Блек Кет : другие произведения.

Неко

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    В темрявi майже нiчого не видно, ледь чути лише тихi всхлипи юної дiвчини в кутку кiмнати. В темрявi можна лише розiбрати фiгуру чоловiка, який тримає кроваве тiло хлопця. В очах дiвчини можна прочитати - ужас...з її горла виривається лише крик - Нiii!!!!....
  
  Анотацiя
  В темрявi майже нiчого не видно, ледь чути лише тихi всхлипи юної дiвчини в кутку кiмнати. В темрявi можна лише розiбрати фiгуру чоловiка, який тримає кроваве тiло хлопця. В очах дiвчини можна прочитати - ужас...з її горла виривається лише крик - Нiii!!!!....
  Глава 1
  Мене звуть Кет, менi 20 рокiв. Сьогоднi рiвно мiсяць до закiнчення навчання тому ми з подругами iдемо в найкращий клуб нашого мiстечка "BlackCat". Зараз друга година дня, тому в мене ще 9 годин до походу в клуб. Як добре, що нiкого немає дома, тому можна посидiти в iнтернетi. Так контакти, facebook, однокласники - нiчого цiкавого, о повiдомлення вiд моєї улюбленої сестрички Сонi: " Привiтик, де ти пропадаєш? На завтра нiяких планiв, ми iдемо гуляти!!!надiюсь ти не забула? цiлую =)". Чорт, я й забула про завтра. "привiт!!! звичайно я пам'ятаю))до завтра.. цiлую". Так включу музику i iду в душ. В мене залишилось 2 години на збiр, якраз хватить щоб зiбратись. В моїй шафi повний хаос, так рожеве плаття - нi, не люблю цей колiр, червоне - не сьогоднi, о чорне - супер!!! Хм, майже 2 години перед дзеркалом i моє каштанове волосся зовсiм рiвне, мої зеленi очi пiдведенi чорним олiвцем та туш, а мiй блiдий колiр обличчя на жаль таким i залишився. Моє плаття сидить iдеально, чорне облягаюче з червоними трояндами на декольте та мешти на невеликому каблуку. Я готова, вибiгаючи з дому я беру сумочку i бiжу, таксi уже чекає.. за 20 хвилин я на мiсцi. Мої подруги вже чекають на мене. Ого, а вони шикарно виглядають.
  - Привiт-говорю я-шикарно виглядаєте!
  - Привiт-говорить Анюта, блондинка з карими очима в мiнi чорного кольору з срiбним топом-ти також сексi сьогоднi
  - Салют,нарештi ми дочекались тебе - як завжди каже Олiвiя, голубоока шатенка в синьому платтi - ну що iдемо в клуб?
  I ми всi дружно iдемо повз охорону, в клубi дуже класно стiни червоного кольору, музика супер, посерединi залу танцпол,а кругом нього столики один з яких ми зарезервували ще вчора. Проходячи до столика ми ледве протискаємось мiж танцюючими, замовлення ми зразу ж зробили, моє улюблене мохiто, Анюти - текiла та Олiвiї - маргарита. Випивши ми iдемо танцювати, вечiр проходить на ура i нам пора iти до дому, попрощавшись Олiвiя i Анюта поспiшають у своє таксi, а я у своє. Проїхавши половину дороги моє таксi ламається:
  - Приїхали-говорить мiй таксист-таксi зламалось,тому далi тобi прийдеться iти пiшком
  - Шикарно-вiдповiдаю я i виходжу з таксi,
   а на вулицi досить холодно, як для весни, нове таксi нема сенсу брати я швидше пiшки зайду. На вулицi дуже темно, навiть фонарi не допомагають, пройшовши половину шляху на вулицi я побачила лежачого хлопця, а над ним сидить судячи по поведiнцi та рухах його друг.
  - що сталось? - питаю я пiдходячи ближче до них хлопець який сидiв повернувся до мене, його очi наче синє море дивились на мене, в них читалось не розумiння, здивування, тривога.
