Серія з чотирьох книжок вихід кожної з яких в 2018-19 роках ставав причиною непідробної зацікавленості та жвавого дискурсу в колі науковців та істориків, і про котрі наразі йтиме мова, заслуговує власною унікальністю не лише на увагу та повагу. Беручись до праці на ниві поетизації подій та явищ минулого, а також повернення пам’яті та просвітлення широкого загалу, Директор Центру Праісторичних Студій Микола Гладкий ставив перед собою за мету засвідчити тяглість історичних процесів на теренах нинішньої України. Акцентуючи увагу на скіфській тематиці (проте визнаючи і шануючи весь до- та післяскіфський період) дослідник минувшини прагне довести безперервність історичної канви нашого рідного краю від сивої давнини до нинішнього буття. Її творив один народ, котрий впродовж кількатисячолітнього історичного проміжку часу вживав різні терміни задля власного самоозначення. Докази цієї тези подаються науковому світові зокрема та загалові вцілому на сторінках видань, якими є «Золоті хвилі Скіфії», «Скіфські реліквії України», «Містерії скіфів та Знахар Еллади» та «Заповіт царя Аріанта». Праці Миколи Гладкого не мають нічого спільного з нудним, беззмістовним і вкрай рутинним академізмом. Викладені на сторінках світлини золотих і бронзових артефактів зачаровують своєю унікальною неперевершеністю навіть через прірву тисячоліть. Годі навіть намагатись відшукати аналоги в іменитих музеях світу. Кожна сторінка з повагою подає мистецькі предмети своєрідної поезії, котрі в свою чергу заслуговують на статус унікальних національних реліквій. Факт їхнього існування є дієвим доказом високого рівня культури наших предків, а також існування потужної і самодостатньої скіфської держави.
Структуризація національної пам’яті є тісно пов’язаною з історичною самоідентифікацією. Наявність унікальних вартостей і прагнень обґрунтовує існування спільнот, а також посилює об’єднавчі процеси й усуває елементи розбрату. Справа збереження затиснутої між славою минулого та викликами майбутнього ідентичності, окрім прагнення уникнути асиміляції криє в собі і певну ностальгійну природу. Переймання славними сторінками власної минувшини сприяє постанню самоусвідомлення набагато глибшого, аніж чуттєва реальність. Кожен народ має у власній історії «золотий вік» та період стагнації. Найчастіше, саме вони є джерелом самоусвідомлення, а інформація про них передавалась від покоління до покоління в усній формі. Фіни та естонці пишаються «Калевалою», індуси «Махабхаратою» та «Рамаяною», євреї «Торою», греки «Ілліадою» та «Одісеєю». Показово, що етноси минуле яких змальовано в цих сакральних творах (епосах) ними самими ніколи не ставились під сумнів. Час вимагає аби й українці нарешті ліквідували штучно створені у власній історії «білі плями», написали цілі розділи для шкільних й університетських підручників (а подані в виданнях Миколи Гладкого світлини артефактів стануть доказовою базою та ілюстративним матеріалом), й засвідчили світові доказ власної первородності на Богом даній їм землі. Зібрані автором даних праць обереги з сакральних обладунків тогочасного духовенства (жерців), магічні прикраси царів, воїнів, мисливців і землеробів є доказом практикування скіфами власних інститутів теології та мистецьких шкіл, вихованці яких створювали неперевершені шедеври.
Значний відсоток народів мають неабиякі підстави для журби. Впродовж довгого часу події їхнього минулого фіксувались, укладались та отримували оціночні судження етнічно та духовно чужим елементом. Завойовник Галії Гай Юлій Цезар стверджував що саме він напише історію поневолених автохтонів, очільник непримиренних апачів Джеронімо (Гоякла) бідкався недолею, оскільки життя території де мешкали його співплемінники впродовж кількох століть, для оселеного після завоювання на ній люду починалось з часів колонізації вихідцями з Європи. Геродот зафіксував у власній «Історії» факт бурхливого життя в праукраїнських степах, але занотовані ним чутки й перекази вимагають реального і правдоподібного доказу. Не кожному народові пощастило задокументувати процес народження власної національної свідомості, коли етнічна спільнота усвідомлює ким вона є, і до чого прагне. Відсутність у скіфів писемності жодним чином не є свідченням їхньої культурної відсталості. Замість ієрогліфів або літерних знаків на камінні, піщаних або гранітних плитах, глиняних або дерев’янних табличках, вони звертались до тогочасного світу та своїх нащадків власними виробами з золота та бронзи. Викладені в книжках світлини золотих нашивок (розмір деяких ледь перевершував людський ніготь) були зрозумілими сучасникам, і чітко означювали соціальний статус володаря. Завдячуючи цьому, Україна часів Великої Скіфії постає перед нащадками розмальованим найсоковитішими фарбами полотном, яке наші талановиті предки наповнили несамовитими і неймовірними образами. Майстри працею яких були створені ці речі зруйнували помилкову тезу згідно якої вага й розміри виробів з дорогоцінного металу впливає і на його вартість. Шану до вміння створити золоту нашивку вага якої менше грама, на якій досить точно зображені звірі яких наші предки наділяли магічно-тотемічними властивостями, а також майстерно відлиті петлі якими вони кріпилися до полотняного або конопляного одягу ніхто і ніколи не скасує.
