Кiнець розмови. I кричу навздогад:
"Я помилялася в тобi! Ти не такий. Зовсiм iнший."
Ми розiйшлись. Ти тiльки рад.
Нам навпiл ненависть... I холод вiчний.

Був снiг ласкавий, а зараз iз градом дощ.
Смеркається... А я бiжу по прохiднiй до зупинки.
Втiкаю вiд роздумiв. Так вийшло. Ну, що ж...
Себе картаю за нерозумнi вчинки.

Ми нiколи не будемо разом. Ти вирiшив самохiть.
Все скiнчено... I не варто вигадувати фрази.
Лиш тiльки бiль в очах горить...
Бо як забути всi тво§ образи?