Шахов Борис : другие произведения.

Билет Цп

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:

  
  1. Поняття, предмет та методи Цивiльного права.
  Цивiльне право як галузь приватного права - це сукупнiсть цивiльно-правових норм, закрiплених у Цивiльному кодексi Украни, законодавчих та iнших нормативно-правових актах, якi регулюють майновi вiдносини товарно-грошового характеру, а також особистi немайновi вiдносини (як пов"язанi, так i не пов"язанi з майновими вiдносинами) за участю суб"єктiв (фiзичних i юридичних осiб, держави, територiальних громад), якi мають самостiйний органiзацiйно-майновий статус, дiють вiльно i на власний розсуд здiйснюють сво права, вступають у правовiдносини, а також несуть цивiльно-правову вiдповiдальнiсть за винну протиправну поведiнку перед потерпiлим (боржником) за допущене порушення. Цивiльне право як самостiйна галузь права регулює певну частину суспiльних вiдносин, яка у свой сукупностi становить предмет цивiльного права. Предмет цивiльного права становлять цивiльно-правовi вiдносини, а саме: 1) Майновi вiдносини, якi мають товарно-грошовий, вартiсний характер. 2) Майновi вiдносини у сферi товарообiгу - вiдображають i забезпечують рух матерiальних благ у суспiльствi, зокрема перехiд матерiальних благ вiд одних осiб до iнших, х використання, споживання. 3) Особистi немайновi вiдносини, що тiсно пов"язанi з особою суб"єкта: а) немайновi вiдносини, об"єктом яких є особистi права на нематерiальнi блага i якi можуть породжувати можливiсть одержання грошово винагороди чи iншого матерiального блага (права авторства на твори науки, лiтератури, мистецтва, винаходiв, промисловi зразки, права на товарнi знаки, фiрмовi найменування та на iншi результати iнтелектуально дiяльностi); б) особистi немайновi вiдносини, об"єктом яких є особистi права на нематерiальнi блага, якi не здатнi самi по собi породжувати у його носiях право на грошову винагороду чи iнше матерiальне благо (право на дiлову репутацiю, на iм"я, право на життя i здоров"я, на особисту i сiмейну таємницю, недоторканнiсть приватного життя). Метод цивiльного права - це сукупнiсть способiв та заходiв, що впливають на формування поведiнки суб´єктiв вiдносин. Метод цивiльно-правового регулювання визначає яким чином регулю?ються вiдповiднi суспiльнi вiдносини. Цивiльно-правовий метод характеризується, передусiм, юридичною рiвнiстю сторiн, автономiєю х волi та майновою самостiйнiстю; диспозитивнiстю (правом сторiн самостiйно визначати характер свох вiдносин у межах чинного законо?давства); особливим способом вирiшення спорiв мiж учасника?ми цивiльних правовiдносин; наявнiстю майново вiдповiдаль?ностi сторiн. В методах окрiм диспозитивного (вiльний вибiр поведiнки), видiляють також iмперативний (заборона, зобов"язання, примус).
  
  2. Функцi та принципи Цивiльного права.
  Функцi цивiльного права - це вiдповiднi напрями впливу цивiльно-правових норм на врегульованi ними майновi та особистi немайновi вiдносини, спрямованi на досягнення поставлених перед даною галуззю права цiлей i завдань. Цивiльному праву притаманнi такi функцi: регулятивна; охоронна; превентивна (виховна, попереджувально-виховна); компенсацiйна. Принципи цивiльного права становлять основоположнi iде, втiленi чи закладенi в законi, вiдповiдно до якого здiйснюється правове регулювання цивiльно-правових вiдносин та забезпечується реалiзацiя покладених на цивiльне право функцiй. У ст. 3 ЦК У передбаченi загальнi принципи (засади) цивiльного законодавства: 1) неприпустимiсть свавiльного втручання у сферу особистого життя людини; Змiст цього принципу цивiльного права становить суб'єктивне право людини на особисте життя, якому кореспондує обов'язок будь-яких iнших осiб не допускати його порушення, тобто х невтручання в особисте життя людини. Зокрема, з цього принципу випливає, що органи державно влади i мiсцевого самоврядування та будь-якi iншi особи не мають втручатися в приватнi справи суб'єктiв цивiльного права, якщо вони здiйснюють свою дiяльнiсть у вiдповiдностi з вимогами законодавства. 2) неприпустимiсть позбавлення права власностi, крiм випадкiв, встановлених Конституцiєю Украни та законом; Цей принцип означає неприпустимiсть позбавлення права власностi, крiм випадкiв, встановлених законом. Згiдно з цим принципом норми цивiльного права забезпечують власникам можливiсть стабiльного (сталого) здiйснення власницьких повноважень. 3) свобода договору; 4) свобода пiдприємницько дiяльностi, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивiльного права та iнтересу; 6) справедливiсть, добросовiснiсть та розумнiсть. Загалом змiст цього принципу (справедливостi, добросовiсностi i розумностi) полягає в тому, що тексти законiв, правочинiв та х застосування суб'єктами цивiльних правовiдносин мають бути належними i справедливими та вiдповiдати загальновизнаним нормам обороту.
  
  3. Визначення та система Цивiльного права.
  Цивiльне право, як i iншi галузi права, має свою систему. Структуризацiя цивiльно-правових елементiв здiйснюється на основi вироблених наукою i практикою загальних пiдходiв. Iснують такi системи побудови цивiльного права. Iнституцiйна система - передбачає розподiл правових норм за окремими iнститутами. Пiд цивiльно-правовим iнститутом розумiють групу цивiльно-правових норм, що регулюють одно?рiднi суспiльнi вiдносини (найму, купiвлi-продажу, спадкуван?ня тощо). Пандектна система - передбачає видiлення загально частини цивiльного права i вiдокремлення речового права вiд зобов´язального. Пандектна система вiдображає статику речово?го i динамiку зобов´язального права - основних майнових прав, що виникають у суспiльствi. Цивiльне право Украни будується за Пандектною систе?мою. Взагалi система цивiльного права Украни може бути представлена у такому порядку: Загальна частина цивiльного права - норми про основнi положення (цивiльнi вiдносини, пiдстави виникнення цивiльних прав та обов"язкiв, захист цивiльних прав); суб"єкти i об"єкти цивiльних прав; правочини; представництво i довiренiсть; позовну давнiсть. Особлива частина цивiльного права - норми про особистi немайновi права; речове право; iнтелектуальну власнiсть; зобов"язальне право (договiрнi та позадоговiрнi зобов"язання); спадкове право. Систему цивiльного права слiд вiдрiзняти вiд систематизацi цивiльно-правових норм, формами яко є кодифiкацiя та iнкор?порацiя.
  
  4. Цивiльне право, як наука.
  Цивiльне право як науку ще називають цивiлiстикою, що означає систему знань, положень та висновкiв про цивiльно-правовi явища.
  Предметом є чинне законодавство, практика його застосування, iсторiя розвитку, досвiд цивiльно-правового розвитку в зарубiжних кранах. Також цивiлiстика вивчає також поняття цивiльного права, його мiсце в правовiй системi, його походження та закономiрностi розвитку, систему та змiст цивiльно-правових норм, iнститутiв та пiдгалузей, х роль у правовому оформленнi життя суспiльства та ефективнiсть х застосування. Змiст цивiлiстично науки становить сукупнiсть знань про цивiльно-правовi явища. Цивiлiстичнi знання самi по собi не надiленi загальнообов'язковiстю, проте є пiдґрунтям для правотворчо дiяльностi. Тобто, наука цивiльного права - це систематизована сукупнiсть знань про цивiльно-правове регулювання суспiльних вiдносин, властивостi та закономiрностi його функцiонування та розвитку, способи досягнення його ефективностi, засоби отримання нових знань, необхiдних для подальшого вдосконалення цивiльного права. Цивiлiстика має сво методи наукового дослiдження: загальнонауковi методи - дедукцiя, iндукцiя, аналiз, синтез, абстрагування, узагальнення тощо; i спецiальнi: 1) метод порiвняльного правознавства, дозволяє визначити унiверсальнi та специфiчнi закономiрностi розвитку цивiльно-правових явищ; 2) метод комплексного аналiзу - грунтується на одночасному використаннi для вирiшення конкретного завдання наукового iнструментарiю, що використовується декiлькома рiзними науками, 3) метод системного аналiзу - ґрунтується на розглядi конкретного явища як певно системи. 4) метод конкретних соцiологiчних дослiджень - полягає у використаннi аналiзу статистичних даних. 5) iсторичний метод - ґрунтується на вивченнi iсторi становлення та розвитку того чи iншого правового iнституту, поняття, категорi тощо. Цивiльне право як наука iснує у взаємозв'язку з iншими науками. Серед яких провiдне мiсце посiдає теорiя держави i права. Досить тiсно цивiлiстика пов'язана також i з наукою конституцiйного, адмiнiстративного, фiнансового, земельного та цивiльно-процесуального права, оскiльки предмети цих наук є дотичними зi сферою цивiльно-правового регулювання. Окрiм юридичних наук, цивiлiстика перебуває у тiсному взаємозв'язку i з iншими суспiльними науками, наприклад, фiлософiєю, полiтологiєю, соцiологiєю, iсторiєю тощо. Особливий зв'язок iснує мiж цивiльним правом та економiчною наукою. Цивiлiстична наука в Укранi в своєму iсторичному розвитку пройшла низку етапiв, в окремi перiоди була доволi тiсно пов'язана з цивiлiстичною наукою iнших кран, зокрема, Росi.
  
  5. Загальнi положення Цивiльного законодавства.
  Однiєю з галузей права Украни є цивiльне право, яке нале?жить до приватного. Цивiльне право - це сукупнiсть правових норм, що регулюють особистi немайновi та майновi вiдносини. Цивiльне право не потрiбно плутати з цивiльним законодавством. Цивiльне законодавство - це система нормативних актiв, у яких мiстяться цивiльно-правовi норми, що регулюють немайновi та майновi вiдносини (власностi i товарообiгу), вiдносини, що складаються у сферi iнтелектуально дiяльностi, а також вiдносини щодо охорони i захисту цих особистих немайнових та майнових благ. Суб´єктами цивiльного права є фiзичнi особи; юридичнi особи, iнколи держава та територiаль?нi чи регiональнi громади. Обєкти ЦП - будь-якi речi та майно, якi вiльно обертаються в цивiльному обiгу, якi не забороненi законом. Предметом ЦП є суспiльнi вiдносини, майновi та не майновi. Принципи ЦП - свобода договору; свобода пiдприємництва; неприпустимiсть втручання в особисте життя фiзично особи; - недопустимiсть позбавлення права власностi фiзично особи; - судовий захист порушеного цивiльного права. Функцi ЦП - регулятивна, охоронна, попереджувально-виховна; попереджувально-стимулююча. Методи ЦП - диспозитивний (вiльний вибiр поведiнки); - iмперативний (заборона, зобов"язання, примус). Цивiльне право Украни будується за Пандектною систе?мою. Що передбачає видiлення загально частини цивiльного права i вiдокремлення речового права вiд зобов´язального. Змiст Цивiльного кодексу Украни утворюють шiсть книг ("Загальнi положення ', "Особистi немайновi права фiзичних осiб", "Право власностi та iншi речовi права", "Право iнтелектуально власностi", "Зобов'язальне право", "Спадкове право"), до складу яких входить 1308 статей. "Загальнi положення" складаються з п'яти роздiлiв i 19 глав(ст. 1-268). Це роздiли про основнi положення, особи (фiзичнi особи, юридичнi особи, пiдприємницькi товариства, участь держави. Автономно Республiки Крим, територiальних громад у цивiльних вiдносинах), об'єкти цивiльних прав, правочини, представництво, строки та термiни, позовну давнiсть. Отже, в "Загальних положеннях" зосередженi всi елементи цивiльно-правових вiдносин: суб'єкти, об'єкти, змiст. Джерелами ЦП є - КонстУкр; ЦивКодекс; Земельний Код; Повiтряний Код; Торг-Мореп.Кодекс; Закони Укр.; укази Президента; постанови КабМiну, та iнше.
  
  6. Дiя норм Цивiльного законодавства.
  Розглядаючи питання про дiю цивiльного законодавства, слiд зупинитися на дi законодавства у часi, просторi та за колом осiб. Вирiшити питання про дiю цивiльного законодавства у часi - це означає встановити момент вступу його в дiю i момент припинення його дi. Вiдповiдно до ст. 94 Конституцi Украни закон набирає чиностi через десять днiв з дня його офiцiйного оприлюднення, якщо iнше не передбачено самим законом, але не ранiше дня його опублiкування. Нормативно-правовi акти Верховно Ради Украни i Президента Украни набирають чинностi через десять днiв з дня х офiцiйного оприлюднення, якщо iнше не передбачено самими актами, але не ранiше дня х опублiкування в офiцiйному друкованому виданнi. Нормативно-правовi акти Кабiнету Мiнiстрiв Украни набирають чинностi з моменту х прийняття, якщо бiльш пiзнiй строк набрання ними чинностi не передбачено в цих актах. Акти Кабiнету Мiнiстрiв Украни, якi визначають права i обов'язки громадян, набирають чинностi не ранiше дня х опублiкування в офiцiйних друкованих виданнях. Офiцiйними друкованими виданнями згiдно з Указом Президента Украни вiд 10 червня 1997 р. є: "Офiцiйний вiсник Украни", "Вiдомостi Верховно Ради Украни", газета "Урядовий кур'єр". Закони та iншi нормативно-правовi акти, що визначають права i обов'язки громадян, не доведенi до вiдома населення у порядку, встановленому законом згiдно зi ст. 57 Конституцi Украни, є нечинними. За загальним правилом закони та iншi нормативно-правовi акти дiють на майбутнє i не мають зворотно дi в часi. З цього правила є винятки. Стаття 58 Конституцi мiстить правило про те, що закони та iншi нормативно-правовi акти мають зворотну дiю в часi у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи. Припинення дi законiв та iнших нормативно-правових актiв настає у випадках, коли спливає строк, на який вони приймалися, при прямому скасуваннi х дi, а також у випадках прийняття нового закону або iншого нормативно-правового акта, якi по-iншому регулюють тi ж самi вiдносини. Стосовно дi норм цивiльного законодавства у просторi та за колом осiб, то дiя норм цивiльного законодавства Украни поширюється на всiх осiб, що перебувають на  територi. До цих осiб належать громадяни Украни, укранськi юридичнi особи, держава Украна, територiальнi громади. Дiя цивiльного законодавства поширюється також на iноземних громадян, осiб без громадянства, на iноземнi юридичнi особи, якщо iнше не передбачено законами Украни. Але залежно вiд виду та характеру зазначених актiв вони можуть поширюватись не на всю територiю Украни, а на  певну частину, а так само не на усiх осiб, а тiльки певне коло осiб. Якщо дiя цивiльно-правового нормативного акта поширюється на певну територiю Украни, то зазначений нормативний акт дiє тiльки щодо тих осiб, якi перебувають на данiй територi. Iнодi в самому нормативному актi передбачено або випливає з його змiсту, що вiн застосовується лише до певно групи суб'єктiв. До таких законiв можна вiднести, наприклад, Закон Украни "Про захист прав споживачiв"
  
  7. Спiввiдношення галузевого i комплексного законодавства та застосування його за аналогiєю.
  Спiввiдношення галузевого i комплексного. Цивiльне законодавство за свом змiстом є галуззю законодавства. Воно мiстить норми цивiльного права. Одним з показникiв галузi законодавства слiд вважати наявнiсть зведеного нормативного акта, який охоплює переважну бiльшiсть iнститутiв дано галузi. Для цивiльного законодавства таким зведеним нормативним актом є Цивiльний кодекс. Проте у практицi немає "чистих" галузей законодавства, тобто таких, якi б мiстили норми виключно однiє галузi. Нормативнi акти вiдображають функцiональнi зв'язки мiж нормами рiзних галузей права, а тому галузь цивiльного законодавства, яка вiдповiдає галузi цивiльного права, складається не лише з цивiльно-правових актiв, а й охоплює нормативнi матерiали з цивiльного права, що мiстяться у нормативних актах iнших галузей права. Так, у Законi "Про пiдприємства в Укранi" вiд 27 березня 1991 p. вiдповiднi статтi передбачають цивiльно-правовi норми поряд з iншими статтями, якi мiстять норми трудового, фiнансового та адмiнiстративного права. З iншого боку, в цивiльно-правових актах мiстяться норми iнших галузей права. Отже, в системi сучасного законодавства є нормативнi акти, якi мiстять норми рiзних галузей права. Вони належать до комплексних нормативних актiв. Сукупнiсть комплексних нормативних актiв становить комплексне законодавство. Наявнiсть галузевих i комплексних нормативних актiв необхiдно враховувати у практичнiй дiяльностi з застосування норм права. Не менш важливо враховувати цю обставину в роботi з удосконалення чинного законодавства, бо в цьому разi досить чiтко вимальовуються шляхи можливо консолiдацi норм, згрупування х у самостiйнi рубрики, скорочення множинностi й усунення суперечностей. Застосування законодавства за аналогiєю Цивiльному законодавству, на вiдмiну вiд кримiнального, вiдомий iнститут аналогi. Цивiльнi правовiдносини виникають також з дiй, зокрема угод громадян i органiзацiй, хоч i не передбачених законом, але таких, що вiдповiдають (не суперечать) загальним засадам i змiсту цивiльного законодавства. Отже, в таких випадках керуються не конкретною нормою цивiльного законодавства, а лише загальними засадами, змiстом цивiльного законодавства. Такий засiб заповнення прогалин закону називається аналогiєю права. Поряд з цим застосовується i аналогiя закону - поширення на вiдносини, якi безпосередньо не врегульованi в законi, правових норм, що регламентують подiбнi вiдносини. береження iнституту аналогi у цивiльному правi, на вiдмiну вiд кримiнального права, в якому аналогiю скасовано, пояснюється так: кримiнальне право має справу з протиправними, злочинними дiями. З метою змiцнення законностi воно виходить з принципу: поведiнка, що не квалiфiкується за кримiнальним законом як злочинна, не може бути пiдставою для застосування покарання. Цивiльне ж законодавство, навпаки, в переважнiй бiльшостi регулює правомiрну, суспiльне корисну дiяльнiсть громадян та органiзацiй. При цьому важливо передбачити всi можливi випадки вчинення правомiрних дiй. До того ж обмеження правомiрно дiяльностi суворими межами закону призвело б до сковування розумно господарсько iнiцiативи учасникiв цивiльного обороту, що негативно позначилося б на розвитку майнових вiдносин, якi виникають з метою задоволення матерiальних i духовних потреб громадян та органiзацiй. В умовах радикально економiчно реформи законодавець заохочує дiлову заповзятливiсть в економiчнiй, комерцiйнiй дiяльностi. Аналогiя права i закону в цивiльному правi знаходить нове обгрунтування в принципi: дозволено все, що не заборонено законом.
  
  8. Поняття та пiдстави виникнення Цивiльних прав та обов"язкiв.
  Цивiльнi права та обов'язки виникають iз дiй осiб, що передбаченi актами цивiльного законодавства, а також iз дiй осiб, що не передбаченi цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. Тобто пiдставою цивiльних правовiдносин є юридичнi факти. До таких юридичних фактiв вiднесенi договори та iншi правочини, створення лiтературних, ху?дожнiх творiв, винаходiв та iнших результатiв iнтелектуально, творчо дiяльностi, завдання майново (матерiально) та морально шкоди iншiй особi тощо. Перелiк юридичних фактiв-пiдстав виникнення цивiльних прав та обо?в'язкiв, що мiститься в ст. 11 ЦП Укр, не є вичерпним, а вiдтак цивiльнi права та обов'язки можуть виникати в учасникiв цивiльних вiдносин у тому числi i на пiдставi юри?дичних фактiв, не передбачених цiєю статтею.
  Юридичнi факти подiляють на факти дi та факти подi. Юридичнi факти-дi - такi юридичнi факти, якi породжують, змiнюють чи припиняють цивiльнi правовiдносини внаслiдок вольових дiянь фiзичних та юридичних осiб. За легiтимнiстю юридичнi факти-дi подiляють на правомiрнi та неправомiрнi. Юридичнi факти-подi - такi юридичнi факти, якi породжують, змiнюють чи припиняють цивiльнi правовiдносини, незалежно вiд волi фiзичних чи юридичних осiб. Основною пiдставою виникнення цивiльних прав та обов'язкiв є договiр, який слiд розумiти як погоджену дiю двох або бiльше сторiн. Договори у цивiль?ному правi є найбiльш поширеним юридичним фактом, з якого виникають пра?ва та обов'язки учасникiв правовiдносин. Поряд iз договором цивiльнi права та обов'язки виникають також iз одно?стороннiх правочинiв, до яких слiд вiднести передусiм заповiт, видачу довiре?ностi тощо. У чинному ЦК також йдеться про створення лiте?ратурних, художнiх творiв, винаходiв та iнших результатiв iнтелектуально, твор?чо дiяльностi в якостi пiдстави виникнення цивiльних прав та обов'язкiв. Цивiльнi права та обов'язки можуть виникнути через заподiяння майново (матерiально) та морально шкоди iншiй особi. Цивiльнi права та обов'язки можуть також виникати безпосередньо з актiв цивiльного законодавства, з актiв органiв державно влади, органiв влади Автономно Республiки Крим або органiв мiсцевого самоврядування. Крiм того пiдставою виникнення прав та обов'язкiв учасникiв цивiльних вiдносин є рiшення суду. Також пiдставою виникнення цивiльних прав та обов"язкiв може бути настання або ненастання певно подi. Прикладами такого юридичного факту-подi, з якою закон або договiр пов"язують виникнення цивiльних прав i обов"язкiв, можуть виступати: факт хвороби або смертi фiзично особи, якщо укладено договiр про особисте страхування (виникнення зобов"язання страховика по сплатi страхово виплати у разi настання страхового випадку); факт виграшу учасником гри або парi (виникнення обов"язку органiзатора гри або iншого учасника виконати певне зобов"язання на користь переможця) тощо.
  
  9. Здiйснення Цивiльних прав.
  Суб"єкти цивiльного права здiйснюють та реалiзують сво права вiльно, на свiй розсуд (принцип диспозитивностi). Так, зокрема, учасники цивiльних вiдносин самостiйно приймають рiшення щодо встановлення договiрних вiдносин та х умов,щодо обрання того чи iншого способу захисту порушених цивiльних прав та охоронюваних законом iнтересiв тощо. Метою здiйснення цивiльного права виступає задоволення певних потреб носiя цього права. Принципи здiйснення - це закрiпленi в нормах цивiльного права загальнi положення, якi встановлюють основнi вимоги до поведiнки суб'єкта при здiйсненнi ним свох цивiльних прав. Принципами здiйснення цивiльних прав є: 1) принцип автономi волi; (вiльно, на власний розсуд, задля задоволення своє мети та iнтересiв.) 2) принцип законностi; (здiйснювати своє право лише вiдповiдно до норм права) 3) принцип розумностi та добросовiсностi. (здiйснюючи сво цивiльнi права, особа повинна дiяти розумно та добросовiсно не лише щодо себе, а й щодо iнших суб'єктiв правовiдносин.) Нездiйснення особою свох цивiльних прав не є пiдставою для х припинення, крiм випадкiв, встановлених законом. Наприклад, нездiйснення особою свох повноважень власника щодо певно речi (права володiти, користуватися розпоряджатися нею) без намiру вiдмови вiд права власностi на не не є пiдставою для припинення права власностi тако особи на зазначену рiч. Особа може вiдмовитися вiд свого конкретного майнового права, наприклад вiд отримання авторського гонорару за певним договором. Вiдмова вiд права власностi на транспортнi засоби, тварин,нерухомi речi здiйснюється у порядку, встановленому актами цивiльного законодавства. Зокрема, у разi вiдмови вiд права власностi на майно, права на яке пiдлягають державнiй реєстрацi, право власностi на нього припиняється з мо?менту внесення за заявою власника вiдповiдного запису до державного реєстру. Особа вправi передати своє майнове право iншiй особi. Пiдставою передачi майна та, вiдповiдно, переходу прав на це майно буде у такому випадку вiдплатний або безвiдплатний договiр - договiр купiвлi-продажу, оренди, комерцiйно концесi тощо. Межi здiйснення цивiльних прав - законодавчо дозволенi конкретнi способи поведiнки, якими особа в змозi набути для себе тi можливостi, якi становлять змiст цивiльного права. Загальними межами здiйснення цивiльних прав є: 1) утримання вiд дiй, якi могли б порушити права iнших осiб; 2) утримання вiд дiй, якi могли б заподiяти шкоду довкiллю та культурнiй спадщинi; 3) заборона дiй особи, що вчиняються з намiром завдати шкоди iншiй особi, а також зловживання правом в iнших формах; 4) дотримання моральних засад суспiльства; 5) заборона використання цивiльних прав iз метою неправомiрного обмеження конкуренцi, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовiсна конкуренцiя. Цивiльнi права можуть здiйснюватися як безпосередньо особою, так i  представником. Представництво - правовiдносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин вiд iменi iншо сторони, яку вона представляє. Представництво можливо за юридичних (неповна дiєздатнiсть, обмежена дiєздатнiсть, недiєздатнiсть) та/або за фактичних причин (хвороба, юридична неграмотнiсть, небажання особисто здiйснювати право чи виконувати обов'язок).
  
  10. Виконання Цивiльних обов"язкiв.
  Виконання цивiльних обов'язкiв - це дотримання зобов'язаною особою поведiнки на користь уповноважено особи. Обов'язковою умовою виконання обов'язкiв є, насамперед, необхiдний обсяг дiєздатностi, тобто здатностi своми дiями створювати для себе цивiльнi обов'язки, самостiйно х виконувати та нести вiдповiдальнiсть у разi х невиконання. Виконання обов'язкiв може вiдбуватись у пасивнiй (утримання вiд певних дiй) та активнiй (вчинення певних дiй) формi. Способи виконання цивiльних обов'язкiв подiляють на добровiльний та примусовий. Добровiльний спосiб виконання обов'язку має мiсце, якщо особа виконує покладене на не зобов'язання чи утримується вiд його виконання за власною волею. Примусовий спосiб виконання має мiсце, коли виконання зобов'язання чи утримання особи вiд його виконання здiйснюється на пiдставi актiв правоохоронних органiв незалежно вiд волi зобов'язаного суб'єкта чи взагалi без його участi. Але при цьому особа не може бути примушена до дiй, вчинення яких не є обов'язковим для не. Виконання обов'язкiв може бути покладено як на самого зобов'язаного суб'єкта, так i на кiлькох iз них (у дольовому, солiдарному чи субсидiарному порядку), а iнодi навiть i на iнших осiб. Основними принципами виконання цивiльних обов'язкiв є: 1) принцип законностi; (зобов'язана особа повинна у свой дiяльностi з виконання обов'язку дотримуватися та не порушувати норм права, якими регулюється порядок виконання обов'язку.) 2) принцип належного виконання обов'язку; (обов'язок має бути виконано у зазначений строк (термiн), у вказаному мiсцi та вiдповiдно до iнших iстотних умов.) 3) принцип повноти виконання обов'язку; (зобов'язання має бути виконано повною мiрою, оскiльки виконання обов'язку, як правило, не здiйснюється частинами.) 4) принцип реального виконання обов'язку. (має мiсце тодi, коли обов'язок має бути виконано в натурi, наприклад, надати послуги, виконати роботи, передати майно.) Для забезпечення виконання цивiльних обов'язкiв iснують засоби заохочення та вiдповiдальностi, якi встановлено договором або актом цивiльного законодавства. Засоби заохочення можуть бути у формi надання додатково оплати, додаткових прав особi, яка добросовiсно виконує сво обов'язки тощо. Засоби вiдповiдальностi за невиконання або недотримання свого обов'язку - це неустойка (штраф, пеня), порука, гарантiя, застава, притримання, завдаток, а також iншi види стягнень як майнового, так i немайнового характеру. В окремих випадках особу може бути звiльнено вiд цивiльного обов'язку або вiд його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивiльного законодавства. Найбiльш поширеним випадком звiльнення особи вiд вiдповiдальностi є дiя обставин непереборно сили, що призвела до невиконання особою покла?деного на не цивiльного обов'язку. Також, ЦК передбачає звiльнення вiд обов'язку або вiд його виконання у випадку смертi фiзично особи, якщо виконання нерозривно пов'язане iз особою боржника (ст. 608 ЦК), за умов прощення боргу (ст. 605 ЦК); у випадках поєднання кредитора та боржника в однiй особi, як от при злиттi двох юридичних осiб (ст. 608 ЦК) та в iнших випадках. Цивiльнi обов'язки можуть виконуватися як безпосередньо особою, так i  представником. Представництво - правовiдносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин вiд iменi iншо сторони, яку вона представляє. Представництво можливо за юридичних (неповна дiєздатнiсть, обмежена дiєздатнiсть, недiєздатнiсть) та/або за фактичних причин (хвороба, юридична неграмотнiсть, небажання особисто здiйснювати право чи виконувати обов'язок).
  
  11. Захист Цивiльних прав та iнтересiв.
  Ст. 15 ЦК Укр. - Кожна особа має право на захист свого цивiльного права у разi його пору?шення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого iнтересу, який не суперечить за?гальним засадам цивiльного законодавства. Хоча ця стаття i вказує лише на три форми посягань: порушення, оспорення чи невизнання; в яких може бути застосовано певнi дi щодо захисту, але це не виключає можливостi застосування рiзноманiтних способiв захисту до iнших форм посягань на права та iнтереси учасникiв цивiльних правовiдносин. Пiд поняттям цивiльно-правового захисту слiд розумiти передбачену законом вид i мiру можливого або обов'язкового впливу на суспiльнi вiдносини, якi зазнали протиправного впливу, з метою поновлення порушеного, невизнаного чи оспореного права. Пiд порушенням слiд розумiти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслiдок чого суб'єктивне право уповноважено особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням його носiя можливостi здiйснити, реалiзувати своє право повнiстю або частково. Невизнання - це дi учасника цивiльних правовiдносин, який несе юридичний обов'язок перед уповноваженою особою, що спрямованi на заперечення в цiлому або у певнiй частинi суб'єктивного права iншого учасника цивiльних правовiдносин, внаслiдок якого уповноважена особа позбавлена можливостi реалiзувати своє право. Оспорювання - це такий стан цивiльних правовiдносин, за якого мiж: учасниками iснує спiр з приводу наявностi чи вiдсутностi суб'єктивного права у сторiн, а також: належностi такого права певнiй особi. До прав, що пiдлягають цивiльно-правовому захисту, вiдносяться всi май?новi та особистi немайновi права, належнi суб'єктам цивiльного права, що вхо?дять до змiсту х правоздатностi. Порушенi цивiльнi права можуть захищатися за допомогою юрисдикцiйних та поза юрисдикцiйних форм. Юрисдикцiйний захист здiйснює низка уповноважених на це державних i громадських органiв та осiб, якi в силу закону чи домовленостi можуть вжити заходiв щодо поновлення порушеного, оспореного чи невизнаного права. А саме: суд, Президент Украни, органи дер?жавно влади, органи влади АРК або органи мiсцевого самоврядування, нотарi?ус. Цей перелiк не є вичерпним. Також вiдповiдно до окремих актiв законодавства Украни здiйснюють захист цивiльних прав та iнтересiв або сприяють х захисту органи прокуратури, орга?ни внутрiшнiх справ (мiлiцiя), громадськi органiзацi споживачiв (об'єднання споживачiв). Неюрисдикцiйними способами захисту суб'єктивного права та iнтересу, який охороняється законом, слiд визнавати вiдповiднi дi суб'єкта, права та iнтереси якого порушено. Основним неюрисдикцiйним способом цивiльного права є самозахист - застосування особою засобiв протидi, якi не заборонено законом та не суперечать моральним засадам суспiльства. Основною характерною ознакою самозахисту є те, що суб'єкт цивiльного права захищає себе власними дiями, без звернення до суду або iншого органу, який здiйснює захист цивiльного права.
  
  12. Захист Цивiльних прав та iнтересiв судом.
   Захист прав судом вiдноситься до юрисдикцiйних форм захисту. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та iнтересу. Способами захисту цивiльних прав та iнтересiв можуть бути: 1) визнання права - подається у випадках, коли належне певнiй особi право не визнається, оспорюється iншою особою або у разi вiдсутностi в не документiв, що засвiдчують приналежнiсть й права.; 2) визнання правочину недiйсним - застосовується у тих випадках, коли необхiдно вiдновити становище, що iснувало до укладення правочину з порушенням умов його дiйсностi; 3) припинення дi, яка порушує право - пов'язаний зi вчиненням iншою особою незаконних дiй, спрямованих на порушення права, належного особi; 4) вiдновлення становища, яке iснувало до порушення - цей спосiб пов'язаний iз застосуванням певних заходiв, спря?мованих на вiдновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому станi, в якому воно iснувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхiдно, щоб суб'єктивне право не було припинене, i його можна було вiдно?вити шляхом усунення наслiдкiв правопорушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурi - застосо?вується у тих випадках, коли вiдповiдач зобов'язаний був вчинити певнi дi сто-совно позивача, але вiдмовився або уникає можливостi виконати свiй обов'язок. Тобто цей спосiб захисту застосовується за наявностi зобов'язальних правовiдно?син мiж позивачем та вiдповiдачем; 6) змiна правовiдношення; припинення правовiдношення - пов'я?занi з необхiднiстю змiнити чи припинити iснуюче правовiдношення у зв'язку з, наприклад, порушенням його однiєю iз сторiн;
  7) вiдшкодування збиткiв та iншi способи вiдшкодування майново шкоди - можуть застосовуватися як самостiйно, так i поєдну?ватися з iншими вимогами, наприклад з позовами про розiрвання договору у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням його другою стороною, про примусове виконання обов'язку в натурi, про усунення перешкод у користуваннi майном тощо. Пiдставою для застосування цього способу захисту є наявнiсть заподiяно особi майново шкоди; 8) вiдшкодування морально (немайново) шкоди - пов'яза?ний з наявнiстю у особи моральних страждань, що виникли, зокрема з неправомiрних дiй (бездiяльностi) iншо особи внаслiдок приниження честi, гiдностi, а також дiлово репутацi фiзично або юридично особи, чи стали наслiдком знищення чи пошкодження майна, заподiяння калiцтва, iншого ушкодження здоров"я або смертi; 9) Визнання незаконними рiшення, дiй чи бездiяльностi органу державно влади, органу влади АРК, органу мiсцевого самоврядування хнiх посадових i службових осiб - характеризується чiтко визначеним суб'єктом - заподiювачем шкоди, якими є вiдповiднi державнi органи, органи мiсцевого самоврядування чи хнi посадовi i службовi особи. Пiдставою для подачi такого позову слугують прийняття незаконних рiшень, незаконнi дi чи бездiяльнiсть зазначених органiв, що призвели до заподiяння шкоди особi.Зазначений перелiк способiв захисту не є вичерпним, а тому суд може застосувати iншi способи захисту. Пiдсумовуючи аналiз способiв захисту цивiльних прав та iнтересiв, необхiдно вiдзначити, що за загальним правилом у разi порушення цивiльного права чи iнтересу у потерпiло особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить вiд виду порушення та вiд наявностi чи вiдсутностi мiж сторонами зобов'язальних правовiдносин. Тобто, потерпiла особа не звертається з усiма передбаченими вимогами до суду, а обирає саме той спосiб захисту, який вiдповiдає характеру порушення  права чи iнтересу. Новий ЦК вперше передбачив можливiсть визнання правочинiв не лише недiйсними, але й дiйсними. Суд може захистити цивiльне право або iнтерес iншим способом, що встановлений договором або законом. Пiдставами для вiдмови суду у за?хистi порушеного права чи iнтересу слугують: порушення прав iнших осiб, запо?дiяння шкоди довкiллю або культурнiй спадщинi при здiйсненнi особою свох цивiльних прав; вчинення дiй особою з намiром завдати шкоди iншiй особi та зловживання правом в iнших формах; недотри?мання особою моральних засад суспiльства; використання ци?вiльних прав з метою неправомiрного обмеження конкуренцi, зловживання мо?нопольним становищем на ринку, недобросовiсно конкуренцi.
  
  13. Захист Цивiльних прав Президентом, органами державно влади, влади АРК , органами мiсцевого самоврядування.
  Президент Украни є главою держави i ви?ступає вiд  iменi. Серед повноважень Президента Украни як гаранта прав i свобод люди?ни i громадянина можна назвати те, що вiн має право скасовувати акти Кабiнету Мiнiстрiв Украни та акти Ради мiнiстрiв Автономно Республiки Крим, якi мiстять цивiльно-правовi норми, внаслiдок яких порушуються цивiльнi права та законнi iнтереси фiзичних, юридич?них осiб та iнших учасникiв цивiльних правовiдносин. Президент Украни також надiле?ний правом вето щодо прийнятих Верховною Радою Украни законiв iз наступним повер?ненням х на повторний розгляд Верховно Ради Украни, у тому числi щодо цивiльно-пра?вового регулювання суспiльних вiдносин. До адмiнiстративного порядку захисту цивiльних прав можна вiднести, по-перше, оскарження дiй та актiв державних органiв у вищестоящий орган виконавчо влади; по-друге, прийняття органами держави чи мiсцевого самоврядування, якi надiленi юрисдикцiйними повноваженнями, рiшення щодо використання способiв захисту. Кабiнет Мiнiстрiв Украни вживає заходiв щодо забезпечення прав i свобод людини i громадянина; забезпечує рiвнi умови розвитку всiх форм власностi; здiйснює управлiння об'єктами державно власностi вiдповiдно до закону. Найпоширенiшим способом захисту в адмiнiстративному порядку слiд вказати ви?знання правового акта незаконним або його скасування. Так рiшення голiв мiсцевих державних адмiнiстрацiй, що суперечать Конститу?цi та законам Украни, iншим актам законодавства Украни, можуть бути вiдповiдно до закону скасованi Президентом Украни або головою мiсцево державно адмiнiстрацi ви?щого рiвня. Участь фiзично та юридично особи приватного права у правовiдносинах визначена в Укранi загально-дозвiльним принципом, тобто дозволено все те, що прямо не забороне?но законом. На вiдмiну вiд вказаного положення органи державно влади та органи мiсце?вого самоврядування, х посадовi особи зобов'язанi дiяти лише на пiдставi, в межах повно?важень та у спосiб, що передбаченi Конституцiєю та законами Украни. Конституцiйним положенням визнано, що права i свободи людини та х гарантi визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави. Держава вiдповiдає перед людиною за свою дiяльнiсть. Утвердження i забезпечення прав i свобод людини є головним обов'язком держави (ст. З Конституцi Украни). Це i визначає участь органiв державно влади, органiв влади Автономно Республiки Крим, органiв мiсцевого самоврядування у захистi цивiльних прав та iнтересiв учасникiв правовiдносин.
  
  14. Захист Цивiльних прав нотарiусом.
  Вiдповiдно до ст. 18 ЦК Украни - нотарiус здiйснює захист цивiльних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документi у випадках i в порядку, встановлених законом. Пiд виконавчим написом нотарiуса слiд розумiти пiдтвердження нотарiальним орга?ном наявностi заборгованостi (грошових сум чи майна) та розпорядження про примусове стягнення з боржника на користь кредитора цiє заборгованостi. Виконавчий напис вчиня?ється нотарiусом на борговому документi. Стягнення за виконавчим написом нотарiусiв допускається у випадках, чiтко передба?чених чинним законодавством. Такi пiдстави перерахованi у Перелiку документiв, за яки?ми стягнення заборгованостi провадиться у безспiрному порядку на пiдставi виконавчих написiв нотарiусiв, затвердженому Постановою Кабiнету Мiнiстрiв Украни вiд 29 червня 1999 року.
  Нотарiус вчиняє виконавчi написи, якщо поданi документи пiдтверджують безспiрнiсть заборгованостi або iншо вiдповiдальностi боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не бiльше трьох рокiв, а у вiдносинах мiж юридич?ними особами - не бiльше одного року У виконавчому написi повиннi за?значатися: дата його вчинення, посада, прiзвище, iм'я, по батьковi но?тарiуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата i мiсце народження боржника, мiсце роботи (для громадян), номери рахункiв в установах банкiв (для юридичних осiб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що пiдлягають стягненню, або предмети, якi пiдлягають витребуванню, в тому числi пеня, проценти, якщо такi належать до стягнення; розмiр плати, сума державного мита, сплачу?ваного стягувачем, або мита, яке пiдлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконав?чий напис зареєстровано. Виконавчий напис скрiплюється пiдписом i печаткою нотарiуса. Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом Укра?ни "Про виконавче провадження", який визнає виконавчий напис як пiдставу виконання i як виконавчий документ. Виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є громадянин, може бути пред'яв?лено до примусового виконання протягом трьох рокiв, а з усiх iнших вимог - протягом одного року з моменту вчинення виконавчого напису, якщо законом не встановлено iнших строкiв.
  
  15. Самозахист Цивiльних прав.
  Вiдповiдно до ст. 19 ЦК Украни фiзична та юридична соба має право на самозахист свого цивiльного права та права iншо особи вiд порушень i протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобiв протидi, якi не забороненi законом та не суперечать моральним засадам суспiльства. Самозахист є реакцiєю на протиправнi дi iншо особи, застосування засобiв протидi. Застосування даного способу захисту звiльняє вiд вiдповiдальностi за шкоду, завдану особi, яка порушила цивiльнi права та iнтереси особи, яка захищається Самозахист як спосiб захисту цивiльних прав може застосовуватися за наявностi вiдповiдних умов. До таких умов можна вiднести: 1) вiдсутнiсть законодавчо заборони застосовувати вiдповiднi засоби протидi; 2) вiдсутнiсть суперечностi засобiв протидi моральним засадам суспiльства; 3) вiдповiднiсть способу самозахисту змiсту права, що порушено; 4) вiдповiднiсть способу самозахисту характеру дiй, якими порушено право, та наслiдкам, що спричиненi цим порушенням. Тобто способи самозахисту мають бути адекватними тому порушенню цивiльного права, проти якого вони спрямованi. Самозахист не може виходити за межi дiй, необхiдних для припинення порушень права. Всi дi того, хто застосовує самозахист, мають бути спрямованi виключно на припинення порушень власного права або права третьо особи. Якщо ця мета досягнута, подальшi дi проти особи, яка допустила порушення, не можуть бути визнанi самозахистом. Способи самозахисту можуть бути встановленi договором, законом або обиратися особою самостiйно. Так до способiв самозахисту можна вiднести застосування такого способу забезпечення виконання зобов'язань, як притримання. Одним iз видiв самозахисту є необхiдна оборона. Також самозахистом можуть бути названi так званi оперативно-господарськi санкцi, передбаченi ст. ст. 235 - 236 Господарського кодексу Украни.
  
  16. Фiзична особа як суб"єкт цивiльних правовiдносин
  Фiзична особа (далi Ф.О.) - важливий учасник цив.правовiдн. Слiд розмежовувати "фiзична особа" та "людина", "людина" - це будь-яка бiопсихосоцiальна iстота, незалежно вiд того, чи вступає вона в цивiльнi правовiдносини, чи нi. Натомiсть " Ф.О. " може бути тiльки людина як суб'єкт цивiльних правовiдносин (ст. 24 ЦК). Слiд розрiзняти поняття "фiзична особа" i "особа", оскiльки останнє є ширшим i означає як фiзичних, так i юридичних осiб (ст. 2 ЦК). Як учасник цивiльних правовiдносин, Ф.О. має ознаки - iм'я фiзично особи,  громадянство, вiк, стать, сiмейний стан, стан здоров'я тощо. Для того, щоб брати участь у цивiльних правовiдносинах, Ф.О. повинна бути надiлена цивiльною правосуб'єктнiстю. Цивiльна правоздатнiсть, як здатнiсть мати цивiльнi права та цивiльнi обов'язки, визнається за всiма Ф.О. з моменту народження. Однак у випадках, що прямо передбаченi в законi, охороняються iнтереси зачато, але ще не народжено дитини (ч. 2 ст. 25 ЦК). Окрiм цього, у випадках, що прямо встановлено законом, здатнiсть мати окремi цивiльнi права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням Ф.О. вiдповiдного вiку. Наприклад, особа має право бути донором кровi,  компонентiв, а також органiв та iнших анатомiчних матерiалiв та репродуктивних клiтин лише по досягненнi повнолiття (ст. 290 ЦК) Момен.том припинення правоздатностi Ф.О. є момент  смертi, з якого Ф.О. втрачає здатнiсть бути носiєм цивiльних прав та обов'язкiв, тобто бути учасником цивiльних правовiдносин. Правоздатнiсть є обов'язковою, загальною передумовою виникнення та здiйснення суб'єктивних цивiльних прав та виконання цивiльних обов'язкiв. Цивiльною дiєздатнiстю Ф.О. є  здатнiсть своми дiями набувати для себе цивiльних прав i самостiйно х здiйснювати, а також здатнiсть своми дiями створювати для себе цивiльнi обов'язки, самостiйно х виконувати та нести вiдповiдальнiсть у разi х невиконання. Цивiльну дiєздатнiсть має Ф.О., яка усвiдомлює значення свох дiй та може керувати ними (ч. 1 ст. 30 ЦК). Дiєздатнiсть, як i правоздатнiсть, за своєю юридичною природою є суб'єктивним цивiльним правом, яке перебуває в тiсному зв'язку з особою носiя. Обсяг цивiльно дiєздатностi Ф.О. передбачено ЦК Украни i може бути обмежено лише у випадках i в порядку, встановлених законом. На вiдмiну вiд правоздатностi, яка рiвною мiрою визнається за всiма фiзичними особами, дiєздатнiсть не може бути однаковою. Закон визначає кiлька рiзновидiв дiєздатностi: 1) повна дiєздатнiсть; 2) дiєздатнiсть Ф.О. у вiцi вiд 14 до 18 рокiв (неповнолiтнiх) - неповна дiєздатнiсть; 3) дiєздатнiсть Ф.О. у вiцi до 14 рокiв (малолiтнiх) - часткова дiєздатнiсть. Повна цивiльна дiєздатнiсть - це здатнiсть Ф.О. своми дiями набувати та здiйснювати весь спектр передбачених законом цивiльних прав та створювати для себе та виконувати будь-якi цивiльнi обов'язки, тобто реалiзовувати належну й правоздатнiсть у повному обсязi. Повна дiєздатнiсть може набуватись Ф.О. та надаватись й. Надання має мiсце у разi, якщо виникнення повно дiєздатностi фiзично особи залежить вiд  волi та проводиться у спецiальному порядку. Повна дiєздатнiсть надається: 1) Ф.О., яка досягла 16 рокiв i працює за трудовим договором; 2) неповнолiтнiй особi, яка записана матiр'ю або батьком дитини; 3) Ф.О., яка досягла 16 рокiв i бажає займатися пiдприємницькою дiяльнiстю. В цьому разi повна дiєздатнiсть надається з моменту реєстрацi неповнолiтньо Ф.О. як пiдприємця. Цивiльну дiєздатнiсть Ф.О. вiком вiд 14 до 18 рокiв (неповнолiтнiх) визначено як неповну. Обсяг дiєздатностi неповнолiтнiх визначається ст. 32 ЦК Украни та є досить широким, але не таким, як це за повно цивiльно дiєздатностi. Неповнолiтнi вправi - вчиняти дрiбнi побутовi правочини, розпоряджатися свом заробiтком, укладати договiр банкiвського вкладу (рахунку) тощо. Цивiльну дiєздатнiсть Ф.О. до 14 рокiв (малолiтньо) називають частковою. Переважну бiльшiсть  прав здiйснюють  батьки (усиновлювачi) чи опiкун, якi є  законними представниками та дiють вiд  iменi в  iнтересi. Однак у ст. 31 ЦК Украни визначено низку прав, якi неповнолiтня особа може здiйснювати самостiйно:  вчинення дрiбних побутових правочинiв;  здiйснення особистих немайнових прав на результати iнтелектуально, творчо дiяльностi, що охороняються законом тощо. В окремих випадках законодавець визначає умови, за яких Ф.О. може бути обмежено в цивiльнiй дiєздатностi. При чому можливе обмеження як неповно, так i повно дiєздатностi. Обмеження повно цивiльно дiєздатностi допускається у разi, якщо Ф.О., яка набула повно дiєздатностi: 1) страждає на психiчний розлад, який iстотно впливає на  здатнiсть усвiдомлювати значення свох дiй та (або) керувати ними; 2) зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо i тим ставить себе чи свою сiм'ю, а також iнших осiб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матерiальне становище. Обмеження повно дiєздатностi Ф.О. - лише за рiшенням суду. Повна цивiльна дiєздатнiсть Ф.О. вважається обмеженою з моменту набрання законно сили рiшенням суду про це (ч. 4 ст. 36 ЦК). Правовий наслiдок обмеження повно дiєздатностi Ф.О. - встановлення судом над нею пiклування. Якщо пiдстави для обмеження повно дiєздатностi Ф.О. зникли - суд поновлює повну цивiльну дiєздатнiсть Ф.О., пiклування припиняється. За певних обставин Ф.О. може бути визнано недiєздатною. Недiєздатнiсть фiзично особи - це нездатнiсть Ф.О. власними дiями набувати цивiльних прав i виконувати цивiльнi обов'язки. Пiдставою визнання Ф.О. недiєздатною є хронiчний, стiйкий психiчний розлад здоров'я, внаслiдок якого вона не здатна усвiдомлювати значення свох дiй або керувати ними (ст. 39 ЦК). За наявностi цих пiдстав суд може за заявою заiнтересованих осiб винести рiшення про визнання особи недiєздатною. За загальним правилом, Ф.О. визнається недiєздатною з моменту набуття рiшенням суду законно сили. Однак у випадках, якщо вiд часу виникнення недiєздатностi залежить визнання недiйсним шлюбу, договору або iншого правочину, момент визнання фiзично особи недiєздатною суд може встановлювати з урахуванням висновку судово-психiатрично експертизи та iнших доказiв про психiчний стан особи (ст. 40 ЦК). Наслiдками визнання Ф.О. недiєздатною - встановлення опiки, тобто абсолютно весь спектр можливих цивiльних прав (обов'язкiв) Ф.О. здiйснюються (виконують) опiкуни, в тому числi й обов'язки з вiдповiдальностi. У разi, якщо пiдстави для визнання особи недiєздатною зникли - суд, за позовом опiкуна, органу опiки та пiклування, поновлює цивiльну дiєздатнiсть особи та припиняє опiку над нею. Пiдставою визнання Ф.О. безвiсно вiдсутньою є вiдсутнiсть у мiсцi  постiйного проживання будь-яких вiдомостей про мiсце  перебування. Особа вважається безвiсно вiдсутньою пiсля вступу в законну силу рiшення суду про це. До цього Ф.О. вважається такою, мiсце перебування яко не вiдомо. Цивiльно-правовi наслiдки визнання Ф.О. безвiсно вiдсутньою - опис належного й майна та встановлення над ним опiки. Рiшення суду про визнання Ф.О. безвiсно вiдсутньою може бути скасовано у випадках: 1) Ф.О., що визнана безвiсно вiдсутньою - з'явилася; 2) одержано вiдомостi про мiсце перебування Ф.О., що була визнана безвiсно вiдсутньою. Правовi наслiдки такого рiшення суду - припинення опiки над майном (ч. 5 ст. 44 ЦК), поновлення шлюбу (ст. 118 СК) тощо. Пiдставою оголошення Ф.О. померлою є той факт, що в мiсцi  постiйного проживання впродовж певного строку немає вiдомостей про мiсце  перебування. Цей строк становить: - 3 роки - загальне правило; - 6 мiсяцiв - за умови, що Ф.О. зникла безвiсти за обставин, що загрожували й смертю або дають пiдставу припускати  загибель вiд певного нещасного випадку; - 2 роки вiд дня закiнчення воєнних дiй - за умови, що Ф.О. зникла безвiсти у зв'язку з воєнними дiями. Однак, з урахуванням конкретних обставин справи, суд може оголосити Ф.О. померлою i до спливу цього строку, але не ранiше спливу 6 мiсяцiв. Ф.О. оголошується померлою вiд дня набрання законно сили рiшенням суду про це. Ф.О., яка зникла безвiсти за обставин, що загрожували й смертю або дають пiдстави припустити  загибель вiд певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними дiями, може бути оголошена померлою вiд дня  ймовiрно смертi. Правовими наслiдками оголошення судом фiзично особи померлою є: 1) припинення або ж перехiд до спадкоємцiв усiх прав та обов'язкiв Ф.О., яку оголошено померлою. Проте спадкоємцi Ф.О., яку оголошено такою, що померла, не мають права вiдчужувати протягом 5 рокiв нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з вiдкриттям спадщини; 2) припинення шлюбу та iншi наслiдки, якi настають у разi смертi. Особливо слiд зазначити, що суд встановлює не сам факт смертi, а лише його презумпцiю. I тому якщо така Ф.О. - з'явилася або якщо одержано вiдомостi про мiсце  перебування, суд за заявою цiє особи або iншо заiнтересовано особи скасовує рiшення суду про оголошення Ф.О. померлою. Велику роль у визначеннi правового статусу Ф.О. вiдiграють акти цивiльного стану. Актами цивiльного стану є подi та дi, якi нерозривно пов'язанi з Ф.О. i започатковують, змiнюють, доповнюють або припиняють  можливiсть бути суб'єктом цивiльних прав та обов'язкiв. Актами цивiльного стану є народження Ф.О., встановлення  походження, набуття громадянства, вихiд iз громадянства та його втрата, досягнення вiдповiдного вiку, надання повно цивiльно дiєздатностi, обмеження цивiльно дiєздатностi, визнання особи недiєздатною, шлюб, розiрвання шлюбу, усиновлення, змiна iменi, iнвалiднiсть, смерть тощо. Окремi акти цивiльного стану пiдлягають державнiй реєстрацi, а саме: народження Ф.О. та  походження, громадянство, шлюб, розiрвання шлюбу, змiна iменi, смерть. Одним iз особливих прав Ф.О. є  право на зайняття пiдприємницькою дiяльнiстю. Зокрема, визначено, що Ф.О. з повною дiєздатнiстю має право на здiйснення пiдприємницько дiяльностi, яку не заборонено законом (ч. 1 ст. 50 ЦК). I тому для Ф.О., якi виявили бажання займатися пiдприємницькою дiяльнiстю, введено специфiчний правовий статус Ф.О. - пiдприємець. При цьому, Ф.О. має право здiйснювати пiдприємницьку дiяльнiсть лише за умови  державно реєстрацi в порядку, встановленому Законом Украни "Про державну реєстрацiю юридичних осiб та Ф.О. - пiдприємцiв" . Специфiчнiсть правового статусу Ф.О. - пiдприємця полягає в тому, що до  пiдприємницько дiяльностi застосовуються нормативно-правовi акти, що регулюють пiдприємницьку дiяльнiсть юр. осiб, якщо iнше не встановлено законом або не випливає iз сутi вiдносин.
  
  
  17. Характеристика правоздатностi фiзично особи.
  Цивiльна правоздатнiсть - це здатнiсть фiзично особи мати цивiльнi права i обов´язки. Цю здатнiсть мають усi фiзичнi особи. Цивiльна правоздатнiсть є невiддiльною вiд самого iснування людини, вона виникає у момент народження та припиняється у мо?мент смертi громадянина. У випадках, встановлених законом, охороняються iнтереси зачато, але ще не народжено дитини. Цивiльну правоздатнiсть слiд вiдрiзняти вiд суб'єктивного цивiльного права. Правоздатнiсть не свiдчить про iснування у особи конкретного права, а є лише загальною передумовою, на пiдставi яко за наявностi певних юридичних фактiв у особи виникає визначене суб'єктивне право. Правоздатнiсть являє собою лише теоретичну, абстрактну можливiсть мати вказанi в законi права та обов'язки, яка може нiколи не здiйснитись, не перетворитись на право, тодi як суб'єктивне право - це вже iснуюче право, належне конкретнiй особi, тобто реалiзована можливiсть. Правоздатнiсть - ознака суб'єкта цивiльного права. Правоздатнiстю володiють усi фiзичнi особи в однаковому обсязi. Обсяг ци?вiльно правоздатностi є однаковим для всiх фiзичних осiб. Особа не може вiдмовитись вiд цивiльно правоздатностi або  частини, передати  iншим учасникам цивiльних вiдносин. В сучаснiй лiтературi панує думка про те, що правоздатнiсть є природною властивiстю. У деяких випадках момент настання право?здатностi може встановлюватися законом залежно вiд досягнення фiзичною особою вiдповiдного вiку. Так, фiзична особа, яка досягла 14 рокiв, має право на вибiр лiкаря та методiв лiкування, давати згоду на надання медично допомоги, на вибiр мiсця проживання, на вiльне самостiйне пересування по територi Украни, на змiну свого прiзвища та (або) власного iменi: фiзична особа, яка досягла 16 рокiв, має право на вiльний самостiйний визд за межi Украни; фiзична особа (жiнка), яка досягла 17 рокiв, має право на шлюб; фiзична особа, яка досягла 18 рокiв, має право бути донором кровi,  компонентiв, а також органiв та iнших анатомiчних матерiалiв та репродуктивних клiтин, бути набувачем у договорi довiчного утримання (догляду) тощо. Iнодi ЦК пов'язує здатнiсть мати певне право не з досягненням певного вiку, а з набуттям повно дiєздатностi. Так, право на заповiт має фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю. В деяких випадках досягнення особою певного вiку тягне за собою не виникнення, а навпаки, припинення певних прав. Так, пiдставою для припинення опiки є досягнення фiзичною особою 14 рокiв, а пiклування - досягнення повнолiття.
  Цивiльна правоздатнiсть фiзично особи припиняється у момент  смертi. Якщо фiзична особа, оголошена померлою, є в даний час живою, вона цивiльну правоздатнiсть на жоден перiод часу не втрачає, а пiсля повернення може вимагати повернення свого майна
  
  
  18. Цивiльна дiєздатнiсть фiзично особи.
  Цивiльною дiєздатнiстю фiзично особи є здат?нiсть своми дiями набувати цивiльних прав i створювати для себе цивiльнi обов'язки (ст. 30 ЦК Украни). Дiєздатнiсть є складовою частиною правосуб'єктностi (iнша частина це правоздатнiсть). Цивiльна дiєздатнiсть пов´язана з активним волевиявленням (правоздатнiсть може бути незалежно вiд волi фiз.особи). На вiдмiну вiд правоздатностi, яка рiвною мiрою визнається за всiма громадянами, дiєздатнiсть не може бути для всiх однаковою. Для того, щоб набувати прав i здiйснювати х власними дiями, брати на себе i виконувати обов'язки, треба розумно мислити, розумiти змiст норм права, усвi?домлювати наслiдки свох дiй, мати життєвий досвiд. Цi якостi iстотно рiзняться залежно вiд вiку громадян, стану психiчного здоров'я. Беручи до уваги вище названi фактори, законом видiляє такi види дiєздатностi: 1) повнiстю дiєздатних; 2) з частковою дiєздатнiстю; 3) з неповною дiєздатнiстю; 4) з обмеженою дiєздатнiстю; 5) недiєздатних осiб. Повнiстю дiєздатними у вiковому аспектi можуть вважати?ся громадяни, якi досягли повнолiття - 18-рiчного вiку. Дiєздатн. може бути надана ранiше у таких випадках: одруження, коли особа досягла 16 i працює за труд.договiром або зареєстрована пiдприємцем, якщо неповнолiтня особа є матiрю чи батьком. Часткову дiєздатнiсть мають особи, яким не виповнилося 14 рокiв - малолiтнi´. За загальним правилом, права i обов´язки малолiтнiх здiйснюють х батьки або законнi представники - опi?куни. Частково дiездатн можуть - самост. вчиняти дрiбнi побутовi правочини, вкладати кошти у банковськi установи, здiйснювати особистi немайновi права автора, самостiйно визначати сво потреби та iнтереси при управлiннi опiкуном майном, що належить малолiтньому. Пiд обмеженням дiєздатностi слiд розумiти заборону гро?мадяниновi на пiдставi рiшення суду самостiйно укладати пра-вочини щодо розпорядження майном, одержувати заробiтну пла?ту, пенсiю або iншi види доходiв. Стаття 36 ЦК Украни встановлює двi необхiднi пiдстави для прийняття судом такого рiшення: 1) якщо особа страждає на психiчний розлад, який iстотно впливає на  здатнiсть усвiдомлювати значення свох дiй та (або) керувати ними; 2) якщо особа зловживає спиртними напоями або наркотич?ними засобами, токсичними речовинами тощо i тим ставить себе чи свою сiм´ю, а також iнших осiб, яких вона за законом зобов´язана утримувати, у скрутне становище. Визнання фiзично особи недiєздатною, передусiм, пов´язане з  здоров´ям. При цьому закон (ст. 39 ЦК Украни) враховує не всi хвороби, а лише тi, якi не дають можливостi громадяниновi розумiти значення свох дiй або керувати ними. До таких захво?рювань закон вiдносить психiчнi хвороби, що призводять до стiй?кого психiчного розладу. Внаслiдок цих хвороб фiзична особа не здатна усвiдомлювати значення свох дiй та (або) керувати ними. Визнання фiзично особи недiєздатною можливе лише на пiд?ставi рiшення суду. Фiзична особа вважається недiєздатною з моменту набрання чинностi рiшення суду про визнання  недiєздатною. У разi видужання або значного полiпшення здоров´я фiзично особи, визнано недiєздатною, суд поновлює  в дiєздатностi.
  
  19. Визнання фiзично особи не дiєздатною.
  Визнання фiзично особи недiєздатною, передусiм, пов´язане з  здоров´ям. При цьому закон (ст. 39 ЦК Украни) враховує не всi хвороби, а лише тi, якi не дають можливостi громадяниновi розумiти значення свох дiй або керувати ними. До таких захво?рювань закон вiдносить психiчнi хвороби, що призводять до стiй?кого психiчного розладу. Внаслiдок цих хвороб фiзична особа не здатна усвiдомлювати значення свох дiй та (або) керувати ними. Iншi обставини, зокрема слiпо глухонiмота, паралiч тощо, не спричинюють настання недiєздатностi. Визнання фiзично особи недiєздатною можливе лише на пiд?ставi рiшення суду. Справи про визнання громадянина недiєздатним можуть бути порушенi лише за заявою осiб, передбачених у ст. 256 ЦПК Украни. За?явником може бути його дружина (чоловiк) чи iнша особа, пов'язана з ним ро?динними або прирiвняними до них вiдносинами, хоч i така, що проживає окремо вiд хворого. Визнання грома?дянина недiєздатним, у першу чергу, має на метi захистити його iнтереси. Вiд заявника мають бути витребуванi данi про психiчну хворобу, недоумство гро?мадянина. Даними про психiчну хворобу можуть бути довiдки про стан здоров'я, виписка з iсторi хвороби та iншi документи, виданi лiкувально-профiлактичними закладами. Суддя за наявностi достатнiх даних про психiчну хворобу або недоумство громадянина призначає для визначення його психiчного стану судово-психiат?ричну експертизу. За вiдсутностi доказiв повно нездатностi громадянина розумiти значення свох дiй чи керувати ними суд зобов'язаний вiдмовити у визнаннi громадянина недiєздатним. Фiзична особа вважається недiєздатною з моменту набрання чинностi рiшення суду про визнання  недiєздатною. Суд має надiслати копiю рiшення про визнання громадянина недiєздатним органовi опiки та пiклування для призначення над ним опiкуна. У разi видужання або значного полiпшення здоров´я фiзично особи, визнано недiєздатною, суд поновлює  в дiєздатностi. Питання про понов?лення у дiєздатностi розглядає суд в окремiй справi за мiсцем проживання гро?мадянина, який був визнаний недiєздатним, за заявою установ, органiзацiй та осiб, вказаних у ст. 256 ЦПК Украни, опiкуна, а також з власно iнiцiативи суду (ч. 3 ст. 260 ЦПК Украни). Цивiльна дiєздатнiсть фiзично особи поновлюється, а опiка припиняється за позовом опiкуна або органу опiки та пiклування, якщо буде встановлено, що внаслiдок видужання або значного полiпшення  психiчно?го стану у не поновилася здатнiсть усвiдомлювати значення свох дiй та керува?ти ними (ст. 42 ЦК Украни).У справах про поновлення дiєздатностi є обов'язковим проведення судово-психiатрично експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Громадянина може бути понов?лено в дiєздатностi лише за наявностi висновку судово-психiатрично експертизи про значне полiпшення стану його здоров'я або видужання (п.7 вищезазначено постанови Пленуму Верховного Суду Украни). Рiшення суду пiсля набрання ним законно сили надсилається органовi опiки та пiклування. На пiдставi рiшен?ня суду встановлена над громадянином опiка скасовується.
  