Справа дослідження дописемних культур вимагає вміння тверезо працювати з наявним в запасниках музеїв та отриманим в часі пошуку й систематизації матеріалом. Висновки та оцінки нерідко можуть стати сенсаційними й здатними суттєво змінити уяву про віддалене від нинішнього немалим проміжком часу. Автор наочно доводить, що мати-земля не лише зберегла, а й притаманними лише їй методами і засобами передає людству немалу кількість предметів котрі змальовують вир життя в праукраїнських степах кілька тисяч років тому. Можливо нинішній світ свідомо не бажає, а можливо і боїться (оскільки це змусить інакше поглянути на минуле людства) визнати факт існування на теренах нинішньої України в часи сивої давнини потужних культур. Середньостатистичний обиватель (рівно як і значний відсоток дипломованих науковців) нічого не чули і не знають про життя доантичної Європи, проте вже спроможні пригадати що шість тисяч років тому на берегах Дніпра в специфічній культурній та географічній ніші вже квітла Трипільська Культура. Аналогічно потужним доказом існування цивілізаційних осередків на праукраїнських теренах є ще не до кінця досліджені (але вже засвідченні фактом буття в минулому) культури, «ямників», «катакомбників», «сабатинівців», «зрубників», кіммерійців, сарматів. Так сталось, що доказів скіфського життя збереглось найбільше.
Схиляючи голови в пошані праць «батька історії» Геродота та сучасних йому і пізніших літописців (від Фукідіда до Лева Диякона) маємо обов’язок уважно поставитись до збережених невблаганним в своєму плинові часом та щедрою на плоди землею доказів. А вони є набагато змістовнішими, аніж оповіді еллінських та візантійських фіксаторів подій. Геродот закарбував назву скіфської столиці (Гелон) та згадав про здійснений династом Аріантом перший в історії людства перелік населення. В часі того дійства, як доказ власної реальності, кожен скіф передав через уповноваженого на те родового вождя, або й доправив особисто по бронзовому вістрю стріли. З зібраного «матеріалу» був відлитий великих розмірів котел, що є свідченням потужних ливарних традицій. Проте ніхто з давніх істориків чомусь і словом не обмовився про золоті витвори мистецтва тотемічного «звіриного стилю». Мовчанку (а можливо і незнання) поважних істориків та літописців якраз і компенсують артефакти, частина з яких викладена на сторінках видань про які наразі йдеться. Перед читачем (так саме читачем скіфських нелітерних знаків) наші предки постають людьми мистецтва: художниками, хіміками-металознавцями (оскільки виготовлення врятованих від знищення плугами тракторів бронзових котлів, а також золотих нашивок та інших предметів вимагали відповідних знань), ливарниками, ювелірами, а також наділеними потужною фантазійною уявою естетами. Міцний каркас звіриного стилю століттями єднав у потужну спільноту та утримував непорушність і цілісність скіфської держави, а також прославляв її творців далеко за її межами.
Український чорнозем (котрий без перебільшення можна назвати ще не відкритим для всієї цивілізації золотим Лувром) нині щедро ділиться скарбами котрі впродовж тисяч років оберігав від ненаситних поглядів байдужого до власної минувшини люду. В час, коли українці постали перед складним і незаздрісним вибором шляхів майбутнього і взагалі можливості подальшого існування, врятовані грунтами від руйнації часом артефакти є дієвим доказом того, що тут завжди вирувало життя. Окрім вміння тримати непорушними кордони впродовж століть і захищати Батьківщину від некликаних зайд (доречною буде згадка про невдалий похід перського царя Дарія з метою заволодіння праукраїнськими теренами) скіфи дійсно були неперевершеними майстрами. Нагодою отримати експозиційний матеріал з предметами їхнього виробництва (будь-то бронзові котли, золоті нашивки на яких як вище згадано з гідною подиву і захоплення точністю відображені риси та частини тіл звірів, псалії та зброю) пишатимуться найповажніші музеї світу.
