, що це найкраща робота у свiтi. Думаю, що очевидно це саме так, а також тому, що iсторично склалося, що жiнки частiше вивчають гуманiтарнi науки, нiж математику, фiнанси або право. Це культурна незбалансованiсть".
  "А по-друге? Це тому що ми їм недоплачуємо. Щоб вас взяли на роботу у видавництво, ви маєте п"ять рокiв навчатися в унiверситетi, у вас має бути досвiд, зазвичай стажування. Ви маєте жити в Парижi, а це дуже дорого. Ви маєте бути молодою людиною 25-26 рокiв з гарною освiтою i досвiдом, i вам запропонують одну з найцiкавiших робiт у свiтi, за яку не дуже багато платять. I вам доведеться багато працювати".
  "Отже, якщо ви живете в Парижi й отримуєте зарплатню, яку ми платимо молодшому редактору або видавничому асистенту, тодi у вас мають бути багатi батьки або багатий бойфренд, або вам доведеться жити пiд мостом, або не знаю що, але чоловiки погоджуються на це не так легко, як жiнки. Я була б рада, якби жiнкам платили за це бiльше. Я хотiла б, щоб у нашiй галузi платили бiльше, тому що з нами хочуть працювати рiзнi люди".
  "Очевидно, жiнки на керiвних посадах - це добре. Але наступний крок - залучення до видавництв рiзних людей, якi видаватимуть рiзнi книжки для рiзних читацьких аудиторiй, i на мою думку це наступне питання, яке ми маємо вирiшити".
  "Вирiшити два питання одночасно"
  Софi де Клозе 10 рокiв працювала лiтературною редакторкою й до свого призначення на посаду директорки видавництва Fayard. Вона закiнчила ?cole normale sup?rieure, має ступiнь доктора iсторичних наук i викладала iсторiю в Sciences Po Paris. Вона була редакторкою Хiларi Клiнтон, Генрi Кiсiнджера, Боба Дiлана, Елiзабет Страут, Леслi Джеймiсона, Дж. П. Деланi та багатьох iнших. Директорка розповiдає, що помiтила рiзницю у тому, як жiнки та чоловiки бачать себе у своїй роботi.
  "Коли Арно Нуррi попросив мене стати директоркою Fayard, перше, що я сказала: "Ти зовсiм здурiв", - вона смiється, згадуючи це, - "Я сказала: "Ти що. Я вагiтна, менi 35 рокiв, я жiнка, це безглуздо. Просто зберися i знайди чоловiка". I вiн сказав: "Гаразд, забудьмо про це, iди й народжуй дитину". Отже, я народила немовля. А потiм Арно Нуррi сказав знову: "Ти будеш директоркою Fayard", а я спитала: "Ти впевнений?". А вiн вiдповiв: "Звичайно, я впевнений".
  "Жоден чоловiк, жоден, - каже вона, - не сказав би: "Годi, Арно, знайди жiнку, яка стане директоркою". Всi чоловiки, яких я знаю, вiдповiли б: "Звичайно, я хочу бути директором". I всi жiнки, яких я знаю, сказали б: "Ой, годi". I ця проблема досi не вирiшена".
   "Я безмежно вдячна Норi Олiв"є, - говорить вона про свою попередницю у Fayard, - та Арно Нуррi, який був смiливiшим за мене. У нього було бачення, якого не було у мене. Пройшло три з половиною роки, i компанiя почала швидко розвиватися, справи йдуть чудово, i я люблю мою роботу. Зрештою це була не така вже й дурна iдея".
  "Але ми маємо бути достатньо дорослими, щоб вирiшувати обидвi проблеми водночас. Фактично нам потрiбно бiльше жiнок на керiвних посадах i у нас незбалансованiсть персоналу. Одна проблема не суперечить iншiй, i вирiшення їх обох принесе користь видавничiй галузi".
  Де Клозе каже, що це не змагання, у якому мають перемогти чоловiки або жiнки. "Мають перемогти талановитi люди, - каже вона. - Я хочу, щоб найкращi та рiзнi люди видавали книжки".
  
  "Це складно"
  За словами де Клозе, результат домiнування жiнок у книговиданнi - вiдсутнiсть ширшої читацької аудиторiї. "Єдине, завдяки чому розвивається бiзнес - це грошi, зрештою", - каже вона. Статус-кво зберiгатиметься, "оскiльки в галузi книговидання вважається прийнятним продавати книжки лише жiнкам. Але все змiниться, коли люди подумають: "Нам потрiбно рости. Ми маємо видавати й продавати книжки чоловiкам, тому що їх iгнорують".
  "У Францiї, - зазначає директорка, - всi зосереджують увагу на тому, як змусити читати молодь. Обґрунтоване питання - як зацiкавити читанням поколiння мiленiалiв. Це справдi складна проблема. Але нiхто не запитує себе: "Як нам змусити чоловiкiв читати бiльше?". Коли в iнтерв"ю директорiв французьких видавництв запитують, як йдуть справи у книговиданнi, вони вiдповiдають: "Ну, у нас так багато читачок - лiтнiх жiнок, все чудово". Ось чому було так радiсно, коли президент Обама показав свiй перелiк книжок i говорив про них".
  "I жiнки, i чоловiки звикли до старих способiв сприйняття цiєї проблеми, - каже Софi де Клозе. - Жiнки так довго боролися, i боротьба ще не закiнчилася. Це складно. У Fayard 40 працiвникiв, i 37 з них - жiнки".
  Як Iнтернет змiнив наше письмо i що з цим робити
  Розвиток - це ознака живої мови, i зараз iнтернет вiдiграє основну роль в цьому розвитку. Саме там ми спiлкуємось найбiльш вiльно i природно, i загалом мало пiклуємось про дотримання правил граматики.
  Чи має нас хвилювати, що в результатi цього мова деградує? Чи змiнюється вона так швидко, що старшi поколiння не встигають за цими змiнами? Не зовсiм так. В iнтерв"ю 2013 року лiнгвiст Девiд Крiстал, автор книги "Iнтернет-лiнгвiстика", сказав: "Англiйська мова в цiлому така сама, як i 20 рокiв тому". Зiбранi ним данi свiдчили про те, що навiть спiлкування в iнтернетi не надто вiдрiзняється: "Близько 90 вiдсоткiв слiв, якi ви використовуєте в текстi - це стандартна англiйська, або принаймнi ваш мiсцевий дiалект".
  Саме тому ми досi читаємо стенограму промови Джорджа Вашингтона перед вiйськами, виголошеної у XVIII столiттi, i повнiстю її розумiємо, i саме тому дiдусям i бабусям не потрiбен перекладач, коли вони надсилають електронного листа своїм онукам.
  Але спосiб нашого спiлкування - пунктуацiя (або її вiдсутнiсть), синтаксис, абревiатури, якi ми застосовуємо - залежить вiд контексту i засобу iнформацiї, за допомогою якого ми спiлкуємось. Непотрiбно змiшувати звичний стиль письма у текстi або в соцiальних мережах з тим, як ми будуємо речення в статтях для видань, тому що це зовсiм рiзнi речi.
  У Twitter, наприклад, емотикони i новомоднi способи пунктуацiї - це шлях до швидких та тонких нюансiв у висловлюваннi. Наприклад, ~ двi хвилястi риски ~ або крапки. мiж. словами. для. акцентування. Водночас ви навряд чи знайдете речення з малої лiтери та без пунктуацiї у New York Times, хоча дуже просто можете знайти таке речення у гумористичному постi на BuzzFeed.
  Як авторка BuzzFeed Style Guide, я розробила гнучкi iнструкцiї, якi можна застосовувати для важливих полiтичних новин, а також для бiльш легковажних постiв, якi публiкує наша платформа, наприклад, смiшних перелiкiв та статей про скандали знаменитостей, а також для наших повiдомлень у соцiальних мережах.
  
  Наприклад, ми з командою редакторiв вирiшили включити правило про те, що емотикони потрiбно додавати пiсля крапки, а не в серединi речення, тому що ми дiйшли згоди, що краще закiнчити речення так, як ви зробили б це зазвичай, а вже потiм застосовувати емотикон. Нашi стильовi настанови також включають докладнi роздiли про те, як правильно писати на серйознi теми, зокрема, про зґвалтування i суїцид.
  Мова змiнюється i поширюється завдяки випадку i зовнiшнiм факторам, зокрема, впливу iнтернету на сленг i загальноприйнятi абревiатури. (Думаю, що слова "завдяки" i "через" взаємозамiннi, оскiльки саме так ми застосовуємо цi вирази у мовi: використання одного замiсть iншого не впливає на яснiсть).
  Отже, хоча деякi зi знаменитих правил граматики та застосування слiв (наприклад, уникання пасивної форми дiєслова, правило про те, що речення нiколи не можна закiнчувати прийменником) бiльше не мають значення, це не означає, що ми ставимо пiд загрозу зрозумiлiсть тексту.
  Звичайно, нема потреби ставити тире в реченнi, що уточнює та включає дiєприслiвник, наприклад, у словосполученнi "успiшно виконаний план" - тому що дiєприслiвники за визначенням змiнюють слова, яким передують, але тире пiсля слова "успiшно" не було б причиною для хвилювання. Це словосполучення все одно дуже легко зрозумiти.
  Звiрившись зi стандартами свого видавництва, письменники та редактори мають покладатися на власну думку при зустрiчi з граматичними ребусами. Прескриптивiзм може зробити текст застарiлим або нудним. Це зовсiм не означає, що ми маємо пересипати свою прозу емотиконами або весь час додавати сленговi слова. Це означає, що завдяки методичному дотриманню правил застосування слiв ми пiдвищуємо нашi шанси успiшної комунiкацiї з читачами - прийменники в кiнцi речення i таке iнше. Дескриптивiзм рулить!
  
  Еммi Фавiлла - редакторка BuzzFeed та авторка книги "Свiт без "Кого"
  Десять способiв розставити книжки на вашiй полицi
  Кожен розставляє книжки по-своєму, адже книжкова полиця - це надзвичайно важливе мiсце в iндивiдуальному життєвому просторi будь-якої людини. Часто вона вiдбиває характер власника, розповiдає про його уподобання та культурний бекграунд. Пропонуємо вашiй увазi переклад статтi, в якiй письменниця Ханна Герсен розповiдає про власний досвiд органiзацiї книжкової полицi за рiзними принципами.
  Нещодавно я переїхала до нової квартири, завдяки чому тепер без жодного почуття провини можу поринути в свiй улюблений вид прокрастинацiї: переставляти книжки на полицях.
  На моїх старих полицях книжки були розставленi за чотирма основними жанрами: художня проза, нон-фiкшн, п"єси та поезiя. Художня лiтература розподiлялась за датою видання, документальна - за галуззю знань, п"єси та поезiя - у довiльному порядку. На новiй книжковiй полицi я дотримувалась принципу розподiлу на жанри, а в межах кожного з жанрiв спростила пошук i поставила книжки в алфавiтному порядку. Нудно, але ефективно. Проте важливим аспектом отримання радостi вiд реорганiзацiї книжкових полиць є застосування всiх можливостей, тому пропонуємо вашiй увазi 10 органiзацiйних стратегiй, якi стануть в нагодi, коли ви наступного разу переїжджатимете в нову квартиру, вирiшите позбутися непотрiбного або, як я, захочете вiдкласти нагальнi справи й зробити щось приємне.
  .
  Хронологiчний метод, за датою видання
  Як я вже зазначила, саме так я розставляла бiльшiсть своїх книжок останнi десять рокiв. Це показовий спосiб демонстрацiї вашої книжкової колекцiї на полицi, й для того, щоб зробити його ще бiльш показовим, я застосувала iдею з лiтературних мемуарiв (вже не пам"ятаю, чиї це були мемуари). Але цей метод був дiєвим для мене з двох причин: 1) коли я розставляла книжки на полицi у певному порядку, я краще запам"ятовувала iсторiю i краще розумiла, якi письменники писали та видавали книжки в одну епоху та, можливо, впливали один на одного; та 2) коли я додаю книжки до своєї колекцiї, вони зазвичай зовсiм новi, виданi нещодавно, i легше просто поставити їх з краю полицi, нiж шукати для них мiсце за алфавiтом.
  За кольором
  Якщо у вас багато книжок, це не надто рацiональний спосiб органiзацiї книжкового простору. Я знаю про це, тому що колись намагалась так зробити. У мене гарна пам"ять на обкладинки i я думала, що iнтуїтивно знаходитиму потрiбну книгу, i, окрiм цього, полицi виглядатимуть гарно. Я лише не врахувала, що iнодi книжковi корiнцi iншого кольору, нiж обкладинка. Я витрачала багато часу на пошуки книги, яка, як я була впевнена, червоного кольору, а потiм з"ясовувалось, що у неї синiй корiнець. Але якщо вам справдi подобається розставляти речi за кольорами райдуги й у вас небагато книжок, якi ви добре знаєте, це вiзуально ефектний спосiб упорядкування книжкових полиць.
  .
  Штучнi стоси
  Я бачила їх в журналах з дизайну i в чудовому лофтi "Нолiта", де великi арт-буки лежали нерiвними стосами на довгiй лавцi. Це нагадало менi - не без приємностi - сцену з фiльму "Великий Гетсбi", в якiй Нiк Карравей заходить до бiблiотеки Гетсбi й бачить, що сторiнки книжок не розрiзанi для читання. Отже, якщо у вас багато красивих книжок, якi ви просто хочете показати, штучнi стоси - це варiант для вас.
  
  .
  За темою/жанром
  Якщо ви колекцiонуєте книжки, присвяченi певнiй темi, або є великим прихильником певного жанру, це, мабуть, найлiпший спосiб розставити вашi книжки. Вiн також стане в нагодi, якщо ви погано пам"ятаєте назви й авторiв.
  Я розставляю документальну лiтературу за темами, тому що, на вiдмiну вiд художньої лiтератури, не завжди можу згадати авторiв нон-фiкшну i назви книжок. Мої теми: "Iсторiя", "Критика/Лiтературнi iнтереси", "Нью-Йорк" i "Мистецтво/Дизайн" (я вагалася, чи не видiлити мемуарам, листам i часописам окрему предметну галузь в межах нон-фiкшну, але зрештою вирiшила ставити їх на полицi з художньою лiтературою, тому що в бiльшостi випадкiв я цiкавлюсь мемуарами авторiв, твори яких менi подобаються). Деякi мої книжки не належать до жодної з цих категорiй i стоять вертикальним некласифiкованим стосом бiля арт-букiв.
  .
  За географiчним принципом
  Я нiколи не бачили людину, яка б розставляла книжки таким чином, але чому б i нi? Питання у тому, чи розставляєте ви книжки при застосуваннi географiчного принципу за мiсцем народження автора або за певним мiсцем, з яким автор асоцiюється? Наприклад, Джозеф Мiтчелл - це нью-йоркський чи пiвденний автор? А як щодо Ернеста Гемiнгвея? Середнiй Захiд, острiв Флорида-Кiс чи Iспанiя? Iнший варiант - розставити книги за мiсцем дiї, яке визначити дещо простiше, хоча в багатьох книжках дiя вiдбувається в декiлькох країнах та/або вигаданих мiстах. Компромiсне рiшення - видiлити мiсце на книжковiй полицi для певної географiчної областi.
  .
  За рiвнем важливостi та/або якiстю
  Це може стати гарним приводом для дискусiї з гостями. Також це гарний спосiб вбити час у дощовитий день.
  
  
  За принципом таємничостi
  Якщо ви не хочете, щоб хтось знав, що ви читаєте та/або не переймаєтесь через неможливiсть знайти свої книжки, можете розставити їх корiнцями до стiни. Завдяки цьому вашi полицi виглядатимуть рiвними та монохромними. Окрiм цього, людям буде складно позичати у вас книжки.
  .
  В алфавiтному порядку
  Це очевидний i найнуднiший спосiб, але вiн також i найбiльш дружнiй. Будь-хто, шукаючи книжку на вашiй полицi, зможе легко її знайти. Також цiкаво простежувати, якi письменники стоять поруч.
  
  .
  У довiльному порядку
  Ви взагалi не зобов"язанi розставляти свої книжки за певним принципом. Ви можете розставити їх у довiльному порядку, як Памела Пол, редакторка книжкового огляду "New York Times": "У безладi менi подобається елемент несподiванки та приємних знахiдок". Особисто я не застосовувала б цей метод у себе вдома, але менi подобається дивна сумiш книжок, якi можна знайти в пляжних будиночках, тому що там завжди iснують варiанти несподiваного вибору.
  .
  Автобiографiчний метод
  Ця iдея з"явилась пiсля перегляду фiльму "Фанатик" (High Fidelity) (за однойменним романом Нiка Горнбi). Пiсля розставання власник магазину платiвок Роб, який страждає вiд нещасного кохання, вирiшує реорганiзувати свою колекцiю за автобiографiчним принципом. Вiн розставляє свої записи у порядку, який лише вiн може зрозумiти, ключем до розумiння є його життєвий досвiд i особистi нав"язливi iдеї. Вiн пояснює другу: "Якщо я хочу знайти пiсню "Landslide" групи "Fleetwood Mac", я маю згадати, що купив її для когось наприкiнцi 1983-го року, але не вiддав з особистих причин".
  Тут можна заперечити, що кожна книжкова полиця, як i кожен лiтературний твiр, є автобiографiчною, навiть попри прикраси об"єктивної органiзацiї, але визнаю, що вбачаю ностальгiчнi принади в свiдомiй органiзацiї книжкового простору за етапами мого життя. Поки не знаю, як я зрештою розставлю свої книжки, але буде цiкаво повернутись подумки до всiх цих людей - родичiв, вчителiв, друзiв, письменникiв - якi вплинули на мiй вибiр книжок, предмети, якi я обрала, авторiв, яких я зустрiла, списки книжок, якi я скорочувала, i лiто, яке я проводила з книжками.
  Окрiм цього, я мала брати до уваги менш приємнi аспекти застосування книжкових полиць, наприклад, той факт, що певна кiлькiсть книжок назавжди залишиться непрочитаною, а iнша, бiльша частка, нiколи не буде прочитана знову, тому що мої сподiвання повернутись до них "одного дня" не мають нiчого спiльного з бажанням вiдновити стосунки з автором, але натомiсть це бажання повернутись до певного перiоду мого життя, або навiть до певної людини чи мiсця. Автобiографiчний принцип розставляння книжок - це подорож самодослiдження, ось чому я залишаю цей варiант для кризи середнього вiку - або, можливо, для переїзду в просторiшу квартиру.
  Сучасна польська лiтература: найважливiшi iмена
  28 квiтня український поет Лесь Белей прочитав у столичнiй книгарнi "Є" лекцiю про сучасну польську лiтературу, зазначивши, що зараз невiдомо, хто з перелiчених ним авторiв увiйде до майбутнього класичного канону, але опитування польських критикiв i лiтературознавцiв дозволило йому скласти список найбiльш значущих лiтераторiв сучасної Польщi. Читомо зiбрало для вас найцiкавiшi з цих авторiв.
  Стефан Хвiна
  В його творчостi представлений цiкавий культурний мiкс, серед iнших вiдомих романiв - "Золотий пелiкан" (2003 р.), iсторiя про те, як поважний викладач став жебраком, "Панна Фербелiн" (2011 р.), де бiблiйний сюжет обiграний на тлi ХIХ столiття, "Дружина президента" (2005 р.). У найвiдомiшому романi автора "Ганеман" (1995 р., укр. пер. 2010 р.), дiя вiдбувається у Гданську на стику польської та нiмецької культури з культурою репатрiантiв зi Схiдної Польщi.
  
  Ольга Токарчук
  
  Найважливiша сучасна польська авторка. Вона дебютувала у 1993 роцi з романом "Мандрiвка людей книги" (укр. пер. 2004 р.), герої якої вирушають в експедицiю за таємною книгою i знаходять любов. Повiсть "Е. Е." (1993 р.) - iсторiя про польсько-нiмецьку родину, представниця якої Ерна Ельцнер володiє здiбностями медiума. В ключi "лiтератури нових батькiвщин" написанi романи "Правiк та iншi часи" (1996 р., укр. пер. 2004 р.), "Останнi iсторiї" про топос польської провiнцiї. Змiною вектору для письменницi став роман про феномен та психологiю вiчної подорожi "Бiгуни" (2007 р., укр. пер. 2011 р.), детектив "Веди свiй плуг понад кiстками мертвих" (2009 р., укр. пер. 2011 р.), i епос "Книги Якова" (2014 р.), дiя якого вiдбувається в XVII столiттi на Подiллi, основна канва роману - iсторiя пророка-месiї Якуба Франка, навколо якої послiдовно обертаються багато iнших сюжетiв, в контекстi Речi Посполитої. Роман вiдзначається натуралiзмом, автор не прикрашає тогочаснi реалiї, одна з рецензiй на твiр називається "Двiстi рокiв самотностi", автора називають "польським Маркесом", а також порiвнюють iз Сенкевичем.
  
  Анджей Стасюк
  народився у Варшавi у 1960 р., у 1978 роцi переїхав у село Воловiц, де заснував видавництво "Чарне". Дебютна збiрка "Мури Геброну" (1992 р.) - цiкавий з лексичної точки зору твiр, написаний на польськiй фенi. Роман "Дев"ять" (1999 р., укр. пер. 2001 р.) - урбанiстичний твiр про Варшаву, молодiжнi тусовки. "Галицький цикл" включає три романи: "Галицькi оповiдання" (1995 р.), "Через рiку" (1996 р.), "Дукля" (1997 р.). Окрiм цього, Анджей Стасюк написав у спiвавторствi з Юрiєм Андруховичем книгу есеїв "Моя Європа" (2000 р., укр. пер. 2001 р.), подорожнi нотатки "Дорогою на Бабадаг" (2004 р., укр. пер. 2007 р.), "Схiд" (2014 р.).
  
  Кшиштоф Варга
  Живе у Варшавi та пише про це мiсто, самотнiсть його мешканцiв. Головнi теми його дебютного роману "Хлопцi не плачуть" (1996 р.) - це "бухло, сигарети та тьолки" (цитата з польської рецензiї). "Текiла" (2001 р.) - монолог плакувальника, який несе труну з тiлом барабанщика, роман про рок-сцену. "Каролiна" (2002 р.) - iсторiя про пошуки жiнки-фантома, "Надгробок з ластрико" (2007 р.) - фантастичний роман, герой якого розповiдає про самотнiсть своїх дiдусiв i бабусь, "Тирса" (2012 р.) - iсторiя п"ятдесятирiчного комiвояжера-маньяка, який подорожує Польщею й описує мешканцiв країни.
  
  Дорота Масловська
  У 2002 роцi написала роман, який став бестселером, про польських гопникiв мовою польських гопникiв "Вiйна польсько-руська пiд бiло-червоним прапором". "Руськi" у сприйняттi гопникiв - це всi люди зi Сходу, гопник боїться, що руськi прийдуть слiдом за цигарками й горiлкою i завоюють Варшаву. У романi викриваються страхи великого прошарку польського суспiльства. Роман "Павич королеви" (2005 р.) написаний у хiп-хоповому стилi.
  
  Iґнацiй Карпович
  Використовує рiзножанровi та рiзностильовi пiдходи. Роман "Не ало" (2006 р.) - це гротескний стьоб, гра з мовою, "Нова квiтка iмператора" (2007 р.) - квазiрепортаж про Ефiопiю, у романi "Жест" (2008 р.) критика вбачає скочування до поп-лiтератури, "Сонька" (2014 р.) - роман про польсько-бiлоруське пограниччя, герой якого, драматург, зустрiчається iз Сонькою, для якої всi подiї закiнчились Другою свiтовою вiйною. Автор балансує мiж поп-культурою i високою лiтературою.
  
  
  Ганна Краль
  Писала про Польщу, iсторiю Другої свiтової вiйни, допомогу євреям ("Встигнути до пана Бога"). У 1990 рр. вона працювала у "Газетi виборчiй" i навчала нове поколiння польських репортажистiв, до якого належить Марiуш Щигел (1966 р.), спецiалiст з Чехiї, який також написав книгу репортажiв про 1990 рр. в Польщi "Недiля, яка сталася в середу" (1996 р.), дослiдження про Чехiю "Зроби собi рай", "Ласка небесна" (Чехiя - бiльш атеїстична країна, в якiй iнший пiдхiд до iсторичного мiфу, немає пафосу i серйозностi).
  
  Вiтольд Шабловський
  Автор збiрки репортажiв "Вбивця з мiста абрикосiв" (2010 р.), а також "Наша нова ПНР", що являє собою своєрiдний експеримент: вiн зi своєю дружиною Iзабеллою Мейз прожив рiк, нiби повернувшись в 1981 рiк (використовуючи тогочасну технiку, читаючи тогочаснi газети). "Танцюючi ведмедi" (2014 р.) - збiрка репортажiв з Болгарiї та Румунiї, де згiдно iз законодавством Європейського Союзу ромiв вiдучують вiд традицiї муштрування ведмедiв.
  
  Яцек Денель
  Пише детективи, романiзованi iсторичнi бiографiї, детально вивчає iсторичний контекст. "Ляля" (2006 р., укр. пер. 2016 р.) - це iсторiя бабусi героя у докладному контекстi епохи. "Матiнка Мокрина" - роман про Мокрину Мечиславську, яка вдавала iз себе велику мученицю, яку катували росiяни через її вiдмову перейти з греко-католицької вiри у православ"я, але виявилась ошуканкою. "Сатурн" (2011 р., укр. пер. 2015 р.) - романiзована бiографiя Ф. Гойї.
  
  Бiблiотека як тренд: досвiд Хорватiї, Словенiї та Румунiї
  6-7 квiтня у Києвi вiдбувся Форум молодих бiблiотекарiв Української бiблiотечної асоцiацiї, iнiцiатором та органiзатором якого виступила Молодiжна секцiя УБА. Iноземнi гостi та молодi бiблiотекарi подiлилися своїм досвiдом модернiзацiї галузi, завдяки якiй бiблiотеки продовжують приваблювати читачiв. Читомо дiзналося про тренди бiблiотечної справи Хорватiї, Словенiї та Румунiї й записало найцiкавiше.
  Хорватiя
  У Хорватiї iснує велика мережа бiблiотек, що включає одну нацiональну бiблiотеку, 200 публiчних, понад 1 тисячу шкiльних i 6 унiверситетських. Нацiональна бiблiотека в Загребi - перша нацiональна бiблiотека Хорватiї, яка була заснована в 1607 роцi. У нiй зберiгається понад 3 мiльйони найменувань, у тому числi й рукописнi книги Х столiття, твори аудiовiзуального мистецтва та графiка.
  Тут працює онлайн-сервiс "Спитай у бiблiотекаря", через який здiйснюється взаємодiя бiблiотек на нацiональному i мiжнародному рiвнях. Проводяться освiтнi програми для користувачiв бiблiотек, щотижневi воркшопи та презентацiї, туристичнi екскурсiї по Нацiональнiй бiблiотецi (понад 1 тисячу туристiв щороку), програми для студентiв i представникiв iнших бiблiотек. Працюють тематичнi портали та вiртуальнi виставки, портал старих хорватських газет i журналiв.
  У 2015 роцi вiдкрився Нацiональний репозиторiй, в якому зберiгаються всi дипломнi роботи хорватських студентiв i дисертацiї. Бiблiотеки спiвпрацюють з Мiнiстерством культури та Мiнiстерством освiти, надають їм софт i данi для створення онлайн-виставок.
  Портал Хорватської наукової спiльноти забезпечує покращення доступу до наукової iнформацiї. Цей проект фiнансується Мiнiстерством освiти та Європейським Союзом. Його головна мета - надати можливiсть науковцям i студентам користуватися базами даних, забезпечувати можливостi пошуку всiх ресурсiв з одного джерела. Також працює портал iнтегрованої бiблiотечної системи, портал каталогiзацiї та квалiфiкацiї, портал для видавцiв i авторiв, який надає змогу вiдстежувати рух книг в усiх бiблiотеках країни й заробляти на цьому, оскiльки Мiнiстерство культури платить авторам за використання книжок.
  Словенiя
  Словенська бiблiотечна асоцiацiя налiчує понад 1300 регiональних бiблiотек. Її головна мета - покращення розвитку професiйної сфери бiблiотечних сервiсiв, пiдвищення ролi бiблiотеки у суспiльствi.
  У Словенiї працює 251 бiблiотека, з них 82 - академiчнi. Пiсля отримання диплому студенти також отримують i фiнансування вiд Дослiдницької асоцiацiї як гостьовi студенти. Вони пiдписують довгостроковi контракти з унiверситетами на здiйснення дослiджень та забезпечуються потрiбними грантами. Понад 5 тисяч молодих дослiдникiв здiйснюють пошук iнформацiї та наукових джерел, шукають посилання в статтях i книжках словенських бiблiотек.
  Бiблiотека унiверситету Мариборi пiдтримує освiтнi та науково-дослiднi програми, допомагає молодим науковцям знаходити потрiбнi джерела. Створений нею каталог "Codex+" об"єднує в собi бiблiографiчнi каталоги з базами даних та пропонує рiзноманiтнi iнструменти пошуку. Мобiльна версiя баз даних має налаштування "Моя бiблiотека", завдяки якому можна подовжити термiн користування матерiалом, переглянути iсторiю видачi книжок, зарезервувати матерiали, якi зберiгаються в iнших бiблiотеках.
  У Словенiї багато корисних бiблiотечних сервiсiв. Служба "UM.NIK" забезпечує одночасний пошук електронних i друкованих джерел, доступ до повних текстiв та iнформацiї про бiблiотечнi джерела. Сервiс "DKUM" - це об"єднаний доступ до електронних iнформацiйних джерел i докторських дисертацiй. "BASE" - доступ до академiчних документiв дослiдницьких iнституцiй.
  Депозитарiй надає можливiсть перегляду цифрових матерiалiв i спецiальних зiбрань, доступ до електронних книжок англiйською мовою. Електроннi книжки можна на деякий час завантажувати на читальнi пристрої за допомогою бездротового доступу, замовляти матерiали з бiблiотек, роздруковувати тексти з мiкроплiвок.
  Румунiя
  В бiблiотеках Румунiї проходять зустрiчi читачiв, якi хочуть подiлитись своєю поетичною та прозовою творчiстю. Щорiчний фестиваль видавцiв i книжковий ярмарок Axes Libre пропонує великий вибiр дитячої лiтератури й новинок, якими можна поповнити свою книжкову колекцiю.
  Бiблiотеки здiйснюють такi iнновацiйнi проекти, як: "Бiзнес для нас" - програма, яка допомагає пiдвищити свою конкурентоспроможнiсть i розпочати власний бiзнес; Сервiс "40+ - активний, iнформований, конкурентоспроможний" - комп"ютерний курс для користувачiв-початкiвцiв, яким бiльше, нiж 50-ти рокiв.
  Органiзацiя "Лiтня бiблiотека" iнiцiює роботу лiтературних кафе в паркових зонах, а також майстер-класiв з фотографiї, органiзовує рiзноманiтнi освiтнi програми. Одна з найуспiшнiших таких програм "Попередженi - значить захищенi", яка присвячена сексуальнiй освiтi пiдлiткiв 14-18 рокiв. Вона полегшує доступ до iнформацiї та поширює знання про сексуальне здоров"я.
  Популярна румунська бiблiотека George Baricu пропонує читачам сервiси роботи з мультимедiйними програмами й можливiсть створення мультимедiйного портфолiо. Сервiс "Tech Lab" - iнформацiйнi технологiї для молодi" надає можливiсть знайомитись з культурними цiнностями етнiчних меншин Румунiї через вiдео, фото та онлайн-комунiкацiю.
  Бiблiотека як мiсце вiдпочинку
  Якщо говорити загалом про європейськi бiблiотечнi тренди, то в Нiмеччинi бiблiотека - популярне мiсце зустрiчей i неформального спiлкування. В Штутгартi будiвля бiблiотеки схожа на вiдомий нам з дитинства Кубик Рубiка. В нiй постiйно вiдбуваються записи рекламних кампанiй та моднi фотосесiї. Там зберiгається графiка, колажi та твори сучасних фотографiв. За 25 євро страхового внеску твори художнього мистецтва можна брати на 8 тижнiв з правом подовження понад 6 разiв. До читацького квитка приєднана банкiвська картка, з якої знiмають вiдповiднi кошти.
  Бiблiотеки Великобританiї - це також мiсце неформального спiлкування молодi. Ранiше 70% простору там займали книжки, а тепер - вiдвiдувачi. У Великобританiї читацький квиток можна отримати через Iнтернет. 60% жителiв країни мають читацькi квитки, i бiблiотек там бiльше, нiж "Макдональдсiв". В межах нацiональної програми "Книжковий старт" читацькi квитки даруються й дiтям. Бiблiотеки спiвпрацюють з IТ-кав"ярнями, вiдвiдувачi яких поповнюють лави читачiв.
  У Фiнляндiї працює єдина мережа бiблiотек, в межах якої книгу можна взяти в однiй бiблiотецi, а подовжити термiн користування в iншiй. Iнформацiю про новi надходження можна отримувати електронною поштою або на мобiльний телефон. Користувачi мають можливiсть рекомендувати книги. Книжки можна обговорювати в групi на Фейсбуцi або на сайтi бiблiотеки. В торгових центрах стоять книжковi автомати, якi можна вiдкрити за допомогою читацького квитка.
  Британська газета The Guardian уклала власний рейтинг зi 100 книжок, виданих протягом 21 столiття, якi, на думку редакцiї, найбiльше заслуговують уваги читачiв. Перелiк опублiкований на сайтi видання.
  
