***Весна***
Першi пролiски. I сонце очi слiпить.
Так хочеться бiгти босонiж по росi!
Це просто чудо... Неповторна мить!
Весна, на крилах ти мене неси...

Туди, де дзюрчать струмки,
Де пташки спiвають пiснi про любов.
Туди, де хвилина - роки...
I де бушує в серцi кров.

Забуваючи незгоди, я дивлюся у вiкно.
Є неприємностi - та це вже все одно.
Так легко i приємно на душi стає,
Коли тепла й красива весна настає!

***Хто, як не я?***
Хто, як не я тебе полюбить так безтямно?
Чи може, трохи менш принаймнi...
Так шалено... I дуже нiжно...
Хто роздiлить з тобою лiжко?

Хто, як не я тебе приголубить?
I вранцi нiжним цiлунком розбудить?
Лиш подивлюся в синi тво§ очi...
I розлучатися з тобою я не хочу!

I вiзерунком на вiкнi мороз нам серце намалює.
Одно на двох. Лиш ти i я...
А мiсяць, дивлячись на нас, чомусь сумує.
Я розумiю те, що бiльше не твоя...

Та  хто, скажи! Хто, як не я?
I тiльки мить є в нас, щоб вирiшити все.
Можливо завтра прийде знов зима...
В душi! I бiлий снiг з печаллю принесе.

***
Вiд посмiшки та погляду ховатись безнадiйно,
Бо, як завжди, ввi снi тебе побачу! Знов...
I я дивлюсь на тебе так спокiйно,
Хоч можеш вбити легко ти, без зброй. 

А ти смiєшся, немов висмiюєш мене, мiй вид.
Можливо ти й тодi сказав: "Кохаю!" жартома?
Стань зараз непотрiбним! Остогидь!
Не згадуй бiльше те, чого нема.

Ти не повернеш вже своє кохання.
Забудь про нього! Мене нiколи не полюбиш! Нi...
А я ж нiколи не скажу сво§ признання.
Та не з"являйся лиш менi ввi снi!


***
Озирнись... Не бiйся, я з тобою.
Ти не залишишся на самотi. Цього я не дозволю!
Я буду пiснею, чи може §§ луною.
Та не покину тебе, повiр, нiколи.

Скажи, що я тобi потрiбна. Або не кажи нiчого.
I в темрявi, побачив страх твiй, я прийду.
Не проганяй лише. Менi не треба бiльш нiкого.
Я поруч... А iншого мiсця собi й не знайду.

Не сумуй... Мене ти бачиш на небi в цю мить -
Єдина зiрка, що так яскраво горить.
Прислухайся. Ти чуєш щось бринить?
Це я кажу, що без тебе втомилася жить.
 

***
"Я сходжу з глузду, вiд тебе шаленiю!" -
Лиш тiльки пошепки iз вуст мо§х зiзнання.
Ти поруч... так далеко, тебе не розумiю,
Бо ти вiдштовхуєш моє кохання.

Кохання? Я обдурюю себе... Його вже нема!
Чому тодi сльози на очах, i така прикрiсть?
Хто винен? Може та минула зима?
Ти скажеш, винна я. А ти - одна невиннiсть...

Можливо, так... Можливо, я все зруйнувала.
Хоч  я повторювала: "Забудь! Не згадуй про це!".
Ти не пробачив мене. А я тебе кохала!
Тепер же мовчу. Не дивлюсь в твоє лице.

I тiльки пошепки iз вуст мо§х зiзнання.
Забути минуле я не можу. Воно зi мною!
Я знаю, що не люблю. Вже не має кохання.
Ти так далеко... Я ж поруч з тобою.


***
Кiнець розмови. I кричу навздогад:
"Я помилялася в тобi! Ти не такий. Зовсiм iнший."
Ми розiйшлись. Ти тiльки рад.
Нам навпiл ненависть... I холод вiчний.

Був снiг ласкавий, а зараз iз градом дощ.
Смеркається... А я бiжу по прохiднiй до зупинки.
Втiкаю вiд роздумiв. Так вийшло. Ну, що ж...
Себе картаю за нерозумнi вчинки.