Дароване славним минулим натхнення помножує сили й позбавляє зневіри. Вміння служити народові в тій ситуації, в якій випало жити, бути носієм національних вартостей та чинником духовного зв’язку поколінь, є чеснотою і мистецтвом. 28-го липня нинішнього року, серія книжок скіфської тематики автором яких є вже згаданий Микола Гладкий збагатиться ще одним, п'ятим виданням. «Золотий епос скіфів» є підсумком багаторічної праці на ниві збору та рятунку від зникнення артефактів.
Під сучасну пору, українці так і не спромоглись озброїтись ідеологічним розумінням скіфської спадщини. Предківські смаки і традиції для багатьох (певно навіть і для більшості) видаються археологічними закам’янілостями. Вища Сила, котра передала авторові артефакти з котрими небайдужий до власної минувшини читач ознайомиться на сторінках видань, є дієвим доказом того, що українцям, в жилах яких переважає скіфська кров, є чим пишатись, перейматись, і за що змагати.
Олесь Вахній
Dokaz velychi predkiv
5f207c47ec3f4.jpg
Seriya z chotyrʹokh knyzhok vykhid kozhnoyi z yakykh v 2018-19 rokakh stavav prychynoyu nepidrobnoyi zatsikavlenosti ta zhvavoho dyskursu v koli naukovtsiv ta istorykiv, i pro kotri narazi ytyme mova, zasluhovuye vlasnoyu unikalʹnistyu ne lyshe na uvahu ta povahu. Beruchysʹ do pratsi na nyvi poetyzatsiyi podiy ta yavyshch mynuloho, a takozh povernennya pamʺyati ta prosvitlennya shyrokoho zahalu, Dyrektor Tsentru Praistorychnykh Studiy Mykola Hladkyy stavyv pered soboyu za metu zasvidchyty tyahlistʹ istorychnykh protsesiv na terenakh nynishnʹoyi Ukrayiny. Aktsentuyuchy uvahu na skifsʹkiy tematytsi (prote vyznayuchy i shanuyuchy vesʹ do- ta pislyaskifsʹkyy period) doslidnyk mynuvshyny prahne dovesty bezperervnistʹ istorychnoyi kanvy nashoho ridnoho krayu vid syvoyi davnyny do nynishnʹoho buttya. Yiyi tvoryv odyn narod, kotryy vprodovzh kilʹkatysyacholitnʹoho istorychnoho promizhku chasu vzhyvav rizni terminy zadlya vlasnoho samooznachennya. Dokazy tsiyeyi tezy podayutʹsya naukovomu svitovi zokrema ta zahalovi vtsilomu na storinkakh vydanʹ, yakymy ye «Zoloti khvyli Skifiyi», «Skifsʹki relikviyi Ukrayiny», «Misteriyi skifiv ta Znakhar Ellady» ta «Zapovit tsarya Arianta». Pratsi Mykoly Hladkoho ne mayutʹ nichoho spilʹnoho z nudnym, bezzmistovnym i vkray rutynnym akademizmom. Vykladeni na storinkakh svitlyny zolotykh i bronzovykh artefaktiv zacharovuyutʹ svoyeyu unikalʹnoyu neperevershenistyu navitʹ cherez prirvu tysyacholitʹ. Hodi navitʹ namahatysʹ vidshukaty analohy v imenytykh muzeyakh svitu. Kozhna storinka z povahoyu podaye mystetsʹki predmety svoyeridnoyi poeziyi, kotri v svoyu cherhu zasluhovuyutʹ na status unikalʹnykh natsionalʹnykh relikviy. Fakt yikhnʹoho isnuvannya ye diyevym dokazom vysokoho rivnya kulʹtury nashykh predkiv, a takozh isnuvannya potuzhnoyi i samodostatnʹoyi skifsʹkoyi derzhavy.