  1. "Вовчий зал" Гiларi Ментел / Wolf Hall by Hilary Mantel (2009)
  Ментел публiкувала книги чверть столiття до того, як створила проект, який принiс їй феноменальну популярнiсть, третя частина трилогiї, "Дзеркало i свiтло", вийде наступного березня.
  
  Якщо ви почнете читати її iсторiю сходження Томаса Кромвеля при дворi Тюдорiв, докладну картину створення нової Англiї та самостворення людини нового типу, ви потрапите у потiк її авторитарного теперiшнього часу, якому неможливо чинити опiр, i раптом помiтите, що дивитесь на свiт очима героя її книги.
  
  Деталi оповiдi чуттєво яскравi, мова свiжа, мов фарби нової картини, але також дуже важливе її дослiдження влади, долi та успiху в постiйному дiалозi з нашою епохою, тому що нас створює i формує минуле. За словами авторки, в цiй книзi вона хотiла передати "вiдчуття iсторiї, яка слухає та говорить iз собою".
  
  2. "Галаад" Мерiлiн Робiнсон / Gilead by Marilynne Robinson (2004)
  Медитативний i глибоко фiлософiчний роман Робiнсон - це iсторiя, яку розповiдають написанi в 1950 рр. листи старого священика Джона Еймса до свого юного сина, який подорослiшає, коли його батько вже цього не побачить, i вестиме односторонню розмову з мертвим: "Поки ти читаєш цей лист, я безсмертний, у певному сенсi бiльш живий, нiж коли-небудь був".
  
  Це книга про спадок, щоденник про Америку, яка вже нiколи не повернеться, нагадування про сумну ефемерну красу, яку можна знайти в повсякденностi. Як пiдсумовує Еймс для сина i для себе: "Iснують тисячi причин для того, щоб прожити це життя, кожної з них достатньо".
  
  3. "Час секонд-хенд" Свiтлана Алексiєвич / Secondhand Time by Svetlana Alexievich (2013), translated by Bela Shayevich (2016)
  Бiлоруська нобелiвська лауреатка записала тисячi годин свiдчень простих людей, щоб створити цю усну iсторiю Радянського Союзу та його зникнення. Письменники, офiцiанти, лiкарi, вiйськовi, колишнi "аппаратчики" Кремля, колишнi в"язнi ГУЛАГу: всi отримали можливiсть розповiсти свою iсторiю, подiлитися своїм гнiвом через зраду i турботами переходу до капiталiзму. Незабутня книга, акт катарсису i водночас прояв глибокої емпатiї.
  
  4. "Не вiдпускай мене" Кадзуо Iшiгуро / Never Let Me Go by Kazuo Ishiguro (2005)
  З 1989 року, коли вийшов удостоєний Букерiвської премiї роман "Залишок дня", до 2015 року, коли був опублiкований роман "Похований велетень", нобелiвський лауреат Iшiгуро писав глибокi та загадковi алегорiї на теми iсторiї, нацiоналiзму та мiсця особистостi у свiтi, що завжди перебуває поза межами нашого розумiння.
  
  Його шостий роман, iсторiя про любовний трикутник людей-клонiв в альтернативнiй Англiї 1990-х, є витонченим натяком на його дослiдження смертi, втрати i того, що значить бути людиною.
  
  5. "Аустерлiц" В. Г. Зебальд / Austerlitz by WG Sebald (2001), translated by Anthea Bell (2001)
  Зебальд загинув в автокатастрофi у 2001 роцi, але його роман, сумiш фактiв та художньої лiтератури, що iгнорує закони жанру, гостре вiдчуття морального значення iсторiї та переплетення внутрiшнiх i зовнiшнiх подорожей має величезний вплив на сучасний лiтературний ландшафт. Його останнiй твiр, сповнена алюзiй iсторiя життя однiєї людини, несамовито i яскраво зображає єврейську дiаспору i втрачене ХХ столiття.
  
  
  
  6. "Янтарне скло" Фiлiп Пулман / The Amber Spyglass by Philip Pullman (2000)
  
  
  Дитяча художня лiтература досягла зрiлостi, коли остання книга трилогiї Пулмана "Темнi матерiї" стала першою книгою для юних читачiв, що отримала премiю "Книга року Вiтбред". Пулман iз запалом уяви i смiливiстю оповiдача розповiдав про найважливiшi теми: релiгiя, свобода волi, тоталiтарнi структури i людська жага знань, бунт i дорослiшання.
  
  
  
  У цьому романi боротьба Азрiеля проти Володаря досягає кульмiнацiї, Лiра та Вiлл подорожують в Землi Мертвих, а Мерi дослiджує таємничi елементарнi частинки, на честь яких названа нова трилогiя "Книга пилу". Комерцiйний успiх романiв Джоан Роулiнг, пiдсилений голлiвудськими екранiзацiями, мiг оминути книги Пулмана, але його витончена переробка "Втраченого раю" допомогла дорослим читачам позбутися нiяковостi через те, що вони читають романи для дiтей, i видавцi не пожалкували.
  
  
  
  7. "Мiж свiтом i мною" Та-Нехiсi Коутс / Between the World and Me by Ta-Nehisi Coates (2015)
  
  
  Завдяки емоцiйним роздумам Коутса про те, що значить бути в наш час чорним американцем, вiн став одним з найважливiших iнтелектуалiв i письменникiв країни. Вiн - син колишнього члена органiзацiї "Чорнi пантери", який вирiс на жорстоких вулицях Балтiмора, його голос кидає виклик, але водночас сповнений поезiї.
  
  
  
  Роман "Мiж свiтом i мною" написаний у формi листа до його сина-пiдлiтка та розповiдає про повсякденну реальнiсть расової несправедливостi та полiцейське свавiлля, про iсторiю рабства i громадянську вiйну. Автор пише, що бiлi люди нiколи не пам"ятатимуть "масштаб крадiжки, яка їх збагатила".
  
  
  
  8. "Осiнь" Алi Смiт / Autumn by Ali Smith (2016)
  
  
  Смiт почала писати свiй "Сезонний квартет", блискавично виданий експеримент, який досi триває, на тлi референдуму щодо ЄС. Створений в результатi експерименту "перший роман про Брекзiт" - це не просто моментальний знiмок Британiї, яка щойно вiддiлилася, а заслiплююче дослiдження любовi та мистецтва, часу i мрiй, життя i смертi, створене з притаманною їй винахiдливiстю та дотепнiстю.
  
  
  
  9. "Хмарний атлас" Девiд Мiтчелл / Cloud Atlas David Mitchell (2004)
  
  
  Епiчний роман, завдяки якому Мiтчелл став знаменитим, це книга-матрьошка, де одна iсторiя мiститься в iншiй та впевнено охоплює рiзнi столiття i жанри. Вiд iсторiї мореплавця ХIХ столiття до iсторiї часiв зникнення цивiлiзацiї, ядернi iнтриги 1970-х та розповiдь клона з майбутнього - цi карколомнi наративи тонко переплiтаються, пiдкреслюючи вiдлуння та повтори грандiозної людської симфонiї.
  
  
  
  10. "Половина жовтого сонця" Чiмаманда Нгозi Адiчi / Half of a Yellow Sun by Chimamanda Ngozi Adichie (2006).
  
  
  Коли нiгерiйська письменниця Адiчi зростала, вiйна у Бiафрi "охопила все". Її масштабний експресивний роман, удостоєний премiї Оранж, зображає полiтичну та особисту боротьбу учасникiв конфлiкту та дослiджує жорстоку спадщину колонiалiзму в Африцi.
  
  
  
  Ольга Токарчук, польська письменниця, есеїстка, авторка сценарiїв, поетка, психологиня, яка виросла у мiстi Сулехув у родинi вихiдцiв з України, цьогорiч стала лауреаткою Нобелiвської премiї з лiтератури i вже встигла прочитати традицiйну для переможцiв нобелiвську лекцiю. Публiкуємо повний текст її виступу у стiнах Шведської академiї, перекладений Ольгою Брагiною спецiально для Читомо.
  Радiо як вiкно у зовнiшнiй свiт
  Перша фотографiя, яка стала моїм свiдомим досвiдом - це свiтлина моєї матерi до мого народження. На жаль, вона чорно-бiла, тому багато деталей втраченi, вони перетворилися на сiрi тiнi. Свiтло м"яке i дощове, немов весною, мабуть, воно проникає через вiкно та наповнює кiмнату ледве вловимим сяйвом. Моя мама сидить бiля нашого старого радiо, це модель з зеленим циферблатом i двома ручками налаштування - одна для регулювання звуку, iнша - для пошуку станцiї. Пiзнiше радiо стало найкращим компаньйоном мого дитинства: завдяки йому я дiзналася про iснування космосу.
  
  Пiсля повороту ручки з чорного дерева тонкi вусики антени змiнювали положення i ловили рiзноманiтнi станцiї - Варшава, Лондон, Люксембург i Париж. Але iнодi звук затинався, немов мiж Прагою та Нью-Йорком або Москвою та Мадридом вусики антени потрапляли в чорнi дiри. Коли це траплялося, мурашки страху вкривали мою спину. Я вiрила, що через це радiо зi мною говорять рiзнi сонячнi системи i галактики, крiзь трiск i клацання, надсилають менi важливу iнформацiю, яку я ще не могла розшифрувати.
  
  Коли в дитинствi я дивилась на цю свiтлину, то була впевнена, що мама шукає мене, налаштовуючи наш радiоприймач. Немов чутливий радар, вона проникала в безкiнечнi сфери космосу, щоби з"ясувати, коли i звiдки я прибуду. Її зачiска i вбрання (з великим матроським комiром) свiдчать про те, що фотографiю зробили на початку шiстдесятих. Жiнка трохи схилена, дивиться кудись за межi рами й бачить щось, що невидиме для всiх, хто дивився на свiтлину потiм. У дитинствi я уявляла, що вона дивиться у час. Фактично на свiтлинi нiчого не вiдбувається - це фотографiя стану, а не процесу. Жiнка сумна, здається, що вона занурена в думки - повнiстю занурена.
  
  Коли я пiзнiше питала в неї про цей сум - я питала про це багато разiв, завжди отримуючи однакову вiдповiдь - мама вiдповiдала, що сумувала через те, що я ще не народилася, а вона вже скучила за мною.
  
  "Як ти могла скучити за мною, якщо мене ще не було?", - питала я.
  
  Я знала, що скучають за тими, кого втратили, що тугу спричиняє втрата.
  
  "Але може бути навпаки, - вiдповiдала вона. - Якщо ми скучаємо за людиною, це означає, що вона є".
  
  Ця коротка розмова десь у селищi захiдної Польщi наприкiнцi шiстдесятих, розмова мiж мамою та мною, її маленькою дитиною, завжди спливає в моїй пам"ятi й дає менi запас сили, що пiдтримує мене протягом всього життя. Вiн пiдiймає моє iснування над звичною матерiальнiстю свiту, поза межами шансу, поза причинами, наслiдками й законами ймовiрностi. Вона перенесла моє iснування за межi часу, у солодкi сфери вiчностi. Своїм дитячим розумом я тодi зрозумiла, що iснує багато речей, якi я ранiше не могла уявити. I що навiть якби я мала сказати: "Я загубилася", я все одно мала б почати зi слова "Я" - найважливiшого i найдивнiшого слова у свiтi.
  
  Таким чином молода жiнка, яка нiколи не була релiгiйною, дала менi щось, що вiдоме як душа, подарувавши менi найкращого нiжного оповiдача у свiтi.
  Iнформацiйний шум i персональнi iсторiї
  Свiт - це тканина, яку ми створюємо щодня на величезних ткацьких станках з iнформацiї, дискусiй, фiльмiв, книг, чуток, невеликих анекдотiв. У наш час цi ткацькi станки надзвичайно великi - завдяки iнтернету майже кожен може взяти участь у процесi, перебираючи на себе вiдповiдальнiсть або нi, з любов"ю або з ненавистю, на краще або зi злими намiрами. Коли ця iсторiя змiнюється, змiнюється свiт. У цьому сенсi свiт складається зi слiв.
  
  Отже, надзвичайно важливо, як ми думаємо про свiт i - можливо, навiть важливiше - як ми про нього розповiдаємо. Подiя, про яку не розповiли, перестає iснувати i зникає. Це факт, добре вiдомий не лише iсторикам, але i (можливо, краще за все) полiтикам та тиранам. Тi, хто створює тканину iсторiї, несуть вiдповiдальнiсть.
  
  Здається, наша нинiшня проблема полягає у вiдсутностi готових iсторiй не лише для майбутнього, але навiть для конкретного сьогодення, для надшвидких трансформацiй сучасного свiту. Нам бракує мови, нам бракує точок зору, метафор, мiфiв i нових iсторiй. Хоча ми бачимо нещодавнi спроби запрягти iржавi iсторiї-анахронiзми, що не можуть пасувати майбутньому, в уяву майбутнього, з певнiстю можна сказати, що дещо старе, яке краще за нове, - це нiщо або намагання подолати обмеженiсть наших горизонтiв. Словом, нам бракує нових способiв розповiсти iсторiю свiту.
  
  Ми живемо в реальностi полiфонiчних iсторiй вiд першої особи, i з усiх сторiн чуємо полiфонiчний шум. Пiд розповiддю вiд першої особи я маю на увазi iсторiю, яка рухається вузькою орбiтою особистостi оповiдача, що бiльш чи менш безпосередньо пише про себе i через себе. Ми визначили, що цей тип iндивiдуалiзованої точки зору, цього голосу вiд себе - найбiльш природний, людський i чесний, навiть якщо вiн утримується вiд ширшої перспективи. Розповiдь вiд першої особи, яка сприймається таким чином - це створення абсолютно унiкального вiзерунка, єдиного у своїй унiкальностi: це вiдчуття свободи особистостi, усвiдомлення себе i своєї долi. Але також це означає протидiю особистостi та свiту, i з часом ця протидiя може зробити вас чужими.
  
  На мою думку, розповiдь вiд першої особи дуже характерна для сучасної оптики, в якiй iндивiдуум виконує роль суб"єктивного центру всесвiту. Захiдна цивiлiзацiя значною мiрою ґрунтується i покладається на дослiдження особистостi, що є одним з наших найважливiших мiрил реальностi. Тут людина - провiдний актор, i її судження - хоча воно одне з багатьох - завжди сприймається серйозно. Iсторiї вiд першої особи виявились одним з найвеличнiших винаходiв людської цивiлiзацiї: їх читають з глибокою пошаною та повною довiрою. Цей тип iсторiї, коли ми бачимо свiт очима особистостi, не схожої на будь-яку iншу, формує особливий зв"язок з оповiдачем, який просить свого слухача стати на його унiкальне мiсце.
  
  Важливiсть iсторiй вiд першої особи для лiтератури i людської цивiлiзацiї важко переоцiнити - вони повнiстю змiнили iсторiю свiту, вiдтепер це бiльше не мiсце дiї героїв та богiв, на яких ми не маємо жодного впливу, а радше мiсце для таких людей, як ми, з особистими iсторiями.
  
  Легко iдентифiкувати себе з людьми, якi схожi на нас, якi створюють мiж оповiдачем iсторiї та її читачем або слухачем новий вид емоцiйного взаєморозумiння на основi емпатiї. Це зближує i руйнує кордони: читаючи роман, дуже легко перестати помiчати межi особистостi оповiдача i читача, i так званий "поглинаючий роман" справдi передбачає розмивання кордонiв - оскiльки читач, завдяки емпатiї, на деякий час стає оповiдачем. Таким чином лiтература стала полем обмiну досвiдами, агорою, де кожен може розповiсти про свою долю або дати слово своєму "альтер его". Отже, це демократичний простiр - будь-хто може висловитись, кожен може створити голос для себе. Ще нiколи в iсторiї людства стiльки людей не були письменниками i оповiдачами. Варто лише ознайомитись зi статистикою, щоб у цьому переконатися.
  
  На книжкових ярмарках я бачу, як багато книжок, що видають у свiтi, пов"язанi саме з цим - з особистiстю автора. Iнстинкт висловлювання може бути таким же сильним, як i iншi iнстинкти, що захищають наше життя - i вiн найповнiше проявляється в мистецтвi. Ми хочемо, щоб нас помiтили, ми хочемо почуватися винятковими. Iсторiї типу "Я збираюся розповiсти вам свою iсторiю", або "Я збираюся розповiсти вам iсторiю своєї родини", або навiть просто "Я збираюся розповiсти вам, де я був" сьогоднi належать до найпопулярнiшого лiтературного жанру. Це масштабний феномен також тому, що сьогоднi всi ми маємо доступ до письма, i багато людей отримали можливiсть, ранiше доступну небагатьом, висловлюватися за допомогою слiв та iсторiй.
  
  Парадоксальним чином ця ситуацiя нагадує хор, який складається лише з солiстiв, голоси змагаються за увагу, всi йдуть схожими шляхами, перекрикуючи один одного. Ми знаємо все, що можна дiзнатися про них, ми можемо iдентифiкувати себе з ними та досвiдом їхнього життя, немов воно - наше власне. Але буває й таке, що читацький досвiд неповний, вiн розчаровує. Виявляється, що висловлювання авторського "я" не завжди гарантує унiверсальнiсть. Здається, ми втрачаємо важливий вимiр iсторiї - алегорiю. Герой алегорiї - людина, яка живе за певних iсторичних i географiчних умов, i водночас вона виходить за межi цих конкретних обставин, перетворюється на Унiверсальну Людину Свiту.
  
  Коли читач стежить за чиєюсь iсторiєю, про яку йдеться в романi, вiн може iдентифiкувати себе з долею персонажа i сприймати його ситуацiю як свою власну, а в алегорiї вiн має повнiстю вiдмовитися вiд своєї унiкальностi й стати Унiверсальною Людиною. Пiд час цiєї складної психологiчної операцiї алегорiя унiверсалiзує наш досвiд, знаходить спiльний знаменник для дуже рiзних доль. Те, що алегорiя зникла з нашого поля зору, свiдчить про нашу нинiшню безпораднiсть.
  
  Щоб не втонути в океанi назв i прiзвищ авторiв, ми почали дiлити тiло лiтературного левiафана на жанри, якi ми сприймаємо як рiзнi види спорту, де письменники - спецiально тренованi гравцi.
  
  Загальна комерцiалiзацiя лiтературного ринку призвела до розподiлу на галузi - тепер проходять ярмарки та фестивалi того чи iншого типу лiтератури, повнiстю окремi, вони створюють коло читачiв, якi прагнуть сховатися вiд свiту з детективом, фентезi або науковою фантастикою. Важливою характеристикою цiєї ситуацiї є те, що розподiл, створений для допомоги продавцям книг i бiблiотекарям в органiзацiї книжкових полиць, а також читачам, яким було важко орiєнтуватися у величезнiй кiлькостi книжок, натомiсть перетворився на абстрактнi категорiї, до яких не лише вiдносять iснуючi твори, але i вiдповiдно до яких починають писати автори. Жанровi твори все бiльше схожi на форму для випiчки, яка створює дуже схожi результати, їхня передбачуванiсть вважається чеснотою, їхня банальнiсть вважається досягненням. Читач знає, чого очiкувати, i отримує саме те, чого хотiв.
  
  Я завжди iнтуїтивно противилась цим правилам, тому що вони призводять до обмеження авторської свободи, до нехтування експериментами й трансгресiєю, якi фактично є необхiдними якостями будь-якого твору. Вони повнiстю виключають з творчого процесу оригiнальнiсть, без якої мистецтво втрачається. Гарна книга не повинна бути схожою на всi iншi книги свого жанру. Розподiл на жанри - результат комерцiалiзацiї лiтератури в цiлому та її сприйняття як продукту для продажу з цiлою фiлософiєю створення бренду, визначення цiльової аудиторiї та iншими аналогiчними винаходами сучасного капiталiзму.
  Свiт мислить серiалами
  Сьогоднi ми iз задоволенням можемо спостерiгати за появою абсолютно нового способу розповiдi про iсторiю свiту, втiленого у серiалах, приховане завдання яких - ввести нас у транс. Звiсно, цей вид розповiдi давно iснував у мiфах та поемах Гомера, i Геракл, Ахiлл та Одiссей - герої серiалiв. Але нiколи ранiше цей тип розповiдi не займав так багато мiсця i не мав такого потужного впливу на колективну уяву. Першi два десятилiття двадцять першого столiття беззаперечно належать серiалам. Їхнiй вплив на способи розповiдi iсторiй свiту (i, вiдповiдно, на те, як ми розумiємо iсторiю) революцiйний.
  
  У сучаснiй версiї серiали не лише розширили нашу участь в iсторiї з точки зору часу, завдяки рiзним темпам, вiдгалуженням та аспектам, але також встановили свої правила. Оскiльки у багатьох випадках завдання серiалу - якомога довше утримувати увагу глядача, iсторiя серiалу множить вiдгалуження сюжету, переплiтаючи їх найбiльш неймовiрним чином, їх так багато, що, коли все заплутується, серiал повертається до нарративного прийому щасливої розв"язки Deus ex machina, який застосовувався в старих операх. Створення нових серiй часто передбачає повну ситуативну змiну психологiї персонажiв, щоб вони бiльше пасували до нових подiй сюжету. Герой, який спочатку був благородним i стриманим, стає злопам"ятним i жорстоким, другорядний персонаж перетворюється на головного, а головний герой, до якого ми вже прив"язалися, втрачає значення або просто повнiстю зникає, що нас дуже засмучує.
  
  Потенцiйнi зйомки нового сезону вимагають вiдкритих фiналiв, у яких жодним чином не може виникнути або пролунати ця таємнича рiч - катарсис, який ранiше був досвiдом внутрiшньої трансформацiї, завершення i задоволення вiд участi в подiях розповiдi. Таке закiнчення, а не висновок - постiйне перенесення винагороди, якою є катарсис - робить глядачiв залежними, гiпнозує їх. Перервана розповiдь, створена багато рокiв тому i добре вiдома з казок Шахерезади, у наш час гордо повертається в серiалах, змiнюючи нашу суб"єктивнiсть та спричиняючи неймовiрний психологiчний ефект, вириваючи нас з нашого життя i гiпнотизуючи, як стимулятор. Водночас серiали вписуються у новий швидкий i безладний ритм життя, його хаотичну комунiкацiю, нестабiльнiсть i плиннiсть. Ця форма розповiдi, ймовiрно, передбачає один з найбiльш креативних пiдходiв до пошуку нової формули.
  
  У цьому сенсi у серiалах вiдбувається серйозна робота зi створення iсторiй майбутнього, переформатування iсторiї таким чином, щоб вона пасувала нашiй новiй реальностi.
  
  Але найголовнiше, що ми живемо у свiтi надто великої кiлькостi суперечливих, взаємовиключних фактiв, якi б"ються мiж собою, не шкодуючи сил.
  
  Нашi предки вiрили, що доступ до знань не лише принесе людям щастя, процвiтання, здоров"я i багатство, але також створить суспiльство на засадах рiвностi та справедливостi. На їхню думку, у свiтi не вистачало поширеної мудростi, яка природним чином з"явиться завдяки iнформацiї.
  
  Ян Амос Коменський, видатний педагог сiмнадцятого столiття, винайшов термiн "пансофiзм" для позначення iдеї потенцiйного безмежного унiверсального знання, яке має включати всю можливу iнформацiю. Це була мрiя про iнформацiю, доступну кожному. Завдяки доступу до фактiв про свiт, чи не перетвориться неписьменний селянин на рефлексуючу особистiсть, яка усвiдомлює себе i свiт? Чи не означає легкий доступ до знань те, що люди стануть чутливими, почнуть керуватися в життi принципами самоконтролю та мудростi?
  
  Коли з"явився iнтернет, здавалося, що ця iдея нарештi буде повнiстю реалiзована. Вiкiпедiя, якою я захоплююся i яку пiдтримую, могла б здатися Коменському i багатьом фiлософам-однодумцям втiленням мрiї людства - тепер ми можемо створювати й отримувати величезнi запаси фактiв, якi безперервно постачають i оновлюють, з демократичним доступом майже з усiх куточкiв планети.
  
  Втiлена мрiя завжди розчаровує. Виявилося, що ми не можемо справитися з цим величезним масивом iнформацiї, яка, замiсть того, щоб об"єднувати, узагальнювати i звiльняти, роз"єднує, зачиняє в iндивiдуальних бульбашках, створює багато iсторiй, якi не поєднуються або навiть вiдкрито ворогують мiж собою.
  
  Навiть бiльше, iнтернет, який повнiстю та бездумно регулюється ринковими процесами й належить монополiстам, контролює масиви даних, якi використовуються не згiдно з принципами пансофiзму (для ширшого доступу до iнформацiї), а, навпаки, перш за все для програмування поведiнки користувачiв, як нам вiдомо завдяки справi Cambridge Analytica. Замiсть того, щоб прислухатися до гармонiї свiту, ми слухаємо какофонiю звукiв, нестерпний галас, в якому ми у вiдчаї намагаємося спiймати тихiшу мелодiю, хоча б слабку долю. Знаменита цитата Шекспiра ще нiколи так не пасувала до нової какофонiчної реальностi: все частiше iнтернет - це iсторiя, яку розповiв iдiот, сповнена галасу i шаленства.
  
  На жаль, дослiдження полiтологiв також суперечать мiркуванням Яна Амоса Коменського, якi ґрунтувалися на переконаннi, що завдяки унiверсальному доступу до iнформацiї полiтики стануть бiльш помiркованими i будуть приймати рацiональнiшi рiшення. Але виявилось, що все не так просто. Обсяги iнформацiї можуть бути надмiрними, її складнiсть вмикає захиснi механiзми - вiд заперечення до витiснення, навiть вiдхiд до простих принципiв спрощення, iдеологiчного, партiйного мислення.
  Художня лiтература втрачає довiру
  Категорiя фейкових новин ставить новi питання про те, що таке художня лiтература. Читачi, яких постiйно обдурювали, дезiнформували та вводили в оману, починають повiльно набувати особливої невротичної iдiосинкразiї. Реакцiєю на таке виснаження через вигадки може бути величезний успiх нон-фiкшну, який кричить нам у цьому iнформацiйному хаосi: "Я розповiм вам правду, нiчого, крiм правди" та "Моя iсторiя ґрунтується на фактах!".
  
  Художня лiтература втратила довiру читачiв, коли брехня стала небезпечною зброєю масового ураження, навiть якщо вона i досi - примiтивний iнструмент. Менi часто ставлять це скептичне запитання: "Те, що ви написали - це правда?". I щоразу я вiдчуваю, що це питання є передвiсником кiнця лiтератури.
  
  Це питання, невинне з точки зору читачiв, звучить для письменника справдi апокалiптично. Що я маю вiдповiсти? Як я маю пояснити онтологiчний статус Ганса Касторпа, Анни Каренiної або Вiннi-Пуха?
  
  Я вважаю цей тип читацької цiкавостi регресом цивiлiзацiї. Це - величезне знецiнення нашої багатовимiрної здатностi (конкретної, iсторичної, але також символiчної та мiфiчної) брати участь у ланцюгу подiй, який називається нашим життям. Життя створюється з подiй, але лише тодi, коли ми здатнi iнтерпретувати їх i надати їм сенс, вони перетворюються на досвiд. Подiї - це факти, але досвiд - це щось невимовно iнше. Саме досвiд, а не подiї, формує матерiю нашого життя. Досвiд - це факт, який був iнтерпретований i залишився у пам"ятi. Також вiн ґрунтується на певному фундаментi нашого мислення, на глибиннiй структурi сенсiв, на основi якої ми можемо розгорнути сюжет власного життя та ретельно його вивчити. Я вiрю, що мiф виконує функцiю цiєї структури. Всi знають, що мiфологiчнi подiї нiколи не вiдбувалися в реальностi, але вони вiдбуваються весь час. Тепер вони тривають не лише в пригодах античних героїв, але також прокладають собi шлях у поширенi та популярнi сюжети сучасних фiльмiв, iгор та лiтературних творiв. Життя мешканцiв гори Олiмп перейшло в серiал "Династiя", а подвиги героїв тепер здiйснює Лара Крофт.
  
  У цьому палкому роздiленнi на правду i вигадку, iсторiї нашого досвiду, якi створює лiтература, мають свiй власний вимiр.
  
  Я нiколи не була в захватi вiд будь-якого прямого роздiлення лiтератури на художню прозу i нон-фiкшн, оскiльки потрiбно розумiти, що це роздiлення декларативне i довiльне. В океанi визначень художньої лiтератури я обрала найстарiше, яке подобається менi найбiльше i належить Аристотелю. Художня лiтература - це завжди рiзновид правди.
  
  Також менi здається переконливим визначення рiзницi мiж правдивою iсторiєю i вигаданим сюжетом, яке сформулював Едвард Морган Форстер. Вiн стверджував, що коли ми кажемо: "Король i королева померли", це iсторiя, а коли ми кажемо: "Король помер, а потiм королева померла вiд горя", це сюжет. Будь-яка белетризацiя включає перехiд вiд запитання "Що було потiм?" до спроби зрозумiти iсторiю на пiдставi нашого людського досвiду: "Чому все вiдбулось саме так?".
  
  Лiтература починається з цього "чому", навiть якщо нам доводиться знову i знову вiдповiдати на це запитання "не знаю".
  
  Лiтература ставить запитання, на якi неможливо вiдповiсти за допомогою Вiкiпедiї, тому що вони виходять за межi простої iнформацiї та подiй, а також апелюють безпосередньо до нашого досвiду.
  
  Але, можливо, роман i лiтература в цiлому на наших очах стають чимось справдi маргiнальним у порiвняннi з iншими формами розповiдi. Вага образу та нових форм досвiду, що передається безпосередньо - фiльм, фотографiя, вiртуальна реальнiсть - стане конкурентною альтернативою традицiйному читанню. Читання - досить складний психологiчний процес сприйняття. Якщо спростити: найскладнiший для розумiння контент концептуалiзують i вербалiзують, перетворюючи на знаки й символи, а потiм "декодують" з мови у досвiд. Це вимагає певної iнтелектуальної компетенцiї. I, понад усе, це вимагає уваги й зосередження, якi все рiдше зустрiчаються у сучасному надзвичайно розсiяному свiтi.
  
  Людство пройшло довгий шлях передачi особистого досвiду - вiд усних розповiдей, якi покладалися на живе слово i людську пам"ять, через революцiю Гутенберга, коли iсторiї почали поширювати у друкованiй формi, таким чином фiксуючи та кодифiкуючи їх, щоб вiдтворювати без змiн. Основним результатом стало те, що ми почали ототожнювати мислення з мовою i письмом. Сьогоднi ми переживаємо революцiю аналогiчного масштабу, коли досвiд можна передавати безпосередньо, без звернення до друкованого слова.
  
  Бiльше немає жодної потреби вести щоденник подорожей, якщо ви можете просто зробити свiтлини й надiслати їх через соцiальнi мережi свiту, одразу всiм. Бiльше немає потреби писати листи, тому що легше зателефонувати. Навiщо писати великi романи, якщо натомiсть можна ввiмкнути серiал? Замiсть того, щоб поїхати на зустрiч з друзями, краще пограти в комп"ютерну гру. Тягнетесь до автобiографiї? У цьому немає сенсу, тому що я стежу за життям зiрок в Instagram й знаю про них все.
  