  - Ти - питає хлопець - що ти тут робиш? Як ти вижила? - кричить вiн дивлячись на мене
  - Що? Я нiчого не розумiю, хто я? ми знайомi? - не розумiючи кричу на нього я, в цей момент хлопець який досi не подавав признакiв життя заворушився, ми зразу ж подивились на нього. Його блiде тiло покрите царапинами, наче на нього напала зграя диких кiшок.
  - Що ти з ним зробив? Йому потрiбний лiкар ... все я дзвоню в швидку
  - Навiть не думай, йому не допоможе швидка - вириваючи мiй телефон кричить цей iдiот.
  - Хоча, ти йому точно допоможеш - дивно посмiхаючись дивиться вiн.
  - Що? Я не можу йому допомогти,я не лiкар!!!
  - Можеш - перекидаючи мене вiн тащить мене до лежачого,моє обличчя знаходиться навпроти його...очi, його зеленi наче весняне листя очi манять мене до себе, моє тiло не слухаючись нахиляється до його губ i вiн мене цiлує, спочатку це боляче, наче вiн витягує з мене життя, а потiм весь свiт вiдiйшов на другий план, я наче на сонячнiй галявинi де немає нiкого, тихий шум вiд рiчки та легенький вiтерець подуває та шелестить листям. Через пару хвилин, а може днiв або мiсяцiв. Голубоокий хлопець вiдтягує мене i говорить до свого друга судячи по його тону:
  - Ден, досить... ти мало не вбив її...
  - Елбi, цього просто не може бути, хто вона? Вона ж не може бути живою, я сам бачив, як вона помирала...я до останнього рятував її...
  - Ден, заспокойся це не вона...Арiна мертва, її бiльше нема. Ходiмо..
  - Ми не можемо її так залишити - сказав Ден,допомагаючи менi пiдвестися,
  - Я нiчого не розумiю, хто ви,чи краще запитати що ви? - питаю я ледве стоячи на ногах.
  - Не твоє дiло, сонце! - оскалившись сказали вони.
  - Що? я мало не загинула, а тепер не твоє дiло? - вже кричу вiдходячи назад я.
  - Чекай, не iди - тихим голосом говорить Ден, наче гiпнотизуючи дивиться на мене.
  - не пiдходь! - кричу я повертаюсь i починаю тiкати, бiгаю я погано, а тим бiльше на каблуках, з задi я лише чую крик Елбi: "Залиш її,навiщо вона тобi?".
   Через 500 метрiв я обертаюсь i бачу, що за мною нiхто не бiжить. Забiгаю за поворот щоб вiддихатись, я досi вiдчуваю слабкiсть мої ноги наче ватнi я не можу ними рухати щоб побiгти або хоча б пiти далi, моє серце шумно б'ється, в очах темнiє i я не можу з цим боротись - я падаю.........
  Глава 2
  Прокинулась я в своїй кiмнатi з жахливою головною бiллю, як я тут опинилась? Невже я сюди сама дiйшла? Блiн, як я попала в свою кiмнату? Пiднiмаючись я замiтила, що на менi нема плаття, як я його зняла? Пам'ятаю лише, як я зустрiла тих двох дивних хлопцiв i поцiлунок, це було настiльки дивно... коли я забiгла за поворот я лише пам'ятаю, як менi стало погано i я втратила свiдомiсть.... треба вставати, пiднiмаючись я бачу на своїй тумбочцi чорну троянду, iнтересно звiдки вона тут?
  В мої дверi хтось постукав...
  - заходьте - кричу я, в дверях стоїть мiй брат Лео. Шатен з карими очима та пiдкачаним торсом в якого закохуються усi мої подруги, я нiколи не видiлялась бiля нього, моя блiда шкiра з кiлькома веснянками на обличчi, худа навiть iнколи занадто фiгура та iдiотський характер..
  - коли ти вчора прийшла, я не чув?
  - Я ...десь в третiй, а що?
  - Та нi, нiчого...просто прийшов запитати...ти, сьогоднi збираєшся виходити з кiмнати, а то я зголоднiв..
  - Я так i думала - говорю я кидаючи в нього подушку...чекай, а де мама з татом?
  - Вони поїхали до бабусi, невже ти не пам'ятаєш, мама про це вже мiсяць говорить...вони через 2 тижнi повернуться.
  - До речi, дивна квiтка, хто тобi її подарував?