Strukturyzatsiya natsionalʹnoyi pamʺyati ye tisno povʺyazanoyu z istorychnoyu samoidentyfikatsiyeyu. Nayavnistʹ unikalʹnykh vartostey i prahnenʹ obgruntovuye isnuvannya spilʹnot, a takozh posylyuye obʺyednavchi protsesy y usuvaye elementy rozbratu. Sprava zberezhennya zatysnutoyi mizh slavoyu mynuloho ta vyklykamy maybutnʹoho identychnosti, okrim prahnennya unyknuty asymilyatsiyi kryye v sobi i pevnu nostalʹhiynu pryrodu. Pereymannya slavnymy storinkamy vlasnoyi mynuvshyny spryyaye postannyu samousvidomlennya nabahato hlybshoho, anizh chuttyeva realʹnistʹ. Kozhen narod maye u vlasniy istoriyi «zolotyy vik» ta period stahnatsiyi. Naychastishe, same vony ye dzherelom samousvidomlennya, a informatsiya pro nykh peredavalasʹ vid pokolinnya do pokolinnya v usniy formi. Finy ta estontsi pyshayutʹsya «Kalevaloyu», indusy «Makhabkharatoyu» ta «Ramayanoyu», yevreyi «Toroyu», hreky «Illiadoyu» ta «Odiseyeyu». Pokazovo, shcho etnosy mynule yakykh zmalʹovano v tsykh sakralʹnykh tvorakh (eposakh) nymy samymy nikoly ne stavylysʹ pid sumniv. Chas vymahaye aby y ukrayintsi nareshti likviduvaly shtuchno stvoreni u vlasniy istoriyi «bili plyamy», napysaly tsili rozdily dlya shkilʹnykh y universytet"sʹkykh pidruchnykiv (a podani v vydannyakh Mykoly Hladkoho svitlyny artefaktiv stanutʹ dokazovoyu bazoyu ta ilyustratyvnym materialom), y zasvidchyly svitovi dokaz vlasnoyi pervorodnosti na Bohom daniy yim zemli. Zibrani avtorom danykh pratsʹ oberehy z sakralʹnykh obladunkiv tohochasnoho dukhovenstva (zhertsiv), mahichni prykrasy tsariv, voyiniv, myslyvtsiv i zemlerobiv ye dokazom praktykuvannya skifamy vlasnykh instytutiv teolohiyi ta mystetsʹkykh shkil, vykhovantsi yakykh stvoryuvaly nepereversheni shedevry.
Znachnyy vidsotok narodiv mayutʹ neabyyaki pidstavy dlya zhurby. Vprodovzh dovhoho chasu podiyi yikhnʹoho mynuloho fiksuvalysʹ, ukladalysʹ ta otrymuvaly otsinochni sudzhennya etnichno ta dukhovno chuzhym elementom. Zavoyovnyk Haliyi Hay Yuliy Tsezar stverdzhuvav shcho same vin napyshe istoriyu ponevolenykh avtokhtoniv, ochilʹnyk neprymyrennykh apachiv Dzheronimo (Hoyakla) bidkavsya nedoleyu, oskilʹky zhyttya terytoriyi de meshkaly yoho spivpleminnyky vprodovzh kilʹkokh stolitʹ, dlya oselenoho pislya zavoyuvannya na niy lyudu pochynalosʹ z chasiv kolonizatsiyi vykhidtsyamy z Yevropy. Herodot zafiksuvav u vlasniy «Istoriyi» fakt burkhlyvoho zhyttya v praukrayinsʹkykh stepakh, ale zanotovani nym chutky y perekazy vymahayutʹ realʹnoho i pravdopodibnoho dokazu. Ne kozhnomu narodovi poshchastylo zadokumentuvaty protses narodzhennya vlasnoyi natsionalʹnoyi svidomosti, koly etnichna spilʹnota usvidomlyuye kym vona ye, i do choho prahne. Vidsutnistʹ u skifiv pysemnosti zhodnym chynom ne ye svidchennyam yikhnʹoyi kulʹturnoyi vidstalosti. Zamistʹ iyerohlifiv abo liternykh znakiv na kaminni, pishchanykh abo hranitnykh plytakh, hlynyanykh abo derevʺyannykh tablychkakh, vony zvertalysʹ do tohochasnoho svitu ta svoyikh nashchadkiv vlasnymy vyrobamy z zolota ta bronzy. Vykladeni v knyzhkakh svitlyny zolotykh nashyvok (rozmir deyakykh ledʹ perevershuvav lyudsʹkyy nihotʹ) buly zrozumilymy suchasnykam, i chitko oznachyuvaly sotsialʹnyy status volodarya. Zavdyachuyuchy tsʹomu, Ukrayina chasiv Velykoyi Skifiyi postaye pered nashchadkamy rozmalʹovanym naysokovytishymy farbamy polotnom, yake nashi talanovyti predky napovnyly nesamovytymy i neymovirnymy obrazamy. Maystry pratseyu yakykh buly stvoreni tsi rechi zruynuvaly pomylkovu tezu z"hidno yakoyi vaha y rozmiry vyrobiv z dorohotsinnoho metalu vplyvaye i na yoho vartistʹ. Shanu
Развернуть
5000/5000
Максимальное количество символов: 5000
Доказательство величия предков
5f207c47ec3f4.jpg
Серия из четырех книг выход каждой из которых в 2018-19 годах становился причиной неподдельной заинтересованности и оживленного дискурса в кругу ученых и историков, и о которых пока будет идти речь, заслуживает собственной уникальностью не только внимания и уважения. Приступая к работе на ниве поэтизации событий и явлений прошлого, а также возвращение памяти и просветления широкой общественности, Директор Центра праисторические Исследований Николай Гладкий ставил перед собой цель подтвердить преемственность исторических процессов на территории нынешней Украины. Акцентируя внимание на скифской тематике (но признавая и уважая все до- и писляскифський период) исследователь прошлого стремится доказать непрерывность исторической канвы нашего родного края от древности до нынешнего бытия. Ее творил один народ, который в течение многотысячелетняя исторического промежутка времени употреблял различные сроки для собственного самоопределения. Доказательства