  Головний опонент тексту сьогоднi - навiть не зображення, як ми думали у двадцятому столiттi, хвилюючись через вплив телебачення i кiно. Натомiсть це абсолютно iнший вимiр свiту, який впливає безпосередньо на нашi вiдчуття.
  Намацати реальний свiт
  Я не маю на метi передати загальне бачення кризи розповiдi iсторiй у свiтi. Але мене часто турбує вiдчуття, що свiт щось втрачає - якщо сприймати його через екран i додатки, вiн стає дещо нереальним, вiдстороненим, двовимiрним, i, дивним чином, неописаним, хоча знайти будь-яку iнформацiю надзвичайно легко. Сьогоднi хвилюючi слова "хтось", "щось", "десь", "колись" можуть здаватися бiльш ризикованими, нiж дуже конкретнi й чiткi iдеї, якi висловлюють з повною впевненiстю - наприклад, "земля пласка", "вакцинацiя вбиває", "змiни клiмату - це нонсенс" або "демократiя бiльше не перебуває пiд загрозою нiде у свiтi". "Десь" люди тонуть, коли намагаються перетнути море. "Десь" "колись" була "якась" вiйна. У повенi iнформацiї iндивiдуальнi повiдомлення втрачають свої контури, розсiюються в нашiй пам"ятi, стають нереальними й зникають.
  
  Потокам дурниць, жорстокостi, мови ненавистi й зображень насильства вiдчайдушно намагаються протиставити рiзноманiтнi "гарнi новини", але вони не можуть подолати болiсне враження, яке менi важко сформулювати - зi свiтом вiдбувається щось неправильне. Сьогоднi це вiдчуття, ранiше притаманне лише поетам-невротикам, схоже на епiдемiю вiдсутностi визначення та форму тривоги, проступає з усiх сторiн.
  
  Лiтература - одна з небагатьох сфер, яка намагається знайомити нас з реальними фактами свiту, тому що за своєю природою вона завжди психологiчна, вона зосереджується на внутрiшнiх причинах i мотивах героїв, розкриває їхнiй досвiд, який iнакше залишався б невiдомим iншим людям, або просто заохочує читача до психологiчної iнтерпретацiї їхньої поведiнки. Лише лiтература дозволяє нам проникнути в життя iнших людей, зрозумiти їхнi мотиви, роздiлити їхнi емоцiї та пережити їхню долю.
  
  Iсторiя завжди пов"язана з пошуками сенсу. Навiть якщо це не висловлюється прямо, якщо iсторiя вiдмовляється шукати сенс i зосереджується на формi, на експериментi, коли вона стає формалiстичним бунтом, шукаючи новi засоби вираження. Коли ми читаємо навiть найбiльш бiхевiористичну, мiнiмалiстичну iсторiю, ми не можемо не запитати: "Чому це вiдбувається?", "Що це означає?", "У чому сенс?", "До чого це призведе?". Цiлком ймовiрно, наш мозок еволюцiонував до створення iсторiї як процесу надання сенсу мiльйонам стимулiв, якi нас оточують, i навiть, коли ми спимо, вiн продовжує невтомно вигадувати свої iсторiї. Отже, iсторiя - це спосiб структурування необмеженого обсягу iнформацiї у часi, встановлення його зв"язкiв з минулим, теперiшнiм i майбутнiм, виявлення повторiв i класифiкацiя у категорiях причин i наслiдкiв. У цьому зусиллi беруть участь i розум, i емоцiї.
  
  Не дивно, що одним з найперших вiдкриттiв iсторiй була Доля, яка завжди з"являлася людям як щось жахливе i нелюдське, а насправдi приносила порядок i незмiннiсть у повсякденну реальнiсть.
  Реальнiсть розпадається на частини
  Панi та панове, кiлька рокiв потому жiнка на свiтлинi, моя мати, яка скучила за мною, хоча я ще не народилася, читала менi казки.
  
  В однiй з казок Ганса-Христиана Андерсена чайник, який викинули на смiтник, скаржився, як жорстоко з ним вчинили люди - коли у нього вiдбилася ручка, вони одразу його позбулися. А якби вони не були такими вимогливими перфекцiонiстами, вони й далi могли б ним користуватися. Iншi розбитi речi пiдхопили його мотив i почали розповiдати справдi епiчнi iсторiї своїх скромних маленьких життiв.
  
  У дитинствi я слухала цi казки з палаючими щоками й сльозами в очах, тому що була переконана: у предметiв свої власнi проблеми та емоцiї, такий вид соцiального життя, який можна порiвняти з людським. Тарiлки в буфетi могли розмовляти мiж собою, ножi та виделки у шухлядi були родиною. Аналогiчним чином звiрi були загадковими, мудрими, свiдомим iстотами, з якими у нас завжди iснує духовний зв"язок i прихована подiбнiсть. Але рiчки, лiси та дороги також мали своє iснування - вони були живими iстотами, якi позначали наш простiр i формували вiдчуття належностi, загадковий Раумгайст. Пейзаж навколо нас також був живий, i Сонце, i Мiсяць, i всi небеснi тiла - весь видимий i невидимий свiт.
  
  Коли у мене почали виникати сумнiви? Я намагаюсь знайти той момент у своєму життi, коли ввiмкнувся перемикач i все стало iншим, менш докладним, простiшим. Шепiт свiту стих, його замiнив галас мiста, дзижчання комп"ютерiв, гуркiт лiтакiв над нашими головами та виснажливий бiлий шум океану iнформацiї.
  
  У певнiй точцi нашого життя ми почали бачити свiт шматками, все окремо, маленькими крихтами, що знаходяться одна вiд одної на вiдстанi галактик, i реальнiсть, в якiй ми живемо, пiдтверджує це: лiкарi лiкують нас вiд окремих хвороб, податки жодним чином не пов"язанi з очищенням дорiг, якими ми їздимо на роботу, наш ланч не має нiчого спiльного з величезною тваринницькою фермою, а мiй новий топiк - з пошарпаною фабрикою десь в Азiї. Все вiддiлене вiд всього iншого, все живе окремо, без жодного зв"язку.
  
  Щоб нам було легше з цим впоратись, нам дають номерки, бейджi, картки, грубi пластиковi посвiдчення, якi намагаються звести нас до використання однiєї невеликої частини цiлого, яке ми вже перестали сприймати.
  
  Свiт вмирає, а ми цього не помiчаємо. Ми не помiчаємо, що свiт перетворюється на колекцiю речей i випадкiв, простiр без життя, в якому ми блукаємо одинокi, нас кидають у рiзнi сторони чиїсь рiшення, нав"язанi незрозумiлою долею, вiдчуття, що ми - лише iграшки в руках iсторiї або випадку. Наша духовнiсть також зникає або стає поверхневою та ритуальною. Або ми просто слiдуємо за покликом простих сил - фiзичних, соцiальних та економiчних - якi штовхають нас, наче ми - зомбi. I в такому свiтi ми справдi - зомбi.
  
  Ось чому я прагну iншого свiту, свiту надбитого чайника.
  Усе в свiтi взаємопов"язано
  Все життя мене захоплює система взаємозв"язкiв та впливiв, про яку ми загалом не знаємо, але яку випадково розкриваємо як дивнi збiги долi, всi цi мости, гайки, болти, зварювальнi шви й роз"єми, якi я дослiджувала в романi "Бiгуни". У своїй основi, я впевнена, розум письменника - це синтетичний розум, який вперто збирає всi крихiтнi шматочки, намагаючись їх склеїти й створити загальну картину.
  
  Як ми маємо писати, як ми маємо структурувати свою iсторiю, щоб створити це величне сузiр"я свiту?
  
  Звiсно, я розумiю, що неможливо повернутися до того типу iсторiй про свiт, що вiдомий нам з мiфiв, казок i легенд, якi передавалися усно i продовжували iснування свiту. У наш час iсторiя має бути набагато бiльш багатовимiрною i складною: зрештою, ми справдi знаємо набагато бiльше, усвiдомлюємо неймовiрнi зв"язки мiж речами, якi, здається, не пов"язанi мiж собою.
  Давайте ретельно розглянемо певний момент з iсторiї свiту.
  
  3-го серпня 1492 року маленька каравела "Санта-Марiя" вiдходить вiд причалу порту Палос в Iспанiї. Командир корабля - Христофор Колумб. Сяє сонце, матроси ходять причалом, вантажники пiдiймають на борт останнi ящики з провiзiєю. Спекотно, але легкий захiдний бриз рятує родичiв, якi прийшли попрощатися, вiд запаморочення. Чайки поважно ходять трапом, зблизька спостерiгаючи за дiями людей.
  
  Момент, який ми зараз бачимо крiзь час, призвiв до смертi 56 мiльйонiв з майже 60 мiльйонiв корiнних американцiв. У той час вони представляли майже 10 вiдсоткiв всього населення свiту. Європейцi нерозумно принесли їм смертельнi подарунки - хвороби й бактерiї, до яких у корiнних жителiв Америки не було iмунiтету. Окрiм цього, безжальне пригнiчення i вбивства. Винищення тривало протягом багатьох рокiв i змiнило природу континенту. Туди, де ранiше на оброблених полях зi складною системою зрошення росли боби, зерновi, картопля i помiдори, повернулися дикi рослини. Всього через кiлька рокiв майже 150 мiльйонiв акрiв ниви перетворилися на джунглi.
  
  Пiд час вiдновлення рослини поглинали величезну кiлькiсть вуглецю, таким чином послаблюючи парниковий ефект, i, у свою чергу, знизили температуру на планетi.
  
  Це одна з багатьох наукових гiпотез, що пояснює початок малого льодовикового перiоду, який наприкiнцi шiстнадцятого столiття призвiв до довгострокового похолодання клiмату Землi.
  
  Малий льодовиковий перiод змiнив економiку Європи. Протягом наступних десятилiть довгi морознi зими, холодне лiто та сильнi опади зменшили врожай традицiйних форм фермерства. У Захiднiй Європi маленькi родиннi ферми, якi вирощували їжу для своїх потреб, виявились неефективними. Почалися хвилi голоду i виникла потреба адаптувати виробництво. На Англiю i Голландiю холодний клiмат вплинув найгiрше: оскiльки вони бiльше не могли покладатися на фермерство, вони почали розвивати торгiвлю i промисловiсть. Загроза штормiв змусила голландцiв висушити польдери i перетворити болотистi райони та мiлководдя на сушу. Мiграцiя трiски на пiвдень стала катастрофою для Скандинавiї, але принесла вигоду Англiї та Голландiї - цi країни отримали можливiсть розвивати свої морськi та комерцiйнi сили. Значне похолодання особливо гостро вiдчувалося в Скандинавських країнах. Зв"язки з Гренландiєю та Iсландiєю були розiрванi, жорстокi зими зменшили врожаї, почалися роки голоду i дефiцитiв. Отже, Швецiя звернула свiй жадiбний погляд на пiвдень i розпочала вiйну з Польщею (особливо, коли замерзло Балтiйське море, завдяки чому армiя могла легко маршувати по ньому), в Європi почалася Тридцятилiтня вiйна.
  
  Зусилля вчених, якi намагаються краще зрозумiти нашу реальнiсть, доводять, що це складна система взаємопов"язаних впливiв. Це вже не знаменитий "ефект метелика", який, як нам вiдомо, передбачає, що мiнiмальнi змiни на початку процесу в майбутньому можуть призвести до жахливих, непередбачуваних результатiв, але тут у нас необмежена кiлькiсть метеликiв та їхнiх крилець в постiйному русi - потужна хвиля життя, що подорожує в часi.
  
  На мою думку, виявлення "ефекту метелика" позначає кiнець епохи непохитної вiри в нашу здатнiсть бути ефективними, нашу здатнiсть контролювати, нашого вiдчуття вищостi в цьому свiтi.
  
  Людство не втрачає свою силу будiвника, завойовника та винахiдника, але ефект метелика свiдчить про те, що реальнiсть складнiша, нiж людство коли-небудь могло уявити. А ми - лише крихiтна частина цього процесу.
  
  У нас з"являється все бiльше доказiв iснування спостерiгача, iнодi дуже вражаючi залежностi у свiтовому масштабi.
  
  Усi ми - люди, рослини, тварини й предмети - зануренi в один простiр, який керується законами фiзики. Цей простiр має свою форму, i в його межах закони фiзики лiплять необмежену кiлькiсть форм, що пов"язанi мiж собою. Наша серцево-судинна система схожа на систему рiчкового басейну, структура листя схожа на транспортну систему людства, рух галактик нагадує воду, що ллється у нашi раковини. Суспiльства розвиваються за тими самими принципами, що i колонiї бактерiй. Мiкро- i макрорiвень демонструє безкiнечну систему аналогiй.
  
  Наша мова, мислення i креативнiсть - це не щось абстрактне, вiддiлене вiд свiту, це продовження безкiнечного процесу трансформацiї на новому рiвнi.
  Нова доба потребує нової форми оповiдi
  Менi досi цiкаво, чи можливо в наш час знайти основу для нової iсторiї, яка буде унiверсальною, всеохопною, буде включати все, матиме корiння в природi, буде сповнена контекстiв i водночас буде зрозумiлою. Чи може з"явитись iсторiя, яка вийшла б за межi некомунiкабельної в"язницi особистостi, розкриваючи бiльшi масштаби реальностi та показуючи взаємозв"язки? Яка могла б залишатися на вiдстанi вiд звичних, очевидних i неоригiнальних загальноприйнятих думок, яка могла б сприймати речi ексцентрично, далеко вiд центру?
  
  Менi приємно, що лiтература дивним чином зберегла своє право на всi види ексцентричностi, фантасмагорiї, провокацiї, пародiю та безумство. Я мрiю про високi точки огляду i широкi перспективи, коли контекст виходить далеко за межi того, на що ми могли б очiкувати. Я мрiю про мову, яка може висловлювати найбiльш невловимi прозрiння, я мрiю про метафору, яка долає культурнi розбiжностi, i, зрештою, про жанр, який буде мiстким i трансгресивним i який водночас любитимуть читачi.
  
  Також я мрiю про нового оповiдача - "четверту особу", яка звiсно, не лише граматична конструкцiя, яка зможе описати точку зору кожного з персонажiв, а також зможе вийти за межi горизонту кожного з них, яка бачить бiльше i має ширшу точку огляду, i яка може iгнорувати час. Так, думаю, такий оповiдач може iснувати.
  
  Чи замислювались ви коли-небудь про те, хто цей неймовiрний оповiдач у Бiблiї, який голосно каже: "Спочатку було слово?". Хто цей оповiдач, який описує створення свiту, його перший день, коли хаос вiддiлили вiд порядку, хто створює серiал про походження всесвiту, хто знає думки Бога, знає про його сумнiви i записує на паперi неймовiрне речення впевненою рукою: "I Бог побачив, що це добре"? Хто це, хто знав, що думає Бог?
  
  Облишивши всi теологiчнi суперечки, ми можемо сприймати цю фiгуру таємничого нiжного оповiдача як надприродну i важливу. Це точка зору, з якої можна побачити все. Бачити все - значить визнавати доведений факт, що всi речi взаємопов"язанi в єдине цiле, навiть якщо зв"язки мiж ними нам ще не вiдомi. Здатнiсть бачити все також означає зовсiм iнший вид вiдповiдальностi за свiт, тому що стає очевидним, що кожен рух "тут" пов"язаний з рухом "там", що рiшення, ухвалене в однiй частинi свiту, вплине на iншу частину свiту, i що рiзниця мiж "моїм" i "твоїм" стає сумнiвною.
  
  Отже, було б краще розповiдати чеснi iсторiї таким чином, щоби вони створювали в мозку читача картину цiлого, активiзували здатнiсть об"єднувати фрагменти в цiлу картину та бачити сузiр"я в маленьких частках подiй. Розповiдати iсторiї, завдяки яким стає зрозумiлим, що всi iстоти й предмети об"єднанi однiєю спiльною iдеєю, яку ми формуємо у своєму мозку з кожним поворотом планети.
  
  Лiтература має можливiсть це зробити.
  
  Мерседес Барча: жiнка, яка "взяла все на себе", поки Маркес писав шедеври
  
  Мерседес Барча, дружина i муза Габрiеля Гарсiа Маркеса, нещодавно померла у вiцi 87-ми рокiв. Близько 60-ти рокiв вона була супутницею та натхненницею нобелiвського лауреата, дотепною спiврозмовницею та упорядницею його справ. Ми вирiши ближче познайомити вас iз людиною, без якої Маркес не став би тим Маркесом, якого ми всi добре знаємо, i переклали для вас статтю Пенелопи Грiн про панi Барчу, яку вона написала для The New York Times Magazine.
  
  Мерседес Барча, вдова, муза i секретарка нобелiвського лауреата Габрiеля Гарсiа Маркеса, роль якої у виданнi його епохального роману "Сто рокiв самотностi" була вирiшальною, померла 15-го серпня у своєму будинку у Мехiко. Їй було 87 рокiв.
  
  Її смерть пiдтвердив син Родрiго Гарсiа, за словами якого, його мати протягом багатьох рокiв страждала на хворобу легень.
  
  Мерседес i Габо, як називали подружжя, жили у Мехiко, де в 1965 роцi Гарсiа Маркес почав працювати над романом "Сто рокiв самотностi", гiпнотичною iсторiєю викривлення часу у мiфiчному селищi Макондо, яка створена на основi спогадiв про регiон Колумбiї, де вони обоє зростали.
  
  Понад десять рокiв Гарсiа Маркес заробляв на життя журналiстикою - пристрасний лiвий, вiн рiк працював у нью-йоркському офiсi кубинського iнформацiйного агентства Prensa Latina, у вiльний час швидко друкуючи короткi оповiдання i новели. На 18 мiсяцiв вiн зачинився у своєму офiсi в їхньому будинку, поки панi Барча тримала на вiдстанi домовласника i весь свiт. Коли вiн вийшов до людей наприкiнцi 1966 року, як вiн потiм згадував, дружина спитала: "Ти справдi закiнчив роман? Ми заборгували 12 000 доларiв".
  
  Потiм вона вiднесла у ломбард свiй фен i спiльний блендер, щоб сплатити за вiдправлення рукопису його аргентинському редактору. "Книга Буття Пiвденної Америки", як її багато хто потiм назве, або "хитромудра сумiш правди та мiражiв", як писав Гарсiа Маркес, де священники левiтують, а з неба йде дощ квiтiв. Роман продався накладом близько 50 мiльйонiв примiрникiв.
  
  "Сто рокiв самотностi" та багато iнших романiв i збiрок, якi Гарсiа Маркес опублiкував у наступнi десятилiття, належать до рiдкiсних лiтературних творiв, що не лише користуються популярнiстю у читачiв, але й мають успiх серед критикiв.
  
  Теми й персонажi роману перейшли в iншi його книжки: жорстоке полiтичне насильство, пристрастi, привиди, сiмейнi таємницi, безумцi-iдеалiсти у вiчному пошуку та завжди практичнi, але водночас мiстичнi жiнки, якi їх заземлюють. Жiночi образи так чи iнакше iнспiрованi панi Барча, дотепною красунею, в яку Маркес закохався, коли вони були дiтьми.
  
  Наприкiнцi роману "Сто рокiв самотностi", коли iсторiя Макондо почала розплутуватися, Гарсiа Маркес писав: "Стара жiнка, яка вiдчинила йому дверi з лампою, зглянулася на його марення i наполягала, що тут нiколи не було аптеки, але вона знає жiнку з тонкою шиєю та сонними очима, на iм"я Мерседес".
  
  "Мерседес проникла у всi мої твори, - якось сказав вiн. - Її слiди всюди".
  
  "Вiн називав її менеджером кризового вiддiлу, - сказав їхнiй син Родрiго Гарсiа, - iнодi вона краще за нього знала, у чому полягає криза".
  
  Мерседес Барча Пардо народилася 6-го листопада 1932 року у Маганке, Колумбiя. Її батько Деметрiо Барка був провiзором, а мати Рахель Пардо - домогосподаркою. Найстарша з семи дiтей, Мерседес зростала у Сукре, потiм - у Барранкiльї, на Карибському узбережжi Колумбiї, куди її родина переїхала, рятуючись вiд полiтичного насильства, що сколихнуло регiон у серединi столiття.
  
  Тут, повернувшись додому на канiкули з католицької школи, вона знову зустрiла Гарсiа Маркеса, який писав до мiсцевої газети. Розповiдають, що вiн зробив їй пропозицiю одразу, коли побачив у Сукре - їй було 9, йому - 14. З першого погляду вiн вважав її красивою i загадковою, "вона уникала запитань з талантом фокусника", як вiн писав у спогадах 2003 року "Жити, щоб розповiдати про життя".
  
  Коли Гарсiа Маркеса вiдправили до Європи як iноземного кореспондента, вiн регулярно писав паннi Барча. Пiсля закриття газети вiн опинився у Парижi, жив у номерi готелю та працював над рукописом. Ледь не єдиними його статками були її фото на стiнi та червона друкарська машинка Olivetti.
  
  Пiсля повернення до Пiвденної Америки у 1957-му вiн заплатив паннi Барча 500 песо (тодi близько 130 доларiв, зараз - близько 1200 доларiв), щоб вона повернула його листи - вона не хотiла повертати їх безкоштовно - i негайно їх знищив. "Йому ще було далеко до слави, - зазначив Родрiго Гарсiа, - але вiн завжди опiкувався приватнiстю їхнього життя. Вiн не хотiв документальних свiдчень".
  
  Вони побралися у 1958 роцi. У день весiлля панна Барча вдягнула бiлу сукню лише тодi, коли вiн приїхав. "Не через те, що вона в ньому сумнiвалася, - сказав пан Гарсiа, - але у неї були забобони й прагматизм людей матерiального свiту, якi казали: "Iснує одна можливiсть на мiльйон, що наречений не прийде на весiлля". Отже, це було про всяк випадок.
  
  Габрiель Гарсiа Маркес отримав Нобелiвську премiю з лiтератури у 1982 роцi, його слава зростала, все бiльше вiдвiдувачiв претендували на його час, тож зросла i роль його дружини як кризової менеджерки та упорядницi його справ.
  
  Друг родини Хорхе Едуардо Рiттер, посол Панами в Колумбiї, описував панi Барча як когось на кшталт президентського радника: "Вона дозволяла йому дiзнатися про те, що йому потрiбно було знати. Вона була бiльш iнформованою, нiж вiн, читала всi газети, поки вiн кожного ранку працював".
  
  За словами пана Рiттера, якщо вона забувала дати йому грошi на ланч, Маркес казав: "Мерседес не дала менi готiвку, отже, вам доведеться платити".
  
  Коли його роман "Кохання пiд час холери" у 1988 роцi був опублiкований англiйською, Гарсiа Маркес сказав Пет Хемiлл, яка написала про нього у Vanity Fair: "Пишеться краще, якщо всi вашi проблеми вирiшенi. Пишеться краще, якщо все гаразд зi здоров"ям. Пишеться краще, якщо немає iнших справ. Пишеться краще, якщо у вашому життi є кохання. Iснує романтичне уявлення про те, що страждання i нещастя - дуже добре i корисно для письменника. Я абсолютно з цим не згодний".
  
  У подружжя були будинки у Кернавасi, у Барселонi та Парижi, у Картахенi та Барранкiльї, а також досить проблемне помешкання у Гаванi - так званий протокольний будинок, який здав їм в оренду Фiдель Кастро, для якого Гарсiа Маркес залишався вiдданим другом, що збивало з пантелику майже всiх. Через цю дружбу уряд Сполучених Штатiв вiдмовлявся видати Гарсiа Маркесу вiзу, поки президент Бiлл Клiнтон, шанувальник письменника, не запросив його на виноградник Марти у 1995 роцi.
  
  Навiть у цiй дружбi iнiцiатива залишалася за панi Барча. Як Гарсiа Маркес сказав Джону Лi Андерсону з The New Yorker, що складав його досьє у 1999 роцi: "Фiдель довiряє Мерседес навiть бiльше, нiж менi".
  
  "Це було одне з тих епохальних весiль, - сказав у телефонному iнтерв"ю пан Андерсон. - Мерседес розв"язувала практичнi питання. Вона звiльнила його вiд щоденної рутини життя". За його спогадами, всi їхнi будинки були декорованi в одному стилi - бiлi меблi та килими, сучасне мистецтво, однаковий одяг у шафах i однi й тi самi комп"ютери Apple.
  
  "Iснує iспанський вислiв "polo a tierra" - пiдґрунтя будинку, - говорить пан Андерсон. - Вона була його пiдґрунтям, його зв"язком iз землею. Вона невситимо цiкавилася свiтом i всiм, що у ньому вiдбувається: вони обоє були справдi проникливi. Вони були з одного регiону Колумбiї, з цих маленьких мiстечок у рiчкових затонах, де насилля було фактом повсякденного життя".
  
  Пан Гарсiа сказав, що його батьки "уявляли шлюб як певну складнiсть. Це не була любов, це була справа двох".
  
  Окрiм пана Гарсiа, кiно- та телесценариста i режисера, у панi Барча залишився ще один син, Гонсало Гарсiа Барча, художник i графiчний дизайнер, та брат Едуардо Барча.
  
  Габрiель Гарсiа Маркес, який помер у 2014 роцi, часто казав: "Якщо Мерседес помре першою, я переїду до готелю".
  
  Подружжя, яке називали Мерседес i Габо, за словами їхнього сина Родрiго, "дивним чином поєднувало приватнiсть i комунiкабельнiсть", у них були друзi рiзних поколiнь i соцiальних прошаркiв, вони були соцiально невтомними. На свiй 80-й день народження панi Барча подарувала собi пару замшевих черевичкiв i танцювала всю нiч.
  
  "Я пiшов з вечiрки о 2-їй ночi, - згадував пан Гарсiа, - а вона продовжувала".
  
  Повiдомивши цю новину у Twitter, мер Мехiко Клаудiя Шейнбаум описала панi Барча як "чудову спiврозмовницю - веселу, рiшучу, iнтелiгентну, iз завжди вiрними судженнями".
  
  До появи роману "Сто рокiв самотностi" Маркес написав чотири книги. Спочатку їхнiй загальний наклад становив 2 500 примiрникiв. У серединi 1960-х вiн був письменником з великими фiнансовими труднощами. Одного разу у 1965 роцi пiд час поїздки з Мерседес на сiмейному бiлому "Опелi" з Мехiко в Акапулько вiн намiтив обриси всього першого роздiлу роману, у тому числi - придумав знамените перше речення, i вiдчув, що готовий написати роман, який планував з 18-ти рокiв. Потiм вiн казав - якби у нього був магнiтофон, вiн надиктував би перший роздiл прямо там. Замiсть подорожi в Акапулько вiн вирiшив повернутися i приступити до роботи. Вирiшив усамiтнитися з друкарською машинкою у своїй кiмнатi, попросив Мерседес не турбувати його, особливо з фiнансових питань. Що буде те й буде.
  
  Письменник усамiтнився в оздобленому деревом кабiнетi в будинку Габо i Мерседес на Фуего-Стрiт у Мехiко. За вiкном вирувало карибське мiсто, а в кабiнетi був свiт, сповнений скорпiонiв i жовтих метеликiв. Вiн палив 60 сигарет на день i працював з одержимiстю, створюючи Макондо i його незабутнiх мешканцiв - Буендiа, Москоте i Мелькiадеса. Це була подорож, сповнена мук та екстазу. Вiн провiв за письмовим столом вiсiмнадцять мiсяцiв, працюючи над книгою.
  
  Коли у Мерседес запитали в одному з iнтерв"ю про їхню першу зустрiч, вона сказала: "Я не пам"ятаю точно. Ми були дiтьми. Це один з тих випадкiв, коли ростеш разом з iншою людиною, скiльки себе пам"ятаєш".
  
  Розповiдаючи про час, коли вiн зробив їй пропозицiю, у тому ж iнтерв"ю вона додала: "Одного дня вiн просто сказав менi: "Ти маєш вийти за мене замiж"... Я була дещо здивована через цей наказовий тон, але, трохи злякана, прийняла пропозицiю". Вони побралися у 1958 роцi.
  
  Кажуть, що Габо зiзнався другу: "Коли грошi закiнчувалися, вона нiчого менi не казала. Мерседес могла все владнати, я не знав, як їй вдавалося вмовити м"ясника або пекаря, власник помешкання погоджувався чекати дев"ять мiсяцiв, поки ми заплатимо за оренду. Тепер ти знаєш, якi безумства вона терпiла через мене".
  
  Пiд час першого танцю у колумбiйському мiстi Сукре 13-рiчна Мерседес Барча сказала Габрiелю Гарсiа Маркесу: "Мiй тато каже, що принц, який зi мною одружиться, ще не народився". Через дванадцять рокiв вона вийде замiж за Гарсiа Маркеса, який потiм отримає нобелiвську премiю з лiтератури, його не називатимуть принцом, але вiн стане "чарiвником".
  
  Один з друзiв розповiв журналiстам про те, що вiдбувалося в їхньому будинку пiсля смертi Габо у 2014 роцi: "Вона була спокiйна й умиротворена, у блузцi й черевиках жiнки-тигрицi, тримала сигарету i келих бiлої текiли, вiдповiдала на телефоннi дзвiнки". Всiм свiтовим лiдерам i знаменитостям, якi телефонували, щоб висловити спiвчуття, вона вiдповiдала просто "дякую". А коли прийшов час йти на поминальну службу, вона суворо заспокоювала знервованих друзiв. "Нiхто тут не повинен плакати", - сказала вона.
  
  Всi знають, що осiнь - найкращий сезон для телебачення, i загалом для книговидання та кiноiндустрiї також. Зрештою, погода стає холоднiшою, люди залишаються вдома, де теплiше, або сидять в кiнотеатрi з попкорном. Але що подивитися перш за все? Оскiльки це лiтературний сайт, то я маю захоплюватися новими фiльмами й серiалами на основi лiтературних творiв, i, на щастя, я справдi у найбiльшому захопленнi саме вiд них, тому що на горизонтi дiйсно грандiознi екранiзацiї.
  У цiй статтi я розглянула 23 лiтературнi адаптацiї та байопiки, якi вийдуть на великому екранi та на телевiзiйних каналах у цьому сезонi та якi варто подивитися.
  
  "Мiнiатюрист", режисер Гуiлем Моралес
  Твiр: Джессi Бартон, "Мiнiатюрист" (2014 р.)
  
  Цей трьохсерiйний мiнi-серiал починається як знайома iсторiя: молоду наречену вiдправляють до скрипучого та повного таємниць будинку її загадкового чоловiка. Але замiсть того, щоб знайти комору, повну мертвих жiнок, або щось на кшталт цього, Нелла отримує ляльковий будиночок, який виглядає точнiсiнько так само, як її власний будинок, i в якому знаходяться фiгурки людей, надзвичайно схожих на мешканцiв її будинку, чиї перемiщення, керованi невидимим мiнiатюристом, здається, вiщують майбутнє.
  
  "Бельканто", режисер Пол Вейц
  Твiр: Енн Петчетт, "Бельканто" (2001 р.)
  
  "Бельканто", популярний свiтовий бестселер Енн Петчетт, в основi якого лежить iсторiя теракту в японському посольствi, - це стримана драма, в якiй група терористiв захоплює гостей полiтика. Хоча ця адаптацiя отримала рiзнi вiдгуки, все-таки: Джулiанна Мур! Енн Петчетт! Ця екранiзацiя має право на свiй шанс.
  
  "Закон про дiтей", режисер Рiчард Ейр
  Твiр: Йєн МакЕван, "Закон про дiтей", (2014 р.)
  Чесно кажучи, я байдужа до Йєна МакЕвана, але мене цiкавлять Емма Томпсон i Стенлi Туччi. Томпсон тут у зiрковiй ролi Фiони Мей, суддi Верховного суду, яку примушують ухвалити судове рiшення щодо 17-рiчного хлопця: змусити його погодитися на переливання кровi, яке врятує його життя, або поважати його релiгiю i дозволити йому померти. Фiона обирає перший варiант, але наслiдки виявляються зовсiм не такими, як вона очiкувала. Стенлi Туччi грає роль її чоловiка, який прагне завести роман.
  
  "Земля усталених звичок", режисерка Нiколь Голофсенер
  Твiр: Тед Томпсон, "Земля усталених звичок" (2014 р.)
  "Земля усталених звичок" Нiколь Холофсенер - це iсторiя розлучення, невдоволення середнього вiку, тривоги передмiстя i рiздвяних свят, що ускладнена сiмейними зв"язками. Але справжнiй головний герой iсторiї - це Андерс, який нещодавно розвiвся i вийшов на пенсiю, повнiстю розгублений i не знає, що робити з вiльним часом. Нова екзистенцiйна драма.
  