  - Ммм... блiн не можу ж я йому правду сказати...та так, один знайомий...
  - Як хочеш, можеш не розказувати...виходячи з кiмнати сказав вiн.
  Вставши з лiжка, я одягнулась в свої улюбленi джинсовi шорти i бiлий топ, зав'язала хвостик i пiшла на кухню...приготувавши снiданок хоча це бiльше обiд, оскiльки це вже 4 година ми з братом поїли, а я пiшла мити посуду...цiлий день менi з голови не виходять цих два хлопцi, особливо Ден, хлопець який лежав майже мертвим, пiсля поцiлунку на ньому не було жодної царапинки...хто вони чи краще що вони таке? В цих домислах я не замiтила, як пройшов день...до мене подзвонила Олiвiя, яка весь час розповiдала про хлопця з яким вона познайомилась вчора на дискотецi, який вiн гарненький i як вiн флiртує з нею...розпитуючи як я добралась - я нiчого не розповiдала, просто сказала, що моє таксi поламалось i менi прийшлось iти пiшки, краще про цей iнцидент не згадувати поки я сама не розберусь з цим, а можливо я була настiльки випивша що менi це все наснилось...потiм ми попрощались. Я кинула свiй телефон на лiжко i впала бiля нього, що зi мною i чому цей хлопець не виходить в мене з голови? З роздумiв мене вирвав мiй телефон, дзвонила Соня...о нi, я забула про нашу прогулянку:
  - Алло - кажу я
  - Привiт, тiльки не кажи, що ми нiкуди не iдемо - говорить Соня
  - Нi, що ти звичайно iдемо, але давай краще в кiно, там зараз iде дуже цiкавий фiльм про любов
  - Добре, зустрiчаємось бiля входу в кiнотеатр через пiв години, окей?
  - Ага, до зустрiчi.
  I я чую гудки, чорт...вона мене за секунду розкусить, так Кет зберись i забудь про все, це був лише сон...Треба одягнутись, чорнi лосiни i червона тунiка з V-подiбним вирiзом та довгим рукавом пiдiйдуть, розчесавши волосся i намалювавшись я виходжу з дому. Кiнотеатр знаходиться в кiлометрi вiд мого дому, тому я швидко пiдходжу до нього i бачу сою сестру, брюнетка з шикарною фiгурою, яку облягає сiре платтячко спiшить до мене.
  - Привiт - цiлуючи мене в щоку говорить вона
  - Привiт, ти на диво весела сьогоднi - кажу я - шикарно виглядаєш
  - Оо., дякую ти також, iдемо подивимось цей цiкавий фiльм
  I ми iдемо в кiно, фiльм виявився дуже нудним, тому потiм ми пiшли в кафе
  - Лимонне морозиво завжди нас заспокоює - смiється Соня
  - Ага, пам'ятаєш як ми в шостiй ранку пiсля дискотеки його їли
  - Дискотека була жахливою, хто ж знав що там будуть усi настiльки п'яними
  - Ну, що iдемо...а зранку на пари вставати.
  - Окей, пiшли це вже одинадцята година
  Ми двоє виходимо з кiнотеатру i прощаємось. Соня бiжить в своє таксi, а я iду неспiша до дому. На вулицi прекрасна погода, пройшовши половину шляху я побачила двох хлопцiв, якi йшли менi на зустрiч. Один з них був дуже похожий на цього Дена, але пiдiйшовши ближче я бачу що це просто два хлопцi якi не спiша кудись iдуть. Я опустила голову i дивлячись на дорогу зайшла до дому.
  Неспiша я пiшла в ванну...перевдягнулась в свою пiжаму, синього кольору шорти та бiлий топ я лягла в лiжечко.. заснула я швидко. мене всю нiч мучили кошмари...зеленi очi манили мене за собою, а коли я iшла за ним я попадала в темний лiс де не було нiкого, лише темрява...проснулась я в холодному потi....