этого тезиса подаются научному миру в частности и общественности в целом на страницах изданий, которыми являются «Золотые волны Скифии», «Скифские реликвии Украина», «Мистерии скифов и Знахарь Эллады» и «Завещание царя Арианта». Труда Николая Гладкого не имеют ничего общего со скучным, бессодержательным и крайне рутинным академизмом. Изложенные на страницах фотографии золотых и бронзовых артефактов очаровывают своей уникальной непревзойденностью даже через пропасть тысячелетий. Нечего даже пытаться найти аналоги в именитых музеях мира. Каждая страница с уважением подает художественные предметы своеобразной поэзии, которые в свою очередь заслуживают статус уникальных национальных реликвий. Факт их существования является действенным доказательством высокого уровня культуры наших предков, а также существование мощной и самодостаточной скифского государства.
Структуризация национальной памяти тесно связанной с исторической самоидентификации. Наличие уникальных ценностей и стремлений обосновывает существование сообществ, а также усиливает объединительные процессы и устраняет элементы раздора. Дело сохранения зажатой между славой прошлого и вызовами будущего идентичности, кроме стремления избежать ассимиляции таит в себе и определенную ностальгическую природу. Заимствования славными страницами собственной прошлого способствует возникновения самосознания гораздо более глубокого, чем чувственная реальность. Каждый народ имеет в своей истории «золотой век» и период стагнации. Чаще всего, именно они являются источником самосознания, а информация о них передавалась от поколения к поколению в устной форме. Финны и эстонцы гордятся «Калевала», индусы «Махабхарата» и «Рамаяна», евреи «Торой», греки «Илиады» и «Одиссеи». Показательно, что этносы прошлое которых изображены в этих сакральных произведениях (эпосах) ими же никогда не относились под сомнение. Время требует, чтобы и украинцы наконец ликвидировали искусственно созданные в собственной истории «белые пятна», написали целые разделы для школьных и университетских учебников (а представленные в изданиях Николая Гладкого фотографии артефактов станут доказательной базой и иллюстративным материалом), и показали миру доказательство собственной первородность на Богом данной им земли. Собранные автором данных работ обереги из сакральных доспехов тогдашнего духовенства (жрецов), магические украшения царей, воинов, охотников и земледельцев является доказательством практикования скифами собственных институтов теологии и художественных школ, воспитанники которых создавали непревзойденные шедевры.
Значительный процент народов имеют серьезные основания для печали. В течение долгого времени события их прошлого фиксировались, заключались и получали оценочные суждения этнически и духовно чуждым элементом. Завоеватель Галлии Гай Юлий Цезарь утверждал, что именно он напишет историю порабощенных автохтонов, глава непримиримых апачей Джеронимо (Гоякла) жаловался недолей, поскольку жизнь территории, где жили его соплеменники в течение нескольких веков, для водворены после завоевания на ней людей начиналось со времен колонизации выходцами из Европы. Геродот зафиксировал в своей «Истории» факт бурной жизни в праукраинских степях, но записаны им слухи и предания требуют реального и правдоподобного доказательства. Не каждому народу повезло задокументировать процесс рождения собственного национального сознания, когда этническая общность осознает кем он является, и к чему стремится. Отсутствие у скифов письменности никоим образом не является свидетельством их культурной отсталости. Вместо иероглифов или буквенных знаков на камнях, песчаных или гранитных плитах, глиняных или деревянных табличках, они обращались к тогдашнему мира и своих потомков собственными изделиями из золота и бронзы. Изложенные в книгах фотографии золотых нашивок (размер некоторых едва превосходил человеческий ноготь) были понятны современникам, и четко означювалы социальный статус обладателя. Благодаря этому, Украина времен Великой Скифии предстает перед потомками разрисованным самыми сочными красками полотном, которое наши талантливые предки наполнили неистовыми и невероятными образами. Мастера трудом которых были созданы эти вещи разрушили ошибочный тезис согласно которой вес и размеры изделий из драгоценного металла влияет и на его стоимость. долг
Shanu do vminnya stvoryty zolotu nashyvku vaha yakoyi menshe hrama, na yakiy dosytʹ tochno zobrazheni zviri yakykh nashi predky nadilyaly mahichno-totemichnymy vlastyvostyamy, a takozh maysterno vidlyti petli yakymy vony kripylysya do polotnyanoho abo konoplyanoho odyahu nikhto i nikoly ne skasuye.