  20. Визнання фiзично особи безвiсно вiдсутньою або оголошення  померлою.
  Визнання фiзично особи безвiсно вiдсутньою. Суд може визнати фiзичну особу безвiсно вiдсутньою, якщо протягом 1 року в мiсцi  постiйного проживання немає вiдомостей про  мiсце перебування (ч.1 ст.43). Для визнання фiзично особи безвiсно вiдсутньою потрiбна наявнiсть таких умов: 1) вiдсутнiсть особи у мiсцi  постiйного проживання; 2) неотримання протягом одного року вiдомостей про мiсце його перебування. Рiшення суду про визнання громадянина безвiсно вiдсутнiм є пiдставою для встановлення опiки над його майном. Опiку над майном фiзично особи, яка визнана безвiсно вiд?сутньою, встановлює не орган опiки та пiклування, а нотарiус, який за останнiм мiсцем проживання особи описує належне й майно. При цьому за заявою заiн?тересовано особи або органу опiки та пiклування над майном фiзично особи, мiсце перебування яко невiдоме, опiка може бути встановлена нотарiусом до ух?валення судом рiшення про визнання  безвiсно вiдсутньою. Опiкун цього майна приймає виконання цивiльних обов'язкiв на користь особи що визнана безвiсно вiдсутньою, погашає за рахунок  майна борги, управляє цим майном в  iнтересах. За заявою заiнтересовано особи опiкун над майном фiзично особи, яка визнана безвiсно вiдсутньою, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вона за законом зобов'язана утримувати. Чоловiк або дружина безвiсно вiдсутнього набувають права розiрвати шлюб у спрощеному порядку через органи реєстрацi актiв цивiльного стану Якщо фiзична особа, визнана безвiсно вiдсутньою, з'явилася або виявлено  мiсце перебування, суд, одержавши вiдповiдну заяву, при?значає справу до слухання i скасовує попереднє рiшення. На пiдставi рiшення суду вiдмiняється опiка, встановлена над майном безвiс?но вiдсутнього. Судове рiшення про скасування визнання безвiсно вiдсутнiм є юридичною пiдставою для припинення виплати пенсiй вiдповiдним громадянам. Можливе поновлення шлюбних вiдносин мiж громадянином, який повернув?ся, та його дружиною шляхом ново реєстрацi шлюбу, якщо шлюб було розiрвано. Поновлення iнших особистих та майнових прав тако особи чинне законодавство не передбачає. Визнання фiзично особи безвiсно вiдсутньою не лiквiдує юри?дичну невизначенiсть, що виникла, оскiльки вона залишається учасником правовiдносин. Тому до ЦК введено iнститут - оголо-шення фiзично особи померлою, який має свою специфiчну ха?рактеристику. Оголошення фiзично особи померлою. Вiдповiдно до п. 1 ст. 46 ЦК фiзична особа може бути оголошена померлою у судовому порядку. При цьому не вимагається, щоб попередньо  було визнано безвiсно вiдсутньою. Пiдставами оголошення помер?лою є: вiдсутнiсть фiзично особи в мiсцi постiйного проживання протягом трьох ро?кiв з дня отримання останнiх вiдомостей про не; Трирiчний термiн скорочується: а) до шести мiсяцiв, якщо особа пропала безвiсти за обставин, якi загрожува?ли смертю або давали пiдстави припускати  загибель вiд певного нещасного випадку ( наприклад, при зникненнi лiтака, що летiв над океаном); б) до двох рокiв, якщо особа пропала безвiсти у зв"язку з воєнними дiями. Особа оголошується померлою тiльки в судовому порядку. Часом смертi особи, оголошено померлою, вважається день набуття законно сили рiшення суду про оголошення особи померлою, якщо особа пропала безвiсти при обставинах, якi загрожували  смертю або дають пiдставу припускати  загибель вiд певного нещасного випадку, або у зв"язку з воєнними дiями, суд може оголосити  померлою вiд дня  вiрогiдно смертi (ч.3 ст.46 ЦК). Юридичним наслiдком оголошення фiзично особи померлою є припинення або перехiд до спадкоємцiв усiх прав та обов'язкiв, якi належали й, як суб'єкту права, тобто це такi самi наслiдки, якi тягне за собою смерть людини (припиня?ються зобов'язання, пов'язанi з особою, оголошеною померлою; припиняється шлюб; певнi особи набувають право на одержання пенсiй). За ст. 47 ЦК Украни правовi наслiдки оголошення фiзично особи померлою прирiвнюються до правових наслiдкiв, якi настають у разi смертi. Спадкоємцi фi?зично особи, яка оголошена померлою, не мають права вiдчужувати протягом 5 рокiв нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з вiдкриттям спадщини. Нотарiус, який видав спадкоємцю свiдоцтво про право на спадщину, накладає на нього заборону вiдчуження. Внаслiдок того, що оголошення особи померлою має пiдставою лише припу?щення його смертi, не виключається можливiсть появи або виявлення його мiсця перебування. Ця обставина спричинює ряд правових наслiдкiв, якi настають пiсля скасу?вання судом рiшення про оголошення громадянина померлим. Перший наслiдок - поновлюється особисто-правовий статус громадянина. Другий з них стосується майна, яке збереглося на момент появи громадяни?на i яке перейшло безоплатно до iнших осiб пiсля оголошення вiдсутнього помер?лим. Власник, який з'явився, може вимагати повернення свого майна вiд цих осiб. Третiй наслiдок полягає у можливостi повернути майно вiд осiб, до яких во?но перейшло за вiдплатними правочинами. Цi громадяни зобов'язанi повернути майно власнику, який з'явився, якщо буде доведено, що, набуваючи майно, вони знали, що фiзична особа , оголошена померлою, перебуває серед живих, завданi при цьому збитки компенсуються особами, у яких майно набувалося за вiдплатним правочином. Слiд звернути увагу, що поверненню належить тiльки майно, що його вияв?лено в натурi. Пункт 3 ст. 48 ЦК уточнює, що у разi неможливостi повер?нути майно у натурi особi, яка була оголошена померлою, вiдшкодовується вар?тiсть цього майна. Закон не дозволяє повернення вартостi речей, якi були придбанi безоплатно, а потiм вiдчуженi за грошi. Наприклад, якщо спадкоємцi громадянина, оголошеного померлим, продали отриманий у спадщину будинок, то вiд покупця, який не знав, що оголошений померлим є живий, не можна ви?магати повернення цього будинку, але не можна стягнути i його вартiсть зi спад?коємцiв. Четвертий вид наслiдкiв стосується майна, яке в порядку спадкування пе?рейшло до держави. Якщо майно є в наявностi, то воно повертається власниковi; якщо ж воно було реалiзовано, то пiсля скасування рiшення про оголошення осо?би померлою, й повертається сума грошей, виручених вiд реалiзацi цього майна.
  
  21. Фiзична особа - пiдприємець (правовий статус).
  Ст. 42 Конституцi Украни передбачає право кожно людини займатися пiдприємниць?кою дiяльнiстю, яка не заборонена законом. Пiдприємництво - це самостiйна, iнiцiативна, систематична, на власний ризик господарська дiяльнiсть, що здiйснюється суб'єктами госпо?дарювання (пiдприємцями) з метою досягнен?ня економiчних i соцiальних результатiв та одержання прибутку. Конституцiя Укра?ни передбачає, що пiдприємницька дiяльнiсть депутатiв, посадових i службових осiб органiв державно влади й органiв мiсцевого самовря?дування обмежується законом. Право на здiйснен?ня не заборонено законом пiдприємницько дiяльностi має фiзична особа з повною цивiль?ною дiєздатнiстю, крiм того право на здiйснен?ня пiдприємницько дiяльностi має також непо?внолiтня фiзична особа вiдповiдно до ч. З ст. 35 ЦК. У цьому випадку неповнолiтня особа здобуває повну цивiльну дiєздатнiсть ( ст. 35 ЦК). Пiдприєм?ництвом може займатися особа, що досягла 16 рокiв, якщо мається вiдповiдна згода батькiв (усиновлювачiв). Така особа здобуває повну цивiльну дiєздатнiсть з моменту  державно реєстрацi як пiдприємця. Необхiдною умовою для здiйснення пiдприємницько дiяльностi є державна реєстрацiя особи як пiдприємця. В цей час вона проводиться у виконкомах мiсько ради чи в районних мiст Києва i Севастополя державно адмiнiстрацi за мiсцем дiяльностi чи проживання особи, якщо iнше не передбачене законодавством Украни. Державна реєстрацiя фiзично особи-пiдприємця засвiдчує факт набуття нею статусу пiдприємця. Порядок проведення державно реєстрацi передбачений ст.58 Господарського кодексу та Законом Украни "Про державну реєстрацiю юридичних осiб та фiзичних осiб-пiдприємцiв". Така реєстрацiя проводиться за заявою фiзично особи державним реєстратором виключно у виконавчому комiтетi мiсько ради мiста, районнiй, районнiй у мiстах Києвi та Севастополi державнiй адмiнiстрацi за мiсцем проживання фiзично особи-пiдприємця. Вiдмову в державнiй реєстрацi може бути оскар?жено в судовому порядку. Окремi види пiдприємницько дiяльностi пiдлягають лiцен?зуванню. За законом "Про лiцензування певних ви?дiв господарсько дiяльностi" (2000 року) лi?цензуванню пiдлягають 60 видiв господарсько дiяльностi. У випадку, якщо особа розпочала пiдприємни?цьку дiяльнiсть без державно реєстрацi, уклав?ши вiдповiднi договори, вона не має права оспо?рювати цi договори на тiй пiдставi, що вона не є пiдприємцем. Пiдприємницькою дiяльнiстю можуть за?йматися не тiльки фiзичнi особи, а й комерцiйнi юридичнi особи. У зв'язку з цим до пiдприємницько дiяль?ностi фiзичних осiб застосовуються правила, якi регулюють пiдприємницьку дiяльнiсть юридич?них осiб, якщо iнше не випливає з закону або iз сутi правовiдносин. Пiдприємець має право наймати i звiльняти працiвникiв на умовах трудового договору (контракту), встановлювати систему i розмiр оплати працi, iншi види доходiв осiб, якi працюють у ньо?го за наймом, укладати з iншими фiзичними особами договори пiдряду, схову, авторськi договори та будь-якi iншi правочини. Вiн має право вiльно розпоряджатися прибутком, що залишаєть?ся пiсля внесення платежiв, установлених законодавством, мати iншi права та нести обов´язки.
  З iншого боку, як пiдприємець, фiзична особа зобов´язана здiйснювати оплату працi працiвникам, якi у не працюють за договором трудового найму, на рiвнi не нижчому за мiнiмальний, надавати найнятим робiтникам вiдпустки та iншi, передбаченi трудовим законодавством пiльги, забезпечувати дотримання за?конодавства про охорону працi. Здiйснювати iншi передбаченi законодавством вимоги. У разi незаможностi фiзично особи-пiдприємця, вiн може бути визнаний банкрутом. Пiд банкрутством пiдприємця ро?зумiється його неспроможнiсть задовольняти вимоги кредиторiв щодо оплати товарiв (робiт, послуг), сплати податкiв та iнших обов´язкових платежiв до бюджету i позабюджетнi фонди. Якщо особа, яка займається пiдприємництвом, визнана без?вiсно вiдсутньою, недiєздатною або обмеженою у дiєздатностi, або якщо власником майна, яке використовувалося у пiдпри?ємництвi, стала неповнолiтня (малолiтня) особа, орган опiки та пiклування може призначити управителя цього майна.
  
  22. Поняття, ознаки та види юридичних осiб.
  Суб'єктом цивiльних правовiдносин може бути не лише фiзична особа, й юридична особа. Юридична особа - це органiзацiя, що має вiдособлене майно, може вiд свого iменi здобувати майновi й особистi немайновi права й мати обов'язки, бути позивачем i вiдповiдачем у судi, арбiтражному судi або в третейському судi (ст.23 ГК Украни). Однак для того, щоб певну органiзацiю було визнано юридичною особою, вона повинна мати такi ознаки: 1) органiзацiйна єднiсть, тобто юридична особа повинна мати певну структуру, яка характеризується наявнiстю системи соцiальних взаємозв'язкiв членiв юридично особи та х структурною i функцiональною диференцiацiєю. 2) реєстрацiя у встановленому законом порядку, тобто юридичну особу має бути легалiзовано державою, шляхом засвiдчення факту  створення. 3) Майнова вiдокремленiсть. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати й на правi власностi або законно?го володiння. 4) Участь у цивiльному оборотi вiд власного iменi. Кожна юридична особа, маючи iндивiдуальне найменування, може дiяти лише вiд свого iменi, а саме: набувати майнових i особис?тих немайнових прав, нести обов´язки, вступати в рiзноманiтнi цивiльно-правовi вiдносини з iншими суб´єктами цивiльного права. Вiд iменi юридично особи дiють  органи, iншi особи можуть виступати вiд iменi юридично особи на пiдставi довiре?ностi. 5) Здатнiсть нести майнову вiдповiдальнiсть. Юридич?на особа несе самостiйну майнову вiдповiдальнiсть за своми зобов´язаннями, вiдшкодовує шкоду, завдану  працiвником пiд час виконання службових обов´язкiв, хоча в передбачених законом випадках не виключається i майнова вiдповiдальнiсть  окремих членiв. 6) Здатнiсть бути позивачем або вiдповiдачем у судi. Подiл юридичних осiб на види може здiйснюватися за рiзни?ми ознаками. 1) В залежностi вiд того, чи мають засновники мож?ливiсть брати участь в управлiннi юридичною особою розрiзня?ють: 1) установа - органiзацiя, створена однiєю або кiлькома осо?бами (засновниками), якi не беруть частi в управлiннi нею. i 2) товариства - органiзацiя, створена шляхом об´єднання осiб (учасникiв), якi мають право участi у цьому то?вариствi. 2) В залежностi вiд мети дiяльностi, юридичнi особи подiляють?ся на комерцiйнi (або пiдприємницькi - тi, якi виникають з метою досягнення прибутку); та некомерцiйнi (або непiдприємницькi - не мають на метi одержання прибутку. Вони виникають для задоволення соцiально-культурних, побутових та iнших потреб громадян.). 3) Залежно вiд ступеня майново вiдокремленостi можна видiлити такi види юридичних осiб: 1) юридичнi особи, якi перебувають у зобов´язальних вiдноси?нах з х засновником, наприкл. господарськi товариства, ви?робничi та споживчi кооперативи; 2) юридичнi особи, якi перебувають у речових вiдносинах з х засновниками (власниками) (державнi, крiм казенних, та iншi пiдприємства, заснованi на правi господарського вiдання, казен?нi пiдприємства, заснованi на правi оперативного управлiння); 3) юридичнi особи, якi вступають у немайновi вiдносини з х засновниками (громадськi органiзацi, релiгiйнi органiзацi, благодiйнi та iншi фонди). 4) Залежно вiд порядку створення видiляють юридичнi особи приватного та публiчного права. Юридична особа приватного права створюється на пiдставi ус?тановчих документiв. Юридична особа публiчного права створюється розпорядчим актом Президента Украни, органу державно влади, органу вла?ди Автономно Республiки Крим або органу мiсцевого самовря?дуваня Юридична особа може мати сво фiлi та представництва. Фiлiєю є вiдокремлений пiдроздiл юридично особи, що роз?ташований поза мiсцем  знаходження i здiйснює всi або части?ну  функцiй. Представництвом є вiдокремлений пiдроздiл юридично особи, розташований поза мiсцем  знаходження. Вiн здiйснює захист i представництво iнтересiв юридично особи. Фiлi i представництва не є юридичними особами. Вони надi?ляються майном юридично особи, яка х створила, i дiють на основi затвердженого нею положення. Керiвники фiлiй i пред?ставництв призначаються юридичною особою i дiють на основi видано м довiреностi.
  
  23. Органiзацiйно-правова форма юридичних осiб.
  За статтею 83 ЦК Юридичнi особи можуть створюватися у формi товариств або установ, та в iнших формах встановлених законом (мається наувазi, що у формi товариства чи установи можуть бути створенi рiзнi за структурою управлiння). Товариство - це об'єднання осiб, яке розраховане на довгострокове iснування, у своєму складi не залежить вiд змiни учасникiв, має корпоративний устрiй i в якому управлiння справами належить засновникам. Товариство може бути створено однiєю особою, якщо iнше не встановлено законом, наприклад, закон передбачає випадки, коли товариство (наприклад, повне й командитне) не може створюватись однiєю особою. Товариства подiляються на пiдприємницькi (здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть з метою одержання прибутку та наступного розподiлу його мiж учасниками) та непiдприємницькi (не мають на метi одержання прибутку i характеризуються вiдсутнiстю розподiлу отриманого прибутку мiж своми учасниками, виникають для задоволення соцiально-культурних, побутових та iнших потреб громадян (релiгiйнi громади, релiгiйнi органiзацi, навчальнi заклади). Як видно з вище сказаного критерiєм подiлу товариств на пiдприємницькi та непiдприємницькi юридичних осiб виступає не сама пiдприємницька дiяльнiсть, оскiльки  можуть провадити будь-якi юридичнi особи, а можливiсть наступного розподiлу прибутку товариства мiж учасниками. Установа - органiзацiя, в якiй для постiйного служiння певнiй цiлi засновником (засновниками) призначається майно та визначаються тi органи, якi експлуатуватимуть це майно вiдповiдно до його призначення. Така органiзацiя не є об'єднанням осiб, але визнана як суб'єкт цивiльних прав та обов'язкiв для здiйснення певних цiлей. Установа не має членiв, а керується вiдповiдно до волi засновника, яка виражена в установчому актi. У формi установ найчастiше дiють рiзнi благодiйнi фонди, навчальнi заклади, бiблiотеки, музе, лiкарнi тощо. Особливостi правового статусу окремих видiв установ встановлюються законом.
  
  24. Цивiльна правоздатнiсть та дiєздатнiсть юридично особи.
  Як i будь-який учасник цивiльного обороту, юридична особа має бути надiлена правоздатнiстю та дiєздатнiстю. Цивiльна правоздатнiсть юридично особи має загальний (унiверсальний) характер, тобто вона здатна мати такий самий обсяг цивiльно правоздатностi, що й фiзична особа, крiм тих прав, якi за своєю природою можуть належати лише людинi, наприклад, право на життя, здоров'я, честь, гiднiсть тощо. У змiст цивiльно правоздатностi юридично особи входить здатнiсть  мати особистi немайновi права та обов"язки : право на найменування, виробничу марку, знаки для товарiв i послуг, право на честь, гiднiсть, дiлову репутацiю. При цьому, окремi види дiяльностi, перелiк яких встановлюється законом, юридична особа може здiйснювати пiсля одержання нею спецiального дозволу (лiцензi). Iнодi за рiшенням суду обсяг цивiльно правоздатностi юридично особи може бути обмежено. Цивiльна правоздатнiсть юридично особи виникає з моменту  створення i припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про  припинення (ст. 91 ЦК). Цивiльна дiєздатнiсть юридично особи виникає одночасно з виникненням у не цивiльно правоздатностi (на вiдмiнi вiд фiз.осiб у яких спочатку виникає правоздатнiсть, а вже потiм з 18-рiччям виникає дiєздатнiсть). Цивiльна дiєздатнiсть юридично особи це здатнiсть своми дiями набувати цивiльних прав i створювати для себе цивiльнi обов'язки. Цивiльна дiєздатнiсть юридично особи здiйснюється або через систему органiв юридично особи, або, у випадках, встановлених законом, через свох учасникiв. Орган або особа, яка вiдповiдно до установчих документiв юридично особи чи закону виступає вiд  iменi, зобов'язана дiяти в iнтересах юридично особи, добросовiсно i розумно та не перевищувати свох повноважень. Юридична особа бере участь у цивiльному оборотi через свох працiвникiв дiями яких вона не тiльки здiйснює сво права i обов"язки, а також набуває i припиняє х. Дi цих працiвникiв згiдно з законом вважаються дiями само юридично особи.
  
  25. Порядок створення та припинення юридично особи.
  Вiдповiдно до ст. 28 ЦК Украни юридичнi особи утворюються в порядку, встановленому законодавством. Громадськi органiзацi, порядок виникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку, встановленому хнiм статутом. Виникнення юридично особи неможливе без певних установчих документiв, якими можуть бути: розпорядчий акт або статут (положення), або установчий договiр i статут, або протокол зборiв тощо. В установчих документах мають зазначатися найменування юридично особи,  мiсцезнаходження, цiлi i предмет дiяльностi, склад i компетенцiя  органiв, а також iншi вiдомостi, що х передбачають законодавчi акти про юридичнi особи вiдповiдного виду. Установчi документи можуть мiстити й iншi реквiзити, якi не суперечать законодавству. Законодавством передбачається кiлька способiв виникнення юридичних осiб. Прийнято видiляти такi основнi способи утворення юридичних осiб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвiльний i договiрний. Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або уповноважений ним орган приймає рiшення (розпорядження) про створення органiзацi та затверджує  статут або положення про не. В такому порядку виникають, зокрема, пiдприємства. Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридично особи зафiксовано у законi (нормативному актi) у виглядi загального дозволу держави, але для виникнення конкретно органiзацi потрiбнi вияв iнiцiативи (явка)  органiзаторiв i реєстрацiя у вiдповiдному органi. У такому порядку виникають кооперативи та громадськi об'єднання. Дозвiльний порядок утворення юридично особи означає, що однiєю з необхiдних умов  виникнення є дозвiл (згода) вiдповiдного органу чи пiдприємства. Так, пiдприємство може бути створено у результатi видiлення зi складу дiючого пiдприємства чи органiзацi одного чи кiлькох структурних пiдроздiлiв за рiшенням х трудових колективiв, якщо на це є згода власника майна або уповноваженого ним органу i при цьому забезпечується виконання ранiше прийнятих пiдприємством договiрних зобов'язань. Юридичнi особи можуть утворюватися на договiрнiй основi, тобто шляхом укладення установчого договору громадянами чи органiзацiями, що добровiльно об'єднуються для досягнення певних цiлей. В нинiшнiх умовах у такому порядку виникають рiзнi господарськi товариства, асоцiацi, концерни та iншi об'єднання пiдприємств з метою координацi хньо дiяльностi, забезпечення захисту хнiх прав, представлення спiльних iнтересiв у вiдповiдних державних та iнших органах, а також у мiжнародних органiзацiях. Iнодi створення юридично особи вiдбувається складнiшим шляхом, коли поєднуються одразу кiлька вищеназваних способiв: розпорядчий, дозвiльний, нормативно-явочний або договiрний. Неодмiнною умовою виникнення юридично особи є або  державна реєстрацiя, або реєстрацiя  статуту. Порядок припинення юридичних осiб. При настаннi передбачених у законi обставин юридична особа припиняє свою дiяльнiсть. Такими обставинами можуть бути: а) досягнення поставлених перед нею цiлей (наприклад, пiсля завершення будiвництва об'єкта лiквiдується будiвельна органiзацiя, створена спецiально для його спорудження); б) закiнчення певного строку, на який було розраховано Дiяльнiсть юридично особи (наприклад, на час дi надзвичайних обставин тощо). Юридична особа може припинити свою дiяльнiсть в результатi передання свого майна, прав та обов"язкiв iншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, подiлу) або внаслiдок лiквiдацi. Пiдприємство лiквiдується також у випадках: а) визнання його банкрутом; б) якщо прийнято рiшення про заборону дiяльностi пiдприємства внаслiдок невиконання умов, встановлених законодавством, i у передбачений рiшенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змiнено вид дiяльностi; в) якщо рiшенням суду визнанi недiйсними установчi акти про створення пiдприємства; г) з iнших пiдстав, передбачених законодавчими актами Украни. Громадськi органiзацi, що є юридичними особами, припиняють свою дiяльнiсть на пiдставах, зазначених у х статутах. Припинення дiяльностi юридичних осiб вiдбувається, як правило, у тому самому порядку, в якому вони були створенi. Так, припинення державних органiзацiй, що є юридичними особами, здiйснює орган, за рiшенням якого вони утворюються (ст. 38 ЦК Украни). Припинення дiяльностi товариства вiдбувається шляхом передання ним всього свого майна, прав та обов'язкiв iншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, подiлу, видiлення, перетворення) або шляхом лiквiдацi без правонаступництва. Реорганiзацiя вiдбувається за рiшенням вищого органу товариства. Реорганiзацiя товариства, що зловживає свом монопольним становищем на ринку, може здiйснюватись також шляхом його примусового подiлу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Лiквiдацiя провадиться за рiшенням власника (власникiв) чи уповноважених ним органiв, за рiшенням iнших осiб-засновникiв товариства чи х правонаступникiв, або за рiшенням суду, у випадках встановлених законодавством. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру (автоматизована система збирання, накопичення, захисту, облiку та надання iнформацi про юридичних осiб та фiзичних осiб-пiдприємцiв) запису про державну реєстрацiю припинення юридично особи. Порядок припинення юридично особи в процесi вiдновлення  платоспроможностi або банкрутства встановлюється Законом Украни "Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом"
  
  26. Злиття, приєднання, подiл та перетворення юридично особи.
  Припинення юридично особи шляхом злиття, приєднання, подiлу або перетворення (ст. 106), тобто передача всього свого майна, прав та обов'язкiв iншим юридичним особам - правонаступникам здiйснюється за рiшенням учасникiв юридично особи або органу юридично особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рiшенням суду або вiдповiдних органiв державно влади. У разi злиття суб'єкта господарювання усi майновi права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслiдок злиття. У разi приєднання одного або кiлькох суб'єктiв господарювання до iншого суб'єкта господарювання до останнього переходять усi майновi права та обов'язки приєднаних суб'єкта господарювання. У разi подiлу суб'єкта господарювання усi його майновi права i обов'язки переходять за розподiльчим балансом у вiдповiдних частках кожного з нових суб'єктiв господарювання, що утворенi внаслiдок цього подiлу. Перетворенням юридично особи є змiна  органiзацiйно-правово форми. У випадку перетворення юридично особи до новоутворено юридично особи переходять усе майно, усi права та обов'язки попередньо юридично особи. Слiд також зазначити, що у випадках, передбачених законом, припинення юридично особи шляхом злиття, приєднання, подiлу та перетворення може здiйснюватися за рiшенням суду або вiдповiдних органiв державно влади. Такими повноваженнями, зокрема, надiлено Антимонопольний комiтет Украни. Наприклад, у Законi Украни "Про захист економiчно конкуренцi" вказуються випадки, коли злиття суб'єктiв господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до iншого вважається концентрацiєю. Концентрацiя може бути здiйснена лише за умови по?переднього отримання дозволу Антимонопольного комiтету Украни чи адмiнiстративно колегi Антимонопольного комiтету Украни.
  
  27. Загальна характеристика пiдприємницьких товариств.
  Пiдприємництво -це самостiйна, iнiцiативна, систематична, на власний ризик, господарська дiяльнiсть, що здiйснюється суб'єктами господарювання (пiдприємцями) з метою досягнення економiчних i соцiальних результатiв та одержання прибутку. На пiдставi ст.84 ЦК У товариства, якi здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть з метою одержання прибутку та наступного його розподiлу мiж учасниками називаються пiдприємницькими. Ознаками пiдприємницького товариства є: мета - отримання прибутку; можливiсть розподiлу цього прибутку мiж учасниками товариства; члени товари?ства - мають право на отримання прибутку вiд дiяльностi товариства. Пiдприємницькi товариства можуть бути органiзованими тiльки як господарськi товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою вiдповiдальнiстю, ак?цiонерне товариство) або виробничi кооперативи. Повне товариство - це об'єднання двох або бiльше осiб для ведення пiдприємницько дiяльностi, що вважається дiяльнiстю самого пов?ного товариства й забезпечується не тiльки майном, переданим його учасниками в статутний фонд (складений капiтал), але й солiдарно iншим майном учасникiв у частинi, що не охоплю?ється складеним капiталом товариства. Командитне товариство - наявнiсть у складi його засновникiв двох рiз?них груп з рiзним правовим положенням. Першу групу становлять засновники, що несуть необмежену вiдповiдальнiсть по зобов'язаннях товариства (повнi учасники). До друго групи вiдносяться вкладники (так званi "командитисти") - засновники, якi практично не приймають участi в керуваннi това?риством i вiдповiдають по його боргах тiльки в межах внесених ними внескiв. Акцiонерним є товариство, статутний капiтал якого подiлений на визначену кiлькiсть акцiй однаково номiнально вартостi (тобто частки вираженi в цiнних паперах) Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю є засноване одним або кiлькома осо?бами товариство, статутний капiтал якого подiлений на частки, розмiр яких встанов?люється статутом. Учасники товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю не вiдповiдають за його зо?бов'язаннями i несуть ризик збиткiв, пов'язаних з дiяльнiстю товариства, у межах вартостi свох вкладiв. Товариством з додатковою вiдповiдальнiстю є товариство, засноване однiєю або кiлькома особами, статутний капiтал якого подiлений на частки, розмiр яких визна?чений статутом. Учасники товариства з додатковою вiдповiдальнiстю солiдарно несуть додатко?ву (субсидiарну) вiдповiдальнiсть за його зобов'язаннями свом майном у розмiрi, який встановлюється статутом товариства i є однаково кратним для всiх учасникiв до вартостi внесеного кожним учасником вкладу. Виробничi коо?перативи - це не тiльки добровiльне об'єднання капiталу учасникiв, але i об'єднання працi цих учас?никiв. Але зазначений перелiк не можна визнати вичерпним, оскiльки iснують й iншi види юри?дичних осiб, в яких його учасники мають право здiйснювати пiдприємницьку дiяльнiсть з метою отримання прибутку та його розподiлу мiж  учасниками. Господарський кодекс видiляє такi види юридичних осiб, як пiдприємства (приватнi, колективнi, громадських органiзацiй та iн.). Оскiльки ЦК не видiляє такi види товариств, як пiдприємства, то саме ГК визначає правовий статус таких видiв товариств.
  
  28. Виробничi кооперативи як суб"єкти цивiльно-правових вiдносин
  Виробничим кооперативом ( ст 163-166 ЦК) є добровiльне об'єднання громадян на засадах членства для спiльно виробничо або iншо господарсько дiяльностi, яка базується на хнiй особистiй трудовiй участi та об'єднаннi його членами майнових пайових внескiв. Кiлькiсть членiв кооперативу не може бути меншою, нiж встановлено законом, наприклад, у вiдповiдностi до Закону Украни "Про сiльськогосподарську кооперацiю" кiлькiсть учасникiв кооперативу не може бути нижче трьох осiб. Виробничi кооперативи - це передусiм об'єднання осiб, а не капiталiв. Серед характерних ознак виробничого кооперативу можна видiлити: 1) добровiльне об'єднання на засадах членства; 2) фiзичнi особи - члени кооперативу, як правило, зобов'язанi брати участь у виглядi особисто працi, надавати матерiальну допомогу. Останнi форми участi прийнятнi i для члена - юридично особи; 3) серед обов'язкiв членiв - формування пайового фонду кооперативу; 4)управлiнськi функцi членiв кооперативу реалiзуються в першу чергу шляхом участi у загальних зборах виробничого кооперативу, де кожен член (незалежно вiд його майново чи особисто участi) має один голос; 5)Члени кооперативу несуть субсидiарну (додаткову) вiдповiдальнiсть свом майном у розмiрi, не меншому х пайового внеску, якщо бiльший розмiр вiдповiдальностi не передбачений законом або статутом виробничого кооперативу. Встановлення субсидiарно вiдповiдальностi для членiв виробничого кооперативу означає, що члени кооперативу повиннi вiдповiдати свом майном за боргами товариства, якщо у останнього немає достатньо коштiв для погашення свох боргiв. Включення до статуту положень, регулюючих порядок субсидiарно вiдповiдальностi членiв виробничого кооперативу, є обов'язковим. Метою створення кооперативу є спiльна виробнича або iнша господарська дiяльнiсть. Частиною 3 ст. 163 ЦК встановленi певнi вимоги до найменування кооперативу, яке обов'язково повинно мiстити його назву, а також слова: "виробничий кооператив". Стосовно останнього ст. 95 Господарський Кодекс передбачає альтернативну назву: "кооперативне пiдприємство". ЦК визначає лише основнi засади правового статусу виробничого кооперативу. Бiльш детально х правове положення врегульовано ГосподКод, а також вищенаведеними законами.Виробничий кооператив дiє на пiдставi затвердженого його членами статуту. Статут затверджується загальними зборами засновникiв кооперативу. Статут виробничого кооперативу має мiстити вiдомостi про: розмiр пайового внеску члена кооперативу; склад i порядок внесення пайових внескiв членами та про хню вiдпо?вiдальнiсть за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внескiв; характер i порядок трудово участi його членiв у дiяльностi кооперативу та хньо вiдповiдаль?ностi за порушення зобов'язань щодо особисто трудово участi; порядок розподiлу прибутку i збиткiв кооперативу; розмiр i умови субсидiарно вiдповiдальностi його членiв за зобов'язаннями кооперативу; склад i компетенцiю органiв управлiння коо?перативу та про порядок ухвалення ними рiшень. Майно виробничого кооперативу формується за рахунок пайових внескiв членiв коо-перативу, прибутку вiд власно дiяльностi, кредитiв, майна, отриманого вiд фiзичних та юридичних осiб за цивiльно-правовими договорами, а також з iнших джерел, передбаче?них нормами дiючого законодавства. У вiдповiдностi до статуту кооперативу зазначене майно подiляється на частки - па його членiв. Кожен iз членiв кооперативу має право виходу з його складу. У цьому випадку учас?ник має право на видiлення свого паю з кооперативу. Порядок виплати паю або видачi майна, пропорцiйного розмiру паю, встановлюється статутом виробничого кооперативу. У статтi мiститься iмперативна норма щодо пiдстав виключення учасникiв коопера?тиву. Виключення можливе тiльки у випадку невиконання чи неналежного виконання учас?ником обов'язкiв, покладених на нього дiючим законодавством про кооперативи або стату?том кооперативу. Окрiм того, статутом або законодавством можуть бути встановленi iншi пiдстави для виключення зi складу виробничого кооперативу його учасника. При виключеннi зi складу кооперативу учасник має такi самi права, як у випадку його добровiльного виходу, тобто одержання свого паю або його вартостi, додаткових виплат та iн. За членом кооперативу також закрiплене право передачi свого паю iншому члену ко?оперативу. У цьому випадку участь такого члена у кооперативi закiнчується. Порядок передачi паю членом товариства визначається, як правило, у статутi. Виробничий кооператив має право випускати будь-якi iншi цiннi папери, окрiм акцiй. У вiдповiдностi до об'єму трудових внескiв членiв кооперативу, а також розмiрiв па?йових часток провадиться розподiл прибутку кооперативу. Однак у статутi виробничого кооперативу може бути закрiплений iнший порядок розподi?лу прибутку. Що стосується майна, яке залишається пiсля лiквiдацi виробничого кооперативу, воно, як i прибуток, розподiляється у вiдповiдностi до обсягiв трудових внескiв членiв ко?оперативу або в порядку, встановленому статутом кооперативу. Також учасники можуть розподiлити майно шляхом укладення додатково угоди.
  
  29. Загальнi положення про об"єкти Цивiльного права.
  Об'єктами цивiльних прав є тi матерiальнi та духовнi цiнностi, з приводу яких особи та соцiально-публiчнi утворення вступають у цивiльнi вiдносини. ЦК не мiстить вичерпного перелiку об'єктiв цивiльних прав, пропо-нуючи лише приблизнi орiєнтири у цiй сферi. А саме, за ст. 177. ЦК об'єктами цивiльних прав є речi, у тому числi грошi та цiннi папери, iнше майно, ма особи-пiдприємця. Вiдмову в державнiй реєстрацi
&
&
&
&
&
&
&
&
&
&
&
&
& статуту. Порядок припинення юридичних осiб. При настаннi передбачених у законi обставин юридична особа припиняє свою дiяльнiсть. Такими обставинами можуть бути: а) досягнення поставлених перед нею цiлей (наприклад, пiсля завершення будiвництва об'єкта лiквiдується будiвельна органiзацiя, створена спецiально для його спорудження); б) закiнчйновi права, результати робiт, послуги, результати iнтелектуально, творчо дiяльностi, iнформацiя, а також iншi матерiальнi i нематерiальнi блага. Загальним правилом є те, що об'єкти цивiльних прав можуть вiльно (тобто, на розсуд володiльця цивiльного права) i без перешкод вiдчужуватися або переходити вiд однiє осо? би до iншо в порядку правонаступництва. Ця властивiсть об'єктiв цивiльних прав назива?ється "оборотоздатнiстю". Об'єкти, що вiдчужуються не повиннi бути невiд'ємно належними саме певнiй особi (пра?во на життя тощо). Разом iз тим, з цього загального правила iснують винятки: об'єкти можуть бути або пов?нiстю вилученi з цивiльного обороту (обiгу), або обмеженi у оборотi. Вiдчуження об'єкта цивiльних прав полягає у його передачi iншiй особi з намiром пе?редати також i права розпорядження ним. Це може бути продаж, дарування, мiна тощо. Перехiд об'єктiв цивiльних прав вiд однiє особи до iншо в порядку правонаступни?цтва має мiсце у випадку смертi фiзично особи або оголошення  померлою, а також у випадку лiквiдацi чи реорганiзацi юридично особи. Ст 178. 1. Види об'єктiв цивiльних прав, перебування яких у цивiльному оборотi не допус?кається (об'єкти, вилученi з цивiльного обороту), мають бути прямо встановленi у законi. Так, наприклад, Закон Украни "Про охорону навколишнього природного середови?ща" до об'єктiв, вилучених з обороту, вiдносить - державнi природнi заповiдники, державнi природнi заказники, нацiональнi природ?нi парки тощо. Вилученими з цивiльного обороту вважаються об'єкти, якi не можуть бути предметом правочинiв або iншим способом переходити вiд однiє особи до iншо в межах цивiльно-правових вiдносин. ст. 178. 2. Види об'єктiв цивiльних прав, якi можуть належати лише певним учасникам обо?роту або перебування яких у цивiльному оборотi допускається за спецiальним дозво?лом (об'єкти, обмежено оборотоздатнi), встановлюються законом. Обмеженооборотоздатними вважаються об'єкти, котрi можуть належати лише певним учасникам цивiльного обороту або перебування яких у цивiльному оборотi допускається за спецiальним дозволом. При цьому обмеження може полягати у встановленнi певних пра?вових форм, що опосередковують використання таких об'єктiв, визначеннi мети хнього використання тощо. Види таких об'єктiв визначаються законом. Оскiльки в даному випадку вiдсутня вказiв?ка на те, що такi об'єкти "мають бути прямо встановленi в законi", можна зробити висно?вок, що вони можуть визначатися i безпосередньо у законi, i (за наявностi вiдсильних норм закону) у пiдзаконних нормативних актах. Обмежено оборотоздатними, наприклад, є земля, воднi об'єкти, лiси та iншi природнi ресурси. хнiй оборот допускається в тому обсязi i у тiй мiрi, що передбачена законодав?ством про землю та iншi природнi ресурси.
  
  30. Речi, як об"єкти Цивiльного права.
  Згiдно iз ст.179 ЦК У - речi - все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи iншу потребу i з приводу чого виникають цивiльнi правовiдносини, це предмети матерiального свiту в своєму природному станi або предмети, створенi в результатi людсько дiяльностi, щодо яких можуть виникати цивiльнi права i обов"язки. Це найпоширенiший об"єкт цивiльно-правових вiдносин. Варто зазначити, що за Ст. 180 ЦК У особливим об"єктом права визнанi тварини, на яких поширено правовий режим речi. Класифiкацiя речей у цивiльному правi проводиться за рiзними пiдставами i має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифiкацiя речей досить часто основана на х природних властивостях чи суспiльному значеннi i визначає поведiнку суб'єктiв права щодо речей конкретного виду. Речi залежно вiд х особливостей подiляють на такi види: рухомi та нерухомi речi; Рухомi - це тi, якi можна вiльно перемiщувати у просторi.Нерухомi - це земельнi дiлянки та все, що розташоване на них i мiцно з ними пов"язане (жилi будинки, насадження, пiдприємства як майновi комплекси), а також повiтрянi i морськi судна внутрiшнього плавання, космiчнi об"єкти. вилученi з цивiльного обороту, Вилучення речей з цивiльного обороту означає, що деякi об'єкти можуть належати на правi власностi лише певним суб'єктам цивiльного права. До речей, вилучених з цивiльного обороту, належать об'єкти права власностi укранського народу (земля, за винятком земельних дiлянок певного розмiру, надра, води та iншi природнi ресурси континентального шельфу та виключно (морсько) економiчно зони). обмеженi в оборотi або не вилученi з цивiльного обороту; До майна, що не може перебувати у власностi громадян, належать бойова i спецiальна вiйськова технiка, вибуховi речовини та iнше. Деякi предмети (зброя) можуть бути придбанi лише з дозволу вiдповiдних органiв. iндивiдуально-визначенi та родовi; Iндивiдуально-визначеними є такi речi, якi вiдрiзняються вiд iнших iндивiдуальними ознаками: а) єдинi у своєму родi (наприклад, Софiвський собор); б) вiдрiзняються вiд iнших кiлькома ознаками (наприклад, будинок Верховно Ради); в) видiленi iз загально маси речей даного роду (наприклад, iз партi авторучок, холодильникiв). Родовими називаються речi, яким належать єдинi родовi ознаки речей даного роду. Вони вимiрюються вагою, числом, об'ємом, а це означає, що вони є юридичне замiнними. споживнi та неспоживнi; Споживними є такi речi, якi в результатi одноразового свого використання повнiстю знищуються (продукти харчування, паливо) або перетворюються на iншу рiч (сировина). До споживних речей належать також грошi, оскiльки використовувати х можна, лише витрачаючи. Неспоживними речами є такi, якi при тривалому використаннi зберiгають своє призначення, х зношування вiдбувається поступово (наприклад, взуття, верстати, машини). подiльнi та неподiльнi; До подiльних речей належать речi, якi внаслiдок подiлу в натурi не змiнюють свого призначення (наприклад, продукти харчування). Неподiльними вважаються такi речi, якi при подiлi втрачають первiсне призначення (автомашина, комп'ютер). Подiльнiсть речей набуває правового значення стосовно подiлу спiльно власностi. головнi та приналежностi; Юридичне значення даного подiлу полягає в тому, що приналежнiсть в усiх випадках наслiдує долю головно речi, якщо в договорi чи законi не встановлено iнше (ст. 132 ЦК Украни). Це означає, що, наприклад, за договором купiвлi-продажу жилого будинку до набувача разом iз предметом договору переходять i господарськi будiвлi. (якщо сторони про iнше не домовились). I приналежнiсть i основна рiч є фiзично самостiйними речами, але головна рiч має самостiйне значення, а  приналежнiсть - залежне, допомiжне i слугує найкращому використанню головно речi (наприклад, скрипка i футляр, картина i рама до не). продукцiя, плоди та доходи; У ст. 189 нового ЦК Украни записано, що продукцiєю, плодами i доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речi або приноситься рiччю. Плоди - це результат органiчного розвитку само речi (приплiд тварин, майбутнiй урожай). Доходи - це те, що приносить рiч, перебуваючи в експлуатацi i цивiльному оборотi (орендна плата, дивiденди, плата за житло). грошi; Грошi є особливою категорiєю об'єктiв цивiльного права, оскiльки виконують роль загального еквiваленту i вiдповiдно до цього м властивий цiлий ряд специфiчних особливостей. валютнi цiнностi та цiннi папери. Валютнi цiнностi - певнi види майна, якi визначаються законом такими. До валютних цiнностей належить валюта Украни, iноземна валюта, монетарнi метали. Цiнний папiр - це такий документ, пред'явлення якого потрiбне для здiйснення засвiдченого ним майнового права. Законодавчо визначено вичерпний перелiк видiв цiнних паперiв, до яких належать: акцi, облiгацi внутрiшнiх та зовнiшнiх державних позик, облiгацi мiсцевих позик, облiгацi пiдприємств, казначейськi зобов'язання Украни, ощаднi сертифiкати, iнвестицiйнi сертифiкати, векселi, приватизацiйнi папери. Майно. Крiм поняття речей у цивiльному правi застосовується також i поняття "майно". Термiн "майно" застосовується неоднозначно. Пiд майном розумiють рiч чи конкретну сукупнiсть речей. Саме про таке майно йдеться у нормах, якi визначають предмет договорiв купiвлi-продажу, оренди, дарування, позики. Пiд цим термiном розумiють також сукупнiсть прав, якi належать конкретнiй особi. Термiном "майно" позначають сукупнiсть майнових прав i обов"язкiв (наприклад, пiд спадковим майном розумiють усi майновi права та обов"язки спадкодавця, якi переходять до спадкоємця).
  
  31. Майно та грошовi кошти, як об"єкти Цивiльного права.
  Крiм поняття речей у цивiльному правi застосовується також i поняття "майно". Термiн "майно" застосовується неоднозначно. Пiд майном розумiють рiч чи конкретну сукупнiсть речей. Саме про таке майно йдеться у нормах, якi визначають предмет договорiв купiвлi-продажу, оренди, дарування, позики. Термiном "майно" позначають сукупнiсть майнових прав i обов"язкiв (наприклад, пiд спадковим майном розумiють усi майновi права та обов"язки спадкодавця, якi переходять до спадкоємця. До майнових прав вiдносять: 1) речовi права; 2) виключнi права на результати iнтелектуально дiяльностi; 3) корпоративнi права; 4) зобов'язальнi права (вимоги)). Взагалi майно є особливим об'єктом цивiльних прав, так як воно може розглядатися як поняття, що має матерiальний субстрат, тобто бути фак?тично тотожним поняттю "речi", але може i не мати такого субстрату (майновi права та обов'язки); майном може вважатися сама рiч, але поняття "майно" може бути й ширшим за по?няття "рiч", охоплюючи сумiжнi з нею категорi - сукупнiсть речей тощо. Отже, пiд "майном" у ЦК розумiється узагальнююче поняття, яким позначається уся сукупнiсть матерiальних благ та обтяжень, якi можуть бути об'єктом цивiльних правовiд?носин. Можна додати, що у вузькому розумiннi (ст. 190 ЦК Украни), майном як особ?ливим об´єктом вважається окрема рiч, сукупнiсть речей, а та?кож майновi права та обов´язки. У широкому розумiннi до майна потрiбно вiднести всi майновi блага, з приводу яких виникають цивiльнi правовiдносини (речi, майновi права, результати робiт, послуги тощо). Iншими словами, майном у цивiльному правi є все те, що пiдлягає грошовiй оцiнцi. Грошi є особливою категорiєю об"єктiв цивiльного права, оскiльки виконують роль загального еквiваленту i вiдповiдно до цього м властивий цiлий ряд специфiчних особливостей. Законним платiжним засобом, обов"язковим до приймання за номiнальною вартiстю на всiй територi Украни, є гривня (ст. 192 ЦК У). Грошам властивi ознаки родових i подiльних речей. Грошi являють собою особливе рухоме майно. Родовий характер речей полягає в тому, що розмiр грошово суми визначається не кiлькiстю грошових знакiв, а числом вказаним у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами. Грошi можуть бути iндивiдуалiзованi шляхом запису номерiв окремих грошових знакiв. Грошi найчастiше виступають як законний платiжний засiб у сплатних договорах, але можуть бути також предметом деяких цивiльно-правових правочинiв (заповiту, договорiв позики, дарування, кредитних договорiв тощо).
  
  32. Цiннi папери, як об"єкти Цивiльного права.
  В умовах становлення ринково економiки дедалi ширшого застосування як у господарському оборотi в межах Украни, так i у сферi зовнiшньоекономiчно дiяльностi набувають цiннi папери. Маючи певну вартiсть, вони можуть бути використанi для здiйснення розрахункiв, а також як застава для забезпечення платежiв i кредитiв. Цiннi папери - це грошовi документи, що засвiдчують право володiння або вiдносини позики, визначають взаємовiдносини мiж особою, яка х випустила, та х власником i передбачають, як правило, виплату доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв, а також можливiсть передачi грошових та iнших прав, що випливають з цих документiв, iншим особам. Цiнний папiр вiдрiзняється вiд iнших документiв тим, що вiн завжди є документом майнового характеру. Але на вiдмiну вiд iнших документiв, що фiксують певнi майновi права (боргових розписок, страхових полiсiв, заповiтiв тощо), цiнний папiр може бути реалiзований лише шляхом його пред'явлення. Iнакше кажучи, цiнний папiр - це такий документ, пред'явлення якого потрiбне для здiйснення засвiдченого ним майнового права. Цiнний папiр має бути складений у визначенiй законом формi i повинен мати всi необхiднi реквiзити, перелiк яких щодо конкретних видiв цiнних паперiв встановлюється законодавством. Однiєю з головних ознак цiнного папера є те, що в ньому мають бути чiтко засвiдченi права володiння або вiдносини позики чи визначенi тi юридичнi можливостi, на здiйснення яких має право законний володiлець цiнного папера (одержання доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв чи певного майна). Цiннi папери характеризуються також можливiстю передачi грошових та iнших прав, що випливають з цих документiв, iншим особам. Способи передачi та можливi обмеження щодо передачi залежать вiд виду цiнного папера i можуть бути рiзними. Залежно вiд способу визначення уповноважено особи цiннi папери можуть бути iменними або на пред'явника. Iменним цiнним папером визнається документ, що виписаний на iм'я конкретно особи, яка тiльки i може здiйснити закрiплене цим папером суб'єктивне право. Цiнний папiр на пред'явника (пред'явницький), на вiдмiну вiд iменного, не мiстить вказiвки на конкретну особу, якiй треба здiйснити виконання. Будь-який держатель цiнного папера є особою, уповноваженою на здiйснення закрiпленого цим папером права. В Укранi можуть випускатися такi види цiнних паперiв: акцi, облiгацi внутрiшнiх та зовнiшнiх державних позик, облiгацi мiсцевих позик, облiгацi пiдприємств, казначейськi зобов'язання Украни, ощаднi сертифiкати, iнвестицiйнi сертифiкати, векселi, приватизацiйнi папери.Кла?сифiкацiю цiнних паперiв можна проводити за кiлькома пiдставами. ЦК Украни видiляє такi групи та види цiнних паперiв: 1) пайовi цiннi папери, якi засвiдчують участь у статутному капiталi, надають х власникам право на участь в управлiннi емiтентом i одержання частини прибутку; 2) борговi цiннi папери, якi засвiдчують вiдносини позики; 3) похiднi цiннi папери, механiзм випуску та обiгу яких пов'язаний з правом придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цiнних паперiв, iнших фiнансових та (або) товарних ресурсiв; 4) товаророзпорядчi цiннi папери, якi надають хньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах
  
  33. Нематерiальнi блага, як об"єкти Цивiльного права.
  Об"єктами цивiльних прав є будь-якi матерiальнi та нематерiальнi блага, щодо яких виникають або можуть виникати цивiльнi права та обов"язки. Нематерiальнi блага - це блага, якi не мають грошового вираження. Iнформацiя про нематерiальнi блага закрiплена в 15 главi ЦК Украни. Вiдповiдно до Ст. 199 ЦК - Результати iнтелектуально, творчо дiяльностi, є нематерiальними благами. Так лiтературний, художнiй, та iншiй твiр - це сукупнiсть нових iдей, образiв, понять; винахiд, корисна модель - технiчнi рiшення задач; промисловий зразок - зовнiшнiй вигляд промислового виробу тощо. Однак об'єктами цивiльних прав вони стають лише тодi, коли отримують якусь об'єктивну форму, що забезпечує х сприйняття iншими людьми. Так лiтературний твiр має бути зафiксований в рукопису, на магнiтнiй плiвцi; винахiд може бути виражений у виглядi креслень, моделi, схеми тощо. Ст. 200 Iнформацiя - це документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про подi та явища, що мали або мають мiсце у суспiльствi, державi та навколишньому середовищi. Iнформацiя є нематерiальним благом, яке не зводиться до матерiальних об'єктiв, де вона закрiплена (записи на паперi, вiдео - та аудiоплiвки тощо). Ст. 201 - В цiй статтi розглядаються особистi немайновi блага, що належать до нематерiальних благ. Особистi нематерiальнi блага - це блага якi а) нерозривно пов'язанi з особою (фiзичною або юридичною), тобто не можуть бути вiдокремленi вiд особи - х носiя, та б) позбавленi майнового змiсту. Вiдповiдно особистими немайновими благами є: здоров'я, життя, честь, гiднiсть i дiлова репутацiя; iм'я (найменування); авторство; свобода лiтературно, художньо, науково i технiчно творчостi. Перелiк особистих немайнових благ, закрiплений у частинi першiй статтi, що коментується, i не є вичерпним. До iнших благ, якi охороняються цивiльним законодавством, можна вiднести недоторканiсть особистого та сiмейного життя, таємницю листування, телефонних розмов, вiльний вибiр мiсця проживання, свободу пересування, свободу вiросповiдання тощо. Особистi немайновi блага охороняються цивiльним законодавством. ЦК Украни мiстить ряд положень, спрямованих на вiдновлення порушених особистих немайнових прав фiзично або юридично особи, а також на вiдшкодування шкоди, завдано порушенням таких прав. За Конституцiєю Украни життя i здоров'я людини,  честь i гiднiсть, недоторканiсть, безпека - визнаються найвищою соцiальною цiннiстю. Вищезазначенi блага пов'язанi iз самим фактом iснування людини та не можуть бути обмеженi чи вiдiбранi державою в будь-якому випадку, навiть в разi введення надзвичайного стану. Державна полiтика в кранi повинна бути спрямована на забезпечення гарантiй прав i свобод людини. Немате?рiальнi блага громадяни набувають в силу свого народження, а немайновi права набуваються громадянами та юридичними особами в силу закону.
  
  34. Поняття та види строкiв i термiнiв в Цивiльному правi Украни.
  Строком визнається визначений перiод часу, зi спливом якого пов"язана дiя чи подiя, яка має юридичне значення (ч.1 ст.251 ЦК У). У цьому разi строк визначається перiодом, що обчислюється роками, мiсяцями, тижнями, днями або годинами. Термiн - це певний момент у часi, з настанням якого пов"язана дiя чи подiя, що має юридичне значення (ч.1 ст.252 ЦК У). Термiн визначається календарною датою або вказiвкою на подiю яка має неминуче настати. Строки у цивiльному правi групуються за рiзними критерiями: 1. За пiдставами (джерелами) встановлення можна видiлити строки (термiни), якi визначаються: а) законом (наприклад, авторське право дiє протягом усього життя автора i 50 рокiв пiсля його смертi, починаючи з 1 сiчня року, який настає за роком смертi автора); б) адмiнiстративним актом (наприклад, мiсячним планом перевезення вантажiв визначається строк дi зобов'язання залiзницi з надання перевiзних засобiв, а вантажовiдправника - з пред'явлення вантажiв до перевезення протягом календарного мiсяця); в) угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року); г) рiшенням суду, арбiтражного або третейського суду (наприклад, за рiшенням суду дається вiдстрочення виселення наймача з жило площi на три мiсяцi). 2. За ступенем самостiйностi учасникiв цивiльних правовiдносин у встановленнi строкiв х подiляють на iмперативнi, що не пiдлягають змiнi за згодою сторiн (наприклад, не допускається скорочення позовно давностi), [диспозитивнi, що визначаються за угодою сторiн (наприклад, строки в орендних вiдносинах). 3. За розподiлом обсягу прав та обов'язкiв сторiн за окремими перiодами часу розрiзняють загальнi й окремi строки. Наприклад, рiчний строк дi договору - це загальний строк поставки продукцi, окремi ж строки (мiсячнi, квартальнi тощо) визначають поставку окремих партiй продукцi до закiнчення цих промiжкiв часу у межах загального строку. 4. За способом х встановлення: а) строки, що обчислюються роками, мiсяцями, тижнями, днями i годинами; б) строки, що визначаються календарною датою; в) строки, що визначаються вказiвкою на подiю, яка обов"язково має настати, або моментом витребування кредитора. 5. За правовими наслiдками:  правостворюючi - строки (термiни), пов'язанi з виникненням певних правовiдносин;  правозмiнюючi - строки (термiни), спрямованi на змiну правовiдносин;  правоприпиняючi - строки (термiни), пов'язанi з припиненням правовiдносин. 6. За характером визначеностi:  абсолютно визначенi строки (термiни) вказують на точний момент чи перiод часу, з яким пов'язуються юридичнi наслiдки;  вiдносно визначенi строки (термiни) характеризуються меншою точнiстю i вказують лише приблизнi орiєнтири, наприклад, у розумний строк, у строк, необхiдний для виконання, негайно тощо;  невизначенi строки (термiни) мають мiсце у разi, якщо законом чи договором взагалi не встановлено будь-якого часового орiєнтиру, хоча й передбачено, що вiдповiднi правовiдносини мають часовi межi. Наприклад, деякi договори може бути укладено безстроково, але зрозумiло, що такi правовiдносини, все ж таки, колись припиняться. Проте найбiльш вагоме значення має розподiл строкiв на строки (термiни) здiйснення цивiльних прав, строки (термiни) виконання цивiльних обов'язкiв та строки (термiни) захисту цивiльних прав. Строки здiйснення суб'єктивних цивiльних прав - строки, впродовж яках володiлець суб'єктивного права може реалiзувати тi можливостi, якi закладено в суб'єктивному правi. Строк виконання обов'язкiв - це строк, упродовж якого особа повинна виконати належний й обов'язок, тобто вчинити певнi дi чи вiдмовитися вiд х вчинення. Вирiзняють загальнi та промiжнi. Строк захисту цивiльних прав - це строк, упродовж якого особа, право яко порушено, оспорено чи не визнано, може вимагати примусового здiйснення чи захисту свого права. Залежно вiд того, яким чином здiйснюється захист, розрiзняють: строки судового захисту (позовна давнiсть); строки адмiнiстративного захисту; строки самозахисту; строки оперативного захисту.
  
  35. Обчислення строкiв в Цивiльному правi.
  Обчислення строкiв. Правила щодо визначення та обчислен?ня строкiв встановленi статтями 252-255 ЦК Украни, стаття?ми 67-73 Цивiльного процесуального кодексу (ЦПК) Украни та статтями 50-53 Господарського процесуального кодексу (ГПК) Украни. Строки можуть обчислюватись роками, мiсяцями, тижнями, днями, годинами. Наприклад, при розiрваннi договору найму, ук?ладеного на невизначений строк, наймодавець зобов´язаний попе?редити про це наймача за три мiсяцi. За конкретними договорами про охорону, супровiд вантажiв, виконання певних обчислюваль?них робiт строки можуть обчислюватися й погодинно. Перебiг строку починається наступного дня пiсля закiнчення календарно дати чи подi, якою визначено його початок. Так, 6-мiсячний строк для прийняття спадщини починається обчис?люватися вiд наступного дня пiсля смертi спадкодавця. Строк, який обчислюється роками, закiнчується у вiдповiдний мiсяць i число останнього року цього строку, а якщо строк обчислюєть?ся мiсяцями - то вiдповiдного числа останнього мiсяця строку. Якщо кiнець строку, обчислювального мiсяцями, припадає на такий мiсяць, що не має вiдповiдного числа, то строк закiнчуєть?ся в останнiй день цього мiсяця. Так, якщо 6-мiсячний строк, протягом якого за тимчасово вiдсутнiм наймачем зберiгається житлове примiщення, розпочався 31 березня, то закiнчиться вiн вiдповiдно 30 вересня, оскiльки у вереснi останнiй день - 30 число. Якщо останнiй день строку припадає на неробочий день, то днем закiнчення строку вважається перший робочий день. Якщо закiнчення строку, що обчислюється мiсяцями припадає на день, якого немає в мiсяцi, то строк закiнчується в останнiй день цього мiсяця. Якщо строк встановлений для виконання певно дi, то вiн за?кiнчується о 24 годинi останнього дня строку. Але якщо така дiя має бути вчинена в певнiй органiзацi (у нотарiуса, судi), то строк закiнчується в той час, коли в данiй органiзацi припи?няється робота. Проте строк не вважається пропущеним, якщо до його за?кiнчення заява, iншi документи, грошовi кошти були зданi на пошту до 24 години. Виконання вказаних дiй пiдтверджується поштовою чи телеграфною квитанцiєю, штемпелем на листi, ви?пискою з реєстру поштових вiдправлень тощо.
  
  36. Поняття та види позовно давностi.
  Позовна давнiсть - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право яко порушено, може вимагати примусового здiйснення або захисту свого цивiльного права чи iнтересу шляхом подачi позовно заяви до суду. Або iншими словами: Позовна давнiсть - це строк для захисту права за позовом особи, право яко порушене. Строки позовно давностi мають загальний характер. Вони по?ширюються на всi правовiдносини, крiм випадкiв, передбачених законодавством. Сучасне цивiльне законодавство передбачає два види строкiв позовно давностi: а) загальнi i б) спецiальнi. Загальнi строки позовно давностi поширюються на всi цивiльнi правовiдносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений iнший строк, або якi взагалi виведенi з-пiд дi строкiв позовно давностi. Загальний строк позовно давностi встановлений у три роки i не залежить вiд суб´єктивного складу вiдносин (ст. 257 ЦК). Спецiальнi строки позовно давностi встановленi для окремих вимог, визначених законом, i цi строки, порiвняно iз загальни?ми, можуть бути або скороченими, або продовженими. Скороченi строки позовно давностi тривалiстю в один рiк по?ширюються на вимоги: 1) про стягнення неустойки (пенi, штрафу); 2) про спростування недостовiрно iнформацi, надруковано у засобах масово iнформацi; 3) про недолiки проданих речей; 4) про переведення на спiввласника прав та обов´язкiв покуп?ця у разi порушення переважного права купiвлi частки у правi спiльно частково власностi; 5) про розiрвання договору дарування; 6) до позовiв, що випливають з перевезення вантажу, пошти i багажу; 7) про оскарження дiй виконавця заповiту. Позовна давнiсть у п´ять рокiв застосовується до вимог про визнання недiйсними правочину, вчиненого пiд впливом на?сильства або обману. Позовна давнiсть у десять рокiв застосовується до вимог про застосування наслiдкiв нiкчемного правочину (ст. 258 ЦК). За деякими вимогами скороченi строки позовно давностi вста?новленi в транспортному законодавствi. Так, вiдповiдно до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства (КТМ) Украни до вимог, що виникають iз договору морського перевезення вантажу, незалеж?но вiд того, здiйснюється перевезення у каботажному чи закордон?ному сполученнi, застосовується рiчний строк позовно давностi. Дворiчний строк позовно давностi застосовується до вимог, що виникають з договорiв перевезення пасажирiв i багажу, фрах?тування судна без екiпажу, фрахтування судна, буксирування, морського страхування, угод, укладених капiтаном судна в силу наданих йому законом прав, здiйснення рятувальних операцiй (ст. 398 КТМ Украни). У законодавствi передбаченi й випадки, коли встановлено бiльш продовжений строк позовно давностi порiвняно iз загальним строком. Так, ст. 76 Закону Украни "Про використання ядерно енергi i радiацiйну безпеку" передбачає, що право на подання позову про вiдшкодування радiацiйно шкоди, заподiя?но майну чи навколишньому середовищу, дiє протягом десяти рокiв iз моменту заподiяння шкоди. Позовна давнiсть не поширюється: 1) на вимогу, що випливає iз порушення особистих немайнових прав, крiм випадкiв, встановлених законом; 2) на вимогу вкладника до банку (фiнансово установи) про видачу вкладу; 3) на вимогу про вiдшкодування шкоди, завдано калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю; 4) на вимогу власника або iншо особи про визнання незаконним правового акта органу державно влади, органу влади Автономно Республiки Крим або органу мiсцевого самоврядування, яким порушено його право власностi або iнше речове право; 5) на вимогу страхувальника (застраховано особи) до страховика про здiйснення страхово виплати (страхового вiдшкодування); 6) на вимогу центрального органу виконавчо влади, що здiйснює управлiння державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають iз Закону Украни "Про державний матерiальний резерв" (51/97-ВР) 2. Законом можуть бути встановленi також iншi вимоги, на якi не поширюється позовна давнiсть.
  
  37. Обчислення строкiв позовно давностi.
  Строки позовно давностi належать до строкiв, що встановлю?ються законом. Оскiльки позовна давнiсть є видом цивiльно-правових строкiв при  обчисленнi використовуються загальнi правила, тобто календарний порядок обчислення цих строкiв, починаючи з наступного дня пiсля вiдповiдно календарно дати, або настання подi, з якою пов'язано початок перебiгу строку. При цьому правило про обчислення позовно давностi є iмперативним, а це значить, що порядок обчислення позовно давностi не може бути змiнений за домовленiстю сторiн. Для обчислення строкiв позовно давностi потрiбно визначити х початковий момент, оскiльки вiд цього залежить не тiльки правильне обчислення строку, а й можливiсть захисту поруше?ного матерiального права. За загальним правилом перебiг строку позовно давностi по?чинається з того моменту, коли у особи виникає право на позов. Право на позов виникає, коли особа дiзналась чи могла довiдати?ся про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Так, якщо за договором позики боржник мав по?вернути борг 1-го числа, але не повернув, то право на позов ви?никає у кредитора з 2-го числа, оскiльки вiн знає, що боржник порушив строк виконання свох обов´язкiв. Законодавець не ви?падково побудував диспозицiю цiє норми так, що перебiг стро?ку позовно давностi починається не тiльки з того моменту, коли особа дiзналась про порушення свого права, а й з того моменту, коли вона повинна була дiзнатися про це. Так, наприклад, завод поставив пiдприємству 1-го числа бра?ковану продукцiю. Пiдприємство прийняло продукцiю за якiс?тю i склало акт про прийом лише 30-го числа. Право на позов виникає у покупця, однак, не 30-го числа, а з того моменту, коли вiн був зобов´язаний виявити дефекти. Вiдповiдно до Iнструк?цi про порядок прийому продукцi виробничо-технiчного при?значення та товарiв народного споживання, затверджено 25 квiтня 1966 р. (П-7), приймання продукцi за якiстю має бути здiйснене: при мiжмiськiй поставцi - протягом 20 днiв, при мiськiй поставцi - протягом 10 днiв, а швидкопсувно - протя?гом 24 годин. Тому в даному випадку строк позовно давностi починає свiй перебiг не з того числа, коли замовник виявив брак i склав акт, а вiд того дня, коли продукцiя мала бути прийнята за вимогами нормативного акта, тобто вiдповiдно з 21 чи 11 числа. У зобов´язаннях, строк виконання яких не визначений або визначений момент витребування, давнiсть починають обчис?лювати з того часу, коли у кредитора виникає право вимагати виконання зобов´язання, а якщо при цьому боржниковi надаєть?ся пiльговий 7-денний строк на виконання, то давнiсть почина?ють обчислювати з моменту його закiнчення. Коли договiр майнового найму укладено без зазначення стро?ку, вiн вважається укладеним на невизначений строк, i кожна зi сторiн має право вiдмовитися вiд договору в будь-який час, по?передивши про це контрагента письмово за три мiсяцi. У цьому разi перебiг строку позовно давностi починається з моменту за?кiнчення строку, вказаного в письмовому повiдомленнi, але не менше нiж за три мiсяцi з моменту вiдправлення повiдомлення. У ЦК та деяких iнших спецiальних нормативних актах мiс?тяться й iншi правила початку обчислювання перебiгу строкiв позовно давностi. Особливiсть застосування позовно давностi з вимог, що вип?ливають з перевезень i якi пред´являються до перевiзникiв, по?лягає у тому, що за загальним правилом строк позовно давностi у цих випадках починається не з моменту, коли особа дiзналася або повинна була дiзнатися про порушення свого права, а вiд дня одержання вiдповiдi на претензiю чи закiнчення строку, вста?новленого для вiдповiдi.
  У разi порушення цивiльного права або iнтересу неповнолiт?ньо особи позовна давнiсть починається вiд дня досягнення нею повнолiття.
  