Ми нiколи не будемо разом. Ти вирiшив самохiть.
Все скiнчено... I не варто вигадувати фрази.
Лиш тiльки бiль в очах горить...
Бо як забути всi тво§ образи?

 
***
Не дивлюсь в безодню. Це все тiльки минуле!
Я далi живу i над життям смiюсь.
I навiть крила знов виростають у мене.
Нiколи в твiй вогонь я вже не повернусь.

Вже скоро до узвишшя. Не втомилась анi трохи...
I я радiю. Сонце промiнням зiгрiва.
Легкi нечутнi... Неквапливi кроки.
Лиш тiльки музика iз вуст луна.

Ну ось i все... Закiнчився узвiз.
I лиш на хвильку тихо озирнусь.
Нi, не боюсь упасти вниз - 
Пiдхопить хтось, у небо знов здiймусь.

I крикну гучно... Кохання озветься луною.
Не слабка - сильна! Я завжди була такою...


***
Як добре i спокiйно... Хоч ти i не зi мною.
Не бушує серце, не прискорюється пульс.
Я вже не люблю! Неважливо, що було зимою.
Не зви мене, бо я не озирнусь.

Менi не треба бiльш тво§х обiймiв, поцiлункiв солод.
I не благаю я вiд тебе поглядiв нiжнiших.
Бо ти даруєш тiльки той нестерпний холод.
I ще слова, якi одержував вiд iнших.

Так, знаю бути неповторним неможливо.
I я ж повторюю - тебе вже не люблю.
Ти так обманював мене жахливо.
Пробач, образи i брехню я не терплю.

Ну, прощавай! Я згадувать тебе не буду.
I вже в душi панує спокiй без турботи...
Я все, повiр менi, мiй любий, все забуду.
Як ти забув мого кохання ноти.

***
Воно прийшло - Кохання. Нехай на мить...
Горить в очах... В душi горить.
I нiжнiсть... Затихає подих мимовiльно.
Неначе вiтер дує так повiльно.

Неначе знов весна прийшла.
А може так i є ? Не бачу вже нiчого...
Твоя краса затьмила все.
I я люблю Тебе одного!

Обожнюю дивитись в чорнi тво§ очi...
Я бачу сонце в них (хоч схожi й на ночi).
Кохання... Воно прийшло, я вiдчуваю.
I я кажу тобi, як сильно я тебе кохаю.

***
Зустрiну... Пiдiйметься дим.
I дотик твiй самий нiжнiший
Зiгрiє... Ти будеш лиш мiй.
Сто рокiв пройде. А може ранiше.

Обiймеш... Впiзнаю тебе. Як ввi снi
Ти очi сво§ вже не будеш ховати.
Лиш ти... Тiльки я... Ми самi...
Сто рокiв пройде. Ми зумiєм впiзнати!

Ти скажеш: "Я нiжнiсть зберiг
Для тебе, єдина. Для тебе...".
Сто рокiв пройде. Наче рiк...
Впiзнаю тебе. Менi це так треба.

 
***
Спогади зi мною... У менi...  В мо§й душi!
Я поглинаю свiтло мiсяця вночi -
Дивлюсь в вiкно. Сльоза, як зiрка сяє...
Впаде. Поганого я не згадаю,

Справдi. Адже менi байдуже.
Нехай ти iншим став, мiй друже.
Нехай нiчий! Або чужий...
Та вже нiколи ти не будеш мiй.

Сльоза - лиш  спогад про минуле,
Все те, чого не зберегли... i що не повернули....
Я бiльш не мрiю й не кохаю.
I бiль притихла... Все минає.

***
Не клич. Я бiльш не полечу до тебе.
Навiщо погляди тво§, слова?
Це все безглуздо i не треба.
Тепер я з iншим... Не одна!

Душа до тебе вже не рветься.
Забудь мене, не згадуй перший снiг.
Кохання вже не повернеться.
Ти винен сам, що не зберiг...

Пробач, я викреслю всi нашi фрази.
Хiба вони потрiбнi нам?
В них бiль i смуток, i образи...
А нiжностi так мало там!

Чого мене ти кличеш знову?
Зруйноване кохання не вернеш.
Забудь мене, молю... Дай спокiй!
Я з iншим вже. Ти iнший теж.