  "Будинок з годинником у стiнах", режисер Елай Рот
  Твiр: Джон Беллерс, "Будинок з годинником у стiнах" (1973 р.)
  У дитинствi я любила книжки Джона Беллерса - вони дещо нагадували "Жахастики", але, звичайно, старiшi, трохи далi вiд второваних шляхiв, трохи бiльш лiтературнi, дещо старомоднi. У цих книжках були оригiнальнi iлюстрацiї Едварда Горi, якщо вам це про щось говорить. Отже, чесно кажучи, хоча я i впевнена, що фiльм буде надто солодкий вiд цього глянцю великих кiностудiй, я обожнюю цю iсторiю про хлопчика, який їде зi своїм дядьком до дуже дивного будинку. До того ж, знаєте, Кейт Бланшетт завжди виправдовувала мої очiкування.
  
  "Колетт", режисер Вош Вестморленд
  Основа: життя письменницi Сiдонi-Габрiель Колетт
  Зiзнаюся, я заздалегiдь хотiла написати, що зовсiм не сприймаю Кiру Найтлi в ролi Колетт, королеви французької белетристики, але фiльм отримав гарнi вiдгуки, i я згодна, щоб мене переконали в протилежному. Фiльм у загальних рисах розповiдає iсторiю сходження Колетт на лiтературний олiмп, вiд часiв, коли вона була лiтературною поденницею свого чоловiка, до моменту, коли вона вирвалася з-пiд його впливу. Якщо вам байдуже до того факту, що нiхто нiколи не зможе зiграти Колетт, то фiльм вам має сподобатись.
  
  "Брати Sisters", режисер Жак Одiар
  Твiр: Патрiк де Вiтт, "Брати Sisters" (2011 р.)
  У цьому романi дуже багато кумедного, i я дуже сподiваюся, що фiльм буде таким самим, зважаючи на акторський склад: Хоакiн Фенiкс та Джон С. Райлi в ролi головних героїв Елi та Чарлi Сiстерзiв, найманих вбивць, якi переслiдують хiмiка в часи "золотої лихоманки" в Калiфорнiї, а також Джейк Джилленхол у ролi найманого скаута та Рiз Ахмед у ролi вищезазначеного хiмiка-втiкача. Так, буде кров, але ще й жарти i, можливо, кiлька дуже серйозних моментiв.
  
  "Король Лiр", режисер Рiчард Ейре
  Твiр: Вiльям Шекспiр, "Король Лiр" (1605-1606 рр.)
  Свiту завжди стане в пригодi нова екранiзацiя "Короля Лiра", особливо якщо в головнiй ролi Ентонi Гопкiнс, не кажучи вже про Емму Томпсон, Флоренс П"ю (в ролi Корделiї, я млiю), Емiлi Вотсон, Ендрю Скотта та Джима Бродбента. Дiя цiєї екранiзацiї "Короля Лiра" вiдбувається в альтернативнiй сучасностi мiлiтаризованого Лондона, i.... Ну добре, ви вже знаєте сюжет.
  
  "Щасливий принц", режисер Руперт Еверетт
  Основа: життя Оскара Вайлда
  Це багатообiцяльний i очевидно трагiчний байопiк (автор сценарiю та режисер Руперт Еверетт, який також зiграв Оскара Вайлда), який розповiдає про три останнi роки життя лiтературного кумира - вiн у вигнаннi, хворий, пiдбиває пiдсумки десятилiть, сповнених дотепiв, пристрастi та зради.
  
  "Привид будинку на пагорбi", режисер Ян де Бонт
  Основа: Ширлi Джексон, "Привид будинку на пагорбi" (1959 р.)
  Сучасний рiмейк класичного готичного роману жахiв Джексон, який, судячи з усього, досить вiдрiзняється вiд роману, але, зiзнаюся, вiн також здається дуже страшним. Завдяки чому, зрештою, вiн дуже схожий на роман.
  
  "Перша людина", режисер Демiєн Шазелл
  Твiр: Джеймс Р. Хансен, "Перша людина: Життя Нiла Армстронга" (2005 р.)
  Райан Гослiнг у ролi Нiла Армстронга у фiльмi на основi офiцiйної бiографiї Армстронга. Щонайменше, витончене видовище гарантоване.
  
  "Гарний хлопчик", режисер Фелiкс ван Грунiнген
  Твiр: Девiд Шефф, "Красивий хлопчик: Подорож батька крiзь синову наркотичну залежнiсть", та Нiк Шефф, "Наркотик: Стати дорослим на метамфетамiнах"
  Цей фiльм - дещо незвична екранiзацiя двох книжок мемуарiв батька i сина Девiда та Нiка Шеффiв, у якому докладно з двох точок зору розповiдається про боротьбу родини Шефф з пiдлiтковою залежнiстю Нiка вiд амфетамiнiв. В екранiзацiї Фелiкса ван Гронiнгена Стiв Керелл та Тiмотi Шаламе грають батька i сина, i для мене цього достатньо, щоб дати цьому фiльму шанс, хоча вiдгуки прохолоднi.
  
  "Ненависть, яку ви породжуєте", режисер Джордж Тiллман
  Твiр: Енджi Томас, "Ненависть, яку ви породжуєте" (2017 р.)
  Дебютний роман Енджi Томас став бестселером минулого року й одним з перших та найкращих романiв, створених безпосередньо на основi дiяльностi руху Black Lives Matter. Чудова Амандла Стенберг у головнiй ролi 16-рiчної Старр Картер, яка живе в бiдному передмiстi чорношкiрих, але вiдвiдує приватну школу, де вчаться багато заможних бiлих людей, i, таким чином, є експертом з комунiкацiї в рiзних умовах - поки на її очах бiлий офiцер полiцiї не застрелив її друга дитинства, пiсля чого вона опиняється в епiцентрi великої вiйни, внутрiшньої та зовнiшньої.
  
  "Чи зможете ви мене пробачити?", режисерка Марiель Геллер
  Твiр: Лi Iзраель, "Чи зможете ви мене пробачити?" (2008 р.)
  Пiсля краху своєї перспективної письменницької кар"єри Лi Iзраель перетворилася на перспективну лiтературну аферистку: вона пiдробляла листи вiд вiдомих письменникiв i митцiв та продавала їх за великi суми. Згодом вона також почала викрадати справжнi листи з архiвiв, продавала оригiнали та замiнювала їх пiдробками. Цей бiографiчний фiльм знятий за її мемуарами, i вiн буде очiкувано надзвичайний, як все, що робить Мелiсса Маккартi (окрiм ляльок).
  
  "Дiвчина, яка застрягла у павутиннi", режисер Феде Альварес
  Твiр: Девiд Лагеркранц, "Дiвчина, яка застрягла у павутиннi" (продовження серiї романiв Стiга Ларсона)
  
  Я не дуже розумiю, навiщо знiмають рiмейки цих фiльмiв з рiзними акторами, або навiщо iншi автори пишуть продовження (тобто я розумiю, що, очевидно, заради грошей), але дуже хочу побачити Клер Фой у ролi Лiсбет Саландер. Це дуже далеко вiд ролi королеви Англiї, але, думаю, вона буде прекрасною.
  
  "Гальвестон", режисерка Меланi Лоран
  Твiр: Нiк Пiццолато, "Гальвестон" (2010 р.)
  Сповнений суворого реалiзму iндi-трилер, екранiзацiя Нiка Пiццолато на основi його власного дебютного роману. Пiццолато, звiсно, це людина, яка створила для нас перший сезон "Справжнього детектива"...., але також i другий сезон "Справжнього детектива". Отже, побачимо.
  
  "Хлопчик, який зник", режисер Джоел Едгертон
  Твiр: Гаррард Конлi, "Хлопчик, який зник: Мемуари"
  Джоел Едгертон перетворив чудовi мемуари Конлi про юнiсть гея у консервативнiй родинi Арканзасу та його досвiд проходження перехiдної терапiї на зiрковий фiльм за участi Нiколь Кiдман, Рассела Кроу, Лукаса Хеджеса i самого Едгертона. Сподiваюся, що цей фiльм подивляться люди, яким справдi необхiдно його побачити.
  
  "Чужинка", режисери Анна Ферстер, Рiчард Кларк, Брайан Келлi
  Твiр: Дiана Геблдон, серiя "Чужинка" (1991 р.-донинi)
  Якщо ви дивитесь "Чужинку", ви продовжите її дивитися (i ви знаєте, що таке Чужинкостражда, i що вона вже майже закiнчується), а якщо ви не дивитесь "Чужинку", ви, мабуть, не почнете дивитись її з 4-го сезону цiєї осенi. Але ви можете почати спочатку i познайомитися з цiєю чудовою (справдi чудовою) екранiзацiєю.
  
  "Моя неймовiрна подруга", режисер Сав"єро Костанзо
  Твiр: Елена Ферранте, "Моя неймовiрна подруга" (2011 р., англiйський переклад 2012 р.)
  Це найважливiша екранiзацiя сезону, як для великого екрана, так i для телебачення: канал HBO представляє екранiзацiю нашого улюбленого роману Елени Ферранте, першого з тетралогiї про двох багатогранних розумних дiвчат з Неаполя, якi дорослiшають, читають книжки i перетворюються на ще бiльш багатогранних розумних жiнок. Якщо вiрити трейлеру - фiльм феноменальний.
  
  
  "Якби Бiйл-стрiт могла говорити", режисер Баррi Дженкiнс
  Твiр: Джеймс Болдуїн, "Якби Бiйл-стрiт могла говорити" (1974 р.)
  Iнша важлива екранiзацiя сезону - фiльм Баррi Дженкiнса за романом Болдуїна про Гарлем 1974 року, в якому корумпований полiцейський-расист безпiдставно звинувачує молодого чоловiка у зґвалтуваннi, i наречена намагається реабiлiтувати головного героя до народження їхньої дитини. Ми теж багато чекаємо вiд цього фiльму, i першi вiдгуки дуже гарнi. У будь-якому разi, вам вiдомий рецепт щастя: бiльше Джеймса Болдуїна, бiльше Баррi Дженкiнса.
  
  "Марiя - королева Шотландiї", режисерка Джозi Рурк
  Твiр: Джон Гай, "Моє серце - моя власнiсть: Життя Марiї, королеви Шотландiї" (2004 р.)
  Сiрша Ронан у ролi Марiї Стюарт i Марго Роббi в ролi королеви Єлизавети I у фiльмi за лiтературною бiографiєю авторства знаного iсторика - думаю, цього достатньо.
  
  "Мерi Поппiнс повертається", режисер Роб Маршалл
  Твiр: Памела Лiндон Треверс, серiя романiв про Мерi Поппiнс (1934-1988 рр.)
  Чесно кажучи, Мерi Поппiнс вийшла за межi свого лiтературного першоджерела i стала персонажем розважальної франшизи, i технiчно це сиквел оригiнального фiльму 1964 року, а не справжня екранiзацiя, але, знаєте, менi подобається Емiлi Блант. Також в ролях: Лiн-Мануель Мiранда, Бен Уїшоу, Емiлi Мортiмер, Джулi Волтерс, Анджела Ленсберi, Колiн Ферт, Мерiл Стрiп та Дiк ван Дайк! Менi доведеться взяти з собою якихось дiтей, щоб не виглядати дивачкою в кiнотеатрi.
  
  "Голмс та Ватсон", режисер Iтан Коен
  Основа: персонажi, вигаданi сером Артуром Конан-Дойлем, яких з того часу вiльно використовують всi охочi
  Дивiться, нова екранiзацiя "Шерлока Голмса". Позiхаю. Але зачекайте, Вiлл Феррелл у ролi Шерлока Голмса та Джон С. Рейлi в ролi Джона Ватсона? Режисер - той самий хлопець, який зняв "Тропiчний грiм"? Що це? Що це? Це буде жахливо? Це буде дуже смiшно? Ральф Файнс у ролi професора Морiартi та Г"ю Лорi у ролi Майкрофта Голмса? Я не знаю! Це треба побачити.
  10 найкращих телевiзiйних екранiзацiй десятилiття вiд Literary Hub
  
  Головна редакторка американського лiтературного сайту Literary Hub Емiлi Темпл-Шер провела опитування серед критикiв, щоби дiзнатися про їхнi улюбленi телевiзiйнi екранiзацiї лiтературних творiв десятилiття. У процесi створення рейтингу виявилося, що серiалiв надто багато, а таких, про якi варто поговорити - ще бiльше. Ольга Брагiна переклала цей матерiал для наших читачiв, щоби i ви були в курсi усiх серiальних вiдкриттiв.
  
  Необхiдно зазначити, що ми намагалися оцiнювати телефiльми за їхнiми незалежними перевагами: хоча багато хто з нас читав книжки, якi були екранiзованi, наше рiшення ґрунтувалося не на точностi або креативностi вiдходу вiд текстового оригiналу. Ми просто хотiли зiбрати екранiзацiї, якi нам сподобалися найбiльше.
  
  Як i попереднi рейтинги, цi десять найкращих телевiзiйних екранiзацiй були обранi пiсля довгих дебатiв працiвникiв Literary Hub. Суперечки були запеклими, але зрештою ми дiйшли згоди, хоча багато хто з нас був змушений перенести свою особливу думку в кiнець перелiку.
  "Правосуддя" (FX, 2010-2015)
  Джерело: "Полум"я в норi", Елмор Леонард
  
  Серiал FX "Правосуддя", прем"єра якого вiдбулася в березнi 2010 року i який зберiгав надзвичайну популярнiсть протягом шести сезонiв, - недостовiрна i водночас поетично точна екранiзацiя. Її номiнальна основа - оповiдання Елмора Леонарда "Полум"я в норi", герой якого, американський шериф i мандрiвний мисливець Рейлан Гiвенс, який звик грати за своїми правилами, повертається у своє рiдне мiстечко Гарлан, Кентукi, де у нього виникає конфлiкт з Бойдом Кроудером, старим шахтарем, що став злочинцем. Цей сюжет розгортається протягом кiлькох серiй. Але, як не дивно, серiал "Правосуддя" став досягненням жанру екранiзацiй завдяки тому, що навiть пiсля виходу сюжету за межi книжки, подiї вiдбувалися у дивному та неймовiрно моральному всесвiтi прози Елмора Леонарда.
  
  Кожен персонаж швидко зникає, кожен злочин вимагає кiлькох хвилин глузування, i межа мiж героями i покидьками надзвичайно тонка. Кроудери, Кроу, Беннети, Гiвенси - всi цi гiрськi клани, злочиннi чи нi, дотримувались своїх власних традицiй та морального кодексу, отже, не дивно, що мiж ними часто виникали конфлiкти. Автор i продюсер Грем Йост сказав знамениту фразу про те, що сценаристи серiалу носили браслети з iнiцiалами WWED для нагадування, щоб кожного разу, коли у них виникали проблеми з розвитком сюжету або еволюцiєю персонажу, вони запитували себе: "Що зробив би Елмор?". Серiал - втiлення стилю знаменитого автора, сучасний кримiнальний вестерн, який контрабандою провозить кiлька шекспiрiвських деталей i пристрасну сексуальну напругу. Магiя поєднання чудового матерiалу першоджерела i чудового сценарiю, що виникала щотижня, а також феноменальна гра акторiв - ось завдяки чому серiал "Правосуддя" став одним з найбiльш видовищних, i, поза сумнiвом, одним з найбiльш стильних серiалiв десятилiття.
  
  - Двайєр Мерфi, шеф-редактор CrimeReads
  
  "Шерлок" (BBC, 2010-2017 рр.)
  Джерело: "Оповiдання про Шерлока Голмса", Артур Конан-Дойл (1887-1927 рр.)
  
  "Пригоди Шерлока Голмса" сера Артура Конан-Дойла почали жити своїм власним життям. Персонажi з"являлися у творах iнших авторiв, а iдея була втiлена на екранi багато разiв. Але, маю сказати, найкраща екранiзацiя - серiал з Бенедiктом Камбербетчем у ролi блискучого, дратiвливого, чарiвно церемонного Шерлока, та Мартiном Фрiменом у ролi спiвчутливого Ватсона, серйозного ветерана вiйни, який описує в блозi їхнi пригоди та розкриття злочинiв. А хто змiг би забути Ендрю Скотта в ролi Морiартi? Перш нiж зiграти роль Гарячого священника в серiалi "Погань", вiн був генiальним злочинцем, який смикав за нитки в театрi жорстокостi.
  
  Злочини химернi та залишають слiд у пам"ятi (багато рокiв потому ви раптом помiтите, що думаєте про жiнку з "Етюду в багряних тонах", яка перед смертю намагалася видряпати iм"я своєї дочки на дерев"янiй пiдлозi як ключ до розгадки), але також тут є i грайливiсть. Шерлок Бенедiкта Камбербетча i Морiартi Ендрю Скотта вiддзеркалюють один одного в iнтелектуальному танку кота i мишi, i на це весело дивитися. Вас захоплює їхня любов до гри. Ви вчитеся також її любити. (Через веселощi вона насправдi стає ще бiльш зловiсною. У вас виникає запитання, чи не схожий Шерлок, або навiть всi ми, на Морiартi трохи бiльше, нiж ми готовi визнати). I, звiсно, неймовiрна дружба Шерлока i Ватсона у виконаннi Мартiна Фрiмена - ще одна величезна радiсть серiалу. Ця екранiзацiя вирiзняється тим, що з розвитком сюжету серiал все менше присвячений окремим таємницям i все бiльше розповiдає про попередню iсторiю та розвиток персонажiв, їхню iндивiдуальну психологiю - найбiльшу таємницю.
  
  - Кетi Йее, заступниця редактора Book Mark
  
  "Гра престолiв" (HBO, 2011-2019 рр.)
  Джерело: "Пiсня льоду й полум"я", Джордж Р. Р. Мартiн
  
  Висловлюйте своє незадоволення останнiм сезоном, починайте, я не буду вас зупиняти. Висловлюйте своє незадоволення нападами мiзогiнiї та надмiрно натуралiстичними/негуманними деталями сюжету, якi можуть вiдповiдати або не вiдповiдати часу та мiсцю подiй в серiалi, це свiт фентезi, отже, хто може знати, що там було насправдi? Але з чим неможливо сперечатися i що неможливо переоцiнити - це культурний вплив "Гри престолiв", одного з найпопулярнiших серiалiв в iсторiї сучасного телебачення, який дивились з найбiльшим натхненням i який став феноменом мiжнародної поп-культури, як жоден iнший серiал у цьому перелiку. Немає значення, хто ви - фанат фентезi, читач, жадiбний телеглядач або вiртуальний вiдлюдник: ймовiрнiше за все, протягом цього десятилiття "Гра престолiв" потрапила в поле вашого зору, ви вирiшили подивитися цей серiал i, мабуть, устрягли у палку дискусiю щодо перебiгу подiй.
  
  У серiалi були королi, королеви, придворнi, авантюристи, невдахи й тi, хто досяг успiху, дракони, конфлiкти цивiлiзацiй, ще бiльше драконiв i новi свiти, якi можна було вiдкривати щотижня. До того ж, серiал був амбiтний. Головнi сценаристи Девiд Бенiофф i Д. В. Вайсс адаптували епiчнi романи циклу Джорджа Р. Р. Мартiна "Пiсня льоду i полум"я", прiоритет надавався реалiстичним свiтам i типу пристрасної розповiдi про найважливiше, якою вiдзначалися саги й оригiнальнi iсторiї з прадавнiх часiв. Послухайте, якщо ви дочитали статтю до цього абзацу, але нiколи не намагалися насолодитися "Грою престолiв", я не знаю, що вам сказати. Мабуть, вас вже не змiнити. Або, можливо, ви повернетесь до цього серiалу тепер, коли суперечки навколо нього почали вщухати. Але можу сказати напевне: протягом кiлькох рокiв цього десятилiття iснував серiал, за сюжетом якого палко слiдкувала величезна частина людства. Здається, цей серiал дивилися всi, i коли, на гiрше або на краще, сценаристи вирiшили закiнчити серiал, глядачiв надихала думка про те, що спiльнота всього свiту повнiстю занурена в цю розкiшну iсторiю.
  
  - Двайєр Мерфi, шеф-редактор CrimeReads
  
  "Помаранчевий - хiт сезону" (Netflix, 2013-донинi)
  Джерело: "Помаранчевий - хiт сезону", Пайпер Керман (2010 р.)
  
  Слiд визнати, що у серiалу "Помаранчевий - хiт сезону" були свої злети й падiння (у кожного свiй рейтинг, i хоча я не впевнена, що тут можна досягти справжнього консенсусу, впевнено можу сказати: "Другий сезон назавжди"), але загалом цей серiал неможливо не включити до рейтингу. Ми познайомилися з ув"язненими в"язницi Лiчфiлд у 2013 роцi, лише через кiлька рокiв пiсля публiкацiї гучних спогадiв Керман про її ув"язнення як Прекрасної бiлої ледi, але серiал затьмарив книгу. Частково пощастило: це була одна з перших спроб Netflix створити оригiнальну програму.
  
  Телекритик Джудi Берман: "Втiлення масштабних iдей (авторки Дженджi Коен) у вирiшальний момент на початку трансляцiї дозволило створити незалежний серiал, що знаменував собою плавний перехiд вiд золотої ери кабельного телебачення 2000-х до яскравої та рiзнопланової, або навiть фрагментованої, епохи, що вiдома як Peak TV. Бiльш нiж смiливий експеримент виявився справжнiм телевiзiйним дивом, "Помаранчевий" став найвпливовiшим шоу десятилiття".
  . . .
  Важко недооцiнювати змiни, якi вiдбулися на телебаченнi з 2013 року. . . "бiнджвотчiнг" (серiальний марафон) лише набирав поширення, коли перший сезон "Помаранчевого" - всi 13 годин - вийшов на Netflix. Глядачi, якi зараз постiйно поглинають серiали повними сезонами за 24 години, тодi ще не були впевненi, що зможуть призвичаїтись до цього нового стилю життя диванних серiаломанiв. Шоу Коен зiграло не останню роль у переконаннi скептикiв. Пам"ятаю перегляд сезону за вихiднi, прагнення подивитися його повнiстю було пiдсилене моїм бажанням познайомитися зi всiма численними персонажами "Помаранчевого". Добре це чи погано, тепер бiнджвотчiнг - таке звичне явище, що було б кориснiше винайти термiн на позначення перегляду однiєї серiї телешоу за раз.
  
  Але насправдi зрозумiти таємницю впливу та задоволення вiд цього телесерiалу нам допоможе його потужний акторський склад i здатнiсть акторок зобразити складну групу рiзних жiнок - щось, чого ми ранiше нiколи не бачили на телебаченнi, принаймнi, у таких масштабах. Знову процитуємо Джудi:
  
  "Якщо говорити про репрезентацiю, це було не перше популярне шоу з часiв серiалу "Дроти" про бiдних та небiлих людей, i не єдина програма для широкої аудиторiї, де регулярно показували представниць нетрадицiйної орiєнтацiї. Кожна з героїнь порушувала стереотипи. У 2014 роцi, коли цей журнал проголосив, що Америка досягла "точки трансгендерного переходу", доленосна роль Лаверн Кокс - ув"язненого трансгендера Софiї Берсет - зробила її символом того часу. Нарештi жiнки, яких суспiльство загалом звикло iгнорувати, були представленi у поп-культурi як особистостi зi своїми чеснотами й пороками, а не просто як однорiдна маса виродкiв або мегер".
  
  I, звiсно, також було дуже багато веселого. У серiалi були гарнi iсторiї, незабутнi персонажi та безлiч гострих жартiв - мабуть, ось чому серiал користувався такою широкою популярнiстю: за статистикою Netflix 150 мiльйонiв людей (насправдi, користувачiв, що, як ми знаємо, може включати бiльшу кiлькiсть) подивилися хоча б одну серiю, завдяки чому серiал став найпопулярнiшою оригiнальною програмою каналу. А це про щось та й говорить. Ми просто забудемо про шостий сезон. I п"ятий.
  
  - Емiлi Темпл, старша редакторка
  
  
  "Залишенi" (HBO, 2014-2017 рр.)
  Джерело: "Залишенi", Том Перротта (2011 р.)
  
  1Драматичний серiал Деймона Лiнделофа та Тома Перротти про надприроднi таємницi (у центрi якого - шеф полiцiї похмурого пiвнiчного сателiта Нью-Йорка Кевiн Гарвi та його родина, якi борються за те, щоб пристосуватися до життя пiсля Вiдходу - загадкової глобальної подiї, через яку 2% населення свiту зникли з обличчя Землi) був рiдкiсним птахом: лiтературна екранiзацiя, яка докладно втiлила i з часом переросла своє першоджерело, щоб стати чимось бiльш славетним i глибоким. Перший сезон (який багатьом здається безжально жорстоким, але я маю до нього слабкiсть) - вiдносно буквальна екранiзацiя роману Перротти, в якiй Гарвi намагається пiдтримувати мир мiж простими мешканцями свого маленького мiстечка i представниками загадкового нiгiлiстського культу ("Грiшнi залишки"), у тенета якого потрапила його дружина. Подiї другого сезону (повне переосмислення шоу) вiдбуваються в Жарденi, Техас, мiстi нового початку для Гарвi, яке вiн обрав через славетний статус єдиного мiста Америки, яке не постраждало вiд Вiдходу, а третiй сезон перенiс наших побитих життям антигероїв з їхнiм важким емоцiйним багажем до Австралiї напередоднi сьомої рiчницi Вiдходу.
  
  У цьому серiалi багато гострих болючих ролей - вiд вiдчайдушного преподобного отця у виконаннi Крiстофера Екклстона до безкомпромiсної матрiархинi "Грiшних залишкiв" у виконаннi Енн Доуд, вiд новонаверненої у виконаннi Лiв Тайлер, яка перетворилася у жахливу фанатичку, до дратiвливого i (можливо) безумного Кевiна Гарвi-Старшого у виконаннi Скотта Гленна, але найбiльше запам"ятовується вирiшальна для кар"єри Керрi Кун роль Нори Гарвi, жiнки, яка втратила все i вiдновлюється пiсля жахливої травми Дня Вiдходу. Нова не менш блискуча екранiзацiя вiд творця "Вартових", "Залишенi" Лiндлофа - надзвичайно амбiтний проєкт - епiчний за масштабами, неймовiрний за емоцiйним впливом i вражаюче безстрашний завдяки своєму переходу до легковажностi, сюреалiзму i майже незрозумiлостi, коли цього хочуть сценаристи. Це було шоу про тягар горя, про намагання жити у свiтi, який став незрозумiлим i жахливим через незрозумiлу втрату, з усiєю люттю, вiдчаєм i абсурдом, якi характеризують досвiд iснування в такому свiтi.
  
  - Ден Шiген, редактор Book Marks
  
  "Чарiвники" (Syfy, 2015-донинi)
  Джерело: Трилогiя "Чарiвники", Лев Гроссман (2009-2014 рр.)
  
  
  "Чарiвники" - серiал для нердiв. Я не кажу, що вiн вам не сподобається, якщо ви не нерд, думаю, кожен знайде там щось для себе, але "Чарiвники" працюють на посиланнях, прихованих метафорах та оновлених легендах, якi потрiбно попередньо знати. Тим з нас, хто все життя споживає фентезi та наукову фантастику, цей серiал здається дуже дотепним i приємним - зрештою, в його основi - iсторiя групи людей, схожих на нас, якi дивились серiал "Баффi" i читали "Володаря перснiв", а потiм одного дня прокинулись i дiзналися, що їх запрошують до магiчної магiстратури.
  
  Звiсно, перший сезон просто гарний. А потiм серiал стає справдi вражаючим. Вiн надзвичайно смiшний i дотепний, з"являються оригiнальнi герої - завдяки чому вiн вiдрiзняється вiд бiльшостi серiалiв у стилi фентезi, будьмо вiдвертi. У третьому сезонi я побачила одну з найкращих серiй на телебаченнi: Елiот i Квентiн не встигли пройти квест до закiнчення часу, минули десятилiття, вони прожили життя разом i померли. Звiсно, герої знаходять вихiд i не зникають iз серiалу, але ця серiя вражає до глибини душi - ви раптом розумiєте, як сильно прив"язалися до персонажiв безглуздого шоу про чарiвникiв.
  
  - Емiлi Темпл, старша редакторка
  "Народ проти О. Джей Сiмпсона: Американська iсторiя злочинiв" (FX, 2016 р.)
  Джерело: "Втеча його життя: Народ проти О. Джей Сiмпсона", Джефрi Тубiн (1997 р.)
  Щонайменше протягом минулого столiття Сполученi Штати вiдiгравали головну роль у формуваннi культу свiтових зiрок, значною мiрою завдяки промисловим масштабам Голлiвуду i поширенню вiзуальних мас-медiа. Заклики мемiв i гiфок, як ми їх знаємо зараз, пов"язанi з видовищнiстю повторюваного моменту або дивним зображенням, яке неможливо видалити i яке циркулює у групах однодумцiв. Зрештою, "Народ проти О. Джей Сiмпсона", перший сезон "Американської iсторiї злочинiв", - це скрiншот одного з вирiшальних культурних епiзодiв iсторiї США ХХ столiття. Це iнсценування процесу О. Джей Сiмпсона за участю чудових акторiв Стерлiнга Брауна, Сари Полсон, Кортнi Венс та Куби Гудiнга-молодшого повертає аудиторiю до скандалу, за яким слiдкував весь свiт i який продемонстрував, як багатство, слава i конкуренцiя захопили американську публiку напередоднi Iнтернет-буму. Якщо ви не хотiли говорити за столом про особисте, ви не говорили про грошi, релiгiю i про те, пiдтримуєте ви чи засуджуєте О. Джей Сiмпсона.
  
  - Аарон Робертсон, заступник редактора
  
  "Мисливець за розумом" (Netflix, 2017-донинi)
  Джерело: "Мисливець за розумом: Особливий вiддiл ФБР з розслiдування серiйних вбивств", Джон Е. Дуглас та Марк Олшейкер (1995 р.)
  Хоча це не зовсiм про реальнi злочини, найбiльш вражаючi герої та сюжетнi лiнiї "Мисливця за розумом" ґрунтуються на жахах реального життя. Сценаристи надихалися книгою Джо Пенхолла 1995 року "Мисливець за розумом: Особливий вiддiл ФБР з розслiдування серiйних вбивств", дiя якого вiдбувається наприкiнцi 1970-х - на початку 1980-х, коли ФБР вперше почали систематизувати риси серiйних вбивць. Агент Голден Форд (Джонатан Грофф), блискучий вiдлюдник i зiрка бюро розслiдувань, об"єднується з чесним ветераном - агентом Бiллом Тенчем (Голт МакКолленi) та психологом Вендi Карр (Анна Торв) для того, щоб взяти iнтерв"ю в ув"язнених найвiдомiших серiйних вбивць в iсторiї США, щоб зрозумiти та передбачити дiї активних вбивць. Тут ми бачимо людей, схожих на Еда Кемпера, Девiда Берковiца ("Син Сема"), Чарльза Менсона i багатьох iнших. Серiал має ухил у нуар, вiн для глядачiв не зi слабким шлунком i не з пiдсиленим серцебиттям. Завдяки харизматичнiй грi основного складу i запрошених зiрок "Мисливець за розумом" змушує вас замислитись, чи багато ви насправдi знаєте про мотивацiю i психологiю вашого сусiда, ваших родичiв, i, власне, про свою.
  
  - Аарон Робертсон, заступник редактора
  
  
  "Оповiдь служницi" (Hulu, 2017-донинi)
  Джерело: "Оповiдь служницi", Маргарет Етвуд (1985 р.)
  Дисклеймер: "Оповiдь служницi" потрапила до цього рейтингу лише завдяки першому сезону. Пiсля цього серiал перетворився на жалюгiдну порнографiю.
  