  38. Зупинення та переривання перебiгу позовно давностi.
  Сторона, права яко порушено, може звернутися в юрисдикцiйний орган протягом певного встановлено законом часу за за?хистом порушеного права. Але обставини можуть скластися так, що позивач через умови, якi вiд нього не залежали, не змiг вчас?но звернутися до суду. Законодавець враховує такi об´єктивнi обставини i допускає в законi зупинення перебiгу строкiв позов?но давностi. Звичайно, таке зупинення означає, що в строк позовно дав?ностi не зараховується той промiжок часу, протягом якого особа не мала можливiсть звернутися з позовом. Вiдповiдно до ст. 263 ЦК Украни перебiг позовно давностi зупиняється: 1) якщо пред´явленню позову перешкоджала надзвичайна або невiдворотна за даних умов подiя (непереборна сила). Непереборною силою виступає саме подiя, тобто такий юридичний факт, настання якого не залежить вiд волi людей. Прикладами непереборно сили можуть бути руйнiвнi при?роднi явища: повiнь, шторм, буревiй, землетрус та iншi явища, що об´єктивно зробили неможливим подання позову (у зв´язку з проведенням аварiйних, рятувальних робiт тощо). 2) у разi вiдстрочення виконання зобов´язання (мораторiй) на пiдставах, встановлених законом. Мораторiй може бути оголошений у зв´язку з рiзними надзвичайними подiями, викли?каними складним мiжнародним становищем, неординарними складними громадськими явищами. Загальнi мораторi в нашiй кранi не оголошувалися навiть за важких умов Велико Вiтчизняно вiйни; частковi ж мораторi мали мiсце. 3) у разi зупинення дi закону або iншого нормативно-право?вого акта, який регулює вiдповiднi вiдносини; 4) якщо позивач чи вiдповiдач перебуває у складi Збройних Сил Украни, якi переведенi на вiйськовий стан. Окрiм загальних пiдстав зупинення позовно давностi, пере?дбачених ст. 263 ЦК Украни, є й iншi, що передбаченi певними статтями Кодексу та деякими нормативними актами. Переривання перебiгу строку позовно давностi полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов"язує перерву, не зараховується в строк позовно давностi, i строк позовно давностi, пiсля перерви, починає перебiг спочатку на весь строк, передбачений в законi для означених вимог. Переривання перебiгу позовно давностi вiдрiзняєть?ся вiд  зупинення як за пiдставами, так i за юридичними наслiд?ками. Перебiг строку позовно давностi переривається: 1) Здiйсненням зобов"язаною особою дiй, що пiдтверджують визнання боргу або iншого обов"язку. Такими дiями можуть бути наприклад, часткова виплата боргу, прохання про вiдстрочку виконання зобов"язань. 2) Пред"явлення позову, хоча б до одного iз кiлькох боржникiв (а також, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач) у встановленому порядку.__
  Усне визнання зобов´язання чи усна обiцянка сплатити борг певного числа не є пiдставою для перерви строку. При зупиненнi строку перебiг строку продовжується, а в разi переривання - перебiг строку починається спочатку.
  
  39. Поняття та види правочинiв
  Поняття та види правочинiв зафiксовано в ст 202 ЦК. Пiд правочином розумiють дi громадян та юридичних осiб, спрямованi на встановлення, змiну, припинення цивiльних прав або обов´язкiв. Правочин має такi характернi ознаки: 1) Правочином визнається дiя, що спрямована на встанов?лення, змiну або припинення цивiльних прав чи обов´язкiв. Якщо буде встановлено, що дiя була спрямована на будь-який iнший результат, то вона не буде визнаватися правочином. 2) Правочином визнається така дiя, яка не лише була спря?мована на результат, а й призвела до встановлення, змiни чи припинення цивiльних прав або обов´язкiв. Укладаючи заповiт, спадкодавець вчиняє дiю, спрямовану на встановлення для спад?коємцiв прав та обов´язкiв. 3) Правочином визнається дiя юридично незалежних, рiвно?правних осiб. Якщо працiвник мiлiцi вилучає у громадянина автомобiль з метою переслiдування правопорушника, то така дiя не буде вважатися правочином, тому що працiвник мiлiцi реалi?зував сво владнi повноваження. Правочини, якi вчиняють громадяни i юридичнi особи, є до?сить рiзноманiтними, а тому вимагають певно класифiкацi за такими критерiями: 1) Залежно вiд кiлькостi сторiн, волевиявлення яких потрiб?не для виникнення правочину, правочини подiляють на одно-, дво- та багатостороннi. Одностороннiм правочин визнається у разi, якщо для виникнення, припинення або iншо видозмiни цивiльних прав i обов'язкiв достатньо волевиявлення однiє сторони (на?приклад, волевиявлення спадкодавця-заповiдача при складаннi заповiту). Двостороннiй чи багатостороннiй правочин є договором. Договiр - це домовленiсть (погоджена дiя) двох або бiльше сторiн, спрямована на встановлення, змiну або припинен?ня цивiльних прав та обов'язкiв. Прикладом двостороннього правочину може бути договiр купiвлi-продажу, оренди, да?рування та iн. Прикладом багатостороннього правочину (багатостороннього договору) є договiр про спiльну дiяльнiсть. При цьому на кожнiй сторо?нi як двостороннього, так i багатостороннього правочину може виступати кiлька осiб. 2) Видiляють також правочини реальнi та консенсуальнi. Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслiдкiв досить досяг?нення сторонами угоди з усiх iстотних умов. З цього моменту правочин вважається укла?деним, i у його сторiн виникають цивiльнi права i обов'язки. Таким договором є, напри?клад, купiвля-продаж. Для реального правочину необхiднi i домовленiсть сторiн, i передача речi. Прикладом реально угоди є договiр позики. Доки грошi не переданi позичальнику, права i обов'язки у сторiн цього договору не виникають; 3) Також правочини оплатнi та безоплатнi. У безоплатних правочинах обов'язок здiйснити матерiальнi витрати має тiльки одна iз сторiн. Прикладом може бути договiр дарування, в якому одна сторона безоплатно передає майно у власнiсть iншiй сторонi. Оплатнi правочини характеризує наявнiсть зустрiчного майнового еквiвалента. Наприклад, у договорi купiвлi-продажу одна сторона передає май?но, але замiсть нього отримує його вартiсть; 4) Правочини абстрактнi та каузальнi. Правочини, у яких вказанi пiдстави хнього укладення, називаються каузальними. До них належить бiльша частина договорiв цивiльного права. Абстрактними вважаються пра?вочини, в яких не мають значення пiдстави хнього здiйснення. Прикладом абстрактного правочину є видача векселя. 4) Правочини строковi та безстроковi. У безстроковому правочинi термiни та строки не застерiгаються. Такий правочин, як правило, негайно набирає чинностi i припиняється на вимогу однiє iз сторiн (наприклад, договiр оренди, укладений на невизначений строк). Строковим є правочин, у якому визна?чено момент виникнення у його сторiн прав i обов'язкiв, тривалiсть хнього iснування, момент припинення тощо. Вiд строкових слiд вiдрiзняти умовнi правочини, в яких виник?нення, змiна або припинення прав i обов'язкiв пов'язується з настанням подi, що має бути в майбутньому i щодо яко невiдомо, настане вона чи нi. Можна назвати й iншi види правочинiв: легiтарнi (такi, що мають основою приписи за?кону) i волюнтарнi (не передбаченi законом, але укладаються особами у результатi хнього вiльного волевиявлення), уснi та письмовi, умовнi та без?умовнi; бiржовi (такi, що укладаються на бiржах щодо бiржо" вих товарiв) i небiржовi та iн.
  
  40. Державна реєстрацiя та мiсце вчинення правочину
  На пiдставi ст. 210 державнiй реєстрацi пiдлягають лише тi правочини, щодо яких така вимога прямо встановлена у законi (наприклад, ст. 657 ЦК У). Реєстрацiя має двi головнi мети: 1)проводиться облiк цивiльних прав, якi виникли з такого правочину; 2) має мiсце своєрiдний додатковий контроль законностi змiсту правочину, дотримання порядку його укладення. Правочин, який пiдлягає державнiй реєстрацi, вважається вчиненням лише з моменту його державно реєстрацi. Проте норми статей глави 16 ЦК безпосередньо не передбачають недiйсностi правочинiв, щодо яких не дот?риманi вимоги закону про державну реєстрацiю. Тому вирiшувати питання про правовi наслiдки правочину, вчиненого iз порушенням правил державно реєст?рацi, необхiдно з урахуванням також тих положень закону, якi безпосередньо визначають правочини, якi пiдлягають державнiй реєстрацi. Незважаючи на те, що законодавець безпосередньо не визначає правовi наслiдки недотримання положень про державну реєстрацiю правочинiв, вони так чи iнакше випливають iз контекстiв певних правових норм ЦК. Одним з важливих для практики (особливо при виникненнi спору) є питання про мiсце вчинення правочинiв (ст. 211). Зокрема, встановлення мiсця вчинення правочину може мати значення при визначеннi пiдсудностi спору (ст.ПО ЦПК), при визначеннi мiсця оподатку?вання при укладеннi правочину за участю iноземного елемента тощо.Варто звернути увагу на те, що у статтi 211 розрiзняються два випадки ви?значення мiсця вчинення правочину: 1) стосовно вчинення одностороннього правочину; 2) стосовно вчинення дво- або багатостороннього правочину. Стосовно одностороннього правочину - мiсцем вчинення є мiсце волевиявлення сторо?ни. При цьому слiд взяти до уваги, що волевиявлення можливе у рiзних формах: уснiй, письмовiй, з нотарiальним посвiдченням, з наступною державною реєстрацiєю. Вiдповiдно форма волевиявлення може полегшувати або утруднювати встановлення мiсця вчинення правочину. Зокрема, практично неможливо встановити мiсце вчинення одностороннього правочину в уснiй формi. Достатньо складно встановити i мiсце вчинення правочину у простiй письмовiй формi. Хiба що у ньому само?му може мiститися вказiвка на таке мiсце або воно може слiдувати iз змiсту правочину. Мiсце вчинення дво- або багатостороннього правочину (договору) визначається вiдпо?вiдно до правил ст. 647 ЦК. Ця норма передбачає, що договiр є укладеним у мiсцi прожи?вання фiзично особи або за мiсцезнаходженням юридично особи, яка зробила пропозицiю укласти договiр, якщо iнше не встановлено договором. Певнi труднощi являє встановлення мiсця вчинення правочину, який пiдлягає держав?нiй реєстрацi, у випадку, коли укладення договору вiдбулося в одному мiсцi, а реєстрацiя вiдбулася в iншому. Оскiльки такий правочин набуває чинностi з моменту його державно реєстрацi, то вирiшальне значення мусить мати не мiсце волевиявлення, чи мiсце проживання фiзично особи, чи мiсцезнаходження юридично особи, а мiсце державно реєстрацi правочину. Адже до тако реєстрацi правочин вважа?ється таким, що не укладений взагалi.
  
  41. Недiйсний правочин (поняття та характеристика)
  Недiйсним правочином визнається такий, який хоча й спрямований на настання певних наслiдкiв, але в силу невiдповiдностi його вимогам чинного законодавства х не спричиняє. Недiйснiсть правочину означає, що дi органiзацiй i юридичних осiб, хоча i спрямованi на встановлення, змiну чи припинення цивiльних прав i обов'язкiв, але не створюють цих юридичних наслiдкiв завдяки невiдповiдностi зроблених дiй вимогам юридичного факту, передбаченого законодавством. Ст. 215 ЦК. Умови чинностi правочину одночасно є умовами його дiйсностi, якi у загальному виглядi визначенi у ст. 203 ЦК. Зокрема, це вимоги: 1) вiдповiдностi змiсту правочину ЦК, iншим актам цивiльного за?конодавства, а також моральним засадам суспiльства; 2) наявнiсть у особи, яка вчиняє пра?вочин, необхiдного обсягу цивiльно дiєздатностi; 3) вiльного волевиявлення учасника пра?вочину, що має вiдповiдати його внутрiшнiй волi; 4) спрямованiсть правочину на реальне настання правових наслiдкiв, що обумовленi ним; 5) вiдповiднiсть правочинiв, якi вчиня?ються батьками або усиновлювачами, правам та iнтересам хнiх малолiтнiх, неповнолiтнiх та непрацездатних дiтей. Крiм того, пiдставою недiйсностi правочину у випадках, встановлених законом, є по?рушення форми правочину. Як правило, недотримання просто письмово форми правочи?ну не тягне недiйсностi останнього, а лише ускладнює доведення його iснування. Оскiльки за допомогою свiдчень свiдкiв зробити це у випадку порушення письмово форми не мож?на, то необхiдно вiдшукувати письмовi докази, аудiозаписи, вiдеозаписи тощо. Пiдставою недiйсностi правочину може бути також недотримання спецiальних вимог закону щодо вчинення певних видiв правочинiв. Визнання правочину недiйсним можливе i в iнших випадках порушення правочином особистих або майнових прав суб'єктiв цивiльного права, навiть якщо для них не встановленi спецiальнi правила визнання правочинiв недiйсними. Нiкчемним або "абсолютно недiйсним" визнається правочин, якщо його недiйснiсть встановлена законом (ч. 2 ст. 215 ЦК). Оскiльки недiйснiсть таких правочинiв визначена безпосередньо у правовiй нормi, то вони вважаються недiйсними з моменту хнього укла?дення, незалежно вiд пред'явлення позову та рiшення суду (iнодi такi правочини назива?ють "мертвонародженими"). Отже, у цьому разi визнання такого правочину недiйсним су?дом не вимагається. Проте навiть нiкчемнi правочини у визначених законом випадках за поданням сторiн або зацiкавлених осiб можуть бути визнанi судом дiйсними. Це, наприклад, передбачена ч. 2 ст. 219 ЦК можливiсть визнання судом дiйсним правочину, який укладений з порушен?ням нотарiально форми. Iншим видом недiйсних правочинiв є оспорюванi (або "вiдносно недiйснi") право?чини. хня вiдмiннiсть вiд нiкчемних правочинiв полягає в тому, що оспорюванi правочини припускають такими, що породжують цивiльнi права та обов'язки. Проте хня дiйснiсть може бути оспорена стороною правочину або iншою зацiкавленою особою у судовому по?рядку. Тобто, хоча безпосередньо правовою нормою хня недiйснiсть не передбачається, але, разом iз тим, у сторони правочину або зацiкавлено особи iснує можливiсть звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недiйсним. Прикладом оспорюваного правочину є правочин, вчинений фiзичною особою, обмеженою у дiєздатностi. Для визнан?ня такого правочину недiйсним пiклувальник має подати позов у суд. Суд може визнати такий правочин недiйсним, у разi коли буде встановлено, що такий правочин суперечить iнтересам самого пiдопiчного, членiв його сiм' або осiб, яких вiн вiдповiдно до закону зо?бов'язаний утримувати.
  
  42. Правовi наслiдки недодержання вимог закону сторонами при вчиненнi правочину
  Недiйсний правочин - це правочин, що не вiдповiдає вимогам закону. Вiн породжує не тi права i обов'язки, яких бажали його учасники, а правовi наслiдки, котрi прямо передбаченi у законi. Для того щоб правочин мав юридичну силу, вiн повинен вiдповiдати низцi вимог, якi називають умовами дiйсностi правочину. Такi вимоги встановленi ст. 203 ЦК, яка передбачає, що: 1) змiст правочину не може суперечити ЦК, iншим актам цивiльного законодавства, а також моральним засадам суспiльства; 2) особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхiдний обсяг цивiльно дiєздатностi; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вiльним i вiдповiдати його внутрiшнiй волi; 4) правочин має вчинятися у формi, встановленiй законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслiдкiв, що обумовленi ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та iнтересам хнiх малолiтнiх, неповнолiтнiх чи непрацездатних дiтей. Недiйсним може бути визнано лише правочин, що вiдбувся. У випадках, коли сторони ще тiльки ведуть переговори про укладення угоди, хнi дi не вважаються правочином. Ступiнь недiйсностi правочину може бути рiзним. Зокрема, правочини можуть бути абсолютно недiйсними, або нiкчемними. Також iснують оспорюванi правочини якi є дiйсними, породжують права та обов'язки, але х дiйснiсть може бути оспорена стороною або iншою зацiкавленою особою у судовому порядку. Правовi наслiдки недодержання сторонами при вчиненнi правочину вимог закону - закрiпленi в ст. 215-236 ЦК. Так як це досить об'ємний роздiл ЦП, то коротко розгленмо лише деякi наслiдки недодержання вимог закону сторонами при вчиненi правочину. Вiдповiдно до ст. 216 - недiйсний правочин не створює юр.наслiдкiв, крiм тих, що пов"язанi з його недiйснiстю. Якщо у зв'язку iз вчиненням недiйсного правочину другiй сторонi або третiй особi завдано збиткiв та морально шкоди, вони пiдлягають вiдшкодуванню винною стороною. Наслiдком недiйсного правочину є двостороння реституцiя, котра полягає у тому, що кожна сторона недiйсного правочину, незалежно вiд наявностi  вини у визнаннi правочину недiйсним, повертає iншiй сторонi все отримане за таким правочином. Якщо ж повернути в натурi отримане за правочином неможливо (наприклад, предметом правочину було надання послуг, виконання роботи тощо), то вартiсть одержаного вiдшкодовується грошима. При цьому оцiнка одержаного провадиться за цiнами, що iснують на момент вiдшкодування. Зростання або зменшення цiн, що iснували на момент укладення правочину, визнаного недiйсним, на розмiр вiдшкодування не впливає. Згiдно ст. 217 - Якщо вимогам закону суперечать iстотнi умови правочину, то вiн є або має бути визнаний судом недiйсним у цiлому. У тих випадках, коли закону суперечать неiстотнi умови правочину, без яких вiн мiг би iснувати, то вiн є частково дiйсним (у тiй частинi, яка вiдповiдає закону). Форма правочину - це спосiб вираження волi осiб, якi беруть участь у ньому. Ст. 205 ЦК У передбачає такi форми: а ) усна; б ) письмова (проста чи з нотарiальним посвiдченням); в ) шляхом мовчання. Якщо правочин вiдповiдно до закону вимагає письмово форми, але був вчинений iз недодерж.письм.форм, то вiн є нiкчемним. Проте iз цього загального правила iснує виняток. Якщо такий правочин укладений усно i одна iз сторiн вчинила дiю, а друга сторона пiдтвердила  вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разi спору може бути визнаний судом дiйсним. Ст. 219 - для правочинiв, що виходять за межi звичайних, закон передбачає квалiфiковану письмову форму - нотарiальне посвiдчення вiдповiдного документа, у виглядi якого цей правочин складений. Недотримання нотарiально форми правочину спричиняє визнання його недiйсним. Такий правочин вважається нiкчемним, вiн не має юридично сили i, отже, не породжує тих прав i обов'язкiв на встановлення яких було спрямовано волю особи; у деяких випадках вiдсутнiсть необхiдного нотарiального посвiдчення правочину може бути компенсована судовим рiшенням. Частина 2 коментовано статтi передбачає, що суд може визнати такий правочин дiйсним за таких умов: 1) якщо буде встановлено, що вiн вiдповiдав справжнiй волi особи, яка його вчинила; 2) якщо нотарiальному посвiдченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала вiд волi особи. Згiдно ст. 220 - Недодержання нотарiально форми договору спричиняє його нiкчемнiсть, вiн не має юридично сили i не породжує тих прав i обов'язкiв, яких бажали сторони. Але у випадках, коли сторони домовилися щодо всiх iстотних умов договору, що пiдтверджується письмовими доказами, i вiдбулося повне або часткове виконання договору, але одна iз сторiн ухилилася вiд його нотарiального посвiдчення, суд може визнати такий договiр дiйсним. У цьому разi подальша нотарiальне посвiдчення договору не вимагається, чому й можна говорити про "компенсаторне" значення судового рiшення. Згiдно зi ст. 31 ЦК за неповнолiтнiх, якi не досягли чотирнадцяти рокiв, правочини здiйснюють вiд хнього iменi батьки, усиновлювачi або опiкуни. Згiдно ст. 221 правочин, який вчинено малолiтньою особою за межами  цивiльно дiєздатностi, може бути згодом схвалений  батьками (усиновлювачами), (ст. 221) Схвалення можливе як в активнiй (шляхом заяви про схвалення), так i в пасивнiй формi (вiдсутнiсть претензiй). (аналогiчно i при вчиненнi правочину неповнолiтньою особою ст. 222) Якщо правочин iз малолiтньою особою вчинила фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю, то вона зобов'язана повернути батькам (усиновлювачам) або опiкуну малолiтнього все те, що вона одержала за таким правочином вiд малолiтньо особи. У свою чергу, батьки (усиновлювачi) або опiкун малолiтньо особи зобов'язанi повернути дiєздатнiй сторонi все одержане нею за цим правочином у натурi, а за неможливостi повернути одержане в натурi - вiдшкодувати його вартiсть за цiнами, якi Iснують на момент вiдшкодування. Отже у даному випадку має мiсце двостороння реституцiя (вона також iснує коли обидвi сторони правочину є малолiтнi). Правочини, вчиненi фiзичною особою, яка обмежена у дiєздатностi (ст. 223) належать до оспорюваних, а отже, для визнання такого правочину недiйсним пiклувальник має подати позовну заяву до суду з вимогою про це. Суд може визнати такий правочин недiйсним, якщо буде встановлено, що вiн суперечить iнтересам самого пiдопiчного, членiв його сiм' або осiб, яких вiн вiдповiдно до закону зобов'язаний утримувати. У разi визнання такого правочину недiйсним настають наслiдки, передбаченi ст. 216 ЦК. Низка правочинiв, може вчинятися лише з дозволу органiв опiки та пiклування (ст. 71 ЦК). Зокрема, опiкун не має права без дозволу органу опiки та пiклування (ст. 224) : вiдмовитися вiд майнових прав пiдопiчного; видавати письмовi зобов'язання вiд iменi пiдопiчного; укладати договори, якi пiдлягають нотарiальному посвiдченню та (або) державнiй реєстрацi, в тому числi договори щодо подiлу або обмiну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо iншого цiнного майна. Пiклувальник має право дати згоду на вчинення таких правочинiв лише з дозволу органу опiки та пiклування (див. коментар до ст. 71 ЦК). Якщо котрийсь iз вказаних вище правочинiв буде укладений без дозволу органу опiки та пiклування, то вiн є нiкчемним. Правочин буде визнано дiйсним, якщо буде доведено, що вiн вiдповiдає iнтересам фiз..особи над якою встановлено опiку чи пiклування. Вiдповiдно до ст. 225 - якщо дiєздатна фiз. особа вчинила правочин в момент, коли вона не усвiдомлювала свох дiй та (або) не могла ними керувати - може бути визнаний судом недiйсним, за позовом цiє особи; при наступнiй недiєздатностi дано особи -  опiкун; в разi смертi дано особи - за позовом iнших чи iнтереси порушенi. Згiдно з ч. З ст. 225 ЦК сторона, яка знала про стан фiзично особи у момент вчинення правочину, зобов'язана вiдшкодувати й моральну шкоду, завдану у зв'язку iз вчиненням такого правочину. Вiдповiдно до ст. 234 - фiктивним правочином є правичон, що вчинений без намiру створення правових наслiдкiв, якi обумовлювались цим правочином; визнається судом недiйсним. Згiдно з ст. 235 - Удаванi правочини вчиняються з метою приховання iншого правочину, який сторони насправдi мали на увазi, завжди має мiсце укладення двох правочинiв: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певнi юридичнi наслiдки; 2) правочину, вчиненого для приховання першого (реального) правочину. Правочин, який вчинено з метою приховати iнший (реальний) правочин, завжди нiкчемний i сам по собi жодних юридичних наслiдкiв не породжує. Правочин, що приховується, у свою чергу, може бути дiйсним або недiйсним. Ст. 229 - передбачає правовi наслiдки вчинення правочину пiд впливом помилки. Ст. 231 - пiд впливом насильства; ст. 230 - пiд впливом обману; ст. 228 - правовi наслiдки правочину, що порушує поблiчний порядок .
  
  
  
  
  43. Поняття, види та пiдстави представництва у цивiльному правi
  Глава 17, статтi 237-250. Представництво - це правовiдношення, вiдповiдно до якого одна сторона (представник) на пiдставi набутих нею повноважень виступає i дiє вiд iменi iншо особи, яку представляє, створюючи, змiнюючи чи припиняючи безпосередньо для не цивiльнi права та обов'язки. В силу представництва виникають правовiдносини: 1) мiж тим кого представляють i представником; 2) мiж тим кого представляють i третьою особою; 3)мiж представником i третьою особою. Iнститут представництва сприяє бiльш повному здiйсненню прав та обов'язкiв суб'єктами цивiльних правовiдносин в тих випадках, коли вони в силу рiзних обставин не можуть здiйснити необхiднi юридичнi дi особисто. Представниками i тими кого, представляють, можуть бути як фiзичнi так i юридичнi особи. Особою, яку представляють - будь-яка правоздатна особа. Представниками можуть бути фiзичнi особи, якi мають достатнiй обсяг дiєздатностi. Юридичнi особи мають право виконувати функцi представника у будь-яких випадках, якщо це не суперечить хнiй правоздатностi, визначенiй законом та х установчими документами. Сфера застосування: потреба у представництвi виникає тодi, коли особа, яку представляють, немає за законом можливостi вчиняти юридичнi дi (наприклад, у разi вiдсутностi дiєздатностi); коли у особи немає або фiзично можливостi здiйснити такi дi (наприклад, внаслiдок хвороби, вiдсутностi в мiсцi постiйного проживання), або бажання особисто реалiзувати належнi й права та обов"язки; здiйснення юридичними особами своє статутно дiяльностi (праця продавцiв, касирiв, представництво в судах). Згiдно ст. 237 Цивiльного кодексу Украни iснують три види представництва: договiрне, законне та акта органу юридично особи. За iншою класифiкацiєю видiляють, такi види представництва. I. За пiдставою виникнення: 1) договiрне представництво (виникає з договору доручення, довiрчого управлiння та iн); Рiзновидом договiрного представництва є комерцiйне представництво (ст. 243 ) при якому комерцiйним представником є особа, яка постiйно та самостiйно виступає представником пiдприємцiв при укладеннi ними договорiв у сферi пiдприємницько дiяльностi. Ознаки комерцiйного представництва: - представником i довiрителем виступають суб"єкти пiдприємницько дiяльностi; - має мiсце лише при укладеннi договорiв i лише у сферi пiдприємницько дiяльностi; - допускається комерцiйне представництво одночасно кiлькох сторiн правочину за згодою цих сторiн та в iнших випадках, встановлених законом. 2) законне представництво (виникає безпосередньо iз закону); 3) статутне представництво (виникає з акта органу юридично особи, який дiє на пiдставi статуту); 4) управлiнське представництво (виникає з акта органу управлiння); 5) офiцiйне представництво (виникає з рiшення суду чи iншого органу, який не є органом управлiння); 6) одностороннє представництво (виникає з одностороннього правочину). II Залежно вiд волi представника: 1) обов"язкове (виникає незалежно вiд волi представника- законне представництво, управлiнське представництво); 2) добровiльне представництво (виникає з волi представника- договiрне представництво, одностороннє представництво тощо). Представництво може виникати на пiдставi: 1) Договору (договiрне представництво); 2) Закону (законне представництво); 3) Акта органу юридично особи; 4) Iншi пiдстави, встановленi актами цивiльного законодавства, а саме - а) рiшення суду та iнших уповноважених органiв, якi не є органми управлiння (рiшення суду про встановлення опiки над майном безвiсно вiдсутнього- ст. 44 ЦК Украни); б) одностороннiй правочин (доручення виконання заповiту- ст. 1286 ЦК Украни); в) акт управлiння (акт органу опiки i пiклування про призначення опiкуна).
  
  44. Правочини якi уповноваженi вчиняти представники. Перевищення повноважень представником
  Ст. 238 ЦК визначає правочини, якi може вчиняти представник. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинiв, право на вчинення яких має особа, яку вiн представляє. Це означає, що представник юридично особи може вчиняти лише такi правочини, якi вiдповiдають вимогам статей 91-92 ЦК. Не допускається укладення через представника правочину, який за свом характером може вчинятися тiльки особисто тiєю особою, яку вiн представляє, а також iнших правочинiв, вказаних у законi. Наприклад, тiльки особисто мають здiйснюватися договiр довiчного утримання, заповiт, трудовий договiр, реєст?рацiя шлюбу, усиновлення тощо. Представник має право i зобов'язаний вчиняти правочини лише в iнтересах того, кого представляє. Вiдтак з метою захисту цивiльних прав та iнтересiв представлюваного законом встановлена заборона укладення правочину представ?ником вiдносно себе особисто, або вiдносно iншо особи, представником яко вiн одночасно виступає. Наприклад, опiкун не може укладати правочини iз свом пiдопiчним, а також представляти його при укладеннi правочинiв або веденнi судово справи мiж пiдопiчним i своми близькими родичами (ч. 1 ст. 68 ЦК). Виняток з цього загального правила передбачений ч. З ст. 243 ЦК, згiдно з якою допускається комерцiйне представництво одночасно кiлькох сторiн правочину. Це можливо за згодою сторiн цього правочину та в iнших випадках, вста?новлених законом. Загальним правилом належного функцiонування вiдносин представницт?ва є вчинення представником правочинiв вiд iменi представлюваного в межах наданих повноважень. Поширеним випадком порушень у цiй сферi є перевищення повноважень, тобто довiльне збiльшення представни?ком обсягу права на здiйснення правочинiв, визначеного вказiвками особи, яку представляють, змiстом довiреностi або нормами права. При цьому перевищення може стосуватися кiлькiсних (числа, ваги, мiри ре?чей; строку договору, який потрiбно укласти; розмiру плати або покупно цiни тощо) або якiсних (предмета, контрагента, характеру правочину) аспектiв по?вноваження. Перевищенням повноважень слiд вважати також вчинення дiй, якi взагалi не передбаченi довiренiстю. Стаття 241 ЦК передбачає два варiанти поведiнки особи, яку представляють, при представництвi з перевищенням повноважень: 1)вона схвалює дi, вчиненi вiд  iменi; 2)вона вiдмовляється вiд схвалення дiй, вчинених вiд  iменi з пере?вищенням повноважень. Схвалення дiй представника можливе у рiзних формах: 1)схвалення шляхом заяви про це; 2) схвалення мовчазною згодою; 3)схвалення шляхом здiйснення, так званих конклюдентних дiй, що свiдчать про прийняття правочину. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змiнює i припиняє цивiльнi права та обов'язки особи, яку вiн представляє, лише у разi подальшого схвалення нею такого правочину. Якщо ж схвалення не вiдбу?деться, то зазначений правочин правових наслiдкiв для того, кого представля?ють, не тягне i має бути визнаним недiйсним (вiдповiдно до ч.1 ст.241, ст.239.ст.215ЦК). Однак, крiм визнання правочину недiйсним, можуть наставати й iншi на?слiдки, характер яких залежить вiд суб'єктивного ставлення представника до свох дiй. З урахуванням цiє обставини варто розрiзняти такi види перевищення по?вноважень: 1) навмисне перевищення повноважень у сподiваннi отримати схва?лення вчинених дiй з боку представлювано особи (ч. 1 ст. 1004 ЦК); 2) дi з пе?ревищенням повноважень внаслiдок помилки представника щодо обсягу ос?таннiх; 3)навмисна дiяльнiсть з перевищенням повноважень з метою отримати вигоду для себе. У перших двох випадках перевищення повноважень пiсля визнання право?чину недiйсним його сторони повертаються у первiсний стан. В третьому випадку - правочин визнається недiйсним, а на представника покладається обов'язок вiдшкодування збиткiв, завданих тому, кого вiн представляв, i особi, з якою було укладено правочин. Крiм того, за певних обставин (наприклад, у випадку зловмисно домовленостi представника i контрагента за договором про укладен?ня правочину з перевищенням повноважень) виникає також солiдарний обов'я?зок тако особи вiдшкодувати представлюваному збитки, що виникли внаслiдок дiй представника з перевищенням повноважень. Якщо особа яку представляють не схвалила правочин, що здiйснений з перевищенням повноважень, то це не означає, що ввесь правочин є недiйсним. Тому, що це суперечило б ст. 217 ЦК, згiдно з якою недiйснiсть частини правочину не тягне недiйсностi iнших його частин. Тому правочин, укладений з перевищенням повноважень, якщо його не схвалив той, кого представляють, може бути визнаний судом частко?во дiйсним (статтi 240, 242,217 ЦК). Якщо ж самостiйне iснування частини правочину, укладеного в межах повноважень, не є можливим, то вона визнається повнiстю недiйсною (статтi 240, 242, 215 ЦК). Варто зазначити, що положення ст. 241 ЦК поширюються лише на випад?ки добровiльного представництва, оскiльки при обов'язковому представництвi воля особи, яку представляють, є нiкчемною i впливу на юридичну силу право?чину не має. Натомiсть схвалення за своєю юридичною природою є односто?роннiм правочином. У ньому виражається воля особи, яку представляють, на-дiлити юридичною силою конкретний правочин, укладений для не з переви?щенням повноважень. Право на звернення до особи, яку представляють, щодо схвалення укладе?ного правочину має не тiльки представник, але й особа, яка уклала правочин з представником, який перевищив повноваження. Це випливає iз змiсту ст. 241 ЦК, де йдеться про схвалення дiй представника, а отже, в тому числi й договору з третьою особою, котра виступає тут як суб'єкт, чи iнтереси можуть бути пору?шеннi внаслiдок перевищення представником повноважень.
  
  45. Законне та комерцiйне представництво
  Особливiстю законного представництва (Ст. 242 ЦК) є спрямованiсть на захист прав i законних iнтересiв недiєздатних осiб, якi внаслiдок малолiття, недоумства або душевно хвороби не можуть пiклуватися про себе самi. Особливiстю цього виду представництва є те, що особа яку представляють, не бере участi у призначеннi представника i не може впливати на дiяльнiсть представника; повноваження ж представника безпосередньо визначаються законом. Специфiчним є правове становище представника. Якщо дiяльнiсть представника в iнтересах дiєздатно особи є реалiзацiєю його права, то дiяльнiсть представника, спрямована на захист iнтересiв недiєздатних осiб - це його обо?в'язок, вiдмовитися вiд якого вiн не може. Iнша рiч, коли такий представник може вийти iз кола осiб, якi внаслiдок свого правового становища зобов'язуються за?коном або адмiнiстративним актом до захисту прав недiєздатних (наприклад, опiкун складає сво повноваження, батькiв позбавляють батькiвських прав тощо). Законними представниками малолiтнiх та неповнолiтнiх є батьки. Право батькiв пред?ставляти свох малолiтнiх та неповнолiтнiх дiтей ґрунтується на такiй складнiй юридичнiй сукупностi, як норма закону i подiя (народження дитини), а для пред?ставництва батька до того ж потрiбна також наявнiсть акта цивiльного стану (шлюбу з матiр'ю дитини) або правочину (заява про визнання себе батьком ди?тини за вiдсутностi шлюбу з матiр'ю) або рiшення суду про визнання батьком дитини. Законними представниками малолiтнiх та неповнолiтнiх є також усиновлю?вачi, котрi за свом правовим становищем дорiвнюються до батькiв. Їхнє праве на представництво ґрунтується на нормi закону та рiшеннi про усиновлення. Батьки (усиновлювачi) можуть укладати за малолiтнiх дiтей будь-якi право?чини; управлiння майном здiйснюють якщо це не суперечить iнтересам дитини. Якщо ж опiкун здiйснює дiяльнiсть вiд iменi опiкуваного, то необхiдно подати вiдповiдний документ про при?значення дано особи опiкуном. Опiкуни здiйснюють усi дi, якi мiг би здiйснити сам опiкуваний, якби був дiєздатним. Але опiкуни без дозволу органiв опiки i пiклування не мають права здiйснювати вiд iменi опiкуваних правочини, що iстотно зачiпають май?новi iнтереси останнiх. Дозвiл органу опiки i пiклування, що видається опiкуну на здiйснення такого правочину, встановлює для нього додатковi повноваження крiм тих, що вже передбаченi законом. Пiклувальники не виступають як представники пiдопiчного за законом. Вони сприяють неповнолiтнiм у здiйсненнi ними х прав, i тiльки у разi хвороби не?повнолiтнього, яка перешкоджає особистому укладенню правочину або при ве?деннi справ неповнолiтнього у судi чи iнших установах, пiклувальники висту?пають як представники пiдопiчного. Частина 3 ст. 242 ЦК передбачає, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути також iнша особа. Випадки представництва згiдно iз законом передбачаються Законом Укра?ни "Про господарськi товариства", ст. 48 якого встановлює, що голова правлi?ння акцiонерного товариства має право без довiреностi дiяти вiд iменi товари?ства. Виникнення повноважень представника закон пов'язує також iз фактом спiльного господарювання, спiльностi майна. Виходячи з цього, можна стверд?жувати, що при здiйсненнi однiєю особою з подружжя правочинiв щодо спiльного сiмейного господарства, вона виступає як сторона, що дiє вiд iменi i з iнтересах також iншо особи з подружжя, бо згода останньо на здiйснення такого правочину припускається (за винятком тих, правочинiв що виходять за межi побутових). Комерцiйне представництво (ст. 243 ЦК) є видом добровiльного представництва з особ?ливим суб'єктним складом i сферою застосування. Особливiстю суб'єктного скла?ду є те, що комерцiйними представни?ками можуть бути як юридичнi, так i фiзичнi особи - суб'єкти пiдприємницько дiяльностi. Особливостi здiйснення цього правочину в тому, що закон надає представнику право одночасно представляти рiзнi сторони при укладеннi правочину, якщо на це є хня згода або якщо така можливiсть прямо передбаче?на законом, крiм угод щодо себе особисто. Пiдставою комерцiйного представництва може бути цивiльно-правовий або трудовий договiр, де мають визначатися обсяг наданих представнику повнова?жень та порядок х реалiзацi. Найчастiше це договори доручення (глава 68 ЦК ). Але вiдносини комерцiйного представництва можуть також регулюватися спе?цiальними агентськими, брокерськими угодами тощо. Незалежно вiд виду договiр на комерцiйне представництво припускається оплатним, крiм випадкiв, коли у самому договорi мiститься вказiвка на його без?оплатний характер. Представник має право на вiдшкодування витрат, зроб?лених ним при виконаннi доручення (ст.1007 ЦК). Якщо комерцiйний представник зазнав витрат, вчиняючи правочини вiд iменi та в iнтересах кiлькох пiдприємцiв одночасно, витрати подiляються у рiвних ча?стках, якщо iнше не передбачено угодою мiж ними (ст. 543 ЦК). Повноваження комерцiйного представника пiдтверджуються вiдповiдним письмовим договором мiж ним та особою, яку вiн представляє. Також повноваження можуть бути пiдтвердженi довiренiстю. Наявнiсть згаданих документiв має на метi забезпечити iнформованiсть третiх осiб про наявнiсть повноважень у представника. Договiр мiж представником та особою, яку вiн представляє, на вiдмiну вiд довiреностi, також виконує важливу функцiю визначення взає?мин мiж цими особами. Тому довiренiсть не замiнює договiр сторiн i може слугувати альтернативою лише при виконаннi iнформацiйно функцi про повно?важення представника стосовно третiх осiб.
  
  46. Представництво за довiренiстю
  Представництво, яке ґрунтується на договорi, може здiйснюватися за довiренiстю. Вiдповiдно до ч. 3 ст. 244 Цивiльного кодексу Украни. Довiренiстю є письмовий документ, що видається представнику тим, кого представляють, для представництва перед третiми особами. Довiренiсть на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довiрителем), безпосередньо третiй особi, оскiльки йдеться про врахування саме хнiх iнтересiв, то й право на ознайомлення з довiренiстю iснує, передусiм, у 3-х осiб. Форма довiреностi повинна вiдповiдати формi, в якiй вiдповiдно до закону має вчинятися правочин. Залежно вiд обсягу повноважень, що надаються повiреному особою, котру вiн представляє, виокремлюють два види довiреностi: 1) загальна довiренiсть; 2) спецiальна (у тому числi разова) довiренiсть. Загальна (генеральна) довiренiсть уповноважує представника на здiйснення правочинiв та iнших юридичних дiй рiзного характеру. Спецiальна довiренiсть надає повноваження на здiйснення юридичних дiй або правочинiв певного типу. Якщо той, кого представляють, уповноважує на здiйснення якого-небудь одного правочину або юридично дi, то спецiальна довiренiсть у цьому випадку буде називатися разовою довiренiстю. Така довiренiсть видається, наприклад, юристам для захисту iнтересiв органiзацiй у судi тощо. Довiренiсть призначається для третiх осiб, якi з  тексту дiзнаються, якими повноваженнями надiлений представник. Для самого повiреного довiренiсть нiяких самостiйних прав на майно, яке отримане для здiйснення угоди, не породжує. Видача довiреностi є одностороннiм правочином, i порядок  посвiдчення пiдкорюється правилам ЦК Украни, що стосуються правочинiв взагалi. Основнi правила видачi довiреностi викладено у Законi Украни "Про нотарiат". Юридична сила довiреностi не залежить вiд отримання згоди на  видання з боку представника. Повноваження виникає незалежно вiд згоди останнього, i правильно оформлена довiренiсть дiйсна у будь-якому разi тому, що повноваження, яке виникає у представника, не зачiпає його майнових або особистих немайнових прав. Але здiйснення цього повноваження залежить вiд представника, бо вiн сам вирiшує, чи використати довiренiсть для здiйснення дiяльностi на користь довiрителя, чи вiдмовитися вiд не. Довiренiсть є iменним документом - обов'язково повинно бути указано, хто i кому видав довiренiсть. Довiренiсть здiйснюється тiльки в письмовiй формi. Конкретно необхiдно форми довiреностi як документа немає, головне, щоб були письмово вираженi повноваження особи, якiй видається довiренiсть, а як саме це буде виглядати, вирiшального значення не має (наприклад, як довiренiсть може бути використано лист, в якому одна особа надiляє iншу особу повноваженнями на здiйснення угоди вiд  iменi i в  iнтересах). Представництво за довiренiстю може ґрунтуватися на актi органу юридично особи. У цьому випадку такий акт має бути оформлений належним чином (пiдписаний керiвником, завiрений печаткою юридично особи тощо). Вимоги до довiреностi - письмова форма; наявнiсть необхiдних реквiзитiв (вказiвку на суб'єкти, мiсце, дату видачi тощо); зазначено обсяг повноважень, наданий представниковi тим, кого представляють.
  
  47. Поняття, форма, змiст та види довiреностi
  Довiренiстю є письмовий документ, що видається представнику тим, кого представляють, для представництва перед третiми особами. Форма довiреностi повинна вiдповiдати формi, в якiй вiдповiдно до закону має вчинятися правочин. Довiр. - це iменний документ, в якому має бути вказано хто i кому видав довiренiсть. Довiренiсть здiйснюється лише в письмовiй формi.Така форма може бути простою письмовою або нотарiально посвiдченою. Нотарiальне посвiдчення довiреностi потрiбне, зокрема, на здiйснення правочинiв нотарiальна форма для яких обов"язкова (наприклад, правочини купiвлi або продажу жилих будинкiв); при видачi довiреностi при передорученнi. Довiренiсть нотарiусами посвiдчується у порядку, встановленому Законом Украни "Про нотарiат" та iншими законодавчими актами. Вимоги до довiреностi: 1) письмова форма; 2) має мiстити необхiднi реквiзити: вказiвку на суб"єкти, мiсце, дату видачi, тощо; 3) має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представниковi тим, кого представляють. Залежно вiд обсягу повноважень, що надаються повiреному особою, котру вiн представляє, виокремлюють два види довiреностi: 1) загальна довiренiсть; 2) спецiальна (у тому числi разова) довiренiсть. Загальна (генеральна) довiренiсть уповноважує представника на здiйснення правочинiв та iнших юридичних дiй рiзного характеру. Спецiальна довiренiсть надає повноваження на здiйснення юридичних дiй або правочинiв певного типу. Також видiляють Разову довiренiсть - пiдтверджує повноваження на здiйснення одного правочину або юридично дi (наприклад, довiренiсть на отримання заробiтно плати). Строк дi довiреностi, який встановлюється у нiй, не може перевищувати трьох рокiв. Якщо термiн дi у довiреностi не вказаний, вона зберiгає силу аж до  припинення (ст.247 ЦК). У кожнiй довiреностi обов"язково має бути вказана дата  видачi. Недотримання цiє вимоги законом спричиняє за собою недiйснiсть довiреностi, як документа, що пiдтверджує повноваження представника.
  
  48. Припинення та скасування довiреностi
  Довiренiсть - це письмовий документ, що видається представнику тим, кого представляють, для представництва перед третiми особами. Строк дi довiреностi, який встановлюється у нiй, не може перевищувати трьох рокiв. Якщо термiн дi у довiреностi не вказаний, вона зберiгає силу аж до  припинення (ст.247 ЦК). Припинення довiреностi. Чиннiсть довiреностi припиняється внаслiдок: 1) закiнчення  строку; 2) скасування довiреностi особою, яка  видала; 3) вiдмови особи, якiй видано довiренiсть; 4) припинення юридично особи, вiд iменi яко видано довiренiсть; 5) припинення юридично особи, на iм'я яко видано довiренiсть; 6) смертi громадянина, який видав довiренiсть, визнання громадянина недiєздатним, обмежено дiєздатним або безвiсно вiдсутнiм; 7) смертi громадянина, якому видано довiренiсть, визнання громадянина недiєздатним, обмежено дiєздатним або безвiсно вiдсутнiм; 8) передоручення. Особливим випадком припинення довiреностi є  скасування особою, яку представляють (ст.249 ЦК). Довiренiсть може бути в будь-який час скасована особою, що видала , а особа, якiй була видана довiренiсть, може в будь-який час вiдмовитися вiд не. Скасування довiреностi має юридичне значення для представника i третiх осiб лише в тому випадку, якщо вони були сповiщенi про це. Скасування довiреностi тягне припинення повноважень представника. Особа, що видала довiренiсть i згодом скасувала , зобов"язана сповiстити про скасування особу, якiй довiренiсть видана, а також вiдомих й третiх осiб, для представництва перед якими була видана довiренiсть. Права i обов'язки по вiдношенню до третьо особи, що виникли внаслiдок дiй представника або його заступника до того, як вони дiзналися або повиннi були дiзнатися про припинення довiреностi, зберiгають силу для особи, що видала довiренiсть i  правонаступникiв. Дане правило не застосовується, якщо третя особа виявилася недобросовiсною, знала або повинна була знати до здiйснення або в момент здiйснення угоди з представником, що дiя довiреностi припинилася.
  
  49. Юридична природа представництва у цивiльному правi Украни.
  Поняття представництва дається у ч.1 ст. 237 Ц Украни - це правовiдношення, в якому одна сторона (представник) зобов"язана або має право вчинити правочин вiд iменi друго сторонни, яку вона представляє. Суть представництва полягає в дiяльностi представника щодо реалiзацi повноважень в iнтересах i вiд iменi особи, яку представляють. Мета представництва - здiйснення представником правочинiв та iнших юридичних дiй в iнтересах i за рахунок особи, яку вiн представляє. За своєю юридичною природою вiдносини представництва належать до органiзацiйних майнових правовiдносин, головним змiстом яких є сукупнiсть прав i обов'язкiв х сторiн по створенню передумов виникнення безпосередньо у того, кого представляють, прав i обов'язкiв внаслiдок вчинення правочинiв вiд його iменi представником. Основним правом представника є повноваження дiяти вiд iменi i за рахунок особи, яку вiн представляє. Але повноваження не лише надає представниковi можливiсть дiяти вiд iменi особи, яку вiн представляє, а й визначає змiст i межi таких дiй, виступаючи як вид i мiра можливо поведiнки Взагалi, у цивiлiстичнiй лiтературi немає єдино точки зору стосовно юридично природи представництва. Загалом пiдходи до визначення сутностi юридично природи представництва можуть розглядатися з позицiй двох основних концепцiй (теорiй): теорi дiяльностi та теорi правовiдношення. Юридична природа представництва: - теорiя дiяльностi (Рясенцев В.О., Суханов Є.А.) - суть представництва розглядається як дiяльнiсть представника щодо реалiзацi повноважень в iнтересах i вiд iменi особи, яку представляють; - теорiя правовiдношення (Iоффе О.С., Невзгодiна О.Л.) - суть представництва полягає у правовiдношеннi. Представництво потрiбно вiдрiзняти вiд зовнiшньо схожих, але маючих iншу юридичну природу дiй учасникiв цивiльних правовiдносин. Так, не є представником особа, яка хоч i дiє в чужих iнтересах, але вiд власного iменi, а також особа, уповноважена на ведення переговорiв щодо можливих у майбутньому правочинi. Коло цих осiб доволi широке, але серед них можна видiлити тих, що найбiльш часто зустрiчаються - Посланець (посильний, кур'єр), Виконавець заповiту, Рукоприкладач тощо.
  
  
  50. Види представництва та х характеристика.
  Представництво- це правовiд ношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиня?ти правочини вiд iменi друго сторони, яку вона представ?ляє. За ступенем обов"язковостi представництво в цивiльному процесi можна умовно подiлити на два види: 1. обов"язкове - виникає на пiдставi закону, адмiнiстративного чи судового акту; 2. факультативне - виникає на пiдставi цивiльно-правово угоди. За ознаками особи, в iнтересах яко здiйснюється представництво, його можна подiлити на такi види: 1. представництво фiзичних осiб - пiдставою такого представництво є закон або цивiльно-правова угода; 2. представництво юридичних осiб - таке представництво базується, як правило на трудовiй угодi. За пiдставами виникнення розрiзняють: 1) представництво, яке грунтується на законi (законне); Характерними ознаками законного представництва, по-перше, є те, що представник i його повноваження вста?новлюються нормативними актами (цивiльними, господар?ськими, сiмейними). Наприклад, батьки, опiкуни виступа?ють представниками недiєздатних осiб, малолiтнiх до 14 ро?кiв у зв'язку з прямою вказiвкою закону. По-друге, особа, яку представляють, не бере участi в призначеннi представ?ника i не може особисто скасувати чи змiнити повноважен?ня представника, оскiльки цi повноваження визначенi за?коном. Рiзновидом законного представництва є i так зване статутне представництво. За статутним представни?цтвом представниками виступають уповноваженi органi?зацi, яким хнiм статутом чи положенням надано право представляти iнтереси цих органiзацiй. 2) представництво, яке грунтується на договорi (договiрне або добровiльне); Договiрне представництво- це представництво, що ґрунтується на волi особи, яку представляють i яка осо?бисто визначає повноваження представника, як правило, шляхом видачi довiреностi або шляхом укладення договору доручення. Наприклад, особа доручає вибраному нею пред?ставнику придбати для не автомобiль за кордоном. У цьо?му разi повноваження представника (коло прав та обо?в'язкiв, якi покладаються на нього, пов'язаних iз придбан?ням автомобiля) визначаються особою, для яко цей авто?мобiль купується. I представник зобов'язаний дiяти в ме?жах наданих йому повноважень. Рiзновидом договiрного є комерцiйне представництво. Вiдповiдно до ст. 232 проекту ЦК Украни комерцiйним представником є особа, яка постiйно та самостiйно виступає представником вiд iменi пiдприємцiв при укладеннi ними договорiв у сферi пiдприємницько дiяльностi. Головна особливiсть комерцiйного представництва полягає в тому, що за згодою сторiн та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерцiйне представництво рiзних сторiн правочину. Повноваження комерцiйного представника може бути пiдтверджене письмовою угодою мiж ним та особою, яку представляють, або довiренiстю. 3) представництво, яке грунтується на адмiнiстративному актi.
  Представництво, при якому повноваження представника виникають iз адмiнiстративного розпорядження особи, яку представляють або iз акта органу юридично особи, являє собою представництво, яке грунтується на адмiнiстративному актi. Таке представництво виникає, наприклад, внаслiдок видання органом юридично особи наказу про призначення працiвника на посаду, пов'язану iз здiйсненням представницьких функцiй, зокрема з укладенням угод. Представництво, яке виникає на пiдставi закону та адмiнiстративного акта є обов'язковим, оскiльки воно встановлюється незалежно вiд волi особи, яку представляють.
  Суть представництва полягає в дiяльностi представника щодо реалiзацi повноважень в iнтересах i вiд iменi особи, яку представляють. Мета представництва - здiйснення представником правочинiв та iнших юридичних дiй в iнтересах i за рахунок особи, яку вiн представляє.
  
  51. Довiренiсть (поняття та види).
  Довiренiстю є письмовий документ, що видається однiєю особою iншiй особi для представництва перед третiми особами. Довiренiсть на вчинення правочину пред?ставником може бути надана особою, яку представляють (довiрителем), безпосеред?ньо третiй особi. Довiренiсть - документ, який посвiдчує право однiє особи представляти iншу особу у вiдносинах iз 3-ми юрид та фiз особами. За своєю юридичною природою довiренiсть являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника. Змiст довiреностi визначається межами правоздатностi особи, яку представляють. За загальним правилом, довiренiстьть може видаватися тiльки дiєздатним громадянам. Неповнолiтнi гром можуть самостiйно видавати довiреностi тiльки в обсязi тих прав, якi вони можуть здiйснювати самостiйно. Довiренiсть юрид особi може бути видана тiльки на укладення угод, що не суперечить  статутовi або загальному положенню про органiзацi даного виду. Довiренiсть є завжди строковою угодою. Розрiзняють 3 види довiреностi: 1) Загальна (генеральна) - надає право вчиняти ряд неоднорiдних дiй, або ж iншими словами - уповноважує представника на здiйснення правочинiв та дiй рiзного характеру (наприклад, довiренiсть на управлiння майном та ведення справ учасникiв договору спiльно дiяльностi). 2) Спецiальна - надає право виконувати ряд однорiдних дiй, тобто пiдтверджує повноваження на здiйснення юридичних дiй або правочинiв певного типу (наприклад, довiренiсть керiвнику фiлi на укладення правочинiв). 3) Разова - довiренiсть на виконання однiє дi, тобто така довiренiсть пiдтверджує повноваження на здiйснення одного правочину або юридично дi (наприклад, довiренiсть на отримання заробiтно плати). Довiренiсть здiйснюється тiльки в письмовiй формi. Вона є iменним документом, а тому в нiй обов"язково повинно бути вказано, хто i кому видав довiренiсть. Вимоги до довiреностi: - Вона може бути вчинена лише у письмовiй формi. - Вона має мiстити необхiднi реквiзити: вказiвку на суб"єкти, мiсце, дату видачi, тощо. - У довiреностi має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представниковi тим, кого представляють. Згiдно ст.245 ЦК форма довiреностi повинна вiдповiдати формi, в якiй вiдповiдно до закону має вчинятися правочин. Строк дi довiреностi, який встановлюється у нiй, не може перевищувати трьох рокiв. Якщо термiн дi у довiреностi не вказаний, вона зберiгає силу аж до  припинення (ст.247 ЦК). У кожнiй довiреностi обов"язково має бути вказана дата  видачi. Недотримання цiє вимоги законом спричиняє за собою недiйснiсть довiреностi, як документа, що пiдтверджує повноваження представника. Довiренiсть може бути в будь-який час скасована особою, що видала , а особа, якiй була видана довiренiсть, може в будь-який час вiдмовитися вiд не. Скасування довiреностi має юридичне значення для представника i третiх осiб лише в тому випадку, якщо вони були сповiщенi про це. Скасування довiреностi тягне припинення повноважень представника. Особа, що видала довiренiсть i згодом скасувала , зобов"язана сповiстити про скасування особу, якiй довiренiсть видана, а також вiдомих й третiх осiб, для представництва перед якими була видана довiренiсть.
  
  52. Юридична природа особистих немайнових прав.
  Особистi немайновi права пов'язанi з рiвнiстю, свободою i недоторканнiстю осiб, випливають з природних прав людини, а також з х соцiального i економiчного пiдгрунтя. Коло особистих немайнових прав є досить широким i обумовлюється рiвнем розвитку суспiльства. Цi права безпосередньо пов'язанi з економiчною i правовою сферами життя людини, оскiльки вiд х наявностi, регулювання i захисту залежать пiдприємницькi вiдносини тощо. Особистi немайновi права надають х носiям право вимагати вiд всiх iнших осiб утримуватися вiд посягання на них. Наприклад, праву на захист честi, гiдностi та дiлово репутацi суб'єктiв цивiльного права кореспондує вiдповiдний обов'язок усiх iнших осiб. Види особистих немайнових прав - Вiдповiдно до Конституцi Украни фiзична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя i здоров'я довкiлля, право на свободу та особисту недоторканнiсть, право на недоторканнiсть особистого i сiмейного життя, право на повагу до гiдностi та честi, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфно та iншо кореспонденцi, право на недоторканнiсть житла, право на вiльний вибiр мiсця проживання та на свободу пересування, право на свободу лiтературно, художньо, науково i технiчно творчостi. Перелiк особистих немайнових прав, якi встановленi Конституцiєю Украни, Цивiльним Кодексом та iншим законом, не є вичерпним. Розглядаючи юридичну природу особистих немайнових прав можна видiлити двi позицi: перша розглядає особистi немайновi права як елемент правоздатностi, iнша - як суб"єктивне право. Прихильники першо позицi вважають, що особистi немайновi права реалiзуються не у правовiдношеннi, а поза ним i за своєю природою є елементом цивiльно правоздатностi. Прихильники ж iншо позицi вважають, що юридична природа особистих немайнових прав - це суб"єктивне право (пiд ним слiд розумiти iснуючi, наявнi, належнi данiй особi права), яке характеризується тим, що воно є абсолютним правом, виникає та iснує у правовiдношеннi до моменту його порушення, пiсля чого вступає в силу суб"єктивне право на захист даного суб"єктивного права, яке iснує у вiдносному правовiдношеннi. Iнколи висловлюється думка, про те, що оскiльки особистi немайновi права передбаченi Конституцiєю Украни, то вони мають конституцiйно-правову природу. Однак Конституцiя Украни закрiплює тiльки загальнi засади правового регулювання суспiльних вiдносин, а вже бiльш детальний розвиток вони вiднаходять у галузевому законодавствi, зокрема в цивiльному. Саме тому юридична природа особистих немайнових прав повинна визначатися з урахуванням того законодавства, яким безпосередньо регулюються та охороняються вiдповiднi суспiльнi вiдносини.
  
  53. Здiйснення особистих немайнових прав.
  Ст 272 ЦК. Пiд здiйсненням особистих немайнових прав слiд розумiти реалiзацiю можливостей, якi становлять змiст цього права. Так, особi може належати право, але вона не буде його здiйснювати. За загальним правилом факт нездiйснення права не є пiдставою для його при?пинення, крiм випадкiв, прямо передбачених законом. Так, наприклад, факт того, що особа вiдмовляється отримати iнформацiю про стан свого здоров'я сьогоднi, не припиняє можли?вiсть тако особи отримати цю iнформацiю в iнший день. За загальним правилом кожна фiзична особа здiйснює сво особистi немайновi права самостiйно. В той же час, якщо розглядати особистi немайновi права як суб'єктивнi цивiль?нi права, то можливiсть х здiйснення власними дiями повинна безумовно залежати вiд обсягу дiєздатностi фiзично особи. В iнтересах окремих категорiй фiзичних осiб х немайновi права здiйснюють батьки, усиновлювачi, опiкуни, пiклувальники, тобто особи, що вважаються законними представниками. Можливiсть застосування у цiй сферi вiдносин представництва визначається ха-рактером i змiстом конкретного немайнового права. В бiльшостi випадкiв представництво може використовуватися у вiдносинах з приводу реалiзацi прав, об'єкт яких можна вiд?окремити вiд людини. Так, неможливо передати повноваження з реалiзацi права на життя або на свободу iншiй особi. В той час як право на використання iменi можна реалiзувати через представника. Вважа?ючи, що особисте немайнове право є рiзновидом у цiлому суб'єктивних цивiльних прав, i здiйснення його повинно вiдбуватися на загальних засадах. У зв'язку з цим закрiплена в ст. 272 можливiсть фiзично особи вимагати вiд посадових i службових осiб вчинення вiдповiдних дiй, спрямованих на забезпечення здiйснення особистого немайно?вого права, вимагає наявностi вiдповiдного обов'язку зазначеного кола осiб.
  
  54. Обмеження та захист особистих немайнових прав.
  Обмеження. Ст. 274. Унiверсальний характер немайнових прав у бiльшостi свой свiдчить про те, що, як правило, обмеження цих прав не потребується. Однак при цьому в життi можливi ситуацi, коли з об'єктивних причин виникає потреба обмежити визначене право. Так, якщо особисте немайнове право встановлюється в Конституцi Украни, то i обмежено воно може бути виключ?но Конституцiєю Украни, а не ЦК чи iншими законами. Наприклад, окремi особистi немайновi права, що передбаченi Конституцiєю Украни - право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфно та iншо корес?понденцi тощо можуть обмежуватись в умовах воєнного або надзвичайного стану. При цьому, якщо осо?бисте немайнове право передбачене в Конституцi Украни i пiсля цього вiдтворене в ЦК чи iншому законi, то його обмеження все одно можливе тiльки у випадках, якщо це передба?чено в Конституцi Украни. Натомiсть, якщо особисте немайнове право встановлюється в ЦК чи в iнших законах, то обмежене воно може бути вiдповiдно тiльки ними. При цьому слiд розрiзняти загальнi межi реалi?зацi особистих немайнових прав i спецiальнi межi, якi харак?тернi лише окремим особистим немайновим правам, наприклад, право на iнформацiю про стан здоров'я фiзично особи може бути обмежене, коли iнформацiя про хворобу фiзично особи може погiршити стан  здоров'я або погiршити стан здоров'я  батькiв (усиновлювачiв), опiкунiв, пiклувальникiв, зашкодити процесовi лiкування. Ще одне питання стосується того, що оскiльки перелiк особистих немайнових прав не є невичерпним, то яким чином можна обмежити особистi немайновi права фiзичних осiб, якi не передбаченi анi в Конституцi Украни, анi в ЦК або iнших за?конах. У цьому випадку слiд застосовувати загальнi положення про обмеження цивiльних прав. Враховуючи, що iнших пiдстав для обмеження не закрiплено, можна дiйти висновку, що обмеження особистих немайнових прав шляхом укладення договору або вчинення яки?хось дiй є незаконним. Захист. Ст. 275. Фiзична особа має право на захист свого особистого немайнового права вiд про?типравних посягань iнших осiб. Право на захист особистих немайнових прав - це визначене правове регулювання на випадок оспорення, невизнання чи порушення особистого немайнового права. Змiстом права на захист особистих немайнових прав є такi повноваження: а) вимагати непорушення цих прав; б) вимагати припинення всiх дiянь, якими порушуються цi права; в) вимагати вiдновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку х порушення. ЦК надiляє особу можливiстю застосувати для захисту свого особистого немайнового права вiд протиправного посягання з боку iнших осiб: 1) загальнi способи захисту, перелiк та способи застосування яких встановленi главою З ЦК: суд, Президент Украни, органи державно влади, органи влади АРК або органи мiсцевого самоврядування; нотарiус. Цей перелiк не є вичерпним. 2) спецiальнi способи захисту, якi встановлюють конкретно для певно категорi прав в цiлому та для конкретного права зокрема. Вони по?дiляються також на двi пiдгрупи: а) тi, що можуть застосовуватися до бiльшостi особистих немайнових прав (вiдновлення порушеного особистого немайнового права). б) тi, що можуть застосовуватися тiльки до певного особистого немайнового права (виправ?лення iменi у випадку його порушення). При цьому особа має право застосувати як один з передбачених способiв захисту, так i сукупнiсть декiлькох способiв захисту, незалежно вiд того, чи вiдносяться вони до загаль?них, чи до спецiальних. Головне, щоб застосування цього способу (способiв) захисту вiд?повiдало змiсту особистого немайнового права, способу його порушення та наслiдкам, якi спричинило це порушення, а також забезпечувало ефективнiсть даного захисту. Як правило, вибiр способу захисту порушеного права залежить вiд волевиявлення постраждало особи. Захист порушеного немайнового права може вiдбуватися шляхом звернення до суду з вiдповiдною вимогою або в iншому порядку, наприклад, шляхом звернення в органи вну?трiшнiх справ, мiсцевого самоврядування тощо.За загальним правилом строки позовно давностi до вимог про захист особистих немайнових прав не застосовуються, окрiм випадкiв, що прямо передбаченi законом, напри?клад, до вимог про спростування iнформацi, яка поширена в засобах масово iнформацi.
  
  55. Способи захисту особистих немайнових прав.
  Цивiльний Кодекс Украни надiляє особу можливiстю застосувати для захисту свого особистого немайнового права вiд протиправного посягання з боку iнших осiб загальнi або спецiальнi способи захисту. 1) загальнi способи захисту, перелiк та способи застосування яких встановленi главою 3 ЦК: сюди вiдноситься захист - судом, Президентом Украни, органами державно влади, органами влади АРК або органами мiсцевого самоврядування; нотарiус. Цей перелiк не є вичерпним. 2) спецiальнi способи захисту, якi встановлюють конкретно для певно категорi прав у цiлому та для конкретного права зокрема. Спецiальнi способи подiляються на двi пiдгрупи: а) тi, що можуть застосовуватися до всiх особистих немайнових прав вiдновлення порушеного особистого немайнового права (ст. 276 ЦК), спростування недостовiрно iнформацi (ст. 277 ЦК) та заборона поширення iнформацi, якою порушуються особистi немайновi права (ст. 278 ЦК)]; б) тi, що можуть застосовуватися тiльки до певного особистого немайнового права. До дано категорi способiв захисту слiд вiдносити, наприклад, можливiсть вимагати виправлення iменi у випадку його порушення (ч. З ст. 294 ЦК). При цьому особа має право застосувати як один iз передбачених способiв захисту, так i сукупнiсть декiлькох способiв захисту, не залежно вiд того, чи належать вони до загальних, чи до спецiальних. Головне, щоб застосування цього способу (способiв) захисту вiдповiдало змiсту особистого немайнового права, способу його порушення та наслiдкiв, що х спричинило це порушення, а також забезпечувало ефективнiсть даного захисту.
  