  О нi, я проспала... через 20 хвилин на мене чекатимуть мої друзi. Вибiгши з своєї кiмнати в ванну я швидко вмилась та одягнулась в чорнi джинси i бiлу футболку розчесала волосся та пiдмалювала очi чорним олiвцем я вибiгла з дому...маршрутка приїхала зразу тому я майже встигла, запiзнилась лише на 10 хвилин...На мене вже чекала Олiвiя, ми з нею вчимось в одному iнститутi на менеджерiв на 3 курсi...по дорозi вона все розповiдала про свого нового знайомого, який їй дуже подобався поки ми не зустрiли бiля входу Нiну, риженьку дiвчинку з карими очима, вона дуже життєрадiсна та позитивна.
  - Привiтик, як вашi вихiднi? - говорить вона
  - Привiт, супер...а ти як провела вихiднi? - каже Олiвiя
  - Оо, ми ходили на концерт, там така класна група виступала...до речi, до нас в групу сьогоднi прийшов новенький хлопець, вiн такий красунчик - пiдморгуючи каже Нiна i ми заходимо в аудиторiю...
  - О нi - кажу я i не можу поворушитись, на мене дивляться тi самi зеленi очi, якi мало не вбили мене, на його губах читалась посмiшка..
  - Кет, Кет...що сталось, з тобою все нормально? - штовхаючи мене в бiк говорять дiвчата...
  - Так, все норм - стараючись не видати в своєму голосi страх та здивування.
  Все з мене досить, що вiн тут робить i чому вiн сидить на моєму мiсцi? - нiчого зараз я його випроводжу...я iду прямо до свого мiсця. Його погляд наче манить мене до себе
  - Ти сидиш на моєму мiсцi - рiшуче говорю я
  - О, а я i не знав що тут усi мiсця закрiпленi - невiдводячи вiд мене погляду пiднiмається вiн - бiля мене є ще одне мiсце, можеш сiдати на нього - посмiхався вiн - i ми так i не познайомились, мене звуть Ден, а тебе Кет на скiльки я знаю.
  - Не твоя справа i взагалi, що ти вчора зробив зi мною? - вже пошепки говорю я ...ми так захопились, що навiть не замiтили як нашi обличчя опинились на вiдстанi п'яти сантиметрiв один вiд одного
  - Кет, Ден, не хочу вас перебивати, але вже почалась пара, тому сiдайте на свої мiсця - говорить Петро Степанович.
  Я обернулась i побачила, що поки ми розмовляли усi мiсця вже зайнятi i менi прийдеться сидiти з ним...не маючи вибору я сiдаю на сусiднє крiсло, а вiн сiдає бiля мене i посуває своє крiсло ближче до мене та опускає свою руку менi на плече. Пiдсунувшись до його вуха я нiжно шепчу: - вiдсунься вiд мене i забери свою руку з мого плеча, а то я її зламаю.
  - Невже пiсля вчорашнього ти думаєш, що я боюсь твоїх погроз - посмiхаючись каже вiн, але забирає свою руку.
  Весь день ми лише те i робили, що я уникала його, а вiн жартував та дiставав мене,тому я тiльки i мрiяла коли ж продзвенить останнiй дзвiнок i я його так i дочекалась
  - Нарештi - говорю я i встаючи вилiтаю з аудиторiї я
  - До зустрiчi - кричить Ден менi навздогiн, але я вже не бачу його тому що вже виходжу в коридор.
  Що за кошмарний день, чому вiн припхався в мiй iнститут i найголовнiше чому вiн не вбив мене вчора коли йому нiхто б не змiг помiшати? - цi питання продовжували мучити мене весь день. Переодягнувшись я лягла спати, але заснула лише в 3 ночi...
  Глава 3
  Проснулась я в 6 ранку, часу було вдосталь, оскiльки в iнститут менi на дев'яту, щоб вiдволiктись я пiшла в ванну вмилась, пiдвела очi як завжди, тепер треба знайти одяг...хм, чорнi штани та синя кофта пiдiйдуть, балетки i я готова...це зайняло всього навсього пiвтори години пiду приготую снiданок, на кухнi сидiв Лео i пив чай.
  - Доброго ранку, ти чого так скоро встала? - запитав Лео
  - Доброго ранку, та так не спиться щось...вiдповiдаю я...мама не дзвонила?
  - Дзвонила, все нормально...питала де ти пропадаєш?...
  - I що ти сказав?
