"Тодi я прокинувся у своєму крiслi. На годиннику було близько сьомої години вечора. Вона зникла".
Серпень надихав на романтичнi думки, а липовий цвiт зваблював своїм м'яким, ледве солодким запахом. Небо було схоже на рожево-помаранчеву солодку вату, i десь, ледве-ледве смiючись, по бульварам ходили закоханi, взявши один одного пiд руки, i щиро дивлячись в очi своїм обранцям. Вони говорили про такi речi, якi розтоплюють крижанi серця тих, хто не пiзнав цього напою пiд назвою "Кохання".
Вже й не згадаю скiльки нам зараз рокiв. Напевно менi вже скоро буде дев'яносто четвертий. Вчора ми говорили з Нею про наше теперiшнє, сидячи поряд, на балконi. Небо зачиняло свої вiчi, а зiрки тiльки починали сяяти.
-Двадцять четверте серпня. Цей вечiр буде схожий лише на двадцять четверте серпня.
-Так. мабуть вже нiколи не буде такого двадцять четвертого серпня - сказала Вона.
На лавi, бiля будинку навпроти вiдпочивала молодь. Юнак поклав свою голову дiвчинi на колiна, а вона, захопливо, читала йому Блока. Ми сидiли на балконi i дивились в далечiнь. I коли прямували крiзь небо своїми думками, то чiтко чули рядки:
"... Земное сердце стынет вновь,
Но стужу я встречаю грудью.
Храню я к людям на безлюдьи
Неразделённую любовь..."
Я подивився на Її очi, а вона все ще не могла вiдiрватися вiд краси нiчного мiста, як я не мiг вiдiрватися вiд Її зосередженостi. Тому йшов по стежцi її сентиментального погляду .
-Що ти маєш на увазi?
Наче причарована, Вона тiльки через декiлька секунд подивилася на мене своїми джерельно-чистими очима. Наче в молодостi, я поринав у цi джерела з вiдкритими очима.
-Мiй час колись прийде i я повинна буду поїхати звiдси.
-Та як? Невже я знову залишусь наодинцi зi своїми стiнами?
I дiйсно. Меблi були виготовленi з дерева, яке прожило тут немало рокiв.
-Зачекай - мовив я.
Пiсля чого миттю пiднявся з свого мiсця, аби ввiмкнути програвач i свiтломузику.
-Квiтко моя, чи можу я запросити вас на танець?
Вона подивилась на мене i, щиро посмiхнувшись, пiдiйшла до мене. Нашi очi зустрiлись у темрявi, i лише обличчя були ледве освiтленi мiсяцем.
-Звичайно - вiдповiла Вона, ще раз посмiхнувшись.
Коли Вона обiйняла мою шию, притиснувшись до мене, а я обiйняв Її талiю, програвач ввiмкнувся i музика заполонила кiмнату. Жовтi кружальця вiд свiтлових ефектiв повiльно кружляли по пiдлозi та стiнам, як ми кружляли у своєму бiлому танцi. Вiн зiгрiвав нашi серця i оживляв нас, як нiщо на свiтi.
Наступного дня я прокинувся о шостiй годинi вечора у своєму крiслi-качалцi i не помiтив Її поряд. Моє серце стиснулось вiд гiркоти усвiдомленого, i, схопившись за нього, я попрямував до спальної кiмнати, а потiм до кухнi, а потiм знову до зали. Ми залишились однi з пiсляобiднiми променями сонця на стiнах i пляшкою недопитого бiлого сухого вина (задихаючись)... Котнар. На зморшкуватому старому обличчi стиснулись губи. За останнi п'ятнадцять рокiв мiй стан знову погiршився.
В сiмдесят три у мене стався iнфаркт i я прокинувся вiд того, що мою руку хтось зiгрiвав. В знебарвленiй палатi сидiла Вона i тримала мене за руку. Вона одна мала живi кольори у цьому свiтi. Тодi я зрозумiв, що з Нею зможу пережити все на свiтi. А вже зараз нiкого нема поряд, i лиш якийсь галас чутний за вiкном багатоповерхiвки.
Двадцять хвилин я шукав свiй цiпок i затертий капелюх, щоб нарештi вийти надвiр i зрозумiти причину шуму на вулицi. Ключi в замку повертались туго i довелось прикласти зусиль, щоб зачинити дверi. У лiфтi мерехтiла лампочка, а я похмурий, як це тьмяне свiтло, чекав доки вiдчиняться автоматичнi дверi.
Вийшовши надвiр, я побачив, що навколо якогось вогню зiбралось багато людей. Те, що вiн спопеляв, ледве потрiскувало i шипiло. Пройшовши до епiцентру вогнища, я побачив Її в бiлому капелюсi з блакитним бантом, в кремовому пальто i пачкою сiрникiв у руках. За її спиною догорали її валiзи.
-Тепер я нiкуди не поїду вiд тебе - мовила вона, торкнувшись кiнчиком носа моєї шиї - Нiколи.