  56. Правовi наслiдки порушення особистих немайнових прав.
  Фiзична особа має право на захист свого особистого немайнового права вiд протиправних посягань iнших осiб. Захист особистого немайнового права здiйснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Що стосується способiв захисту, то законодавець надає фiзичнiй особi можливiсть застосувати для захисту свого особистого немайнового права вiд протиправного посягання з боку iнших осiб: 1) загальнi способи захисту, перелiк та способи застосування яких встановленi главою 3 ЦК Украни; 2) спецiальнi способи захисту, якi встановлюють конкретно для певно категорi прав, в цiлому та для конкретного права зокрема.
  Спецiальнi способи захисту особистих немайнових прав не завжди в змозi ефективно, своєчасно та в повнiй мiрi вiдновити порушене право. I тому доволi часто порушення особистих немайнових прав тягне за собою також i завдання фiзичнiй особi майново та (або) морально шкоди. I тому, в цьому випадку фiзична особа, право яко порушене, може вимагати вiд порушника вiдшкодування завдано й майново та (або) морально шкоди. Згiдно iз ст. 280 ЦК Украни якщо фiзичнiй особi внаслiдок порушення  особистого немайнового права завдано майново та (або) морально шкоди, ця шкода пiдлягає вiдшкодуванню.Майнова та моральна шкода, що завдана фiзичнiй особi порушенням  особистих немайнових прав, вiдшкодовується вiдповiдно до статей 1166, 1167 ЦК з урахуванням спецiальних правил, встановлених законом Протиправна поведiнка порушника особистих немайнових прав може виражатись у формi дi або бездiяльностi. Проте в деяких випадках фахiвцi виокремлюють "три форми протиправно поведiнки, внаслiдок яко може бути завдана шкода: а) рiшення; б) дi; в) бездiяльнiсть". Рiзноманiтнiсть особистих немайнових прав та х змiсту обумовлює рiзноманiтнiсть актiв протиправно поведiнки х порушникiв. Сам по собi факт порушення особистого немайнового права ще не є свiдченням того, що суб'єкту цього права було завдано шкоду (збитки). Наприклад, порушення такого особистого немайнового права як права автора твору на iм'я, що виражається у формi перекручення iменi автора при опублiкуваннi твору, не тягне виникнення збиткiв. У зазначеному випадку автор може вимагати лише внесення вiдповiдних змiн. У випадку порушення особистого немайнового права фiзична особа може звернутися до суду з вимогою застосувати до порушника способи захисту, якi передбаченi чинним за?конодавством. На пiдставi цього звернення та за результатами проведеного розгляду спра?ви суд постановляє рiшення, згiдно з яким зобов'язує особу-порушника вчинити вiдповiднi дi для усунення порушення особистого немайнового права. Дане судове рiшення ухвалю?ється iменем Украни та є обов'язковим для виконання на всiй територi Украни.
  
  57. Особистi немайновi права, що забезпечують природне iснування фiзичних осiб.
  Особливiстю особистих немайнових прав, що забезпечують природне iснування фiзично особи, є те, що вони спрямованi на пiдтримання iснування фiзично особи як бiологiчно (психосоматично) iстоти. До особистих немайнових прав, що забезпечують природне iснування фiзично особи, належать: 1) право на життя - суть якого полягає в фiзичному, психiчному та соцiальному функцiонуваннi людського органiзму як єдиного цiлого. За загальним правилом, фiзичну особу не може бути свавiльно позбавлено права на життя. Але не може вважатися протиправним позбавлення особи життя у випадку необхiдно оборони. Право на життя як особисте немайнове право виникає в особи з моменту народження, а припиняється в момент смертi. 2) репродуктивнi права - основне повноваження, це продовжувати людський рiд природним шляхом. Однак, окрiм цього повноваження, репродуктивнi права означають: а) повноваження на стерилiзацiю, за власним бажанням, а для недiєздатних фiзичних осiб - за згодою опiкуна; б) повноваження на штучне переривання вагiтностi (аборт), яким надiленi лише жiнки, за умови, що вагiтнiсть не перевищує 12 тижнiв. в) повноваження на штучне заплiднення та перенесення зародку в органiзм жiнки має повнолiтня жiнка за медичними показаннями. 3) право на здоров'я - забезпечує володiння, користування, розпорядження цим благом, а також його правову охорону. 4) право на безпечне довкiлля - можливiсть особи вимагати безпечних, сприятливих умов проживання, працi, навчання, побуту тощо. Право на достовiрну iнформацiю про стан довкiлля. 5) право на свободу та особисту недоторканнiсть. Право на свободу - це юридично закрiплена можливiсть особи дiяти на власний розсуд, вiдповiдно до свох iнтересiв та мети. Право на особисту недоторканiсть - це передбачена законом заборона фiзичного, психiчного чи будь-якого iншого посягання на особу з боку iнших осiб. 6) право на сiм'ю, опiку та пiклування. Право на сiмю - право на створення сiм'; право на вибiр осiб, якi утворюватимуть сiм'ю (вiльний вибiр партнера); право на перебування в сiм', до якого належить передбачена законом можливiсть фiзичних осiб, незалежно вiд вiку, жити в сiм'; право на повагу до сiмейного життя - забороною втручання з боку iнших у сiмейне життя фiзично особи; право на пiдтримання зв'язкiв iз членами своє сiм'; заборона розлучення з сiм'єю, всупереч волi особи. Правом на опiку надiлено фiзичну особу, яка є малолiтньою та позбавлена батькiвського пiклування, або фiзичну особу, яку визнано недiєздатною. Правом на пiклування надiлено фiзичну особу, яка є неповнолiтньою та позбавлена батькiвського пiклування, або фiзичну особу, яку обмежено у дiєздатностi. Цi права передбачають повноваження: на встановлення опiки та пiклування; на вибiр опiкуна та пiклувальника; вимагати звiльнення опiкуна чи пiклувальника; на припинення опiки чи пiклування; вимагати оскарження дiй опiкуна чи пiклувальника.
  
  58. Особистi немайновi права, що забезпечують соцiальне буття фiзично особи.
  Цi особистi немайновi права мають на метi забезпечити фiзичнiй особi соцiальне буття, тобто гарантувати повноцiнну участь у соцiальному життi. До особистих немайнових прав фiзично особи, що забезпечують й соцiальне буття, належать: 1) право на iм'я - забезпечує особi можливiсть бути iндивiдуалiзованою в суспiльствi. За свом змiстом особисте iм'я складається з прiзвища, iменi та по батьковi. Особисте немайнове право на iм'я означає: а) можливiсть володiти, користуватись та розпоряджатися iменем; б) можливiсть вимагати звертатись до особи вiдповiдно до iменi; в) можливiсть використовувати псевдонiм; г) можливiсть вимагати зупинити незаконне використання свого iменi, пiд яким слiд розумiти заборону будь-якого порушення права на iм'я. 2) право на гiднiсть, честь i дiлову репутацiю; Право на гiднiсть - це особисте немайнове право фiзично особи на власну цiннiсть як особистостi, право на усвiдомлення цiє цiнностi та усвiдомлення значимостi себе як особи, що вiдiграє певну соцiальну роль у суспiльному життi. Право на честь - це особисте немайнове право фiзично особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцiнку  та  дiянь (поведiнки) з дотримання морально-етичних та правових норм, з боку суспiльства, певно соцiально групи та окремих громадян, а також право на формування цiє оцiнки та користування нею. Права на дiлову репутацiю - це право фiзично та юридично особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцiнку  як фахiвця та  дiянь (поведiнки) з боку суспiльства, певно соцiально групи та окремих громадян, а також право на формування цiє оцiнки та користування нею. 3) право на iндивiдуальнiсть - полягає в можливостi: а) володiти певною iндивiдуальнiстю; б) використовувати свою iндивiдуальнiсть; в) створювати та змiнювати свою Iндив. г) вимагати захисту у разi порушення права на iндив. 4) право на особисте життя - означає можливiсть мати особисте життя, визначати своє особисте життя, можливiсть ознайомлення iнших з обставинами свого особистого життя, можливiсть зберiгати в таємницi обставини свого особистого життя, можливiсть вимагати захисту права на особисте життя. 5) право на iнформацiю - Пiд поняттям "iнформацiя" чинне законодавство розумiє документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про подi та явища, що вiдбуваються у суспiльствi, державi та навколишньому природному середовищi. З огляду на це, право на iнформацiю - це передбачена законом можливiсть збирати, зберiгати, використовувати i поширювати iнформацiю. 6) право на свободу творчостi та вибiр роду занять Право на свободу творчостi - полягає в можливостi вiльно вибирати сфери, змiст та форми (способи, прийоми) творчостi. Досить важливою гарантiєю цього права є передбачена законодавцем заборона проводити цензуру процесу творчостi та результатiв творчо дiяльностi. Але якщо творчiсть суперечить закону чи моральним засадам суспiльства, то вона можа i має бути обмеженою. Право на вибiр роду занять - пiд яким слiд розумiти передбачену законом можливiсть вiльно на власний розсуд обирати та змiнювати рiд занять, виконувати певну роботу або обiймати певнi посади. Обмеження щодо реалiзацi цього права може бути передбачено окремим законом, наприклад, конкурсний вiдбiр на посади для державних службовцiв. Гарантiєю права на вибiр роду занять є заборона до примушування виконання роботи. Не вважається примусовою роботою вiйськова або альтернативна (невiйськова) служба, робота, яку особа виконує за вироком чи iншими рiшеннями суду, а також робота чи служба вiдповiдно до закону пiд час воєнного та надзвичайного стану. 7) право на мiсце проживання та недоторканнiсть життя. Право на мiсце проживання - можливiсть мати мiсце проживання, тобто передбачену законом можливiсть мати житло, можливiсть вiльного вибору та змiни мiсця проживання. Право на недоторканнiсть житла, пiд яким слiд розумiти можливiсть фiзично особи дозволити проникнути до житла лише за  згодою, або за вмотивованим рiшенням суду. 8) право на свободу пересування. - можливiсть фiзичних осiб (що досягли 14 рокiв) вiльно пересуватись територiєю Украни, вихати за  межi та безперешкодно повернутися до Украни, а також вiльно визначати мiсце свого перебування, обирати способи й засоби пересування. 9) право на свободу об'єднань та мирнi зiбрання. Право на свободу об'єднань, тобто можливiсть фiзичних осiб за власною iнiцiативою об'єднуватись у полiтичнi партi та громадськi органiзацi. Право на мирнi збори - передбачена законом можливiсть вiльно збиратися на мирнi збори, конференцi, засiдання, фестивалi тощо. Органiзатори таких мирних зiбрань мають сповiстити зазначенi органи про проведення цих заходiв заздалегiдь. Обмеження щодо реалiзацi права на мирнi зiбрання може бути встановлено судом вiдповiдно до закону з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав i свобод iнших людей.
  
  59. Право власностi та його характеристика.
  У системi речового права право власностi є одним iз основних iнститутiв. Пiд поняттям права власностi у загальному трактуваннi слiд розумiти право особи на рiч (майно), яке вона здiйснює вiдповiдно до закону за своєю волею, у свох iнтересах, незалежно вiд волi iнших осiб. Право власностi в суб'єктивному значеннi - це право особи володiти, користуватися, розпоряджатися рiччю. Цi зазначенi повноваження в свой сукупностi становлять "трiаду" повноважень власника. При цьому, законодавець гарантує непорушнiсть та неможливiсть безпiдставного позбавлення чи обмеження права власностi. Суб'єктами права власностi, крiм фiзичних осiб, юридичних осiб, суб'єктiв публiчного права, є також Укранський народ; усi суб'єкти права власностi є рiвними перед законом. Власнiсть характеризується наявнiстю тако влади особи над рiччю, яка ви?знана суспiльством i регламентована соцiальними нормами. Однак, право власностi має сво межi. Власник може володiти, користуватись та розпоряджатись рiччю (майном) на власний розсуд, додержуючись моральних засад суспiльства, не заподiюючи шкоду правам, свободам та гiдностi громадян, iнтересам суспiльства, не погiршуючи екологiчну ситуацiю та природнi якостi землi тощо. Слiд також зазначити, що окрiм повноважень на власника покладено й цiлу низку обов'язкiв, тобто власнiсть зобов'язує. Один iз перших обов'язкiв полягає в тому, що на власника лягає тягар з утримання речi. Другим аспектом цього питання є те, що ризик випадкового пошкодження (псування) речi також покладено на власника. На сьогоднi в Укранi iснують такi форми власностi: приватна, державна та комунальна. Цей подiл проведено залежно вiд суб'єктiв, якi здiйснюють повноваження власника. За приватно форми власностi власником майна є фiзична або юридична особа; за державно - держава Украна; за комунально - територiальнi громади. Однак такий подiл права власностi на форми вже не має такого iстотного значення, як це було за радянських часiв, де домiнувала державна власнiсть. На сьогоднi ж в Укранi проголошено принцип юридично рiвностi усiх форм власностi, i тому цей подiл практично втрачає свiй сенс. Окрiм форм права власностi виокремлюють i види права власностi, зокрема: а) право особисто та спiльно власностi; б) право довiрчо власностi, яке виникає внаслiдок закону або договору управлiння майном тощо. Виникнення права власностi можливе за наявностi певного юридичного факту (пiдстави виникнення). Розрiзняють первiснi та похiднi способи виникнення права власностi. За первiсних способiв набуття право власностi виникає вперше або не залежить вiд волi попереднiх власникiв. До первiсних способiв набуття права власностi належать: створення ново речi внаслiдок виробничо дiяльностi (виробництва), переробки (специфiкацi), володiння плодами i доходами, привласнення загальнодоступних дарiв природи, придбання права власностi на безхазяйну рiч та рухоме майно, вiд якого власник вiдмовився, бездогляднi тварини, знахiдка, скарб, набувальна давнiсть. За похiдних способiв набуття права власностi виникає у суб'єкта внаслiдок волевиявлення попереднього власника. До похiдних способiв належать перехiд права власностi за правочином.
  
  60. Змiст права власностi та його здiйснення.
  Змiст права власностi становлять належнi власниковi повноваження:  повноваження з володiння - це юридично закрiплена можливiсть фактичного господарського панування власника над рiччю (майном);  повноваження з користування - це юридично забезпечена можливiсть вилучення з речi (майна) корисних властивостей, шляхом  використання;  повноваження з розпорядження - це юридично забезпечена можливiсть визначити долю речi (майна) шляхом учинення юридичних актiв щодо речi. Розпорядження переважно здiйснюється шляхом передачi, вiдчуження чи вiдмови вiд речi (майна). Крiм того змiст права власностi включає такi елементи: 1) право на власну поведiнку (право на здiйснення права власностi на власний розсуд); 2) право вимагати "вiд усiх i кожного" не створювати перешкод у здiйсненнi права власностi (не порушувати його); 3) право звернутися до суду за захистом порушеного права власностi з речовим позовом (вiндикацiйним, негаторним тощо). Змiст права власностi у суб'єктивному значеннi складається з 3 "прав" власника: 1) права володiння рiччю; 2) права користування рiччю; 3) права розпорядження рiччю. На змiст права власностi не впливаютьмiсце проживання власника та мiсцезнаходження майна. Таке рiшення вiдповiдає передбаченiй ч. 6 ст. 4 ЦК вимозi до актiв цивiльного законодавства про дотримання принципу однаковостi регулювання цивiльних вiдносин на всiй територi Украни i означає, що де б не проживав власник i де б не знаходилося його майно, вiн володiє усiєю сукупнiстю прав володiння, користування та розпоряджання цим майном на однакових засадах, визначених Конституцiєю Украни та ЦК. Пiд здiйсненням права власностi необхiдно розумiти умови й порядок реалiзацi власником свох трiадних правомочностей володiння, користування та розпорядження щодо належного йому майна. Такi правомочностi власник може здiйснювати самостiйно або за допомогою iнших осiб (представникiв, управителiв тощо). Однак такi особи не набувають статусу суб'єктiв права власностi. Вони є суб'єктами здiйснення права власностi в iнтересах власника. Найвагомiше правило щодо здiйснення права власностi це положення про здiйснення власником трiадних правомочностей свом майном на власний розсуд. Тобто власник здiйснює х за власною волею i не зобов'язаний отримувати на це дозвiл iнших осiб. Дi власника не повиннi суперечити законам, а також моральним засадам суспiльства. Власник не може використовувати право власностi на шкоду правам, свободам та гiдностi громадян, iнтересам суспiльства, погiршувати екологiчну ситуацiю та природнi якостi землi. Усiм власникам забезпечуються рiвнi умови здiйснення свох прав, а забезпечувати такi умови повиннi держава та утворюванi нею державнi органи, а також органи мiсцевого самоврядування. Також власнiсть зобов"язує покладаючи на власника певнi обов"язки. Наприклад, власники земельних дiлянок зобов'язанi забезпечувати використання дiлянок за х цiльовим призначенням, пiдвищувати родючiсть ґрунтiв та зберiгати iншi кориснi властивостi землi тощо. Держава прийняла на себе обов'язок не втручатися у здiйснення власником права власностi. Однак вона не позбавлена права через вiдповiднi органи влади контролювати власникiв щодо виконання ними свох обов'язкiв, дотримання вимог закону та застосовувати до порушникiв передбаченi законодавством заходи впливу. Власник вiльний у здiйсненнi права власностi. Однак ця воля не безмежна. Його дiяльнiсть може бути обмежена чи припинена у випадках i в порядку, встановлених законом. Чимало обмежень встановлено щодо вiдчуження чи передачi в оренду об'єктiв державно та комунально власностi. У випадках i в порядку, встановлених законом, власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном iнших осiб. Особливостi здiйснення права власностi на нацiональнi, культурнi та iсторичнi цiнностi встановлюються законом.
  
  61. Змiст та характеристика права приватно власностi.
  Суб'єктами права приватно власностi мо?жуть бути як фiзичнi особи, так i юридичнi особи недержавно та некомунально форми власностi, незалежно вiд х органiзацiйно-правово форми. Фiзичнi та юридичнi особи можуть бути власниками будь-якого майна. Таким чином, у приватнiй власностi можуть бути об'єкти споживчого та виробничого призначення, як рухоме, так i нерухоме майно, результати iнтелектуально працi, окреме iндивiдуально визначене майно i майно, визначене родовими ознаками, як окремi речi, так i х сукупнiсть, а також цiлiснi майновi комплекси. Виняток складають лише тi види майна, якi вiдповiдно до закону не можуть перебувати у власностi громадян, громадських об'єднань, мiжнародних органiзацiй та юридичних осiб iнших держав на територi Украни - це бойова i спецiальна вiйськова технiка, ракетно-космiчнi комплекси, боєприпаси тощо. Деякi види майна (наприклад, зброя) можуть бути придбанi лише за наявностi дозволу вiдповiдних органiв У приватнiй власностi не можуть перебувати об"єкти публiчно власностi. Крiм того, законо?давством про приватизацiю встановлюється перелiк об'єктiв, що не пiдлягають привати?зацi у зв'язку з х загальнодержавним значенням. Не можуть перебувати у власностi громадян чи юридичних осiб об'єкти права виключно власностi народу Украни (наприклад, надра Землi). Що стосується склад, кiлькостi та вартостi майна, яке може бути у власностi фiзичних та юри?дичних осiб, то воно не є обмеженим. Законом може бути встановлено обмеження розмiру земельно дiлянки, яка може бути у приватнiй власностi фiзично та юридично особи. Однак зазначене положення має тлумачитися у сукупностi з правилами, встановленими iншими нормами ЦК. Так, має бути враховане, що при реалiзацi цивiльних прав, в тому числi i х набуттi, суб'єкти цивiльних прав повиннi дотримуватися вимог щодо меж хнього здiйснення, не зловживати своми правами тощо. Зокрема, склад майна, а вiдповiдно i його вартiсть та кiлькiсть, можуть бути обмеженими з метою недопущення неправомiрного об?меження конкуренцi, зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовiсно конкуренцi, забезпечення дотримання моральних засад суспiльства тощо.
  
  62. Змiст та характеристика права державно власностi.
  Державна власнiсть є особливою суспiльною формою привласнення матерiальних благ в iнтересах суспiльства. Вiдповiдно до ст.326 ЦК У у державнiй власностi є майно, у тому числi кошти, що належать державi Украна. Вiд iменi та в iнтересах держави право власностi здiйснюють вiдповiднi органи державно влади. На пiдставi ст.32 Закону Украни "Про власнiсть" суб"єктом права державно власностi є держава Украна в особi Верховно Ради Украни. Держава здiйснює сво повноваження власника через спецiальнi органи. Право державно власностi може бути визначене як влада (повноваження) держави управляти (володiти, використовувати, користуватися, розпоряджатися, тощо) майном, котре й належить. Коло об'єктiв права державно власностi не обмежене. Держава може бути власником будь-яких речей, в тому числi тих, що вилученi з цивiльного обiгу i обмеженi у обiгу. Отже, у державнiй власностi знаходиться майно, у тому числi грошовi кошти, яке належить дер?жавi Украна. Вилученими з цивiльного обiгу вважаються об'єкти, якi не можуть бути предметом правочинiв. Види об'єктiв цивiльних прав, перебування яких у цивiльному оборотi не допус?кається, мають бути прямо встановленi у законi. Взагалi з перелiку об'єктiв права державно власностi можна видiлити двi категорi майна, а саме: а) майно, яке взагалi не може бути у власностi iнших суб'єктiв права власностi (наприклад, обороннi об'єкти); б) майно, яке у принципi може бути у власностi iнших суб'єктiв, але в даному випадку за свом функцiональним призначенням покликане забезпечувати загальнодержавнi iнте?реси. Державною власнiстю має вважатися також майно, що забезпечує дiяльнiсть Президента Украни, Кабiнету Мiнiстрiв Украни, Верховно Ради Украни та утворюваних ними органiв. Майно, що є державною власнiстю i закрiплене за державною установою (органiзацiєю), яка перебуває на державному бюджетi, належить й на правi оперативного управлiння. Пiдстави виникнення права державно власностi - Виробнича дiяльнiсть трудових колективiв; Правочини у сферi внутрiшнього i зовнiшнього обiгу; Податки, збори, мито з фiзичних i юридичних осiб; Реквiзицiя - це примусове вилучення державою майна власника у державних або громадських iнтересах з виплатою йому вартостi майна; Конфiскацiя - це примусове безоплатне вилучення державою майна в особи як санкцiя за правопорушення; Сплата штрафних санкцiй у виглядi вiдповiдних грошових сум; Знахiдка; Визнання майна безхазяйним; Бездоглядна худоба; Скарб; Вилучення безгосподарно утримуваного майна, що є пам"яткою iсторi та культури. Вiд iменi та в iнтересах держави Украна право власностi здiйснюють вiдповiдно органи державно влади. До них, насамперед, належить глава держави - Президент Украни, який виступає вiд iменi держави в рiзних правовiдносинах, у тому числi здiйснює право державно власностi. Нарiвнi з Президентом право державно власностi здiйснює Верховна Рада Украни. Вона затверджує державний бюджет Украни i здiйснює контроль за його використанням, а також низку iнших повноважень. Державна власнiсть є основою економiки Украни.
  
  63. Змiст та характеристика права комунально власностi.
  Ст. 327. Право комунально власностi належить самостiйним суб'єктам - територiальним громадам. Право комунально власностi - це право територiально громади володiти, користува?тися, розпоряджатися тощо майном, що належить й, яке здiйснюється безпосередньо або через органи мiсцевого самоврядування. Ст. 327 ЦК розглядає комунальну власнiсть не як рiзновид державно, а як самостiйну форму власностi. Суб'єктом права комунально власностi є територiальнi громади сiл, селищ, мiст тощо. Згiдно зi ст. 140 Конституцi Украни i ст. 1 Закону "Про мiсцеве самоврядування" територi?альна громада - це жителi, об'єднанi постiйним мешканням в межах села, селища, мiста. У мiстах з районним подiлом громади районiв також дiють як суб'єкти права власностi. Об'єктами права комунально власностi є майно, у тому числi грошовi кошти, яке на?лежить територiальнiй громадi. Це може бути рiзноманiтне рухоме i нерухоме майно, при?бутки мiсцевих бюджетiв, земля, природнi ресурси, пiдприємства, установи, органiзацi i т.д. Хоча в ЦК не дається перелiк майна, що може бути об'єктом права комунально власностi, однак коло цих об'єктiв вужче, нiж коло об'єктiв права державно власностi. Зокрема, в комунальнiй власностi не може знаходитися майно, що є об'єктом винятково власностi держави (напри?клад, єдина енергосистема крани тощо). Територiальна громада може набувати право власностi на безхазяйну рiч, знахiдку, бездоглядну домашню тва?рину, а також на спадщину, яка визнана судом вiдумерлою тощо. Крiм того, пiдставою виникнення права ко?мунально власностi може бути передача майна територiаль?ним громадам безоплатно державою, iншими суб'єктами права власностi тощо. Сiльськi, селищнi, мiськi, районнi в мiстах (у разi хнього створення) ради мають право на переважне придбання в комунальну власнiсть примiщень, споруд, iнших об'єктiв, розташованих на вiдповiднiй те?риторi, якщо вони можуть бути використанi для забезпечення комунально-побутових та соцiально-культурних потреб територiальних громад. Здiйснюють право комунально власностi безпесередньо територiальна громада та утворенi нею органи мiсцевого самоврядування. Порядок створення та компе?тенцiя таких органiв щодо управлiння об'єктами права комунально власностi визначенi Законом Украни "Про мiсцеве самоврядування" та iншими законодавчими актами. Органи мiсцевого самоврядування вiд iменi та в iнтересах територiальних громад вiд?повiдно до закону здiйснюють правомочностi володiння, користування та розпорядження об'єктами права комунально власностi, можуть передавати об'єкти права комунально власностi у постiйне або тимчасове користування юридичним та фiзичним особам, здавати х в оренду, продавати i купувати, використовувати як заставу, вирiшувати питання хнього вiдчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фiнансування об'єк?тiв, що приватизуються та передаються у користування i оренду.
  
  64. Пiдстави набуття права власностi.
  Пiдставами виникнення права власностi є рiзноманiтнi обставини (юридичнi факти), з якими норми права пов'язують встановлення правовiдносин власностi. Право власностi набувається на пiдставах, що не забороненi законом. Розрiзняють первiснi та похiднi способи виникнення права власностi. За первiсних способiв набуття право власностi виникає вперше або не залежить вiд волi попереднiх власникiв. До первiсних способiв набуття права власностi належать: 1) створення ново речi внаслiдок виробничо дiяльностi (виробництва) - тут з"являється нова рiч, яка ранiше не iснувала, тому право власностi на не виникає з моменту  створення; 2) переробки (специфiкацi) - це використання однiє речi (матерiалу), в результатi чого створюється нова рiч. Особа, яка самочинно переробила чужу рiч, не набуває права власностi на нову рiч i зобов"язана вiдшкодувати власниковi матерiалу його вартiсть; 3) володiння плодами i доходами, привласнення загальнодоступних дарiв природи - Особа, яка зiбрала ягоди, лiкарськi рослини, зловила рибу або здобула iншу рiч у лiсi, водоймi, тощо є хнiм власником, якщо вона дiяла вiдповiдно до закону, мiсцевого звичаю, або загального дозволу власника земельно дiлянки; 4) придбання права власностi на безхазяйну рiч та рухоме майно, вiд якого власник вiдмовився, 5) бездогляднi тварини - Якщо протягом шести мiсяцiв з моменту заявлення про затримання робочо або велико рогато худоби i протягом двох мiсяцiв щодо iнших домашнiх тварин не буде виявлено хнього власника або вiн не заявить про своє право на них, право власностi на цi тварини переходить до особи, у яко вони були на утриманнi та в користуваннi (особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, мiлiцiя, орган мiсцевого самоврядування); 6) знахiдка, 7) скарб- Особа, яка виявила скарб, набуває право власностi на нього. У разi виявлення скарбу, що є пам"яткою iсторi та культури, право власностi на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання вiд держави винагороди у розмiрi до 20 % вiд його вартостi на момент виявлення; 8) набувальна давнiсть (Особа, яка добросовiсно заволодiла чужим майном i продовжує вiдкрито, безперервно володiти нерухомим майном протягом десяти рокiв або рухомим майном - протягом п"яти рокiв, набуває право власностi на це майно (набувальна давнiсть). Право власностi за набувальною давнiстю на нерухоме майно, транспортнi засоби, цiннi папери набувається за рiшенням суду). За похiдних способiв набуття права власностi виникає у суб'єкта внаслiдок волевиявлення попереднього власника. До похiдних способiв належать перехiд права власностi за правочином. Похiдними пiдставами набуття права власностi є: 1) договiр; 2) спадкування.
  
  65. Правова характеристика знахiдки як об"єкта права власностi.
  Знахiдка вiдноситься до первiсного способу набуття права власностi. Знахiдкою є рухома рiч, яка вибула з володiння власника чи особи, котра має iнше речове право на не, поза х волею. Правила щодо загублених речей мiстяться у ст. 337 ЦК i поширюються на всi рухомi речi незалежно вiд хньо вартостi. Особа, яка знайшла загублену рiч, зобов'язана негайно повiдомити про це особу, яка  загубила, або власника речi i повернути знайдену рiч цiй особi. Якщо рiч знайдено у примiщеннi або транспортному засобi, особа, яка  знайшла, зо?бов'язана передати рiч особi, яка представляє володiльця цього примiщення чи транспорт?ного засобу. Особа, якiй передана знахiдка, набуває прав та обов'язкiв особи, яка знайшла загублену рiч. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загублено речi, або мiсце  перебування невiдомi, особа, яка знайшла загублену рiч, зобов'язана заявити про знахiд?ку мiлiцi або органовi мiсцевого самоврядування.Особа, яка знайшла загублену рiч, має право зберiгати  у себе або здати на зберiгання мiлiцi, або органовi мiсцевого самоврядування, або передати знахiдку особi, яку вони вка?зали. Рiч, що швидко псується, або рiч, витрати на зберiгання яко є непропорцiйно великими порiвняно з  вартiстю, може бути продана особою, яка  знайшла, з одержанням письмо?вих доказiв, що пiдтверджують суму виторгу. Сума грошей, одержана вiд продажу знайде?но речi, пiдлягає поверненню особi, яка має право вимагати  повернення. Особа, яка знайшла загублену рiч, вiдповiдає за  втрату, знищення або пошкодження в межах  вартостi лише в разi свого умислу або грубо необережностi.
  
  66. Набувальна давнiсть та  характеристика.
  Набувальна давнiсть є новим для цивiльного законодавства Украни iнститутом. Iснування цього iнституту покликано впорядковувати цивiльнi вiдносини з приводу належ?ностi майна певним особам та засновується на тому фактi, що тривале невикористання майна його власником та вiдсутнiсть зацiкавленостi в нього вважати це майно свом, вiд?шукувати рiч означає вiдмову власника вiд свого майна. Особа, яка добросовiсно заволодiла чужим майном i продовжує вiдкрито, безперервно володiти нерухомим майном протягом десяти рокiв або рухомим майном - протягом п'яти рокiв, набуває право власностi на це майно (набувальна давнiсть), якщо iнше не встановле?но ЦК. За набувальною давнiстю у власнiсть можуть набути майно лише фiзичнi та юридичнi особи, однак не держава. Особи, що мають право на придбання права власностi на майно за набувальною давнiстю, мають бути незаконними добросовiсними володiльцями цього майна протягом встановленого законом строку. Володiлець є добросовiсним, якщо вiн не знав i не мiг знати про те, що ця рiч належить iншiй особi. Отже, умовами набуття права власностi за набувальною давнiстю є: добросовiсне заволодiння чужим майном; володiння чужим майном протягом певного строку: десять рокiв - для нерухомостi, п'ять рокiв - для рухомостi. Особа, яка заявляє про давнiсть володiння, може приєднати до часу свого володiння увесь час, протягом якого цим майном володiла особа, чим правонаступником вона є; вiдкритiсть володiння чужим майном; безперервнiсть володiння чужим майном. При цьому втрата не з своє волi майна його володiльцем не перериває набувально давностi у разi повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Законом можуть встановлюватися спецiальнi випадки набуття права власностi за набу?вальною давнiстю. Право власностi за набувальною давнiстю на рухомi речi виникає автоматично. На нерухоме майно, транспортнi засоби, цiннi папери право власностi набувається за рiшен?ням суду. Право власностi на нерухоме майно, набуте за набувальною давнiстю, виникає з моменту державно реєстрацi.
  
  67. Пiдстави припинення права власностi та вiдмова вiд не.
  ст. 41 Конституцi Украни закрiплює принцип непорушностi права приватно власностi, вiдповiдно до якого нiхто не може бути протиправно позбавлений права власностi. Пiдставами припинення права власностi є юридичнi факти (певнi обставини), з якими закон пов'язує припинення права власностi. А точнiше право власностi припиняється у разi (ст.346 ЦК У): вiдчуження власником свого майна;вiдмови власника вiд права власностi; припинення права власностi на майно, яке за законом не може належати цiй особi; знищення майна; викупу пам"яток iсторi та культури; викупу земельно дiлянки у зв"язку з суспiльною необхiднiстю; викупу нерухомого майна у зв"язку з викупом з метою суспiльно необхiдностi земельно дiлянки, на якiй воно розмiщене; звернення стягнення на майно за зобов"язаннями власника; реквiзицi; конфiскацi. Перелiк не є вичерпним, оскiльки законом можуть встановлюватися й iншi пiдстави припинення пра?ва власностi. Пiдстави припинення права власностi можуть бути як за волею власника, так i незалеж?но вiд його волi. При цьому пiдстави припинення права власностi, якi наступають незалеж?но вiд волi власника, можуть бути двох рiзновидiв: 1) припинення права власностi з об'єк?тивних причин (наприклад, загибель речi); 2) якi наступають незалежно вiд волi власника та вiдбуваються внаслiдок волевиявлення iнших суб'єктiв права (примусовий викуп майна, звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника, реквiзицiя, конфiскацiя тощо). Також можна сказати, що всi пiдстави при?пинення права власностi в залежностi вiд характеру х припинення можна подiлити на: 1) добровiльне припинення права власностi, що вiдбувається за волею власника шля?хом передачi майна iншим суб'єктам на пiдставi цивiльних правочинiв. 2) примусове позбавлення права власностi поза волею власника, але на пiдставах i порядку, встановленому законом. Особа може вiдмовитися вiд права власностi двома способами: 1) заявити про свою вiд?мову вiд права власностi шляхом доведення до вiдома державних органiв та iнших осiб, проте цей спосiб чинним законодавством чiтко не визначений; 2) вчинити будь-якi дi, що свiдчать про вiдмову вiд права власностi. У разi вiдмови вiд права власностi на майно, що пiдлягає державнiй реєстра?цi, право власностi на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника вiдпо?вiдного запису до державного реєстру. Зазначена норма носить iмперативний характер i не може бути змiнена за бажанням власника. Здiй?снення вiдмови вiд права власностi не повинно створювати загрозу правам та iнтересам осiб, iнших учасникiв цивiльних вiдносин, держави, а також створювати небезпеку для екологiчно ситуацi у суспiльствi. Слiд зазначити, що встановлений ст. 347 ЦК порядок вiдмови вiд права власностi на майно стосується лише фiзичних та юридичних осiб, оскiльки держава, територiальнi гро?мади як суб'єкти права власностi не можуть вiдмовлятися вiд належного м майна. Ст. 347 не передбачає наслiдкiв вiдмови вiд права власностi на рiч у влас?ника цiє речi. Iснує лише можливiсть, що власник вiдмовиться вiд речi, але через певний час змiнить сво намiри, реалiзувати якi можна лише у разi, якщо за цей час у iншо особи не виникло право власностi на цю рiч.
  
  68. Припинення права власностi в наслiдок знищення майна, його викупу, реквiзицi чи конфiскацi.
  Знищення майна може бути результатом дiй власника або iнших осiб. Наслiдком знищення майна є припинення права власностi в особи без виникнення його в будь-яких iнших осiб. За правилом ст. 323 ЦК ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо iнше не встановлено договором або законом. У зв'язку з цим всi негативнi наслiдки такого випадкового знищення (пошкодження) несе власник речi, а iншi особи не вiдповiдають за результати настання таких подiй. Якщо ж рiч знищено з вини iнших осiб або за таких обставин, коли певна особа вiдповiдає за шкоду без вини у випадках, передбачених законом (зокрема, у випадку вiдповiдальностi володiльця джерела пiдвищено небезпеки тощо), останнi несуть вiдповiдальнiсть за за?вдану майнову шкоду. Якщо власник бажає знищити майно, права на яке пiдлягають державнiй реєстрацi, то вiн зобов'язаний подати заяву про внесення змiн до державного реєстру, i тiльки пiсля цього припиняється його право на певне майно. Викуп земельно дiлянки. Вiдповiдно до зем.кодекс. примусове вiдчуження такого об'єкта права власностi, як земельна дiлянка, за умови попереднього вiдшкодування  вартостi називається викупом земельних дiлянок для суспiльних потреб. Зем.кодекс мiстить перелiк суспiльних потреб: дiлянки пiд будiвлi, споруди органiв державно виконавчо влади та органiв мiсцевого самоврядування, оборони органiв державно виконавчо влади та органiв мiсцевого самоврядування, оборони та нацiонально безпеки; пiд будiвництво та обслуговування лiнiйних об'єктiв транспортно i енергетично iнфраструктури та iншi. Викуп може бути здiйснений добровiльно (у разi наявностi згоди власника дiлянки) або примусово (за рiшенням суду з iнiцiативи органiв державно влади, органiв влади Автоном?но Республiки Крим та органiв мiсцевого самоврядування вiдповiдно до х повноважень). У випадках примусового викупу земельно дiлянки орган, який ухвалив рiшення про викуп, зобов'язаний письмово повiдомити  власника про викуп, який передбачається здiйснити, не пiзнiше нiж за один рiк до викупу. Положення коментовано статтi щодо стро?ку має iмперативний характер, у зв'язку з чим зазначений строк не може бути скороченим державним органом. Плата, яку власник отримує за викуп його земельно дiлянки, називається "викупна цiна" та визначається за домовленiстю сторiн. За взаємною домовленiстю мiж органом, який прийняв рiшення про викуп, i власником останньому може бути надана iнша земельна дi?лянка, вартiсть яко враховується при визначеннi розмiру викупно цiни. ЗК передбачає право власника вимагати повернення викуплено дi?лянки пiсля припинення обставин, у зв'язку з якими проведено примусове вiдчуження зе?мельно дiлянки. У разi неможливостi повернення примусово вiдчужено земельно дiлян?ки, власнику за його бажанням надається iнша земельна дiлянка. Право власностi на житловий будинок, iншi будiвлi, споруди, насадження у зв'яз?ку з викупом земельно дiлянки, на якiй вони розмiщенi, може бути припинене за рiшенням суду шляхом х викупу i з обов'язковим попереднiм вiдшкодуванням збиткiв у повному обсязi. Вирiшення питання про майбутню долю майна, що знаходиться на зем.дiлянцi що викуповується залежить вiд того, чи є власник земельно дiлянки, що вилучається, власником цього майна. Позивачем у справах про викуп житлового будинку та iнших будiвель, споруд, насаджень є органи, якi прийняли рiшення про викуп земельно дiлянки - органи державно влади, органи влади Автономно Республiки Крим, органи мiсцевого самоврядування. Заявленi позовнi вимоги пiдлягають задоволенню судом, якщо буде доведено, що ви?користання земельно дiлянки є неможливим без припинення права власностi на майно, що на нiй розташоване. Суд може постановити рiшення про знесення житлового будинку, iнших будiвель, споруд, насаджень, якi розмiщенi на земельнiй дiлянцi, що пiдлягає викупу, або про перенесення х, за бажанням власника, на iншу земельну дiлянку та х вiдбудову, якщо це можливо. В свою чергу власник земельно дiлянки має право вимагати надання йому iншо земельно дiлянки, яка вiдповiдає критерiям рiвноцiнностi за якiстю та розташована в межах даного населеного пункту. Розмiр земельно дiлянки, яку вимагає надати власник, не повинен бути меншим за розмiр дiлянки, що вилучається, та не повинен перевищувати максимальних розмiрiв земельно дiлянки дано категорi, визначено земельним законодавством. Забезпечення житлом має бути здiйснено до знесення житлового будинку. У разi незгоди зазначених осiб з якiстю, розмiрами, мiсцем розташування наданого житла спiр вирiшується в судовому порядку. Знесення будинку можливе лише пiсля вирi?шення всiх спiрних питань i переселення особи та членiв  сiм' у надане житло. Реквiзицiя. У разi стихiйного лиха, аварi, епiдемi, епiзоотi та за iнших надзвичайних об?ставин, з метою суспiльно необхiдностi майно може бути примусово вiдчужене у влас?ника на пiдставi та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього i повно?го вiдшкодування його вартостi (реквiзицiя). Реквiзоване майно переходить у власнiсть держави або знищується. Оцiнка, за якою попередньому власниковi була вiдшкодована вартiсть реквiзо?ваного майна, може бути оскаржена до суду. У разi реквiзицi майна його попереднiй власник може вимагати взамiн надання йому iншого майна, якщо це можливо. Якщо пiсля припинення надзвичайно обставини реквiзоване майно збереглося, особа, якiй воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо. У разi повернення майна особi у не поновлюється право власностi на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або рiч, яка була нею одержа?на у зв'язку з реквiзицiєю, з вирахуванням розумно плати за використання цього майна. Реквiзицiя застосовується не як санкцiя за неправомiрнi дi власника, а як необхiдний захiд для рятування iнтересiв iнших осiб, усу-нення загально небезпеки тощо. Мета реквiзицi полягає у забезпеченнi безпеки громадян та суспiльства, врятуваннi майна, для реалiзацi чого, наприклад, можливе знищення тварин для недопущення поши?рення епiдемi або епiзоотi тощо. Конфiскацiя майна як вид додаткового покарання є безоплатним вилученням у власнiсть держави частини або всього майна, що належить особi на правi приватно влас?ностi. Отже, конфiскацiя, на вiдмiну вiд реквiзицi, має безоплатний характер, тобто влас?нику пiсля примусового припинення права власностi не вiдшкодовується вартiсть майна. Як кримiнальне покарання конфiскацiя застосовується судом за тяжкi та особливо тяж?кi злочини, скоєнi з корисливих мотивiв, i може бути призначена судом тiльки у випадках. передбачених КК Украни. Конфiскацiя може бути здiйснена тiльки за рiшенням суду. Обсяг та порядок конфiскацi майна встановлюються законом. Незаконна конфiскацiя може бути оскаржена в порядку, встановленому для оскарження судових вирокiв та рiшень. Майно, яке було незаконно конфiсковане, повертається особi в натурi, а у разi неможливостi повернення вiдшкодовується його вартiсть.
  
  69. Поняття та види права спiльно власностi.
  Пiд правом спiльно власностi слiд розумiти право власностi двох або декiлькох осiб на той самий об'єкт (ч. 1 ст. 355 ЦК). У суб´єктивному розумiннi право спiльно власностi є правом кiлькох осiб сумiсно володiти, користуватися i розпоряджатися конкретно визначеним майном. Учасники спiльно власностi iменуються спiввласниками. Об'єктом права спiльно власностi, як i будь-якого права власностi, може бути iндивiдуально визначена рiч чи сукупнiсть речей. Вони можуть бути подiльними чи неподiльними. Однак як об'єкт права спiльно власностi вони складають єдине цiле. Таким чином, для права спiльно власностi характерною є множиннiсть суб'єктiв i єднiсть об'єкта. Пiдстави виникнення права спiльно власностi - спiльне створення 2-ма чи бiльше фiзичними особами спiльно речi або  переробка; одержання плодiв вiд спiльно речi або доходiв вiд спiльного майна; спiльне присвоєння декiлькома особами загальнодоступних дарiв (ягоди,гриби..); придбання за договором купiвлi-продажу, мiни, дарування, довiчного утримання неподiльно речi; шлюбний договiр; спадкування за законом або заповiтом. Ч.2 ст.355 ЦК Укр розрiзняє два види спiльно власностi: спiльну власнiсть двох або бiльше спiввласникiв з визначенням часток (або %) кожного з них у правi власностi - спiльна часткова власнiсть i спiльна сумiсна власнiсть - власнiсть двох або бiльше спiввласникiв без визначення часток у правi власностi.
  
  70. Право спiльно частково власностi (загальна характеристика).
  Право спiльно частково власностi - це право двох або бiльше осiб разом за спiльною згодою володiти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить м на правi власностi, з видiленням долi кожного з них (частки або %). У спiльнiй частковiй власностi кожному  учаснику належить право на визначену частку (1/2, 2/3, 3/5 тощо). Визначаючи частки у правi спiльно частково власностi, слiд вважати, що вони є рiвними, якщо iнше не визначено за домовленiстю спiввласникiв або законом. Слiд також враховувати i внесок кожного iз спiввласникiв у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Суб´єктами спiльно частково власностi можуть бути всi вi?домi цивiльному праву суб´єкти майнових правовiдносин: гро?мадяни, юридичнi особи, держава, Автономна Республiка Крим, територiальна громада. Володiння, користуван?ня i розпорядження майном при спiльнiй частковiй власностi на нього, здiйснюється за згодою всiх його спiввласникiв, а за вiд?сутностi згоди - спiр вирiшується судом. Кожний учасник спiльно власностi вiдповiдно до своє частки має право на доходи вiд спiльного майна, а також несе вiдповi?дальнiсть перед третiми особами за зобов´язаннями, пов´язаними iз спiльним майном, i зобов´язаний брати участь у сплатi подат?кiв i платежiв, а також у витратах на утримання i зберiгання спiльного майна. Але це не означає, що спiввласники не можуть передбачити й iнший порядок розподiлу вказаних обов´язкiв. Учаснику спiльно частково власностi надається право на оплатне чи безоплатне вiдчуження iншим особам своє частки у спiльному майнi (шляхом укладення договорiв купiвлi-про-дажу, дарування, мiни). Пiсля смертi спiввласника його частка може переходити до спадкоємцiв як за законом, так i за заповiтом. Набувачами тако частки можуть бути iншi спiввласники або стороннi особи. У законi встановленi також i га?рантi захисту прав спiввласникiв, якi не заiнтересованi у вiд?чуженнi частки у спiльнiй власностi стороннiм особам. Однiєю iз таких гарантiй є переважне право купiвлi частки в спiльнiй власностi.У разi продажу одним iз спiв?власникiв своє частки в спiльнiй власностi стороннiй особi, ре?шта учасникiв спiльно частково власностi має переважне перед iншими особами право купiвлi частки, що продається, за цiною, оголошеною на продажу, i на iнших рiвних умовах, крiм випад?ку продажу з прилюдних торгiв. Переважне право купiвлi має мiсце тодi, коли спiввласник за своєю волею вирiшив продати свою частку в правi спiльно влас?ностi. Але у випадках продажу частки спiввласника не за його волею це право не дiє. Переважне право купiвлi не застосовується при вiдчуженнi частки шляхом укладання договорiв дарування, довiчного ут?римання, мiни.
  
  71. Право спiльно сумiсно власностi (загальна характеристика).
  Право спiльно сумiсно власностi є правом двох або бiльше осiб разом за спiльною згодою володiти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить м на правi власностi, частки якого попередньо не визначено. Право спiльно сумiсно власностi виникає лише у разi, якщо це прямо передбачено в законi. На сьогоднi законодавець вiдзначає двi пiдстави виникнення права спiльно сумiсно власностi: 1) набуття майна подружжям за час шлюбу; 2) набуття майна в результатi спiльно працi та за спiльнi гро?шовi кошти членiв сiм´, якщо iнше не встановлене договором, укладеним в письмовiй формi. Крiм того, ст. 74 Сiмейного кодексу Украни встановлює пра?вило, за яким майно, набуте за час спiльного проживання однiєю сiм´єю жiнки та чоловiка, якi не перебувають у шлюбi, належить м на правi спiльно сумiсно власностi, якщо iнше не встановле-не письмовим договором мiж ними. Спiввласники майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, володiють i користуються ним спiльно, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними. Розпоряджання майном, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, здiйснюється за згодою всiх спiввласникiв. Видiлення майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, здiйснюється за бажанням спiввласника. У разi видiлення частки iз майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, вважається, що частки кожного iз спiввласникiв у правi спiльно сумiсно власностi є рiвними, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними, законом або рiшенням суду. У разi подiлу майна, що є у спiльнiй сумiснiй власностi, вважається, що частки спiввласникiв у правi спiльно сумiсно власностi є рiвними, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними або законом. Окрiм цього, за рiшенням суду частку спiввласника може бути збiльшено або зменшено з урахуванням обставин, якi мають iстотне значення. Наприклад, суд може вiдiйти вiд рiвностi часток при подiлi майна подружжя та визнати за одним iз подружжя право на бiльшу частку в спiльному майнi з урахуванням iнтересiв неповнолiтнiх осiб, що залишаються на його утриманнi (ст. 70 СiмКод). У разi подiлу майна мiж спiввласниками право спiльно сумiсно власностi на нього припиняється.
  
  72. Розпорядження та припинення права спiльно частково власностi.
  Право спiльно частково власностi - право двох або бiльше осiб разом за спiльною згодою володiти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить м на правi власностi, з видiленням долi кожного з них. Специфiка спiльно частково власностi полягає в тому, що, незважаючи на нерiвнiсть часток учасникiв, вони мають рiвнi права по володiнню, користуванню та розпорядженню загальним майном. Вiдповiдно до ст. 361 ЦК - Спiввласник має право самостiйно розпорядитися своєю часткою у правi спiльно частково власностi. Право спiльно частково власностi здiйснюється спiввласниками за хньою згодою. Проте згода спiввласникiв є необхiдною лише для здiйснення права володiння та користування спiльним майном. Розпоряджатися своє часткою кожен учасник може самостiйно, однак з урахуванням прав iнших спiввласникiв на переважну купiвлю частки, що вiдчужується за договором купiвлi-продажу (ст.. 362 ЦК - за якою: у разi продажу частки у правi спiльно частково власностi спiввласник має переважне право перед iншими особами на  купiвлю за цiною, оголошеною для продажу, та на iнших рiвних умовах, крiм випадку продажу з публiчних торгiв. Продавець частки у правi спiльно частково власностi зобов'язаний письмово повiдомити iнших спiввласникiв про намiр продати свою частку, вказавши цiну та iншi умови, на яких вiн  продає. Якщо iншi спiввласники вiдмовилися вiд здiйснення переважного права купiвлi чи не здiйснять цього права щодо нерухомого майна протягом 1 мiсяця, а щодо рухомого майна - протягом 10 днiв вiд дня отримання ними повiдомлення, продавець має право продати свою частку iншiй особi. Якщо бажання придбати частку у правi спiльно частково власностi виявили кiлька спiввласникiв, продавець має право вибору покупця.). Здiйснення учасником права розпорядження своєю часткою у правi спiльно частково власностi не припиняє спiльну власнiсть i не тягне за собою жодних змiн у правовому статусi нового учасника у порiвняннi з колишнiм, адже предметом розпорядження виступає не конкретне, чiтко визначене майно, а частка у правi спiльно частково власностi, що поширюється на усе майно. Припинення права спiльн.частков.власностi - Подiл майна мiж спiввласниками є однiєю з пiдстав для припинення права спiльно частково власностi. При подiлi майно, що перебуває у спiльнiй частковiй власностi, подiляється мiж усiма спiввласниками, i правовiдносини спiльно частково власностi припиняються. Вiд подiлу варто вiдрiзняти видiлення частки iз майна що є у спiльнiй частковiй власностi. При видiлi частки правовiдносини спiльно частково власностi зберiгаються!!! Вони припиняються тiльки для особи, частка яко видiляється. Припинення права спiльно частково власностi можливо й в iнших випадках здiйснення правомочностi розпорядження одним з спiввласникiв чи декiлькома з них часткою в правi власностi на загальне майно, що належить м. Так припинення права спiльно частково власностi може бути: 1) при вiдчуженнi частки одним iз двох спiввласникiв iншому; 2) при вiдчуженнi часток усiма спiввласниками одному з них; 3) при переходi до одного з двох спiввласникiв частки iншого в спадщину; 4) при реалiзацi майна, що перебуває в спiльнiй частковiй власностi. При цьому отримана грошова сума розподiляється мiж спiввласниками пропорцiйно розмiру належно м частки у правi спiльно частково власностi. У перерахованих випадках має мiсце одна зi спiльних пiдстав припинення права власностi - вiдчуження власником свого майна iншим особам (ст. 346 ЦК) з урахуванням особливостi права спiльно власностi, для яко характерною є множиннiсть суб'єктiв. Крiм того право однiє особи на частку у спiльному майнi може бути припинене за рiшенням суду на пiдставi позову iнших спiввласникiв, якщо: 1) частка є незначною i не може бути видiлена в натурi; 2) рiч є неподiльною; 3) спiльне володiння i користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть iстотно шкоди iнтересам спiввласника та членам його сiм'.
  
  73. Право власностi на землю (загальна характеристика).
  Земля є основним нацiональним багатством, що перебуває пiд особливою охороною держави. Право власностi на землю гарантується Конституцiєю Украни. Право власностi на землю (земельну дiлянку) набувається i здiйснюється вiдповiдно до закону. Гарантоване у ст. 14 Конституцi Украни право власностi на землю може набуватися i реалiзуватися громадянами, юридичними особами i державою виключно вiдповiдно до закону. Об'єктом права власностi громадян, юридичних осiб i держави виступає не земля взагалi як об'єкт права власностi Укранського народу, а конкретна земельна дiлянка з  фiзичними i юридичними властивостями. Суб'єктами права власностi на землю (земельну дiлянку) є фiзичнi особи (якi є громадянами Украни), юридичнi особи, держава, територiальнi громади. Громадяни Украни можуть бути суб'єктами права власностi на земельну дiлянку за наявностi у них повно цивiльно право-дiєздатностi Громадяни Украни набувають права власностi на земельнi дiлянки на пiдставi:  придбання за договором купiвлi-продажу, дарування, мiни, iнших правочинiв;  безоплатно передачi з земель державно i комунально власностi;  приватизацi земельних дiлянок, якi надавались ранiше м у користування;  прийняття спадщини;  видiлення в натурi (на мiсцевостi) належно частки (паю). За iноземними фiзичними особами, а також особами без громадянства та iноземними юридичними особами право власностi на землю визнається лише у випадках, передбачених законом.
  Додержання принципу цiльового призначення у використаннi земельно дiлянки є одним з основних обов'язкiв  власникiв. У випадках, коли встановлене цiльове призначення земельно дiлянки не дає можливостi використовувати земельну дiлянку для iнших потреб, власник тако дiлянки має право у встановленому порядку змiнити мету використання землi. Вiдповiдно до ЦКУ власник земельно дiлянки має право використовувати  на власний розсуд, знову ж таки вiдповiдно до цiльового призначення, без будь-яких обмежень закладати на нiй сади, виноградники, пасiки. Вiн має право вiльно користуватися загальнопоширеними корисними копалинами, торфом, лiсовими угiддями, водними об'єктами, прiсними пiдземними водами, а також споруджувати межовi знаки, огорожi (але за погодженням iз власниками сусiдньо земельно дiлянки). Але це використання має вiдбуватись так, щоб не погiршувати екологiчно ситуацi, щоб не порушувати конституцiйних прав i свобод громадян та юридичних осiб. Власник земельно дiлянки набуває права власностi на зведенi ним будiвлi, споруди та iнше нерухоме майно, яке мiцно з'єднано або iз землею безпосередньо, або з iншими будiвлями та спорудами, якщо останнi не становлять частини iншого нерухомого майна. Необхiдно пiдкреслити, що право власника на забудову здiйснюється ним за умови додержання архiтектурних, будiвельних, санiтарних, екологiчних та iнших норм i правил, а також за умови використання земельно дiлянки за  цiльовим призначенням. Особа, яка здiйснила або здiйснює самочинне будiвництво нерухомого майна, не набуває права власностi на нього. Однак на вимогу власника (користувача) земельно дiлянки суд може визнати за ним право власностi на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на нiй, якщо це не порушує права iнших осiб. При вiдчуженнi будiвлi або споруди разом з ними переходить i право власностi на земельну дiлянку, на якiй вони знаходяться i яка належить власниковi, без змiни  цiльового призначення та у розмiрах, визначених договором.
  
  74. Право власностi на житло (загальна характеристика).
  Право власностi - це право особи на рiч (майно), яке вона здiйснює вiдповiдно до закону за своєю волею, незалежно вiд волi iнших осiб. Житлом фiзично особи є житловий будинок, квартира, iнше примiщення, призначенi та придатнi для постiйного проживання в них. Не вважаються житлом окремi виробничi примiщення, вагончики, пiдвали, сара, гаражi, пересувнi контейнери тощо. Право власностi на житло може виникнути: 1) у результатi угоди (як одностороннiй, так дво-i багатостороннiй); 2) у результатi настання юридично значущих подiй i наступних правомiрних дiй особи (спадкування за заповiтом i законом) ; 3) в результатi правомiрних дiй особи (будiвля житла); 4) в результатi приватизацi житла. Змiст права власностi на житло складають три правомочностi: право володiння, користування i розпорядження. На можливiсть законного здiйснення цих правомочностей як раз безпосередньо i впливає момент виникнення права власностi. Використання житла є цiльовим. Тому власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членiв своє сiм', iнших осiб i не має права використовувати його для промислового виробництва. Надання примiщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється. Власник має забезпечувати його схороннiсть, утримувати у належному санiтарному та технiчному станi, утримуватись вiд руйнування або псування, пiдвищувати благоустрiй житла Власник має право вселити в займане ним жиле примiщення свою дружину/ чоловiка, дiтей, батькiв, а також iнших осiб (братiв, сестер iнших родичiв). Особи, якi вселилися в жиле примiщення як члени сiм' власника, набувають рiвного з iншими членами сiм' права проживання у квартирi (будинку). Власник квартири може на свiй розсуд здiйснювати ремонт i змiни у квартирi, наданiй йому для використання як єдиного цiлого за умови, що цi змiни не призведуть до порушень прав власникiв iнших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санiтарно-технiчних вимог i правил експлуатацi будинку. Захист права власностi може здiйснюватись: судом, органами державно влади (прокуратура, президент, омбудсмен, СБУ, МВС, ВРУ, Кабмiн). Житло може перебувати у власностi громадян Украни, iноземних громадян та осiб без громадянства. Крiм цього, житло може перебувати також в державнiй власностi чи комунальнiй власностi. Юридичнi особи також можуть мати житло на правi власностi, чи воно може бути закрiплене за ними на правi господарського вiдання чи оперативного управлiння. Не зважаючи на те, що житло може належати рiзним суб"єктам права власностi, проте усi вони можуть використовувати його не на свiй розсуд, а тiльки для проживання в ньому фiзичних осiб. На цьому наголошує ст. 6 ЖК УРСР, а також ст. 379 ЦК Украни.
  
  75. Загальна характеристика речових прав на чуже майно.
  Важливим речовим правом є право на чужi речi. У цьому випадку право власностi належить однiй особi, в той час як iнша особа має на те саме майно таке ж (безпосереднє) речове право, тiльки вужче за змiстом.
  Отже, права на чужi речi - це самостiйнi (але похiднi вiд права власностi) речовi права, якi надають особi, котра х має, можливiсть безпосереднього користування певним майном для певно мети та у встановлених межах. Цивiльне законодавство зазначає, що до речових прав на чуже майно належать:  право володiння;  право користування (сервiтут);  право користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб (емфiтевзис);  право забудови земельно дiлянки (суперфiцiй). Однак законом може бути встановлено iншi речовi права на чуже майно - право господарського вiдання, право оперативного управлiння, право оперативного використання, право застави, право притримання тощо. Змiст речових прав на чуже майно визначається виключно законом (Цивiльним кодексом). Право володiння як речове право виникає на пiдставi договору з власником або особою, якiй майно було передано власником, а також на iнших пiдставах, встановлених законом. Тому володiльцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Зазначене майно може належати одночасно двом або бiльше особам. Для прав на чужi речi характернi такi ознаки: 1) похiдний вiд права власностi характер; 2) абсолютний характер таких прав; 3) слiдування "права за речами" (тобто, право на чужу рiч пов'язане з певною рiччю i без не не iснує. Змiна власника не є пiдставою для припинення сумiжних речових прав); 4) надання суб'єкту сумiжного речового права переваги щодо суб'єктiв зобов'язального права у реалiзацi права користування майном; 5) абсолютний захист прав на чужi речi. Права та iнтереси особи, яка має речове право на чуже майно, захищаються в тому ж порядку (в тому числi й вiд власника майна), що й права власника цiє речi. Права на чужi речi iз деякими застереженнями можна роздiлити на 2 групи: 1) права користування чужими речами. Це, в основному, сервiтути, якi можуть бути особистими (персональними) i майновими (предiальними). 2) права розпорядження чужими речами. До них належить застава, зокрема, iпотека. Суть цього права в тому, що кредитор у випадку i невиконання зобов'язання має право реалiзацi заставленого майна (чужо речi) для задоволення свох майнових iнтересiв. Вiдповiдно до ст. 397 ЦК Украни право володiння чужим майном - це речове право особи, яка фактично тримає у себе майно, що належить на правi власностi iншiй особi. Володiння може бути законним та незаконним. Законне володiння має спиратись на будь-яку правову пiдставу (юридичний титул), i його наявнiсть презюмується. Незаконне володiння не спирається на жоден юридичний титул. Незаконне володiння подiляють на добросовiсне (якщо володiлець не знав та не повинен був знати, що здiйснює незаконне володiння) та недобросовiсне (якщо володiлець знав чи повинен був знати, що здiйснює незаконне володiння).Право користування чужим майном (сервiтут) - це речове право особи, яка поряд iз власником може використовувати кориснi властивостi речi, якi визначаються  цiльовим призначенням. Право користування чужим майном (сервiтут) може бути встановлено договором, законом, заповiтом або рiшенням суду щодо земельно дiлянки та iнших природних ресурсiв (земельний сервiтут) або iншого нерухомого майна для задоволення потреб iнших осiб (особистий сервiтут).
  
  76. Сервiтутнi права (загальна характеристика).
  Сервiтут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервiтут може бути встановлений щодо зе?мельно дiлянки, iнших природних ресурсiв (земельний сервiтут) або iншого нерухо?мого майна для задоволення потреб iнших осiб, якi не можуть бути задоволенi iншим способом. Сервiтут дозволяє суб'єкту сервiтутного права ко?ристуватися природними властивостями речi, стосовно до яко встановлено сервiтут. Правовiдносини з приводу встановлення сервiтуту можуть виникнути за наявностi двох суб'єктiв, одним з яких є власник або володiлець майна (речi), яке має бути обтяжене сервiтутом, iншим - майбутнiй суб'єкт сервiтутного права на це майно (рiч) - особа, яка вимагає встановлення сервiтуту; в разi встановлення сервiтуту його прийнято називати сервiтуарiєм. Спецiальне правило мiститься у законодавствi стосовно такого об'єкта сервiтуту як зе?мельна дiлянка: сервiтут на земельну дiлянку встановлюється ви?ключно за домовленiстю мiж власниками земельних дiлянок. Щодо iншого нерухомого майна застосовується правило, що зобов'язаною особою, окрiм власника, є будь-який його володiлець. Iснує два види сервiтутiв - земельнi (предiальнi) та особистi (персональнi). Пiдста?вою для тако класифiкацi є спосiб визначення особи сервiтуарiя, причому слiд враховува?ти, що сервiтути встановлюються в iнтересi певно особи. Характерними рисами для земельного (предiального) сервiтуту є те, що сервiтутнi вiд?носини начебто є "вiдносинами мiж дiлянками" (мається на увазi, що вони пов'язанi з правом власностi саме на певну дiлянку); є тривалими - зазвичай передбачається, що сервiтути укладаються на тривалий термiн або взагалi без вказiвки строку; є неподiльними, оскiльки при подiлi дiлянки сервiтутне право має зберiгатися в цiлому. Характерними рисами особистого (персонального) сервiтуту є те, що вони не пов'язанi з певною дiлянкою чи речами, а належали певнiй особi (хоча, звичайно, йдеться про речовi права); на вiдмiну вiд земельних (предiальних) сервiтутiв вони є обмеженими строком, тому що можуть довiчно належати певнiй особi i припиняються з  смертю, якщо самим сервiтутом не був встановлений бiльш короткий строк; попри свiй "персональний харак?тер", вони не мають "вiдносного", тобто зобов'язально-правового характеру, бо сервiтуа-рiй зберiгає права на чуже майно i у випадку переходу його до третьо особи, тобто сервiтут "слiдує" за речами. Змiст сервiтуту охоплює: обсяг прав сервiтуарiя щодо обме?женого користування чужим майном; строк користування; плата за користування; не пiдлягає вiдчуженню; не позбавлення власника майна щодо володiння, користування та розпорядження цим майном. Сервiтут припиняється у разi: вiдмова вiд нього, сплив строку, невикористання його протягом 3 рокiв пiдряд, смерть особи на користь яко встановлено сервiтут, рiшення суду, якщо сервiтут перешкоджає використанню земельно дiлянки за  цiльовим призначенням.
  
  77. Право користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб.
  Право користування земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб або емфiтевзис - це право користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб, що виникає на пiдставi договору мiж власником земельно дiлянки i особою, яка виявила бажання користуватися цiєю земельною дiлянкою як користувач. Суб'єктами емфiтевзису є власник земельно дiлянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для сiльськогосподарських потреб (землекористувач, емфiтевта). Стороною вiдносин емфiтевзису не може бути особа, якiй земельна дiлянка надана на умовах постiйного користування чи на умовах оренди. Сторони можуть звузити межi цiльового використання земельно дiлянки, наприклад, зазначивши, що вона має використовуватися пiд рiллю або багаторiчнi насадження тощо. До земель сiльськогосподарського призначення належать сiльськогосподарськi угiддя - рiлля, багаторiчнi насадження, сiножатi, пасовища та перелоги, а також несiльськогосподарськi угiддя Вiдповiдно до ч.1 ст.407 ЦК У емфiтевзисом є довгострокове, вiдчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданнi особi права володiння i користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб з метою отримання плодiв та доходiв вiд не з обов'язком ефективно  використовувати вiдповiдно до цiльового призначення. Єдиною пiдставою встановлення емфiтевзису є договiр про на?дання права користування чужою земельною дiлянкою для сiльськогосподарських потреб (надалi - договiр про емфiтевзис). Таким чином, об'єктом емфiтевтичного права є право користування земельною дiлянкою сiльськогосподарського призначення. За договором про емфiтевзис вiдповiдно до його природи власник земельно дiлянки продає чи iншим спосо?бом (платно чи безоплатно) передає iншiй особi право користування земельною дiлянкою, зберiгаючи щодо не право власностi. Особою, яка надiлена повнова?женням щодо встановлення емфiтевзису на належну й дiлянку, є будь-яка фiзична чи юри?дична особа, в яко на правi власностi перебуває земельна дiлянка, придатна для сiльсько-господарського використання. В законодавствi не встановлено заперечень щодо передачi у емфiтевтичне користування земель комунально та державно власностi.
  