Sprava doslidzhennya dopysemnykh kulʹtur vymahaye vminnya tverezo pratsyuvaty z nayavnym v zapasnykakh muzeyiv ta otrymanym v chasi poshuku y systematyzatsiyi materialom. Vysnovky ta otsinky neridko mozhutʹ staty sensatsiynymy y zdatnymy suttyevo zminyty uyavu pro viddalene vid nynishnʹoho nemalym promizhkom chasu. Avtor naochno dovodytʹ, shcho maty-zemlya ne lyshe zberehla, a y prytamannymy lyshe yiy metodamy i zasobamy peredaye lyudstvu nemalu kilʹkistʹ predmetiv kotri zmalʹovuyutʹ vyr zhyttya v praukrayinsʹkykh stepakh kilʹka tysyach rokiv tomu. Mozhlyvo nynishniy svit svidomo ne bazhaye, a mozhlyvo i boyitʹsya (oskilʹky tse zmusytʹ inakshe pohlyanuty na mynule lyudstva) vyznaty fakt isnuvannya na terenakh nynishnʹoyi Ukrayiny v chasy syvoyi davnyny potuzhnykh kulʹtur. Serednʹostatystychnyy obyvatelʹ (rivno yak i znachnyy vidsotok dyplomovanykh naukovtsiv) nichoho ne chuly i ne znayutʹ pro zhyttya doantychnoyi Yevropy, prote vzhe spromozhni pryhadaty shcho shistʹ tysyach rokiv tomu na berehakh Dnipra v spetsyfichniy kulʹturniy ta heohrafichniy nishi vzhe kvitla Trypilʹsʹka Kulʹtura. Analohichno potuzhnym dokazom isnuvannya tsyvilizatsiynykh oseredkiv na praukrayinsʹkykh terenakh ye shche ne do kintsya doslidzheni (ale vzhe zasvidchenni faktom buttya v mynulomu) kulʹtury, «yamnykiv», «katakombnykiv», «sabatynivtsiv», «zrubnykiv», kimmeriytsiv, sarmativ. Tak stalosʹ, shcho dokaziv skifsʹkoho zhyttya zberehlosʹ naybilʹshe.
Skhylyayuchy holovy v poshani pratsʹ «batʹka istoriyi» Herodota ta suchasnykh yomu i piznishykh litopystsiv (vid Fukidida do Leva Dyyakona) mayemo obovʺyazok uvazhno postavytysʹ do zberezhenykh nevblahannym v svoyemu plynovi chasom ta shchedroyu na plody zemleyu dokaziv. A vony ye nabahato zmistovnishymy, anizh opovidi ellinsʹkykh ta vizantiysʹkykh fiksatoriv podiy. Herodot zakarbuvav nazvu skifsʹkoyi stolytsi (Helon) ta z"hadav pro zdiysnenyy dynastom Ariantom pershyy v istoriyi lyudstva perelik naselennya. V chasi toho diystva, yak dokaz vlasnoyi realʹnosti, kozhen skif peredav cherez upovnovazhenoho na te rodovoho vozhdya, abo y dopravyv osobysto po bronzovomu vistryu strily. Z zibranoho «materialu» buv vidlytyy velykykh rozmiriv kotel, shcho ye svidchennyam potuzhnykh lyvarnykh tradytsiy. Prote nikhto z davnikh istorykiv chomusʹ i slovom ne obmovyvsya pro zoloti vytvory mystetstva totemichnoho «zvirynoho stylyu». Movchanku (a mozhlyvo i neznannya) povazhnykh istorykiv ta litopystsiv yakraz i kompensuyutʹ artefakty, chastyna z yakykh vykladena na storinkakh vydanʹ pro yaki narazi ydetʹsya. Pered chytachem (tak same chytachem skifsʹkykh neliternykh znakiv) nashi predky postayutʹ lyudʹmy mystetstva: khudozhnykamy, khimikamy-metaloznavtsyamy (oskilʹky vyhotovlennya vryatovanykh vid znyshchennya pluhamy traktoriv bronzovykh kotliv, a takozh zolotykh nashyvok ta inshykh predmetiv vymahaly vidpovidnykh znanʹ), lyvarnykamy, yuveliramy, a takozh nadilenymy potuzhnoyu fantaziynoyu uyavoyu estetamy. Mitsnyy karkas zvirynoho stylyu stolittyamy yednav u potuzhnu spilʹnotu ta utrymuvav neporushnistʹ i tsilisnistʹ skifsʹkoyi derzhavy, a takozh proslavlyav yiyi tvortsiv daleko za yiyi mezhamy.