  Попри те, що репутацiю серiалу зiпсувала розтягнутiсть i надмiрна комерцiалiзацiя, перший сезон "Оповiдi служницi" неймовiрний. Серiал вражаючий, особливо на момент виходу, коли ми спостерiгали за першими фантастичними ознаками нормалiзацiї поведiнки Дональда Трампа. Так, ми були чутливими, i цей серiал встромив у нас нiж. Адаптацiя чудова вiзуально i надзвичайно успiшна як фiльм жахiв. Третя серiя, в якiй завдяки флешбеку ми бачимо пересторогу для свiту, змусила мене плакати, а це буває нечасто. Тодi я писала:
  
  Жах флешбекiв ретельно збалансований. Це не суспiльство на порозi дистопiї. Здається, це свiт, який ми знаємо. Звiсно, це не так. Чи могли ми знати? Мойра i Джуд смiялися над грубим баристою, тому що не розумiли, де вони живуть. Вони стоять на краю: вони не розумiють, що багато чого змiнилося. Вони надто близько, i ми також. Ось чому флешбеки лякають набагато бiльше, нiж подiї серiалу у теперiшньому часi, попри похмурiсть i зловiснiсть останнiх. Зображення жорстокостi вашої власної реальностi завжди набагато страшнiше, нiж будь-яке суспiльство дистопiї зi спецiальним iнструментарiєм - немає значення, скiльки паралелей ви можете провести, скiльки людей замордували, вбили або зґвалтували. Я не кажу, що цi епiзоди не викликають жах - але вони просто не вражають до глибини душi у такiй самiй мiрi.
  
  У цьому був блиск роману Етвуд i блиск серiалу - принаймнi, якщо ми iгноруємо всi подiї пiсля 2017 року.
  
  - Емiлi Темпл, старша редакторка
  
  Читайте також: Топ-16 байопiкiв про вiдомих поетiв
  
  
  "Вбиваючи Єву" (BBC, 2018-донинi)
  Джерело: "Кодове iм"я Вiлланель", Люк Дженнiнгс (2014-2016 рр.)
  Дисклеймер: "Оповiдь служницi" потрапила до цього рейтингу лише завдяки першому сезону. Пiсля цього серiал перетворився на жалюгiдну порнографiю.
  
  Попри те, що репутацiю серiалу зiпсувала розтягнутiсть i надмiрна комерцiалiзацiя, перший сезон "Оповiдi служницi" неймовiрний. Серiал вражаючий, особливо на момент виходу, коли ми спостерiгали за першими фантастичними ознаками нормалiзацiї поведiнки Дональда Трампа. Так, ми були чутливими, i цей серiал встромив у нас нiж. Адаптацiя чудова вiзуально i надзвичайно успiшна як фiльм жахiв. Третя серiя, в якiй завдяки флешбеку ми бачимо пересторогу для свiту, змусила мене плакати, а це буває нечасто. Тодi я писала:
  
  Жах флешбекiв ретельно збалансований. Це не суспiльство на порозi дистопiї. Здається, це свiт, який ми знаємо. Звiсно, це не так. Чи могли ми знати? Мойра i Джуд смiялися над грубим баристою, тому що не розумiли, де вони живуть. Вони стоять на краю: вони не розумiють, що багато чого змiнилося. Вони надто близько, i ми також. Ось чому флешбеки лякають набагато бiльше, нiж подiї серiалу у теперiшньому часi, попри похмурiсть i зловiснiсть останнiх. Зображення жорстокостi вашої власної реальностi завжди набагато страшнiше, нiж будь-яке суспiльство дистопiї зi спецiальним iнструментарiєм - немає значення, скiльки паралелей ви можете провести, скiльки людей замордували, вбили або зґвалтували. Я не кажу, що цi епiзоди не викликають жах - але вони просто не вражають до глибини душi у такiй самiй мiрi.
  
  У цьому був блиск роману Етвуд i блиск серiалу - принаймнi, якщо ми iгноруємо всi подiї пiсля 2017 року.
  
  - Емiлi Темпл, старша редакторка
  
  Читайте також: Топ-16 байопiкiв про вiдомих поетiв
  
  
  "Вбиваючи Єву" (BBC, 2018-донинi)
  Джерело: "Кодове iм"я Вiлланель", Люк Дженнiнгс (2014-2016 рр.)
  
  Серiал "Ледi-детектив мiс Фрайн Фiшер" на основi серiї книг про Фрайн Фiшер Керрi Грiнвуд - один з найприємнiших телесерiалiв, який я бачила. Вiн безмежно прекрасний. Чи не є вiн дещо занадто анахронiстично очевидним з деякими своїми фемiнiстичними тезами? Кого це обходить. Чи не занадто стилiзованi локомотиви, намальованi за допомогою комп"ютерної графiки? Яка рiзниця? Можливо, надто ефектно все стає на свої мiсця? Замовкнiть.
  
  Мiс Фiшер (Ессi Девiс) - прогресивна незамiжня дама, яка живе у Мельбурнi 20-х рокiв. Вона надзвичайно багата й абсолютно вiльна, отже, серiал про те, як вона робить все, що їй заманеться, у тому числi (але не лише) їздить на високiй швидкостi у красивих автомобiлях, флiртує з багатьма красивими хлопцями й розгадує таємничi вбивства. Часто засмучуючи свою старомодну тiтоньку (нацiональний скарб Австралiї Мiрiам Маргойлес), i часто у компанiї своєї найкращої подруги Мак (Теммi Макiнтош), лiкарки у чоловiчому одязi, невтомна мiс Фiшер дiє як приватний детектив, жахаючи шефа полiцiї Мельбурна детектива Джека Робiнсона (Натан Пейдж), i, насправдi, патрiархат у широкому сенсi. Очевидно, його роздратування переростає у захоплення, але у них одна з найповiльнiших iсторiй кохання на сучасному телебаченнi.
  
  "Мiс Фiшер" - складний серiал, який ставить актуальнi питання працi та оплати - вона наймає всiх, хто до неї звертається, що означає, що її будинок з яскравою вiкторiанською терасою повний (оплачуваних) талановитих невдах, серед яких мiстер Батлер (Рiчард Блай), її тихий дворецький, який ранiше виконував спецiальнi доручення, Берт i Кек (Тревiс Макмагон та Ентонi Дж. Шарп), двоє чарiвних помiчникiв-комунiстiв з нижчого класу, якi займаються шпигунством (i ремонтують автомобiлi); а також Дот (Ешлi Каммiнгс), її сором"язлива служниця, яка набуває сил з кожною серiєю. Кумедний, але важливий аспект серiалу - те, що до Дот залицяється Г"ю, красивий, але незграбний офiцер полiцiї, у якого добрi намiри, але застарiлi iдеї щодо жiнок, i ми спостерiгаємо, як вiн повiльно перетворюється на справжнього союзника, коли Дот починає розумiти, що заслуговує на союзника.
  
  Отже. Джазова естетика вражає, а хiмiя мiж акторами надзвичайна. Це iдеальне шоу, якщо ви хочете подивитися iсторичний ревiзiонiстський серiал з чудовими костюмами, у якому жiнки дають жару, а чоловiки з повагою покладаються на їхню експертнiсть. Принципи серiалу справдi важливi: перебування в цьому свiтi захоплює, хоча серiя триває лише сорок три хвилини. Не має значення, чого ще немає в цьому свiтi - "Ледi-детектив мiс Фрайн Фiшер" саме для вас.
  
  - Олiвiя Рутiльяно, член редколегiї CrimeReads
  
  "Людина у високому замку" (Amazon, 2015-2019 рр.)
  Джерело: "Людина у високому замку", Фiлiп К. Дiк (1962 р.)
  "Людина у високому замку" на основi роману Фiлiпа К. Дiка 1962 року про альтернативну iсторiю, в якiй гiтлерiвська коалiцiя перемогла у Другiй свiтовiй вiйнi - один з найкращих серiалiв студiї Amazon. У всесвiтi цього серiалу - принаймнi, одному з них - нацистська Нiмеччина керує схiдним узбережжям, а Японська iмперiя контролює Захiд. Цi сили роздiляє "Нейтральна зона" у центрi країни, регiон без влади, єдиний номiнально безпечний для етнiчних та релiгiйних меншин. Феноменальний свiт першого сезону створює декорацiї для довгої темної саги про спротив та спiвучасть соцiальному порядку, який, на жаль, не надто далекий вiд нашої реальностi. Хоча сценарiй iнодi скочується в мелодраму, серiал - виняткова сумiш елементiв шпигунського трилера, авантюрного горору i гри у множиннi свiти. Останнiй сезон найповнiше розкриває тему змiни наших характерiв соцiальним оточенням. Нам хотiлося б думати, що вiдстань мiж американським патрiотом i фашистом велика. А що, якщо найстрашнiше те, що вона нам лише здається?
  
  - Аарон Робертсон, заступник редактора
  
  "Куртизанки" (Hulu, 2017-донинi)
  Джерело: "Ледi Ковент-Гардену", Геллi Рубенголд (2005 р.)
  "Куртизанки" - найкращий серiал на телебаченнi, який ви не дивилися, i, мабуть, найкращий серiал на телебаченнi взагалi. Подiї серiалу "Куртизанки", екранiзацiї книги "Ледi Ковент-Гардену: Сутенер Джек i надзвичайна iсторiя списку Гаррiса" Геллi Рубенголд, вiдбуваються у георгiанськiй Англiї у часи, коли кожна з п"яти жiнок у Лондонi працювала у секс-iндустрiї, i ескортницi, яких оплачували найкраще, отримували вiдгук у маленькiй чорнiй книжечцi, яка потрапляла до видатних чоловiкiв епохи, завдяки чому сучаснi iсторики дiзнаються про яскравi подробицi минулого.
  
  Головна колiзiя серiалу "Куртизанки" - суперництво мiж двома борделями: один з них надає базовий притулок i захист секс-працiвницям (за невелику плату), а другий - вищого класу, але бiльше експлуатує своїх мешканок. Як i серiал "Двiйка", "Куртизанки" представляють модель фемiнiстичного серiалу про секс-працiвникiв. "Куртизанки" - не лише екранiзацiя роману, написаного жiнкою: режисер - теж жiнка, головнi ролi виконують в основному жiнки, всi сценаристки - жiнки, i загалом майже кожна сцена проходить тест Бекдел. Деякий час навiть iснував блог, в якому секс-працiвницi робили огляд кожної серiї "Куртизанок".
  
  У серiалу чудовий сценарiй, тут багато веселого i водночас бiльше драми у кожнiй серiй, нiж у цiлому сезонi серiалу "Велика маленька брехня". У кожному сезонi чiтке закiнчення, але залишається багато простору для наступного, i, оскiльки шоу продовжується, нас все докладнiше знайомлять зi свiтом Георгiанської Англiї, в якому багато боксу без рукавиць, розпусних аристократiв, борделiв i рiзноманiтних дiлкiв.
  
  Пишнi декорацiї та глибокi iсторичнi дослiдження доповнюють фемiнiзм серiалу. У бiльшостi еротичних сцен секс-працiвницi повнiстю вдягненi, оскiльки тодi було надто холодно i надто багато часу було потрiбно для того, щоб зняти весь цей одяг. Груди випирають, оскiльки це був стиль епохи, але яскравi кольори i тепле освiтлення допомагають вiдрiзнити щасливiший будинок проституцiї вiд жалюгiдного будинку звiдництва у французькому стилi, де жiнки вдягненi у сукнi пастельних кольорiв, представляючи прагнення свого будинку i суворiсть своєї мадам. Згадуючи образ проститутки iз золотим серцем, це складний новий погляд на старий архетип. Квiр-персонажi та персонажi-представники небiлого населення роблять свiй вибiр i живуть своїм власним життям: гендер i сексуальна iдентичнiсть плиннi, вони змiнюються та балансують мiж витонченiстю i грою для забави.
  
  Геллi Рубенголд присвятила свою кар"єру вивченню вибору жiнок (i жiночих доль) у контекстi їхньої епохи - цiнний i визначний фемiнiстичний проєкт. Нещодавно вона отримала премiю Бейлi Гiффорд за свою нову книгу "П"ять", у якiй йдеться про те, що жертви Джека Патрача були не секс-працiвницями, а, фактично, складними жiнками ХIХ столiття зi складним життям ХIХ столiття (жертвами Патрача були головним чином бездомнi жiнки, якi страждали на алкоголiзм).
  
  - Моллi Одiнц, молодша редакторка CrimeReads
  "Велика маленька брехня" (HBO, 2017-донинi)
  Джерело: "Велика маленька брехня", Лiана Морiартi (2014 р.)
  
  "Велика маленька брехня" - загалом гарний аргумент за те, щоб дозволити Нiколь Кiдман i Рiз Вiзерспун робити все, що вони хочуть: цей серiал - вiзуально приголомшливе мiркування про внутрiшнє життя п"яти героїнь, дослiдження складних характерiв, яке ми рiдко можемо бачити щодо жiнок. Перший сезон серiалу на основi роману Лiани Морiартi (режисер Жан-Марк Валлi) присвячений кульмiнацiйнiй точцi викриття брехнi, про яку йдеться у назвi серiалу, а потiм ми бачимо кожну з п"яти героїнь на висотi своїх акторських можливостей - особливо Нiколь Кiдман у ролi жiнки, яка пережила фiзичне насильство - я нiколи не бачила нiчого подiбного ранiше. Зв"язок героїнь з навколишнiм пейзажем - бескиди Бiг-Сюру i тоненькi мiсточки мiж ними та океан - пiдкреслюють вiдчуття напруги й нестабiльностi, яке притаманне серiалу i яке ми бачимо у нестабiльних соцiальних зв"язках бiлих багатих привiлейованих Монтереїв.
  
  У серiалу є свої недолiки, зокрема, ставлення до расових питань дещо розпливчасте. Присутнiсть матерi Боннi у другому сезонi вiдчувається як втрачена можливiсть додати деякi нюанси до тiєї розмови: Решмi Геббар зазначила у Slate, що створена нею сюжетна лiнiя "стосується расистських стереотипiв щодо жорстоких чорних матерiв", що погiршило ситуацiю з расовими питаннями у серiалi. У другому сезонi серiалу битва за творчий контроль мiж режисером серiалу та продюсерами дещо заплутала його стиль. Хай там як, його приємно дивитись, а його сильнi сторони - достатнiй аргумент за те, щоб включити серiал до цього рейтингу.
  
  - Корiнн Сегал, старша редакторка
  
  "Ти" (Lifetime, 2018-донинi)
  Джерело: "Ти", Керолайн Кепнес (2014 р.)
  
  "Ти" - безжальний i банальний серiал, але водночас вiн...видатний. Вiн видатний. Цей серiал можна порiвняти iз замовленням фаст-фуду у White Castle: до нього звикаєш, вiн погано впливає на ваш тиск, його приємно їсти з друзями, вiн трохи низької якостi, але водночас для снобiв (чи знаєте ви, друзi, який "Неймовiрний бюргер" зараз подають у White Castle?), i його зняли у Йорквiллi, тихому передмiстi Мангетену на схiд вiд Верхнього Iст-Сайду, де мешкають головним чином лiтнi власники собак, знаходиться книжкова крамниця, в якiй вiдбуваються подiї серiалу, i останнiй бiлий цегляний палац гамбургерiв, який залишився на островi.
  
  Серiал "Ти" за романом Керолайн Кепнес - це ностальгiя за старомодним локальним Нью-Йорком, розповiдь iнтелектуальна, тому що вона серйозним чином базується на цифрових технологiях двадцять першого столiття. Може здаватися, що серiал засуджує соцiальнi мережi, тому що там чоловiки-хижаки знаходять iнформацiю про жiнок, яких вони переслiдують, але всi цi вiдкритi автомобiлi, старi книжки i посилання на Дж. Д. Селiнджера нагадують нам, що серiал старомодний. Фактично вiн поза часом. Як багато красивих цегляних будинкiв i не надто забудованих ексцентричних передмiсть, якi ми бачимо в серiалi, жорстокiсть i вимогливiсть головного героя серiалу "Ти" довго насаджувались у нашiй культурi.
  
  Головний герой - Джо Голдберг (Пенн Беджлi), тихий менеджер книжкової крамницi та реставратор старовинних книг, який закохується у молоду письменницю Гвiневер Бек (Елiзабет Лейл). Вона хоче, щоб її називали "Бек", а це якась дурня. Вiн починає сталкiнг - дiзнається все про неї в Iнтернетi, слiдкує за нею в її квартирi, вламується до її квартири, викрадає її речi, вбиває багатого шалапута, з яким у неї роман, вбиває її найкращу подругу, яка щось пiдозрює, i зрештою манiпулює нею, щоб вона теж у нього закохалася, i стає її бойфрендом та продовжує її сталкерити. Головна його манiя - пiклування про неї i плекання її таланту (вона незiбрана).
  
  Насправдi це досить погано написаний персонаж, менi хотiлося б, щоб вона була написана так само гарно, як Джо. Вона - дуже банальна, розгублена, але красива пересiчна бiла дiвчина, у якої багато привiлеїв, вона росла без батька i, як нам весь час кажуть, вона "дуже гарна письменниця". Але, зрештою, вона - жертва, i найважливiше, що ми знаємо про її героїню - те, що це не її вина. Коли вона дiзнається, хто такий Джо, вона звинувачує себе, i це сумно. Вiдповiдальний за все лише Джо. Вiн - павук, а вона - муха. Як вона напише у своєму найкращому творi, який ми бачимо в серiалi, вiн здавався Прекрасним принцом, але перетворився на Синю бороду. Його замок виявиться для неї в"язницею.
  
  Джо - надзвичайно зловiсний персонаж, зло якого замасковане i пiдсилене тим фактом, що вiн вважає себе головним героєм романтичної комедiї, i вiн дуже красивий та чарiвний. (У серiалi багато сцен у тому чарiвному кафе з фiльму "Вам лист" у Верхньому Вест-Сайдi, i лише слiпий не помiтить паралелi мiж Джо та Еннi з фiльму "Несплячi в Сiєтлi"). Серiал "Ти" може дещо розповiсти про те, як багато ромкомiв (або казок") справдi зловiснi. Серiал розповiдає, як чоловiки перетворюються на монстрiв, i це iнодi дуже цiкаво та продуктивно: в iнший час шоу лякає вас шокуючими напруженими поворотами сюжету. Iнтенсивнiсть одержимостi Джо (а також всi сцени про магiстратуру) iнодi роздуваються до абсурду. Iнодi сценарiй надзвичайно сенсуалiстський. Але вiн дуже серйозний i викликає тривогу. Ви будете хвилюватися за Бек. Ви будете сподiватися, що вона втече вiд нього. Ви будете хвилюватися за всiх жiнок. I вас налякає iдея про те, що крутий хлопець, якого ви зустрiли на сайтi знайомств, може виявитись вбивцею-психопатом. А потiм ви згадаєте, що Бек зустрiла Джо особисто у книжковiй крамницi, i що сучасне вбрання його
  
  20 лiтературних екранiзацiй, якi варто подивитися у 2019-му роцi
  Пропонуємо ознайомитись iз списком найбiльш захопливих екранiзацiй лiтературних творiв, якi вийдуть чи щойно вийшли на великi й малi екрани у 2019 роцi.
  "Ми вже знаємо, що бiльшiсть найкращих фiльмiв i серiалiв мають лiтературну основу - особливо сьогоднi, коли, здається, у Голлiвудi закiнчилися iдеї. Я хочу сказати - "Джуманджi-3" виходить у 2019 роцi. (До речi, "Джуманджi"? Дуже гарна книжка) Але перенесення улюбленого роману на великий (або малий) екран - складна справа: втiленi картини не завжди збiгаються з картинами у вашiй головi, й iнодi вони гiршi. Iнодi вони набагато гiршi" - пише Ольга Брагiна, яка переклала пiдбiрку для Читомо за матерiалами lithub.com.
  "Рiдний син"
  Джерело: Рiчард Райт, "Рiдний син"
  Режисер: Рашiд Джонсон
  Актори: Ештон Сендерс, Нiк Робiнсон, Маргарет Келлi, Бiлл Кемп, Кiкi Лейн
  Свiтова прем"єра третьої екранiзацiї класичного роману Райта 1940 року вiдбулася в сiчнi на фестивалi "Санденс". Ще нiчого не вiдомо про комерцiйний релiз або показ в кiнотеатрах, але я дуже сподiваюся, що ця версiя буде кращою за екранiзацiю 1951 року, де сам 42-рiчний Райт грав 20-рiчного Бiггера Томаса, i екранiзацiю 1986 року, про яку критик "The New York Times" писав:
  "Вона така пом"якшена, що здається майже оптимiстичною, це би розiзлило Райта. Автори фiльму нацiленi на витончену аудиторiю, яка наполягає, щоб щось сентиментальне i оптимiстичне показували навiть у телевiзiйних фiльмах тижня про СНIД".
  Але, вiдчуваю, цього року все буде iнакше. Не в останню чергу завдяки тому, що, на мою думку, Ештон Сендерс, якого ви, можливо, бачили в приголомшливiй ролi пiдлiтка Широна в "Мiсячному свiтлi", буде неймовiрним у ролi Бiггера Томаса.
  "Соловей"
  Джерело: Крiстiн Ханна, "Соловей"
  Режисерка: Мiшель Макларен
  Дивно, що попри близьку дату виходу, зазначену на IMDB (звичайно, її можуть змiнити в будь-який момент), я не можу знайти жоднi рекламнi фото або хоча б iнформацiю про акторiв цiєї екранiзацiї роману Ханни про двох сестер, якi живуть у Францiї на початку Другої свiтової вiйни. Але оскiльки режисерка Мiшель Макларен знiмала серiї ваших улюблених серiалiв ("Секретнi матерiали", "Пуститися берега", "Гра престолiв", "Залишенi", тощо), ймовiрно, на це варто чекати, коли б фiльм не вийшов.
  "Поворот"
  Джерело: Генрi Джеймс, "Поворот гвинта"
  Режисерка: Флорiя Сiгiзмондi
  Актори: Макензi Девiс, Фiнн Вольфхард, Бруклiнн Прiнс
  Сучасна адаптацiя класичної повiстi Генрi Джеймса вiд режисерки, яка знiмала вiдеоклiпи Мерiлiна Менсона (не кажучи вже про фiльм "Раневейс"), де знiмається дитина з серiалу "Дивнi дива"? Ну, скажiмо так: я зацiкавлена.
  "Хода хаосу"
  Джерело: Патрiк Несс, "Хода хаосу"
  Режисер: Даг Лайман
  Актори: Том Голланд, Дейзi Рiдлi, Медс Мiккелсен
  Це екранiзацiя першої книжки з популярної серiї романiв Несса для пiдлiткiв "Хода хаосу", дiя яких вiдбувається у свiтi, де думки кожного чують всi iншi. Але виявляється, що ви все одно можете обманювати у свiтi, де немає таємниць. Я знаю, ми всi вже втомилися вiд екранiзацiй книжок для пiдлiткiв, але Патрiк Несс - видатний письменник, i ця франшиза може стати новими "Голодними iграми", особливо завдяки Дейзi Рiдлi.
  "Куди ти зникла, Бернадетт"
  Джерело: Марiя Семпл, "Куди ти зникла, Бернадетт"
  Режисер: Рiчард Лiнклейтер
  Актори: Кейт Бланшетт, Бiллi Крадап, Крiстен Вiiг, Джудi Грiр, Лоуренс Фiшберн
  Марiя Семпл була сценаристкою серiалiв "Беверлi-Гiллс 90210" i "Уповiльнений розвиток", перш нiж стала романiсткою, i її весела енергiйна друга книжка має чiтку комедiйну лiнiю, не можу дочекатися, щоб побачити її на екранi - особливо з таким акторським складом. А щодо Лiнклейтера, вiн зняв деякi з моїх улюблених фiльмiв...але також i Найгiрший фiльм усiх часiв (це, звичайно, "Кожному своє"!, не їжте мене). Отже, очiкування високi, але стриманi.
  "Гончак"
  Джерело: С. С. Форестер, "Добрий пастир"
  Режисер: Аарон Шнайдер
  Актори: Том Генкс (також автор сценарiю), Стiвен Грем, Елiзабет Шу
  Том Генкс тепер письменник, i це стосується також сценарiїв, наприклад, цiєї екранiзацiї класичного роману Форестера про Другу свiтову вiйну. Скажу страшну рiч - твiр про цi часи, коли капiтан Ернест Краузе має вести своїх овець безпечним курсом через Атлантичний океан, щоб втекти вiд нацистiв, здається майже...вчасним. Ну, Генкс - єдиний актор, щодо якого ми можемо дiйти одностайної згоди, отже, мабуть, зрештою все буде добре.
  "Три секунди"
  Джерело: Рослунд/Гьольстрем, "Три секунди"
  Режисер: Андреа дi Стефано
  Актори: Джоел Кiннаман, Розамунд Пайк, Клайв Оуен, Коммон, Ана де Армас
  Цей темний триллер, в якому колишнiй шахрай повертається у в"язницю, яку ненавидить, щоб проникнути в польську банду, базується на романi шведського тандему авторiв кримiнальних романiв Андерса Рослунда i Борга Гьольстрема. Ще один фiльм, який завдяки акторському складу стане справдi захопливою прем"єрою 2019 року.
  "Кладовище домашнiх тварин"
  Джерело: Стiвен Кiнг, "Кладовище домашнiх тварин"
  Режисери: Кевiн Кьольш i Деннiс Вiдмайєр
  Актори: Джейсон Кларк, Емi Займец, Джон Лiтгоу
  Це десятилiття екранiзацiй Стiвена Кiнга, i ви, мабуть, вже знаєте, цiкавлять вони вас чи нi. У будь-якому разi, девiз фiльму "Iнодi мертвi кращi" викликав у мене азарт - якщо екранiзацiя (друга екранiзацiя роману жахiв Кiнга 1983 року) виявиться поганою, про це напишуть всi оглядачi.
  "Пiсля вiйни"
  Джерело: Рiдiан Брук, "Пiсля вiйни"
  Режисер: Джеймс Кент
  Актори: Кiра Найтлi, Александр Скарсгард, Джейсон Кларк, Александр Шiр
  Ще одна екранiзацiя роману про Другу свiтову вiйну - хоча технiчно дiя вiдбувається одразу пiсля вiйни, в Нiмеччинi 1946 року, коли британський полковник i його дружина їдуть в маєток у Гамбурзi...з його попереднiми мешканцями. Один з них - Александр Скарсгард, отже, ви можете здогадатися, що вiдбуватиметься.
  "Сонце також зiрка"
  Джерело: Нiкола Юн, "Сонце також зiрка"
  Режисерка: Рай Руссо-Янг
  Актори: Яра Шахiдi та Чарльз Мелтон
  Мегабестселлер Нiколи Юна, що потрапив у фiнал премiї National Book Award 2016 року, розповiдає про стрiмкий i короткий роман двох молодих людей у Нью-Йорку - це означає, що фiльм буде таким самим глибоким, як роман, або сентиментальним i солодким, як його опис, який я щойно зробила. Хай там що, вiн обов"язково потiшить багатьох.
  "Артемiс Фаул"
  Джерело: Йон Колфер, "Артемiс Фаул"
  Режисер: Кеннет Брана
  Актори: Фердiа Шоу, Лара Макдоннелл, Нонсо Анозi, Джудi Денч, Джош Гед
  "Артемiс Фаул" - ще одна велика серiя пiдлiткових романiв, яка нарештi потрапить на великий екран. Це не дивно, хоча мене трохи дивує Кеннет Брана як режисера. Можу лише сподiватися, що це не буде екранiзацiя в стилi єлизаветинських часiв про фей.
  "Жiнка у вiкнi"
  Джерело: А. Дж. Фiнн, "Жiнка у вiкнi"
  Режисер: Джо Райт
  Актори: Емi Адамс, Джулiанна Мур, Вайєтт Расселл, Герi Олдмен, Брайан Тайрi Генрi, Ентонi Макi
  Одна з найзначнiших книжок 2018 року, насичена посиланнями на нуарнi фiльми i кiнематографiчними епiзодами - отже не дивно, що її одразу екранiзували. Крiм того, у головнiй ролi Емi Адамс, загальновизнаний найкращий вибiр для всiх та будь-яких екранiзацiй кримiнальних романiв.
  "Щиголь"
  Джерело: Донна Тарт, "Щиголь"
  Режисер: Джон Кроулi
  Актори: Енсел Елгорт, Анерiн Барнард, Ешлi Каммiнгс, Джефрi Райт, Люк Вiлсон, Сара Полсон, Нiколь Кiдман
  Досi немає екранiзацiї "Таємної iсторiї"? Добре, думаю, я прийму "Щигля" як замiнник - тимчасовий.
  "Гарний брехун"
  Джерело: Нiколас Сiрл, "Гарний брехун"
  Режисер: Бiлл Кондон
  Актори: Йєн Маккален i Гелен Мiррен
  
  Шахрай розробляє онлайн-аферу, щоб пiдчепити багату вдову, але потiм закохується в неї. Книга, здається, смiшна, але я обрала її лише через сера Йєна i даму Гелен, якi, безсумнiвно, зроблять її гарною, якою б вона не була.
  "Поклик предкiв"
  Джерело: Джек Лондон, "Поклик предкiв"
  Режисер: Крiс Сендерс
  Актори: Гаррiсон Форд, Ден Стiвенс, Карен Гiллан, Бредлi Вiтфорд, Омар Сай
   Лише подумайте: цьогорiч ви зможете пiти зi своїми коханими в кiнотеатр, щоб подивитись на гру акторiв та комп"ютерну графiку в екранiзацiї твору Джека Лондона "Поклик предкiв" з самим Гаррiсоном Фордом у ролi рятiвника собак Джона Торнтона. I так, собаки розмовлятимуть.
  "Маленькi жiнки"
  Джерело: Луїза Мей Олкотт, "Маленькi жiнки"
  Режисерка: Грета Гервiг
  Актори: Сiрша Ронан, Емма Вотсон, Флоренс П"ю, Елiза Сканлен, Тiмотi Шаламе, Лора Дерн, Боб Оденкiрк, Джеймс Нортон, Крiс Купер, Мерiл Стрiп
  нМайже нiщо не змогло б мене переконати, що свiтовi потрiбна ще одна екранiзацiя "Маленьких жiнок". Можливо, окрiм цього акторського складу (Флоренс П"ю - недооцiнена зiрка, я подивилась би на неї в будь-якому фiльмi) i Грети Гервiг як режисерки. Але все одно екранiзацiї необхiдно бути гарною, отже, сподiватимемось.
  "Добрi передвiсники"
  Джерело: Террi Пратчетт i Нiл Гейман, "Добрi передвiсники"
  Режисер: Дуглас Макiннон
  Актори: Девiд Теннант, Майкл Шiн, Анна Максвелл Мартiн, Джон Гемм
  аЕкранiзацiя книги "Добрi передвiсники" вiд Amazon - безсумнiвно, найочiкуванiша прем"єра 2019 року для всiх гiкiв, якi поважають себе. Основа екранiзацiї - культова класика вiд легендарних Террi Пратчетта i Нiла Геймана, i, послухайте, комедiя про кiнець свiту - це саме те, що нам зараз потрiбно. Вона навiть не виглядатиме фантастичною.
  "Хранителi"
  Джерело: Алан Мур, "Хранителi"
  Режисер: Деймон Лiнделоф
  Актори: Джеремi Айронс, Регiна Кiнг, Дон Джонсон, Ях"я Абдул-Матiн II
  Хто стежить за Хранителями? Ну, ми всi хотiли б, особливо тi з нас, кого розчарувала екранiзацiя 2009 року. Лiнделоф - спiвавтор видовищної телевiзiйної адаптацiї "Залишених" Тома Перротти, отже ми знаємо, що у нього гарний смак i гостре лiтературне око. Акторський склад також виглядає гарно, отже, схрестiмо пальцi.
  "Пастка-22"
  Джерело: Джозеф Геллер, "Пастка-22"
  Режисери: Джордж Клунi, Грант Геслов, Еллен Курас
  Актори: Крiстофер Ебботт, Кайл Чендлер, Г"ю Лорi, Джордж Клунi
  кТак, улюблена книжка вашого тата з"явиться в смарт-телевiзорi, принцип роботи якого вiн навiть не розумiє! А щодо решти з нас, ми раптом дiзнаємось, звiдки насправдi походить цей старий вислiв. Екранiзацiя класичного роману Геллера, здiйснена Клунi, буде представлена як мiнi-серiал у телевiзiйнiй мережi Hulu у 2019 роцi, хоча дата прем"єри ще не визначена.
  "Сирiтський Бруклiн"
  Джерело: Джонатан Летем, "Сирiтський Бруклiн"
  Режисер: Едвард Нортон
  Актори: Едвард Нортон, Вiллем Дефо, Брюс Вiллiс, Гугу Мбата-Роу, Леслi Манн, Боббi Каннавале, Алек Болдвiн
  Ед Нортон постiйно намагається екранiзувати "Сирiтський Бруклiн" (з моменту виходу роману в 1999 роцi), i, здається, квест втiлення його епiчного бачення нарештi подоланий. Iсторичний фiльм про детектива з синдромом Туретта було важко завершити, але якщо хто i мiг би це зробити, впевнена, це саме Нортон, особливо через стiльки рокiв.ащих телевiзiйних екранiзацiй д10есятилiття в10iд Literary Hub
  17 будинкiв вiдомих письменникiв, якi варто побачити
  У листi до американського журналiста Мортона Фуллертона лауреатка Пулiтцерiвської премiї Едiт Вортон вихвалялась садами, якi оточують її будинок бiля мiстечка Ленокс у Массачусетсi. "Очевидно, я краща садiвниця, нiж романiстка", - писала вона, - "i це мiсце, де кожна лiнiя якого - мiй витвiр, значно перевершує "Будинок Радостi". Вiд сiльського котеджу Вiрджинiї Вулф та будинку Ернеста Гемiнгвея у Флоридi до маєтку Вашингтона Iрвiнга Гадсон-Веллi - цi оселi продовжують зачаровувати читачiв як мiсця вiдпочинку й умиротворення вiдомих письменникiв.
  