  78. Право забудови земельно дiлянки (загальна характеристика).
  Право забудови земельно дiлянки (суперфiцiй) - це право користування чужою земельною дiлянкою для забудови (ст.413 ЦК У) таке право виникає на пiдставi договору або заповiту. Власник земельно дiлянки має право надати  в користування iншiй особi для будiвництва промислових, побутових, соцiально-культурних, житлових та iнших споруд i будiвель. Але саме по собi право власника надавати своє майно у користування для забудови не є суперфiцiєм, а є лише передумовою, його виникнення. Суперфiцiєм є довгострокове, вiдчужуване та успадковуване право користування земельною дiлянкою, переданою вiдплатно чи без?оплатно особi для будiвництва та експлуатацi на нiй будiвель та споруд, на якi в останньо виникає право власностi. Сторонами договору про встановлення суперфiцiйного права є власник земельно дiлянки та особа, яка висловлює бажання про надання й у довгострокове (або взагалi безстрокове) користування певно земельно дiлянки з на?перед визначеною метою для ведення будiвництва та експлуатацi будiвель (споруд), що будуть нею зведенi. До суттєвих умов цього договору вiдносяться вiдомостi про земельну дiлянку, про мету  надання, про вид та обсяги будiвництва, що має бути розпочато, про умови платного користування дiлянкою (розмiр плати,  форма, умови, порядок та строки  виплати). Об'єктом суперфiцiйного права є право користування земельною дiлян?кою для будiвництва певних видiв споруд чи будiвель з правом суперфiцiарiю набути право власностi на них. Вiдносини з приводу суперфiцiю носять речовий характер, суперфiцiй є правом на чуже майно. На будiвлi (споруди), збудованi суперфiцiарiєм, в останнього ви?никає право власностi. Це викликає усталений характер вiдносин з приводу суперфiцiю, х незалежнiсть вiд суб'єктного складу, оскiльки дiє принцип, за яким речове право слiдує за речами, вiдносно яких воно встановлене, i не пов'язане з носiями цих прав. Вiднесення суперфiцiю до речових прав надає суперфiцiарiєвi абсолютний захист його прав. При цьому такий абсолютний захист надається не лише вiд порушень з боку третiх осiб, а також i вiд протиправних посягань з боку власника земельно дiлянки, на яку встановлено суперфiцiй. Враховуючи, що договiр про встановлення суперфiцiю не може бути виконаний сто?ронами у момент його вчинення, такий договiр не може бути укладений в уснiй формi. За?повiт також є пiдставою встановлення суперфiцiю шляхом вчинення у ньому заповiдально?го вiдказу, яким заповiдач зобов'язує спадкоємця встановити обмежене речове право на користь вiдказоодержувача та надати йому право користування земельною дiлянкою, яка входить до складу спадщини. При наданнi земельно дiлянки у користування з метою забудови необхiд?но, щоб  умови майбутнього будiвництва тiє чи iншо споруди вiдповiдали цiльовому призначенню земельно дiлянки. Встановлення цiльового призначення земель вiдбувається шляхом вiднесення земель до тiє чи iншо категорi (всього iснує 9 категорiй), яке здiйснюється на пiдставi рiшень органiв державно влади та органiв мiсцевого самоврядування вiдповiдно до х повнова?жень.
  
  79. Вiндикацiйний та негаторний позов (загальна характеристика).
  Вiндикацiйним є позов неволодiючого майном власника до його фактичного набувача про витребування iн?дивiдуально-визначеного майна з чужого незаконного володiння (ст. 387 ЦК Украни). Вiндикацiйний позов є речово-правовим позо?вом, який має позадоговiрний характер, тобто є таким, що може бу?ти пред'явлений лише у випадку вiдсутностi мiж позивачем та вiд?повiдачем зобов'язальних правовiдносин. Об'єкт вiндикацiйного позову - iндивiдуально визначене майно, яке iснує в натурi на мо?мент подання позову. Витребуване майно може належати i до кате?горi речей, що визначаються родовими ознаками (числом, мiрою, вагою), але в такому разi воно має бути певним чином iндивiдуалiзо?ване (наприклад, мука, цукор, цемент у мiшках за певними цифро?вими або iншими характерними позначками). У разi загибелi iнди?вiдуально визначеного майна Вiндикацiйний позов не може бути пред'явлений за вiдсутнiстю об'єкта позову. Позивачем у вiндикацiйному позовi може бути власник майна (фiзична та юридична особа, а також iншi суб'єкти права власностi, визначенi ст. 2 ЦК Украни), який на момент подання позову не володiє цим майном. Крiм влас?ника, позивачем у вiндикацiйному позовi може бути й особа, яка хоч i не є власником майна, але володiє майном на правi повного господарського вiдання, оперативного управлiння, на пiдставi до?говору (наприклад, оренди, схову, комiсi) або на iншiй пiдставi, передбаченiй законом чи договором. Вiдповiдачем за вiндикацiйним позовом є особа, яка незаконно володiє майном (незалежно вiд того, чи заволодiла вона майном не?законно сама, чи придбала його в особи, яка не мала права його вiд?чужувати), тобто володiє ним без вiдповiдно правово пiдстави або коли такi пiдстави ранiше були, а потiм вiдпали (наприклад, пiсля закiнчення строку договору найму або схову). Незаконнiсть воло?дiння майном вiдповiдачем має бути доведена позивачем у судовому процесi, оскiльки чинне законодавство презюмує добросовiсне (пра?вомiрне) володiння чужим майном, якщо iнше не випливає iз закону або не встановлено судом. За загальним правилом пред?метом позову в судовому процесi є матерiально-правова вимога позивача до вiдповiдача, щодо яко суд має винести рiшення. Предметом вiндикацiйного позову є вимога позивача до вiдповiдача про повернення майна з чужого незаконного володiння. Можливiсть витре?бування майна за вiндикацiйним позовом залежить вiд того, чи є на?бувач майна добросовiсним або недобросовiсним та вiд того, чи при?дбане майно вiдплатно або безвiдплатно. Набувач майна визнається добросовiсним, якщо вiн не знав i не мiг знати про те, що особа, яка вiдчужила йому майно, не мала на це права (наприклад, придбання набувачем речi у магазинi або на прилюдних торгах). Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здiйсненнi ним права користування та розпорядження майном, навiть якщо цi порушення не пов'язанi з позбавленням права володiння (ст. 391 ЦК Украни). Негаторний позов пред'являється власником за умови, що вiн має майно у своєму володiннi, однак протиправна поведiнка iнших осiб перешкоджає йому здiйснювати права користування та розпоря?дження ним. Об'єктом негаторного позову є усу?нення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту по?дання позову до суду. Сторони негаторного позову. Позивачем у негаторному позовi є власник майна або особа, яка володiє майном на пiдставi iнших прав на майно (титульний власник). Вiдповiдачем у негаторному позовi є особа, яка власними проти?правними дiями перешкоджає позивачу здiйснювати правомочнiсть щодо користування чи розпорядження майном. Предметом негаторного позову є ви?мога позивача про усунення з боку вiдповiдача будь-яких перешкод у здiйсненнi ним права користування та розпорядження свом майном. Приклад негаторного позову - позов власника до вiдповiдача, який без на?лежних правових пiдстав використовує нерухому будiвлю власника для зберiгання свого майна. Умовою задоволення негаторного позову позивача є встановлення судом факту протиправностi дiй вiдповiдача, задоволення позовних вимог позивача не залежить вiд наявностi вини вiдповiдача. Позовна давнiсть до вимог за негаторним позовом не застосовуєть?ся, оскiльки правопорушення є таким, що триває у часi, виняток коли майно описується - тодi 3-рiчний строк позовно давностi.
  
  80. Юридична природа права iнтелектуально власностi.
  Право iнтелектуально власностi має подвiйну природу. Право, що ви?никає у творця на досягнутий результат iнтелектуально, творчо дiяльностi, подiбне до права власностi, яке виявляється в особи, працею яко створено матерiальну рiч. Право на результат творчо дiяльностi забезпечує його господарю виняткову можливiсть роз?поряджатися цим результатом на свiй розсуд з усуненням третiх осiб вiд втручання у виняткову сферу правоволодiння, може передава?тися iншим особам (або надавати дозвiл на його використання) i за цiлим рядом ознак належить до майнових прав i справдi подiбне до права власностi. Паралельно з економiчним привласненням результатiв iнтелек?туально працi iснують вiдносини духовного привласнення, якi дi?стають юридичне вираження у правi авторства. Автор володiє су?купнiстю особистих немайнових (моральних) прав, якi не можуть вiдчужуватися вiд х власника внаслiдок само х природи. I якщо у вiдносинах економiчного привласнення визначається "Кому дозво?лено використати даний твiр промисловим або комерцiйним чином? ", то у вiдносинах духовного привласнення мiститься вiдповiдь на пи?тання "Хто творець цього твору?". Iншими словами, якщо майнове (економiчне право) на результат творчо працi може бути вiддiльним вiд творця (переданим iншiй особi в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невiддiльне вiд творця i не може бути передано iншiй особi. Таким чином, право iнтелектуально власностi за своєю юридичною природою є сумою трiади майнових прав (права володiти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканiсть твору тощо)
  
  81. Об"єкти та суб"єкти права iнтелектуально власностi.
  Право iнтелектуально власностi - це право особи на результат iнтелектуально, творчо дiяльностi або на iнший об"єкт права iнтелектуально власностi, визначений Цивiльним Кодексом Украни та iншим законом.
  На даний час прийнято всi об'єкти права iнтелектуально власностi подiляти на три основнi групи: 1. об'єкти авторського права i сумiжних прав, сюди вiдносяться - лiтературнi та художнi твори; комп'ютернi програми; компiляцi даних (бази даних); виконання; фонограми, вiдеограми, передачi (програми) органiзацiй мовлення; 2. об'єкти права промислово власностi, цю групу складають - науковi вiдкриття; винаходи, кориснi моделi, промисловi зразки; компонування (топографi) iнтегральних мiкросхем; рацiоналiзаторськi пропозицi; сорти рослин, породи тварин; 3. засоби iндивiдуалiзацi., до цiє групи входять - комерцiйнi (фiрмовi) найменування, торговельнi марки (знаки для товарiв i послуг), географiчнi зазначення; комерцiйнi таємницi. Однiєю iз особливостей об'єктiв права iнтелектуально власностi є те, що вони мають бути новими, а також повиннi бути результатами iнтелектуально, творчо дiяльностi, крiм того вони повиннi мати здатнiсть бути втiленими в матерiальний носiй. Слiд зазначити, що такi об'єкти як комерцiйнi найменування, торговельнi марки, географiчнi зазначення, лише прирiвнюються до результатiв iнтелектуально, творчо дiяльностi. Суб'єктами права iнтелектуально власностi є творець об'єкта права iнтелектуально власностi (автор, виконавець, винахiдник то?що) та iншi особи, яким належать особистi немайновi та (або) май?новi права iнтелектуально власностi. Творцем може бути лише фiзична особа, юридичнi ж особи можуть стати суб'єктами права iнтелектуально власностi на пiдставi закону. Право iнтелектуально власностi може належати кiльком особам спiльно, тодi його реалiзацiя здiйснюється спiльно або за договором мiж цими особами. Всi суб'єкти права iнтелектуально власностi можна подiлити на первинних i похiдних. До перших вiдносяться лише творцi результату iнтелектуально дiяльностi. Похiдними є всi правонаступники, до яких право iнтелектуально власностi перейшло на пiдставi договору або в силу закону. Первинний суб'єкт права може передати сво майновi права на об'єкт iнтелектуально власностi будь-якiй iншiй особi. Окремою категорiєю суб'єктiв є роботодавцi, у яких виникає право iнтелектуально власностi на об'єкти, якi створенi при виконаннi службових обов'язкiв. Так, в разi коли об'єкт iнтелектуально власностi створено при виконаннi трудового договору, то право на нього належить як працiвниковi, що створив об'єкт, так i роботодавцю, в той же час сторони можуть визначити iнший порядок. Якщо об'єкт iнтелектуально власностi створено в результатi участi кiлькох осiб, то всi вони є суб'єктами права iнтелектуально власностi, а саме спiвавторами.
  
  82. Особистi майновi та немайновi права суб"єктiв права iнтелектуально власностi.
  Всi суб'єкти права iнтелектуально власностi вiдповiдно до ЦК Украни надiляються таки?ми особистими немайновими правами iнтелектуально власностi: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахiдником тощо) об'єкта права iнтелектуально власностi - належить тiльки тiй особi, яка створила об'єкт iнтелектуально власностi. 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право iнте?лектуально власностi, здатному завдавати шкоди честi та репу?тацi творця об'єкта права iнтелектуально власностi - це означає, що не можуть доповнюватись чи змiнюватись об'єкти права iнтелектуально власностi без вiдповiдного дозволу автора. 3) iншi особистi немайновi права iнтелектуально власностi, встановленi законом - сюди можна вiднести право на iм'я, крiм того, автори мають право на опублiкування свого твору пiд псевдонiмом, або забороняти згадування свого iменi. Особистi немайновi права iнтелектуально власностi не залежать вiд майнових прав i є невiдчужуваними, за винятками, встановленими законом.
  Згiдно зi ст. 424 ЦК Украни майновими правами iнтелектуально власностi є: 1) право на використання об'єкта права iнтелектуально влас?ностi - Використання об'єкта права iнтелектуально власностi може здiйснюватися будь-яким способом в межах закону. 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права iн?телектуально власностi - Право дозволяти використання об'єкта iнтелектуально власностi полягає в правi суб'єкта права iнтелектуально власностi розпоряджатися таким об'єктом на свiй власний розсуд. 3) виключне право перешкоджати неправомiрному використан?ню об'єкта права iнтелектуально власностi в тому числi заборо?няти таке використання. Таке перешкоджання може бути лише в межах закону, тобто способами, якi не забороненi законодавством. 4) iншi майновi права iнтелектуально власностi, встановленi законом - сюди можна вiднести право розпоряджатись об'єктами iнтелектуально власностi, право вiдчужувати об'єкт, право подарувати, здати в оренду та iншi права. Чинне законодавство Украни може передбачати винятки та встановлювати обмеження у використаннi майнових прав, однак у будь-якому випадку творець повинен мати можливiсть для нормально реалiзацi прав iнтелектуально власностi. Крiм того, у передбачених законом випадках суб'єкт права iнтелектуально власностi може бути позбавлений цих прав. Майновi права iнтелектуально власностi можуть вiдповiдно до закону бути вкладом до статутного капiталу юридично особи, предметом договору застави та iнших зобов'язань, а також використовуватися в iнших цивiльних вiдносинах.
  
  83. Строк чинностi та передання майнових прав iнтелектуально власностi.
  Строк чинностi прав на об'єкти iнтелектуально власностi є рiзним для рiзних об'єктiв. Особистi немайновi права є необмеженими у часi. В той же час майновi права чиннi протягом спецiально встановленого часу, пiсля закiнчення строку чинностi таких прав будь-яка третя особа має право використовувати чи вiдтворювати об'єкт права iнтелектуально власностi. Вiдповiдно до норм Цивiльного кодексу Украни встановленi наступнi строки чинностi майнових прав iнтелектуально власностi: 1). строк чинностi майнових прав iнтелектуально власностi спливає через сiмдесят рокiв, що вiдраховується з 1 сiчня року, наступного за роком смертi автора чи останнього спiвавтора; 2). строк чинностi майнових прав iнтелектуально власностi на виконання спливає через п'ятдесят рокiв, що вiдраховується з 1 сiчня року, наступного за роком здiйснення першого запису виконання, а за вiдсутностi такого запису - з 1 сiчня року, наступного за роком здiйснення виконання; 3). строк чинностi майнових прав iнтелектуально власностi на фонограму, вiдеограму спливає через п'ятдесят рокiв, що вiдраховуються з 1 сiчня року, наступного за роком  опублiкування, а за вiдсутностi такого опублiкування протягом п'ятдесяти рокiв вiд дати  вироблення - з 1 сiчня року, наступного за роком вироблення фонограми, вiдеограми; 4). строк чинностi майнових прав iнтелектуально власностi на передачу (програму) органiзацi мовлення спливає через п'ятдесят рокiв, що вiдраховуються з 1 сiчня року, наступного за роком  першого здiйснення. Цивiльним кодексом Украни, законами Украни про iнтелектуальну власнiсть можуть бути передбаченi випадки дострокового припинення майнових прав iнтелектуально власностi, крiм того власник охоронного документа на об'єкт iнтелектуально власностi може сам вiдмовитись вiд свох прав на такий об'єкт. Цивiльним кодексом Украни, законами Украни про iнтелектуальну власнiсть можуть бути передбаченi випадки дострокового припинення майнових прав iнтелектуально власностi, крiм того власник охоронного документа на об'єкт iнтелектуально власностi може сам вiдмовитись вiд свох прав на такий об'єкт. Передання майнових прав Iнтел.власностi. Суб'єкт права iнтелектуально власностi має виключне право дозволяти використання належного йому об'єкта iншим особам. Сво права суб'єкт права iнтелектуально власностi може передати повнiстю або частково. Умови передачi майнових прав iнтелектуально власностi визначаються у договорi, в такому договорi обов'язково повинно зазначатись, якi саме майновi права передаються. Передача прав, як правило, здiйснюється на пiдставi лiцензiйного договору. Такi договори укладаються на умовах виключно або невиключно лiцензi. За невиключною лiцензiєю лiцензiар надає iншiй особi (лiцензiату) право використовувати об'єкт, при цьому за першим зберiгається право використовувати даний об'єкт на власний розсуд i надавати дозвiл на використання такого об'єкта iншим особам. За виключною лiцензiєю лiцензiар передає iншiй особi виключне право на використання певного об'єкта iнтелектуально власностi, а сам не має права на використання такого об'єкта i на надання дозволу на його використання iншiй особi. Таким дозволом є лiцензiйний договiр, в якому визначаються всi умови передачi прав на об'єкт iнтелектуально власностi, визначаються права, якi передаються. Вимоги до лiцензiйних договорiв передбаченi у спецiальнiй главi Цивiльного кодексу Украни. Крiм лiцензiйного договору, права на об'єкти iнтелектуально власностi можуть передаватись за договором комерцiйно концесi.
  
  84. Здiйснення та захист прав iнтелектуально власностi.
  Здiйснення права iнтелектуально власностi у загальному виглядi визначаються ст. 41 Конституцi, котра встановлює, що кожен має право володiти, користуватися i розпоряджатися результатами своє iнтелектуально, творчо дiяльностi. Правом володiння визнається юридично забезпечена можливiсть фактичного панування суб'єкта над результатом своє iнтелектуально, творчо дiяльностi. Правом користування визнається юридично забезпечена можливiсть суб'єкта видобувати з свого результату його кориснi властивостi для задоволення свох особистих та майнових потреб. Правом розпорядження визнається юридично забезпечена можливiсть визначати долю результату своє iнтелектуально, творчо дiяльностi. Закрiпленi у Конституцi правомочностi суб'єкта права iнтелектуально власностi зумовлюють принцип свободи використання - безпосередньо або шляхом укладення договору - об'єкту iнтелектуально власностi. Вiдповiдно до цього принципу суб'єкт права iнтелектуально власностi має право укладати будь-якi договори з приводу iнтелектуально власностi, дозволяти використання об'єкта права iнтелектуально власностi, взагалi будь-яким чином використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому вимог до здiйснення цивiльних прав, зокрема, не порушувати права iнших осiб. Способи використання об'єкта права iнтелектуально власностi визначаються законом. Дозвiл на використання об'єкта права iнтелектуально власностi, як правило, вiдбувається шляхом видачi лiцензi. Особливостi має здiйснення право iнтелектуально власностi, яке належить кiльком особам спiльно, що полягають в тому, що таке право може здiйснюватися за договором мiж ними. Якщо суб'єкти права iнтелектуально власностi, що належить кiльком особам, вважають недоцiльним укладення такого договору або не зумiли досягти згоди стосовно iстотних умов такого договору, то право iнтелектуально власностi здiйснюється ними спiльно (ст. 428 ЦК). Це означає, що жоден з таких суб'єктiв не може самостiйно розпорядитися жодним з майнових чи немайнових прав iнтелектуально власностi, усi вони беруть участь в управлiннi правом iнтелектуально власностi, мають право на прибутки вiд нього, але й несуть видатки, пов'язанi зi здiйсненням права iнтелектуально власностi. Захист права iнтелектуально власностi - це сукупнiсть заходiв, спрямованих на встановлення та визнання прав iнтелектуально власностi у разi х порушення, оспорення чи невизнання. Захист права iнтелектуально власностi може бути здiйснено в кримiнально-правовому, адмiнiстративно-правовому та цивiльно-правовому порядку. До кримiнально вiдповiдальностi притягаються особи, виннi в такому порушеннi авторського права i сумiжних прав, як незаконне вiдтворення та розповсюдження творiв. Адмiнiстративно караним визнається таке порушення прав на об'єкт права iнтелектуально власностi, як незаконне використання об'єкта права iнтелектуально власностi, привласнення авторства на такий об'єкт або iнше умисне порушення прав на об'єкт права iнтелектуально власностi, що охороняється законом. Цивiльно-правовий захист права iнтелектуально власностi, насамперед, може бути здiйснено судом. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права iнтелектуально власностi. У разi порушення будь-якою особою авторського права i (або) сумiжних прав, особа, права яко порушено, має право: 1) вимагати визнання та поновлення свох прав, забороняти дi, що порушують авторське право i (або) сумiжнi права чи створюють загрозу х порушення; 2) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дiй, що порушують авторське право та (або) сумiжнi права чи створюють загрозу х порушення; 3) подавати позови про вiдшкодування морально (немайново) шкоди; 4) подавати позови про вiдшкодування збиткiв (майново шкоди). 5) вимагати припинення пiдготовчих дiй до порушення авторського права i (або) сумiжних прав. 6) брати участь в iнспектуваннi примiщень пов'язаних iз виготовленням щодо яких є пiдстави для пiдозри про порушення чи загрозу порушення авторського права i (або) сумiжних прав. 7) вимагати публiкацi в засобах масово iнформацi даних про допущенi порушення авторського права i (або) сумiжних прав та судовi рiшення щодо цих порушень; 8) вимагати вiд осiб, якi порушують авторське право i (або) сумiжнi права позивача, надання iнформацi про третiх осiб, задiяних у виробництвi та розповсюдженнi контрафактних примiрникiв творiв i об'єктiв сумiжних прав, а також засобiв обходу технiчних засобiв захисту, та про канали х розповсюдження; 9) вимагати прийняття iнших передбачених законодавством заходiв, пов'язаних iз захистом авторського права та сумiжних прав.
  
  85. Право iнтелектуально власностi на об'єкт створений з виконанням трудового договору та на замовлення.
  Ст. 429. ЦК Особистi немайновi права на об'єкт iнтелектуально власностi, який був створений при виконаннi трудового договору, належать працiвниковi, який створив такий об'єкт. Майновi ж права належать спiльно як працiвниковi, так i роботодавцю тако особи, якщо iнше не встановлено договором. Слiд зазначити, що ранiше, до прийняття Цивiльного кодексу Украни, майнове право на об'єкт, створений в процесi трудових вiдносин, належало роботодавцевi, який в свою чергу повинен був виплатити творцевi авторську винагороду. Право iнтелектуально власностi на об'єкти, якi створенi працiвником не при виконаннi службових обов'язкiв чи не за дорученням роботодавця, належать працiвниковi. За договором про створення за замовленням i використання об'єкта права iнтелектуально власностi творець зобов'язується створити об'єкт права iнтелектуально власностi вiдповiдно до вимог друго сторони та в установлений строк. Iстотними умовами такого договору є вимоги щодо об'єкта, строк виконання договору, умови та способи використання об'єкта замовником. Ст. 430 ЦК Особистi немайновi права iнтелектуально власностi на об'єкт, що створений на замовлення, належать творцевi такого об'єкта. Майновi права iнтелектуально власностi на об'єкт, створений за замовленням, належать творцевi об'єкта та замовнику спiльно. Однак сторони можуть передбачити i iнший режим щодо об'єкта iнтелектуально власностi, створеного на замовлення. у вiдповiдному договорi на замовлення. Отже, ми бачимо, що майновi права iнтелектуально власностi на об'єкт, створений за замовленням, можуть належати лише творцевi i не можуть переходити до його правонаступникiв (тобто вiн не може х вiдчужувати або передавати у спадщину). Певнi особливостi передбаченi щодо твору образотворчого мистецтва, так оригiнал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власнiсть замовника. При цьому майновi права iнтелектуально власностi на цей твiр залишаються за його автором, якщо iнше не встановлено договором.
  
  86. Поняття об"єкта та суб"єкта авторського права.
  Перелiк об"єктiв авторського права визначає ст. 433 ЦК. Об'єктами авторського права є твори у рiзноманiтних галузях людсько дiяльностi - твори у галузi науки, лiтератури, мистецтва (виступи, лекцi, твори образотворчого мистецтва, архiтектури, хореографiчнi, фотографiчнi твори тощо). Твiр - це результат творчо працi, комплекс iдей, образiв, поглядiв. Проте правова охорона надається не будь-якому твору, а лише тому, який має встановленi законом ознаки. Вiдносини з приводу правово охорони об'єктiв авторського права регулюються Законом Украни "Про авторське право i сумiжнi права" в редакцi Закону Украни вiд 11 липня 2001 р. Об'єктом авторського права може бути лише твiр, який є результатом творчо дiяльностi. Не визнається об'єктом авторського права творення, яке не є результатом творчо працi, наприклад, будь-яка технiчна робота - передрук на друкарськiй машинцi, набiр на комп'ютерi чужого твору чи його лiтературна обробка та iнше. Також твiр повинен бути виражений у будь-якiй об'єктивнiй формi. Не визнається об'єктом авторського права задум творця, який склався в його свiдомостi в закiнчену форму чи образ. Головне, щоб вiн був виражений в об'єктивнiй формi. Твiр визнається об'єктом правово охорони незалежно вiд призначення, художнього рiвня, цiнностi або достонства, незалежно вiд його змiсту, жанру, обсягу, мети (реклама, пропаганда, освiта, iнформацiя, розваги тощо). Не впливає на це спосiб чи форма його вираження. Ця форма може бути найрiзноманiтнiшою - усною чи письмовою - рукопис, ноти, креслення, схеми, запис на магнiтну плiвку, фотографi та iнше. Не має значення завершено чи не завершено твiр, опублiковано (оприлюднено) твiр чи нi. Частина твору, яка може використовуватися самостiйно, у тому числi й оригiнальна назва твору, розглядається як твiр i пiдлягає правовiй охоронi вiдповiдно до цiє статтi.Ст 433 ЦК охорона надається тiльки формi вираження твору i не поширюється на будь-якi iде, теорi, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепцi, вiдкриття, навiть якщо вони вираженi, описанi, поясненi, проiлюстрованi у творi. Комп'ютернi програми є особливим та порiвняно новим для нашого законодавства об'єктом авторського права. Комп'ютерна програма - набiр iнструкцiй у виглядi слiв, цифр, кодiв, схем, символiв чи у будь-якому iншому виглядi, виражених у формi, придатнiй для зчитування комп'ютером, якi приводять його у дiю для досягнення певно мети або результату. Це поняття охоплює як операцiйну систему, так i прикладну програму, вираженi у вихiдному або об'єктному кодах. Одним з об'єктiв авторського права є компiляцiя (база) даних. Компiляцiя даних (база даних) - сукупнiсть творiв, даних або будь-яко iншо незалежно iнформацi у довiльнiй формi, в тому числi - електроннiй, пiдбiр i розташування складових частин яко та  упорядкування є результатом творчо працi, i складовi частини яко є доступними iндивiдуально i можуть бути знайденi за допомогою спецiально пошуково системи на основi електронних засобiв (комп'ютера) чи iнших засобiв. Творчий характер цього об'єкта проявляється в особливому, оригiнальному пiдборi i органiзацi даних, незалежно вiд того, чи є цi данi об'єктом авторського права. Правова охорона бази даних не поширюється на самi данi, втiленi в цю базу. Не є об"єктами авторського права (ст. 434 ЦК) - повiдомлення про новини, що мають характер прес-iнформ., фольклор, грошовi знаки, закони, укази,розклади руху транспорту, телефоннi довiдники, держсимволи тощо. Ст 435 ЦК - Субєкти авторського права. Первинним суб'єктом авторського права є автор - людина, яка створила той чи iнший об'єкт авторського права. Автором може бути тiльки фiзична особа. Чинне законодавство Украни авторами визнає творцiв творiв у галузi науки, лiтератури i мистецтва. Ними можуть бути громадяни Украни, особи без громадянс., а також iноземнi особи. Автором будь-якого твору вважається лише той, хто своєю власною творчою iнтелектуальною працею створив той чи iнший результат iнте? лектуально дiяльностi. Iснує презумпцiя авторства: автором твору вважається особа, вказана як автор на ори?гiналi або примiрнику твору, якщо не буде доведено iнше. Ця презумпцiя розповсюджу?ється й у разi створення твору декiлькома авторами, тобто спiвавторами. Згiдно зi ст. 2, ч. 2 ст. 10 Закону Украни "Про авторське право i сумiжнi права" авто?ром вважається фiзична особа, творчою працею яко створено твiр (перша юридична обставина), яка зазначена як автор на примiрнику обнародуваного твору, на рукописi або на оригiналi твору мистецтва (друга обставина), якщо в судовому порядку не буде доведено iнше. Авторськi права перебувають пiд особли?вою загрозою саме до моменту х публiчного представлення. Так, зазначену першу юри?дичну обставину дуже важко довести, оскiльки вона в переважнiй бiльшостi випадкiв протiкає без "зовнiшнiх ефектiв" в мозку автора, в його кабiнетi тощо. Тому основним фактором (доказом), що свiдчить про авторське право, є зазначення його як автора на примiрнику обнародуваного твору, на рукописi або на оригiналi твору мистецтва. Авторська дiєздатнiсть не спiвпадає iз загальною цивiльною дiєздатнiстю. Ст. 421 ЦК не обмежує суб'єктiв авторського права в дiєздатностi, що означає, що творцями будь-яких результатiв творчо дiяльностi можуть бути як повнолiтнi, так i неповнолiтнi особи, а також частково дiєздатнi, обмежено дiєздатнi або недiєздатнi особи. Для визнання особи автором не має значення його вiк або стан дiєздатностi. У малолiтнiх або недiєздатних осiб, якi створили твiр, виникає право авторства. Майновi права на цi твори здiйснюють вiд хнього iменi родичi та опiкуни. Особи, дiєздатнiсть яких обмежена, здiйснюють сво майновi права iнтелектуально власностi тiльки за згодою хнiх пiклувальникiв. Особи вiком вiд 14 до 18 рокiв здiйснюють сво права самостiйно. Суб'єктом авторського права може бути не тiльки автор, а й iнша особа. До цих осiб належать спадкоємцi. У спадщину можуть перейти тiльки майновi права, особистi немайновi права у спадщину не переходять. Iншими суб'єктами авторського права (похiдними) можуть бути будь-якi фiзичнi та юридичнi особи, у тому числi i держава, до яких авторське право переходить на пiдставi договору або закону. Iншими суб'єктами авторського права є роботодавець i замовник. Особистi немайновi права iнтелектуально власностi на твiр, створений у зв'язку з виконанням трудового договору та за замовленням, належать автору твору. Деякi немайновi права на твiр можуть належати роботодавцю та замовнику. Майновi права на твiр, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працiвниковi, який створив цей твiр, та юридичнiй або фiзичнiй особi, де або у яко вiн працює, або замовнику, спiльно, якщо iнше не встановлено договором. Автор твору має можливiсть укласти договiр про передання майнових прав на твiр або про передання права використання твору. Особа, яка отримує майновi права на твiр за договором, також є суб'єктом авторського права.
  
  
  87. Виникнення авторського права та його використання.
  Авторське право - це сукупнiсть норм цивiльного права, якими регулюються вiдносини щодо визнання авторства й охорони творiв науки, лiтератури i мистецтва, встановлення режиму х викорис?тання, надiлення х авторiв немайновими i майновими правами, за?хисту прав авторiв та iнших правоволодiльцiв. Пiдставою виникнення авторського права на твiр є факт його створення. Для виникнення i здiйснення авторського права не вимагається реєстрацiя твору чи будь-яке iнше спецiальне його оформлення, а також виконання будь-яких iнших формальностей. Об'єктами авторського права є твори у рiзноманiтних галузях людсько дiяльностi, перелiк закрiплений в ст. 433 (лекцi, музичнi твори тощо). Тобто це можуть бути твори у галузi науки, лiтератури, мистецтва. Об'єктом авторського права може бути лише твiр, який є результатом творчо дiяльностi. Не визнається об'єктом авторського права творення, яке не є результатом творчо працi, наприклад, будь-яка технiчна робота - передрук на друкарськiй машинцi, набiр на комп'ютерi чужого твору чи його лiтературна обробка та iнше. Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних iдей, концепцiй, фактiв, стилiв та технiк, що можуть бути використанi у творi. Iншими словами, якщо ви придумали новий та зручний спосiб зав'язування шнуркiв на взуттi, новий спосiб приготування яєчнi або новий склад розчину для надування мильних пузирiв i видали брошуру, у якiй було описано цi способи - то авторське право захищатиме лише текст брошур, а не винайденi вами способи та речовину. Вiдповiдно, до законодавства АП дiє протягом усього життя автора i 70 рокiв пiсля його смертi. Якщо твiр оприлюднено анонiмно або пiд псевдонiмом, який не прямо асоцiюється з конкретною людиною i не є загально вiдомим, то АП дiє лиш протягом 70 рокiв пiсля оприлюднення твору. Якщо твiр був створений у спiвавторствi, АП дiє протягом життя його авторiв i 70 рокiв пiсля смертi останнього з них. По завершеннi строку дi АП, твори переходять до суспiльного надбання. Це означає, що будь-хто може х вiльно використовувати без виплати авторсько винагороди нащадкам автора. Автор твору або особа, яка отримала авторське майнове право на пiдставi договору чи закону, для сповiщення про сво права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементiв: - латинська лiтера "с", обведена колом, (зображення знака не наводиться); - iм'я особи, яка має авторське право; - рiк першо публiкацi твору. Для сповiщання про авторське право цей знак проставляється на оригiналi i кожному примiрнику твору. Якщо твiр опублiковано анонiмно чи пiд псевдонiмом (за винятком випадку, коли псевдонiм однозначно iдентифiкує автора), видавець твору (його iм'я чи назва мають бути зазначенi на творi) вважається представником автора i має право захищати права останнього. Це положення дiє до того часу, поки автор твору не розкриє своє iм'я i не заявить про своє авторство. Автор твору або особа, яка отримала авторське майнове право на пiдставi договору чи закону, для засвiдчення авторського права на оприлюднений чи не оприлюднений твiр, факту i дати опублiкування твору чи договорiв, якi стосуються права автора на твiр, може зареєструвати своє авторське право у вiдповiдних державних реєстрах протягом усього строку правово охорони твору. За державну реєстрацiю авторського права i договорiв, якi стосуються права автора, сплачуються вiдповiднi збори. Установа видає свiдоцтво про реєстрацiю авторського права, за видачу якого сплачується державне мито. Розмiр i порядок сплати державного мита визначаються законодавством. Якщо будь-яка особа володiє матерiальним об'єктом, в якому втiлено об'єкт авторського права, вона не може перешкоджати особi, яка має авторське право, у його реєстрацi.
  
  88. Поняття об"єкта та суб"єкта сумiжних прав.
  Сумiжнi права - це права виконавцiв, виробникiв фонограм i вiдеограм та органi?зацiй мовлення. До об'єктiв сумiжних прав вiдносяться виконання, фонограми, вiдеограми та програми (передачi) органiзацiй мовлення (ст 449 ЦК). Виконання слiд розумiти у вузькому та широкому значеннi. У вузькому значеннi - це творча дiяльнiсть виконавця, спрямована на подання творiв шляхом Гри, спiву, танцю, де?кламацi тощо. Саме у цьому вузькому розумiннi виконання є пiдставою для виникнення сумiжних прав фiзично особи - виконавця. Щодо широкого розумiння виконання, то за?конодавство мiстить поняття "публiчне виконання" як подання за згодою суб'єктiв автор?ського права i (або) сумiжних прав творiв, виконань, фонограм, передач органiзацiй мовлення шляхом декламацi, гри, спiву, танцю та iншим способом як безпосередньо (у живо?му виконаннi), так i за допомогою будь-яких пристров i процесiв (за винятком передачi в ефiр чи по кабелях) у мiсцях, де присутнi чи можуть бути присутнiми особи, якi не нале?жать до кола сiм' або близьких знайомих цiє сiм' незалежно вiд того, чи присутнi вони в одному мiсцi i в один i той самий час або в рiзних мiсцях i в рiзний час. Фонограма - звукозапис на вiдповiдному носi (магнiтнiй стрiчцi чи магнiтному диску, грамофоннiй платiвцi, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звукiв, крiм звукiв у формi запису, що входить до аудiовiзуального твору. Програма (передача)органiзацiй мовлення - власний продукт органiзацi мовлення, змiстовно завершена частина програми (телерадiопрограми), яка має вiдповiдну назву, обсяг трансляцi, авторський знак, може бути використана незалежно вiд iнших частин програми i розглядається як цiлiсний iнформацiйний продукт. Ст 450 - Субєкти сумiжних прав. Вiдповiдно до ЦК Украни первинними суб'єктами сумiжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник вiдеограми, ор?ганiзацiя мовлення. За вiдсутностi доказiв iншого виконавцем, ви?робником фонограми, вiдеограми, програми (передачi) органiзацi мовлення вважається особа, iм'я (найменування) яко зазначено вiдповiдно у фонограмi, вiдеограмi, х примiрниках чи на упаковцi, а також пiд час передачi органiзацi мовлення. Виконавцем може бути тiльки фiзична особа. Причому нi вiк, нi обсяг дiєздатностi не впливають на здатнiсть особи бути виконавцем i набувати статусу суб'єкта сумiжних прав. Щодо реалiзацi цих прав - вона здiйснюється вiдповiдно до чинного законодавства. Так, особа у вiцi до чотирнадцяти рокiв самостiйно здiйснює осо?бистi немайновi права, а з чотирнадцяти рокiв - також i майновi права на результати iнте?лектуально, творчо дiяльностi, що охороняються законом. Виробник вiдеограми - фiз. або юр. особа, яка взяла на себе iнiцiативу i несе вiдповiдальнiсть за перший вiдеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як iз звуковим супроводом, так i без нього). Виробник фонограми - фiз. або юр. особа, яка взяла на себе iнiцiативу i несе вiдповiдальнiсть за перший звукозапис виконання або будь-яких звукiв. Суб'єктами сумiжних прав можуть бути також iншi особи, якi набули таких прав вiдповiдно до договору чи закону, зокрема спадкоємцi (чи правонаступники) виконавцiв, виробникiв фонограм i вiдеограм, органiзацiй мовлення. Що стосується осiб, до яких такi права перейшли за договором, то слiд зазначити, що до них мають перейти, по-перше, всi виключнi права, по-друге, цi права мають бути або вiдчуженi цiй особi (наприклад, на пiдставi договору купiвлi-продажу чи дарування), або перейти за лiцензiйним договором на весь строк х iснування. Таким чином, особи, до яких певнi сумiжнi права перейшли за лiцензiйним договором на пiдставi невиключно лi?цензi та на строк, менший нiж строк дi цих прав, не набувають статусу суб'єкта сумiжних прав (наприклад, дистриб'ютори, або особи, яким майновi сумiжнi права переданi за до?говором застави).
  
  89. Виникнення сумiжних прав та х реалiзацiя.
  Виникнення сумiжних прав закрiплене в ст 451 ЦК. Сумiжне право виникає внаслiдок факту виконання твору, ви?робництва фонограми, вiдеограми, оприлюднення передачi орга?нiзацi мовлення. Виникнення i здiйснення сумiжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм i виконавцi для сповiщення про сво права можуть на всiх примiрниках фонограм (вiдеограм) або х упаковках використовувати знак охорони сумiж?них прав, що складається з латинсько лiтери Р у колi, iменi (найменування) особи, що має сумiжнi права, i зазначення року , першо публiкацi фонограми (вiдеограми). За вiдсутностi доказiв iншого виконавцем, виробником фонограми чи вiдеограми вважаю?ться особи, iмена (назви) яких зазначенi на фонограмi, вiдеограмi та , х примiрниках або на упаковцi. Реалiзацiя сумiжних прав також не потребує проведення будь-яких додаткових процедур реєстрацi чи патентування як пiдстави засвiдчення факту створення об'єкта правово охорони. В чинному законодавствi дiє презумпцiя, що за вiдсутностi доказiв iншого, виконавцем, виробником фонограми чи вiдеограми вважаються особи, iмена (назви) яких зазначенi на фонограмi, вiдеограмi та х примiрниках або на х упаковцi. Незважаючи на те, що коментована стаття вказує на виникнення сумiжних прав з моменту першого здiйснення виконання, вироблення фонограми чи вiдеограми та першого здiйснення передачi органiзацi мовлення, слiд враховувати, що згiдно ст. 456 ЦК Украни перебiг строку чинностi майнових прав на зазначенi об'єкти спливає через п'ятдесят рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком здiйснення першого запису виконання, опублiкування фонограми чи вiдеограми або першого здiйснення передачi органiзацi мовлення.
  
  90. Характеристика використання твору.
  Згiдно ст 441 ЦК - Використанням твору є його: опублiкування (випуск у свiт); вiдтворення будь-яким способом та в будь-якiй формi; переклад; переробка, адаптацiя, аранжування та iншi подiбнi змiни; включення складовою частиною до збiрникiв, баз даних, антологiй, енциклопе?дiй тощо; публiчне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; iмпорт його примiрникiв, примiрникiв його перекладiв, переробок тощо. Використанням твору є також iншi дi, встановленi законом. Згiдно ст 443 ЦК - автору та iншiй особi, яка має авторське право, належить виключне право надавати iншим особам дозвiл на використання твору будь-яким одним або всiма вiдомими спосо?бами на пiдставi авторського договору.Використання твору здiйснюється лише за згодою автора, крiм випадкiв право?мiрного використання твору без тако згоди, встановлених ЦК та iншим законом. Передача права на використання твору iншим особам може здiйснюватися на основi авторського договору про передачу виключного права на викорис?тання твору або на основi авторського договору про передачу невиключного права на ви?користання твору. За договором про передачу виключного права на використання суб'єкт авторського пра?ва передає право використовувати твiр певним способом i в установлених межах тiльки однiй особi, якiй цi права передаються, i надає цiй особi право дозволяти або забороняти подiбне використання твору iншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в час?тинi прав, що не передаються. За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору суб'єкт авторського права передає iншiй особi право використовувати твiр певним спосо?бом i в установлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберiга?ється право на використання твору i на передачу невиключного права на використання твору iншим особам. Договори про передачу прав на використання творiв укладаються у письмовiй формi. Договiр вважається укладеним, якщо мiж сторонами досягнуто згоди щодо всiх iстотних умов а також iнших умов, щодо яких за вимогою однiє iз сторiн повинно бути досягнуто згоди. У статтi 444 ЦК законодавець визначив, що використання твору без згоди автора правомiрне тiльки в таких випадках: як цитата з правомiрно опублiкованого твору або як iлюстрацiя у виданнях, радiо- i телепередачах, фонограмах, вiдеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичав, позначення джерела запозичення i iменi автора, якщо воно вказане в такому дже?релi, i в обсязi, виправданому поставленою метою; для вiдтворення в (судовому та) адмiнiстративному судочинствi в обсязi, виправда?ному цiєю метою. Статтi 22-25 Закону Украни "Про авторське право i сумiжнi права" передбачають ви?черпний перелiк вiльного використання творiв з обов'язковою вказiвкою iменi автора i джерела запозичення: цитування в оригiналi i в перекладi у наукових, критичних i iнформацiйних цiлях; приведення як iлюстрацi у виданнях, в радiо- i телепередачах, звуко- i вiдеозаписах учбового характеру тощо. Без згоди автора i без виплати авторсько винагороди допускається публiчне виконання музичних творiв пiд час офiцiйних i релiгiйних церемонiй, а також похоронiв в обсязi, який виправдовує характер таких церемонiй. Без згоди автора твору, виконавця i виробни?ка фонограми, але з виплатою м винагороди допускається вiдтворення з особистою метою аудiовiзуального твору або звукозапису iншого твору. Вiдповiдно до ст 445 ЦК - автор має право на плату за використання його твору, якщо iнше не встановле?но ЦК та iншим законом. Право на отримання винагороди виникає, як правило, тiльки за фактом використання твору. Сам же по собi факт наявностi виготовлення в об'єктивнiй формi твору права на ви?нагороду не породжує. Винагорода, отримана автором або iншою особою, яка володiє авторським правом, може бути в формi заробiтно плати (наприклад, штатний художник, науковий спiвробiтник науково-дослiдного iнституту) або авторського гонорару. Можливо також i об'єднання цих форм оплати. Розмiр i порядок виплати авторсько винагороди на створення i використання твору ви-значається авторським договором. Розмiр винагороди не може бути нижчим вiд мiнiмальних ставок, визначених КабМiном.
  
  91. Використання сумiжних прав.
  Сумiжне право виникає внаслiдок факту виконання твору, ви?робництва фонограми, вiдеограми, оприлюднення передачi орга?нiзацi мовлення. Виникнення i здiйснення сумiжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Сумiжнi права - це права на результати творчо дiяльностi виконавцiв, виробникiв фонограм та органiзацiй мовлення, пов 'язанi з використанням творiв лiтератури i мистецтва, авторськi права на якi належать iншим особам. Особливiстю сумiжних прав є те, що вони базуються на використаннi, як правило, чужих авторських прав. Сумiжнi права випливають iз творчо дiяльностi по реалiзацi, по використанню уже обнародуваних творiв лiтератури i мистецтва. Наприклад, поет написав слова пiснi, композитор написав музику до цiє пiснi. Але пiсня може бути доведена до слухачiв тiльки через певного виконавця - спiвака. Творчiсть спiвака є сумiжною творчою дiяльнiстю по реалiзацi само пiснi. З цiє творчо дiяльностi випливає право спiвака на своє виконання пiснi, яке одержало назву сумiжного права. Всi суб'єкти сумiжних прав мають використовувати сво суб'єктивнi права в такий спосiб, аби не порушити прав авторiв, чи твори використовуються. Виробники фонограм i виконавцi для сповiщення про сво права можуть на всiх примiрниках фонограм (вiдеограм) або х упаковках використовувати знак охорони сумiж?них прав, що складається з латинсько лiтери Р у колi, iменi (найменування) особи, що має сумiжнi права, i зазначення року , першо публiкацi фонограми (вiдеограми). За вiдсутностi доказiв iншого виконавцем, виробником фонограми чи вiдеограми вважаю?ться особи, iмена (назви) яких зазначенi на фонограмi, вiдеограмi та , х примiрниках або на упаковцi. Використання сумiжних прав регулюється Законом Укр "Про авторське право i сумiжнi права", ЦК Глава 37, ст. 449-456. Ст. 453 - Основними способами використання виконання є: Доведення виконання до вiдома публiки пiд час його здiйснення. Фактично таке до?ведення до вiдома публiки вiдбувається пiд час виступу виконавця або у зв'язку з виконан?ням професiйних обов'язкiв (наприклад, актор театру), або будь-яким iншим чином (участь у художнiй самодiяльностi тощо). Мiсце, час, рiвень виконання або наявнiсть у виконавця спецiально пiдготовки, а також характеристики твору, що виконується, не мають значення. Кожен раз, коли вiдбувається так зване "живе виконання", виникає нове сумiжне право на виконання, навiть якщо виконується один й той самий твiр. У разi, коли виконання використовується в аудiовiзуальному творi, вважається, що ви?конавець передає органiзацi, яка здiйснює виробництво аудiовiзуального твору, або про?дюсеру аудiовiзуального твору всi майновi права на виконання, якщо iнше не передбачено договором. Ст. 454 - Використанням фонограми, вiдеограми є: пряме або опосередковане вiдтворення будь-яким способом та у будь-якiй формi вiдеограми, фонограми; продаж та iнше вiдчуження оригiналу чи примiрника фонограми, вiдеограми; оренда оригiналу чи примiрника фонограми, вiдеограми; забезпечення засобами зв'язку можливостi доступу будь-яко особи до фоногра?ми, вiдеограми з мiсця та в час, обраних нею. Використанням фонограми, вiдеограми є також iншi дi, встановленi законом.
  
  92. Поняття та характеристика об"єктiв права промислово власностi.
  Традицiйно результати творчо дiяльностi подiляють на 2 групи. До 1- належать результати iнтелектуально дiяльностi, що стосуються духовного свiту людей (твори лiтератури, науки, мистецтва та iн..); до 2- -результати творчо дiяльностi, якi прийнято називати промисловою власнiстю, тобто йдеться про: 1) - науковi вiдкриття; 2)- винаходи та кориснi моделi; 3) - промисловi зразки; 4) - рацiоналiзаторськi пропозицi; 5)- знаки для товарiв та послуг; 6)- селекцiйнi досягнення; 7)- нерозкрита iнформацiя, у тому числi секрети виробництва тощо. Право промислово власностi в об'єктивному значеннi - це сукупнiсть правових норм, якi регулюють суспiльнi вiдносини, що складаються в процесi створення, оформлення та використання результатiв науково-технiчно творчостi. Право промислово власностi в суб'єктивному значеннi - це право, яким надiляється вiдповiдно до законодавства автор будь-якого результату науково-технiчно дiяльностi. ОСНОВНИМИ ОБ'ЄКТАМИ ПРОМИСЛ. ВЛАСН. (див. Главу 39 ЦК) Є результати винахiдництва та промисловi зразки. Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають вiдповiдати винахiд, корисна модель i промисловий зразок. ВИНАХIД - це технологiчне (технiчне) рiшення, яке вiдповiдає умовам патентоздатностi, тобто: а) є новим (вiдсутнi будь-якi вiдомостi у свiтi, якi є загальнодоступними до дати прiоритету. Секретна службова iнформацiя при визначеннi поняття "новизна" до уваги не береться); б) має винахiдницький рiвень (дiйсно є внеском в науковий та науково-технiчний прогрес, а не звичайною iнженерною розробкою); в) є промислово придатним для використання (практична можливiсть використати винахiд в певнiй сферi. Так, "технiчна розробка", як iз стiльця зробити табурет, не є промислово придатною для використання). Можливi об'єкти винаходу такi (ст. 459 ЦК): продукт (пристрiй, речовина, штам мiкроорганiзму, культура клiтин рослин i тварин); спосiб (включаючи бiотехнiчнi способи, способи лiкування i дiагностики та профiлактики); застосування ранiше вiдомого продукту чи способу за новим призначенням. Правова охорона надається винаходу, який не лише вiдповiдає умовам патентоздатностi, а й не суперечить суспiльним iнтересам, принципам гуманiзму i моралi (не є винаходом розривнi бомби). Не визнається винаходом пропозицiя, на яку вже подано заявку або видано авторське свiдоцтво чи патент. Винахiдницький рiвень свiдчить передусiм про творчий характер пропозицi. Тому не вважається винаходом запозичення вiдомого рiшення, перенесення i використання позитивного досвiду, оскiльки в таких випадках не вiдбувається творчого процесу самого винахiдництва. Винахiдницьким рiвнем характеризуються пропозицi, якi вiдкривають новi галузi технiки, у медицинi, сiльському господарствi або створюють новi види цiнних матерiалiв, машин, виробiв, лiкiв тощо. Винахiд повинен бути придатним для використання не тiльки в промисловостi, а й у сiльському господарствi, в системi охорони здоров'я, оборони, транспорту на iнших галузях народного господарства. Крiм того винахiд повинен мати ще одну якiсну ознаку - позитивний ефект. КОРИСНА МОДЕЛЬ - це конструктивне виконання пристрою, яке вiдповiдає умовам патентоспроможностi, тобто є новим i промислова придатним. Винаходи i кориснi моделi - близькi мiж собою результати технiчно творчостi. Вони мають вiдповiдати таким умовам патентоспроможностi, як умови свiтово новизни i промислово придатностi. Однак до корисно моделi не ставиться умова винахiдницького рiвня (ст. 460 ЦК). Вiдмiннiсть мiж винаходами i корисними моделями полягає в об'єктi - до перших вiдносять продукти i способи, до других - конструктивне виконання пристрою. Сутнiсть корисно моделi полягає саме в оригiнальному компонуваннi пристрою. Якщо винахiд має певну перевагу перед вiдомим прототипом свом змiстом, новим розв'язком задачi, то корисна модель - - новим компонуванням елементiв пристрою. Цей розв'язок тому i називають "корисна модель" певного пристрою, тобто нове розташування елементiв пристрою, нова корисна модель. ПРОМИСЛОВИЙ ЗРАЗОК - це нове конструктивне рiшення виробу, що визначає його зовнiшнiй вигляд i придатне для здiйснення промисловим способом. Об'єктом промислового зразка мають бути (ст. 461 ЦК) форма, малюнок чи розфарбування або х поєднання, що визначають зовнiшнiй вигляд промислового виробу i призначенi для задоволення естетичних та ергономiчних потреб. Промисловий зразок вiдповiдає патентоспроможностi, якщо вiн новий i промислове придатний. Цей зразок визнають новим, якщо сукупнiсть його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у свiтi до подання заявки до Держпатенту Украни. Промисловий зразок визнають промислово придатним, якщо його може бути використано в промисловостi або в будь-якiй iншiй галузi дiяльностi. Законодавство про промисловi зразки не поширюється на об'єкти архiтектури (крiм малих архiтектурних форм), промисловi, гiдротехнiчнi та iншi стацiонарнi споруди; друковану продукцiю як таку, об'єкти нестiйко форми з рiдких, газоподiбних, сипких або подiбних речовин тощо.
  
  93. Суб"єкти права промислово власностi.
  Традицiйно результати творчо дiяльностi подiляють на 2 групи. 1-ша - результати iнтелектуально дiяльностi, що стосуються духовного свiту людей (твори лiтератури, науки, мистецтва та iн..); до 2- -результати творчо дiяльностi, якi прийнято називати промисловою власнiстю, тобто йдеться про: 1) - науковi вiдкриття; 2)- винаходи та кориснi моделi; 3) - промисловi зразки; 4) - рацiоналiзаторськi пропозицi; 5)- знаки для товарiв та послуг; 6)- селекцiйнi досягнення; 7)- нерозкрита iнформацiя, у тому числi секрети виробництва тощо. Право промислово власностi належить до прав iнтелектуально власностi об'єктами якого є винахiд, корисна модель, промисловий зразок, рац. пропозицiя. Суб'єктами права промисл. власностi є творець об'єкта права промисл. власностi (автор, винахiдник) та iншi особи, якi набули права промислов. власностi за договором чи законом (глава 39 ЦК, ст. 463). В суб'єктивному значеннi правом промислово власностi є право, яким надiляється вiдповiдно до законодавства автор будь-якого результату науково-технiчно дiяльностi. Винахiдник, автор промислового зразка - фiзична особа, творчою працею яко ство?рений об'єкт, який визнано винаходом, корисною моделлю або промисловим зразком. Ви?нахiдником або автором промислового зразка може бути тiльки фiзична особа. Можлива наявнiсть статусу суб"єкта пiдприємницько дiяльностi у тако осо?би не має значення. Якщо наукове вiдкриття, винахiд тощо, зроблено на пiдставi творчо працi одночасно кiлькох осiб, вони вважаються спiвавторами наукового вiдкриття. Але спiвавторство має мiсце лише тодi, коли воно має творчий характер. Надання технiчно допомоги авторовi iншими особами не є спiвавторством (наприклад, консультацi, здiйснення розрахункiв, виготовлення моделей, креслярськi роботи тощо).Автором будь-якого результату творчо працi може бути громадянин Украни, громадянин будь-яко iншо держави або особа без громадянства. Для визнання особи винахiдником, автором не має значення його вiк або стан дiєздат?ностi. Iнодi малолiтнi автори вносять цiннi пропозицi, якi використовуються у виробництвi. Винахiднику, автору належить право авторства та iншi особистi немайновi права на винахiд, корисну модель або промисловий зразок. Цi права є невiд'ємними та дiють безстро?ково. Поняття суб'єкта права на винахiд, корисну модель чи промисловий зразок стосується як автора результату, так i його правонаступникiв - будь-яких фiзичних i юридичних осiб, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на результати творчо працi. Такими правонаступниками можуть бути спадкоємцi або iншi особи, держава. Законодавчi акти про промислову власнiсть передбачають випадки, коли суб'єктом права на результати творчо працi виступають саме юридичнi особи, держава або  органи. Суб'єктами зазначених прав можуть бути будь-якi фiзичнi чи юридичнi особи, до яких суб'єктивне право авторiв переходить за договором або за заповiтом. Держава може стати суб'єктом зазначених прав у чiтко визначених законом випадках. Так, права на винаходи, кориснi моделi чи промисловi зразки, строк охорони на якi минув, стають надбанням суспiльства. Вiдповiдно до статей 429, 430 ЦК майновi права iнтелектуально власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок, створенi у зв'язку з виконанням трудового договору або за замовлен?ням, належать працiвниковi, який створив цi об'єкти, та юридичнiй або фiзичнiй особi, де або у яко вiн працює або яка замовила створення об'єкта iнтелектуально власностi, спiль?но.
  
  
  94. Майновi права iнтелектуально власностi на винахiд.
  Ст. 464 ЦК - регулює майновi права iнтелектуально власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок. В даному разi розглянемо майнов. прав. iнтел. власн на винахiд. Патент на винахiд засвiдчує набуття прав iнтелектуально власностi на цi об'єкти, у тому числi майнових прав. Цi права дiють вiд дати, наступно за датою х державно реєстрацi. Майновi права iнтелектуально власностi можуть бути вкладом до статутного капiталу юридично особи, предметом договору заста?ви та iнших зобов'язань, використовуватися в iнших цивiльних вiдносинах. Якщо патент належить кiльком особам, то його використання здiйснюється на пiдставi угоди мiж ними. При вiдсутностi тако угоди кожний власник використовує винахiд за власним розсудом, але жоден з них не має права давати дозвiл на використання винаходу та передавати право iнтелектуально власностi на цi об'єкти iншiй особi без згоди iнших власникiв патенту. Основним майновим правом є право на використання винаходу. Використанням визнається: виготовлення продукту, виробу iз застосуванням запатентованого винаходу; пропонування його для продажу та iнше введення в цивiль?ний оборот; застосування процесу, що охороняється патентом на винахiд або пропонування його для застосування в Укранi. Якщо iснують пiдстави, що особа виробляє продукти з використанням процесу, що охо?роняється патентом на винахiд або корисну модель, то зацiкавлена особа може звернутися з позовом до суду. Патентовласник не завжди фiнансово може використовувати винахiд, тому законодавством йому надано право розпорядження цим об'єктом на свiй розсуд, яке полягає у можливостi визначати його юридичну долю. Патентовласник має виключне майнове право дозволяти використання винаходу iншiй особi на пiдставi лiцензiйно угоди. Умови та порядок  укладання регулюються главою 75 ЦК та Законом Украни "Про охорону прав на вина?ходи i кориснi моделi". Окрiм права дозволяти передбаченi законодавством випадки, коли патентовласник зо?бов'язаний надати дозвiл на використання винаходу - таким випадком є невикористання винаходу в Укранi прсiтягом трьох рокiв вiд дати, наступно за датою державно реєстрацi прав iнтелектуально власностi або вiд дати, коли х використання було припинено. У цьому випадку будь-яка особа при умовi вiдмови власника прав на винахiд вiд укладення лi?цензiйного договору може звернутися до суду iз заявою про надання й дозволу на х ви?користання. Якщо володiлець патенту не доведе, що факт невикористання зумовлений по?важними причинами, суд може винести рiшення про надання дозволу на використання за?iнтересованiй особi з визначенням обсягу використання, строку дi дозволу, розмiру та порядку виплати винагороди власнику прав. Власник патенту зобов'язаний дати дозвiл на використання винаходу пiзнiше виданого патенту, якщо об'єкт промислово влас?ностi останнього призначений для iншо мети або має значнi технiко-економiчнi переваги i не може використовуватися без порушення прав першого власника. Такий дозвiл надається в необхiдному обсязi. При вiдмовi надати дозвiл спiр вирiшується у судовому порядку. Що стосується винаходiв то дозвiл на х використання може надати Кабiнет Мiнiстрiв Украни. Це може статися тiльки з метою забезпечення здоров'я насе?лення, екологiчно безпеки та iнших суспiльних iнтересiв, на умовах, встановлених за?коном, та у випадку безпiдставно вiдмови володiльця патенту укласти лiцензiйну угоду. У цьому випадку обговорюються об'єм, строк, умови використання та розмiр компенсацi. Рiшення Кабмiну може бути оскаржене до суду. До виключних майнових прав iнтелектуально власностi належить право перешкоджа?ти неправомiрному використанню винаходу, у тому числi забороняти таке використання. Неправомiрним вважається використання вiдпо?вiдного об'єкта без дозволу володiльця патенту. Але iснують винятки iз загального прави?ла, коли iншi особи мають право на використання винаходу без дозволу патептовласника. Так, не визнається порушенням виключних майнових прав на винахiд його використання: в конструкцi, чи при експлуатацi транспортного засобу iноземно! держави, якщо тимчасово або випадково перебуває у водах, повiтряному просторi чи на територi Украни, за умови, що об'єкт промислово власностi використовується виключно для потреб зазна?ченого засобу;
 &n власностi на винахiд.
bsp;без комерцiйно мети; з науковою метою або в порядку експерименту; за надзвичайних обставин (стихiйне лихо, катастрофа, епiдемiя тощо). Не визнається порушенням прав патентовласника введення в цивiльний оборот продук?ту, виробу, якi виготовленi iз застосуванням винаходу пiсля того як цей продукт, вирiб був введений в цивiльний оборот патентовласником або iншою особою з його дозволу. Також не є порушенням використання продукту, виго?товленого з порушенням прав власника, якщо особа, яка придбала цей продукт, не знала i не могла знати, що вiн виготовлений та введений в обiг з порушенням прав. Проте пiсля одержання повiдомлення вiд власника зазначена особа повинна припинити використання цього продукту. Не визнається порушенням прав володiльця патенту використання вина?ходу таким суб'єктом як попереднiй користувач.
  
  95. Дострокове припинення чинностi майнових прав та правовi наслiдки х припинення.
  Ст. 466 ЦК - Чиннiсть майнових прав iнтелектуально власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок може бути припинено достроково за iнiцiативою особи, якiй вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в iнших випадках, перед?бачених законом.. Загальний строк чинностi майнових прав iнтелектуально власностi на винахiд ста?новить двадцять рокiв, на корисну модель - десять рокiв, на промисловий зразок - п'ят?надцять рокiв. Але iснують передбаченi законом випадки, коли загальний строк чинностi майнових прав може бути достроково припинено. Одним iз таких випадкiв є вiдмова володiльця вiд свого патенту повнiстю або частково. Заява подається володiльцем патенту i повинна стосуватись лише одного охоронного документа. У заявi зазначається: номер патенту; номер заявки; дата подання заявки; назва винаходу, корисно моделi, промислового зразка; iм'я фiзично особи або найменування юридично особи - власника патенту; адреса для листування; обсяг прав, щодо яких здiйснюється вiдмова у випадку частково вiдмови вiд патенту. У заявi повиннi бути вiдомостi стосовно попередження про вiдмову особи, яка вико?ристовує вiдповiдний об'єкт за лiцензiйним договором, а також вiдомостi про вiдсутнiсть накладеного арешту на описане за борги майно, до складу якого входять права на зазна?ченi об'єкти. Заява пiдписується власником патенту, а якщо власник патенту юридична особа - то уповноваженою особою. У разi частково вiдмови вiд патенту на винахiд до заяви додається експертний висно?вок щодо вiдповiдностi умовам придатностi для набуття прав iнтелектуально власностi на винахiд. Чиннiсть майнових прав iнтелектуально власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок достроково припиняється з дня публiкацi про це в офiцiйному бюле?тенi Установи. Обов'язком власника патенту є сплата щорiчного збору за пiдтримання чинностi май?нових прав на винахiд, корисну модель, промисловий зразок. Майновi права можуть бути-припиненi достроково у випадку несплати цього збору. Щорiчний збiр сплачується за кож?ний рiк дi патенту, починаючи вiд дати подання заявки. Документ про першу сплату збору за пiдтримання дi патенту на винахiд чи корисну модель має надiйти до Установи не пiзнi?ше 4 мiсяцiв вiд дати публiкацi вiдомостей про видачу патенту, а за дiю патенту на про?мисловий зразок - одночасно з документом про сплату збору за видачу патенту. Документ про сплату збору за кожний наступний рiк має надiйти або бути вiдправленим до Установи до кiнця поточного року дi патенту за умови сплати збору протягом останнiх чотирьох мiсяцiв (для промислових зразкiв - останнiх двох мiсяцiв). Дiя патенту припиняється з першого дня року, за який збiр не сплачений. Проте протягом дванадцяти мiсяцiв (для промислових зразкiв протягом шести мiсяцiв) пiсля припинення дi патенту власник патенту має право сплатити заборгованiсть разом iз штрафом у розмiрi п'ятдесяти вiдсоткiв збору. У цьому випадку чиннiсть майнових прав на винахiд, корисну модель, промисловий зразок вiдновлюється. Якщо протягом цього строку заборгованiсть не буде сплачена, Уста?нова публiкує вiдомостi про припинення дi патенту. Ст. 467 - Наслiдком припинення чинностi виключних майнових прав є вiдсутнiсть власника цих об'єктiв, тобто вони можуть вiльно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом. Слiд вiдзначити, що анi Закон Украни "Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi", анi Закон Украни "Про охорону прав на промисловi зразки" не мiстять нi наслiдкiв припинення дi патенту, нi виняткiв iз положення про вiльне використання. Вiльно використовувати винахiд, корисну модель, промисловий зразок мо?жуть будь-якi особи, тобто фiзичнi або юридичнi, у тому числi iноземнi, а також особи без громадянства. Вже немає потреби у поданнi заявки на одержання патенту до Установи або укладаннi лiцензiйно угоди на використання цих об'єктiв. Власник виключних майнових прав iнтелектуально власностi на винахiд, корисну мо?дель, промисловий зразок може дозволити х використання iншiй особi. Це можна зробити шляхом укладання вiдповiдного лiцензiйного договору. Сторонам договору ЦК надає мож?ливiсть передбачити у ньому положення, за яким володiльцю патенту забороняється вiд?мовлятись вiд свох майнових прав протягом дi договору. Проте, у випадку вiдсутностi такого положення власник має законне право на вiдмову вiд патенту, чим може завдати великих збиткiв особi, що використовує винахiд, корисну модель або промисловий зразок за лiцензiйним договором (лiцензiату). Так, наприклад, лiцензiат може вкласти значнi кошти у розвиток виробництва продуктiв чи виробiв, якi створенi з використанням запатен?тованого винаходу, корисно моделi або промислового зразка на територi Украни. Вiдмова власника вiд майнових прав на цi об'єкти надасть можливiсть використовувати х будь-якiй особi, у тому числi можливiсть ввозити вiдповiднi продукти i вироби з-за кордону, що., без?перечно, може призвести до зниження на них попиту, а вiдповiдно, й цiни. Для запобiгання подiбним ситуацiям ст. 467 ЦК зобов'язує володiльця патенту вiдшкодувати збитки лiцензiату, до яких призвела вiдмова вiд майнових прав на винахiд, корисну модель, промисловий зразок. Також варто зазначити, що у лiцензiйному договорi власника майнових прав може бути звiльнено вiд обов'язку вiдшкодовувати завданi вiдмовою вiд патенту збитки.
  