  - Що тебе болiла голова i ти пiшла спати, хоча менi самому iнтересно що з тобою...в недiлю в твоїй кiмнатi лежить дивна чорна троянда, яка згодом опиняється в мусорнику, а вчора ти прибiгаєш додому мало не збиваєш мене з нiг i весь вечiр сидиш в своїй кiмнати...нiчого не хочеш розказати?
  - Тобi здалось, в мене все нормально - посмiхаючись кажу я i встаю щоб мене бiльше не випитував Лео, а то вiн знає коли я брешу... менi треба йти, буду в вечерi.
  Вийшовши з кухнi я беру сумку i iду в iнститут, часу в мене вдосталь тому краще пройдусь. На вулицi сонячна погода, багато людей вирiшили так як i я пройтись, на зупинках майже нiкого нема...я одягаю сонячнi окуляри i йду по вулицях обдумуючи що менi робити, чого вiн хоче вiд мене, навiщо я йому невже йому мало було ледь мене не вбити своїм поцiлунком, чого вiн добивається своїми жартами та своєю поведiнкою..... вiд думок мене вiдволiкла чиясь рука в мене на плечi, обернувшись я бачу його, його синi наче море очi дивляться на мене i його оскал, як в ту нiч...вiдвертаючись вiд його руки я мало не падаю, але в нього на диво швидка реакцiя.. вiн за долю секунди пiдхвачує мене i я опиняюсь в його обiймах...
  - Вiдпусти мене - майже кричу я
  - Ти впевнена, менi здається синяки тобi не пасують - смiючись каже вiн допомагаючи менi встати
  - Що ти тут робиш? Ти переслiдуєш мене?
  - Нi, навiщо ти менi...я тут не далеко живу, а от чому ти тут? Можливо це ти переслiдуєш мене? - пiдморгуючи посмiхається вiн.
  - I не мрiй, я iду в iнститут...i взагалi звiдки я могла знати що ти тут живеш?
  - Обернись Кет, тобi це мiсце нiчого не нагадує?
  Обернувшись я бачу ту саму вуличку, ту саму лавочку та фонар пiд яким лежав Ден.
  - Я й не замiтила як сюди зайшла...я просто задумалась i ...
  - Ти напевно думала про мене? Кладучи менi руку на талiю говорить Елбi.
  - I не мрiй Елбi - посмiхаючись кажу я - до речi, ти б мiг допомогти менi розiбратись з моїми думками.
  - Нi, про це можеш забути, я не буду тобi допомагати!!!
  - А може ти просто вiдповiси: хто ви?
  - Люди, такi самi як ти - на повному серйозi говорить вiн.
  - Тобто ти хочеш сказати, що менi приснився той дивний поцiлунок?
  - Ну не знаю, можливо ти забагато випила?
  - Я добре пам'ятаю, як мене поцiлував Ден, як менi стало погано i як я впала, а проснулась у себе вдома....а на моїй тумбочцi лежала чорна троянда...можливо ти поясниш як це все пов'язано мiж собою? - швидко, майже зриваючись на крик говорю я. Вiн обертається до мене притягує мене ближче i шепче менi на вухо:
  - Дiзнаєшся про все сама коли прийде час, а ще краще запитай в Дена... Елбi розвертається i iде геть...
  Глава 4
  Я стою посерединi вулицi i не знаю що робити...треба iти в iнститут i вивести Дена на чисту воду...i я рiшуче iду в iнститут. Я заходжу в аудиторiю i бачу Ден, який сидить на моєму мiсцi, я напрямляюсь до нього i кажу:
  - Привiт
  - Ого, привiт...в когось хороший настрiй - встаючи каже Ден, на його губах посмiшка
  - Нам треба поговорити
  - Про що?
  - Про наш поцiлунок
  - Ти хочеш його повторити - пiдходить до мене Ден i цiлує мене, поцiлунок був дуже нiжним i наполегливим i навiть не помiтивши цього я вiдповiдаю на нього, коли вiн вiдходить дальше менi так не хочеться щоб вiн вiдходив.
  - Взагалi-то...я не це мала на увазi, нам справдi треба поговорити.
  - Окей, пiшли - бере мене за руку i ми виходимо з iнституту.
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"