  Будинок Френсiса Фiцджеральда
  
  Завдяки укладенню перемир"я мiж Антантою i Нiмеччиною у 1918 роцi вiйськова служба Френсiса Скотта Фiцджеральда була обмежена базовою пiдготовкою. У 1919 роцi невiдомий письменник повернувся до будинку батькiв Саммiт-Террас у мiстi Сент-Пол, Мiннесота. Молодий, амбiтний i сповнений нервової енергiї Фiцджеральд закiнчив свiй перший i за його життя найкраще сприйнятий публiкою роман "По цей бiк раю" (1920 рiк).
  
  Будинок Вiльяма Фолкнера
  У 1930 роцi, пiсля продажу низки оповiдань, майбутнiй нобелiвський лауреат Вiльям Фолкнер придбав будинок у Роуен-Оук, Оксфорд, Мiссiсiпi. Через шiсть рокiв пiсля смертi Фолкнера (1962) будинок оголосили нацiональною iсторичною пам"яткою.
  
  Будинок Перл С. Бак
  
  У 1852 роцi романiст Натанiель Готорн придбав Вейсайд, будинок XVIII столiття в колонiальному стилi у Конкордi, Массачусетс, де написав кiлька своїх останнiх творiв. У 1962 роцi Вейсайд отримав статус нацiональної iсторичної пам"ятки.
  
  Будинок Чарльза Дiкенса
  У 1837 роцi, через рiк пiсля весiлля, Чарльз Дiкенс переїхав до цього будинку з терасою в георгiанському стилi у центрi Лондона. Тут вiн написав роман "Олiвер Твiст" (1838 рiк), завдяки якому став знаменитiстю мiста. У 1925 роцi в будинку вiдкрили музей Чарльза Дiккенса, в якому зберiгаються деякi найцiннiшi експонати з життя письменника.
  
  Будинок Джорджа Орвелла
  З 1874 по 1891 роки Марк Твен жив у своєму будинку в стилi вiкторiанської готики у Гартфордi, Коннектикут, зi своєю новою родиною. Верхнiй поверх слугував кiмнатою для гри в бiльярд i водночас письменницьким кабiнетом Твена. Саме тут американський маестро написав свої безсмертнi твори "Пригоди Тома Соєра" (1876 рiк), "Принц i злидар" (1881 рiк) та "Пригоди Гекльберрi Фiнна" (1884 рiк).
  
  Будинок сестер Бронте
  Будинок трьох сестер Бронте (Шарлотти, Емiлi та Енн), побудований у 1779 роцi, розташовується у Гартвортi, Англiя (бiля Лiдса). Сестри провели у цьому примiщеннi бiльшу частину свого життя i написали кiлька своїх найвiдомiших романiв ("Джейн Ейр" Шарлотти й "Буремний перевал" Емiлi). На початку XX столiття будинок перетворили на музей i передали "Товариству сестер Бронте", створеному на честь письменниць у 1890-х роках.
  Будинок Юджина О"Нiла
  Хоча Юджин О"Нiл, можливо, не такий вiдомий, як його колеги й однолiтки - американськi лiтератори Ернест Гемiнґвей i Теннесi Вiльямс, вiн, безперечно, майстер форми. Настiльки, що у 1920-х роках О"Нiл отримав три Пулiтцерiвськi премiї за свої п"єси. Навiть бiльше, у 1936 роцi Шведська академiя вручила йому Нобелiвську премiю з лiтератури. Пiсля отримання найпрестижнiшої премiї свiту драматург переїхав у маєток, який має площу 158 акрiв, зi своєю третьою дружиною Карлоттою Монтерей. Будiвля в iспанському колонiальному стилi, вiдома як Тао-Хауз, розташована у Денвiллi, Калiфорнiя (приблизно 20 миль на схiд вiд Окленда). Пiсля життя, сповненого подорожами свiтом, О"Нiл змiг знайти спокiй у цьому будинку, в якому жив до смертi в 1953 роцi - у вiцi 65 рокiв. Будинок - нацiональна iсторична пам"ятка, вiн вiдкритий для екскурсiй.
  
  Будинок Маргарет Мiтчелл
  Маргарет Мiтчелл написала свiй роман "Вiднесенi вiтром" (1936 рiк), за який отримала Пулiтцерiвську премiю, у цiй резиденцiї в стилi ренесансу епохи Тюдорiв в Атлантi. Письменниця та її чоловiк орендували квартиру пiд номером "один" у 1925 роцi. Будинок, завдяки зусиллям кiлькох груп реставраторiв, врятували пiсля кiлькох пожеж. Зараз це музей i водночас мiська пам"ятка архiтектури.
  
  Будинок Ернеста Гемiнґвея
  Щоб вiдновити сили пiсля драматичного самогубства батька та емоцiйних злетiв успiшного другого роману "Прощавай, зброє!" (1929 рiк), у 1931 роцi Ернест Гемiнґвей перевiз свою родину до Кi-Вест. Маєток в iспанському колонiальному стилi, будiвництво якого було завершене в 1851 роцi (саме тут Гемiнґвей написав свої легендарнi оповiдання "Снiги Калiманджаро" та "Коротке щасливе життя Френсiса Макомбера"), побудований з мiсцевого вапняку. У 1968 вiн будинок отримав статус нацiональної iсторичної пам"ятки.
  Будинок Едiт Вортон
  Щоб вiдновити сили пiсля драматичного самогубства батька та емоцiйних злетiв успiшного другого роману "Прощавай, зброє!" (1929 рiк), у 1931 роцi Ернест Гемiнґвей перевiз свою родину до Кi-Вест. Маєток в iспанському колонiальному стилi, будiвництво якого було завершене в 1851 роцi (саме тут Гемiнґвей написав свої легендарнi оповiдання "Снiги Калiманджаро" та "Коротке щасливе життя Френсiса Макомбера"), побудований з мiсцевого вапняку. У 1968 вiн будинок отримав статус нацiональної iсторичної пам"ятки.
  
  Будинок Едiт Вортон
  У 1897 роцi Едiт Вортон видала свою першу книгу "Оздоблення будинкiв" (у спiвавторствi з Огденом Кодменом молодшим), в якiй вона пропагує яскравий дизайн iнтер"єрiв як "вiдгалуження архiтектури". Авторка дуже пишається гармонiєю, простотою i рацiональнiстю свого маєтку Маунт, побудованого у 1902 роцi в Леноксi, Массачусетс, який вона оздоблювала власноруч (а також створила дизайн присадибної територiї). Вортон, перша жiнка, яка отримала Пулiтцерiвську премiю за художню прозу, також стала впливовою фiгурою у дизайнi будинкiв початку XX столiття.
  
  Будинок Роберта Фроста
  У цьому будинку, розташованому в Деррi, Нью-Гемпшiр, у молодостi жив лауреат Пулiтцерiвської премiї, поет Роберт Фрост. Хоча вiн народився у 1874 роцi в Сан-Франциско, у 1900 роцi молодий Фрост переїхав на ферму в Деррi. Вiн називав цю прекрасну будiвлю своїм помешканням до 1911 року, але досвiд життя тут назавжди залишився в його душi. Поет писав: "У досвiдi життя в Деррi було щось, що залишалося в моїй свiдомостi та живило мою поезiю багато рокiв потому". Зараз будинок працює як музей, включений до Нацiонального реєстру iсторичних пам"яток.
  
  Будинок Йоганна Вольфганга Гете
  У 1749 роцi в цьому будинку народився Йоганн-Вольфганг фон Гете. Видатний нiмецький письменник (мабуть, вiдомий перш за все завдяки трагедiї "Фауст") жив тут до шiстнадцяти рокiв, пiсля чого поїхав до Лейпцига вивчати юриспруденцiю. У резиденцiї, що розташована у Франкфуртi (Нiмеччина), зараз музей, вiдкритий сiм днiв на тиждень.
  
  Будинок Агати Крiстi
  У цьому величному маєтку, збудованому наприкiнцi XVIII столiття, жила видатна британська письменниця Агата Крiстi. Письменниця та її чоловiк переїхали у маєток Грiнвей-Естейт у 1938 роцi та жили в ньому до самої смертi. Крiстi описала мiсцевiсть, в якiй розташувався Грiнвей-Естейт, в кiлькох своїх романах, завдяки чому у 2004 роцi її включили до Реєстру свiтової спадщини.
  
  Будинок Вiльяма Фолкнера
  У глибинi Французького кварталу Нового Орлеану, далеко вiд галасливих барiв i ресторанiв, тиха бiчна вулиця. А на цiй вулицi - колишнiй будинок одного з найвiдомiших романiстiв Америки Вiльяма Фолкнера. 624 Пайрет-Еллi - за цiєю адресою Фолкнер жив на початку 1920-х. Тодi вiн ще не був лiтературним гiгантом. Фактично тут вiн працював над текстом свого першого роману "Солдатська нагорода" (1926 рiк). Згодом Фолкнер виїхав з будинку назустрiч лiтературнiй славi. Зараз у будiвлi книжкова крамниця, названа на честь найславетнiшого мешканця: Faulkner House Books.
  
  Бестселери всiх часiв: 10 книг, якi продалися найбiльшими в iсторiї накладами
  
  Якi книжки продалися найбiльшими в iсторiї накладами? Вiдповiдь не така очевидна, як може здаватися. Про старi книжки, якi видали кiлька столiть тому, у нас мало даних, а вiдсутнiсть авторських прав дозволяла десяткам видавцiв випускати свої наклади, що ще бiльше ускладнює пiдрахунки.
  
  I ще одне питання - що вважати окремою книжкою? Чи рахувати, наприклад, "Володаря перснiв" як окрему книжку, хоча роман виданий трьома томами? Сам Толкiн висловився цiлком однозначно: "Звiсно, ця книга - не трилогiя... iсторiя була задумана i написана як єдине цiле, вона роздiлена лише через довжину i витрати на видання".
  
  Якщо сформулювати питання ширше, що таке книга? Роман "Гаррi Поттер i фiлософський камiнь" продався накладом близько 120 мiльйонiв примiрникiв в усьому свiтi, але IKEA видала свiй каталог, який має наклад 203 мiльйони примiрникiв, лише у 2017 роцi, i обсяг обох видань - "Фiлософського каменя" i каталогу IKEA - перевищує 300 сторiнок.
  
  Беручи до уваги складнiсть визначення самого поняття книги, частої неможливостi пiдтвердити данi, виключення релiгiйних книг, таких як Бiблiя i Коран, а також те, що цей перелiк не вичерпний, повний або хоча б "топ-10", представляємо вам кандидатiв на звання найпопулярнiших бестселерiв в iсторiї, пише Остiн Томпсон.
  
  1. Цитатник керманича Мао Цзедуна (продали вiд 740 мiльйонiв до 5 мiльярдiв примiрникiв).
  
  Мао Цзедун очолив Китайську комунiстичну революцiю, був лiдером Китайської комунiстичної партiї та головою Китайської народної республiки з 1949 по 1959 рiк. Наклад його "Цитатника", який мiстить 267 афоризмiв про рiзнi аспекти життя i полiтики, важко пiдрахувати. За даними видання "Червона книга Мао: Мiжнародна iсторiя", з 1966 по 1970 рiк для друку "Цитатника" використали 650 000 тонн паперу. Це приблизно стiльки ж, скiльки потрiбно паперу для усiх видань, якi вийшли в Китаї у 1949-1965 рр. Книга отримала велику державну пiдтримку: державнi банки надавали розповсюджувачам безвiдсотковi кредити, видання звiльнялося вiд податкiв i транспортувалося безкоштовно. За офiцiйними даними, у 1966 - 1968 рр. книжку продали 740 мiльйонiв разiв. Примiрник є майже у кожного громадянина.
  
  2. Словник Синьхуа (продали 567 мiльйонiв примiрникiв).
  
  Книга рекордiв Гiннеса називає цю книжку "найпопулярнiшим словником" i "бестселером" (який постiйно доповнюється), словник Синьхуа - один з найпопулярнiших бестселерiв Китаю з 1953 року. Видання китайського комерцiйного видавництва Commercial Press, це перший словник (з iлюстрацiями!) на мандаринському дiалектi китайської мови, який широко використовується як навчальний посiбник для початкової школи.
  
  3. Серiя книг про Гаррi Поттера (продали 500 мiльйонiв примiрникiв).
  
  У 2018 роцi оголосили, що проданi 500 мiльйонiв примiрникiв книжок серiї про Гаррi Поттера. Це був довгий шлях з 1997 року, коли продали перший примiрник майбутнього 500-мiльйонного накладу - книжку "Гаррi Поттер i фiлософський камiнь". Станом на 1999 рiк, коли вийшов другий роман "Гаррi Поттер i в"язень Азкабану", у Великiй Британiї продали 68 000 примiрникiв, i одразу виникла суперечка, коли газета Sunday Times вiдмовилась включити цей роман до свого списку бестселерiв через те, що це дитяча книга. До завершення серiї обсяги продажiв роману "Гаррi Поттер i смертельнi релiквiї" за один день перетнули позначку 2,6 мiльйона примiрникiв у Великiй Британiї та 8,3 мiльйона примiрникiв у США.
  
  4. "Володар перснiв" (продали понад 100 мiльйонiв примiрникiв).
  
  Фентезi Джона Толкiна, безперечно, одна з найулюбленiших книг сьогодення. Але в iнтерв"ю Orlando Sentinel у 2003 роцi директор видавництва Houghton Mifflin Клей Харпер, яке видавало книжки автора, висловив занепокоєння тим, що вихiд кiнотрилогiї може знизити продажi для цiлого поколiння. Тому Houghton Mifflin випускали новi видання книги, намагаючись скористатися ентузiазмом, який виник перед виходом першого фiльму у 2001 роцi (а також намагаючись пом"якшити наслiдки можливої катастрофи). Але пiсля виходу фiльмiв продажi злетiли до неба. Харпер сказав, що станом на 2003 рiк у компанiї було лише два видання, якi вийшли накладом у мiльйон примiрникiв: "Перше - "Сильмарiллiон" Толкiєна у 1977 роцi, друге - "Володар перснiв" у 2001 роцi".
  
  5. "Маленький принц" (невiдомо, але за пiдрахунками продали мiнiмум 150 мiльйонiв примiрникiв).
  
  Як i для багатьох iнших книг з цього списку, фактичнi данi важко визначити - тому вона перебуває на такому незаслужено низькому мiсцi. Але неважливо, на початку або в кiнцi рейтингу, класичний роман Антуана де Сент-Екзюперi заслуговує на своє мiсце, тому що вiн вважається нерелiгiйним твором, який перекладають найчастiше у свiтi. За даними Книги рекордiв Гiннеса, цей роман переклали 382-ма мовами.
  
  6. "Десять негренят" (продали близько 100 мiльйонiв примiрникiв).
  
  Роман "Десять негренят" вважається найпопулярнiшим детективом-бестселером всiх часiв. Агата Крiстi розповiдала, що для його написання "потрiбно було складати дуже багато планiв" через велику кiлькiсть вбивств (загалом загинули 10 персонажiв, хоча не всi з них були вбитi). Пiзнiше Крiстi додавала, що досвiд адаптацiї роману для сцени "направив її на шлях написання п"єс, а не лише романiв".
  
  7. "Код да Вiнчi" (продали близько 60 мiльйонiв примiрникiв).
  
  Пiсля виходу роман Дена Брауна "Код да Вiнчi" залишався у списку бестселерiв The New York Times приголомшливi 136 тижнiв поспiль.
  
  8. Кулiнарна книга Беттi Крокер (продали близько 60 мiльйонiв примiрникiв).
  
  "Беттi" з"явилась у 1921 роцi, коли виробник борошна Washburn-Crosby Company почав отримувати безлiч запитань щодо випiчки у вiдповiдь на оголошений конкурс. Компанiя вирiшила, що їй потрiбен хтось, хто вiдповiсть на всi цi запитання. Вони обрали Беттi як гарне усiм близьке iм"я, а також прiзвище Крокер - на честь колишнього директора Вiльяма Дж. Крокера. У 1924 роцi "Беттi" почала вести своє шоу на радiо i навiть епiзодично з"являлась на телебаченнi. Її слава була надзвичайною, перше видання кулiнарної книги вийшло накладом 950 000 примiрникiв.
  
  9. "Незграбне Маленьке Цуценя" (продали понад 15 мiльйонiв примiрникiв).
  
  У 2001 роцi Publisher"s Weekly провели опитування серед видавництв щодо їхнiх дитячих видань-бестселерiв. Хоча найбiльшою новиною був успiх романiв про Гаррi Поттера (вибух iнтересу до яких був ще попереду), дослiдження виявило, що найуспiшнiшою книгою в рейтингу видавництв (яка досi вважається найпопулярнiшою iлюстрованою книгою всiх часiв) стала "Незграбне Маленьке Цуценя" (The Poky Little Puppy) Дженет Себрiнг Лоурi.
  
  
  10. "Павутиння Шарлотти" (продали 10 мiльйонiв примiрникiв у США).
  
  У тiй самiй статтi Publisher"s Weekly йдеться про те, що найпопулярнiшою дитячою книгою всiх часiв у паперовiй обкладинцi стало "Павутиння Шарлотти". Перш нiж почати писати дитячi книжки, Елвiн Вайт був успiшним есеїстом. Одне з його есе називалося "Смерть свинi" i мiстило докладний опис його зусиль з врятування хворої свинi. На жаль, свиня померла, але iдея допомогла створити його найпопулярнiшу дитячу книгу.
  
  Також варто згадати:
  
  "Хатина дядька Тома" (продали близько 3 мiльйонiв примiрникiв).
  
  Три мiльйони - не надто вражаюча цифра, проданий наклад роману "Гаррi Поттер i смертельнi релiквiї" майже втричi бiльший лише за один день i лише в однiй країнi. Але "Хатина дядька Тома" заслуговує на мiсце в цьому списку завдяки неймовiрному успiху свого часу. У 1855 роцi в статтi Edinburgh Review зазначалося, що за пiдрахунками було продано понад десять мiльйонiв примiрникiв англiйською мовою, "ймовiрно, вдесятеро бiльше, нiж примiрникiв будь-якого iншого твору, окрiм Бiблiї та Молитовника". Далi в статтi йшлося про те, що книгу переклали iталiйською, iспанською, данською, шведською, фламандською, польською, двiчi голландською, а також iснувало 12 рiзних перекладiв нiмецькою. Ця книга вважається найуспiшнiшою в ХIХ столiттi.
  
  "Повiсть про два мiста" (не продали 200 мiльйонiв примiрникiв).
  
  Здається, жоден список бестселерiв усiх часiв не може обiйтися без "Повiстi про два мiста" i його проданi, як вважається, 200 мiльйонiв примiрникiв. Але поява цього роману у подiбних списках не дуже то й обґрунтоване. У статтi в The Times Literary Supplement письменник i професор з Оксфорда Пiтер Тонманн зазначає, що цi данi мiстилися у Вiкiпедiї з 2008-го до початку 2016-го року. Потiм iншi письменники й видавцi, вiд сценаристiв ВВС до авторiв книг з популярної iсторiї, почали поширювати цю iнформацiю, i таким чином вона стала вважатися загальновiдомим i ретельно перевiреним фактом. Звiдки ця цифра? Тонманн не впевнений, але пiдозрює, що з "гiперболiзованого прес-релiзу бродвейського мюзиклу за мотивами роману Дiккенса 2005 року", який Тонманн спростовує як "абсолютно нереалiстичний". Отже, продовжуйте писати: можливо, завдяки лише одному прес-релiзу ви станете автором найпопулярнiшого бестселера всiх часiв за даними iнтернету.
  
  25 найкрасивiших бiблiотек США
  Бiблiотеки - це магiчнi споруди, сповненi iсторiй про далекi землi, пригоди, кохання i лицарство, якi надихають уяву багатьох поколiнь i викликають любов до навчання довжиною в життя. Але захват можуть викликати не лише сторiнки книжок - навiть сам камiнь, плоть i кров будiвель розповiдають унiкальнi та неймовiрнi iсторiї, якi часто нерозривно переплетенi з iсторiєю громади й країни загалом. Бiблiотеки слугують архiтектурними символами й культурними центрами багатьох американських iсторичних мiст, отже не дивно, що там розкiшнi iнтер"єри та зовнiшнє оздоблення. Вашiй увазi найкрасивiшi бiблiотеки країни.
  Бiблiотека Джорджа Пiбодi
  
  Бiблiотека Джорджа Пiбодi, яку з любов"ю називають "Балтиморським храмом книг", побудована таким чином, щоб вмiщувати 300 000 томiв. Бiблiотека, збудована в 1878 роцi балтиморським архiтектором Едмундом Дж. Лiндом, вирiзняється iнтер"єром у неогрецькому стилi з величним атрiумом висотою в 61 фут, що увiнчується решiтчастим вiкном з важким матовим склом. Атрiум оточений п"ятьма ярусами декоративних балконiв чорного чавунного лиття i позолоченими рельєфними колонами.
  
  Нью-Йоркська публiчна бiблiотека
  Статуї-близнята, якi прикрашають вхiд до цiєї будiвлi в неокласичному стилi - однi з найвiдомiших символiв мiста "Великого яблука", i всерединi головний вiддiл Нью-Йоркської публiчної бiблiотеки виглядає не менш вражаюче. Один з найкрасивiших iнтер"єрiв представлений у головному читальному залi з величезною стелею, що має висоту 52 фути. У 1965 роцi споруда отримала статус об"єкта нацiонального iсторичного спадку, а наступного року була включена до Нацiонального реєстру iсторичних пам"яток. Станом на 2015 рiк у головному вiддiлi зберiгалися близько 2,5 мiльйона томiв.
  
  Бiблiотека конгресу
  Вiдвiдувачi знайдуть в Бiблiотецi конгресу, найстарiшiй федеральнiй установi Сполучених Штатiв, архiтектурнi пiдказки про європейське походження творцiв американської демократiї, Бiблiотека вiдчинила свої дверi для вiдвiдувачiв у 1897 роцi, її прикрашають розкiшнi iнтер"єри, створенi найкращими скульпторами й художниками Америки. Перлина зовнiшнього оздоблення - красномовний фонтан "Суд Нептуна", створений скульптором Роландом Хiнтоном Перрi, i дев"ять рельєфних бюстiв провiдних фiлософiв, письменникiв i державних дiячiв.
  
  Бiблiотечний центр Гарольда Вашингтона
  Темно-червона цегла, неокласичний стиль i величнi розмiри - так можна описати Бiблiотечний центр Гарольда Вашингтона. Будiвля, в якiй розташована центральна бiблiотека системи публiчних бiблiотек Чикаго, має загальну площу близько 972 000 квадратних футiв. Споруда з гранiту i цегли увiнчана фронтонами зi скла, сталi та алюмiнiю, дах прикрашений сiмома фарбованими алюмiнiєвими акротерiями й медальйонами iз зображенням Церери, римської богинi родючостi.
  
  Публiчна бiблiотека Олдрiч
  Вражаюча споруда у стилi ренесансу та класицизму була спроектована архiтектором з Массачусетса Пенном Варнi й побудована у 1907-1908 роках на кошти зi спадщини мiсцевого бiзнесмена Леонарда Фроста Олдрiча. Двоповерхова будiвля прикрашена цегляним облицюванням з мiсцевого гранiту, iонiчними колонами та декоративним гранiтним фризом. У 2016 роцi Вермонтська бiблiотека була включена до Нацiонального реєстру iсторичних пам"яток.
  Бiблiотека мистецтв Фiшера
  Фонди Бiблiотеки мистецтв Фiшера мiстять книжки з архiтектури, ландшафтного дизайну, мiського i регiонального планування, збереження iсторичних пам"яток, iсторiї мистецтв, а також колекцiї творiв образотворчого мистецтва. Споруда, ранiше вiдома як Бiблiотека Фернеса, була спроектована видатним фiладельфiйським архiтектором Френком Фернесом у стилi венецiанської готики. Iнтер"єр прикрашають стрiчковi вiкна та величезна скляна стеля. Споруда, будiвництво якої завершили в 1890 роцi, у 1972 роцi була включена до Нацiонального реєстру iсторичних пам"яток, а в 1985 роцi отримала статус об"єкта iсторичної спадщини.
  
  Публiчна бiблiотека Фiладельфiї
  Центральна бiблiотека системи публiчних бiблiотек Фiладельфiї розрахована на понад 1 мiльйон томiв (за розмiрами її перевершує лише Британський музей, Нью-Йоркська публiчна бiблiотека i Бiблiотека конгресу), була спроектована провiдним афро-американським архiтектором Джулiаном-Френсiсом Абеле i вiдкрила свої дверi для вiдвiдувачiв у 1927 роцi. Архiтектура будiвлi вiдроджує дух Францiї 17-18 столiть, включаючи деякi елементи проектiв Мiнiстерства морського флоту й Готелю на Площi Згоди в Парижi.
  
  Бостонська центральна бiблiотека
  Будiвля МакКiм Бостонської центральної бiблiотеки розкiшно оздоблена в стилi європейського ренесансу. Масивнi написи та бронзовi дверi прикрашають iнтер"єр, в якому є i внутрiшнiй дворик, оточений галереями. Будiвля, яка вiдкрила свої дверi для вiдвiдувачiв у 1895 роцi, у 1973 роцi була включена до Нацiонального реєстру iсторичних пам"яток, а в 1986 роцi отримала статус об"єкта iсторичної спадщини.
  
  Публiчна бiблiотека Нормана Вiльямса
  Публiчна бiблiотека Нормана Вiльямса стала подарунком спiльнотi Вудстока, штату Вермонт, вiд мiсцевого бiзнесмена, доктора Едварда Г. Вiльямса, в пам"ять його батькiв, Нормана та Мерi Вiльямс. Будiвля з рожевого пiщаника, споруджена в 1883 роцi на мiсцi, де ранiше знаходився будинок його батькiв, прикрашена величними арками й колонами в класичному стилi.
  
  Публiчна бiблiотека Сан-Франциско
  Центральна бiблiотека Сан-Францисо, яку вiдкрили в 1996 роцi, прикрашена фасадом з бiлого гранiту, а окрасою iнтер"єру слугує п"ятиярусний центральний атрiум, величнi сходи на чотири поверхи й вражаюча скляна стеля. Iнкрустована пiдлога з твердої деревини, унiкальнi меблi з платану, фiгурного клену, гравiлеї та вишнi наповнюють простiр величчю i теплом. Ця скарбниця, розташована в зонi землетрусiв, спроектована для протистояння землетрусам до 8,3 бала за шкалою Рiхтера.
  
  Меморiальна бiблiотека Фредерiксбурга
  Меморiальна бiблiотека Фредерiксбурга, також вiдома як Меморiальна бiблiотека пiонерiв або Старий суд, була спроектована в стилi романського вiдродження архiтектором Альфредом Гiлзом. Бiблiотека, побудована з вапняку в 1882 роцi, у 1967 роцi отримала статус iсторичної пам"ятки Техасу, а в 1971 роцi була включена до Нацiонального реєстру iсторичних пам"яток.
  
  Бiблiотека Тауелл коледжу Чарльстон
  Бiблiотека Тауелл - символ кампусу коледжу Чарльстон, так само, як i розташованi неподалiк Рендольф-Холл i готель Портер. Разом цi будiвлi, якi оточують Цiстерн-Ярд, у 1971 роцi отримали статус нацiональної iсторичної пам"ятки. Ця грандiозна оштукатурена будiвля, споруджена в 1856 роцi, прикрашена вiкнами-арками, у яких вiдображаються, мов у дзеркалi, вiльнi аркади в навколишньому ландшафтi.
  Державна юридична бiблiотека Айови
  Державна юридична бiблiотека Айови знаходиться в будiвлi Капiтолiю й визнана однiєю з 45-ти найбiльш вражаючих бiблiотек свiту за версiєю сайту Architecture and Design. Архiтектурною перлиною можна вважати кованi спiральнi сходи в пiвнiчному та пiвденному крилi бiблiотеки. Сходи були побудованi в 1882-1883 роках, для полегшення доступу до фондiв бiблiотеки, якi налiчують близько 100 000 томiв. Iншi прикраси iнтер"єру - п"ятиярусний атрiум, стелi з рiзьбою ручної роботи, пiдлоги з кахлями, мармурова обшивка, а також дерев"яне оздоблення з ясену та каштану. Атрiум увiнчує вражаюче вiкно з кольорового скла, якому 130 рокiв.
  
  Бiблiотека рiдкiсних книг i рукописiв Бейнеке
  Бiблiотека рiдкiсних книжок i рукописiв Бейнеке, яку вiдкрили в 1963 роцi, мiстить колекцiю лiтературних архiвiв, раннiх рукописiв i рiдкiсних книг Єльського унiверситету. Креативний iнтер"єр включає шестиярусну вежу книжкових стелажiв за склом, що налiчують 180 000 томiв. Стелажi створенi з матових мармурових панелей, якi фiльтрують i вiдбивають природне свiтло, завдяки чому книжки можна демонструвати, не пiддаючи їх загрозi впливу прямих сонячних променiв.
  
  Бiблiотека Гарден-Дiстрiкт
  Меморiальна бiблiотека Мiлтона Г. Леттера в iсторичному Гарден-Дiстрiкт Нового Орлеану була подарована мiсту родиною Леттера в знак пам"ятi про їхнього сина. Iнтер"єр бiблiотеки, що розташована в iсторичному маєтку 1907 року в неоiталiйському стилi, прикрашає рiзьба у фламандському стилi, яка була створена мiсцевими майстрами, а також панелi та сходи з червоного дерева. Стiни та стелi прикрашенi предметами європейського iмпорту: дзеркала i люстри привезли з Чехiї, фрески на стiнах голландськi, а на стелях фрески з Францiї, що мають пiдпис "Де Руддер, Париж, 1858 р.".
  
  Бiблiотека Мiчиганського унiверситету
  Цей шедевр англiйської готики - одна з найзнаменитiших споруд кампусу Мiчиганського унiверситету, в якiй зберiгаються понад 1 мiльйон томiв. Юридична бiблiотека Мiчиганського унiверситету була споруджена в 1924 - 1933 роках архiтектурною фiрмою York and Sawyer на кошти повiреного випускника унiверситету Вiльяма В. Кука. Сповнений свiтла читальний зал у неоготичному стилi зi стелею, яка має висоту висоту 50 футiв, та витонченими скляними вiкнами, можливо, найбiльш вражаюче примiщення цiєї прекрасної бiблiотеки.
  
  Публiчна бiблiотека Детройта
  Публiчна бiблiотека Детройта була спроектована архiтектором Кессом Гiлбертом у стилi iталiйського ренесансу. Будiвля споруджена з вермонтського мармуру та iталiйської мармурової стружки, прикрашена величними фресками й мозаїкою, зокрема, роботою Мiлларда Шiтса "Рiчка знань": фреска-триптих зображає ранню iсторiю Детройта, а фреска-триптих мiсцевого митця Джона Стiвенса Коппiна розповiдає про iсторiю переселення. Центральна бiблiотека належить до iсторичного центру Детройта, що включений в Нацiональний реєстр iсторичних пам"яток.
  
  Публiчна бiблiотека Сент-Луїса
  Центральна бiблiотека Сент-Луїса, спроектована архiтектором Кессом Гiлбертом та споруджена в 1912 роцi, має багато рис неокласичного стилю. Архiтектурнi деталi, запозиченi з iнтер"єрiв Пантеону, Ватикану та створеної Мiкеланджело бiблiотеки папи Лаврентiя, переплiтаються на стiнах залiв. Iнтер"єр був нещодавно вiдреставрований за 70 мiльйонiв доларiв.
  