  96. Вiдновлення чинностi припинених виключних майнових прав та визнання х не дiйсними.
  Статтi 466 i 467 ЦК присвяченi випадкам дострокового припинення виключних май?нових прав iнтелектуально власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок та правовим наслiдкам такого припинення. Причини вiдмови вiд майнових прав можуть бути найрiзноманiтнiшими - вiдсутнiсть засобiв використання компонування iнтегрально мi?кросхеми, неможливiсть сплачування щорiчних зборiв, вiдсутнiсть комерцiйно перспекти?ви реалiзацi об'єкта. Але через деякiй час у особi, якiй належали майновi права в момент х припинення, може з'явитися можливiсть використовувати винахiд, корисну модель, про?мисловий зразок. Ст. 468 ЦК - передбачена можливiсть вiдновлення припинених прав. Дане положення вперше з'явилось у законодавствi Украни. До прийняття нового ЦК особи, якi достроково вiдмовились вiд свох прав, тако можливостi не мали. Вiдновити права особа, якiй цi права належали у момент х припинення, може шляхом подання вiдповiдно заяви до Установи. Проте, законодавство Украни хоча i надає можли?вiсть вiдновлення чинностi майнових прав шляхом подання заяви, але не врегульовує про?цедури  подання. Не визначений у законодавствi й строк вiдновлення, який очевидно не повинен перевищувати строку вiд дати публiкацi вiдомостей про дострокове припинення чинностi майнових прав до можливо дати спливу строку дi патенту на винахiд, корисну модель, промисловий зразок. Треба чекати вiдповiдних змiн у Законi Украни "Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi" та у Законi Украни "Про охорону прав на промисловi зразки". На жаль, Проект також не передбачає нiяких змiн щодо цього питання. Як зазначено у ст. 467 ЦК, наслiдком припинення чинностi майнових прав на винахiд, корисну модель, промисловий зразок є можливiсть х використання будь-якими особами. Постає питання, що робити, якщо особа, якiй належали права до дострокового припинення х чинностi, вирiшила х вiдновити, а винахiд, корисну модель або промисло?вий зразок, права на якi й належали, використовує будь-яка iнша особа. Iнститут вiднов?лення чинностi майнових прав iнтелектуально власностi в багатьох правових системах супроводжується введенням iнституту "наступного користування" або "пiслякористування". Це означає, що особа, яка добросовiсно почала використовувати винахiд, корисну мо?дель, промисловий зразок або зробила ефективну та серйозну пiдготовку до такого вико?ристання у перiод мiж датою дострокового припинення чинностi майнових прав та датою вiдновлення чинностi прав, має право на продовження безоплатного використання об'єктiв промислово власностi i пiсля вiдновлення прав попереднього власника. До випадкiв вiдновлення чинностi майнових прав на винахiд, корисну модель, промис?ловий зразок можна вiднести поновлення сплати щорiчних зборiв за пiдтримку чинностi майнових прав у порядку, встановленому законом, у випадку, коли сплата цих зборiв була припинена.
  
  
  97. Право iнтелектуально власностi на компонування iнтегрально мiкросхеми.
  Вiдносини щодо правово охорони компонування iнтегрально мiкросхеми в Укранi регулюються ЦК Украни Глава 40 (статтi 471-480) та Законом Украни "Про охорону прав на топографi iнтегральних мiкросхем" (далi - Закон). У Законi визначено, що компонування iнтегрально мiкросхеми (далi - IМС) - це зафiксоване на матерiальному носi просторово-геометричне розмiщення сукупностi елементiв iнтег-рально мiкросхеми та з'єднань мiж ними. Вiдповiдно до ст. 471 ЦК Украни IМС вважається придатним для набуття права iнтелектуаль?но власностi на нього, якщо воно є оригiнальним. Також, вiдповiд?но до ст. 5 цього Закону, охорона прав поширюється лише на ори?гiнальну топографiю IМС. Компонування IМС визнається оригiнальним, якщо воно не ство?рене прямим вiдтворенням (копiюванням) iншого компонування IМС, має вiдмiнностi, що надають йому новi властивостi, i не було вiдоме у галузi мiкроелектронiки до дати подання заявки до Устано?ви або до дати  першого використання. Держава здiйснює правову охорону компонування IМС через його реєстрацiю в Установi з видачею вiдповiдного свiдоцтва про набуття права iнтелектуально власностi на IМС. Обсяг правово охорони компонування IМС визначається зобра?женням цього компонування на матерiальному носi. Способи, що стосуються технологiчного процесу виготовлення IМС, конструкцiй кристалiв IМС та iнших технiчних рiшень, за наявностi необхiдних законодавством критерiв можуть стати об'єк?тами патентних прав. Вiдповiдно до ст. 473 ЦК Украни суб'єктами права iнтелектуально власностi на компонування IМС визнаються: 1) автор компонування iнтегрально мiкросхеми; 2) iншi особи, якi набули прав на компонування iнтегрально мiкро?схеми за договором чи законом. Автором компонування IМС може бути лише фiзична особа, iнте?лектуальною творчою працею яко створене компонування. Юри?дична особа може виступати лише власником майнових прав на компонування IМС. Якщо компонування IМС створено спiльно кiлькома фiзичними особами, кожна з них визнається автором та?кого компонування. При створеннi компонування IМС у порядку виконання службо?вих обов'язкiв чи за спецiальним дорученням роботодавця право на реєстрацiю топографi IМС i всi права, що випливають з цiє реєст?рацi, має роботодавець автора топографi IМС, якщо трудовим дого?вором (контрактом) не передбачено iнше. При цьому автор має пра?во на одержання винагороди, розмiр яко визначається у договорi мiж автором i роботодавцем. Автору компонування IМС належать особистi немайновi та ви?ключнi майновi права. Майновi права на компонування IМС є чинними з дати, наступно за дату х державно реєстрацi, проте строк чинностi даних прав починає перебiг з дати подання заявки на компонування IМС. Строк чинностi виключних майнових прав iнтелектуально власностi на компонування IМС згiдно Закону може спливати через десять рокiв вiд дати подання заявки або вiд першого використання IМС, що може бути здiйснене у перiод до двох рокiв до дати подання тако заявки. Права iнтелектуально власностi на компонування IМС можуть бути визнанi недiйсними у судовому порядку у випадку: невiдповiдностi зареєстровано топографi IМС умовам охороноздатностi; порушення вимог, пов'язаних з реєстрацiєю топографi IМС в iноземних державах; реєстрацi топографi IМС внаслiдок подання заявки з порушенням прав iнших осiб. При визнаннi реєстрацi топографi IМС недiйсною Держдепартамент повiдомляє про це у своєму офiцiйному бюлетенi. У випадку визнання свiдоцтва недiйсним права, що випливають з державно реєстрацi топографi IМС вважаються такими, що не набрали чинностi, а отже всi подальшi дi з приводу реалiзацi цих прав з моменту видачi свiдоцтва не мають юридично чинностi. Реєстрацiя топографi IМС, визнана недiйсною, вважається такою, що не набрала чинностi, вiд дати реєстрацi топографi IМС.
  
  98. Право iнтелектуально власностi на рацiоналiзаторську пропозицiю.
  Вiдповiдно до ст. 481 ЦК Украни рацiоналiзаторською пропозицiєю вважається визнана юридичною особою пропозицiя, яка мiстить технологiчне (технiчне) або органiзацiйне рiшення у будь-якiй сферi  дiяльностi. Об'єктом рацiоналiзаторсько пропозицi може бути матерiальний об'єкт або процес. Ознаки рацiоналiзаторсько пропозицi як об'єкта права iнтелектуально власностi: 1) пропозицiя має мiстити технологiчне (технiчне) або органiзацiйне рiшення (сюди не входить постановка питання про проблему). 2) запропоноване рiшення має стосуватися будь-яко сфери дiяльностi особи, якiй пропозицiя подана. 3) пропозицiя має бути визнана особою, якiй вона подана. Конкретнi юридичнi форми визнання рацiоналiзаторсько пропозицi законом не визначенi. Визнання пропозицi рацiоналiзаторською, а так само дати  подання та авторства пiдтверджується свiдоцтвом на рацiоналiзаторську пропозицiю, яке оформляється листом з вiдповiдними вiдомостями. Свiдоцтво на рацiоналiзаторську пропозицiю має мiстити: а) назву та, якщо є, фiрмове найменування пiдприємства (органiзацi, установи), що видає свiдоцтво; б) назву рацiоналiзаторсько пропозицi; в) прiзвище автора, а у разi спiвавторства вказуються прiзвища та iнiцiали всiх спiвавторiв в алфавiтному порядку; г) дату подання пропозицi; д) дату визнання пропозицi рацiоналiзаторською; е) номер, за яким вона зареєстрована в журналi реєстрацi рацiоналiзаторських пропозицiй; є) пiдпис керiвника пiдприємства (органiзацi, установи) iз зазначенням його прiзвища та iнiцiалiв, що скрiплюється печаткою. Обсяг правово охорони рацiоналiзаторсько пропозицi визначається  описом, а також кресленнями, якщо вони поданi. Опис пропозицi викладається в письмовiй заявi про рацiоналiзаторську пропозицiю. Заява може супроводжуватись кресленнями, ескiзами, схемами, графiками тощо, технiко-економiчними розрахунками, обґрунтуваннями та iн. Суб'єктами права iнтелектуально власностi на рацiоналiзаторську пропозицiю є  автор та юридична особа, якiй ця пропозицiя подана. Автором рацiоналiзаторсько пропозицi може бути лише фiзична особа незалежно вiд  вiку, правосуб'єктностi, громадянства тощо. Важливо також зазначити, що авторами рацiоналiзаторських пропозицiй можуть бути не лише працiвники пiдприємства, якому пропозицiя подана, а й iншi особи, якi не перебувають з пiдприємством у трудових чи цивiльно-правових вiдносинах. Авторами рацiоналiзаторсько пропозицi можуть бути спiльно кiлька осiб - спiвавтори. Не визнаються спiвавторами особи, якi надали авторовi рацiоналiзаторсько пропозицi тiльки технiчну допомогу (виготовлення креслення i зразкiв, оформлення документацi, виконання розрахункiв, проведення дослiдно перевiрки тощо), або сприяли оформленню прав на рацiоналiзаторську пропозицiю та  використання. Авторський склад рацiоналiзаторсько пропозицi визначається спiвавторами самостiйно при оформленнi заяви на рацiоналiзаторську пропозицiю. Змiна складу авторiв пiсля подання заяви на рацiоналiзаторську пропозицiю, як правило, не допускається. Iншим суб'єктом права iнтелектуально власностi на рацiоналiзаторську пропозицiю в нормах Глави 41 ЦК Украни називається юридична особа, якiй ця пропозицiя подана. Доцiльно розглядати суб'єктами права iнтелектуально власностi на рацiоналiзаторську пропозицiю не лише юр.осiб, а й фiзичних осiб - пiдприємцiв, яким такi пропозицi подано.Авторовi рацiоналiзаторсько пропозицi належить право авторства, тобто право на визнання творцем рацiоналiзаторсько пропозицi. Право авторства є невiдчужуваним особистим немайновим правом. Авторство на рацiоналiзаторську пропозицiю охороняється безстроково. Спори про авторство (спiвавторство) на рацiоналiзаторську пропозицiю розглядаються у судовому порядку. Авторовi рацiоналiзаторсько пропозицi належить право подати  будь-якому пiдприємству, дiяльностi якого ця пропозицiя стосується. Автор рацiоналiзаторсько пропозицi має право на добросовiсне заохочення вiд особи, якiй ця пропозицiя подана. Право автора рацiоналiзаторсько пропозицi на заохочення традицiйно розглядається як майнове право. Єдина вимога до заохочення, застосовуваного до автора рацiоналiзаторсько пропозицi, є вимога про добросовiснiсть такого заохочення. В разi, якщо рацiоналiзаторська пропозицiя створена у спiвавторствi, право на винагороду належить спiвавторам. Порядок користування правами на рацiоналiзаторську пропозицiю, створену у спiвавторствi, визначається угодою мiж ними. Право на винагороду має автор (спiвавтори) рацiоналiзаторсько пропозицi протягом двох рокiв вiд дати початку  використання на пiдприємствi, яке видало автору свiдоцтво на цю рацiоналiзаторську пропозицiю. Винагорода, сплачена автору (спiвавторам) рацiоналiзаторсько пропозицi, не пiдлягає стягненню у разi припинення використання само рацiоналiзаторсько пропозицi. Особа, яка визнала пропозицiю рацiоналiзаторською, має право на використання цiє пропозицi у будь-якому обсязi. Право на використання рацiоналiзаторсько пропозицi юридична особа набуває лише за умови визнання отримано пропозицi рацiоналiзаторською. Таке визнання має бути виражене у вiдповiдному рiшеннi компетентного органу чи посадово особи пiдприємства i оформлене виданим авторовi свiдоцтвом на рацiоналiзаторську пропозицiю.
  
  99. Право iнтелектуально власностi на сорт рослин та породу тварин.
  Закрiплене в (ст.485 - ст.488). Право iнтелектуально власностi на сорт рослин, породу тварин становлять: особистi немайновi права iнтелектуально власностi на сорт рослин, породу тва?рин, засвiдченi державною реєстрацiєю; майновi права iнтелектуально власностi на сорт рослин, породу тварин, засвiд?ченi патентом; майнове право iнтелектуально власностi на поширення сорту рослин, породи тварин, засвiдчене державною реєстрацiєю. Нормативно-правовою основою у сферi охорони прав iнтелектуально власностi на сорти рослин та породи тварин є Закон Украни "Про охорону прав на сорти рослин" вiд 21 квiтня 1993 р. (в редакцi Закону вiд 17 сiчня 2002 р.) та Закон Украни "Про племiнну справу у тваринництвi" вiд 15 грудня 1993 р. (в редакцi Закону вiд 21 грудня 1999 р.).
  Суб'єктами прав на сорт рослин, породу тварин є хнi безпосереднi творцi (автори), володiльцi виключних прав на хнє використання (патентоволодiльцi), спадкоємцi та пра?вонаступники. У вiдповiдностi з чинним законодавством Украни авторами сорту рослин, породи тварин можуть бути лише фiзичнi особи, завдяки творчiй працi яких виведено, створено або виявлено сорт рослин, породу тварин. При цьому законодавство не висуває будь-яких особливих вимог до автора. У разi вiдсутностi у нього необхiдного ступеня дiє?здатностi реалiзацiю авторських прав здiйснюють його представники. Якщо сорт рослин чи породу тварин створюють кiлька авторiв, то цих осiб будуть визнавати спiвавторами. Iноземнi громадяни та особи без громадянства вiдповiдно до мiжнародних договорiв чи на основi принципу взаємностi мають однаковi поряд iз громадянами Украни права на сорт рослин, породу тварин. Якщо сорт рослин, породу було створено у порядку виконання службових обов'язкiв або за завданням роботодавця, суб'єктом права на сорт рослин, по-роду тварин стає роботодавець, якщо договiр мiж ним i автором не передбачає iнше. У разi смертi селекцiонера або його патентоволодiльця права на сорт рослин, породу тварин переходять до спадкоємцiв.
  Автор або автори можуть передавати своє право на подання заявки iншiй особi, у результатi чого заявником може стати й не сам селекцiонер. Права на використання сорту рослин, породи тварин пiдтверджує патент. Патент вида?ють заявниковi, i вiн стає патентоволодiльцем. Стаття 487 ЦК мiстить перелiк майнових прав iнтелектуально власностi на сорт рослин, породу тварин. До виключних майнових прав належать: право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин; виключне право перешкоджати неправомiрному використанню сорту рос?лин, породи тварин. Майнове право iнтелектуально власностi на сорт рослини включає в себе: право використання сорту, право давати дозвiл на використання сорту iншим особам i право забороняти таке використання сорту iншими особами без дозволу власника сорту. Виключне право iнтелектуально власностi на використання сорту рослини чи заборону такого використання полягає в тому, що нiхто без дозволу власника сорту не може вчиняти такi дi: виробництво або вiдтворення (з метою розмноження); доведення до кондицi з метою розмноження; пропозицiю до продажу; продаж або iнший комерцiйний обiг; виве?зення за межi територi Украни; ввезення на митну територiю Украни; зберiгання для будь-яко з цiлей, зазначених вище. Майнове право iнтелектуально власностi на поширення сорту рослини полягає в ко?мерцiйному розповсюдженнi сорту, занесеного до Реєстру сортiв. До iнших майнових прав iнтелектуально власностi (невиключних) слiд вiднести пере?дусiм право розпорядження сортом рослини, породою тварини, право на винагороду за ви?користання зазначених об'єктiв та iншi майновi права, що випливають з патенту на сорт рослини, породу тварини. Майновi права iнтелектуально власностi на сорт рослин, породу тварин, засвiдче?нi патентом - є чиннi з дати, наступно за датою х державно реєстрацi, за умови пiдтри?мання чинностi цих прав вiдповiдно до закону. Строк чинностi виключних майнових прав iнтелектуально власностi на сорт рослин, породу тварин спливає через 30 рокiв, а щодо дерев та винограду - через 35 рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за ро?ком державно реєстрацi цих прав. Право на поширення сорту рослин, породу тварин є чинним з дати, наступно за датою його державно реєстрацi, та дiє безстроково за умови пiдтримання чинностi цього права вiдповiдно до закону. Чиннiсть виключних майнових прав iнтелектуально власностi на сорт рослин, породу тварин може бути припинено до?строково або поновлено у випадках та у порядку, встановлених законом.
  
  100. Право iнтелектуально власностi на комерцiйне найменування.
  Закрiплене в Главi 43 ЦК, ст. 489-491. Вiдповiдно до ст. 90 ЦК Украни юридична особа, яка є суб'єк?том пiдприємництва, може мати комерцiйне (фiрмове) найменуван?ня(далi - К.Н.). У ст. 489 ЦК Украни зазначається, що правова охорона нада?ється К.Н. якщо воно дає можливiсть вирiзнити одну особу з-помiж iнших та не вводить в оману споживачiв щодо справжньо  дiяльностi. Пiд К.Н слiд розумiти найменування, пiд яким особа дiє у цивiльному оборотi i яке iндивiдуалiзує цю особу серед iнших його учасникiв. Власниками прав на К.Н. можуть бути лише юридичнi особи - суб'єкти пiдприємницько дiяльностi. Це випли?ває зi ст. 90 ЦК Украни, де юридична особа, що є пiдприємницьким товариством, може мати К.Н. Не можуть виступати у цивiльному оборотi пiд свом К.Н. об'єднання осiб, пов'язаних мiж собою лише догово?ром про спiльну дiяльнiсть, представництва i фiлi юр.осiб та iншi хнi вiдособленi пiдроздiли (цехи, вiддiлення, дiлянки тощо). Усi вони мають виступати в цивiльному оборотi вiд iменi юридично особи, яка х утворила, i вiдповiдно користуватися  К.Н. Не можуть мати К.Н. тi установи, якi вико?нують функцi некомерцiйного характеру, тобто не здiйснюють пiд?приємницьку дiяльнiсть, зокрема фонди, асоцiацi, громадськi та ре?лiгiйнi органiзацi, споживчi кооперативи, а також х об'єднання. Право на К.Н. гарантує можливiсть пiд?приємницькому товариству виступати в цивiльному оборотi пiд власним найменуванням; юридична особа пiд свом К.Н. укладає ци?вiльно-правовi угоди, реалiзує особистi немайновi права, захищає сво порушенi права або права, що оспорюються, здiйснює iншi юридичнi дi. Використанням К.Н. також може бути його розмiщення на вивiсках, бланках, рахунках, прейскурантах, у публiка?цiях рекламного характеру, оголошеннях, анотацiях тощо. Абсолютний хар-р права на К.Н. озна?чає, що всi iншi юр. особи не мають права порушувати прав надане найменування. Права на К.Н. охороняються на всiй тери?торi Украни. Вiдповiдно до положень Паризько конвенцi з охоро?ни промислово власностi правова охорон. надається м у всiх кра?нах, якi є  учасниками. Майновими правами iнтелектуально власностi на К.Н. (ст. 490) є: 1) право на використання К.Н.; 2) право перешкоджати iншим особам неправомiрно використовувати К.Н., в тому числi забороняти таке використання; 3) iншi майновi права iнтелектуально власностi, встановленi законом. Майновi права iнтелектуально власностi на К.Н. передаються iншiй особi лише разом з цiлiсним майновим комплексом особи, якiй цi права належать, або його вiдповiдною частиною. Згiдно з ст. 491 - Чиннiсть майнових прав iнтелектуально власностi на К.Н. припиняється у разi лiквiдацi юридично особи та з iнших пiдстав, встановлених законом. Момент набуття права на К.Н.у законодав?ствi не вирiшено. Вiдповiдно до ЦК Украни право на вiдповiдне К.Н. є чинним з моменту першого його викорис?тання та охороняється без обов'язкового подання заявки чи його ре?єстрацi i незалежно вiд того, є чи нi К.Н.частиною торговельно марки. Захист прав на К.Н.у цивiльно-правовому порядку полягає в реалiзацi передбачених законом заходiв щодо вiдновлення свох порушених прав, припиненнi х порушення та за?стосуваннi до порушника вiдповiдних санкцiй (ст. 432 ЦК Украни). Захист прав на К.Н.може здiйснюватися у су?довому порядку.
  
  101. Право iнтелектуально власностi на торгiвельну марку.
  Закрiплене в Главi 44 ЦК (ст. 492 - 500). Вiдповiдно до ст. 492 ЦК Украни торговельною маркою (далi - Т.М.) може бути будь-яке позначення або будь-яка комбiнацiя по?значень, придатних для вирiзнення товарiв (послуг), що виробляю?ться (надаються) однiєю особою, вiд товарiв (послуг), що виробляю?ться (надаються) iншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, лiтери, цифри, зображувальнi елементи, ком?бiнацi кольорiв. Умови визнання позначень Т.М.) i, вiдповiд?но, надання м правово охорони визначаються Законом Украни "Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг". Правова охорона надається лише тiй Т.М., яка не суперечить суспiльним iнтересам, принципам гуманностi та моралi. Необхiдними умовами правово охорони Т.М. також є: 1) здатнiсть вiдрiзнити дану Т.М. вiд iн?ших Т.М. та загальновживано чи нацiонально символiки (прин?цип вiдносно новизни Т.М.); 2) дотримання прав iн?ших суб'єктiв права iнтелектуально власностi. Одержання свiдоцтва можливе у разi подання вiдповiдно заявки до Держдепартаменту з питань iнтелектуально власностi (далi - Установи). При цьому в разi претензiй кiлькох заявникiв на тотож?нi позначення право на свiдоцтво отримує той iз них, чия заявка має бiльш ранню дату подання або бiльш ранню дату прiоритету (за умови, що вказана заявка не вважається вiдкликаною, не вiдклика?на або не вiдхилена). Про право прiоритету слiд заявляти окремо. Для одержання свiдоцтва заявка має пройти процедуру експерти?зи, порядок яко встановлено законом. Експертиза має два етапи - формальний та квалiфiкацiйний. Якщо заявка пройде етап формаль?но експертизи, тобто вiдповiдатиме всiм встановленим вимогам щодо  оформлення та оплати збору, тодi проводиться квалiфiкацiй?на експертиза по сутi заявки. Якщо за результатами квалiфiкацiйно експертизи заявки буде визначено, що позначення вiдповiдає умовам надання правово охорони, заявнику надсилається рiшення про реєс?трацiю знака. Вiдомостi про реєстрацiю та видачу свiдоцтва мають бути опублiкованi для широкого загалу. Законодавство нагадує про необхiднiсть сплати зборiв за дi, пов'язанi з видачею свiдоцтва, оскiльки несплата тягне за собою вiдкликання заявки. Зареєструвати Т.М. можна також в iноземних кра?нах. Заявка на реєстрацiю в iноземнiй державi подається вiдповiдно до законодавства цiє крани, однак спочатку вона має надiйти до Установи, а згодом пересилається до Мiжнародного бюро iнтелекту?ально власностi i розглядається вiдповiдно до Мадридсько угоди про мiжнародну реєстрацiю знакiв вiд 14 квiтня 1891 р. Субєкти та змiст прав на Т.М. ЦК Украни визначає, що майновi права iнтелектуально влас?ностi на Т.М. належать володiльцю вiдповiдного свiдоцтва, володiльцю мiжнародно реєстрацi, особi, Т.М. яко визнано в установленому законом порядку добре вiдо?мою, якщо iнше не встановлено договором. Майновими правами є: 1) право на використання Т.М.; 2) виключне право дозволяти використання Т.М.; 3) виключне право перешкоджати неправомiрному використан?ню Т.М., в тому числi забороняти таке викорис?тання; 4) iншi майновi права iнтелектуально власностi, встановленi законом. Майновi права iнтелектуально власностi на Т.М. є чинними протягом десяти рокiв з дати, наступно за датою подання заявки на цю марку. Зазначений строк може бути продовжений що?разу на десять рокiв у порядку, встановленому законом. У разi визнання свiдоцтва недiйсним повнiстю чи частково правова охорона Т.М. вважається такою, що не набрала чинностi, а отже використання Т.М. з моменту реєстрацi до моменту визнання свiдоцтва недiйсним є незаконним. Пiдставами для визнання свiдоцтва вiдповiдно до ст. 19 Закону Украни "Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг" недiйсним є: а) невiдповiднiсть зареєстрованого знака умовам надання правово охорони; б) наявнiсть у свiдоцтвi елементiв зображення знака та перелiку товарiв i послуг, яких не було у поданiй заявцi; в) видача свiдоцтва внаслiдок подання заявки з порушенням прав iнших осiб. Визнання свiдоцтва недiйсним здiйснюється у судовому порядку. При цьому свiдоцтво може бути визнано недiйсним щодо всiх товарiв i послуг, для яких зареєстровано знак, так i стосовно частини класiв мiжнародно класифiкацi. Одночасно з вимогою про визнання свiдоцтва недiйсним має бути пред'явлена вимога щодо виключення знаку з вiдповiдного реєстру.
  
  102. Право iнтелектуально власностi на географiчне зазначення.
  В Укранi правове регулювання вiдносин, пов'язаних з географiч?ним зазначенням мiсця походження товарiв, передбачено ЦК Украни Глава 45 (статтi 501-504) та Законом Украни "Про охорону прав на зазначення походження товарiв". Коло питань щодо дано сфери вiдносин регулюється також законами Украни "Про за?хист вiд недобросовiсно конкуренцi", "Про охорону прав на зна?ки для товарiв i послуг", "Про захист прав споживачiв", "Про ре?кламу" тощо. Пiд географiчним зазначенням походження товару розумiють назву крани, населено?го пункту, мiсцевостi чи iншого географiчного об'єкта, що викорис?товується для позначення товару, особливi властивостi якого винят?ково чи головним чином визначаються характерними для даного географiчного об'єкта природними чи людськими чинниками або тими й iншими чинниками одночасно. Неодмiнними умовами правово охорони географiчного зазначення є: 1) наявнiсть у товарi особливих властивостей, цiнних з погля?ду споживача, що пiдвищують конкурентноздатнiсть товару на ринку однорiдних товарiв; 2) обумовленiсть цих властивостей виключно або головним чи?ном властивими даному, а не iншому географiчному об'єкту при?родними (клiматичними, водяними, ґрунтовими i т. п.) фак?торами; 3) людськими (навичками майстрiв, умiннями виготовлювачiв) факторами чи тими й iншими факторами одночасно. Суб'єкти та об'єкти права на географiчне зазначення Суб'єктами права на географiчне зазна?чення є виробники товарiв, особливi властивостi, певнi якостi, репу?тацiя або iншi характеристики якого пов'язанi з цим географiчним мiсцем; асоцiацi споживачiв; установи, що мають безпосереднє вiд?ношення до вироблення чи вивчення вiдповiдних продуктiв, виро?бiв, технологiчних процесiв або географiчних мiсць. Правами iнтелектуально власностi на географiчне зазначення є: 1) право на визнання позначення товару (послуги) географiчним зазначенням; 2) право на використання географiчного зазначення; 3) право перешкоджати неправомiрному використанню гео?графiчного зазначення, в тому числi забороняти таке викорис?тання. Право iнтелектуально власностi на географiчне зазначення є чинним з дати, наступно за датою державно реєстрацi, i охороня?ється безстрокове за умови збереження характеристик товару (по?слуги), позначених цим зазначенням. Реєстрацiя найменування мiсця походження товару здiйснюється за заявкою одного чи кiль?кох юридичних або фiзичних осiб до Установи. Якщо найменування вже зареєстроване, будь-яка особа, яка перебуває в тому самому гео?графiчному мiсцi, що i перший заявник, i виробляє товар з тими самими властивостями, може подати до Установи заявку на надан?ня йому права користування зареєстрованим найменуванням. Реєс?трацiя в установленому порядку є пiдставою для видачi вiдповiдно?го свiдоцтва. Правова охорона надається географiчному зазначенню походжен?ня товару, щодо якого виконуються такi умови: 1) воно є назвою географiчного мiсця, з якого даний товар походить; 2) воно вживається як назва даного товару чи як складова час?тина цiє назви; 3) у вказаному цiєю назвою географiчному мiсцi наявнi харак?тернi умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи iнших характеристик; 4) позначуваний цiєю назвою товар має певнi якостi, репутацiю чи iншi характеристики, в основному зумовленi характерними для даного географiчного мiсця природними умовами та/або людсь?ким фактором; 5)хоча б основна складова позначуваного цiєю назвою товару вироблялася та/або перероблялася в межах зазначеного географiч?ного мiсця.
  
  103. Право iнтелектуально власностi на комерцiйну таємницю.
  Комерцiйна таємниця (ст 505 -508) - це iнформацiя, яка є корисною i не є загальновiдомою су?спiльству. Вона має дiйсну або комерцiйну цiннiсть, з яко можна отримати прибуток i щодо яко володiлець вживає заходiв щодо  захисту в усiх сферах життя i дiяльностi. Об'єктом iнтелектуально власностi на комерцiйну таємницю визнаються вiдомостi, що були отриманi в результатi iнтелектуально дiяльностi i перебувають у юридичних або фiзичних осiб, якi володiють, користуються i розпоряджаються ними за свом бажанням, вживаючи усiх необхiдних заходiв для х захисту. Фiзичнi або юридичнi особи, якi є власниками iнформацi виробничого та iншого характеру, що одержана на власнi кошти i не порушує передбачено законом таємницi, самостiйно визна?чають режим доступу до не i встановлюють  належнiсть до комерцiйно таємницi або кон?фiденцiйно iнформацi, вживаючи для цього способи х захисту. Ознаками комерцiйно таємницi є: технiчний, органiзацiйний, комерцiйний, виробничий та iнший характер вiдомостей; невiдомiсть та недоступнiсть в цiлому чи в певнiй формi чи сукупностi складових для осiб, якi звичайно мають справу з таким видом iнформацi; комерцiйна цiннiсть; збереження в секретностi iнформацi завдяки прийняттю адекватних iснуючим об?ставинам заходiв. Кожен суб'єкт господарювання самостiйно визначає склад вiдомостей, що належать до комерцiйно таємницi. Законодавством Украни встановлено обмеження, що застосовуються до вiдомостей, що не можуть становити комерцiйну таємницю. Так вiдомостями, що складають комерцiйну таємницю, не можуть бути - 1) вiдомос?тi, що складають державну таємницю. 2) Постановою КабМiну Украни ? 611 вiд 09.08.1993 р. затверджено перелiк вiдомостей, що не складають комерцiйну таємницю. Цi вiдомостi використовують?ся при здiйсненнi перевiрок контролюючими органами, аудиторами для проведення аудиту, при поданнi звiтностi до рiзних фондiв. Ця постанова формально не скасована, але у зв'язку з введенням в дiю нового ЦК чиннiсть втратила. На цей час не iснує спецiального закону, який би визначав перелiк вiдомостей, що ста?новлять комерцiйну таємницю. У випадках, коли закон не передбачає вiльного доступу до iнформацi, власник комерцiйно таємницi на свiй розсуд визначає, яка iнформацiя, котрою вiн володiє, є комерцiйною таємницею. Зокрема, до комерцiйно таємницi можуть бути вiднесенi данi, що включаються до змiсту державно звiтностi, данi про обсяги об'єктiв опо?даткування та суми податкiв, сплачених чи таких, якi пiдлягають сплатi, iнформацiя про платоспроможнiсть, про розмiри заробiтно плати тощо. Майновими правами iнтелектуально власностi на комерцiйну таємницю є: право на використання комерцiйно таємницi; виключне право дозволяти використання комерцiйно таємницi; виключне право перешкоджати неправомiрному розголошенню,збиранню або використанню комерцiйно таємницi; iншi майновi права iнтелектуально власностi, встановленi законом. Майновi права iнтелектуально власностi на комерцiйну таємницю належать особi, яка правомiрно визначила iнформацiю комерцiйною таємницею, якщо iнше не встановлено договором. Органи державно влади, яким в силу х повноважень стала вiдома iнформацiя, що становить комерцiйну таємницю, зобов'язанi охороняти  вiд розголошення, недобросо?вiсного використання, приймати всi заходи щодо нерозголошення. Органи державно влади звiльняються вiд вiдповiдальностi за  розголошення, коли сам суб'єкт права iнтелектуально власностi на комерцiйну таємницю не вжив заходiв щодо  охорони вiд недобросовiсного комерцiйного використання, а також у випадку, коли нерозголошення iнформацi, що становить комерцiйну таємницю, може завдати шкоди iнтере?сам держави чи окремим юридичним чи фiзичним особам. У випадку розголошення посадовими особами iнформацi, що становить комер?цiйну таємницю, яка стала м вiдомою пiд час виконання службових обов'язкiв, посадовi особи несуть вiдповiдальнiсть, передбачену чинним законодавством. Чинне законодавство Украни не визначає чiтко строк права iнтелектуально власнос?тi на комерцiйну таємницю, тому можна дiйти висновку, що право iнтелектуально влас?ностi на комерцiйну таємницю iснує до тих пiр, поки iнформацiя зберiгає всi ознаки, що дозволяють вiднести  до комерцiйно таємницi. Право iнтелектуально власностi на комерцiйну таємницю зберiгається за власником при наступних умовах: iнформацiя є невiдомою та не є легкодоступною для третiх осiб, власник iнформацi вживає заходiв для  збереження та зберiгає за собою право на  ви?користання.
  
  104. Поняття, характеристика та специфiчнi риси зобов"язання.
  Зобов"язання - це вид цивiльних правовiдносин. Загальнi положення про зобов"язання закрiпленi в статтях 509-625 ЦК. На пiдставi ст. 509 ЦК зобов"язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь друго сторони (кредитора) певну дiю (передати майно, виконати роботу, сплатити грошi, надати послугу) або утримання вiд певно дi, а кредитор має право вимагати вiд боржника виконання його обов"язку. Елементи: а) суб"єкт - кредитор i боржник; б) об"єкт - юридичний - це поведiнка особи, яку вправi вимагати кредитор; - матерiальний - це предмет виконання (речi, грошi, майно); в) змiст - це суб"єктивнi права i обов"язки учасникiв. Зобов'язання мають специфiчнi риси, що вирiзняють х iз сукупностi цивiльних правовiдносин. 1) сторонами зобов'язання є чiтко визначенi особи: кредитор (належить право вимоги), боржник ( несе обов'язок, що вiдповiдає праву вимоги кредитора). Цим зобов'язання вiдрiзняються вiд абсолютних правовiдносин, наприклад, правовiдносин власностi, коли уповноваженiй особi протистоть невизначене коло зобов'язаних осiб. 2) об'єктом зобов'язання є певна поведiнка зобов'язано особи. Це можуть бути певнi дi з передання майна, сплати грошей виконання роботи (чи стримування вiд здiйснення дi, що вiдiграє другорядну роль), тобто об'єктом зобов'язання в будь-якому випадку є дi. стосовно яких кредитор має право вимоги, а боржник зобов'язаний х виконати. 3) здiйснення суб'єктивного зобов'язального права кредитором за загальним правилом можливе тiльки в разi здiйснення боржником дiй, що становлять його обов'язок. Цим зобов'язання вiдрiзняються вiд речових правовiдносин, коли уповноважена особа може здiйснювати сво суб'єктивнi права самостiйно. 4) зобов'язання здебiльшого опосередковують рух майна, надання послуг, виконання робiт, тобто є правовою формою економiчного обороту. 5) здiйснення зобов'язань забезпечується примусовими заходами у формi санкцiй. Для реалiзацi санкцi суб'єкт зобов'язання, право якого порушено, має право звернутися з позовом до суду. Ч.2 ст.509 серед пiдстав виникнення зобов"язань називає договiр та iншi пiдстави, передбаченi ст.11 ЦК У, отже зобов"язання можуть виникати: 1)з договорiв та iнших правочинiв; 2) з адмiнiстративних актiв; 3) внаслiдок створення творiв науки, лiтератури, мистецтва, а також винаходiв та iнших результатiв творчо дiяльностi; 4) внаслiдок заподiяння шкоди iншiй особi, а також придбання або збереження майна за рахунок iншо особи без достатнiх пiдстав; 5)внаслiдок iнших дiй громадян та органiзацiй; 6)внаслiдок подiй з якими закон пов"язує настання цивiльно-правових наслiдкiв. Зобов"язання припиняється частково або в повному обсязi на пiдставах, встановлених договором або законом. Згiдно з Цивiльним кодексом Украни зобов"язання припиняються: виконанням, зарахуванням, передачею вiдступного; прощенням боргу; поєднанням боржника i кредитора в однiй особi; за домовленiстю сторiн; внаслiдок змiни плану; неможливiстю виконання; смертю громадянина або лiквiдацiєю юридично особи.
  
  
  105. Сторони у зобов"язаннi (правовий статус).
  Особа в зобов"язаннi є або стороною, або третьою особою. Сторони зобов"язання є основними його учасниками, а третi особи є, як правило, випадковими учасниками. Згiдно ст. 510 ЦК сторонами у зобов'язаннi є боржник (дебiтор) i кредитор. Кредитор - це особа, яка уповноважена вимагати вiд iншо особи (боржника) виконан?ня певно дi (дiй) або утримання вiд них. Кредитор виступає в ролi активно сторони зо-бов'язання, оскiльки вiн має право вимагати вiд боржника виконання його обов'язку. Голов?на вiдмiннiсть кредитора вiд уповноважено особи в речовому зобов'язаннi полягає в тому, що кредитор має право не на рiч, а на дiю, яку має здiйснити боржник на його користь. Боржник - це особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дiю (дi) або утриматися вiд вчинення певно дi (дiй) на вимогу кредитора. Боржник є пасивним учас?ником зобов'язання, тому що на нього покладено обов'язок здiйснити на користь кредито?ра певну дiю, наприклад, виконати певну роботу, сплатити грошi, передати певне майно або ж утриматись вiд певно дi. Як правило, боржник добровiльно бере на себе обов'язок за зобов'язанням, хоча можуть бути ситуацi, коли обов'язки у боржника виникають в силу прямо вказiвки закону (вiдшкодування шкоди). Кредитором та боржником у зобов'язаннi може бути будь-який суб'єкт цивiльних правовiдносин: фiзична особа, юридична особа, держава, Автономна республiка Крим, територiальна громада. Обмеження щодо участi тих чи iнших осiб у певних зобов'язаннях можуть встановлюватися спецiальними нормами ЦК та iнших законiв (так, наприклад, наймодавцем у договорi прокату може бути тiльки суб'єкт пiдприємницько дiяльностi, а страховиком у договорi страхування - тiльки особа, яка має статус страховика вiдповiдно до положень ст. 2 Закону Украни "Про страхування"). У зобов'язаннi на сторонi як боржника, так i кредитора можуть брати участь як одна, так одночасно i кiлька осiб (зобов'язання iз множиннiстю осiб). В залежностi вiд кiлькостi суб'єктiв на тiй або iншiй (або на кожнiй) сторонi зобов'язан?ня розрiзняють зобов'язання простi i складнi (з множиннiстю осiб). Простими є зобов'язан?ня, в яких є один боржник i один кредитор. Складними є зобов'язання, де на якiйсь iз сто?рiн (або ж на обох сторонах) виступають декiлька осiб. Якщо в зобов'язаннi кiлька креди?торiв - це є активна, якщо кiлька боржникiв - пасивна, якщо кiлька тих й iнших - змi?шана множина осiб. У залежностi вiд характеру розподiлу прав або обов'язкiв мiж кiлькома кредиторами або боржниками розрiзняють зобов'язання частковi, солiдарнi та субсидiарнi. У часткових кожен боржник повинен виконати зобов'язання в певнiй частинi, а кожен кредитор має право вимагати виконання певно частки зобов'язання. У солiдарних зобов'язаннях кожно?му кредитору у повному обсязi належить право вимоги, а кожен з боржникiв повинен ви?конати зобов'язання у повному обсязi. У субсидiарних є основний кредитор або боржник та додатковий кредитор (боржник). За загальним правилом, мiж сторонами зобов'язання встановлюються частковi зобов'язання. Якщо кожна iз сторiн у зобов'язаннi має одночасно i права, i обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь друго сторони, i кредитором у тому, що вона має право вимагати вiд цiє сторони.З'ясування в тiй чи iншiй ситуацi, чи дiє сторона у конкретнiй ситуацi як боржник чи як кредитор, має велике значення для правильного застосування iнших норм цивiльного права. Бiльшiсть договiрних зобов'язань в цивiльному правi має двостороннiй характер, що означає, що кожна iз його сторiн одночасно має права та обов'язки щодо iншо сторони (наприклад, в договорi купiвлi-продажу продавець несе обов'язок передати рiч покупцевi та має право вимагати сплати грошей).
  
  106. Порядок та пiдстави змiни сторiн у зобов"язаннi.
  В перiод дi зобов"язання припускається замiна приймаючих в ньому участь осiб iз збереженням самого зобов"язання: I. Замiна кредитора - цесiя (уступка права вимоги; колишнiй кредитор - цедент, новий кредитор - цесiонарiй ); II. Замiна боржника - переведення боргу. В обох випадках один iз учасникiв зобов"язання вибуває iз зобов"язання, а до нового, який вступає на його мiсце, переходять права та обов"язки колишнього. Пiдстави замiни кредитора визначено у ст. 512. Ними є: 1) передання кредитором свох прав iншiй особi за правочином. Правочин щодо замiни кредитора вчиняється у такiй самiй формi, що i правочин, на пiдставi якого виникло зобов"язання; 2) правонаступництва (наприклад, реорганiзацiя юридичних осiб); 3) виконання обов"язку боржника поручителем або заставодавцем. 4) виконання обов"язку боржника третьою особою. До нового кредитора переходять права первiсного кредитора у зобов"язаннi в обсязi i на умовах, що iснували на момент переходу цих прав. Згоди боржника на замiну кредитора не потребується, йому необхiдно повiдомити про замiну в письмовiй формi. На пiдставi ст. 515 ЦК цесiя забороняється у зобов"язаннях про вiдшкодування шкоди, завдано калiцтвом, iншим ушкодженням здоров"я або смертю. Ст. 520 ЦК У передбачає обов"язкову згоду кредитора на замiну боржника, бо саме вiд особи боржника залежить можливiсть реального й належного виконання зобов"язання (через рiзну платоспроможнiсть, сумлiннiсть тощо). Ст 520 не мiстить вказiвок стосовно того, в якiй формi має бути виражена згода кредитора. Як правило, згода кредитора виражається двома способами: А) шляхом пiдписання кредитором договору вiдступлення права вимоги (тобто цей договiр як правочин становиться трьохстороннiм); Б) шляхом надання вiдповiдного листа, повiдомлення тощо. Форма вираження згоди кредитора принципового значення не має. На замiну боржника у зобов"язаннi розповсюджуються правила щодо форми правочину вiдносно замiни кредитора. ЦК не мiстить перелiку пiдстав замiни боржника. Разом з тим, можна зробити висновок, що замiна боржника є можливою в двох випадках: А) в разi загального правонаступництва (спадкування, реорганiзацi юридично особи); Б) в разi окремого (сингулярного) правонаступництва - на пiдставi договору. Договiр, яким передбачається замiна боржника у зобов'язаннi, має назву "договiр переведення боргу". На пiдставi даного договору старий боржник передає сво обов'язки у зобов'язаннi новому боржнику, який вступає у зобов'язання та має виконати обов'язок перед кредитором. Варто звернути увагу, що коли йде мова про загальне правонаступництво, то обов'язки переходять до нового боржника автоматично незалежно вiд волi кредитора.
  
  107. Правовий статус сторiн у зобов"язаннi.
  Вiдповiдно до ст. 510 ЦК сторонами у зобов'язаннi є боржник (дебiтор) i кредитор. Правовий статус цих сторiн - це сукупнiсть прав та обов"язкiв, встановлених державою i закрiплених у законах. Кредитор - це особа, яка уповноважена вимагати вiд iншо особи (боржника) виконан?ня певно дi (дiй) або утримання вiд них. Кредитор виступає в ролi активно сторони зо?бов'язання, оскiльки вiн має право вимагати вiд боржника виконання його обов'язку. Голов?на вiдмiннiсть кредитора вiд уповноважено особи в речовому зобов'язаннi полягає в тому, що кредитор має право не на рiч, а на дiю, яку має здiйснити боржник на його користь. Боржник - це особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дiю (дi) або утриматися вiд вчинення певно дi (дiй) на вимогу кредитора. Боржник є пасивним учас?ником зобов'язання, тому що на нього покладено обов'язок здiйснити на користь кредито?ра певну дiю, наприклад, виконати певну роботу, сплатити грошi, передати певне майно або ж утриматись вiд певно дi. Як правило, боржник добровiльно бере на себе обов'язок за зобов'язанням, хоча можуть бути ситуацi, коли обов'язки у боржника виникають в силу прямо вказiвки закону (вiдшкодування шкоди). Кредитором та боржником у зобов'язаннi може бути будь-який суб'єкт цивiльних правовiдносин: фiзична особа, юридична особа, держава, Автономна республiка Крим, територiальна громада. Обмеження щодо участi тих чи iнших осiб у певних зобов'язаннях можуть встановлюватися спецiальними нормами ЦК та iнших законiв (так, наприклад, наймодавцем у договорi прокату може бути тiльки суб'єкт пiдприємницько дiяльностi, а страховиком у договорi страхування - тiльки особа, яка має статус страховика вiдповiдно до положень ст. 2 Закону Украни "Про страхування"). Якщо кожна iз сторiн у зобов'язаннi має одночасно i права, i обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь друго сторони, i кредитором у тому, що вона має право вимагати вiд цiє сторони. З'ясування в тiй чи iншiй ситуацi, чи дiє сторона у конкретнiй ситуацi як боржник чи як кредитор, має велике значення для правильного застосування iнших норм цивiльного права. Бiльшiсть договiрних зобов'язань в цивiльному правi має двостороннiй характер, що означає, що кожна iз його сторiн одночасно має права та обов'язки щодо iншо сторони (наприклад, в договорi купiвлi-продажу продавець несе обов'язок передати рiч покупцевi та має право вимагати сплати грошей). Залежно вiд характеру розподiлу прав або обов'язкiв мiж кiлькома кредиторами або боржниками розрiзняють зобов'язання частковi, солiдарнi та субсидiарнi. У часткових кожен боржник повинен виконати зобов'язання в певнiй частинi, а кожен кредитор має право вимагати виконання певно частки зобов'язання. У солiдарних зобов'язаннях кожно?му кредитору у повному обсязi належить право вимоги, а кожен з боржникiв повинен ви?конати зобов'язання у повному обсязi. У субсидiарних є основний кредитор або боржник та додатковий кредитор (боржник). За загальним правилом, мiж сторонами зобов'язання встановлюються частковi зобов'язання. Також у зобов'язаннi на сторонi як боржника, так i кредитора можуть брати участь як одна, так одночасно i кiлька осiб (зобов'язання iз множиннiстю осiб). В залежностi вiд кiлькостi суб'єктiв на тiй або iншiй (або на кожнiй) сторонi зобов'язан-ня розрiзняють зобов'язання простi i складнi (з множиннiстю осiб). Простими є зобов'язан?ня, в яких є один боржник i один кредитор. Складними є зобов'язання, де на якiйсь iз сто?рiн (або ж на обох сторонах) виступають декiлька осiб. Якщо в зобов'язаннi кiлька креди?торiв - це є активна, якщо кiлька боржникiв - пасивна, якщо кiлька тих й iнших - змi?шана множина осiб.
  
  108. Валюта у зобов"язаннi.
  Вiдповiдно до ст. 524 ЦК грошове зобов"язання має бути виражене у гривнях (грошова одиниця Украни). Це положення цiлком узгоджується з ч. 1 ст. 192 ЦК, згiдно з якою законним платiжним засобом, обов'язковим до приймання за номiнальною вартiстю на всiй територi Украни, є грошова одиниця Украни - гривня. Iноземна валюта як засiб платежу може використовуватися в Укранi лише у випадку, порядку та на умовах, встановлених законом (наприклад, у сферi зовнiшньоекономiчно дiяльностi). Вiдповiдно до ч. 2 ст 524 - сторони, виражаючи грошове зобов'язання у нацiональнiй валютi Украни, можуть одночасно визначати його еквiвалент у тiй чи iншiй стабiльнiй iноземнiй валютi (доларах США, євро тощо), страхуючись таким чином на випадок можливо iнфляцi. Крiм вказiвки на ту чи iншу iноземну валюту, як правило, визначається i конкретна банкiвська установа, за курсом яко визначається такий валютний еквiвалент. Найчастiше за курсом НБУ, але немає перешкод i для визначення його вiдповiдно до курсу (купiвлi або продажу) iнших банкiв. Але допускається лише визначення еквiваленту зобов'язання в iноземнiй валютi, але не сплата нею (крiм випадкiв, передбачених законом). Вiдповiдно до ч. 1 ст. 533 ЦК, зобов'язання пiдлягає виконанню у нацiональнiй валютi. Якщо ж сторони, виразивши зобов'язання у нацiональнiй валютi, фактично здiйснюють платежi в iноземнiй валютi, то такi дi є порушенням правил про валютнi операцi i тягнуть адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за ст. 162 Кодексу Украни про адмiнiстративнi правопорушення. Оскiльки змiст переважно бiльшостi зобов'язань складають майновi права i обов'язки його учасникiв, вони можуть бути вираженi у грошовiй формi навiть коли предметом виконання не є грошi як такi. Наприклад, договiр мiнi речей однаково вартостi (тобто, без доплати) не є грошовим зобов'язанням у власному розумiннi, оскiльки не передбачає сплату грошей. Утiм, сторони вправi визначити предмет виконання (у наведеному прикладi - майно, що пiдлягає обмiну) у грошовому еквiвалентi для будь-яких цiлей (наприклад, на випадок загибелi речi до моменту  передання). При цьому як еквiвалент може бути використана як нацiональна валюта Украни, так i iноземна валюта.
  
  109. Загальна характеристика та умови виконання Цивiльних зобов"язань.
  Виконання зобов'язання (ст 526-545) - це здiйснення боржником на користь кредитора обумовлено дi, яка складає предмет зобов'язання (або утримання вiд здiйснення певно дi). При цьому дiя (утримання вiд дi), повинна точно вiдповiдати всiм умовам договору, вимогам ЦК, iнших актiв цивiльного законодавства, а за х вiдсутностi - вимогам, що звичайно висуваються, у тому числi звичав дiлового обiгу, правил дiлово етики. За своєю юридичною природою виконання зобов'язання є рiзновидом правочинiв, бiльшою частиною одностороннiх. Виконання зобов. припиняє iснування правового зв"язку мiж кредитором i боржником. Значення виконання зобов"язання полягає у реалiзацi законних прав, потреб, бажань, прагнень учасникiв цивiльного обороту (ст 526). Вимоги: 1) виконання належними сторонами: належним боржником належному кредитору особисто (ст 528); 2) вимога щодо об"єкта зобовяз. 3)вимога щодо строку виконання, достроковiсть виконання - лише за згоди сторiн i за доцiльнiстю. Законодавець не дає легального визначення термiна "виконання зобов'язання", як немає в ньому також "належного виконання", хоча у ст. 610 ЦК з'явилась дефiнiцiя "неналежного виконання". Як i в попередньому кодексi встановленi лише умови виконання зобов'язання: належним чином вiдповiдно до умов договору, вимог ЦК i т. iн. Виконання зобов'язання має сво принципи, але вони не є закрiпленими в ЦК: 1) принцип належного виконання зобов'язання; 2) принцип економiчностi виконання, який передбачає, що зобов'язання повинно бути виконано найбiльш економiчним для кредитора способом; 3) принцип дiлово спiвпрацi та взаємодопомоги учасникiв, згiдно з яким кожна iз сторiн повинна всiляко сприяти iншiй сторонi у виконаннi нею обов'язкiв. 4) принцип реального виконання, сутнiсть якого полягає в тому, що стягнення неустойки (штрафу, пенi) та збиткiв не позбавляє боржника вiд виконання зобов'язання в натурi. У нинiшньому Кодексi вiдсутня стаття, яка б, як це було ранiше, закрiплювала неприпустимiсть односторонньо вiдмови вiд виконання зобов'язання (ст. 162 ЦК 1963 р.). Натомiсть з'явились положення, згiдно з якими не допускається одностороння вiдмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов (ст. 525 ЦК).
  
  110. Строк та мiсце виконання зобов"язань.
  Виконання зобов'язання в належний строк - це поряд з iншими один з елементiв належного виконання зобов'язання, що припиняє його iснування. Слiд розрiзняти поняття "строк" та "термiн". Строк виконання - цевизначення у зобов'язаннi перiоду, протягом якого воно пiдлягає виконанню. Належне виконання може здiйснитися у будь-який момент у межах цього перiоду. Згiдно зi ст. 252 ЦК, строк може бути визначеним роками, мiсяцями, тижнями, днями або годинами. Термiн виконання зобов'язання - це вказiвка на конкретну дату, iз настанням яко пов'язано виконання зобов'язання. Строк виконання зобов'язання може бути вказаний певною подiєю, яка неминуче має настати. Новим для цивiльного права Украни є положення, згiдно з яким виникнення прав та обов'язкiв сторiн у зобов'язаннi можуть бути пов'язанi iз настанням подi, яка неминуче має настати. Строк та термiни виконання зобов'язання згiдно iз пунктом 3 ст. 251 ЦК можуть бути встановленi актами цивiльного законодавства, правочинами чи рiшенням суду. Ч.2 ст. 530 ЦК передбачає можливiсть iснування зобов'язань, в яких строк виконання не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Кредитор при цьому має право вимагати виконання у будь-який час пiсля виникнення зобов'язання. Зобов'язання пiдлягає виконанню у такi строки (термiни): - якщо у зобов'язаннi встановлено строк (термiн) - у цей строк (термiн); - якщо термiн визначено вказiвкою на подiю, яка неминуче настане, - з настанням цiє подi; - якщо строк не вказано чи визначено моментом пред'явлення вимоги - боржнику надається пiльговий семиденний термiн для виконання зобов'язання вiд дня пред'явлення вимоги, якщо обв'язок негайного виконання не випливає iз договору чи актiв цивiльного законодавства. Звертаємо увагу, що негайне виконання при визначеннi його строку за рiшенням суду не передбачено, i якщо воно не стосується процесуальних питань виконання самого рiшення, то дiють правила щодо пiльгового строку виконання зобов'язання. Прострочення у виконаннi зобов'язання може статися як за провиною боржника (ст. 612 ЦК), так i за провиною кредитора (ст. ст. 545, 613 ЦК). Слiд вiдмiтити, що вiдповiдальнiсть за порушення зобов'язання у зв'язку з простроченням виконання настає для боржника за умови невиконання його в строк (а не "термiн"), встановлений договором або законом. Не менш значущим, нiж строк виконання зобов'язання, для належного виконання зобов'язання є МIСЦЕ ВИКОН. ЗОБОВ'ЯЗ. (ст. 532), бо точне його визначення сприяє рiшенню низки практичних питань. Наприклад, з урахуванням мiсця виконання мiж кредитором i боржником розподiляються витрати по доставцi предмету виконання, воно визначає мiсце приймання i передачi товару, вибiр нормативно-правового акту, що пiдлягає застосуванню, тощо. Мiсце виконання може бути визначено законом, договором або виявлятися iз звичав дiлового обороту або сутi зобов'язання. Якщо мiсце виконання зобов'язання не встановле?но в договорi, виконання здiйснюється за правилами ст. 532. Перше правило встановлено для передачi майна. Мiсцем виконання обов'язку по пере?дачi нерухомого майна (земельно дiлянки, будiвлi, споруди тощо) визнається мiсце знахо?дження майна; по передачi товару або iншого майна, що передбачає його перевезення, - мiсце здачi майна перевiзнику для доставки його кредитору. За iншими зобов'язаннями передати товар або iнше майно мiсцем виконання зобов'язання визнається мiсце виготов?лення або зберiгання майна, якщо це мiсце було вiдоме кредитору у момент виникнення зобов'язання. Iнше правило застосовується для визначення мiсця виконання грошових i iнших зобо?в'язань. Мiсце х виконання залежить вiд мiсцезнаходження сторiн за договором. Причому пiд мiсцезнаходженням юридично особи мається на увазi мiсце державно реєстрацi. Актами цивiльного законодавства може бути встановлено iнше мiсце виконання зобов'язання, нiж у ч.1 ст. 532, або iнше мiсце виконання може випливати iз сутi зобов'язання чи звичав дiлового обороту. Наприклад, немає необхiдностi визначати мiсце виконання проведення ремонту будiвлi, оскiльки воно випливає з сутi зобов'язання.
  
  111. Виконання грошового зобов"язання.
  Вiдповiдно до ст. 533 - виконання грошових зобов'язань повинне здiйснюватися в гривнях. Разом з тим є можливiсть вказати у зобов'язаннi грошових еквiвалентiв в iншiй валютi, але виконується таке зобов'язання в гривнi за офiцiйним курсом, встановленим Нацiональним банком Украни на день платежу. Використання iноземно валюти при здiйсненнi розрахункiв на територi Украни за загальним правилом забороняється. Використання iноземно валюти, а також платiжних документiв в iноземнiй валютi при здiйсненнi розрахункiв на територi Украни за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. ЦК в ст. 534 видiляє черговiсть задоволення вимог кредитора за грошовим зобов'язанням при недостатностi суми платежу. Ця норма є новою для цивiльного законодавства Украни. Згiдно з ст. 534, закрiплено таку черговiсть - 1) у першу чергу вiдшкодовуються витрати кредитора, пов'язанi з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти i неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Встановлення черговостi для задоволення вимог кредитора позначає, що зарахування отримано суми платежу до кожно вiдповiдно черги вимог повнiстю припиняє обов'язок боржника щодо сплати вiдповiдних вимог кредитора, а зобов'язання в частинi, що залишалась, є невиконаними повнiстю або частково. Тобто якщо отримано вiд боржника суми вистачило тiльки на покриття витрат кредитора на одержання виконання, обов'язок по сплатi процентiв, неустойки та основно суми боргу вважається невиконаним, а зобов'язання - порушеним, iз застосуванням до боржника вiдповiдних санкцiй. На практицi це має велике значення, оскiльки майновi санкцi (насамперед неустойка) за несплату (прострочення сплати) основно суми боргу є бiльшими, анiж за несплату (прострочення сплати) процентiв (неустойка за несплату неустойки, зрозумiло, не нараховується). Вiдповiдно до ст. 535 - виконання грошового зобов'язання, кредитором у якому виступає фiзична особа, прямо залежить вiд розмiру неоподаткованого податком мiнiмуму доходiв громадян. При збiльшеннi розмiру цiє встановлено державою величини прямо пропорцiйно збiльшується предмет виконання, що настає у випадках, (ч. 1 ст. 535 - на вiдшкодування шкоди, завдано калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, за договором довiчного утримання (догляду) та в iнших випадках, встановлених договором або законом), або в iнших, встановлених договором чи законодавством. Тобто загальною є презумпцiя незбiльшення суми, що виплачується фiзичнiй особi за грошовим зобов'язанням. Якщо виконання договiрного грошового зобов'язання за умови збiльшення суми, що пiдлягає виплатi, робить його невигiдним для боржника, останнiй має право звернутися до суду iз позовом про розiрвання договору. Вiдповiдно до ст. 652 ЦК, розiрвання договору за визначених вище умов визнається таким, що сталося внаслiдок iстотно змiни обставин, тому суд, визначаючи наслiдки такого розiрвання, буде виходити з необхiдностi справедливого розподiлу мiж сторонами витрат, яких вони зазнали у зв'язку iз виконанням цього договору. Згiдно зi ст. 653 ЦК сторони не матимуть права будуть вимагати повернення того, що було виконане ними за грошовим зобов'язанням до моменту розiрвання договору, якщо iнше не встановлене договором. Варто також розглянути ст. 536 - в частинi 1 зазначено - За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо iнше не встановлено договором мiж фiзичними особами. Норма щодо обов'язковостi сплати процентiв за користування чужими грошима має диспозитивний характер тiльки для вiдносин мiж фiзичними особами, якi можуть змiнити  положення шляхом включення вiдповiдних пунктiв у договiр, на пiдставi якого виникло грошове зобов'язання. Iншi суб'єкти цивiльного права змiнити правила частини першо статтi, що коментується, не в змозi, навiть якщо вони вступають у договiрнi стосунки iз фiзичними особами. Ч. 2 ст. 536 - Розмiр процентiв за користування чужими грiшми встановлюється договором, законом або iншим актом цивiльного законодавства. Редакцiя ст. 536 ЦК представляє iнтерес iз точки зору правово природи процентiв, якi розглядає як борг, а не вiдповiдальнiсть. Та обставина, що проценти за цiєю статтею є боргом, виражається, зокрема, у вiдсутностi зв'язку мiж можливiстю х стягнення та наявнiстю пiдстав юридично вiдповiдальностi, а також у неприпустимостi х зменшення за вимогою боржни. Ст. 537 - Боржник має право виконати свiй обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторовi грошей або цiнних паперiв у депозит нотарiуса в разi: 1) вiдсутностi кредитора або уповноважено ним особи у мiсцi виконання зобов'язання; 2) ухилення кредитора або уповноважено ним особи вiд прийняття виконання або в разi iншого прострочення з хнього боку; 3) вiдсутностi представника недiєздатного кредитора. 2. Нотарiус повiдомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.
  
  112. Зустрiчне та альтернативне виконання зобов"язання.
  Ст. 538 - Виконання свого обов'язку однiєю iз сторiн, яке вiдповiдно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрiчним виконанням зобов'язання. Зустрiчне виконання зобов'язання пов'язано з таким iнститутом ЦП, як взаємнi зобов'язання. У науцi цивiльного права пiд взаємними зобов'язаннями розумiють такi цивiльно-правовi вiдносини, де кожний учасник є кредитором i боржником одночасно (в чому i полягає особливiсть зустрiчного виконання зобов.). Iнодi такi цивiльно-правовi вiдносини iменуються ще двостороннєзобов'язуючими, тим самим пiдкреслюючи х вiдмiннiсть вiд одностороннiх зобов'язань. Час, як один з елементiв належного виконання договiрного зобов'язання, має особливе значення при зустрiчному виконаннi зобов'язання, яким закон ви?знає таке виконання свого обов'язку однiєю зi сторiн, яке вiдповiдно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку (ч. 1 ст. 538 ЦК). На практицi може виникнути проблема черговостi виконання кожною iз сторiн свох обов'язкiв. За загальним правилом ( ч. 2 ст. 538 ЦК), при зустрiчному виконаннi зобов'язання сторони повиннi виконувати сво обов'язки одночасно. Iнша черговiсть може бути встановлена договором (наприклад, продаж товару в кредит з вiдстроченням платежу), актами цивiльного законодавства (наприклад, замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботу пiсля ЇЇ виконання) або випливати iз сутi зобов'язання (наприклад, за договором оренди одночасне ви?конання неможливе, оскiльки користування орендованим майном вiдбувається протягом тривалого часу, а орендна плата вноситься перiодично у визначенi до?говором строки) або звичав дiлового обороту. Практичне значення одночасного виконання обов'язкiв при зустрiчному виконаннi полягає в тому, що у разi невиконання однiєю iз сторiн у зобов'язаннi свого обов'язку або за наявностi очевидних пiдстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термiн) або виконає його не в повному обсязi, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, вiдмови?тися вiд його виконання частково або в повному обсязi. З iншого боку, коли зустрiчне виконання обов'язку здiйснено однiєю iз сторiн, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сто?рона повинна виконати свiй обов'язок, що також зумовлено вимогою одночас?ностi виконання. Ст. 539 - Виконання альтернативного зобов"язання. Алтернат.зобов. - це зобов'язання, в якому є не один, а кiлька предметiв зобов'я?зання. При цьому предметом зобов'язання є обов'язок боржника вчинити зазна?чену дiю (утриматись вiд не), якому кореспондує право кредитора вимагати виконання боржником його обов'язку. Отже, в альтернативному зобов'язаннi боржник повинен вчинити одну з двох або з кiлькох дiй, проте йому за загаль?ним правилом належить право вибору предмета зобов'язання. Iнше може бути встановлено договором, актами цивiльного законодавства (наприклад, згiдно з ч. 1 ст. 678 ЦК покупець, якому переданий товар неналеж?но якостi, має право, незалежно вiд можливостi використання товару за при?значенням, вимагати вiд продавця за свом вибором: а) пропорцiйного зменшен?ня цiни; б) безоплатного усунення недолiкiв товару в розумний строк; г) вiдшко?дування витрат на усунення недолiкiв товару), випливати iз сутi зобов'язання або звичав дiлового обороту.
  