Ukrayinsʹkyy chornozem (kotryy bez perebilʹshennya mozhna nazvaty shche ne vidkrytym dlya vsiyeyi tsyvilizatsiyi zolotym Luvrom) nyni shchedro dilytʹsya skarbamy kotri vprodovzh tysyach rokiv oberihav vid nenasytnykh pohlyadiv bayduzhoho do vlasnoyi mynuvshyny lyudu. V chas, koly ukrayintsi postaly pered skladnym i nezazdrisnym vyborom shlyakhiv maybutnʹoho i vzahali mozhlyvosti podalʹshoho isnuvannya, vryatovani hruntamy vid ruynatsiyi chasom artefakty ye diyevym dokazom toho, shcho tut zavzhdy vyruvalo zhyttya. Okrim vminnya trymaty neporushnymy kordony vprodovzh stolitʹ i zakhyshchaty Batʹkivshchynu vid neklykanykh zayd (dorechnoyu bude z"hadka pro nevdalyy pokhid persʹkoho tsarya Dariya z metoyu zavolodinnya praukrayinsʹkymy terenamy) skify diysno buly neperevershenymy maystramy. Nahodoyu otrymaty ekspozytsiynyy material z predmetamy yikhnʹoho vyrobnytstva (budʹ-to bronzovi kotly, zoloti nashyvky na yakykh yak vyshche z"hadano z hidnoyu podyvu i zakhoplennya tochnistyu vidobrazheni rysy ta chastyny til zviriv, psaliyi ta zbroyu) pyshatymutʹsya naypovazhnishi muzeyi svitu.
Darovane slavnym mynulym natkhnennya pomnozhuye syly y pozbavlyaye zneviry. Vminnya sluzhyty narodovi v tiy sytuatsiyi, v yakiy vypalo zhyty, buty nosiyem natsionalʹnykh vartostey ta chynnykom dukhovnoho zvʺyazku pokolinʹ, ye chesnotoyu i mystetstvom. 28-ho lypnya nynishnʹoho roku, seriya knyzhok skifsʹkoyi tematyky avtorom yakykh ye vzhe z"hadanyy Mykola Hladkyy zbahatytʹsya shche odnym, p'yatym vydannyam. «Zolotyy epos skifiv» ye pidsumkom bahatorichnoyi pratsi na nyvi zboru ta ryatunku vid znyknennya artefaktiv.
Pid suchasnu poru, ukrayintsi tak i ne spromohlysʹ ozbroyitysʹ ideolohichnym rozuminnyam skifsʹkoyi spadshchyny. Predkivsʹki smaky i tradytsiyi dlya bahatʹokh (pevno navitʹ i dlya bilʹshosti) vydayutʹsya arkheolohichnymy zakamʺyanilostyamy. Vyshcha Syla, kotra peredala avtorovi artefakty z kotrymy nebayduzhyy do vlasnoyi mynuvshyny chytach oznayomytʹsya na stori
Развернуть
5000/5000
Максимальное количество символов: 5000
Уважение к умению создать золотую нашивку вес которой меньше грамма, на которой довольно точно изображены звери которых наши предки наделяли магически тотемическими свойствами, а также искусно отлиты петли которыми они крепились к полотняного или конопляного одежды никто и никогда не отменит.