  Бiблiотека Академiї Фiллiпса Ексетера
  Бiблiотека Академiї Фiллiпса Ексетера у Нью-Гемпшiрi, найбiльша бiблiотека середнього навчального закладу у свiтi, мiстить 160 000 томiв i налiчує дев"ять поверхiв. Коли стара бiблiотека школи бiльше не вмiщувала колекцiю книг, що розрослася, в 1950 роках школа найняла архiтекторiв фiрми Louis Kahn, якi могли б створити необхiдну будiвлю найновiшого дизайну. Завдяки цьому рiшенню Академiя Ексетер закарбувала своє iм"я в iсторiї бiблiотек, i з того часу будiвля отримує архiтектурнi нагороди за свiй вражаючий дизайн.
  Меморiальна бiблiотека Доу
  Меморiальна бiблiотека Доу - головна бiблiотека Калiфорнiйського унiверситету Берклi, яку побудували в 1911 роцi. Пiвнiчний читальний зал прикрашений величезною напiв циркулярною стелею з великими вiкнами в стилi римських арок. Стелю Схiдного читального залу (або Залу Гейнса) прикрашає рiзьба ручної роботи з iменами вiдомих академiкiв унiверситету, а також панно Емануеля-Готлiба Лойце "Вашингтон збирає вiйська Монмуту". Бiблiотека має статус iсторичної пам"ятки Калiфорнiї, а також включена до Нацiонального реєстру iсторичних пам"яток.
  
  Центральна бiблiотека Лос-Анджелеса
  Центральна бiблiотека Рiчарда Дж. Рiордана в дiловому центрi Лос-Анджелеса була побудована в 1926 роцi та розташована в будiвлi, яка зараз вiдома як Будiвля Гудх"ю, а в 1993 роцi її розширили завдяки будинку, який названий на честь колишнього мера Тома Бредлi. Iнтер"єр та зовнiшнє оздоблення будiвлi включає численнi скульптури, а центральна ротонда прикрашена чудовою бронзовою люстрою "Зодiак" вiд Лi Лоурi. Завдяки своїй красi та культурному значенню бiблiотека отримала статус iсторичної пам"ятки Лос-Анджелеса i включена до Нацiонального реєстру iсторичних пам"яток.
  
  Бiблiотека Вашингтонського унiверситету Суззалло
  Бiблiотека Суззалло, найпомiтнiша споруда кампусу - центральна бiблiотека Вашингтонського унiверситету в Сiетлi. Вхiд до бiблiотеки прикрашають теракотовi скульптури впливових мислителiв та митцiв. Всерединi iнтер"єр прикрашають величнi сходи, бордюри з рiзьбою ручної роботи, розписанi за трафаретом стелi з деревини та великi кольоровi вiкна, що слiплять очi.
  
  Бiблiотека Крестед Бутте
  Бiблiотека Крестед Бутте в Колорадо розташована в будiвлi Олд-Рок, шкiльному будинку з двох кiмнат, який був споруджений в 1883 роцi з мiсцевого пiщаника. Олд-Рок - одна з найстарiших будiвель мiста Крестед Бутте, що була повнiстю вiдреставрована i знову вiдкрита для вiдвiдувачiв як Мунiципальна бiблiотека в 1993 роцi. Олд-Рок включений до Нацiонального реєстру iсторичних пам"яток.
  Бiблiотека Дiрiнг
  Бiблiотека Чарльза Дiрiнга - одна з будiвель, якi найчастiше фотографують в кампусi Пiвнiчно-Захiдного унiверситету, та в якiй розмiщенi архiви Унiверситету, музична бiблiотека, колекцiя творiв мистецтва та спецiальнi колекцiї. Бiблiотека, спроектована видатним архiтектором Джеймсом Гейблом Роджерсом в готичному стилi, створена за взiрцем капели Королiвського коледжу в Кембриджi у 1933 роцi. Бiблiотека споруджена з вiсконсинського ланнонiту, iндiанського пiщаника бедфорд, пiщаника брайар-гiлл, травертiна вайнона, гранiту i бетону. Iнтер"єр прикрашають медальйони вiкон, спроектованi Дж. Оуеном Бонавiтом, а також дерев"яна i кам"яна рiзьба скульптора Рене-Поля Шамбеллана, що створює атмосферу художньої креативностi.
  
  Публiчна бiблiотека Кемден
  Публiчна бiблiотека Кемден споруджена на дiлянцi, подарованiй мiсцевою мешканкою Мерi-Луїз Кертiс-Бок у 1916 роцi спецiально для будiвництва публiчної бiблiотеки. Парк навколо неї в штатi Мен оформлений у виглядi амфiтеатру та був спроектований вiдомим ландшафтним архiтектором Флетчером Стiлом. У 2013 роцi бiблiотека отримала статус нацiональної iсторичної пам"ятки та включена до Нацiонального реєстру iсторичних пам"яток.
  
  11 легендарних лiтвечiрок, на якi ми не потрапили, але дуже хотiлося
  Хто не любить гарну вечiрку. Особливо лiтератори, якi, окрiм лiтературних зустрiчей, що технiчно вважаються "роботою" (спитайте у їхнiх бухгалтерiв), не часто виходять з дому. Принаймнi, так кажуть. В лiтературi багато описiв великих вечiрок, але в цiй статтi я розгляну вечiрки, якi справдi мали мiсце в iсторiї лiтератури - де знаменитi автори зустрiлися, або побилися, або заснули, або знайшли натхнення для суперзнаменитих мемуарiв-бестселерiв. Одинадцять важливих в iсторiї лiтератури вечiрок для тих, хто боїться пропустити цiкаву подiю.
  
  
  День святого Iакова: Коли Фiцджеральд зустрiвся з Джойсом
  27-го червня 1928 року Сильвiя Бiч, засновниця книгарнi "Шекспiр i компанiя" та перша видавчиня роману "Улiсс", разом зi своєю партнеркою влаштувала маленьку вечiрку з обiдом, i вони запросили кiлькох своїх американських друзiв. Досить просто. Але iснував прихований мотив, про що вона написала у своїх мемуарах:
  
  
  
  "Адрiенна, так само, як i я, дуже цiкавилась американськими письменниками, якi приходили в нашу книгарню. Ми дiлилися з ними тим, що у нас було.
  
   Одним з наших знаменитих друзiв був Скотт Фiцджеральд - я сфотографувала його з Адрiенною, коли вони сидiли на сходах книгарнi "Шекспiр i компанiя". Вiн нам дуже подобався, ну а кому вiн не подобався? Його блакитнi очi й краса, його увага до iнших, його нестримна легковажнiсть i привабливiсть грiшного янгола - вiн летiв по вулицi Одеон, мимохiдь подивившись на нас.
  23-рiчна Сильвiя Плат була стипендiаткою Фулбрайта в Ньюхемi й писала листи матерi кiлька разiв на тиждень, листи, в яких вона намагалася викласти свiй позитивний досвiд i розповiсти про досягнення, описуючи своє життя, як звiт про розвиток, i дякуючи своїм щедрим спонсорам: "Хочу сказати, як багато для мене значать твої листи. Висловлювання Макса Ерманна, якi ти переписала для мене минулого понедiлка, стали бальзамом для моєї виснаженої душi: я перечитувала їх знову i знову. Чи не диво, якими могутнiми є слова?".
  
  
  
  Наприкiнцi Плат згадала, майже випадково, що зустрiла, "до речi, чудового поета - випускника Кембриджа на дикiй вечiрцi журналу St. Botolph"s Review минулого тижня: мабуть, бiльше нiколи його не побачу...". А потiм написала свiй найкращий вiрш про нього - єдиного чоловiка з усiх, кого зустрiчала - достатньо сильного, щоб бути рiвною з ним, таке життя.
  
  
  
  Цi два молодих поети у багатьох сенсах були найголовнiшими людьми один для одного. Попри позiрну впевненiсть, з якою вони поводились на вечiрцi, кожен з них потребував щось або когось, хто мiг би створити для них можливiсть прориву i звiльнення.
  
  
  
  Можливо, саме тому обидва вони писали про нiч мовою, в якiй панувала буря дiєслiв руйнування, безладу, крику i шуму: можливо, саме тому у Г"юза виникла потреба розповiсти про їхню зустрiч в астрологiчних термiнах, можливо, саме тому Сильвiї Плат хотiлося вiрити, що вона так сильно вкусила Г"юза за щоку, коли вiн цiлував її шию, що залишила не просто вiдмiтину (Г"юз описав її у вiршi як "круглий рiв вiдмiтин вiд зубiв"), а вiдкриту рану, з якої сочилася кров. Як сильно треба вкусити людину за обличчя, з яким анатомiчним талантом i рiвнем помiркованостi треба "залишити його з кров"ю на обличчi", щоби Сильвiя Плат записала це у свiй щоденник наступного ранку? I ця легенда живе. Що свiдчить про те, що не лише Сильвiї Плат хотiлося в неї вiрити.
  
  
  
  А що це за "найкращий вiрш", який Сильвiя Плат написала пiсля знайомства з Г"юзом? Вона назвала його "Переслiдування", i вiн починається так: "Пiдкрадається пантера, одного дня вона мене вб"є".
  
  
  
  На жаль, вона мала рацiю.
  
  
  
  Вечiрка "Поети i прозаїки", де Рiчард Форд плюнув у Колсона Вайтхеда
  Як ми писали ранiше, у 2002 роцi Колсон Вайтхед написав вiдгук про роман Рiчарда Форда "Багато грiхiв" для New York Times Book Review. Це був не позитивний вiдгук:
  
  
  
  "Майже кожна iсторiя - про подружню зраду, незмiнна на одному з двох її етапiв: в останнi гарячi днi роману або напередоднi роману. Героїв майже неможливо розрiзнити. Якби я був епiдемiологом, я б сказав, що духовна епiдемiя охопила певний сегмент нашого соцiуму - бiлих професiоналiв середнього класу - i почала турбувати бiлих професiоналiв верхнiх прошаркiв середнього класу. Цi персонажi могли б скористатися гарною порадою, i якби в них були друзi, вони попросили б у них пораду, але у них немає друзiв. Iнодi чоловiкiв звати Роджер або Том, iнодi жiнок звуть Ненсi або Френсiс.
  
  
  
  Якщо у них є дiти, ми рiдко бачимо їх. Деякi з них зустрiчаються в шикарних готельних номерах, iншi надають перевагу провiнцiйним мотелям. Єдина їхня специфiчна риса, незалежно вiд того, чи скоюють вони подружню зраду - вони очiкують на гарний момент, щоб зробити зловiсну заяву про своє неприємне становище, наприклад: "Iншi люди впливають на тебе. Насправдi це не найбiльша з проблем", та "Тепер я впевнений, що все це пов"язане з моєю близькою невдачею". Цi заяви вразять вас своєю прямою i вистражданою мудрiстю, або просто банальнiстю, залежно вiд вашого настрою i великодушностi".
  
  
  
  Два роки потому Форд був ще достатньо злий, щоб пiдiйти до Вайтхеда на вечiрцi "Поети i прозаїки". "Я чекав цього два роки, - сказав вiн. - Ви оплювали мою книгу". Пiсля цього вiн плюнув у Вайтхеда.
  
  
  
  Розповiдаючи це Деборi Шонмен, Вайтхед зазначив: "У нас була невеличка сварка, вiн сказав: "Ви дитина, вам треба дорослiшати", що прозвучало дещо смiшно з його вуст, а потiм пiшов роздратований. Це вже не вперше якийсь старий сич мене обслинив, i, мабуть, не востаннє. Але хочу застерегти багатьох iнших людей, якi розкритикували книгу, що їм може знадобитися дощовик у разi опадiв Форда".
  
  Через п"ятнадцять рокiв Форд не здається. "Я розумiю, що моя думка про мою погану поведiнку - це лише одна з можливих думок, якi мають право на iснування, - написав вiн в Esquire минулого лiта. - Але можу вам сказати - зараз моє ставлення до пана Вайтхеда, його рецензiї та моєї реакцiї не змiнилося". Бiльшiсть вважає, що вiн не правий.
  
  Коли Карсон Маккалерс розважала Карен Блiксен та Мерiлiн Монро
  Як написала в бiографiї "Самотнiй мисливець" Вiрджинiя Спенсер-Карр, на початку 1959 року Карсон вiдвiдала один з лiтературних заходiв Карен Блiксен, i коли вони почали спiлкуватися за обiдом, Блiксен сказала Карсон, що люди, яких вона хотiла б зустрiти в Америцi - це лише Е. Е. Каммiнгс, Ернест Гемiнгвей, Мерiлiн Монро i сама Карсон. На жаль, Гемiнгвей перебував за кордоном, Каммiнгс усамiтнився, а Карсон була тут i вiдповiла, що легко може познайомити її з Мерилiн Монро, своєю подругою (як просто!). Вона сказала, що влаштує обiд, на який запросить Карен Блiксен, а також Артура Мiллера i Мерилiн Монро.
  
  
  
  Вона призначила вечiрку на 5 лютого, i, отримавши вiд секретаря Карен Блiксен iнформацiю, що та "їсть лише устрицi та бiлий виноград, i п"є лише шампанське", закупила цi продукти у великiй кiлькостi. "Пiсля устриць i шампанського, поки iншi гостi їли суфле, Карсон, як розповiдають, ввiмкнула музику на програвачi та запросила мiс Монро i мiсс Дiнесен танцювати з нею на мармуровому обiдньому столi", - пише Карр.
  
  
  
  Проте Джордан Мессi та Артур Мiллер впевненi, що цих витiвок насправдi не було. "Я не вiрю, що Карсон або мiс Дiнесен могли танцювати на столi, зважаючи на їхнiй фiзичний стан", - сказав Мiллер. Але Карсон любила цю iсторiю i часто її розповiдала.
  
  
  
  Минули роки з того дня, коли вона розважалася так вiльно та вiдчувала таке дитяче задоволення i здивування вiд любовi, яку її гостi висловлювали одна однiй. Для Карсон це була одна з найкращих влаштованих нею вечiрок. Хоча Артур Мiллер нiколи не був тiсно з нею знайомий, вiн зберiг яскравi спогади про цей обiд. Про Мерилiн Монро, яка покiнчила життя самогубством три роки потому (вони з Мiллером розлучилися в 1961 роцi), Мiллер сказав: "Навряд чи Мерилiн читала якi-небудь твори Карсон, хоча вона могла подивитися виставу за її романом "Учасниця весiлля". Але, природно, на обiдi виникла симпатiя мiж двома жiнками, якi наближалися до своєї смертi".
  
  Пруст прийшов на вечiрку о 2:30 ночi й побачив Джойса, що спав
  Чесно кажучи, Джойс не завжди був на вечiрках родзинкою програми. Як ми розповiдали ранiше, Пруст i Джойс познайомились на зустрiчi, в якiй також брали участь Пабло Пiкассо та Iгор Стравiнський. Вечiрку органiзували британськi меценати Сiднi та Вайолет, якi хотiли "зiбрати найвеличнiших з живих митцiв в однiй кiмнатi". Пруст з"явився близько 2:30 ночi, i коли Джойс прокинувся, їх познайомили.
  
  Iснує багато розповiдей про те, що було далi, але всi вони поганi. Джойс сказав своєму другу Френку Баджену: "Наша розмова складалася лише зi слова "нi". Пруст спитав у мене, чи знаю я герцога такого-то. Я вiдповiв "нi". Наша господиня спитала у Пруста, чи читав вiн такий-то i такий-то уривок з "Улiссу". Пруст вiдповiв "нi". I так далi. Звичайно, ситуацiя була неможлива. День Пруста тiльки починався. Мiй день закiнчився". Але Вiльям Карлос Вiльямс i Форд Медокс Форд, якi були поруч, сходяться у тому, що чоловiки обмiнялися бiльшою кiлькiстю слiв лише про свої скарги й хвороби.
  
  Обiд, на якому заснували журнал The Atlantic
  У 1857 роцi вiддавець Мозес Фiлiпс органiзував обiд, щоб обговорити iдею створення журналу The Atlantic (спочатку The Atlantic Monthly), який став одним з провiдних лiтературних видань. Вiн описав це в листi до своєї племiнницi:
  
  
  
  "Маю розповiсти тобi про невеличку вечiрку, яку я органiзував близько двох тижнiв тому. Мабуть, було б правильно сказати, що метою вечiрки було обговорення з моїми лiтературними друзями великого лiтературного проєкта, про деталi якого я розповiм, коли ти приїдеш. Але щодо вечiрки: до списку запрошених я включив лише Р. В. Емерсона, Г. В. Лонгфелло, Дж. К. Лоуелла, пана Мотлi (з Dutch Republic), О. В. Голмса, пана Кебота i пана Андервуда, нашого лiтератора.
  
  
  
  Уяви свого дядечка в центрi цього стола, з такими гостями. Всiх зазначених гостей запросили лише один раз, i всi вони прийшли. Ми сiли за стiл о третiй годинi, а встали з-за столу о восьмiй. Витрачений час на чотири з половиною години перевищив час, який я звик витрачати на споживання їжi, але це був найбiльш iнтелектуально насичений з усiх моїх обiдiв. Якщо не враховувати мене i "лiтератора", думаю, ти погодишся, що у всiй країнi не знайдеться iнших таких вчених людей, як мої гостi. Пан Емерсон зайняв почесне мiсце праворуч вiд мене, пан Лонгфелло сидiв лiворуч. Гостi розмiстилися за столом таким чином:
  
  Пан Андервуд.
  Кебот. Лоуелл.
  Мотлi. Голмс.
  Лонгфелло. Емерсон.
  Фiлiпс.
  
  
  Здається, всi були так задоволенi, що вирiшили провести другу зустрiч i запросили мене зустрiтися з ними завтра, отже, я зустрiнусь з тими самими людьми, i ще один чоловiк (Вiппл, есеїст) долучиться до цього чудового сузiр"я фiлософських, поетичних та iсторичних талантiв. Кожен з них вiдомий по обидвi сторони Атлантичного океану, i твори кожного з них читають не лише англiйською мовою. Проте все це тобi вiдомо, пробач, що нав"язую тобi цю iнформацiю. Але плекаю марнославну надiю, що ти сприймеш цi думки як найбiльш природнi для мене. Хоча я це заперечую, це був найвеличнiший день у моєму життi".
  
  
  
  "У цьому листi вiн не розповiдає про власну коротку промову, яку проголосив за обiдом, - пише бiограф Едвард Еверетт Гейл. - Але зараз ми знаємо її змiст. Вiн окреслив план створення журналу, сказавши: "Пан Кебот мудрiший за мене. Вiршi доктора Голмса смiшнiшi за мої. Пан Мотлi вмiє писати iсторiї цiкавiше, нiж я. Пан Емерсон - фiлософ, а я - нi. Пан Лоуелл знає про старовинних поетiв бiльше за мене". Але пiсля цього зiзнання вiн сказав: "Але жоден з вас не знає американцiв краще, нiж я".
  
   Так народився журнал The Atlantic.
  
  Вечiрка, завдяки якiй з"явилася книга "Я знаю, чому пташка спiває в клiтцi"
  Можливо, ця вечiрка не легендарна сама по собi - але легендарним став спогад про неї. Як пише Сем Робертс в The New York Times: "Щоб пiдбадьорити панi Енджелоу (пiсля смертi преподобного Мартiна Лютера Кiнга-молодшого в її 40-й день народження), її друг Джеймс Болдвiн повiв її на обiд в мангетенськiй квартирi (Джудi Файфер). Тут вона зачарувала подружжя господарiв, романiста Фiлiпа Рота й iнших гостей своїми iсторiями, багато з яких були болючими, про своє дитинство на Пiвднi в епоху сегрегацiї, зґвалтування бойфрендом матерi та, пiсля того, як вона жила у рiзних родичiв, її всеохопне вiдчуття втрати дому, що, як вона згадувала, для чорної дiвчини було "iржею на лезi, притиснутому до горла".
  
  
  
  "Її iсторiї були захопливi, а Енджелоу була чарiвно харизматичною i розповiдала їх дуже динамiчно, - сказала цього тижня Кейт Файфер. - Моя мати вмовляла її написати мемуари".
  
  
  Панi Енджелоу сумнiвалася, але Джудi Файфер познайомила її з Робертом Лумiсом, редактором видавництва Random House. Вона не погоджувалась також i на його вмовляння. Але в присвятi пану Лумiсу у 2007 роцi панi Енджелоу згадувала, що редактор кмiтливо застосував iнший план. Панi Енджелоу було надто важко не погодитись.
  
  
  "Це навiть на краще, тому що написати автобiографiю як лiтературний твiр просто неможливо", - сказав пан Лумiс. Панi Енджелоу вiдповiла: "Я спробую".
  
   Очевидно, їй це вдалося.
  
  Зустрiч, пiсля якої Роальд Дал та Кiнгслi Емiс зненавидiли один одного
  Як ми писали ранiше, Роальд Дал i Кiнгслi Емiс познайомились на вечiрцi, яку органiзував Том Стоппард у 1972 роцi, i не знайшли спiльної мови. Ймовiрно, Дал одразу почав говорити про грошi й порадив Емiсу, що йому треба спробувати писати книги для дiтей, якщо вiн хоче розбагатiти завдяки лiтературi. Напруга висiла в повiтрi.
  
  Дональд Старрок, бiограф Дала, писав, що "Емiс, який не цiкавився дитячою лiтературою, був ображений припущеннями Дала, що його книги приносять йому недостатньо грошей. Дал, зi свого боку, ненавидiв лiтературне оточення, в якому опинився. Вiн знав, що Емiс, як бiльшiсть гостей, не поважав дитячi книги й не вважав їх справжньою лiтературою, через що Дал вiдчував свою вразливiсть".
  
   Згiдно з мемуарами Емiса, вiн заперечував: "Я не маю хисту до такої лiтератури", а Дал сказав: "Не має значення, маленькi покидьки все проковтнуть", а потiм заскочив у свiй вертолiт i покинув мiсце подiй. "Я дивився вночi новини по телевiзору, - пише Емiс, - але репортажу про дитячого письменника, який загинув у вертолiтнiй аварiї не було".
  
  Вечiрка, на якiй вiдбулась легендарна бiйка Нормана Мейлера i Гора Вiдала
  Всiм вiдомо, що Норман Мейлер був боксером, так би мовити. Одним з його найзнаменитiших ворогiв був Гор Вiдал, якого вiн вдарив по головi перед спiльним виступом на шоу Дiка Кеветта у 1971 роцi.
  
  
  
  За легендою, шiсть рокiв потому Мейлеру вдалося збити Вiдала з нiг на вечiрцi в Нью-Йорку. Немає лиха без добра (для нас), тому що завдяки цьому з"явилася одна з найкращих образ в iсторiї лiтератури. "Слова знову зрадили Нормана Мейлера", - сказав Вiдал, пiднявшись. Це перемога, чи не так?
  
  Всi вечiрки Paris Review
  Ризикну сказати, що найвiдомiша лiтературна вечiрка - все-таки "вечiрка Paris Review", словосполучення, яке означає будь-яку з вечiрок, що вiдбувались протягом п"ятдесяти рокiв в апартаментах Джорджа Плiмптона, або всi тi, якi проходили протягом п"ятнадцяти рокiв пiсля його смертi.
  
  
  
  "Типова вечiрка (Плiмптона) включала кiлька основних компонентiв, - писав Воррен Сент-Джон у 2003 роцi, - безтурботну, але захопливу атмосферу, беручи до уваги, що нiхто не знав, хто з"явиться на вечiрцi; вiдчиненi дверi - пан Плiмптон нехтував складанням списку гостей; мiнiмалiстське меню закусок, якi розставляли на бiльярдному столi, та застарiлi лiкери, якi подавали, як заклик до бурхливих веселощiв".
  
  
  
  У першi роки проведення вечiрок пана Плiмптона серед гостей були його друзi, зокрема, Трумен Капоте, Вiльям Стайрон, Ральф Еллiсон, Льюїс Лафем та Гор Вiдал. Вiн наполягав на проведеннi лiтературних вечiрок для всiх, хто публiкувався в його журналi, серед iнших, це Рiк Басс, Мона Сiмпсон та Джон Макiрнi. Згодом видавництва Мангетена просто почали доручати пану Плiмптону проводити вечiрки для їхнiх авторiв: видавництва постачали страви й напої, а пан Плiмптон надавав примiщення i забезпечував культурну програму. Цi вечiрки були обрядом iнiцiацiї для кiлькох поколiнь молодих честолюбних письменникiв i редакторiв, якi шукали можливiсть поспiлкуватися з Норманом Мейлером i Гаєм Талесом.
  
  
  
  "Думаю, коли люди йшли на вечiрку, вони казали собi: "Для цього я приїхав у Нью-Йорк", - сказала Елен Шульман, яка прийшла на свою першу вечiрку Плiмптона, коли вчилась в магiстратурi мистецтв Колумбiйського унiверситету й опублiкувала три романи. Панi Шульман провела велику частину лiтературної вечiрки Плiмптона зачиненою у ваннiй: її вiдчайдушне грюкання у дверi нiхто не чув через галас.
  
   Або, можливо, як дехто каже, найзнаменитiшою була остання вечiрка в апартаментах Плiмптона, яку органiзувала на прощання його вдова.
  
  Чорно-бiлий бал Трумена Капоте
  
  
  У газетi чорно-бiлий бал Трумена Капоте назвали "найкращою вечiркою всiх часiв". Вона вiдбулася 28 листопада 1966 року, 540 гостей вiдвiдали "маленький бал-маскарад для Кей Грем i всiх моїх друзiв" - автора документальних романiв. Чи була вечiрка лiтературною? Яка рiзниця? Капоте достатньо лiтературний для всiх.
  
  
  Рейтинг 50-ти вигаданих книгарень
  Памела Андерсон - Джефф Безос цього списку
  Емiлi Темпл
  В офiсi Literary Hub ми сперечаємось про книжки, а також про книжкову культуру, i поп-культуру, i трохи про Дермота Мелрунi/Дiлана Макдермотта. Можливо, бiльше, нiж це насправдi потрiбно, маю визнати. Але iнодi менi хочеться оприлюднити нашi внутрiшнi суперечки, особливо якщо це суперечка про те, якi (вигаданi!) продавцi книжок найкращi. Зрештою, ми сприймаємо їх цiлком серйозно.
  Варто зазначити, що, як i в нашому рейтингу вигаданих бiблiотекарiв, цi продавцi книжок з поп-культури (фiльми! телесерiали! книжки! комiкси!) оцiнюються не за ефективнiстю або високим рiвнем моралi, а за їхньою загальною привабливiстю. Чи впливає на рейтинг ностальгiя i фактор особистої думки? Можете бути певнi, що так. Не згоднi? Мiняйте мiсцями (i додавайте!) у коментарях.
  
  50. Скайлер Дейтон, "Блондинка в книжковiй крамницi"
  Книжкова крамниця: Stacked Books
  Важливi характеристики: Ну справдi, це Памела Андерсон. В цьому серiалi дуже-дуже багато жартiв про груди.
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Не можу повiрити, хлопцi, як рано ви вiдчиняєтесь. Це як працювати на фермi".
  Чи може цей серiал повернутися? Крiстофер Ллойд i Марiсса Джерет Вiнокур зробили все можливе, але, на жаль, нi.
  
  49. Рорi Гiлмор, "Дiвчата Гiлмор"
  Книжкова крамниця: Stars Hollow Books
  Важливi характеристики: Це Рорi. Вона цiлеспрямована, вона дотримується етичних норм, i вона любить книжки. Що ще?
  Фiлософiя книготоргiвлi: Фактично вона в основному весь час проводить iнвентаризацiю. I купує новi книжки.
  Цитата: "У мене чудовий системний пiдхiд. Це мiй стос "треба записати", мiй стос "вже записала", i мiй стос книжок, якi я побачила i тепер менi потрiбно їх купити". (Читач, третiй стос бiльший за два попереднi.)
  
  48. Продавець книг, "Красуня i чудовисько"
  Книжкова крамниця: Сiльська крамниця
  Важливi характеристики: Дуже хороший лiтнiй чоловiк з поганою дiловою хваткою, якому насправдi подобається красуня Белль. Мiг продавати букiнiстику.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Важко сказати, чи є в нього фiлософiя, зважаючи на те, що вiн дозволяє гарним дiвчатам танцювати в крамницi вальс i позичати книжки, а коли цього недостатньо, дозволяє забрати їх безкоштовно.
  
  47. Поппi, "Батьки-одинаки"
  Книжкова крамниця: Poppy"s Winebrary
  Важливi характеристики: Впевнена в собi фемiнiстка третьої хвилi, у якої найкраще життя. В її життi найбiльше радостi серед усiх книготорговцiв (але вона бiльше всiх цiкавиться вином, якщо чесно).
  Фiлософiя книготоргiвлi: Загалом, якщо ви напоїте людей, вони щось куплять.
  
  46. Безiменний продавець книг, "Якщо однiєї зимової ночi подорожнiй"
  Книжкова крамниця: Ваша мiсцева крамниця, в якiй ви придбали останнiй роман Iтало Кальвiно.
  Важливi характеристики: Насправдi продавця книг важко назвати героєм роману Кальвiно, але я включила його до цього рейтингу, тому що вiн якщо i не герой, то, принаймнi, канал комунiкацiї, певний стрижень, на основi якого розгортається сюжет розповiдi.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Абсолютно згоден обмiняти книгу, але не згоден тужити за нею. "Ось я питаю у вас, чи мусить бiдний книгар вiдповiдати за недбалiсть iнших? Нам забиває памороки весь день".
  
  45. Анна, "Чи зможете ви менi пробачити?"
  Книжкова крамниця: Вигадана назва невiдома, але цiкавий факт: сцени в крамницi Анни знiмали в книгарнi Logos (Нью-Йорк), у тiй самiй локацiї, де знiмали книжковий магазин - мiсце роботи Джо з серiалу "Ти".
  Важливi характеристики: Любить Фаннi Брайс, а також має слабкiсть до похмурих фальсифiкаторiв.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Презумпцiя невинуватостi.
  Див. також: Всi iншi продавцi книг та постачальники рiдкiсних видань/лiтературних ефемерид у цьому фiльмi (та в мемуарах Лi Iзраел).
  
  44. Нiна Редмонд, "Книгарня за рогом"
  Книжкова крамниця: Це бiльше фургон, але Нiна обладнала його як пересувну книгарню i їде на ньому в Шотландiю. Мрiя!
  Важливi характеристики: Безробiтна бiблiотекарка, яка точно знає, яка книга пiдiйде вам найкраще.
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Я хотiла...знаєте. Нести книги людям. Знаходити саме ту книгу, яку вони мають прочитати".
  
  43. Оповiдач, "Северiна"
  Книжкова крамниця: La Entretenida
  Важливi характеристики: Одержимий, зациклюється на незнайомцях, особливо якщо це привабливi молодi жiнки, якi крадуть книги.
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Ми не знайшли нiчого кращого, нiж [вiдкрити книгарню], i ми стомилися сплачувати величезнi податки за книжки, якi обирають для себе iншi, як змушенi робити "ексцентрики" на кшталт нас у провiнцiйних мiстечках". А ще вiн вiдчуває злодiїв.
  
  42. Майк, "Майк: Продавець книг"
  Книжкова крамниця: Booksellers
  Важливi характеристики: Довге волосся, незворушний i в"їдливий, зробить все заради грошей, колекцiонує опудала жирафiв.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Просто прожити день.
  Окрiм цього: Всi персонажi цього комедiйного веб-серiалу продають книги або купують їх. Таке побачиш не щодня.
  
  41. Еннi Лоренс Дарлiнг, "Смерть за вимогою"
  Книжкова крамниця: "Смерть за вимогою", Рок-Айленд, Броуард, Пiвденна Каролiна
  Важливi характеристики: Власниця детективної книгарнi з надзвичайно вдалою назвою, яку звинувачують у вбивствi знаменитого автора детективiв! Розпочинається аматорське розслiдування i пояснення назви.
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Еннi насолоджувалась управлiнням книгарнею "Смерть за вимогою". Вона любила таємницi з першої iсторiї про Ненсi Дрю. Вона любила читачiв детективiв з усiх верств суспiльства, з маленької "с". Їй подобалось розповiдати читачам про нових гарних авторiв, таких як Джейн Дентiнджер, Доротi Кеннелл та Шарлiн Гаррiс. Їй подобалось, коли читачi її дивували: стара дiва з тонким волоссям, яка не пропускала жодної книги Макбейна, сантехнiк з острову, чиєю улюбленою авторкою була Аманда Кросс".
  