  113. Виконання солiдарного зобов"язання.
  Закрiплене в ст. 541 ЦК. Солiдарнi зобов'язання - це зобов'язання, якi характеризуються солiдарним обов'язком або солiдарною вимогою, що виникає у випадках, встановлених договором чи законом, зокрема у разi неподiльностi предмета зобов'язання (наприклад, у разi зобов'язання 2-х або бiльше художникiв
  намалювати картину на замовлення). Такi зобов'язання можуть бути пасивно солiдарними у разi, якщо кожен iз боржникiв зобов'язаний виконати певну дiю або утриматися вiд не (ст. 543 ЦК), i активно солiдарними, коли кожен iз кредиторiв може вимагати вiд боржника виконання його обов'язку (ст. 542 ЦК). Змiшано-солiдарнi зобов'язання - в разi неподiльностi боргу i права вимоги. Можна навести кiлька прикладiв солiдарних зобов'язань, встановлених за?коном: а) особи, якi створюють юридичну особу, несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями, що виникли до  державно реєстрацi (ч. 4 ст. 96 ЦК); б) якщо правонаступниками юридично особи є кiлька юридичних осiб i точ?но визначити правонаступника щодо конкретних обов'язкiв юридично особи, що припинилася, неможливо, юридичнi особи-правонаступники несуть солiдар?ну вiдповiдальнiсть перед кредиторами юридично особи, яка припинилася (ч. 5 ст. 107 ЦК); в) у разi недостатностi у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторiв у повному обсязi учасники повного товариства солiдарно вiдповiда?ють за зобов'язаннями товариства усiм свом майном, на яке може бути звернене стягнення (ч.1 ст.124 ЦК); г) особа, що випустила (видала) цiнний папiр, та особи, що iндосували його, вiдповiдають перед  законним володiльцем солiдарно (ч. 1 ст. 198 ЦК); д) особи, спiльними дiями або бездiяльнiстю яких було завдано шкоди, не?суть солiдарну вiдповiдальнiсть перед потерпiлим (ч.1 ст.1190 ЦК). Солiдарнi зобов'язання слiд вiдокремлювати вiд субсидiарних (додаткових, запасних) зобов'язань, якi тепер знайшли своє законодавче закрiплення у ЦК (ст. 619). Суть таких зобов'язань полягає в тому, що договором чи актом цивiльного законодавства може бути передбачено, що при незадоволеннi вимог кредитора основним боржником воно може бути заявлене у невиконанiй частинi субсидiарному боржнику.
  
  114. Поняття та види зобов"язання, виконання зобов"язання.
  Цивiльно-правове зобов'язання - це правовiдношення, в якому одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь iншо особи (кредитора) певну дiю (передати майно, сплатити грошi та iн.) або утриматися вiд певно дi, а кредитор має право вимагати вiд боржника виконання його обов'язку. Види зобов"язань 1) Залежно вiд пiдстави виникнення зобов'язання подiляють на договiрнi i позадоговiрнi. Змiст договiрних зобов'язань визначається, виходячи з принципу свободи договору, перш за все не законом, а сторонами договору. Тому норми, що регулюють договiрнi зобов'язання, є переважно диспозитивними. Змiст позадоговiрних зобов'язань визначається законом, а тому норми, що регулюють позадоговiрнi зобов'язання, є iмперативними. 2) Залежно вiд концентрацi прав i обов'язкiв суб'єктiв зобов'язань останнi подiляють на одностороннi i взаємнi. В одностороннiх зобов'язаннях (наприклад, борг) одна сторона має тiльки права, а друга - тiльки обов'язки, тодi як у взаємних зобов'язаннях (наприклад, купiвля-продаж) кожна з сторiн має як права, так i обов'язки. 3) Залежно вiд ступеня визначеностi предмета зобов'язання подiляють на однооб'єктнi i альтернативнi. В однооб'єктних зобов'язаннях визначено лише один об'єкт, i боржник зобов'язаний передати саме зазначену рiч або виконати певну роботу. В альтернативних зобов'язаннях є вказiвка на два або бiльше об'єктiв, якщо iнше не передбачено законом, договором або не випливає iз сутностi зобов'язання. В альтернативних зобов'язаннях право вибору належить боржнику, який зобов'язаний здiйснити одну з декiлькох можливих дiй. 4) Залежно вiд характеру зобов'язань х подiляють на головнi i додатковi. Додатковi (акцесорнi) зобов'язання обслуговують головне зобов'язання i носять допомiжний характер, х юридична доля завжди залежить вiд юридично долi головного зобов'язання Додатковими є зобов'язання, що забезпечують виконання головного зобов'язання (неустойка, завдаток, застава, гарантiя, поручительство). Так припинення, наприклад, договору позики (головного зобов'язання) його належним виконанням автоматично тягне за собою припинення договору застави (додаткового зобов'язання), який укладається з метою забезпечення виконання договору позики. 5) При множинностi суб'єктного складу залежно вiд розподiлу прав i обов'язкiв мiж спiвкредиторами i спiвборжниками зобов'язання подiляють на частковi i солiдарнi. У тих випадках, коли на третiх осiб, якi не є учасниками зобов'язань, покладається певний обов'язок, такi зобов'язання iменуються субсидiарними (вiдшкодування батьками шкоди завдано хнiми дiтьми). Наведена класифiкацiя не створює єдину систему зобов"язань. Тому також можна навести систему зобов"язань, яка має такий вигляд: 1) Зобов"язання з оплатно реалiзацi майна (купiвля-продаж, поставка, мiна, контрактацiя, довiчне утримання); 2) Зобов"язання з безплатно передачi майна в користування (майновий найм, найм жилого примiщення); 3) Зобов"язання з безоплатно передачi майна у власнiсть або користування (дарування, позичка); 4) Зобов"язання з виконання робiт (пiдряд, пiдряд на капiтальне будiвництво); 5) Зобов"язання з надання послуг (доручення, комiсiя, схов, експлуатацiя); 6) Зобов"язання з перевезень (залiзничних, морських, повiтряних, автомобiльних, морським та рiчковим буксируванням); 7) Зобов"язання з кредитних розрахункiв (позика, банкiвське кредитування, розрахунковi правовiдносини, чек, вексель); 8) Зобов"язання зi страхування (майнове та особисте); 9) Зобов"язання за спiльною дiяльнiстю (дiяльнiсть громадян i органiзацiй); 10) Зобов"язання, що виникають з одностороннiх правомiрних дiй (публiчне обiцяння винагороди, ведення чужих справ без доручення); 11) Охороннi зобов"язання (зобов"язання, що виникають внаслiдок заподiяння шкоди, рятування майна, безпiдставного придбання або збереження майна). Крiм того зобов"язання можна подiляти на види i за такими критерiями. I За особливостями цивiльно-правового статусу х суб"єктiв: 1) зобов"язання за участю суб"єктiв пiдприємницько дiяльностi; 2)зобов"язання за участю споживачiв. II За розподiлом прав та обов"язкiв: 1) одностороннi (односторонньозобов"язуючi); 2) взаємнi (двосторонньозобов"язуючi). III За визначенiстю предмета виконання: 1) альтернативнi (боржник виконує одну з кiлькох дiй визначену законом або договором); 2) факультативнi (боржник може замiнити предмет виконання iншим). IV За х призначенням: 1) основнi (головнi); 2) додатковi (акцесорнi). V За предметом виконання видiляють грошовi зобов"язання. VI За суб"єктом виконання видiляють зобов"язання особистого характеру.
  
  115. Поняття неустойки та пiдстави виникнення права на не.
  Неустойка (ст 549) - це один з традицiйних, найбiльш поширених видiв забезпечення вико?нання зобов'язань у цивiльному правi. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Неуст. являє собою зручний засiб спрощено компенсацi втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником свох обов'язкiв. Риси неустойки - можливiсть стягнення неустойки за сам факт порушення зобов'язання, коли вiдсутня необхiднiсть надання доказiв, якi б пiдтверджували завдання збиткiв та х розмiр; можливiсть для сторiн за свом розумiнням сформулювати умови договору про не?устойку (за винятком так звано законно неустойки. Пiдстави виникнення права на неустойку закрiпленi в ст 550. Вiдповiдно до цiє статтi - стягнення неустойки може мати мiсце незалежно вiд наявностi збиткiв завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, а лише в силу самого встановлення неустойки законом або договором. Для покладення на боржника цивiльно-правово вiдповiдальностi у виглядi неустойки необхiдною та достатньою є наявнiсть лише двох умов: а) протиправно поведiнки; б) вини боржника. Наявнiсть чи вiдсутнiсть у кредитора збиткiв, а також причинний зв'язок мiж протиправною поведiнкою та збитками, що виникли, не приймаються до уваги при вирiшеннi спору про стягнення з боржника суми неустойки. Однак, якщо боржник звертається до суду з проханням зменшити суму нараховано неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК Украни), посилаючись на те, що вона значно перевищує розмiр збиткiв, йому треба доводити наявнiсть (вiдсутнiсть) збиткiв у кредитора та х розмiр. Оскiльки стягнення неустойки є самостiйною мiрою цивiльно-правово вiдповiдальностi, на суму неустойки не нараховуються проценти. Пiд процентами в даному випадку треба розумiти: а) проценти за користування чужими грошовими коштами, стягнення яких передбачене ст. 536 ЦК Украни; б) проценти рiчних за прострочення виконання грошового зобов'язання, якi стягуються вiдповiдно до ч. 2 ст. 625 ЦК Украни. До стягнення неустойки як мiри цивiльно-правово вiдповiдальностi застосовуються загальнi пiдстави звiльнення особи вiд цивiльно-правово вiдповiдальностi. Ст. 617 ЦК визначено 2 основнi пiдстави звiльнення особи вiд вiдповiдальностi: випадок та непереборна сила. Пiд випадком розумiється вiдсутнiсть вини особи у невиконаннi або неналежному виконаннi зобов'язання (щодо визначення вини див. коментар до ст. 614). Легальне визначення непереборно сили можна знайти у п. 1 ст. 263 ЦК, вiдповiдно до якого непереборною силою є надзвичайна або невiдворотна за даних умов подiя.
  
  116. Предмет неустойки.
  Вiдповiдно до ст. 551 - предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме i нерухоме майно (так звана майнова неустойка). Вiдповiдно до ст. 190 ЦКУ майном визнаються речi та майновi права, отже в якостi неустойки договiрнi сторони можуть встановити не тiльки речi, але i певнi речовi (майновi права). Предметом неустойки, за загальним правилом, можуть бути тiльки повнiстю оборотоздатнi речi. Обмежено оборотоздатнi речi, якi можуть належати лише певним учасникам обороту або перебувати в цивiльному оборотi допускається за спец. дозволом, можуть встановлюватися в якостi неустойки тiльки у вiдносинах мiж суб'єктами, якi надiленi правом мати такi об'єкти або мають вiдповiднi дозволи на використання таких об'єктiв. Оскiльки штраф, як рiзновид неустойки, визначається або у вiдсотковому вiдношеннi до суми зобов'язання, або у твердiй сумi, а вiдтак його розмiр, як правило, вiдомий в момент виникнення забезпеченого штрафом зобов'язання, неустойка в видi штрафу може бути встановлена у виглядi речi, визначено родовими ознаками (ч. 2 ст. 185 ЦКУ), так i у виглядi iндивiдуально визначено речi (ч. 1 ст. 185 ЦКУ), в тому числi у виглядi нерухомого майна, а також у видi майнового права. Водночас пеня - це триваюча, зростаюча неустойка, загальний кiнцевий розмiр яко заздалегiдь невiдомий, тому в якостi пенi можна застосовувати лише родовi речi, кiлькiсть яких до передачi також буде змiнюватися в залежностi вiд часу прострочення. Визначаючи неустойку у виглядi майново цiнностi, сторони мають встановити грошову оцiнку тако неустойки. Неустойка подiляється на законну (розмiр та пiдстави стягнення яко визначаються актами законодавства) та договiрну (розмiр та пiдстави стягнення яко визначаються договiрними сторонами в самому договорi). Договiрна неустойка може визначатися як у виглядi грошово суми, так i у видi iншо майново цiнностi. Законна неустойка може бути встановлена виключно в грошовiй формi. ЦК Украни дозволяє сторонам договiрних вiдносин змiнювати розмiр законно неустойки. При цьому якщо збiльшення законно неустойки допускається в будь-якому випадку, то  зменшення можливе тiльки якщо це не заборонено законом. Стаття 551 дозволяє зменшити розмiр неустойки за рiшенням суду за наявностi кiлькох умов: а) якщо розмiр неустойки значно перевищує розмiр заподiяних невиконанням зобов'язання збиткiв; б) за наявностi iнших обставин, що мають iстотне значення. ЦК не мiстить перелiку таких обставин. Це питання вирiшується на пiдставi аналiзу конкретно ситуацi. Суд може прийняти рiшення про зменшення розмiру неустойки як за власною iнiцiативою, так i за клопотанням сторони. В останньому випадку сторона, що звертається з клопотанням, повинна доводити наявнiсть пiдстав для зменшення неустойки.
  
  
  117. Порука  поняття, встановлення та припинення.
  Порука- це договiр, за яким до зобов'язання основного боржника додатково приєдну?ється зобов'язання iншо особи, що за нього ручається. Правовi норми договору поруки регулюються статтями 553 - 559 ЦКУ. Порука це одне iз найефективнiших способiв забезпечення зобов'язань. У випадку неспроможностi основ?ного боржника вiдповiдальнiсть несе особа, що за нього ручалася, тобто поручитель. Порука може бути оформлена як договiр, що укладається мiж основним боржником i поручителем на користь третьо особи - кредитора за основним боргом. Звiдси випливає, що порука розглядається як додаткове зобов'язання, що може виника?ти чи на пiдставi договору, чи в силу iнших обставин. При цьому учасником даного дого?вору є не боржник за основним зобов'язанням, а iнша особа: договiрнi вiдносини виника?ють мiж головним кредитором i поручителем. Поручителем може бути одна особа чи кiлька осiб; юридичнi особи можуть виступати поручителями. Договiр поруки не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язкiв боржника. Вiн зазвичай лише здiйснює пiдготовчi дi до укладення договору поруки, пiдшукуючи поручителя i одержуючи його згоду. Поряд iз договором поруки також може iснувати договiр про надання поручительських послуг, що укладається мiж майбутнiм поручителем i боржником, у якому встановлюється обов'язок останнього поручитися за виконання зобов'язання за основним договором. Вказаний договiр може бути як оплатним, так i безоплатним. Разом з тим взаємовiдносини мiж боржником i поручителем можуть мати не тiльки цивiльно-правовий, а й iнший характер, наприклад, сiмейнi (родиннi) зв'язки, трудовi вiдносини, вiдносини пiдпорядкування тощо. Вони можуть базуватися на договорi страхування, договорi про спiльну дiяльнiсть, членствi в органiзацi, iнших правових засадах. Проте на правове регулювання поруки характер взаємовiдносин мiж поручителем i боржником не впливає. Єдиною пiдставою виникнення поруки є саме договiр. Одностороннє зобов'язання особи вiдповiдати за невиконання або неналежне виконання боржника не може бути визнано пiдставою виникнення правовiдносин поруки. Значення поруки не можуть мати листи, характеристики i довiдки про високу платоспроможнiсть боржника, аудиторський висновок аналогiчного змiсту, рекомендацi i iншi документи. Припинення поруки зазначено в статтi 559 ЦК - 1) Припинення поруки у зв'язку з припиненням забезпеченого нею основного зобов'язання. Припинення основного зобов'язання може вiдбутися з рiзних пiдстав. Наприклад, у разi виконання боржником свох зобов'язань, за домовленiстю сторiн, у зв'язку iз лiквiдацiєю юридично особи - боржника та з iнших пiдстав, передбачених ст. ст. 598 - 609 ЦКУ. 2) Пiдставою для припинення поруки є змiна основного зобов'язання, що спричиняє збiльшення вiдповiдальностi поручителя, без його згоди. До припинення поруки призводять не будь-якi змiни умов основного зобов'язання, а лише такi, якi призвели або можуть призвести до збiльшення обсягу вiдповiдальностi поручителя. Наприклад, спочатку договором передбачалося поступове, поетапне погашення боргу, а пiсля його новацi встановлено, що борг має бути повернутий вiдразу у повному обсязi. Порука припиняється лише тодi, коли поручитель не надав згоди на змiну основного зобов'язання. Вiдповiдно, порука не припиняється, якщо на змiну умов основного зобов'язання поручитель надав свою згоду. Така згода не обов'язково повинна бути письмовою. Допустимою є також попередня згода поручителя на змiну умов основного договору, в тому числi виражена в договорi поруки. 3) Також пiдставою припинення поруки, яка закрiплена у ч. 2 ст. 559 ЦКУ, є вiдмова кредитора прийняти належне виконання вiд боржника або поручителя пiсля настання строку виконання забезпеченого порукою зобов'язання. 4) Ще однiєю пiдставою припинення поруки є замiна боржника (переведення боргу на iншу особу) без згоди поручителя нести вiдповiдальнiсть за нового боржника. Це правило закрiплене у ч. 3 ст. 559 ЦК Украни як спецiальна пiдстава припинення поруки та у ч. 1 ст. 523 ЦК Украни, яка вiдображає особливостi замiни боржника у зобов'язаннi, забезпеченому порукою. Звичайно, вiдносини поруки можуть бути збереженими, якщо поручителем буде прийнята порука за нового боржника. У даному випадку доцiльно укласти новий договiр поруки. 5) Порука також припиняється у зв'язку iз закiнченням строку, який надається кредитору для пред'явлення вимоги поручителю. Вказаний строк може бути передбачений в договорi (договiрний строк) або визначений в законi (законний строк). Якщо ж такий строк не вказаний, то порука припиняється якщо кредитор протягом 6 мiс вiд дня настання строку виконання основного зобовязанне не пред"явив вимоги поручителю. Якщо строк основного зобовязанне не встановлений або встановлений моментом пред"явлення вимоги, то порука припиняється якщо кредитор не пред"явив позову до поручителя протягом 1 року вiд дня укладення договору поруки.
  
  118. Сторони у договорi поруки: х права, обов"язки та вiдповiдальнiсть.
  Положення про договiр поруки мiстяться в главi 49 ЦК ст 553-559. Вiдповiдно до ст. 553 - Порука - це договiр, за яким до зобов'язання основного боржника додатково приєдну?ється зобов'язання iншо особи, що за нього ручається. У випадку неспроможностi основ?ного боржника вiдповiдальнiсть несе особа, що за нього ручалася, тобто поручитель. Отже, сторонами договору поруки є - боржник, поручитель та кредитор. Ст. 554 передбачає, що у випадку невиконання основного зобов'язання боржник i поручитель вiдповiдають перед кредитором як солiдарнi боржники, якщо iнше не встановлено договором поруки. Таким чином, договiр поруки може передбачати як солiдарну вiдповiдальнiсть боржни?ка i поручителя (Солiдарна вiдповiдальнiсть - вiдповiдальнiсть кiлькох боржникiв перед кредитором, коли кредитор управi вимагати як вiд усiх боржникiв разом, так i вiд кожного з них окремо повного або часткового виконання зобов'язання), так i субсидiарну вiдповiдальнiсть поручителя (Субсидiарна вiдповiдальнiсть - додаткова вiдповiдальнiсть осiб, якi разом iз боржником вiдповiдають у випадках, передбачених законом або договором. Основна особливiсть субсидiарно вiдповiдальностi полягає в тому, що до пред'явлення вимоги особi, яка несе субсидiарну вiдповiдальнiсть, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник вiдмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав вiд нього в розумний строк вiдповiдi на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязi до особи, яка несе субсидiарну вiдповiдальнiсть. ). Однак якщо в договорi поруки вид вiдповiдальностi не обговорений спецiально, то вна-слiдок прямо вказiвки ст. 554 - застосовується правило про солiдарну вiд?повiдальнiсть зазначених осiб. При цьому поручитель вiдповiдає в тому ж обсязi, як i боржник, зокрема, вiдповiдає за сплату вiдсоткiв, за вiдшкодування збиткiв, за сплату неустойки, якщо iнше не передба?чено договором поруки. Особи, що спiльно дали поруку, вiдповiдають перед кредитором солiдарно, якщо iнше не встановлено договором поруки. Ст. 555 - поручитель зобов'язаний перед тим, як задовольнити вимоги кредито?ра, попередити про це боржника, а якщо до поручителя пред'явлений позов, - залучити боржника до участi в справi. Iнакше боржник має право висунути проти зворотно вимоги (регресного позову) поручителя тi ж заперечення, що вiн мав до кредитора. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, якi мiг би заявити сам боржник, якщо iнше не випливає з договору поруки i якщо цi заперечення не пов'язанi з особистiстю боржника. Поручитель зберiгає права на цi заперечення навiть у тому випадку, якщо боржник вiд них вiдмовився чи визнав свiй борг. Таким чином, поручитель у випадку пред'явлення до нього вимоги з боку кредитора, хоча i зв'язаний певними процесуальними обов'язками щодо боржника, але зберiгає своє вiдносно автономне становище, насамперед у зв'язку з оцiнкою заперечень, що має проти кредитора основний боржник. Ст. - 556 - до поручителя, шо виконав зобов'язання, переходять усi права кредитора у цьому зобов'язаннi. При цьому обсяг прав кредитора, що переходять до поручителя, вiдповiдає обсягу вдо?волених поручителем вимог кредитора по основному зобов'язанню. Якого основне зобов'язання було забезпечено декiлькома рiзними поручителями, то кожний з них одержує право зворотно вимоги до боржника в розмiрi сплачено цим пору?чителем суми. Якщо боржник виконав забезпечене порукою зобов'язання, то у вiдповiдностi до ст. 557 - вiн повинний негайно сповiстити про це поручителя. Iнакше поручи?тель, що, у свою чергу, також виконав зобов'язання, має право стягнути з кредитора безпiд?ставно отримане чи висунути регресну вимогу до боржника. В останньому випадку борж?ник має право стягнути з кредитора безпiдставно одержане. Слiд зазначити, що правила, якi мiстяться в статтях 556 i 557 ЦК, спрямованi на бiльш чiтке врегулювання вiдносин мiж основним боржником, кредитором i поручителем. На думку багатьох правознавцiв, запропонованi новели мають зняти тi спiрнi питання, що не вирiшенi у чинному законодавствi i тягнуть ускладнення на практицi. Ст. 558 прямо передбачає, що поручитель має право на винагороду за послуги, що вiн надав боржнику, якщо це передбачено договором. Отже, обов'язок боржника надати винагороду виникає не автоматично, а повинен бути пе?редбачений договором. Умова про оплату послуг поручителя може бути включена у договiр поруки або в мо?мент його укладення, або у процесi виконання такого договору. Порука припиняється у разi переведення боргу на iншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разi змiни зобов'язання без згоди поручителя, внаслiдок чого збiльшується обсяг його вiдповiдальностi. Порука припиняється, якщо пiсля настання строку виконання зобов'язання кредитор вiдмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється пiсля закiнчення строку, встановленого в договорi пору?ки. У разi, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести мiсяцiв вiд дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встанов?лений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року вiд дня укладен?ня договору поруки.
  
  119. Поняття та характеристика гарантiйного зобов"язання.
  Гарантiя вiдповiдно до ст. 546 ЦК є одним iз способiв забезпечення виконання зо?бов'язань. Гарантiєю визнається письмове зобов'язання банку, iншо кредитно установи, страхово органiзацi (гаранта), яке видається на прохання iншо особи - боржника (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредитору (бенефiцiаровi) вiдповiдно до умов гарантiйного зобов'язання грошову суму пiсля подання бенефiцiаром (кредитором) письмово вимоги про  сплату. Гарантiя дiє протягом строку, на який  видано, i є чинною вiд дня видачi, якщо в нiй не встановлено iнше. Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржнику. Ознаки гарантiйного зобов"язання: 1) носить самостiйний характер, тобто не залежить вiд долi основного зобов'язан?ня (ст. 562 ЦК); 2) має особливий суб'єктний склад; 3) строк  дi не обмежується строком пред'явлення кредитором позовних вимог до гаранта; 4) має оплатний характер (ст. 567 ЦК); 5)є безвiдкличною (ст. 561 ЦК). Цивiльнi правовiдносини, що виникають вiдносно гарантi, мають особливий суб'єктний склад: 1) в якостi гаранта можуть виступати тiльки банки, iншi фiнансовi установи. страховi органiзацi; 2) особа, яка звертається до гаранта з проханням про отримання гарантi (прин?ципал), є боржником за основним зобов'язанням, виконання якого забезпечується банкiвською гарантiєю. 3) особа, яка отримує право висувати вимоги, до гаранта (бенефiцiар), є креди?тором в основному зобов'язаннi. Зобов'язання гаранта перед бенефiцiаром є самостiйним i таким, що не залежить вiд основного зобов'язання, на забезпечення виконання якого гарантiю видано. Гарантiю не може вiдкликати гарант, якщо в нiй не передбачено iнше. Гарант на вiдмiну вiд поручителя несе субсидiарну вiдповiдальнiсть. Тобто передбачене гарантiєю зобов'язання гаранта перед бенефiцiаром обмежується сплатою суми, на яку видано гарантiю. Така вiдповiдальнiсть настає, якщо боржник не має вiдповiдних коштiв для повернення бенефiцiару. Гарант має право зажадати вiд принципала в порядку регресу вiдшкодування сум, сплачених бенефiцiаровi за гарантiєю, якщо iнше не передбачено угодою гаранта з принципалом. Однак гарант не має права вимагати вiд принципала в порядку регресу вiдшкодування сум, сплачених бенефiцiаровi за гарантiєю не вiдповiдно до умов гарантi або за порушення зобов'язань гаранта перед бенефiцiаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено iнше. Гарант повинен розглянути вимогу бенефiцiара з доданими до не документами в зазначений у гарантi строк, а в разi вiдсутностi його - у розумний строк, i виявити розумну дбайливiсть, щоб установити, чи вiдповiдають ця вимога та доданi до не документи умовам гарантi. Гарант має право вiдмовити бенефiцiаровi в задоволеннi його вимоги, якщо вона або поданi до не документи не вiдповiдають умовам гарантi, або вони поданi гарантовi пiсля закiнчення визначеного в гарантi строку. При цьому гарант повинен негайно повiдомити бенефiцiара про вiдмову задовольнити його вимогу. Зобов'язання гаранта перед бенефiцiаром за гарантiєю припиняється: 1) сплатою бенефiцiаровi суми, на яку видано гарантiю; 2) закiнченням визначеного в гарантi строку, на який  видано; 3) внаслiдок вiдмови бенефiцiара вiд свох прав за гарантiєю шляхом повернення  гарантовi; 4) внаслiдок вiдмови бенефiцiара вiд свох прав за гарантiєю за допомогою письмово заяви щодо звiльнення гаранта вiд його зобов'язання. До обов'язкових реквiзитiв гарантi слiд вiднести: А) строк (див. ст. 561 ЦКУ та коментар до не); Б) сума, на яку видана гарантiя (див. ст. 566 ЦКУ та коментар до не); Умова про суму, на яку видана гарантiя, повинна бути сформульована однозначно, тобто повинна бути зазначена конкретна сума, а не порядок  обрахування. Визначення гарантiйно суми за аналогiєю з порядком, встановленим для поруки, суперечить сутi гарантi. В) вказiвка на основне зобов'язання, яке забезпечується.
  
  
  120. Права, обов"язки та вiдповiдальнiсть сторiн у гарантi.
  Сторони гарантiйного зобов"язання - 1) гарант, 2) бенефiцiар (кредитор), 3) принципал (боржник). За гарантiєю - гарант га?рантує перед кредитором, виконання боржником свого обов'язку. Ст. 560 - гарант вiдповiдає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.В якостi гаранта можуть виступати тiльки банки, iншi фiнансовi установи, страховi органiзацi (звiдси умовна назва - банкiвська гарантiя). Але не всi фiнансовi установи можуть забезпечувати гарантiєю виконання зобов"язань iнших осiб - гарантами не можуть бути: кредитнi спiлки, ломбарди, недержавнi пенсiйнi фонди, довiрчi товариства тощо. Особа, яка звертається до гаранта з проханням про отримання гарантi (прин?ципал), є боржником за основним зобов'язанням, виконання якого забезпечується банкiв ською гарантiєю. Особа, яка отримує право висувати вимога, до гаранта (бенефiцiар), є креди?тором в основному зобов'язаннi. Бенефiцiар (кредитор) може бути як фiзичною особою, у тому числi суб'єктом пiдприємницько дiяльностi так i юридичною особою. З ст 563, 566 ЦК випливає, що обов'язок гаранта становить сплата певно грошово суми. На вiдмiну вiд поручителя, гарант не виконує основного зобов'язання. Вiн лише вiдповiдає за пору?шення зобов'язання, а формою його вiдповiдальностi вiдповiдно до змiсту ст. ст. 563, 566, 611 ЦК стає сплата заздалегiдь визначених збиткiв та/або неустойки в розмiрi суми гарантi. Гарантiя є безвiдкличною i не може бути вiдкликаною гарантом, що  видав. Тому з моменту набрання нею чинностi гарант стає зобов'язаною перед кредитором особою. Видiлення в ст. 561 ЦК окремим пунктом моменту набрання чинностi гарантi дає змогу припустити, що до настання цього моменту обов'язки особи, яка вказана гарантом, не є гарантiєю, така особа ще не стала боржником перед кредитором, а гарантiйне зобов'язання взагалi ще не виникло. З цього випливає, що майбутнi обов'язки майбутнього гаранта можуть бути анульованi (вiдкликанi) ним до моменту набрання чинностi гарантi, звiсно, якщо цей момент не спiвпадає з днем видачi гарантi. Гарант має право зажадати вiд принципала (боржн.?) в порядку регресу вiдшкодування сум, сплачених бенефiцiаровi за гарантiєю, якщо iнше не передбачено угодою гаранта з принципалом. Однак гарант не має права вимагати вiд принципала в порядку регресу вiдшкодування сум, сплачених бенефiцiаровi за гарантiєю не вiдповiдно до умов гарантi або за порушення зобов'язань гаранта перед бенефiцiаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено iнше. Гарант повинен розглянути вимогу бенефiцiара з доданими до не документами в зазначений у гарантi строк, а в разi вiдсутностi його - у розумний строк, i виявити розумну дбайливiсть, щоб установити, чи вiдповiдають ця вимога та доданi до не документи умовам гарантi. Гарант має право вiдмовити бенефiцiаровi в задоволеннi його вимоги, якщо вона або поданi до не документи не вiдповiдають умовам гарантi, або вони поданi гарантовi пiсля закiнчення визначеного в гарантi строку. При цьому гарант повинен негайно повiдомити бенефiцiара про вiдмову задовольнити його вимогу. При порушеннi боржником зобов'язання, забезпеченого гарантiєю, настає вiдповiдальнiсть гаран?та перед кредитором. Право бенєфiцiара вiдносно гаранта може бути реалiзовано шляхом пред'явлення в межах строку дi гарантi (ст. 561 ЦК) письмово вимоги про сплату грошово суми, на яку видана гарантiя, яка повинна вiдповiдати умовам, передбаченим самою гарантiєю. Важливо пiдкреслити, що бенефiцiар зобов'язаний звернутися до гаранта з письмовою вимогою про сплату гарантовано грошово суми, а не з позовом. При незадоволеннi вказаних вимог в добровiльному порядку кредитор має право звернутися у вiдповiдний суд iз позовом до гаранта. Кредитор не може передавати iншiй особi право вимоги до гаранта, якщо iнше не встановлено гарантiєю (ст. 563). Вiдповiдно до ст. 567- Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржниковi.
  
  121. Припинення гарантi.
  Припинення гарантi (ст. 568 ЦК) - це припинення iснування (погашення) прав та обов'язкiв учасникiв гарантiйного зобов'язання, що складають його змiст. Припинення гарантi стосується всiх учасникiв забезпечувального правовiдношення: i гаранта, i бенефiцiара (кредитора), i принципала (боржника). Ст. 568 ЦКУ передбачає спецiальнi випадки припинення гарантi, до яких вiдносяться: 1) сплата бенефiцiаровi суми, на яку видано гарантiю. У випадку, якщо виплати по гарантi здiйснювалися частинами, гарантiя припиняється лише у вiдповiднiй частинi. Гарантiя припиняється повнiстю пiсля сплати бенефiцiару всiє суми, визначено в гарантi; 2) закiнчення передбаченого в гарантi строку, на який  видано. Такий строк є преклюзивним (припиняючим), тому вiн не переривається, не зупиняється та не може бути поновлений судом. 3) вiдмова бенефiцiара вiд свох прав за гарантiєю. Така вiдмова може бути здiйснена двома способами: а) шляхом повернення оригiналу гарантi гаранту; б) шляхом подання гаранту письмово заяви про звiльнення його вiд обов'язкiв за гарантiєю. Перелiк пiдстав припинення гарантi, передбачений у ст. 568 ЦКУ, не є вичерпним. Гарантiя припиняється також на загальних пiдставах припинення зобов'язань, передбачених главою 50 ЦКУ. Зокрема, пiдставами припинення гарантi є зарахування зустрiчних однорiдних вимог мiж бенефiцiаром та гарантом (ст. 601 ЦКУ), передання вiдступного (ст. 600 ЦКУ), поєднання гаранта i бенефiцiара в однiй особi (ст. 606 ЦКУ), лiквiдацiя гаранта як юридично особи (ст. 609 ЦКУ). Виняток складає така пiдстава припинення зобов'язань, як неможливiсть виконання (ст. 607 ЦКУ), яка взагалi не застосовується до грошових зобов'язань, яким є гарантiя. Крiм того, дострокове припинення гарантi допускається за iнiцiативою принципала (боржника), (стосується лише гарантiй, виданих банкiвськими установами). Вiдклична гарантiя припиняється також у разi  вiдкликання гарантом у порядку i за умов, визначених у нiй. Припинення гарантiйних зобов'язань, як правило, стосується лише взаємовiдносин бенефiцiара (кредитора) та гаранта. В той же час, припинення гарантi може торкатися певних прав та обов'язкiв принципала (боржника). Саме тому ч. 2 ст. 568 ЦКУ передбачено обов'язок гаранта, якому стало вiдомо про припинення гарантi, негайно повiдомити про цей факт принципала. У повiдомленнi доцiльно вказувати на пiдставу припинення гарантi, оскiльки кожна пiдстава може мати iнше правове значення для боржника.
  
  122. Поняття та характеристика завдатку.
  Завдатком (ст 570) є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторовi боржни?ком у рахунок належних з нього за договором платежiв, на пiдтвердження зобов'язан?ня i на забезпечення його виконання. Є одним з найпростiших та доступнiших способiв забезпечення виконання зобов'я?зань. Завдаток належить до тих способiв забезпечення виконання зобов'язань, якi найбiльш активно застосовуються у вiдносинах з участю фiзичних осiб, хоча завдаток може бути застосований i у вiдносинах мiж юридич?ними особами чи за участю юридично особи. Функцi завдатку - Функцiя авансу?вання (платiжна функцiя) завдатку виявляється в тому, що завдаток видається за рахунок майбутнiх платежiв, що включаються до суми отримуваних за основним договором. Проте завдаток вiдрiзняється вiд звичайних платежiв за договором тим, що сплачується кредито?ру наперед. Функцiя доказування виявляє себе у тому, що завдаток пiдтверджує факт ви?никнення договiрного зобов'язання. Ця функцiя обумовлена акцесорним (додатковим) ха?рактером угоди про завдаток: якщо не виникає основного зобов'язання, то не може бути й угоди про завдаток. Передаючи завдаток, боржник тим самим пiдтверджує наявнiсть зо?бов'язання, в рахунок платежiв якого завдаток i видається. Компенсацiйна функцiя - сторона, яка вiдповiдає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, зобов'язана вiдшкодувати iншiй сторонi збитки iз зарахуванням суми завдатку.
  ЦК визнає завдатком не тiльки грошовi суми, а й рухоме майно. На практицi завдаток найчастiше передається у виглядi грошово суми. Майновий завдаток майже не зустрiчається. Сума завдатку (вартiсть рухомого майна, що передається як завдаток) може бути будь-якою, однак вона обов'язково має бути меншою, нiж загальна сума зобов'язання (вартiсть рухомого майна, що передається за зобов'язанням). В противному випадку така передача буде не передачею завдатку, а виконанням зобов'язання; Завдатком можуть забезпечуватися тiльки зобов'язання, що виникають iз договорiв. Завдаток опосередковує вiдносини тiльки боржника i кредитора. Можливiсть надання завдатку третьою особою, яка не приймає участi в основному зобов'язаннi, законодавчо не передбачена. Завдаток вiдрiзняється вiд авансу - якщо аванс був переданий i зо?бов'язання не виконано, то сторона, яка отримала вiдповiдну суму, зобов'язана повернути  у тому ж розмiрi. Правовi наслiдки порушення або припинення зобов"язання встановлюються ст. 571 ЦК Украни, згiдно з якою, якщо порушення зобов"язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов"язання сталося з вини кредитора, вiн зобов"язаний повернути боржниковi завдаток та додатково сплатити суму в розмiрi завдатку або його вартостi. Сторона, винна у порушеннi зобов"язання, має вiдшкодувати другiй сторонi збитки в сумi, на яку вони перевищують розмiр (вартiсть) завдатку, якщо iнше не встановлено договором. У разi припинення зобов"язання до початку його виконання або внаслiдок неможливостi його виконання завдаток пiдлягає поверненню. Завдаток обов"язково укладається в письмовiй формi. Якщо завдаток не буде укладено в письмовiй формi, вiн є нiкчемним. В такiй угодi повинно бути чiтко визначено, що сума, яка передається в рахунок належних за договором платежiв, є саме завдатком. В разi, якщо це не буде встановлено, сплачена сума буде вважатися авансом, тобто звичайною сумою попередньо оплати за договором, яка не виконує забезпечувально функцi, властиво завдатку. В разi невиконання зобов'язання, по якому передавався аванс, незалежно вiд того, з чиє вини це вiдбулося, аванс пiдлягає поверненню особi, яка його сплатила.
  
  123. Правовi наслiдки порушення або припинення зобов"язання забезпечуване завдатком.
  Ст. 570 - Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторовi боржником у рахунок належних з нього за договором платежiв, на пiдтвердження зобов'язання i на забезпечення його виконання. Наслiдки закрiпленi в ст. 571 - За загальним правилом, якщо сторона, яка передає завдаток, ухиляється вiд виконання договору, вона втрачає завдаток; а при порушеннi зобов'язання стороною, яка отримала завдаток, вона зобов'язана повернути його iншiй сторонi в подвiйному розмiрi (якщо це грошовий завдаток) або повернути рухоме майно, отримане в якостi завдатку, та додатково сплатити суму у розмiрi вартостi цього завдатку (якщо мав мiсце майновий завдаток). Цi правила застосовуються у випадках, коли вiдповiдне зобов'язання не виконується сторонами у повному обсязi, а також у випадках неналежного виконання зобов'язання. У випадках невиконання зобов'язання перед кредитором та боржником постає питан?ня про вiдшкодування завданих збиткiв. Згiдно частинi 2 ст. 22 ЦК збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку зi знищенням або пошкодженням речi, а також витрати, якi особа зробила або мусить зробити для вiдновлення свого порушеного права (реальнi збит?ки); 2) доходи, якi особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби  право не було порушене (упущена вигода). Якщо в договорi не передбачене iнше, збитки пiдлягають вiдшкодуванню в сумi, на яку вони перевищують розмiр (вартiсть) завдатку. Згiдно iз ст. 525 ЦК одностороння вiдмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Вiдповiдно, сторона, яка отримала завдаток, не може звiльнитися вiд основного зобов'язання, повер?нувши боржниковi завдаток та додатково сплативши суму у розмiрi завдатку або його вар?тостi. У випадку, коли сторона, яка передала завдаток, бажає вiдмовитися вiд виконання зо-бов'язання, при цьому втративши завдаток, iнша сторона задовольняється залишеним в  розпорядженнi завдатком або має право наполягати на належному виконаннi зобов'язання. У разi припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслiдок неможливос?тi його виконання, яка виникла без вини сторiн або за яку вiдповiдає будь-яка з сторiн, внесений завдаток пiдлягає поверненню. За загальним правилом, форма вини особи, яка не виконала зобов'язання, а також iншi обставини, iз-за яких зобов'язання не виконане, не мають значення. В цьому проявляється забезпечувальна сутнiсть завдатку, а також основна вiдмiннiсть завдатку вiд авансу: в разi невиконання зобов'язання, в рахунок якого переданий аванс, вiн пiдлягає поверненню сторонi, яка його сплатила.
  
  124. Загальна характеристика застави.
  Застава - це спосiб забезпечення зобов"язань. Суть застави як засобу забезпечення виконання зобов'язання полягає в тому, що кредитор - заставоутримувач набуває права в разi невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунок заставного майна. Сторонами заставних правовiдносин є заставодавець - особа, яка передає своє майно в заставу, i заставодержатель - особа, яка приймає в заставу майно заставодавця з метою забезпечення виконання зобов'язання. Сторонами можуть бути фiзичнi, юридичнi особи i держава Заставнi правовiдносини можуть виникати на пiдставi договору, закону або рiшення суду - в нашiй кранi першi 2. Застава на пiдставi закону застосовується незалежно вiд волi сторiн при вiдповiдних правовiдносинах, передбачених у законi. Застава на пiдставi договору - мiж заставодержателем та заставодавцем має бути досягнуто згоди про встановлення застави. Предметом застави, вiдповiдно до ст. 4 Закону "Про заставу" може бути майно або майновi права. Предметом застави не можуть бути: - нацiональнi культурнi та iсторичнi цiнностi, що перебувають у державнiй власностi i занесенi або пiдлягають занесенню до Державного реєстру нацiонального культурного надбання; - вимоги, якi мають особистий характер; - iншi вимоги, застава яких забороняється законом; - об"єкти державно власностi, приватизацiя яких заборонена законодавчими актами; - майновi комплекси державних пiдприємств та х структурних пiдроздiлiв, що знаходяться у процесi корпоратизацi. Договiр застави повинен бути укладений у письмовiй формi, а у випадках, встановлених законом, засвiдчений нотарiально. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разi, коли договiр пiдлягає нотарiальному посвiдченню, - з моменту нотарiального посвiдчення цього договору. Якщо предмет застави вiдповiдно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачi йому предмета застави. Право застави припиняється: 1)з припиненням забезпеченого заставою зобов"язання; 2) в разi загибелi заставленого майна; 3) в разi придбання заставодержателем права власностi на заставлене майно; 4) в разi примусового продажу заставленого майна; 5)пiсля закiнчення термiну дi права, що складає предмет застави (ст. 28 Закону "Про заставу"). Рiзновидом застави є iпотека та заклад. Iпотекою визнається застава землi, нерухомого майна, при якiй земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьо особи. Заклад - це застава рухомого майна, при якiй майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володiння заставодержателя. За угодою заставодержателя iз заставодавцем, предмет застави може бути залишено у заставодавця пiд замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). Iндивiдуально визначена рiч може бути залишена у заставодавця з накладенням знакiв, якi засвiдчують заставу. Крiм майна, у заставi можуть також перебувати майновi права. Заставодавець може укласти договiр застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги за зобов"язаннями, в яких вiн є кредитором, так i тих, що можуть виникнути в майбутньому. Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.
  
  125. Види застав та х характеристика.
  Основнi положення про окремi види застави встановлюються нормативними акта?ми, а саме: законами Украни "Про заставу", "Про iпотеку" та iншими нормативними ак?тами. Стаття 575 ЦК визначає тiльки два види застави - iпотека та заклад, Закон "Про заставу" також не визначає види застави, але закон має роздiли, якi встановлюють окремi рiзновиди застави (застава товарiв в оборотi або у переробцi, заклад, застава майно?вих прав, застава цiнних паперiв). Iпотека - це вид забез?печення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володiннi i корис?туваннi iпотекодавця, згiдно з яким iпотекодержатель має право в разi невиконання борж?ником забезпеченого iпотекою зобов'язання одержати задоволення свох вимог за рахунок предмета iпотеки переважно перед iншими кредиторами цього боржника у порядку, вста?новленому Законом Украни "Про iпотеку". Предметом iпотеки можуть бути земля, неру?хоме майно, а також сукупнiсть землi i майна: будiвлi (житловий будинок, садиба, кварти?ра), споруди, пiдприємство (його структурнi пiдроздiли) як цiлiсний майновий комплекс, а також iнше майно, вiднесене законом до нерухомого (морськi судна, космiчнi об"єкти). Крiм того, предметом iпотеки можуть бути земельнi дiлянки, що належать громадянам на правi приватно власностi, i багаторiчнi насадження. Закладом є застава рухомого майна, при якiй майно, що складає предмет застави, пере?дається заставодавцем у володiння заставодержателю. Передача заставного майна заставо-держателю не обов'язково означає фiзичний перехiд майна. Заклад може бути у формi простого закладу i твердого закладу. За угодою заставодержателя iз заставодавцем предмет закладу може бути залишений у заставодавця пiд замком i печаткою заставодержателя для зберiгання (твердий заклад), у цьому випадку фiзично передачi речi не вiдбувається. Якщо предметом застави є iндивiдуально визначена рiч, то застава може про?водитися шляхом накладення знакiв, що свiдчать про заставу. У цьому випадку рiч фактич?но залишається у заставодавця, але при цьому вiн не має права користуватися нею, хоч i зберiгає контроль над нею. Також до закладу можна вiднести заставу цiнних паперiв та майнових прав. Застава цiнних паперiв - на основi ст. 53 Закону Украни "Про заставу" застава векселя чи iншого цiнного папера, що передаються iндосаментом, здiйснюється шляхом iндосаменту i вручення заставодержате-левi iндосованого цiнного папера. Застава цiнного папера, який не може бути переданий шляхом iндосаменту, здiйснюється за угодою заставодержателя та особи, на iм'я яко було видано цiнний папiр. Зазначимо, що якщо законом чи договором не передбачено iнше, купоннi листки на виплату вiдсоткiв дивiдендiв та iншi доходи вiд зазначеного в цiнному паперi права є предметом договору застави, якщо вони переданi кредиторовi заставного зобов'язання. Вiдповiдно до ст. 4 Закону Украни "Про заставу" предметом застави можуть бути майновi права. Особистi права є невiдчужуваними i не можуть бути предметом застави. Заставленими можуть бути, наприклад, майновi авторськi права, тобто право на винагороду за створення та використання твору, право на вiдшкодування збиткiв, якi завданi незаконним використанням твору. Слiд зазначити, що невiдчужуванiсть прав може встановити законодавство. Застава товарiв в оборотi або у переробцi. В результатi свого розвитку застава товарiв в оборотi або у переробцi набула кiлькох основних ознак, якi дають можливiсть видiлити  як самостiйний вид застави. ОЗНАКИ: 1) предмет застави залишається у заставодавця. 2) заставодавець має право змiнювати склад i натуральну форму предмета застави, оскiльки замiсть iндивiдуально-визначено речi предметом застави є речi, визначенi родовими ознаками. 3) визначення у ньому родових ознак предмета застави, його загально вартостi i, як правило, мiсця в якому вiн знаходиться. 4) з одного боку, майно перестає бути предметом застави як тiльки воно виходить з володiння заставодавця, а з другого, - нове майно заставодавця, яке пiдпадає пiд родову характеристику предмета застави, що потрапляє у володiння заставодавця, стає предметом застави в рамках його вартостi. 5) якщо в договорi визначено мiсцезнаходження предмета застави, то майно виключається з предмета застави i включається до його складу i в тому разi, коли змiнюється його мiсцезнаходження. Вiдповiдно до ст. 40 Закону Украни "Про заставу" встановлюється, що предметом застави товарiв в оборотi або в переробцi може бути сировина, напiвфабрикати, компле'ктуючi вироби, готова продукцiя.
  
  126. Сторони у заставi: х права та обов"язки.
  Згiдно ст. 583 - сторонами заставних правовiдносин є заставодавець - особа, яка передає своє майно в заставу, i заставодержатель - особа, яка приймає в заставу майно заставодавця з метою забезпечення виконання зобов'язання. Сторонами можуть бути фiзичнi, юридичнi особи i держава (ст. 11 Закону "Про заставу"). Заставодержателем може бути тiльки кредитор за забезпеченим заставою основним зобов'язанням. Заставодавцем може виступати як боржник за основним зобов'язанням, забезпеченим заставою, так i третя особа (майновий поручитель). Основна вимога до заставодавця - бути власником майна, яке передається в заставу, оскiльки застава майна передбачає принципову можливiсть його продажу. У разi застави речi, яка не належить заставодавцю, причому кредитор не знав i не повинен був знати, що рiч йому не належить, право власника пiдлягає захисту лише за умови, що дана рiч була загублена, викрадена або вибула з володiння iншим шляхом поза його волею, у рештi випадкiв заставне право заставодержателя зберiгається, а власник речi має право вимагати вiдшкодування шкоди вiд заставодавця. Заставодавцем може бути не лише боржник за забезпеченим заставою зобов'язанням, а й третя особа - майновий поручитель. Оскiльки така особа не є боржником за основним договором,  зобов'язання перед заставодержателем не можуть перевищувати суму, виручену вiд реалiзацi заставленого майна, якщо iнше не передбачено законом або договором. До майнового поручителя, який виконав забезпечене заставою зобов'язання, переходять усi права кредитора за цим зобов'язанням. За змiстом ст. 11 Закону Украни "Про заставу" заставодавцем - як боржником, так i майновим поручителем - може бути пiдприємство чи органiзацiя, що є власником майна i має право вiдчужувати заставлене майно, або держава в особi уповноважених нею органiв, а також пiдприємство чи органiзацiя, яким власником передано це майно i право застави на нього. Таку передачу може бути здiйснено, зокрема, шляхом закрiплення майна за юридичною особою на правi повного господарського вiдання на пiдставi законiв Украни, установчих документiв, що регулюють  дiяльнiсть, чи вiдповiдного рiшення власника майна (уповноваженого ним органу). Статтею 11 Закону Украни "Про заставу" передбачено спецiальнi вимоги щодо погодження деякими суб'єктами пiдприємницько дiяльностi застави х майна з вiдповiдними державними органами.
  
  127. Змiст договору застави (виникнення, припинення).
  Змiст договору застави - вiдповiдно до ст. 12 Закону Украни "Про заставу", за загальним правилом, у договорi застави має бути вказано найменування (прiзвище, iм'я та по батьковi), мiсцезнаходження (мiсце проживання) сторiн, суть забезпечено заставою вимоги,  розмiр та строк виконання забезпеченого зобов'язання, опис предмета застави. Також у договорi застави можуть мiститися й iншi умови, щодо яких за заявою однiє iз сторiн має бути досягнуто згоди. Чiтке визначення предмета застави є iстотною умовою договору застави. Опис заставленого майна повинен мiстити iндивiдуальнi ознаки останнього, якi дозволяють встановити, яке саме майно є предметом застави, i вiдрiзнити його вiд однорiдних предметiв. Ця вимога не стосується товарiв в оборотi або у переробцi, оскiльки вони визначаються родовими ознаками, однак у договорi має бути зазначено види товарiв, якими можна замiнити предмет застави. Лише за наявностi зазначених умов, якщо вони не врегульованi iншими актами законодавства, а також тих умов, щодо яких за заявою однiє зi сторiн повинно бути досягнуто згоди, договiр застави вiдповiдно до вимог ст. 660 ЦК можна вважати укладеним. Якщо предметом договору застави є вексель, то у договорi необхiдно зазначити розмiр кредиту (фактично - оцiнну вартiсть заставлених векселiв) або максимальний можливий розмiр заборгованостi за позиковим рахунком; розмiр кредитно ставки; iндосаменту, за яким векселi передаються в заставу; право клiєнта замiнювати векселi, якi забезпечують кредит; право банку погасити заборгованiсть клiєнта у разi необхiдностi з коштiв, що надходять в оплату векселiв, якi забезпечують кредит, а також з iнших сум клiєнта, що є в банку; мiсце зберiгання заставлених векселiв. У випадку, якщо лiквiднiсть векселiв, що знаходяться у заставi, знизилася i з'явилися сумнiви щодо реалiзацi застави, банк може потребувати вiд позичальника замiни нелiквiдних векселiв iншими, бiльш лiквiдними. Цю умову також необхiдно вiдобразити у договорi застави. Оскiльки застава не може iснувати без основного зобов'язання, на нього також треба послатися у договорi застави. Ст. 585 - договiр про заставу є двостороннiм, який вступає в силу, за загальним правилом, з моменту укладення договору. Коли договiр пiдлягає нотарiальному засвiдченню - з моменту нотарiального оформлення, якщо предмет застави вiдповiдно до закону або договору повинен знаходитися у заставодержателя - з моменту передання йому предмета застави, а якщо предмет передано до укладення договору - з моменту його укладення. Застава цiнних паперiв може вiдбуватися шляхом передання х заставодержателю чи на депозит нотарiально контори або банку. Моментом вступу в силу договору в останньому випадку є передання цiнних паперiв указаним органiзацiям. Застава як акцесорне зобов'язання, що забезпечує основне зобов'язання, припиняється з припиненням цього основного зобов'язання. Ст. 593 передбачений перелiк спецiальних пiдстав припинення застави: 1) загибель закладено речi чи припинення заставного права, якщо заставник у розумний строк не вiдновив предмет застави чи не замiнив його iншим, рiвноцiнним майном; 2) якщо до заставодержателя переходить право власностi на закладене майно, що можливо лише у випадку визнання публiчних торгiв такими, що не вiдбулися, або переходу права власностi на закладене майно в порядку спадкування; 3) застава визнається припиненою у випадку продажу закладеного майна з публiчних торгiв, а також у випадку, коли продаж предмета застави виявився неможливим, оскiльки торги, включаючи повторнi, оголошенi такими, що не вiдбулися, а заставодержатель протягом мiсяця пiсля оголошення повторних торгiв такими, що не вiдбулися, не скористався свом правом залишити за собою закладене майно. Право застави припиняється також в iнших випадках, встановлених законом. У разi припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться вiдповiднi данi. У разi припинення права застави внаслiдок виконання забезпеченого заставою зобов'язання Заставодержатель, у володiннi якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцевi.
  
  128. Поняття притримання та право на його виникнення.
  Притримання вiдповiдно до ст. 546 ЦК є новим способом забезпечення виконання зобов'язання. Сутнiсть його полягає в тому, що - кредитор, який правомiрно володiє рiччю, що пiдлягає передачi боржниковi або особi, вказанiй боржником, у разi невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цiє речi або вiдшкодування кредиторовi пов'язаних з нею витрат та iнших збиткiв має право притримати  у себе до виконання боржником зобов'язання. Право притримання виникає на пiдставi прямо вказiвки ст. 594 ЦК i не потребує, щоб воно було передбачено договором мiж кредитором та боржником. Суб'єктами права притримання є кредитор (ретентор) та боржник, якими можуть бути будь-якi суб'єкти цивiльного права. До виникнення права на притримання мiж зазначеними особами уже повиннi iснувати певнi правовi зв'язки, на пiдставi яких кредитор володiє рiччю боржника, тобто є законним (титульним) володiльцем. Якщо кредитор неправомiрно заволодiв рiччю, наприклад, викрав , то право притримання не виникає. Норми щодо притримання не мають диспозитивного характеру, тому акцесорне забезпечувальне зобов'язання, яке виникає з його приводу, не залежить вiд волi боржника та кредитора. Вiдмовитись вiд права на притримання не можна. Така вiдмова буде вважатися нiкчемною. Поряд з тим притримання - це все ж таки право, а не обов'язок кредитора. Скористатися ним чи нi - цiлком залежить вiд його волевиявлення. Реалiзацiя цього права кредитора здiйснюється за наявностi юридичного складу, який охоплюється сукупнiстю наступних юридичних фактiв: а) iснування цивiльно-правових вiдносин мiж кредитором i боржником, на пiдставi яких рiч знаходиться у законному володiннi кредитора (основне зобов'язання, яке забезпечується); б) законнiсть володiння рiччю. в) факт порушення боржником основного зобов'язання. За загальним правилом, притриманням речi, що пiдлягає передачi боржниковi або особi, яка ним вказана, можуть бути забезпеченi вимоги кредитора про оплату цiє речi або вiдшкодування пов'язаних з нею витрат або iнших збиткiв. Звертає на себе увагу положення, згiдно з яким притримання забезпечує не тiльки основнi зобов'язання в х традицiйному розумiннi, тобто не тiльки, наприклад, договiр купiвлi-продажу, поставки i т. iн., але й похiднi зобов'язання по вiдшкодуванню втрат та iнших збиткiв, пов'язаних iз рiччю. Останнi можуть забезпечуватися окремо чи у сукупностi з основним зобов'язанням. Виходячи з цих положень, сплата цiни за товар за договором купiвлi-продажу не є пiдставою для передання речi боржниковi, якщо має мiсце наявнiсть збиткiв, пов'язаних iз рiччю. Окремо уваги потребує питання щодо предмета права притримання. Новий цивiльний кодекс говорить про можливiсть притримання речi. Це позначає, що нi за яких умов предметом притримання не можуть бути визнаними майновi права, роботи, послуги i т. iн. Вiдповiдно до ст. 179 ЦК, рiччю визнається предмет матерiального свiту, щодо якого можуть виникати цивiльнi права та обов'язки. Речi можуть бути рухомi та нерухомi, споживанi та неспоживанi, iндивiдуально визначенi та визначенi родовими ознаками. До складу речей належать грошовi кошти, цiннi папери. Правовий режим речi розповсюджується на тварин. Уявляється, що всi згаданi об'єкти цивiльних прав без винятку можуть бути предметом притримання. Притримання є специфiчним способом забезпечення виконання зобов'язання, який за своєю юридичною природою виникає на пiдставi прямо вказiвки закону, на вiдмiну вiд iнших способiв забезпечення, передбачених ЦКУ. При цьому укладання окремого договору або iншого документа мiж кредитором та боржником не вимагається. До моменту виникнення права на притримання кредитор не має права залишати в себе рiч, якщо його обов'язком є передання речi незалежно вiд виконання обов'язкiв боржником (сплатити  вартiсть, вiдшкодувати збитки i т. iн.). Адже це призвело б до того, що боржник, який у частинi отримання речi є кредитором (ст. 509 ЦК), обґрунтовано сам би притримував грошовi кошти (а вони також визнаються рiччю - ст. 177 ЦК), що належать iншiй сторонi, оскiльки притриманням забезпечується завжди взаємне зобов'язання. Пiсля передання речi боржнику у рамках виконання основного зобов'язання кредитор не має права анi вимагати  повернення для здiйснення притримання, анi забирати  назад, навiть якщо матиме для цього реальну можливiсть. Право на притримання припиняється, по-перше, у разi припинення основного зобов'язання. Це випливає з акцесорностi забезпечувального зобов'язання (докладнiше дивись коментар до ст. 548 ЦК). По-друге, задоволенням вимог кредитора за рахунок речi, яку вiн притримує (ст. 597 ЦК). До речi, у цьому разi можна говорити, що навпаки головне зобов'язання наслiдує долi додаткового. По-третє, з iнших загальних пiдстав припинення зобов'язань, що не суперечать природi притримання (глава 50 ЦК). Згiдно з частиною третьою ст. 594 ЦК, кредитор не позбавлений права притримувати рiч, що в нього знаходиться, навiть у тих випадках, коли пiсля того, як ця рiч потрапила до нього, права на не перейшли вiд боржника до iншо особи. За загальним правилом ризик випадкового знищення або пошкодження притримано речi несе кредитор.
  
  129. Права та обов"язки сторiн. (у притриманнi???)
  Про притримання, як вид забезпечення виконання зобов"язання йдеться в ст. 594-597. Притримання вiдноситься до речово-правових способiв забезпечення виконання зобов'язань i має речовий характер. Кредитор здiйснює притримання речi, що належить на правi власностi боржниковi. При цьому ретентор здiйснює володiння рiччю, але не має права користування нею, а власнику належать лише право розпорядження. Боржник залишається власником речi, яка притримується кредитором, а тому може розпорядитися нею на власний розсуд за умо?ви повiдомлення заздалегiдь набувача про обтяження речi. Таким чином, право притримання за своєю правовою суттю є правом володiння чужою рiччю.Суб'єктами права притримання є кредитор (ретентор) та боржник, якими можуть бути будь-якi суб'єкти цивiльного права. До виникнення права на притримання мiж зазначеними особами уже повиннi iснувати певнi правовi зв'язки, на пiдставi яких кредитор володiє рiччю боржника, тобто є законним (титульним) володiльцем. Якщо кредитор неправомiрно заволодiв рiччю, наприклад, викрав , то право притримання не виникає. Згiдно ст. 595 - Кредитор зобов'язаний: негайно повiдомити боржника про притримання речi. Об'єктами притримання можуть бути лише речi. Термiн "рiч", використовуваний в ч. 1 ст. 594 ЦКУ, необхiдно тлумачити буквально. Притримання за жодних обставин не можна застосовувати щодо майнових прав, робiт, послуг, результатiв iнтелектуально дiяльностi та нематерiальних благ, якi згiдно iз ст. 177 ЦКУ є об'єктами цивiльних прав. Керуючись ст. 180 ЦКУ, до об'єктiв притримання можна включити також тварин, на яких поширюється правовий режим речi, крiм випадкiв, встановлених законом. Ретентор має право притримати у себе плоди рослин та приплiд тварин. В той же час кредитор не має права притримувати доходи вiд притримувано речi, оскiльки згiдно iз ч. 3 ст. 595 ЦКУ вiн позбавлений права користування. Притримання - це право, а не обов'язок кредитора, а тому скористатися ним чи нi - цiлком залежить вiд одностороннього волевиявлення кредитора. Але реалiзацiя цього права кредитора здiйснюється за наявностi наступних юридичних фактiв: а) iснування цивiльно-правових вiдносин мiж кредитором i боржником, на пiдставi яких рiч знаходиться у законному володiннi кредитора (основне зобов'язання, яке забезпечується); б) законнiсть володiння рiччю. Кредитор може здiйснювати притримання лише тiє речi, яка на момент порушення боржником зобов'язання щодо цiє речi знаходиться в нього. Ретентор не має права розпочати притримання речi шляхом вилучення  у боржника. Будь-якi неправомiрнi дi кредитора, направленi на заволодiння рiччю без отримання згоди боржника, не можуть бути пiдставою для здiйснення притримання. Отже, рiч повинна опинитися у кредитора на законних пiдставах та з вiдома боржника, в протилежному випадку у останнього виникає право вимагати повернення такого майна з чужого незаконного володiння; в) факт порушення боржником основного зобов'язання. Згiдно iз ч. 1 ст. 594 ЦКУ таке порушення полягає у невиконаннi боржником у визначений строк зобов'язання щодо оплати притримувано речi або вiдшкодування кредиторовi пов'язаних з нею витрат та iнших збиткiв. Право застосування ретентором притримання - виникає з моменту невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого зобов'язання. Право ретентора притримати рiч нерозривно пов'язане з його обов'язком, передбаченим ч. 1 ст. 595 ЦКУ, негайно повiдомити про застосовуване притримання боржника. Взаємнi права та обов'язки обтяжувача (ретентора) та боржника виникають з моменту порушення останнiм основного зобов'язання. В законодавствi можна вiднайти ряд спецiальних норм, якi надають кредиторовi право на притримання речi в окремих видах зобов'язань. До таких випадкiв можна вiднести вiдносини, якi виникають з договорiв перевезення, комiсi, пiдряду тощо. Так, згiдно iз ст. 916 ЦКУ, яка регулює вiдносини перевезення, перевiзник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж та не видавати його вантажоодержувачу до проведення повного розрахунку за виконану ним послугу з перевезення, в тому числi внесення перевiзно плати та iнших перевiзних платежiв, якщо iнше не встановлено законом, iншими нормативно-правовими актами або не випливає iз сутi зобов'язання. Наявнiсть спецiальних норм про притримання не означає, що в iнших випадках кредитор не має можливостi скористатися правом на притримання. Норми ст. 594 - 597 ЦКУ носять загальний характер i застосовуються як до вищезазначених спецiальних випадкiв притримання, так i тодi, коли нi законом, нi договором право кредитора на притримання спецiально не обумовлене. Як випливає iз змiсту ч. 1 ст. 594 ЦКУ сторони навiть за домовленiстю не можуть виключити застосування права притримання стосовно зобов'язань щодо оплати речi, що знаходиться у кредитора, а також щодо вiдшкодування кредиторовi витрат, пов'язаних з рiччю, та iнших збиткiв. Але сторони можуть досягти згоди про повернення кредитором боржнику притримувано речi та про надання останнiм iншого забезпечення виконання свого зобов"язання. Але в такому випадку притримання припиняється i виникають iншi забезпечувальнi зобов"язання (застава, порука тощо). Кредитор автоматично не набуває права власностi на об'єкт притримання, а надiля?ється правом реалiзувати рiч та задовольнити сво вимоги з вартостi речi, яка притримуєть?ся. Якщо тiльки публiчнi торги оголошено такими, що не вiдбулися, предмет притримання може бути за згодою кредитора та боржника переданий у власнiсть кредитора за початко?вою цiною, якщо iнше не встановлено договором чи законом. Якщо сума, одержана вiд реалiзацi предмета притримання, не покриває вимоги кредитора, вiн має право отримати суму, яко не вистачає, з iншого майна боржника в порядку черговостi вiдповiдно до ст. 112 ЦК, якщо iнше не встановлено договором або законом. Ч. 4 ст. 594 ЦКУ передбачено спецiальне правило щодо розподiлу ризикiв випадкового знищення або випадкового пошкодження речi, згiдно з яким такий ризик несе ретентор. Дане положення цiлком протилежне до загального правила, яке закрiплено в ст. 323 ЦКУ, вiдповiдно до якого ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник. Це означає, що ретентор притримує рiч на власний ризик. Якщо притримувана рiч була випадково знищена, а боржник виконав зобов'язання, на забезпечення якого було здiйснено притримання, ретентор зобов'язаний вiдшкодувати  вартiсть, якщо ця рiч була iндивiдуально визначеною, або надати рiч такого ж роду i якостi, якщо притримувалася родова рiч.
  