Дело исследования дописьменных культур требует умения трезво работать с имеющимся в запасниках музеев и полученным во времени поиска и систематизации материалом. Выводы и оценки нередко могут стать сенсационными и способными существенно изменить представление об отдаленном от нынешнего немалым промежутком времени. Автор наглядно доказывает, что мать-земля не только сохранила, но и присущими только ей методами и средствами передает человечеству немалое количество предметов которые изображают водоворот жизни в праукраинских степях несколько тысяч лет назад. Возможно нынешний мир сознательно не желает, а возможно и боится (поскольку это заставит иначе взглянуть на прошлое человечества) признать факт существования на территории нынешней Украины в глубокой древности мощных культур. Среднестатистический обыватель (равно как и значительный процент дипломированных ученых) ничего не слышали и не знают о жизни к античной Европы, однако уже способны вспомнить что шесть тысяч лет назад на берегах Днепра в специфической культурной и географической нише уже цвела трипольской культуры. Аналогично мощным доказательством существования цивилизационных центров на праукраинских территории еще не до конца исследованы (но уже удостоверении факту бытия в прошлом) культуры, «ямников», «катакомбников», «сабатинивцив», «срубников», киммерийцев, сарматов. Так случилось, что доказательств скифской жизни сохранилось всего.
Склоняя головы в почете работ «отца истории» Геродота и современных ему и позднейших летописцев (от Фукидида до Льва Диакона) имеем обязанность внимательно отнестись к сохраненным неумолимым в своем течению время и щедрой на плоды землей доказательств. Они намного содержательнее, чем рассказы эллинских и византийских фиксаторов событий. Геродот запечатлел название скифской столицы (Гелон) и вспомнил о совершенном династии Ариантом первый в истории человечества перечень населения. Во времени того действа, как доказательство собственной реальности, каждый скиф передал через уполномоченного на то родового вождя, или доставил лично по бронзовому острию стрелы. С собранного «материала» был отлит больших размеров котел, что является свидетельством мощных литейных традиций. Однако никто из древних историков почему-то ни словом не обмолвился о золотых произведения искусства тотемического «звериного стиля». Молчание (а возможно и незнание) уважительных историков и летописцев как раз и компенсируют артефакты, часть из которых изложена на страницах изданий о которых сейчас идет речь. Перед читателем (так же читателем скифских небуквенных знаков) наши предки возникают людьми искусства: художниками, химиками-металловедов (поскольку изготовление спасенных от уничтожения плугами тракторов бронзовых котлов, а также золотых нашивок и других предметов требовали соответствующих знаний), литейщиками, ювелирами, а также наделенными мощной фантазийной воображением эстетами. Прочный каркас звериного стиля веками объединил в мощную сообщество и удерживал незыблемость и целостность скифского государства, а также прославлял ее создателей далеко за ее пределами.
Украинский чернозем (который без преувеличения можно назвать еще открытым для всей цивилизации золотым Лувром) в настоящее время щедро делится сокровищами которые на протяжении тысяч лет оберегал от ненасытных взглядов равнодушного к собственной прошлого народа. Во время, когда украинцы оказались перед сложным и независтливым выбором путей будущего и вообще возможности дальнейшего существования, спасены почвами от разрушения временем артефакты является действенным доказательством того, что здесь всегда кипела жизнь. Кроме умение держать незыблемыми границы на протяжении веков и защищать Родину от незванных пришельцев (кстати будет упоминание о неудачном походе персидского царя Дария с целью завладения праукраинского территориями) скифы действительно были непревзойденными мастерами. Возможностью получить экспозиционный материал с предметами их производства (будь то бронзовые котлы, золотые нашивки на которых как выше упомянуто с достойной удивления и восхищения точностью отражены черты и части тел животных, псалии и оружие) гордиться уважаемые музеи мира.
Дарованное славным прошлым вдохновения умножает силы и лишает уныния. Умение служить народу в той ситуации, в которой выпало жить, быть носителем национальных ценностей и фактором духовной связи поколений, является добродетелью и искусством. 28-го июля этого года, серия книг скифской тематике автором которых является уже упомянутый Николай Гладкий обогатится еще одним, пятым изданием. «Золотой эпос скифов» является итогом многолетней работы на ниве сбора и спасения от исчезновения артефактов.
Под современную пору, украинцы так и не смогли вооружиться идеологическим пониманием скифской наследия. Предков вкусы и традиции для многих (вероятно даже и для большинства) выдаются археологическими окаменелости. Высшая Сила, которая передала автору артефакты с которыми неравнодушен к своей прошлого читатель ознакомится на стори
Высшая Сила, которая передала автору артефакты с которыми неравнодушен к своей прошлого читатель ознакомится на страницах изданий, является действенным доказательством того, что Украинская, в жилах которых преобладает скифская кровь, есть чем гордиться, переживать и за что соревноваться.