  40. Дайдо Хоур, "Автограф смертi"
  Книжкова крамниця: "Антикварнi книги та естампи Дайдо Хоур" в Лондонi (вона мешкає над книгарнею)
  Важливi характеристики: "Всесвiтньо вiдома довiрлива продавчиня антикварних книг" також сварлива, заповзятлива i дещо дратiвлива.
  Фiлософiя книготоргiвлi: У серiї, яка починається з "Автографа смертi", прослiдковується розвиток бiзнесу Дайдо, який був започаткований завдяки поштовим замовленням i зрештою, звiсно, отримав свiй веб-сайт.
  
  39. Адам Сноу, "Маленька рука"
  Книжкова крамниця: Крамницi немає, але вiн телефонує додому - i через це наражається на небезпеку.
  Важливi характеристики: Надто допитливий.
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Я - продавець антикварних книг i рукописiв. Загалом я шукаю окремi томи вiд iменi клiєнтiв, на аукцiонах i приватних розпродажах, а також у iнших книготорговцiв, але час вiд часу я купую книги навмання, зазвичай думаючи про когось. У мене немає крамницi, я працюю вдома. Я рiдко тримаю книги дуже довго i у мене невеликi запаси книг для продажу, тому що я працюю на вершинi ринку, з томами, якi коштують тисячi фунтiв".
  Звучить знайомо: "Я колекцiоную книги, набагато стриманiше i неорганiзовано, з цiкавостi i для власного задоволення. Моя квартира в Челсi заповнена книгами. Кожного Нового року я приймаю рiшення наполовину зменшити кiлькiсть книг, якi у мене є, i щороку менi не вдається виконати обiцянку. На кожен десяток книг, якi я продаю або вiддаю, я купую двадцять нових".
  
  38. Нiла Адiгал, "Мисливцi за книгами з Катпадi"
  Книжкова крамниця: Biblio у Ченнаї, Iндiя
  Важливi характеристики: Власниця "першої повноцiнної антикварної книгарнi в Iндiї", яка переобладнала пiд книгарню свiй будинок, вiддана своїй справi, органiзована i дуже багато знає.
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Нiла знала, що антикварна книгарня для серйозних колекцiонерiв не може дозволити собi веселий книжковий хаос.Примiрники рiдкiсних, витончених i перших видань у скляних вiтринах ретельно класифiкованi i красиво складенi". Окрiм того, не бере грошi, навiть у священикiв.
  Див. також: Помiчник Нiли Кайал, який знаходить рукописи, в iснування яких нiхто не вiрив.
  
  37. Пiтер Байєрлi, "Iсторiя книгаря"
  Книжкова крамниця: Байєрлi - молодий продавець антикварних книг без книгарнi.
  Важливi характеристики: Чоловiк не може оговтатись пiсля смертi дружини i згодом у нього починається одержимiсть через портрет, який нагадує її.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Холоднокровний, спокiйний i зiбраний - був досi.
  Див. також: Багато iнших крамниць, про якi йдеться в цiй книзi.
  Цiкавий факт: Автор цього роману Чарлi Ловетт - також колишнiй продавець антикварних книг.
  
  36. Хлопець з комiксами, "Сiмпсони"
  Книжкова крамниця: The Android"s Dungeon & Baseball Card Shop
  Важливi характеристики: Цiлковитий ботан i цiлковитий сноб.Саме той, кого ви хотiли б бачити своїм продавцем (комiксiв).
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Оскiльки ми не знаємо, що таке сарказм, я зачиняю касу".
  Зачекайте, а вiн справдi книгар? Закладаюся, що у них продаються графiчнi романи. Але я не збираюсь це з"ясовувати.
  Обов"язкове руйнування четвертої стiни: Найгiрший. Пункт рейтингу. Взагалi.
  
  35. Руперт Джайлз, "Баффi - винищувачка вампiрiв"
  Книжкова крамниця: The Magic Box, Саннiдейл, Калiфорнiя
  Важливi характеристики: Чудовий гiтарист, його часто б"ють, експерт з усього загадкового, думає, що костюм чаклуна - це круто, поки молодь не пояснює йому, що нi.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Якщо хтось приходить щось купити, це бонус - в основному вiн зайнятий тим, що намагається зiбрати цих дiтей i змусити їх рятувати свiт. Залишимо продаж книг Анi - вона любить фiнансову частину.
  Дисклеймер: Слухайте, я знаю, що Джайлз - головним чином бiблiотекар, i насправдi вiн - найкращий бiблiотекар всiх часiв (на жаль, це було б надто пихато), але неможливо заперечувати, що пiсля того, як вiн залишив роботу в школi Саннiдейла i придбав книгарню Magic Box, вiн став також i книгарем. Це одна з сучасних книгарень, в якiй також продаються блокноти i свiчки "Лимонна спокуса", i, знаєте, гелiотропи. Але я знаю, що це шахрайство, а не пункт рейтингу.
  
  34. Рей Станц, "Мисливцi за привидами - II"
  Книжкова крамниця: Ray"s Occult Books, площа Сент-Марк, Нью-Йорк
  Важливi характеристики: Книгар Рей курить трубку замiсть своєї знаменитої обвислої сигарети i хизується светром-безрукавкою: вiн допоможе вам знайти всi книги з самовдосконалення, якi ви шукаєте.
  Фiлософiя книготоргiвлi:Це очевидна справа, якою можна зайнятися пiсля розпуску вашої команди мисливцiв за привидами: продавати книги, присвяченi дивним, загадковим i надприродним явищам. Вiн нiколи не пiклувався надто про свої iнвестицiї.
  
  33. Роджер Мiффлiн, "Парнас на колесах"
  Книжкова крамниця: Parnassus, мандрiвна книгарня (у фургонi, друзi)
  Важливi характеристики: Чарiвний, приємний i дивний, з "яскравими сяючими очима i дурною маленькою борiдкою".
  Фiлософiя книготоргiвлi: На його вiзитiвцi можна надрукувати ось що:
  Високоповажнi друзi, у моєму вiзку
  Багато книг, нових i старих;
  Книги, найвiрнiшi друзi людей,
  Їдуть цим караваном.
  Книги на будь-який смак,
  Золота лiрика Музи,
  Кулiнарнi книги та посiбники з фермерства,
  Романи пристраснi та чарiвнi,
  Будь-якi книги на будь-який смак,
  Той, хто купить, їх прочитає.
  Який бiблiотекар нас переможе?
  Напис на фургонi: "Хорошi книги "Мандрiвного Парнасу" Р. Мiффлiна на продаж: Шекспiр, Чарльз Лемб, Р. Л. С. Хеззлiт та всi iншi"
  
  32. Донна, "Своя дитина"
  Книжкова крамниця: UNOPPRESSIVE NON-IMPERIALIST BARGAIN BOOKS, Вест-Вiллiдж
  Важливi характеристики: Найдотепнiша стендаперка, яка коли-небудь працювала в книгарнi.
  Фiлософiя книготоргiвлi:"Ну, справа в тому, що книгарня зачиняється, настали скрутнi часи, це вiдбувається повiльно, i я маю скласти всi книги в коробки. Жодна з них не в коробцi. Я - єдина рiч, яка знаходиться в коробцi, i я - не книга".
  
  31. Флоренс Грiн, "Книгарня"
  Книжкова крамниця: The Old House Bookshop, Хардборо, Саффолк
  Важливi характеристики: Хороша тиха вдова, яка воює проти жахливої ледi з вищого свiту, яка хоче перетворити книгарню Old House на . . . арт-центр.
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Я зберiгаю лише гарнi романи. Там подiї вiдбуваються не дуже швидко, розумiєте?".
  Див. також: Юна Крiстiна, якiй вистачило глузду спробувати продати "Лолiту" вiкарiю.
  
  30. Месьє Одинак, "Маленька паризька книгарня"
  Книжкова крамниця: "Лiтературна аптека", знаходиться на баржi на Сенi
  Важливi характеристики: Прискiпливий, романтичний, прагне допомогти людям так, як не допомiг би жоден лiкар. I, звiсно, "вiн з кашемiру, якщо порiвнювати зi звичайною пряжею, з якої зiткана людина".
  Фiлософiя книготоргiвлi: Вiн не книгар, а лiтературний аптекар - отже, вiн намагається пiдiбрати книгу для покупця. Фактично вiн не продасть вам книгу, якщо не вважатиме, що ця книга вам пiдiйде. Також вiн вiрно стверджує, що "те, що ви читаєте, у довгостроковiй перспективi важливiше, нiж те, з ким ви одружитесь".
  Вiн серйозно пропагує концепцiю "книги проти людей": "Книги приборкують дурiсть. I марнi сподiвання. I марнославних людей. Вони допомагають вам розкрити вашу любов, силу i знання. Вони дарують любов. Обирайте: книги або..."
  
  29. Карл Конрад Кореандер, "Нескiнченна iсторiя"
  Книжкова крамниця: "Старi книги Карла Конрада Кореандера"
  Важливi характеристики: Тут ми бачимо типового буркотливого книгаря, який побував у країнi Фантастика i, природньо, живе для того, щоб розповiдати про це. Не любить продавати книги. Не любить дiтей. Можливо, тому що вони крадуть його книжки.
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Зала iгрових автоматiв вниз по вулицi. Тут ми просто продаємо маленькi прямокутнi предмети. Вони називаються книги. Вони вимагають зусиль i не сигналять".
  
  28. Кiттi Мiллер, "Книгарка"
  Книжкова крамниця: Sisters", Денвер
  Важливi характеристики: У цьому свiтi? Незамiжня, за 30, власниця книгарнi спiльно з найкращим другом i котом Асланом. У снах, якi вона бачить щоночi? Замiжня, з дiтьми, але без книгарнi. (I скоро її зiграє Джулiя Робертс).
  Фiлософiя книготоргiвлi: Намагається продати книгу "Так приходить зло" кожному, хто приходить у книгарню "у пошуках чогось справдi захоплюючого".
  
  27. Свен Йоргенсен, "Цiлком таємно"
  Книжкова крамниця: Sven Jorgensen
  Важливi характеристики: Робить все в зворотньому напрямку. А також погляд.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Невiдома, але вiн настiйливо рекламує книжку "Лесбiйськi бари".
  
  26. Гаррi Брайтмен, "Бруклiнськi безумства"
  Книжкова крамниця: Brightman"s Attic на Сьомiй авеню
  Важливi характеристики: "Природжений пранкер" Гаррi - лiтнiй веселий продавець рiдкiсних книг i манускриптiв (i фальсифiкатор). "Жартiвник, прямолiнiйна та в"їдлива людина з такими екстравагантними запереченнями, що ви нiколи не знали, що почуєте вiд нього наступного разу. Висвiтлене волосся i брови, шовкова аскотська краватка i блейзери яхт-клубу...але коли ви взнавали Гаррi краще, виявлялося, що вiн - проникливий i цiкавий. Було щось провокативне в його манерi спiлкування - стрiмкий колючий розум, який змушував вас захотiтити давати гарнi вiдповiдi, коли вiн починав розмотувати свої хитрi, надто особистi запитання.". Також вiдомий як Гаррi Дункел.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Чого б це не коштувало.
  
  25. Iзабель Гроссман, "Перехрестя Деленсi"
  Книжкова крамниця: New Day Books
  Важливi характеристики: Iззi проводить серiю авторських читань у книгарнi New Day Books- вона мрiє стати витонченою iнтелектуалкою i через це вiдмовляється вiд традицiй своїх предкiв-євреїв. Спойлер: у кiнцi з"явиться продавець солiнь.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Приводить дуже сексуальних голландських письменникiв. Завдяки цьому люди у захватi.
  
  24. Хонда, "Скелет-книгар Хонда"
  Книжкова крамниця: Безiменна, але величезна книгарня в Токiо, весь персонал якої носить маски.
  Важливi характеристики: Надто багато пiтнiє, як для скелета, ЛЮБИТЬ гарячих хлопцiв, до смiшного iстеричний.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Роби що завгодно, щоб виконати забаганки цих божевiльних клiєнтiв!
  
  23. Бернiс Роденбар, "Злодiйка"
  Книжкова крамниця: Haight Street Books
  Важливi характеристики: Також (етична) злодiйка-домушниця (вiдiйшла вiд справ, але ненадовго). I не просто так: крихiтка Вупi!
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Слухай, у мене пiд прилавком смiт-енд-вессон, ти пiд прицiлом. I якщо ти не поквапишся, я поцiлю тобi прямо у причинне мiсце". (Також виготовляє i копiює ключi).
  Амплуа: Вупi також грає власницю книгарнi у фiльмi "Зроблено в Америцi", де вона сяє у парi з Тедом Денсоном.
  
  22. Працiвниця книгарнi, "Глибокий сон"
  Книжкова крамниця: Acme Book Shop
  Важливi характеристики: Добре знає свою справу, дуже жвава.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Ну, вона взагалi не дуже цiкавиться книготоргiвлею, оскiльки хоче зачинити книгарню дощового дня, щоб випити вiскi з незнайомцем. Але хто мiг би їй за це докоряти?
  Див. також: А. Г. Гейгер з A. G. Geiger"s Rare Books, хоча у нього невелика роль. . .
  
  21. Поп Лейбел, "Запаморочення"
  Книжкова крамниця: Argosy Book Shop
  Важливi характеристики: З опису книгарнi Argosy в оригiнальному сценарiї 1957 року: "Книгарня стара, там сиро, там багато старих книжок, але важливо зазначити, що в книгарнi багато релiквiй часiв першопроходцiв Калiфорнiї: на стiнах не лише знайомi старi мапи та естампи, але i бiльш вражаючi речi, наприклад, старi заявки на вiдкриття копалень у рамках, плакати про розшук бандитiв, плакати поштової служби Wells Fargo, посудини для вимивання золота тощо. Власник, Поп Лейбел, дивиться зi схвальною посмiшкою на шматок паперу, який дав йому Скоттi, а Скоттi уважно слiдкує за ним. Тим часом Мiдж блукає книгарнею, роздивляючись естампи на стiнах, але водночас слухаючи розмову.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Знає все, розповiдає все.
  Також дуже загадково: Блискавка в цiй сценi. Хiчкок робить це знову.
  
  20. Елен, "Елен"
  Книжкова крамниця: Buy the Book
  Важливi характеристики: Недоладна, смiшна (фактично найсмiшнiша з усiх друзiв, виключаючи Терезу), i, так, дуже невротична.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Якщо чесно, говорить головним чином зi своїми друзями. Проявляє гостиннiсть до пацюкiв.
  Пов"язано з нею: "Думаю, ти знаєш, що у мене майже немає грошей у банку, нульовий кредит, три тисячi доларiв позики на навчання у коледжi: ось те, що я маю зробити - придбати книгарню".
  Зовсiм не пов"язано з нею: Менеджер книгарнi, якого Елен найняла в другому сезонi i який стверджує, що стiйка з кавою - "єдина i найбiльша дiра" в її бюджетi. Ну гаразд, хлопче.
  
  19. Джоел i Гарда Слоун, "Безпутна компанiя"
  Книжкова крамниця: Назва невiдома, але книгарня належить їм i знаходиться десь у Нью-Йорку.
  Важливi характеристики: Дуже зухвалi. Подивiться трейлер, щоб у цьому переконатися.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Це два продавцi рiдкiсних книг, якi пiдвищують свiй дохiд, працюючи лiтературними детективами, а саме - вони шукають вкраденi книги для страхових компанiй. Але коли їхнього друга звинувачують у вбивствi книготорговця-конкурента, який перевозив пiдробки перших видань, ставки в їнiй грi зростають.
  
  18. Мiстер Пенумбра, "Цiлодобова книгарня мiстера Пенумбри"
  Книжкова крамниця: "Цiлодобова книгарня мiстера Пенумбри", Сан-Франциско
  Важливi характеристики: Дуже старий, дуже блакитнi очi, дуже вiдданий служитель культу. Я маю на увазi культ книжок.
  Фiлософiя книготоргiвлi: "У цiєї роботи три вимоги, кожна з них дуже сувора. Не погоджуйтесь на них легко. Працiвники цiєї книгарнi дотримуються цих правил майже столiття, i я не порушу їх зараз. Перше: ви маєте знаходитись тут з десятої ранку до шостої вечора. Ви не повиннi спiзнюватись. Ви не можете пiти ранiше. Друге: ви не можете гортати, читати або iншим чином оглядати книги на полицях. Дiставайте їх для покупцiв. Це все... [Третє:] Ви маєте ретельно записувати всi операцiї. Час. Зовнiшнiсть клiєнта. Його настрiй. Як вiн просить книгу. Як вiн її отримує. Чи схожий вiн на ображеного. Чи носить вiн гiлочку розмарину на капелюсi. I таке iнше".
  Див. також: Клей Дженнон, нiчний продавець i Наш Герой.
  
  17. Поль Мартель, "Невiрна"
  Книжкова крамниця: Його власна квартира в Сохо.
  Важливi характеристики: Продавець рiдкiсних книг, дуже красивий i, до того ж, француз. Можливо, отримав надто високе мiсце в рейтингу завдяки цим якостям.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Схоже, фактично спокушає дам серед стосiв книжок...i це дуже гарна фiлософiя, поки їхнi чоловiки лише пiдозрюють.
  Улюблена лiтературна цитата:
  Найкраще пить вино у вiцi молодiм,
  Укупi з милою, з товаришем своїм.
  Цей ненадiйний свiт на сон i пустку схожий,
  I пить без просипу - єдине щастя в нiм.
  (Омар Хайям)
  16. Клiфф Джейнвей, "Книга-вбивця"
  Книжкова крамниця: Twice Told Books
  Важливi характеристики: Колекцiонер рiдкiсних видань, i за сумiсництвом слiдчий вiддiлу вбивств у Денверi - зрештою, вiн полишає цю роботу, щоб вiдкрити книгарню (принаймнi, тимчасово).
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Денвер - це книжкове мiсто молодих чоловiкiв. Ми живемо у часи, коли першi видання Стiвена Кiнга перемагать першi видання Марка Твена у пропорцiї десять до одного, i за тiєю самою цiною. Ви пояснюєте це: я не можу. Мабуть, зараз у людей справдi бiльше грошей, нiж мiзкiв... Отже, бiзнес змiнився, нема чого й казати, i люди в бiзнесi також змiнилися. Стара гвардiя померла: хай живе молода гвардiя".
  Або як сказала Рубi: "Джейнвей - найкращий книгар з тих, кого я бачила поза межами галузi: я знаю, що вiн думав про цей перехiд багато рокiв, i вiн справлятиметься надзвичайно добре. Вiн знаходить книги, завдяки яким потрапить на вершину своєї нової професiї".
  Див. також: Всi iншi книготорговцi, яких Джейнвей зустрiне, вiдслiдковуючи зв"язки мертвого "книжкового скаута".
  
  15. Джо Стоктон, "Забавне личко"
  Книжкова крамниця: Embryo Concepts, Грiнвiч-Вiллiдж
  Важливi характеристики: Палка прихильниця Емiля Флостре (вигаданого фiлософа,який спецiалiзується на вигаданiй фiлософiї емпатикалiзму) водночас цiкавиться модою (яка, звiсно - "претензiйний i нереалiстичний пiдхiд до створення враження про себе та економiки"); її характер, дух i розум, беззаперечно, вiдповiдають її обличчю. Так, ми маємо вiрити, що воно "забавне".
  Фiлософiя книготоргiвлi: Мода програє, фiлософи перемагають - але якщо представники модної iндустрiї вiдвезуть її до Парижу, вони чудовi.
  Протест: Менi подобається Джо у виконаннi Одрi Хепберн, але я жодного разу не додивилась цей фiльм до кiнця, тому що не сприймаю роман мiж Джо i Дiком - Фред Астер був на 30 рокiв старший за Хепберн, i це помiтно. Не випадковiсть, а головна iдея цього фiльму: якщо дiвчина занурена в книжки i фiлософiю, її треба причепурити, i вона стане гарною, нормальною, Якiсною жiнкою!
  
  14. Маргарет Лi, "Тринадцята казка"
  Книжкова крамниця: Lea"s Antiquarian Booksellers
  Важливi характеристики: Любить книжки, що притаманно людям, якi виросли в книгарнi; написала "кiлька коротких бiографiчних дослiджень про незначних персонажiв з iсторiї лiтератури"; її найняли написати таке дослiдження для Вiди Вiнтер.
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Книгарня сама по собi майже не приносить грошей. Це мiсце, де можна писати i отримувати листи. Тут можна провести час в очiкуваннi насупного мiжнародного книжкового ярмарку. На думку нашого банкiвського менеджера, це iндульгенцiя, яку мiй батько отримав завдяки своєму успiху. Принаймнi в реальностi та в думках мого батька; я не вдаю, що реальнiсть однакова для всiх - книгарня знаходиться у центрi подiй. Це сховище книг, мiсце зберiгання всiх томiв, якi були написанi з такою любов"ю i тепер, здається, нiкому не потрiбнi. I це - мiсце для читання".
  
  13. Месьє Лабiсс, "Винахiд Х'юго Кабре"
  Книжкова крамниця: книгарня Gare Montparnasse, Париж
  Важливi характеристики: Знає, де знаходяться всi книжки, якi вам потрiбнi, жертвує свої запаси сиротам, а ще - вiн француз.
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Iншого вечора месьє Лабiсс дав менi книгу. Вiн завжди робив так, надсилав книжки в хорошi будинки. Так вiн це називав. У всього є мета, навiть у машин. Годинники показують вам час, а потяги привозять вас до мiсця призначення. Вони роблять те, для чого створенi. Як месьє Лабiсс".
  
  12. Френк Доел, "Черiнг Кросс Роуд, 84"
  Книжкова крамниця: Marks & Co., Черiнг Кросс Роуд, 84", Лондон
  Важливi характеристики: Пише дуже гарнi листи, фанат Йейтса (доречi, Ентонi Гопкiнс справдi має вiдношення до Йейтса).
  Фiлософiя книготоргiвлi: Ну, вiн з радiстю витрачав багато часу на переписку з американською ледi, яка шукала незрозумiлi, але недорогi книжки...отже, буде справедливо сказати, що вiн вiдданий справi. А в реальному життi Доел був членом комiтету Товариства працiвникiв антикварних книгарень, якi називали себе "бiблiомiтами".
  Чому на узбережжi завжди дощ? Щоб зменшити плату за проживання в готелях.
  
  11. Джезанна, "Лесбi, яких треба остерiгатися"
  Книжкова крамниця: Madwimmin Books
  Важливi характеристики: Iмпульсивна, горда, пристрасна та вiдповiдальна.
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Я продала тiй жiнцi її першу книгу про лесбiйський секс п'ятнадцять рокiв тому, а тепер вона має справи з тими вiдморозками!"
  Див. також: Мо, наша героїня, яка працює на Джезанну.
  Сумна доля книгарнi Madwimmin: Зрештою її перемагають книгарнi "Bounders Books and Musak" та "Bunns & Noodle." Мо: "Джез, я думала, що ми зробимо свiт безпечним для фемiнiзму". Джезанна: "Ми це зробили. Щоб нас запакували i продали мiжнароднi медiа-корпорацiї".
  
  10. Аполлон Кагава, "Одмiнок"
  Книжкова крамниця: Improbabilia, Нью-Йорк (хоча це не зовсiм "крамниця")
  Важливi характеристики: Iнiцiативний, вiдданий батько, постiйно всiм цiкавиться, серйозний ботан, великий мрiйник
  Фiлософiя книготоргiвлi: Як продавець рiдкiсних книг, вiн живе для несподiванок i напруги полювання, завдяки чому iнодi в його тенета потрапляє, наприклад, "поштова картка з рогами вiд Алiстера Кроулi". Може скрикнути або не скрикнути, побачивши перше видання книги "Вбити пересмiшника".
  Девiз життя: "Гарний книготорговець нiколи не вiдмовляється вiд шансу знайти рiдкiсний примiрник".
  
  9. Дядечко Кузукi, "Служниця"
  Книжкова крамниця: Його власний розкiшний маєток.
  Важливi характеристики: Тиран, садист, язик постiйно чорнiє, тому що його чорнильна ручка протiкає. Можливо, найжахливiший книгар у цьому списку.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Колекцiонує рiдкiснi еротичнi тексти i примушує свою красиву племiнницю читати їх вголос потенцiйним покупцям - але ненавидить справдi їх продавати, i натомiсть виготовляє та продає пiдробки своїм клiєнтам, якi жадають їх придбати.
  Той восьминiг у камерi тортур: Тремчу вiд самої думки.
  
  8. Азiрафал, "Добрi передвiсники"
  Книжкова крамниця: A. Z. Fell and Co., Сохо, Лондон
  Важливi характеристики: Пристрасний колекцiонер книг, любить людей, воїн. Блискучий, капризний, напевне зараз вдягнений у бiле. I, звiсно, янгол.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Книгарня - справдi лише мiсце для зберiгання його колекцiї. Фактично вiн "використовуватиме всi засоби, окрiм фiзичного насильства, щоб не дозволити клiєнтам зробити покупку. Неприємний запах сиростi, ворожий погляд, непередбачуванi години роботи книгарнi - йому це надзвичайно добре вдається". Табличка на дверях: Час вiдкриття книгарнi: Я вiдчиняю книгарню для вiдвiдувачiв у бiльшiсть робочих днiв близько 9:30 або, можливо, 10:00. Хоча iнодi я вiдчиняю крамницю о восьмiй, вiдомо, що я не вiдчиняю її ранiше першої години дня, окрiм вiвторкiв. Але iнодi я можу не зачиняти книгарню до восьмої або дев"ятої години вечора, нiколи не вiдомо, коли вам може знадобитися легке чтиво. У днi, коли мене тут немає, книгарня зачинена. У вихiднi я вiдкриваю книгарню у звичний час, якщо я тут. У банкiвськi вихiднi книгарня працює, як прийнято, рано зачиняється у середу або, iнодi, у п"ятницю. ("Субота" див. "вiвторок"). А. З. Фелл, книготорговець.
  Пасхальне яйце: Майкл Ральф, художник-постановник екранiзацiї "Добрих передвiсникiв", провiв багато часу, розмiрковуючи, якою має бути ця книгарня. "Я розмiстив книгарню Азiрафала на перехрестi чотирьох дорiг, натякаючи на чотирьох вершникiв Апокалiпсису i чотири сторони свiту", - розповiв вiн виданню Architectural Digest. - "Внутрiшнiй дизайн його книгарнi повнiстю нагадує компас. Отже, якщо ви подивитесь у кругле вiкно або на скляну стелю книгарнi Азiрафала, це, фактично, циферблат компасу. На рiвнi мезонiну великi мiднi лiтери, якi позначають "пiвнiч", "пiвдень", "схiд" та "захiд". Його офiс знаходиться на схiднiй сторонi, вiн був охоронцем схiдних ворiт Едему".
  Чи можете ви вiдвiдати книгарню? Як i людське життя, вона була тут лише мить, а потiм зникла.
  
  7. Тонi та Кендiс, "Портландiя"
  Книжкова крамниця: Women & Women First, Портленд
  Важливi характеристики: Фемiнiстки другої хвилi, яких дуже трiгерить, коли на щось вказують пальцем ("Щоразу, коли ви вказуєте пальцем, я бачу пенiс!!"), а також шорти, використання таких слiв, як "обладнання", упорядкування за алфавiтом, тощо. Колись вони займали високi посади у видавництвi (??) та ненавидiли одна одну.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Люблять вражати i почуватися дуже безпорадними.
  Цiкава теорiя:
  
  6. Дiн Корсо, "Дев"ята брама"
  Книжкова крамниця: Книготорговець-фрiлансер, хоча у нього особливi вiдносини з Bernie"s Rare Books.
  Важливi характеристики: Хитрий, сексуальний, "лицемiрний, жадiбний до грошей покидьок"... чарiвно безсовiсний та найкращий у своїй сферi.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Заради "Дон-Кiхота" Iбарри вiн пiде на все.
  О-о: "Диявол, мiстер Телфер. Ця книга створена для того, щоб викликати Диявола".
  
  5. Джо Голдберг, "Ти"
  Книжкова крамниця: Mooney"s, Нью-Йорк; Aravin, Лос-Анжелес
  Важливi характеристики: Справдi, справдi пiклується. Вiн робить це для вас. Читай: одержимий, контролює, тривожний, i, знаєте, серiйний вбивця. З iншого боку, у нього чудовий лiтературний смак. Я маю на увазi, що вiн завоював це холодне серце, одразу порадивши книгу Поли Фокс "Вiдчайдушнi герої". Якби вiн був справжнiм, я вже була б мертвою.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Ви можете зробити людей кращими, якщо дасте їм правильнi книги. I будете ними манiпулювати.
  Який сноб: "Книга - набагато бiльше, нiж бiльшiсть рук, через якi вона проходить. Деякi її просто не вартi".
  
  4. Каролiна, "Вiдчайдушний"
  Книжкова крамниця: Carolina"s Cafe con Libros
  Важливi характеристики: Вiддана хiрургиня-любителька, влучно стрiляє, власниця книгарнi у мiстi, де нiхто нiчого не читає. Крутiша за всiх iнших у цьому списку. Фiлософiя книготоргiвлi: Книгарню може фiнансувати/вона може бути прикриттям для наркоторговця Буко, але, принаймнi, книгарня належить їй. В основному. Загалом. А якщо нi, вона отримає грошi, схованi у книжках.
  Наприкiнцi: "Я завжди казала, що все розвiється, мов дим".
  
  3. Вiлл Такер, "Ноттiнг-Гiлл"
  Книжкова крамниця: The Travel Book Company, Ноттiнг-Гiлл, Лондон
  Важливi характеристики: Скуйовджене волосся, розбите серце, має славу поганого сусiда по кiмнатi.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Багато бурмотiння. Намагається спрямувати клiєнтiв до книг за допомогою смiшних iнцидентiв з кебабом, i зазвичай йому це не вдається. Спроби не дозволити клiєнтам ховати книжки в штани не набагато успiшнiшi. Як це працює для нього? "Класика. Абсолютна класика. Прибуток вiд продажу. . . мiнус 347 фунтiв."
  Книги - це магiя: "Дуже кориснi для боротьби з пожежами, щоб завернути рибу, такi речi".
  Голос за кадром: "Це була ще одна безнадiйна середа, я йшов через ринок на роботу, трохи пiдозрюючи, що цей день змiнить моє життя назавжди. Доречi, ця робота - моя маленька туристична книгарня, тут продаються книги про подорожi - i, чесно кажучи, продаються не дуже добре".
  Чи можете ви вiдвiдати цю книгарню? Прототипом книгарнi у фiльмi стала крамниця The Travel Bookshop, яка зараз зачинена. Але на її мiсцi ви знайдете The Notting Hill Bookshop. Наскiльки менi вiдомо, Х"ю Грант там не працює (поки).
  2. Бернард Блек, "Книгарня Блека"
  Книжкова крамниця: однойменна "Книгарня Блека" ("Я збирався назвати її "Свiт лосин", але знаєте, якi люди тупi; довелося б їм пояснювати!")
  Важливi характеристики: Буквально всi вони поганi, але найкращим чином.
  Фiлософiя книготоргiвлi: "Що вони вiд мене хочуть? Чому вони не можуть залишити мене у спокої? Я маю на увазi - що вони вiд мене хочуть?"
  Але насправдi: Бернард Блек - це всi ми у нашi найгiршi днi.
  Цiкавий факт: Дiлан Моран, виконавець ролi Бернарда, також грає злодiя Руфуса у "Ноттiнг-Гiллi". Чоловiки просто люблять книги, а ви не знали?
  
  1. Кетлiн Келлi, "Вам лист"
  Книжкова крамниця: The Shop Around the Corner, Нью-Йорк
  Важливi характеристики: Поганий смак на бойфрендiв, ностальгiя, безнадiйно романтична, не їсть гарнiр.
  Фiлософiя книготоргiвлi: Професiйна, особиста, вiддана, дружня до дiтей - таку фiлософiю ви знайдете лише в маленьких мiсцевих книгарнях!
  Iнодi: "Iнодi я розмiрковую про своє життя. Я живу маленьким життя - ну, цiнним, але маленьким - i iнодi я запитую себе: я живу так, тому що менi це подобається або тому що менi бракує смiливостi? Багато з того, що я бачу, нагадує менi щось, про що я читала у книжках, чи не могло б все бути зовсiм iнакше? Насправдi я не хочу отримати вiдповiдь. Я просто хочу вiдправити це космiчне запитання у пустку. Отже, на добранiч, люба пустко".
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"