  130. Предмет притримання: не майновi блага, предмети матерiального свiту, результати робiт.
  !!!Перш за все слiд зазначити, що чинне законодавство не мiстить чiтко норми, яка б визначала об'єкт права притримання!!!. Тому шукати вiдповiдь на дане питання необхiдно шляхом аналiзу всього масиву норм ЦК Украни, присвячених iнституту притримання, та одночасного використання доктринальних розробок науки цивiльного права. Отже - об'єктами притримання можуть бути лише речi. Термiн "рiч", використовуваний в ч. 1 ст. 594 ЦКУ, необхiдно тлумачити буквально. Притримання за жодних обставин не можна застосовувати щодо майнових прав, робiт, послуг, результатiв iнтелектуально дiяльностi та нематерiальних благ. У вiдповiдностi iз ст. 179 ЦКУ рiччю визнається ПРЕДМЕТ МАТЕРIАЛЬНОГО СВIТУ, щодо якого можуть виникати цивiльнi права та обов'язки. Згiдно iз ЦК притриманням охоплюються всi види речей, як iндивiдуально-визначенi, так i родовi, як споживнi, так i неспоживнi, як рухомi, так i нерухомi. До складу речей законодавець вiдносить також грошовi кошти та цiннi папери. Правовий режим речi розповсюджується на тварин. Уявляється, що всi згаданi об'єкти цивiльних прав без винятку можуть бути предметом притримання. Водночас притримання нерухомого майна та цiнних паперiв викликають серйознi сумнiви щодо можливостi х застосування на практицi, оскiльки будь-якi дi з приводу вказаних об'єктiв вимагають дотримання вимог щодо х оформлення та реєстрацi, що в цiлому не вiдповiдає правовiй природi притримання як способу забезпечення виконання зобов'язань. Цiннi папери можуть бути об'єктом притримання, якщо вони мають документарну форму. Бездокументарнi цiннi папери не можуть складати об'єкт притримання, оскiльки вони не мають матерiально форми, а отже, не є речами. Згiдно зi ст.856 ЦК Украни, якщо замовник не сплатив встановлено цiни роботи або iншо суми, належно пiдрядниковi у зв'язку з виконанням договору пiдряду, пiдрядник має право притримати РЕЗУЛЬТАТ РОБОТИ, а також устаткування, залишок невикористаного матерiалу та iнше майно замовника, що є у пiдрядника. НЕМАЙНОВI БЛАГА - результат iнтелектуально, творчо дiяльностi, будучи нематерiальним благом, об'єктом права iнтелектуально власностi, не може бути об'єктом права притримання, тодi як матерiальнi носi, в яких вираженi цi результати, будучи речами, можуть притримуватися на пiдставi ст.594 ЦК Украни (за наявностi iнших, передбачених законом умов). Iiнформацiя, будучи нематерiальним благом, також не може бути об'єктом права притримання. Пiд нематерiальними благами також розумiють права i свободи, що не мають економiчного змiсту, є невiддiльними вiд особи хнього носiя та визнаються й охороняються чинним законодавством. До них належать особистi немайновi блага, зокрема: здоров'я, життя; честь, гiднiсть i дiлова репутацiя; iм'я (найменування); авторство; свобода лiтературно, художньо, науково i технiчно творчостi (ч.1 ст.201 ЦК Украни). Особистi немайновi блага також не можуть бути об'єктами права притримання. Не може бути об'єктом права притримання й iнший об'єкт цивiльних прав - послуги, тобто дi, результати яких є невiддiльними вiд само дiяльностi, споживаються в  процесi та становлять юридично значимий iнтерес для замовника; на вiдмiну вiд робiт послуги не мають матерiальних результатiв. ОТЖЕ, спiвставлення перелiку виокремлених iз норм ЦК Украни об'єктiв, що можуть притримуватися, та перелiку об'єктiв цивiльних прав, закрiпленого у ст.177 ЦК Украни, дає можливiсть зробити висновок, що об'єктами права притримання можуть бути речi, у тому числi грошi та цiннi папери, iнше майно, результати робiт, тобто об'єкти, якi мають певний "речовий" характер. З iншого боку, бачимо, що законодавець не передбачив можливостi притримання майнових прав, послуг, результатiв iнтелектуально, творчо дiяльностi, iнформацi, а також iнших нематерiальних благ. Але такий, здавалося б, чiткий розподiл об'єктiв цивiльних прав на тi, що можуть, i тi, що не можуть бути об'єктом притримання, не дає вiдповiдей на всi питання, якi ставляться практикою застосування iнституту притримання.
  
  131. Поняття та пiдстави припинення зобов"язань
  Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили сво права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку виконувати. Припинення - остання стадiя iснування зобов'язання, iз завершенням яко первiсний юридичний зв'язок мiж сторонами, виражений у конкретному зобов'язаннi, втрачається. Ця поняття, яке охоплює як випадки, коли припинення здiйснюється за волею сторiн (на?приклад, за домовленiстю сторiн - ст. 604 ЦК та iн.), так пiдстави, якi не залежать вiд волi сторiн (припинення зобов'язання смертю фiзично особи - ст. 608 ЦК). Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязi на пiдставах, вста?новлених договором або законом. Пiдстави припинення зобов'язань можна подiлити на договiрнi та законнi. Договiрнi пiдстави визначаються добровiльно суб'єктами цивiльних правовiдносин в договорах. Сторони є вiльними у виборi будь-яких пiдстав припинення х зобов'язань, в тому числi домовитися про можливiсть припинення зобов'язання в односторонньому порядку за бажанням будь-яко сторони. Законнi пiдстави припинення зобов'язань в свою чергу можна подiлити на загальнi та спецiальнi. Загальнi пiдстави припинення зобов'язань визначенi у Главi 50 ЦКУ, до них вiдносяться виконання, передання вiдступного, зарахування, новацiя, неможливiсть виконання, поєднання боржника та кредитора в однiй особi та iн. Загальнi пiдстави припинення зобов'язань стосуються будь-яких цивiльно-правових зобов'язань, якщо дотримуються умови х настання. Спецiальнi пiдстави припинення зобов'язань мiстяться у главах ЦК, присвячених регулюванню окремих видiв зобов'язань. Так ст. 559 ЦКУ встановлює спецiальнi випадки припинення поруки. Частина 3 ст. 1126 ЦКУ передбачає пiдстави припинення договору комерцiйно концесi, а стаття 1149 ЦКУ - пiдстави припинення зобов'язання у зв'язку з публiчною обiцянкою винагороди тощо. Збов'язання може припинятися також на вимогу однiє iз його сторiн, але виключно у випадках, встановлених договором або законом. Законодавчi норми, якi надають право сторонi зобов'язання в односторонньому порядку вимагати його припинення, мiстяться в ЦК, а також в iнших актах цивiльного законодавства. В якостi прикладу можна навести ст. 773 ЦК, яка надає наймодавцевi право вимагати розiрвання договору найму та вiдшкодування збиткiв в разi, якщо наймач користується рiччю не за призначенням або з порушенням умов договору найму. Крiм того, сторони вправi визначити додатковi умови одностороннього припинення зобов'язання в договорi. Припинення зобов'язання слiд вiдрiзняти вiд закiнчення строку дi договору. Закiнчення строку дi договору означає, що мiж його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємнi права та обов'язки, що випливали iз цього договору. Але тi зобов'язання, якi вже iснують на момент закiнчення строку дi договору, будуть iснувати i пiсля його закiнчення доти, доки вони не будуть припиненi на пiдставах, встановлених договором або законом.
  
  132. Припинення зобов"язання виконанням та переданням вiдступного
  Передання вiдступного (ст. 600 ЦК) є одним iз способiв припинення зобов'язання за згодою сторiн. Вiдступне - це передача замiсть виконання зобов'язання певного майна, сплата певно суми грошей тощо.
  В даному випадку сторони доходять згоди щодо того, що замiсть виконання зобов'язання, тобто здiйснення тих дiй, якi становлять його змiст, боржник виконує якiсь iншi дi (передає iнше майно, грошi тощо). Тобто, наприклад, замiсть передачi однокiмнатно квартири покупцевi передається автомобiль та виплачуються грошi. Об'єктом вiдступного можуть бути грошi, iнше майно (як рухоме, так i нерухоме) та iншi вiдчужуванi об'єкти цивiльних прав (ст. 177 ЦК), в тому числi результати робiт, послуги тощо. В якостi вiдступного може виступити неустойка, що означає, що сторони договору можуть домовитися, що сума неустойки у тому розмiрi, якого вона досягла на момент платежу, буде вiдступним i  сплата звiльняє боржника вiд обов'язку виконати зобов'язання в натурi. Переданням вiдступного можуть припинятися як договiрнi, так i не договiрнi зобов'язання. Так, завдавач шкоди та потерпiлий можуть домовитися, що замiсть грошей останнiй отримає якiсь матерiальнi цiнностi (речi, цiннi папери тощо). Обов'язковiсть досягнення згоди щодо припинення зобов'язань вiдступним тягне за собою необхiднiсть вiдповiдно фiксацi тако згоди. Домовленiсть про передачу вiдступного замiсть виконання зобов'язання може мати мiсце як до, так i пiсля порушення такого зобов'язання. Розмiр вiдступного вiдповiдно до положень статтi, що коментується, встановлюється сторонами. При цьому вiн може бути як меншим, так i бiльшим за розмiр виконання за зобов'язанням та за розмiр збиткiв i штрафних санкцiй, викликаних порушенням зобов'язання. Вiдступне має бути оформлене договором, в якому вказуються розмiр вiдступного, порядок та строк його надання. Вiдступне не слiд змiшувати з новацiєю. Вiдступ?не припускає повне припинення юридичного зв'язку мiж сторонами. Тим часом при новацi ( ст. 604 ЦК) вiдбувається замiна первiсного зобов'язання, що при?пинило свою дiю.
  
  133. Припинення зобов"язання зарахуванням та недопустимiсть зарахування зустрiчних вимог
  Зарахування зустрiчних однорiдних вимог (ст. 601 ЦК) є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному iз яких одна сторона є кредитором, а iнша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язаннi є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розмiром) зараховується повнiстю, а iнше (бiльше за розмiром) - лише в частинi, що дорiвнює розмiру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частинi, що залишилася, може припинятися будь-якими iншими способами. Вимоги, якi можуть пiдлягати зарахуванню, мають вiдповiдати таким умовам: 1) бути зустрiчними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за iншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорiдними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосiб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачi родових речей, зокрема грошей). Правило про однорiднiсть вимог розповсюджується на х правову природу, але не стосується пiдстави виникнення тако вимоги. Отже, допускається зарахування однорiдних вимог, якi випливають iз рiзних пiдстав (рiзних договорiв тощо); 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахуванням можуть бути припиненi зобов'язання на будь-якiй стадi х iснування, навiть пiсля порушення виконавчого провадження щодо виконання одного iз зустрiчних зобов'язань. Добровiльне виконання зобов'язання на стадi виконавчого провадження допускається i шляхом проведення зарахування однорiдних зустрiчних вимог. Зарахування зустрiчних вимог може здiйснюватися за заявою однiє iз сторiн. Це означає, що заяви однiє сторони достатньо для проведення зарахування. Разом з тим не буде незаконним оформлення зарахування двостороннiм актом. Замiсть заяви однiє iз сторiн сторони можуть оформити двостороннiй акт зарахування зустрiчних однорiдних вимог, який також буде легiтимним. Ст. 602 - визначає невичерпний перелiк вимог, ЗАРАХУВАННЯ ЯКИХ НЕ ДОПУСКАЄТЬСЯ Обмеження зарахування, як правило, пов'язанi iз особистим характером вимог або iз х призначенням та метою. Не допускається зарахування зустрiчних вимог: 1) про вiдшкодування шкоди, завдано калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення алiментiв; 3) щодо довiчного утримання (догляду); 4) у разi спливу позовно давностi; 5) в iнших випадках, встановлених договором або законом - наприклад, зарахування однорiдних зустрiчних вимог не допускається мiж особами, якщо щодо однiє iз них порушена справа про банкрутство та вiдкрита лiквiдацiйна процедура. Зарахування по таким вимогам як таке не може бути здiйснено анi за заявою однiє iз сторiн, анi за х згодою. Сторони також є вiльними у встановленнi в договорi умови про недопустимiсть зарахування вимог, що випливають iз такого договору.
  
  134. Припинення зобов"язання за домовленiстю сторiн та за спрощенням боргу
  Стаття 604 ЦК - визначає, що домовленiсть сторiн також може служити пiдста?вою припинення зобов'язання. Взагалi ЦП розрiзняє три види пiдстав такого типу - 1)новацiя, 2)звiльнення вiд боргу (Звiльнення вiд боргу виражається у формi звiльнення кредитором боржника вiд майнового обов'язку) i 3) вiдступне (певний акт вiдкупу вiд виконання свого зобов'язання). Згiдно з ст. 604 - Новацiя - це угода сторiн про те, що первiсне зобов'язання припиняється, а мiж його учасниками виникає нове зобов'язальне правовiдношення (це основна особливiсть новацi, що дозволяє вiдрiзнити  вiд вiдступлення права вимоги i переведення боргу). Як правило, нове зобов"язання вiдрiзняється вiд попереднього свом змiстом (характером прав i обов'язкiв, х об'ємом, порядком вико?нання тощо). Наприклад, ст. 1053 ЦК передбачає можливiсть за домовленiстю сторiн трансформування боргу, що виник iз договорiв купiвлi-продажу, найму майна або з iншо пiдстави, в позикове зобов'язання. Для того, щоб новацiя вiдбулася, сторони повиннi обу?мовити в свой угодi припинення зобов'язання, що ранiше дiяло, i замiну його новим зо?бов'язанням. Основна особливiсть новацi, що дозволяє вiдрiзнити  вiд поступ?ки права вимоги i переведення боргу, полягає в тому, що при нiй вiдбувається замiна зо?бов'язання: мiсце зобов'язання, що припинило своє iснування, займає нове. Неодмiнна вимога до новацi - збереження суб'єктного складу зобов'язання (у первiсному i знову виниклому зобов'язаннях виступають той самий кредитор i той самий боржник). Для здiй?снення новацi необхiдно, щоб i первiсне, i нове зобов'язання були дiйсними. Новацiя не допускається щодо зобов'язань про вiдшкодування шкоди, завдано калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату алiментiв та в iнших випадках, встановлених законом. Прощення боргу (ст. 605) є одним iз видiв припинення зобов'язання за волею учасникiв (кредитора). Кредитору надається право звiльнити боржника вiд його обов'язкiв. Оскiльки звiльнення вiд боргу є рiзновидом припинення зобов'язання угодою сторiн, то можливе воно тiльки зi згоди кредитора. Боржник має право заперечувати проти зняття з нього бор?гу, але тiльки доти, доки не настав строк виконання зобов'язання. Якщо строк виконання зобов'язання настав, то боржник або має виконати зобов'язання, або зобов'язаний прийня?ти звiльнення вiд боргу. Прощення боргу одним з контрагентiв не звiльняє його вiд вико?нання зустрiчного обов'язку (так, прощення боргу у видi сплати квартирно плати не звiль?няє наймодавця вiд здiйснення покладеного на нього в силу договору капiтального ремон?ту). Прикладом неприпустимостi прощення боргу у зв'язку з порушенням прав третiх осiб, про яке йдеться мова у ст. 605 - може служити здiйснення його при май?бутньому визнаннi кредитора неспроможним (банкрутом); а також якщо кредитор зобов'язався передати майно, яке вiн має отримати вiд боржника, третiй особi. Прощення боргу не часто має мiсце в дiловiй практицi, оскiльки з точки зору податкового законодавства така дiя буде вважатися подарунком i вiдповiдним чином оподатковуватися.
  
  135. Припинення зобов"язання поєднанням боржника i кредитора в однiй особi та припинення зобов"язання неможливiстю його виконання
  Вiдповiдно до ст. 606 - Зобов'язання припиняється поєднанням боржника i кредитора в однiй особi. Оскiльки вiдповiдно до ст. 509 ЦК зобов'язання - це правовiдношення мiж, як мiнiмум, двома сторонами, поєднання двох сторiн в однiй особi є пiдставою для припинення зобов'язання. На практицi збiг боржника з кредитором в однiй особi може вiдбуватися за рiзних пiдстав. Таке поєднання може бути наслiдком правонаступництва, причому як загального, так i сингулярного. Так, для фiзичних осiб поєднання можливе внаслiдок спадкування, коли, наприклад, боржник є спадкоємцем свого кредитора. Для юридичних осiб подiбна ситуацiя може виникнути внаслiдок лiквiдацi з правонаступництвом (злиття, приєднання тощо). Вiдповiдно до ст. 607 - Зобов'язання припиняється неможливiстю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна iз сторiн не вiдповiдає. Неможливiсть виконання, тобто здiйснення дiй, що складають змiст зобов'язання, може бути як фактичною (загибель iндивiдуально визначено речi, яка мала б бути об'єктом виконання), так i юридичною (заборона певно дiяльностi). Головна умова полягає в тому, що за такi обставини не буде вiдповiдати жодна iз сторiн зобов'язання. Тому, якщо загибель речi виявилася наслiдком навмисних дiй боржника, правовий зв'язок мiж сторонами не припиняється абсолютно, а трансформується у вiдносини з приводу вiдшкодування збиткiв. Неможливiсть виконання розрiзняється за часом  виникнення: вона може бути первiсною, тобто iснувала в момент, коли зобов'язання повинне було виникнути, i наступною, що наступила вже в перiод дi зобов'язання. Ст. 607 має на увазi тiльки наступну неможливiсть виконання, оскiльки при первiснiй зобов'язання взагалi визнається не виниклим. При вiдсутностi своє вини кредитор вправi вимагати повернення виконаного за договором. Таке рiшення вiдповiдає положенням глави 83 ЦК, тому що боржник у зазначеному випадку виявляється в положеннi особи, яка безпiдставно збагатилася. Дiя ст. 607 не поширюється на грошовi зобов'язання, оскiльки до них незастосовне поняття неможливостi виконання в натурi.
  
  136. Припинення зобов"язання смертю фiзично особи або лiквiдацiєю юридично особи
  За загальним правилом смерть фiзично особи - сторони зобов'язання - не припиняє зобов'язального правовiдношення, оскiльки майновi права та обов'язки померлого входять до складу спадщини та переходять до його спадкоємцiв (ст. 1218 ЦК). Разом з тим ст. 608 ЦК визначає випадки, коли зобов'язання припиняється у зв'язку iз смертю боржника або кредитора. Мова йде про випадки, коли зобов'язання нерозривно пов'язане iз особою боржника або кредитора i у зв'язку з цим не може бути виконане або прийняте iншою особою. Так, договiр замовлення портрета може бути виконаний тiльки особою-митцем, обов'язок якого об'єктивно не може перейти до спадкоємцiв. Алiменти за законом сплачуються тiльки конкретно визначеним особам, смерть яких припиняє алiментне зобов'язання. ЦК мiстить i спецiальнi положення щодо припинення зобов'язання смертю його сторони. Так смерть довiрителя або повiреного припиняє договiр доручення (ст. 1008 ЦК), смерть користувача припиняє договiр позички (ст. 835 ЦК) тощо. Ст. 609 - визначає в якостi пiдстави припинення зобов'язань лiквiдацiю юридично особи без правонаступництва (оскiльки злиття, приєднання, подiл, перетворення породжують вiдносини правонаступництва, у зв'язку з чим права та обов'язки переходять до правонаступникiв). Винятки з цього правила можуть мати мiсце у випадках, коли законом або iншими нормативними актами зобов'язання лiквiдовано юридично особи покладаються на iншу юридичну особу. Такий випадок передбачений у ст. 609 - та стосується зобов'язань про вiдшкодування шкоди, завдано калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю. Так вiдповiдно до ст. 1205 ЦК у разi лiквiдацi юридично особи платежi, належнi потерпiлому або iншим особам, мають бути капiталiзованi для виплати х потерпiлому або цим особам у порядку, встановленому законом або iншим нормативно-правовим актом. Капiталiзацiя платежiв здiйснюється Фондом соцiального страхування вiд нещасних випадкiв на виробництвi та професiйних захворювань Украни вiдповiдно до ст. 46 Закону Украни "Про загальнообов'язкове державне соцiальне страхування вiд нещасного випадку на виробництвi та професiйного захворювання, якi спричинили втрату працездатностi".
  
  137. Правовi наслiдки порушення зобов"язання
  Ст. 611 - визначає перелiк наслiдкiв порушення зобов'язання. Цей перелiк не є вичерпним, оскiльки iншi наслiдки можуть бути встановленi договором або законом. Правовими наслiдками порушення зобов'язання, зокрема є: 1) припинення зобов'язання внаслiдок односторонньо вiдмови вiд зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Так при укладеннi договору сторони можуть передбачити випадки, коли можливою є вiдмова вiд подальшого виконання зобов'язання. Договiрнi правила будуть обов'язковими для виконання сторонами, а отже договiр може припинитися в разi односторонньо вiдмови вiд нього (див., напр., ст. 651 ЦК). Можливiсть вiдмовитися вiд зобов'язання може бути передбачена законодавством. Так, наприклад, вiдповiдно до ст. 782 ЦК наймодавець має право вiдмовитися вiд договору найму i вимагати повернення речi, якщо наймач не вносить плату за користування рiччю протягом трьох мiсяцiв пiдряд. Вiдмова вiд зобов'язання означає односторонню волю кредитора. Вiн повiдомляє боржника про свою вiдмову i з цього моменту зобов'язання вважається припиненим. 2) Припинення зобов'язання внаслiдок розiрвання договору. Розiрвання договору, також як вiдмова вiд виконання, є пiдставою для припинення зобов'язання (ч. 3 ст. 651 ЦК). Розiрвання договору також допускається, якщо це передбачене договором мiж сторонами або законом. На вiдмiну вiд вiдмови вiд договору, розiрвання договору здiйснюється за вимогою кредитора. Якщо боржник добровiльно погоджується розiрвати договiр, вiн розривається з моменту висловлення погодження боржника. Якщо добровiльно згоди боржника немає, має мiсце спiр, та вимога кредитора передається до суду. Договiр в такому випадку є розiрваним з моменту набуття чинностi вiдповiдним рiшенням суду. 3) Змiна умов зобов'язання. За загальним правилом, цивiльно-правове зобов'язання є обов'язковим для виконання його сторонами. Сторони встановлюють обов'язковi правила поведiнки та не можуть х змiнювати в односторонньому порядку. Змiна договору допускається лише за згодою сторiн, якщо iнше не встановлено договором або законом (ст. 651 ЦК). Тобто можливiсть змiни умов зобов'язання має бути передбачена договором, наприклад, в кредитних договорах часто передбачається, що в разi несвоєчасно сплати боржником кредиту та вiдсоткiв, розмiр вiдсоткiв за користування кредитом збiльшується. Або можливiсть змiни умов зобов'язання передбачається законом. 4) Сплата неустойки. Неустойка в цивiльному правi виконує двi основнi функцi. Вона є способом забезпечення виконання зобов'язання (ст. 549 ЦК) та наслiдком його порушення. До моменту порушення зобов'язання неустойка виконує функцiю забезпечення, тобто стимулює боржника до належного виконання. Якщо зобов'язання боржником порушене, стягнення неустойки є наслiдком такого порушення. Тобто кредитор набуває право вимагати сплати неустойки. 5) Вiдшкодування збиткiв та морально шкоди.
  
  138. Вiдповiдальнiсть за порушення зобов"язання
  Данi положення закрiпленi в главi 51 ЦК, ст 610-625). Згiдно ст. 610 - Порушен. зобов'язан. є його невикон. або викон. з порушенням умов, визначених змiстом зобов'язання (неналежне виконання). Пiд виконан. зобов'язань розумiють вчинення кредитором i боржником дiй зi здiйснення прав та виконання обов'язкiв, що випливають iз зобов'язання. Зобов'язання вважа?ється порушеним у випадку або повного його невикон., або неналежного виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змiстом зобов'язання. Наприкад, постачальник порушить зобов"язання, коли не привезе товар або коли привезе пiзно, або коли привезе iнший товар. Як невиконання, так i неналежне виконання зобов'язання, залежно вiд характеру порушення, тягнуть невигiднi правовi наслiдки для сторони, яка допустила цивiльне пра?вопорушення. Порушни?ком у бiльшостi випадкiв є одна з його сторiн (кредитор або боржник). Третя особа може бути порушником зобов"язання лише у випадку, коли на не покла?дено виконання зобов'язання в цiлому або в частинi. Ст. 611 - У разi порушення зобов'язання настають правовi наслiдки, встановленi догово?ром або законом: припинення зобов'язання внаслiдок односторонньо вiдмо?ви вiд нього (ст. 615); або розiрвання договору (ст. 651); змiна умов зобов'язання (ст. 651); сплата неустойки (ст. 624); вiд?шкодування збиткiв та морально шкоди (ст. 623). Всi цi наслiдки є пiдставами для цив.о-прав. вiдповiдальностi. Цив.-прав.вiдповiд.-це покладення на правопорушника основаних на законi невигiдних правових наслiдкiв, якi виявляються у позбавленнi його певних прав, або в замiнi невиконаного обов'язку новим обов'язком, або у приєднаннi до невиконаного обов'язку нового, додаткового. Так, наприклад, неустойка (штраф, пеня) визнається як гро?шова сума або iнше майно, яке боржник має передати представниковi в разi порушення боржником зобов'язання (ст. 549). При цьому не?устойка є одночасно i засобом (видом) забезпечення виконання зобов'язань, i мiрою цив.о-прав. вiдповiд., бо кредитор не має права на неустойку в разi, коли боржник не вiдповiдає за порушення зобов'язання. Вина не є неодмiнною умовою вiдповiд. за порушення зобов'язання: догово?ром або законом може встановлюватися вiдповiдальнiсть боржника незалежно вiд його вини. Але, якщо iнше не передбачене договором або законом, вiдповiдальнiсть за пору?шення зобов'язання настає за наявностi вини порушника. Вона рiвною мiрою застосовна до громадян, i до юридичних осiб. Вина у цивiльному правi визначається як психiчне ставлення особи до своє проти?правно поведiнки та  наслiдкiв. Але Цивiльний кодекс не мiстить визначення вини, а на?дає визначення невинуватостi: особа вваж. невинуватою, якщо вона доведе, що вжи?ла всiх залежних вiд не заходiв щодо належного виконання зобов'язання. Однiєю з найбiльш поширених пiдстав порушення зобов'язання є прострочення боржника. Ст. 612 - Боржник вважається таким, що прострочив, якщо вiн не приступив до виконан?ня зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, вiдповiдає перед кредито?ром за завданi простроченням збитки i за неможливiсть виконання, що випадково настала пiсля прострочення. Якщо через прострочення боржника виконання зобов'язання втратило iн?терес для кредитора, вiн може вiдмовитися вiд прийняття виконання i вимагати вiд?шкодування збиткiв. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслiдок прострочення кредитора. Згiдно ст. 613 - кредитор вважається таким, що прострочив, якщо вiн або вiдмо?вився прийняти запропоноване боржником належне виконання, або не вчинив необхiдних дiй, до вчинення яких боржник не мiг виконати свого обов'язку. Оскiльки прийняття виконання має бути належним чином посвiдчене кредитором (ст. 545), вiн також вважається таким, що прострочив, у разi його вiдмови повернути боржнику борговий документ або видати розписку у виконаннi (ч.4 ст. 545). Час прострочення кредитора продовжує строк виконання зобов'язання боржником, якщо прострочення виявилося у невчиненнi кредитором дiй, до вчинен?ня яких боржник не мiг виконати свiй обов'язок. Може виникнути ситуацiя, коли недовге прострочення кредитора - об'єктивно зумовлює бiльш тривале про?строчення боржника. Наприкл., невиконання в силу прострочення замовника певних видiв буд.робiт до настання несприятлив. погодних умов може зробити об'єк?тивно неможливим х виконання пiдрядником протягом всього часу, доки тривають цi не?сприятл. умови. Кредитор, який допустив прострочення, повинен вiдшкодув. боржнику завданi простроченням збитки. Кредитор звiльняється вiд вiдшкодув. збиткiв лише у разi, якщо вiн доведе, що прострочення не є наслiдком його вини або осiб, на яких за законом чи до?рученням було покладено прийняття виконання. Стаття 616. Правовi наслiдки порушення зобов'язання з вини кредитора Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд вiдповiдно змен?шує розмiр збиткiв та неустойки, якi стягуються з боржника. Суд має право зменш. розмiр збиткiв та неустойки, якi стягуються з боржни?ка, якщо кредитор умисно або з необережностi сприяв збiльшен. розмiру збиткiв, завданих порушен. зобов'яз., або не вжив заходiв щодо х зменшен. Ст. 622 - Боржник, який сплатив неустойку i вiдшкодував збитки, завданi порушен. зобов'яз., не звiльняється вiд обов'язку виконати зобов'язання в натурi, якщо iнше не встановлено договором або законом. У разi вiдмови кредитора вiд прийняття виконання, яке внаслiдок прострочен?ня втратило для нього iнтерес (ст. 612), або передання вiдступного (ст.600) боржник звiльняється вiд обов'язку виконати зобов'язан?ня в натурi. У разi вiдмови кредитора вiд договору (ст. 615) боржник звiль?няється вiд обов'язку виконати зобов'язання в натурi. Мiрою вiдповiдальностi - є вiдшкодування збиткiв. На кредитора покладається обов'язок доказати розмiр збиткiв, завданих йому пору?шенням зобов'язання. При цьому кредитор має не лише точно пiдрахувати розмiр заподi?яних йому збиткiв, але й, як правило, пiдтвердити х документально. З урахуванням можливо змiни цiни i, як наслiдок, змiни грошового розмiру заподiя?них збиткiв ч. 3 ст. 623 дозволяє при визначеннi розмiру збиткiв засто?совувати цiни, що iснували або на день добровiльного задоволення вимоги кредитора, або на день пред'явлення позову, або на день прийняття рiшення судом. Пред'явлення вимог про вiдшкодування неодержаних доходiв (упущено вигоди) по?кладає на кредитора обов'язок довести, що цi доходи (вигода) не є абстрактними, а дiйсно були би ним отриманi у разi належного виконання боржником свох обов'язкiв. При визна?ченнi реальностi неодержаних доходiв мають враховуватися заходи, вжитi кредитором для х одержання, проведенi з цiєю метою приготування. Ст. 624 - Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона пiдлягає стяг?ненню у повному розмiрi, незалежно вiд вiдшкодування збиткiв. Договором може бути встановлено обов'язок вiдшкодувати збитки лише в тiй частинi, в якiй вони не покритi неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на вiдшкоду?вання збиткiв або можливiсть за вибором кредитора стягнення неустойки чи вiдшко?дування збиткiв. Ст. 625 - Боржник не звiльняється вiд вiдповiдальностi за неможливiсть виконання ним грошо?в. зобов'яз. незалежно вiд того, виникла така неможливiсть з його вини чи випадко?во. Наслiдки прострочення боржником виконання грошов. зобов'яз. - боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого iндексу iнфляцi за весь час прострочення; боржник, який прострочив виконання грошов. зобов'яз., на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому три проценти рiчних вiд прострочено суми, якщо iнший розмiр процентiв не встановлений договором або законом. Зазначенi проценти не слiд змiшувати з неустойкою: вони є не мiрою вiдповiдальностi, а платою за користування чужими грошовими коштами.
  
  139. Загальнi положення про договiр
  Положення про договiр закрiпленi в статтях 626-654 ЦК. Договором є домовленiсть сторiн, що виражає узгоджену волю сторiн, яка спрямована на досягнення конкретно мети. Договiр - це угода двох або бiльше сторiн про встановлення, змiну i припинення цивiльних правовiдносин. Умовами дiйсностi договору є: 1) законнiсть дi; 2) волевиявлення, вiльне та усвiдомлене, сторiн; 3) дотримання встановлено законом форми договору; 4) правоздатнiсть i дiєздатнiсть сторiн. Види договорiв: 1) Залежно вiд виникнення в договорi взаємних прав та обов'язкiв у сторiн, розрiзняють - а)одностороннi (одна сторона має лише права, а iнша - лише обов'язки (ч. 2 ст. 626 ЦК), наприклад, договiр позики); б) взаємнi або двостороннi договори (обидвi сторони надiлено взаємними (кореспондуючими) правами та обов'язками (ч. 3 ст. 626 ЦК), наприклад, договiр купiвлi-продажу). Рiзновидом взаємних договорiв є договори багатостороннi, в яких беруть участь бiльше нiж двi сторони, що надiленi взаємними правами та обов'язками, наприклад, договiр про сумiсну дiяльнiсть. 2)Залежно вiд наявностi зустрiчного майнового мiнового еквiваленту договори подiляють на - а) Вiдплатнi договори, в яких одна сторона за виконання нею обов'язку повинна отримати вiдповiдне вiдшкодування, у формi грошей чи майна (купiвля-продаж, мiна). б) Безоплатний договiр, за яким майнового вiдшкодування або iншого зустрiчного надання за виконане зобов'язання не передбачено, наприклад договiр позички. 3) Залежно вiд юридично спрямованостi договорiв х подiляють на основнi та попереднi. Основними вважають договори, якi безпосередньо спрямованi на виникнення прав та обов'язкiв мiж учасниками конкретного договору. А попереднiми є договори, сторони яких зобов'язуються протягом певного строку (у певний термiн) укласти договiр у майбутньому (основний договiр) на умовах, встановлених попереднiм договором. 4)Залежно вiд осiб, якi мають право вимагати виконання договору, слiд розрiзняти договори на користь контрагентiв i договори на користь третiх осiб. 5) Залежно вiд наявностi волi осiб на укладення договору розмежовують договори, що укладаються з волi контрагентiв, та договори, що укладаються незалежно вiд волi контрагентiв. 6) Залежно вiд способу укладення договору можна видiлити взаємопогодженi договори та договори приєднання. 7) Залежно вiд того, чи передбачено можливiсть укладення певного договору в актах цивiльного законодавства, договори подiляють на поiменованi та непоiменованi. Змiстом будь-якого договору є права i обов"язки сторiн. Договiр укладається шляхом пропозицi однiє сторони укласти договiр (оферти) i прийняття пропозицi (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК). Важливе значення для укладення договорiв має х форма. За загальним правилом, договiр може бути укладено в будь-якiй формi, якщо вимоги щодо форми договору не встановленi законом. Якщо сторони домовилися укласти договiр у певнiй формi, вiн вважається укладеним з моменту надання йому цiє форми, навiть якщо законом ця форма для цього виду договорiв не вимагалася. Однак права та обов'язки за договором виникають у сторiн лише з моменту його укладення. За загальним правилом, договiр є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицiю укласти договiр, вiдповiдi про прийняття цiє пропозицi. Це означає, що усний договiр - з моменту досягнення усних домовленостей, письмовий - пiдписання його сторонами, нотарiальний - моменту нотарiального посвiдчення, державно зареєстрований - моменту державно реєстрацi. Однак якщо вiдповiдно до акта цивiльного законодавства для укладення договору необхiднi також передання майна або вчинення iншо дi, договiр є укладеним з моменту передання вiдповiдного майна або вчинення певно дi. Мiсцем укладення договору, за загальним правилом, визначається мiсце проживання фiзично особи або мiсцезнаходження юридично особи оферента. З моменту укладення договору сторони вважаються зобов'язаними за цим договором щодо виконання його умов, що визначається загальним принципом: договори повиннi виконуватись (pacta sunt servanda). Ст. 651 - Змiна або розiрвання договору допускається лише за згодою сторiн, якщо iнше не встановлено договором або законом. Загалом можна визначити три способи розiрвання договору: 1) за згодою сторiн; 2) за рiшенням суду; 3) у разi односторонньо вiдмови вiд договору у повному обсязi чи частково, якщо таке право встановлено договором або законом. Аналогiчнi способи iснують i щодо змiни договору. Наслiдки змiни та припинення договору полягають в тому, що: 1) мiж сторонами припиняються чи змiнюються зобов'язання вiдповiдно до змiнених умов щодо предмета, мiсця, строкiв виконання тощо, з моменту досягнення домовленостi про змiну або розiрвання договору або з моменту набрання рiшенням суду законно сили, якщо iнше не встановлено договором чи не зумовлено характером його змiни; 2) визначається доля того, що виконано за договором до моменту його припинення чи змiни. За загальним правилом, сторони не мають права вимагати повернення того, що вони виконали за зобов'язанням до моменту змiни або розiрвання договору; 3) вирiшується питання про вiдшкодування збиткiв, завданих змiною або розiрванням договору винною стороною.
  
  140. Змiст договору та його типовi умови
  Змiст цивiльно-правового договору (ст. 628) становлять умови, визначенi на розсуд сторiн i погодженi ними, та умови, якi є обов'язковими вiдповiдно до актiв цивiльного законодавства. До змiсту договору належать також i умови, якi мiстяться в складових частинах договору, якщо х наявнiсть обумовлено в основному текстi договору (додатки, плани, схеми, кошторис, малюнки тощо). Залежно вiд юридичного значення, в змiстi слiд вирiзняти iстотнi, типовi, звичайнi та випадковi умови. Типовi умови, якi полегшують укладання i виконання договорiв, є певним орiєнтиром для сторiн при визначеннi ними свох взаємовiдносин i отримують широке застосування в умовах ринково економiки. Як правило, типовi умови розробляються тими чи iншими пiдприємницькими об'єднаннями на пiдставi узагальненого досвiду практики укладання i виконання договорiв певного виду i можуть погоджуватися з основними споживачами i х об'єднаннями. Особливе поширення типовi умови отримали у сферi зовнiшньоекономiчно дiяльностi. Типовi умови можуть мати рiзну форму i рiзну назву, стосуватися договору в цiлому або окремих його умов (наприклад, типовi умови арбiтражного застереження у сферi зовнiшньоекономiчних контрактiв, типовi умови форс-мажорного застереження тощо). Вiдповiдно до ч.1 ст. 630 типовi умови є обов'язковими для сторiн лише у випадку, якщо це встановлено самим договором. Оскiльки типовi умови розробляються, як правило, на пiдставi узагальнено практики дiлового обороту у певнiй сферi договiрних вiдносин, можливiсть х застосування не обмежується випадками, коли про це прямо зазначено у договорi. Такi типовi умови можуть застосовуватися як звича дiлового обороту, зокрема, для усунення можливих прогалин у регулюваннi взаємовiдносин сторiн, для тлумачення договору тощо, але за умови, якщо вони вiдповiдають вимогам ст. 7 ЦК, тобто є такими правилами поведiнки, якi не встановленi актами цивiльного законодавства, але є усталени?ми у певних сферах цивiльних вiдносин.
  
  141. Строк та цiна, як особливi умови у договорi
  Строк договору це важлива умова багатьох цив.-прав.договорiв, а для деяких договорiв вiн є iстотною умовою (наприклад, для договору поставки). Вiдповiдно до ч.1 ст. 631 - час, протягом якого сторони можуть здiйснити передбаченi договором права i виконати обов'язки складає строк договору. Строк дi договору може збiгатися iз строком виконання сторонами свох обов'язкiв за договором або бути бiльшим за нього, охоплювати його. Наприклад, у договорах часто зазначається, що вони дiють до повного виконання сторонами взятих на себе обов'язкiв. Загальнi правила щодо визначення i обчисленнi строкiв встановлюються главою 18 ЦК (ст. 251-255). Договiр набуває чинностi i пов'язує сторони правовим зв'язком з моменту його укладення, а строк виконання обов'язкiв за договором визначається сторонами на х власний розсуд. Строк виконання обов'язкiв може визначатися шляхом вказiвки на настання певно подi, на здiйснення певних дi, а може не визначатися взагалi або визначатися моментом вимоги. Ч. 3 ст. 631 - передбачає право сторiн надати договору зворотну силу, тобто поширити дiю його умов на вiдносини, що виникли до моменту його укладання. Така ситуацiя може мати мiсце тодi, коли фактичнi вiдносини мiж сторонами (щодо передання майна, виконання робiт, надання послуг) виникли ранiше х юридичного оформлення. Закiнчення строку дi договору за загальним правилом припиняє права i обов'язки його сторiн, але не звiльняє сторони вiд вiдповiдальностi за порушення договору, яке мало мiсце пiд час його дi. Вимоги про вiдшкодування збиткiв, зумовлених порушенням договору, про стягнення неустойки тощо можуть бути пред'явленi незалежно вiд закiнчення строку дi договору протягом встановлених для цих вимог строкiв позовно давностi (ст. ст. 257, 258 ЦК). Це ж стосується i обов'язку щодо усунення недолiкiв товару або замiни товару з iстотними недолiками (ст. 680 ЦК). Цiна (ст. 632 ЦК) є умовою переважно бiльшостi вiдплатних договорiв. Сторони в договорi мають право вiльно встановлювати цiни. Змiна цiни в процесi виконання договору можлива лише у випадках i на умовах, встановлених самим договором або законом. Наприклад, сторони в договорi майнового найму (оренди) має право передбачити можливiсть перегляду розмiру орендно плати на випадок iнфляцi, iстотного погiршення стану орендованого майна тощо. Передбачаючи можливiсть змiни цiни, сторони, як правило, передбачають i порядок  змiни, наприклад, шляхом укладання сторонами додатково угоди до договору. Якщо необхiднiсть змiни цiни в процесi виконання договору зумовлена iстотною змiною обставин, то, у разi вiдсутностi на це згоди сторiн, цiна може бути змiнена за. рiшенням суду в порядку, встановленому ст. 652 ЦК, за наявностi необхiдних для цього умов. Змiна цiни в договорi пiсля його виконання не допускається. Коли цiна є iстотною умовою договору - вона має бути обов'язково встановлена ним. Невизначенiсть цiни в цьому випадку є пiдставою для визнання договору неукладеним. Якщо цiна не є iстотною умовою договору, вона може бути НЕ визначена в ньому. Але, невизначенiсть цiни у вiдплатному договорi не звiльняє покупця (замовника) вiд обов'язку оплатити прийнятий ним товар (роботи, послуги). У цьому випадку цiна визначається виходячи iз звичайних цiн, що iснували на вiдповiдному ринку товарiв, робiт або послуг на момент укладення договору. Отже, важливе значення при цьому набуває чiтке визначення моменту i мiсця укладення договору.
  
  142. Загальна характеристика публiчного договору та договору приєднання
  За ст. 633 ЦК - Публiчним є договiр, в якому одна сторона - пiдприємець взяла на себе обов'язок здiйснювати продаж товарiв, виконання робiт або надання послуг кожному, хто до не звернеться (роздрiбна торгiвля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банкiвське обслуговування тощо). Тобто сторона, яка реалiзує товари (виконує роботу, надає послуги) має дiяти як суб'єкт пiдприємницько' дiяльностi, а сама дiяльнiсть повинна мати публiчний характер. У ст. 633 - наданий вiдкритий перелiк сфер дiяльностi, що належать до публiчних: роздрiбна торгiвля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банкiвське обслуговування тощо. Наведений перелiк НЕ є вичерпним. Ознакою публiчного договору i гарантiєю iнтересiв споживачiв товарiв (робiт, послуг) є рiвнiсть умов такого договору вiдносно всiх споживачiв, за винятком тих, яким за законом наданi вiдповiднi пiльги. Тобто суб'єкт пiдприємницько дiяльностi, який здiйснює публiчну дiяльнiсть, не має права свавiльно змiнювати тi чи iншi умови договору щодо рiзних споживачiв i ставити х таким чином у нерiвне становище. Усi споживачi є рiвними у свох правах щодо укладення публiчних договорiв, i пiдприємець, що займається публiчним видом дiяльностi, не має права надавати перевагу щодо укладення договору одному споживачевi перед iншим, за винятком випадкiв, передбачених законом. Вiдмова суб'єкта пiдприємницько дiяльностi вiд укладення публiчного договору за наявностi у нього можливостей надання споживачевi вiдповiдних товарiв (робiт, послуг) є незаконною i надає споживачевi право звернутися до суду з вимогою щодо спонукання пiдприємця до укладення договору (ст. 649 ЦК i коментар до не) i вiдшкодування завданих необґрунтованою вiдмовою збиткiв (див. ст. 22 ЦК i коментар до не). При цьому, саме на пiдприємця має покладатися обов'язок доказування вiдсутностi в нього можливостi надати споживачевi товари, роботи або послуги. Актами цивiльного законодавства можуть бути встановленi правила, обов'язковi для сторiн при укладеннi i виконаннi публiчного договору. Умови публiчного договору, що ставлять споживачiв у нерiвне становище або не вiдповiдають установленим актами цивiльного законодавства обов'язковим умовам таких договорiв, є недiйсними.). Недiйснiсть окремих умов договору не означає недiйсностi договору в цiлому. За ст. 634 - Договором приєднання є договiр, умови якого встановленi однiєю iз сторiн у формулярах або iнших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання друго сторони до запропонованого договору в цiлому. Друга сторона не може запропонувати сво умови договору. Особливiсть договору приєднання - в тому, що у розробленнi його умов бере участь лише 1 iз сторiн, а iнша - позбавлена можливостi брати таку участь. Через однобiчнiсть договору передбачено особливi пiдстави для розiрвання договорiв приєднання, якi не можуть бути пiдставами для розiрвання iнших (звичайних) договорiв. Цi пiдстави не є наслiдком незаконностi умов договору приєднання. Вони є засобом вiдновлення порушеного при укладеннi договору балансу iнтересiв сторiн, не дозволяючи однiй сторонi зловживати свом правом щодо визначення умов, i компенсуючи другiй сторонi порушення принципу свободи договору щодо визначення умов договору. Сторона, яка приєдналася, надiляється правом вимагати змiни або розiрвання договору приєднання навiть при формальнiй законностi його змiсту, у випадку: 1) якщо внаслiдок укладення договору вона позбавляється прав, якi звичайно мала; 2) якщо договiр виключає чи обмежує вiдповiдальнiсть друго сторони за порушення зобов'язання; 3) якщо в договорi мiстяться iншi умови, що є явно обтяжливими для сторони, яка приєдналася. Зазначенi вимоги можуть бути задоволенi у випадку, якщо сторона, яка приєдналася, доведе, що вона, виходячи зi свох iнтересiв, не прийняла б таких обтяжливих для себе умов, якби могла брати участь у визначеннi умов договору. Але є обмеження щодо розiрвання догов.приєд. для тих осiб, якi приєдналися до договору приєднання у зв'язку iз здiйсненням ними пiдприємницько дiяльностi. По-перше, пiдприємницька дiяльнiсть у силу своє сутi - це дiяльнiсть на власний ризик, i, отже, пiдприємець завжди несе певний ризик невигiдностi власних дiй. По-друге, уже на стадi укладення договору пiдприємець, як правило, усвiдомлює (чи має усвiдомлювати), на яких умовах вiн його укладає, маючи можливiсть скористатися квалiфiкованим захистом свох iнтересiв. Виходячи з цього, пiдприємець, який приєднався до договору, може розiрвати такий договiр з пiдстав, передбачених ч. 2 цiє статтi, лише за умови, якщо вiн не знав i не мiг знати, на яких умовах вiн до нього приєднується.
  
  143. Особливi умови попереднього договору та договору на користь третьо особи
  Ст. 635 ЦК - Попереднiм є договiр, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термiн) укласти договiр в майбутньому (основний договiр) на умовах, встановлених попереднiм договором. Наприклад, коли укладенню договору передують тривалi переговори сторiн, якi можуть вимагати витрат, тому потрiбнi певнi гарантi щодо укладення договору в результатi цих переговорiв. Укладення попереднього договору може бути доцiльним i в тих випадках, коли, наприклад, рiч, яка буде предметом основного договору, ще не iснує, або хоча й iснує, але ще не належить на правi власностi продавцю, або належить продавцю, але обтяжена правами на не третiх осiб тощо. Попереднiй договiр мiстить умови, по-перше, тi, що належать до його змiсту, i, по-друге, тi, що належать до змiсту основного договору. Iстотною умовою є строк чи термiн укладення основного договору. Якщо такий строк вiдсутнiй, угоду сторiн слiд вважати не попереднiм договором, а договором про намiри. Якщо попереднiй договiр не мiстить або мiстить не всi iстотнi умови основного договору, вiн має чiтко визначати порядок х наступного узгодження сторонами (якщо такий порядок не встановлено актами цивiльного законодавства).
  Для попереднього договору у всiх випадках обов'язковою є письмова форма. А у випадках, коли для основного договору встановлена нотарiальна форма, попереднiй договiр також потребує нотарiального посвiдчення. Коли одна iз сторiн попереднього договору необґрунтоване (без поважних причин) ухиляється вiд укладення основного договору, друга сторона має право звернутися з вимогою, по-перше, про спонукання до укладення договору i, по-друге, про вiдшкодування збиткiв, завданих простроченням укладення основного договору, якщо iнше не встановлене самим попереднiм договором або актами цивiльного законодавства. У випадку, якщо внаслiдок ухилення (прострочення) однiє iз сторiн друга сторона втратила iнтерес щодо укладення основного договору, вона може вiдмовитися вiд укладення основного договору i вимагати вiдшкодування збиткiв. У випадку, якщо протягом встановленого попереднiм договором строку основний договiр не укладено, i спiр не передано для вирiшення його судом, або жодна iз сторiн не направила iншiй сторонi пропозицiю щодо його укладення, зобов'язання, встановленi попереднiм договором, припиняються. Попереднiй договiр слiд вiдрiзняти вiд договору про намiри, який є лише формою фiксацi намiрiв сторiн щодо наступного спiвробiтництва i не тягне виникнення зобов'язання щодо укладення у майбутньому договору. Ст. 636 - Договiр, який встановлює обов'язок боржника виконати певну дiю (або ряд певних дiй) на користь третьо особи називається договором на користь третьо особи. Третьою особою може бути як особа, яка чiтко названа у договорi, так i не названа договором особа. Особа, яка укладає договiр на користь третьо особи, дiє в iнтересах останньо, але не за  дорученням. Саме тому особою, на користь яко укладається договiр, може бути i недiєздатна особа. Цим договiр на користь третьо особи вiдрiзняється вiд договору, що укладається представником вiд iменi iншо особи, яка в силу представництва i стає стороною цього договору. Вiдрiзняється договiр на користь третьо особи i вiд вiдступлення права вимоги - цесi (ст. 512). За угодою про вiдступлення права вимоги первiсний кредитор переносить на iншу особу (нового кредитора) зобов'язальне правовiдношення, що ранiше виникло для нього з тiє чи iншо пiдстави вiдносно певного боржника. В силу договору на користь третьо особи право цiє третьо особи виникає безпосередньо з договору, укладеного мiж двома iншими особами. Виконання договору на користь третьо може вимагати як сама особа, яка його уклала, так i особа, яка не брала участi у його укладаннi, на користь яко обумовлено виконання, якщо iнше не встановлено договором або законом чи не випливає iз сутi договору. Виникнення права вимоги для особи, яка не бере участi в договорi, - це та риса, що вiдрiзняє договiр на користь третьо особи вiд договору про виконання третiй особi. За цим останнiм договором третя особа отримує виконання i, отже, вигоду вiд виконання договору, але вимагати виконання у разi ухилення вiд нього боржника така третя особа не має права. Боржник за договором на користь третьо особи може висувати проти вимоги цiє особи будь-якi заперечення, що випливають з договору, якi вiн мiг би висунути, якби ця вимога була пред'явлена не третьою особою, а кредитором, який уклав договiр. За загальним правилом, договiр може бути змiнений або припинений за згодою його сторiн. Ч.3 ст. 636 - встановлює виняток iз загального правила, вiдповiдно до якого сторони договору на користь третьо особи не можуть розiрвати або змiнити договiр без згоди цiє особи з моменту вираження нею намiру скористатися свом правом, якщо iнше не встановлено договором або законом. Якщо iнше не випливає iз сутi договору, сторона, яка уклала договiр на користь третьо особи може не лише вимагати його виконання, але й сама скористатися заснованим на ньому правом, за умови, якщо третя особа вiд цього права вiдмовилася.
  
  144. Укладення договору (форма договору, момент укладення, пропозицiя та  прийняття)
  За ст. 638 ЦК договiр вважається укладеним, якщо сторони у належнiй формi досягли згоди з усiх iстотних умов договору. Момент укладення договору визначається вiдповiдно до правил ст. 640, а форма - вiдповiдно до ст. 639 ЦК. Оскiльки факт укладення договору, за загальним правилом, пов'язується з досягненням сторонами згоди з усiх iстотних умов, треба визначити, якi умови є iстотними: це тi умови, якi є необхiдними i достатнiми для укладення договору. Це означає, що при недосягненнi сторонами згоди хоча б за однiєю з них договiр вважається неукладеним, тобто таким, що не породив юридичних наслiдкiв. Утiм, якщо сторони домовилися про всi iстотнi умови, договiр вважається укладеним, навiть якщо вiн не мiстить нiяких iнших умов. Перелiк iстотних умов безпосередньо залежить вiд виду конкретного договору. Але можна назвати загальнi критерi - умови про предмет договору; умови, що прямо визначенi як iстотнi нормами чинного законодавства, або хоча i не визначенi прямо, однак є необхiдними для договорiв даного виду; iстотними є будь-якi iншi умови, вiдносно яких згода має бути досягнута на вимогу будь-яко iз сторiн. Вiд iстотних слiд вiдрiзняти звичайнi i випадковi умови, спiльною ознакою яких є те, що х наявнiсть або вiдсутнiсть не впливає на факт укладення договору. Процес укладення договору складається з двох взаємопов'язаних стадiй: пропозицi укласти договiр (оферти) i прийняття пропозицi (акцепту). Особа, яка виявила вiдповiдну iнiцiативу i зробила пропозицiю називається оферентом, а особа, яка прийняла цю пропозицiю - акцептантом. ФОРМА. Вiдповiдно до ст 639 - сторони мають право самостiйно обирати будь-яку форму договору (усну або письмову, письмову просту або нотарiальну), якщо вимоги щодо його форми не встановленi законом. Якщо сторони домовилися укласти договiр у певнiй формi, вiн вважається укладеним лише з моменту надання йому обумовлено форми, навiть у випадках, коли законом ця форма для даного виду договорiв не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договiр на письмi, вiн вважається укладеним з моменту пiдписання тексту договору всiма сторонами. Утiм, слiд враховувати, що вiдповiдно до ст. 207 ЦК правочин (в тому числi договiр) вважається таким, що вчинений на письмi, якщо його змiст зафiксовано в одному або кiлькох документах, у листах, телеграмах, якими обмiнялися сторони. У статтi 207 не мiститься вичерпного перелiку таких документiв, тому поряд з листами i телеграмами можуть використовуватися й iншi засоби зв'язку, наприклад, факсимiльний чи електронний. Визначальним фактором при цьому слiд визнати можливiсть достовiрно встановити той факт, що даний документ надiйшов саме вiд сторони за договором. Обов'язковою умовою є наявнiсть на документi (документах) пiдписiв сторiн. Електроннi документи засвiдчуються за допомогою електронного цифрового пiдпису. Сторони мають право посвiдчити нотарiально будь-який договiр, навiть якщо законодавством не вимагається нотарiальна форма для таких договорiв. При цьому нотарiуси та iншi посадовi особи, якi вчиняють нотарiальнi дi, перевiряють, чи вiдповiдає змiст посвiдчуваного ними договору вимогам закону i дiйсним намiрам сторiн. Такий договiр вважається укладеним з моменту його нотарiального посвiдчення. МОМЕНТ УКЛАД. Ст. 640 - Договiр є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицiю укласти договiр, вiдповiдi про прийняття цiє пропозицi. Крiм консенсуальних iснують i так званi реальнi договори, для укладення яких однiє лише згоди сторiн недостатньо. Для укладення реальних договорiв крiм згоди сторiн необхiдно вчинення певно дi, як правило, - передання майна (договiр позики вважається укладеним з моменту передання грошей або iнших речей, визначених родовими ознаками). Якщо договiр вiдповiдно до законодавства або домовленостi сторiн вiн має бути нотарiально посвiдчений - то вiн вважається укладеним лише з моменту його нотарiального посвiдчення. Якщо вiдповiдно до законодавства договiр пiдлягає обов'язковiй державнiй реєстрацi, вiн вважається укладеним з моменту тако реєстрацi. Якщо вiдповiдно до законодавства договiр пiдлягає i нотарiальному посвiдченню i державнiй реєстрацi (наприклад, договiр купiвлi-продажу земельно дiлянки), вiн вважається укладеним лише з моменту державно реєстрацi. ПРОПОЗИЦIЯ. СТ. 641 Пропозицiю укласти договiр (оферту) може зробити кожна iз сторiн майбутнього договору. Пропозицiя укласти договiр має мiстити iстотнi умови договору i виражати намiр особи, яка  зробила, вважати себе зобов'язаною у разi  прийняття. Ознака оферти є визначенiсть особи чи певного кола осiб, яким вона адресується. За своєю юридичною природою пропозицiя щодо укладення договору (оферта) є одностороннiм правочином, що тягне виникнення певних правових наслiдкiв для особи, що ii зробила. Цi правовi наслiдки виявляються в тому, що одержана адресатом оферта зобов'язує оферента i не може бути ним вiдкликана протягом строку для вiдповiдi, якщо iнше не вказане у пропозицi або не випливає з  сутi чи обставин, за яких вона була зроблена. Тому реклама не є офертою. Винятком з цього правила є так звана публiчна оферта - пропозицiя, звернена до невизначеного кола осiб, що мiстить усi iстотнi умови майбутнього договору i чiтко виражає готовнiсть оферента укласти договiр з будь-якою особою, яка до нього звернеться. Публiчна оферта має велике значення для цивiльного обороту, оскiльки саме таким чином укладається бiльшiсть договорiв у сферi роздрiбно торгiвлi, побутового обслуговування населення тощо. Публiчною офертою, наприклад, слiд вважати розмiщення на прилавку товарiв з цiнниками. Слiд зазначити, що правовi наслiдки оферти пов'язуються не з самим фактом  здiйснення оферентом, а з фактом  отримання iншою особою. Саме тому оферент має право вiдкликати оферту до моменту або в момент  одержання адресатом. Так, наприклад, оферта, надiслана поштою, до моменту  отримання може бути вiдкликана телеграмою, факсом або електронною поштою. У цьому випадку оферент не стає зобов'язаним внаслiдок зроблено ним оферти. ПРИЙНЯТТЯ. Ст. 642. Як i оферта, вiдповiдь про  прийняття (акцепт) має вiдповiдати певним обов'язковим умовам: вона повинна бути повною та безумовною. Це означає, що акцептом визнається лише така вiдповiдь, з яко випливає згода з усiма вказаними в офертi умовами, без будь-яких нових (додаткових) умов та застережень. Волевиявлення щодо прийняття оферти (акцепт) може бути здiйснене у рiзних формах: уснiй, письмовiй, шляхом вчинення певних дiй i, навiть, у випадках, передбачених законом чи договором, у формi мовчання. Так, наприклад, договором майнового найму (оренди) може бути передбачено, що у випадку вiдсутностi заперечень сторiн протягом певного строку пiсля закiнчення строку дi договору, договiр вважається продовженим на той самий строк i на тих самих умовах. У наведеному прикладi i оферта щодо пролонгацi (продовження строку дi) договору i акцепт здiйснюється шляхом мовчання. Ст. 642 передбачає можливiсть здiйснення акцепту шляхом вчинення дiй вiдповiдно до вказаних в офертi умов договору (конклюдентних дiй). Це можуть бути дi по вiдвантаженню товарiв, виконанню робiт, наданню послуг, сплатi грошей та iншi дi. Головне, щоб зазначенi дi були вчиненi у точнiй вiдповiдностi з умовами, зазначеними в офертi i в межах строку, передбаченого для вiдповiдi. Так, наприклад, не може вважатися акцептом вiдвантаження продукцi iншо марки (сорту, якостi, комплектностi та iн.), нiж та, що була зазначена в офертi. Виникнення правових наслiдкiв акцепту пов'язується не з самим фактом його здiйснення, а з фактом отримання його iншою стороною (у даному випадку - оферентом). Отже, акцептант має право вiдкликати здiйснений акцепт до моменту або в момент його одержання оферентом.
  
  145. Особливостi змiни та розiрвання договору
  Змiна або розiрвання договору допускається лише за згодою сторiн, якщо iнше не встановлено договором або законом. Розiрвати або змiнити можна лише такий договiр, який є укладеним i дiйсним. Отже, розiрвання договору треба вiдрiзняти вiд визнання його неукладеним або недiйсним. Змiнити або розiрвати договiр, якщо згода сторiн про це не досягнута, можна на вимогу зацiкавлено сторони лише у судовому порядку i лише за наявностi певних пiдстав. Такими пiдставами, вiдповiдно до ч. 2 ст. 651 можуть бути: 1) iстотне порушення договору другою стороною та 2) iншi випадки, встановленi договором або законом. Iстотним слiд вважати таке порушення договору, яке тягне для друго сторони неможливiсть досягнення мети договору. Вiд розiрвання (змiни) договору треба вiдрiзняти односторонню повну або часткову вiдмову вiд договору. Одностороння вiдмова вiд виконання договору (в повному обсязi або частково) здiйснюється без звернення до суду, i, вiдповiдно, в силу самого факту  здiйснення договiр вважається розiрваним, а при частковiй вiдмовi - змiненим. Одностороння вiдмова вiд договору (вiд виконання договору) можлива лише у випадках, коли вона прямо передбачена законом або договором. Так, наприклад, вiдповiдно до ст. 849 ЦК, якщо пiдрядчик своєчасно не розпочав роботу або виконує  настiльки повiльно, що закiнчення  у строк стає явно неможливим, замовник має право вiдмовитися вiд договору пiдряду та вимагати вiдшкодування збиткiв. У разi змiни договору зобов'язання сторiн зберiгаються i продовжують iснувати, але у змiненому виглядi. Змiнюватися можуть будь-якi умови договору: як iстотнi, так i такi, що не належать до них. У разi розiрвання договору, зобов'язання сторiн, що випливають з даного договору, припиняються повнiстю. Важливе значення має чiтке визначення моменту, з якого зобов'язання сторiн вважаються, вiдповiдно, змiненими або припиненими. Вiдповiдно до ч. 3 ст. 653 - таким моментом визнається момент досягнення сторонами домовленостi про змiну або розiрвання договору, якщо iнше не встановлено договором чи не обумовлено характером його змiни. Треба враховувати також, що угода щодо змiни або розiрвання договору сама є договором i, отже, на процес  укладення поширюються всi правила, передбаченi ЦК. Ст. 653 встановлює загальне правило, вiдповiдно до якого договiр змiнюється або розривається лише на майбутнє, i, отже, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту, вiдповiдно, змiни або розiрвання договору. Утiм, iз зазначеного загального правила договором або законом можуть бути передбаченi винятки. Так, наприклад, якщо пiдставою змiни або розiрвання договору є iстотна змiна обставин (ст. 652), суд на вимогу будь-яко зi сторiн визначає наслiдки розiрвання договору, виходячи з необхiдностi справедливого розподiлу мiж сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Якщо договiр змiнений або розiрваний у зв'язку з iстотним порушенням договору однiєю iз сторiн, друга сторона може вимагати вiдшкодування збиткiв, завданих змiною або розiрванням договору. ФОРМА ЗМIНИ ЧИ РОЗIРВ.Коли змiна або розiрвання договору здiйснюється за згодою сторiн - то угода сторiн щодо змiни або розiрвання договору має бути вчинена у такiй самiй формi, що i договiр. Отже, якщо договiр був укладений в уснiй формi, вiн може бути змiнений або розiрваний усною угодою сторiн. Договiр, що був посвiдчений нотарiально, змiнюється або розривається нотарiально посвiдченою угодою. Недодержання нотарiально форми вiдповiдно до ст. 220 ЦК спричиняє нiкчемнiсть угоди щодо змiни або розiрвання договору. Якщо договiр пiдлягає державнiй реєстрацi, то угода про його змiну або розiрвання також має бути зареєстрована. Договором, законом або звичаями дiлового обороту можуть бути встановленi iншi вимоги щодо форми угоди про змiну або розiрвання договору. Ст. 652 - розiрвання (змiна) договору у зв'язку з iстотними змiнами обставин є самостiйним випадком припинення (змiни) договiрних зобов'язань, метою якого є необхiднiсть вiдновлення балансу iнтересiв сторiн договору, iстотно порушеного внаслiдок непередбачувано змiни зовнiшнiх обставин, що не залежать вiд волi сторiн. Змiна обставин вважається iстотною, якщо вони змiнилися настiльки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договiр або уклали б його на iнших умовах. Iстотну змiну обставин треба вiдрiзняти вiд обставин непереборно сили. Непереборна сила тягне неможливiсть виконання зобов'язання i є пiдставою для звiльнення сторони вiд вiдповiдальностi за невиконання. Iстотна змiна обставин не тягне неможливостi виконання, така можливiсть зберiгається, але таке виконання стає вкрай невигiдним для однiє зi сторiн i порушує  iнтереси. При наявностi iстотно змiни обставин, що iстотно порушила баланс iнтересiв сторiн, сторони спочатку мають здiйснити спроби щодо змiни або розiрвання договору за взаємною згодою. Якщо сторони не досягли згоди щодо змiни або розiрвання договору у зв'язку з iстотною змiною обставин, договiр може бути розiрваний (змiнений) лише за рiшенням суду на вимогу зацiкавлено сторони. При цьому, розiрвання договору допускається лише за наявностi одночасно чотирьох обов'язкових умов: 1) сторони при укладеннi договору виходили з того, що тако змiни обставин не вiдбудеться, тобто не могли розумно передбачати можливiсть  настання. 2) змiна обставин повинна бути зумовлена причинами, якi заiнтересована сторона не могла усунути пiсля х виникнення при всiй турботливостi та обачностi, якi вiд не вимагалися за характером договору i умовами обороту. 3) виконання договору при наявностi iстотно змiни обставин настiльки порушило б спiввiдношення iнтересiв сторiн i значно позбавило б заiнтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладеннi договору. 4) iз звичав дiлового обороту чи сутi договору не випливає, що ризик змiни обставин несе зацiкавлена сторона, тобто сторона, яка звернулася до суду з вимогою про змiну чи розiрвання договору. При розiрваннi договору судом унаслiдок iстотно змiни обставин застосовуються загальнi правила щодо наслiдкiв розiрвання договору (ст. 653). Змiна договору у зв'язку з iстотною змiною обставин допускається за рiшенням суду у виняткових випадках, коли розiрвання договор
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"